Забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави в умовах суспільно-політичних трансформацій: досвід Румунії та Болгарії

Размещено на http://www.allbest.ru/

РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

УДК 351.746.1 (477) : 321 (498 : 497.2)] (043.3)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ: ДОСВІД РУМУНІЇ ТА БОЛГАРІЇ

21.01.01 - Основи національної безпеки держави (політичні науки)

КЛІТЧЕНКО ОЛЕКСАНДР СТАНІСЛАВОВИЧ

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі енергетичної та транспортно-комунікаційної безпеки Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, правонаступнику відділу аналізу внутрішніх процесів у зарубіжних країнах.

Науковий керівник:кандидат філософських наук, доцент, старший науковий співробітник Гринкевич Олександр Йосипович Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, кафедра міжнародної інформації, професор

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, доцент Брусиловська Ольга Іллівна, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, кафедра міжнародних відносин, професор

доктор політичних наук, доцент Зеленько Галина Іванівна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, відділ теоретичних та прикладних проблем політології, провідний науковий співробітник

Захист відбудеться “07” липня 2010 р. о 16:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.723.01 у Національному інституті проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, тел.: 285-34-66.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.

Автореферат розіслано “07” червня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук Т. С. Стародуб

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Системні суспільно-політичні трансформації в країнах Східної Європи, що розпочалися наприкінці ХХ ст., призвели до кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя, у тому числі у сфері забезпечення національної безпеки. Розпочавши масштабні політичні та соціально-економічні перетворення, постсоціалістичні країни цього регіону зіштовхнулися з низкою нових викликів та загроз, долати які їм довелося в умовах осмислення свого місця та ролі в загальносвітових глобалізаційних процесах, що апріорі передбачає внесення певних коректив в реалізацію як внутрішньої, так і зовнішньо політики розвитку держав.

В цьому контексті важливого значення набувають питання теоретичного осмислення експертною спільнотою окремих країн сутності процесів, які відбуваються навколо конкретно визначеної держави, усвідомлення відповідності загальносвітових тенденцій розвитку скорегованих позицій зовнішнього оточення цих країн їхнім національним інтересам, забезпечення поступового стійкого сталого розвитку суспільства держав в умовах загострення конкурентної боротьби за позиції регіонального лідерства, адекватної, а в деяких випадках невиправданої, присутності на міжнародних ринках поділу товарів, робіт та послуг.

За визначених умов одним із прийнятних засобів розробки та реалізації політики утвердження постсоціалістичних країн у правовому, економічному, гуманітарному просторі тощо в контексті забезпечення власного національного суверенітету, територіальної цілісності та національної ідентичності є використання практичного досвіду “більш успішних країн”, які за ознаками стартових позицій відповідали “рівним” умовам політичних позицій у зовнішньому середовищі та мали структурні відмінності інтеграції власних економік до світової, зокрема, європейської розвиненої спільноти.

Просте слідування у внутрішній та зовнішній політиці окремих країн наявним “позитивним” прикладам інших країн не є необхідною умовою “успіху” власної державотворчості. Найбільш прийнятним шляхом досягнення запрограмованих цілей розвитку у цьому випадку є порівняльний аналіз співпадіння та розбіжностей у концепціях, стратегіях та тактиках розвитку держав, визначення аналогічних та специфічних чинників впливу на внутрішньодержавні процеси, застосування критеріальних методів оцінки конфліктогенності ситуацій, які ймовірно можуть виникнути, з метою створення умов для реалізації тенденцій розвитку позитивних чинників, та запобігання або унеможливлення розвитку деструктивних чинників.

Повною мірою такий підхід обрано як принцип проведення досліджень цієї дисертаційної роботи, в якій розглядаються питання забезпечення внутрішньополітичної безпеки України в умовах суспільно-політичних трансформацій з урахуванням досвіду Румунії та Болгарії.

За підсумками останніх років Румунія та Болгарія порівняно з Україною досягли різних результатів, що опосередковано свідчить про відмінності в ефективності вжитих ними заходів забезпечення внутрішньополітичної безпеки та актуалізує потребу врахування досвіду Румунії та Болгарії, як найбільш близьких до України за вимогами ЄС. Внутрішня політична стабільність та приєднання до інституційної структури Європейського Союзу дозволили Болгарії та Румунії зосередити увагу на посиленні свого впливу в Чорноморському регіоні, де, насамперед Румунія, прагне забезпечити собі статус регіонального лідерства, значною мірою узгоджуючи власну регіональну політику з інтересами впливових політичних акторів Чорноморського простору, зокрема, ЄС та США.

Досвід цих країн дозволяє визначити аналогічну систему забезпечення внутрішньополітичної безпеки України. Разом з тим просте “копіювання” цього досвіду не гарантує для України досягнення прогнозованих позитивних результатів. Основною причиною такого стану справ є наявні в Україні особливості організації конституційно визначених повноважень між гілками влади та Президентом України, відмінності організації функціонування системи уповноважених органів державної влади в умовах гострої конфронтації найбільш впливових суб'єктів політичної діяльності. З урахуванням цього, на думку автора, актуальним є дослідження забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави в умовах сучасних соціально-політичних процесів трансформації з урахуванням досвіду Румунії та Болгарії за такими напрямами: внутрішньополітична безпека як складова національної безпеки України; південний вектор євроінтеграції України як стабілізуючий чинник внутрішньополітичних процесів; проблеми забезпечення внутрішньополітичної безпеки України в умовах суспільно-політичних трансформацій.

Ключові аспекти забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави в умовах суспільно-політичних трансформацій знайшли відображення у творчих доробках вітчизняних науковців, зокрема, О. Брусиловської, А. Єрмолаєва, Г. Зеленько. Проблеми національної безпеки висвітлені у працях О. Бєлова, О. Власюка, В. Горбуліна, В. Крутова, М. Ожевана, С. Пирожкова, Г. Ситника, а також зарубіжних дослідників та практиків: Г. Брауна, О. Бренінкмейєра, М. Влачової, К. Доннеллі, М. Капаріні, Н. Слатінскі, Ф. Флурі, Дж. Хартла, В. Шаламанова та інших. Безпекове середовище Чорноморського регіону є предметом наукових досліджень І. Корнілова, І. Максименко, Б. Парахонського, Г. Перепелиці, А. Піппіді, Т. Стародуб, Г. Яворської та інших.

Втім у наукових працях вітчизняних вчених відсутні системні комплексні опрацювання проблематики забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави в умовах суспільно-політичних трансформацій.

Актуальність теми зумовила ключове наукове завдання дисертаційного дослідження, яке полягає у визначенні основних чинників, що впливають на стан і перспективи розвитку системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави в умовах суспільно-політичних трансформацій з урахуванням досвіду Румунії та Болгарії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах комплексних науково-дослідних робіт Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, зокрема, фундаментальних проектів: “Національна безпека України в умовах трансформації міжнародних відносин та систем глобальної й регіональної безпеки” за 2004-2005 рр.; “Національна безпека України в умовах інтеграції держави до систем глобальних та регіональних відносин” за 2007 р. (державний реєстраційний номер 0107U007156); прикладних розробок: “Національна безпека України в умовах міжнародної відкритості: відповідь на виклики тероризму та екстремізму” за 2004-2005 рр.; “Стратегічні пріоритети зовнішньої політики та політики безпеки України в умовах посилення у глобальному масштабі впливовості наднаціональних та трансатлантичних структур” за 2008 р. (державний реєстраційний номер 0108U006182); “Стратегічні пріоритети зовнішньої політики та політики безпеки України в умовах глобального посилення наднаціональних та транснаціональних структур. Формування сприятливих економічних та соціально-політичних умов інтеграції України до впливових міжнародних організацій, світових і регіональних ринків” за 2009 р. (державний реєстраційний номер 0109U005048).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з'ясувати можливості використання досвіду Румунії та Болгарії в процесі забезпечення внутрішньополітичної безпеки України в умовах суспільно-політичних трансформацій.

Досягнення поставленої мети передбачало розв'язання таких дослідницьких завдань:

- визначити ключові тенденції еволюції змісту питань національної безпеки в контексті визначення проблем внутрішньополітичної безпеки;

- проаналізувати категоріально-понятійний апарат питань внутрішньополітичної безпеки в законодавчому полі України та у вітчизняних дослідженнях;

- розкрити роль Ради національної безпеки і оборони України на сучасному етапі трансформацій та розвитку внутрішньополітичних процесів в Україні;

- дослідити південний вектор євроінтеграції України як стабілізуючий чинник внутрішньополітичних процесів в контексті зовнішньополітичних пріоритетів України в Чорноморському регіоні та впливу суспільно-політичних трансформацій в Україні, Болгарії та Румунії на стан внутрішньополітичної безпеки та реалізацію ними євроінтеграційних процесів;

- здійснити порівняльний аналіз чинників забезпечення національної безпеки в Україні, Болгарії та Румунії в частині внутрішньополітичної безпеки;

- виокремити проблеми забезпечення внутрішньополітичної безпеки України в умовах суспільно-політичних трансформацій на підставі аналізу конституційних ініціатив політичних суб'єктів в сфері національної безпеки та їх конфліктогенного потенціалу;

- визначити чинники конфліктогенності системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки України в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є внутрішньополітична безпека держави в контексті суспільно-політичних трансформацій.

Предметом дослідження є можливості використання в Україні досвіду Румунії та Болгарії у сфері забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави в умовах суспільно-політичних трансформацій.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використано комплекс наукових методів теоретичного та емпіричного дослідження. Основним науковим інструментом, який було використано у дисертації, є системний підхід, що дозволив провести комплексний аналіз впливу суспільно-політичних трансформацій на забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави. Використовуючи історичний метод, автор розглянув еволюцію змісту питань національної безпеки крізь призму забезпечення внутрішньополітичної безпеки. Методи вивчення документів та порівняльного аналізу застосувалися при вивченні основних положень стратегій національної безпеки України, Болгарії та Румунії. За допомогою структурного моделювання здійснено аналіз конституційних ініціатив політичних суб'єктів України у сфері національної безпеки.

Наукова новизна дослідження. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у: вирішенні семантичних питань внутрішньополітичної безпеки як складової національної безпеки України; аналізі досвіду реалізації державної регуляторної політики в сфері розвитку внутрішньополітичних процесів в Румунії та Болгарії з метою його врахування та використання як стабілізуючого чинника розвитку внутрішніх процесів в державі; обґрунтуванні необхідності створення системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки, визначенні основних вимог до її структури як підсистеми системи уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки; практичному застосуванні теорій та методів аналізу конфліктів інтересів і кризових явищ для оцінки та прогнозування стану функціонування й розвитку системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки, визначенні найбільш вагомих чинників впливу та шляхів запобігання проявам негативних тенденцій.

Крім того, основні положення дисертаційного дослідження, що найбільшою мірою розкривають наукову новизну, полягають в тому, що в роботі:

вперше:

- науково обґрунтована можливість та необхідність визначення проблем внутрішньополітичної безпеки як складової національної безпеки України;

- визначена системоутворююча роль Ради національної безпеки і оборони України на сучасному етапі розвитку і трансформації внутрішньополітичних процесів в державі, яка полягає в адмініструванні повноти системи органів державної влади та двоєдиному застосуванні конституційно-владних повноважень Президента України і повноважень РНБОУ;

- розроблена трьохелементна структурна модель забезпечення внутрішньополітичної безпеки, яка включає уповноважені структури гілок влади, існуючі структури президентської владної вертикалі та Раду національної безпеки і оборони України (в повному обсязі її структурної організації) та проведений на її основі якісний аналіз сучасних конституційних ініціатив в сфері національної безпеки провідних суб'єктів політичного процесу;

удосконалено:

- категорійно-понятійне визначення внутрішньополітичної безпеки з урахуванням еволюції змісту питань національної безпеки та тенденцій їх сучасного розвитку;

- визначення чинників сприяння конфліктогенності системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки в сучасних умовах, серед яких визначальними є: нехтування обґрунтованими рекомендаціями щодо перспектив, пріоритетів, темпів та напрямів розвитку держави; неврахування тривалого часу суспільно-політичних трансформацій; недооцінка процесів розвитку громадянського суспільства;

дістало подальший розвиток:

- значення південного вектору євроінтеграційних процесів в Чорноморському регіоні як стабілізуючого чинника внутрішньополітичних процесів;

- аналітичне осмислення досвіду Румунії та Болгарії щодо шляхів та механізмів забезпечення внутрішньополітичної безпеки як методологічної та практично перевіреної бази розробки і реалізації заходів стабілізації внутрішньополітичних процесів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наукові положення дисертаційного дослідження щодо обґрунтування необхідності створення системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки, визначенні основних вимог до її структури як підсистеми системи уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки можуть бути використані для розробки практичних заходів із забезпечення внутрішньополітичної безпеки України.

Матеріали дисертації можуть бути застосовані викладачами та студентами при розробці та опрацюванні курсів з порівняльної політології, основ національної безпеки держави, зовнішньої політики країн Центрально-Східної Європи та Південно-Східної Європи.

Отримані результати дослідження впроваджені у наукові дослідження та практичні розробки Національного інституту проблем міжнародної безпеки (довідка про впровадження результатів наукових досліджень від 5 травня 2010 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаною працею, сформульовані в роботі наукові результати та висновки належать особисто автору і є його науковим доробком. Дисертантом досліджено вплив суспільно-політичних трансформацій на забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави в контексті досвіду реалізації державної регуляторної політики в сфері розвитку внутрішньополітичних процесів в Румунії та Болгарії з метою його врахування та використання як стабілізуючого чинника розвитку внутрішніх процесів в Україні.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, наукові результати та висновки дисертаційного дослідження доповідалися автором на засіданнях відділів аналізу внутрішніх процесів у зарубіжних країнах і енергетичної та транспортно-комунікаційної безпеки.

Крім того, результати дисертаційного дослідження було апробовано на міжнародних науково-практичних конференціях: “Перспективи розвитку українсько-румунських відносин” (Київ, 1 квітня 2005 р.), “Безпекотворення: питання теорії і практики та правові аспекти” (Київ, 16 лютого 2007 р.) та “круглих столах” “Безпекознавство: актуальні питання методології, методики та практики викладання” (Київ, 30 жовтня 2007 р.), “Проблеми та механізми реалізації транзитного потенціалу України” (Київ, 27 червня 2008 р.), “Актуальні проблеми транспортно-комунікаційної безпеки в Балтійсько-Чорноморсько-Каспійському регіоні: виклики та загрози для України” (Київ, 15 травня 2009 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у 7 одноосібних наукових публікаціях, з них 3 - статті у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, загальним обсягом 1,7 ум. друк. арк., 4 - тези доповідей у збірках матеріалів наукових конференцій та “круглих столів” загальним обсягом 1,5 ум. друк. арк.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 3 розділів, які об'єднують 9 підрозділів, висновків, 1 додатку та списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 172 сторінки друкованого тексту. В тексті 3 рисунка та 2 таблиці. Список використаних джерел складається з 131 найменування використаної літератури на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено ступінь її наукової розробки, продемонстровано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання дослідження, окреслено об'єкт, предмет; розкрито методи дослідження, визначено наукову новизну роботи; подано практичне значення одержаних результатів, зазначено особистий внесок здобувача; наведено інформацію про апробацію результатів дисертації та кількість наукових публікацій за темою дослідження; викладено структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі “Внутрішньополітична безпека держави як складова національної безпеки України” здійснено аналіз теоретико-методологічних підходів вітчизняних та іноземних вчених-безпекознавців та практиків щодо питань забезпечення національної безпеки, досліджено еволюцію цього поняття в контексті визначення проблем внутрішньополітичної безпеки; проаналізовано категоріально-понятійний апарат питань внутрішньополітичної безпеки в законодавчому полі України та у вітчизняних дослідженнях; розглянуто питання системоутворюючої ролі Ради національної безпеки і оборони України на сучасному етапі суспільно-політичних трансформацій та розвитку внутрішньополітичних процесів в Україні; обґрунтовано та отримано висновки щодо можливості та необхідності виокремлення поняття “внутрішньополітична безпека” як складової “національної безпеки України”.

У підрозділі 1.1. “Еволюція питань національної безпеки в контексті визначення проблем внутрішньополітичної безпеки” на підставі аналізу ґенези розвитку теорії національної безпеки в зарубіжних країнах досліджено закономірності трансформації поняття “національна безпека” в період з 1947 р. до сьогодні; визначено п'ять основних етапів еволюції питань національної безпеки, які характеризувалися встановленими автором відмінностями:

- семантики питань національної безпеки;

- характерних найбільш значущих рис її складових;

- особливостей взаємовідносин між глобальними, регіональними та національними пріоритетами державної регуляторної політики;

- структур об'єктів національної безпеки;

- пріоритетів (балансів) демократичних та адміністративних механізмів забезпечення національної безпеки. Дослідження поглядів українських (О. Бєлова, В. Богдановича, В. Горбуліна, В. Крутова, М. Ожевана, С. Пирожкова) та російських (А. Возженікова, В. Манілова, В. Матвєєва, В. Петровського) вчених з питань еволюції поняття “національна безпека” були проведені автором за наступними п'ятьма напрямами:

- багаторівневості, багатоаспектності та складності цієї категорії у тріаді стосунків “людина - суспільство - держава”;

- тлумачення національної безпеки як першооснови державно організованого існування українського народу;

- розробки комплексної теорії національної безпеки в розмаїтті можливих її проявів;

- аналізу балансу впливу зовнішніх та внутрішніх чинників на стабільний розвиток країни;

- визначення та обґрунтування важливості безпекових функцій держави.

На підставі результатів порівняльного аналізу, відображення загальносистемних підходів зарубіжних (Г. Брауна, О. Бренінкмейєра, М. Влачової, М. Капаріні) та вітчизняних (О. Власюка, О. Гринкевича, А. Дацюка, Б. Парахонського) фахівців до практичної реалізації заходів забезпечення національної безпеки у відповідності з вище визначеними напрямами в цьому підрозділі було доведено:

- переважаючий вплив внутрішніх чинників на національну безпеку порівняно із зовнішніми на сучасному етапі розвитку держави;

- пріоритетність нових політичних механізмів розв'язання конфліктних ситуацій над традиційними “військовими” методами минулого сторіччя;

- існування суттєвих розбіжностей концептуального та стратегічного характеру в підходах щодо забезпечення національної безпеки в працях вітчизняних та зарубіжних фахівців;

- необхідність врахування зовнішньополітичного впливу на розвиток внутрішньополітичної ситуації та забезпечення національних інтересів держави, насамперед, у регіональному вимірі;

- можливість та доцільність виокремлення внутрішньополітичної безпеки як складової національної безпеки держави.

У підрозділі 1.2. “Категоріально-понятійний апарат питань внутрішньополітичної безпеки в законодавчому полі України та у вітчизняних дослідженнях” досліджено особливості відображення в законодавчому полі України поняття внутрішньополітичної безпеки як складової національної безпеки України; проаналізовано питання внутрішньополітичної безпеки у працях вітчизняних дослідників; обґрунтовано необхідність використання поняття “внутрішньополітична безпека” в сфері політологічної та державотворчої діяльності в Україні.

В контексті розгляду внутрішньополітичної безпеки як складової національної безпеки України слід визнати, що законодавчу базу такого дослідження складають норми Закону України № 254к/96-ВР від 28.06.1996 року “Конституція України” в частині питань національної безпеки, Указу Президента України № 105/2007 від 12.02.2007 року “Про стратегію національної безпеки України”, Закону України № 964 - ІV від 19.06.2003 року “Про основи національної безпеки України”.

На підставі аналізу цих документів зроблено висновок про те, що таке поняття, як “внутрішньополітична безпека” не знайшло конкретного відображення у законодавчому полі України. В той же час, законодавство в сфері визначення основ забезпечення національної безпеки в частині пріоритетів національних інтересів України, а також загроз національній безпеці держави значною мірою містить положення, які у тлумаченні зарубіжних (К. Доннеллі, Н. Слатінскі, Ф. Флурі, Дж. Хартл) та вітчизняних (В. Андрейцева, В. Ліпкана, Ю. Нікітіна, Г. Ситника, В. Циганова) фахівців містять ознаки “внутрішніх” й “політичних” процесів та можуть, на погляд автора, розглядатися в рамках поняття “внутрішньополітична безпека”.

З'ясовано, що у документах, які визнаються органами системи державної влади як положень, що допускають використання в процесах державотворчості, таке поняття як “внутрішньополітична безпека” відсутнє. Встановлено, що у конкретному виразі визначення “внутрішньополітичної безпеки” знайшло відображення лише у низці навчальних видань та використовується вченими-політологами та державознавцями у педагогічній діяльності.

Обґрунтовано неповноту існуючих визначень поняття “внутрішньополітична безпека” у навчальних виданнях вітчизняних фахівців (О. Данільяна, О. Дзьобаня, М. Панова, О. Литвиненка, М. Паламарчука, М. Панова) у контексті необхідності уточнення змісту дефініції з урахуванням сучасних проблем забезпечення національної безпеки в Україні.

В результаті проведеного автором дослідження в рамках цього підрозділу сформульовано власне бачення поняття “внутрішньополітична безпека”, яке полягає у властивості функціонування політичної системи держави з передбачуваним досягненням цільової функції в межах припустимих відхилень під впливом зовнішнього середовища, внутрішніх змін системи та управління; визначено загальні вимоги до структури та особливостей функціонування системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки, зокрема, до взаємозв'язку із системою органів державної влади в сфері забезпечення національної безпеки України, до функціональної повноти діяльності в сфері забезпечення внутрішньополітичної безпеки як складової національної безпеки.

Основна увага підрозділу 1.3. “Системоутворююча роль Ради національної безпеки і оборони України на сучасному етапі трансформацій та розвитку внутрішньополітичних процесів” присвячена аналізу особливостей функціонування системи взаємовідносин між гілками влади в сфері національної безпеки з урахуванням їх повноважень, встановлених Конституцією України; структурної організації системи уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки; системоутворюючої ролі Ради національної безпеки і оборони України у сфері забезпечення внутрішньополітичної безпеки.

Законодавчу та нормативно-правову базу досліджень цього підрозділу складають Закон України № 254к/96-ВР від 28.06.1996 року “Конституція України” в частині питань національної безпеки, Закон України № 183/98-ВР від 05.03.1998 року “Про Раду національної безпеки і оборони України”, Указ Президента України № 1446/2005 від 14.10.2005 року “Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України”, нормоутворюючі документи щодо наукових установ Ради національної безпеки і оборони України. Автором доведено, що система взаємовідносин між конституційно визначеними гілками влади (законодавчою, виконавчою та судовою) не відповідає вимогам функціональної повноти діяльності системи взаємовідносин гілок державної влади в сфері забезпечення національної безпеки без виконання Президентом України конституційно-владних повноважень, встановлених Конституцією України.

Встановлено, що набуття системою взаємовідносин між гілками влади ознак функціональної повноти виконання своїх повноважень можливе лише у випадку, коли система уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки об'єднує п'ять елементів: чотири типи структур від законодавчої, виконавчої, судової гілок влади та Президента України, а також в обов'язковому порядку включає Раду національної безпеки і оборони України.

Доведено, що (1) Рада національної безпеки і оборони України являє собою конституційно визнану повну управлінську систему, елементи якої (структури Апарату Ради, наукові установи тощо) об'єднані однією метою та специфічними структурно-організаційними зв'язками відповідно до встановлених Конституцією та законами України функцій; (2) система Ради національної безпеки і оборони України є підсистемою системи органів державної влади в сфері забезпечення національної безпеки і захисту національних інтересів через механізми реалізації повноважень Президента України та взаємозв'язків із законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. З урахуванням зазначеного вище автор дійшов висновку, що системоутворююча роль Ради національної безпеки і оборони України в структурній організації системи уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки, а також в системі взаємовідносин гілок державної влади полягає у врахуванні наступних чинників:

- адмініструванні повноти системи органів державної влади на цій ділянці регуляторної політики;

- двоєдиному застосуванні конституційно-владних повноважень Президента України та власних функціональних повноважень Ради національної безпеки і оборони України в практиці діяльності системи взаємовідносин гілок державної влади.

На підставі аналізу системоутворюючої ролі Ради національної безпеки і оборони України автором визначено механізми реалізації заходів забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави на зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних векторах політики України, зокрема, шляхом організації розробки, широкого обговорення та прийняття нової редакції закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України”.

У другому розділі “Південний вектор євроінтеграції України як стабілізуючий чинник внутрішньополітичних процесів” на підставі праць вітчизняних вчених (О. Брусиловської, В. Бурдяк, О. Дзьобаня, Г. Зеленько, М. Михальченка, М. Мілової) щодо суспільно-політичних трансформацій в регіоні Східної Європи, зокрема в Болгарії, Румунії, Україні досліджено (1) передумови суспільно-політичних трансформацій в Болгарії та Румунії; (2) механізми забезпечення національної безпеки цих країн; (3) взаємозв'язок між регіональними зовнішньополітичними пріоритетами України та розвитком внутрішньополітичних процесів в державі.

Підрозділ 2.1. “Передумови суспільно-політичних трансформацій в Болгарії та Румунії” присвячений розгляду питань “стартових” позицій цих країн на початку реалізації євроінтеграційного зовнішньополітичного курсу у відповідності із станом розвитку визначених держав після розпаду “соціалістичної системи”. У підрозділі 2.2. “Чинники забезпечення національної безпеки в Болгарії та Румунії“ визначено системні підходи Болгарії та Румуні до забезпечення внутрішньополітичної безпеки цих держав. З'ясовано, що на сучасному етапі Болгарія не має власних поглядів стратегічного характеру на розвиток та реалізацію національної політики в регіоні. Підставами для такого висновку слід вважати наступне:

- програмні документи стратегічного характеру в царині національної безпеки Болгарії не оновлювалися з 1998 р.;

- на структурно-функціональному рівні еволюція системи забезпечення національної безпеки Болгарії відбувається у напрямі об'єднання профільних служб в комплексні національні структури за аналогією із досвідом США;

- розробка проектів стратегії забезпечення національної безпеки Болгарії відбувається на базі положень оновленої Стратегічної концепції НАТО.

Враховуючи зазначене вище, обґрунтовано, що у відносинах України з Болгарією пріоритетними чинниками забезпечення власних національних інтересів є:

- концентрація внутрішньополітичного та економічного потенціалу країни на вирішенні нагальних регіональних проблем;

- врахування у зовнішньополітичному курсі відносин України з Болгарією позицій НАТО щодо цієї держави.

В роботі доведено, що на відміну від Болгарії, в Румунії в умовах суспільно-політичних трансформацій сформувалася нормативно-правова база вирішення питань національної безпеки. Порівняльний аналіз змісту румунських та української стратегій національної безпеки в рамках цієї роботи дозволив автору дійти висновку про наявність:

- співпадіння підходів обох держав до забезпечення внутрішньополітичної безпеки за такими напрямами, як протидія тероризму, транскордонній злочинності, незаконному обігу наркотичних речовин, зброї тощо;

- суперечностей між Україною та Румунією в контексті прагнень обох країн до регіонального лідерства в Чорноморському просторі та загострення конкурентної боротьби між ними в енергетичній та транспортно-комунікаційній сферах.

У підрозділі 2.3. “Вплив реалізації зовнішньополітичних пріоритетів України у Чорноморському регіоні на природу внутрішньополітичних процесів” основна увага приділялася (1) аналізу досвіду Болгарії та Румунії щодо стабілізації внутрішньополітичних процесів в рамках реалізації євроінтеграційної політики; (2) визначенню ролі південного вектору зовнішньої політики України як стабілізуючого внутрішньополітичного чинника розвитку внутрішньополітичних процесів.

На підставах аналізу досвіду Болгарії та Румунії автором доведено, що чинники, які відображають практичні заходи по реалізації чорноморських політичних та економічних проектів і програм цих країн сприяли вирішенню наступних проблем внутрішньополітичної безпеки:

- стабілізації розвитку політичних процесів в державах-учасницях цих проектів та програм за рахунок “об'єднання” та “мобілізації” можливостей “провладних” та “опозиційних” кіл навколо національних інтересів держави, які, певною мірою, сприяють досягненню окремих національних, вузьковідомчих або корпоративних інтересів;

- розвитку взаємовигідного співробітництва з провідними країнами Причорномор'я, створюючи додаткові можливості мобілізації фінансових, економічних та політичних ресурсів зацікавлених сторін в реалізації їхньої регіональної політики;

- доступу до організаційного, економічного, фінансового тощо потенціалу інших країн, що входять до ЄС;

- використанню наднаціональних можливостей захисту суто національних інтересів цих країн.

Автором доведено, що реалізація південного, зокрема, чорноморського, вектору зовнішньої політики з боку системи органів державної влади України сприятиме:

- стабілізації внутрішньополітичних процесів у державі в разі активного використання наявного потенціалу країни для розвитку міждержавного співробітництва України в регіоні Чорного моря за умов консолідації зовнішньополітичних уподобань внутрішніх політичних сил;

- визначенню заходів щодо протидії впливу “деструктивних політичних сил” та чинників реалізації їх інтересів в даному випадку, забезпечення реалізації регіональних ініціатив України з метою захисту власних національних інтересів.

Третій розділ “Проблеми забезпечення внутрішньополітичної безпеки України в умовах суспільно-політичних трансформацій” присвячений аналізу конституційних ініціатив політичних суб'єктів у сфері національної безпеки; дослідженню конфліктогенності зазначених ініціатив, їх впливу на ефективність та стійкість функціонування системи національної безпеки; визначенню шляхів забезпечення внутрішньополітичної безпеки в умовах суспільно-політичних трансформацій з урахуванням пріоритетності регіональних факторів.

У підрозділі 3.1. “Аналіз конституційних ініціатив політичних суб'єктів в сфері національної безпеки” проведено порівняльний аналіз відповідності конституційних ініціатив суб'єктів політичного процесу чинним нормам Конституції України в сфері національної безпеки; визначено деструктивні чинники забезпечення внутрішньополітичної безпеки на сучасному етапі розвитку держави з боку провідних суб'єктів політичного процесу в державі.

В результаті комплексного аналізу продемонстровано суттєві розбіжності між чинними конституційними нормами та пропозиціями впливових суб'єктів політичного процесу, які значною мірою сприяють втраті ознак повноти виконання функціональних повноважень як системою взаємовідносин гілок державної влади, так і системою уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки.

До основних деструктивних чинників можливого впливу з боку провідних суб'єктів політичних процесів в Україні в контексті реалізації політики забезпечення внутрішньополітичної безпеки в державі слід віднести:

- нехтування об'єктивно обумовленими, теоретично та методологічно обґрунтованими рекомендаціями щодо перспектив, пріоритетів, темпів та напрямів розвитку держави заради досягнення короткострокових політичних та економічно спрямованих результатів окремих політичних структур;

- неврахування тривалого характеру суспільно-політичних трансформацій в державі;

- недооцінку процесів розвитку громадянського суспільства, їх впливу на можливість ефективної реалізації внутрішніх та зовнішньополітичних ініціатив владних структур.

В підрозділі 3.2. “Конфліктогенний потенціал конституційних ініціатив” розглянуто питання системного порівняльного аналізу конституційних ініціатив провідних суб'єктів політичних процесів в Україні та їх вплив на внутрішньополітичну безпеку держави; визначено фактичний стан співвідношень між нормами чинної Конституції України та конституційними пропозиціями інших сторін у рамках тріади “людина-суспільство-держава”.

В контексті загальної теорії конфлікту та розвитку кризових явищ зарубіжних (Д. Бертон, Г. Зіммель, Л. Коузер, Ф. Хайдер), російських (В. Бранський, О. Козлова, Н. Луман, І. Пригожин, В. Свєтлов, І. Стенгерс) та українських (А. Єрмолаєв, І. Корнілов) фахівців автором запропоновано узагальнений, спрощений підхід до кваліфікації систем різного рівня за ознаками їх стійкості, а також синергетичності або антагоністичності.

В підрозділі 3.3. “Аналіз стану та прогнозна оцінка стійкості функціонування системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави” в рамках методології дослідження конфліктогенності систем, запропонованої російськими вченими (А. Зайцев, В. Новосєльцев, В. Свєтлов), основну увагу приділено визначенню структурної моделі забезпечення внутрішньополітичної безпеки в державі; класифікації існуючого стану внутрішньополітичної безпеки держави та стійкості системи її забезпечення в періоди “до” та “після” виборів Президента України 2010 року. Автором була запропонована трьохелементна структурна модель системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки, яка включає як окремі структурні елементи: уповноважені структури конституційно визнаних гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової);

- існуючі структури президентської владної вертикалі (Президент України, Адміністрація Президента України, підпорядковані їм структури тощо);

- Раду національної безпеки і оборони України як конституційний колегіальний орган, що реалізує функції забезпечення національної безпеки та захисту національних інтересів держави.

Доведено, що стан системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки України потрібно віднести до:

- конфліктного стійкого типу - в період до останніх виборів Президента України (2010 р.);

- синергетичного нестійкого типу - в період після останніх виборів Президента України.

На підставі розробленої автором структурної моделі та системної методології проведено оцінку можливих тенденцій розвитку конфліктогенності системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки в коротко- та середньостроковій перспективі.

Зокрема, спрогнозовано, що в короткостроковій перспективі (до 2012 р.) внаслідок консолідуючої ролі Президента України, за наявності “пропрезидентської” коаліції в парламенті та підтримки уряду система забезпечення внутрішньополітичної безпеки трансформуватиметься у бік синергетичного стійкого типу. Такий стан речей сприятиме етапу сталого розвитку держави.

В середньостроковій перспективі (2012-2015 рр.) обґрунтовано, що в залежності від соціально-політичного розвитку країни та підсумків чергових виборів до Верховної Ради України 2012 р. можливі два сценарії подальшого стану системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки: оптимістичний - збереження її функціональної спроможності в рамках синергетичного стійкого типу, або песимістичний - трансформація системи у бік конфліктного стійкого типу. При цьому до можливих чинників впливу на ймовірну трансформацію системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки в середньостроковій перспективі слід віднести: поточний стан соціально-політичного розвитку країни; консолідаційні можливості опозиційних політичних сил; вплив зовнішньополітичних факторів.

національний безпека євроінтеграція внутрішньополітичний

ВИСНОВКИ

У даному дисертаційному дослідженні теоретично узагальнено та запропоновано розв'язання наукового завдання, що полягає у визначенні основних чинників, що впливають на стан і перспективи розвитку системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави в умовах суспільно-політичних трансформацій з урахуванням досвіду Румунії та Болгарії. Узагальнення результатів дослідження дає змогу сформулювати висновки, що мають теоретичне і практичне значення.

В процесі розгляду еволюції питань національної безпеки в контексті визначення проблем внутрішньополітичної безпеки було доведено переважаючий вплив внутрішніх чинників на національну безпеку, порівняно із зовнішніми, на сучасному етапі розвитку держави; існування суттєвих розбіжностей концептуального та стратегічного характеру в підходах щодо забезпечення національної безпеки у вітчизняних та зарубіжних фахівців; необхідність врахування зовнішньополітичного впливу на розвиток внутрішньополітичної ситуації та забезпечення національних інтересів держави, насамперед, у регіональному вимірі; можливість та доцільність виокремлення внутрішньополітичної безпеки як складової національної безпеки держави.

В той же час в роботі доведено, що поняття “внутрішньополітична безпека” не знайшло конкретного відображення в законодавчому полі Україна, а теоретичні дослідження вітчизняних вчених не повною мірою відповідають світовим тенденціям еволюції питань забезпечення національної безпеки. За підсумками аналізу категорійно-понятійного апарату цих питань сформульоване власне бачення поняття “внутрішньополітична безпека” у різноманітті проблем забезпечення національної безпеки та захисту національних інтересів України. Зокрема, під внутрішньополітичною безпекою слід розуміти властивість функціонування політичної системи держави з передбачуваним досягненням цільової функції в межах припустимих відхилень під впливом зовнішнього середовища, внутрішніх змін системи та управління. Визначено загальні вимоги до організації та структури системи органів державної влади, які спроможні забезпечити ефективне вирішення проблем внутрішньополітичної безпеки України, провідну роль в цій системі відведено Раді національної безпеки і оборони України.

Встановлено, що системоутворююча роль Ради національної безпеки і оборони України в системі взаємовідносин гілок державної влади, в структурній організації системи уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки, а також в її підсистемі - системі забезпечення внутрішньополітичної безпеки полягає у врахуванні наступних чинників: адмініструванні повноти системи органів державної влади на цій ділянці регуляторної політики; двоєдиному застосуванні конституційно-владних повноважень Президента України та власних функціональних повноважень Ради національної безпеки і оборони України в практиці діяльності системи взаємовідносин гілок державної влади.

На основі аналізу досвіду Румунії та Болгарії доведено, що забезпеченню внутрішньополітичної безпеки цих країн в трансформаційний період значною мірою сприяли євроінтеграційні чинники, найбільш впливовими з яких є: (1) розвиток взаємовигідного співробітництва з провідними країнами Чорноморського регіону; (2) можливості доступу до організаційного, економічного, фінансового тощо потенціалу інших країн, що входять до ЄС; (3) використання наднаціональних можливостей захисту суто національних інтересів цих країн в боротьбі за позиції регіонального лідерства.

В той же час порівняльний аналіз змісту румунської, болгарської та української стратегій національної безпеки засвідчив співпадіння підходів цих держав до забезпечення внутрішньополітичної безпеки за такими напрямами, як протидія тероризму, транскордонній злочинності, незаконному обігу наркотичних речовин, зброї тощо, а також суперечності між Україною та цими країнами в контексті прагнень до регіонального лідерства в Чорноморському просторі та загострення конкурентної боротьби в енергетичній та транспортно-комунікаційній сферах.

В цілому ж використання позитивного досвіду цих країн та посилення уваги до реалізації південного (чорноморського) вектору зовнішньої політики України сприятимуть стабілізації внутрішньополітичних процесів в державі в разі активного використання наявного потенціалу країни для розвитку міждержавного співробітництва; забезпеченню реалізації регіональних ініціатив України з метою захисту власних національних інтересів.

В умовах сучасних суспільно-політичних трансформацій з урахуванням пріоритетності регіональних факторів одним з провідних чинників дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в країні стає конфлікт інтересів між гілками влади та структурами президентської владної вертикалі в сфері національної безпеки. Порівняльний аналіз конституційних ініціатив політичних суб'єктів трансформаційних процесів довів суттєві розбіжності в підходах, наслідком чого є ознаки втрати повноти виконання функціональних повноважень як системою взаємовідносин гілок державної влади, так і системою уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки.

На базі існуючих теорій розвитку конфлікту інтересів та кризових явищ, а також запропонованої в роботі трьохелементної структурної моделі системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки було вивчено конфліктний потенціал конституційних ініціатив в сфері національної безпеки, відповідно до якого встановлено, що після виборів Президента України 2010 р. система забезпечення внутрішньополітичної безпеки трансформувалася з конфліктно стійкого типу до синергетично нестійкого типу.

Прогнозні оцінки свідчать, що в короткостроковій перспективі сучасний стан функціонування системи взаємовідносин між гілками влади забезпечує подальшу трансформацію системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки у бік синергетично стійкого типу. В той же час, в залежності від ситуативних результатів чергових виборів до парламенту в 2012 р., можливий як синергетично стійкий, так і конфліктно стійкий шлях розвитку. Практична реалізація шляхів розвитку залежатиме від таких чинників, як стан внутрішнього розвитку держави, активність та впливовість опозиції, вплив зовнішніх факторів. За таких умов провідним механізмом збереження та подальшого розвитку позитивних тенденцій в сфері забезпечення внутрішньополітичної безпеки може стати нова редакція Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України” з адекватним відображенням поняття та формулюванням принципів державної регуляторної політики в цій сфері.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Клітченко О. С. Ефективність влади і політична реформа / О. С. Клітченко // Політика і час. - 2004. - № 6. - С. 55-64.

2. Клітченко О. С. Забезпечення внутрішньої безпеки країн у контексті нових загроз і викликів (Болгарія, Румунія, Словаччина та Угорщина) / О. С. Клітченко // Стратегічна панорама. - 2005. - № 2. - С. 42-51.

3. Клітченко О. С. Внутрішня безпека держави: методологічний аспект / О. С. Клітченко // Стратегічна панорама. - 2007. - № 1. - С. 81-88.

Тези доповідей у наукових збірках за результатами міжнародних наукових конференцій та круглих столів:

1. Клітченко О. С. Діяльність неурядових організацій Болгарії та Румунії в сфері безпеки / О. С. Клітченко // Безпекотворення: питання теорії і практики та правові аспекти: Зб. наук. праць традиційної Міжнародної наук.-практ. конф., Київ, 16 лютого 2007 р. У 2-х ч. Ч. 1 / Редкол.: І.І.Тимошенко (голова) та ін. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2007. - 424 с. - С. 402-404.

2. Клітченко О. С. Зміна концептуальної парадигми безпекотворення / О. С. Клітченко // Безпекознавство: актуальні питання методології, методики та практики викладання: Матеріали круглого столу. - Київ, 30 жовтня 2007 р. / Редкол.: І. І. Тимошенко (голова) та ін. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2008. - 168 с. - С. 114-117.

3. Клітченко О. С. Проблеми транспортної політики України в контексті вступу країн Причорномор'я в ЄС, переформатування їхніх позицій регіонального лідерства / О. С. Клітченко // Актуальні проблеми міжнародної безпеки: український вимір: Матеріали круглих столів та конференцій, проведених Національним інститутом проблем міжнародної безпеки впродовж 2008-2009 років / Національний інститут проблем міжнародної безпеки. - К.: ВД «Стилос», 2010. - 688 с. - С. 295-308.

4. Клітченко О. С. Національна транспортна політика Румунії в залізничній, морській та автомобільній галузях / О. С. Клітченко // Актуальні проблеми міжнародної безпеки: український вимір: Матеріали круглих столів та конференцій, проведених Національним інститутом проблем міжнародної безпеки впродовж 2008-2009 років / Національний інститут проблем міжнародної безпеки. - К.: ВД «Стилос», 2010. - 688 с. - С. 375-377.

АНОТАЦІЇ

Клітченко О. С. - Забезпечення внутрішньополітичної безпеки держави в умовах суспільно-політичних трансформацій: досвід Румунії та Болгарії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 21.01.01 - основи національної безпеки держави (політичні науки). - Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України. - Київ, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних та практичних аспектів забезпечення внутрішньополітичної безпеки України в умовах суспільно-політичних трансформацій з урахуванням досвіду Румунії та Болгарії.

На підставі аналізу еволюції питань національної безпеки доведено переважаючий вплив внутрішніх чинників на стан національної безпеки, порівняно із зовнішніми, та обґрунтовано можливість й доцільність виокремлення внутрішньополітичної безпеки як складової національної безпеки держави. З'ясовано перспективи використання південного євроінтеграційного вектора України з метою стабілізації внутрішньополітичних процесів та просування національних інтересів держави в Чорноморському регіоні.

Виявлено основні чинники внутрішньополітичної безпеки України в умовах суспільно-політичних трансформацій, для чого проаналізовано конституційні ініціативи провідних політичних суб'єктів й встановлено, що сучасний стан системи забезпечення внутрішньополітичної безпеки в державі належить до синергетичного нестійкого типу.

Ключові слова: національна безпека, внутрішньополітична безпека держави, суспільно-політичні трансформації, політичні суб'єкти, система органів державної влади, конституційні ініціативи, Україна, Румунія, Болгарія.

Клитченко А. С. - Обеспечение внутренней политической безопасности государства в условиях общественно-политических трансформаций: опыт Румынии и Болгарии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 21.01.01 - основы национальной безопасности государства (политические науки). - Национальный институт проблем международной безопасности при Совете национальной безопасности и обороны Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию теоретических и прикладных аспектов обеспечения внутренней политической безопасности Украины в условиях общественно-политических трансформаций с учетом опыта Румынии и Болгарии.

...