Державне управління процесом соціалізації людей з особливими потребами

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Спеціальність 25.00.01 - Теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Державне управління процесом соціалізації людей з особливими потребами

Теплова Наталія Анатоліївна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник

доктор наук з державного управління, доцент

КРЮКОВ Олексій Ігорович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, професор кафедри політології та філософії

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, доцент

КАРАМИШЕВ Дмитро Васильович,

Національний фармацевтичний університет (м. Харків), завідувач кафедри менеджменту і адміністрування;

кандидат соціологічних наук, доцент

ГОРБУНОВА-РУБАН Світлана Олександрівна,

Харківська міська рада, заступник міського голови - директор Департаменту охорони здоров'я та соціальних питань

Захист відбудеться “19” листопада 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.858.01 Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75, зал засідань (1 поверх).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75.

Автореферат розісланий “11” жовтня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.С. Лебець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розбудова соціально орієнтованої держави передбачає забезпечення гідного життя і вільного розвитку особистості, підвищення відповідальності держави за утвердження в якості норми принципів соціальної справедливості та добробуту громадян. В умовах становлення ринкових відносин і загострення конкуренції в Україні у найскрутнішому становищі опиняються особи з інвалідністю, які складають понад 5 % загальної чисельності населення. Саме тому дослідження питань втручання держави у сферу соціалізації людей цієї категорії є актуальним завданням, вирішення якого забезпечить їх інтеграцію у соціальну, економічну, освітню, культурну та інші види суспільної діяльності. Ефективна державна політика зайнятості різних верств населення - ключ до суттєвого підвищення рівня їх соціалізації.

Стан наукової розробки проблеми визначається рівнем та обсягом дослідженості питань зайнятості людей з інвалідністю у наукових працях з державного управління, економіки, психології, соціології, філософії та медицини. Соціокультурну теорію нетиповості, де особи з інвалідністю сприймаються як суспільний феномен, успішно розглядає Е. Ярська-Смирнова. Стратегічні завдання інклюзивної освіти як процесу дестигматизації у фокусі соціології обґрунтовує О. Дікова-Фаворська, окремі аспекти державного управління у даній сфері, історичні та теоретичні особливості, специфіку й зміст діяльності соціальних інститутів, формування соціальних відносин досліджують Ю. Бондаренко, В. Бульба, В. Говоруха, В. Дзюндзюк, Д. Карамишев, В. Корженко, О. Крюков, В. Мельтюхова, Г. Одінцова, В. Собченко, Ю. Юрченко та ін. Питанням надання соціальних послуг і вдосконалення практичної діяльності держави у цьому напрямку присвятили свої праці С. Горбунова-Рубан, В. Єлагін, Е. Лібанова, О. Палій, В. Скуратівський та ін. Проте проблеми державного управління у сфері соціалізації людей з особливими потребами наразі вивчені ще недостатньо, вони вимагають поглибленого наукового осмислення, пошуку шляхів свого вирішення, що і визначило вибір теми дисертаційного дослідження, обумовило його актуальність, наукову спрямованість, мету, завдання і структуру роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах Комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України ?Державне управління та місцеве самоврядування?, а саме науково-дослідної роботи кафедри політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління ?Політика територіальних органів влади в умовах трансформації українського суспільства? (державний реєстраційний номер 0106U012322). Особистий внесок здобувача полягає в аналізі сучасного стану вирішення проблеми державного управління, у розробці рекомендацій щодо прискорення процесу соціалізації людей з особливими потребами в Україні.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні стратегії державного управління у сфері соціалізації людей з особливими потребами та рекомендацій щодо їх практичної реалізації. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

запропонувати технологію вдосконалення державного управління процесом соціалізації людей з особливими потребами на регіональному рівні;

виробити науково-методичний підхід до формування цільової програми соціалізації людей з особливими потребами;

проаналізувати особливості державного управління процесом соціалізації людей з особливими потребами в Україні та визначити напрямки і засоби його прискорення;

визначити шляхи удосконалення нормативно-правового забезпечення системи державного управління щодо соціалізації людей з інвалідністю;

з'ясувати специфіку історичного розвитку системи соціалізації людей з інвалідністю в Україні;

обґрунтувати перспективи практичного використання в Україні світового досвіду щодо надання освітніх послуг та працевлаштування людей з особливими потребами як основних форм їх соціалізації;

з'ясувати особливості процесу соціалізації людей з особливими потребами та їх адаптації до ринкових умов господарювання (на прикладі Харківського регіону).

Об'єкт дослідження - сфера управління соціалізацією людей у суспільстві. соціалізація особливий потреба працевлаштування інвалід

Предмет дослідження - формування стратегії управління процесом соціалізації людей з особливими потребами.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети застосовано систему загальнонаукових і спеціальних методів дослідження: комплексний підхід надав можливість проаналізувати соціально-політичні процеси та явища соціалізації; для конкретизації основних понять та явищ, які зазнали якісних змін у процесі державотворення, використовувався історичний метод; статистичні методи забезпечили визначення тенденцій розвитку освіти та працевлаштування людей з інвалідністю; за допомогою методу аналізу досліджено теоретичні напрацювання українських та іноземних науковців щодо державного управління процесом соціалізації людей з інвалідністю, отримано результати анкетування, проведеного серед респондентів Харківського регіону, що дозволило визначити сучасний стан проблеми соціалізації людей з особливими потребами в області.

Інформаційною базою дослідження стали вітчизняні та міжнародні законодавчі й нормативно-правові акти, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, наукові праці вітчизняних і закордонних дослідників, матеріали міжнародних і регіональних конференцій, результати соціологічного дослідження, реалізованого здобувачем у Харківському регіоні, тощо.

Наукова новизна одержаних результатів визначається теоретичним обґрунтуванням удосконалення форм та методів соціалізації людей з інвалідністю та приведення їх у відповідність з потребами громадян даної категорії щодо освіти та працевлаштування.

У дисертації вперше:

- обґрунтовано доцільність впровадження системи диференційованої інклюзивної освіти в Україні як засобу освітньої інтеграції, що виявляється в необхідності урахування інтересів усіх громадян з інвалідністю через забезпечення їх опосередкованої чи безпосередньої участі у навчально-виховному процесі або формування навчальних груп за участю осіб з особливими потребами без урахування їх вікових характеристик;

- розроблено й запропоновано технологію підвищення рівня соціалізації людей з особливими потребами, яка базується на впровадженні інклюзивної освіти, своєчасному внесенні змін до чинної нормативно-правової бази;

удосконалено:

- характеристику рівня життя осіб з інвалідністю, що включає його якість не лише з точки зору матеріального забезпечення, фізичного стану, а й враховує об'єктивні умови обмеженості життєдіяльності;

- технологію надання особам з інвалідністю освітніх послуг за принципом пристосування суспільства до їхніх потреб, зокрема, забезпечення зайнятості шляхом створення єдиної системи збору й аналізу відповідної статистичної інформації, покращення роботи центрів зайнятості при обслуговуванні людей цієї категорії, спрощення системи їх реєстрації й обліку, стимулювання роботодавців та мотивації до праці людей з особливими потребами;

- нормативно-правове регулювання соціалізації людей з інвалідністю шляхом освітньої інтеграції, внесення до ?Класифікатора професій? спеціальності професійного консультанта, яка б забезпечувала соціальний та професійний супровід людей з особливими потребами впродовж усього життя, внесення змін до фахової підготовки педагогічних працівників;

дістало подальший розвиток:

- обґрунтування етапів світового й вітчизняного розвитку процесів соціалізації людей з особливими потребами (X - XXІ ст.), що свідчить про суттєве відставання України у питаннях реалізації політики соціалізації від розвинених країн світу;

- адаптація світового досвіду щодо процесу соціалізації людей з особливими потребами, основні принципи формування державної політики підтримки даної категорії населення, що виявляється у забезпеченні освітньої інтеграції людей з особливими потребами, започаткуванні професійного консультування та супроводу людей з інвалідністю;

- уточнення причин низького рівня соціалізації людей з особливим потребами у Харківському регіоні, зміст яких полягає в обмеженості можливостей забезпечення зайнятості людей з особливими потребами, що переважно пов'язано з якістю їх освіти.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки та теоретичні положення доведено до рівня конкретних рекомендацій щодо визначення шляхів і засобів удосконалення системи державного управління соціалізацією осіб з особливими потребами.

Результати дослідження використано в діяльності Департаменту у справах людей похилого віку та соціальних послуг Міністерства праці та соціальної політики України (довідка про впровадження № 1/014/91-10 від 13.01.2010 р.), Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (довідка про впровадження № 1-77 від 07.02.2008 р.), постійної комісії з питань соціальної політики та захисту населення Харківської обласної ради (довідка про впровадження від 04.02.2009 р. № 05-28/15), територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Орджонікідзевського району м. Харкова (довідка про впровадження від 16.12.2009 р. № 471).

Теоретичні положення та наукові результати дисертаційного дослідження використано Харківським обліково-економічним технікумом-інтернатом ім. Ф. Г. Ананченка при розробці таких навчальних модулів, як ?Основи соціальної політики?, ?Соціальна робота з окремими категоріями населення? (акт про впровадження від 16 листопада 2009 р.); Державним університетом інформатики і штучного інтелекту (м. Донецьк) при розробці навчальних курсів ?Соціальна політика?, ?Проблеми соціальної роботи з молоддю? (акт про впровадження від 16 листопада 2009 р.); Харківським соціально-економічним інститутом при підготовці навчальних модулів ?Загальна соціологічна теорія?, ?Організація діяльності соціальних служб?, ?Соціологія родини?, ?Основи менеджменту?, ?Менеджмент соціальної сфери? (акт про впровадження від 20 листопада 2009 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі висновки та рекомендації також можуть бути використаними як для подальших досліджень у галузі державного управління, так і у роботі органів соціального захисту.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною науковою працею і містить нові результати у галузі науки державного управління, що розв'язують важливу наукову проблему вдосконалення державної політики підтримки людей з особливими потребами. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержано здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження, викладені в низці публікацій, стали основою для формування обласної програми соціального та культурного розвитку людей з інвалідністю ?Освіта - шлях до самореалізації? в рамках роботи Всеукраїнської громадської організації ?Українське реєстрове козацтво? (м. Харків, 2008 р.), регіональної програми реабілітації інвалідів, обласної програми ?Реабілітація дітей із вродженими незворотними порушеннями слуху? (м. Харків, 2008 р.), Комплексної програми соціального захисту населення Харківської області на 2009 р., до якої включено розділ ?Розвиток системи реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю? (м. Харків).

Висновки та пропозиції, викладені у дослідженні, оприлюднено на Всеукраїнській науково-практичній конференції ?Проблеми дітей-інвалідів в Україні. Шляхи вирішення. Теорія і практика? (м. Харків, 2008 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції ?Сучасні методи і технології медико-соціальної реабілітації інвалідів? (м. Харків, 2008 р.), ІV міжнародній науково-практичній конференції ?Альянс наук: науковець - науковцю? (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), VІ міжнародній науково-практичній конференції ?Соціально-економічні реформи в контексті інтеграційного вибору України? (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції ?Простір і час сучасної науки? (м. Київ, 2009 р.).

На основі матеріалів дослідження розроблено навчально-методичні рекомендації для проведення серії практичних семінарів: ?Державна політика щодо адаптації у суспільстві людей з обмеженими можливостями? (в рамках діяльності благодійної організації ?Ковчег? м. Біла Церква), ?Складові успіху. Освіта, працевлаштування, соціальна адаптація людей з обмеженими фізичними можливостями? (на базі Харківського обліково-економічного технікуму-інтернату ім. Ф. Г. Ананченка).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом понад 3 авт. арк., у т.ч. 5 - у виданнях, включених ВАК України до переліку фахових у галузі науки державного управління.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 245 сторінок, у т.ч. 15 рисунків (на 6 сторінках), 6 таблиць (на 2 сторінках), 9 додатків (на 38 сторінках). Список використаних джерел налічує 204 найменування (на 23 сторінках), з них 15 - іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність, рівень наукової розробленості та зв'язок обраної теми із науковими програмами; визначено об'єкт, предмет, методи, мету та завдання дослідження, описано наукову новизну, практичну цінність одержаних результатів, наведено відомості щодо їх апробації та публікацій.

У першому розділі - “Теоретичні засади державного управління процесом соціалізації людей з особливими потребами” - розглянуто теоретичні аспекти державного управління щодо процесу соціалізації, досліджено історію розвитку питання, проаналізовано систему державного управління процесом соціалізації людей з особливими потребами провідних країн світу.

Аналіз міжнародного досвіду розвитку державного управління у сфері соціалізації людей з особливими потребами дозволив виділити кілька етапів, які з певним запізненням повторюються й у вітчизняній практиці: етап монастирського опікування (X - XVIII ст.); етап медичного забезпечення (XVIII - XІX ст.); етап надання лікувально-педагогічних послуг (XX ст.); етап інтеграції у суспільство (XXI ст.).

Проблема соціалізації людей з особливими потребам актуальна для усіх демократичних державах. На підставі аналізу державного управління провідних країн світу стосовно забезпечення належного рівня життя людей з інвалідністю виділено три моделі політики підтримки цієї категорії населення, кожна з яких втілювалась у відповідний період: модель невтручання, мозаїчна модель, максимальна модель. У роботі класифіковано критерії формування системи соціального захисту людей з особливими потребами, подано характеристику сучасного визначення понять ?інвалідність?, ?обмеження життєдіяльності?, ?соціальна активність?, ?соціальний захист?, ?процес соціалізації?, ?соціальна адаптація?, ?інвалідна мобільність? згідно з їх трактуванням у нормативно-правових документах та науковцями. Обґрунтовано використання терміна ?люди з особливими потребами? як такого, що дозволяє уникнути будь-яких проявів дискримінації за фізичними чи розумовими особливостями людини. У результаті проведеного дослідження сформульовано положення про взаємозв'язок якості життя із обмеженням життєдіяльності як інтегральної характеристики рівня реабілітації та соціальної адаптації людей з особливими потребами, яка враховує рівень освіти, працевлаштування, обсяг повсякденної діяльності, зумовленої частковою або повною втратою здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою.

З точки зору нормативно-правового забезпечення суспільних процесів державна політика в Україні щодо людей з особливими потребами має переважно соціальну спрямованість, орієнтуючись на надання соціальної допомоги, соціальних послуг. При цьому менше акцентується увага на дотриманні прав людей з інвалідністю. Звідси формулюється основна мета державного управління щодо соціального захисту людей з інвалідністю - максимально можлива їх інтеграція в суспільство шляхом гарантування їм рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній та соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов для повноцінного життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами.

Наразі інвалідність стає проблемою не тільки однієї людини, але й усього суспільства в цілому. Гармонійний розвиток людини можливий лише за умови усунення будь-яких обмежень у реалізації життєвих функцій спільними зусиллями особистості та соціуму. Тому в суспільстві постає проблема соціальної допомоги тим, хто її потребує. Виходячи з усвідомлення інвалідності як складного соціального явища, можна стверджувати, що ця проблема може бути вирішеною настільки, наскільки суспільство готове створити умови для залучення людей, які мають фізичні обмеження, до суспільного життя. У цьому контексті трудова діяльність стає основним фактором інтеграції людей з особливими потребами у виробничий процес. Отже, проблеми даної категорії населення можна розв'язувати лише спільними зусиллями держави, суспільства та безпосередньо людей з особливими потребами.

У другому розділі - “Національні особливості розвитку державного управління процесом соціалізації людей з особливими потребами” - аналізуються проблеми соціалізації людей з особливими потребами на макрорівні (державному), мезорівні (регіональному - на прикладі Харківського регіону) та мікрорівні (особистісному), на підставі чого визначена тенденція зміни якісного складу цієї категорії, а саме: зростання чисельності дітей-інвалідів та людей з особливими потребами працездатного віку.

У роботі визначено причини виникнення інвалідності (рис. 1).

Фактори природного характеру	Людські фактори
	Якість рівня життя	Низький рівень забезпечення охорони здоров'я

Рис. 1. Взаємозв'язок причин виникнення інвалідності

Однією з основних характеристик якості життя людей з особливими потребами, пов'язаної з обмеженням життєдіяльності, є категорія зайнятості, що дозволяє вдосконалювати професійні навички, сприяє особистісному розвитку, прискорює процес соціалізації. Втрата працездатності призводить до загострення проблем суспільного характеру, тому що від ступеня включеності людей з інвалідністю у трудову діяльність залежить ставлення суспільства до них.

Державне управління у сфері резервування робочих місць для осіб з інвалідністю, їх працевлаштування, надання освітніх послуг в Україні ще не є достатньо ефективним: наразі відсутня дієва оперативна система виявлення людей з особливими потребами, які потребують працевлаштування; недосконалою є система стимулювання роботодавців щодо створення спеціалізованих робочих місць; суттєво обмежується вибір професій особами з інвалідністю, завищуються кваліфікаційні вимоги роботодавців до працівників даної категорії.

Такі бар'єри й певне суспільне неприйняття людей з особливими потребами суттєво уповільнюють процес соціалізації. Для виявлення його особливостей проведено соціологічне дослідження в Харківському регіоні, де налічується багато осіб даної категорії. Основними завданнями дослідження стали: з'ясування позиції роботодавців, працівників освіти, органів соціального захисту м. Харкова та області щодо процесу державного управління соціалізацією людей з особливими потребами, вивчення їх основних проблем, визначення шляхів покращання ситуації.

У ході дослідження з'ясовано, що люди з особливими потребами часто невдоволені займаною посадою (табл.1), мають невисокий рівень соціалізації переважно внаслідок низького рівня зайнятості, освіти, життєвих перешкод тощо.

Таблиця 1

Причини невдоволення людей з особливими потребами Харківського регіону виконуваною роботою у 2010 р.

Причина невдоволення людей з інвалідністю виконуваною роботою	Кількість відповідей, %
Низька зарплата	48,5
Робота фізично важка	32
Робоче місце не пристосоване для роботи	31
Важко щоденно добиратися на роботу і з роботи	28
Складні стосунки з керівництвом	3
Підприємство простоює, має борги із зарплати	2
Відсутність можливості кар'єрного просування	0,5

Шляхом опитування респондентів встановлено, що резервування робочих місць для людей з особливими потребами за чотирьохвідсотковим нормативом квотування згідно з чинним законодавством повною мірою не виправдовує себе, є недостатньо ефективним, що посилюється відсутністю дієвої оперативної системи виявлення людей, які потребують працевлаштування та професійної реабілітації.

Для з'ясування причин неповної зайнятості людей з особливими потребами було проаналізовано ринок праці, досліджено думку роботодавців та працівників органів соціального захисту, що підтвердило висновки. Складний кризовий економічний стан самих підприємств, відсутність гнучких альтернативних форм вирішення питань щодо дотримання встановленого нормативу робочих місць, ігнорування потреб суспільства, безвідповідальне ставлення до трудового законодавства окремих керівників підприємств різних форм власності стають на заваді працевлаштування цієї категорії людей.

Узагальнено світовий досвід вирішення проблеми освіти людей з особливими потребами та виокремлено декілька форм надання освітніх послуг: десегрегація, мейнстримінг, інтеграція, інклюзія (включення). На підставі цього обґрунтовано принципово новий підхід до організації освіти людей з інвалідністю в Україні, доцільність впровадження та використання диференційованої інклюзивної освіти. Ефективність державного управління може забезпечити створення комплексної системи інклюзивної освіти на всіх рівнях: дитячий садок, школа, вищий навчальний заклад, післядипломна освіта, запровадження спектра пропозицій освітніх послуг, створення структур допоміжного персоналу, системи консультування, пристосування до суспільного середовища, систематизація статистичних даних щодо визначеної категорії населення, створення координаційних центрів розвитку інклюзивної політики.

У третьому розділі - “Удосконалення процесу соціалізації людей з особливими потребами” - визначено та систематизовано напрями удосконалення механізмів державного управління процесом соціалізації людей з особливими потребами.

Зроблено висновок, що проблеми соціалізації людей з особливими потребами мають вирішуватися, перш за все, при забезпеченні рівних стартових можливостей для отримання належного рівня освіти, який, у свою чергу, може забезпечити їх ефективну професійну зайнятість. В Україні ще не визначено остаточно методологію державного управління реалізацією активних заходів інтеграції людей з особливими потребами у суспільне життя; бракує кількості робочих місць для їх працевлаштування; залишається низьким рівень їхньої зайнятості; тільки починає формуватися безбар'єрне середовище як головний засіб прискорення інтеграції в суспільне життя даної категорії громадян; через відсутність умов для ефективної реалізації їхнього права на трудову діяльність не забезпечується дотримання стандартів їх рівня життя. Розв'язання зазначених проблем має ґрунтуватися на створенні сприятливих соціально-економічних, організаційних та правових умов для реалізації права особи з інвалідністю на добровільну і посильну працю.

У роботі визначено основні шляхи вдосконалення процесу зайнятості людей з особливими потребами за трьома напрямками: забезпечення повної архітектурної доступності; мотивація професійної діяльності; стимулювання роботодавця.

Розробка програм працевлаштування людей з інвалідністю, їх професійної орієнтації, підтримки на робочому місці дозволить сформувати систему професійного консультування, починаючи зі шкільного віку, й створити гнучку систему професійного супроводу впродовж усього життя. Відпрацювання дієвої системи моніторингу конкурентоспроможних професій для людей з особливими потребами дозволить трансформувати всю систему їхньої освіти. Визначення кількісного та якісного професійного складу на ринку праці, тобто реальної чисельності спеціалістів із категорії людей з особливими потребами в поєднанні з досконалим вивченням ринку можливих робочих місць у державних структурах, на спеціалізованих виробництвах, у сфері середнього та малого бізнесу, індивідуального підприємництва суттєво полегшить визначення шляхів вирішення даної проблеми. Уніфікація системи стимулювання роботодавців для найму людей з особливими потребами є одним із визначальних напрямків реформування політики зайнятості людей з інвалідністю, в цьому контексті варто активізувати не лише адміністративно-примусові, а й фінансово-економічні та соціально-психологічні механізми стимулювання роботодавців.

Визначення напрямків формування системи надання освітніх послуг людям з особливими потребами, розробка пропозицій щодо забезпечення інтеграції людей з особливими потребами в освітній простір включають моніторинг освітньої діяльності, удосконалення чинної нормативно-правової бази з питань впровадження інклюзивної освіти, чітку послідовність її впровадження на регіональному рівні.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, що полягає в теоретичному обґрунтуванні можливостей удосконалення системи державного управління процесом соціалізації людей з особливими потребами, виробленні практичних рекомендації щодо її впровадження. Одержані результати дозволяють запропонувати такі узагальнення, висновки та рекомендації:

Формування стратегії держави щодо управління соціалізацією людей з інвалідністю та її реалізація не можливі без чіткого усвідомлення необхідності підвищення їхнього рівня життя з урахуванням обмеження життєдіяльності як інтегральної характеристики їх реабілітації та соціальної адаптації, освіти, працевлаштування. Люди з інвалідністю не можуть повсякденно займатися діяльністю в обсязі, звичайному для інших, що виявляється у частковій або повній втраті здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значному обмеженні обсягу трудової діяльності, зниженні кваліфікації, що й призводить до соціальної дезадаптації як одного з найважливіших факторів підвищення якості життя.

Державне управління процесом соціалізації людей з особливими потребами в Україні має розглядатися за основними стратегічними напрямками: організація моніторингу освітньої діяльності, виховання суспільної культури стосовно осіб з інвалідністю, вироблення рекомендацій щодо вдосконалення нормативно-правової бази з питань упровадження диференційованої інклюзивної освіти.

Диференційована інклюзивна система надання освітніх послуг людям з особливими потребами виступає основною передумовою ефективної зайнятості та важливим елементом їх соціалізації. Процес стратегічного управління освітньою інклюзією може бути представлений як система наступних послідовних дій: створення інклюзивної культури, розвиток інклюзивної політики, впровадження інклюзії.

Чинна в Україні законодавча база не повною мірою забезпечує можливість втілювати прогресивні перетворення в державному управлінні процесом соціалізації людей з особливими потребами. Вимогою часу стає прийняття законів про впровадження інклюзивної освіти, які мають визначати поняття і зміст інклюзивної освіти, основні напрямки її реалізації. Удосконалення нормативно-правового забезпечення системи зайнятості даної категорії населення має стати основою для їх соціалізації, що потребує удосконалення системи як такої, формування програми освітньої інтеграції людей з інвалідністю.

При аналізі історії становлення та розвитку соціалізації людей з особливими потребами у світі взагалі й в Україні зокрема встановлено, що система державного управління процесом соціалізації людей з інвалідністю історично формувалася у декілька етапів: етап монастирського опікування (X - XVIII ст.), етап медичного забезпечення (XVIII - XІX ст.), етап надання лікувально-педагогічних послуг (XX ст.), етап інтеграції у суспільство (XXI ст.). Розуміння їх змісту сприяє визначенню сучасних причин обмеження можливостей людей не лише у з точки зору фізичних дефектів, але й з огляду на недосконалість медичних, соціальних, освітніх послуг. Інтеграція людей з особливими потребами у суспільні процеси матеріалізується через численні проекти і державні програми, що є визначальною тенденцією сучасного розвитку. Головною ознакою сучасної державної соціальної політики є визнання людей з особливими потребами повноправними громадянами суспільства. Такий підхід забезпечує подолання соціальних, економічних, інституційних, структурно-організаційних та політичних бар'єрів у суспільстві.

Аналіз світового досвіду державного управління у сфері освіти та зайнятості людей з інвалідністю, характеристика сучасних форм соціалізації в Україні та проведене соціологічне дослідження дали змогу обґрунтувати й запропонувати шляхи удосконалення форм і методів процесів соціалізації даної категорії громадян, що передбачають визначення пріоритетів управління, підвищення відповідальності за доступність якісної загальної та професійної освіти, зайнятості і працевлаштування. Держава має координувати і спрямовувати діяльність загальнодержавних закладів і недержавних організацій; вдосконалювати єдиний соціальний простір, забезпечувати реалізацію прав громадян, пошук нових рішень щодо ефективної інтеграції в суспільство людей з особливими потребами. Державне управління процесом соціалізації людей стає провідним фактором формування в Україні суспільства рівних можливостей. Водночас приведення державного управління у повну відповідність з міжнародними стандартами є важливою передумовою успішної європейської інтеграції України, створення системи профконсультування та професійного супроводу.

За результатами соціологічного дослідження в Харківському регіоні встановлено, що переважна більшість мешканців з інвалідністю мають бажання працювати, але не мають такої можливості, на заваді стають такі причини, як: фізичні обмеження працездатності, організаційно-структурні перешкоди, низький освітньо-професійний рівень, непристосованість робочих місць, недосконалість системи виявлення людей з особливими потребами та їх обліку, низька дієвість сучасної системи бронювання робочих місць. З огляду на це, питання соціалізації людей з особливими потребами мають повніше враховуватися в соціально-економічних регіональних програмах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Теплова Н.А. Зайнятість та професійна реабілітація людей з обмеженими можливостями / Н. А. Теплова // Державне будівництво [Електронне видання]. - 2009. - № 1. - Режим доступу до журн. : http: //www.kbuapa.kharkov.ua

Теплова Н.А. Методологія та принципи державного управління у сфері адаптації інвалідів у Німеччині / Н.А. Теплова // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2009. - Вип. 1 (24). - С. 111-116.

Теплова Н.А. Світовий досвід методології та принципів державного управління у сфері адаптації інвалідів / Н.А. Теплова // Ефективність державного управління : зб. наук. праць ЛРІДУ НАДУ ; за заг. ред. В. С. Загорського, А. В. Ліпенцева. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2009. - Вип. 18/19. - С. 203-209.

Теплова Н.А. Методологія та принципи державного управління щодо забезпечення належної освіти людей з інвалідністю / Н.А. Теплова // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2009. - Вип. 3 (26). - С. 334-341.

Теплова Н.А. Проблеми соціальної адаптації людей з обмеженими фізичними можливостями на прикладі Харківської області / Н.А. Теплова // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. - Вип. 2 (38). - С. 113-116.

Теплова Н.А. Методологія та принципи державного управління щодо впровадження інклюзивної освіти в Україні / Н.А. Теплова // ІV міжнародна науково-практична конференція «Альянс наук: вчений-вченому» : зб. наук. праць. - Т. 4. - Дніпропетровськ : ПДАБА, 2009. - С. 52-54.

Теплова Н.А. Соціальна трансформація державної політики щодо адаптації у суспільстві людей з обмеженими фізичними можливостями / Н.А. Теплова // Соціально-економічні реформи в контексті інтеграційного вибору України : зб. наук. праць. - Дніпропетровськ : ПДАБА, 2009. - Т. 1. - С. 37-39.

Теплова Н.А. Політика впровадження інклюзивної освіти як засіб соціалізації людей з особливими потребами / Н.А. Теплова // Простір і час сучасної науки : матеріали VI Всеукр. наук.-практ. інтернет-конфер. (22-24 жовтня 2009 р.). - К. : ТОВ “ТК Мегатом”, 2009. - Ч. 3. - С. 1-2.

АНОТАЦІЯ

Теплова Н.А. Державне управління процесом соціалізації людей з особливими потребами. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та історія державного управління. - Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Харків, 2010.

У дисертації розглянуто актуальні питання державного управління процесом соціалізації людей з особливими потребами. Проаналізовано історичну та законодавчу основи здійснення державної політики у цій сфері, узагальнено міжнародний досвід з питань надання освітніх послуг та забезпечення зайнятості людей з обмеженими фізичними можливостями як засобів соціалізації, доведено потребу особливої уваги суспільства і повсякденної підтримки держави.

У роботі дається уточнене трактування соціально-політичної сутності поняття “інклюзивна освіта” та її складових; визначено нові підходи до формування стратегії надання освітніх послуг і забезпечення зайнятості людей з особливими потребами, а також основні напрямки їх працевлаштування.

Доведено, що за умов трансформації суспільної думки в Україні державне управління процесами соціалізації має спрямовуватися на забезпечення мінімальної матеріальної і інтелектуальної підтримки людей з особливими потребами, створення сприятливих умов і можливостей для їх особистісного розвитку й повноцінної інтеграції у суспільні справи.

Ключові слова: державне управління, процес соціалізації, особи з особливими потребами, зайнятість, соціальна адаптація, професійне консультування, диференційована інклюзивна освіта.

АННОТАЦИЯ

Теплова Н.А. Государственное управление процессом социализации людей с особыми потребностями. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.01 - теория и история государственного управления. -- Харьковский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. - Харьков, 2010.

В диссертации рассматриваются актуальные вопросы государственного управления процессом социализации людей с особыми потребностями, анализируется историческая и законодательная основа осуществления государственной политики в сфере их социальной адаптации. На основании обобщения международного опыта в отношении предоставления образовательных услуг и обеспечения занятости людей с особыми потребностями, выделено несколько этапов формирования государственного управления развитием социализации этой категории людей: этап монастырского попечения (X - XVIII ст.); этап медицинского обеспечения (XVIII - XІX ст.); этап предоставления лечебно-педагогических услуг (XX ст.); этап интеграции в общество (XXI ст.). Определены три модели политики относительно проблем инвалидности, каждая из которых воплощалась в соответствующий период: модель невмешательства, мозаичная модель, максимальная модель. Анализируя категориальный аппарат по данной проблеме, классифицированы критерии формирования системы социальной защиты людей с особыми потребностями, предоставлена характеристика современного видения понятий ?инвалидность?, ?ограничение жизнедеятельности?, ?социальная активность?, ?социальная защита?, ?процесс социализации?, ?социальная адаптация?, ?инвалидная мобильность? в соответствии с их трактовкой в действующих нормативно-правовых документах и мнением ученых. Обоснованно использование термина ?лица с особыми потребностями?, который позволяет избежать любых проявлений дискриминации по физическим или умственным особенностям. В результате проведенного исследования уточнено использование термина “качество жизни, связанное с ограничением жизнедеятельности”.

При анализе мирового опыта государственного управления в сфере социализации людей с инвалидностью установлено, что существующая политика социализации людей с ограниченными возможностями базируется, в первую очередь, на обеспечении прав и свобод данной категории населения и четком контроле их выполнения, на расширении системы профессионального консультирования, что и должно быть положено в основу государственной политики.

В результате проведенного исследования углублена социально-политическая сущность понятия “инклюзивное образование” и расширено его составляющие; определены новые подходы к формированию стратегии предоставления образовательных услуг и обеспечения занятости людей с особенными потребностями, а также сформулированы основные направления деятельности в сфере их трудоустройства и образования.

Предложено формировать политику образовательной интеграции дифференцировано, предоставляя возможность развития и обучения людей с инвалидностью в зависимости от их состояния по принципам мейнстриминга (опосредованное участие в воспитательном процессе), интеграции (непосредственное участие в образовательном процессе, но не со своими сверстниками, а в соответствии с уровнем знаний) или инклюзии (адаптация учебных заведений к потребностям и возможностям участников образовательного процесса)

Доказано, что при условии трансформации общественной мысли, государственное управление должно направляться не только на обеспечение минимальной материальной поддержки, но и на создание условий для личностного развития человека с особыми потребностями как конечного этапа процесса социализации.

Внедрение полученных результатов диссертационной работы в практику подтвердило возможность повышения уровня социализации и обеспечения активной жизнедеятельности людей с инвалидностью.

Ключевые слова: государственное управление, процесс социализации, лица с особыми потребностями, занятость, социальная адаптация, профессиональное консультирование, дифференцированное инклюзивное образование.

SUMMARY

Teplova N.A. State administration in a process of a socialization of people with special needs. - Manuscript.

The dissertation for getting a scientific degree of Candidate of Sciences in Publik Administration under speciality 25.00.01 - Theory and History of Public Administration. - Kharkiv Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration Аttached to the Office of the President of Ukraine. - Kharkiv, 2010.

In theses the actual questions of state administration in a process of a socialization people with the special needs are examined . Historical and legislative basis of realization a public policy is analysed in the field of their socialization. In theses international experience is also explored on the questions of providing educational services and providing employment of people with the special needs as facilities of socialization, it is proved that exactly these two categories are basic in the process of plugging this category of population in a public sphere .

Theses are devoted the questions of development theoretical and practical principles of state administration in a process of socialization people with the special needs. The result of the conducted research is: deepening of socio-political essence of concept is inclusive education and subsequent development of its constituents; determination of new approaches is to forming of strategy of providing educational services and providing an employment of people with the special needs, and also determination basic directions of improvement employment and receipt of education.

Key words: state administration, process of socialization, people with the special needs, employment, social adaptation, professional advising, differentiated inclusive education.

Размещено на Allbest.ru

...