Віктимологічна профілактика насильницьких злочинів проти особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія прокуратури України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Віктимологічна профілактика насильницьких злочинів проти особистості

Кулієв Арсен Юрійович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному морському університеті Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, академік Заслужений діяч науки і техніки України Багрій-Шахматов Леонід Васильович, Одеський національний морський університет, завідувач кафедрою кримінального та адміністративного права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Заслужений діяч науки і техніки України Фріс Павло Львович, Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ, професор кафедри кримінального права та кримінології;

кандидат юридичних наук, доцент Лень Валентин Валентинович, Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, заступник начальника з наукової роботи.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук Н.В. Лісова

Анотація

насильницький злочин жертва правоохоронний

Кулієв А.Ю. Віктимологічна профілактика насильницьких злочинів проти особистості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна академія прокуратури України - Київ, 2010.

Дисертація є комплексним кримінологічним дослідженням проблеми віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості та віктимологічної політики держави.

В основу роботи покладені фундаментальні праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі кримінології і віктимології, кримінального права, кримінального процесу, соціології, політології, психології та інших галузей науки, що стосуються даних проблем. Узагальнено матеріали 280 кримінальних справ, розглянутих місцевими й апеляційними судами міста Одеси, здійснено статистичне опитування 110 працівників правоохоронних органів.

У роботі звернено увагу на те, що вивчення злочинності без віктимологічного аналізу є неповним і неточним. Без дослідження особи потерпілого профілактика не може вийти за межі існуючих традиційних підходів. У зв'язку з цим, розглядаючи різні форми і види профілактики, виділяють її віктимологічний напрям, обумовлений ідеєю про залежність скоєння злочину від багатьох чинників, що можуть бути встановлені, а потім і нейтралізовані. Одним із таких чинників є жертва злочину та її поведінка.

Автор висловлює ідеї про переорієнтацію правоохоронної системи на виконання превентивної функції, на забезпечення безпеки особистості, захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини і громадянина, включаючи створення єдиної системи запобігання злочинам, де особливе місце відводилося б віктимологічній профілактиці. У цьому аспекті визначено основні напрями вдосконалення системи віктимологічної профілактики злочинів, підвищення ефективності загальної та індивідуальної віктимологічної профілактики, захисту і соціально-психологічної реабілітації жертв злочинів.

Дисертантом обґрунтовується необхідність виділення нового виду політики - віктимологічної політики.

Ключові слова: віктимологія, віктимізація, віктимність, жертва, віктимологічна профілактика, віктимологічна політика.

Аннотация

Кулиев А.Ю. Виктимологическая профилактика насильственных преступлений против личности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная академия прокуратуры Украины - Киев, 2010.

Диссертация является комплексным криминологическим исследованием проблемы виктимологической профилактики насильственных преступлений против личности и виктимологической политики государства.

В основу работы положены фундаментальные труды отечественных и зарубежных ученых в области криминологии и виктимологии, уголовного права, уголовного процесса, социологии, политологии, психологии и других отраслей науки, касающихся рассматриваемых проблем. Обобщены материалы 280 уголовных дел, рассмотренных местными и апелляционными судами города Одессы, проведен статистический опрос 110 работников правоохранительных органов.

Автор высказывает идеи о переориентации правоохранительной системы на выполнение превентивной функции, на обеспечение безопасности личности, защиты жизни, здоровья, прав и свобод человека и гражданина, включая создание единой системы предупреждения преступлений, где особое место отводилось бы виктимологической профилактике. В этом аспекте определены основные направления совершенствования системы виктимологической профилактики преступлений, повышения эффективности общей и индивидуальной виктимологической профилактики, защиты и социально-психологической реабилитации жертв преступлений.

В работе обращено внимание на то, что изучение преступности без виктимологического анализа является неполным и неточным. Без исследования личности потерпевшего профилактика не может выйти за рамки существующих традиционных подходов. В связи с этим, рассматривая уровни, формы и виды профилактики, выделяют ее виктимологическое направление, обусловленное идеей, о зависимости что возможность совершения преступления зависит от многих факторов, которые могут быть установлены, а затем и нейтрализованы. Одним из таких факторов является жертва преступления и ее поведение.

Указывается, что виктимологическое воздействие на преступность помимо решения вопросов сокращения виктимности, должно способствовать минимизации возможных психоэмоциональных травм у жертв преступлений, своевременному получению компенсации и решению иных проблем, связанных с виктимизацией. В данном случае речь идет о переориентации виктимологического воздействия от узкоутилитарной направленности к комплексным государственным программам предупреждения и обращения с жертвами преступлений.

Принципиально важным для дальнейшего совершенствования виктимологической профилактики представляется обозначить те отправные положения, которые послужат фундаментом при создании целостной системы обращения с жертвами преступлений. Для совершенствования правового обеспечения виктимологической профилактики целесообразно оформить данную деятельность в единую правовую систему, способную обеспечить высокий уровень, единство, непрерывность, преемственность осуществления функций субъектами данной деятельности.

В результате научно обосновывается необходимость выделения нового вида политики - виктимологической политики. Она является направляющей силой в виктимологической области, то есть в восстановлении законных прав и интересов граждан, потерпевших от преступлений. Виктимизация населения как конечный результат превращения в жертвы статистической совокупности потерпевших от преступлений, обладает значительным криминогенным потенциалом. Известно, что предупреждение преступности и обеспечение общественной безопасности является одной из основных задач государства. Для этих целей за деньги налогоплательщиков содержится колоссальный аппарат системы уголовной юстиции, органов, ведающих исполнением наказания и других уголовно-правовых мер. И если государство не смогло защитить гражданина от преступных посягательств, то оно должно нести ответственность за причиненный ущерб.

Подобное положение отражает реальные ожидания населения, заинтересованного в действенной и эффективной защите своих конституционных прав и свобод. Именно улучшение доступа жертв преступлений к системе уголовного правосудия, справедливому и гуманному обращению с ними способно в какой-то мере снизить страх граждан перед преступностью, содействуя одновременно их кооперации с органами политической власти, расширению демократических начал управления обществом, снижению уровня преступности.

Ключевые слова: виктимология, виктимизация, виктимность, жертва, виктимологическая профилактика, виктимологическая политика.

Annotation

Kuliyev A.Y. Victimological prophylaxis of crime violence against personality. - Manuscript.

LL.D. thesis for obtaining a scientific degree in jurisprudence, specialty 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal and executive law. - National Prosecution Academy of Ukraine. - Kyiv, 2010.

This thesis is a complex criminology research of preventive measures for crimes against the person and state victimological policy.

Fundamental works of foreign and home scientists is sphere of criminology and victimology, criminal low, criminal trial, sociology, political science, psychology and other scientific spheres that touch upon the above mentioned problems are assumed as a basis of this thesis. 280 criminal cases considered in local courts and courts of appeal of Odessa are summarized here.

The ideas of law system reorientation are expressed in this work. The system should be oriented of personal, health and life security and protection of right and freedom, including construction of unique system of crime prevention, where special attention would be paid to victimological prophylaxis. In this aspect the main directions of victimological crimes prophylaxis improvement are given, increasing of general and individual victimological prophylaxis efficiency, protection, social and psychological rehabilitation of crime victims.

In this work the author pays attention to the fact that only with help of well organized crime preventive system that aims at decreasing of population victimization and victim predisposition of personal, the effective crime prevention and as a result decreasing of cramming level in our country is possible.

The system of preventive measures must be of economic, legal, discipline, education character.

The candidate for a degree proves the necessity of creation a new kind of policy - victimological policy.

Keywords: victimology, victimization, victim predisposition, victim, victimological prevention, victimological policy.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі державотворення в Україні злочинність становить значну загрозу національній безпеці України. Поширення злочинності та масштаби злочинної діяльності кримінальних структур є такими, що проблема боротьби з нею сьогодні є одним із першочергових завдань держави і потребує запровадження цілого комплексу заходів протидії. Незважаючи на стійку тенденцію до зменшення впродовж 2005-2008 років кількості зареєстрованих злочинів в Україні (середній темп зниження складає 3%), кримінальна ситуація в державі загострюється. Особливо це стосується вчинення насильницьких злочинів проти особистості. Як зазначалося на засіданні Ради національної безпеки і оборони України, що відбулося 24 квітня 2009 року, у першому кварталі 2009 року, порівняно з аналогічним періодом 2008 року вдвічі зросла кількість убивств на замовлення; у 2,6 раза - проявів бандитизму; на 60% - випадків незаконного позбавлення волі та викрадення людей; на 13,7% - розбійних нападів; на 5,8% - грабежів; на 34,6% - злочинів, учинених з використанням вогнепальної зброї. Рівень насильницької злочинності безпосередньо впливає на захищеність громадян, на їхнє життя, здоров'я та інші права і свободи. Усе зазначене вище свідчить про формування серйозної небезпеки у сфері захисту прав і свобод громадян та відсутність достатніх гарантій їх реалізації.

Реальність кримінальних загроз обумовлює необхідність удосконалення форм і методів запобігання злочинності. У зв'язку із цим актуальним вбачається і питання розробки та реалізації заходів віктимологічної профілактики насильницьких злочинів. На жаль, вітчизняна кримінологія, розробляючи заходи протидії насильницьким злочинам, тривалий час відштовхувалась переважно від особи злочинця і тих негативних факторів, які впливали на її несприятливе формування. Особі потерпілого увага практично не приділялася. Водночас загальновідомо: не буває кримінального конфлікту в широкому розумінні цього слова, без участі потерпілого. У багатьох випадках вчинення насильницьких злочинів - це кульмінація криміногенної ситуації, яка певною мірою зумовлена віктимною поведінкою потенційного потерпілого. Тому вивчення насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи без оцінки ролі потерпілого в генезисі злочинної поведінки є однобічним.

На сьогодні ми не можемо констатувати суттєвих зрушень у цій сфері. Попередній аналіз свідчить, що програмні документи, закони, підзаконні акти, спрямовані на захист прав потерпілих, носять здебільшого декларативний характер, їм бракує реального ресурсного забезпечення, а їх реалізація носить формальний характер - шкода, заподіяна потерпілим, у повному обсязі, як правило, не відшкодовується. Гуманізація кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства спрямована переважно на захист прав і свобод злочинців, а не потерпілих. Таким чином, ужиті останнім часом заходи щодо захисту прав потерпілих не адекватні для кримінальної ситуації в державі. Тому розробка комплексу проблем віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості може сприяти викоріненню підґрунтя кримінальних проявів, посиливши, таким чином, протидію цим злочинам.

Варто зазначити, що проблемі віктимологічної профілактики у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці приділялось достатньо уваги, зокрема, у фундаментальних розробках таких учених: А.І. Алєксєєва, В.В. Вандишева, А.А. Глухова, В.В. Голіни, П.С. Дагеля, О.М. Джужі, В.І. Казанцева, О.Г. Кальмана, В.П. Коновалова, В.Є. Квашиса, В.В. Леня, В.С. Мінської, С.С. Остроумова, В.І. Полубінського, Д.В. Рівмана, А.Л. Репецької, В.Я. Рибальської, В.В. Романова, Б.В. Сидорова, І.Г. Скурту, С.Б. Соболєвої, В.О. Тулякова, В.С. Устінова, Л.В. Франка, П.Л. Фріса, В.Є. Христенка, В.Є. Центрова, Г.Н. Чечеля та ін.

Проте, незважаючи на широкий спектр досліджень, присвячених різним аспектам віктимологічної профілактики, багато питань у цій сфері ще не досліджені. Концептуальні кримінологічні засади віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості, які б визначали усі її напрями, фактично не розроблені. Сучасний стан віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості характеризується відсутністю належних наукових, правових та організаційних забезпечувальних механізмів. Не визначені шляхи, засоби і заходи підвищення ефективності цієї діяльності. Недостатньо розроблені питання внутрішніх взаємозв'язків між елементами системи віктимологічної профілактики захисту потенційних і реальних жертв, а також надання допомоги жертвам цих злочинів.

Такий стан справ тривалий час не дає змоги повною мірою задіяти віктимологічну профілактику у напрямі правоохоронної діяльності і ускладнює реалізацію заходів віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості.

Таким чином, тема роботи є безперечно актуальною, а важливість і складність теоретичних та прикладних питань віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості зумовлюють необхідність наукового дослідження та розробки вказаних проблем на монографічному рівні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямів наукової діяльності кафедри кримінального та адміністративного права Одеського національного морського університету, а також на виконання Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 - грудня 2006 р. № 1767.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є аналіз реального стану віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості та розробка пропозицій щодо вдосконалення профілактичних заходів, спрямованих на захист потенційних жертв насильства.

Досягнення зазначеної мети здійснюється шляхом розв'язання таких основних завдань:

на підставі аналізу сучасних теоретичних розробок розглянути поняття, сутність та завдання віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості, з'ясувати місце та роль віктимологічної профілактики в системі запобіжних заходів;

проаналізувати практику здійснення віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості правоохоронними органами, вивчити зарубіжний досвід в цій галузі;

розмежувати поняття «потерпілий» в кримінальному праві і «жертва злочину» в кримінальній віктимології;

визначити кількісні та якісні характеристики кримінальної віктимності, з'ясувати характер жертв насильницьких злочинів проти особистості, здійснити їх класифікацію і типологію;

виявити основні віктимогенні чинники та ситуації, які впливають на вчинення насильницьких злочинів проти особистості, здійснити їх класифікацію;

проаналізувати можливості системи кримінально-правової статистики щодо реєстрації фактів віктимної поведінки під час вчинення насильницьких злочинів проти особистості;

визначити основні напрями вдосконалення правового та організаційно-ресурсного забезпечення системи віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості, розробити пропозиції щодо підвищення ефективності віктимологічної профілактики;

сформулювати основи віктимологічної політики та розробити її стратегію.

Об'єктом дослідження є запобігання насильницьким злочинам проти особистості.

Предметом дослідження є віктимологічна профілактика насильницьких злочинів проти особистості.

Методи дослідження в дисертації обрані з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об'єкта та предмета.

Методологічну основу дослідження становлять положення матеріалістичної діалектики, сучасної теорії наукового пізнання соціальних та правових явищ, яка охоплює комплекс загальнонаукових теоретичних методів, історико-правовий, структурно-функціональний, системно-структурний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний, формально-юридичний, соціологічний, економічний, статистичний та інші методи.

Діалектичний метод дав можливість розглянути еволюцію віктимізації, її соціально-правову сутність, тенденції розвитку та проявів як результату дії соціально-економічних і психофізіологічних чинників. Історико-правовий метод використовувався для розкриття особливостей генезису віктимізації залежно від змін у соціально-економічному бутті суспільства, законодавчих та інших заходів протидії насильницькій злочинності. За допомогою структурно-функціонального методу визначено соціальну обумовленість віктимізації, закономірності та тенденції її розвитку. Застосування системно-структурного методу дало змогу здійснити структурування і класифікацію потерпілих від насильницьких злочинів, криміногенних ситуацій, вибудувати систему засобів віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості. Порівняльно-правовий метод надав можливість вивчити законодавство інших країн щодо захисту потерпілих та порівняти його із відповідним законодавством України. За допомогою логіко-семантичного аналізу встановлено сутність неоднозначних понять. Формально-юридичний аналіз норм чинного законодавства дав змогу виявити недоліки та протиріччя, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання у сфері віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості.

Під час проведення дослідження автором широко використовувалися соціологічні, статистичні, економічні, математичні методи, контент-аналіз повідомлень засобів масової інформації. Емпіричну базу дослідження склали вивчені автором дані з 280 кримінальних справ, з них 60 - за фактом зґвалтування, 120 - вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, розглянутих місцевими судами м. Одеси за період 2006-2008 рр., а також результати статистичного опитування 110 працівників правоохоронних органів. Крім того були вивчені статистичні дані МВС України про стан, структуру і динаміку насильницьких злочинів за період 2005-2009 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні монографічних досліджень кримінологічних проблем віктимологічної профілактики найбільш небезпечних насильницьких злочинів проти особистості.

У роботі проведено комплексний аналіз основних теоретичних і науково-практичних кримінологічних проблем, які мають принципове значення для зміни пріоритетів у напрямі запобігання насильницьким злочинам проти особистості, вироблено цілісну концепцію оптимізації діяльності в сфері віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості в сучасних умовах.

У межах здійсненого дослідження одержано результати, які мають наукову новизну.

вперше:

проаналізовано процес віктимізації населення та його основні чинники, які впливають на скоєння злочинів. Під цими чинниками пропонується розуміти процеси, що відбуваються, і явища об'єктивної дійсності, а також психічні стани особи, які виступають як причини і умови скоєння злочинів. Визначено основні показники віктимізації, а саме: структуру віктимізації|, динаміку віктимізації, географію, екологію і топографію віктимізації;

досліджено систему детермінації віктимної поведінки та її основні чинники. Автор дійшов висновку про соціальну природу такого впливу на людину, що формує її особистість і визначає спрямованість вчинку;

запропоновано власне визначення поняття віктимологічної політики держави: це основоположні ідеї, принципи, настанови, що реалізуються державою, широким колом її суб'єктів, здійснюються на правовій основі з відповідним ресурсним забезпеченням, спрямовані на підвищення рівня суспільної безпеки, скорочення (обмеження) віктимності| суспільства, а також на відшкодування збитків, реабілітацію і захист реальних жертв злочинів;

сформульовано поняття і проведено аналіз стану віктимологічного захисту населення від насильницьких злочинів проти особистості, під яким розуміється сукупність заходів, що застосовуються державними і недержавними структурами для забезпечення безпеки і виключення уразливості окремих категорій населення, наділених підвищеною здатністю стати жертвами злочинів;

розкрито зміст віктимологічної допомоги, яка полягає в цілеспрямованій діяльності державних та недержавних структур з метою надання раціонально організованої матеріальної, медичної, психологічної, соціальної та іншої допомоги жертвам злочинів. Визначено види допомоги жертвам злочинів (віктимологічної допомоги), до яких слід віднести психологічну, психіатричну, соціально-педагогічну, матеріальну та духовну;

виокремлено два самостійні види віктимологічної профілактики: девіктимізація та запобігання віктимізації. Девіктимізація - це усунення негативних наслідків віктимізації|, ресоціалізація конкретних жертв злочину та профілактика рецидивної віктимізації. Запобігання віктимізації - це діяльність, спрямована на виявлення й усунення детермінант, здатних безпосередньо формувати віктимну особу, а також на припинення процесу віктимізації осіб, які знаходяться на межі, щоб стати жертвою злочину.

удосконалено:

поняття „жертва злочину” і його співвідношення з кримінально-правовим поняттям „потерпілий”;

зміст віктимологічної профілактики як специфічної діяльністі, спрямованої на зниження рівня індивідуальної і масової віктимності;

поняття індивідуальної віктимності, як об'єктивно наявних у конкретної людини певних соціальних, психологічних або біофізичних властивостей, виражених у сукупності відхилень від безпечної поведінки і способу життя;

критерії класифікації і типології окремих категорій потерпілих та ситуацій вчинення насильницьких злочинів проти особистості, які ґрунтуються на характерологічному| поєднанні тих рис характеру особи жертви, які виявилися у конкретній кримінальній ситуації;

положення, що стосуються питань співвідношення віктимності та злочинності, підхід до визначення видів віктимності.

дістало подальшого розвитку:

дослідження причин та умов віктимізації населення на сучасному етапі, взаємозв'язку віктимізації і криміналізації як складової частини злочинності, що має свої специфічні параметри та якісні характеристики;

положення, що визначають сутність, зміст, а також способи підвищення ефективності віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості;

рекомендації та пропозиції щодо відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів проти особистості, їх захисту і соціально-психологічної реабілітації, запропоновано критерії, за якими має надаватися допомога жертвам злочинів;

визначення ролі суб'єктів віктимологічної профілактики, визначено їхні функції, розглянуто види, форми, напрями, методи та етапи здійснення віктимологічної профілактики.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості їх використання: у науково-дослідній діяльності - для подальшого дослідження кримінологічної теорії та віктимологічних аспектів насильницької злочинності проти особистості, що дає можливість прогнозувати й удосконалювати профілактичні заходи протидії цій злочинності; у практичній діяльності судових і правоохоронних органів під час організації та здійснення віктимологічної профілактики, її диференціації, захисту та надання допомоги жертвам насильницьких злочинів проти особистості, виявлення і розкриття цих злочинів, вирішення спірних питань кваліфікації, індивідуалізації відповідальності; у правотворчій сфері - під час розробки законодавства, спрямованого на вдосконалення правового забезпечення віктимологічної профілактики та реалізацію керівних принципів захисту жертв насильницьких злочинів проти особистості; у навчальному процесі - під час викладання курсів кримінології та кримінального права у вищих навчальних закладах (акт № 1130-к від 08.09.09 Одеського національного морського університету щодо впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес ), а також у системі професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів правоохоронних органів.

Апробація результатів дисертації. Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції автора оприлюднювались у доповідях і на науково-практичних семінарах і конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Судово-правова реформа в Україні: системний, інституціональний аспекти” (30 березня 2007 року, м. Київ), Першій науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих науковців „Проблеми і перспективи розвитку права в Україні” (18 квітня 2008 року, м. Одеса), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Кримінальна політика: історія, сучасність, перспективи. П'яті юридичні читання” (21 листопада 2008 року, м. Одеса), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів і молодих вчених “Законодавство кримінально-правового напрямку: стратегія, тактика, техніка. Шості юридичні читання” (24 квітня 2009 року, м. Одеса).

Публікації: Результати дисертаційного дослідження викладено у чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, які належать до переліку, затвердженого ВАК України, та двох тезах наукових доповідей.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 246 сторінок, з них 22 сторінки містять список використаних джерел (232 найменування) та додатки на 35 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, відображено ступінь її наукової розробленості, зв'язок із науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, викладаються положення наукової новизни та розкривається практичне значення досягнутих у ході дослідження результатів, наводяться дані про їх апробацію.

Розділ 1 «Насильницька віктимізація і віктимність населення» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1 «Процес віктимізації населення і його основні чинники» присвячений аналізу визначень віктимізації, запропонованих вітчизняними і зарубіжними вченими, кримінологами і криміналістами.

Виходячи з цих визначень, можна зробити висновок, що віктимізація є віктимологічним поняттям, яке має двоєдине значення. По-перше, воно означає сам процес перетворення потенційної жертви на реальну, а по-друге - кінцевий і сукупний результат заподіяної | шкоди в різних її видах.

У підрозділі розглядаються основні внутрішні та зовнішні віктимологічні чинники, які впливають на ризик віктимізації. Вказується, що взаємозв'язок внутрішніх і зовнішніх віктимогенних чинників злочинності відбувається на фоні певної ситуації, що передує або сприяє скоєнню злочину.

Визначаються основні показники віктимізації, які слід враховувати під час проведення статистичних досліджень і складання на їх підставі віктимологічних оглядів. До цих показників належать стан віктимізації, структура віктимізації, динаміка віктимізації, географія, екологія і топографія віктимізації.

У результаті автор робить висновок, що поняття "віктимізація" виходить за межі власне теоретичних конструкцій термінологічного апарату віктимології, воно є надзвичайно важливим і в практичному плані. До того ж, крім аналітичних, прогностичних і профілактичних завдань, ставить за мету розробку статистичної бази, вкрай актуальної сьогодні для налагодження діяльності органів внутрішніх справ.

У підрозділі 1.2 «Діагностика ступеня віктимності населення» йдеться про те, що хоча віктимологія є вченням про жертву злочину, ключовим поняттям кримінальної віктимології більшість учених все ж таки вважають віктимність. І це очевидно, оскільки аналіз віктимності та її складових дає змогу глибше зрозуміти феномен жертви, розробити необхідні та соціально обґрунтовані заходи щодо віктимологічної профілактики кримінальних проявів. Крім того віктимність як значне соціальне явище привертає велику увагу дослідників, оскільки разом із причинами й умовами вона певною мірою обумовлює існування злочинності та сприяє скоєнню злочинів.

У даному підрозділі зроблено спробу вирішити ряд теоретичних проблем, пов'язаних із віктимністю, зокрема таких, як визначення суті віктимної поведінки, співвідношення віктимності та злочинності, проблема визначення видів віктимності.

Проаналізувавши рівні віктимності, що виокремлюються у кримінологічній літературі, автор пропонує власне визначення індивідуальної віктимності в наступній редакції.

Індивідуальна віктимність - об'єктивно існуючі в конкретній людині особливі соціальні, психологічні або біофізичні властивості, які виражаються в сукупності відхилень від безпечної поведінки і способу життя, що призводить до перетворення особи в деяких життєвих ситуаціях на жертву певного виду злочинів в умовах, коли була реальна і очевидна для повсякденної свідомості можливість уникнути цього.

Автор зазначає, що імовірнісна природа віктимності полягає в тому, що вона все ж таки не є природженою або незмінною, фатальною властивістю особи. За різних обставин віктимність може по-різному проявлятися в однієї і тієї самої особи, і навпаки, у різних осіб - за однакових або схожих обставин. Разом із тим імовірнісна природа віктимності жодним чином не дає підстав недооцінювати її. Навпаки, вона збільшує потребу наукових і практичних досліджень віктимності, які на статистичному рівні дають змогу відповісти на головне питання віктимології: чому і через які саме причини й умови одні особи опиняються поза результатом кримінальної ситуації, а інші, навпаки, стають жертвами злочинів.

У підрозділі розглядається проблема детермінації віктимної поведінки, вказується, що процес детермінації віктимної поведінки - це складна взаємодія різноманітних форм зв'язків, не тільки причинних, а й функціональних, статистичних, зв'язку стану тощо. За детерміністського підходу віктимність являє собою результат не однозначного впливу одного з факторів, а складної, багатопланової детермінації.

У підрозділі 1.3 «Поняття жертв злочинів, їх класифікація та типологія» розглядається сутність поняття жертви та її роль в механізмі скоєння злочину, а також підкреслюється важливість типологічних і класифікаційних рішень у теорії і практиці профілактичної діяльності.

У результаті аналізу поняття «жертва» у дослідженні стверджується, що воно ширше, ніж термін «потерпілий» і з позиції віктимології правильніше використовувати саме його.

Автор розглядає проблему співвідношення зумовленості та свободи волі у віктимній поведінці жертви.

У роботі звертається увага на існування взаємозворотного зв'язку між типологічними і класифікаційними рішеннями. Типологічні рішення є необхідною базою для побудови тих або інших класифікацій жертв - залежно від їх підстав, мети і завдань. Типологія на відміну від класифікації виступає як диференціація типів складних явищ, що дає можливість виділяти більш-менш однорідні одиниці та відбирати індивідуальні величини одного і того ж виду.

При цьому вказується, що віктимологічна типологія повинна відображати генезисний зв'язок між особою та поведінкою жертви, з одного боку, і з другого - між поведінкою злочинця до та під час скоєння злочину.

У підрозділі наводиться докладний аналіз і характеристика класифікацій жертв, запропонованих вітчизняними і зарубіжними авторами.

Дисертант вказує, що подальше вдосконалення класифікаційних рішень, типологізація причинно-наслідкових зв'язків між діями винних, поведінкою потерпілих і наслідками, які настали та утворюють структуру злочинного діяння, стануть дедалі більш реальними й ефективними передумовами для прогнозування індивідуальної поведінки потенційних жертв і адекватного профілактичного реагування.

В результаті дослідження автор робить висновок, що жертва злочину, наукові основи поводження з нею стають необхідним елементом розвитку сучасної концепції кримінальної і віктимологічної політики, профілактики злочинності та інших форм поведінки, що відхиляється.

Розділ 2 «Віктимологічні аспекти профілактики насильницьких злочинів проти особистості» складається із трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1 «Поняття і характеристика віктимологічної профілактики» присвячений аналізу понятійної категорії «віктимологічна профілактика», а також спробі визначити місце віктимологічного елементу в системі запобіжного впливу на злочинність.

У роботі автором визначається, що віктимологічна профілактика - це специфічна діяльність державних та соціальних інститутів. Вона виражається в загально-соціальних і спеціальних заходах запобігання, спрямованих на зниження індивідуальної та масової віктимності шляхом усунення або зменшення певної (віктимної) схильності, а також відновлення або активізації захисних властивостей потенційних жертв злочинів, що врешті-решт сприяють забезпеченню їхньої безпеки.

У підрозділі вказується, що віктимологічна профілактика включає заходи, спрямовані: по-перше, на усунення, зменшення і нейтралізацію обставин, що сприяють віктимізації|; по-друге, на зниження особистісної і рольової віктимності; по-третє, на підвищення опірності й протидії злочинним посяганням; по-четверте, на девіктимізацію осіб, постраждалих від злочину.

Дисертант пропонує розглядати запобігання віктимізації і девіктимізацію як два самостійні види віктимологічної профілактики. Девіктимізація спрямована на нейтралізацію або усунення негативних наслідків віктимізації, повноцінну ресоціалізацію конкретних жертв злочину, а також профілактику рецидивної віктимізації. У свою чергу, запобігання віктимізації - це діяльність, спрямована на виявлення й усунення детермінант, здатних безпосередньо формувати віктимну особу, а також на припинення процесу віктимізації осіб, які знаходяться на межі, щоб стати жертвою злочину.

У результаті дослідження можна дійти висновку про те, що віктимологічний напрям органічно входить до системи запобіжного впливу дії на злочинність тією мірою, якою поведінка потерпілого включається в механізм чинників, що обумовлюють, супроводжують злочини або сприяють їх здійсненню. Але, незважаючи на це, він має свої особливості, що і дає підстави розглядати його як самостійний напрям запобіжної діяльності у галузі боротьби зі злочинністю.

У підрозділі 2.2 «Основні напрями загальної віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості» проаналізовано запобігання злочинам на загально-соціальному рівні. Функціонально і за своїм змістом загально-соціальне запобігання й віктимологічна профілактика - поняття практично ідентичні. В обох випадках йдеться про об'єктивне забезпечення умов, що зменшують ризик скоєння злочинів і знімають криміногенні чинники. Віктимологічна профілактика на загально-соціальному рівні доповнює вказані умови орієнтацією на усунення віктимних або, як їх ще називають, віктимогенних чинників.

Підкреслюється, що загально-соціальне запобігання здійснюється за допомогою заходів економічного, політичного, організаційного та правового характеру, основним завданням яких не є боротьба зі злочинністю і, зокрема, профілактика злочинів.

Розглядається комплекс концептуальних заходів і напрямів, які можуть сприяти підвищенню ефективності загальної віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості.

У підрозділі 2.3 «Індивідуальна віктимологічна профілактика насильницьких злочинів проти особистості» вказується, що індивідуальна віктимологічна профілактика базується на заходах загальної профілактики, доповнює їх та посідає особливе місце в загальній системі запобіжних засобів ґрунтуючись, головним чином, на двох напрямах:

виявлення найбільш віктимного контингенту - об'єкта профілактики (тобто осіб, які через особливості поведінки та їх особистісні характеристики можуть виявитися найбільш вірогідними жертвами насильства) і визначення імовірнісного прогнозу віктимності окремих громадян або видових груп на основі типологічних методів;

нейтралізація негативного впливу на цих осіб на різних стадіях і в різних формах (навчання, виховання, контроль, забезпечення особистої безпеки), що має кінцевою метою корекцію або усунення віктимності в окремих громадян.

Дисертант вказує, що індивідуальною віктимологічною профілактикою є цілеспрямована робота з конкретними особами, які, виходячи з їх поведінки або сукупності особистісних якостей, можуть з найбільшою вірогідністю виявитися жертвами злочину, яка здійснюється на основі поєднання соціальної допомоги, забезпечення безпеки і виховання.

На відміну від загальної віктимологічної профілактики, індивідуальна профілактична дія з метою нейтралізації небезпечної ситуації спирається на позитивні зміни поведінки особи (компоненту ситуації), якій загрожує небезпека, а ці зміни плануються і реалізуються в ході індивідуальної виховної роботи.

У підрозділі розглядається проблема інформаційного забезпечення організації профілактичної роботи, підкреслюється, що форми і методи виявлення її об'єктів певним чином відрізняються від традиційних форм, які використовуються у кримінологічній профілактиці. Специфічними є і джерела отримання необхідної для цієї роботи інформації.

З метою вирішення вищезгаданих проблем у підрозділі вказується, що конкретні заходи виявлення потенційних потерпілих та організації стосовно цих осіб профілактичної роботи повинні ґрунтуватися на тих, що вже мають місце, типологіях і класифікаціях потерпілих, враховуючи при цьому умови й обставини ситуації скоєння злочину, аналіз яких також дасть можливість окреслити напрям профілактичної дії.

Розділ 3 «Основні напрями| віктимологічної політики держави|» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Поняття і характеристика віктимологічної політики держави|» обґрунтовується точка зору про те, що віктимологічна профілактика злочинів, а також питання поводження з жертвами злочинів не мають набувати форми стихійно спалахуючих акцій, що носять багато в чому спекулятивний характер, а повинні здійснюватися у формі особливої державної політики - віктимологічної політики.

На основі аналізу понять «політика», «соціальна політика», «кримінальна політика» та «кримінологічна політика» обґрунтовується необхідність виділення віктимологічної політики і введення цього терміна в науковий обіг.

Віктимологічна політика - це основоположні ідеї, принципи, настанови, що реалізуються державою, широким колом її суб'єктів, здійснюються на правовій основі з відповідним ресурсним забезпеченням, спрямовані на підвищення рівня суспільної безпеки, скорочення (обмеження) віктимності| суспільства, а також на відшкодування збитків, реабілітацію і захист реальних жертв злочинів.

Автор вказує, що тенденції цивілізованого розвитку суспільства свідчать: центральною проблемою здійснення правосуддя в соціумі є забезпечення принципу справедливого поводження з жертвою злочину. Таким чином, віктимологічна політика об'єктивно стає ядром сучасної правової політики в цивільному суспільстві.

За результатами дослідження зроблено висновок, що українська віктимологічна політика повинна сприяти формуванню в державі загальних принципових положень організації поводження з жертвами злочину, подальшій їх конкретизації в нормах-принципах, які регламентують окремі сторони взаємодії жертв злочину з системою кримінальної юстиції і конкретні механізми реалізації таких прав, що відповідають загальновизнаним міжнародним нормам і стандартам у цій галузі.

На думку автора, вбачається за можливе розділити весь спектр проявів віктимологічної політики на два основоположні напрями. Такими напрямами є віктимологічний захист і віктимологічна допомога.

У підрозділі 3.2 «Віктимологічний захист як напрям віктимологічної політики» визначається, що існуюча система кримінальної юстиції не повною мірою відповідає новим суспільним відносинам, які склалися в Україні, і не забезпечує належного стану правопорядку, ефективного захисту осіб, суспільства та держави від небезпечних посягань на соціальні цінності, права і законні інтереси.

В небезпечних і кримінальних ситуаціях потерпілі, як засвідчує проведене дисертаційне дослідження, в переважній більшості випадків поводяться пасивно й не чинять опору злочинцям. Однією з причин такої поведінки є багаторічна бездіяльність і брак правової освіти громадян про можливість і умови застосування заходів громадянського самозахисту, які деталізуються в кримінально-правових інститутах необхідної оборони, крайньої необхідності, правомірного спричинення шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин, та інших галузевих інститутах українського законодавства. Крім того, відчувається гостра необхідність у вирішенні ще цілої низки питань, які стосуються недосконалості як нормативної бази в частині поводження та захисту потенційних жертв злочину, так і у сфері правозастосовної практики.

У підрозділі 3.3 «Віктимологічна допомога як напрям віктимологічної політики» вказується, що в Україні, на відміну від ряду західних країн, проблема надання жертвам злочинів моральної, психологічної, правової, матеріальної та іншої допомоги перебуває в зародковому стані. В результаті аналізу зарубіжного досвіду віктимологічного впливу на злочинність у дисертації визначається необхідність значної систематичної роботи, спрямованої на приведення вітчизняного законодавства в галузі захисту прав потерпілих у відповідність загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

Розглядаються проблеми, пов'язані з відшкодуванням потерпілому шкоди, заподіяної злочином. Аналізуючи сучасну українську нормативно-правову базу, автор робить висновок, що в Україні існує достатньо передумов для застосування програм відновного правосуддя на різних стадіях кримінального процесу.

Висловлюється необхідність всебічно залучати суспільні рухи і недержавні установи та організації, які спеціалізуються у наданні інформаційної, психологічної, реабілітаційної, медичної, правової і матеріальної допомоги жертвам злочинів.

Висновки

Підсумком дисертаційного дослідження є теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо вдосконалення заходів віктимологічної профілактики, спрямованих на захист потенційних жертв насильницьких злочинів проти особистості. Зроблені у результаті висновки і пропозиції з удосконалення правового й організаційного забезпечення віктимологічної профілактики можуть стати важливою передумовою підвищення ефективності запобігання злочинам. Головними теоретичними та прикладними результатами роботи є такі висновки:

На монографічному рівні досліджено кримінологічні проблеми віктимологічної профілактики найбільш небезпечних насильницьких злочинів проти особистості. Проведено комплексний аналіз основних теоретичних і науково-практичних кримінологічних проблем, які мають принципове значення для зміни пріоритетів у напрямі запобігання насильницьким злочинам проти особистості, вироблено цілісну концепцію оптимізації діяльності в сфері віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості в сучасних умовах.

Здійснено докладний аналіз віктимізації, яка виступає як складова частина злочинності, що має свої специфічні параметри і якісні характеристики, через які ці категорії не є ідентичними. За результатами дослідження можна стверджувати, що віктимізація є віктимологічним поняттям, якому притаманне двоєдине значення. По-перше, воно означає сам процес перетворення потенційної жертви в реальну, а по-друге - кінцевий і сукупний результат заподіяної шкоди в різних її видах. Віктимізація в цілому складається з усіх потерпілих від злочину, зареєстрованих і латентних, незалежно від ступеня віктимності, сприяння або навіть прямої провини самих потерпілих.

Уточнено наукове й практичне значення |віктимності. В результаті чого можна стверджувати, що віктимність має імовірнісну природу, яка полягає в тому, що вона все ж таки не є природженою або незмінною, фатальною властивістю особи. За різних обставин віктимність може мати різний прояв в однієї і тієї самої особи і, навпаки, у різних осіб - за однакових або схожих обставин. Разом із тим імовірнісна природа віктимності жодним чином не дає підстав недооцінювати її. Навпаки, вона збільшує потребу наукових і практичних досліджень віктимності, які на статистичному рівні дають змогу відповісти на головне питання віктимології: чому і через які саме причини й умови одні особи опиняються поза результатом кримінальної ситуації, а інші, навпаки, стають жертвами злочинів.

Докладно досліджено критерії класифікації і типології окремих категорій потерпілих та ситуації вчинення насильницького злочину проти особистості. Відзначається, що подальше вдосконалення типологічних і класифікаційних рішень, типологізація причинно-наслідкових зв'язків між діями винних, поведінкою потерпілих і наслідками, що настали і утворюють структуру злочинного діяння, стануть дедалі більш реальними й ефективними передумовами для прогнозування індивідуальної поведінки потенційних жертв і адекватного профілактичного реагування.

Науково обґрунтована необхідність виділення віктимологічної політики, як нового виду політики.

В результаті робиться висновок, що віктимологічний напрям органічно входить до системи запобіжного впливу на злочинність тією мірою, в якій поведінка потерпілого включається в механізм чинників, що обумовлюють, супроводжують злочини або сприяють їх здійсненню. Зазначається, що віктимологічний напрям впливу на злочинність не перекреслює традиційну профілактику, а лише доповнює її. Знайти місце резервам загальної профілактики за рахунок включення до неї віктимологічного компонента - означає вирішити в цій частині існуючі проблеми.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Кулієв А.Ю. Особливості поведінкових девіацій у віктимній поведінці неповнолітніх / А.Ю. Кулієв // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: зб. наук. праць. - 2007. - № 2 (33). - С. 182-189.

2. Кулієв А.Ю. Проблеми статистичного обліку і запобігання віктимізації населення / А.Ю. Кулієв // Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць. - Одеса: Фенікс, 2007. - Вип. 32. - С. 126-129.

3. Кулієв А.Ю. Запобігання злочинності заходами віктимологічної профілактики / А.Ю. Кулієв // Південноукраїнський правничий часопис: зб. наук. праць. - Одеса, 2007. - № 3. - С. 51-53.

4. Кулієв А.Ю. Жертва злочину: роль типологічних і класифікаційних рішень у профілактичній діяльності / А.Ю. Кулієв // Південноукраїнський правничий часопис: зб. наук. праць. - Одеса, 2007. - № 4. - С. 113-115.

5. Кулиев А.Ю. О некоторых мерах совершенствования уголовной политики государства / А.Ю. Кулиев // Кримінальна політика: історія, сучасність, перспективи. П'яті юридичні читання: матеріали міжнар. наук. конф. студ. та аспірантів. - Одеса, 2008. - С. 36-38.

6. Кулиев А.Ю. Проблемные вопросы информационно-аналитического обеспечения уголовной политики / А.Ю. Кулиев // Законодавство кримінально-правового напрямку: стратегія, тактика, техніка. Шості юридичні читання: матеріали міжнар. наук. конф. студ., аспірантів. і молодих вчених. - Одеса, 2009. - С. 237-239.

Размещено на Allbest.ru

...