Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.06 - Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

Правове регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення

Булах Ірина Георгіївна

Донецьк 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському державному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України Погрібний Олексій Олексійович, Національна академія правових наук України, головний вчений секретар (м. Харків).

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Уркевич Віталій Юрійович, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого МОН України, доцент кафедри аграрного права (м. Харків) кандидат юридичних наук Черкаська Наталія Вікторівна, Донецький національний університет МОН України, доцент кафедри господарського права (м. Донецьк).

Захист відбудеться “15” жовтня 2010 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “15” вересня 2010 року.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради В.А. Устименко

1. Загальна характеристика роботи

правовий земля оздоровчий власник

Актуальність теми дослідження зумовлена проблемами нераціонального використання земель оздоровчого призначення, недосконалістю законодавства, яке регулює земельні та екологічні відносини в цій сфері, а також необхідністю обґрунтування теоретичної бази земельно-правового та екологічного аспектів діяльності, спрямованої на забезпечення реалізації основних конституційних прав громадян. Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен громадянин має право на охорону здоров`я. Здоров'я теперішніх та прийдешніх поколінь є найважливішою цінністю, що охороняється державою. В забезпеченні дотримання цього права важливе місце посідають землі оздоровчого призначення, унікальні за своїм лікувальним потенціалом і природним багатством. Оскільки людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, суспільство і держава повинні приділяти особливу увагу використанню та охороні земель оздоровчого призначення, відновленню природних лікувальних ресурсів лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, проте наразі має місце порушення правового режиму зазначеної категорії земель.

Збереження навколишнього природного середовища лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, раціональне використання земель оздоровчого призначення є основною метою, що стоїть перед вітчизняним земельним та екологічним законодавством. Дана мета визначає спрямованість і зміст законів і підзаконних актів, що визначають порядок використання та охорони земель оздоровчого призначення. Питанням збереження і відновлення природних лікувальних ресурсів, які використовуються для медичної реабілітації, профілактики захворювань і лікування людей в законодавстві приділяється основна увага, проте законодавство з проблем використання і охорони земель оздоровчого призначення нині перебуває на стадії становлення.

Одним із перших досліджень питань правової охорони курортів в СРСР стала дисертаційна робота В.А. Полякова. Правові проблеми природокористування та охорони навколишнього середовища оздоровчих та рекреаційних місцевостей Автономної Республіки Крим вивчалися А.М. Орловим. Особливості користування курортними, лікувально-оздоровчими та рекреаційними зонами і ресурсами охарактеризовані А.Г. Бобковою та О.М.Ткаченко. Аналізу правового регулювання використання територій курортів присвячені публікації Л.М. Бондаренко. Економічні аспекти курортно-рекреаційного природокористування стали предметом дослідження Н.В.Коржунової, Г.В. Казачковскої, П.В. Гудзя та інших вчених-економістів. Спеціальне дослідження правового режиму земель оздоровчого призначення було проведено в дисертаційній роботі Ю.С. Петлюка.

Правові засади використання та охорони земель, управління земельним фондом розроблялися такими українськими науковцями, як Г.В. Анісімова, Г.І. Балюк, О.Г. Бондар, О.А. Вівчаренко, С.Б. Гавриш, А.П. Гетьман, В.К. Гуревський, І.І. Каракаш, Т.Г. Ковальчук, М.В. Краснова, П.Ф. Кулинич, А.М. Мірошниченко, О.М. Пащенко та ін.

Разом з тим, аналіз стану наукової розробки даної проблеми свідчить, що низка теоретичних питань щодо правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення потребує подальшого уточнення та доопрацювання. З огляду на викладене, тема дисертаційного дослідження є актуальною та доцільною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Одеського державного університету внутрішніх справ за темою «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (державна реєстрація № 0105U000657), у якій дисертантка брала участь як співвиконавець і в межах якої авторкою проведено аналіз проблем правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення та визначено шляхи подальшого вдосконалення законодавства та практики його застосування.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка нових теоретичних положень щодо правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення та підготовка пропозицій з удосконалення відповідного законодавства.

Для досягнення зазначеної мети розв'язано такі завдання:

визначення історичних етапів розвитку законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення;

дослідження основних ознак правового режиму земель оздоровчого призначення, підготовка пропозицій щодо вдосконалення відповідних положень;

виявлення особливостей використання та охорони територій лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів, визначення напрямів вдосконалення законодавства в цій галузі;

аналіз правового статусу власників та користувачів земель оздоровчого призначення, підготовка пропозицій щодо його уточнення;

дослідження порядку набуття, обмеження та припинення прав на землі оздоровчого призначення, обґрунтування пропозицій по його вдосконаленню;

виявлення правових заходів охорони земель оздоровчого призначення, визначення напрямів його вдосконалення;

дослідження специфіки правового регулювання управління землями оздоровчого призначення, підготовка пропозицій щодо підвищення його ефективності;

аналіз законодавства в галузі притягнення до юридичної відповідальності за порушення законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення, обґрунтування основних напрямів його вдосконалення;

розробка пропозицій з удосконаленню законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з використанням та охороною земель оздоровчого призначення.

Предметом дослідження є правове регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи пізнання: історичний, діалектичний, емпіричний, системний, формально-логічний, техніко-юридичний, структурно-функціональний, комплексний, а також деякі спеціальні методи: порівняльно-правовий, логіко-семантичний, метод тлумачення правових норм. Історичний метод застосовувався при вивченні процесу становлення законодавства, що регламентує порядок використання та охорони земель оздоровчого призначення (п. 1.1). За допомогою діалектичного методу досліджувався розвиток і трансформація правового режиму земель оздоровчого призначення (п.п. 1.1, 1.2). Висновки, зроблені за допомогою емпіричного методу, побудовано на аналізі конкретних фактів використання та охорони земель оздоровчого призначення (п. 1.3, 3.1, 3.4). Метод тлумачення правових норм використовувався для виявлення відповідності норм права логіці й тенденціям розвитку суспільних відносин (п.п. 1.2, 1.3). За допомогою порівняльно-правового методу аналізувалось законодавство Російської Федерації, що регламентує порядок використання та охорони земель лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів (п. 1.2, 1.3, 3.4). Структурно-функціональний метод дав змогу розглядати досліджувані правові явища, що мають внутрішню структуру, з позиції їх призначення (п.п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4). Метод системного аналізу дозволив більш детально розглянути питання правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення, виявити недоліки і запропонувати варіанти їх усунення (п. 2.1, 2.2, 2.3). Формально-логічний і техніко-юридичний методи знайшли своє застосування при розгляді окремих аспектів правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення (п.п. 3.1, 3.2, 3.3). Логіко-семантичний метод використовувався при дослідженні правових категорій, аналізі диспозицій окремих статей Земельного кодексу України та при формулюванні відповідних дефініцій (п.п. 1.2, 1.3, 3.2, 3.3, 3.4). За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень і положень, що виносяться на захист. Вищезазначені методи базуються на всебічному аналізі явищ суспільного розвитку і перетворень в Україні, що відбуваються в процесі проведення земельної реформи.

Теоретичною основою для проведення дослідження стали праці таких українських науковців у галузі аграрного, земельного та екологічного права, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, Ю.О. Вовк, В.М. Єрмоленка, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, О.О. Погрібний, В.І. Семчик, Н.І. Титова, В.Ю. Уркевич, Н.В. Черкаська, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.В. Янчук, В.З. Янчук та інших.

В роботі були також використані положення, сформульовані в працях російських науковців Г.А. Аксененка, Ф.Х. Адіханова, В.П. Балезина, С.А. Боголюбова, Г.Є. Бистрова, А.К. Голіченкова, О.Л. Дубовика, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г. Жарикова, І.О. Іконицької, М.І. Краснова, О.І. Крассова, І.В. Павлової, В.В. Петрова, Н.А. Сироєдова, В.Х. Улюкаєва, Г.В. Чубукова та інших.

Нормативно-правову базу роботи складають Конституція України, Земельний кодекс України, Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про курорти», інші акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств. Емпіричну основу дослідження склали матеріали судової практики.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що проведено системне, комплексне дослідження питань використання та охорони земель оздоровчого призначення, яке дозволило обґрунтувати нові теоретичні та прикладні положення щодо зазначених відносин. Наукова новизна результатів дослідження підтверджується наступним.

Вперше:

обґрунтовано юридичне визначення поняття «використання земель оздоровчого призначення» як сукупності правових норм, якими регламентується порядок експлуатації корисних властивостей земель оздоровчого призначення та їхніх природних лікувальних ресурсів з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань;

запропоновано поняття «курортний регіон», як місцевості, яка об'єднує території декількох компактно розташованих курортів, відокремлених округом санітарної охорони;

обґрунтовано зміст принципу пріоритетності раціонального використання та охорони земель оздоровчого призначення, який полягає в необхідності проведення обов'язкової екологічної експертизи і контролю за здійснюваною і запланованою діяльністю на землях оздоровчого призначення; екологічної сертифікації курортів з урахуванням вимог міжнародних стандартів; запобігання погіршенню стану земель оздоровчого призначення; розроблення системи територіального моніторингу і еколого-економічного обґрунтування пропорцій використання природних лікувальних ресурсів лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів.

Удосконалено положення щодо:

періодизації етапів розвитку законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення на території України: 1717-1916 рр. - коли було засновано перші курорти і прийнято відповідні акти, спрямовані на врегулювання використання цих земель і їх охорони; 1917-1944 рр. - коли землі курортів було оголошено загальнодержавною власністю, визначено засади управління лікувально-оздоровчими місцевостями, а також запроваджено зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони; 1945-1969 рр. - коли більшість санаторіїв і земельні ділянки, на яких вони були розташовані, передано в підвідомчість профспілкам, а також відбувся розподіл курортів на загальносоюзні, республіканські та курорти місцевого значення; 1970-1990 рр. - коли було закріплено склад земель курортів і правовий режим їх територій, встановлено обмеження господарської діяльності, визначено заходи правової охорони курортів; з 1991 року до цього часу, коли із прийняттям Земельного кодексу України, Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про курорти» визначено правові засади використання та охорони земель оздоровчого призначення;

ознак правового режиму земель оздоровчого призначення, до яких віднесено наступні: наявність на них природних лікувальних ресурсів; нерозривно пов'язаний з правовим режимом виявлених на цих землях природних лікувальних ресурсів; використання земель оздоровчого призначення для медичної реабілітації, профілактики захворювань і лікування людей; пільговий режим оподаткування земель оздоровчого призначення; встановлення обмежень або заборон діяльності, що можуть негативно вплинути на стан земель оздоровчого призначення і якість природних лікувальних ресурсів; відсутність юридичних критеріїв відмежування земель оздоровчого призначення від інших категорій земель;

визначення управління в галузі використання і охорони земель оздоровчого призначення з уточненням, що це діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян щодо організації раціонального використання і комплексної охорони земель оздоровчого призначення з метою збереження і відновлення природних лікувальних властивостей.

Дістали подальший розвиток положення щодо:

перспективності резервування земель оздоровчого призначення з метою створення нових і розширення існуючих територій лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів як одного з напрямків управління в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення;

доцільності обмеження приватизації земель оздоровчого призначення з урахуванням того, що значна їх частина повинна залишатися у власності держави та територіальних громад для забезпечення реалізації конституційного права громадян на охорону здоров`я;

відповідальності за здійснення в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів діяльності, яка може привести до погіршення якості земель і виснаження природних ресурсів і об'єктів, що володіють лікувальними властивостям, чи створює загрозу такого погіршення і виснаження з доповненням Кодексу України про адміністративні правопорушення статтею 52-1;

відповідальності за порушення режиму округів санітарної охорони в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів з доповненням Кримінального кодексу України статтею 239-1.

Практичне значення отриманих результатів полягає у заповненні певної прогалини у науці земельного права щодо правового режиму земель оздоровчого призначення, можливості їх використання у науково-дослідній сфері для подальших досліджень актуальних проблем правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення в Україні; у правотворчій сфері - при вдосконаленні вітчизняного законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення; у сфері правозастосування - для професійної підготовки фахівців в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення; у навчальному процесі - під час викладання курсу «Земельне право України» та спецкурсів земельно-правового спрямування, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів. Окремі положення результатів дисертаційної роботи використано при викладенні навчальної дисципліни «Земельне право України» в Одеському державному університеті внутрішніх справ (акт б/н від 22.03.2010 р.), а також при розгляді відповідних земельних справ як методично-консультативні вказівки (акт б/н від 22.03.2010 р.).

Особистий внесок здобувачки. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, висновки, рекомендації, пропозиції обґрунтовані дисертанткою на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу наукових та нормативних джерел.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, положення і висновки дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на засіданні кафедри трудового, земельного та екологічного права Одеського державного університету внутрішніх справ, а також були оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема на: ІІІ звітній конференції науково-педагогічного складу ОЮІ ХНУВС (Одеса, 2006); ІV звітній конференції науково-педагогічного складу ОЮІ ХНУВС (Одеса, 2007); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 2007); V Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 2007); V звітній конференції науково-педагогічного складу ОДУВС (Одеса, 2008); V Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 2008); Регіональній науково-практичній конференції «Дотримання прав та свобод людини і громадянина: сучасний стан, проблеми та шляхи вирішення» (Одеса, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права» (Київ, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 70-річчю Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника «Правова політика Української держави» (Івано-Франківськ, 2010); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 2010).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки викладені у 13 друкованих наукових працях загальним обсягом 4,5 д.а., з яких 3 праці надруковані у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України. Всі праці належать авторці особисто.

Структура дисертації визначається змістом наукової проблеми і спрямована на досягнення поставлених завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновки. Повний обсяг дисертації складає 194 сторінки комп'ютерного тексту. Робота містить список використаних джерел із 332 найменувань та додатки.

2. Основний зміст роботи

У Розділі 1. Землі оздоровчого призначення як об'єкт правового регулювання використання та охорони аналізуються історичні засади розвитку законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення, розглядаються основні ознаки правового режиму земель оздоровчого призначення, досліджуються актуальні питання використання та охорони територій лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів.

У підрозділі 1.1. «Історичні засади розвитку законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення», аналізуючи історію становлення і розвитку законодавства в цій сфері, автор виділяє наступні етапи: 1) 1717-1916 рр., коли за наказом Петра І розпочалися пошуки місцевостей з лікувальними властивостями, засновано перші курорти як на території України в складі Російської імперії, так і на західноукраїнських землях в складі Австро-Угорської імперії та Польщі; 2) 1917-1944 рр., коли території курортів оголошено загальнодержавною власністю; визначено засади управління лікувально-оздоровчими місцевостями; запроваджено зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони, а також прийнято ряд декретів щодо організації курортної справи; 3) 1945-1969 рр., коли більшість санаторіїв і земельні ділянки, на яких вони були розташовані, передано в підвідомчість профспілкам; Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік» від 13 грудня 1968 р. закріпили за лікувально-оздоровчими місцевостями та курортами статус особливо охоронюваних територій, а також відбувся розподіл курортів на загальносоюзні, республіканські та курорти місцевого значення; 4) 1970-1990 рр., коли прийнято Земельний кодекс УРСР від 8 липня 1970 р., що закріпив склад земель курортів і правовий режим їх територій, встановивши обмеження господарської діяльності; закріплено заходи правової охорони курортів; постановами Ради Міністрів УРСР визначено ряд курортів республіканського значення; розмежовано повноваження з управління територіями курортів між профспілками, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також прийнято значну кількість підзаконних нормативних актів, які прямо чи опосередковано регулювали використання територій курортів та лікувально-оздоровчих місцевостей; 5) з 1991 року до цього часу, що ознаменувався формуванням нової нормативно-правової бази, в тому числі в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення, зокрема, прийняттям Земельного кодексу України від 1992 р., Земельного кодексу України від 2001 р., Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про курорти» та інших законодавчих і підзаконних актів. Виявлено, що становлення правового режиму земель оздоровчого призначення триває й донині, оскільки неврегульованими залишаються окремі питання використання та охорони цієї важливої категорії земель.

У підрозділі 1.2. «Основні ознаки правового режиму земель оздоровчого призначення» досліджено правовий режим зазначених земель та виявлено наступні його ознаки: 1) наявність на них природних лікувальних ресурсів; 2) нерозривний зв'язок з правовим режимом виявлених на цих землях природних лікувальних ресурсів; 3) використання земель оздоровчого призначення для медичної реабілітації, профілактики захворювань і лікування людей; 4) пільговий режим оподаткування земель оздоровчого призначення; 5) встановлення обмежень або заборон діяльності, що можуть негативно вплинути на стан земель оздоровчого призначення і якість природних лікувальних ресурсів; 6) відсутність юридичних критеріїв відмежування земель оздоровчого призначення від інших категорій земель.

Обґрунтовано, що збереження і відновлення природних лікувальних ресурсів лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, раціональне використання земель оздоровчого призначення є основною метою, що стоїть перед законодавством. Доводиться необхідність прийняття закону «Про використання та охорону земель оздоровчого призначення», що визначав би правовий режим земель оздоровчого призначення, не дивлячись на те, що раціональне використання і правову охорону територій курортів і природних лікувальних ресурсів забезпечує Закон України «Про курорти».

У підрозділі 1.3. «Актуальні питання використання та охорони територій лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів» встановлено, що правовий режим курорту і лікувально-оздоровчої місцевості мають загальні риси, але разом з тим відрізняються одне від одного. Курорт відрізняється від лікувально-оздоровчої місцевості тим, що на його території розміщено об'єкти інфраструктури, що дозволяють повною мірою використовувати природні лікувальні ресурси. Лікувально-оздоровча місцевість являє собою територію, що володіє рядом елементів природного походження, комплекс яких утворює особливе природне явище. Для того, щоб лікувально-оздоровча місцевість могла бути визнана курортом, вона повинна володіти якісними особливостями природного походження, які роблять її придатною для використання в лікувальних цілях завдяки наявності лікувальних властивостей. Крім того, курортом є лише така місцевість, яка оголошена курортом відповідним юридичним актом, і на яку в силу цього поширюється відповідний правовий режим, встановлений законодавством.

Виявлено ознаки курорту, до яких авторка відносить: наявність природних лікувальних ресурсів, тобто об'єктів і умов, що застосовуються в медичних цілях для реабілітації, лікування і профілактики захворювань; наявність об'єктів інфраструктури, що дозволяє повною мірою використовувати лікувальні ресурси і фактори; визнання актом уповноваженого органу в установленому законом порядку. Обґрунтовано, що правовими наслідками визнання місцевості курортом є встановлення округу санітарної охорони; включення місцевості, оголошеної курортом, повністю або частково в округ санітарної охорони; визначення медичного профілю санітарно-курортних установ; організація і відкриття санаторно-курортних установ; обмеження прав власників і користувачів земель оздоровчого призначення, діяльність яких несумісна з охороною природних лікувальних властивостей зазначених земель.

Розділ 2. Особливості правового статусу власників та користувачів земель оздоровчого призначення присвячено дослідженню правосуб'єктності фізичних та юридичних осіб, держави та органів місцевого самоврядування як власників і користувачів земель оздоровчого призначення.

У підрозділі 2.1. «Фізичні особи як власники і користувачі земель оздоровчого призначення» розглянуто питання про правовий статус фізичних осіб як власників і користувачів земель оздоровчого призначення. З'ясовано, що правовий статус фізичних осіб, як власників і користувачів земель оздоровчого призначення, включає в себе загальні права та обов'язки, передбачені нормами Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та спеціальні права й обов'язки власників і користувачів земель оздоровчого призначення, передбачені Законом України «Про курорти».

Встановлено, що правове регулювання використання земель оздоровчого призначення фізичними особами в порядку загального користування є однією з форм реалізації конституційних прав громадян на життя, безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище та охорону здоров'я. Фізичні особи-підприємці, що здійснюють спеціальне використання земель оздоровчого призначення з метою одержання прибутку, реалізують свої правомочності в установленому законом порядку на підставі дозволів уповноважених органів із врахуванням встановлених обмежень публічно-правового характеру в інтересах держави, суспільства і окремих осіб.

У підрозділі 2.2. «Юридичні особи як власники і користувачі земель оздоровчого призначення» розглянуто правовий статус зазначених суб'єктів та доводиться, що юридичні особи, як власники і користувачі земель оздоровчого призначення, можуть бути поділені на дві категорії: юридичні особи - власники земельних ділянок, на яких розташовані санаторно-курортні і лікувально-оздоровчі заклади; юридичні особи, які використовують землі оздоровчого призначення на праві постійного користування та на умовах оренди. Виявлено, що основним видом господарської діяльності юридичних осіб на землях оздоровчого призначення в Україні є надання санаторно-курортних і лікувально-оздоровчих послуг. Використання земель оздоровчого призначення конкретного регіону здійснюється не поодиноким санаторно-курортним закладом, а їх сукупністю, що об'єднуються в курортне господарство.

Встановлено, що юридичні особи, як землевласники і землекористувачі, наділені широкими повноваженнями, що обумовлено специфікою їх діяльності по використанню земель оздоровчого призначення. Наголошується, що розвиток санаторно-курортних і лікувально-оздоровчих послуг тісно пов'язаний з раціональним використанням природних територій курортів, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для організації медичної реабілітації, профілактики захворювань і лікування людей.

У підрозділі 2.3. «Держава та органи місцевого самоврядування як власники і користувачі земель оздоровчого призначення» досліджено статус таких суб'єктів та встановлено, що земельні правовідносини, в яких реалізуються права держави та органів місцевого самоврядування, як власників і користувачів земель оздоровчого призначення, є складними за своїм юридичним змістом, оскільки, з одного боку, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що реалізують повноваження власника і користувача земель оздоровчого призначення відповідно державної і комунальної форми власності наділені абсолютним правом панування над належними їм лікувально-оздоровчими місцевостями та курортами, з іншого - таким органам заборонено порушувати законні інтереси фізичних і юридичних осіб - землекористувачів, обмежувати їх господарську самостійність.

У зв'язку з тим, що вимога про цільове використання природних лікувальних ресурсів на землях оздоровчого призначення недостатньо повно відображена в чинному законодавстві, запропоновано доповнити ст. 15 Закону «Про курорти» положенням про те, що використання природних лікувальних ресурсів для цілей, не пов'язаних з медичною реабілітацією, лікуванням і профілактикою захворювань та рекреаційною діяльністю, не допускається.

У Розділі 3. Правові проблеми використання та охорони земель оздоровчого призначення досліджуються та доопрацьовуються питання набуття, обмеження та припинення прав на землі оздоровчого призначення, аналізуються правові заходи охорони земель оздоровчого призначення, специфіка управління землями оздоровчого призначення, а також характеризуються порушення законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення і заходи юридичної відповідальності за вчинені правопорушення.

У підрозділі 3.1. «Особливості набуття, обмеження та припинення прав на землі оздоровчого призначення» розглянуто правові підстави виникнення та припинення прав на землі зазначеної категорії. Обґрунтовується, що надання земель оздоровчого призначення для використання за цільовим призначенням громадянам і юридичним особам слід відрізняти від створення курортів і оголошення тих чи інших територій курортними, оскільки землі оздоровчого призначення надаються на умовах, передбачених Земельним кодексом України, а створення курорту відбувається на підставі ухвалення рішення про оголошення природної території курортною за умови наявності на ній природних лікувальних ресурсів, а також необхідної інфраструктури для їхньої експлуатації та організації лікування людей.

Встановлено, що розповсюдженою формою використання земель оздоровчого призначення є право постійного користування. Суб'єкти підприємницької діяльності для надання населенню санаторно-курортних і лікувально-оздоровчих послуг чи з метою експлуатації природних лікувальних ресурсів в межах своєї статутної правосуб'єктності можуть також набувати земельні ділянки зі складу земель оздоровчого призначення на умовах оренди.

Доводиться, що обмеженням на використання земель оздоровчого призначення слід вважати будь-які заборони і вимоги про утримання від вчинення певних дій, які передбачені законодавством для даної категорії земель при наявності певних умов і які не застосовуються стосовно земель іншого цільового призначення. Мета обмеження прав полягає у забезпеченні раціонального та ефективного використання земель оздоровчого призначення, а умовами їх встановлення. Характер обмежень повинен бути таким, щоб у результаті реалізації суб'єктивного права у встановлених межах не було заподіяно шкоди землям оздоровчого призначення, для охорони яких встановлено обмеження, та природним лікувальним ресурсам, але характер встановленого обмеження не повинен перешкоджати використанню земель оздоровчого призначення для медичної реабілітації, лікування людей і профілактики захворювань.

Виявлено, що припинення прав на землі оздоровчого призначення здійснюється на загальних підставах, передбачених Земельним кодексом України, в добровільному, адміністративному чи судовому порядку, із врахуванням специфіки земель оздоровчого призначення (як складової екологічної мережі), що перебувають під особливою охороною держави.

У підрозділі 3.2. «Правові заходи охорони земель оздоровчого призначення» аналізується сукупність заходів правової охорони земель зазначеної категорії та наголошується на важливості земель оздоровчого призначення як об'єкту правової охорони. Систематизовано заходи у галузі охорони земель оздоровчого призначення, до яких належать: державна комплексна система спостережень; розробка загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель оздоровчого призначення, документації із землеустрою в галузі охорони земель оздоровчого призначення; створення екологічної мережі; здійснення зонування земель оздоровчого призначення; економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель оздоровчого призначення; стандартизація і нормування використання земель оздоровчого призначення.

Наголошується, що для забезпечення належної правової охорони земель оздоровчого призначення необхідно здійснювати заходи щодо проведення обов'язкової екологічної експертизи і контролю за здійснюваною і запланованою діяльністю на землях оздоровчого призначення, екологічну сертифікацію курортів з урахуванням вимог міжнародних стандартів, запобігання погіршенню стану земель оздоровчого призначення, розроблення системи територіального моніторингу і еколого-економічного обґрунтування пропорцій використання природних лікувальних ресурсів лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів. На підставі вищезазначеного, авторкою запропоновано закріпити в законодавстві принцип пріоритету раціонального використання та охорони земель оздоровчого призначення.

У підрозділі 3.3. «Правове регулювання управління землями оздоровчого призначення» досліджено питання управління зазначеними землями та обґрунтовано, що з метою збереження лікувальних властивостей земель оздоровчого призначення необхідно розробити цілісний механізм управління в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення. У зв'язку з тим, що суб'єктом управління в галузі використання і охорони земель оздоровчого призначення є не тільки держава, але й органи місцевого самоврядування, юридичні і фізичні особи, авторкою пропонується визначити управління в галузі використання і охорони земель оздоровчого призначення, як діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян щодо організації раціонального використання і комплексної охорони земель оздоровчого призначення з метою збереження і відновлення природних лікувальних властивостей.

Доводиться, що управління землями оздоровчого призначення необхідно здійснювати, керуючись принципами законності, гласності, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, участі громадськості у вирішенні земельних питань, чіткого розмежування повноважень органів управління в урахуванням специфіки цієї категорії земельного фонду України.

Обґрунтовується перспективність резервування земель оздоровчого призначення з метою створення нових і розширення існуючих територій лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів як одного з напрямків управління в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення. Оскільки в земельному законодавстві Україні відсутнє положення про резервування земель оздоровчого призначення, пропонується закріплення порядку резервування зазначених земель в Законі України «Про курорти».

У підрозділі 3.4. «Порушення законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення і юридична відповідальність за вчинені правопорушення» розглянуто склади правопорушень та злочинів, що передбачають відповідальність за порушення порядку використання та охорони земель оздоровчого призначення.

Авторка пропонує розробити на державному рівні комплексну методику визначення шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення. Для підвищення ефективності правового захисту земель оздоровчого призначення необхідно передбачити адміністративну відповідальність за самочинне будівництво на землях оздоровчого призначення. Необхідно збільшити розмір штрафних санкцій і запровадити контроль за тим, щоб за кожним фактом визнання недійсним рішення про надання земельної ділянки оздоровчого призначення порушувалося адміністративне провадження стосовно посадової особи, яка прийняла це незаконне рішення. При наявності обтяжуючих суспільну небезпеку ознак вказаного діяння (наприклад, нанесення власнику землі шкоди в особливо великому розмірі) необхідно запровадити кримінальну відповідальність посадових осіб за порушення порядку надання земель оздоровчого призначення, а також за порушення порядку переведення земель чи земельних ділянок оздоровчого призначення в іншу категорію.

Встановлено, що в Кодексі України про адміністративні правопорушення та в Кримінальному кодексі України відсутні склади правопорушення і злочину, які передбачали би відповідальність за порушення правил охорони і раціонального використання земель оздоровчого призначення, тому запропоновано доповнення цих кодексів відповідними статтями.

Висновки

Дослідження питань використання та охорони земель оздоровчого призначення в Україні проведено на основі аналізу законодавства, практики його застосування та наукової доктрини з питань теми дослідження з метою вирішення актуального наукового завдання, що полягає в удосконаленні правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення, природні лікувальні властивості яких можуть використовуватися для медичної реабілітації, профілактики захворювань і лікування людей.

У результаті проведеної роботи виявлено ряд теоретичних та практичних проблем щодо предмета дослідження і підготовлено відповідні висновки та пропозиції, до основних з яких належать такі:

1. Запропоновано уточнену періодизацію розвитку законодавства щодо використання та охорони земель оздоровчого призначення, виділено п'ять історичних етапів його становлення, починаючи з 1717-1916 рр., коли засновано перші курорти і прийняті відповідні акти, спрямовані на врегулювання використання цих земель і їх охорони, та закінчуючи теперішнім часом, коли вже визначено правові засади використання та охорони земель оздоровчого призначення, проте їх становлення триває і й донині, оскільки неврегульованими залишаються окремі питання використання та охорони цієї важливої категорії земель.

2. Виявлено такі основні ознаки правового режиму земель оздоровчого призначення: наявність на них природних лікувальних ресурсів; нерозривно пов'язаний з правовим режимом виявлених на цих землях природних лікувальних ресурсів; використання земель оздоровчого призначення для медичної реабілітації, профілактики захворювань і лікування людей; пільговий режим оподаткування земель оздоровчого призначення; встановлення обмежень або заборон діяльності, що можуть негативно вплинути на стан земель оздоровчого призначення і якість природних лікувальних ресурсів; відсутність юридичних критеріїв відмежування земель оздоровчого призначення від інших категорій земель.

3. Обґрунтовано юридичне визначення поняття «використання земель оздоровчого призначення» як сукупності правових норм, якими регламентується порядок експлуатації корисних властивостей земель оздоровчого призначення та їхніх природних лікувальних ресурсів з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

4. Запропоновано поняття «курортний регіон», як місцевості, яка об'єднує території декількох компактно розташованих курортів, відокремлених округом санітарної охорони.

5. Доводиться доцільність обмеження приватизації земель оздоровчого призначення з урахуванням того, що значна їх частина повинна залишатися у власності держави та територіальних громад для забезпечення реалізації конституційного права громадян на охорону здоров`я.

6. Запропоновано вважати обмеженням на використання земель оздоровчого призначення будь-які заборони і вимоги про утримання від вчинення певних дій, які передбачені законодавством для даної категорії земель за наявності певних умов і які не застосовуються стосовно земель іншого цільового призначення. Мета обмеження прав полягає у забезпеченні раціонального та ефективного використання земель оздоровчого призначення, а умовами їх встановлення мають бути: відсутність шкоди таким землям, для охорони яких встановлено обмеження, та природним лікувальним ресурсам, а також відсутність перешкод використанню земель оздоровчого призначення для медичної реабілітації, лікування людей і профілактики захворювань.

7. Доводиться, що з метою збереження лікувальних якостей земель оздоровчого призначення необхідно розробити цілісний механізм управління в галузі використання і охорони земель оздоровчого призначення. У зв'язку з тим, що суб'єктом управління в галузі використання і охорони земель оздоровчого призначення є як держава, так і органи місцевого самоврядування, юридичні і фізичні особи, пропонується визначити управління в галузі використання і охорони земель оздоровчого призначення, як діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян з організації раціонального використання і комплексної охорони земель оздоровчого призначення з метою збереження і відновлення природних лікувальних властивостей.

8. Додатково обґрунтовано доцільність прийняття закону «Про використання та охорону земель оздоровчого призначення», в якому серед іншого необхідно закріпити принцип пріоритету раціонального використання і охорони земель оздоровчого призначення.

9. Обґрунтовано доцільність внесення змін до чинного законодавства, що регламентує порядок використання та охорони земель оздоровчого призначення:

а) доповнити ст. 13 Закону України «Про курорти» положенням про те, що «зі складу земель, зарезервованих з метою наступного утворення лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів, не допускається передача земельних ділянок у приватну власність громадян та юридичних осіб для будівництва. Землі, зарезервовані з метою наступного утворення лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів, позначаються на місцевості спеціальними знаками. Земельні ділянки, що знаходяться у державній або комунальній власності в межах зарезервованих земель, можуть бути надані в оренду на строк, що не перевищує строк резервування, тільки у виняткових випадках за узгодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі охорони природи і земельних ресурсів, за умови їхнього використання з метою, що не наносять шкоди спеціальним властивостям таких земель. Резервування земель, на яких передбачається утворення курортів державного значення, повинно проводиться при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи»;

б) доповнити ст. 15 Закону України «Про курорти» положенням про те, що «використання природних лікувальних ресурсів для цілей, не пов'язаних з медичною реабілітацією, лікуванням і профілактикою захворювань та рекреаційною діяльністю, не допускається»;

в) доповнити ст. 33 Закону України «Про курорти» положенням про те, що «на території третьої зони округу санітарної охорони розміщення об'єктів і проведення робіт, не пов'язаних зі створенням і розвитком сфери санаторно-курортного лікування і відпочинку, дозволяється тільки після позитивного висновку державної екологічної експертизи і винесення позитивного рішення з цього питання на місцевому референдумі».

г) доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 52-1 з назвою «Порушення режиму лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів» в наступній редакції:

«1. Здійснення в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів діяльності, яка може привести до погіршення якості земель і виснаження природних лікувальних ресурсів і об'єктів, що володіють лікувальними властивостям, чи створює загрозу такого погіршення і виснаження - тягне накладення штрафу в сумі від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Порушення режиму округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, що загрожує забрудненням навколишнього середовища, природних лікувальних ресурсів - тягне накладення штрафу в сумі від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

д) доповнити Кримінальний кодекс України статтею 239-1 з назвою «Порушення режиму лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів» в наступній редакції:

«1. Необережне порушення режиму округів санітарної охорони в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, що спричинило погіршення якості і виснаження лікувальних ресурсів і об'єктів, що володіють лікувальними властивостями - караються штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Умисне порушення режиму округів санітарної охорони в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, що спричинило погіршення якості і виснаження лікувальних ресурсів і об'єктів, що володіють лікувальними властивостями, чи створило загрозу такого погіршення чи виснаження - караються штрафом від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або позбавленням волі від 2 до 5 років з позбавленням права займати певну посаду чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років».

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Терзі І.Г. Основні ознаки правового режиму земель оздоровчого призначення / І.Г. Терзі // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 4. - С. 147-149.

2. Булах І.Г. Особливості набуття, обмеження та припинення прав на землі оздоровчого призначення / І.Г. Булах // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 1. - С. 123-127.

3. Терзі І.Г. Адміністративно-правова відповідальність за порушення правового режиму земель оздоровчого призначення / І.Г. Терзі // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2009. - № 4. - С. 67-72.

4. Терзі І.Г. Майнові відносини особистих селянських господарств / І.Г. Терзі // Матеріали ІІІ звітної конференції науково-педагогічного складу Одеського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (Одеса, 28-29 квіт. 2006 р.). - Одеса: Вид-во ОЮІ ХНУВС, 2006. - С. 73-75.

5. Терзі І.Г. Особливості правового режиму лікувально-оздоровчих територій / І.Г. Терзі // Матеріали ІV звітної конференції науково-педагогічного складу Одеського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (Одеса, 24 квіт. 2007 р.). - Одеса: Вид-во ОЮІ ХНУВС, 2007. - С. 76-78.

6. Терзі І.Г. Особливості правового режиму оздоровчих місцевостей / І.Г. Терзі // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матер. ІV Міжнар. наук.-практ. конф. (Луцьк, 1-2 черв. 2007 р.). - Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - Т. ІІ. - С. 99-100.

7. Терзі І.Г. Право загального землекористування на землях оздоровчого призначення / І.Г. Терзі // Матеріали V звітної конференції науково-педагогічного складу Одеського державного університету внутрішніх справ (Одеса, 16 трав. 2008 р.). - Одеса: ОДУВС, 2008. - С. 81-83.

8. Терзі І.Г. Підстави встановлення земельних сервітутів / І.Г. Терзі // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами V Міжнар. наук.-практ. конф. (Луцьк, 30-31 трав. 2008 р.). - Луцьк: Волинська обласна друкарня, Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки, 2008. - С. 394-395.

9. Терзі І.Г. Фізичні особи як власники й користувачі земель оздоровчого призначення / І.Г. Терзі // Дотримання прав та свобод людини і громадянина: сучасний стан, проблеми та шляхи вирішення: матеріали регіон. наук.-практ. конф. (Одеса, 24 груд. 2008 р.). - Одеса: ОДУВС, 2008. - С. 190-192.

10. Терзі І.Г. Юридичні особи як власники і користувачі земель оздоровчого призначення / І.Г. Терзі // Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 10 квітня 2009 р.). - Одеса: ОДУВС, 2009. - С. 163-164.

11. Булах І.Г. Історичні засади розвитку законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення / І.Г. Булах // Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права: міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 30-31 жовт. 2009 р.): зб. наук.пр. / за заг.ред. В.М. Єрмоленко та ін. - К.: ІРІДІУМ, 2009. - С. 131-137.

12. Булах І.Г. Правові заходи охорони земель оздоровчого призначення / І.Г. Булах // Правова політика Української держави: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 70-річчю Прикарпатського нац. ун-ту ім. Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 19-20 лют. 2010 р.). - Івано-Франківськ: Прикарпатський нац. ун-т ім. Василя Стефаника, 2010. - Т. 1. - С. 252-256.

13. Булах І.Г. Деякі питання користування земель оздоровчого призначення / І.Г. Булах // Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 23 квіт. 2010 р.). - Одеса: ОДУВС, 2010. - С. 96-97.

Анотація

Булах І.Г. Правове регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Інститут економіко-правових досліджень НАН України. - Донецьк, 2010.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню проблем правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення. Запропоновано уточнену періодизацію розвитку законодавства в даній галузі. Досліджено ознаки правового режиму земель оздоровчого призначення. Проведено аналіз та доопрацювання правового статусу власників та користувачів земель оздоровчого призначення. Досліджено та уточнено порядок набуття, обмеження та припинення прав на зазначені землі. Узагальнено правові заходи охорони земель оздоровчого призначення. Досліджено специфіку правового регулювання управління зазначеними землями. Проаналізовано законодавство в галузі притягнення до юридичної відповідальності за порушення порядку використання та охорони земель оздоровчого призначення. Розроблено пропозиції з вдосконалення законодавства в зазначеній галузі.

Ключові слова: землі оздоровчого призначення, курорт, лікувально-оздоровча місцевість, використання земель, охорона земель, управління в галузі використання та охорони земель, земельне правопорушення.