Договір зберігання автотранспортних засобів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ДОГОВІР ЗБЕРІГАННЯ АВТОТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Батожська Олександра Василівна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права, економіки та соціології Харківського національному університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Чалий Юрій Іванович, Харківський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри цивільного права та процесу.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Яроцький Віталій Леонідович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри цивільного права № 2;

кандидат юридичних наук, доцент Венедіктова Ірина Валентинівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін.

Захист відбудеться «3» грудня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.02 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр.50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий «2» листопада 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.О. Серьогін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження полягає в тому, що існуючий правовий режим регулювання відносин зі зберігання автотранспортних засобів, закріплений Цивільним кодексом України (далі за текстом - ЦК України) та Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, не повною мірою відповідає сучасним потребам правозастосовної практики у цій сфері надання послуг, не забезпечує належність виконання зберігачем покладених на нього обов'язків, не гарантує поклажодавцеві, як менш захищеній стороні даного договору, належний правовий захист, а також не цілком враховує окремі особливості та сутність відносин, що виникають за договором зберігання автотранспортних засобів. Однією з таких особливостей, яку, напевне, і слід розглядати як основну підставу окремого законодавчого закріплення договору зберігання автотранспортних засобів як спеціального виду зберігання (ст.977 ЦК України), є поєднання в розглядуваних відносинах ознак, властивих суто зберіганню, та елементів, притаманних виключно договору охорони. Проте законодавець у легальному визначенні даного договору зосередив увагу лише на одному з цих елементів - охороні, закріпивши основним обов'язком зберігача обов'язок не допускати проникнення сторонніх осіб у місця зберігання автотранспортних засобів. Зазначена особливість певним чином впливає на неможливість застосування в повному обсязі до досліджуваних відносин загальних положень про зберігання та свідчить про недосконалість і недостатність спеціальних норм законодавства в даній сфері правового регулювання.

Недосконалість законодавчих приписів породжує також низку інших правових проблем як теоретичного, так і практичного характеру. Зокрема, це проблеми, що стосуються встановлення об'єктивних критеріїв належного виконання зберігачем своїх обов'язків за договором зберігання автотранспортних засобів та меж гарантованості досягнення позитивного результату зберігання. Вимагають визначеності і питання щодо правового статусу зберігача автотранспортних засобів («звичайний» чи професійний зберігач), форми укладення досліджуваного договору, застосовування тих чи інших правових наслідків порушення сторонами своїх обов'язків за цим договором.

Особливості правової природи відносин, що виникають на підставі договору зберігання автотранспортних засобів, як і інші зазначені правові проблеми, не відображалися на рівні цивілістичних досліджень та не знайшли належного висвітлення в юридичній літературі. Незважаючи на те, що необхідність упорядкування організації зберігання автомобілів та інших транспортних засобів відзначалася майже п'ятдесят років тому, і до сьогодні ці відносини не тільки не досліджувалися на дисертаційному (монографічному) рівні, а й у виданих за останній час підручниках із цивільного права досить поверхово розкриваються окремі питання цього виду зберігання, не враховується правовий стан проблем, що існують у даній сфері надання послуг.

Не приділялась увага проблемним питанням досліджуваного договору і в дисертаційних та монографічних роботах, спеціально присвячених відносинам зі зберігання. Пояснюється це насамперед тим, що більшість цивілістичних напрацювань з даної тематики (зокрема, кандидатські дисертації Л.А. Антонової, Р.С. Ажимова, М.І. Суслова та монографія З.І. Цибуленка) були виконані ще за радянських часів, коли відносини зі зберігання автотранспортних засобів не були достатньо поширеними на практиці, а у сфері договірної та правозастосовної практики не існувало особливих правових проблем, пов'язаних з їх регулюванням. У більш сучасних роботах дослідників (М.І. Брагінського, К.С. Боуш, Е.М. Грамацького), присвячених загальній характеристиці договірних відносин зі зберігання, досить опосередковано згадувалося про договір зберігання автотранспортних засобів, більшість теоретичних і практичних проблем зазначеного виду зберігання залишилися поза увагою авторів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає п.2.10 «Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 05.07.2004, та п.9.1 (Проблеми цивільного права і процесу в світлі інтеграційних процесів) «Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.», схвалених Вченою радою ХНУВС 27 грудня 2005 р. (протокол № 13).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є отримання теоретично обґрунтованих положень, що дозволять встановити адекватне правове регулювання договірних відносин зі зберігання автотранспортних засобів.

Окреслена мета визначила потребу в розв'язанні таких основних завдань:

- встановити правову природу послуги зі зберігання автотранспортних засобів та визначити критерії належності її надання;

- теоретично обґрунтувати поняття договору зберігання автотранспортних засобів, його конститутивних ознак та відмежувати від подібних договірних відносин;

- сформулювати юридичну характеристику досліджуваного договору;

- з'ясувати правовий статус суб'єктів цього договору;

- виявити особливості укладення договору та змісту договірного зобов'язання зі зберігання автотранспортних засобів;

- визначити правові наслідки порушення сторонами своїх обов'язків за досліджуваним договором;

- розробити пропозиції та рекомендації з удосконалення правового регулювання договірних відносин зі зберігання автотранспортних засобів до чинного цивільного законодавства та правозастосовної практики.

Об'єктом дослідження є цивільно-правовий договір про надання послуг зі зберігання.

Предметом дослідження є договір зберігання автотранспортних засобів як правочин та цивільно-правове зобов'язання.

Методи дослідження. У ході проведення дослідження використовувалася низка загальнонаукових та спеціальних наукових методів. Їх вибір зумовлений особливостями об'єкта, предмета, мети і завдань наукового пошуку.

Основним серед загальнонаукових методів дослідження став метод діалектичного матеріалізму, згідно з яким об'єкт та предмет дослідження розглядаються виключно в контексті реальних суспільних відносин, що існують на даний момент, з урахуванням особливостей становлення, перспектив розвитку та взаємозв'язку з іншими подібними явищами. Методи аналізу та синтезу, як і методи індукції та дедукції, використовувалися при визначенні правової природи досліджуваних відносин, при встановленні конститутивних ознак договору зберігання автотранспортних засобів та відмежуванні його від подібних договірних відносин.

Серед спеціальних наукових методів, які використовувалися за ходом виконання дослідження, були: метод порівняльного правознавства, метод системного дослідження, метод комплексного аналізу, метод правового моделювання та метод конкретних соціологічних досліджень. Метод порівняльного правознавства дав змогу виявити подібні та відмінні підходи у доктринальних положеннях та цивільному законодавстві України і Російської Федерації при визначенні правового статусу сторін досліджуваного договору та застосуванні окремих правових наслідків його порушення. Використання зазначеного методу дало змогу запозичити певний позитивний досвід нормотворчості в Російській Федерації. За допомогою методу системного дослідження було виявлено особливу правову природу послуги зі зберігання автотранспортних засобів та відмежовано її від подібних правових відносин (підрядних, відносин з охорони). Метод комплексного аналізу дозволив окреслити сферу застосування договору зберігання автотранспортних засобів та відокремити його від подібних, але предметно інших послуг (паркування) чи послуг, що ґрунтуються на публічно-правових приписах (зберігання автотранспортних засобів на штрафних майданчиках, на тимчасових складах зберігання митними органами). Метод правового моделювання був використаний при оцінці потенційно можливих ситуацій, пов'язаних із тривалим невиконанням поклажодавцем обов'язку з оплати за зберігання, та при обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення цивільного законодавства у цій сфері регулювання договірних відносин. Метод конкретних соціологічних досліджень застосовувався в ході аналізу практики діяльності автостоянок. Зокрема, результати опитування власників (володільців) автостоянок та поклажодавців, а також узагальнення судової та юридичної практики щодо даної категорії справ переконали в наявності правових проблем, пов'язаних із недосконалим регулюванням відносин зі зберігання автотранспортних засобів, та допомогли визначити основні напрями дисертаційного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому‚ що вперше в Україні на дисертаційному рівні з'ясовано особливу правову природу відносин, що виникають на підставі договору зберігання автотранспортних засобів. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень, зокрема:

1. Дістало подальшого розвитку положення про те, що послуга зі зберігання автотранспортних засобів має відноситися до різновиду послуг, предмет яких охоплює поряд з діями (діяльністю) виконавця і позитивний результат (корисний ефект) цих дій.

2. Вперше одержано висновок про специфічну правову природу досліджуваних відносин, якій властиві елементи двох договірних форм (зберігання і охорони). При формулюванні в дисертації поняття договору зберігання автотранспортних засобів дана специфіка була врахована, що, в свою чергу, дозволило, на відміну від законодавчого визначення (ч.2 ст.977 ЦК України), деталізувати зміст основного обов'язку зберігача вказівкою на забезпечення не тільки зовнішньої недоторканності місць зберігання, а й фізичної цілісності автотранспортних засобів. З урахуванням цього пропонується таке поняття: за договором зберігання автотранспортних засобів зберігач зобов'язується забезпечити зовнішню недоторканність місць зберігання і фізичну цілісність автотранспортного засобу та за першою вимогою поклажодавця повернути його в тому стані, в якому він передавався на зберігання, з урахуванням звичайної зміни природних властивостей автотранспортного засобу або на умовах, визначених договором, а поклажодавець зобов'язується сплатити передбачену договором плату за зберігання.

3. Вперше сформульовано теоретичне положення про надання договору зберігання автотранспортних засобів, який встановлює обов'язок зберігача зберігати автотранспортний засіб, що буде переданий на зберігання в майбутньому, значення попереднього договору (на відміну від існуючої в літературі думки про його консенсуальний характер).

4. Дістало подальшого розвитку положення, започатковане М.І. Брагінським, згідно з яким норми про професійного зберігача мають поширюватися не тільки на суб'єктів підприємницької діяльності, а й на непідприємницькі організації, основною або одним із основних видів діяльності яких є надання послуг зі зберігання автотранспортних засобів.

5. Вперше пропонується розглядати легітимаційні документи та знаки (розписка, квитанція, номер, жетон тощо) лише як такі, що посвідчують факт прийняття речі на зберігання, і не прирівнювати їх до письмової форми договору (як цього вимагають загальні норми про форму договору зберігання). Це надасть поклажодавцеві можливість у разі спору підтверджувати факт укладення договору за допомогою будь-якого належного засобу доказування, зокрема, шляхом посилання на показання свідків, на зафіксований факт перебування пошкодженого автотранспортного засобу на території зберігача (оскільки досліджуваний договір завжди є реальним, факт перебування пошкодженого автотранспортного засобу на території зберігача свідчить про укладеність договору).

6. Дістало подальшого розвитку положення, відповідно до якого збитки, завдані поклажодавцеві втратою чи пошкодженням транспортного засобу, повинні відшкодовуватися в повному обсязі, включаючи й упущену вигоду (неодержані доходи), а не в розмірі реальних збитків, як встановлює ЦК України. На відміну від позиції Е.М. Грамацького, збитки в повному обсязі пропонується відшкодовувати незалежно від вини професійного зберігача.

7. Дістало подальшого розвитку положення, згідно з яким єдиною підставою виникнення договірної відповідальності є порушення стороною договірного зобов'язання, тобто факт невиконання (неналежного виконання) зобов'язання. З акцентом на тому, що реалізація відповідальності у примусовому порядку завжди відбувається шляхом звернення за захистом до суду, обстоюється позиція, що перелік обов'язкових умов відповідальності зберігача за втрату чи пошкодження автотранспортного засобу, які потребують доказування з боку поклажодавця, обмежується встановленням збитків, завданих безпосередньо під час зберігання. При цьому, враховуючи окремі існуючі в науці погляди щодо сутності неправомірності (протиправності) як умови відповідальності (В.В. Вітрянський, С.В. Занковська, А.Л. Ткачук, О.В. Церковна та ін.), додатково обґрунтовується положення про те, що сам факт порушення договору презумує неправомірність дій (бездіяльності) зберігача.

8. Дістало подальшого розвитку положення про можливість надання зберігачеві права примусового продажу автотранспортного засобу в разі тривалого невиконання поклажодавцем обов'язку з оплати зберігачеві винагороди за зберігання та (або) відшкодування йому витрат, пов'язаних із наданням цієї послуги.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо подальшого удосконалення чинного цивільного законодавства України, а також договірної практики регулювання відносин у сфері надання послуг зі зберігання автотранспортних засобів. Основні положення дисертації можуть бути використані: у науково-дослідній роботі - для подальших наукових досліджень проблемних питань у сфері зберігання; у правозастосовній діяльності - для підвищення ефективності практики роботи правоохоронних органів та суду; у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій, а також при викладанні навчальної дисципліни «Цивільне право України».

Апробація результатів дослідження. Основні наукові висновки доповідалися і пройшли апробацію за участю автора на семи науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (Харків, 2005 р.); «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (Харків, 2006 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (Харків, 2007 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (Харків, 2008 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (Харків, 2009 р.); «Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України» (Донецьк, 2009 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (Харків, 2010 р.).

Крім того, апробація результатів дисертації відбувалася в процесі обговорення концепції, основних положень і висновків дослідження шляхом рецензування та обговорення на сумісних засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права, економіки та соціології і кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Окремі положення і висновки дослідження використовувались автором у лекціях та на практичних заняттях, що проводяться в Харківському національному університеті внутрішніх справ.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у чотирьох наукових статтях у виданнях, визнаних ВАК України фаховими для спеціальності «правознавство», а також у семи тезах виступів та доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертаційного дослідження відображає поставлену мету, завдання її вирішення й основні напрями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 206 сторінок, з них основного тексту - 181 сторінка. Список використаних джерел становить 258 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслюється мета і завдання дослідження, його об'єкт та предмет, визначається методологія роботи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, зазначається їх практичне значення, апробація та вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика договору зберігання автотранспортних засобів» присвячено окресленню правових проблем, пов'язаних із недосконалим нормативним регулюванням відносин, що виникають за договором зберігання автотранспортних засобів, висвітленню ступеня їх дослідженості у науці цивільного права, виявленню особливостей правової природи цих відносин, формулюванню авторського поняття договору зберігання автотранспортних засобів та його юридичної характеристики.

У підрозділі 1.1. «Теоретико-практичні проблеми правового регулювання відносин зі зберігання автотранспортних засобів» у загальному вигляді формулюються правові проблеми, що виникають у сфері регулювання договірних відносин зі зберігання автотранспортних засобів. Головна правова проблема, яка й визначила основний напрям дисертаційного дослідження, полягає в тому, що існуючий правовий режим регулювання відносин зі зберігання автотранспортних засобів не повною мірою відповідає сучасним потребам договірної та правозастосовної практики у цій сфері надання послуг, не забезпечує належність виконання зберігачем покладених на нього обов'язків, не гарантує поклажодавцеві, як менш захищеній стороні даного договору, належний правовий захист. Ця загальна проблема породжує низку інших проблем, які зумовлюються наступними чинниками.

По-перше, легальне визначення договору зберігання автотранспортних засобів (ч.2 ст.977 ЦК України) встановлює обов'язок зберігача не допускати проникнення в бокси, гаражі, спеціальні стоянки сторонніх осіб. Такий підхід законодавця призводить до правового ототожнення зобов'язання зі зберігання автотранспортних засобів та зобов'язання з охорони. Більше того, подібна позиція породжує проблемне питання про саму можливість кваліфікації досліджуваного у дисертації договору як виду зберігання. При цьому автором обстоюється позиція, що досліджуваним відносинам властива специфічна правова природа, яка виражається у двоєдиному поєднанні елементів і зберігання, і охорони.

По-друге, невирішеним у теорії залишається питання про можливість кваліфікації зберігача автотранспортних засобів як професійного зберігача. Існування теоретичної невизначеності щодо правового статусу зберігача автотранспортних засобів безпосередньо відображає й існуюча судова практика розгляду даної категорії справ.

По-третє, нормативно недосконалі загальні положення про форму договору зберігання, які поширюються і на договір зберігання автотранспортних засобів, прирівнюють односторонньо видані зберігачем посвідчувальні документи (розписка, квитанція тощо) до письмової форми договору (абз.3 ч.1 ст.937 ЦК України). Такий законодавчий підхід у разі виникнення спору між сторонами дає зберігачам можливість ухилятися від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договору зберігання автотранспортних засобів, спричиняє для поклажодавців труднощі в доказуванні факту існування договору, а інколи і взагалі унеможливлює захист порушеного права.

По-четверте, не досить визначеними в нормах про зберігання є питання, пов'язані із застосуванням до неналежно діючого контрагента окремих правових наслідків порушення умов досліджуваного договору. Зокрема, можливість поширення норм про професійного зберігача (а отже, і норм про підвищену відповідальність) на всі випадки зберігання автотранспортних засобів за договором зумовлює необхідність виваженого підходу до формулювання підстави та умов цивільно-правової відповідальності зберігача за втрату чи пошкодження автотранспортного засобу, а також визначення меж цієї відповідальності. Невирішеними залишаються і питання про застосування до поклажодавця тих чи інших правових наслідків порушення зобов'язання у разі тривалого невиконання ним обов'язку з оплати вартості наданих послуг зі зберігання.

У підрозділі 1.2. «Правова природа відносин зі зберігання автотранспортних засобів» визначається сфера застосування досліджуваних відносин, обґрунтовується, що дані відносини є суто договірними, тобто можуть виникати виключно на підставі укладення відповідного договору (за винятком зберігання транспортних засобів гаражними кооперативами). Аналізуючи характерні ознаки відносин зі зберігання автотранспортних засобів, наводяться аргументи про необхідність їх відмежування від подібних договірних моделей, зокрема від договору охорони. Досліджувані відносини розглядаються також у контексті їх віднесення до групи договорів про надання послуг. При цьому, в подальший розвиток правової категорії «послуга», наводиться і обґрунтовується теза про необхідність виділення в системі договорів про надання послуг групи договорів, які своїм предметом повинні охоплювати і позитивний результат (корисний ефект) діяльності послугодавця. До даної групи договорів запропоновано відносити і договір зберігання автотранспортних засобів, який без гарантованого позитивного результату діяльності зберігача взагалі втрачає сенс.

Підрозділ 1.3. «Поняття договору зберігання автотранспортних засобів та його юридична характеристика». Дослідницький матеріал попередніх підрозділів роботи дозволив зробити висновок про те, що визначення договору зберігання автотранспортних засобів, яке міститься у ч.2 ст.977 ЦК України, має відтворювати не тільки обов'язок з охорони транспортних засобів, а й у загальному вигляді відображати спрямованість зобов'язання на досягнення позитивного результату діяльності зберігача. Запропоноване в дисертації поняття досліджуваного договору вказує на специфічний характер відносин (суто зберігання і наявність елементів охорони), враховує особливості неповного володіння («квазіволодіння») зберігачем об'єктом зберігання та в цілому відображає спрямованість даного договору на забезпечення схоронності транспортного засобу. Воно виглядає таким чином: за договором зберігання автотранспортних засобів зберігач зобов'язується забезпечити зовнішню недоторканність місць зберігання та фізичну цілісність автотранспортного засобу і за першою вимогою поклажодавця повернути його в тому стані, в якому він передавався на зберігання, з урахуванням звичайної зміни природних властивостей автотранспортного засобу або на умовах, визначених договором, а поклажодавець зобов'язується сплатити передбачену договором плату за зберігання.

Теоретичний огляд питання щодо юридичної характеристики договору зберігання дозволив зробити висновок, що договір зберігання автотранспортних засобів є реальним, двостороннім (взаємним) та оплатним. На відміну від загальних положень ЦК України про зберігання, які закріплюють можливість укладення договору зберігання за конструкцією консенсуального, автором дисертації пропонується розглядати договір зберігання автотранспортних засобів, який встановлює обов'язок зберігача зберігати транспортний засіб, що буде переданий на зберігання в майбутньому, як попередній договір.

Розділ 2 «Укладення договору зберігання автотранспортних засобів. Зміст зобов'язання зі зберігання автотранспортних засобів» розпочинається з підрозділу 2.1. «Укладення договору зберігання автотранспортних засобів», в якому приділяється поглиблена увага визначенню правового статусу сторін досліджуваного договору, його істотних умов, порядку укладення та форми даного договору. На початку даного підрозділу з'ясовуються термінологічні розходження у формулюванні публічного договору зберігання та професійного зберігання і висуваються пропозиції з удосконалення відповідних норм ЦК України.

Дослідження правового статусу сторін розглядуваного договору дозволило зробити висновок, що професійним зберігачем слід вважати не будь-яку особу, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності, як зазначено в ч.2 ст.936 ЦК України, а особу, для якої зберігання є основною або однією з основних цілей її діяльності. При цьому норми про професійного зберігача рівною мірою мають поширюватися як на суб'єктів підприємницької діяльності, так і на непідприємницькі організації, що надають послуги зі зберігання автотранспортних засобів. Щодо визначення суб'єктного складу поклажодавців обґрунтовується положення, що поклажодавцем за договором зберігання автотранспортних засобів може бути будь-яка особа: як фізична, зі статусом підприємця чи без такого, так і юридична.

Серед істотних умов договору зберігання автотранспортних засобів пропонується виділяти умову про предмет - сукупність дій (заходів) зберігача, спрямованих на відвернення будь-яких небезпек, що можуть загрожувати зовнішній недоторканності місць зберігання та фізичній цілісності транспортного засобу, та умову про розмір плати за надану послугу. Умова про строк досліджуваного договору як його істотна умова може розглядатися лише у разі, якщо такою її визначили сторони. Зокрема, істотною умовою строк може бути у договорі короткострокового (тимчасового) зберігання автотранспортних засобів.

Стосовно порядку укладення досліджуваного договору зазначається, що специфічні форми вираження оферти й акцепту передусім зумовлені публічним характером цього договору. Зокрема, ініціативність щодо укладення такого договору виявляє зберігач, при цьому, на відміну від загального правила, що міститься в ч.3 ст.641 ЦК України, відкликати пропозицію або ж відмовитися від укладення договору зберігач за загальним правилом не може. Особливості ж акцепту потенційного поклажодавця свідчать про те, що договору зберігання автотранспортних засобів певним чином властиві й ознаки договору приєднання.

З'ясування питання про форму договору зберігання автотранспортних засобів дозволило зробити висновок, що даний договір може укладатися як в письмовій, так і в усній формі. При цьому обстоюється позиція, що легітимаційні документи та знаки (розписка, квитанція, номер, жетон тощо) слід розглядати лише як такі, що посвідчують факт прийняття речі на зберігання, і не прирівнювати їх до письмової форми договору, як цього вимагає законодавець. Це дозволить поклажодавцеві в разі спору, якщо зберігач заперечує укладення договору, використовувати одним із доказів, що може підтвердити факт передання транспортного засобу на зберігання, і показання свідків.

У підрозділі 2.2. «Зміст зобов'язання зі зберігання автотранспортних засобів» виділено наступні особливості змісту основних обов'язків сторін. Оскільки забезпечення схоронності майна як загальна мета договору зберігання впливає на формулювання змісту не тільки обов'язків зберігача, а й поклажодавця, зроблено висновок, що забезпечення схоронності автотранспортного засобу насамперед досягається шляхом вжиття зберігачем низки активних дій, покликаних не тільки знизити ймовірність неправомірних посягань на об'єкт зберігання, а й максимально гарантувати позитивний результат. До них відносяться дії охоронного (їх сукупність визначається зберігачем залежно від його індивідуальних можливостей і умов зберігання) та іншого превентивного характеру (дотримання вимог щодо протипожежної безпеки, належного фіксування факту передання транспортного засобу на зберігання, забезпечення автостоянок необхідними технічними пристроями для фіксації транспортних засобів тощо). Зміст пасивних дій зберігача, які також певним чином можуть впливати на забезпечення схоронності автотранспортного засобу, зумовлюється встановленою законом забороною користуватися переданою на зберігання річчю. При цьому зазначається, що користування річчю чи її приналежностями можливе, але за умови, якщо таке користування зумовлене загрозливими для речі обставинами, прагненням зберігача максимально забезпечити її схоронність, а також якщо воно здійснюється винятково в інтересах даного поклажодавця. Наявність загрозливих для речі обставин може певним чином впливати і на характер інших вимог, що пред'являються законом до зберігача: особисте виконання обов'язків зберігачем, необхідність попередження поклажодавця про зміну умов зберігання. Відхилення зберігача від зазначених вимог можливе лише у разі, якщо наявна загроза виключає можливість належного забезпечення схоронності транспортного засобу саме даним зберігачем чи за даних умов зберігання, про що негайно має бути повідомлений поклажодавець.

Забезпечення схоронності автотранспортного засобу опосередковано залежить і від належного дотримання поклажодавцем тих вимог, що покладаються на нього законом. Здебільшого такі вимоги встановлюються з метою перерозподілу ризику несення відповідальності внаслідок неналежного виконання кожною із сторін свого обов'язку за договором.

Основний обов'язок поклажодавця полягає в сплаті визначеної в договорі вартості послуги зі зберігання. Порушення зазначеного обов'язку може спричиняти негативні для поклажодавця наслідки. У загальному вигляді вони обумовлюються правом зберігача стягнути неустойку (якщо така передбачалась умовами договору), правом відмовитися від виконання договору та правом на притримання транспортного засобу. Особливості застосування деяких наслідків (право притримання транспортного засобу та ін.) окремо розкриваються в підрозділі 3.4. дисертації.

У Розділі 3 «Правові наслідки порушення договору зберігання автотранспортних засобів» розглядаються найбільш поширені правові наслідки порушення досліджуваного договору як зберігачем, так і поклажодавцем.

Зокрема, у підрозділі 3.1. «Загальна характеристика правових наслідків порушення договору зберігання автотранспортних засобів» встановлено, що порушення договору зберігання автотранспортних може призводити до застосування мір цивільно-правової відповідальності та спричиняти інші наслідки, деякі з яких охоплюються поняттям «засоби оперативного впливу» на порушника. Так, за порушення у вигляді втрати чи пошкодження автотранспортного засобу на зберігача покладається цивільно-правова відповідальність у вигляді обов'язку відшкодувати завдані збитки та моральну шкоду. При цьому обґрунтовується, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою чи пошкодженням транспортного засобу, повинні відшкодовуватися в повному обсязі (тобто з урахуванням неодержаних доходів), а не в розмірі реальних збитків, як встановлює ЦК України. Порушення поклажодавцем обов'язку з оплати вартості наданих послуг зі зберігання може спричиняти як міри цивільно-правової відповідальності (стягнення неустойки), так і наслідки оперативного характеру (відмова зберігача від виконання договору, притримання транспортного засобу та ін.).

У підрозділі 3.2. «Підстава та умови цивільно-правової відповідальності зберігача за втрату чи пошкодження автотранспортного засобу» аналізуються висловлені в юридичній літературі точки зору щодо категорій «підстава» та «умови» відповідальності. В результаті автор дисертації приєднується до позиції щодо неприпустимості поширення юридичної конструкції складу правопорушення, як започаткованої на кримінально-правовому вченні про склад злочину, на цивільно-правову відповідальність, а також доходить висновку, що підставою виникнення цивільно-правової відповідальності зберігача за втрату чи пошкодження транспортного засобу є порушення договору (невиконання чи неналежне виконання). Існування правових проблем, пов'язаних з визначенням умов цивільно-правової відповідальності зберігача за втрату чи пошкодження транспортного засобу, зумовили потребу розглянути зазначені умови в нерозривному зв'язку з процесом їх доказування в суді. При цьому робиться висновок, що необхідними умовами, які входять в предмет доказування поклажодавцем, є: наявність збитків (шкоди) та причинний зв'язок між діяльністю зберігача та завданими збитками (шкодою). Стосовно досліджуваного договору не вважається за необхідне зосереджувати увагу на неправомірності дій (бездіяльності) зберігача як обов'язковій умові відповідальності, оскільки факт порушення договору безумовно свідчить про неправомірність дій зберігача, тобто неправомірність завжди презумується і не вимагає жодних доказів з боку поклажодавця. Оцінюючи вину як одну з умов цивільно-правової відповідальності, відзначається її факультативне значення стосовно відповідальності професійного зберігача за втрату чи пошкодження транспортного засобу (навіть якщо вони сталися після закінчення строку зберігання), оскільки практичного інтересу в процесі доказування набуває не встановлення вини зберігача, а визначення тих обставин, які її виключають. Крім того, аргументується непридатність «психічної» концепції визначення вини до практичного застосування у сфері цивільно-правової відповідальності, оскільки вона зорієнтована на суспільну оцінку особистості, а не поведінки правопорушника. При цьому автор схиляється до існуючої в науці «поведінкової» концепції вини.

Підрозділ 3.3. «Межі цивільно-правової відповідальності зберігача за втрату чи пошкодження автотранспортного засобу» присвячений аналізу обставин, які можуть звільняти зберігача від відповідальності за втрату чи пошкодження автотранспортного засобу. Оскільки на зберігача за досліджуваним договором цілком поширюються норми про професійного зберігача, обґрунтовується висновок, що безумовними обставинами, які виключають його відповідальність, є непереборна сила та умисел поклажодавця. Груба необережність поклажодавця може як взагалі виключати відповідальність зберігача, так і впливати на зменшення її розміру. Враховувати те, чи є груба необережність поклажодавця підставою для виключення відповідальності зберігача чи для зменшення її розміру, повинен суд у кожному конкретному випадку на підставі наданих сторонами доказів.

У дослідницькому матеріалі підрозділу 3.4. «Окремі правові наслідки порушення договору зберігання автотранспортних засобів поклажодавцем» зосереджена увага на деяких правових наслідках, що можуть бути застосовані зберігачем у разі тривалого прострочення поклажодавця. Характер таких наслідків не охоплюється мірами цивільно-правової відповідальності, визначається їх винятковістю та зумовлюється неможливістю зберігача інакше захистити своє порушене право. Зокрема, серед таких наслідків розглядаються: право зберігача на притримання транспортного засобу, право продажу транспортного засобу (звернення стягнення) та набуття зберігачем права власності на транспортний засіб, невитребуваний поклажодавцем, за нормами про набувальну давність. При цьому встановлюються необхідні умови реалізації зазначених прав та вносяться пропозиції щодо удосконалення відповідних норм законодавства.

відповідальність договір зберігання автотранспортний

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і вирішення наукової проблеми, пов'язаної з визначенням адекватного правового режиму регулювання відносин за договором зберігання автотранспортних засобів відповідно до сучасних засад господарювання та існуючих потреб практики у цій сфері послуг. Проведене дослідження дозволило сформулювати низку висновків, спрямованих на досягнення поставленої у роботі мети:

1. Аналізуючи послугу через властиві їй ознаки, аргументується позиція, що для окремих видів послуг, до яких відноситься й досліджуваний договір, характерною є ознака про гарантованість досягнення результату діяльності виконавця. Ця особливість зумовлює необхідність виділення у системі договорів про надання послуг групи договорів, в яких результат діяльності послугодавця не охоплюється предметом договору й перебуває за межами договірного зобов'язання, та групи договорів, які своїм предметом охоплюють і позитивний результат діяльності виконавця. Договір зберігання автотранспортних належить до договорів із надання фактичних послуг, предмет якого охоплює, поряд з діями, спрямованими на забезпечення схоронності транспортних засобів, і позитивний результат (корисний ефект) цих дій. Здійснення діяльності зі зберігання без досягнення позитивного результату зводить нанівець сенс зберігання та свідчить про невиконання зберігачем дій, до яких він зобов'язується за договором.

2. Специфічна правова природа відносин зі зберігання автотранспортних засобів полягає у двоєдиному поєднанні елементів двох договірних форм (зберігання і охорони). На відміну від договору охорони, досліджуваному договору властива конститутивна ознака зберігання - передання поклажодавцем транспортного засобу у володіння зберігача. Це дозволило не тільки відмежувати відносини зі зберігання автотранспортних засобів від подібних за правовою природою відносин з охорони, а й, на відміну від законодавчого визначення (ч.2 ст.977 ЦК України), деталізувати зміст основного обов'язку зберігача вказівкою на забезпечення як зовнішньої недоторканності місць зберігання, так і фізичної цілісності транспортних засобів. При цьому, на відміну від договору зберігання як такого, за яким зберігач здійснює повне володіння над об'єктом зберігання, у досліджуваному договорі володіння зберігача має усічений (обмежений) характер. Таке «квазіволодіння» свідчить про існування певних меж у можливостях зберігача забезпечити належну схоронність автотранспортного засобу. Враховуючи попередньо зазначену особливість, тобто, з одного боку, гарантованість результату діяльності зберігача, з іншого боку, обмеження такої гарантованості рамками «квазіволодіння», запропоноване авторське поняття договору зберігання автотранспортних засобів, яке більш повно розкриває зміст та загальну спрямованість цього договірного зобов'язання.

3. При юридичній характеристиці досліджуваного договору було зроблено висновок, що він є реальним, двостороннім та оплатним. З метою захисту інтересів поклажодавців сформульовано положення, що договір зберігання автотранспортних засобів, який відповідно до загальних положень ЦК України про зберігання може конструюватися як консенсуальний, слід розглядати як попередню домовленість сторін (попередній договір).

4. Дослідження питання про правовий статус сторін договору зберігання автотранспортних засобів дало змогу встановити, що професійним зберігачем слід вважати не лише особу, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (як зазначено у ч.2 ст.936 ЦК України), а будь-яку особу, для якої зберігання є основною або однією з основних цілей її діяльності. При цьому норми про професійного зберігача мають поширюватися як на суб'єктів підприємницької діяльності, так і на непідприємницькі організації, що надають послуги зі зберігання автотранспортних засобів. Поклажодавцем за договором зберігання автотранспортних засобів може бути будь-яка особа: як фізична, з статусом підприємця чи без такого, так і юридична. Статус поклажодавця (фізична чи юридична особа) не може впливати на визначення іншої, ніж цивільна, юрисдикції суду.

5. Публічний характер досліджуваного договору зумовлює і специфічні форми вираження оферти й акцепту його сторонами. Зокрема, ініціативність щодо укладення такого договору виявляє зберігач, при цьому на відміну від загального правила, що міститься у ч.3 ст.641 ЦК України, відкликати пропозицію або ж відмовитись від укладення договору зберігач за загальним правилом не може. Особливості ж акцепту потенційного поклажодавця свідчать про те, що договору зберігання автотранспортних засобів певним чином властиві й ознаки договору приєднання.

6. Договір зберігання автотранспортних засобів може укладатися як у письмовій, так і в усній формі. Спрощені способи фіксації укладення договору зберігання автотранспортних засобів шляхом видачі розписки, квитанції, жетона або номера, які допустимі зазвичай при короткостроковому зберіганні, свідчать не про дотримання письмової форми договору, як зазначає законодавець в абз.3 ч.1 ст.937 ЦК України, а про усну форму договору, підтвердженням укладення якого є зазначені посвідчувальні документи чи легітимаційні знаки. Нормативне удосконалення положень про форму договору зберігання дозволить поклажодавцеві, як менш захищеному контрагенту за договором, використовувати як один із доказів, що підтверджує факт передання транспортного засобу на зберігання, і показання свідків.

7. Порушення договору зберігання автотранспортних може призводити до застосування мір цивільно-правової відповідальності (відшкодування збитків, моральної шкоди, стягнення неустойки) та спричиняти інші наслідки оперативного характеру (відмова зберігача від виконання договору, притримання транспортного засобу та ін.). При цьому збитки, завдані поклажодавцеві втратою чи пошкодженням транспортного засобу, мають відшкодовуватися в повному обсязі (тобто з урахуванням неодержаних доходів), а не в розмірі реальних збитків, як це закріплює законодавець у ст.951 ЦК України.

8. Єдиною підставою виникнення цивільно-правової відповідальності зберігача за втрату чи пошкодження транспортного засобу є порушення договору (невиконання чи неналежне виконання). Умови реалізації відповідальності за даний вид порушення розглядаються у нерозривному зв'язку з процесом їх доказування в суді. Такий підхід дозволив зробити висновок, що необхідними умовами цивільно-правової відповідальності зберігача за втрату чи пошкодження транспортного засобу, обов'язок із доказування яких покладається на поклажодавця, є: наявність збитків (шкоди) та причинний зв'язок між діяльністю зберігача (періодом зберігання) і завданими збитками (шкодою).

Стосовно встановлення інших, ніж названі, умов відповідальності, до яких традиційно відносять неправомірність (протиправність) дій (бездіяльності) порушника і його вину, обґрунтовується висновок про їх факультативність при доказуванні поклажодавцем умов відповідальності зберігача за втрату чи пошкодження транспортного засобу. Пояснюється це тим, що неправомірність дій (бездіяльності) зберігача презумується в силу самого факту порушення договору, а відповідальність професійного зберігача (яким є і зберігач автотранспортних засобів) настає незалежно від його вини. Презумпція неправомірності та вини зберігача може бути спростована останнім шляхом посилання на існування встановлених законом обставин, які є підставами для звільнення його від відповідальності. Такими обставинами безумовно є непереборна сила та умисел поклажодавця. Наявність грубої необережності поклажодавця може як взагалі виключати відповідальність зберігача, так і впливати на зменшення її розміру.

9. У разі тривалого прострочення поклажодавцем обов'язку з оплати вартості наданих послуг зі зберігання зберігач може застосувати не тільки неустойку, якщо така передбачалась умовами договору, а й інші правові наслідки, спричинені порушенням зобов'язання. Характер таких наслідків не охоплюється мірами цивільно-правової відповідальності, визначається їх винятковістю та зумовлюється неможливістю зберігача інакше захистити своє порушене право. Зокрема, обґрунтовується можливість застосування зберігачем таких наслідків порушення як: право притримання транспортного засобу; право продажу транспортного засобу (звернення стягнення); набуття зберігачем права власності на транспортний засіб, невитребуваний поклажодавцем, за нормами про набувальну давність.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Батожська О.В. Договір зберігання транспортних засобів / О.В. Батожська // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - Випуск 37. - С.338-344.

2. Батожська О.В. Критерії належності надання послуги зі зберігання транспортних засобів / О.В. Батожська // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 2. - С.93-97.

3. Батожська О.В. Набуття зберігачем права власності на транспортний засіб, невитребуваний поклажодавцем, за набувальною давністю / О.В. Батожська // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2009. - № 3. - С.158-162.

4. Батожська О.В. Правові наслідки порушення договору зберігання транспортних засобів: окремі аспекти / О.В. Батожська // Кримський юридичний вісник. - 2010. - № 1 (8). Частина I. - С.40-45.

5. Батожська О.В. Юридичне значення поділу договорів зберігання на оплатні та безоплатні / О.В. Батожська // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора О.А.Пушкіна, Харків, 21 травня 2005 року. - Х: НУВС, 2005. - С.24-27.

6. Батожська О.В. Тлумачення терміну «передання майна» у договорі зберігання: деякі аспекти / О.В. Батожська // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора О.А.Пушкіна, Харків, 27 травня 2006 року. - Х: ХНУВС, 2006. - С.14-16.

7. Батожська О.В. Щодо критеріїв якості послуги у договорі зберігання / О.В. Батожська // Проблеми цивільного права та процесу: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора О.А.Пушкіна, Харків, 26 травня 2007 року. - Х: ХНУВС, 2007. - С.212-214.

8. Батожська О.В. Непідприємницька організація як професійний зберігач транспортних засобів / О.В. Батожська // Проблеми цивільного права та процесу: матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора О.А.Пушкіна, Харків, 31 травня 2008 р. - Х: ХНУВС, 2008. - С.209-210.

9. Батожська О.В. Право притримання у договорі зберігання / О.В. Батожська // Проблеми цивільного права та процесу: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора О.А.Пушкіна, Харків, 23 травня 2009 р. - Х: ХНУВС, 2009. - С.113-114.

10. Батожська О.В. Щодо форми договору зберігання автотранспортних засобів / О.В. Батожська // Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України: Збірник доповідей та тез повідомлень учасників цивільно-правової секції всеукраїнської науково-практичної конференції (м.Донецьк, 27 листопада 2009 р.) / Ред. кол. С.Г.Кузьменко, Є.В.Петров. - Донецьк: ДЮІ ЛДУВС ім. Е.О.Дідоренка, 2009. - С.58-59.

11. Батожська О.В. Момент укладення договору зберігання транспортного засобу / О.В. Батожська // Проблеми цивільного права та процесу: матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора О.А.Пушкіна, Харків, 22 травня 2010 р. - Х: ХНУВС, 2010. - С.89-90.

АНОТАЦІЇ

Батожська О.В. Договір зберігання автотранспортних засобів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2010.

Дисертація є першим системним дослідженням, яке присвячене договору зберігання автотранспортних засобів. Автором розглянуто даний договір у контексті його віднесення до групи договорів про надання послуг. При цьому була акцентована увага на підставах виникнення досліджуваного договору та сфері застосування, на конститутивних ознаках та критеріях відмежування зазначеного договору від подібних договірних моделей. Дисертантом сформульоване поняття договору зберігання автотранспортних засобів та проаналізована його юридична характеристика. Приділено увагу особливостям укладення, суб'єктному складу та формі досліджуваного договору. Визначено зміст основних обов'язків сторін за договором, особливості їх виконання. Значна увага в роботі приділялася встановленню правових наслідків порушення договору зберігання автотранспортних засобів як зберігачем, так і поклажодавцем. Зокрема, при висвітленні цивільно-правової відповідальності за порушення даного договору увага акцентувалась на визначенні підстави, умов та меж відповідальності зберігача. Розкрито також інші правові наслідки, які можуть наставати у зв'язку з порушенням договору поклажодавцем.

У дисертації теоретично обґрунтовані і сформульовані пропозиції та рекомендації щодо удосконалення механізму правового врегулювання відносин, що виникають за договором зберігання автотранспортних засобів.

Ключові слова: послуга, схоронність майна, договір зберігання, зберігання автотранспортних засобів, зберігач, поклажодавець.

Батожская А.В. Договор хранения автотранспортных средств. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2010.

Диссертация является первым системным исследованием, которое посвящено договору хранения автотранспортных средств. Автором рассматривается этот договор в контексте его отнесения к группе договоров об оказании услуг, которые характеризуются гарантированностью достижения положительного результата деятельности услугодателя. При этом акцентируется внимание на основаниях возникновения исследуемого договора и сфере его применения, на конститутивных признаках и критериях отграничения данного договора от сходных договорных моделей. На основании этого диссертантом сформулировано понятие договора хранения автотранспортных средств, анализируется его юридическая характеристика, обосновывается необходимость в законодательном закреплении презумпции возмездности договора хранения.