Кримінальна відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно (ст. 410 КК України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗА КОРИСЛИВІ ПОСЯГАННЯ НА ВІЙСЬКОВЕ МАЙНО (ст. 410 КК УКРАЇНИ)

Бодаєвський Віктор Петрович

Запоріжжя - 2010

Анотація

Бодаєвський В.П. Кримінальна відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно (ст. 410 КК України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2010.

Дисертація присвячена проблемам кримінальної відповідальності за викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410 КК України). Досліджено розробленість цієї проблеми в юридичній літературі, історичний розвиток та зарубіжний досвід. Розглянуто питання соціальної зумовленості норм про кримінальну відповідальність за вказаний злочин. Проаналізовано склад злочину ст. 410 КК України. Розкрито питання відмежування цього злочину від суміжних злочинів та дисциплінарних правопорушень. Сформульовано рекомендації щодо вдосконалення ст. 410 КК України та практики її застосування.

Ключові слова: військове майно, військова частина, військовослужбовець, викрадання, крадіжка, грабіж, привласнення, розтрата, вимагання, розбій, кримінальна відповідальність.

кримінальний військовослужбовець злочин правовий

Аннотация

Бодаевский В.П. Уголовная ответственность военнослужащих за корыстные посягательства на военное имущество (ст. 410 УК Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Классический приватный университет. - Запорожье, 2010.

Диссертационная работа посвящена исследованию проблем уголовной ответственности за похищение, присвоение, вымогательство военнослужащим оружия, боевых припасов, взрывчатых или иных боевых веществ, средств передвижения, военной и специальной техники или иного военного имущества, а также завладение ими путем мошенничества или злоупотребления служебным положением (ст. 410 УК Украины).

В диссертации проанализированы существующие в юридической литературе работы, которые поднимают проблему корыстных посягательств военнослужащих на военное имущество, рассмотрено историческое развитие указанной нормы и зарубежный опыт по установлению уголовно-правовой охраны военного имущества, обоснована криминализация деяний, предусмотренных ст. 410 УК Украины. Исследования показали, что указанные деяния являются общественно опасными и относительно распространенными, а потому существование военно-уголовных норм, сформулированных в ст. 410 УК Украины, полностью оправдано и необходимо.

Констатируется необходимость усовершенствования общего объекта преступления по уголовному праву Украины путем внесения дополнений в его определение с указанием на то, что составляющей такого объекта является воинский правопорядок. Диссертант рассматривает определение родового и непосредственного объекта исследуемого преступления как взаимосогласованных понятий. При этом родовым объектом предлагается считать воинский правопорядок, а основным непосредственным объектом - общественные отношения, которые возникают при реализации установленного законодательством Украины порядка управления военным имуществом как формы осуществления государством своего права собственности на это имущество. Сделан вывод, что непосредственный объект анализируемого преступления сложный. Кроме названного выше основного непосредственного объекта, он включает еще и дополнительный обязательный непосредственный объект - отношения собственности и ряд дополнительных факультативных непосредственных объектов. Обосновывается положение о том, что ключевым основанием для выделения специальных норм об уголовной ответственности военнослужащих на военное имущество в отдельную статью Особенной части УК Украины является соответствующий предмет преступления. Именно свойства предмета, характер общественной опасности посягательств относительно него обусловливают необходимость выделения корыстных посягательств на военное имущество из всех корыстных посягательств на чужое имущество. Диссертантом сформулированы основные признаки военного имущества.

Рассмотрена объективная сторона данного преступления, определены характерные признаки преступного действия, которые свойственны различным его видам. Установлено, что диспозиция ст. 410 УК Украины не указывает такие общественно опасные деяния против военного имущества, как растрата, разбой с целью завладения военным имуществом, которые не охватываются понятием “иное военное имущество”, предусмотренное действующей редакцией ст. 410 УК Украины, а также вымогательство этих предметов, сопряженное с насилием, опасным для жизни и здоровья потерпевшего. В связи с этим обосновывается необходимость установления уголовной ответственности военнослужащих по ст. 410 УК Украины за совершение указанных действий в отношении военного имущества.

Диссертант предлагает исключить из диспозиции ст. 410 УК Украины квалифицирующий признак “существенный вред”, поскольку он совпадает по названию с другим понятием “существенный вред”, предусмотренным ч. 2 ст. 11 УК Украины, что ведет к путанице в этих понятиях, а дифференциация уголовной ответственности по особенностям военного имущества и границы санкций в предложенной нами редакции этой статьи позволяют достигнуть цели уголовно-правовой охраны военного имущества от корыстных посягательств военнослужащих при его отсутствии.

В диссертации сформулированы основные критерии разграничения состава преступления, предусмотренного ст. 410 КК Украины, от смежных преступлений и дисциплинарных проступков.

Автором отстаивается мнение, что разнообразие предметов, которые относятся к военному имуществу, специфика общественной опасности посягательств относительно отдельных его видов, например, оружия, боевых припасов, взрывчатых или иных боевых веществ, взрывных устройств, средств передвижения, военной и специальной техники, радиоактивных материалов, наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов или приватизационных бумаг, обуславливают необходимость последующей дифференциации криминальной ответственности с учетом вида такого военного имущества. Также отстаивается мнение, согласно которого, общественная опасность посягательств на военное имущество главным образом определяется не стоимостью предмета расхищения, а его социальными и юридическими признаками (поражающие и разрушающие свойства, влияние на состояние боеготовности и боеспособности и т.д.), поэтому при регламентации ответственности за корыстные посягательства на военное имущество первоочередное значение имеет не стоимость предмета расхищения, а указанные выше признаки.

Учитывая эти признаки, диссертант пришел к выводу, что расхищение оружия, боевых припасов, взрывчатых или иных боевых веществ, взрывных устройств, средств передвижения, военной и специальной техники, радиоактивных материалов, наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов может совершаться как из корыстных, так и иных мотивов.

Ключевые слова: военное имущество, воинская часть, военнослужащий, похищение, кража, грабеж, присвоение, растрата, вымогательство, разбой, уголовная ответственность.

Annotation

Bodayevs'kіy V.P. Criminal responsibility of servicemen for the mercenary encroachment upon the munitions (аrt. 410 of the Criminal Code of Ukraine). - Manuscript.

The dissertation for the receiving a graduate degree of the candidate of legal science in the speciality 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal executive law. - Classical Рrivate University. - Zaporizhia, 2010.

The dissertation is devoted to the problems of criminal responsibility for the theft, misappropriation, servicemen's extortion of weapon, ammunition, for explosive or other battle matters, vehicles, military and special transport or other munitions, and also swindle out of them or the misuse of a service position (аrt. 410 of the Criminal Code of Ukraine). The elaboration of this problem in the law literature, historical development and foreign experience is being researched, the questions of social conditionality of the norms about criminal responsibility for the mentioned crime are being examined, the corpus delicti provided by art. 410 of the Criminal Code of Ukraine is being analyzed, the questions of delimitation of this crime from closely related crimes and from disciplinary law delinquency are being considered. The recommendations in relation to the improvement of the art. 410 of the Criminal Code of Ukraine and the practice of its application have been formulated.

Key words: munitions, military unit, serviceman, theft, burglary, robbery, misappropriation, embezzlement, extortion, robbery, criminal responsibility.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Збройні Сили України (далі - ЗСУ) залишаються невід'ємним атрибутом державної влади. На них, відповідно до ст. 17 Конституції України, покладено оборону нашої держави, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності. Зрозуміло, що здійснення цих завдань неможливе без відповідного матеріального забезпечення військ, яке включає в себе придбання, використання, збереження та відчуження військового майна. Ці категорії є складовою бойової готовності, належної боєздатності військ та військового правопорядку в цілому. Значення питання кримінально-правової охорони вказаних правовідносин особливо зростає у зв'язку з участю України як рівноправного члена світової спільноти в міжнародних миротворчих місіях (військових операціях) та активним реформуванням ЗСУ.

У розділі ХІХ Кримінального кодексу України (далі - КК України) виділено злочини проти встановленого порядку несення військової служби (далі - військові злочини). Серед них особливе місце посідають злочини, пов'язані з корисливими посяганнями військовослужбовців на військове майно, кримінальна відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 410 КК України. Значення кримінально-правової боротьби з такими посяганнями зростає у зв'язку з їх відносною поширеністю. Так, за даними Державної судової адміністрації України, за ст. 410 КК України було засуджено: у 2005 р. - 78 військовослужбовців, у 2006 р. - 60, у 2007 р. - 51, у 2008 р. - 90. Це становить, відповідно, 14,9; 14,3; 13,1 та 22,9% від загальної кількості осіб, засуджених у ці роки за військові злочини.

Безпосередньо питання кримінальної відповідальності військовослужбовців за ст. 410 КК України (у коментарях до КК України, в підручниках та наукових статтях), розглядали такі вітчизняні вчені, як: С.І. Дячук, В.І. Касинюк, В.А. Клименко, М.Й. Коржанський, М.І. Панов, М.І. Хавронюк, С.О. Харитонов, О.А. Чуваков та інші. Деякі аспекти цієї проблеми при дослідженні загальних категорій кримінального права та кримінальної відповідальності за вчинення інших злочинів у своїх монографіях розглядали В.Г. Кундеус, О.М. Сарнавський, В.П. Тихий, З.А. Тростюк та інші. Загальні й окремі характеристики злочинів проти встановленого порядку несення військової служби висвітлено в працях X.М. Ахметшина, В.М. Бєлоконєва, В.В. Бондарєва, В.М. Борисенка, В.О. Бугаєва, М.І. Карпенка, Б.О. Кирися, І.М. Мацкевича, В.О. Навроцького, М.М. Сенька, В.В. Сідоріна, А.А. Тер-Акопова, М.С. Туркота, В.М. Чхіквадзе та інших. Крім того, в Росії проблему корисливих посягань військовослужбовців на військове майно в контексті посягань на зброю, бойові припаси, вибухові речовини або пристрої на монографічному рівні розглядали В.Г. Волчок, А.А. Задоян, М.Г. Ібрагімов, А.І. Лобанов та інші.

Незважаючи на наявність вказаних досліджень, у практиці застосування ст. 410 КК України дуже часто допускаються грубі помилки, зумовлені неоднозначністю доктринального тлумачення її норм, законодавчою недосконалістю, а також відсутністю єдиної практики їхнього застосування.

Усі вищевикладені обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної теми дисертації, її науково-теоретичне та практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 20.12.2006 р. № 1767, Пріоритетних напрямків розвитку правової науки України на 2005-2010 рр., затверджених загальними зборами Академії правових наук України від 09.04.2004 р. Дисертація виконана в межах наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету на 2005-2010 рр. “Кримінально-правова охорона суспільних відносин та запобіжний вплив на злочинність” (державний реєстраційний номер 0105U002568).

Тема дисертації затверджена вченою радою Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» (протокол № 1 від 27 вересня 2006 р.).

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є формулювання положень, спрямованих на вдосконалення норм ст. 410 КК України, та відповідної правозастосовної практики.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:

- виявити та проаналізувати існуючі в теорії кримінального права підходи до вирішення проблеми кримінальної відповідальності військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно;

- провести історично-правовий та порівняльно-правовий (компаративний) аналіз проблеми кримінальної відповідальності військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно;

- з'ясувати підстави криміналізації цього злочину;

- проаналізувати всі елементи складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України, його кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки;

- визначити критерії відмежування злочину, передбаченого ст. 410 КК України, від суміжних злочинів та військових дисциплінарних проступків;

- проаналізувати проблемні питання з удосконалення покарання за вчинення злочину, передбаченого ст. 410 КК України;

- виробити пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України, що передбачає відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно, та правозастосовної практики.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини щодо кримінальної відповідальності за військові злочини проти власності.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно, передбачена ст. 410 КК України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в дисертації використано такі методи: діалектичний (як фундаментальний філософський метод під час дослідження складу злочину ст. 410 КК України загалом); логіко-граматичний (при визначенні понятійного апарату досліджуваної проблеми); історично-правовий (під час дослідження історичних особливостей формування норми, яка встановлює кримінальну відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно); порівняльно-правовий (компаративний) (під час порівняння норм чинного законодавства зарубіжних держав із положеннями КК України стосовно досліджуваної проблеми); формально-логічний (догматичний) (при аналізі положень ст. 410 КК України з погляду додержання правил законодавчої техніки та тлумачення ознак досліджуваного складу злочину); системно-структурний і функціональний (при виявленні місця норм ст. 410 КК України в системі норм та інститутів кримінального права, а також при співвідношенні їх з іншими кримінально-правовими нормами); статистичний (під час вивчення та узагальнення матеріалів правозастосовної практики); конкретно-соціологічний (під час анкетування працівників судових та правоохоронних органів).

Емпіричну базу дослідження становлять: показники статистичної звітності Державної судової адміністрації України й управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України за 2001-2008 рр.; статистичні дані Генеральної прокуратури України; дані вивчення 112 кримінальних справ про корисливі посягання військовослужбовців на військове майно та злочини проти власності за 2003-2008 рр.; результати проведеного опитування 140 фахівців у галузі права (науковців (викладачів), суддів, слідчих, дізнавачів і юрисконсультів), а також 250 військовослужбовців.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно, що передбачена ст. 410 КК України. За підсумками проведеного дослідження отримано такі найбільш значущі результати, що відповідають вимогам наукової новизни:

вперше:

- запропоновано визнати суспільні відносини, що виникають під час реалізації встановленого законодавством України порядку управління військовим майном як форми здійснення державою свого права власності на це майно, основним безпосереднім об'єктом складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України;

- аргументовано необхідність доповнення диспозиції ст. 410 КК України положеннями про розтрату військового майна, розбій з метою заволодіння військовим майном загального призначення та його вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя й здоров'я потерпілого (далі - насильницьке вимагання);

- доведено, що посягання на зброю, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, вибухові пристрої, засоби пересування, військову та спеціальну техніку, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, передбачені ст. 410 КК України, можуть вчинюватися з будь-якими мотивами та метою, що не впливає на кваліфікацію злочину; посягання ж на військове майно загального призначення обов'язково передбачають корисливий мотив. При розбої та насильницькому вимаганні за ч. 3 ст. 410 КК України мета вказує на бажання заволодіти саме зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою;

- запропоновано диференціювати кримінальну відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ст. 410 КК України, залежно від правового режиму предмета посягань, що залежить від особливостей військового майна, виділивши при цьому посягання на: 1) військове майно загального призначення; 2) зброю, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, вибухові пристрої, засоби пересування, військову та спеціальну техніку, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також приватизаційні папери;

удосконалено:

- теоретичні положення щодо необхідності виділення в Особливій частині КК України окремої статті, котра передбачає норми, що встановлюють кримінальну відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно;

- уточнено редакцію ч. 1 ст. 1 КК України вказівкою на те, що одним із завдань КК України є правове забезпечення військового правопорядку (цю юридичну категорію запропоновано визнати родовим об'єктом військових злочинів), оскільки відповідні відносини є частиною загального об'єкта злочину. Обґрунтовано, що складовою військового правопорядку є порядок управління військовим майном;

- поняття предмета складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України, вказівкою на те, що крім зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, його предметом є гроші в готівковій та безготівковій формі, цінні папери, об'єкти нерухомості, у тому числі земельні ділянки; характеристику ознак військового майна;

- назву Розділу ХІХ та зміст ч. 1 ст. 401 КК України;

- чинну редакцію ст. 410 КК України;

набули подальшого розвитку:

- аргументація, що з об'єктивної сторони корисливі посягання військовослужбовців на військове майно за ст. 410 характеризуються тільки діями;

- положення про те, що не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 410 КК України, особа, незаконно призвана на військову службу, або особа, яка незаконно перебуває на військовій службі;

- обґрунтування, що суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 410 КК України, характеризується прямим умислом;

- пропозиція передбачити в диспозиції ст. 410 КК України замість “істотна шкода” кваліфікуючу ознаку “значна шкода” з визначенням її розміру в примітці до цієї статті.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості їх використання у: науково-дослідній діяльності - при подальшому вивченні теоретичних питань кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 410 КК України; правотворчості - для вдосконалення положень кримінального законодавства України (акт упровадження Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 03.09.2009 р. № 04-19/14-2564); правозастосовній діяльності - при вирішенні проблемних питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 410 КК України (акти впровадження в діяльність військових прокуратур Військово-Морських Сил України від 15.09.2008 р. № 1621, від 16.10.2008 р. № 2927 та від 05.02.2009 р. № 374; акт упровадження в діяльність командирів військових частин Державного науково-випробувального центру ЗСУ як органів дізнання та дізнавачів цих підрозділів від 01.10.2008 р. № 56/37/1576; відповідь заступника Правового департаменту Міністерства оборони України про впровадження Методичних рекомендацій для командирів військових дізнавачів ЗСУ щодо кваліфікації злочину, передбаченого ст. 410 КК України, від 02.03.2009 р. № 241/1/480), а також при вдосконаленні відповідних положень постанов Пленуму Верховного Суду України (відповіді щодо прийняття до розгляду проекту постанови “Про судову практику в справах про корисливі посягання військовослужбовців на військове майно” від 03.03.2009 р. № 20-864/0/8-09 та щодо врахування зауважень і пропозиції до проекту постанови “Про судову практику у справах про злочини проти власності”); у навчальному процесі - при викладанні курсу “Кримінальне право” (акти впровадження від 17.10.2008 р. № 51 та від 24.12.2009 р. № 41/1).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету та кафедри правознавства економіко-правового факультету Феодосійської фінансово-економічної академії. Крім того, вони були оприлюднені на симпозіумах, науково-практичних конференціях, семінарах і “круглих столах”: “Досудове слідство: шляхи вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства” (м. Івано-Франківськ, 2007 р.); “Від громадянського суспільства до правової держави” (м. Харків, 2008 р.); “Слідча діяльність: проблеми теорії та практики” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.); “Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Одеса, 2008 р.); “Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Прогалини у кримінальному законодавстві” (м. Львів, 2008 р.); “Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (м. Запоріжжя, 2008 р.).

Публікації. Наукові результати дисертації відображено у 18 публікаціях, з яких: 11 - статті у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук, 1 - стаття в іншому виданні, 6 - тези виступів на симпозіумах, науково-практичних конференціях, семінарах та “круглих столах”.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на одинадцять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 293 сторінки, з яких основний текст - 189 сторінок, 12 додатків - 43 сторінки, список використаних джерел (567 найменувань) - 61 сторінка.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; висвітлено зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами; вказано його мету та завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення результатів дослідження та подано дані про їх апробацію.

Розділ 1 “Вихідні положення проблем кримінальної відповідальності військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Питання відповідальності військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно в кримінально-правовій літературі” здійснено аналіз стану дослідження проблеми, якій присвячена дисертація.

Автором зроблено висновок, що тема кримінальної відповідальності військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно не набула належного висвітлення в українській юридичній літературі. Дослідження цієї проблеми проводилося лише на рівні коментарів до ст. 410 КК України. Проте в науці кримінального права багато важливих питань залишаються спірними або взагалі не розкритими. Доведено необхідність поглибленого дослідження всіх аспектів проблеми кримінальної відповідальності за ст. 410 КК України.

У підрозділі 1.2. “Історія кримінальної відповідальності військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно” дисертант доходить висновку, що поява в КК України 2001 р. норм, сформульованих у його ст. 410, які передбачають кримінальну відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно, є не випадковим, а історично зумовленим підсумком їх генезису.

Констатовано, що, починаючи з видання в 1529 р. Литовських статутів, досліджувані норми, котрі передбачають кримінальну відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно, існували в кримінальному законодавстві всіх історичних періодів. Їх розвиток тісно пов'язаний із побудовою збройних сил, становленням військово-кримінального законодавства та соціально-політичною обстановкою в країїні.

У підрозділі 1.3. “Зарубіжний досвід кримінально-правової охорони військового майна від корисливих посягань військовослужбовців” проаналізовано кримінальне законодавство країн світу (Великобританії, Естонії, Китаю, Норвегії США, Таджикистану, Франції, ФРН тощо), в якому так чи інакше відображено норми, що встановлюють кримінальну відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно. Констатовано, що вони є невід'ємною складовою військово-кримінального законодавства багатьох розвинутих країн.

У дисертації вказано на необхідність запозичення зарубіжного досвіду щодо комплексного підходу до закріплення в нормах військово-кримінального законодавства способів вчинення корисливих посягань на військове майно. Актуальність такого досвіду для нашої країни полягає в тому, що норми ст. 410 КК України, як уже зазначалося, текстуально не передбачають розтрати військового майна, розбій та насильницьке вимагання з метою заволодіння військовим майном загального призначення.

У підрозділі 1.4. “Соціальна зумовленість криміналізації корисливих посягань на військове майно” обґрунтовано необхідність застосування кримінально-правових заходів боротьби з корисливими посяганнями військовослужбовців на військове майно та закономірність існування правових норм, закріплених у ст. 410 КК України.

Дисертант робить висновок, що криміналізація діянь, передбачених диспозицією ст. 410 КК України, зумовлена небезпекою негативного впливу на життєдіяльність ЗСУ, їхнє функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, військову безпеку держави як складову національної безпеці, а крім того, передумовою для вчинення інших тяжких злочинів, відносною поширеністю цього негативного явища тощо. Криміналізація досліджуваних дій відповідає критеріям домірності позитивних і негативних наслідків криміналізації (декриміналізації), кримінально-політичної адекватності, конституційної адекватності, системно-правової несуперечності, міжнародно-правової необхідності й допустимості криміналізації, процесуальної здійснимості переслідування, визначеності і єдності термінології, а також критеріям повноти складу та домірності санкції й економії репресії, які є загальновідомими в науці кримінального права принципами криміналізації.

Розділ 2 “Аналіз складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України” складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Об'єкт і предмет корисливих посягань на військове майно” подано характеристику загального, родового, безпосереднього об'єктів та предмета цього злочину. Аналіз загального об'єкта злочину ще раз підтверджує, що військові правовідносини є його складовою. Між тим вони не вказані в ч. 1 ст. 1 КК України, тому запропоновано внести відповідні корективи в її диспозицію. Констатовано, що в науці кримінального права існує безліч різних думок щодо родового об'єкта військових злочинів, але загальновизнаним є те, що поняття “військовий правопорядок” охоплює всі суспільні відносини військової сфери. Виходячи із цього, запропоновано визнати військовий правопорядок родовим об'єктом військових злочинів. Аналіз суспільних відносин, що становлять основний безпосередній об'єкт складу злочину ст. 410 КК України, дає підстави пропонувати його нове визначення - це суспільні відносини, котрі виникають під час реалізації встановленого законодавством України порядку управління військовим майном як форми здійснення державою свого права власності на це майно. Дисертантом зроблено висновок, що безпосередній об'єкт аналізованого злочину складний, оскільки включає в себе додатковий обов'язковий безпосередній об'єкт, яким виступають суспільні відносини, що випливають з права власності, а також ряд додаткових факультативних безпосередніх об'єктів.

Предметом складу злочину ст. 410 КК України, як уже зазначалося, є військове майно. В дисертації наведено та охарактеризовано його основні ознаки. Відстоюється думка, що предметом корисливих посягань на військове майно можуть бути не тільки речі, у традиційному розумінні цього слова, а й гроші у готівковій та безготівковій формі, цінні папери, об'єкти нерухомості, у тому числі земельні ділянки, тобто таким майном може бути будь-яке майно, що має вартість.

У підрозділі 2.2. “Об'єктивна сторона корисливих посягань на військове майно” зроблено аналіз ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України, таких як: а) активні протиправні дії, які для крадіжки, грабежу та розбою виражаються в заволодінні військовим майном шляхом його вилучення; для привласнення - в утриманні та оберненні військового майна; для вимагання - у вимозі або погрозі та оберненні; для шахрайства - в обмані або зловживанні довірою та заволодінні; б) обов'язковість ознаки безоплатності залежить від виду військового майна; в) настання суспільно небезпечних наслідків і наявність причинного зв'язку між злочинними діями та вказаними наслідками.

Обґрунтовано, що ст. 410 КК України не охоплює склади розтрати військового майна, розбою й насильницького вимагання з метою заволодіння військовим майном, що не є зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою. Дисертант не погоджується з тими вченими, які включають зазначені дії в поняття “викрадення”, оскільки це було б порушенням основного принципу кримінального права - принципу законності.

У підрозділі 2.3. “Суб'єкт корисливих посягань на військове майно” проаналізовано проблемні питання суб'єкта досліджуваного складу злочину. З прямої вказівки в диспозиції ст. 410 КК України випливає, що ним може бути тільки військовослужбовець - спеціальний суб'єкт.

Констатовано, що для військовослужбовців кримінальна відповідальність настає лише за той злочин, який був ними вчинений у період перебування на військовій службі, але звільнення особи з військової служби не виключає можливості притягнення її до кримінальної відповідальності за раніше вчинений військовий злочин. За злочини, вчинені до періоду перебування на військовій службі або після нього, застосовуються норми загально-кримінальних законів. Відстоюється думка, що не є суб'єктами складу злочину ст. 410 КК України особи, призвані чи зараховані на військову службу незаконно, а також ті, що незаконно її проходять.

У підрозділі 2.4. “Суб'єктивна сторона корисливих посягань на військове майно” проаналізовано суб'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України. Обґрунтовано, що вона характеризується прямим умислом.

Дисертант робить висновок, що при посяганнях на зброю, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, вибухові пристрої, засоби пересування, військову та спеціальну техніку, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги мотив та мета за ст. 410 КК України, як правило, корисливі, але в деяких випадках вони можуть і не мати корисливого характеру (наприклад, посягання вчинюються з відчуття помсти, для приховування іншого злочину, для самооборони, з хуліганських спонукань, для полювання тощо). У такому разі мотив та мета не впливають на кваліфікацію цих посягань. Також обґрунтовано, що посягання військовослужбовців на військове майно загального призначення обов'язково передбачають корисливий мотив. При розбої та насильницькому вимаганні за ч. 3 ст. 410 КК України мета повинна вказувати на бажання заволодіти саме зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування військовою та спеціальною технікою.

У підрозділі 2.5. “Кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 410 КК України” зроблено аналіз кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак досліджуваного складу злочину.

Обґрунтовано пропозицію виключити з диспозиції ст. 410 КК України кваліфікуючу ознаку “істотна шкода” та передбачити іншу - “значна шкода”, що дасть змогу оптимально збалансувати юридичну конструкцію досліджуваної норми, зробити її більш логічною та зручною для правозастосування, диференціювати кримінальну відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно за його вартісними показниками, максимально досягти мети кримінально-правової охорони військового майна. Запропоновано доповнити ст. 410 КК України приміткою, що значною є шкода, яка в сто й більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Розділ 3 “Співвідношення злочину, передбаченого ст. 410 КК України, із суміжними правопорушеннями та покарання за це посягання” складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Відмежування злочину, передбаченого ст. 410 КК України, від суміжних злочинів та військових дисциплінарних проступків” проведено аналіз складів злочинів, суміжних зі складом злочину, що досліджується. Їх умовно можна поділити на суміжні невійськові та суміжні військові злочини. У свою чергу, суміжні невійськові склади злочинів можна поділити на дві підгрупи: ті, що конкурують зі злочином, передбаченим ст. 410 КК України, та ті, з якими він має деякі спільні ознаки. До першої підгрупи належать злочини, які передбачені, наприклад, статтями 185-191, 262, 289, 308, 312 та 313 КК України тощо, а до другої - статтями 234, 266, 297, 320, 357 та 364 КК України тощо. Злочини першої підгрупи мають юридичну конструкцію, аналогічну складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України, а їх ознаки співвідносяться як загальні та спеціальні. Отже, відмежувальними критеріями цієї підгрупи злочинів від досліджуваного злочину є: а) об'єкт; б) предмет; в) суб'єкт; г) суб'єктивна сторона. Аналіз ознак складів злочинів другої підгрупи показує, що визначальними критеріями відмежування їх від складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України, є: а) об'єкт; б) предмет; в) суб'єкт. Для складів злочинів статей 266, 320 та 364 КК України ще й такі: а) об'єктивна сторона; б) суб'єктивна сторона. Ознаки злочинів, передбачених статтями 234 та 357 КК України, співвідносяться з ознаками складу злочину, що досліджується, як загальні та спеціальні. Суміжними військовими злочинами є ті, що передбачені статтями 408, 413, 423 та 432 КК України тощо. Відмежувальними критеріями суміжних військових складів злочинів від складу злочину ст. 410 КК України є: а) безпосередній об'єкт; б) об'єктивна сторона, а для злочину, передбаченого ст. 432 КК України, - ще і предмет.

Військовослужбовці, згідно зі ст. 15 КУпАП, за дрібне розкрадання військового майна несуть не адміністративну, а дисциплінарну відповідальність. Розмежування злочину, передбаченого ст. 410 КК України, від дисциплінарного проступку здійснюється за правилами, що випливають із ст. 11 КК України. Констатується, що розмежувальними критеріями в цьому випадку зазвичай виступають предмет та об'єктивна сторона (способи вчинення та (або) небезпечні наслідки) складу злочину. У підрозділі 3.2. “Деякі питання, що стосуються вдосконалення покарання за вчинення злочину, передбаченого ст. 410 КК України” розглянуто проблемні питання вдосконалення покарання за ст. 410 КК України.

Констатовано, що законодавець однаково оцінює суспільну небезпеку корисливих посягань на військове майно загального призначення (звичайного майна, наприклад побутового) і посягання на зброю, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, вибухові пристрої, засоби пересування, військову та спеціальну техніку, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, тобто посягання на майно, що застосовується переважно безпосередньо в бою й відноситься до об'єктів підвищеної небезпеки, має руйнівні та уражуючі властивості, негативно впливає на життя і здоров'я людини, а також вартість яких значно більша, ніж іншого військового майна. З метою усунення вказаних суперечностей запропоновано диференціювати кримінальну відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно за ст. 410 КК України залежно від особливостей військового майна та викласти цю статтю в новій редакції. Автор вважає, що головними критеріями такої диференціації мають бути: а) уражуючі та руйнівні властивості військового майна; б) вплив на боєготовність та боєздатність військ; в) шкідливий вплив на здоров'я людини; г) економічне (вартісне) значення для розвитку та повсякденної життєдіяльності збройних сил.

Висновки

Проведене дослідження дало змогу створити концепцію кримінально-правової охорони військового майна від корисливих посягань військовослужбовців у контексті ст. 410 КК України, заповнити ряд наявних прогалин у кримінально-правовій теорії, висунути й аргументувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства та правозастосовної практики.

Ця концепція включає:

1. Обґрунтування необхідності збереження та подальшого вдосконалення спеціальних правових норм, які передбачають кримінальну відповідальність за ст. 410 КК України.

2. Вдосконалення загального, родового й безпосереднього об'єктів досліджуваного злочину як взаємоузгоджених понять, котрі визначені в дисертації та в цьому авторефераті. Зроблено висновок, що безпосередній об'єкт аналізованого злочину складний, оскільки включає в себе додатковий обов'язковий безпосередній об'єкт, яким виступає право власності, та ряд додаткових факультативних безпосередніх об'єктів.

3. Положення про те, що ключовою підставою для виділення спеціальних норм про кримінальну відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно в окрему статтю Особливої частини КК України є відповідний предмет злочину - військове майно. Його різноманітність та особливості зумовлюють необхідність подальшої диференціації кримінальної відповідальності військовослужбовців за ст. 410 КК України.

4. Удосконалення об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України, доповненням її положеннями про розтрату військового майна, розбій з метою заволодіння військовим майном загального призначення та його вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого.

5. Удосконалення суб'єктивної сторони складу злочину ст. 410 КК України вказівкою на те, що посягання на зброю, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, вибухові пристрої, засоби пересування, військову та спеціальну техніку, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, передбачені ст. 410 КК України, можуть вчинюватися з будь-якими мотивами й метою, що не впливає на кваліфікацію злочину, а посягання ж на військове майно загального призначення обов'язково передбачають корисливий мотив. При розбої та насильницькому вимаганні за ч. 3 ст. 410 КК України мета повинна вказувати на бажання заволодіти саме зброєю, бойовими припасами, вибуховими або іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою.

6. З метою усунення недоліків чинного кримінального законодавства, реалізуючи обґрунтовані в дисертації теоретичні позиції, як висунуті вперше автором, так і сприйняті чи розвинуті ним ідеї інших авторів, запропоновано такі законодавчі новели:

6.1. Частину 1 ст. 1 КК України викласти в такій редакції:

“1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку й громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, військового правопорядку від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства, а також запобігання злочинам”.

6.2. Викласти назву розділу ХІХ КК України в такій редакції:

“Злочини проти військового правопорядку”.

6.3. Викласти частину 1 ст. 401 КК України в такій редакції:

“1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти військового правопорядку, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів”.

6.4. Викласти ст. 410 КК України в такій редакції:

“Стаття 410.Викрадення, привласнення, розтрата, вимагання військовослужбовцем військового майна, заволодіння ним шляхом шахрайства, зловживання службовим становищем або розбою

1. Викрадення, привласнення, розтрата, вимагання військовослужбовцем військового майна (крім майна, передбаченого частиною другою цієї статті), а також заволодіння ним шляхом шахрайства - караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, вибухових пристроїв, засобів пересування, військової та спеціальної техніки, радіоактивних матеріалів, наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів або приватизаційних паперів, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Дії, передбачені частинами першою чи другою цієї статті, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або що завдали значної шкоди, а так само заволодіння військовим майном військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем або розбій з метою заволодіння військовим майном (крім майна, передбаченого частиною четвертою цієї статті), або його вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими або іншими бойовими речовинами, вибуховими пристроями, засобами пересування, військовою чи спеціальною технікою, або вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Статті у фахових виданнях

1. Бодаєвський В.П. Відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно в історії кримінального права (ХІ-ХІХ ст.ст.) / В.П. Бодаєвський // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2007. - № 4 (41). - С. 329-337.

2. Бодаєвський В.П. Відповідальність військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно в історії кримінального права (з початку ХХ ст. до сьогодні) / В.П. Бодаєвський // Вісник Запорізького юридичного інституту ДДУВС. - 2008. - № 3. - С. 129-138.

3. Бодаєвський В.П. Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно / В.П. Бодаєвський // Вісник Запорізького юридичного інституту ДДУВС. - 2008. - № 4. - С. 150-159.

4. Бодаєвський В.П. Проблеми визначення суб'єкта корисливих посягань на військове майно за ст. 410 КК України / В.П. Бодаєвський // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2008. - № 2 (38). - С. 239-248.

5. Бодаєвський В.П. Проблеми визначення об'єкта та предмета складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України / В.П. Бодаєвський // Університетські наукові записки. - 2008. - № 4 (28). - С. 256-260.

6. Бодаєвський В.П. Проблемні аспекти об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України / В.П. Бодаєвський // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 10 (154). - С. 128-132.

7. Бодаєвський В.П. Кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 410 КК України / В.П. Бодаєвський // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 12 (156). - С. 160-164.

8. Бодаєвський В.П. Кримінально-правова охорона військового майна від корисливих посягань військовослужбовців: іноземний досвід / В.П. Бодаєвський // Право і суспільство. - 2008. - № 4. - С. 98-102.

9. Бодаєвський В.П. Проблемні аспекти суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України / В.П. Бодаєвський // Держава і право. - 2008. - Вип. 42. - С. 580-586.

10. Бодаєвський В.П. Стан дослідження проблеми кримінальної відповідальності військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно в теорії кримінального права / В.П. Бодаєвський // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 2. - С. 178-179.

11. Бодаєвський В.П. Покарання за корисливі посягання військовослужбовців на військове майно (ст. 410 КК України) / В.П. Бодаєвський // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 3 (159). - С. 128-132.

Статті в інших виданнях

12. Бодаєвський В.П. Проблеми визначення покарань за ст. 410 КК України / В.П. Бодаєвський // Держава та регіони. Серія: Право. - 2008. - № 3. - С. 145-147.

Матеріали конференцій

13. Бодаєвський В.П. Актуальність проблеми кримінального законодавства щодо корисливих посягань на військове майно / В.П. Бодаєвський // Досудове слідство: шляхи вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства: всеукр. наук.-практ. конф., 30 листоп. 2007 р. ПЮІ ЛДУВС. - Івано-Франківськ, 2008. - С. 209-211.

14. Бодаєвський В.П. Проблеми визначення санкції ст. 410 КК України / В.П. Бодаєвський // Від громадянського суспільства до правової держави: наук.-практ. конф., 24 квіт. 2008 р. ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - Х., 2008. - С. 240-241.

15. Бодаєвський В.П. Особливості визначення предмету злочину, передбаченого ст. 410 КК України / В.П. Бодаєвський // Слідча діяльність: проблеми теорії та практики: наук.- практ. конф. та кругл. стіл, 22-26 трав. 2008 р. ДДУВС. - Дніпропетровськ, 2008. - С. 38-40.

16. Бодаєвський В.П. Особливості предмету злочину, передбаченого ст. 410 КК України / В.П. Бодаєвський // Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку: міжнар. наук.-практ. конф., 30 трав. 2008 р. ОНУ ім. І.І. Мечниковам. - Одеса, 2008. - С. 35-38.

17. Бодаєвський В.П. Проблеми визначення родового та безпосереднього об'єкта складу злочину, передбаченого ст. 410 КК України / В.П. Бодаєвський // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Прогалини у кримінальному законодавстві: міжнар. симпозіум, 12-13 верес. 2008 р. ЛДУВС. - Львів, 2008. - С. 206-213.

18. Бодаєвський В.П. Проблеми визначення поняття “істотна шкода” як кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ст. 410 КК України / В.П. Бодаєвський // Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: всеукр. наук.-практ. конф., 31 жовт. 2008 р. ЗЮІ ДДУВС. - Запоріжжя, 2008. - Ч. 2. - С. 74-76.

Размещено на Allbest.ru