Погроза вбивством: значення та місце в системі кримінального права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Погроза вбивством: значення та місце в системі кримінального права України

Бабанли Р.Ш.

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія

Київ -- 2010

Вступ

Актуальність теми. Стан психічного здоров'я впливає на інтелектуальний потенціал нації, його трудові ресурси, на моральну атмосферу в суспільстві. На сучасному етапі розвитку України відзначається надзвичайно високий рівень психоемоційної напруги населення - сучасна соціально-економічна й політична ситуація в суспільстві призвела до зміни громадської свідомості й життєвих орієнтирів більшості громадян нашої країни. Економічне розшарування, безробіття, інфляція, інформаційна перенапруга обумовлюють розпад звичних соціальних зв'язків, виникнення особистісних і міжособистісних конфліктів, що в остаточному підсумку призводить до збільшення числа психічних розладів. Враховуючи вищенаведене, а також те, що погроза є найбільш поширеним кримінально-караним різновидом психічного насильства, дане дослідження набуває особливої актуальності. Необхідність проведення дослідження такої форми психічного насильства викликана також тим, що в порівнянні із посяганнями на фізичну недоторканість, в науці кримінального права психічному насильству приділялось недостатньо уваги.

Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством диференціюється залежно від потерпілого, стосовно якого вона висловлюється. Так, загальна норма -- стаття 129 КК України встановлює кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення погрози, в той же час ст. 345 КК України передбачає відповідальність за погрозу, висловлену щодо працівника правоохоронного органу, ст.346 КК України -- державного діяча, ст. 377 КК України -- судді, народного засідателя, присяжного, ст. 386 КК України -- захисника, представника, ст.398 КК України -- свідка, експерта, потерпілого. У вказаних спеціальних нормах погроза є двооб'єктним злочином, оскільки шляхом посягання на психічну недоторканість відбувається незаконний вплив та заподіюється шкода авторитету органів державної влади, порядку здійснення правосуддя.

Наявність значної кількості норм Кримінального кодексу України, що встановлюють відповідальність за погрозу як окремий склад злочину або як спосіб вчинення злочину, підтверджує необхідність спеціального комплексного наукового дослідження.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці українських та зарубіжних вчених, зокрема П.П. Андрушка, Х.Х. Абсатарова, Ю.В. Бауліна, П.С. Берзіна, В.І. Борисова, Л.П. Брич, П.А. Вороб'я, Р.В. Вереші, Л.Д. Гаухмана, В.К. Грищука, Т.А. Денисової, В.П. Емельянова, О.О. Кваші, О.І. Коростильова, О.М. Костенка, Г.К. Кострова, О.О. Крашеніннікова, О.М. Литвака, Н.В. Лісової, М.І. Мельника, А.А. Музики, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, М.І. Панова, В.В. Сташиса, З.А. Тростюк, В.П. Тихого, О.В. Ус, П.Л. Фріса, М.В. Хабарової, М.І. Хавронюка, С.Д. Шапченка, Р.Д. Шарапова, С.С. Яценка та багатьох інших.

Загалом, тематика досліджень, які стосуються питань, пов'язаних із кримінально-правовою характеристикою посягань на психічну недоторканість особи є недостатньо розробленою в науці кримінального права. У 1997 році захищена дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук І.В. Самощенка на тему "Ответственность за угрозу по уголовному праву Украины (понятие, виды, спорные проблемы)" (1997 р.). Кримінологічне дослідження вербальної агресії проводив О.М. Храмцов "Кримінологія вербальної агресії" (2002 р.). Певні аспекти психічного насильства досліджені О. Л. Гуртовенком у дисертації "Психічне насильство у кримінальному праві України" (2007 р.). В 2010 році захищена дисертація В.В. Шаблистого "Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством", однак це дослідження обмежене виключно аналізом складу злочину, передбаченого статтею 129 КК України, тоді як науковий інтерес складає визначення місця погрози вбивством серед інших норм Кримінального кодексу, та співвідношення погрози вбивством з іншими видами кримінально-караних погроз.

Необхідність вирішення цих питань обумовила актуальність і важливість проведення даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за темою "Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку" № РК 0106U004753 (ІІ кв. 2006 р. - ІV кв. 2008 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є встановлення значення та місця погрози вбивством у системі кримінально-правових норм та вироблення пропозицій щодо вдосконалення Кримінального кодексу України в частині відповідальності за погрозу вбивством.

Відповідно до поставленої мети були сформульовані такі завдання:

-визначити сутність та конститутивні ознаки погрози як кримінально караного діяння;

-здійснити класифікацію погроз за чинним Кримінальним кодексом України та визначити місце погрози вбивством серед них;

-визначити кримінально-правове значення погрози в межах Загальної частини Кримінального кодексу України;

-узагальнити особливості суспільної небезпечності погрози вбивством як злочину з формальним складом;

-здійснити кримінально-правовий аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак погрози вбивством;

-визначити особливості оцінки реальності як обов'язкової ознаки злочину погроза вбивством (ст.129 КК України), та в інших статтях Кримінального кодексу України, що встановлюють відповідальність за погрозу;

-на підставі проведеного дослідження, підготувати теоретичні висновки та практичні рекомендації щодо вдосконалення норм Кримінального кодексу України, визначити найбільш ефективні шляхи подолання недоліків і прогалин законодавства у сфері притягнення до кримінальної відповідальності за погрозу вбивством.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які порушуються внаслідок висловлення кримінально-караних погроз.

Предметом дослідження є норми Кримінального кодексу України, які встановлюють відповідальність за погрозу вбивством.

Методи дослідження. В ході дослідження було використано ряд загально-наукових та спеціальних наукових методів пізнання, які дозволили здійснити всебічний та об'єктивний аналіз його предмету. Серед них: догматичний метод (використовувався для встановлення змісту кримінально-правових понять, які застосовуються при регламентації кримінальної відповідальності за погрозу вбивством, а також для з'ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки); метод системно-структурного аналізу (дозволив провести аналіз ознак складів злочинів, передбачених, ст. ст. 129, 189, 195, 345, 346, 377 та інших статей ККУ); порівняльно-правовий метод (для зіставлення норм ККУ вказаних вище, із аналогічними нормами зарубіжного кримінального законодавства), семантичний (при розмежуванні понять і термінів, аналізі змістовного значення сутності кримінально-правових понять), конкретно-соціологічний (проведення бесід та анкетування суддів).

Емпірична база дослідження. У дисертаційному дослідженні було вивчено та проаналізовано практику Верховного Суду України за 2007-2009 роки -- справи по оскарженню рішень нижчестоячих судів по вирокам за погрозу вбивством, вибірково - практику судів України за Єдиним державним реєстром судових рішень України (близько 200 справ), дані Державного комітету статистики України, а також результати анкетування 76 професійних суддів України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є одним з перших в юридичній науці України дисертаційних досліджень проблем кримінальної відповідальності за погрозу вбивством, а також її місця та значення в системі Кримінального права України. До положень, що мають наукову новизну, належать зокрема, такі:

уперше:

-кримінально-карану погрозу визначено як різновид психічного насильства, яке полягає у залякуванні особи застосуванням до неї чи близьких їй осіб фізичного насильства або заподіянням матеріальної шкоди, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення (реалізації) цієї погрози;

-здійснено класифікацію погроз в Особливій частині Кримінального кодексу України за наступними критеріями: за критерієм потерпілого від погрози; за критерієм наявності вимоги; за критерієм шкоди, заподіянням якої винний погрожує потерпілому; за критерієм обов'язковості реальності як ознаки погрози;

-встановлено кримінально-правове значення погрози в межах Загальної частини Кримінального кодексу України, а саме погроза може бути: способом підбурювання (ч.4 ст.27); способом психічного примусу, як обставини, що виключає злочинність діяння, (ч.2 ст.40); вчинення злочину під впливом погрози є обставиною, що пом'якшує покарання (п.6 ч.1 ст.66).

-у зв'язку із погіршенням стану психічного здоров'я населення України та необхідністю врахування характерологічних особливостей кожного потерпілого від погрози пропонується викласти частину 2 статті 129 КК України у такій редакції: "Те саме діяння, вчинене у зв'язку із професійною діяльністю особи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, або така, що призвела до самогубства або інших тяжких наслідків, - карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк". Такі зміни дозволять диференціювати кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, а також врахувати при притягненні до відповідальності ті особливо небезпечні погрози, що призводять до тяжких наслідків;

-визначено сутність систематичної погрози як продовжуваного злочину за такими ознаками: а) наявність двох або більше самостійних діянь, кожне з яких може розглядатись як окремий злочин "погроза вбивством"; б) такі діяння є юридично тотожними -- становлять склад злочину, передбачений статтею 129 КК України; в) характеризуються незначним проміжком у часі та посягають на один і той же об'єкт кримінально-правової охорони, що призводить до суспільно небезпечного наслідку у вигляді тривоги, страху, порушення психічної рівноваги, неврозу тощо; г) об'єднані єдиним наміром, спрямованим на залякування потерпілого.

-на підставі системного аналізу санкцій статей Кримінального кодексу України, які встановлюють відповідальність за погрози, доведено необхідність внесення змін до санкції статті 386 КК України шляхом доповнення її покаранням у вигляді обмеження волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк;

удосконалено

-положення про те, що погроза вбивством може призводити до різних наслідків в силу характерологічних особливостей потерпілих. Дане положення обґрунтовано тим, що по-перше, погроза вбивством може бути визнана злочинною, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози (а реальність залежить, в тому числі, від суб'єктивного сприйняття погрози потерпілим), по-друге, фактичні наслідки, до яких може призвести погроза вбивством, також залежать від психофізичних особливостей потерпілого (статі, характеру, інтелекту тощо);

-положення про те, що моментом, з якого погроза вбивством вважається закінченим злочином, є момент доведення погрози до відома потерпілого та сприйняття її як реальної, а не момент її висловлення, оскільки сутність погрози або зміст шкоди, яка виникає внаслідок погрози, полягає в тому, що вона викликає страх, побоювання, тривогу, а для цього необхідно, щоб потерпілий перш за все, сприйняв та усвідомив погрозу;

-положення про те, що при оцінці реальності погрози слід враховувати як об'єктивні, так і суб'єктивні ознаки, що супроводжують процес висловлення та сприйняття погрози. Неприпустимими є випадки встановлення судом реальності виключно на основі суб'єктивного сприйняття погрози потерпілим. До об'єктивних ознак, що супроводжують погрозу, відноситься примус, який підкріплюється погрозою заподіяння шкоди, а також адекватність вимоги та висловленої погрози;

- положення про те, що механізм дії погрози вбивством при вимаганні має дуалістичний характер. По-перше, винний бажає залякати потерпілого; по-друге, досягнутий страх у потерпілого є єдиною причиною, за якої він вчиняє майнові дії на користь винного. Визначено, що конститутивною ознакою погрози при вимаганні є її реальність, оскільки лише та погроза, яка сприймається потерпілим як реальна, може змусити його виконати протиправну вимогу.

набули подальшого розвитку:

-концепція, у відповідності з якою об'єктом злочину "погроза вбивством" визначено встановлений законодавством порядок відносин між людьми, що забезпечує психічну недоторканість особи;

-узагальнення наукових підходів щодо розуміння сутності погрози як різновиду психічного насильства або як форми виявлення злочинного наміру. Зроблено кінцевий висновок щодо обґрунтованості першого підходу: погроза не є виявленим ззовні наміром вчинити вбивство, залякування полягає у імітації наміру заподіяти смерть, однак особа, якій погрожують, сприймає її як реальну;

-положення у відповідності до якого, погрозі, як способу підбурювання до вчинення злочину, притаманні такі ознаки: а) погроза повинна бути дійсною, тобто існувати об'єктивно; б) погроза поєднується із вимогою вчинити злочин; в) погроза повинна бути реальною, тобто необхідна наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що свідчать про ймовірність реалізації погрози у випадку відмови підбурюваного від вчинення злочину; г) погроза може стосуватись як підбурюваного, так і близьких йому осіб; д) залишається здатність керувати власними діями, а відтак, є підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації використані: у практичній діяльності суддів, органів прокуратури та внутрішніх справ як рекомендації щодо кваліфікації погрози вбивством; у науково-дослідницькій діяльності з метою подальшого здійснення теоретичних розробок і досліджень проблем відповідальності за погрозу вбивством; у навчальному процесі при викладанні курсу "Кримінальне право України" (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 10.09.2010 р.); при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів законодавства про кримінальну відповідальність, підручників, навчальних і методичних посібників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на трьох науково-практичних конференціях: ІХ міжнародній науковій конференції "Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку" (м. Косів, 27-31 січня 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених "Правова система України у світлі європейського вибору" (м. Київ, 13 червня 2008 р.); Х міжнародній науковій конференції "Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку" (м. Косів, 27-31 січня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Правова політика Української держави" (м. Івано-Франківськ, 19-20 лютого 2010 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано в трьох статтях у виданнях, які входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять деcять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 193 сторінок, з них 16 сторінок - список використаних джерел із 203 найменувань.

1. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, виокремлюються предмет і об'єкт дослідження, окреслені методи дослідження. Окрім того, поставлено мету дослідження, на підставі якої виокремлено завдання, сформульовано положення, що становлять наукову новизну, висвітлюється практичне значення роботи, апробація отриманих результатів, кількість публікацій за темою дисертації.

Розділ 1 "Сутність погрози як кримінально-караного діяння" складається з трьох підрозділів, в яких досліджено основні підходи щодо розуміння сутності погрози як кримінального-караного діяння, визначено її місце та значення в межах Загальної та Особливої частини Кримінального кодексу України.

У підрозділі 1.1. "Сутність погрози як виду злочину: психічне насильство чи намір" автором проаналізовано науковий стан розробки проблем, пов'язаних із розумінням та визначенням поняття "погроза" в науці кримінального права. На підставі проведеного аналізу автор констатує наявність двох наукових підходів щодо розуміння сутності погрози як кримінально-караного діяння: як психічного насильства та розуміння погрози як висловленого ззовні наміру. На думку дисертанта, виявлення наміру слід аналізувати з двох позицій -- внутрішньої (суб'єктивної) та зовнішньої (об'єктивної). Так, намір може існувати у свідомості злочинця, який вчиняє дії щодо його реалізації -- це внутрішня (суб'єктивна) складова. З іншого боку, особа може вчиняти дії, які ззовні виглядають як виявлення внутрішнього наміру, але вони не відображають його дійсного внутрішнього наміру. Наприклад, особа реалізує дійсний внутрішній намір -- залякати потерпілого, використовуючи виражений ззовні намір -- заподіяти смерть потерпілому. Відповідно, автор підтримує концепцію розуміння сутності погрози як різновиду психічного насильства та формулює у відповідності із таким розумінням поняття терміну "погроза".

У підрозділі 1.2. "Погроза в Загальній частині Кримінального кодексу України" звертається увага на те, що погроза є різновидом психічного насильства, спрямованого на залякування потерпілого, а у випадках, якщо погроза поєднується із певною вимогою щодо вчинення або утримання від вчинення певних дій, відбувається вплив не лише на психічну недоторканість, а й на свободу волевиявлення потерпілого. Тому, погроза може бути використана як ефективний засіб примусу. Законодавець, враховуючи те, що погроза впливає на свідомість та волю потерпілого, встановлює, що вчинення злочину під впливом та внаслідок погрози може бути визнано обставиною, що пом'якшує покарання (п.6 ч.1. ст.66 КК України). Крім того, погроза може бути визнана способом психічного примусу як обставини, що виключає злочинність діяння. Тому автор обґрунтовує, що дослідження специфіки погрози як способу впливу на волю і свідомість особи, тобто як одного із способів психічного примусу дозволять більш глибоко розкрити значення та місце погрози вбивством в системі Кримінального права України.

Підрозділ 1.3. "Види погроз в Особливій частині Кримінального кодексу України". Визначення видів погрози дозволяє зрозуміти місце кожної з них окремо та правильно встановити вид погрози у кожному конкретному випадку висловлення погрози. Крім того, особливої уваги в теоретичному плані потребує той факт, що погрози можуть бути доведені до відома потерпілого різними способами. Злочинець обирає той спосіб, який вважає необхідним для того, щоб погроза призвела до наслідків, які охоплюються його умислом. Тому існує значна кількість способів доведення погрози до відома потерпілого, що вимагає спеціального наукового аналізу задля того, щоб будь-які погрози, які мають місце на практиці, були враховані в чинному законодавстві. Визначення видів погрози має значення для даного дослідження, оскільки з поміж інших, необхідно визначити місце погрози вбивством, а також ті способи, якими ця погроза може бути доведена до відома потерпілого.

За критерієм шкоди, яка загрожує потерпілому, вказані погрози слід поділити на:

а) погрози заподіяння фізичної шкоди (ст. ст. 129, 345, 346, 350, 377 КК України);

б) погрози заподіяння матеріальної шкоди (ст. 195 КК України);

в) інші погрози, до яких автор відносить погрозу розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці, або відомостей, що ганьблять особу (ст. 154 КК України, ч. 1 ст. 189 КК України);

г) погроза, в якій шкода не є визначеною (ст.160 КК України)

В свою чергу, на підставі аналізу норм Кримінального кодексу України, погрози заподіяння фізичної шкоди слід класифікувати на :

а) погроза вбивством (ст. 129 КК України);

б) погроза застосування насильства (ч. 2 ст. 189 КК України);

в) погроза знищення людей (ч. 2 ст. 147 КК України).

Кримінальний кодекс України містить ряд статей, що передбачають відповідальність за злочини, вчинені з погрозою застосування насильства. Серед таких норм мають місце наступні види погроз:

а) погроза насильством (ст.162 КК України -- порушення недоторканості житла);

б) погроза насильством, що не є небезпечним для життя в момент заподіяння (ч.2 ст.149 КК України -- торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини);

в) погроза насильством, що є небезпечним для життя в момент заподіяння (ч.1 ст.149 КК України -- торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини);

г) погроза застосування фізичного насильства (ч.1 ст.152, ч.1 ст.153 КК України);

д) погроза заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч.2 ст.189 КК України);

е) погроза заподіяння шкоди здоров'ю (ч.1 ст.346 КК України).

На підставі аналізу видів погроз, які містяться в КК України, обґрунтовано висновок про недоцільність надмірної конкретизації насильства, яким винний погрожує потерпілому. Автор звертає увагу на необхідність уніфікації погроз застосування насильства в чинному законі про кримінальну відповідальність.

Розділ 2 "Ознаки складу злочину "погроза вбивством" (ст. 129 КК України)" складається з чотирьох підрозділів, в яких аналізується специфічні риси, які характеризують суспільну небезпечність даного посягання, а також об'єктивні та суб'єктивні ознаки, які визначають склад даного злочину.

Підрозділ 2.1. "Суспільна небезпечність погрози та інші об'єктивні ознаки складу злочину "погроза вбивством" присвячено механізму дії погрози на психічну недоторканість особи, яка її сприймає, а також досліджено підстави обґрунтування суспільної небезпечності погрози в плані дослідження тих негативних змін, до яких призводить вчинення цього злочину. Автор звертає увагу на те, що аналіз специфіки впливу погрози на особу ускладнюється тим, що навіть одна і та ж погроза може справити різний вплив на різних індивідів внаслідок їх психофізіологічних особливостей, типу нервової системи, інтелекту тощо. Людина із чуттєвою і нестійкою психікою, сильними емоційними переживаннями несприятливих ситуацій або знаходиться в стані психічного стресу, що має, крім того патологію життєво важливих органів або тканин (серця, головного мозку) є більш вразливою до фізичної шкоди внаслідок психотравмування, ніж людина із протилежним станом. Погроза вбивством спрямовується та стосується конкретного потерпілого -- фізичної особи, а деяких випадках групи осіб, викликає стан тривоги та неспокою в конкретної особи. Кримінальне право та законодавство існує задля захисту від злочинних посягань всіх і кожного, зокрема, держава певним чином визначає порядок, при якому всі та кожен перебувають у стані недоторканості -- фізичної та психічної. Посягання на психічну недоторканість особи, шляхом висловлення погрози вбивством, призводить до негативних змін у здоров'ї потерпілого, проаналізованих вище, а це порушує порядок відносин між людьми, який це здоров'я забезпечує.

Підрозділ 2.2. "Особливості об'єктивної сторона складу злочину "погроза вбивством". В даному підрозділі аналізуються найбільш дискусійні питання, пов'язані з визначенням об'єктивної сторони складу злочину "погроза вбивством": момент з якого даний злочин вважається закінченим, пропозиції щодо доповнення статті 129 додатковими кваліфікуючими ознаками, а також особливості кваліфікації погроз, висловлених різним способом та співвідношення погрози вбивством з іншими суміжними посяганнями, проаналізовано особливості правозастосування статті 129 КК України.

Обґрунтовано пропозицію щодо внесення змін до Кримінального кодексу України та встановлення кримінальної відповідальності за погрозу вбивством, яка призвела до самогубства або інших тяжких наслідків, як кваліфікуючої ознаки складу злочину "погроза вбивством". Вказане вдосконалення статті Кримінального кодексу обґрунтовується, по-перше, погіршенням психічного здоров'я населення України, а, по-друге, необхідністю врахування характерологічних особливостей кожного потерпілого від погрози. Такі зміни дозволять диференціювати кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, а також врахувати при притягненні до відповідальності, ті, особливо небезпечні погрози, що призводять до тяжких наслідків.

Доведено, що систематична погроза є продовжуваним злочином, оскільки систематичну погрозу складають два або більше самостійних діяння -- погрози вбивством, кожне з яких може розглядатись як окремий злочин (за умови реальності погрози), а відтак такі діяння є юридично тотожними -- становлять склад злочину, передбачений статтею 129 КК України; зазвичай характеризуються незначним проміжком у часі та посягають на один і той же об'єкт кримінально-правової охорони -- порядок суспільних відносин, який забезпечує психічну недоторканість особи, що в кінцевому рахунку призводить до суспільно небезпечного наслідку у вигляді тривоги, страху, порушення психічної рівноваги, неврозу тощо. Щодо суб'єктивної ознаки систематичних погроз, то вони характеризуються єдиним наміром, спрямованим на залякування потерпілого. Кожен новий етап погрози починається тоді, коли винна особа усвідомлює факт недосягнення бажаного результату висловленою погрозою.

У підрозділі 2.3. "Суб'єктивні ознаки складу злочину "погроза вбивством" проаналізовано ознаки, які характеризують погрозу вбивством як злочин, який вчиняється із прямим умислом.

Особливістю суб'єктивної сторони погрози вбивством є те, що даний злочин може бути вчинено шляхом певних конклюдентних дій, наприклад, шляхом демонстрації зброї. В таких випадках, винний усвідомлюючи значення та суспільно небезпечний характер своїх дій, може вчинити злочин -- погрозу вбивством лише шляхом демонстрації зброї. Таким чином, умислом особи охоплюється те, що потерпілий або потерпілі сприймають його дії як кримінально-карану погрозу.

В даному підрозділі автор аналізує відмінності суб'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 129 КК України та нормами, в яких погроза вбивством є способом вчинення злочину. Так, комплексний аналіз Кримінального кодексу України дозволив визначити, що існує два види вольового відношення винного до бажаних наслідків, які настануть в результаті висловлення погрози: а) бажання залякати потерпілого; б) бажання настання вигідного винній особі результату у вигляді примусу потерпілого до виконання якого-небудь діяння, що порушує його право, свободу, обов'язок або до відмови від здійснення права або виконання обов'язку. Таким чином, при аналізі вказаних складів злочинів необхідно враховувати не лише кінцевий результат, що може полягати у вчиненні дій майнового характеру на користь винного, але і те, що такі дії потерпілого відбуваються внаслідок страху, викликаного погрозою.

Аналіз суб'єкта злочину проводився з урахуванням наукових пропозицій щодо зниження віку кримінальної відповідальності за погрозу вбивством. Аналіз висловленої у кримінально-правовій науці пропозиції щодо зниження віку настання кримінальної відповідальності за погрозу вбивством довів її необґрунтованість та недоцільність, крім того така пропозиція не відповідає принципу економії кримінальної репресії

Підрозділ 2.4 "Особливе місце реальності серед ознак складу злочину "погроза вбивством".

В даному підрозділі аналізуються наукові підходи до визначення ознак або підстав, які свідчать про реальність погрози вбивством. Зроблено висновок про неприпустимість надання переваги суб'єктивним або об'єктивним ознакам, які свідчать про реальність погрози, натомість вказано, що при оцінці реальності погрози слід враховувати як об'єктивні, так і суб'єктивні ознаки, що супроводжують процес висловлення та сприйняття погрози. Такий висновок є принциповим, оскільки в судовій практиці зустрічаються випадки встановлення реальності виключно на основі суб'єктивного сприйняття погрози потерпілим та ігноруванні наявних об'єктивних обставин. Щодо об'єктивних ознак, що супроводжують погрозу, серед інших, ми пропонуємо розглядати факт наявності примусу, який підкріплюється погрозою заподіяння шкоди. Крім цього, очевидно, виникає необхідність не лише у встановленні факту наявності примусу, але й в аналізі змісту тієї вимоги щодо вчинення певних дій чи утримання від їх вчинення, так би мовити серйозність вимоги, до яких примушують потерпілого.

При встановленні суб'єктивних ознак доцільним є дослідження не лише суб'єктивного сприйняття погрози потерпілим, окремого аналізу потребує суб'єктивне відношення винного до погрози, а саме його ставлення до ймовірності реалізації погрози та бажання, щоб ця погроза була сприйнята потерпілим як реальна. Крім того, автор обґрунтовує необхідність врахування емоційного стану обох осіб в момент висловлення та сприйняття погрози, відповідно.

Розділ 3 " Кримінально-правове значення погрози вбивством " складається з трьох підрозділів, в яких проведено науковий аналіз статей КК України, які встановлюють відповідальність за погрозу як спосіб вчинення злочину, досліджені особливості погрози вбивством, висловленої щодо потерпілих зі спеціальним статусом, та кримінально-правовий аналіз санкцій статей, які передбачають відповідальність за погрозу вбивством.

У підрозділі 3.1. "Погроза вбивством як спосіб вчинення злочину" проведено дослідження норм Кримінального кодексу України, в яких погроза вбивством є способом вчинення злочину. Сутність будь-якої погрози, як способу вчинення злочину загалом, та погрози вбивством, зокрема, полягає в тому, що погроза є засобом протиправного впливу на психічну недоторканість особи, а погроза, поєднана із вимогою, посилює її вплив та забезпечує її виконання, таким чином, виступаючи одним із видів психічного примусу. Залежно від використання того чи іншого виду погрози, діяння набуває вищого ступеню суспільної небезпеки. Даний підрозділ дав змогу проаналізувати різного виду кримінально-карані погрози та визначити проблеми уніфікації таких норм закону про кримінальну відповідальність. Крім того, в даному підрозділі проведено порівняння нормативно-правового регулювання відповідальності за погрозу як за окремий склад злочину та за погрозу як спосіб вчинення злочину.

Підрозділ 3.2. "Особливості кримінальної відповідальності за погрозу, висловлену щодо потерпілих зі спеціальним статусом" визначає особливості погрози вбивством як двообєктного злочину. В даному підрозділі комплексно аналізуються статті Кримінального кодексу України, які встановлюють відповідальність за погрозу вбивством, висловлену щодо судді, народного засідателя, присяжного, адвоката, захисника, працівника правоохоронного органу та особливості даних норм у порівнянні із статтею 129 КК України.

Погроза досить часто стає способом тиску на осіб, які уповноважені приймати певні рішення або виконувати певні обов'язки з різною метою, в тому числі з метою впливу на поведінку вказаних суб'єктів. Застосування погрози з метою впливу на поведінку, зокрема, осіб, що беруть участь у правосудді носить загрозливий характер адже порушує основоположні принципи здійснення правосуддя.

В даному контексті слід зазначити, що погроза вбивством, висловлена щодо вказаних потерпілих, наділена більшим ступенем суспільної небезпеки, аніж злочин, передбачений статтею 129 КК України (Погроза вбивством), адже посягає на два об'єкти, що перебувають під кримінально-правовою охороною -- порядок здійснення правосуддя та психічну недоторканість осіб, щодо яких вона висловлюється. Суспільна небезпечність погрози в даному випадку обумовлена тим, що особа, яка висловлює погрозу щодо вказаних суб'єктів, чинить на них психічний тиск та (або) прагне примусити до вчинення певних дій або утриматись від їх вчинення. Крім того, навіть коли суб'єкт злочину вже реально не може змінити поведінку учасника на свою користь, він може висловити погрозу з мотивів помсти, тобто погрозу, спрямовану виключно на залякування потерпілого. Таким чином, погроза в аналізованих складах злочину може бути як способом примусу потерпілого до вчинення певних дій або утримання від їх вчинення, так і психічним насильством над потерпілим внаслідок вчинення останнім певних дій всупереч інтересам особи, що висловлює погрозу.

В даному підрозділі аналізується доцільність передбачення реальності як обов'язкової ознаки погрози вбивством, висловленої щодо потерпілих із спеціальним статусом. Зроблено висновок, що хоча законодавець не вказав на обов'язкове встановлення реальних підстав побоюватись погрози при кваліфікації злочину, передбаченого статтею 377 КК України така ознака повинна мати місце в статті, що встановлює кримінальну відповідальність за погрозу, висловлену щодо судді, народного засідателя, присяжного. В роботі доведено, що навіть у випадку, коли погроза не може бути реалізована в момент її висловлення, вона все ж таки може бути визнана реальною, оскільки її здійснення може перенестись у майбутнє, наприклад, коли винний відбуде покарання. В той же час, встановлення такої ознаки як обов'язкової унеможливить притягнення осіб до відповідальності за так звані "пусті висловлювання".

У підрозділі 3.3. "Кримінально-правовий аналіз санкцій статей, які передбачають відповідальність за погрозу вбивством" в комплексі аналізуються покарання, які встановлені в статтях різних розділів Кримінального кодексу України. Необхідність проведення такого аналізу обґрунтовується тим, що відповідальність за різного виду погрози встановлена у близько сорока статтях КК України. Констатовано необхідність встановлення альтернативних видів покарань у статтях, в яких встановлено відповідальність за різного виду погрози. Крім того, обґрунтовано що санкція статті 386 КК України потребує зміни, оскільки покарання, встановлене за перешкоджання з'явленню свідка шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна явно не відповідає суспільній небезпеці даного посягання, а також загальній тенденції встановлення покарання за погрозу вбивством. Ми вважаємо, що санкцію статті 386 КК України потрібно доповнити покараннями у вигляді обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк. Таке покарання дозволить суду при притягненні винної особи до відповідальності за статтею 386 КК України, індивідуалізувати покарання за різного види погрози (вбивством, насильством, знищенням майна, розголошенням відомостей), а по-друге, така санкція відповідатиме суспільній небезпечності даного посягання.

Проаналізовано відмінності погрози, поєднаної з вимогою вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення від погрози, яка висловлена виключно з метою залякування потерпілого Автор звертає увагу, на те, що в науці кримінального права існує думка, про меншу суспільну небезпечність погрози, поєднана з вимогою сприймається потерпілим, аніж погрози, висловленої виключно з метою залякування - не поєднаної з будь-якою вимогою. Така думка є обґрунтованою, оскільки, виконавши вимогу, потерпілий може "власноручно" унеможливити реалізацію погрози, в той же час, не знаючи вимоги при звичайній погрозі не можливо реагувати та вплинути на подальший хід розвитку подій. Санкція ж статті, що встановлює відповідальність, за вимагання передбачає безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі, натомість частина 1 статті 129 такого покарання не містить. Тому у зв'язку з викладеним вважаємо, що санкція частини 1 статті 129 КК України повинна бути доповнена покаранням у вигляді позбавлення волі на строк до двох років.

Висновки

кримінальний погроза вбивство правовий

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявилось у встановленні значення погрози вбивством та її місця в системі кримінального права України. Основні висновки дисертаційного дослідження полягають в наступному:

1. Встановлено сутність погрози як кримінально-караного діяння та сформульовано визначення погрози як різновиду психічного насильства, яке полягає у залякуванні особи застосуванням до неї чи близьких їй осіб фізичного насильства або заподіянням матеріальної шкоди, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення (реалізації) цієї погрози.

2. Проведений аналіз погрози як способу підбурювання дозволяє зробити висновок, що погрозі, як способу схиляння до вчинення злочину, притаманні такі ознаки:

а) погроза повинна бути дійсною, тобто існувати об'єктивно;

б) погроза поєднується із вимогою вчинити злочин;

в) погроза повинна бути реальною, тобто необхідна наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що свідчать про ймовірність реалізації погрози у випадку відмови підбурюваного від вчинення злочину;

г) погроза може стосуватись як підбурюваного, так і близьких йому осіб;

д) для визнання діяння незлочинним, шкода, заподіянням якої погрожує підбурювач, повинна бути більш значною, ніж шкода, яку заподіює підбурюваний під впливом погрози;

е) небезпека, що загрожує підбурюваному, не може бути усунена іншим шляхом, аніж шляхом вчинення злочину;

є) залишається здатність керувати своїми діями, настає кримінальна відповідальність.

3. Проведено комплексний аналіз видів погроз за чинним Кримінальним кодексом України та способів доведення погрози до відома потерпілого, запропоновано власне бачення особливостей кваліфікації погроз, висловлених різним способом, в тому числі погроз із використанням зброї. Аналіз видів погрози дозволяє дійти таких висновків. Кримінальна відповідальність за погрозу, як за окремий склад злочину встановлена за погрозу вбивством та за погрозу знищенням чи пошкодженням майна загально небезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози. В той же час, в статтях, де погроза виступає способом вчинення злочину або погроза висловлюється щодо визначених категорій потерпілих передбачені інші види погроз (насильством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, шкоди здоров'ю тощо). Запропоновано уніфікувати види погрози в чинному Кримінальному кодексі України наступним чином: формулювання "погроза насильством, що не є небезпечним для життя", замінити на "погроза насильством", а "погроза насильством, що є небезпечним для життя" замінити формулюванням "погроза вбивством або іншим фізичним насильством".

4. Аналіз суспільної небезпечності погрози дозволив дійти висновку, що погроза як одна з форм психічного насильства є кримінально караною, оскільки з її допомогою здійснюється негативний вплив на психічну недоторканість особи, з її допомогою можливий вплив на поведінку особи, що її сприймає. Якщо розуміти недоторканість як стан цілковитої захищеності від будь-яких небажаних посягань, то погроза спроможна зруйнувати такий стан або принаймні призвести до негативних змін такого стану.

5. Визначення об'єкта злочину, передбаченого ст.129 КК України, ускладнюється тим, що немає єдності серед науковців у розумінні самого поняття "погроза вбивством", яку визначають як вид психічного насильства або як форму виявлення злочинного наміру. Така теоретична неоднозначність призводить до проблем, що стосуються правового регулювання та притягнення до кримінальної відповідальності за погрозу вбивством. Підтримавши концепцію об'єкта злочину як закріпленого в законодавстві порядку відносин між людьми, та визнавши, що сутність погрози вбивством полягає у психічному насильстві, об'єкт даного злочину ми пропонуємо визначати як встановлений законодавством порядок відносин між людьми, що забезпечує психічну недоторканість особи.

6. Запропоновано кваліфікуючу ознаку статті 129 КК України "погрозу вбивством, вчинену членом організованої групи" замінити на "погрозу вбивством, висловлену членом злочинної організації". Такі зміни обґрунтовуються тим, що не організована група, а злочинна організація є найбільш небезпечною формою співучасті у злочині, метою діяльності якої є, зокрема, вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів. Вбивство є особливо тяжким злочином, а отже, погроза з боку члена злочинної організації значно підвищує її реальність та ступінь суспільної небезпечності вчиненого.

7. Запропоновано передбачити ознаку: "наявність реальних підстав побоюватись здійснення цієї погрози" в статтях, які встановлюють відповідальність за погрозу, висловлену щодо потерпілих із спеціальним статусом.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Бабанли Р.Ш. Проблеми визначення об'єкта злочину "погроза вбивством" у кримінальному праві / Р.Ш. Бабанли // Часопис Київського університету права, 2008. - №3. - С.270-275;

2. Бабанли Р.Ш. Кримінально-правове значення погрози / Р.Ш. Бабанли // Південноукраїнський правничий часопис, 2009. - №2. - С. 61-64

3. Бабанли Р.Ш. Реальність погрози як обов'язкова ознака складу злочину, передбаченого ст. 129 КК України / Р.Ш. Бабанли // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 43. - С.574-580;

4. Бабанли Р.Ш. Способи доведення погрози вбивством до відома потерпілого / Р.Ш. Бабанли // Збірник матеріалів ІХ міжнародної наукової конференції молодих учених "Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку" (27.01. - 31.01.2008 р., м. Косів Івано-Франківської області), - Випуск дев'ятий, Київ: Видавництво Київського університету права НАН України, 2008. - С. 368-371;

5. Бабанли Р.Ш. Погроза як елемент психічного примусу / Р.Ш. Бабанли // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених "Правова система України у світлі Європейського вибору" (13 червня 2008 року, м. Київ), - Київ: Видавництво "Юридична думка", 2008. - С. 344-348;

6. Бабанли Р.Ш. Ознаки, що свідчать про реальність погрози / Р.Ш. Бабанли // Збірник матеріалів Х міжнародної наукової конференції молодих учених "Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку" (27.01. - 31.01.2009 р. м. Косів Івано-Франківської області), - Випуск десятий, Київ: Видавництво Київського університету права НАН України, 2009. - С. 400-403.

7. Бабанли Р.Ш. Особливості погрози як злочину проти правосуддя / Р.Ш. Бабанли // Матеріали міжнародної наукової конференції "Правова політика Української держави" (19-20 лютого 2010 року м. Івано-Франківськ), - Том 2, Івано-Франківськ: Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2010. - С. 182-185.

Размещено на Allbest.ru