Конституційні засади правого регулювання інформаційної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. У сучасному демократичному суспільстві інформаційна сфера є важливою складовою суспільного устрою та його прогресивного розвитку. Еволюційне значення інформаційної складової полягає в тому, що сьогодні людство активно формує інформаційне суспільство, докладає зусиль для розвитку інформаційних технологій і створення високоефективного інформаційного середовища у глобальному вимірі. Водночас вона виконує функціональну роль - виступає вагомим чинником розбудови конституційних інститутів, розвитку та зміцнення демократичних цінностей.

Розвиток суверенної України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави забезпечується утвердженням і зміцненням конституційних засад, єдиним джерелом яких є Конституція України. Конституційні засади закріплюють основні права, свободи людини, принципи суспільного і державного ладу, регулюють взаємовідносини людини і держави. Конституційні засади виступають “векторами” розвитку суспільних відносин та подальшого розвитку законодавства.

Тому дослідження конституційних засад правового регулювання інформаційної сфери об'єктивно сприятиме її розвитку та формуванню інформаційного законодавства, яке покликано впорядкувати суспільні інформаційні відносини.

- дослідити основні наукові підходи до розуміння конституційних засад і визначити їх юридико-кваліфікаційні ознаки;

- з'ясувати правову природу, зміст та визначити конституційні засади правового регулювання інформаційної сфери;

- визначити інформаційну сферу як об'єкт конституційно-правового регулювання та дослідити її співвідношення з категорією “інформація”;

- вивчити міжнародні підходи та іноземний досвід конституційно-правового регулювання інформаційної сфери;

- розкрити зв'язок права на інформацію з конституційними засадами правового регулювання інформаційної сфери;

- визначити зміст поняття “інформаційна безпека”;

- дослідити стан конституційно-правового забезпечення інформаційної безпеки в Україні;

- дослідити конституційні засади доступу до інформації (на прикладі екологічної інформації).

1. Теоретичні питання конституційних засад правового регулювання інформаційної сфери

Дисертантом проведено науковий аналіз поняття та змісту принципів права, їх класифікацію на підставі обґрунтованої конструкції дедуктивно-правового ланцюгу: принципи права - конституційні принципи - конституційні засади правового регулювання інформаційної сфери. З'ясовано, що принципи права в їх класифікації постають як упорядкована, внутрішньо узгоджена система, структура якої відображає ієрархію принципів залежно від сфери їх поширення і яка пов'язана також з їх найбільш загальним змістом.

2. Право на інформацію як системоутворююча складова конституційних засад правового регулювання інформаційної сфери

Розкривається конституційно-правова суть і зміст права на інформацію, комплексний взаємозв'язок даного права з конституційними засадам правового регулювання інформаційної сфери, зміст і правове призначення гарантій та обмежень цього права. Методологічну основу розділу склали методи: наукового узагальнення, системно-структурний, формально-юридичний, конструктивної критики.

У цьому розділі досліджуються доктринальні підходи, теоретичні концепції до трактування права на інформацію. Визначено найбільш поширені з них, за якими право на інформацію розглядають: як конституційне комплексне суб'єктивне право громадянина, що полягає в можливості вільно здійснювати будь-які операції з інформацією незалежно від її виду та змісту; через проблему інформаційної відкритості діяльності державних органів. Установлено, що загальним для більшості визначень поняття “конституційне право на інформацію” є віднесення до нього усіх конституційних прав, що мають інформаційну складову або інформаційно-правовий характер і спрямовані на реалізацію в структурі інформаційних відносин.

На підставі аналізу положень Конституції України, що містяться в її статтях 29, 31, 34, 39, 40, 54, 57, 63, 67 та стосуються права на інформацію, в їх системному взаємозв'язку дисертант обґрунтовує тезу про те, що ці норми є органічно взаємопов'язаними, у загальному співвідношенні встановлюють взаємобаланс приватних, загальносуспільних і державних інтересів та у своїй сукупності визначають зміст конституційної засади гарантування права на інформацію. Відзначається комплексний характер цієї засади та її роль як системоутворюючої складової конституційних засад правового регулювання інформаційної сфери. Установлено, що дана конституційна засада реалізується в усіх сферах життєдіяльності суспільства як через приватно - , так і публічно-правові відносини.

Автор обстоює висновок, що право на інформацію є комплексним, включає правові можливості громадян, юридичних осіб і державних органів збирати, зберігати, використовувати, поширювати інформацію (про особу, про діяльність органів державної влади, адміністративну, масову, правову, екологічну інформації тощо), що є необхідною для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, дотримуючись взаємобалансу приватного-суспільного-державного інтересів.

Проведений аналіз чинного законодавства свідчить про галузеву розпорошеність норм, що забезпечують право на інформацію. Досліджуючи проблему систематизації інформаційного законодавства, дисертантом піддано аналізу пропозиції щодо його кодифікації шляхом прийняття Інформаційного кодексу та відстоюється позиція, що особливості предмета правового регулювання, котрі полягають у міжгалузево-інтеграційній властивості інформаційних відносин, ставлять під сумнів доцільність систематизації інформаційного законодавства шляхом кодифікації його норм в одному законодавчому акті.

Відзначено особливе правове значення та фундаментальний характер права на інформацію, що проявляє себе у зв'язку практично з усіма основними правами та свободами людини і громадянина. Системний підхід дисертанта щодо розкриття цієї властивості права на інформацію продемонстровано в конструктивно-юридичному аналізі та співставленні даного права з іншими правами та свободами людини, зокрема, правом на правову інформацію, правом на соціальний захист, правом на охорону здоров'я. Через дослідження концепцій свободи слова і свободи інформації, які визначено як базові щодо оформлення права на інформацію, відзначено самостійний характер даного права та його специфічну функцію щодо забезпечення взаємозв'язку між державою та громадянським суспільством. Здійснено порівняльний аналіз категорій “право на інформацію” та “свобода масової інформації” як складових та ознак демократичного суспільства та правової держави.

Дисертант аргументовано доводить, що конституційна засада гарантування права на інформацію проявляється у формі встановленого Конституцією та законами України позитивного обов'язку уповноважених та відповідальних за реалізацію цього права осіб. Зокрема, утвердження та забезпечення права на інформацію є прямим обов'язком держави та її органів за змістом ст. 3 Конституції України. Право на доступ до інформації, що є складовою права на інформацію, гарантує реалізацію останнього шляхом забезпечення можливості ознайомлення з офіційними документам, у чому простежується зв'язок права на інформацію з правом на звернення (ст. 40 Конституції України).

Обґрунтовується позиція, що право на інформацію включає за класифікаційними ознаками позитивні права, котрі полягають у можливості збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, та негативні права, що полягають у можливості відмови у наданні певної інформації (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

Визнання та встановлення гарантій права на інформацію в державі відображають рівень дотримання нею вимог міжнародних принципів і стандартів прав людини, розвитку й утвердження демократичних і правових цінностей.

Дисертантом проаналізовано систему гарантій права на інформацію, що включає такі елементи: збирання, зберігання, використання та поширення інформації про діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб; доступ громадян до відомостей про себе в державних органах; можливість перевірки якості інформації та реалізації вимоги спростування інформації, яка не відповідає дійсності; отримання необхідної достовірної інформації через засоби масової інформації; доступ до правової інформації у встановленому законом порядку; захист права на інформацію в суді тощо.

За результатами проведеного аналізу чинного законодавства України дисертантом виявлено, що в системі гарантій права на інформацію норми, які обмежують свавілля державних органів та інших зобов'язаних осіб в інформаційній сфері, становлять лише незначну частину. Водночас спостерігається тенденція встановлення необґрунтованих обмежень щодо доступу до відомчих документів, архівів, актів органів місцевого самоврядування тощо. Аргументовано доводиться, що їхнє встановлення здебільшого зумовлено наявністю прогалин у законодавстві. Тому найважливішою серед загальних гарантій автор визначає законність в контексті ч. 2 ст. 19 Конституції України.

У системі гарантій права на інформацію досліджено функції Президента України, який згідно зі ст. 102 Основного Закону є гарантом прав і свобод людини і громадянина, Кабінету Міністрів України, що відповідно до ст. 116 Конституції України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

До юридичних гарантій права на інформацію дисертантом віднесено встановлені законом заходи цивільної, адміністративної, кримінальної відповідальності за порушення цього права.

Універсальною гарантією цього права визначено його захист у суді. Особливе значення відведено конституційному праву на звернення особи за захистом її прав до наднаціональних юрисдикційних органів, що передбачено ч. 4 ст. 55 Конституції України. Діяльність таких органів, зокрема Європейського суду з прав людини, щодо захисту права на інформацію віднесено до міжнародних юрисдикційних гарантій. Міжнародно-правовими гарантіями права на інформацію визначено закріплення цього права та його стандартів на міжнародному рівні, а також встановлення міжнародних гарантій його захисту.

Дисертантом проаналізовані конституційні обмеження права на інформацію та встановлено, що вони сформульовані в загальному виді. Звертаючись до позиції Європейського суду з прав людини, який наголошує на тому, що для таких прав “винятки повинні чітко тлумачитися та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена”, дисертант пропонує цей принцип покласти в основу законодавчого визначення і регулювання застосування таких обмежень.

У розділі досліджуються випадки, коли запровадження обмежень права на інформацію видаються виправданими, доцільними та необхідними: віднесення інформації до державної таємниці, захист комерційної та іншої таємниці, конфіденційної інформації, розголошення якої може негативно виплинути на законні інтереси особи. Аргументовано доведено, що законодавчої конкретизації потребують питання щодо визначення поняття і змісту службової та комерційної таємниці, іншої захищеної законом інформації, запропоновано врегулювати ці питання спеціальним законом про комерційну таємницю та іншу конфіденційну інформацію.

Досліджено правовий зміст і характер правових зв'язків між гарантіями та обмеженнями права на інформацію та відзначено, що встановлені обмеження права на інформацію одночасно можуть виступати гарантіями забезпечення як цього права, так і інших прав і свобод.

3. Конституційні засади інформаційної безпеки та доступу до інформації

Висвітлюються питання конституційно-правового забезпечення інформаційної безпеки в Україні, досліджуються механізми конституційно-правового регулювання та забезпечення доступу до інформації на прикладі доступу до екологічної інформації. Під час розробки даного розділу дисертантом використано такі методологічні прийоми: наукове узагальнення, системний аналіз, правове моделювання, порівняльно-правовий і формально-юридичний методи.

На підставі вивчення й узагальнення доктринальних підходів і наукових концепцій щодо визначення змісту та поняття “інформаційна безпека” вдосконалено його дефініцію в контексті ч. 1 ст. 17 Конституції України.

Дослідивши законодавчі та інші нормативно-правові акти України з питань забезпечення інформаційної безпеки, дисертант дійшов висновку, що вони не гарантують у правовому й організаційному плані формування та розвиток цілісної системи забезпечення інформаційної безпеки, а спрямовані лише на фрагментарне вирішення проблем в інформаційній сфері.

При цьому акцентовано увагу на законодавчих проблемах щодо реалізації конституційної засади забезпечення інформаційної безпеки. Обґрунтовано та визначено напрями законодавчого забезпечення інформаційної безпеки. Відстоюється позиція щодо доцільності розробки законопроекту про інформаційну безпеку України з урахуванням визначених напрямів.

В основу дослідження механізмів реалізації принципу вільного доступу до інформації автором покладено правові аспекти гарантування вільного доступу до екологічної інформації, що передбачено ч. 2 ст. 50 Конституції України. Актуальність проблеми для України обґрунтовується, зокрема, на прикладі негативних наслідків інформаційних обмежень, пов'язаних із Чорнобильською катастрофою.

Висвітлено правовий зв'язок між забезпеченням вільного доступу до екологічної інформації та реалізацією екологічних прав людини.

В основу правового аналізу дисертантом покладено Конвенцію ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція), що ратифікована Україною.

На підставі порівняльного аналізу положень Орхуської конвенції, конституційних і спеціальних законів іноземних держав, актів національного законодавства України зроблено висновок про те, що норми вітчизняного законодавства, спрямовані на забезпечення вільного доступу громадян до екологічної інформації, не повністю відповідають міжнародному стандарту екологічної інформації.

Визначено та розкрито сутність основних ознак екологічної інформації, як-то: відкритість, прозорість, достатність, доступність.

У рамках дослідження механізмів поширення екологічної інформації дисертантом піддано науково-правовому аналізу категорії “екологічна інформація”, “носії екологічної інформації”, на підставі чого визначено систему носіїв екологічної інформації як форм об'єктивації даних, відомостей екологічного змісту та встановлено особливості їх правового статусу, що полягають в їхньому офіційному характері. Запропоновано термінологічне визначення поняття “офіційна екологічна інформація”.

Найбільш проблемним з правової точки зору визначено питання обмеження інформаційних прав громадян в інтересах національної безпеки, громадської безпеки, що передбачено ч. 3 ст. 34 Конституції України в частині їх доступу до екологічної інформації, гарантованого ч. 2 ст. 50 Конституції України.

У даному питанні дисертант виходить із необхідності установлення відповідного балансу загальносуспільних і державних інтересів. Для цих цілей запропоновано розробити конституційну модель секретності екологічної інформації, що включатиме чітке визначення змісту або сегменту секретності та її максимальний “екологічний поріг секретності” як юридичний критерій, у рамках якого збереження такого правового режиму в інтересах національної безпеки є виправданим і допустимим. Визначення такого “екологічного порогу” має здійснюватись відповідно до методик, порядок розробки, громадського обговорення та процедура затвердження яких має визначатися законом. Обов'язок оприлюднення інформації у разі перевищення “екологічного порогу секретності” повинен покладатися на вище керівництво всіх рівнів згідно з компетенцією та мати характер персональної відповідальності.

Дисертант акцентує увагу на загальній проблемі доступу до інформації в Україні, про що також свідчать відповідні законодавчі ініціативи. Приміром є проект Закону України “Про доступ до публічної інформації” (реєстр. № 2763 від 19 червня 2008 р.), що розроблений із метою забезпечення прозорості й відкритості суб'єктів владних повноважень та створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Позитивно оцінюються наміри законодавчо визначити режим доступу до публічної інформації, у тому числі виключних підстав обмеження такого доступу, встановлення відповідальності за відмову чи відстрочку в наданні інформації тощо.

Висновки

правовий конституційний інформаційний секретність

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляються в комплексному дослідженні конституційних засад правового регулювання інформаційної сфери, наукових поглядів і підходів щодо розуміння суті та місця конституційних засад у системі права, їх значення для розвитку суспільних відносин і законодавства в інформаційній сфері.

У висновках дисертантом сформульовано основні результати дослідження, які характеризуються теоретичним і практичним значенням та на підставі яких окреслені положення наукової новизни, що винесені на захист. Зокрема, основні висновки виражені в наступних положеннях.

1. На підставі наукового узагальнення проаналізовано і систематизовано основні наукові концепції, підходи щодо розуміння та визначення конституційних принципів у системі принципів права, їх сутності та змісту, запропоновано розширене тлумачення дефініції “принципи права” як основоположних засад, що характеризують зміст права та його призначення, є найважливішими елементами його системи та механізму правового регулювання, що спрямовують розвиток та функціонування всієї системи права.

Установлено, що принципи права в їх класифікації постають як упорядкована, внутрішньо узгоджена система, структура якої відображає ієрархію принципів залежно від сфери їх поширення. Удосконалено підходи щодо їх класифікації, з урахуванням чого виділено: загальні принципи права - поширюють юридичну силу на всю систему права; конституційні - містяться в основному конституційному законі, втілюють фундаментальні засади, поширюються на більшість галузей права; галузеві - притаманні одній галузі; міжгалузеві - лежать в основі двох чи більше галузей права.

Визначено юридико-кваліфікаційні ознаки конституційних принципів: високий рівень узагальнення, універсальність, засадничий характер, вище вираження нормативності та імперативності. Обґрунтовано, що конституційні засади - це конституційні принципи засадничого, системоутворюючого характеру, що виступають основою законодавства щодо регулювання суспільних відносин.

На підставі загального підходу щодо класифікації принципів конституційного права на загальні та спеціальні, визначено загальні та спеціальні конституційні засади, притаманні певній галузі (у даному разі інформаційній сфері). Відстоюється теза, що у поєднанні вони утворюють певну конституційну модель, якій мають відповідати суспільні відносини і яка забезпечує певний конституційний формат їх правового регулювання.

2. Доведено, що конституційні засади правового регулювання інформаційної сфери - це конституційні принципи, основним джерелом яких є Конституція України, що покладені в основу правового регулювання суспільних відносин з приводу інформації.

Виявлено системоутворююче значення конституційних засад, яке полягає в тому, що конституційні засади не тільки формують правову основу інформаційного законодавства, а й втілюють його зміст. Інформаційне законодавство є результатом утвердження та розвитку в ньому конституційних засад.

3. Визначено інформаційну сферу як об'єкт конституційно-правового регулювання за критеріями основних конституційних цілей: забезпечення прав і свобод людини щодо інформації, інформаційної безпеки суспільства та держави тощо. Вказується на винятково важливе значення її як об'єкта конституційно-правового регулювання, оскільки вона є сферою реалізації прав і свобод людини, що належать до найбільш важливих демократичних цінностей. На підставі системного аналізу наукових розробок і нормативно-правових джерел щодо визначення правового змісту поняття “інформація” виокремлено його змістову та функціональну властивості, що дозволило визначити дану категорію ключовим елементом інформаційної сфери, який виступає ресурсом, об'єктом, результатом інформаційних відносин у формі конкретних знань, їх накопичень, системи, набуває характеру загальносуспільного інформаційного надбання.

4. Досліджено систему міжнародних стандартів інформаційної сфери, що закріплені в ряді міжнародних нормативних документів. Встановлено, що загальні засади і принципи організації інформаційних відносин згідно з міжнародними стандартами знайшли відображення в Конституції України. Упровадження міжнародних стандартів інформаційної сфери в Конституції України по суті спрямовано на розбудову інформаційного суспільства. За результатами їх дослідження виявлено, що в державно-організованому суспільстві інформаційні права, які входять до системи прав і свобод людини, не є абсолютними, до них можуть бути встановлені законом обмеження в загальносуспільних інтересах.

5. Встановлено зміст права на інформацію як системоутворюючої складової конституційних засад правового регулювання інформаційної сфери. Визначено засадничо-правову суть конституційних гарантій права на інформацію, що, з одного боку, спрямовані на реалізацію суб'єктивних інформаційних прав, задоволення особистих інформаційних потреб та інтересів кожного з метою забезпечення вільного і всебічного розвитку особистості, з іншого - підкреслено, що в інформаційному суспільстві вони виступають важливою умовою реалізації будь-яких прав і свобод людини і громадянина.

6. На підставі аналізу українського законодавства з'ясовано, що право на інформацію має комплексний взаємозв'язок із конституційними засадами правового регулювання інформаційної сфери. Визначено основоположну роль конституційної засади гарантування права на інформацію як базової для утвердження правових можливостей, форм і способів реалізації даного суб'єктивного права в тих чи інших правовідносинах, проаналізовано її комплексний характер щодо правового регулювання інформаційної сфери. Доведено, що концепції свободи думки і слова та свободи інформації є базовими в процесі оформлення права на інформацію, яке має самостійний характер та виконує особливу функцію щодо забезпечення взаємозв'язку між державою та громадянським суспільством.

7. Досліджено загальні та науково-правові аспекти забезпечення інформаційної безпеки в Україні, що визначено конституційною засадою в контексті ч. 1 ст. 17 Конституції України. Узагальнено дефініцію “інформаційна безпека” як стан захищеності інформаційного простору держави, за якого забезпечується реалізація інформаційних та інших прав і свобод людини, дотримання публічного порядку та загальних моральних засад суспільства, збереження інформаційного суверенітету України та розвиток інформаційного суспільства.

8. За результатами дослідження стану конституційно-правового регулювання у цій сфері акцентовано увагу на проблемі законодавчого забезпечення інформаційної безпеки в Україні. Аргументовано, що існуючі проблеми, насамперед, пов'язані з відсутністю послідовної державної політики в зазначеній сфері; висвітлено проблеми законопроектної діяльності в цьому напрямі; визначено напрями забезпечення інформаційної безпеки, що потребує законодавчого упровадження.

9. Наукове висвітлення проблеми конституційно-правового забезпечення вільного доступу до інформації представлено на прикладі доступу до екологічної інформації. На підставі оцінки положень Конституції України розкривається структура екологічної інформації.

За результатами аналізу міжнародних договорів, ратифікованих Україною, визначено міжнародний стандарт екологічної інформації, його структуру та встановлено, що норми національного законодавства (зокрема, Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”) потребують приведення їх у відповідність до цього стандарту.

Основними ознаками екологічної інформації є її відкритість, прозорість, достатність і доступність; надається кваліфікаційна характеристика цих ознак. Обґрунтовано необхідність та запропоновано визначення дефініції “офіційна екологічна інформація” як достовірних відомостей про стан довкілля та засоби його охорони, якість харчових продуктів і предметів побуту, загрози екологічній безпеці, що надаються державними органами та уповноваженими організаціями у порядку та строки відповідно до закону.

Досліджено проблему обмеження інформаційних прав громадян в інтересах національної безпеки, громадської безпеки, що передбачено ч. 3 ст. 34 Конституції України, з огляду на гарантований ч. 2 ст. 50 Конституції України доступ до екологічної інформації. Виходячи з позиції встановлення балансу щодо дотримання прав кожного та забезпечення інтересів національної безпеки, запропоновано розробити модель секретності екологічної інформації на засадах упровадження “екологічних порогів секретності”. Водночас вироблено пропозиції щодо процедури затвердження “екологічного порогу секретності”, що ґрунтується на засадах поєднання участі громадськості та державно-владних механізмів ухвалення рішень за установленням персональної відповідальності уповноважених осіб.

Література

1. Чубарук Т.В. Окремі аспекти дослідження інформаційного законодавства / Т.В. Чубарук // Правове регулювання економіки : зб. наук. праць. - К. : Вид-во КНЕУ, 2007. - № 7. - С. 184 - 189.

2. Чубарук Т.В. Законодавче забезпечення інформаційної безпеки в Україні / Т.В. Чубарук // Право України. - 2007. - №9. - С. 67-69.

3. Чубарук Т.В. Система джерел екологічної інформації в аспекті конституційного права доступу до такої інформації / Т. В. Чубарук // Правова інформатика. - 2008. - № 3 (19). - С. 31-37.

4. Чубарук Т.В. Конституційні засади правового регулювання інформаційної сфери / Т.В. Чубарук // Правова інформатика. - 2010. - № 3(27) - С. 16-20.

5. Чубарук Т.В. Реалізація конституційного принципу забезпечення інформаційної безпеки / Т.В. Чубарук // Актуальні проблеми юридичної науки: зб. тез міжнародної науково-практичної конференції “Шості осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 року): У 3-х частинах. - Частина перша: Теорія та історія держави і права. Історія політичних та правових вчень. Філософія права. Конституційне право. Екологічне право. Земельне право. Аграрне право. Міжнародне право. Порівняльне законодавство / Хмельницький університет управління та права. - Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2007. - С. 20-23.

Размещено на Allbest.ru