Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет внутрішніх справ

УДК 343.624

Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Бабаніна Вікторія Вікторівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Микитчик Олександр Васильович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік АПрНУ, Заслужений діяч науки і техніки України Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

кандидат юридичних наук, професор Куц Віталій Миколайович, Національна академія прокуратури України,

проректор з наукової роботи - директор Науково-дослідного інституту

Захист відбудеться 22 квітня 2010 року о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий “18” березня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.В. Савченко

небезпека залишення кримінальний покарання

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Демократична правова держава ставить перед правовою наукою завдання щодо необхідності вирішення нових завдань, що виникають у зв'язку з розвитком суспільства. Саме точне і неухильне виконання нормативно-правових актів є гарантією реалізації інтересів особи та суспільства. На сьогоднішній день надзвичайно актуально постала проблема щодо захисту основних прав і свобод людини й громадянина. Так, ст. 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Одним із засобів забезпечення охорони цих цінностей є встановлення державою кримінальної відповідальності за вчинення діянь, які на них посягають.

В останні роки в Україні відбувається різке зростання кількості злочинів проти життя та здоров'я особи. Це пояснюється не лише психологічною схильністю особи до насильства, але й зменшенням уваги членів суспільства до моральності. Зокрема, останній фактор суттєво впливає на вчинення злочину, передбаченого ст. 135 КК України - “Залишення в небезпеці”, адже люди стають все більш байдужими та безсердечними щодо до інших людей, особливо коли це стосується малолітніх дітей, літніх батьків, інвалідів та інших осіб, залишених без допомоги та підтримки. Одна з християнських заповідей - “допоможи ближньому” знайшла своє відображення у вказаній статті КК України. У зв'язку з цим особливої уваги потребує розробка пропозицій щодо удосконалення ст. 135 КК України, теоретичне та практичне їх обґрунтування.

Залишення в небезпеці характеризується тим, що винний не виконує обов'язків щодо надання допомоги особі, яка знаходиться в небезпечному для життя стані і потребує допомоги, та не може прийняти заходів щодо врятування свого життя самостійно. При цьому у винного є можливість надати таку допомогу потерпілому. За кримінальним законодавством норми, що передбачають надання допомоги людині, яка цього потребує, для врятування її життя та здоров'я, закріплені не лише в ст. 135 КК України, але й в ст.ст. 136, 139, 166, 284 КК України.

Проблема охорони і захисту життя, здоров'я людини і громадянина була й залишається у центрі науки кримінального права. Питання кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці в науковій літературі розглядали такі вітчизняні вчені як І.І. Горелик, О.С. Горелік, Т.В. Кірпіченко, В.Б. Малінін, В.А. Мисливий, П.І. Орлов, О.Л. Тимчук, Є.В. Топильський, М.І. Хавронюк, Н.М. Ярмиш. Вони зробили вагомий внесок у дослідження різних аспектів проблеми залишення в небезпеці, однак не вичерпали всіх питань теми і не виключають її подальшого дослідження.

Проте, віддаючи належне науковому рівню і ступеню розробленості кримінально-правової заборони залишення в небезпеці, слід визнати, що дослідження проводилися в інших соціально-політичних умовах і не вичерпують усього кола питань, які постають перед слідчими, прокурорами та суддями у період реформування соціально-економічного устрою, динамічного розвитку науки кримінального права, науково-технічного прогресу. Не знайшли достатнього відображення у наукових працях питання генезису кримінально-правової заборони залишення в небезпеці, визначення форми вини при залишенні в небезпеці, справедливості та відповідності покарання за вказане діяння, відмежування злочину, передбаченого ст. 135 КК України, від суміжних злочинів. Не здійснено компаративного дослідження кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці за кримінальним законодавством України та законодавством зарубіжних країн, не дана в повному обсязі характеристика проблемних питань складу злочину.

Останнім ґрунтовним дослідженням кримінально-правової заборони залишення в небезпеці стало дисертаційне дослідження радянського вченого Т.В. Кірпіченка, який у 1983 році захистив кандидатську дисертацію за темою: “Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці”. Однак зміна соціально-економічних й соціально-політичних реалій та прийняття КК України 2001 року, зумовило зміни і в самій нормі, яка передбачає відповідальність за залишення в небезпеці, що вимагає проведення якісно нового дослідження цієї норми. Також серед науковців немає єдиної точки зору щодо визначення об'єкта цього злочину та інших елементів складу злочину, понять “завідомість”, “безпорадний стан”, “тяжкі наслідки” тощо.

Теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи стали праці Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, І.Г. Богатирьова, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, П.А. Вороб'я, В.О. Глушкова, Н.О. Гуторової, І.А. Вартилецької, О.М. Джужи, О.О. Дудорова, Т.В. Кірпіченка, М.Й. Коржанського, О.Г. Колба, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, В.В. Кузнєцова, Н.Ф. Кузнєцової, В.М. Куца, Є.В. Лащука, О.В. Микитчика, В.А. Мисливого, П.С. Матишевського П.П. Михайленка, М.І. Мельника, А.А. Музики, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, О.В. Процюка, А.В. Савченка, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, Г.О. Усатого, Є.В. Фесенка, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, В.І. Шакуна, С.С. Яценка та ін.

Однак заборона залишення в небезпеці ще недостатньо досліджена в кримінально-правовій науці. Тому комплексне глибоке спеціальне дослідження вказаної проблеми є новим і потрібним кроком у кримінально-правовій характеристиці залишення в небезпеці.

Також необхідно зазначити, що судова практика застосування ст. 135 КК України є суперечливою, оскільки існують помилки при кваліфікації даного діяння. Крім того, при призначенні покарання в деяких випадках не дотримано принципу справедливості та відповідності призначеного покарання до вчиненого злочину.

З огляду на викладене, обрана для дослідження тема є важливою та актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ (КНУВС) відповідно до тематики Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень, вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004-2009 роки, (затвердженої наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755); Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки (затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767); Концепції реформування кримінальної юстиції України (затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року) та Планом заходів щодо реалізації цієї Концепції (затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 pоку).

Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (протокол від 25 грудня 2007 року № 20), передбачена щорічними планами проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт КНУВС на 2006-2009 роки та включена до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (АПрН 2007, п. 571).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексна наукова розробка питань кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці та формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо її вдосконалення.

Виходячи з мети необхідним є вирішення таких завдань:

- дослідити генезис законодавства про кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці;

- розглянути кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за залишення в небезпеці та порівняти з українським;

- проаналізувати елементи та ознаки складу злочину, передбаченого ст. 135 КК України;

- здійснити відмежування залишення в небезпеці від суміжних злочинів та висвітлити питання кваліфікації;

- визначити види та межі покарань за залишення в небезпеці;

- провести власні емпіричні дослідження й розкрити стан практики застосування ст. 135 КК України у судовій та слідчій діяльності, узагальнити та проаналізувати її результати, а також виявити наявні в цій сфері проблеми;

- розробити пропозиції щодо внесення змін до національного законодавства з метою вдосконалення норми, що передбачає кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері забезпечення кримінально-правовою забороною обов'язку надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Предмет дослідження - кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці.

Методи дослідження репрезентовані системою загальнонаукових і спеціально-наукових методів, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмета. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження застосовувались такі методи, зокрема: історико-правовий використаний при вивченні історичних витоків та генезису кримінально-правової заборони залишення в небезпеці (з часів Київської Русі й донині) (підрозділ 1.1.); компаративістський - використовувався при виявленні загального, схожого, відмінного та унікального у кримінальному законодавстві України та іноземних держав в положеннях їх доктрини щодо кримінально-правової заборони залишення в небезпеці (підрозділ 1.2.); догматичний - сприяв виявленню недоліків у нормі КК України, що передбачає відповідальність за залишення в небезпеці, завдяки її аналізу (підрозділи 1.2., 2.1., 2.2., 3.2.); соціологічний - використовувався при анкетуванні 396 практичних працівників органів внутрішніх справ (ОВС) України з питань ефективності застосування кримінально-правової норми про відповідальність за залишення в небезпеці, а також стосовно питань кваліфікації під час розслідування кримінальних справ, передбачених ст. 135 КК України (у всіх розділах дисертації); логіко-юридичний - для аналізу кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за залишення в небезпеці (у всіх розділах дисертації); системно-структурний - для дослідження конкретних елементів кримінально-правової норми, про відповідальність за залишення в небезпеці (підрозділи 1.2., 2.1., 2.2., 3.1., 3.2.); логіко-граматичний - використовувався при встановленні деяких понять, зокрема “завідомість”, “безпорадний стан” тощо (підрозділи 2.1., 2.2.); діалектичний - забезпечив дослідження кримінально-правових положень про відповідальність за залишення в небезпеці в їх взаємозв'язку, вплинув на формування висновків і пропозицій за темою дослідження (у всіх розділах дисертації); системного аналізу - використовувався для комплексного розгляду складових предмета дослідження як елементів єдиного цілого (у всіх розділах дисертації); структурно-функціональний - посприяв комплексному дослідженню питань уніфікації норми про кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці з урахуванням існуючих умов та потреб практики (у всіх розділах дисертації). Ці та інші методи наукового дослідження використовувались у взаємозв'язку, що сприяло проведенню всебічного аналізу, обґрунтуванню теоретичних висновків та практичних рекомендацій.

Емпіричну базу дослідження становлять: 1) результати анкетування 396 практичних працівників ОВС України з 21 області України, міст Києва та Севастополя, стосовно питань ефективності застосування кримінально-правової норми про відповідальність за залишення в небезпеці, а також щодо питань кваліфікації під час розслідування кримінальних справ, передбачених ст. 135 КК України; 2) дані, одержані при вивченні 98 кримінальних справ, порушених за ст. 135 КК України, розслідуваних органами досудового слідства та розглянутих судами України у період з 2007 до 2009 року.

Науково-теоретичну основу дослідження склали наукові розробки з загальної теорії кримінального права, кримінального права, кримінології, кримінального процесу, компаративного права, адміністративного права, філософії, медицини тощо.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, сімейне, адміністративне законодавство України, постанови Пленуму Верховного Суду України, що мають відношення до досліджуваної проблеми. При аналізі історичного розвитку кримінально-правової заборони залишення в небезпеці були використані окремі нормативно-правові акти, починаючи з 1016 року. У процесі порівняльно-правового аналізу використовувалися положення кримінального законодавства окремих зарубіжних держав та країн СНД.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань, дисертація є першим в Україні комплексним монографічним науковим дослідженням, де проведено комплексний аналіз кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці. Конкретний внесок дисертанта в наукову розробку щодо питань кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці полягає в обґрунтуванні пропозицій та рекомендацій, що містять елементи наукової новизни й мають теоретичне та практичне значення для застосування ст. 135 КК України, зокрема:

вперше:

- проведено історичний аналіз законодавчих норм стосовно залишення в небезпеці в різні історичні періоди (починаючи з часів Київської Русі) та обґрунтовано його теоретичне значення для подальшого вдосконалення ст. 135 КК України;

- здійснено компаративне дослідження кримінально-правової заборони залишення в небезпеці за законодавством України та деякими країнами СНД та Західної Європи;

- науково обґрунтовано розширення у відповідності до змісту кримінально-правової заборони залишення в небезпеці об'єкту злочину шляхом зазначення в диспозиції ч. 1 цієї норми не тільки про “небезпечний для життя”, а й “небезпечний для здоров'я стан”;

- аргументовано замінити словосполучення “новонародженої дитини” словосполученням “малолітньої дитини”;

- науково обґрунтовано необхідність у диспозиції ч. 2 ст. 135 КК України слова “Ті самі дії” замінити словами “Те саме діяння”;

- з метою забезпечення повноти кримінально-правової охорони життя та здоров'я потерпілого, передбаченого ч. 2 ст. 135 КК України, доведено необхідність передбачити в диспозиції даної норми вказівку окрім “матері новонародженої дитини” ще на одного суб'єкта злочину - “батька цієї дитини”;

- запропоновано виключити термін “завідоме” з початку диспозиції ч. 1 ст. 135 КК України, натомість доповнити вказану норму після слів “яка перебуває” словами “завідомо для винного”;

- на основі аналізу практики застосування судами ст. 135 КК України доведено необхідність передбачення спеціальної норми про звільнення від кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці при наявності чітко визначених у КК України підстав та умов, що вирішується шляхом внесення пропозицій про доцільність доповнення цієї статті частиною четвертою відповідного змісту;

- аргументовано необхідність розширити межі покарання у ч.ч. 1 і 2 ст. 135 КК України та встановити їх верхню межу відповідно у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років у ч. 1 та до п'яти років - у ч. 2, визнавши тим самим залишення в небезпеці, вчинене без обтяжуючих обставин, злочином середньої тяжкості;

удосконалено:

- конкретизація основного безпосереднього об'єкта залишення в небезпеці, зокрема обґрунтовано, що ним є такі охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, як життя та здоров'я особи;

- визначення тяжких наслідків, передбачених у ч. 3. ст. 135 КК України, через наведення їх в авторській редакції;

- теоретичні положення щодо кримінально-правової характеристики небезпечного для життя стану, а також безпорадного стану особи;

- доктринальні положення щодо змісту та значення терміну “завідомо” для конструкції даного складу злочину.

дістало подальшого розвитку:

- положення, про те, що для злочину, передбаченого ст. 135 КК України, характерна змішана форма вини, тобто - умисел (прямий і непрямий) щодо діяння та необережність (злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість) щодо наслідків;

- обґрунтування, що для настання кримінальної відповідальності у відповідності до об'єктивної сторони складу залишення в небезпеці, обов'язковою є наявність небезпечного для життя стану та неможливість вжити заходів до самозбереження особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані;

- наукові погляди про те, що об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, проявляється у бездіяльності двох видів: бездіяльності-невтручанні та бездіяльності, що спричинена попередніми діями винної особи;

- твердження, що виявлення причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим діянням та суспільно-небезпечним наслідком полягає у визначенні можливості запобігання їм при наданні суб'єктом злочину допомоги потерпілому, а також при встановленні того, що надання такої допомоги все одно не врятувало б потерпілого;

- наукові позиції про те, що потерпілим від злочину є особа, яка перебуває в небезпечному для життя стані, ознаками якого є безпорадний стан (старість, хвороба, малолітство тощо), наявність небезпеки для життя (дія небезпечних факторів зовнішнього середовища: стихійного лиха, пожежі тощо або ж внаслідок звичайного перебігу хвороби потерпілого чи розвитку хворобливого стану).

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що сформовані й аргументовані у дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки, пропозиції та рекомендації мають прикладний характер і використовуються за різними напрямками діяльності у:

- законотворчій сфері - при вдосконаленні положень ст. 135 КК України “Залишення в небезпеці” (довідка Інституту законодавства Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 22/94-1-4);

- практичній діяльності - при правильній кваліфікації злочину, відповідальність за який передбачена ст. 135 КК України (акт впровадження Слідчого управління УМВС України в Кіровоградській області від 7 червня 2009 року);

- навчальному процесі - при викладанні курсів “Особлива частина кримінального права України”, “Теорія кваліфікації злочинів”, а також при підготовці підручників і навчальних посібників з кримінально-правових дисциплін (акт КНУВС від 2 жовтня 2009 року).

Особистий внесок здобувача. Усі сформульовані положення та висновки є результатом особистих досліджень автора. У фахових наукових статтях “Особливості суб'єкту злочину, передбаченого ст. 135 КК України “Залишення в небезпеці”, “Суб'єктивна сторона залишення в небезпеці” підготовлені у співавторстві, автору належить 50,0 % змісту.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних, наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: 1) Міжнародній науковій конференції Національної академії наук України, Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Інституту держави і права імені В.М. Корецького, Київського університету права “Четверті юридичні читання” (м. Київ, 3-4 квітня 2008 року); 2) Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого “Осінні юридичні читання” (м. Харків, 12-13 листопада 2008 року); 3) засіданні круглого столу Київського національного університету внутрішніх справ Центру післядипломної освіти на тему: “Розслідування дорожньо-транспортних злочинів: сучасний стан, проблеми, перспективи” (м. Київ, 6 березня 2008 року); 4) І Міжвузівській студентській науково-практичній конференції Міжнародного науково-технічного університету імені Юрія Бугая “Актуальні проблеми сучасної науки: теорія і практика” (м. Київ, 25 березня 2009 року); 5) Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених Київського національного університету імені Тараса Шевченка “ Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2009 року); 6) науково-практичній конференції Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ “Право і наука в умовах сучасного державотворення” (м. Суми, 25 квітня 2009 року); 7) науково-практичній конференції Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ “Правова держава: історія, сучасність та перспектива формування в Україні” (м. Запоріжжя, 23 квітня 2009 року); 8) загальноуніверситетській науково-теоретичній конференції Київського національного університету внутрішніх справ “Проблеми кримінально-правових наук: історія, сучасність, міжнародний досвід (пам'яті професора П.П. Михайленка)” (м. Київ, 10 грудня 2009 року); 9) науково-практичній конференції Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ “Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів в сучасних умовах” (м. Запоріжжя, 30 жовтня 2009 року); 10) Всеукраїнській науково-практичній конференції Інституту повітряного і космічного права та масових комунікацій Національного авіаційного університету “Особливості розвитку правової держави в умовах активізації євроінтеграційних процесів: проблеми теорії і практики” (м. Київ, 18 лютого 2010 року).

Публікації. Основні положення та матеріали дисертаційного дослідження висвітлені в чотирнадцяти наукових роботах (шість статей у фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України, та восьми матеріалах і тезах конференцій).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають шість підрозділів, висновків, 9 додатків (на 29 сторінках), списку використаних джерел (225 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 242 сторінки, з них загального тексту - 191 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 “Історичний та порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства щодо відповідальності за залишення в небезпеці” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Генезис законодавства України про відповідальність за залишення в небезпеці” досліджено законодавство, що діяло та території нашої держави, починаючи з часів існування Київської Русі.

Автором відзначено, що кримінально-правові норми про відповідальність за залишення в небезпеці з'явилися досить давно. Генезис кримінально-правової заборони залишення в небезпеці бере свій початок ще зі Статутів князя Володимира Святославовича про десятини, суди і про людей церковних 1016 року та дістає свого подальшого розвитку за часів Галицько-Волинського князівства, Запорізької Січі, Російської та Австро-Угорської імперій, УНР, ЗУНР, УРСР та звичайно, в період незалежної України.

Аналіз історії розвитку законодавства про відповідальність за залишення в небезпеці виявив, що важливим етапом розвитку досліджуваної кримінально-правової заборони стало прийняття в 1845 році Уложення про покарання кримінальні та виправні. У розділі Х “Про злочини проти життя, здоров'я, свободи і честі приватних осіб” у главі V “Про самовільне залишення особи в небезпеці і ненадання допомоги помираючому” містилося дванадцять статей, в багатьох з яких описувалися ознаки складу злочину залишення в небезпеці.

У Кримінальному Уложенні 1903 року у нормі, яка містила в собі кримінально-правову заборону залишення в небезпеці, вперше було поєднано два види бездіяльності - бездіяльність-невтручання та бездіяльність, спричинена попередніми діями особи.

Радянський період розвитку кримінального законодавства України вніс відповідні зміни в кримінально-правову заборону залишення в небезпеці. Так, з 1917 року за залишення в небезпеці винні, притягувалися до кримінальної відповідальності лише тоді, коли вони мали можливість надати допомогу потерпілому, а також на неї був покладений обов'язок щодо піклування за ним. Положення ст. 111 КК України 1960 року були найбільш близькими до положень кримінально-правової заборони залишення в небезпеці чинного КК України. Наукове дослідження історичного розвитку заборони залишення в небезпеці посприяло сучасному тлумаченню змісту ст. 135 КК України.

У підрозділі 1.2. “Кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за залишення в небезпеці” здійснено кримінально-правове дослідження норм про відповідальність за залишення в небезпеці Австрії, Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Грузії, Данії, Киргизької Республіки, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Нідерландів, Норвегії, Республіки Болгарія, Республіки Вірменія, Республіки Естонія, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Республіки Польща, Республіки Таджикистан, Російської Федерації, Турції, Федеративної Республіки Німеччина, Франції, Швейцарії тощо. Автором було охарактеризовано найбільш суттєві ознаки складу злочину, який передбачає кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці, як в Україні, так і в зарубіжних країнах та країнах СНД.

Об'єктом злочину в нормах, які встановлюють кримінально-правову заборону залишення в небезпеці, в усіх КК країн, які розглянуті в даній роботі, є життя та здоров'я особи. Стосовно об'єктивної сторони, то вона виражається в бездіяльності, яка проявляється в двох видах, тобто бездіяльність-невтручання, яка полягає в невиконанні особою обов'язків з надання допомоги потерпілому, який знаходиться в небезпечному для життя стані, і бездіяльність, яка викликана попередніми діями особи, яка поставила тим самим потерпілого в небезпечний для життя стан (КК Франції, Швейцарії); а в деяких КК країн Західної Європи об'єктивна сторона в диспозиції даної норми проявляється як в злочинній дії, (тобто тоді, коли особа створює загрозу для життя іншої людини, ставлячи її в безпорадний стан), так і злочинній бездіяльності, яка полягає в залишенні потерпілого в небезпечному для життя та здоров'я стані (КК Австрії, ФРН, Данії, Норвегії, Нідерландів). Характеризуючи суб'єктивну сторону кримінально-правової заборони залишення в небезпеці за КК України та КК деяких зарубіжних країн встановлено, що вона полягає в умисній формі вини щодо діяння та умисній чи необережній формі вини щодо наслідків (КК України, Австрії, ФРН, Швейцарії, Данії, Норвегії, Франції).

Автором було доведено, що в деяких країнах Західної Європи суб'єкт кримінально-правової заборони залишення в небезпеці є загальним (КК Франції), в інших КК країн, які містять зазначену заборону (в тому числі й в КК України), він спеціальний (КК Нідерландів, Данії, Норвегії, ФРН, Швейцарії, Австрії). Слід зазначити, що за КК Франції суб'єктом досліджуваного злочину може бути й юридична особа.

У роботі при дослідженні санкцій кримінальних норм зарубіжних країн, які встановлюють покарання за залишення в небезпеці, відображено розмір та види покарань, що передбачені зазначеними санкціями, а також здійснено їх порівняльний аналіз, в результаті якого встановлено, що в КК Франції, ФРН та Австрії відповідно до ступеня суспільної небезпеки, виду та розміру покарання визначається діяння злочином чи проступком. Окремі КК країн, що були розглянуті в даній роботі, за залишення в небезпеці передбачають більш тяжкі покарання (КК Франції, ФРН, Швейцарії, Норвегії), інші ж - більш м'які (КК Австрії, Нідерландів) порівняно з такою ж нормою в КК України. Лише КК Данії містить такі ж санкції за залишення в небезпеці, як і КК України.

Дослідження та узагальнення кримінального законодавства зарубіжних країн сприяло розробці оптимальних підходів щодо вдосконалення ст. 135 КК України.

Розділ 2 “Об'єктивні та суб'єктивні ознаки залишення в небезпеці” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Об'єктивні ознаки залишення в небезпеці” основну увагу автор приділяє вивченню об'єкта та об'єктивної сторони цього злочину.

Дисертант підкреслює, що побудова концептуальних положень, які висвітлюють кримінально-правовий зміст об'єкта злочину, має ґрунтуватися на такій категорії, як “суспільні відносини”. Обґрунтовано, що родовим об'єктом залишення в небезпеці є суспільні відносини, що охороняють життя та здоров'я особи. При дослідженні безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 135 КК України, дисертант наголошує на тому, що в диспозиції вказаної статті ним визнається лише життя особи, хоча ще одним об'єктом має бути здоров'я безпорадної особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Автор науково обґрунтовує, що в диспозиції даної норми повинно бути вказано на стан небезпечний не лише для життя особи, а й для її здоров'я (це підтримують 79 % з усіх респондентів). Підкреслено, що залишення в небезпеці належить до злочинів, характерною рисою яких є відсутність предмету.

Науково обґрунтовано, що потерпілим від злочину, передбаченого ст. 135 КК України, є безпорадна особа, яка перебуває в небезпечному для життя стані та позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження. Ознаками такої особи є безпорадний стан (старість, хвороба, малолітство тощо), наявність небезпеки для життя (дія небезпечних факторів зовнішнього середовища: стихійного лиха, пожежі тощо або ж внаслідок звичайного перебігу хвороби потерпілого чи розвитку хворобливого стану). У ч. 2 ст. 135 КК України потерпілим є новонароджена дитина. На основі проведеного дослідження автором доведено необхідність потерпілим вважати не новонароджену, а малолітню дитину (це підтримують 78 % з усіх респондентів).

При дослідженні об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 135 КК України, детально розглянуто всі форми прояву кримінально-правової заборони залишення в небезпеці. Об'єктивна сторона досліджуваного злочину проявляється у бездіяльності двох видів: бездіяльності-невтручанні та бездіяльності, що спричинена попередніми діями винної особи. Автором розглянуто умови, при яких може наставати кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці. Це, насамперед, небезпечний для життя стан, неможливість вжити заходів до самозбереження потерпілою особою та можливість надати допомогу винною особою. У разі відсутності такої можливості, відповідальність виключається. Злочин вважається закінченим з моменту залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, відвернула б чи ні надана допомога можливу смерть потерпілого чи інші тяжкі наслідки.

Обґрунтовано необхідність внесення змін до структури самої ст. 135 КК України - доповнивши її частиною четвертою наступного змісту: “Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка залишила потерпілого в небезпечному для життя або здоров'я стані, якщо вона мала можливість надати йому допомогу, але цього не зробила, оскільки в результаті надання такої допомоги могла поставити себе в небезпечний для життя стан” (це підтримують 71 % з усіх респондентів).

Проаналізовано проблему причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим діянням та суспільно небезпечним наслідком, яка полягає у визначенні можливості запобігання наслідкам при наданні суб'єктом злочину допомоги потерпілому, а також при встановленні того, що надання такої допомоги все одно не врятувало б потерпілого. Під спричиненням смерті особі в цьому випадку слід розуміти не відвернення таких наслідків особою, яка мала можливість їх відвернути, вчинивши відповідні дії, за умови, що вони б перервали розвиток іншого причинно-наслідкового зв'язку між факторами, якими створена небезпека для життя чи здоров'я потерпілого, в тому числі й внаслідок допущеної ним необережності чи внаслідок умисного їх створення.

Враховуючи, те, що залишення в небезпеці вчиняється шляхом бездіяльності, аргументовано необхідність в диспозиції ч. 2 ст. 135 КК України слова “Ті самі дії” замінити словами “Те саме діяння”.

Обґрунтовано, що під іншими тяжкими наслідками в ч. 3 ст. 135 КК України слід розуміти спричинення потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або зникнення його безвісти.

У підрозділі 2.2. “Суб'єктивні ознаки залишення в небезпеці” зазначено, що суб'єктом залишення в небезпеці є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку та, на яку покладений обов'язок піклуватися про безпорадну особу, котра знаходиться в небезпечному для життя стані. Також ця особа повинна надавати допомогу тій особі, яку сама поставила в небезпечний для життя стан. Правовий обов'язок піклуватися про осіб, що перебувають в небезпечному для життя стані, може бути зумовлений як законом чи іншим нормативним актом, так і договором.

У ч. 2 ст. 135 КК України суб'єктом злочину є мати новонародженої дитини, яка не перебуває в обумовленому пологами стані. Наведено аргументи про підвищену суспільну небезпеку залишення в небезпеці новонародженої дитини її батьком, через що запропоновано пропозицію щодо вдосконалення ч. 2 ст. 135 КК України, шляхом розширення меж суб'єкта, до якого слід, крім матері новонародженої дитини, віднести батька дитини (зокрема, такої позиції дотримуються 91% з усіх опитаних респондентів).

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, має подвійну форму вини, тобто умисел (прямий і непрямий) щодо діяння необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) щодо наслідків. При залишенні в небезпеці винна особа передбачає можливість настання суспільно небезпечного наслідку своєї дії чи бездіяльності у вигляді смерті іншої особи чи настання інших тяжких наслідків, проте легковажно розраховує на їх відвернення. У випадку, коли особа своїми навмисними діями, поставила потерпілого в небезпечний для життя стан і завідомо залишила його без допомоги, то її дії можуть кваліфікуватися за ч. 3 ст. 135 КК України лише при необережній формі вини до наслідків. На основі цього автор науково обґрунтовує виключити термін “завідоме” з початку диспозиції ч. 1 ст. 135 КК України, натомість доповнити вказану норму після слів “яка перебуває” словами “завідомо для винного”.

Мотив, мета та емоційний стан цього злочину не впливають на кваліфікацію діяння, однак можуть враховуватися судом при призначенні покарання.

Розділ 3 “Відмежування залишення в небезпеці від суміжних злочинів та покарання за його вчинення” містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Відмежування залишення в небезпеці від суміжних злочинів” здійснюється відмежування залишення в небезпеці від суміжних злочинів та адміністративних правопорушень. Крім цього, відзначаються помилки органів досудового слідства і судів при кваліфікації вчиненого за ст. 135 КК України.

Дисертант аналізує критерії відмежування залишення в небезпеці від таких протиправних діянь: умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України); умисного вбивства малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України); умисного вбивства матір'ю новонародженої дитини (ст. 117 КК України); ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК України); ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК України); злісного невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК України); ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК України); невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди (ст. 122-2 КУпАП). Доведено, що злочин, передбачений ст. 135 КК України, слід відмежовувати від суміжних злочинів та правопорушень за об'єктивними та суб'єктивними ознаками.

У всіх випадках для кваліфікації діяння за ст. 135 КК України потрібно встановити, чи повинний був і чи міг винний надати допомогу потерпілому. Автор стверджує, що ці питання слід вирішувати з урахуванням всіх конкретних обставин справи і особистих якостей винного, а саме: його фізіологічного розвитку, освіченості, уважності, а також, нерідко, - його спеціальних знань у певній галузі, чинних у цій галузі правил і нормативів, та знання і розуміння загальноприйнятих правил поведінки в умовах виробничого чи побутового ризику.

У підрозділі 3.2. “Покарання за залишення в небезпеці” зазначається про відсутність на сьогодні єдиної універсальної методики формування кримінального покарання за залишення в небезпеці. Проблема полягає у відсутності єдиного масштабу виміру як злочину, так і покарання.

На основі аналізу доктринальних положень, а також вітчизняного кримінального законодавства в частині видів і меж покарання за злочин, передбачений ст. 135 КК України, було науково обґрунтоване авторське бачення, що з урахуванням характеру суспільної небезпеки залишення в небезпеці, в українського законодавця не було достатніх підстав визнавати цей злочин, навіть на рівні його основного складу, злочином середньої тяжкості. У зв'язку з цим пропонується розширити межі покарання ч.ч. 1 і 2 ст. 135 КК України та встановити їх верхню межу відповідно у вигляді позбавлення волі в ч. 1 - на строк до трьох років, а в ч. 2 - до п'яти років позбавлення волі, визнавши тим самим залишення в небезпеці, вчинене без обтяжуючих обставин, злочином середньої тяжкості. Автор дійшов висновку, що підвищення верхніх меж покарання за залишення в небезпеці є перспективним напрямком удосконалення кримінального законодавства України в цій сфері (з цим згодні 85 % з усіх опитаних респондентів).

ВИСНОВКИ

У висновках наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягало у комплексному дослідженні питань кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці та формуванні теоретичних положень та рекомендацій, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та практики, зокрема:

Генезис кримінально-правової заборони залишення в небезпеці бере свій початок ще з Статутів князя Володимира Святославовича про десятини, суди і про людей церковних 1016 року та дістає свого подальшого розвитку за часів Галицько-Волинського князівства, Запорізької Січі, Російської та Австро-Угорської імперій, УНР, ЗУНР, УРСР та звичайно, в період незалежної України. Наукове дослідження історичного розвитку заборони залишення в небезпеці дозволило логічно підійти до сучасного тлумачення змісту ст. 135 КК України.

Здійснено порівняльне дослідження кримінально-правової заборони залишення в небезпеці за кримінальним законодавством України та деяких країн СНД та Західної Європи.

Висловлені та аргументовані автором пропозиції щодо необхідності розширити у відповідності до змісту кримінально-правової заборони залишення в небезпеці об'єкт злочину. Тому в диспозиції даної норми, на думку дисертанта, має бути вказано на небезпечний не лише для життя особи, а й для її здоров'я стан. Потерпілим від злочину є безпорадна особа, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Ознаками такої особи є безпорадний стан (старість, хвороба, малолітство тощо), наявність небезпеки для життя (дія небезпечних факторів зовнішнього середовища: стихійного лиха, пожежі тощо або ж внаслідок звичайного перебігу хвороби потерпілого чи розвитку хворобливого стану). Доведено необхідність заміни словосполучення “новонародженої дитини” словосполученням “малолітньої дитини”.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, проявляється у бездіяльності двох видів: бездіяльності-невтручанні та бездіяльності, що спричинена попередніми діями винної особи. Дисертантом наведені додаткові аргументи, стосовно того, що для настання кримінальної відповідальності, що стосується об'єктивної сторони, обов'язковою є наявність небезпечного для життя стану та неможливості вжити заходів до самозбереження. Підтверджено, що виявлення причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим діянням та суспільно-небезпечним наслідком полягає у визначенні можливості запобігання наслідкам при наданні суб'єктом злочину допомоги потерпілому, а також при встановленні того, що надання такої допомоги все одно не врятувало б потерпілого.

Аргументовано необхідність в диспозиції ч. 2 ст. 135 КК України слова “Ті самі дії” замінити словами “Те саме діяння”. Обґрунтовано, що під іншими тяжкими наслідками в ч. 3 ст. 135 КК України слід розуміти спричинення потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або зникнення його безвісти. Пропонується виокремити в ст. 135 КК України ч. 4, де встановити один із спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.

Суб'єктом кримінально-правової заборони залишення в небезпеці є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку та, на яку покладений обов'язок піклуватися про безпорадну особу, яка знаходиться в небезпечному для життя стані, або, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Науково обґрунтовано пропозицію щодо вдосконалення ч. 2 ст. 135 КК України шляхом розширення меж суб'єкта, до якого слід окрім матері новонародженої дитини віднести батька дитини.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України має подвійну форму вини тобто - умисел (прямий і непрямий) щодо діяння та непрямий умисел або необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) щодо наслідків. Автор науково обґрунтовує виключити термін “завідоме” з початку диспозиції ч. 1 ст. 135 КК України, натомість доповнити вказану норму після слів “яка перебуває” словами “завідомо для винного”. В ході дослідження встановлено, що злочин, передбачений ст. 135 КК України, слід відмежовувати від суміжних злочинів та правопорушень, а саме від ч. 1 ст. 115, п. 2. ч. 2 ст. 115, ст.ст. 117, 136, 139, 166, 284, КК України та ст. 122-2 КУпАП.

Проведено власні емпіричні дослідження і розкрито стан практики застосування ст. 135 КК України у судовій та слідчій діяльності, узагальнено та проаналізовано її результати, а також виявлено наявні в цій сфері проблеми.

Запропоновано внести зміни до санкцій ст. 135 КК України, зокрема в ч. 1 ст. 135 КК України змінити верхню межу покарання з двох років обмеження або позбавлення волі до трьох років та в ч. 2 ст. 135 КК України збільшити до п'яти років позбавлення волі.

На основі проведеного дослідження розроблено пропозиції, що дозволять вдосконалити кримінально-правову заборону залишення в небезпеці, та запропоновано нову редакцію ст. 135 КК України, яку пропонується викласти у такій редакції:

“Стаття 135. Залишення в небезпеці

1. Залишення без допомоги особи, яка завідомо для винного перебуває в небезпечному для життя або здоров'я стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя або здоров'я стан, -

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене матір'ю, яка не перебувала в обумовленому пологами стані, або батьком стосовно малолітньої дитини, -

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка залишила потерпілого в небезпечному для життя або здоров'я стані, якщо вона мала можливість надати йому допомогу, але цього не зробила, оскільки в результаті надання такої допомоги могла поставити себе в небезпечний для життя стан.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бабаніна В. В. Особливості встановлення причинного зв'язку при залишенні в небезпеці / В. В. Бабаніна // Митна справа. - 2008. - № 4. - С. 36-40.

2. Бабаніна В. В. Історія розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці / В. В. Бабаніна // Адвокат. - 2008. - № 12. - С. 26-30.

3. Бабаніна В. В. Суб'єктивна сторона залишення в небезпеці / В. В. Бабаніна, О. В. Микитчик // Адвокат. - 2009. - № 5. - С. 26-30.

4. Бабаніна В. В. Об'єктивна сторона залишення в небезпеці / В. В. Бабаніна // Підприємство, господарство і право. - 2009.- № 7. - С. 123-126.

5. Бабаніна В. В. Залишення в небезпеці: характеристика об'єкта злочину / В. В. Бабаніна // Вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - № 3 (64). - С. 132-137.

6. Бабаніна В. В. Особливості суб'єкту злочину, передбаченого ст. 135 КК України “Залишення в небезпеці” / В. В. Бабаніна, О. В. Микитчик // Підприємство, господарство і право. - 2010. - № 1. - С. 134-137.

7. Бабаніна В. В. Кримінально-правова заборона залишення в небезпеці за законодавством Західної Європи / В. В. Бабаніна // Четверті юридичні читання : зб. матер. міжнар. наук. конф., 3-4 квіт. 2008 р. - К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2008. - С. 339-341.

8. Бабаніна В. В. Відмежування залишення в небезпеці від умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини / В. В. Бабаніна // Осінні юридичні читання : зб. матер. Всеукр. наук-практ. конф. молодих учених та здобувачів (Харків, 12-13 листопада 2008 року) / За заг. ред. А.П. Гетьмана. - Х. : Нац. юрид акад. України, 2008. - С. 420-423.

9. Бабаніна В. В. Відмежування залишення в небезпеці від умисного вбивства / В. В. Бабаніна // Актуальні проблеми сучасної науки: теорія і практика : зб. матер. І Міжвуз. студент. наук-практ. конф. (Київ, 25 березня 2009 року) / Упорядник Л. Т. Коломієць. - К. : МНТУ. - С. 532-533.

10. Бабаніна В. В. Малолітня дитина як потерпілий при залишенні в небезпеці та посяганні на життя / В. В. Бабаніна // Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених : зб. наук. праць міжнар. наук-практ. конф. студент., аспірант. та молод. вчених ?Секція 14 : Кримінальне право та кримінологія (Київ, 23-24 квітня 2009 року) / Ред. кол. : І. С. Грищенко, І. А. Безклубний, В. О. Глушков ?та ін.. - К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2009. - Ч. ІV. - С. 5-7.

11. Бабаніна В. В. Відмежування залишення в небезпеці від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані // Право і наука в умовах сучасного державотворення: зб. матер. наук-практ. конф. (Суми, 25 квітня 2009 року) / Сумська філія ХНУВС / Ред. кол. : С. С. Лукаш, В. А. Василенко, Т. Г. Герещенко, В. П. Гробова ?та ін.. - Суми : Університетська книга, 2009. - С. 185-188.

12. Бабаніна В. В. Порівняльний аналіз кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці (на прикладі України та Нідерландів) / В. В. Бабаніна // Проблеми кримінально-правових наук: історія, сучасність, міжнародний досвід (пам'яті професора П. П. Михайленка) : зб. матер. заг. ун-т. наук-теорет. конф. (Київ, 10 грудня 2009 року) / Ред. кол. : Є. М. Моісеєв, О. М. Джужа, А. В. Савченко ?та ін.. - К. : Київський нац. ун-т внутр. справ, 2009. - С. 177-180.

13. Бабаніна В. В. Відмежування залишення в небезпеці від злісного невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлено опіка чи піклування / В. В. Бабаніна // Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів в сучасних умовах : зб. матер. наук-практ. конф. 30 жовтня 2009 року. У 2-х ч. - Запоріжжя : Юридичний інститут ДДУВС, 2009 - Ч. 2. - С. 268-270.

14. Бабаніна В. В. Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці за законодавством України та Франції (порівняльне дослідження) / В. В. Бабаніна // Особливості розвитку правової держави в умовах активізації євроінтеграційних процесів: проблеми теорії і практики : зб. матер. Всеукр. наук-практ. конф. (Київ, 18 лютого 2010 року) / Ред. кол. : М. С. Кулик, В. П. Харченко, В. Д. Шинкарук ?та ін.. - К. : Університет “Україна”, 2010. - С. 228-233.

АНОТАЦІЇ

Бабаніна В.В. Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Київський національний університет внутрішніх справ. - Київ, 2010.

Дисертація є комплексним науковим монографічним дослідженням, що присвячене розв'язанню питань кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці. Досліджено історичний розвиток кримінального законодавства, що діяло на території сучасної України. Здійснено порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства України та законодавства зарубіжних країн стосовно кримінально-правової заборони залишення в небезпеці. Детально розглянуто об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу досліджуваного злочину, а також сформульовано пропозиції щодо вдосконалення їх ознак. Обґрунтовано необхідність вдосконалення покарання за залишення в небезпеці. Науково доведено авторське бачення щодо доцільності встановлення одного із спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, залишення в небезпеці, обов'язок по піклуванню, “завідомість”, небезпечний для життя стан.

Бабанина В.В. Уголовная ответственность за оставление в опасности. - Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2010.

Диссертация является комплексным научным монографическим исследованием проблем уголовной ответственности за оставление в опасности. В работе исследовано историческое развитие уголовного законодательства об оставлении в опасности, которое действовало на территории современной Украины. Осуществлён сравнительно правовой анализ уголовного законодательства Украины с законодательством зарубежных стран и стран СНД относительно уголовно-правового запрета оставления в опасности.

...