Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

УДК 351.82:332.12

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Ганєва Олена

Миколаївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України.

Науковий керівник -

доктор економічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України Дацій Олександр Іванович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, головний науковий співробітник відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування.

доктор економічних наук, професор Заслужений економіст України, Бутко Микола Петрович, Чернігівський державний технологічний університет, завідувач кафедри менеджменту та державного управління;

кандидат наук з державного управління Гриджук Ірина Анатоліївна, Державна академія житлово-комунального господарства, доцент кафедри менеджменту та адміністрування.

Захист відбудеться 3 грудня 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.03 Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60, к. 302.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий 30 жовтня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради к.держ.упр., с.н.с. І.О. Драган

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні недоліки діючої житлової політики держави призводять до значного відставання в оновленні та модернізації інфраструктури, що негативно впливає на якість, надійність та вартість послуг, викликаючи все більше соціальне напруження в суспільстві. Частка повністю амортизованих основних фондів ЖКГ у 1,5 - 2 рази вища, ніж в інших галузях. Для вирішення невідкладних технічних завдань, що накопичилися, за приблизними оцінками експертів, у найближчі кілька років треба залучити від 50 до 150 млрд грн., що являє собою неабияку організаційно-фінансову проблему. Очевидно, що мобілізація бюджетних коштів у таких обсягах, а тим більше на незворотній основі - неможлива. Власних коштів збиткові комунальні підприємства не мають. Виникає необхідність залучення зовнішніх інвестицій на ринкових умовах. Тому потребують додаткового дослідження проблеми фінансового оздоровлення підприємств, зокрема врегулювання заборгованостей, в тому числі за енергоносії та боргів населення за спожиті послуги. З іншого боку, потребують дослідження та вирішення методичні проблеми ціноутворення, пов'язані, зокрема, з амортизацією та процесами відтворення, нормативно-правові проблеми тарифної політики, що забезпечило стабільність подальшого розвитку підприємств.

Вимагають термінового наукового обґрунтування першочергові заходи для призупинення подальшого розвалу галузі, надання поштовху для її саморозвитку; державні пріоритети у фінансуванні, джерела і оптимальні схеми залучення і повернення інвестицій, узгоджені зі схемами реформування власності та покращання управління. Все це зумовило нагальну потребу в розробці відповідних проектів з удосконалення реформування житлово-комунального господарства міст України, а також методів і моделей управління цими проектами.

Процес вирішення суспільних завдань розвитку і реформування підприємств галузі, за умов багаторазового росту її фінансового обороту, супроводжуватиметься адекватним ускладненням управління на якісно новому методологічному та інформаційно-технічному рівні. Досвід успішного здійснення подібних складних виробничих і соціальних змін у розвинених країнах говорить про необхідність організації проектного управління, яке має суттєво доповнити галузеве, територіальне та корпоративне управління у процесі інтенсивного реформування і розвитку житлово-комунального господарства. Відтак, виникає потреба в розробці специфічних, відповідно до умов галузі, методів та схем проектного управління при плануванні й здійсненні комплексу технічних, фінансових, а також організаційних процесів розвитку житлової політики держави на регіональному рівні.

В умовах трансформації соціально-економічних відносин в Україні закономірно постає питання розробки форм реалізації житлової політики на загальнодержавному та регіональному рівнях. Житлова політика в Україні здійснюється державою та органами місцевого самоврядування відповідно до напрямів соціально-економічного розвитку країни з метою реалізації права громадян на житло. Процес формування житлової політики на регіональному рівні потребує раціонального використання економічного, людського, ресурсного потенціалу регіонів, що сприятиме підвищенню рівня життя населення.

Особливої актуальності в умовах формування житлової політики регіону набуває обмежена кількість земельних ділянок, придатних для будівництва житла, економічна оцінка земельних ресурсів, обґрунтування та визначення шляхів раціонального їх використання.

Теоретичні та прикладні аспекти формування житлової політики досліджено в наукових працях вчених і практиків: А.М. Асаула, М.П. Бутка, А.Ф. Гойка, Н.Ю. Горлач, О.А. Гриценко, В.В. Гришка, С.А. Давимуки, О.І. Дація, В.В. Дурицького, О.А. Карлової, Т.М. Качали, О.М. Коваленка, В.І. Кравченка, Л.Г. Левіта, А.А. Лукьянченка, Ю.М. Манцевича, В.О. Онищенка, Г.І. Онищука, В.І. Павлова, К.В.Паливоди, В.А. Поляченка, В.І. Срібного, С.Т. Сташевського та інших вчених. Оцінюванню стану окремих складових житлової політики регіонів присвячені праці П.Т. Бубенка, З.В. Герасимчук, В.П. Дубіщева, О.В. Кухленка, В.І. Пили, П.С. Рогожина, В.І. Торкатюка, Л.М. Шутенка.

Разом з тим, необхідність подальшого удосконалення житлової політики регіонів, що передбачається Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2015 р., потребує забезпечення оцінки територіальних ресурсів, виявлення регіональних важелів її формування, визначення напрямів та форм її реалізації.

Актуальність наукового дослідження полягає в тому, щоб на основі розробки науково-методичних положень та системного дослідження процесу формування житлової політики на регіональному рівні обґрунтувати практичні рекомендації щодо її реалізації, які відповідали б трансформаційним процесам та чинному законодавству України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164). В межах науково-дослідних робіт участь автора полягає в обґрунтуванні та розробленні теоретичних й методичних аспектів вдосконалення механізмів формування житлової політики на регіональному рівні в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка наукових положень процесу формування житлової політики на регіональному рівні в Україні в умовах трансформації соціально-економічних відносин та обґрунтування практичних рекомендацій щодо реалізації житлової політики регіону.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність визначення та розв'язання наступних завдань:

- провести аналіз теорій державної житлової політики на регіональному рівні;

- дослідити закордонний досвід реалізації житлової політики та можливості його використання в Україні;

- визначити стратегічні цілі та механізми державної житлової політики на рівні регіону;

- дослідити механізми реалізації житлової політики на прикладі АР Крим;

- розробити модель житлової політики регіонів, що спрямована на стимулювання пропозиції житла;

- удосконалити інструменти реалізації та існуючу Концепцію державної житлової політики на регіональному рівні з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку України.

Об'єктом дослідження є процес формування житлової політики на регіональному рівні.

Предметом дослідження є механізми реалізації житлової політики держави на регіональному рівні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є фундаментальні положення економічної теорії, регіональної економіки, результати вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень із питань формування житлової політики.

У дисертаційній роботі були використані наступні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: діалектичний метод - для розробки засад формування житлової політики регіону; системного аналізу і синтезу - при визначенні регіональних важелів формування житлової політики; статистичний та метод порівняльного економічного аналізу - при визначенні впливу руху капіталу в будівництві на процес формування житлової політики; аналітичний, графічний, метод багатокритеріальної оцінки - для визначення особливостей реалізації сучасної житлової політики на загальнодержавному та регіональному рівнях в Україні.

Інформаційними джерелами дисертаційної роботи стали законодавчі та нормативні акти України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України та Головного управління статистики в Автономній республіці Крим, Управління містобудування та архітектури Автономної республіки Крим, наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних учених у періодичних виданнях.

Наукова новизна одержаних результатів. Найвагоміші результати, що характеризують наукову новизну дослідження, полягають у наступному:

вперше запропоновано механізми реалізації житлової політики на регіональному рівні, виходячи з її мультиаспектності та багаторівневого характеру, які враховують сучасні моделі стимулювання пропозиції житла, фінансово-економічні та організаційні інструменти з опором на створені законодавчу та нормативно-правову бази, а також досягнутий рівень соціально-економічного розвитку України;

удосконалено:

- цілі житлової політики України на регіональному рівні з виділенням стратегічних, виходячи з вимог ООН і Ради Європи, зокрема: підвищення доступності житла для населення; подолання недоліків ринку житла (недосконалість нормативно-правової бази, проблеми економічного характеру в житловому секторі, нерозвиненість кредитування житлового будівництва); підвищення рівня житлової забезпеченості громадян; формування високої якості життя в районах постійного проживання населення; формування високої якості життя в районах постійного проживання населення стимулювання економічного росту в територіальній громаді через житловий сектор;

- моделі житлової політики регіонів, що спрямовані на стимулювання пропозиції житла з використанням фінансово-економічних інструментів (іпотечні облігації, іпотека земельних ділянок, обмежування рентабельності будівних компаній, зниження податків на будівництво житла) та законодавчо-проектних методів (прийняття Містобудівного Кодексу України, розробка Генерального плану планування території, застосування небудівельних способів розв'язання житлової політики, удосконалення методів будівельного нагляду);

- інструменти реалізації державної житлової політики на регіональному рівні через Програму будівництва (придбання) доступного житла в Автономній Республіці Крим на 2010-2017 роки, основними механізмами якої визначено нове будівництво й придбання квартир у незавершених багатоквартирних житлових будинках з високим рівнем готовності, що підлягають до здачі в експлуатацію в стислий термін;

- існуючу Концепцію державної житлової політики з урахуванням принципово нової ситуації в країні, яка потребує прискорення впровадження реальних ринкових принципів у економіку житлового господарства, прозорих процедур управління й свободи вибору громадянами форм і засобів розв'язання житлових проблем, відокремлення суто ринкових механізмів від системи соціального забезпечення;

дістали подальшого розвитку:

- перспективні механізми реалізації державної житлової політики України на регіональному рівні, базуючись на положеннях послідовників неоманчестерської школи (Ф. Візер, П. Лехлер, Г. Джордж), які пропонували заходи активного регулювання житлової сфери: обмеження хаотичної вертикальної й горизонтальної забудови земельних ділянок; планування й зонування; розвиток мережі суспільного транспорту; уведення прогресивного податку на кон'юнктурний приріст земельної ренти в містах; підвищене податкове обкладання незабудованих земельних ділянок; удосконалення роботи будівельної галузі; подальший розвиток іпотечного кредитування;

- теоретичні засади використання закордонного досвіду в Україні щодо реалізації державної житлової політики на регіональному рівні з вектором на максимальну децентралізацію, із центром відповідальності й прийняття рішень на регіональному й місцевому рівнях.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці пропозицій для Міністерства економіки АР Крим щодо удосконалення Концепції державної житлової політики (довідка від 22.04.2010 р. № 11-16/37); для Міністерства будівельної політики і архітектури АР Крим щодо розроблення системи заходів реалізації Програми будівництва (придбання) доступного житла в Автономній Республіці Крим (довідка від 14.04.2010 р. № 2444/01). Запропоновані у дисертації теоретичні положення знайшли застосування в навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм навчальних курсів з таких дисциплін: “Теорія та історія державного управління”, “Економіка підприємств”, “Управління ресурсами та фінансами” (довідка № 12-478 від 27.01.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, які викладені у дисертаційній роботі й виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Найважливіші результати дисертаційної роботи апробовані на всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми формування нової економіки ХХІ століття” (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), “Сучасна економічна теорія та пошук ефективних механізмів господарювання” ( м. Сімферополь, 2010 р.), “Фінансово-кредитний механізм активізації інвестиційного процесу” (м. Київ, 2010 р.), “Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку” (м. Київ, 2010 р.).

Публікації. Результати дисертаційної роботи опубліковані у 10 наукових працях (у тому числі 5 у фахових виданнях) загальним обсягом 4,1 обл.-вид арк.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 200 сторінок, з яких: 28 таблиць, 21 рисунок, 2 додатки. Список використаних джерел із 205 найменувань викладено на 20 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені мета і завдання дослідження, показана наукова новизна і практична значущість роботи, форми апробації і реалізації результатів, методи дослідження.

У першому розділі - „Теоретико-методичні підходи до механізмів реалізації житлової політики держави на регіональному рівні” - досліджено теорії державної житлової політики на регіональному рівні; проведено аналіз закордонного досвіду реалізації житлової політики та можливості його використання в Україні; визначено стратегічні цілі та механізми державної житлової політики на рівні регіону.

Визначено, що житлова політика була важливою складовою частиною політики виробництва та основою усієї соціальної політики ХIХ - початку ХХ ст. З метою обґрунтування різних підходів до державного регулювання житлової сфери розглянуто теорії державної житлової політики на регіональному рівні. Першим, хто піддав проблеми житлової політики теоретичній розробці й розглядав житлову політику міст, був відомий в 40-х роках XIX ст. німецький науковець В. Губер. Основну причину недосконалих житлових відносин В. Губер вбачав у неправильній організації на міському житловому ринку пропозиції житла, що створює завеликі ціни на квартири й приводить до земельного лихварства. Ним пропонувався розвиток конкуренції шляхом будівельної діяльності на кооперативних початках за підтримки приватних і публічних роботодавців - громади й держави.

У середині XIX ст. з'явилися дві великі школи в міській житловій політиці: адміністративна й неоманчестерська. Представники адміністративної школи (Р. Баумейстер, К.Зітте, З. Штюббен) шукали вихід в обмеженні права приватної власності шляхом адміністративного втручання.

Якщо адміністративна школа на перший план висувала неправильну організацію пропозиції земельних ділянок як основну причину високих цін на міські землі й, взагалі, як основний фактор житлової політики, то неоманчестерська школа (М. Поле, А. Фохт, Е. Пилипович, А.Вагнер, В. Штейн), навпаки, бачила в характері попиту на міські земельні ділянки основний фактор усієї еволюції земельних відносин сучасного міста. На їх думку, державна влада повинна зовсім відсторонитися від втручання в житлові відносини, щоб не ускладнити задоволення житлової проблеми зростаючого міського населення.

На відміну від представників неоманчестерської школи, Ф. Візер визнає необхідність втручання державної влади в гру вільних економічних сил на міському житловому ринку. Роль органів державної влади на місцевому рівні, на його думку, повинна зводитися до розвитку шляхів сполучення.

Наприкінці XIX ст. в Німеччині виникла зовсім нова течія в сфері житлової політики, яка одержала назву «національна квартирна реформа». Автором даного плину був німецький економіст П. Лехлер. На його думку, діяльність держави повинна обмежуватися участю в організації й гарантією при створенні необхідних засобів шляхом кредиту.

Цілий ряд інструментів, спрямованих на удосконалення житлової політики, був представлений ще одним напрямом -- школою земельних реформаторів (Г. Джордж). Заміна податку на поліпшення податком на землю, на думку Г. Джорджа, привела б до зростання загального багатства суспільства. Значне поширення наприкінці XIX - початок XX ст. одержала ідея «аграрної реформи», яка передбачала скасування приватної власності на землю в містах.

Радикальні заходи у державній житловій політиці були здійсненні за ідеями Ф. Енгельса, починаючи з 1917 р., із скасування приватної власності. Увесь житловий фонд перейшов у муніципальну власність. Держава, в особі місцевих рад, уперше в історії одержала можливість визначати: яке, де, коли, кому можна будувати житло і хто, де й з ким може жити.

Дослідження закордонного досвіду реалізації житлової політики свідчать, що існує певна специфіка. В цілому, житлова політика, яка є невід'ємним і необхідним компонентом державного управління, за кордоном має збалансований мультиаспектний і багаторівневий характер. Звідси основне завдання формування житлової політики в Україні - зробити її максимально децентралізованою, із центром відповідальності й прийняття рішень на регіональному й місцевому рівнях.

Діюча на сьогоднішній день житлова стратегія держави не припускає самостійності від регіональних і, насамперед, територіальних громад. Останні, по суті справи, є лише простими виконавцями волі центру, який, як і в часи централізованої державної монополії, самостійно визначає основні напрями перетворень у житловій сфері, виробляє стратегію й тактику щодо їхньої реалізації , пропонує нижчестоящим рівням влади сценарії їх поведінки. Разом з тим, слід визнати, що сформувати ринок доступного житла в загальнонаціональному масштабі малоймовірно. Зробити це можна тільки на місцевому рівні, оскільки ринок житла вкрай неоднорідний. По суті, в Україні існують десятки тисяч місцевих ринків житла, різниця у вартості схожих квартир на них може відрізнятися на порядки; у кожній територіальній громаді є проблеми в будівельній галузі, фінансових умовах будівництва й придбання житла.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок про те, що в Україні не існує житлової політики. Головним механізмом вирішення житлової проблеми є стимулювання попиту з боку населення. Однак пропозиція житла росте недостатніми для насичення ринку темпами, що породжує його дефіцит, а отже, і вкрай високий рівень цін.

Фактично в Україні дотепер існує не житлова політика, а державна житлова програма, у якій винятково під впливом часу з'явилися слова «ринок», «іпотека» тощо. Закордонний досвід показує, що в багатоукладній економіці, заснованій на множинності форм власності, такої програми просто не може бути. Вирішення ухвалюються на різних рівнях і різними суб'єктами: державою, органами місцевого самоврядування, комерційними структурами, підприємствами й самими громадянами. Причому кожний із цих суб'єктів реалізує власну житлову програму. Єдине, що може зробити держава - створити такі умови, щоб ці програми, складаючись разом, сприяли вирішенню житлового питання, а не його збільшенню.

Визначені стратегічні цілі житлової політики на регіональному рівні: підвищення доступності житла для населення; подолання недоліків ринку житла (недосконалість нормативно-правової бази, проблеми економічного характеру в житловому секторі, нерозвиненість кредитування житлового будівництва); підвищення рівня житлової забезпеченості громадян; формування високої якості життя в районах постійного проживання населення; формування високої якості життя в районах постійного проживання населення; стимулювання економічного росту в територіальній громаді й через житловий сектор.

Визначено механізми реалізації житлової політики на регіональному рівні: адміністрування; судовий захист житлових прав громадян; житлове законодавство; приватно-суспільне партнерство; фінансування.

У другому розділі - „Стратегічні цілі та механізми державної житлової політики на рівні регіону” - здійснено оцінку попиту на житло і потреби в його поліпшенні серед населення; проведено аналіз пропозиції на локальних ринках житла; визначено ефективність функціонування ринку житлової нерухомості.

Встановлено, що житловий фонд загальної площі АР Крим станом на 1 січня 2010р. складав 39,34 млн. м2, а у середньому на одного жителя становить 19,7 м2, серед регіонів України за рівнем забезпеченості у 2009р., як і раніше, АР Крим займає останнє місце (табл. 1). Поступове зменшення з 1995р. до 2009 р. кількісті сімей та одинаків, які перебували на квартирному обліку на кінець року, кількісті сімей та одинаків, які одержали житло протягом року, більше говорить про вирішення житлових потреб за власний рахунок, тому що будівництво за держівні кошти скоротилося до рівня вирішення соцільних програм, таких як будівництво соціального житла та молодіжна програма будівництва.

У структурі житлового фонду відбувається розподіл на користь приватного, що пов'язано з приватизацією та введенням житла індивідуальними забудовниками.

На початок 2010 р. у ветхому стані перебувало 840 будинків загальною площею 76,9 тис.м2, в аварійному - 177 будинків загальною площею 26,3 тис.м2. З кожним роком житловий фонд старіє. Протягом 2009 р. з причин вітхості та аварійності з загального обсягу житлового фонду вибуло 4,0 тис.м2 загальної площі. Одна з причин - відсутність капітального ремонту.

Таблиця 1 Житловий фонд АР Крим 1995-2009 рр.

Роки	Весь житловий фонд, загальної площі, млн м2	У середньому на одного жителя, м2 загальної площі	Кількість квартир, всього, тис.	Кількість сімей та одинаків, які перебували на квартирному обліку на кінець року, тис.	Кількість сімей та одинаків, які одержали житло протягом року, одиниць
			всього	з них:
				одно-	дво-	три-	чотири- і більше кімнатних
				кімнатних	кімнатних	кімнатних
1995	36,7	16,9	...	...	...	...	...	117,4	3633
1996	36,9	17,1	749,2	170,4	318,4	226,2	34,2	108,3	2546
1997	37,6	17,7	783,4	181,3	333,9	233,1	35,1	101,6	2237
1998	38,8	18,4	803,6	190,8	338,2	238,6	36	94,8	1808
2000	37,3	18	763,4	172,3	320,8	231,9	38,4	83,6	1267
2001	37,73	18,2	762,3	170,8	320,1	232,7	38,7	82,6	1418
2002	37,5	18,3	756,9	168,9	318,1	231,4	38,5	80,2	1166
2003	37,8	18,6	763,7	171,4	320,2	233,5	38,6	76,3	1660
2004	38,1	18,7	765	172,1	321	233,5	38,4	75,8	1512
2005	38,5	19	769,7	173	322,3	235,4	39	76,8	1286
2006	39,04	19,4	776,44	175,4	324,1	236,1	40,6	77,2	1435
2007	39,74	19,8	784,64	177,8	323,2	239,9	42,1	77,6	1967
2008	40,04	20	786,14	176,7	323,6	240,6	42,5	77,3	1873
2009	39,34	19,7	768,04	172,3	314,8	235,8	42,6	76,2	748

В Україні будівництво житла здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів, коштів населення, організацій і підприємств. У АР Крим фінансування будівництва житла в 2009 р. здійснювалося відповідно за рахунок державного та місцевого бюджетів -1,5%, коштів населення - 32%, організацій і підприємств - 66,5%. Незначні обсяги державного фінансування житла не задовольняють попит на нього, який відображається в квартирній черзі. З поліпшенням житлової ситуації в країні і зростанням реальних доходів населення, коли досягається баланс між кількістю домогосподарств і кількістю одиниць житла, спостерігається зростання попиту на житло, таким чином кількісний попит поступається місцем якісному. У результаті проведеного дослідження встановлено, що пропозиція на первинному ринку є абсолютно нееластичною в короткостроковому періоді. Вона не може формуватися лише відповідно до попиту, в зв'язку з чим виникає розбалансованість ринку житла.

Позитивна динаміка зростання обсягів капіталовкладень у житлове будівництво упродовж п'яти років сприяла збільшенню обсягів введеного житла. Однак після кризи 2008 р. спостерігається різкий спад введення в експлуатацію житлових будинків.

Скорочення обсягів у 2009 р. уведеного житла відбулось здебільшого за рахунок зменшення обсягів індивідуального житлового будівництва. Скорочено житлове будівництво у 19 регіонах АР Крим (рис.1).



Рис. 1. Динаміка введення в експлуатацію житлових будинків (у % до попереднього року)

За останні п'ять років у період 2004-2008 рр. спостерігається загальна тенденція погіршення ситуації щодо житлового фонду України у порівнянні з показниками введення в експлуатацію загальної площі житла з 1980 р. Зростання кількісних показників, що демонструють рівень пропозиції на ринку житла України, відбувалося до фінансової кризи 2008 р.

Визначені основні фактори, що впливають на пропозицію на ринку житла: ціни на ресурси, технології будівельних робіт, податки та субсидії, ціни на будівельні матеріали, нестабільність цін, кількість продавців. Стримує пропозицію обмеженість земельних ділянок, придатних під забудову житла.

Збільшенню обсягів будівництва соціального житла відповідно до державних програм, а отже, і збільшенню пропозиції сприяє виділення субсидій із державного бюджету в регіони. Таким чином, забезпечується соціальна структура ринку житла.

З метою забезпечення пропозиції доступного житла доцільно запроваджувати додаткові фінансово-інвестиційні механізми, що поєднують систему накопичувальних житлових вкладів населення та державну підтримку шляхом заохочувальних премій у розмірі 20% від суми коштів, накопичених громадянами для початкового внеску на отримання кредиту.

Узагальнення проведеного аналізу свідчить про основні фактори впливу на попит і пропозицію з метою забезпечення рівноваги на ринку житла.

Регіональними факторами впливу на попит житла є: грошові доходи населення, кількість споживачів, ціна житла.

На регіональному рівні припливу інвестицій з метою становлення ринку житла сприятиме: удосконалення механізму виділення земельних ділянок як необхідного ресурсу для зведення будівлі; встановлення відсоткової ставки відрахувань до місцевого бюджету, яка має бути відпрацьована як рівноважна на рівні окремого регіону та мати наукове обґрунтування; спрощення процедури видачі дозволів на будівництво.

Україна, поступово втрачаючи пріоритетну в минулому роль держави в наданні житла населенню, упроваджує нові моделі фінансування житлового будівництва, зокрема, використовуючи наступні схеми фінансування та забезпечення житлом населення: дотаційні, корпоративні, банківські.

Дотаційна схема фінансування полягає у спрямуванні коштів на будівництво житла й пільгове кредитування за рахунок державного та місцевих бюджетів із метою реалізації державних програм, а саме: молодіжного житлового будівництва, забезпечення житлом військовослужбовців, «Будинок на селі», забезпечення житлом постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС, забезпечення житлом державних службовців.

Корпоративна схема фінансування використовує залучення коштів фізичних осіб і банків із метою здійснення будівництва житла в межах будівельно-фінансових холдингів.

Банківська схема забезпечує фінансування житлового будівництва за рахунок житлових іпотечних кредитів.

Довгострокове іпотечне кредитування - найбільш поширений та ефективний засіб забезпечення житлом населення в усьому світі. Іпотека збільшує платоспроможний попит на житло та сприяє підвищенню обсягів будівництва.

Ризикованість іпотечного кредитування пов'язана з наступними факторами: відсутністю єдиного реєстру прав на нерухоме майно; складністю і тривалістю процесу реалізації права власності на заставлене майно, зокрема не працює процедура виселення; несприяння законодавчої бази продажу кредитних портфелів банків; неузгодженість норм Закону України «Про іпотеку» з іншими чинними законами.

Будівництво житла шляхом створення фондів фінансування будівництва, попри певні недоліки нормативного регулювання даної сфери, є одним з найефективніших в Україні способів інвестування будівництва. Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операцій з нерухомістю» пропонує принципово нову схему участі кредитних організацій у фінансуванні будівництва.

Із метою вирішення житлової проблеми потребують удосконалення існуючі моделі фінансування житлового будівництва. У зв'язку з цим необхідно вжити наступних заходів, які віднесено до першого етапу формування ринку житла на регіональному рівні в Україні: створення ефективних фінансово-кредитних механізмів, що забезпечать економічну доступність житла різним верствам населення; запровадження економічного стимулювання банків, які виділять кредитні ресурси для реалізації державних програм забезпечення житлом; розроблення механізмів залучення активів обов'язкової накопичувальної пенсійної системи та недержавних пенсійних фондів на цільове адресне кредитування будівництва житла.

У третьому розділі - „Модель житлової політики на регіональному рівні щодо стимулювання пропозиції житла” - обґрунтовано модель житлової політики на регіональному рівні щодо стимулювання пропозиції житла; удосконалено систему державної підтримки будівництва та придбання доступного житла; визначено законодавчо-проектні методи, що ініціюють зростання пропозиції житлового фонду.

Існуючі моделі житлової політики регіонів представлені як сукупність трьох взаємозалежних видів діяльності (напрямків): як діяльність, спрямована на збереження житлового фонду; як діяльність, спрямована на відновлення житлового фонду; як діяльність, орієнтована на стимулювання житлового будівництва. житловий національний стратегічний стимулювання

Дані моделі спираються на системний підхід до економічного розвитку, в якому об'єкти управлінського впливу мають цілий ряд особливостей, до яких можуть бути віднесені: надзвичайно великі фізичні розміри об'єктів; велика різноманітність елементів, з яких складається об'єкт; інтенсивна взаємодія між окремими елементами; різноманітність взаємодії об'єктів з навколишнім середовищем; довгий строк життя об'єктів за високої вартості складових його елементів і їх відносної інертності; наявність в об'єкті ряду властивостей, що ріднять їх з організмами (періоди зародження, зрілості); просторовий характер елементів об'єкта й зв'язків.

На противагу цим моделям пропонується авторська модель, що спрямована на стимулювання пропозиції житла (рис. 2). В ній використовуються фінансово-економічні інструменти, які стимулюють зростання пропозиції житла: іпотечні облігації як інструмент житлового фінансування, іпотека земельних ділянок як засіб розвитку інфраструктури житлового будівництва, обмежування рентабельності будівних компаній як фактор підвищення доступності житла, зниження податків на будівництво житла як інтенсифікатор пропозиції житла.

З іншого боку, для її реалізації необхідні законодавчо-проектні методи, що ініціюють зростання пропозиції житлового фонду: прийняття Містобудівного Кодексу України, розробка Генерального плану планування територіі, застосування небудівельних способів розв'язання житлової політики, удосконалення методів будівельного нагляду.

З метою удосконалення механізмів реалізації державної житлової політики на регіональному рівні пропонується Програма будівництва (придбання) доступного житла в Автономній Республіці Крим на 2010-2017 рр. Програма розроблена з метою створення сприятливих умов для підвищення забезпеченості населення Криму житлом і впровадження ефективного фінансово-інвестиційного механізму державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла.

Державна підтримка будівництва доступного житла полягає в сплаті 40% вартості будівництва доступного житла. Зокрема, за рахунок Державного бюджету України буде сплачуватися 30% вартості житла, 5% буде погашатися за рахунок республіканського бюджету й 5% - за рахунок відповідних місцевих бюджетів або за рахунок надання пільгового іпотечного житлового кредиту вповноваженим банком.

Основними механізмами будівництва доступного житла в Криму визначено нове будівництво й придбання квартир у незавершених багатоквартирних житлових будинках з високим рівнем готовності, що підлягають до здачі в експлуатацію в стислий термін.

Програма виконується у три етапи. На першому етапі (2010 - 2011 рр.) передбачається: розроблення проектів нормативно-правових актів з питань впровадження фінансово-інвестиційного механізму державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла; апробація механізму фінансування будівництва доступного житла, передбаченого Програмою, шляхом реалізації пілотних проектів; здійснення заходів з подолання наслідків світової фінансової кризи у житловому будівництві.

На другому етапі (2012 - 2014 рр.) передбачається: впровадження механізму цільового виділення земельних ділянок і планування територій для будівництва доступного житла; проведення реконструкції житлових будинків перших масових серій, будівель нежитлового призначення, що належать до сфери управління Міноборони і МВС, модернізація об'єктів комунальної (соціальної) інфраструктури; будівництво доступного житла; формування матеріально-технічної бази житлового будівництва на основі сучасних архітектурно-планувальних, конструктивних та технічних рішень.

На третьому етапі (2015 - 2017 рр.) планується впровадження нового фінансово-інвестиційного механізму державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла, що дасть можливість збільшити обсяг такого будівництва.

Виконання Програми дасть змогу: забезпечити житлом 265,8 тис. сімей шляхом будівництва 16,6 млн м2 його загальної площі; впровадити новий фінансово-інвестиційний механізм державної підтримки, спрямований на забезпечення максимальної ефективності використання державних коштів; побудувати службове житло для тих категорій громадян, що мають право на користування таким житлом; створити умови для стабільної роботи підприємств будівельної галузі, збереження робочих місць.

Встановлено, що існуюча Концепція державної житлової політики була схвалена до прийняття Конституції України, але вона правильно накреслила основні напрями державної житлової політики на десятирічний період, що завершився. Нині в Україні виникла принципово нова ситуація, яка потребує інших підходів до визначення пріоритетів та формування основних напрямів подальшого розвитку житлового господарства. У зв'язку з цим пропонується проводити постійний моніторинг кожного розділу Концепції, виходячи з сучасних умов розвитку країни, який включає чотири складові: завдання, яке має виконувати певний розділ; відповідність сучасним умовам; невідповідність сучасним умовам; короткий підсумок проведеного аналізу розділу; пропозиції щодо можливості використання конкретного розділу в новій редакції Концепції.

Отримані висновки зводяться до наступного. Втратила актуальність значна частина формулювань преамбули. У зв'язку з цим пропонується на перший план винести проблеми ринкових перетворень, забезпечення належної якості спорудження та експлуатації житла, запровадження чітких і прозорих механізмів регулювання цінової політики.

Втратили актуальність частина факторів впливу, що зумовлюють реформування державної житлової політики. У зв'язку з цим пропонується змінити основний акцент з розвитку державного житлового фонду (тепер у державній власності залишилося менше 10% житла) на ставлення держави до житлового господарства в цілому.

У розділі “Основні напрями державної житлової політики” наведена обмежена кількість, дійсно, найважливіших напрямів, що зумовлює необхідність перегляду їхньої важливості у сучасних умовах та пріоритетності реалізації. При формуванні переліку основних напрямів доцільно опиратися на створені законодавчу та нормативно-правову бази, а також враховувати досягнутий рівень соціально-економічного розвитку України. Варто зосередити увагу на прискоренні впровадження реальних ринкових принципів у економіку житлового господарства, прозорих процедур управління й свободі вибору громадянами форм і засобів розв'язання житлових проблем. Найважливішим нині є відокремлення суто ринкових механізмів від системи соціального забезпечення.

Існуючі шляхи реалізації фактично є набором інструментів, за допомогою якого держава має регулювати свою житлову політику. Наведений у чинній Концепції інструментарій навряд чи може ефективно вплинути на реалізацію державної житлової політики. Розділ щодо участі громадян (об'єднань громадян) в управлінні житловим фондом дуже коротко викладений, і виникають сумніви щодо доцільності у новій Концепції виділяти вказану проблему в окремий розділ.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання теоретичного обґрунтування необхідності стратегічного державного управління житлової політики України на регіональному рівні.

На підставі проведених досліджень сформульовані такі висновки:

1. Проведений аналіз теорій державної житлової політики на регіональному рівні дозволив визначити перспективні механізми її реалізації в Україні. Незважаючи на найширший спектр думок про місце й роль держави, масштаби втручання в житлову сферу, виділені два основні напрями житлової політики на регіональному рівні: адміністративна й неоманчестерська. Представники адміністративної школи передбачали обмеження права приватної власності шляхом адміністративного втручання, неоманчестерська школа, навпаки, бачила в характері попиту на міські земельні ділянки основний фактор усієї еволюції земельних відносин сучасного міста та відсторонення державної влади від втручання в житлові відносини. Базуючись на положеннях послідовників неоманчестерської школи (Ф. Візер, П. Лехлер, Г. Джордж) обґрунтованими є заходи активного регулювання житлової сфери: обмеження хаотичної вертикальної й горизонтальної забудови земельних ділянок; планування й зонування; розвиток мережі суспільного транспорту; уведення прогресивного податку на кон'юнктурний приріст земельної ренти в містах; підвищене податкове обкладання незабудованих земельних ділянок; удосконалення роботи будівельної галузі; подальший розвиток іпотечного кредитування.

2. Дослідження закордонного досвіду реалізації житлової політики свідчать, що вона є невід'ємним і необхідним компонентом державного управління, має збалансований мультиаспектний і багаторівневий характер. Діюча нині в Україні житлова стратегія держави не припускає самостійності від регіональних і, насамперед, територіальних громад. Закордонний досвід показує, що в багатоукладній економіці, заснованій на множинності форм власності, вирішення ухвалюються на різних рівнях і різними суб'єктами: державою, органами місцевого самоврядування, комерційними структурами, підприємствами й самими громадянами. Причому кожний із цих суб'єктів реалізує власну житлову програму. Єдине, що може зробити держава - створити такі умови, щоб ці програми, складаючись разом, сприяли вирішенню житлового питання, а не його збільшенню.

3. Визначені стратегічні цілі житлової політики на регіональному рівні: підвищення доступності житла для населення; подолання недоліків ринку житла (недосконалість нормативно-правової бази, проблеми економічного характеру в житловому секторі, нерозвиненість кредитування житлового будівництва); підвищення рівня житлової забезпеченості громадян; формування високої якості життя в районах постійного проживання населення стимулювання економічного росту в територіальній громаді й через житловий сектор. Визначено механізми реалізації житлової політики на регіональному рівні: адміністрування; судовий захист житлових прав громадян; житлове законодавство; приватно-суспільне партнерство; фінансування.

4. Проведені дослідження реалізації житлової політики в АР Крим свідчать про тенденцію вирішення житлових потреб громадян за власний рахунок. Причина криється в скороченні будівництва житла за державні кошти. Рівень вирішення соціальних програм звузився лише до будівництва соціального житла та молодіжної програми будівництва. У структурі житлового фонду відбувається розподіл на користь приватного, що пов'язано з приватизацією та введенням житла індивідуальними забудовниками. Незначні обсяги державного фінансування житла не задовольняють попит на нього, який відображається в квартирній черзі. У результаті проведеного дослідження встановлено, що пропозиція на первинному ринку є абсолютно нееластичною в короткостроковому періоді. Вона не може формуватися лише відповідно до попиту, в зв'язку з чим виникає розбалансованість ринку житла.

5. Визначені основні фактори, що впливають на пропозицію на ринку житла: ціни на ресурси, технологію будівельних робіт, податки та субсидії, ціни на будівельні матеріали, нестабільність цін, кількість продавців. Стримує пропозицію обмеженість земельних ділянок, придатних під забудову житла. Збільшенню обсягів будівництва соціального житла відповідно до державних програм, а отже, і збільшенню пропозиції сприяє виділення субсидій із державного бюджету в регіони. Таким чином, забезпечується соціальна структура ринку житла. З метою забезпечення пропозиції доступного житла доцільно запроваджувати додаткові фінансово-інвестиційні механізми, що поєднують систему накопичувальних житлових вкладів населення та державну підтримку шляхом заохочувальних премій у розмірі 20% від суми коштів, накопичених громадянами для початкового внеску на отримання кредиту.

Регіональними факторами впливу на попит житла є: грошові доходи населення, кількість споживачів, ціна житла. На регіональному рівні притоку інвестицій з метою становлення ринку житла сприятиме: удосконалення механізму виділення земельних ділянок як необхідного ресурсу для зведення будівлі; встановлення відсоткової ставки відрахувань до місцевого бюджету, яка має бути відпрацьована як рівноважна на рівні окремого регіону та мати наукове обґрунтування; спрощення процедури видачі дозволів на будівництво.

6. Із метою вирішення житлової проблеми потребують удосконалення існуючі моделі фінансування житлового будівництва. У зв'язку з цим необхідно вжити наступні заходи, які віднесено до першого етапу формування ринку житла на регіональному рівні в Україні: створення ефективних фінансово-кредитних механізмів, що забезпечать економічну доступність житла різним верствам населення; запровадження економічного стимулювання банків, які виділять кредитні ресурси для реалізації державних програм забезпечення житлом; розроблення механізмів залучення активів обов'язкової накопичувальної пенсійної системи та недержавних пенсійних фондів на цільове адресне кредитування будівництва житла.

7. Встановлено, що існуючі моделі житлової політики регіонів представлені як сукупність трьох взаємозалежних видів діяльності: спрямовані на збереження житлового фонду; на відновлення житлового фонду; орієнтована на стимулювання житлового будівництва. На противагу цим моделям пропонується авторська модель, що спрямована на стимулювання пропозиції житла. В ній використовуються фінансово-економічні інструменти, які стимулюють зростання пропозиції житла та законодавчо-проектні методи, що ініціюють зростання пропозиції житлового фонду.

8. З метою удосконалення механізмів реалізації державної житлової політики на регіональному рівні пропонується Програма будівництва (придбання) доступного житла в Автономній Республіці Крим на 2010-2017 рр. Програма розроблена з метою створення сприятливих умов для підвищення забезпеченості населення Криму житлом і впровадження ефективного фінансово-інвестиційного механізму державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла. Основними механізмами будівництва доступного житла в Криму визначено нове будівництво й придбання квартир у незавершених багатоквартирних житлових будинках з високим рівнем готовності, що підлягають здачі в експлуатацію в стислий термін.

Виконання Програми дасть змогу: забезпечити житлом 265,8 тис. сімей шляхом будівництва 16,6 млн м2 його загальної площі; впровадити новий фінансово-інвестиційний механізм державної підтримки, спрямований на забезпечення максимальної ефективності використання державних коштів; побудувати службове житло для тих категорій громадян, що мають право на користування таким житлом; створити умови для стабільної роботи підприємств будівельної галузі, збереження робочих місць.

9. Встановлено, що існуюча Концепція державної житлової політики була схвалена до прийняття Конституції України, але вона правильно накреслила основні напрями державної житлової політики на десятирічний період, що завершився. Нині в Україні виникла принципово нова ситуація, яка потребує інших підходів до визначення пріоритетів та формування основних напрямів подальшого розвитку житлового господарства. У зв'язку з цим пропонується проводити постійний моніторинг кожного розділу Концепції, виходячи з сучасних умов розвитку країни, який включає чотири складові: завдання, яке має виконувати певний розділ; відповідність сучасним умовам; невідповідність сучасним умовам; короткий підсумок проведеного аналізу розділу; пропозиції щодо можливості використання конкретного розділу в новій редакції Концепції.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Ганєва О.М. Механізми управління розвитком житлового господарства / О.М. Ганєва // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2010. - №2.

2. Ганєва О.М. Методичні основи оцінки нерухомості, що використовуються державними органами управління в регулюванні ринку житла / О.М. Ганєва // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Управління» Вип. 1/2010. Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2010. - С.180-186.

3. Ганєва О.М. Житлово-комунальне господарство як об'єкт державного управління / О.М. Ганєва // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Управління» Вип. 2/2010. Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2010. - С.239-248.

4. Ганєва О.М. Державне регулювання розвитку інфраструктури житлового господарства в Україні / О.М. Ганєва // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - №10. - С.92-96.

5. Ганєва О.М. Житлове господарство як чинник стабільності економіки держави / О.М. Ганєва // Економіка та держава. - 2010. - № 9. - С. 17-20.

Тези конференцій

6. Ганєва О.М. Особливість механізму функціонування ринку житла в державі / О.М. Ганєва // Проблеми формування нової економіки ХХІ століття: матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. коф., 25-26 груд. 2009 р.: в 5-т. - Т. 3. - Дніпропетровськ: Біла К.О., 2009. - С.6-8.

7. Ганєва О.М. Етапи реформування житлового законодавства України / О.М. Ганєва // Сучасна економічна теорія та пошук ефективних механізмів господарювання / Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (11-12 березня 2010 року ). - Сімферополь, 2010. - С.216-218.

8. Ганєва О.М. Інвестиційна привабливість міст в політиці розвитку житлово-комунального господарства / О.М. Ганєва // Фінансово-кредитний механізм активізації інвестиційного процесу: Міжнар. наук.-прак. конф. - К. КНЕУ, 2010. - С.84-87.

9. Ганєва О.М. Роль соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури у розвитку житлового господарства / О.М. Ганєва // Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (09.04.10) / За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка, Т.В. Іванової. - К. Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, у 2-х частинах, Ч.2, 2010. - С.222-225.

10. Ганєва О.М. Житловий фонд як основний носій матеріальної сутності житлового господарства / О.М. Ганєва // конф Ялта 12-14 травня 2010.

АНОТАЦІЇ

Ганєва О.М. Механізми реалізації житлової політики держави на регіональному рівні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено розробці наукових положень процесу формування житлової політики на регіональному рівні в Україні в умовах трансформації соціально-економічних відносин та обґрунтуванню практичних рекомендацій щодо реалізації житлової політики регіону.

Проведено аналіз теорій державної житлової політики на регіональному рівні. Досліджено закордонний досвід реалізації житлової політики та можливості його використання в Україні. Визначено стратегічні цілі та механізми державної житлової політики на рівні регіону. Досліджено механізми реалізації житлової політики на прикладі АР Крим. Розроблено модель житлової політики регіонів, що спрямована на стимулювання пропозиції житла. Удосконалено інструменти реалізації та існуючу Концепцію державної житлової політики на регіональному рівні з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку України.

...