Організаційно-правові засади діяльності суб’єктів господарювання східної Галичини та Буковини в складі Австро-Угорщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський державний університет внутрішніх справ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права

Організаційно-правові засади діяльності суб'єктів господарювання східної Галичини та Буковини в складі Австро-Угорщини

Коритко Лілія Ярославівна

Львів 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент Макарчук Володимир Степанович, Львівський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії та історії держави і права, начальник факультету з підготовки слідчих.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Никифорак Михайло Васильович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри теорії та історії держави і права кандидат юридичних наук,

доцент Присташ Лідія Тихонівна, Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, завідувач кафедри теорії та історії держави і права.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.Ю. Настасяк.

Анотація

правовий господарювання галичина буковина

Коритко Л.Я. Організаційно-правові засади діяльності суб'єктів господарювання Східної Галичини та Буковини в складі Австро-Угорщини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Львівський державний університет внутрішніх справ, Львів, 2009.

Дисертація присвячена історико-юридичному аналізу діяльності суб'єктів господарювання на українських землях Східної Галичини та Буковини в період їх перебування в складі Австро-Угорщини (1867-1918 рр.). Уперше проаналізовано австрійське законодавство ІІ-ої половини ХІХ-початку ХХ ст, що регулювало господарську діяльність та правовий статус суб'єктів господарювання. У праці здійснено класифікацію суб'єктів господарювання за різними критеріями, з'ясовано види та організаційні форми суб'єктів. На підставі нормативно-правових актів, наукової літератури та архівних джерел висвітлено порядок створення цих суб'єктів, діяльності та припинення діяльності. Доведено, що австрійським законодавством детально регламентувалася легітимація суб'єктів господарювання. Розглянуто вимоги, що ставилися австрійським законодавством до діяльності суб'єктів господарювання.

Ключові слова: юридичні особи, фізичні особи, суб'єкти господарювання, Австро-Угорщина, Східна Галичина, Буковина, господарська діяльність, торговельний реєстр, Торговельний закон, Промисловий закон.

Аннотация

Корытко Л.Я. Организационно-правовые предпосылки деятельности субъектов хозяйствования Восточной Галиции и Буковины в составе Австро-Венгрии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Львовский государственный университет внутренних дел, Львов, 2009.

Диссертация посвящена историко-юридическому анализу деятельности субъектов хозяйствования на украинских землях Восточной Галиции и Буковины в период их пребывания в составе Австро-Венгрии (1867-1918 гг.). В этот период несколько усилилось развитие хозяйственной деятельности на украинский землях. Но, в основном восточные украинские земли занимались торговлей и поставкой сырья в западную часть Австро-Венгерской империи. Впервые проанализировано австрийское законодательство ІІ-ой половины ХІХ-начала ХХ в., регулирующее хозяйственную деятельность и правовой статус субъектов хозяйствования.

Правове основы хозяйственной деятельности определял в первую очередь Промышленный закон от 20 декабря 1859 года, вступивший в силу с 1 мая 1860 года (новая редакция от 16 августа 1907 года). Важную роль в правовом регулировании сыграл Торговый закон от 17 декабря 1862 года, действовавший с 1 июля 1863 года. Правовой статус субъектов хозяйствования определялся рядом законодательных актов, принятых в исследуемый период и действовавших к 1918 году и далее.

Краевым законодательством регулировались в основном некоторые вопросы хозяйственной жизни на територии краев. В частности деятельность Краевого банка, Торгово-промышленной палаты, устанавливался порядок работы предприятий некоторых отраслей промышленности (напр. нефтяной), и др. В работе произведена класификация субъектов хозяйствования по разным критериям, определены виды и организационные формы субъектов. Хозяйственную деятельность проводили юридические и физические лица. Юридические лица действовали в определенных организационно-правовых формах: хозяйственные общества, кооперативные товарищества, частные, государственные предприятия, потребительские товарищества, кредитные сообщества и др. Обслуживающую деятельность (торговля, общественное питание) проводили физические лица без образования юридического лица. Понятия «физическое лицо-предприниматель» в австрийском законодательстве ІІ-ой половины ХІХ-начала ХХ в., не было. Хозяйственная деятельность (и, соответствено, субъекты ее проводившие), законодательно, согласно норм Промышленного закона 1859 года, делилась на три вида: свободную, ремесленную и концессионную. Для каждого вида устанавливался отдельный правовой режим.

Изучены направления деятельности юридических и физических лиц Восточной Галиции и Буковины во второй пол. ХIХ ст. в составе Австро-Венгрии. На основании нормативно-правовых актов, научной литературы и архивных материалов показан порядок создания субъектов, регулирования их деятельности и прекращения деятельности. Они создавались по решению собственников имущества и государственных органов. Прекращалась деятельность субъектов в принудительном и добровольном порядках. Доказано, что австрийским законодательством детально регламентировалась легитимация субъектов (их вхождение в хозяйственный оборот). Установлено, что к учредительным документам юридических лиц относились договор или устав.

Рассмотрены требования, ставящиеся австрийским законодательством (Промышленным законом, Торговым законом, другими нормативно-правовыми актами) к деятельности субъектов хозяйствования, в частности по уплате налогов, обеспечении безопасных условий труда работников, выпуску качественной продукции и др. Доказано, что деятельность субъектов хозяйствования, исполнение требований законодательства, контролировалась одновременно государственными органами, и руководящими органами самих субъектов.

Ключевые слова: юридические лица, физические лица, субъекты хозяйствования, Австро-Венгрия, Восточная Галиция, Буковина, хозяйственная деятельность, торговый регистр, Торговый закон, Промышленный закон.

Annotation

Korytko L.Y. The organizational and legal prerequisites the business subject's activity in the Eastern Galychyna and Bukovyna as a part of Austrian-Hungarian. - Manuscript.

The dissertation for a candidate degree in juridical studies. - Speciality 12.00.01. - Theory and History of State and Law; History of Political and Legal Sciences. - The state University of internal affairs of Lviv, Lviv, 2009.

The dissertation deals with the historical and juridical analysis of the business subject activity in the Eastern Galychyna and Bukovyna as a part of Austrian-Hungarian Empire (1867 - 1918). The Austrian legislation of the end of the XIX^th - the beginning of the XX^th century is analised for the first. This legislation determined the legal of the business subject. Classification of the business subject according to differend criteria is carried out; types and organizational forms of the subjects are found out. The stages of the business subject's formation and their activity are studied.

It is proved that the business subject's legitimation is regulated by the Austrian legislation. The reguirements put by the Austrian legislation for the business subject's activity are considered.

Кey words: legal entities, individuals, business subjects, Austrian-Hungarian, East Galychyna, Bukovyna, trade register, Trade Law, Law of Industry.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сьогодення диктує необхідність подальших досліджень історії вітчизняної державності і права. Адже розбудова Української держави потребує об'єктивного наукового аналізу історико-правничого досвіду, дослідження розвитку галузей права на теренах українських земель, а не лише вивчення їх закономірностей у сучасний період. Тим більше, що розв'язанню багатьох наукових історичних та юридичних проблем у попередні роки приділялася недостатня увага. Серед останніх актуальними є дослідження історико-правових аспектів діяльності господарюючих суб'єктів, що діяли в різні історичні періоди на землях, які сьогодні складають територію України.

Важливе місце серед історико-правових проблем, які потребують розв'язання, посідають питання, пов'язані з господарським розвитком Східної Галичини та Буковини в складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ-на початку XX ст. та діяльністю суб'єктів господарювання на цих землях. Адже цим питанням не було дано належної, об'єктивної оцінки радянськими та українськими науковцями.

В історико-правовій науці основна увага приділялася передусім висвітленню проблем становлення державно-правових інститутів у Галичині і Буковині, діяльності державних та самоврядних органів, аналізу державного ладу і права. Дослідження проводили О.В. Добржанський, В.С. Кульчицький, М.В. Никифорак, О.В. Кондратюк, М.М. Мацькевич, І.Ю. Настасяк, В.К. Осечинський, Р.В. Петрів, Ф.І. Стеблій, О.І. Мікула, О.М. Шиба та інші.

Щодо господарського розвитку, то вітчизняні і зарубіжні науковці дають неоднозначну оцінку стану народного господарства земель Східної Галичини та Буковини під Австрією. При цьому характеристика народного господарства бачиться неповною без характеристики діяльності суб'єктів господарювання цього періоду. Актуальність дослідження посилюється також наявністю прогалин у висвітленні специфіки створення та діяльності суб'єктів господарювання на західноукраїнських землях в складі Австрійської монархії у науковій літературі. В радянських та пострадянських наукових дослідженнях розглядалися лише фрагментарно деякі питання діяльності суб'єктів господарювання в зазначений період у контексті інших самостійних наукових проблем. Важливу інформацію знаходимо у працях істориків. Так, вивчення історії «Просвіти» на західноукраїнських землях дозволяє отримати дані щодо крамниць, кооперативів, які створювались під егідою цього Товариства.

Діяльність суб'єктів господарювання в австрійський період досі не була предметом комплексного наукового дослідження. Окремі питання господарських відносин опрацьовували в радянський період Г.І. Ковальчак, Є.М. Косачевська, В.К. Осечинський, Ф.І. Стеблій, Я.С. Хонігсман, В.Є. Задорожний та інші. В роки незалежної України - В.М. Ботушанський, О.В. Ботушанський, О.В. Добржанський, Р.В. Петрів та інші. До вивчення власне господарської діяльності в австрійський період долучилися Я.С. Хонігсман (він опрацював період 1772-1918 рр.), В.Є. Задорожний, Р.В. Петрів (вони зупинилися на 1772-1850 рр.) та деякі інші. Ці дослідження мали переважно історико-економічне спрямування, проте вони заслуговують на увагу і вивчення.

Недоліки досліджень радянського періоду - акцентування уваги на негативі. Сучасних - подекуди некритичне ставлення, ідеалізація минулого. Усе вищевказане зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає завданням цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 «Актуальні проблеми історії українського національного державотворення». Дисертаційне дослідження виконано відповідно до теми науково-дослідних робіт кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ «Актуальні проблеми історії держави і права, органів внутрішніх справ України», затвердженої 27 квітня 2006 року (шифр 0113, номер державної реєстрації 0106U003649).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення історико-правових знань щодо організаційно-правових засад діяльності суб'єктів господарювання в Східній Галичині і Буковині в період їх перебування у складі Австро-Угорщини від 1867 року до 1918 року.

Відповідно до поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

з'ясувати стан наукового дослідження проблеми;

охарактеризувати нормативно-правову базу регулювання господарської діяльності в австро-угорський період;

проаналізувати правове становище, умови створення та припинення діяльності суб'єктів господарювання;

здійснити класифікацію суб'єктів господарювання відповідно до австрійського законодавства;

дослідити напрями діяльності суб'єктів господарювання на українських землях в складі Австро-Угорщини;

визначити вимоги, що ставились до діяльності суб'єктів господарювання Австро-Угорщини.

Об'єктом дослідження є суб'єкти господарювання та їхня діяльність на українських землях Галичини та Буковини в складі Австро-Угорщини (1867-1918 рр.).

Предмет дослідження - особливості створення та діяльності і, загалом, правовий статус суб'єктів господарювання на українських землях Східної Галичини та Буковини в складі Австро-Угорської монархії у 1867-1918 рр.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові та спеціально-юридичні методи.

При визначенні послідовності проведення дослідження і наступності викладення матеріалу застосовувався хронологічний метод. Застосування історичного методу дало змогу виявити зміни, що відбулися в народному господарстві Східної Галичини і Буковини в другій половині ХІХ-на початку XX ст. За допомогою системно-структурного методу розкрито структуру конкретних суб'єктів господарювання у Східній Галичині та Буковині. Зі спеціально-юридичних методів у роботі використано: порівняльно-правовий, формально-догматичний та метод тлумачення правових приписів. Порівняльно-правовий метод дав змогу виявити подібні та відмінні риси в організації діяльності суб'єктів господарювання Східної Галичини та Буковини як складової народного господарства Австро-Угорщини та сучасної України. Формально-догматичний метод використано для аналізу нормативно-правових актів. Метод тлумачення правових приписів - для з'ясування змісту правових норм, що визначали правовий статус суб'єктів господарювання та регулювали господарську діяльність у 1867-1918 рр.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1867 року (створення Австро-Угорщини) до 1918 року (кінець Першої світової війни та розпад Австро-Угорської імперії на національні державні утворення) включно. Територіальні межі дослідження в основному обмежуються територією, що входила від 1772 року до складу Австрії як коронний край Галичина (переважно її Східної частини, що сьогодні входить до складу України), та Буковини, що на основі цісарського патенту від 6 серпня 1786 року увійшла до складу Галичини як 19-ий округ. В лютому 1861 року вона отримала статус коронної землі. В деяких випадках (законодавство, міжрегіональна торгівля) територіальні межі дослідження охоплюють усю австрійську і угорську частини дуалістичної монархії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у пострадянській історико-правовій науці досліджень правових засад створення та діяльності суб'єктів господарювання в Східній Галичині та Буковині в складі Австро-Угорщини наприкінці XІХ-у першій половині XX ст. У дисертації на основі аналізу архівних матеріалів, нормативно-правових актів комплексно досліджено особливості створення та діяльності і, загалом, правовий статус суб'єктів господарювання на землях Східної Галичини та Буковини, що входили до складу Австро-Угорщини.

У результаті дослідження сформульовано низку положень, яким притаманні елементи наукової новизни.

Уперше:

- встановлено, що в австрійському праві досліджуваного періоду господарська діяльність та правовий статус суб'єктів господарювання регулювалися передусім двома комплексними нормативними актами: Промисловим законом 1859 року та Торговельним законом 1862 року; правовий статус суб'єктів господарювання визначався також спеціальними законами та підзаконними нормативно-правовими актами, як правило розпорядженнями міністерств;

- зазначено, що недостатня визначеність і закріпленість правової термінології була суттєвим недоліком австрійських нормативно-правових актів; у тогочасних друкованих джерелах (законодавчих актах, підручниках, наукових статтях тощо) формально різні терміни подекуди мали однакове значення, і навпаки - один термін міг охоплювати різні категорії понять і явищ;

- здійснено поділ австрійського господарського законодавства за предметом регулювання;

- встановлено, що господарська діяльність законодавчо поділялася на три види: вільну, ремісничу та концесійну; для кожного виду встановлювався окремий правовий режим;

- з'ясовано види та організаційні форми суб'єктів господарювання, які були визначені загальним австрійським законодавством, що регулювало господарську діяльність, і спеціальним, що визначало правовий статус окремих видів суб'єктів;

- виявлено, що установчими документами юридичних осіб виступали засновницький договір і статут (що визначено законодавчими актами і підтверджено архівними документами);

- показано, що австрійським законодавством детально регламентувалася легітимація суб'єктів господарювання (їх входження у господарський обіг);

- доведено, що в австро-угорський період порядок створення, діяльності та припинення діяльності суб'єктів господарювання не надто суттєво відрізнявся від вимог чинного українського законодавства;

- доведено, що за діяльністю суб'єктів господарювання здійснювався паралельний контроль та нагляд державними органами, і керівними органами самих суб'єктів;

- доведено, що до суб'єктів господарювання ставились чітко окреслені в праві вимоги щодо сплати податків, забезпечення умов праці, випуск якісної та безпечної продукції тощо.

Удосконалено:

- класифікацію суб'єктів господарювання за різними критеріями, в тому числі за критеріями, які визначені в сучасному українському законодавстві, а відтак встановлено, що ці критерії прийнятні для суб'єктів господарювання в австро-угорський період.

Набули подальшого розвитку:

положення про те, що Австро-Угорська монархія забезпечила певні позитивні зміни в суспільно-політичному житті Східної Галичини та Буковини, помітний прогрес у багатьох сферах крайового життя, поширення австрійського законодавства, що регулювало суспільні, в т.ч., господарські відносини. Попри це суттєвого розвитку промисловості, виробництва, порівняно з західною частиною імперії, у Східній Галичині та в Буковині не було, здебільшого західноукраїнські землі займалися торгівлею та постачанням сировини;

положення, що за ознакою предмета діяльності суб'єкти господарювання на землях Східної Галичини та Буковини в складі Австро-Угорщини здійснювали виробничу і невиробничу діяльність.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в заповненні прогалини у вітчизняній історико-правовій науці щодо правових та організаційних засад народногосподарського розвитку України. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі юридичних та інших гуманітарних закладів освіти, зокрема, при викладанні курсів «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Економічна історія». Теоретичні положення та висновки дисертації будуть корисними при підготовці підручників та навчальних посібників. Наведений у роботі фактичний матеріал може використовуватися для подальшого дослідження питань створення, діяльності та припинення суб'єктів господарювання на українських землях з розширенням територіальних і хронологічних меж.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана та обговорена на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ України. Окремі положення дисертації доповідалися на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Ключові аспекти наукової діяльності - 2007» (м. Дніпро-петровськ, 16-31 січня 2007 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Наукові дослідження - теорія та експеримент 2007» (м. Полтава, 14-16 травня 2007 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Від правового суспільства - до правової держави» (м. Харків, 24 квітня 2008 р.), Щорічній Міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 15-16 травня 2008 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 30-31 травня 2008 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у 8 статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у 5 випусках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів (з висновками), загальних висновків, списку використаних джерел, який налічує 364 найменування. Повний обсяг дисертації становить 234 сторінки, у тому числі основний текст - 187 сторінок.

2. Зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми; висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами, темами; сформульовано мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічну основу; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, публікації за темою дисертації, структуру та обсяг роботи.

Розділ 1 «Стан розробки проблеми та джерельна база дослідження» присвячено аналізу наукових праць, узагальненню нормативно-правової бази та архівних матеріалів, що стосуються досліджуваної теми.

У підрозділі 1.1 «Історіографія дослідження» зазначено, що в історико-правовій науці основна увага приділялася передусім висвітленню проблем становлення державно-правових інститутів у Галичині і Буковині, аналізу державного ладу і права. Дослідження цих питань проводили науковці як радянського, так і пострадянського періодів. Господарська діяльність, соціально-економічне становище цих земель, торговельні відносини, діяльність промислових та сільськогосподарських підприємств, фінансових установ тощо науковцями, зокрема правниками, істориками права, досліджені недостатньо, а тому потребують комплексного і ґрунтовного вивчення.

Опрацьовано публікації, що містять результати досліджень науковців радянської доби, зарубіжних авторів, діаспорних, сучасних істориків та правників. Зокрема: В.С. Кульчицького, М.В. Никифорака, М.В. Кугутяка, О.В. Конд-ратюка, О.С. Жерноклеєва, В.К. Осечинського, В.Є. Задорожного, Я.С. Хонігсмана, Р.В. Петріва, І.С. Монолатія, Ф.І. Стеблія, О.І. Мікули, Г.В. Чайки, М.М. Мацькевича, О.М. Шиби, П.М. Ісаїва, І.М. Новосівського, А.Дж. Тейлора, Е. Цьольнера та інших. Також проаналізовано публікації періоду кінця ХІХ-початку ХХ ст., тогочасні наукові видання.

У підрозділі 1.2 «Характеристика джерел дослідження» констатовано, що в другій половині ХІХ століття австрійською владою було видано ряд актів, які регулювали господарську діяльність, вони склали основну групу джерел дослідження. Зазначено, що з розвитком капіталізму дещо посилився розвиток господарської діяльності і власне суб'єктів господарювання. Попри це суттєвого розвитку промисловості, виробництва, порівняно з західною частиною імперії, у Східній Галичині та на Буковині не було. При цьому суспільна думка доводила необхідність створення українцям власне українських суб'єктів (переважно на засадах кооперації). Велася боротьба суспільно-політичних, громадських організацій, зокрема «Просвіти», за розвиток господарювання, особливо на селі. Створювалися кредитні кооперативи системи Райфайзена, Шульце-Деліча.

Важливим джерелом для вивчення теми стали архівні документи, що зберігаються в Центральному Державному історичному архіві України у Львові (ЦДІАЛ), Державному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО), Державному архіві Чернівецької області (ДАЧО). Зазначено також позитивні зміни, що відбувалися на землях Східної Галичини і Буковини в складі Австро-Угорщини порівняно з іншими українськими землями, що перебували в складі Російської імперії.

Розділ 2 «Загальноправова характеристика суб'єктів господарювання Східної Галичини та Буковини в складі Австро-Угорщини» складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано нормативно-правову базу господарської діяльності, дано характеристику правового становища суб'єктів господарювання, здійснено їхню класифікацію.

У підрозділі 2.1 «Нормативно-правова база господарської діяльності» за хронологічним принципом здійснено аналіз нормативно-правових актів, що регулювали господарську діяльність та визначали правовий статус суб'єктів господарювання. Вони були видані австрійською владою протягом ХІХ-початку ХХ століття, поширювалися на всю територію Австро-Угорщини, в т. ч. і на українські землі Східної Галичини та Буковини, що входили до її складу.

Серед них: «Закон про товариства» від 26 листопада 1852 року (Вісник законів державних, далі - В. з. д., № 253); Торговельний закон від 17 грудня 1862 року (В. з. д. за 1863 р., № 1), який визначав види суб'єктів господарювання (в законі вони іменувалися як спілки), що здійснювали торговельну діяльність, цей же закон регулював і порядок здійснення торговельної та іншої господарської діяльності; закон від 9 квітня 1873 року (В. з. д., № 70) «Про заробіткові і господарські товариства»; Біржовий закон від 1 квітня 1875 року (В. з. д., № 67), який визначав поняття та види бірж, порядок та умови здійснення біржових операцій; закон від 6 березня 1906 року (В. з. д., № 58) «Про спілки з обмеженою відповідальністю», що визначав правовий статус цих суб'єктів тощо.

Правові основи господарської діяльності визначали передусім Промисловий закон від 20 грудня 1859 року (В. з. д., № 227), нова редакція 16 серпня 1907 року - В. з. д., № 199 та Торговельний закон від 17 грудня 1862 року (В. з. д. за 1863 р., № 1). Крім того була достатня кількість законодавчих та підзаконних нормативних актів, що визначали основні засади господарювання, правовий статус суб'єктів господарювання, та регулювали господарські відносини.

У підрозділі 2.2 «Загальна характеристика правового становища суб'єктів господарювання» встановлено, що до суб'єктів господарювання, які діяли на території українських земель Східної Галичини та Буковини в складі Австро-Угорщини, відносилися юридичні та фізичні особи. Юридичні особи створювалися в різних організаційно-правових формах. Вони мали бути внесені в судовий торговельний реєстр за місцезнаходженням підприємства. Могли створювати відокремлені структурні підрозділи. Діяли на підставі статутів та договорів. При цьому, з документів, що дійшли до нашого часу, бачимо, що статути могли друкуватися в друкарнях, а відтак були доступні широкому загалу. Майно складалося з власних та залучених коштів. Джерела набуття майна аналогічні тим, які визначені в сучасному українському законодавстві. Управління діяльністю здійснювалося відповідними органами, види і кількість яких залежали від організаційно-правових форм цих суб'єктів. Їхня компетенція визначалася законодавством, статутами суб'єктів, положеннями, що були допоміжними локальними актами суб'єктів господарювання. Вищим органом управління були загальні збори засновників (учасників) суб'єктів. Фізичні особи здійснювали діяльність без створення юридичної особи. Припинення діяльності відбувалося і за рішенням власників, і в примусовому порядку.

У підрозділі 2.3 «Види господарюючих суб'єктів» здійснено класифікацію суб'єктів господарювання за різними критеріями: за організаційно-правовими формами, за видами діяльності, за чисельністю працівників, за територією діяльності, за формами власності на базі якої вони створені, за ознакою наявності правового статусу юридичної особи, за ознакою предмета діяльності (виробничі та невиробничі) тощо. Зазначено, що класифікацію за видами діяльності розробляли сучасники досліджуваного періоду (К. Кульчицький, Т. Кормош). Крім того, здійснювалася офіційна класифікація урядовими органами (звіти бюро промислової статистики). Радянські науковці (В. Осечинський, Я. Хонігсман, Г. Ковальчак) робили спробу поділу суб'єктів господарювання за кількістю працівників. В пострадянській науці до питання класифікації ніхто з науковців не повертався, за винятком В. Ботушанського, який поділив промисловців і ремісників Чернівців на самостійних власників і тих, що вели справи на орендованих підприємствах. На нашу думку найточніше виражена сутність суб'єктів господарювання при поділі їх за предметом господарської діяльності на виробничі і невиробничі.

Розділ 3 «Особливості та правові засади діяльності суб'єктів господарювання» складається з трьох підрозділів, у яких висвітлено основні напрями виробничої та невиробничої діяльності суб'єктів та загальні вимоги, що ставилися до цієї діяльності.

Підрозділ 3.1 «Основні напрями виробничої діяльності суб'єктів господарювання, правове регулювання цієї діяльності». Вказано, що в 60-тих роках ХІХ ст. на території Східної Галичини розпочався промисловий видобуток нафти (Битків, Ріпне), вугілля (Джурів), калійних солей (Калуш). Діяло близько 100 лісопильних заводів. На Буковині у 1860-х роках виробничих підприємств було 2, у 1904 році - 101. З них: у лісовій промисловості - 50, харчовій - 16, промисловості будівельних матеріалів - 12, металообробній - 4, хімічній - 8 тощо. Загалом промисловість розвивалася слабо, нерівномірно, не такими темпами, як у Європі, розширювалися видобування і первинна переробка сировини, а не виробництво готової продукції. Це пов'язано насамперед з тим, що західноукраїнські землі залишалися сировинним придатком до Австрії. На здійснення певних видів господарської діяльності необхідно було одержати спеціальний дозвіл. Порядок одержання дозволів був детально врегульований австрійським законодавством, зокрема Промисловим законом.

Підрозділ 3.2 Особливості невиробничої діяльності суб'єктів господарювання в Австро-Угорщині. Встановлено, що невиробнича діяльність суб'єктів господарювання на землях Східної Галичини та Буковини в австро-угорський період поділялася на сферу товарного обігу (торгівлю), сферу фінансів, надання послуг (готельний бізнес, туризм) тощо. Правовий статус суб'єктів невиробничої діяльності регламентувався загальним законодавством і окремими нормативними актами. Основним нормативно-правовим актом, який регулював відносини щодо здійснення торговельної діяльності був Торговельний закон 1862 року.

У сфері фінансів діяли банківські, страхові установи, ощадні каси, біржі та інші суб'єкти. Діяльність банківських установ регулювалася Торговельним законом 1862 року. Центральними кредитними установами були Львівське та Чернівецьке відділення Австро-угорського банку. Також в цей період здійснювали свою діяльність крайові банки. Створювалися і земельні кредитні банки (в 1882 році в Чернівцях, в 1909 році - у Львові). У 1902 році у Західній Україні налічувалось понад тисячу різних фінансових закладів з грошовими ресурсами на суму 370 млн. корон. Також створювалися страхові товариства, які діяли на підставі Закону про товариства 1852 року. Одночасно діяльність з надання страхових послуг регулювалася Торговельним законом 1862 року. А в 1896 році було видано міністерське розпорядження за № 31, яким визначалося правове становище страхових товариств. Констатовано зародження туризму. Цьому сприяло відкриття залізничного руху. Розвиток туризму, відповідно, сприяв розширенню мережі торговельних, готельних та інших невиробничих підприємств.

У підрозділі 3.3 «Загальні вимоги до діяльності суб'єктів господарювання» зазначено, що держава здійснювала нагляд за діяльністю підприємств у різних сферах господарювання за дотриманням вимог охорони праці, якості та безпеки продукції, зокрема медикаментів та продуктів харчування. Промисловий закон регулював різні питання здійснення господарської діяльності, в т. ч. і питання охорони, безпеки праці. Певні вимоги ставилися до найманих працівників. Варто вказати на відносно невелику тривалість щорічної відпустки працівників. Працю жінок було врегульовано окремим міністерським розпорядженням 1907 року. В тогочасному трудовому законодавстві нічого не вказано про охорону материнства. Вважаємо цю обставину суттєвим недоліком австрійського законодавства. Законодавчими актами було встановлено вимоги щодо сплати суб'єктами обов'язкових платежів, порядку проведення у них ревізій тощо.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення організаційно-правових засад діяльності суб'єктів господарювання на українських землях Східної Галичини та Буковини в складі Австро-Угорщини.

Отримані у процесі дослідження результати дали змогу зробити такі висновки:

1. Встановлено, що в австрійському праві досліджуваного періоду господарська діяльність та правовий статус суб'єктів господарювання регулювалися передусім двома комплексними нормативними актами: Промисловим законом від 20 грудня 1859 року (В. з. д., № 227), який набрав чинності з 1 травня 1860 року (нова редакція 16 серпня 1907 року - В. з. д., № 199) та Торговельним законом від 17 грудня 1862 року року (В. з. д. за 1863 р., № 1), який набрав чинності з 1 липня 1863 року. В австрійському законодавстві не було подано визначення поняття господарської діяльності; не було її поділу на підприємницьку та непідприємницьку. У Промисловому законі та інших нормативно-правових актах вжито термін «промисел», який, виходячи зі змісту законів, суті регульованих відносин, можна трактувати як господарську діяльність. Ця обставина врахована при написанні дисертації.

До загальних законів, які регулювали порядок здійснення господарської діяльності, зміни за час їх дії вносились нечасто. До Промислового закону зміни вносились лише вісім разів, до Торговельного закону також було внесено лише декілька змін та доповнень. Це свідчить про взаємозв'язок законодавства, його доцільність і відповідність потребам суспільства, стабільність. Цей позитивний аспект варто запозичити українській системі права. Правовий статус суб'єктів господарювання, окрім цих двох законів, визначався також спеціальними законами та підзаконними нормативно-правовими актами, здебільшого розпорядженнями міністерств.

2. Зазначено, що недостатня визначеність і закріпленість правової термінології була суттєвим недоліком австрійських нормативно-правових актів; у тогочасних друкованих джерелах (законодавчих актах, підручниках, наукових статтях тощо) формально різні терміни подекуди мали однакове значення, і навпаки - один термін міг охоплювати різні категорії понять і явищ. Наприклад, термін «суб'єкти господарювання» або «суб'єкти підприємництва» у законодавстві не вживався. Натомість, у Промисловому законі зустрічаємо терміни «промисловець», «ремісник». Попри це у Законі про товариства 1852 року в § 24 вжито термін «підприємництво» («предпринимательство») стосовно випадків припинення діяльності товариств.

3. Уперше у вітчизняній історико-правовій науці здійснено поділ австрійського господарського законодавства за предметом регулювання.

Законодавство вважаємо доцільним розділити на два види:

1) акти, що визначали типи та правовий статус суб'єктів господарювання;

2) акти, що регулювали порядок здійснення господарської діяльності, визначали загальні вимоги до суб'єктів у процесі господарювання (регулювали податкові, ревізійні відносини, відносини з приводу внесення суб'єктів у судовий реєстр тощо).

Запропоновано господарські нормативно-правові акти досліджуваного періоду поділити на чотири групи:

1) Загальні закони, що регулювали господарську діяльність, порядок її здійснення, в т. ч. і правовий статус суб'єктів, що могли її здійснювати: Промисловий закон 1859 року, Торговельний закон 1862 року;

2) Закони та підзаконні акти, що визначали правовий статус суб'єктів господарювання: Закон про товариства 1852 року, Торговельний закон 1862 року, Закон про заробіткові і господарські товариства 1873 року, Закон про біржі 1875 року, Закон про публічні складські доми 1889 року, Закон про каси взаємодопомоги 1892 року, Закон про хліборобські спілки 1902 року, Закон про аптеки 1906 року, Закон про спілки з обмеженою відповідальністю 1906 року, розпорядження міністерств про страхові товариства 1896 року, про створення акціонерних спілок 1899 року та інші;

3) Закони та підзаконні акти, що визначали організаційні форми суб'єктів господарювання: Закон про товариства 1852 року, Торговельний закон 1862 року, Закон про спілки з обмеженою відповідальністю 1906 року, розпорядження міністерств про створення акціонерних спілок 1899 року та інші;

4) Закони та підзаконні акти, що окремо або додатково визначали суб'єкти господарювання за видами і сферами діяльності: Торговельний закон 1862 року, Закон про заробіткові і господарські товариства 1873 року, Закон про біржі 1875 року, Закон про публічні складські доми 1889 року, Закон про каси взаємодопомоги 1892 року, Закон про хліборобські спілки 1902 року, Закон про аптеки 1906 року, розпорядження міністерств про страхові товариства 1896 року та інші.

Крайове законодавство регулювало здебільшого окремі питання господарського життя на території країв. Наприклад, упорядковувало діяльність Крайового банку, Торгово-промислової палати, встановлювало порядок роботи на підприємствах деяких галузей промисловості (зокрема: нафтової), і таке інше.

4. Встановлено, що господарська діяльність (а відтак і суб'єкти, що її здійснювали) законодавчо поділялася на три види: вільну, ремісничу та концесійну, для кожного виду встановлювався окремий правовий режим. Ремісничою діяльністю вважалася така, на здійснення якої необхідно було пройти навчання, вона вимагала певних знань і вмінь (гончарі, слюсарі, кравці, годинникарі, кондитери, пекарі, перукарі тощо). Концесійна вимагала певного дозволу органів влади. Уся інша вважалася вільною діяльністю.

5. З'ясовано види та організаційні форми суб'єктів господарювання, які були визначені і загальним австрійським законодавством, що регулювало господарську діяльність, і спеціальним, що визначало правовий статус окремих видів суб'єктів. Юридичні особи створювалися в різних організаційно-правових формах. Це господарські товариства, кооперативи, підприємства державні, комунальні (повітові), приватні, спілки, споживчі товариства, кредитні спілки тощо. Обслуговуючі суб'єкти господарювання належали, як правило, фізичним особам, які здійснювали діяльність без створення юридичної особи. При цьому в тогочасному законодавстві не вживався термін «фізичні особи-підприємці», як це є у чинному законодавстві України. У тогочасних друкованих джерелах (законодавчих актах, підручниках, наукових статтях і ін.) щодо суб'єктів господарювання-юридичних осіб вживаються різні терміни (стоваришеня, товариство, спілка, підприємство тощо), які за своїм змістом є тотожними, мають однакове значення.

6. Запропоновано класифікацію суб'єктів господарювання за різними критеріями, в тому числі за критеріями, які визначені у сучасному українському законодавстві, і встановлено, що ці критерії прийнятні для суб'єктів господарювання в австро-угорський період. Суб'єкти господарювання, що діяли в австро-угорський період, можна класифікувати за організаційно-правовими формами, за видами діяльності, за чисельністю працівників, за територією діяльності, за формами власності на базі якої вони створені, за ознакою наявності правового статусу юридичної особи, за ознакою предмета діяльності (виробничі та невиробничі) тощо. За способом створення та формування статутного фонду суб'єкти поділено на корпоративні та унітарні.

До корпоративних, які створювалися двома або більше засновниками, чий статутний фонд поділявся на частки, можна віднести усі тогочасні господарські товариства або спілки: спілка явна (повна), спілка командитна, спілка акційна, спілка командитна з правом випуску акцій, спілка з обмеженою порукою. До унітарних, які створювалися одним засновником, чий статутний фонд не поділявся на частки, слід віднести державні підприємства, приватні суб'єкти діяльності, засновані на приватній власності однієї особи («фірми поодинокі»).

7. Виявлено, що установчими документами юридичних осіб виступали засновницький договір і статут (що визначено законодавчими актами і підтверджено архівними документами). Нами досліджено, що на підставі засновницького договору діяли спілки явні та спілки командитні (згідно норм Торговельного закону 1862 року). Спілку явну за правовою природою можна вважати тотожною сучасному повному товариству. Інші суб'єкти господарювання (за винятком фільварків, які ми віднесли до цієї категорії) діяли на підставі статуту.

8. Показано, що австрійським законодавством детально регламентувалася легітимація суб'єктів господарювання (їх входження у господарський обіг). Майже кожен закон, що визначав правовий статус конкретного суб'єкта господарювання, супроводжувався додатково міністерським розпорядженням про порядок внесення такого суб'єкта в судовий торговельний реєстр. Конкретно процедуру реєстрації суб'єктів господарювання виписано у «Вимогах щодо укладення і ведення торговельного реєстру», затверджених розпорядженням міністерств юстиції та торгівлі за погодженням з міністерством фінансів від 9 березня 1863 року (В. з. д., № 27) та інших нормативно-правових актах.

9. Доведено, що в австро-угорський період порядок створення, діяльності та припинення діяльності суб'єктів господарювання не суттєво відрізнявся від вимог чинного українського законодавства. Вони повинні були бути внесені в судовий торговельний реєстр, який проводили окружні суди за місцезнаходженням суб'єкта. Вимоги щодо реєстрації фізичних осіб-підприємців (тобто, таких, що здійснювали діяльність без створення юридичної особи) в австрійському законодавстві не встановлені. Публікації тогочасного періоду та архівні джерела свідчать, що для започаткування господарської діяльності такі особи повинні були подати заяву в органи влади (староства) за місцем проживання, і таким чином легалізуватися як суб'єкт господарювання (підприємництва). Припинення діяльності проводилось за рішенням власників або у примусовому порядку.

10. Встановлено, що за ознакою предмета діяльності суб'єкти господарювання на землях Східної Галичини та Буковини в складі Австро-Угорщини здійснювали виробничу і невиробничу діяльність. Основним нормативно-правовим актом, що регулював господарську виробничу діяльність в досліджуваний період був Промисловий закон 1859 року. Разом з тим, його нормами встановлювалися також і вимоги щодо здійснення невиробничої господарської діяльності. Невиробнича діяльність суб'єктів господарювання в австро-угорський період була спрямована на реалізацію в сфері товарного обігу (торгівлю), в сфері фінансів, на надання послуг (туризм) та інших сферах. Правовий статус суб'єктів був встановлений також і окремими нормативними актами (Законом про товариства, Торговельним законом, Біржовим законом, Законом про запомогові каси), і розпорядженнями міністерств. При цьому, законодавством було визначено правовий статус суб'єктів господарювання, що могли здійснювати виробничу і невиробничу діяльність, і порядок здійснення такої діяльності.

11. Доведено, що за діяльністю суб'єктів господарювання здійснювався паралельний контроль та нагляд і державними органами, і керівними органами самих суб'єктів. Промисловим законом було передбачено обов'язок товариств (стоваришень), створених за видами діяльності суб'єктів (об'єднань підприємців), здійснювати нагляд у сфері виробництва і праці, а також в сфері конкуренції. Пізніше, на початку ХХ ст., окремими повноваженнями були наділені спілки, що створювалися у сільському господарстві. Контроль та координацію діяльності суб'єктів здійснювали також союзи. Їхні конкретні повноваження формулювалися в статутах. Окремий закон визначав порядок проведення перевірки діяльності (ревізії) суб'єктів - Закон від 10 червня 1903 року (В. з. д., № 133).

12. Доведено, що до суб'єктів господарювання ставились чітко окреслені у праві вимоги щодо сплати податків, забезпечення умов праці, випуск якісної та безпечної продукції тощо. Для врегулювання податкових відносин період було прийнято низку нормативних актів. Основними з них слід назвати закон від 9 лю-того 1850 року «Про обов'язкові платежі», дія якого припадала на досліджуваний період, та закон «Про прямі особисті податки» від 25 жовтня 1896 року (В. з. д., № 220), який вступив в силу з 1 січня 1897 року, діяв до 1918 року і далі, поки не був замінений іншими законодавчими актами.

Були встановлені вимоги щодо порядку здійснення певних видів діяльності, стосовно охорони праці, якості та безпеки продукції. Основи були закладені Промисловим законом та Торговельним законом. Трудові відносини регулювалися Торговельним законом, окремими нормами Промислового закону, і, пізніше, спеціальним законом 1910 року.

13. Загалом встановлено, що Австро-Угорська монархія забезпечила певні позитивні зміни в суспільно-політичному житті Східної Галичини і Буковини, помітний прогрес у багатьох сферах крайового життя. Щодо господарського використання земель, економічного розвитку, промисловості, то українські території нажаль залишалися сировинним придатком більш розвинутих частин імперії, зокрема Австрії та Чехії.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Коритко Л.Я. Правове регулювання діяльності торговельних суб'єктів господарювання Східної Галичини та Буковини в складі Австро-Угорщини / Л.Я. Коритко // Вісник господарського судочинства. - 2008. - № 3. - С. 142 - 147.

2. Коритко Л.Я. Класифікація суб'єктів господарювання в австро-угорський період / Л.Я. Коритко // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. Випуск 3 (27), 2008. - С. 186 - 190.

3. Коритко Л. Правове регулювання оподаткування суб'єктів господарювання Східної Галичини та Буковини в австро-угорський період / Л. Коритко // Право України. - 2008. - № 5. - С. 129-131.

4. Коритко Л. Регулювання вимог щодо якості та безпеки товарів (робіт, послуг) в австро-угорський період / Л. Коритко // Юридична Україна. - 2008. - № 5. - С. 18-21.

5. Коритко Л.Я. Загальна характеристика суб'єктів господарювання у Східній Галичині та в Буковині, що здійснювали фінансову діяльність в австро-угорський період (1867-1918) / Л.Я. Коритко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 39. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - С. 387-394.

6. Коритко Л.Я. Характеристика засобів регулюючого впливу та контролю Австрійської держави за діяльністю суб'єктів господарювання (друга половина ХІХ-початок ХХ ст.) / Л.Я. Коритко // Вісник господарського судочинства. - 2009. - № 2. - С. 113-117.

7. Коритко Л.Я. Характеристика суб'єктів господарювання згідно австрійського Торговельного закону 1862 року / Л.Я. Коритко // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. Випуск ХХI. - Івано-Франківськ: Юридичний інститут ПНУ імені В. Стефаника, 2009. - С. 27-34.

8. Макарчук В.С., Коритко Л.Я. Правове становище товариства з обмеженою відповідальністю як одного з видів господарських товариств в австро-угорський період (1867-1918) / В.С. Макарчук, Л.Я. Коритко // Вісник ЛьвДУВС - 2009. - № 1. - С. 43-50.

9. Коритко Л.Я. Суб'єкти господарювання в сфері фінансів в Західній Україні на початку 20 ст. / Л.Я. Коритко // Ключевые аспекты научной деятельности - 2007: междунар. науч.-практ. конф., 16-31 янв. 2007 г.: тезисы докл. - Днепропетровск, 2007. - С. 3-4.

10. Коритко Л.Я. Економічне становище західноукраїнських земель під владою Австро-Угорщини / Л.Я. Коритко // Наукові дослідження - теорія та експеримент 2007: міжнарод. наук.-практ. конф., 14-16 трав. 2007 р.: тези допов. - Полтава, 2007. - С. 29-31.

11. Коритко Л.Я. Реєстрація діяльності суб'єктів господарювання під владою Австро-Угорщини / Л.Я. Коритко // Від громадянського суспільства - до правової держави: міжнарод. наук.-практ. конф., 24 квіт. 2008 р.: тези допов. - Харків, 2008. - С. 194-195.

12. Коритко Л.Я. Нагляд за діяльністю суб'єктів господарювання в австро-угорський період / Л.Я. Коритко // Запорізькі правові читання: міжнарод. наук.-практ. конф., 15-16 трав. 2008 р.: тези допов. - Запоріжжя, 2008. - С. 48-50.

13. Коритко Л.Я. Регулювання вимог безпеки праці на промислових суб'єктах господарювання західноукраїнських земель в австро-угорський період / Л.Я. Коритко // Актуальні питання реформування правової системи України: міжнарод. наук.-практ. конф., 30-31 трав. 2008 р.: зб. наук. ст. - Луцьк, 2008. - С. 19-21.

Размещено на Allbest.ru

...