Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування УКРАЇНИ

організаційно-правові засади управління у сфері юридичної науки в україні

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

МЕЛІХОВА Ольга Юріївна

Київ-2010

АНОТАЦІЯ

Меліхова О.Ю. Організаційно-правові засади управління у сфері юридичної науки в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки в Україні. Визначено поняття та специфічні ознаки юридичної науки як об'єкту управління; проаналізовано історіографію дослідження управління у сфері юридичної науки у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині; розглянуто елементи організаційно-правового механізму управління у сфері юридичної науки із визначенням та детальним аналізом кожного з них; систематизовано та проаналізовано зарубіжний досвід правового регулювання основних організаційних засад управління у сфері юридичної науки та сформульовані основні напрямки його запозичення для України; окреслено перспективи розвитку організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки в Україні на сучасному етапі.

Ключові слова: наука, юридична наука, управління, генезис, механізм, принципи, функції, суб'єкт, форми, методи, перспективи.

АННОТАЦИЯ

Мелихова О.Ю. Организационно-правовые основания управления в сфере юридической науки в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины, Киев, 2010.

Работа является одним из первых в отечественной административно-правовой науке комплексным монографическим исследованием организационно-правовых основ управления в сфере юридической науки в Украине. На основе анализа общетеоретической правовой и административно-правовой научной литературы рассматриваются доктринальные положения организационно-правовых основ управления в сфере юридической науки. Диссертантом сформулировано определение юридической науки, выделены ее специфические признаки как объекта управления. Провидено разграничение понятия «юридическая наука» с другими смежными правовыми дефинициями.

Проанализирован генезис исследований организационно-правовых основ управления в сфере юридической науки, выделено три этапа развития административно-правовой доктрины относительно данной проблематики с детальной характеристикой специфических особенностей каждого этапа. Отмечен преимущественно фрагментарный характер научных исследований по вопросам управления в сфере юридической науки, что обуславливает отсутствие научного фундамента нормотворческого процесса в данной сфере.

В работе охарактеризованы основные элементы организационно-правового механизма управления в сфере юридической науки в Украине - цель, задачи, функции, принципы, субъекты, формы и методы. Предложено определения и классификация каждого из данных элементов. Исследована система субъектов управления в сфере юридической науки в Украине, их компетенция, методы управленческого влияния, а так же выявлены существующие противоречия в их деятельности и предлагаются пути их устранения.

Проанализирован опыт правового регулирования основ управления в сфере юридической науки в зарубежных странах с особым акцентом на особенности управления в сфере юридической науки в странах постсоветского пространства: Азербайджана, Армении, Белоруссии, Казахстана, Латвии, Российской Федерации, Эстонии и других. Анализируются специфика нормативного регулирования организационно-правового механизма управления в сфере юридической науки в Европейских странах, в таких как Великобритания, Федеральная Республика Германия, Франция, Швейцария. Исследованы некоторые особенности управления в сфере юридической науки в США и Канаде. Особое внимание приделается характеристике особенностей аттестации научных кадров высшей квалификации данных государств, обобщены преимущества и недостатки.

Исследованы основные проблемы и определены перспективы развития организационно-правовых основ управления в сфере юридической науки в Украине, их нормативного закрепления. Диссертантом формулируется предложение принятия Концепции развития юридической науки в Украине, а также обосновывается необходимость принятия отдельного законодательного акта, который бы являлся основой нормативно-правового регулирования в сфере юридической науки.

Ключевые слова: наука, юридическая наука, управление, генезис, механизм, принципы, функции, субъект, формы, методы, перспективы.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлена тим, що Україна стоїть на шляху побудови правової держави, остаточного запровадження інститутів ринкової економіки, створення якісно нового суспільства, зорієнтованого на пріоритет загальнолюдських цінностей, модифікацію та модернізацію функціонального призначення державних органів, запровадження так званих «партнерських» взаємовідносин особи і органів держави, що особливо актуалізується у світі інтеграції України до Європейської спільноти. Досягти позитивних результатів відповідних державотворчих та правотворчих процесів є можливим у разі дотримання принципу науковості, наявності ґрунтовних напрацювань у сфері юридичної науки, тісного взаємозв'язку юридичної науки, нормотворчості і правозастосування. Від того, якою буде наукова юридична база, багато у чому, залежить і ефективність правотворчих й державотворчих процесів та їх результативність. Враховуючи тісні зв'язки юридичної науки із цілою низкою суміжних правових інститутів можна вести мову, і про те, що від рівня розвитку юридичної науки у державі буде залежати розвиток вітчизняної юридичної освіти, правової свідомості і правової культури всіх учасників правовідносин, а в кінцевому підсумку - і побудова в Україні правової держави. Як і будь-яка діяльність, наукові дослідження не повинні бути поза управлінськими відносинами, перш за все, з боку держави, задля забезпечення їх ефективного розвитку, результативності. Безсистемність наукових юридичних досліджень, остаточна невизначеність правового статусу, ролі і значення державних органів, недооцінка ролі громадських організацій в управлінні у сфері юридичної науки, неповне використання потенціалу всіх елементів організаційно-правового механізму відповідного управління у сфері юридичної науки негативно впливають на стан та розвиток останньої в Україні, відірваність її від нормотворчого процесу та юридичної практики. Незважаючи на істотне зростання кількості підготовлених і захищених за останні роки дисертаційних робіт з юридичних наук, збільшення та урізноманітнення організаційно-правових форм юридичних наукових досліджень, на жаль, лише незначний відсоток сформульованих наукових пропозицій враховується у нормотворчих і державотворчих процесах в Україні, що є неприпустимим і вимагає посиленої адекватної реакції з боку держави, перш за все, у вигляді організаційно-правових засад управлінського впливу. Входження України до Болонського освітньо-наукового середовища ще більше актуалізують це питання, орієнтуючи на пошук нових пріоритетів розвитку юридичної науки та організаційно-правових засад управління нею, підготовку наукових юридичних кадрів вищої кваліфікації, із тим, щоб забезпечити інтеграцію вітчизняної юридичної науки до Європейського, а пізніше і світового юридичного наукового простору. Все це, в умовах реформування загальних засад управління, в тому числі і державного управління в Україні на сучасному етапі, окреслення нових орієнтирів управління у сфері науки в цілому, та юридичної науки зокрема, зумовлює необхідність перегляду організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки та істотно актуалізує необхідність наукового дослідження вказаної проблематики.

Безпосередньо проблематиці організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки в Україні увага вчених-юристів, на жаль, не приділяється. В основному їх зусилля концентруються на дослідженні загальних засад управління, в тому числі і державного управління, у соціально-культурній сфері, або ж у сфері науки в цілому. Фундаментальною та основоположною базою дослідження організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки в Україні є праці із загальної проблематики юридичної науки, управління у сфері науки, у соціально-культурній сфері відомих вітчизняних та зарубіжних вчених-адміністративістів: В. Авер'янова, О. Андрійко, Д. Бахраха, Л. Біли, Ю. Битяка, П. Василенкова, Ю. Ведєрнікова, В. Гаращука, С. Гончарука, М. Данількевича, М. Єропкіна, С. Ківалова, А. Клюшніченка, Л. Коваля, Ю.Козлова, В. Колпакова, О. Кузьменко, В. Курило, Д. Лук'янця, С. Студенікіна, М. Студенікіної, С. Стеценка, В. Столбового, О. Якуби і ряду інших. Також опрацьовані та використані наукові праці фахівців у галузі теорії державного управління: Г. Атаманчука, В. Бакуменка, І. Бистрякова, В. Уколова, В. Малиновського, Т. Мотренка, Р. Мухаєва, Н. Нижник, а також праці фахівців з теорії держави і права: О. Ганзенка А. Колодія, Ю. Оборотова, Н. Оніщенко, П. Рабіновича, В. Селінкова, О. Скакун, С. Тимченка, О. Тихомирова та інші, фахівців з інших галузей права: В. Андрейцева, В. Медведчука, О. Скрипнюка, В. Тація, О. Фрицького, Є. Харитонова, Ю. Шемшученка та ін., а також представників державних органів - суб'єктів управління у сфері науки: М. Держалюка, М. Кірпічнікова, Л. Лобанової, В. Мачуліна та інших. Однак, при багатоманітності наукових джерел, жодної роботи з вказаної проблематики, в якій би комплексно досліджувались організаційно-правові засади управління у сфері юридичної науки в Україні, до цього часу немає.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планів досліджень юридичного факультету Запорізького національного університету на 2005-2010 рр. та спеціальної науково-дослідної теми «Основні напрямки реформування законодавства України у контексті Європейської інтеграції» (номер державної реєстрації 0104U004048), крім того тема дисертації пов'язана з Концепцією державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки, Концепцією державної цільової програми «Наука в університетах» на 2008-2012 роки, Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України та з підготовкою змін до законодавства України про засади управління у сфері юридичної науки, підготовку наукових правничих кадрів вищої кваліфікації.

Тема дисертації затверджена президією науково-технічної ради Запорізького національного університету 18 грудня 2008 року (протокол № 4). Вона розглянута координаційним бюро відповідного відділення Національної академії правових наук України і має позитивний відгук щодо актуальності, коректності формулювання і доцільності дослідження у вигляді дисертації за спеціальністю 12.00.07.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних та нормативних джерел, в тому числі і перспективного законодавства, визначити організаційно-правові засади управління у сфері юридичної науки в Україні, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в зазначеній сфері та практики його застосування.

Згідно з поставленою метою, завданнями дослідження є:

- аналіз положень сучасної правової доктрини щодо визначення ознак, функцій юридичної науки, співвідношення її із суміжними правовими поняттями;

- виділення та характеристика специфічних ознак юридичної науки, як об'єкту управління - елемента його організаційно-правового механізму;

- визначення генезису дослідження організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині, його етапів із формулюванням специфічних особливостей кожного;

- системний аналіз елементів організаційно-правового механізму управління у сфері юридичної науки (принципів, функцій, мети, завдань, суб'єктів, форм і методів);

- узагальнення зарубіжного досвіду правового регулювання організаційних засад управління у сфері юридичної науки та виділення основних передумов і пріоритетів його запозичення в Україні;

- визначення основних перспектив розвитку організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки в Україні.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які виникають у процесі організаційно-правового управління у сфері юридичної науки в Україні.

Предмет дослідження - організаційно-правові засади управління у сфері юридичної науки в Україні.

Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правовий тощо). Так, діалектичний метод пізнання процесів, що відбуваються у сфері організаційно-правових засад управління юридичною наукою в Україні, дозволяє розглянути їх у розвитку та взаємозв'язку, виявити усталені напрямки і закономірності в цілому. Історико-правовий метод передбачає вивчення організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки у їх розвитку, виявлення зв'язку минулого і сьогодення (підрозділи 1.2, 3.2), системно-структурний підхід застосовується при вивчені суб'єктів управління у сфері юридичної науки, як певної організаційної структури (підрозділ 2.2), логіко-системний для формулювання відповідних дефініцій них конструкцій (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3). важливого значення набуває також порівняльно-правовий метод, який дозволяє виявити переваги та недоліки зарубіжного досвіду організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки (підрозділ 3.1), та соціологічний метод щодо з'ясування думки фахівців щодо проблеми. Яка досліджується (підрозділи 1.1, 2.2, 2.3, 3.2). Методи моделювання, аналізу та синтезу були використані при розробці пропозицій з удосконалення законодавства. Специфіка об'єкту, що досліджується, його міжгалузевий характер передбачає застосування цілого ряду наукових підходів: фундаментального, органічної єдності теорії і практики (підрозділи 1.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2), поєднання критичного і раціонального (підрозділи 1.1, 3.1, 3.2), порівняльно-ретроспективного (підрозділ 1.2), єдності логічного та системного підходу.

У процесі виконання дисертаційного дослідження було використано чинне та раніше діюче законодавство України, а також законодавство зарубіжних країн (зокрема, Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Молдова, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан, Республіки Вірменії, Федеративної Республіки Німеччини, країн Балтії, Великобританії, Республіки Франції, США тощо), а також Міжнародної асоціації державних органів атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації (МАДАТ), перспективне законодавство, наукові праці з державного управління, теорії держави і права, соціології, соціальної філософії, адміністративного права, екологічного права, конституційного права, митного права, цивільного права, юридична публіцистика.

Емпіричну базу дослідження становить статистичні дані, акумульовані Міністерством освіти і науки України, Вищою атестаційною комісією України, Академією правових наук України, міжнародною асоціацією державних органів атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація э першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим організаційно-правовим засадам управління у сфері юридичної науки в Україні. Її сутність полягає у таких результатах:

вперше:

- запропоноване авторське визначення юридичної науки, як об'єкту управління та юридичної науки як елементу організаційно-правового механізму управління; виділено її специфічні властивості;

- проаналізовано генезис дослідження організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині, виділені етапи його розвитку із характеристикою специфічних рис кожного із них;

- детально охарактеризовано елементи організаційно-правового механізму управління у сфері юридичної науки в Україні - принципи, мета, завдання, функції, суб'єкти, методи та форми з їх класифікаційним розподілом та характеристикою потенціалу кожного розподілу;

удосконалено:

- теоретичні положення щодо дослідження вченими-юристами юридичної науки у різні історичні періоди;

- систематизацію та узагальнення зарубіжного досвіду правового регулювання організаційних засад управління у сфері юридичної науки, визначення пріоритетів його запозичення в Україні;

- загально правові теоретичні положення щодо принципів, методі та форм управління, державного управління, а також визначення системи суб'єктів управління, державного управління;

отримали подальший розвиток:

- аналіз загальнотеоретичних засад управління, державного управління;

- визначення ролі, призначення та правового статусу окремих державних органів в процесі управління у сфері юридичної науки;

- обґрунтування необхідності реформування та трансформації системи суб'єктів управління у сфері юридичної науки в Україні;

- визначені основні тенденції подальшого розвитку організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки в Україні, пропозиції щодо удосконалення законодавства та практики його застосування, окремі пропозиції висловлені автором вперше.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть вимірюватися за кількома параметрами:

- у науково-дослідній діяльності - результати дисертаційного дослідження поглиблюють існуючі уявлення про сучасний стан та основні тенденції організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки і мають бути використані для подальших наукових досліджень з відповідної проблематики (акт впровадження від 20 жовтня 2009 року);

- у правотворчій та в правозастосовній діяльності - результат дослідження містить ряд пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства, в тому числі, щодо розробки та прийняття Концепції розвитку юридичної науки в Україні, спеціального законодавчого акту - Закону України «Про основні напрямки державної політики в сфері юридичної науки», спеціального законодавчого акту щодо підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, запропоновані рекомендації можуть бути використані для підвищення ефективності практичної діяльності державних органів, громадських організацій в сфері реалізації їх функцій юридичної науки (акт впровадження від 01 жовтня 2009 року);

- у навчальному процесі - матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні студентами вищих навчальних закладів дисципліни «Адміністративне право України», враховані при підготовки відповідних підрозділів підручників і навчальних посібників з курсу «Адміністративне право України. Особлива частина», а також наукових статей і повідомлень (акт впровадження від 20 жовтня 2009 року, акт впровадження від 01 жовтня 2009 року, акт впровадження від 30 жовтня 2009 року, акт впровадження від 21 вересня 2009 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано самостійно, всі сформульовані положення та висновки обґрунтовані на підставі самостійних досліджень. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших учених, на які обов'язково зроблено посилання. Ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися на кафедрі адміністративного та господарського права Запорізького національного університету. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на 8 науково-практичних на наукових конференціях: «Сучасна юридична наукова думка» (м.Тернопіль, 9 грудня 2008 року); «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів» (м.Сімферополь, 11-12 грудня 2008 року); «Захист прав і свобод людини та громадянина: напрямки реалізації в Україні (м.Тернопіль, 10 лютого 2009 року); «Сучасні проблеми адміністративної реформи в Україні» (м.Запоріжжя, 05-06 березня 2009 року); «Запорізькі правові читання» (м.Запоріжжя, 15-16 травня 2009 року); Управление качеством образования: опыт, проблемы, перспективы» (г.Минск, 29 октября, 2009 г.); «Правова освіта та правова наука в Україні в умовах сучасних трансформаційних процесів» (м.Запоріжжя, 24-25 грудня 2009 року); «Науковий потенціал сучасної юриспруденції» (м.Тернопіль, 15 грудня 2009 року).

Публікації. Основні висновки авторських досліджень знайшли відображення у п'ятнадцяти опублікованих наукових статтях та тезах доповідей на науково-практичних конференціях, сім з яких надруковані у юридичних фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують 7 підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 230 сторінок, із них список використаних джерел складається із 201 найменування і займає 21 сторінку.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Юридична наука як об'єкт організаційно-правового управління: загально-теоретичні та історико-правові питання», який містить два підрозділи, присвячено загальнотеоретичним та історико-правовим питанням визначення поняття юридичної науки як об'єкта управління, окресленню її специфічних ознак, генезису дослідження управління у сфері юридичної науки у вітчизняній правовій науці.

У підрозділі 1.1 «Поняття, ознаки та функції юридичної науки, її співвідношення із суміжними правовими поняттями» аналізується поняття «наука», його комплексний характер й виділяється «юридична наука», як її складова частина. Зосереджується увага на дослідженні феномену «юридична наука» у вітчизняній правовій доктрині представниками різних правових наукових напрямків, а також особливостях його нормативного закріплення. Враховуючи легітимність визначення наукової діяльності та її різновидів, констатується відсутність нормативного визначення юридичної науки. Автором сформульовано висновок про наявність термінологічного ряду узагальнюючого змісту, який може слугувати базою і для формування відповідної термінології у сфері юридичної науки, із акцентом на особливості саме юридичної науки. Специфіка юридичної науки обумовлена своєрідністю її об'єкта, предмета, функцій, методів та системи, на підставі характеристики яких запропоноване авторське визначення юридичної науки. Здійснюється порівняння юридичної науки із однорідними поняттями, а саме з «правовою наукою», «правничою наукою», «правознавством», «юриспруденцією» та визначається більш коректним для використання у доктрині і законодавстві терміну «юридична наука». Аналіз взаємозв'язків юридичної науки із суміжними поняттями - юридична освіта, правова культура, правова ідеологія, правозастосування дає підстави для формулювання висновку про їх відмінність, що дає можливість стверджувати про помилковість їх ототожнення.

Розгляд юридичної науку як системи знань про об'єктивні закономірності розвитку держави і права, їх місце і роль у суспільному житті, обумовлює зосередження уваги на організаційно-правових формах її існування, серед яких виділяються: науково-дослідні інститути (наприклад, Інститут Законодавства Верховної Ради), вищі навчальні заклади (відомчі, класичні, автономні), Національна академія правових наук України, недержавні установи (наприклад, Центр політико-правових реформ), Мала академія наук України, громадські правничі професійні організації (Союз юристів України), експертно-аналітичні ради при правоохоронних органах та установах юстиції (наприклад, при Верховному Суді України) тощо.

У підрозділі 1.2 «Історіографія дослідження управління у сфері юридичної науки у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині» зазначається, що питанням управління юридичною наукою не приділялось достатньо уваги у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині. На підставі аналізу різноманітних джерел запропоновано виділяти три етапи генезису наукових досліджень цього питання. Ці питання аналізуються під кутом розгляду більш змістовних - управління у сфері науки, особливостей управління у соціально-культурній сфері. Перший (до 1991 року) - узагальнений науковий погляд на проблему із аналізом робіт В. Рассудовського, Е. Бєляєва, Г. Дорохова, М. Ринга, С. Студенікіна, М. Єропкіна, А. Луньова, Ю. Козлова, Г. Бондаренка, І. Мартьянова, А. Клюшниченка, А.Коренева, П.Василенкова, В.Попова, С.Айвазяна, Ю. Веденєєва, О. Супатаєва. Другий етап (90-і рр. ХХ ст.) - із збільшенням уваги вчених-адміністративістів щодо дослідження повноважень органів управління (В.Колпаков), форм і методів управління (Д. Овсянко). Третій (з початку ХХІ ст. і до цього часу) характеризується багатовекторністю наукових досліджень, присвячених безпосередньо юридичній науці (роботи В.Андрейцева, В.Медведчука, В. Тація, В. Селіванова, С. Гусарєва, Г. Потапова); В. Авер'янова, С. Ківалова, І. Голосніченка, Ю. Шемшученка, В. Сташиса тощо (присвячених проблематиці окремих галузевих напрямків вітчизняної юридичної науки); С. Стеценка, Т. Коломоєць, В. Шкарупи, Ю. Ведєрнікова, Ю. Битяка (присвячені організаційно-правовим засадам управління в сфері науки в Україні); Л. Лобанова, В. Мачуліна, М. Держалюка, М. Кірпічнікова (присвячені атестації науково-педагогічних кадрів, в тому числі й юридичного профілю в Україні) тощо.

Аналіз різноманітних джерел дозволяє виділити особливості кожного етапу генезису та простежити тенденції активізації інтересу вчених-юристів до питань управління саме в сфері юридичної науки.

Розділ 2 «Елементи організаційно-правового механізму управління у сфері юридичної науки в Україні» складається із трьох підрозділів і присвячений поглибленому аналізу основних складових елементів організаційно-правового механізму управління у сфері юридичної науки.

Підрозділ 2.1 «Принципи, мета, завдання і функції управління юридичною наукою в Україні» містить аналіз джерел з адміністративного права, теорії управління, теорії державного управління (в тому числі дисертаційних робіт) на підставі якого формулюється визначення принципів управління у сфері юридичної науки, як елементу організаційно-правового механізму управління. Використовуючи низку різних критеріїв, пропонується авторський варіант класифікаційного розподілу принципів управління в сфері юридичної науки в Україні (група соціально-політичних принципів управління, група організаційних принципів управління, які, у свою чергу, можна розподілити на дві групи, а саме: організаційні принципи побудови управлінського апарату та організаційні принципи функціонування, а також інші принципи управління в сфері юридичної науки), які перебувають у тісних зв'язках, й детально розкривається зміст і значення кожного із них.

Мета реалізується за допомогою завдань і функцій. Завданнями управління юридичною наукою слід вважати конкретизацію мети управління у відповідній сфері відносин, основні етапи її здійснення, а функціями - основні напрями функціонування відповідних суб'єктів у сфері юридичної науки. Дисертанткою визначається основний перелік завдань управління у сфері юридичною наукою. Спираючись на теоретичний базис та враховуючи особливості юридичної науки, як об'єкта управління пропонується авторська класифікація функцій управління у сфері юридичної науки, здійснюється їх ґрунтовний аналіз та характеристика.

У підрозділі 2.2 «Система суб'єктів управління у сфері юридичної науки в Україні» зазначається, що у сфері управління юридичною наукою в Україні можна вести мову про систему суб'єктів управління, які взаємодоповнюють повноваження один одного. Наголошено, що у цій системі питому вагу займають державні органи як суб'єкти державного управління, оскільки і саме державне управління у процесі управління юридичної наукою є базовою частиною. Досліджено обсяг повноважень в сфері юридичної науки виконавчо-розпорядчих та консультативно-дорадчих органів. Дисертанткою окремо виділяється група суб'єктів управління наділених широким обсягом повноважень саме в сфері управління юридичною наукою: Міністерство освіти і науки України, ВАК України. Як суб'єкти управління в сфері юридичної науки, що наділені виконавчо-розпорядчими повноваженнями розглядаються також Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України, Міністерство юстиції України, Національна академія наук України, місцеві органи виконавчої влади. Обґрунтовується роль Національної академії правових наук як центрального суб'єкта управління юридичною наукою в Україні, хоча вона не належить до центральних органів виконавчої влади. В системі суб'єктів управління юридичною наукою виділяються недержавні інституції (наприклад, Рада юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, Центр політико-правових реформ), аналіз повноважень яких дозволяє вести мову про переважно організаційний та координаційний характер управлінського впливу зазначених суб'єктів у сфері юридичної науки в Україні. Проведено аналіз координаційних функцій в сфері управління юридичною наукою Інституту законодавства Верховної Ради України та Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Розкрито особливості та значення управлінського впливу в сфері юридичної науки громадських професійних правничих організацій.

У підрозділі 2.3 «Форми і методи управління у сфері юридичною наукою в Україні» із врахуванням змісту юридичної науки та множинності суб'єктів управління нею проаналізовано різноманітні форми управління та проведено їх класифікацію. Як базовий. Пропонується класифікаційний розподіл форм управління у сфері юридичної науки на правові та неправові із детальною характеристикою їх проявів при здійсненні управління у сфері юридичної науки. Враховуючи особливості суб'єктного елементу організаційно-правового механізму управління та юридичної науки як об'єкта управління, дисертантом визначається рівнозначне місце і правових і не правових форм. Обґрунтовується превалююче значення не правових форм (передусім організаційні дії) в процесі здійснення управлінського впливу недержавними суб'єктами управління юридичною наукою в Україні.

Досліджуючи методи управління у сфері юридичної науки в Україні проаналізовано базові підходи науковців в галузі адміністративного права та теорії управління до визначення поняття та класифікації методі управління, на підставі чого сформульовано узагальнююче визначення поняття методів управління у сфері юридичної науки та окреслено ряд їх ознак, зумовлених особливостями об'єкта управління. Дисертантом обґрунтовується роль та значення переконання, заохочення і примусу при здійсненні управління в сфері юридичної науки, виділяються їх ознаки та надається характеристика їх різновидів та проявів (роз'яснення, нагороди, премії, стипендії, гранти, експертиза, позбавлення вченого звання та наукового ступеня тощо). Досліджується особливості застосування заходів переконання, заохочення та примусу всіма суб'єктами управління у сфері юридичної науки в Україні. Наголошено, що у сфері юридичної науки застосовуються різноманітні методи управляння, без надмірного домінування певних їх видів.

Розділ 3 «Перспективи організаційно-правового управління у сфері юридичної науки в Україні» складається із двох підрозділів і присвячений аналізу зарубіжного досвіду нормативного регулювання засад управління у сфері юридичної науки, а також проблемам та пріоритетам реформування організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки в Україні на сучасному етапі та їх нормативного закріплення.

У підрозділі 3.1 «Зарубіжний досвід організаційно-правового управління у сфері юридичної науки в Україні та шляхи його запозичення в Україні» аналізується досвід країн пострадянського простору (Республіка Білорусь, Республіка Молдова, Азербайджанська республіка, Республіка Казахстан, Російська Федерація, Республіка Вірменія, Латвія тощо), деяких Європейських країн (Федеративна Республіка Німеччина, Великобританія, Франція, Швеція, Фінляндія, Нідерланди, Швейцарія), а також США та Канади у питаннях нормативного визначення організаційно-правових засад управління юридичною наукою. Акцентується увага на особливостях атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, контрольній діяльності з боку держави, правовому статусі суб'єктів управління, особливостях заохочувальних та стимулюючих заходів у сфері юридичної науки в зарубіжних країнах. Увага зосереджується, перш за все, на досвіді країн колишнього СРСР, які все пройшли шлях оновлення правових засад управління у сфері юридичної науки й досягли певних результатів (серед яких Російська Федерація, Республіка Казахстан та інші). Підкреслюється, що доцільним є врахування досвіду Європейських держав в контексті приєднання України до Європейського освітнього простору. Зазначається, що процес запозичення для України зарубіжного досвіду управління у сфері юридичної науки повинен бути виваженим, із врахуванням особливостей і потреб вітчизняної юридичної науки.

Вивчення досвіту зарубіжних країн дозволило дисертантці виділити позитивні здобутки розвитку правових засад управління у сфері юридичної науки, практична реалізація яких в Україні сприятиме створенню дієвих організаційно-правових засад управління у відповідній сфері та інтеграції вітчизняної юридичної науки у Європейський світовий правовий науковий простір.

У підрозділі 3.2 «Пріоритети реформування організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки в Україні та їх нормативного закріплення» відзначається, що проведений узагальнюючий аналіз вітчизняних засад управління в сфері юридичної науки та зарубіжного досвіду дозволяє окреслити проблемні питання у відповідній сфері, що потребують реформування. Визначено коло існуючих у сфері управління юридичною наукою в Україні проблем, а саме: застарілість системи наукових ступенів та необхідність її модернізації з урахуванням національних інтересів та європейських пріоритетів; неефективність існуючої процедури підготовки наукових юридичних кадрів вищої кваліфікації; відсутність єдиного інформаційного правового простору; слабкість взаємозв'язків науково-дослідної діяльності із нормотворчим процесом та правозастосуванням; недостатня роль громадськості в управління юридичною наукою. На підставі аналізу зазначений проблем, а також дослідження законопроектів («Про атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації», підготовленого ВАК України, і «Про підготовку і державну атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації» підготовленого робочою групою Центру досліджень науково-технічного потенціалу і історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України) та діяльності Міжнародної асоціації державних органів атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації дисертанткою визначаються основні пріоритети реформування організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки: формування електронної юридичної інформаційної системи, удосконалення системи підготовки кадрів вищої кваліфікації через інститут аспірантури (здобувацтво як виняток), посилення вимог щодо висвітлення результатів дисертаційних досліджень, розширення меж розповсюдження результатів дисертаційних досліджень, розширення практики укладання адміністративних договорів між державним сектором управління юридичною наукою із вищими навчальними закладами, науковими установами, які здійснюють дослідження у галузі юридичної науки.

Для істотного покращення організаційно-правових засад управління в сфері юридичної науки пропонується прийняти Концепцію розвитку юридичної науки в Україні із окресленням стратегічних напрямків такого розвитку, а у подальшому - прийняти окремий законодавчий документ (наприклад, Закону України «Про основні напрямки державної політики в сфері юридичної науки»).

Висновки

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу раніше діючого та чинного законодавства, практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні поняття та ознак юридичної науки, генезису дослідження організаційно-правового управління у сфері юридичної науки, організаційно-правового механізму управління із окресленням ролі і значення кожного елементу, а також основних напрямків реформування організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки в Україні. Дисертантом сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:

1. Юридична наука - це система об'єктивно достовірних та систематизованих знань про специфічні закономірності розвитку держави та права, яка включає знання про державно-правові факти, а також ідеї, теорії, поняття та концептуальні засади державно-правових явищ, спрямованні на вироблення рекомендацій щодо удосконалення державно-правової дійсності та виникають в результаті наукової діяльності. Його можна було б використовувати і у правових наукових дослідженнях і нормативно закріпити. Не зважаючи на те, що у понятійному ряді, поряд із терміном «юридична наука», використовуються також такі однорідні терміни, як «правова наука», «правнича наука», «юриспруденція», «правознавство» та спираючись на проведене дослідження, все ж таки найбільш коректним вважається використання саме терміну «юридична наука».

2. Ознаками юридичної науки є: а) те, що вона є системою об'єктивних та систематизованих знань про специфічні закономірності розвитку держави та права; б) включає вчення про державно-правові факти, а також ідеї, теорії, категорії та концептуальні засади державно-правових явищ; в) спрямована на вироблення рекомендацій щодо удосконалення державно-правової дійсності; г) є суспільною наукою із власним об'єктом, предметом, функціями, організаційно-правовими формами існування; д) має внутрішню побудову, складовими елементами якої є окремі галузеві юридичні науки, кожна з яких має свій власний предмет дослідження; є) є невід'ємною складовою правової системи держави поряд із правовою культурою та правосвідомістю.

3. Предметом юридичної науки є об'єктивні властивості та закономірності виникнення, розвитку та функціонування державно-правових інститутів та явищ у різних сферах суспільних відносин. Доцільним вбачається його розмежування із об'єктом, в якості якого розглядається держава і право (у їх різноманітності та структурній багатогранності). Функціями юридичної науки є: пізнавальна, евристична, прогностична, практико-організаційна, методологічна, ідеологічна, політична, аналітична, критична

4. Враховуючи призначення юридичної науки, варто зосередити щодо неї управлінський вплив (як з боку держави, так і недержавних установ у певному обсязі) як щодо об'єкту й нормативно визначити засади управління нею задля забезпечення реалізації функціонального призначення юридичної науки й, певним чином, вплинути, враховуючи їх зв'язок із юридичною наукою, на правову освіту, правову культуру населення, правотворчу та правозастосовчу діяльність. У цьому контексті бажано було б прийняти Концепцію розвитку юридичної науки в Україні, в межах якої визначити поняття юридичної науки, а також основні напрями розвитку галузевих юридичних наук, з окресленням пріоритетів наукових досліджень у відповідних напрямках. В той же час поняття «юридична наука» має бути нормативно закріплене й в рамках іншого законодавчого акту, як, наприклад, в рамках Закону України «Про основні напрямки державної політики в сфері юридичної науки», який визначив би стратегічні напрями наукових досліджень в юридичній сфері на певний період, з можливістю подальшого моніторингу їх ефективності й трансформації пріоритетів із врахуванням змін у суспільному житті та відповідно до нових національних потреб.

5. У межах вітчизняної адміністративно-правової науки питання організаційно-правового управління у сфері юридичної науки привертали увагу вчених-юристів, що й сприяло формуванню наукового базису для нормотворення у відповідній сфері відносин. Однак увага науковців зазначеним питанням приділялась фрагментарно, що, у свою чергу, й зумовило недосконалість нормативних засад управління у сфері юридичної науки. У процесі доктринального дослідження організаційно-правових питань управління у сфері юридичної науки умовно можна виділити три етапи: перший етап - до 1991 року, сутність якого полягає у суто фрагментарному та поверховому підході вчених-юристів (насамперед, вчених-адміністративістів) до проблем управління юридичною наукою, розгляд їх у контексті управління, а точніше державної організації науки в цілому при висвітлені положень Особливої частини адміністративного права; другий етап - 90-ті рр. ХХ ст., характерною особливістю якого стала поява значної кількості навчальних, наукових, публіцистичних робіт, в яких висвітлювалися засади державного управління у соціально-культурній сфері (в тому числі і у галузі науки), розширення спектру проблемних питань, які підлягали ґрунтовному науковому дослідженню (в тому числі щодо висвітлення повноважень спеціальних державних органів у галузі науки взагалі), намагання виділити окремі аспекти управління галузевою, вузівською наукою; третій етап - з початку ХХІ ст. і до цього часу, особливістю якого є наявність (умовно виділених) трьох тенденцій, а саме: поглиблений аналіз феномену «юридична наука», підвищення уваги вчених до проблем функціонування окремих суб'єктів управління юридичною наукою та узагальнений погляд на проблеми управління юридичною наукою у контексті висвітлення особливостей державного управління в науці взагалі (збереглася з попередніх періодів, однак із дещо поглибленою спеціалізацією). Узагальнений їх аналіз дозволяє прослідкувати певну тенденцію щодо звуження спеціалізації наукових досліджень відповідних питань (зосередження, в основному, уваги на управлінні в цілому й фрагментарним (щоправда із певним зростанням обсягів наукової уваги) поглядів на управління юридичною наукою). Варто і надалі поглиблювати спеціалізацію доктринальних досліджень відповідних питань управління у сфері юридичної науки (зокрема організаційно-правових засад) із одночасним комплексним підходом до зазначеної проблеми, що й дозволить сформувати ґрунтовний науковий фундамент для нормотворчого процесу у зазначеній сфері.

6. Елементами організаційно-правового механізму управління у сфері юридичної науки є: принципи, мета, завдання, функції, суб'єкти, форми і методи. Об'єкт було розглянуто у розділі 1.

7. Принципами управління у сфері юридичної науки є основоположні засади, позитивні закономірності, які характеризують найбільш суттєві та важливі риси управлінської діяльності у сфері юридичної науки, носять програмно-організаційний характер та є фундаментом, на базі якого здійснюється управління юридичною наукою. До принципів організаційно-правового механізму управління у сфері юридичної науки варто віднести групу соціально-політичних принципів управління (демократизм, рівність громадян перед законом, законність, гласність та врахування громадської думки, об'єктивність, відповідальність суб'єктів управління за свою діяльність), групу організаційних принципів управління, які, у свою чергу, можна розподілити на дві групи, а саме: організаційні принципи побудови управлінського апарату (пов'язані із організаційною структурою системи суб'єктів управління юридичною наукою, а саме принципи поєднання галузевого і міжгалузевого управління із певним привалюванням останнього, принцип територіальний) та організаційні принципи функціонування (пов'язані із змістом управлінської діяльності у сфері юридичної науки, а саме принцип нормативності, принцип поєднання єдиноначальності і колегіальності із превалюванням останньої, принцип поділу управлінської праці, оперативної самостійності), а також інші принципи управління у сфері юридичної науки (соціальна спрямованість, різноджерельність фінансування, міжнародного співробітництва тощо).

8. Метою управління у сфері юридичної науки є початковий елемент організаційно-правового механізму управління, який являє собою раціональну майбутню модель юридичної науки, окремих її складових та організаційно-правових форм її існування, формується на підставі об'єктивних закономірностей та суспільних інтересів та спрямований на досягнення бажаних результатів управлінської діяльності в сфері юридичної науки. Завданнями управління у сфері юридичної науки є створення умов для функціонування мережі юридичних наукових установ та вищих навчальних закладів; створення умов для здійснення наукових досліджень особі індивідуально чи в колективі; патронування «молодої» юридичної науки; оптимізація всіх елементів механізму управління юридичною наукою; створення належної нормативно-правової бази розвитку юридичної науки в Україні; створення умов для інтеграції вітчизняної юридичної науки до європейського та світового наукового юридичного простору; забезпечення оптимізації систем підготовки (перепідготовки), атестації наукових кадрів вищої кваліфікації; оптимізація ролі недержавних суб'єктів управління юридичною наукою, посилення засад громадського впливу.

9. Функції управління у сфері юридичної науки є основними напрямами діяльності суб'єктів управління щодо виконання визначених або покладених на них завдань у відповідній сфері. Їх також можна розподілити на: основні загальні функції (організація, прогнозування і моделювання, планування, регулювання, координація, контроль), спеціальні функції суб'єктів управління юридичною наукою (мають специфіку форм прояву в залежності від суб'єкта управління та від особливостей його функціонування) та допоміжні функції управління (стратегічне і поточне планування, фінансування, стимулювання наукових досліджень, кадрове забезпечення).

10. Суб'єкти управління у сфері юридичної науки взаємодоповнюють один одного, перебувають у відносинах між собою (внутрішній зв'язок) та з іншими суб'єктами управління (зовнішні зв'язки) й утворюють систему. До їх числа можна віднести: виконавчо-розпорядчі органи (наприклад, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство юстиції України, ВАК України тощо) та консультативно-дорадчі органи (наприклад, Національна раду з питань науки, інновацій та сталого розвитку України при Президентові України, Експертну раду при Національній академії наук України тощо). Всіх суб'єктів управління юридичною наукою можна, в залежності від їх ролі і місця в системі управління юридичною наукою, розділити на суб'єктів загальної компетенції, для яких реалізація управлінських функцій у зазначеній сфері відносин не є основним призначенням (наприклад, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України тощо), також спеціалізованих суб'єктів, безпосередньо покликаних здійснювати управлінські функції, або у сфері юридичної науки, або ж у максимально наближених сферах (наприклад, ВАК України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство юстиції України, Національна академія наук України, Національна академія правових наук України тощо). Розподіл зазначених суб'єктів можливий і за територіальним масштабом їх діяльності у зазначеній сфері відносин: загальнодержавні та регіональні (наприклад, Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації). Серед суб'єктів управління у сфері юридичної науки в Україні можна виділити державні і недержавні суб'єкти (наприклад, Центр політико-правових реформ, Спілка юристів України, Асоціація правників України тощо). Достатньо специфічною виглядає роль деяких суб'єктів відносин управління у сфері юридичної науки, які можуть виконувати подвійну роль - бути організаційно-правовою формою існування об'єкту управління й виконувати певні координаційні функції по відношенню до таких суб'єктів цих же відносин (наприклад, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Інститут законодавства Верховної Ради України тощо).

11. Формами управління у сфері юридичної науки - це зовнішнє вираження змісту управлінської діяльності як сукупності конкретних організаційно-правових дій суб'єктів управління (державних та недержавних), спрямованих на формування та реалізацію управлінських цілей та функцій управління та є вираженням методів управління у сфері юридичної науки. Їх можна умовно поділити на: правові, неправові, прості, складні, структурні, функціональні. Базовою слід вважати класифікацію на правові, які породжують правові наслідки для учасників управлінських правовідносин у сфері юридичної науки (прийняття нормативно-правових актів, прийняття індивідуальних актів, укладання адміністративних договорів), і неправові, які таких наслідків не породжують (організаційно-правові дії, матеріально-технічні операції).

12. Методом управління у сфері юридичної науки є сукупність способів і засобів впливу суб'єктів управління у галузі юридичної наукою в Україні на керовані об'єкти. Методами управління у сфері юридичної науки слід вважати: заохочення, переконання і примус; методи прямого і непрямого впливу.

13. Для вдосконалення організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки необхідним є запозичення зарубіжного досвіду врегулювання відповідних відносин. Таке запозичення не повинне бути тотальним, а бути виваженим, із акцентом на позитивні здобутки зарубіжного досвіду із обов'язковим врахуванням національних потреб у відповідній сфері. Перш за все доцільним вбачається акцент на досвіді країн колишнього СРСР, які вже пройшли шлях оновлення організаційно-правових засад управління у сфері юридичної науки й досягли певних результатів (насамперед, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Республіки Білорусь тощо). Також, у контексті приєднання України до Болонського освітньо-наукового простору, важливим є й врахування позитивного досвіду європейських держав.