Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства верховної ради України

УДК 341.176

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Міжнародно-правове регулювання інтеграційних процесів в європейському союзі

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

Мовчан Юлія Віталіївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент, Заслужений юрист України Третьякова Вікторія Григорівна, Інститут законодавства Верховної Ради України, радник дирекції

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, Заслужений юрист України Малишева Наталія Рафаелівна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник

кандидат юридичних наук Куровська Ілона Анатоліївна, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, директор юридичного департаменту інтеграційний європейський правовий

Захист відбудеться “11” березня 2010 р. о 1200 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано 09.02.2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Еволюція міжнародних відносин та їх правової складової у категоріальній інтерпретації виступає як багатовимірне та багатофакторне історичне і соціально-політичне явище, що відображає феномен глобалізації, яка формує світовий порядок ХХІ століття. На регіональному та світовому рівнях держави прагнуть до взаємовигідного співробітництва, докладають серйозних зусиль до узгодження всього комплексу дво- та багатосторонніх відносин, важливим компонентом яких є зближення національних правових систем з системами права зарубіжних країн та міжнародних організацій.

В умовах глобалізації усіх сфер життєдіяльності суспільства почали інтенсивно розвиватися інтеграційні процеси, результатом яких стало виникнення інтеграційних об'єднань держав, що формують єдиний правовий та економічний простір. Сучасна Європа як цивілізаційний простір є найбільш яскравим прикладом всепроникнення інтеграційних процесів, оскільки саме на європейському континенті сформувалося найунікальніше міжнародне інтеграційне об'єднання - Європейський Союз (ЄС).

Сьогодні процес структуризації інтеграційних формувань європейських країн, що розташовані на захід від кордонів Російської Федерації, Білорусі, України та Молдови, насамперед, Європейського Союзу, практично досягає точки насичення. De jure не членами ЄС залишаються Ісландія, Норвегія, Швейцарія, ряд європейських мікродержав, які, тим не менш, de facto досягли стану системної сумісності з Європейським Союзом та беруть активну участь в стрижневих процесах його життєдіяльності, а також Балканські країни, що претендують на членство в ЄС у найближчій перспективі.

З урахуванням зазначеного вище, цілком закономірною є увага вітчизняних і зарубіжних учених до наукового аналізу природи та характеру інтеграційних процесів у цілому, їх відмінності від звичайного співробітництва, та, зокрема, їх правового компонента.

Питання європейської та міжнародної інтеграції досліджуються провідними українськими та зарубіжними науковцями, зокрема такими, як Н. Андрусевич, М. Баймуратов, І. Березовська, М. Буроменський, Дж. Вайлер, М. Гнатовський, І. Грицяк, Р. Дарендорф, В. Денисов, А. Дмитрієв, М. Ентін, О. Зайчук, Н. Ільїн, А. Капустін, С. Кашкін, В. Кернз, В. Копійка, О. Копиленко, І. Кравчук, О. Кресін, І. Куровська, Л. Ліндберг, І. Лукашук, Л. Луць, Н. Малишева, М. Микієвич, В. Мицик, В. Муравйов, Н. Нижник, Н. Оніщенко, В. Посельський, Р. Петров, П. Рабінович, Н. Сюр, Ю. Тихомиров, А. Татам, А. Толстухін, Б. Топорнін, В. Третьякова, Г. Тункін, Ж. Тускоз, Е. Хаас, Т. Хартлі, С. Черниченко, C. Шевчук, Ю. Шемшученко, В. Шемятенков, Є. Шибаєва та іншими. У дослідженнях вказаних авторів знайшли належне відображення різні аспекти інтеграційних процесів в окремих сферах правового регулювання.

За останній період в Україні захищено декілька дисертацій, які містять науковий аналіз ряду аспектів забезпечення інтеграційних процесів в окремих галузях. Проте наявні публікації та дисертаційні дослідження не містять комплексного підходу до питання інтеграційних процесів у цілому та європейської інтеграції зокрема.

Віддаючи належне науковому доробку авторитетних дослідників, необхідно відзначити, що динамічний розвиток інтеграційних процесів у сучасній Європі актуалізував необхідність їх комплексного вивчення. У цьому контексті представлене дослідження є спробою реалізації саме такого підходу і, по суті, органічно доповнює існуючі наукові розробки у сфері європейської інтеграції, акумулюючи та аналізуючи інтеграційний досвід держав - членів Європейського Союзу та країн-кандидатів на членство в ЄС.

Актуальність представленого дослідження також обумовлена:

- необхідністю адекватного наукового та інформаційного забезпечення та супроводження розвитку співробітництва між ЄС та Україною, на розширення та поглиблення якого спрямовані Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами 1998 р. та ряд двосторонніх угод між Україною та Європейським Союзом;

- потребою винайдення оптимальних шляхів міжнародного співробітництва України та необхідністю пошуку нових ефективних механізмів захисту національних інтересів України у контексті її євроінтеграції, у тому числі через укладення угоди щодо створення зони вільної торгівлі та угоди про асоціацію з ЄС;

- доцільністю вивчення та подальшого застосування найкращої практики держав, що мають інтеграційний та адаптаційний досвід у відносинах з ЄС.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної науково-дослідної теми Інституту законодавства Верховної Ради України «Правові механізми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» (державний реєстраційний № 0104U007245), що передбачає формування нових і вдосконалення існуючих правових механізмів для забезпечення адаптації національного законодавства України до законодавства ЄС з метою інтеграції нашої держави у європейський правовий простір.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розкритті правової природи інтеграційних процесів в Європейському Союзі та виявленні їх впливу на національне законодавство держав - членів ЄС і третіх країн.

Окреслена мета закономірно визначає завдання дослідження, що полягають у тому, щоб:

- виявити сучасні найбільш ефективні правові підходи до інтеграційних процесів у рамках ЄС;

- визначити основні міжнародно-правові методи, форми та моделі забезпечення інтеграційних процесів;

- встановити фактори ефективності інтеграційних процесів в Європі у ході міжнародного співробітництва держав та запропонувати механізми його вдосконалення;

- визначити напрями та механізми інтеграційних процесів у державах-членах та країнах - кандидатах на членство в ЄС;

- дослідити форми інтеграційної взаємодії між Європейським Союзом та третіми державами, у тому числі з Україною.

Об'єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, які виникають у зв'язку з інтеграційними процесами в Європейському Союзі.

Предметом дослідження є система правових норм, що регулюють різні аспекти інтеграційних процесів в ЄС.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складає система загальнонаукових, філософських і спеціальних методів, застосування яких забезпечує достовірність отриманих результатів, досягнення сформульованих мети і завдань дослідження.

На основі логіко-семантичного та історико-правового методів аналізу визначено зміст основних понять (п. 1.1, 1.2) та досліджено історію розвитку інтеграційної ідеї, основних теорій, концепцій і моделей міжнародної та європейської інтеграції (п. 1.1), а також з'ясовано міжнародно-правові наслідки інтеграційних процесів (п. 1.3, 2.1).

Діалектичний метод пізнання дозволив розглянути проблематику дослідження в єдності її соціального-правового змісту і форми, обґрунтуванні тенденцій інтеграційних процесів у Європі (п. 1.2).

На основі системного аналізу було досліджено міжнародно-правове регулювання інтеграційних процесів у Європі як цілісності в єдності його основних складових, а також системну якість цих процесів як показника їх результативності (п. 1.3).

Порівняльно-правовий та системно-структурний методи дозволили вивчити досвід інтеграційного процесу в зарубіжних країнах, зокрема, у нинішніх державах - членах Європейського Союзу, а також у Швейцарії і мікродержавах Європи, та можливості застосування досвіду зарубіжних країн у правовому регулюванні процесу інтеграції України до ЄС (п. 2.2, 3.1).

Спеціальні методи - статистично-правовий, класифікація та групування - сприяли з'ясуванню особливостей та правових механізмів інтеграційного процесу в країнах, що не є членами ЄС, та допомогли визначити його окремі стадії (п. 3.1, 3.2).

Використано також науково-евристичний потенціал таких філософських методів дослідження, як аналіз, синтез, дедукція, індукція, абстрагування тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним науково-теоретичним дослідженням міжнародно-правового регулювання інтеграційних процесів в Європейському Союзі.

У проведеному дослідженні:

вперше:

- надається характеристика сутності нового правового явища - міжнародної правової інтеграції, що є унікальним механізмом, який поєднує спільні (міжнародні) та індивідуальні (національні) інтереси у процесі міжнародного співробітництва;

- дано авторське визначення поняття інтеграційного процесу та доведено, що існує два види інтеграційного процесу: перший - «прогресивна інтеграція», під яким розуміється механізм співпраці, що виходить за межі звичайного двостороннього співробітництва та передбачає одностороннє зобов'язання держави щодо приведення її законодавства у відповідність з правом ЄС; другий - «якісна інтеграція» як механізм співпраці, при якому національне законодавство розвивається з урахуванням наднаціональної правової системи інтеграційного об'єднання та процесів її розширення та поглиблення;

- запропоновано визначення поняття «адаптація» як одностороннього внутрішньодержавного процесу, що полягає у приведенні законодавства у відповідність з правом інтеграційного об'єднання, та поняття «гармонізація» як багатостороннього процесу, що полягає в узгоджені правових норм всередині окремої правової системи;

- визначено співвідношення між такими процесами, як адаптація та гармонізація;

- диференційовано поняття уніфікації та гармонізації; виявлено, що уніфікація створює однакові правові умови, а гармонізація - рівні;

- визначено фактори, що впливають на інтеграційний процес в Європейському Союзі, та з'ясовано основні детермінанти інтеграційного процесу в державах - членах Європейського Союзу;

- сформульовано особливості правових інструментів, що регулюють інтеграційні процеси в Європі;

- окреслено пріоритети та запропоновано інноваційні підходи до євроінтеграційного курсу України;

удосконалено:

- періодизацію процесу розвитку інтеграційних процесів в ЄС;

- теоретичне визначення понять «суб'єкт міжнародного права», «понаднаціональність», «acquis communataire»;

- класифікацію принципів права ЄС;

набули подальшого розвитку:

- теоретичне обґрунтування правової природи Європейського Союзу;

- теоретичне розуміння феномену та вимірів європейської правової інтеграції, зокрема, визначено зміст поняття «європейська правова інтеграція», та встановлено, що воно має два значення: stricto та lato;

- функціональні підходи до розуміння сутності міжнародно-правового регулювання інтеграційних процесів в Європі.

Теоретичне значення роботи. У дисертаційній роботі розглянуто та узагальнено основні концепції та теорії європейської інтеграції, а також їх вплив на інтеграційний процес.

У ході дослідження також було порушено ряд проблемних питань теорії міжнародного права, на основі чого було викладено та обґрунтовано окремі положення, що мають певні елементи наукової новизни. Зокрема, це поняття: «суб'єкт міжнародного права», «правосуб'єктність», «понаднаціональність», «acquis communataire». Зазначені питання, що є окремими аспектами проблеми, були важливими для цілей цього дослідження з огляду на їх ключову роль при характеристиці права Європейського Союзу та аналізі інтеграційних процесів.

Проаналізовано акумульований інтеграційний та адаптаційний досвід європейських країн з приєднання до Європейського Союзу, а також визначено основні детермінанти інтеграційного процесу в державах - членах ЄС. На основі проведеного аналізу теорії та практики інтеграційних процесів європейських країн визначено основні підходи та правові інструменти, що сприяють реалізації євроінтеграційних прагнень країн.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження було використано при підготовці концепцій, структуруванні та перекладі першоджерел європейського права для тематичних видань серії «Акти європейського права» Інституту законодавства Верховної Ради України, а також у реферуванні новел європейського права в рамках серії «Реферативний огляд європейського права» - моніторингового щоквартальника, що на сьогодні є єдиним перекладним джерелом оперативного інформування щодо законодавчих змін у праві Європейського Союзу.

Теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій сфері - для формування на основі висновків, що доповнюють і розвивають основні теоретичні положення з питань міжнародно-правового регулювання інтеграційних процесів, нової вихідної бази для подальшого наукового дослідження;

- у правотворчості - висновки та окремі положення дисертаційної роботи можуть бути враховані в процесі підготовки та внесення змін до нормативно-правових актів, що регулюють питання інтеграції України до ЄС;

- в освітній діяльності - при викладанні курсів (навчальних дисциплін) міжнародного, європейського права, спеціальних курсів та спеціальних семінарів з підвищення кваліфікації законотворців, рівня їхньої обізнаності у світових інтеграційних процесах тощо, а також при підготовці відповідних навчальних і навчально-методичних посібників та курсів лекцій.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано самостійно з урахуванням останніх досягнень науки міжнародного права. Всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України, а також на міжнародних наукових конференціях та семінарах: Третя міжнародна конференція з серії «Європейське право сьогодні: наука, освіта, практика» - «Україна та ЄС: до нового виміру відносин» (м. Львів, 11 березня 2005 р.), Українсько-німецькій правовий семінар на тему «Україна - Німеччина: погляд на законодавство, шляхи його вдосконалення та зближення в рамках європейського права» (м. Київ, 21-22 вересня 2005 р.), Конференція «Зона вільної торгівлі між Україною та ЄС як інструмент європейської інтеграції та внутрішніх реформ» (м. Київ, 9 квітня 2009 р.), Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, 23-24 квітня 2009 р.), Українсько-німецька науково-практична конференція «Законодавче і регуляторне забезпечення іноземних інвестицій: досвід України та Німеччини» (м. Київ, 18-19 червня 2009 р.), Науково-практична конференція «Соціально-правові реформи в незалежній Україні: досягнення, проблеми, перспективи» до Дня незалежності України (м. Київ, 21 серпня 2009 р.).

Крім того, окремі положення та висновки дисертаційного дослідження було представлено під час захисту дослідницької роботи «EU Environmental Principles and Their Implementation in Ukraine» перед членами Європейської групи публічного права в Академії європейського публічного права (м. Афіни, 14 вересня 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 4 статтях, надрукованих у фахових наукових виданнях, інших наукових статтях автора та в опублікованих тезах виступів на міжнародних наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Специфіка теми дослідження, його мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладу матеріалу. Робота складається зі вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел (304 найменування). Загальний обсяг роботи становить 203 сторінки, з яких обсяг основного тексту - 167 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються його мета та завдання, об'єкт і предмет дослідження, методологічні засади, наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, наведені дані щодо апробації та публікації результатів проведеного дослідження, структури та обсягу роботи.

Розділ 1 «Теоретико-правові аспекти європейської інтеграції», що присвячений правовому аналізу основних теорій, концепцій та моделей європейської інтеграції, включає три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Розвиток теорій і концепції європейської інтеграції» здійснено аналіз теоретико-правових, політико-правових та історичних ідей щодо розуміння поняття «європейська інтеграція», розглядаються теорії та концепції європейської інтеграції. На основі проведеного аналізу встановлено, що багаторівневість інтеграційного процесу в Європейських Співтовариствах стала причиною виникнення нових моделей інтеграції. Різні теорії, формули та моделі інтеграції виникали не випадково та, перш за все, пов'язані з динамікою розвитку самого інтеграційного об'єднання, яким зараз є ЄС, і відображають спектр проблем на кожному етапі його розвитку.

У роботі виділено основні періоди еволюції Європейського Союзу та їх особливості. Перший етап (1950-1970-ті рр.) відрізняється динамічністю еволюції інтеграції в ЄС. Другий етап (1970-1985 рр.) характеризується його назвою як період «європесимізму», оскільки в ньому знайшов прояв негативний вплив економічних криз першої половини 1970-х рр., що вразили економіку західноєвропейських країн. Саме в цей період (1973 р.) ЄС розширився до дев'яти країн. Третій період розвитку західноєвропейської інтеграції (1985-1999 рр.) відрізняється найвищою динамічністю, якісною еволюцією і кількісним зростанням. Четвертий період (1999-2004 рр.) - період підготовки Європейського Союзу до прийняття 10 нових членів. П'ятий період (з 2004 р. до 2008 р.) можна охарактеризувати як період реформ. Збільшення кількісного складу ЄС майже вдвоє вимагало проведення в цьому інтеграційному об'єднанні внутрішньої інституційної реформи. Шостий період (з 2008 р. до теперішнього часу) позначився серією реформ, пов'язаних із необхідністю адаптації до якісно нових взаємовідносин його держав-членів та пошуку адекватної моделі врегулювання відносин у рамках ЄС. Документом, що сформував таку модель, став Лісабонський договір.

У підрозділі 1.2. «Поняття, види та форми інтеграційних процесів» здійснено аналіз базового явища «міжнародна інтеграція» та виділено його динамічну складову - «інтеграційний процес». Автор обґрунтовує особливість інтеграційного процесу, яка полягає у тому, що інтеграція, починаючись як процес волевиявлення держав, не ставить за мету досягнення певного рівня зрілості, оскільки його основною метою є максимальне зближення правових систем. У досліджені встановлено, що інтеграція може бути повною (з набуттям членства) або частковою (в окремих сферах без набуття членства). На основі цього виділено два види інтеграційного процесу: перший - «прогресивна інтеграція» та другий - «якісна інтеграція».

Надається характеристика сутності нового правового явища - міжнародної правової інтеграції, що полягає у взаємопроникненні, взаємовпливі, досягненні системної сумісності та, як результат, коеволюції правових систем. Її сутність як правового явища полягає у зближенні систем національного права, що може відбуватися у формі адаптації, гармонізації чи уніфікації та набуття ними конгруентності. Інтеграція характеризується як багатовекторний процес, що полягає у взаємопроникненні, досягненні системної сумісності та еволюції правових систем. У правовій площині функціонують дві основні правові форми інтеграції - гармонізація та адаптація. Диференціація цих понять відбувається на рівні суб'єкта, тобто терміном «гармонізація» послуговуються, коли йдеться про держави - члени ЄС, а термін «адаптація» використовується стосовно держав - кандидатів на членство, потенційних держав-кандидатів та третіх країн. Встановлено, що ці поняття є спільними у тому, що обидва визначають вплив європейського (міжнародного) права на національний правовий порядок та, своєю чергою, збагачують європейське та міжнародне право, проте при адаптації відбувається синтез реципованих норм з національними, а при гармонізації має місце процес узгодження правових норм у рамках однієї правової системи Механізмом реалізації як адаптації, так і гармонізації виступає імплементація.

Акцентовано увагу на тому, що поняття євроінтеграція має два значення: stricto та lato. Sensu lato європейська інтеграція охоплює інтеграційні процеси в рамках всього європейського континенту, проте здебільшого під європейською інтеграцією розуміють поняття sensu stricto, тобто інтеграцію в рамках Європейських Співтовариств.

У підрозділі 1.3. «Інтеграційні процеси в системі міжнародного співробітництва» інтеграція досліджується як особлива форма міжнародного співробітництва держав. Встановлено, що від традиційної співпраці інтеграційні процеси в Європі відрізняє «адаптаційна» складова. У цьому підрозділі зроблено акцент на питаннях міжінтеграційної співпраці держав, а саме на виході інтеграційних об'єднань за межі власного утворення та на процесі їх взаємодії з іншими суб'єктами міжнародного права. Розглянуто основні інтеграційні об'єднання Європи, зокрема, Раду Європи, Європейський економічний простір, Шенгенський простір, зону євро, Європейську асоціацію вільної торгівлі, та представлено схему інтеграційної взаємодії держав Європи, на основі якої визначено ступінь інституційної інтегрованості кожної країни Європи за функціональним принципом. Зонами інтеграційної констеляції виступають сфери інтересів кожної країни: політичні, економічні, валютні, торговельні. При цьому інтегрованість розуміється як характеристика якісної участі суб'єкта міжнародного права в інтеграційному процесі в Європі. Наголошується на тому, що система міжнародного співробітництва в Європі має як інтеграційний, так і міжінтеграційний характер. Інтеграційні процеси перебувають під впливом різних структур, кожна з яких має свої цілі та завдання, а коли ці цілі збігаються - відбувається синергетичний ефект взаємодії інтеграційних об'єднань, що створює міжінтеграційну складову такого співробітництва.

Розділ 2 «Правове забезпечення інтеграційного процесу в Європейському Союзі» містить три підрозділи, в яких досліджуються основні правові механізми та інструменти, що забезпечують інтеграційний процес в ЄС та його державах-членах.

У підрозділі 2.1. «Інтеграційні основи правової системи Європейського Союзу» визначено особливості Європейського Союзу як суб'єкта міжнародних відносин, розглянуто питання про правосуб'єктність і правопорядок ЄС, а також ідентичність процесу європейської інтеграції. У цьому контексті запропоновано авторське визначення суб'єкта міжнародного права у такій редакції: «суб'єкти міжнародного права - це окремі незалежні учасники міжнародних відносин, що мають певні права та обов'язки, які випливають з міжнародно-правових актів та усталеної міжнародної практики, при цьому вони можуть мати різні структурні і функціональні особливості».

Структурно-функціональний аналіз ЄС щодо наявності у цього утворення конфедеративних чи федеративних елементів дав підстави стверджувати, що Європейському Союзу одночасно притаманні певні риси як федерації, так і конфедерації. З точки зору теорії міжнародного права його природу не можна розглядати однозначно, оскільки, з одного боку, він є міжнародним інтегративним утворенням, що є результатом узгодженої діяльності його держав-членів, а з іншого - об'єднанням, що має федеративні риси, оскільки частково перебирає на себе певні сфери, що належать до суверенної компетенції держав.

Проведено дослідження системи права ЄС та встановлено, що характерною рисою права ЄС є те, що взаємозалежні норми логічно розділені не за галузями, а за політиками. При цьому політика ЄС є комплексом заходів, що реалізуються Союзом у певній сфері суспільного життя. Також досліджено принципи права Європейського Союзу та проведено їх класифікацію, з урахуванням їх значення та сфери дії, а також особливості компетенції Європейського Союзу. Встановлено особливості нового установчого Договору ЄС - Лісабонського договору і зроблено висновок, що за своїм статусом і ознаками він, деякою мірою, є «наднаціональною Конституцією» - документом, що поєднує в собі ознаки Конституції та міжнародного договору. Виділено такі елементи, що надають Союзові понад національності, як передача певних сфер до виключної компетенції Європейського Союзу, прийняття незалежних рішень його органами та судовий захист прав у рамках ЄС.

У підрозділі 2.2. «Розвиток інтеграційно-адаптаційного процесу у державах ? членах Європейського Союзу та його основні детермінанти» проаналізовано досвід європейських країн з приєднання до ЄС та здійснено аналіз нормативно-правових актів держав - членів ЄС, окремі положення яких регулюють питання інтеграції в ЄС. Досліджено етапи розширення Європейського Союзу та визначено основні фактори, що спонукали європейські держави приєднатися до ЄС, а також виявлено ключові проблеми, пов'язані з переорієнтацією країн на ЄС. Розглянуто та проаналізовано основні правові механізми, що використовувалися державами-членами в процесі інтеграції до ЄС, та основні принципи інтеграційного співробітництва.

На основі аналізу попередніх розширень Європейського Союзу та процесів, які відбувалися в ЄС та державах-членах, виявлено чотири основні фактори, що відігравали визначальну роль у процесі інтеграції: 1) договірна база ЄС, 2) баланс розширення та поглиблення, 3) національні інтереси держав-членів, 4) оцінка впливу розширення на функціонування Союзу.

У підрозділі 2.3. «Співвідношення національного права держав-членів та права Європейського Союзу» проаналізовано та встановлено співвідношення права ЄС та національного права його держав-членів. Високий рівень інтеграції, загальна мета Співтовариств та їх природа - все це характеризує співвідношення права ЄС та національного права. Встановлено, що основою взаємодії законодавств держав-членів та права ЄС є джерела права ЄС. При цьому ефективність правопорядку Співтовариств обумовлюється балансом інтересів Співтовариств, з одного боку, та держав-членів - з іншого. Основними критеріями правопорядку виступають: ефективність правового регулювання, чітка ієрархія правових актів та процедур їх реалізації. Оскільки доктрина примату права ЄС здебільшого розвивається через практику Суду Європейських Співтовариств, проаналізовано «найгучніші» справи Суду ЄС, які сформували принципи прямої дії права ЄС та його примату.

Специфічною формою взаємопроникнення права ЄС та національного права є преюдиційні рішення Суду Європейських Співтовариств. За правовою природою такі рішення є аналогами висновків національних конституційних судів щодо конституційності певних положень нормативно-правового акта. Вони полягають у тлумаченні права ЄС за клопотанням національного суду держави-члена і є підґрунтям для ухвалення рішення національним судом.

На основі проведеного аналізу констатовано, що право ЄС виходить із загальних принципів та норм міжнародного права, які не тільки впливають на зміст права Співтовариств, але й визнаються превалюючими у разі виникнення правових колізій. У своїх рішеннях Суд ЄС керується тим, що ці принципи і норми мають обов'язковий характер у рамках Співтовариств.

Розділ 3 «Міжнародно-правове регулювання інтеграційної взаємодії ЄС з третіми країнами» включає три підрозділи, в яких аналізуються інтеграційні процеси у третіх по відношенню до ЄС країнах.

У підрозділі 3.1. «Моделі вибіркової інтеграції в сучасній Європі» проаналізовано інтеграційну практику невеликих європейських країн, що досягли системної сумісності з ЄС, проте, не є його членами. Розглянуто модель відносин Швейцарії з Європейським Союзом, що ґрунтується на принципі «часткової інтеграції». Така модель не передбачає членство, а лише прогресивну інтеграцію, при якій Швейцарія в добровільному порядку адаптує своє законодавство до норм і стандартів ЄС, оскільки, перш за все, це значно спрощує співробітництво та відповідає економічним інтересам країни, а по-друге, вона зберігає при цьому свій нейтралітет.

Досліджено також відносини Європейського Союзу з мікродержавами, що географічно розташовані в його територіальних межах та мають з ним особливі відносини. Так, Андорра, Ліхтенштейн, Монако, Сан-Марино та Ватикан залишаються поза адміністративними межами Європейського Союзу переважно через витрати на членство в ЄС, проте певною мірою застосовують моделі вибіркової інтеграції.

У підрозділі 3.2. «Правова основа інтеграційного процесу ЄС з третіми країнами» визначено основні правові інструменти інтеграційної взаємодії ЄС з третіми країнами. Проаналізовано основні угоди ЄС з цими країнами -угоди інтеграційного характеру - та проведено їх класифікацію. Зокрема, проаналізовані Європейські угоди (з колишніми країнами-кандидатами Центральної та Східної Європи); Угоди про стабілізацію та асоціацію із західно-балканськими країнами (з країнами-кандидатами та країнами - потенційними кандидатами); Угоди про партнерство та співробітництво (з країнами Східної Європи, Південного Кавказу та Азії); Європейські партнерства (з країнами південного басейну Середземного моря та Східної Європи).

Встановлено, що всі зазначені угоди належать до змішаного типу угод та передбачають досягнення певного ступеня взаємопроникнення економічних, політичних, соціальних та культурних сфер держав-партнерів і Співтовариства, що і надає їм інтеграційного характеру. Разом з тим, їх правова сила варіюється від добровільної імплементації до максимальної адаптації національного законодавства до законодавства ЄС. Виділено спільну рису цих угод - всі вони спрямовані на досягнення конгруентності національної правової системи та правової системи ЄС, яка досягається шляхом максимального наближення основних сфер правового регулювання.

У підрозділі 3.3. «Інтеграційно-адаптаційний процес в Україні» розглянуто правові засади інтеграційно-адаптаційного процесу в Україні. Зокрема, досліджено стан чинного законодавства, що регламентує реалізацію євроінтеграційного курсу України та визначено шляхи удосконалення правового забезпечення євроінтеграційного процесу в Україні. Проведено диференціацію законодавства України в євроінтеграційному контексті на первинне та вторинне. До першого належать закони, що закладають фундамент та сприяють відносинам з ЄС, до другого - законодавство, що розвиває та підтримує таке співробітництво або спрямоване на його реалізацію. На основі цього зроблено висновок, що первинне законодавство є інтеграційним, тобто таким, що має встановлювати спільні «правила гри», а вторинне - адаптаційним, спрямованим на досягнення сумісності правових систем. Відповідно, проведено аналіз первинного та вторинного інтеграційного законодавства та зроблено пропозиції щодо його вдосконалення. Припущено, що правове забезпечення інтеграційного процесу в Україні може бути збагачене за рахунок запозичення євроінтеграційного досвіду інших європейських країн, що вивело б законодавче врегулювання інтеграційного процесу в Україні на якісно новий рівень.

Окреслено основні політичні вигоди європейської інтеграції для України, якими є зміцнення стабільності та демократизація політичної системи, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і поваги до прав людини. На основі проведеного аналізу констатовано наявність певного прогресу у законодавчому забезпеченні євроінтеграційного процесу в Україні.

У Висновках дисертації сформульовано найсуттєвіші результати дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо міжнародно-правового регулювання інтеграційних процесів в Європейському Союзі. Найважливішими висновками роботи є такі положення:

1. Міжнародна інтеграція є процесом сприяння цивілізаційному прогресу, в рамках якого держави виходять на позадержавний розвиток своїх економічних, правових та соціальних систем. Цей процес може бути циклічним та включати такі стадії: становлення, сталий розвиток, експансія та занепад, або нелінійним, тобто таким, в межах якого має місце порушення зазначеної вище послідовності стадій. Міжнародна правова інтеграція як явище є унікальним механізмом, що поєднує спільні (міжнародні) й індивідуальні (національні) інтереси та полягає у взаємопроникненні, досягненні з'єднаності, системної сумісності та коеволюції правових систем. Зближення систем національного права виступає складовою частиною правової інтеграції, яка може мати форми адаптації, гармонізації чи уніфікації. Виділено два види інтеграційного процесу: перший - «прогресивна інтеграція», під яким слід розуміти механізм співпраці, що виходить за межі звичайного двостороннього співробітництва та передбачає прийняття одностороннього зобов'язання державою щодо приведення її законодавства у відповідність з правом ЄС; другий - «якісна інтеграція» - механізм співпраці, при якому національне законодавство розвивається з урахуванням наднаціональної правової системи інтеграційного об'єднання та процесів розширення і поглиблення.

2. Адаптація - це внутрішньодержавний процес, який полягає у приведенні законодавства у відповідність з нормами права ЄС, шляхом трансформації та імплементації правових норм. Він проявляється у «прогресивній інтеграції». Гармонізація - це багатосторонній процес, який полягає в узгодженні та розвитку правових норм всередині окремої правової системи, оскільки узгодження відбувається в межах національного законодавства, яке а priori має бути адаптованим до acquis ЄС, що виявляється у «якісній інтеграції». І гармонізація, і адаптація визначають вплив європейського права на національний правовий порядок, проте встановлено, що при адаптації відбувається синтез запозичених та національних норм, а при гармонізації має місце процес узгодження правових норм у рамках однієї правової системи. Крім того, виявлено відмінність процесу уніфікації від гармонізації, яка полягає в тому, що уніфікація створює однакові правові умови, а гармонізація - рівні. Процедура імплементації норм міжнародного та наднаціонального права є органічним поєднанням правотворчої та організаційно-виконавчої діяльності, що може набувати форми уніфікації, гармонізації та адаптації.

3. Глибина правової інтеграції у рамках міжнародного співробітництва характеризується такими основними чинниками, як мета та завдання інтеграційного об'єднання, ступінь поступки держав своїми суверенними правами та наслідки такого співробітництва. Система міжнародного співробітництва в Європі має як інтеграційний, так і міжінтеграційний характер. Інтеграційні процеси перебувають у сфері впливу різних структур, кожна з яких має свої цілі та завдання, а коли ці цілі збігаються, то відбувається синергетичний ефект взаємодії інтеграційних об'єднань, що створює міжінтеграційну складову такого співробітництва. Спостерігається значний вплив правових інструментів інтеграційних об'єднань на поглиблення системної сумісності держав-членів у правовій, економічній, політичній і соціальній сферах, завдяки чому зростає ступінь їхньої з'єднаності в рамках інтеграційного утворення і, відповідно, його стійкості як єдиного цілого.

4. Процес інтеграції Європейського Союзу характеризується як процес політичного спрямування, який відрізняється від традиційної співпраці держав тим, що Союз виступає в цьому процесі центром управління, а також «адаптаційною» складовою, яка проявляється в тому, що держава прагне наблизити своє законодавство до законодавства інтеграційного об'єднання. Встановлено, що ЄС de facto є якісно новим самостійним суб'єктом міжнародного права - інтегративним об'єднанням - структурою, що містить елементи, притаманні як державі, так і міжнародній організації, і яка одночасно має свою специфіку; а його правосуб'єктність слід розглядати як симбіоз правосуб'єктності держави та міжнародної організації. При цьому Європейський Союз має особливу правову природу, яка відрізняє його як від традиційної держави, так і від міжнародної організації у класичному розумінні, та знаходить свій вираз, перш за все, у системі його права, яка є самостійною понаддержавною правовою системою, що перебуває у площині між міжнародним та внутрішньодержавним правом.

5. Право Європейського Союзу є продуктом синтезу міжнародного та внутрішньодержавного права. Право Європейського Союзу не є завершеною системою, еволюція та коеволюція цієї системи залежать від розвитку інтеграційно-адаптаційних процесів в Європі, адже процес інтеграції створює право, а процес адаптації змінює його, що, своєю чергою, впливає на характер та зміст правовідносин як між державами, так і між фізичними особами. Право Союзу і національні правові системи держав-членів є двома самостійними правопорядками, які пов'язані між собою та взаємодіють на різних рівнях - на рівні конституції, на рівні нормативно-правових актів, на рівні судової практики, при цьому вони не є взаємоізольованими, а, навпаки, - органічно доповнюють одне одного. Їхній взаємозв'язок обумовлений, перш за все, тим, що з самого початку право Співтовариств створювалося з урахуванням та під впливом національного права держав-членів. Іншим, не менш важливим фактором їхнього взаємозв'язку є те, що для реалізації права ЄС використовуються національні механізми, зокрема, рішення національних судів. Право ЄС, у свою чергу, визначає формат застосування національного права та стимулює його розвиток. З розширенням Європейського Союзу вплив держав-членів у Європейських інституціях стає більш відчутним і комплексним. Держави зустрічаються з новим викликом - представленням їхніх національних інтересів та їх відповідною координацією на рівні ЄС. Компетенція ЄС усе більше розширюється, що призводить до виникнення нових проблем, пов'язаних із необхідністю реформування організаційних і управлінських структур, обумовлену, насамперед, тим, що змінюються виклики і проблеми, а також, відповідно, змінюється напрям інтеграційного процесу. Такі зміни можна пояснити тим, що еволюція ЄС відбувалася під впливом нових держав-членів, законодавство яких позначилося на правовій системі ЄС, оскільки правова система кожної інтегрувалася в правопорядок Євросоюзу.

6. У розширеннях Європейського Союзу визначальну роль відігравали чотири основні фактори. По-перше, це договірна база ЄС - внутрішні норми ЄС, що визначають, яким чином має відбуватися процес розширення. Другим фактором є баланс двох інтеграційних процесів: розширення з одного боку, та поглиблення - з іншого. Перший стосується географічного виміру, його наслідком є збільшення території Союзу, другий має якісний характер і полягає у вдосконаленні інституційної побудови Союзу та його законодавства. Третім фактором є національні та особливі інтереси держав-членів в окремих сферах, а також бажання захистити національну економіку від загрози конкуренції, що може походити від нових держав-членів. Останнім, четвертим фактором, є стурбованість, що її мають європейські інституції щодо того, як розширення вплине на функціонування самого Союзу, а також на систему прийняття рішень. ЄС має пересвідчитися у своїй здатності інтегрувати або «поглинути» нового члена. Це, перш за все, впевненість у тому, що інституції та процес прийняття рішень залишатимуться ефективними, а розширення ЄС не матиме негативного впливу на впровадження спільних політик та їх фінансування. Перевірка здатності Союзу до «поглинання» стала ключовим моментом останніх розширень, оскільки основна увага в процесі розширення приділялася оцінюванню спроможності належного функціонування Союзу та можливостям його подальшого стабільного розвитку. Процес розширення має три основні стадії: передприєднавча, переговори, ратифікація угоди. Інтеграційний процес в Європейському Союзі - це довготривалий процес, офіційною відправною точкою якого є подача заявки, а підвалинами - сталі двосторонні відносини з Європейським Союзом.

7. Основні правові інструменти інтеграційного характеру ЄС, які застосовуються ЄС у договірних правовідносинах з третіми країнами, поділяються на такі типи: угоди з колишніми країнами-кандидатами Центральної та Східної Європи, угоди з країнами-кандидатами та країнами - потенційними кандидатами, угоди з країнами Східної Європи, Південного Кавказу та Азії, угоди з країнами південного басейну Середземного моря. Ці угоди, як правило, дотримуються певної регіональної моделі правовідносин (Центральна і Східна Європа, Західні Балкани, Євросередземноморський регіон і остання модель - східні країни-партнери європейської політики сусідства). Їх основна спільна риса - схожість «структурних елементів», а саме торгівля, соціально-економічна співпраця, регуляторне зближення, політичний діалог і допомога з боку ЄС; а також спільна правова основа - стаття 310 Угоди про заснування Європейського Співтовариства. Основна відмінність між цими угодами полягає у тому, що Європейські Угоди та Угоди про стабілізацію і асоціацію ґрунтуються на концепції функціонування поглибленої та всебічної зони вільної торгівлі й базуються на перспективі членства в ЄС, тоді як в Євросередземноморських угодах та в Угодах про партнерство і співробітництво це виключено, а для України та, ймовірно, для інших країн «Східного партнерства» це питання залишиться взагалі відкритим. Угоди про стабілізацію і асоціацію містять чітке посилання на ідею та прагнення забезпечити поступову сумісність чинного та майбутнього законодавства країни-партнера з acquis Союзу та адаптацію законодавства на основі програми, узгодженої між Європейською Комісією та країною-партнером, а також передбачають загальні рамки для проведення переговорів щодо інших сфер (галузеві угоди). Детальні цілі і обсяг регуляторної адаптації у пріоритетних напрямах встановлюються шляхом утворення Асоціацій або Європейських партнерств.

8. Усі угоди, які регулюють інтеграцію третіх країн з Європейським Союзом, належать до змішаного типу угод та передбачають досягнення певного ступеню взаємопроникнення економічних, політичних, соціальних та культурних сфер держав-партнерів і ЄС, що, власне, і надає їм інтеграційного характеру. Їх правова сила варіюється від добровільної адаптації та імплементації до максимальної гармонізації національного законодавства з законодавством ЄС. Разом з тим, всі ці угоди мають спільну рису - вони спрямовані на досягнення сумісності національної правової системи та правової системи ЄС, яка досягається через максимальне наближення основних сфер правового регулювання.

9. Обґрунтовано наявність та сутність унікальної моделі відносин третіх країн з Європейським Союзом, що ґрунтується на принципі «часткової інтеграції». Ця модель не передбачає членство, а лише прогресивну інтеграцію, при якій держава в добровільному порядку адаптує своє законодавство до норм і стандартів ЄС, оскільки, перш за все, це значно спрощує співробітництво та відповідає економічним інтересам країни, а, по-друге, вона зберігає при цьому свій статус нейтралітету. Така «часткова інтеграція» характерна для Швейцарії і таких мікродержав Європи, як Андорра, Ватикан, Монако, Сан-Марино і Ліхтенштейн.

10. На основі аналізу інтеграційно-адаптаційного процесу в Україні встановлено, що в євроінтеграційному контексті законодавство України можна диференціювати на первинне та вторинне. До першого належать закони, що закладають фундамент та сприяють встановленню правовідносин з ЄС, до другого - законодавство, що розвиває та підтримує таке співробітництво або спрямоване на його реалізацію. Таким чином, первинне законодавство є інтеграційним, тобто таким, що має встановлювати спільні «правила гри», а вторинне - адаптаційним, спрямованим на досягнення сумісності правових систем. Правове забезпечення інтеграційного процесу в Україні може бути збагачене за рахунок євроінтеграційного досвіду інших європейських країн, що вивело б законодавче врегулювання інтеграційного процесу України на якісно новий рівень. У цьому відношенні показовим є досвід швейцарської моделі «часткової інтеграції». Процес адаптації національного законодавства України до acquis communautaire потребує певної «гри на випередження», тобто врахування не лише чинного законодавства ЄС, але й перспектив його розвитку.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у фахових виданнях:

1. Мовчан Ю. В. Інтеграційний процес у державах - членах Європейського Союзу: політико-правові аспекти розширення / Ю. В. Мовчан // Науковий вісник ужгородського національного університету. Серія право. - Випуск 11. - 2008. - C. 63-65.

2. Мовчан Ю. Лісабонський договір - новий етап європейського конституціоналізму / Ю. Мовчан // «Віче». - № 24. - 2008. - C. 11-12.

3. Мовчан Ю. «Східне Партнерство» - новий вимір євроінтеграції чи євроінтеграційний паліатив для України? / Ю. Мовчан // «Віче». - № 10. - 2009. - C. 25-26.

4. Мовчан Ю. Законодавче забезпечення євроінтеграційного процесу в Україні / Ю. Мовчан // Університетські наукові записки. - Хмельниц., 2009. - Вип. 3(31).

Тези доповідей на наукових конференціях і статті за темою дисертації:

5. Мовчан Ю. В. Политико-правовые аспекты интеграционного процесса в Европейском Союзе / Ю. В. Мовчан // Евразийский Юридический Журнал. - №4(11) - 2009. - С.105-109.

6. Мовчан Ю. В. Третьякова В. Г. Участь України в міжнародних та регіональних організаціях / Ю. В. Мовчан, В. Г. Третьякова // Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин (на основі аналізу законопроектів, включених до порядку денного другої і третьої сесій Верховної Ради України шостого скликання). - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2009. - С. 267-382.

7. Мовчан Ю. Теоретико-правові аспекти інтеграційно-адаптаційного процесу в Європейському Союзі / Ю. Мовчан // Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених Київського національного університету імені Тараса Шевченка (23-24 квітня 2009 року). - К., 2009. - ч. 1. - С. 257-259.

8. Мовчан Ю. В. Засади та проблеми адаптаційного процесу в Україні / Ю. В. Мовчан // Україна-Німеччина: розвиток законодавства в рамках європейського права. - К.: Парламентське вид-во, 2006. - С. 232-238.

9. Мовчан Ю., Качка Т. Нова практика перекладу актів acquis communautaire [Електронний ресурс] / Ю. Мовчан, Т. Качка // Веб-сторінка Міністерства юстиції України, 2004. - Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/2405.

Анотація

Мовчан Ю. В. Міжнародно-правове регулювання інтеграційних процесів в Європейському Союзі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2010.

У дисертації досліджено питання міжнародно-правового регулювання інтеграційних процесів в Європейському Союзі.

Автором розкрито правову природу інтеграційних процесів в Європейському Союзі та виявлено їх вплив на національне законодавство держав - членів ЄС і третіх країн, визначено основні міжнародно-правові методи, форми та моделі забезпечення інтеграційного процесу.

Визначено напрями та механізми інтеграційних процесів у державах-членах та країнах - кандидатах на членство в ЄС. Крім того, досліджено правові форми інтеграційної взаємодії між Європейським Союзом та третіми державами, у тому числі з Україною.

Ключові слова: інтеграційний процес, інтеграція, євроінтеграція, адаптація, гармонізація, Європейський Союз.

Аннотация

Мовчан Ю. В. Международно-правовое регулирование интеграционных процессов в Европейском Союзе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Институт законодательства Верховной Рады Украины. - Киев, 2010.

В диссертации исследованы вопросы международно-правового регулирования интеграционных процессов в Европейском Союзе.

Автором раскрыта правовая природа интеграционных процессов в Европейском Союзе и выявлено их влияние на национальное законодательство государств - членов ЕС и третьих стран, определены основные международно-правовые методы, формы и модели обеспечения интеграционного процесса, обоснована сущность нового правового явления - международной правовой интеграции, что является уникальным механизмом, который объединяет совместные (международные) и индивидуальные (национальные) интересы в процессе международного сотрудничества.

В работе исследованы основные теории европейской интеграции и определены факторы, влияющие на интеграционный процесс в Европейском Союзе, выяснены основные детерминанты интеграционного процесса в государствах - членах ЕС. Раскрыты интеграционные основы правовой системы Европейского Союза и его правовая природа как специфического образования, являющегося качественно новым субъектом международного права.

Кроме того, в работе на основе ключевых преюдициальных решений Суда Европейских Сообществ исследовано соотношение национального права государств - членов и права Европейского Союза и принципы действия последнего на национальные правопорядки.

...