Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

УДК 349.414:332.334.4.012

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ЖИТЛОВОЇ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ЗАБУДОВИ ДЛЯ БЛАГОУСТРОЮ

12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

РІПЕНКО Артем Ігорович

Київ - 2010

земельний благоустрій правовий законодавство

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Каракаш Ілля Іванович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України Погрібний Олексій Олексійович, Національна академія правових наук України, головний вчений секретар

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Кулинич Павло Федотович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, заступник завідувача відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права

Захист дисертації відбудеться «17» листопада 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, Київ, вул. Героїв Оборони, 15, корпус 3, кім. 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, Київ, вул. Героїв Оборони, 13, корпус 4, кім. 28

Автореферат розісланий «16» жовтня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний

Актуальність теми. Сучасна урбанізація та погіршення загального стану навколишнього природного і соціального середовища у населених пунктах країни, що відбувається останнім часом, привертають особливу увагу до питань раціонального використання їх земель для створення умов щодо захисту та відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. В умовах реформування земельних відносин на ринкових засадах, стрімкого розвитку містобудівної та інвестиційної діяльності у населених пунктах, нехтування благоустроєм територій може призвести до вкрай негативних наслідків.

Незважаючи на це, суспільні відносини у сфері благоустрою населених пунктів протягом тривалого часу не мали належної правової регламентації. Прийнятий відповідно до Конституції України Земельний кодекс України 2001 року, на жаль, також не забезпечив належного регулювання використання земель житлової та громадської забудови для благоустрою. Існуючі на даний час наукові дослідження правового регулювання використання земель у межах населених пунктів для благоустрою нечисленні і присвячені лише окремим аспектам цієї проблеми. Комплексного предметного аналізу та глибокого вивчення правового регулювання використання земель житлової та громадської забудови для цих потреб в Україні не проводилось.

Науково-теоретичною основою для проведення дослідження стали праці українських вчених у галузі земельного та екологічного права: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Л.О. Бондаря, А.П. Гетьмана, О.В. Глотової, В.К. Гуревського, В.М. Єрмоленка, Є.О. Іванової, Н.В. Ільницької, І.І. Каракаша, І.О. Костяшкіна, П.Ф. Кулинича, В.І. Курила, А.В. Луняченка, Р.І. Марусенка, А.М. Мірошниченка, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, Н.І. Титової, В.Ю. Уркевича, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, В.З. Янчука та інших вчених.

У дослідженні використані праці радянських та російських вчених-правників: Г.О. Аксеньонка, О.П. Анісімова, В.П. Балезіна, І.І. Євтихієва, Б.В. Єрофеєва, І.О. Іконицької, М.І. Краснова, О.І. Крассова, В.О. Лапача, Н.Л. Лісіної, О.М. Турубінера та інших науковців.

Комплексність об'єкта дослідження зумовила необхідність використання в дисертаційному дослідженні досягнень представників інших галузей науки, зокрема, фахівців у галузі землеустрою, архітектури та містобудування: О.М. Бєлкіна, Л.Є. Бірюкова, Ю.Ф. Дехтяренка, О.І. Драпіковського, І.Б. Іванової, Є.С. Куць, С.В. Куць, В.О. Леонця, Ю.В. Пересоляка, О.С. Петраковської, М.Г. Ступеня, А.М. Третяка.

Законодавчу базу дисертаційного дослідження склали: Конституція України, Земельний кодекс України, Закони України «Про планування і забудову територій», «Про благоустрій населених пунктів» та інші законодавчі акти, що регламентують відносини у сфері планування та благоустрою населених пунктів і використання їх земельних площ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напряму наукового дослідження Одеською національною юридичною академією комплексної теми «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави» (номер державної реєстрації 0101U001195). Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов'язана з планом науково-дослідної роботи кафедри аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії на 2006 - 2010 роки на тему «Правове забезпечення земельної реформи в Південному регіоні України». Мета і завдання дослідження. Метою дослідження постало комплексне вивчення теоретичних та практичних питань, пов'язаних з правовим регулюванням використання земель житлової та громадської забудови та інших земель у межах населених пунктів для благоустрою і на цих засадах формулювання обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства України та практики правозастосування в цій сфері.

Метою дослідження обумовлені поставлені завдання:

-проаналізувати наукові джерела за темою дисертації в контексті постановки питань дослідження;

-дослідити та розкрити юридичний зміст поняття «території» у чинному законодавстві України та визначити його співвідношення із поняттям «земельної ділянки»;

-визначити теоретичне поняття правового інституту благоустрою населених пунктів та виділити його земельно-правовий і еколого-правовий зміст;

-установити специфічні ознаки правового режиму земель у межах населених пунктів як провідної засади їх використання для благоустрою, визначити системні ознаки цих земель, окреслити місце і значення земель житлової та громадської забудови як домінуючої категорії земель у їх складі, дослідити правове забезпечення використання земель приміських зон та міських агломерацій;

-здійснити науково обґрунтований аналіз особливостей правового режиму земель житлової та громадської забудови в аспекті їх використання для благоустрою;

-з'ясувати юридичний зміст і значення зонування земель житлової та громадської забудови як юридичної засади їх використання для благоустрою;

-виявити особливості правових вимог щодо використання земель загального користування населених пунктів для благоустрою та перспективи вдосконалення законодавчого регулювання цих відносин в Україні;

-розглянути актуальні правові питання використання земель житлової та громадської забудови як об'єктів благоустрою та запропонувати їх поняття; -сформулювати теоретичні висновки і практичні рекомендації для удосконалення законодавчого регулювання використання земель інших категорій та «штучно створених територій» для благоустрою. Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері використання земель житлової та громадської забудови, а також інших земель, розташованих у межах населених пунктів, для благоустрою. Предмет дослідження - нормативно-правові та інші правові акти (у тому числі місцевої нормотворчості), а також нормативно-технічні вимоги, які регламентують використання земель житлової та громадської забудови та інших земель у межах населених пунктів для благоустрою, практика їх застосування, наукові та науково-практичні дослідження в цій галузі.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації склали дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (історичний, діалектичний, формально-логічний, комплексний) та спеціальні методи дослідження (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм, логіко-семантичний та деякі інші методи).

За допомогою історичного методу розглянуто становлення та розвиток правового регулювання використання земель у межах населених пунктів для благоустрою в радянський період і за часів незалежної України (підрозділи 1.1, 3.1 та ін.). Порівняльно-правовий метод застосований при дослідженні співвідношення основних питань правового забезпечення використання земель для забудови та благоустрою в країнах з ринковою економікою, а також країнах СНД та правового регулювання цих питань у чинному законодавстві України (розділ 2). Застосування діалектичного методу дозволило дослідити правові відносини у сфері використання всіх земель, розташованих у межах населених пунктів, як складної системи, що зумовлює особливі вимоги стосовно їх благоустрою (підрозділ 2.2 та ін.). Метод тлумачення правових норм дозволив з'ясувати справжній зміст деяких приписів діючого законодавства та сформулювати на підставі цього конкретні пропозиції щодо їх удосконалення (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1. - 2.4, 3.1 - 3.3). Логіко-семантичний метод використовувався при дослідженні правових категорій, аналізі змісту окремих норм законів та визначенні відповідних дефініцій (підрозділи 1.2, 1.3, 3.2 та ін.). Метод комплексного підходу був застосований для формулювання наукових понять та висновків, а також підготування пропозицій у результаті проведеного дисертаційного дослідження. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у науці вітчизняного земельного права комплексним і всебічним дослідженням питань використання земель житлової та громадської забудови для благоустрою, в результаті якого сформульовані нові наукові положення та розроблені практичні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання цих відносин.

У результаті наукового аналізу в дисертаційній роботі:

вперше:

-визначено поняття благоустрою населених пунктів як правового інституту та виділено його земельно-правовий і еколого-правовий зміст;

-обґрунтовані положення стосовно необхідності визнання об'єктом відносин з планування, забудови та благоустрою «міських ландшафтів» чи «ландшафтів населених пунктів», до складу яких включаються землі житлової та громадської забудови та інших категорій у межах населених пунктів;

-запропоновані механізми тимчасового «закріплення» територій для здійснення благоустрою, що на даний час не застосовуються у земельно-правовому регулюванні відносин з використання земель житлової та громадської забудови;

-визначені земельно-правові засади використання територій, що створені на водних об'єктах, як територіального простору для розміщення об'єктів загального користування та здійснення благоустрою;

удосконалено:

-доктринальні визначення поняття земель у межах населених пунктів та їх правового режиму, що пропонується розглядати як особливий «земельно-містобудівний» правовий режим;

-положення, пов'язані з особливостями правового режиму земель загального користування населених пунктів як таких, що виділяються в складі земель житлової та громадської забудови та земель інших категорій у межах населених пунктів, уточнюючи їх правовий режим;

-наукові висновки стосовно правової природи та співвідношення містобудівного і землевпорядного планування використання земель житлової та громадської забудови;

-теоретичні положення стосовно місця, значення, функцій і завдань генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації як засади та необхідної передумови використання земель житлової та громадської забудови для благоустрою в ринкових умовах;

-наукові положення щодо перспектив запровадження принципів та методів зонування земель (територій) у сучасних умовах, відмінностей зонування територій населених пунктів від зонування (районування) земель поза їх межами;

дістали подальшого розвитку науково-теоретичні ідеї, положення, висновки та рекомендації стосовно:

-формулювання поняття земель житлової та громадської забудови;

-визначення цільового призначення земель житлової та громадської забудови, видів (різновидів) цих земель та окремих земельних ділянок;

-встановлення порядку «заміни» документів, що посвідчують права на земельні ділянки передані у власність громадян та юридичних осіб до затвердження в населених пунктах правил забудови з планами зонування їх територій;

-необхідності удосконалення актів чинного земельного законодавства, зокрема:

-внесення змін до Земельного кодексу України, згідно з якими особливості правового режиму земель у межах населених пунктів встановлюються окремим законом «Про використання та охорону земель у межах населених пунктів», в якому слід закріпити характерні особливості планування, використання та охорони земель житлової та громадської забудови та всіх інших земель, що розташовані в межах сіл, селищ і міст;

-внесення змін до ст. 39 Земельного кодексу України в частині її доповнення приписом стосовно обов'язкового надання (передачі), а також використання земель житлової та громадської забудови в межах населених пунктів з урахуванням правил благоустрою їх територій та технічної документації з питань благоустрою, а також виключення з тексту вказаної статті положень про використання земель житлової та громадської забудови відповідно до планів земельно-господарського устрою;

-установлення в законодавчих і підзаконних актах особливостей та процедури тимчасового «закріплення» за юридичними та фізичними особами територій житлової та громадської забудови для забезпечення їх утримання та благоустрою.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх застосування:

-у науково-дослідній сфері - при подальших наукових дослідженнях питань правового регулювання використання земель житлової та громадської забудови та інших земель для благоустрою та забудови;

-у правотворчій діяльності - для обґрунтування прийняття нових нормативно-правових актів, внесення змін та перегляду актів чинного законодавства, в тому числі: при розробленні, обговоренні та затвердженні проектів місцевих правил забудови, правил благоустрою територій населених пунктів. Здобутки автора, викладені в дисертації, були використані, зокрема, при підготовці «Порядку вирішення питань розміщення об'єктів містобудування та надання вихідних даних для їх проектування (розділ Правил забудови міста Одеси)», який був затверджений на сесії Одеської міської ради 7 жовтня 2009 року рішенням № 4709 - V;

-у сфері правозастосування - у практичній діяльності місцевих органів із земельних ресурсів, органів архітектури та містобудування: при організації розроблення та погодженні проектів генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної та землевпорядної документації; органів державної реєстрації прав: при проведенні реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна та їх обмежень (обтяжень); судових, правоохоронних та контролюючих органів: при прийнятті ними відповідних ухвал, постанов та рішень; -у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі викладання у вищих навчальних закладах України курсів «Земельне право України» та «Екологічне право України», спецкурсів із земельного права, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників та методичних матеріалів.

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації положення, узагальнення, висновки, рекомендації та пропозиції обґрунтовані дисертантом самостійно, на підставі особистих досліджень, у результаті опрацювання та аналізу наукових і нормативних джерел, а також практики правозастосування. Наукові ідеї та доробки, що належать співавторам наукових робіт, у дисертації не використовувались. Внесок здобувача до наукової праці (співавтор І.І. Каракаш) полягає в окресленні поняття правового інституту суперфіцію та обґрунтуванні його відмінностей від інституту оренди землі, до наукової праці (співавтор А.Г. Мартин) - у висвітленні поняття морського дна як частини земель України та визначенні органів, повноважних розпоряджатися такими землями.

Апробація результатів дисертації. Результати і висновки дисертаційного дослідження були обговорені на засіданні кафедри аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії та отримали позитивну оцінку.

Основні теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені на шести наукових та науково-практичних конференціях, а саме: Всеукраїнській науковій конференції «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 18 - 19 квітня 2008 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Екологічні проблеми Чорного моря» (м. Одеса, 30 - 31 жовтня 2008 року); Міжнародній науковій конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28 - 29 листопада 2008 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасний вимір держави та права» (м. Миколаїв, 28 - 29 листопада 2008 року); Міжнародній науково- практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, 23 - 24 квітня 2009 року); Міжнародній науково- практичній конференції «Проблеми аграрного і природоресурсного права» (м. Київ, 30 - 31 жовтня 2009 року).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення в п'яти статтях у журналах і збірниках, що входять до переліку наукових видань, затверджених ВАК України (одна у співавторстві), трьох статтях у інших виданнях (одна у співавторстві) та шести тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначається змістом наукової проблеми та спрямована на досягнення поставлених завдань. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, трьох додатків та списку використаних джерел. Основний текст дисертації складає 183 сторінки. Повний обсяг дисертації складає 230 сторінок, у тому числі три додатки на 3 сторінках та список використаних джерел на 44 сторінках (370 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається її сутність і стан наукової розробки, визначаються мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, зазначається методологічна та науково-теоретична основа дослідження, доводиться наукова новизна роботи, розкривається теоретичне та практичне значення досягнутих результатів, їх апробація і публікації.

У першому розділі «Правові засади використання земель для благоустрою» вміщений аналітичний огляд наукових джерел, що подається в аспекті постановки питань дослідження, розглядаються питання співвідношення понять: територія, земля, землі, земельна ділянка, якими у законодавчих актах та правовій доктрині позначається просторова основа для здійснення заходів з благоустрою у населених пунктах, пропонується визначення земельно-правового та еколого-правового змісту благоустрою населених пунктів як правового інституту. У підрозділі 1.1 «Аналітичний огляд наукових джерел за темою дисертації» розглядаються найважливіші в аспекті обраної теми дослідження фундаментальні праці науковців, які можна поділити на юридичну літературу з радянського земельного права та видану в Україні після розпаду Радянського Союзу. На підставі аналітичного огляду джерел, пов'язаних з тематикою дисертації, автор дійшов висновку, що для робіт відомих радянських вчених у галузі земельного та екологічного права Г.О. Аксеньонка, В.П. Балезіна, Б.В. Єрофеєва, О.М. Турубінера та інших науковців у цілому є характерним те, що питання благоустрою міських та сільських територій і використання окремих земельних ділянок для цих потреб розглядалися ними досить побічно, у складі «масиву» проблемних питань правового режиму використання та охорони єдиного державного земельного фонду, зокрема, земель населених пунктів, їх видів та груп.

Реалізовуючи певну наступність у розвитку наукових ідей, поглядів і висновків, обґрунтованих вченими в теорії радянського земельного права, сучасні українські та російські дослідники проводять аналіз окремих правових аспектів здійснення забудови та благоустрою на землях житлової та громадської забудови в межах дослідження більш загальних питань.

Незважаючи на стрімкі темпи розвитку відносин стосовно господарського використання земель у межах населених пунктів, формування власної законодавчої бази з питань благоустрою їх територій, а також гостру потребу вжиття специфічних заходів щодо ефективної охорони та раціонального благоустрою забудованих і призначених для забудови земель житлової та громадської забудови, правові питання використання земель цієї категорії для благоустрою залишаються недостатньо дослідженими в науці земельного права України.

У підрозділі 1.2 «Юридичне визначення території у чинному законодавстві та його співвідношення із поняттям земельної ділянки» автор, на підставі всебічного аналізу законодавчих актів та доктринальних положень, визначає територію як частину землі (земної поверхні) в певних межах (кордонах), що являє собою землі та земельні ділянки «сільськогосподарського» і «несільськогосподарського» призначення, разом з надрами, водами, лісами, повітряним простором, природними і створеними людиною комплексами, умовами, об'єктами та ресурсами, які разом утворюють ландшафт, але, як правило, мають відособлений правовий режим. У дисертації констатується, що в діючих нормативно-правових актах це поняття вживається досить не усталено: як синонім державної території, дефініцій «земельна ділянка» та «землі», як інтегрована категорія, що включає землі та всі природні й створені людиною умови, чи лише як певні простори (площі), що здатні бути використані для потреб благоустрою, містобудування тощо.

Просторовою основою для здійснення благоустрою є певна територія, яка, у правовому розумінні, має відмінності від поняття земельної ділянки. У той же час, здійснення благоустрою слід вважати різновидом використання окремих земельних ділянок житлової та громадської забудови. Автор доводить, що вживання у законодавстві досліджуваних дефініцій як синонімів є не в усіх випадках виправданим та достатньо обґрунтованим.

У підрозділі 1.3 «Земельно-правовий і еколого-правовий зміст благоустрою населених пунктів» з позицій науки земельного права розглядаються основні юридичні ознаки благоустрою населених пунктів у сучасних умовах, виділяється земельно-правовий і еколого-правовий зміст правового інституту благоустрою населених пунктів.

На підставі аналізу актів чинного українського законодавства, які регламентують питання благоустрою населених пунктів та їх окремих територій, зроблено висновок про початок становлення й формування нової галузі законодавства - законодавства з питань благоустрою. Як правовий інститут благоустрій населених пунктів розглядається у дисертації крізь призму його міжгалузевого характеру та комплексності, що зумовлено складністю та багатоаспектністю суспільних відносин, які він регулює. До складу цього інституту права входять норми земельного, екологічного, адміністративного, господарського, цивільного, фінансового, трудового та деяких інших галузей права. Розглядаючи чинні нормативно-правові акти та доробки правової доктрини, виділено субінститут благоустрою територій у складі комплексного інституту благоустрою населених пунктів. Він вміщує передусім земельно-правові та еколого-правові норми, якими регулюються відносини стосовно раціонального використання земель житлової та громадської забудови та інших земель, що знаходяться в межах населених пунктів, для проектування та розміщення елементів благоустрою, їх охорони, облаштування об'єктів благоустрою на засадах землевпорядного і містобудівного планування та зонування територій.

Окрема увага приділяється значенню благоустрою територій у питаннях збереження існуючих ландшафтів, де природні та штучні компоненти перебувають у взаємодії та пристосовуванні один до одного. Плануючи та реалізовуючи заходи з благоустрою, землі житлової та громадської забудови мають розглядатися саме як невід'ємна складова та основа таких ландшафтів.

Другий розділ «Особливості правового забезпечення використання земель житлової та громадської забудови для благоустрою» присвячений дослідженню теоретичних питань визначення поняття правового режиму земель житлової та громадської забудови, цільового призначення цих земель, правового забезпечення їх планування та зонування, в аспекті використання земель даної категорії для благоустрою, вивченню особливостей узагальненого правового режиму всіх земель, розташованих у межах населених пунктів та визначенню місця і значення земель житлової та громадської забудови як домінуючої категорії земель у їх складі.

У підрозділі 2.1 «Правовий режим і цільове призначення земель у земельному законодавстві та земельно-правовій науці» здобувач аналізує теоретичні та законодавчі дефініції: категорія земель, цільове призначення земель, правовий режим земельних ділянок, дозволене використання земельних ділянок, співставляє їх між собою та, керуючись цим, висвітлює основні недоліки легального закріплення їх юридичних ознак. Дисертант підтримує висловлені вітчизняними та російськими науковцями погляди стосовно доречності виділення різних аспектів правового режиму земель, зокрема, конкретного правового режиму окремих земельних ділянок. Останній залежить не лише від належності ділянки до тієї чи іншої категорії земель, а й від наявності на ній майнових та (або) природних об'єктів, різновиду угідь, що знаходяться в межах ділянки, існування обмежень у її використанні тощо.

З урахуванням приписів чинного законодавства в дисертації стверджується, що правовий режим категорій земель, їх видів (різновидів) та окремих земельних ділянок є визначальним при їх використанні для здійснення благоустрою. У межах населених пунктів зміст прав і обов'язків власників землі та землекористувачів деталізується у місцевих правилах забудови, правилах благоустрою та інших нормативно-правових актах, які уточнюють правовий режим використання земель житлової та громадської забудови для проведення благоустрою в цих місцях.

Підрозділ 2.2 «Специфіка правового режиму земель у межах населених пунктів, приміських зон та міських агломерацій» присвячений аналізу правового режиму земель усіх категорій, розташованих у межах населених пунктів, що поєднуються системними зв'язками та узагальненим правовим режимом. У цьому підрозділі вказується на домінуюче значення земель житлової та громадської забудови в межах населених пунктів та доводиться теза стосовно того, що у даний час правові вимоги щодо використання земель для забудови, благоустрою та інших потреб диктуються не лише земельно-правовим розподілом земель країни на категорії з особливим правовим режимом для кожної з них, а й належністю земельних ділянок до меж населеного пункту. Це, зокрема, зумовлює їх особливий «земельно- містобудівний» правовий режим використання, в тому числі для здійснення благоустрою. Крім цього, не змінюючи на нинішньому етапі систему адміністративно-територіального устрою країни та проголошених у Земельному кодексі України принципових засад управління в галузі використання земель, дисертантом запропоновано на законодавчому рівні встановити особливості використання земель приміських зон та міських агломерацій для розміщення об'єктів житлової забудови, громадських будівель і споруд, об'єктів загального користування, благоустрою тощо. Однак, на цьому шляху необхідно, перш за все, визначити концептуальні засади та чіткі критерії встановлення їх просторових меж і розрахункової площі.

У підрозділі 2.3 «Особливості правового режиму земель житлової та громадської забудови в аспекті їх використання для благоустрою» розглянуті особливості правового режиму земель житлової та громадської забудови, що визначає їх використання для здійснення благоустрою. Здобувач критично ставиться до закріплення в Земельному кодексі України територіальної ознаки цих земель, які можуть існувати та використовуватись для благоустрою або інших потреб як у межах населених пунктів, так і поза їх межами. Тому в дисертації пропонується внести відповідні зміни до ст. 38 Земельного кодексу України.

Автором підкреслюється необхідність вжиття ефективних заходів щодо узгодження засад містобудівного та землевпорядного планування використання земель житлової та громадської забудови і констатується відсутність єдиного законодавчого підходу до вирішення цих питань. Розглядаються передбачені законами України види планувальної містобудівної та землевпорядної документації, які визначають засади використання земель житлової та громадської забудови та інших земель у межах населених пунктів для здійснення благоустрою.

Дисертант вважає невдалою законодавчо зафіксовану спрямованість містобудівного та землевпорядного планування на вирішення одних і тих самих завдань, що на практиці призводить до непотрібного дублювання, й доходить висновку про низьку ефективність правового регулювання в цій сфері. Розв'язання проблеми вбачається в тому, що у населених пунктах містобудівна документація має забезпечувати «стратегічне» планування територій житлової та громадської забудови, отримуючи конкретну правову та управлінську форму у вигляді місцевих правил забудови. Це зумовлює необхідність легально зафіксувати планувальну прерогативу містобудівельників у межах населених пунктів. Перспективне узгодження містобудівного та землевпорядного планування пов'язується із законодавчим закріпленням «просторового планування» як комплексної діяльності, здійснюваної на підставі єдиної політики щодо використання території держави.

У підрозділі 2.4 «Зонування земель житлової та громадської забудови як юридична засада їх використання для благоустрою» зонування земель (територій) розглядається в контексті запровадження принципів «просторового планування», що тісно пов'язане із застосуванням «ландшафтного підходу» до регулювання земельних відносин. Здобувачем пропонується ввести у систему нормативно-правового забезпечення планування, зонування та благоустрою територій населених пунктів поняття «міський ландшафт» як їх об'єкт. Доводиться доречність розуміння цієї дефініції як комплексної категорії, що включає природні та утворені людиною об'єкти, які перебувають у взаємодії. Такі ландшафти мають своєю основою землі житлової та громадської забудови та інших категорій у межах населених пунктів, складаючи їх територіальну систему, сприймаються цілісно та характеризуються тим, що постійно перетворюються господарською та іншою діяльністю людини.

У дисертації стверджується, що зонування земель житлової та громадської забудови є важливим перспективним засобом регулювання використання земельних ділянок у межах населених пунктів для здійснення благоустрою. У межах територій певних містобудівних зон сіл, селищ і міст, що визначаються у місцевих правилах забудови, здійснюються неоднакові за обсягом заходи з благоустрою, які нормуються правилами забудови і правилами благоустрою територій населених пунктів.

Автор відстоює позицію, за якою прийняття єдиного закону щодо зонування всіх без винятку земель країни на узагальнених засадах є вкрай ускладненим та навряд чи доцільним. Така думка ґрунтується на дослідженні принципових відмінностей зонування територій населених пунктів та зонування (районування) інших земель. Імплементацію «зонінгових правил» у селах, селищах і містах України слід забезпечувати не обов'язковими законодавчими вимогами чи заборонами, а відповідними засобами економічного стимулювання.

Третій розділ «Перспективи вдосконалення правового регулювання використання земель житлової та громадської забудови для благоустрою» вмістив теоретичні положення, пов'язані з актуальними правовими питаннями використання земель житлової та громадської забудови, інших земель у межах населених пунктів та поза їх межами для проведення благоустрою в сучасних умовах, а також включив деякі сформульовані здобувачем теоретичні та практичні пропозиції стосовно перспективних шляхів удосконалення нормативно-правового регулювання цих відносин.

Підрозділ 3.1 «Правові аспекти здійснення благоустрою на землях загального користування населених пунктів» присвячений аналізу особливостей правового режиму земель загального користування населених пунктів у контексті їх використання для благоустрою. Автор доходить висновків, що названі землі не мають «категорійної належності». Припускається, що їх правовий режим може фактично накладатися на правові режими земель житлової та громадської забудови та інших земель у межах населених пунктів, уточнюючи останні.

Аналіз законодавчих приписів свідчить про те, що землі загального користування населених пунктів є неоднорідними за своїм складом. Саме це зумовлює неоднаковий порядок визначення (встановлення) їх меж. Стосовно цього питання дисертант вважає правомірним поширення правового режиму земель загального користування населених пунктів на певні частини територій населених пунктів (землі, зайняті вулицями, дорогами, проїздами тощо) безпосередньо на підставі містобудівної документації та місцевих правил забудови.

Землі загального користування населених пунктів та розташовані на них об'єкти, що задовольняють загальні потреби територіальних громад, переважно перебувають у комунальній власності. Тому утримання та благоустрій частин площ, майданів, тротуарів та інших територій загального користування пропонується здійснювати шляхом їх тимчасового «закріплення» за певними суб'єктами, що в загальних рисах передбачено Законом України «Про благоустрій населених пунктів», однак, не притаманне діючому земельному законодавству.

У підрозділі 3.2 «Актуальні правові питання використання земель житлової та громадської забудови як об'єктів благоустрою» на підставі аналізу актів чинного законодавства надається поняття об'єкта благоустрою населеного пункту як частини «міського ландшафту», що являє собою об'єкт (комплекс) природного, антропогенного чи природно-антропогенного походження разом з відповідною земельною ділянкою та усім, що знаходиться на її поверхні (а в деяких випадках - також над та під її поверхнею), а також землі та земельні ділянки різних категорій і цільового призначення, у тому числі вільні від забудови та природних об'єктів, на яких відповідно до закону здійснюються заходи з благоустрою, з урахуванням особливостей їх правового режиму. «Земельно-майновий» правовий режим об'єктів благоустрою населених пунктів, розташованих на землях житлової та громадської забудови, є неоднаковим. У більшості випадків, правовий режим земельних ділянок, зайнятих об'єктами благоустрою, та розташованих на них природних і штучно створених об'єктів згідно з чинним законодавством є розрізненим.

У підрозділі 3.3 «Перспективи вдосконалення правового регулювання використання земель інших категорій та «штучно створених територій» для благоустрою» відзначається, що здійснення благоустрою відбувається не лише на землях житлової та громадської забудови, розташованих у межах населених пунктів, а й на землях сільськогосподарського, рекреаційного та лісогосподарського призначення, землях водного фонду та інших землях, що знаходяться як в межах, так і за межами сіл, селищ і міст. Дисертант вбачає цілком невиправданим зведення предмету регулювання в Законі України «Про благоустрій населених пунктів» лише до регламентації суспільних відносин з приводу благоустрою територій населених пунктів та фактичне ігнорування цих питань у Земельному кодексі України. Тому в дисертації пропонується внести зміни до вказаних законодавчих актів.

Утворення на дні водойм (у тому числі морів) ділянок суші є одним з перспективних і раціональних шляхів вирішення проблеми недостатності придатних для забудови та благоустрою площ. Не будучи природним об'єктом (землею), штучно створені на дні водних об'єктів ділянки суші фізично здатні використовуватись як певний просторово-операційний базис для розміщення об'єктів загального користування та благоустрою. Вони становлять собою певну територію створену (сформовану) як природою, так і діяльністю людини. В юридичному розумінні землею (земельною ділянкою) при цьому залишається ділянка дна водойми, де утворюється штучна поверхня суші. Окремого нормативного врегулювання потребують питання включення «штучно створених територій» до меж населених пунктів та надання їм правового режиму земель житлової та громадської забудови.

ВИСНОВКИ

У підсумковій частині роботи викладені теоретичні висновки дослідження, сформульовані найважливіші результати дисертації та пропозиції щодо вдосконалення актів чинного законодавства, а саме:

1.На підставі проведеного аналізу актів вітчизняного законодавства та здобутків правової доктрини запропоновано визначити благоустрій населених пунктів як міжгалузевий, комплексний правовий інститут, до складу якого входять норми різних галузей права. Стрижнем цього правового інституту є його земельно-правова та еколого-правова складові, що охоплюють земельно-правові та еколого- правові норми, якими регулюються відносини щодо використання земельних ділянок і розташованих на них об'єктів та комплексів для розміщення елементів благоустрою, облаштування об'єктів благоустрою, утримання цих територій у належному стані, їх раціонального використання та ефективної охорони. Доведено, що як галузь національного законодавства, яка у даний час перебуває на стадії становлення та формування, законодавство з питань благоустрою населених пунктів являє собою сукупність нормативно-правових актів, що об'єднуються предметом правового регулювання - суспільними відносинами з приводу раціонального та комплексного благоустрою населених пунктів та їх окремих територій.

2.Досліджуючи приписи земельного законодавства автор довів, що термін «територія», що охоплює природні та створені людиною елементи із відособленим правовим режимом, не тотожний поняттю «земельна ділянка». На відміну від території, поняття земельна ділянка характеризує приналежність її певним суб'єктам, наявність документа, що посвідчує право на земельну ділянку, реєстрацію у державному земельному кадастрі, сформованість ділянки як об'єкта землеустрою, чітку визначеність та особливу процедуру погодження і встановлення в натурі (на місцевості) меж, геодезичну прив'язку до державної системи координат, визначений правовий режим і цільове призначення, адресу, кадастровий номер. У певних випадках (при позначенні об'єктів майнових відносин, об'єктів планування та зонування тощо) застосування в законодавстві названих дефініцій як синонімів не можна вважати виправданим і обґрунтованим.

3. У дисертації аргументовано, що землі в межах населеного пункту - це складна система пов'язаних узагальненим правовим режимом земель і земельних ділянок державної, комунальної та приватної власності різних категорій земель, розташованих у межах населеного пункту, визначених у порядку землеустрою, які використовуються за принципом зонування для задоволення різноманітних функціональних потреб населеного пункту та його сталого розвитку, з урахуванням екологічних вимог і вимог щодо раціонального використання та ефективної охорони земель. Особливе значення мають землі житлової та громадської забудови, які є домінуючою («режимоутворюючою») категорією земель у межах сіл, селищ і міст та найважливішою просторовою основою для здійснення благоустрою. Спеціального правового регулювання потребують землі приміських зон та міських агломерацій, де має бути встановлено особливий правовий режим їх використання для розміщення об'єктів житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування та здійснення благоустрою.

4.На підставі дослідження змісту актів законодавства обґрунтовано, що використання земель житлової та громадської забудови, основним («пріоритетним») цільовим призначенням яких є розміщення житлових і громадських будівель та споруд, не виключає їх використання для супроводжуючих (притаманних) цілей (функцій). Використання земель цієї категорії для благоустрою є притаманним та обов'язковим видом їх використання, що слід розглядати як певний «правообов'язок» власників і користувачів відповідних земельних ділянок.

5.Порівнюючи світовий досвід із майже 20-річним досвідом правового регулювання містобудівного та землевпорядного планування в Україні, здобувачем констатовано, що перспективи запровадження принципів і методів «просторового планування» та «ландшафтного планування» в Україні слід пов'язувати із системною зміною принципового законодавчого підходу до визначення об'єктів планування. У населених пунктах об'єктами планування необхідно визнати «міські ландшафти», основою яких є землі житлової та громадської забудови та інших категорій у межах населених пунктів і які відрізняються від інших територій, зокрема, станом і характером використання та суттєвим впливом з боку людини. Однією з найбільших перешкод на шляху запровадження «просторового планування» територій в Україні є розрізненість правових режимів використання неземельної нерухомості, земель та інших природних об'єктів у чинному законодавстві.

6.Аналізуючи практику європейських країн та результати запровадження зонування територій населених пунктів в Україні, обґрунтовано, що ефективним інструментом формування «міського ландшафту» є «правове зонування» територій населених пунктів (зонінг), що реалізується у місцевих правилах забудови. У дисертації запропоновано встановити спрощений порядок «заміни» документів, що посвідчують права на земельні ділянки у зв'язку із затвердженням у селах, селищах і містах правил забудови (з планами зонування), шляхом внесення змін та доповнень до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб».

7.Обґрунтовано, що в межах населених пунктів об'єктом зонування постає їх «територія» як інтегрована категорія. За межами населених пунктів більш доречним є застосування терміну «землі», стосовно яких слід здійснювати районування. Затвердження місцевих правил забудови у населених пунктах знімає потребу виготовлення дорогих проектів землеустрою щодо зонування їх земель. Визначені відповідно до місцевих правил забудови зони в перспективі слід визнати об'єктами землеустрою та кадастрового обліку, основою для ведення статистичного обліку земель і поділу території населеного пункту на економіко-планувальні зони, що здійснюється у сфері оцінки земель. У межах певної зони діють єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, які уточнюють їх призначення, обмеження у використанні та правовий режим експлуатації для здійснення благоустрою.

8.Доведено необхідність обмежити на рівні закону передачу у приватну власність та довгострокове користування окремих різновидів земель загального користування населених пунктів (земель шляхів сполучення, скверів, пляжів та ін.), що виділяються у складі земель житлової та громадської забудови та інших земель у межах населених пунктів, та певних об'єктів, що на них знаходяться (вулиць, доріг тощо). Запропоновано також застосовувати механізми тимчасового «закріплення» на підставі договору з органом місцевого самоврядування територій загального користування та інших об'єктів благоустрою в межах земель житлової та громадської забудови для забезпечення їх нормального функціонування і благоустрою, у тому числі з правом розміщення некапітальних тимчасових об'єктів, що на сьогодні не використовується у земельному законодавстві. Для цього запропоновано внести відповідні зміни до Земельного кодексу України, а також удосконалити зміст Закону України «Про благоустрій населених пунктів» у частині визначення повноважень Кабінету Міністрів України щодо затвердження порядку «закріплення» за юридичними та фізичними особами об'єктів благоустрою населених пунктів (їх частин). До актів земельного законодавства слід також внести відповідні уточнення, що дозволять не відносити випадки використання земель житлової та громадської забудови для благоустрою на підставі «договору закріплення територій» до самовільного зайняття земельних ділянок чи до їх використання без документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

9.Виявлено, що землі житлової та громадської забудови є просторово- територіальною основою для розміщення об'єктів благоустрою населених пунктів. Територія кожного населеного пункту являє собою складну систему об'єктів благоустрою, правовий режим яких є неоднаковим. На жаль, у більшості випадків правовий режим земельних ділянок об'єктів благоустрою та розташованих на них природних і штучно створених об'єктів у чинному законодавстві є розрізненим. Деякі споруди в межах об'єктів благоустрою можуть належати до нерухомого майна (нерухомості), що впливає на правовий режим відповідних земельних ділянок житлової та громадської забудови (обумовлює їх «земельно-майновий» правовий режим використання). До таких згідно з чинним законодавством слід віднести, зокрема, вулиці і дороги міст та інших населених пунктів. Утім, законодавче регулювання питань їх спорудження, реконструкції та утримання є недостатнім.

10.Визначено, що особливими об'єктами благоустрою є ділянки суші, які штучно створюються на водних об'єктах. Тому до Земельного та Водного кодексів України доцільно включити систему норм, які мають визначити поняття «штучно створених територій» («штучних територій»), порядок та особливості їх утворення, а також подальшого використання як природно-соціального об'єкта (комплексу) і елементу ландшафту з урахуванням екологічних вимог та правових приписів щодо охорони земель та водних об'єктів. У законодавчому порядку слід вирішити принципові питання дозволених видів використання таких територій для розміщення об'єктів загального користування і благоустрою.

11.Дисертантом доведено доцільність прийняття закону «Про використання та охорону земель у межах населених пунктів». Концептуально в цьому законі слід визначити: поняття земель у межах населених пунктів як складної системи, елементами якої є землі всіх категорій, надання (передача) та використання яких підкорені містобудівному плануванню, зонуванню у правилах забудови та положенням правил благоустрою територій населених пунктів; поняття та призначення зонування територій населених пунктів, що обумовлює визначення (уточнення) правового режиму земельних ділянок у їх межах; специфіку планування, зонування та використання земель загального користування населених пунктів; особливості заходів з використання для благоустрою та охорони земель у межах населених пунктів, які у цих місцях переслідують єдину мету та наближуються один до одного за змістом; особливості відповідальності за порушення вимог законодавства щодо використання земель у межах населених пунктів, що відрізняється тісним сплетінням з майновими та містобудівними відносинами.

12.Запропоновано внести наступні зміни до чинного Земельного кодексу України: «статтю 18 Земельного кодексу України доповнити частиною 3 наступного змісту - «Особливості правового режиму земель відповідних категорій, розташованих у межах сіл, селищ і міст, визначаються законом. Частину 3 статті 18 вважати частиною 4»; статтю 38 Земельного кодексу України викласти в такій редакції: «До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування та здійснення благоустрою»; статтю 39 Земельного кодексу України викласти наступним чином: «Надання (передача) і використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до містобудівної документації та документації із землеустрою, правил забудови, а в межах населених пунктів - з урахуванням правил благоустрою їх територій, з дотриманням будівельних норм, державних стандартів та нормативів, а також технічної документації з питань благоустрою населених пунктів».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Ріпенко А.І. Правове регулювання утворення, забудови і благоустрою штучних територій Юридичний вісник. - 2008. - № 4. - С. 36 - 41.

Ріпенко А.І. До питання використання земельних ділянок «публічної власності» на праві суперфіцію / І.І. Каракаш, А.І. Ріпенко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 4. - C. 137 - 142. (Особистий внесок здобувача полягає в окресленні поняття правового інституту суперфіцію та обґрунтуванні його відмінностей від інституту оренди землі).

Ріпенко А.І. Юридичне визначення території населеного пункту / А.І. Ріпенко // Митна справа : науково - аналітичний журнал. - 2009. - № 1. - С. 87 - 89.

Ріпенко А.І. Законодавче забезпечення благоустрою земель житлової та громадської забудови / А.І. Ріпенко // Актуальні проблеми держави і права : збірник наукових праць. - 2009. - Вип. 46. - С. 303 - 308.

Ріпенко А. До питання правового регулювання забудови та благоустрою територій міст в Україні Право України. - 2010. - № 1. - С. 218 - 222.

Рипенко А. Проблемы приобретения права аренды земель государственной и коммунальной собственности / А. Рипенко // Юридическая практика. - 2008. - № 47 (569). - С. 20 - 21.

Ріпенко А. Дотримання правових приписів щодо режиму земель загального користування населених пунктів : актуальні проблеми / А.І. Ріпенко // Земельне право України : теорія і практика. - 2009. - № 10. - С. 20 - 29.

Ріпенко А. Землекористування в межах територіального моря України : нинішня ситуація та способи вирішення проблем / А. Ріпенко, А. Мартин // Землевпорядний вісник. - 2009. - № 11. - С. 12 - 17. Особистий внесок здобувача полягає у висвітленні поняття морського дна як частини земель України та визначенні органів, повноважних розпоряджатися такими землями.

Ріпенко А. Еколого-правовий зміст благоустрою земель житлової та громадської забудови / А. Ріпенко : матеріали міжнародної науково-практичної конференції [«Четверті Прибузькі юридичні читання»], (Миколаїв, 28 - 29 листопада 2008 року) / [За ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка]. - Миколаїв : Іліон, 2008. - C. 399 - 401.

Ріпенко А.І. Законодавче забезпечення благоустрою населених пунктів України / А.І. Ріпенко : тези доповідей всеукраїнської наукової конференції [«Правове життя сучасної України»], (Одеса, 18 - 19 квітня 2008 року) / [Відп. ред. Ю.М. Оборотов] - Одеса : Фенікс, 2008. - C. 327 - 328.

Ріпенко А.І. Еколого-правовий аспект планування забудови і благоустрою міст / А.І. Ріпенко : збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції [«Екологічні проблеми Чорного моря»], (Одеса, 30 - 31 жовтня 2008 року) / [Відп. ред. В.М. Небрат]. - Одеса, 2008. - С. 230 - 234.