Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний інститут

приватного права і підприємництва

Академії правових наук України

ПРАВО ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ НА ВЛАСНІ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ

В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Дмитренко Олена Анатоліївна

УДК 347.121.2

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у науковому відділі проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

Майданик Роман Андрійович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри цивільного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

Стефанчук Руслан Олексійович,

Хмельницький університет управління і права,

проректор з наукової роботи

кандидат юридичних наук, доцент

Носік Юрій Володимирович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри цивільного права

Захист відбудеться «17» червня 2010 року о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-а.

Автореферат розіслано «14» травня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. І. Бобрик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах внаслідок стрімкої інформатизації українського суспільства значно збільшується обсяг приватноправових відносин, у процесі яких відбувається автоматизована та неавтоматизована обробка документації, що містить інформацію про фізичну особу (її персональні дані). У зв'язку з інтеграцією України у світову економіку зростає також обсяг приватно-правових відносин, пов'язаних з транскордонною передачею персональних даних. Ці фактори у поєднанні з міжнародно-правовими зобов'язаннями України імплементувати європейські стандарти захисту фундаментальних прав людини і, зокрема, права на повагу до особистого життя зумовлюють необхідність створення дійового цивільно-правового механізму здійснення прав і законних інтересів фізичних осіб, персональні дані яких стають об'єктом приватно-правових відносин. Створення такого механізму з урахуванням міжнародних стандартів вимагає визнання за фізичною особою низки правомочностей, сукупність яких становить право фізичної особи на власні персональні дані.

На сьогодні концепція права фізичної особи на власні персональні дані у вітчизняній цивілістиці та законодавстві лише починає формуватися. Окремі правомочності фізичної особи, пов'язані з регулюванням обігу інформації про неї, закріплено в нормативно-правових актах, зокрема, в Законі України «Про інформацію» та Цивільному кодексі України. У 2005 році Україна підписала Конвенцію Ради Європи № 108 «Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру». В рамках підготовки до її ратифікації розроблено проект Закону України «Про захист персональних даних».

Разом із тим у вітчизняній доктрині та законодавстві поки що не вироблено цілісного розуміння персональних даних як специфічного об'єкта суб'єктивних цивільних прав фізичної особи. Правовим нормам, що регулюють зазначені відносини, притаманна безсистемність, фрагментарність і термінологічна неузгодженість.

Створення ефективного законодавства ускладнюється незадовільним станом відповідних наукових досліджень. Протягом останніх років на монографічному рівні висвітленню зазначених питань присвячено дослідження переважно публічно-правового спрямування. Так, проблема регулювання обігу персональних даних розглядалася у дисертаційних дослідженнях А. В. Пазюка «Міжнародно-правовий захист права людини на приватність персоніфікованої інформації» (2004 р.), В. М. Брижка «Організаційно-правові питання захисту персональних даних» (2004 р.) та А. М. Чернобай «Правові засоби захисту персональних даних працівника» (2006 р.). В працях цивілістичного спрямування розглядаються лише окремі аспекти зазначеної проблематики, зокрема, при дослідженнях права на особисте життя, права на таємницю про стан здоров'я, права на ім'я, інших особистих немайнових прав, а також при розробці механізмів цивільно-правового регулювання інформаційних відносин.

Деякі проблеми правового регулювання відносин щодо інформації про фізичну особу розглядались у наукових працях відомих дореволюційних, радянських та сучасних українських вчених-цивілістів, зокрема: В. І. Бобрика, А. С. Довгерта, О. Л. Жуковської, О. С. Іоффе, О. В. Кохановської, О. О. Красавчикова, Л. О. Красавчикової, Л. В. Красицької, О. О. Кулініч, Р. А. Майданика, М. С. Малеїна, М. М. Малеїної, Л. В. Малюги, Ю. В. Носіка, Є. В. Петрова, М. А. Придворова, М. Є. Петросян, Й. О. Покровського, З. В. Ромовської, О. П. Сергеєва, М. І. Сисоєнко, Р. О. Стефанчука, Н. В. Устименко, Є. А. Флейшиць, С. І. Чорнооченко та інших.

Разом із тим, відсутність дисертаційних та монографічних досліджень, присвячених праву фізичної особи на власні персональні дані в цивільному праві, зумовлює необхідність проведення такого дослідження, що визначає актуальність і своєчасність цієї роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України 25 жовтня 2006 року (протокол № 9) з урахуванням редакційного уточнення, затвердженого вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України 25 листопада 2009 року (протокол № 10). Дисертаційне дослідження виконано відповідно до теми фундаментального наукового дослідження Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України «Проблеми здійснення та захисту суб'єктивних цивільних прав» (реєстраційний номер 0108U000494).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка цивілістичної концепції особистого немайнового права фізичної особи на власні персональні дані. Для досягнення поставленої мети необхідно визначити такі основні завдання дослідження:

– визначити зміст поняття «персональні дані» та розробити класифікацію персональних даних;

– визначити історичну періодизацію розвитку ідеї про персональні дані як об'єкт суб'єктивного цивільного права фізичної особи в Україні та зарубіжних країнах, стан та перспективи розвитку відповідного законодавства;

– виявити основні ознаки та властивості персональних даних як об'єкта цивільного права;

– визначити поняття та юридичну природу права на персональні дані;

– визначити місце права на персональні дані в системі суб'єктивних цивільних прав;

– визначити і проаналізувати зміст права на персональні дані;

– виявити способи і форми цивільно-правового захисту права на персональні дані.

Об'єктом дослідження є цивільно-правові відносини у сфері використання персональних даних фізичної особи.

Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України, зарубіжних країн та міжнародно-правові акти щодо персональних даних фізичної особи, а також практика їх застосування.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є низка загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. В дослідженні застосовується діалектичний метод, що виявилося, зокрема, у широкому використанні окремих парних категорій діалектики, зокрема, загальне і часткове, структура та елемент, причина й наслідок тощо (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3). Застосування формально-логічного методу дало змогу провести логічний, граматичний і морфологічний аналіз правових норм, що визначають засади регулювання відносин з приводу використання персональних даних (підрозділи 1.1, 3.1, 3.2, 3.3). На основі поєднання вказаного методу та методу моделювання дисертантка сформулювала конкретні пропозиції щодо вдосконалення норм вітчизняного законодавства (підрозділи 1.1, 3.1, 3.2, Додаток А). Використання порівняльного методу дало змогу виявити спільну для більшості розвинених країн світового співтовариства тенденцію до закріплення в приватному праві норм, спрямованих на здійснення права фізичної особи на власні персональні дані (підрозділи 1.1, 1.2, 3.1, 3.2). Історико-правовий метод застосовувався при дослідженні ґенези сучасної моделі цивільно-правового регулювання права на персональні дані, що надало можливість встановити його основні закономірності та визначити перспективні напрями подальшого розвитку (підрозділ 1.2). Використання системного підходу і системно-структурного методу дало можливість розглядати право на персональні дані водночас як складну структуру і як складову частину системи особистих немайнових прав (підрозділи 2.1 та 2.2).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше у вітчизняній науці розроблено наукове поняття особистого немайнового права фізичної особи на власні персональні дані крізь призму основних категорій цивільно-правової науки. Автор сформулював низку нових наукових положень, що виносяться на захист.

Уперше:

1. Сформульовано наукове визначення права фізичної особи на власні персональні дані як права регулювати використання інформації про себе у суспільних відносинах.

2. Обґрунтовано, що за правовою природою право фізичної особи на власні персональні дані належить до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

3. Встановлено, що право на персональні дані слід вважати родовим відносно права на власне зображення і таким, що займає самостійне місце серед інших особистих немайнових прав, об'єкти яких містять інформаційний елемент (зокрема, прав на особисте життя, індивідуальність, особисті папери тощо).

4. Встановлено, що зміст права фізичної особи на власні персональні дані становлять: активні правомочності (одержувати доступ до власних персональних даних та інформації про засади їх використання (право на доступ), а також заперечувати проти використання персональних даних, в тому числі вимагати їх коригування або знищення (право на заперечення)); пасивні правомочності (одержувати повідомлення про зміст та засади використання персональних даних (право на повідомлення); запит на згоду на використання персональних даних (право погодження та право на безпеку персональних даних)); а також правомочність захисту.

Удосконалено:

5. Розуміння співвідношення між категоріями «персональні дані», «інформація про особу» та «інформація про особисте життя». Спираючись на вітчизняні та зарубіжні дослідження, доведено, що поняття «персональні дані», тобто, будь-яка інформація, що стосується ідентифікованої фізичної особи або фізичної особи, яку можна ідентифікувати, є родовим відносно поняття «інформація про особисте життя» та тотожним поняттю «інформація про особу».

6. Класифікацію персональних даних, які пропонується категоризувати за предметом (біографічні, фінансові, біометричні дані тощо), ступенем потенційної шкідливості неконтрольованого обігу (звичайні, вразливі), здатністю до ідентифікації (прямо та опосередковано ідентифікуючі), формою фіксації (символи, образи, сигнали), співвідносністю з метою використання (повні, неповні, надмірні), адекватністю відображення дійсності (достовірні, недостовірні), способом сприйняття людиною (безпосередньо або за допомогою технічних засобів) тощо.

7. Положення про інформаційний режим персональних даних, зокрема, обґрунтовано необхідність закріплення за персональними даними режиму інформації з обмеженим доступом.

Дістали подальшого розвитку:

8. Аналіз доцільності письмової форми надання фізичною особою згоди на використання її персональних даних, на підставі чого запропоновано закріпити загальний принцип надання такої згоди в будь-якій формі.

9. Дослідження права фізичної особи на безпеку персональних даних як права на вжиття заходів організаційного, технічного та адміністративного характеру, спрямованих на запобігання протиправному або випадковому доступу або пошкодженню цілісності персональних даних, що використовуються суб'єктами цивільних правовідносин.

10. Положення про право фізичної особи на коригування змісту власних персональних даних. Встановлено, що зазначене право реалізується в разі виявлення фізичною особою, що її персональні дані, які використовуються суб'єктами цивільних правовідносин, є помилковими, неповними або надмірними відносно мети використання. Обґрунтовано, що право на коригування не поширюється на персональні дані, які є оціночними судженнями, якщо вони не засновані на помилкових фактах.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані автором висновки та практичні пропозиції здатні сприяти оптимізації цивільно-правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з використанням та обігом персональних даних, і можуть використовуватися:

а) у науково-дослідній роботі для подальшого опрацювання загальних і спеціальних положень цивільно-правового регулювання правомочностей фізичної особи, пов'язаних з використанням її персональних даних;

б) у правотворчості як конкретні пропозиції до чинного та перспективного законодавства України, зокрема, до проекту Закону України «Про захист персональних даних». Вироблені автором пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства Україні подані до профільного комітету Верховної Ради України та враховані у законотворчій роботі (Довідка Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації від 22 березня 2010 р. № 04-33/14-23 - Додаток Б);

в) у правозастосовній діяльності в господарській діяльності при розробці договірних та інших зобов'язально-правових документів, формуванні моделей використання персональних даних клієнтів, в адвокатській і судовій практиці тощо;

г) у навчальному процесі при викладанні курсу «Цивільне право»; спецкурсу «Особисті немайнові права», при опрацюванні підручників, науково-практичних посібників та рекомендацій для юридичних та інших навчальних закладів тощо. У 2008 - 2009 роках окремі результати дисертаційного дослідження автор використовувала при проведенні практичних занять з підвищення кваліфікації суддів, адвокатів та юристів засобів масової інформації (Довідка проекту «Ініціатива з верховенства права» Американської асоціації юристів від 10 березня 2009 р. - Додаток В, Довідка Інституту медіа права від 09 березня 2010 р. - Додаток Д).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були предметом обговорення на спільних засіданнях наукових відділів Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України.

Основні результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на: Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч» (м. Київ, 28 - 29 вересня 2006 р.); Семінарі з проблем свободи слова, доступу до інформації та права на приватність (м. Новий Сад (Сербія), 8 - 9 листопада 2007 р.); Міжнародному науково-практичному семінарі з правозахисної роботи у громадянському суспільстві на теренах України, Польщі та Білорусі (смт. Ворзель Київської обл., 15 - 20 січня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 24 - 25 квітня 2008 р.); Міжнародних науково-практичних семінарах із підвищення адвокатської майстерності (м. Одеса, 23 - 25 травня 2008 р. та м. Суми, 27 лютого 2009 р.); Міжнародному методологічному семінарі «Плекання культури прав людини: національна практика застосування» (м. Київ, 8 - 9 липня 2008 р.); Міжнародній літній школі медіа-права (м. Київ, 7 - 25 липня 2008 р. та 6 - 25 липня 2009 р.) та Науково-практичному семінарі «Вступ до права Європейської Конвенції про захист прав людини» (м. Київ, 6 - 7 березня 2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного дослідження відображені в науково-практичному посібнику «Аномалії в цивільному праві України» (відп. редактор Р. А. Майданик, К., 2007 р.), особистим внеском здобувача до якого стала підготовка параграфів 1 - 5 глави 46 «Право на персональні дані фізичної особи» стосовно еволюції та міжнародно-правового регулювання зазначеного права (с. 893 - 909). Публікації, видані за кордоном, були підготовані у співавторстві з А. Нардалі та К. Катлер, які виступили в ролі літературних та наукових редакторів. Решта праць, у яких висвітлено основні результати дисертаційного дослідження, дисертанткою виконана одноособово.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у 10 публікаціях, зокрема, у розділі до навчального посібника (у співавторстві з Р. А. Майдаником), шести наукових статтях, чотири з яких опубліковано у фахових виданнях, а також у трьох збірках тез доповідей за результатами виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, чотирьох додатків та списку використаних джерел, який складається із 244 найменувань і викладений на 24 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок. Обсяг додатків - 10 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі до дисертаційного дослідження обґрунтовується актуальність обраної теми, розкривається стан наукової розробки проблеми суб'єктивного права на персональні дані, дається характеристика об'єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначаються мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення та апробація результатів дослідження, вказуються публікації та апробації за темою дисертації.

Розділ 1 «Загальнотеоретична характеристика персональних даних як об'єкта цивільного права» присвячено встановленню змісту поняття «персональні дані» як мовної та юридичної категорії та об'єкта цивільного права в умовах еволюційних процесів інформаційного суспільства.

У Підрозділі 1.1 «Визначення поняття «персональні дані» досліджено визначення поняття «персональні дані» в українському та зарубіжному законодавстві, міжнародно-правових документах, а також у науковій літературі. Зазначено, що відповідно до міжнародних стандартів у найбільш загальному вигляді під «персональними даними» розуміють будь-яку інформацію, що стосується встановленої (ідентифікованої) або встановлюваної (такої, яку можна ідентифікувати) фізичної особи.

В українському законодавстві, як і в доктрині, на сьогодні немає чіткого визначення цього терміна. В наукових та правових джерелах трапляється його використання як синоніма поняття «інформація про особу» або як родового чи, навпаки, видового відносно цього поняття. Трапляються спроби представити персональні дані у вигляді конкретного переліку відомостей; розробити аналітичні критерії віднесення до персональних даних біографічно важливих або інших видів інформації; диференціації між поняттями «дані» та «інформація», за якої під «даними» мається на увазі лише інформація, певним чином стандартизована для подальшої обробки.

Обґрунтовано, що в умовах стрімкої розбудови інформаційного суспільства та світової глобалізації інформаційного обігу на законодавчому рівні доцільно адаптувати визначення, запропоноване в Конвенції Ради Європи № 108, відповідно до якого персональними даними слід вважати будь-яку інформацію, яка стосується встановленої (ідентифікованої) або встановлюваної (такої, яку можна ідентифікувати) фізичної особи. В науковому значенні під персональними даними слід розуміти будь-яку інформацію, згенеровану людиною в процесі її життєдіяльності, за допомогою якої можна проводити її індивідуалізацію, незалежно від способу та рівня формалізації такої інформації.

Розглянуто різні способи класифікації персональних даних, зокрема, за предметом (біографічні, фінансові, біометричні тощо), ступенем потенційної шкідливості неконтрольованого обігу (звичайні, вразливі), здатністю до ідентифікації (прямо та опосередковано ідентифікуючі), формою фіксації (символи, образи, сигнали), співвідносністю з метою використання (повні, неповні, надмірні), адекватністю відображення дійсності (достовірні, недостовірні), способом сприйняття людиною (безпосередньо або за допомогою технічних засобів) тощо. Обґрунтовано необхідність відкритого переліку критеріїв класифікації персональних даних.

У підрозділі 1.2 «Еволюція концепції про персональні дані як об'єкт цивільного права» розглянуто історію становлення ідеї про персональні дані як об'єкт суб'єктивного цивільного права в розрізі двох періодів: доінформаційного (охоплює аграрну та індустріальну добу) та інформаційного (охоплює комп'ютерну та мережеву добу) суспільства.

Зазначено, що в аграрну добу (тривала до ХІХ ст.) рудиментарна цивільно-правова охорона надавалась окремим фрагментам інформації про особу за допомогою інституту таємниці, положень речового, деліктного та зобов'язального права.

В індустріальну добу (тривала до середини ХХ ст.) створено принципово новий інститут «прав особистості», в рамках якого надано цивільно-правову охорону окремим немайновим благам, пов'язаним з інформацією про особу (ім'я, зображення, таємниця кореспонденції, особисте (приватне) життя тощо).

Комп'ютерна доба (тривала до 80-х років ХХ ст.) характеризувалася винаходом електронно-обчислювальних машин-мейнфреймів та початком накопичення і аналізу найрізноманітнішої інформації про фізичних осіб в рамках масштабних баз даних.

В мережеву добу (триває понині) значно розширилися можливості збирання та поширення такої інформації поза контролем фізичної особи, якої вона стосується. Інформація про особу перетворилася на своєрідний господарський актив, що використовується суб'єктами цивільних відносин для прийняття юридично важливих рішень (кадрові рішення, умови кредитування, адресна реклама тощо). Виникла необхідність одноманітного правового регулювання (а не лише охорони) обігу всього загалу інформації про особу (персональних даних), які стали об'єктом окремого суб'єктивного права фізичної особи регулювати обіг інформації про себе у суспільних відносинах.

В Україні необхідність розробки відповідної доктрини та законодавства виникла в пострадянську добу (починаючи з 90-х років ХХ ст.) практично зненацька, у зв'язку з одночасною лібералізацією інформаційних потоків; розвитком ринкової економіки та інформаційного суспільства, а також взяттям політичного курсу на інтеграцію до Європейського Союзу. В Україні сучасний етап розробки відповідних положень характеризується існуванням значних прогалин у теорії та практиці, стихійністю прийняття нормативних актів, термінологічною неузгодженістю, колізійністю норм і підходів, що робить необхідним ґрунтовну розробку комплексного закону стосовно персональних даних.

У Підрозділі 1.3 «Ознаки персональних даних як об'єкта цивільного права» досліджено властивості персональних даних, притаманні їм як різновиду інформації, зокрема, відокремлюваність, невідчужуваність, поширюваність, невичерпність, здатність до тиражування, екземплярність та нематеріальна природа.

Детально проаналізовано специфічну ознаку персональних даних - індивідуалізаційну здатність, тобто пов'язаність із конкретною фізичною особою, яку можна ідентифікувати. Досліджено різні способи ідентифікації особи; проведено порівняння підходу, за яким пропонується вважати особу ідентифікованою, якщо її ототожнення об'єктивно можливе на основі самих персональних даних, з підходом, за яким враховується також інформація, додатково доступна суб'єкту, який проводить ідентифікацію (суб'єктивно-можлива ідентифікація). Запропоновано у вітчизняному законодавстві взяти за нормотворчу основу вимоги суб'єктивно-можливої ідентифікації.

Проаналізовано інформаційний режим персональних даних. Обґрунтовано необхідність віднесення їх до інформації з обмеженим доступом і спростовано пропозиції окремих учених щодо надання персональним даним режиму загальнодоступної (відкритої) інформації за певних умов.

Розділ 2 «Сутність права фізичної особи на власні персональні дані» присвячено науковому пошуку суті і правової природи права на персональні дані, його співвідношення з іншими цивільними правами та місця в системі цивільних прав.

У Підрозділі 2.1 «Поняття і правова природа суб'єктивного права фізичної особи на власні персональні дані» проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних вчених на призначення права на персональні дані. Зауважено, що сучасні дослідження, по суті, визначають це право як право автономної особистості на інформаційне самовизначення в суспільстві, тобто право індивіда контролювати обсяг, зміст та спрямованість обігу інформації про себе. Це право, з одного боку, покликане захистити особисте життя індивіда від неправомірних втручань, а з іншого - забезпечити його індивідуалізацію як передумову участі у правовідносинах. Зроблено висновок, що необхідність юридичного закріплення такого права у сучасному інформаційному суспільстві пов'язується дослідниками як з потребою забезпечення реалізації фундаментального права людини на вільний розвиток особистості, так із прагматичними потребами оптимізації процесу прийняття рішень у суспільних відносинах (зокрема, уникнення фактичних та аналітичних помилок у базах даних).

Надано критичну оцінку висловленим в юридичній літературі пропозиціям регулювати право на персональні дані виключно в рамках інститутів публічного права; за допомогою норм зобов'язального права або права власності. Обґрунтовано, що право на власні персональні дані є особистим немайновим правом і характеризується, зокрема, природністю виникнення, відсутністю економічного змісту, невідчужуваністю та довічністю.

У Підрозділі 2.2 «Місце права на персональні дані в системі особистих немайнових прав» розглянуто співвідношення права на персональні дані з іншими правами, які опосередковують відносини з приводу особистих немайнових благ, що мають інформаційні компоненти.

Зазначено, що вчення про систему особистих немайнових прав перебуває у стадії становлення, що ускладнює можливість системної кваліфікації права на персональні дані. Встановлено, що відповідно до класифікації, наведеної у Цивільному кодексі України, право на персональні дані належить до прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Проаналізовано співвідношення цього права з правом на особисте життя, інститутом таємниці, правом на ім'я, на особисті папери, на індивідуальність, на власне зображення та інформацію.

Обґрунтовано, що право на власне зображення співвідноситься з правом на персональні дані як часткове та загальне. Щодо інших прав, незважаючи на наявність подібних елементів, вони мають окремий предмет регулювання і не збігаються з правом на персональні дані.

Розділ 3 «Зміст суб'єктивного цивільного права на персональні дані» присвячено розробці положень про зміст права на персональні дані як єдності трьох елементів: права на власні дії, права на чужі дії та права на захист. На основі сучасних наукових досліджень під змістом права на персональні дані запропоновано розуміти сукупність позитивних правомочностей особи юридично визнаватись володільцем персональних даних як особистого немайнового блага («благообладання») та використовувати його («благо використання») в межах, передбачених законом, вимагати від усіх інших учасників правовідносин не порушувати дане право, в тому числі правомочність захисту.

У Підрозділі 3.1 «Право «благообладання» персональними даними» проведено аналіз вітчизняної, міжнародної та зарубіжної правової бази та поглядів науковців щодо правомочності фізичної особи володіти власними персональними даними. Звернуто увагу, що персональні дані можуть генеруватися фізичною особою як свідомо, так і несвідомо (фотографування прихованою камерою, лог-файл руху по мережі Інтернет тощо). Зауважено, що «володіти» персональними даними означає «знати», яка інформація про особу наявна у суб'єктів суспільних відносин у контексті юридично важливих взаємозв'язків з інформацією стосовно їх використання (зокрема, інформація про особу суб'єкта, який використовує персональні дані, мета використання, потенційні одержувачі персональних даних та логіка їх аналізу).

Обґрунтовано, що правомочність «благообладання» включає в себе пасивну правомочність бути повідомленим з ініціативи суб'єкта, який бажає використовувати персональні дані, перед початком використання, про зміст цих даних та засади їх використання (право на повідомлення); а також активну правомочність суб'єкта права у будь-який час, безкоштовно або за розумну плату вимагати доступу до власних персональних даних та інформації про засади їх використання (право на доступ).

Визначено межі права на «благообладання» персональними даними. Доведено, що гарантією справедливості обмежень цього права повинно стати чітке законодавче врегулювання процедури незалежного контролю за правомірністю застосування обмежень.

У Підрозділі 3.2 «Право на «благовикористання» персональних даних» на основі аналізу вітчизняних та зарубіжних розробок заявлено, що під правом на «благовикористання» персональних даних слід розуміти юридично забезпечену можливість фізичної особи приймати рішення щодо використання власних персональних даних у суспільних відносинах.

Обґрунтовано, що це право включає в себе право на погодження використання персональних даних до його початку, на безпеку даних та заперечення проти використання, яке відбувається. Підкреслено, що в сучасному праві та правовій доктрині право на погодження використання персональних даних представлено як обов'язок зобов'язаного суб'єкта отримати від суб'єкта права на персональні дані згоду на таке використання перед його початком.

Проаналізовано різні форми надання згоди на використання персональних даних; зазначено, що залежно від правовідносин згода на використання може надаватися усно, письмово чи в іншій, не забороненій законом, формі. Обґрунтовано, що законодавча регламентація форми надання згоди на використання даних необхідна лише для регулювання правовідносин, пов'язаних з використанням персональних даних вразливого характеру.

Проаналізовано зміст права на безпеку персональних даних і заявлено, що воно являє собою обов'язок суб'єкта, який проводить обробку, вжити організаційних, технічних, адміністративних та інших заходів, розумно необхідних для запобігання протиправному або випадковому порушенню їх цілісності (знищення, зміни, поширення тощо).

Досліджено право на заперечення проти використання персональних даних і обґрунтовано, що воно становить право фізичної особи вимагати знищення її персональних даних, їх блокування або коригування (виправлення чи доповнення). Доведено, що на відміну від даних-фактів, дані-судження коригуванню не підлягають.

Визначено межі права на «благовикористання» персональних даних, зокрема, встановлено, що на законних підставах можливе їх використання в суспільних відносинах незалежно від згоди або заперечення фізичної особи. Зазначено, що для уникнення зловживань, при накладенні обмежень на право «благовикористання» персональних даних закон повинен чітко прописати процедуру використання даних без згоди фізичної особи.

У Підрозділі 3.3 «Захист права на персональні дані» на основі дослідження відповідних наукових розробок і чинного вітчизняного і зарубіжного законодавства вказано, що право на персональні дані захищається в порядку, передбаченому для захисту цивільних, зокрема інформаційних прав.

Визначено, що право на захист права на персональні дані становить надану суб'єкту права на персональні дані можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення його порушеного, невизнаного чи оспореного права. Такий захист, як і захист будь-якого особистого немайнового права, може здійснюватися в неюрисдикційній формі (самозахист) та юрисдикційній формі (звернення до компетентного органу влади або суду з позовом, заявою чи скаргою).

Детально проаналізовано такі способи захисту права на персональні дані як можливість вимагати визнання цього права, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними дій з персональними даними, припинення дій, які порушують це право чи створюють загрозу його порушення, визнання недійсним акта державного органу чи органу місцевого самоврядування, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, опублікування відповіді потерпілого, спростування недостовірної інформації тощо.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні поняття права фізичної особи на власні персональні дані, його об'єкта, сутності і правової природи, змісту та місця в системі суб'єктивних цивільних прав.

Окрім наукових положень, які мають наукову новизну і виносяться на захист, в дисертації обґрунтовано та викладено такі найважливіші висновки і пропозиції:

1. У теорії цивільного права під персональними даними (або інформацією про особу) слід розуміти будь-яку інформацію, яка індивідуалізує фізичну особу в суспільних відносинах, в тому числі інформацію про особисте життя фізичної особи.

2. Періодизацію розвитку цивільно-правового регулювання «персональних даних» можна розглядати в розрізі двох періодів: доінформаційного суспільства (аграрна та індустріальна доба) та інформаційного суспільства (комп'ютерна та мережева доба). Виникнення поняття про персональні дані як об'єкт цивільного права пов'язане з перетворенням інформації про особу на ресурс для прийняття юридичних рішень. З розвитком мережевих та мікропроцесорних технологій поняття «персональні дані» стає об'єктом права на інформаційне самовизначення особистості в усіх сферах суспільних відносин.

3. В Україні період інформаційного суспільства розпочався з розпадом СРСР. Наразі відповідні правові механізми перебувають на ранній стадії формування. Системний аналіз положень діючого законодавства дозволяє стверджувати, що персональні дані на сьогодні є об'єктом суб'єктивного цивільного права фізичної особи. Низка положень про конкретний зміст такого права міститься в законодавстві, що регулює інформаційні відносини в різних сферах господарської та іншої діяльності, включаючи Цивільний кодекс України, Закон України «Про інформацію», нормативні акти у сфері регулювання медичної, телекомунікаційної, банківсько-фінансової діяльності, пенсійних відносин, тощо.

4. Персональним даним, як об'єкту цивільного права, притаманні всі властивості інформаційних благ, зокрема, відокремлюваність, невідчужуваність, поширюваність, невичерпність, здатність до тиражування, екземплярність та нематеріальна природа. Специфічною ознакою персональних даних є їх індивідуалізаційна здатність, тобто пов'язаність із особою, яку можна ідентифікувати.

5. З метою оптимального захисту інтересів фізичної особи при визначенні, чи є інформація достатньою для її ідентифікації, слід враховувати не тільки те, які персональні дані наявні у суб'єкта, який проводить ідентифікацію, а також можливість одержання ним додаткової інформації з розумно доступних джерел (так звана суб'єктивно-можлива ідентифікація).

6. Суб'єктивне цивільне право на власні персональні дані покликане слугувати задоволенню діалектично єдиних інтересів фізичної особи бути належно індивідуалізованою як учасник суспільних відносин з одного боку та зберігати свою особисту автономію, зокрема, визначати зміст, обсяги і засади використання інформації про себе іншими учасниками суспільних відносин з іншого боку.

7. Незважаючи на доцільність запровадження окремих елементів публічно-правового та зобов'язально-правового регулювання відносин, пов'язаних з використанням персональних даних, за своєю природою суб'єктивне право фізичної особи на власні персональні дані слід віднести до особистих немайнових прав. Окремі пропозиції розгляду права на персональні дані як права власності слід відкинути як науково необґрунтовані.

8. Відповідно до історичної класифікації право на персональні дані слід віднести до прав людини «четвертого покоління».

9. Зміст права фізичної особи на персональні дані становить сукупність правомочностей «благообладання», «благовикористання» і захисту.

10. Під правомочністю «благообладання» персональними даними слід розуміти юридично забезпечену можливість фізичної особи знати, яка інформація про неї використовується суб'єктами суспільних відносин, а також про вихідні засади використання цієї інформації, зокрема, її мету, потенційних одержувачів персональних даних та логіку використання даних.

11. У разі використання персональних даних суб'єктами публічного права правомірною метою використання може бути лише мета, прямо передбачена в законі. У разі використання персональних даних суб'єктами приватного права, правомірною може бути будь-яка заявлена мета, не заборонена законом.

12. Право на «благовикористання» персональних даних є юридично забезпеченою можливістю фізичної особи визначати засади використання, зміст і обсяг персональних даних, що використовуються в суспільних відносинах. Воно включає в себе право на погодження використання персональних даних перед його початком, на інформаційну безпеку використання та заперечення проти використання, яке відбувається.

13. Під знищенням персональних даних слід розуміти їх безповоротне видалення, а під блокуванням - маркування даних як таких, що не підлягають обробці.

14. Право на коригування персональних даних виникає в разі виявлення їх помилковості, неповноти, або надмірності стосовно мети використання, в тому числі внаслідок їх застарілості. Персональні дані, які становлять собою оціночні судження, істинність або хибність яких не може бути доведена, не можуть бути об'єктом коригування.

15. Право на захист права на персональні дані становить передбачені законом вид і міру можливого або обов'язкового впливу на суспільні відносини з приводу обробки персональних даних, які зазнали протиправного впливу, з метою поновлення права або надану суб'єкту права на персональні дані можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення його порушеного, невизнаного чи оспорюваного права.

16. Проведене теоретичне дослідження надало змогу сформулювати низку законодавчих пропозицій, зокрема:

1) у ч. 1 ст. 302 ЦК України замінити термін «інформація про особисте життя» на термін «персональні дані фізичної особи» як більш загальний, а також закріпити основні повноваження суб'єкта персональних даних;

2) у Законі України «Про інформацію»:

а) у ст. 23 визначити поняття «інформація про особу» та «персональні дані» як тотожні. Зокрема, закріпити, що до персональних даних належить будь-яка інформація, що стосується встановленої (ідентифікованої) або встановлюваної (такої, що може бути ідентифікована) фізичної особи. Визначити поняття «встановлюваної особи» на основі суб'єктивно-можливої ідентифікації;

б) у ст. 31 визначити право фізичної особи на власні персональні дані як сукупність правомочностей на доступ, повідомлення, заборону та заперечення проти використання (в тому числі редагування), безпеку даних та захист зазначених правомочностей;

3) у проекті Закону України «Про захист персональних даних»:

а) закріпити положення, що аналогічні вищевказаним пропозиціям до Закону України «Про інформацію»;

б) передбачити можливість одержання розумної плати за надання фізичній особі доступу до власних персональних даних;

в) виключити положення про необхідність документації згоди на дії з персональними даними, крім випадків використання вразливих даних;

г) закріпити норми про те, що персональні дані в обов'язковому порядку є інформацією з обмеженим доступом;

д) розмежувати терміни «безпека» і «захист» даних;

е) передбачити детальні процедури повідомлення фізичної особи про використання її персональних даних та доступу до них, закріпити обов'язок забезпечення безпеки зберігання персональних даних, чітко прописати умови обмеження правомочностей суб'єкта даних.

Список опублікованих АВТОРОМ праць за темою дисертаціЇ

1. Майданик Р. А., Дмитренко О. А. Розділ «Право на персональні дані фізичної особи» / Майданик Р. А., Дмитренко О. А. // Аномалії в цивільному праві України: Навч.-практ. посібник // Відп. ред. Р. А. Майданик. - К.: Юстиніан, 2007. - С. 893 - 909. - 912 с.

2. Дмитренко О. А. Проблема правомірності обробки персональних даних при проведенні онлайнової аутентифікації: американський та європейський досвід / Дмитренко О. А. // Адвокат. - 2005. - № 1. - С. 8 - 11.

3. Дмитренко О. А. До проблеми відкликання суб'єктом персональних даних згоди на їх обробку у контексті приватноправових відносин / Дмитренко О. А. // Юридична Україна. - 2008. - № 2. - С. 49 - 52.

4. Дмитренко О. А. Досвід США у регулюванні приватноправових відносин, пов'язаних з використанням персональних даних / Дмитренко О. А. // Зб. наук. праць НДІ приватного права і підприємництва АПрН України. - 2008. - № 7. - С. 30 - 34.

5. Дмитренко О. А. До проблеми поширення режиму відкритої інформації на персональні дані у світлі практики Європейського суду з прав людини Дмитренко О. А. // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 4. - С. 41 - 44.

6. Dmytrenko O., Nardali A. NET Passport under the Scrutiny of U.S. and EU Privacy Law: Implications for the Future of Online Authentification / Dmytrenko O., Nardali A. // A Journal of Law and Policy for the Information Society. - 2005. - Vol. 1 - № 2 - 3. - P. 619 - 645.

7. Dmytrenko O., Cutler C.D. Does Ukraine Need a Comprehensive Statute to «Control» Private Data Controllers ? / Dmytrenko O., Cutler C.D. // Washington University Global Studies Law Review. - 2006. - Vol. 5. - № 1. - P. 31 - 79.

8. Дмитренко О. А. Приведення правової бази захисту персональних даних у відповідність до стандартів Ради Європи / Дмитренко О. А. // Зб. матер. міжнар. наук-прак. конф. «Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч». - Київ, 28 - 29 вересня 2006. - К.: В-во КНУ ім. Т. Шевченка, 2006. - С. 308 - 311.

9. Дмитренко О. А. Проблема правомірності мети обробки персональних даних / Дмитренко О. А. // Зб. матер. міжнар. наук-прак. конф. «Актуальні питання державотворення в Україні. - Київ, 24 - 25 квітня 2008 р. - К.: В-во КНУ ім. Т. Шевченка, 2008. - С. 208 - 210.

10. Дмитренко О. А. Соотношение статей 8 и 10 Европейской конвенции при определении границ прав на персональне данные, на свободу выражения и информации / Дмитренко О. А. // Зб. матер. міжнар. методолог. семін. «Плекання культури прав людини: національна практика застосування». - Київ, 8 - 9 липня 2008. - К., 2008. - С. 167 - 178.

АНОТАЦІЇ

цивільний право персональний власний

Дмитренко О. А. Право фізичної особи на власні персональні дані в цивільному праві України. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 -- цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. -- Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва АПрН України. -- Київ, 2010.

Дисертацію присвячено розробці концепції суб'єктивного цивільного права фізичної особи на власні персональні дані. Автор розробив наукові положення про об'єкт, поняття, правову природу та зміст права фізичної особи на власні персональні дані. Під об'єктом права на персональні дані запропоновано вважати будь-яку інформацію, яка індивідуалізує фізичну особу. Досліджено еволюцію становлення ідеї про персональні дані як об'єкт окремого суб'єктивного права, їх ознаки, властивості та інформаційний режим. Зазначено, що право на власні персональні дані є особистим немайновим правом, яке забезпечує фізичній особі можливість регулювати використання інформації про неї в суспільних відносинах. Досліджено співвідношення між правом на персональні дані та іншими особистими немайновими правами. Обґрунтовано, що зміст права на персональні дані становлять правомочність «благообладання» (включає права на доступ та повідомлення про використання), правомочність «благовикористання» (включає право на погодження та заперечення проти використання даних та право на їх безпеку) та правомочність захисту. За результатами дослідження сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.

Ключові слова: інформація, персональні дані, інформація про особу, особисте життя, індивідуалізація, ідентифікація, особисті немайнові права.

Дмитренко Е.А. Право физического лица на собственные персональные данные в гражданском праве Украины. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 -- гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. -- Научно-исследовательский институт частного права и предпринимательства АПрН Украины. -- Киев, 2010.

Диссертация посвящена разработке научного понятия о праве физического лица на собственные персональные данные. В диссертации представлено подробное обозрение положений украинского, европейского, американского и международного права, специальной литературы, правоприменительной практики, на основании которого разработаны положения про объект, сущность, правовую природу и содержание права физического лица на собственные персональные данные.

Предложено под понятием «персональные данные» понимать любую информацию, которая индивидуализирует физическое лицо в общественных отношениях. Обоснована необходимость рассматривать понятие «информация о личной жизни» как видовое по отношению к понятию «персональные данные», а понятие «информация о личности» как его синоним. Рассмотрены и отвергнуты предложения разграничить понятия «данные» и «информация» в контексте регулирования права на персональные данные, попытки представить персональные данные в виде закрытых списков либо разработать аналитические критерии отнесения к персональным данным только отдельных сведений о физическом лице. Разработан открытый список критериев классификации персональных данных по смысловым и формальным критериям.

Подробно изучена эволюция понимания персональных данных как объекта субъективного гражданского права в разрезе периодов доинформационного общества (аграрная и индустриальная эпохи) и информационного общества (компьютерная и сетевая эпохи). Заявлено, что развитие юридической мысли в этом направлении обуславливается уровнем технических средств информационного оборота в обществе. В частности, указано, что для доинформационного общества характерно отсутствие понятия о персональных данных как едином объекте правового регулирования и предоставление гражданско-правовой охраны (а не регулирование) отдельных видов информации с помощью институтов вещного, деликтного, квазидоговорного права (аграрная эпоха) и института личных неимущественных прав (индустриальная эпоха). Обосновано, что понятие о персональных данных как объекте права возникло в середине ХХ века в связи с автоматизацией обработки личной информации и постепенно эволюционировало в понятие об объекте информационного самоопределения личности во всех сферах общественных отношений. Специально проанализировано состояние законодательной и научной разработки соответствующих положений в украинском праве.

Изучены свойства персональных данных, присущие им как объекту информационного права, в частности, нематериальная природа, неисчерпаемость, способность к тиражированию, экземплярность. Изучен особый признак персональных данных - различительная способность (сопряженность с идентифицируемой личностью). Исследованы положения об информационном режиме персональных данных, обоснована необходимость отнесения их к информации с ограниченным доступом.

Проведено исследование научных взглядов о сущности права на персональные данные. Доказано, что, по сути, оно является правом на так называемое информационное самоопределение личности, то есть правом регулировать использование информации о себе в общественных отношениях. Рассмотрены взгляды отечественных и зарубежных ученых на юридическую природу этого права. Отвергнуты теории публично-правовой, вещной и обязательственной природы права на персональные данные. Обосновано, что его следует отнести к личным неимущественным правам, которые опосредуют социальное существование физического лица. Высказано предположение, что в рамках существующей в Украине системы личных неимущественных прав это право занимает отдельное место среди других прав, содержащих информационный компонент (право на личную жизнь, на имя, на индивидуальность, на тайну, на личные бумаги, на информацию), и является родовым по отношению к праву на изображение.

Подробно исследовано содержание права на персональные данные как единство трех элементов: права на свои действия, права на чужие действия и права на защиту. Предложено понимать под содержанием этого права правомочие «благообладания» персональными данными (включает активное право на доступ к личным данным и пассивное право на сообщение об их использовании); правомочия по «благоиспользованию» персональных данных (включает права позволять и возражать против использования данных и право на их безопасность), а также правомочие защиты. Подробно проанализированы сущность и объем этих правомочий в отечественном и зарубежном законодательстве, теории и правоприменительной практике. Разработан ряд законодательных предложений.

Ключевые слова: информация, персональные данные, информация о личности, личная жизнь, индивидуализация, идентификация, личные неимущественные права.

Dmytrenko O. Right of a Natural Person to Her Personal Data in Civil Law of Ukraine. -- Manuscript.

Dissertation for the Candidate of Legal Sciences degree, specialty 12.00.03 -- Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. -- Scientific-Experimental Institute of Private Law and Entrepreneurship, Legal Studies Academy of Ukraine. -- Kyiv, 2010.

The dissertation provides an academic model of an individual's right to personal data. The author focuses on the object, substance, legal nature and content of the right. The author maintains that the notion of personal data includes any information concerning an identified or identifiable natural person. She further explores qualities, peculiarities and access regime of personal data, historical evolution of the concept of personal data as an object of an individual right. The author emphasizes that the right to personal data is a personality right, which ensures an individual's capacity to control processing of information pertaining to her person and analyses its correlation with other personality rights. The author proposes to define content of the right to personal data as that of data possession (includes rights of access and notification); data use (includes rights to consent to and object against the processing and to data security), and the right to defence. As a result, the author comes up with a number of legislative proposals.

...