Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 343.915

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЗАСУДЖЕНИХ ЗА ВЧИНЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ, В УМОВАХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

ГУСАК Андрій Петрович

Київ - 2010

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник КВАША Оксана Олександрівна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України ФРІС ПАВЛО ЛЬВОВИЧ , Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ, професор кафедри кримінального права та кримінології

кандидат юридичних наук, доцент ТРОСТЮК ЗОЯ АПОЛЛІНАРІЇВНА, Київський університет права НАН України, завідувач кафедри кримінального права та процесу.

Захист відбудеться «16» лютого 2010 року о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано «15» січня 2010 р.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради Н.Р. Малишева

насильницький злочин неповнолітній ресоціалізація

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі швидких і масштабних соціально-економічних і політичних змін в українському суспільстві особливо важко доводиться молоді з її ще невизначеним світоглядом, динамічною системою цінностей. Виникають конфлікти у взаємостосунках підростаючого покоління з традиційними суспільними інститутами. Це, в значній мірі, призводить до того, що збільшується число агресивно налаштованих молодих людей, які визнають насильство звичним способом протидії соціальному середовищу.

Ситуація ускладнюється зростанням впливу кримінальної субкультури на суспільство, романтизацією її архетипів, які стали сьогодні соціокультурною реальністю України. Неповнолітні через свої вікові особливості більше ніж дорослі піддаються негативним впливам макро- і мікросередовища.

Разом з тим, у наукових дослідженнях насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми як однорідними групами, недостатньо уваги приділяється мотиваційній схильності до здійснення певних видів злочинів кожного підлітка зокрема. Констатовано зростання кількості насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми (5,8 % - від загальної кількості у 2001 р., 17,4 % - у 2008 р.), зокрема особами, раніше судимими (2006 р. - 9,4%, 2007 р. - 12 %, 2008 р. - 13 %).

Слід також відзначити, що в умовах підвищення пріоритету загальнолюдських цінностей, накопичених світовою культурою та закріплених у законодавстві України, актуалізується потреба у нових підходах до запобігання вчиненню неповнолітніми злочинів, у тому числі насильницьких, зростає необхідність поглибленого вивчення особистості неповнолітніх злочинців з метою організації подальшої успішної коригувально-профілактичної роботи. Для всіх держав, в тому числі і для України, дуже важливим є забезпечення достатнього рівня життєдіяльності та адекватної соціальної активності кожного члена суспільства. Саме тому на перший план у роботі установ, які виконують кримінальні покарання, висувається проблема ресоціалізації засуджених. Згідно із затвердженою Указом Президента України від 25 квітня 2008 року «Концепцією реформування Державної кримінально-виконавчої служби України» № 401/2008 у ході реформування кримінально-виконавчої служби необхідно враховувати, що ресоціалізація засуджених є головною кінцевою метою функціонування кримінально-виконавчої служби; а виправлення та ресоціалізація засуджених є такими ж обов'язковими завданнями в реалізації покарання, як і кара за вчинений злочин.

Зазначимо, що різним проблемам злочинних проявів неповнолітніх присвятили фундаментальні праці такі вчені як: Ю. М. Антонян, В. М. Бурдін, А. Є. Голубов, Т. О. Гончар, А. І. Долгова, Т. Л. Кальченко, С. М. Корецький, В. М. Кудрявцев, Г. М. Міньковський, В. Ф. Мороз, В. М. Оржехівська, А. Б. Романюк, Т. М. Чапурко та ін. До проблем насильницької злочинності зверталися Ю. М. Антонян, В. В. Василевич, Л. Д. Гаухман, І. М. Даньшин, О. М. Джужа, К. Є. Ігошев, О. М. Костенко, В. М. Кудрявцев, О. М. Литвак, Л. В. Левицька, М. О. Луняк, Г. М. Міньковський, Г. М. Самілик, Л. В. Сердюк, П.Л. Фріс, О. О. Ходимчук та ін.; власне насильницькій злочинності неповнолітніх присвячені роботи В. В. Голіни, С. М. Корецького, І. І. Лановенка, О. Є. Михайлова та ін.; проблеми групових насильницьких злочинів неповнолітніх у своїх дослідженнях торкалися З. Д. Астеміров, Ю. Д. Блувштейн, Л. Д. Гаухман, О. В. Головкін, А. І. Долгова, А. Ф. Зелінський, О. О. Кваша, М. П. Пляшечник, В. Ф. Пирожков, Н. В. Яницька та ін. Проте комплексних досліджень таких злочинів з урахуванням особливостей криміногенної ситуації останніх років в умовах корінних соціально-економічних перетворень не проводилося.

Різні аспекти питання ресоціалізації засуджених в Україні розглядалися в працях Є. М. Бодюла, С. В. Горенко, В. А. Льовочкіна, С. Ю. Лукашевича, А.А. Музики, В. С. Наливайка, О. М. Неживець, О. Б. Пташинського, В. М. Синьова, А. Х. Степанюка, С. О. Стефанова, Б. М. Телефанко, В. М. Трубнікова, Ю. А. Чеботарьової, Д. В. Ягунова, І. О. Ярмиш, А. О. Ярового та інших науковців. Але ця проблема, з одного боку, аналізувалася переважно в межах кримінально-виконавчого права, з іншого боку, увага приділялася ресоціалізації засуджених, які відбули покарання. Ресоціалізація ж неповнолітніх у пенітенціарних установах висвітлена недостатньо.

Все вищенаведене свідчить про актуальність, важливість та своєчасність даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках теми науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та процесу юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки «Реформування органів і установ виконання покарань», затвердженої Вченою радою університету (протокол № 9 від 26.04.2007 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення кримінологічних аспектів ресоціалізації неповнолітніх, які засуджені за вчинення насильницьких злочинів, та розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо забезпечення ефективної ресоціалізації неповнолітніх злочинців в умовах позбавлення волі. Мета дослідження обумовила вирішення таких завдань:

– визначити ознаки неповнолітнього як суб'єкта злочину за чинним КК України;

– визначити поняття «насильницький злочин, вчинений неповнолітнім» та з'ясувати особливості насильницьких злочинів неповнолітніх;

– виявити детермінанти насильницької злочинності неповнолітніх, її стан, структуру та динаміку в Україні;

– встановити специфічні властивості особистості неповнолітніх, які вчинили насильницькі злочини та відбувають покарання у вигляді позбавлення волі;

– визначити поняття ресоціалізації;

– висвітлити особливості ресоціалізації неповнолітніх, які засуджені за насильницькі злочини до позбавлення волі;

– обґрунтувати зміст та напрямки ресоціалізаційної роботи з неповнолітніми в умовах позбавлення волі у сучасній Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням в умовах позбавлення волі ресоціалізації неповнолітніх, які засуджені за вчинення насильницьких злочинів.

Предметом дослідження виступає процес ресоціалізації неповнолітніх, засуджених за вчинення насильницьких злочинів, в умовах позбавлення волі.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставлених завдань і мети дослідження: системно-структурний - при визначенні загальної характеристики насильницької злочинності та особливих рис неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі за насильницькі злочини; порівняльний - із метою вивчення та узагальнення соціально-демографічних, кримінально-правових та морально-психологічних характеристик неповнолітніх злочинців; статистичний аналіз дозволив проаналізувати стан, структуру та тенденції насильницької злочинності неповнолітніх (статистичні дані ДДУПВП, установ виконання покарань; 240 архівних кримінальних справ, розглянутих судами Волинської та Рівненської областей у 2005-2008 рр. щодо неповнолітніх осіб, які вчинили насильницькі злочини); конкретно-соціологічний (бесіда, анкетування, інтерв'ювання) - застосовано при опитуванні 122 неповнолітніх, які відбувають покарання у виді позбавлення волі у Ковельській виховній колонії Волинської області та Дубнівській виховній колонії Рівненської області, та 47 співробітників цих установ; 27 співробітників КМСД м.Луцька; експертних оцінок - при обґрунтуванні основних напрямів подальшого удосконалення ресоціалізації неповнолітніх в умовах позбавлення волі.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в Україні вперше на дисертаційному рівні проведене комплексне кримінологічне дослідження ресоціалізації неповнолітніх, які засуджені за вчинення насильницьких злочинів, в умовах позбавлення волі. У межах дисертаційного дослідження одержано результати, які мають наукову новизну:

вперше:

– визначено поняття насильницької злочинності неповнолітніх як виду злочинності, яку утворює сукупність суспільно небезпечних умисних діянь, що полягають у застосуванні фізичного або психічного насильства фізичною осудною особою у віці з 14 до 18 років;

– запропоновано здійснювати поділ насильницьких злочинів на:

• власне насильницькі: такі суспільно небезпечні умисні діяння, які спрямовані, насамперед, проти життя, здоров'я, волі, честі та гідності особи: умисні вбивства (ст. 115-118 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК), погроза вбивством (ст. 129 КК), умисні тілесні ушкодження (ст. 121-125 КК) та інші;

• інструментально-насильницькі: такі суспільно небезпечні умисні діяння, у яких психічне чи фізичне насильство виступає засобом досягнення різноманітних цілей та інтересів: незаконне позбавлення волі чи викрадення людини (ст. 146 КК), захоплення заручників (ст. 147 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК) тощо;

– на підставі аналізу особливостей насильницьких злочинів, які вчиняються неповнолітніми, виділено специфічні риси злочинної групи неповнолітніх: свідоме або неусвідомлене підкорення її членів спільній злочинній меті, єдність цинічного ставлення до соціальних цінностей і норм, специфічна групова діяльність - здійснення злочинів;

– визначено поняття «ресоціалізація неповнолітнього» як процес повернення необхідних можливостей і здібностей неповнолітнього шляхом нейтралізації отриманих ним в результаті негативної соціалізації антигромадських цінностей і норм та подальшого засвоєння повторно або вперше позитивних, за оцінкою суспільства, соціальних норм, цінностей, зразків поведінки;

– доведена необхідність врахування соціокультурних чинників формування особистості в процесі ресоціалізації неповнолітніх в умовах позбавлення волі та запропоновано відповідні напрямки ресоціалізації: створення соціально-культурного ресоціалізаційного центру при соціально-виховній та психологічній службі колоній; організація відповідної ресоціалізаційної соціокультурної роботи з сім'ями неповнолітніх засуджених; організація групової роботи щодо формування соціокультурних навичок; правове виховання засуджених; взаємодія та співпраця фахівців різних установ; створення інституту опікунського нагляду; розширення застосування до засудженого вперше неповнолітнього заходів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; запобігання формуванню антисоціальної спрямованості молодіжних угрупувань;

– доведено, що соціально-виховна робота із засудженими - це не самостійна стадія ресоціалізації, а засіб досягнення виправлення засуджених, який полягає у застосуванні складного комплексу заходів трудового, правового, естетичного, фізичного, педагогічного, освітнього характеру;

набуло подальшого розвитку:

– визначення детермінант насильницької злочинності неповнолітніх: психологічні та морально-етичні особливості особи; слабкість правових механізмів регулювання соціальної взаємодії як комплексної детермінанти, що допускає негативний вплив охарактеризованих вище детермінант; провідна роль сім'ї у формуванні особистості неповнолітнього;

– форми та види організації групової роботи щодо формування соціокультурних навичок як пріоритетного напряму ресоціалізаційної роботи з неповнолітніми, засудженими за вчинення насильницьких злочинів: соціальний тренінг, група соціальної дії, дозвіллєва група, житлова група. Ефективність групової ресоціалізаційної роботи з неповнолітніми обумовлена визначеною специфікою та груповим характером вчинених ними насильницьких злочинів; обґрунтування сучасної тенденції до збільшення кількості насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми жіночої статі, специфічною рисою яких є особливо жорстокий характер; відповідно визначена доцільність існування гендерної рівності в частині кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх злочинців чоловічої і жіночої статі;

– морально-психологічна характеристика неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі за вчинення насильницьких злочинів, зокрема обґрунтовано, що ними є психічно здорові особи, а деформації в їх психіці не виключають осудність. Однак, для них властиві такі особливості, як, насамперед, комплекс сваволі й ілюзій, жорстокість, озлобленість, черствість;

удосконалено:

– розмежування суміжних з ресоціалізацією понять: ресоціалізація є більш широким поняттям ніж соціальна адаптація, соціальна реабілітація та виправлення. Співвідношення даних понять таке: соціальна адаптація - це процес, суб'єктом якого виступає сама особа, яка відбула покарання; соціальна реабілітація є процесом надання допомоги щодо відновлення основних соціальних функцій, психологічного, фізичного, морального здоров'я, соціального статусу засудженого; ресоціалізація - це більш широкий процес, в якому засуджений виступає і як суб'єкт, і як об'єкт; виправлення є однією зі складових ресоціалізації. Це дозволило, відповідно, запропонувати ряд змін у чинні законодавчі акти.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції дисертаційного дослідження можуть бути використані:

– у науково-дослідній галузі - стати основою для подальшої розробки засад ресоціалізації неповнолітніх злочинців в умовах позбавлення волі;

– у правозастосовчій діяльності - для вдосконалення ресоціалізаційної та, зокрема, соціально-виховної діяльності органів виконання покарань щодо забезпечення соціокультурного розвитку засуджених; розроблені в дисертації пропозиції впроваджено у практичну діяльність органів та установ виконання покарань Волинської області (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження 2/3-1389 від 13.10.2009 р.);

– у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження використовуються при викладанні навчальних дисциплін «Кримінальне право», «Кримінально-виконавче право», «Кримінологія» на юридичному факультеті Волинського національного університету імені Лесі Українки (акт впровадження матеріалів дисертаційного дослідження № 3/3433 від 13.10.2009 р.), а також результати дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних навчальних посібників та методичних рекомендацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, теоретичні висновки, практичні пропозиції і рекомендації, що містяться в роботі, доповідались на науково-практичних конференціях: IV Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 1-2 червня 2007 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону» (Ялта, 5-7 квітня 2007р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Правова система України в світлі європейського вибору» (Київ, 13 червня 2008р.), ІХ Міжнародній науковій конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Косів, 27-31 січня 2008 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів і студентів «Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє» (Луцьк, 16-17 квітня 2008 р.).

Публікації. Основні положення дослідження опубліковано у восьми наукових публікаціях, зокрема трьох статтях, включених до переліку фахових видань, затвердженого ВАК України, та тезах п'яти доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Робота складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що об'єднують десять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 275 сторінок, з них додатки на 43 сторінках та список використаних джерел (356 найменувань) на 37 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її об'єкт, предмет, мету та завдання, викладено основні методи дослідження; розкрито його наукову новизну, практичне значення, відображено відомості про впровадження результатів дослідження.

Перший розділ «Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Неповнолітній як суб'єкт злочину за чинним КК України» аналізується суть поняття «суб'єкт злочину», проводиться аналіз понятійного апарату, що використовується для позначення неповнолітнього у законодавстві.

Констатовано, що злочинність неповнолітніх є складовою частиною злочинності взагалі, але, водночас, має свої специфічні особливості, що дозволяє розглядати її як самостійний об'єкт вивчення кримінології. Необхідність такого виокремлення обумовлюється особливостями соматичного, психічного й етичного розвитку неповнолітніх, а також їх соціальною незрілістю. Щодо ознак суб'єкта злочину, яким виступає неповнолітній, встановлено, що законодавець по-різному визначає зміст поняття неповноліття, вкладаючи в нього різні вікові межі. У зв'язку з цим визначено, що неповнолітній як суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці від 14 до 18 років.

У підрозділі 1.2 «Поняття насильницького злочину та його види» встановлено, що в періоди політичних, економічних, соціальних змін суспільства насильство розглядалося з різних позицій, що зумовило багатозначність у формулюванні його наукового визначення. Розгляд змістовних частин поняття «насильство» дозволив зняти його одностороннє тлумачення як фізичного акту, оскільки форми впливу, які воно включає, можуть мати як фізичний характер, так і психічний. У зв'язку з цим два види кримінального насильстваhttp://ru.wikipedia.org/wiki/ - cite_note-3 - психічне та фізичне - оцінюються як однорідне явище, а саме насильство - як їх сукупність.

Насильницьку злочинність автор визначив як одну зі складових частин загальної структури злочинності, а насильницький злочин неповнолітнього розглядається як суспільно небезпечне умисне діяння, яке полягає у застосуванні фізичного або психічного насильства, вчинене фізичною осудною особою у віці від 14 до 18 років. Відповідно, насильницька злочинність неповнолітніх ? це вид злочинності, яку утворює сукупність суспільно небезпечних умисних діянь, які полягають у застосуванні фізичного або психічного насильства, вчинених фізичною осудною особою у віці від 14 до 18 років. Встановлено поділ насильницьких злочинів на власне насильницькі (суспільно небезпечні умисні діяння, що спрямовані, насамперед, проти життя, здоров'я, волі, честі та гідності особи) та інструментально-насильницькі (суспільно небезпечні умисні діяння, у яких психічне чи фізичне насильство виступає засобом досягнення різноманітних цілей та інтересів).

У підрозділі 1.3 «Груповий характер насильницьких злочинів, вчинених за участю неповнолітніх» доведено, що аналіз насильницької злочинності неповнолітніх вимагає звернення до однієї з найбільш важливих її характеристик, а саме ? її групового характеру. Констатовано, що частка групових злочинів у злочинності неповнолітніх в 2-5 разів вища, ніж аналогічний показник злочинності дорослих, і складає приблизно 61,2 %. В основному, це відносно нечисельні підлітково-молодіжні угрупування (40,2 % з 2 осіб; 55 % з 3-5 осіб). Специфічною рисою групової мотивації виділено яскраво виражену орієнтацію суб'єктів на спонуки, пов'язані з престижем та наслідуванням. До специфічних рис злочинної групи неповнолітніх включено: свідоме або неусвідомлене підкорення її членів загальній злочинній меті, єдність цинічного ставлення до соціальних цінностей і норм, специфічна групова діяльність - вчинення злочинів.

Узагальнення результатів аналізу злочинності неповнолітніх дозволило констатувати: об'єднання неповнолітніх у неформальні угрупування є закономірним процесом; угрупування асоціальної та відверто кримінальної спрямованості стають більш стійкими та небезпечними, тому участь у них неповнолітніх завдає істотної шкоди для їх психіки та вкрай негативно впливає на подальше становлення та розвиток їх особистості; оскільки групова поведінка неповнолітніх як законослухняна, так і злочинна ? це норма для неповнолітніх, тому не є перебільшенням визначити злочинність неповнолітніх як групову. Наголошено, що групова природа насильницьких злочинів обумовлює специфічність заходів, що здатні здійснювати ефективну ресоціалізацію неповнолітніх. Тому заходи, спрямовані на ресоціалізацію неповнолітніх, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за вчинення насильницького злочину, обов'язково повинні враховувати його груповий характер.

Другий розділ «Сучасний стан насильницької злочинності неповнолітніх в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Стан, структура та динаміка сучасної насильницької злочинності неповнолітніх» на основі наукового аналізу сучасної насильницької злочинності неповнолітніх доведено, що її показники, як і будь-якого великого системоутворення, мають досить сталі параметри. Встановлено, що рівень злочинності неповнолітніх характеризується відносно плавним зростанням протягом тривалого періоду часу (5,8 % - від загальної кількості таких злочинів, скоєних у 2001 р., 17,4 % - у 2007 р.). Виявлено небезпечні тенденції збільшення кількості насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми жіночої статті (у 2006 р. засуджено за зґвалтування 2,5 %, а в 2007 р. - 4,9 %), що підтверджує доцільність існування гендерної рівності в частині кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх злочинців чоловічої і жіночої статі. Разом з тим, реформування системи кримінально-правового впливу на неповнолітніх злочинців повинно відбуватись із врахуванням статі засудженої особи, посилення контролю держави за їх поведінкою.

Виявлено збільшення рецидивної злочинності неповнолітніх (2000 р. - 7% від загальної кількості засуджених, 2006 р. - 9,4%, 2007 р. - 12 %, 2008 р. - 13 %) та характерну, насамперед, для сексуальних злочинів, латентність (реєструється лише 1 із 8 вчинених сексуальних злочинів). Визначено автором омолодження неповнолітньої злочинності - частка підлітків 14-15 років у складі неповнолітніх, що фактично вчинили злочини (14,5 %), вища, ніж у складі засуджених (9 %), і тим більше у складі засуджених до позбавлення волі (6 %).

Констатовано зміни у структурі злочинності неповнолітніх: перевага кількості насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми, над корисливими (55%), зокрема серед осіб раніше судимих (60,3%). Виявлено, що насильницькі злочини скоюються неповнолітніми в основному взимку (40,2 %), у вихідні дні (42,7 %), в період між 20.00 та 24.00 (35,1 %) в місцях їх звичного дозвільного спілкування.

У підрозділі 2.2 «Детермінанти насильницької злочинності неповнолітніх» встановлено, що відсутність критеріїв диференціації зумовлює складність, а іноді й неможливість розмежування причин злочинності та умов, які сприяють скоєнню злочинів. У зв'язку з цим детерміністичний підхід виділено як такий, що дозволяє розглядати злочинність як результат складної, багатопланової детермінації. Серед детермінант насильницької злочинності значну увагу звернено на особливості особистості неповнолітнього як суб'єкта злочину: психологічні (прояв в особи певного типу темпераменту, акцентуації характеру, неврахування у навчанні та вихованні психофізіологічних порушень неповнолітнього, його емоційно-вольових якостей, утруднень пізнавального розвитку; важковиховуваність, соціальна обтяженість дефектами психофізичного й інтелектуального розвитку, порушення потреб неповнолітнього; психопатичні риси та ін.) та морально-етичні (наявність хибних, ірраціональних уявлень неповнолітніх про моральні норми, комплекс сваволі й ілюзій та ін.).

Виявлено, що дисфункції соціальних інститутів (сім'ї, сфери освіти, неформальних угруповань), у більшості випадків детермінують закріплення у підлітка протиправної поведінки не безпосередньо, а зумовлюють його уразливість до інших негативних впливів соціального середовища. Доведено особливе місце в цій системі сім'ї, яка виконує провідну роль у формуванні особистості неповнолітнього. Розкрито особливий зв'язок групової насильницької злочинності неповнолітніх із впливом ЗМІ, неконтрольованим та беззмістовним дозвіллям, вживанням алкоголю та наркотиків, залученням підлітків у злочинну та іншу антигромадську діяльність дорослими, урбанізованістю соціального середовища. Наголошено на взаємозв'язку цих детермінант із психологічною нестійкістю, пониженим рівнем загальної мотивації, нерозвиненою правосвідомістю та правовою культурою неповнолітніх.

Третій розділ «Ресоціалізація неповнолітніх, засуджених за вчинення насильницьких злочинів, в умовах позбавлення волі» складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Кримінологічна характеристика особистості неповнолітнього, який вчинив насильницький злочин» особистість злочинця розглядається нами як сукупність соціально значущих особливостей, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособовими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

На основі аналізу соціально-демографічних ознак особистості неповнолітніх злочинців насильницького спрямування встановлено, що це переважно особи чоловічої статі (90,6%), 16-17 років (56,1%), з неповною середньою освітою (69,6%), що навчаються (63,4%). Сімейний стан неповнолітніх злочинців упродовж останніх 10 років залишається відносно стабільним: 52-59% неповнолітніх - це особи з неповних сімей, в тому числі, майже половина з них є сиротами. Щодо кримінально-правових ознак, то досить високим (50% і більше) залишається відсоток неповнолітніх осіб, яким призначено покарання у виді позбавлення волі строком від 3 до 5 років. Основним мотивом їх злочинів виступало самоствердження (49,7%), намір виник спонтанно (59,6%), а тому нанесення тілесних ушкоджень у 45,6% здійснювалося органами тіла (руками і ногами). Майже всі неповнолітні (92%) під час вчинення злочину були у стані алкогольного сп'яніння, 61,2% діяло у групі, у тому числі кількістю 3-5 осіб - 55%.

Виявлено, що для осіб, засуджених за тяжкі злочини проти особистості, в тому числі зґвалтування, властиві такі морально-психологічні особливості, як жорстокість, злостивість, черствість. Констатовано, що в 92% неповнолітніх злочинців - це здорові психічно особи, а деформації в їх психіці (неврози, психопатії, сексуальні відхилення тощо) не виключають осудність.

У підрозділі 3.2 «Поняття ресоціалізації та її співвідношення із суміжними поняттями» констатовано, що ресоціалізація частіше всього розглядається як вторинний процес, який, як правило, пов'язаний з необхідністю корекції попередніх результатів соціалізації. Непристосованість індивіда до соціального середовища, неспівпадання мети та ціннісних орієнтацій групи та особи визначено причиною десоціалізації, при якій має місце невідповідність процесів соціалізації та інкультурації. В роботі обґрунтовано, що поняття «ресоціалізація» характеризує перехідну ланку від десоціалізації до соціалізації. Встановлено, що частиною процесу ресоціалізації, одним з її видів, а також її метою та результатом виступає соціальна адаптація.

Автором доведено, що на державному рівні під ресоціалізацією неповнолітніх засуджених слід розуміти тривалий процес, що має в своїй основі складний комплекс психолого-педагогічних, економічних, медичних, юридичних і організаційних заходів, спрямованих на формування у кожного засудженого здібностей і готовності включитися після відбування покарання в звичайні умови життя суспільства. На особистісному рівні ресоціалізацією визначено процес повернення необхідних можливостей і здібностей неповнолітнього шляхом нейтралізації отриманих ним в процесі негативної соціалізації антигромадських цінностей і норм та подальшого засвоєння повторно або вперше позитивних, за оцінкою суспільства, соціальних норм, цінностей, зразків поведінки.

У підрозділі 3.3 «Структура процесу ресоціалізації» встановлено, що ресоціалізація більшістю дослідників розглядається як єдиний процес відновлення та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення засудженого. Водночас, простежується тенденція до структурування процесу ресоціалізації за різними чинниками. Така необхідність зумовлена як підвищенням наукової обгрунтованості окремих змістових аспектів ресоціалізаційного процесу, так і відповідною диференціацією на практиці методів, форм ресоціалізаційної роботи, суб'єктів та об'єктів ресоціалізаційного процесу. Відповідно ресоціалізацію дисертант визначає як складний багатогранний процес, який складається із низки органічно зв'язаних етапів, на яких різні суб'єкти повинні: здійснювати комплексний вплив на тих, хто скоїв злочин, з метою забезпечення можливостей адаптації цих осіб після звільнення від відбування покарання до умов життя на волі, а також соціального контролю за їх поведінкою у межах, передбачених законом. Виділено такі основні види процесу ресоціалізації неповнолітніх злочинців, як пенітенціарна та постпенітенціарна.

У підрозділі 3.4 «Напрямки ресоціалізації неповнолітніх злочинців, що засуджені за насильницькі злочини, в умовах позбавлення волі» констатовано труднощі загального характеру при організації соціально-виховного процесу у виправних установах: ситуація повної або часткової ізоляції засуджених від суспільства; виникнення соціально-психологічного ефекту позбавлення волі; постійна боротьба між вимогами режиму та злочинною субкультурою, що не сприяють відновленню соціальної адекватності неповнолітніх. Щодо питань, безпосередньо пов'язаних з процесом відбування покарання та організацією ресоціалізаційної роботи, констатовано наступне: найважливішою складовою мети покарання, на думку і засуджених, і працівників установи, є виправлення - 49,2% та 72,7% відповідно; недооцінюється потенціал особистісного авторитету працівників ВК при виправленні; низький показник оцінки місця соціально-виховної роботи у ресоціалізаційному процесі ВК і, як результат, змін у моралі та світогляді особи: 10,7% - засуджені та 17% - працівники установи. Це і викликає стійке закріплення в особистості засудженого традицій та звичаїв кримінальної субкультури, адже альтернатива не пропонується.

При вивченні питань ресоціалізації в умовах позбавлення волі звернено особливу увагу на рівень загальної культури неповнолітніх. Встановлено, що неповнолітні, котрі мають повертатися на волю після відбування покарання, не мають достатнього рівня культури, а у деяких випадках навіть мінімального, досить часто не можуть проявити елементарних навичок етикету, що повинні бути властиві кожній людині, виражають байдужість до мистецтва і надають перевагу примітивному задоволенню своїх інтересів та потреб. Це дозволило припустити, що в ході пенітенціарної ресоціалізації неповнолітніх недостатньо враховуються соціокультурні чинники формування особистості.

У підрозділі 3.5 «Шляхи вдосконалення ресоціалізаційної роботи з неповнолітніми у виховних колоніях на сучасному етапі» в процесі організації роботи було визначено соціально-культурні умови ресоціалізації неповнолітніх правопорушників у виховних колоніях: врахування вікових, індивідуально-особистісних якостей підлітка, а також соціальної ситуації його розвитку; комплексне використання інтегрованих технологій педагогічної, соціальної та психологічної дії; розробка та впровадження програм з використанням інтегрованих соціально-культурних технологій, спрямованих на стабілізацію емоційно-особистісного стану підлітків з протиправною поведінкою, формування у них позитивних ціннісних установок і моделей поведінки, розвиток здібностей до самоаналізу та самоконтролю; цілеспрямована підготовка персоналу виховних колоній для неповнолітніх з питань соціально-культурної адаптації неповнолітніх.

У роботі запропоновано у ч.7 «Примірного положення про спеціалізовану службу соціального супроводу молоді, яка перебуває у місцях позбавлення волі чи повернулася з місць позбавлення волі, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді» розширити головні завдання Служби, а ч. 1 ст. 25 КВК України доповнити окремим положенням щодо напрямків проведення громадськістю соціальної роботи з неповнолітніми в СІЗО та ВК.

У роботі обґрунтована доцільність подальшої модернізації системи застосування санкцій щодо неповнолітніх та шляхів їх ресоціалізації за такими напрямками: а) реалізація загальної спрямованості на підвищення їх ефективності; розширення заходів стимулювання суспільно корисних дій з урахуванням підвищення культури і свідомості підлітків; б) більш повна та послідовна диференціація й індивідуалізація відповідальності з урахуванням ступеня тяжкості скоєного, особи винного, причин вчинку та можливостей ресоціалізації і виправлення суб'єкта, в першу чергу без ізоляції від суспільства; в) розширення можливостей заміни покарань заходами суспільної дії; г) гуманізація методів ресоціалізації винних, більш повне поєднання їх із заходами культурної та педагогічної дії.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка виявляється у комплексному кримінологічному дослідженні ресоціалізації неповнолітніх, засуджених за вчинення насильницьких злочинів, в умовах позбавлення волі. Результати теоретичного та емпіричного дослідження засвідчили вирішення поставлених завдань і дали підстави для таких висновків:

1. Встановлено, що стан злочинності серед неповнолітніх викликає необхідність пошуку та вжиття нових додаткових ефективних засобів запобігання державними, зокрема правоохоронними, та громадськими органами, які призвели б до поступового зниження злочинних проявів серед неповнолітніх. Саме тому на перший план в роботі установ, які виконують кримінальні покарання, висувається проблема ресоціалізації засуджених. Процес ресоціалізації особи в умовах позбавлення волі представляє значний інтерес, оскільки від його успішності багато в чому залежить подальша спрямованість індивіда, його діяльність після відбуття покарання - конструктивна, творча або деструктивна, злочинна.

2. На основі наукового аналізу стану, динаміки, структури сучасної насильницької злочинності неповнолітніх доведено, що її показники мають досить сталі параметри: рівень злочинності характеризується відносно плавним зростанням протягом тривалого періоду часу; тенденції збільшення кількості насильницьких злочинів, вчинених неповнолітніми жіночої статті, що підтверджує доцільність існування гендерної складової в частині кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх злочинців чоловічої і жіночої статі; зростання рецидивної злочинності неповнолітніх; латентність, характерну, насамперед, для сексуальних злочинів тощо.

3. У дисертації визначено соціально-культурні умови ресоціалізації неповнолітніх правопорушників у виховних колоніях: врахування вікових, індивідуально-особистісних особливостей підлітка, а також соціальної ситуації його розвитку; комплексне використовування інтегрованих технологій педагогічної, соціальної та психологічної дії; розробка та впровадження програм з використанням інтегрованих соціально-культурних технологій, спрямованих на стабілізацію емоційно-особового стану підлітків з протиправною поведінкою, формування у них позитивних ціннісних установок і моделей поведінки, розвиток умінь самоаналізу та самоконтролю; цілеспрямована підготовка персоналу виховних колоній для неповнолітніх з питань соціально-культурної адаптації неповнолітніх.

4. В результаті проведеного дослідження запропоновано ряд змін до чинного законодавства України:

- доповнити ст. 22 КК України частинами третьою та четвертою такого змісту: «ч. 3. Неповнолітніми, що підлягають кримінальній відповідальності, є особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. У разі відсутності необхідних даних про вік неповнолітнього, що притягується до кримінальної відповідальності, біологічний та психосоціальний вік останнього встановлюється на основі обов'язкової медико-психологічної експертизи»; «ч. 4. Особи, що вчинили злочин у віці від вісімнадцяти до двадцяти одного року, котрі у встановленому порядку були визнані медико-психологічною експертизою такими, які не досягли свого біологічного та психосоціального повноліття, підлягають кримінальній відповідальності у відповідності до положень, що визначають особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх»;

- у ст. 1 Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» замінити поняття соціальної адаптації на поняття «ресоціалізація»;

- ч. 1. ст.6 КВК України викласти наступним чином: «Виправлення засудженого - закономірний процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості в ході ресоціалізації та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки»; - у ч.1 ст.123 КВК України виключити поняття «виправлення» і викласти наступним чином: «1. Соціально-виховна робота -- цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети ресоціалізації засуджених. Соціально-виховна робота спрямована на навчання новим просоціальним цінностям, нормам, ролям і правилам поведінки та на їх основі формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів»;

- ст. 10 Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» сформулювати таким чином: «Соціальна реабілітація дітей та молоді передбачає здійснення: … соціально-педагогічної реабілітації неповнолітніх у СІЗО та ВК з метою дотримання їхніх прав, організація соціально-позитивної діяльності вихованців, проведення лекцій та тренінгів для пропагування здорового способу життя та привчання до нього».

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гусак А.П. Проблеми визначення поняття ресоціалізації неповнолітніх злочинців в юридичній науці / А.П. Гусак // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 40. ? К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2008. ? С. 481-487.

2. Гусак А.П. Кримінально-правові ознаки особистості неповнолітніх, які вчинили насильницькі злочини / А.П. Гусак // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 44. ? К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2009. ? С. 573-578.

3. Гусак А.П. Вплив асоціального середовища на насильницьку поведінку неповнолітніх / А.П. Гусак // Часопис Київського університету права. - 2009. ? № 2. ? С. 256?261.

4. Гусак А.П. Метод пенітенціонарно-педогогічного аналізу мотиваційно- потребнісної сфери в пенітенціарних установах / А.П. Гусак // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання реформування правової системи України». ? Луцьк, 2007. - С.182-186.

5. Гусак А.П. Світова культура як засіб соціокультурної ресоціалізації злочинців / А.П. Гусак // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону». ? Ялта, 2007. - С.98-103.

6. Гусак А.П. Соціально-культурні аспекти протидії злочинності неповнолітніх / А.П. Гусак // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених «Правова система України в світлі європейського вибору». - Київ: Юридична думка, 2008. - С.371-376.

7. Гусак А.П. Щодо співвідношення понять «ресоціалізація» та «соціальна реабілітація» / А.П. Гусак // Збірник матеріалів ІХ міжнародної наукової конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку». (м.Косів Івано-Франківської обл., 27.01-31.01.2008 р.) - Вип.9. - К., 2008. ? С.380-381.

8. Гусак А.П. Поняття ресоціалізації неповнолітніх злочинців в юридичній науці / А.П. Гусак // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції аспірантів і студентів «Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє». ? Т.1. - Луцьк: «Вежа», 2008. - С.128-130.

АНОТАЦІЇ

Гусак А. П. Кримінологічні аспекти ресоціалізації неповнолітніх, засуджених за вчинення насильницьких злочинів, в умовах позбавлення волі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України. ? Київ, 2010.

Дисертаційне дослідження присвячено вирішенню актуальної проблеми ресоціалізації неповнолітніх, яке виявляється у комплексному кримінологічному вивченні насильницьких злочинів неповнолітніх, визначенні їх кількісно-якісних параметрів, чинників, особистості неповнолітнього злочинця насильницької спрямованості, розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо забезпечення ефективної ресоціалізації неповнолітніх злочинців в умовах позбавлення волі.

Автором розглянуто ознаки неповнолітнього як суб'єкта злочину, проаналізовано поняття «насильство», «насильницький злочин», встановлено види насильства та подано авторський підхід до класифікації насильницьких злочинів, розкрито груповий характер насильницьких злочинів, вчинених за участю неповнолітніх. Охарактеризовано сучасний стан та тенденції насильницької злочинності неповнолітніх в Україні, висвітлено основні детермінанти насильницької злочинності неповнолітніх. Визначено суть понять «ресоціалізація», «адаптація», «реабілітація», подано структуру процесу ресоціалізації, виділено труднощі організації ресоціалізаційної роботи в умовах позбавлення волі, окреслено напрямки її удосконалення та запропоновано відповідні законодавчі зміни та доповнення.

Ключові слова: неповнолітній, насильство, насильницький злочин, насильницька злочинність неповнолітніх, детермінанти насильницької злочинності, ресоціалізація, інкультурація.

Гусак А. П. Криминологические аспекты ресоциализации несовершеннолетних, осужденных за совершение насильственных преступлений, в условиях лишения свободы. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Институт государства и права имени В.М. Корецького НАН Украины. ? Киев, 2010.

Диссертационное исследование посвящено решению актуальной проблемы ресоциализации несовершеннолетних, которое состоит в комплексном криминологическом изучении насильственных преступлений несовершеннолетних, определении их количественно-качественных параметров, факторов, личности несовершеннолетнего преступника насильственной направленности, разработке научно обоснованных рекомендаций относительно обеспечения эффективной ресоциализации несовершеннолетних преступников в условиях лишения свободы.

Автором рассмотрены признаки несовершеннолетнего как субъекта преступления, проанализировано понятие «насилие», «насильственное преступление», установлены виды насилия (физическое и психическое) и подан авторский подход к классификации насильственных преступлений (собственно насильственные и инструментально-насильственные), раскрыт групповой характер насильственных преступлений, совершенных при участии несовершеннолетних. Автором охарактеризовано современное состояние и тенденции насильственной преступности несовершеннолетних в Украине, отражено основные детерминанты насильственной преступности несовершеннолетних (психологические особенности и морально-этические детерминанты, дисфункции социальных институтов, негативное влияние социальной среды, слабость правовых механизмов регуляции социального взаимодействия). В работе дано определение понятия насильственной преступности несовершеннолетних как вида преступности, которую образует совокупность общественно опасных умышленных деяний, заключающихся в применении физического или психического насилия физическим вменяемым лицом в возрасте с 14 до 18 лет.

В диссертации выявлены основные признаки, характеризующие несовершеннолетних, отбывающих наказание в местах лишения свободы, их пол, возраст, образование, семейное положение, состояние здоровья, уровень культурного развития, а также их специфические черты и особенности - состав преступления, соучастие, срок наказания, число судимостей, которые необходимо учитывать при их ресоциализации.

Определена суть понятий «ресоциализация», «адаптация», «реабилитация». Соотношение данных понятий следующее: социальная адаптация ? это процесс, субъектом которого выступает сама личность; социальная реабилитация является процессом оказания помощи по восстановлению основных социальных функций, психологического, физического, нравственного здоровья, социального статуса осужденного; ресоциализация ? это более широкий процесс, в котором осужденный выступает и как субъект, и как объект; исправление является одной из составляющих ресоциализации.

Автором раскрыта структура процесса ресоциализации (пенитенциарная и постпенитенциарная), выделены трудности организации ресоциализационной работы в условиях лишения свободы, очерчены направления ее усовершенствования (создание социально-культурного ресоциализационного центра при социально-воспитательной и психологической службе колоний; организацию соответствующей ресоциализационной социокультурной работы с семьями несовершеннолетних заключенных; организация групповой работы относительно формирования социокультурных навыков; усиление воспитательной функции наказания; правовое воспитание заключенных; взаимодействие и сотрудничество специалистов разных учреждений; создание института опекунского наблюдения; расширение применения к осужденному впервые наказаний, не связанных с лишением свободы; предупреждение антисоциальной направленности молодежных группировок).

Одним из приоритетных направлений ресоциализационной работы с несовершеннолетними, осужденными за совершение насильственных преступлений, признана в диссертации организация групповой работы по формированию социокультурных навыков: социальный тренинг, группа социального действия, разрешительная группа, жилая группа. Эффективность групповой ресоциализационной работы с несовершеннолетними обусловлена определенной спецификой совершенных ими насильственных преступлений - их групповой характер.

На основе анализа нормативно-правовой базы, которая регулирует ресоциализацию несовершеннолетних заключенных, разработано ряд предложений по усовершенствованию законодательных и ведомственных нормативных актов по ресоциализации лиц, отбывающих наказание в местах лишения свободы, в связи с чем автором предлагается ряд дополнений в Уголовно-исполнительный кодекс и законы Украины, которые регулируют процессы ресоциализации и исправления несовершеннолетних, отбывающих наказание в местах лишения свободы.

Ключевые слова: несовершеннолетний, насилие, насильственное преступление, насильственная преступность несовершеннолетних, детерминанты насильственной преступности, ресоциализация, инкультурация.

Phusak A. Aspects criminology's of re-socializations minor, condemned for accomplishing crimes of violence, in the conditions of imprisonment. - Manuscript.

Thеsis for a Scientific Degree of the Candidate of Legal Sciences in Specialty 12.00.08 - criminal law and criminology; criminal-executive law. - Institute of State and Law named V.M. Koretsky, National Academy of Sciences of Ukraine. - Kiev, 2010 Dissertation research is devoted to the decision the issue of the day re-sotsializations of minor, which turns out in the complex criminal and legal and criminology study of crimes of violence of minor, determination of their quantitative-high-quality parameters, factors, personality of minor criminal of violent orientation, to development scientifically of recommendations in relation to providing of effective re-socializations minor criminals in the conditions of OUVP.

The signs of minor are considered an author as a subject of crime, notion is analyzed «violence», «crime» of violence, the types of violence are set and author approach is given to classification of crimes of violence, the group character of crimes of violence, acting with participation of minor, is exposed. The modern state and tendencies of violent juvenile delinquency is exposed on Ukraine, the basic determinants of violent juvenile delinquency are reflected.

Essence of notions of «re-socializations», «adaptation», «rehabilitation» is definite, the structure of process of re-socializations is given, difficulties are selected to organization of re-socializations work in the conditions of imprisonment, directions of its improvement are outlined and the proper legislative amendments and supplements are offered.

Key words: minor, violence, crime of violence, violent juvenile delinquency, determinants of violent criminality, re-socialization, incoultouration.

Размещено на Allbest.ru