Право на інформацію в цивільному праві України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

Спеціальність 12.00.03 - Цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Право на інформацію в цивільному праві України

Гоголь Богдан Миколайович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор,

академік АПрН України,

заслужений діяч науки і техніки України

Шевченко Ярославна Миколаївна,

Інститут держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України,

завідуюча відділом проблем цивільного, трудового і підприємницького права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент АПрН України

Жилінкова Ірина Володимирівна,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого,професор кафедри цивільного права № 1;

кандидат юридичних наук, доцент

Братель Олександр Григорович,

Київський національний університет внутрішніх справ, заступник начальника кафедри цивільного права та процесу

Захист відбудеться 21.04.2010 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 20.03. 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук О. О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні, як і в більшості країн світу, на даний час спостерігається тенденція зростання кількості та значення суспільних відносин щодо збирання, зберігання, обробки та поширення різних видів інформації. Можна цілком стверджувати, що суспільство досягло того рівня розвитку, коли необхідним стає правове регулювання не лише майнових відносин, але й суспільних відносин, котрі виникають з приводу такого нематеріального блага як інформація. У зв'язку з цим існує необхідність деталізації правового регулювання зазначеної сфери суспільного життя, зокрема й інформаційних відносин, що засновані на вільному волевиявленні їх юридично рівних учасників - цивільних інформаційних відносин. Реагуючи на такі зміни, вітчизняний законодавець цілком слушно закріпив у ст. 177 Цивільного кодексу України інформацію в якості об'єкта цивільних прав та право на інформацію як одне з особистих немайнових прав фізичної особи у ст. 302 Цивільного кодексу України.

Однак не зважаючи на такі позитивні нововведення, аналіз чинного законодавства України та практики його застосування свідчить, що існуючий стан правового регулювання цивільних інформаційних відносин є незадовільним. Так, чинні нормативно-правові акти містять різні визначення інформації як об'єкта правовідносин та права на інформацію, що ускладнює їх застосування. Окрім того, легальні дефініції зазначених понять є недосконалими. Законодавство України містить багато правових норм, які відображають застарілі погляди на правову природу інформації як об'єкта правовідносин, зокрема норми щодо права власності на інформацію. Така недосконалість законодавства у першу чергу пов'язана з недостатньою розробленістю питань цивільно-правового регулювання інформаційних відносин. Зокрема, недостатньо дослідженою залишається юридична природа права на інформацію як суб'єктивного цивільного права, цивільно-правова регламентація його здійснення та захисту.

Розв'язання проблематики правового регулювання інформаційних відносин започатковано вченими: Ю.М. Батуріним, І.Л. Бачило, А.Б. Вєнгєровим, О.А. Городовим, В.А. Дозорцевим, Р.А. Калюжним, В.О. Копиловим, Н.Ю. Корченковою, О.В. Кохановською, О.О. Кулініч, Л. Лесігом, В.М. Лопатіним, Л.П. Лорен, О.М. Насоновою, Д.В. Огородовим, Є.В. Пєтровим, М.М. Рассоловим, В.О. Рясенцевим, О.О. Снитніковим, Р. Столменом, М.О. Фєдотовим, М.Г. Цацанашвілі, В.С. Цимбалюком, М.Я. Швецем, Г. Штумпфом та іншими дослідниками.

Також теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці відомих українських та зарубіжних вчених: С.С. Алексєєва, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінкової, О.С. Йоффе, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, Л.О. Красавчикової, Н.С. Кузнєцової, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.О. Пілєнко, Й.О. Покровського, З.В. Ромовської, Н.О. Саніахметової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, М.О. Стефанчука, Р.О. Стефанчука, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича та інших.

У вітчизняній науці цивільного права було здійснено ряд досліджень інформації як об'єкта цивільних правовідносин та цивільних інформаційних правовідносин. Окремі питання, пов'язані з правом на інформацію, висвітлювалися у навчальних посібниках та наукових статтях. Однак комплексного дослідження права на інформацію в цивільному праві України, особливостей його здійснення та захисту, в сучасній вітчизняній науці цивільного права не проводилося, що і зумовило необхідність проведення такого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, де і виконувалася робота. Вона є складовою частиною загальної теми «Суб'єкти цивільного права України» (реєстраційний № РК 0106U 012117).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з'ясування юридичної природи права на інформацію, визначення способів, гарантій та меж його здійснення, форм та способів захисту даного суб'єктивного права, а також надання науково-теоретичних та практичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства.

Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання дослідження:

- визначити інформацію як об'єкт цивільних правовідносин, проаналізувати легальні та доктринальні дефініції даного об'єкта;

- з'ясувати зміст суб'єктивного права на інформацію в цивільному праві України;

- визначити співвідношення права на інформацію з цивільними особистими немайновими правами, об'єктом яких є інформація;

- виявити особливості здійснення права на інформацію;

- встановити юридичні гарантії здійснення права на інформацію;

- визначити межі здійснення права на інформацію;

- виявити умови, форми та способи захисту права на інформацію;

- підготувати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України в інформаційній сфері.

Об'єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають між суб'єктами цивільного права з приводу реалізації та захисту права на інформацію. право інформація захист

Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові роботи, міжнародні угоди, національне та зарубіжне законодавство, судова практика в сфері реалізації та захисту права на інформацію.

Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження дисертант застосовував загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: діалектичний, аналітико-синтетичний, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-логічний, метод комплексного аналізу тощо.

У якості методологічної основи дисертантом був використаний діалектичний метод, який дозволив дослідити суб'єктивне право на інформацію як у статиці, так і у динаміці, тобто виявити особливості його здійснення та захисту.

Історичний метод дозволив дослідити динаміку розвитку цивільно-правового регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу інформації, а також процес становлення права на інформацію у вітчизняному та зарубіжному законодавстві.

За допомогою порівняльно-правового методу проведено аналіз положень національного, зарубіжного та міжнародного законодавства в інформаційній сфері з метою виявлення його позитивних рис та недоліків.

Системно-структурний метод застосовувався для визначення місця цивільних інформаційних прав в системі особистих немайнових прав, їх класифікації, а також місця права на інформацію в системі цивільних інформаційних прав.

Формально-логічний метод використовувався для з'ясування змісту правових норм, формулювання визначень інформації як об'єкта цивільних правовідносин, суб'єктивного права на інформацію та інших дефініцій.

Метод комплексного аналізу дозволив провести всебічний аналіз цивільно-правового регулювання інформаційних відносин із урахуванням наукових праць не лише з юриспруденції, але й з філософії, інформатики, кібернетики, економіки тощо.

Соціологічний метод був використаний для опрацювання значної кількості матеріалів, що містяться в періодичних виданнях, в яких фахівці в сфері журналістики, інформатики, інтелектуальної власності висловлювали свої погляди та міркування стосовно проблем застосування норм законодавства України та законодавства інших країн в інформаційній сфері.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням права на інформацію як цивільного особистого немайнового права, особливостей його здійснення та захисту. Дослідження спрямоване на подальший розвиток права на інформацію в цивільному праві шляхом формування нових і вдосконалення існуючих правових конструкцій, понять і категорій, науково обґрунтованих пропозицій щодо поліпшення чинного законодавства.

Новизна дисертаційного дослідження конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях.

Вперше:

- встановлено, що цивільні немайнові права, об'єктом яких є інформація - цивільні інформаційні права, формують систему, центральне місце в якій займає право на інформацію. Запропоновано поділити цивільні інформаційні права залежно від їх функціонального призначення на 2 групи:

1) цивільні права, які закріплюють свободу поведінки особи в інформаційній сфері: право на інформацію та похідні від нього права, зокрема право на інформацію про стан свого здоров'я, право на ознайомлення з особистими паперами, переданими до фонду бібліотек або архівів, право вільного доступу до інформації про стан довкілля;

2) цивільні права, які спрямовані на встановлення меж інформаційної свободи особи: право на таємницю про стан здоров'я, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю особистого життя тощо;

- надано визначення здійснення права на інформацію, під яким пропонується розуміти вчинення управомоченою особою конкретних дій щодо збирання, зберігання, обробки та поширення інформації з метою задоволення своїх інформаційних потреб та інтересів;

- визначені межі здійснення права на інформацію, під якими автор пропонує розуміти передбачені законодавством форми та способи, якими управомочена особа може збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію;

- обґрунтована необхідність фіксації в чинному законодавстві такого спеціального способу захисту права на інформацію як визнання відкритою інформації, що була безпідставно віднесена до категорії з обмеженим доступом.

Удосконалено:

- визначення прав збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію, що складають зміст права на інформацію;

- визначення права на інформацію, під яким пропонується розуміти нормативно забезпечену можливість особи вільно збирати, зберігати, обробляти і поширювати інформацію у будь-який не заборонений законодавством спосіб.

Дістало подальший розвиток:

- положення про те, що цивільне право регулює суспільні відносини, котрі виникають із приводу інформації; врегульовані нормами цивільного права суспільні відносини, що виникають з приводу інформації між юридично-рівними особами внаслідок їх вільного волевиявлення, запропоновано позначати терміном «цивільні інформаційні правовідносини»;

- положення про те, що об'єктом цивільних інформаційних правовідносин є інформація як нематеріальне благо. Обґрунтована недоцільність визнання інформаційних речей чи інформаційних ресурсів об'єктами інформаційних правовідносин, оскільки зазначені блага є об'єктами речових правовідносин;

- положення про недоцільність закріплення права власності на інформацію у законодавстві, оскільки володіння, користування та розпорядження інформацією є неможливим.

- положення про те, що необхідним елементом механізму реалізації права на інформацію є юридичні гарантії здійснення права на інформацію та вдосконалено їх перелік. Під юридичними гарантіями здійснення права на інформацію запропоновано розуміти закріплені у законодавстві спеціальні юридичні засоби, які забезпечують реальність здійснення зазначеного суб'єктивного права;

- спростування висловленої в юридичній літературі позиції про можливість застосування речево-правових способів захисту для захисту права на інформацію;

- положення про те, що ефективно захистити право на інформацію можливо лише за допомогою способів захисту, які враховують специфіку даного суб'єктивного права.

Практичне значення одержаних результатів.

- у науково-дослідній сфері - матеріали дисертації можуть бути використані при подальших дослідженнях проблематики права на інформацію та цивільно-правового регулювання інформаційних відносин;

- у правотворчій сфері - сформульовані в дисертації положення щодо проблем правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері, а також конкретні рекомендації щодо змін чинного законодавства можуть стати основою законопроектів з цих питань;

- у сфері практичної діяльності - використання одержаних результатів надасть можливість вдосконалити роботу органів державної влади та посадових осіб, які здійснюють захист та охорону права на інформацію, а також надасть можливість приватним особам, адвокатам та правозахисним організаціям підвищити рівень захисту інформаційних прав особи.

- у навчальному процесі - результати дослідження можуть бути використані при проведенні лекційних і семінарських занять з навчальної дисципліни «Цивільне право», спецкурсів «Особисті немайнові права фізичних осіб» та «Право інтелектуальної власності».

Напрацьовані в процесі дисертаційного дослідження матеріали використовуються в ході проведення практичних та семінарських занять з курсів «Цивільне право», «Право інтелектуальної власності» на юридичному факультеті Національної академії управління (акт впровадження у навчальний процес від 16.09.2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства України були оприлюднені та обговорені на 7 науково-практичних конференціях: 1) міжнародній науково-практичній конференції «Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів» (Київ, 28-29 квітня 2004 р.); 2) науково-практичній конференції до Дня науки «Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки» (Чернігів, 19 травня 2005р.); 3) науково-практичній конференції «Духовні цінності в сучасному інформаційному суспільстві та український вибір» (Київ, березень-квітень 2006 р.); 4) науково-практичному столі «Проблеми здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи в умовах євроінтеграції» (Хмельницький, 12 жовтня 2007 р.); 5) міжнародній науковій конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.); 6) міжнародній науково-практичній конференції «Другі цивілістичні читання з питань права інтелектуальної власності, присвячені пам'яті професора О.А. Підопригори» (Київ, 22 квітня 2008 р.); 7) науковій конференції «Компаративістські читання» (Київ, 8-11 квітня 2009 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження висвітлено у 6 статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у тезах 6 доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що включають 7 підрозділів, висновків, додатку та списку використаних джерел (257 джерел). Повний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з яких 27 сторінок займає список використаних джерел та 1 сторінку займає додаток.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, об'єкт, предмет, мета і завдання роботи, надано характеристику основним методам дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, вказуються дані про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Право на інформацію як складова частина особистих немайнових прав» за своїм змістом є дослідженням проблем права на інформацію як цивільного особистого немайнового права та інформації як об'єкта даного суб'єктивного права. Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Інформація як об'єкт цивільних правовідносин» обґрунтовується, що суспільні з приводу інформації виникають як між суб'єктами, що знаходяться у відносинах влади і підпорядкування так і між юридично рівними особами регулюються приватними та публічними галузями права, відповідно вони регулюються публічними та приватними галузями права, зокрема й цивільним правом. Зазначене дає підстави констатувати існування цивільних інформаційних правовідносин, під якими дисертант пропонує розуміти врегульовані нормами цивільного права суспільні відносини, що виникають з приводу інформації між юридично-рівними особами внаслідок їх вільного волевиявлення.

Дисертант не погоджується з поглядами дослідників, які вважають можливим визнання в якості об'єктів інформаційних правовідносин інформаційних речей та інформаційних ресурсів і обґрунтовує висновок про те, що єдиним об'єктом цивільних інформаційних правовідносин є інформація як нематеріальне благо. У підрозділі досліджені визначення інформації, що містяться у вітчизняному та зарубіжному законодавстві, а також проаналізовані наукові погляди на дане нематеріальне благо. Дисертантом обґрунтована теза про недосконалість легальних дефініцій інформації як об'єкта правовідносин та надані конкретні пропозиції щодо їх вдосконалення.

У роботі виділені головні юридично-значимі ознаки інформації як об'єкта цивільних прав, а також наведений перелік основних видів інформації в цивільному праві залежно від правового режиму (відкрита інформація та інформація з обмеженим доступом; інформація, яка може бути товаром, та інформація, яка є невідчужуваним особистим благом; інформація як об'єкт права інтелектуальної власності та інформація, на яку відсутні виключні права).

У підрозділі 1.2. «Поняття та зміст права на інформацію - особистого немайнового права фізичної особи» обґрунтовано, що право на інформацію розвинулося з права на свободу слова, права на свободу вираження поглядів, прав вільно збирати та поширювати інформацію. Оскільки легальні визначення досліджуваного суб'єктивного права є недосконалими, запропоноване власне визначення права на інформацію, під яким пропонується розуміти нормативно забезпечену можливість особи вільно збирати, зберігати, обробляти і поширювати інформацію у будь-який не заборонений законодавством спосіб. Дисертантом сформульовані рекомендації щодо фіксації даного визначення у законодавстві. Також у підрозділі запропоновані вдосконалені визначення основних видів інформаційної діяльності (збирання, зберігання, обробка та поширення інформації), які містяться у ст. 14 Закону України «Про інформацію». У дисертаційному дослідженні обґрунтована недоцільність закріплення права власності на інформацію у законодавстві.

Пропонується позначити особисті немайнові права, об'єктом яких є інформація, терміном «цивільні інформаційні права». Цивільні інформаційні права за функціональним призначенням запропоновано поділити на дві групи. До першої групи відноситься право на інформацію та похідні від нього суб'єктивні права, котрі закріплюють свободу збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію, зокрема право на інформацію про стан свого здоров'я, право на ознайомлення з особистими паперами, переданими до фонду бібліотек або архівів, право вільного доступу до інформації про стан довкілля. До другої - інформаційні права, які визначають рамки інформаційної свободи, зокрема право на таємницю про стан здоров'я, право на повагу до гідності та честі, право на недоторканість ділової репутації, право на таємницю особистого життя.

Розділ другий «Здійснення права на інформацію» присвячений дослідженню способів, принципів, гарантій та меж здійснення права на інформацію. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Цивільно-правова регламентація здійснення права на інформацію» досліджено здійснення права на інформацію, під яким дисертант пропонується розуміти вчинення управомоченою особою конкретних дій щодо збирання, зберігання, обробки та поширення інформації з метою задоволення своїх інформаційних потреб та інтересів. Встановлено взаємозв'язок процесів здійснення прав збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію, що свідчить про доцільність об'єднання їх в єдине суб'єктивне право на інформацію.

Обґрунтовано, що право на інформацію може здійснюватись фактичними та юридичними способами. Фактичні способи полягають у здійсненні дій стосовно збору, зберіганню, обробці та поширенню інформації, які не мають ознак правочину. Юридичними способами здійснення права на інформацію є дії, або система дій, які мають ознаки правочину, тобто спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків щодо різних видів інформації. Встановлено, що існуючі в чинному цивільному законодавстві України договірні конструкції не можуть в повній мірі забезпечити опосередкування відносин, які виникають внаслідок здійснення права на інформацію. У зв'язку із зазначеним, дисертант вважає доцільною фіксацію в Цивільному кодексі України (далі - ЦК України) нового договірного типу - договору про надання інформації. Встановлено, що право на інформацію здійснюється у відповідності із загальноправовими принципами, принципами цивільного права та принципами здійснення цивільних прав.

У підрозділі 2.2. «Юридичні гарантії здійснення права на інформацію» досліджені юридичні гарантії здійснення права на інформацію, котрі є необхідним елементом механізму реалізації права на інформацію. Під юридичними гарантіями здійснення права на інформацію пропонується розуміти закріплені у законодавстві спеціальні юридичні засоби, які забезпечують реальність здійснення зазначеного суб'єктивного права.

На підставі аналізу чинного законодавства України, міжнародних угод та практики їх застосування виділені такі основні юридичні гарантії здійснення права на інформацію: можливість обмеження здійснення права на інформацію лише у передбачених Конституцією України випадках на підставі закону; заборона необґрунтованого засекречування інформації; доступність офіційної інформації для приватних осіб; свобода діяльності засобів масової інформації; свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості; наявність юридичної відповідальності за порушення права на інформацію. У підрозділі наведені пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері гарантування здійснення права на інформацію.

У підрозділі 2.3. «Межі здійснення права на інформацію» досліджено межі здійснення права на інформацію, тобто передбачені законодавством форми та способи, якими управомочена особа може збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію. Запровадження меж здійснення права на інформацію обумовлено необхідністю дотримання прав та інтересів інших осіб, а також потребою забезпечення загальнонаціональних інтересів.

Встановлено, що окрім 13 ЦК України, яка передбачає загальні межі здійснення суб'єктивних прав, межі здійснення права на інформацію фактично встановлені у низці нормативно-правових актів України та міжнародних угодах. Аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства, а також практики його застосування дає дисертанту підстави стверджувати, що здійснення права на інформацію поза межами даного суб'єктивного права може полягати у розголошенні інформації про приватне життя; порушенні прав інтелектуальної власності; поширенні неправдивої інформації, що порочить честь, гідність чи ділову репутацію особи; поширенні інформації, що розпалює расову, національну, релігійну ворожнечу тощо.

Третій розділ «Захист права на інформацію» присвячений дослідженню підстав, форм та способів захисту права на інформацію і складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Поняття та форми захисту права на інформацію» пропонується під охороною права на інформацію розуміти сукупність засобів, які забезпечують нормальний хід реалізації даного суб'єктивного права, попереджають його порушення, забезпечують відновлення у разі порушення та усувають причини, що їх породжують. У такому разі поняття «охорона права на інформацію» охоплює поняття «захист права на інформацію». Захист права на інформацію розглядається як правомірна реакція фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави на порушення, невизнання чи оспорювання права на інформацію з метою припинення порушення, поновлення чи визнання зазначеного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди. Ключову роль у механізмі захисту права на інформацію відіграє суб'єктивне право на захист, яке необхідно розглядати, як можливість особи використовувати заходи правоохоронного характеру з метою запобігання протиправним посяганням на суб'єктивне право на інформацію та поновлювати його у разі порушення. Посягання на право на інформацію можуть бути у формі порушенні, оспорюванні, чи невизнанні даного права. Захист права на інформацію відбувається в юрисдикційній чи неюрисдикційній формі.

У підрозділі 3.2. «Цивільно-правові способи захисту права на інформацію» на підставі аналізу законодавства України та практики його застосовування зроблено висновок, що захист права на інформацію може здійснюватись за допомогою низки способів захисту цивільних прав, які становлять систему. Встановлено, що застосування того чи іншого способу захисту права на інформацію обумовлено характером посягання на зазначене суб'єктивне право.

Всі способи захисту права на інформацію можна класифікувати за різними критеріями. Способи захисту права на інформацію можна поділити на загальні та спеціальні; превентивні, пресікальні, відновлювальні та компенсаційні; міри юридичної відповідальності та способи захисту, котрі не пов'язаний з юридичною відповідальністю.

Спростовано висловлене в юридичній літературі положення про можливість застосування речево-правових способів для захисту права на інформацію в силу існування суттєвих відмінностей між зазначеним суб'єктивним правом та речовими правами. У підрозділі обґрунтовано необхідність фіксації в чинному законодавстві такого спеціального способу захисту права на інформацію, як визнання відкритою інформацію, що була безпідставно віднесена до категорії з обмеженим доступом.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розробці права на інформацію, як можливості особи вільно збирати, зберігати, обробляти і поширювати інформацію у будь-який не заборонений законодавством спосіб.

Теоретичними узагальненнями та новими підходами у вирішенні наукової проблеми є такі положення.

В наш час суспільні відносини в інформаційній сфері регулюються приватним та публічними галузями права, зокрема й цивільним правом. Зазначене дає підстави констатувати існування цивільних інформаційних правовідносинами, під якими пропонується розуміти врегульовані нормами цивільного права суспільні відносини, що виникають з приводу інформації між юридично-рівними особами внаслідок їх вільного волевиявлення. Об'єктом цивільних інформаційних правовідносин є інформація як нематеріальне благо. Інформацією як об'єктом цивільних прав є нематеріальні результати інтелектуальної (розумової) діяльності людини, які існують у будь-якій формі, доступній для сприйняття людиною чи технічним пристроєм. Інформація у цивільних правовідносинах може виступати у якості відкритої інформації, інформації з обмеженим доступом, об'єкта права інтелектуальної власності та особистого немайнового блага (честі, гідності, ділової репутації, імені особи тощо).

Застосування інституту права власності для регулювання цивільних інформаційних відносин є безперспективним. Для впорядкування зазначених відносин повинні застосовуватися спеціальні юридичні конструкції, що передбачають фіксацію немайнових прав на інформацію.

Закріплені у чинному цивільному законодавстві особисті немайнові права, об'єктом яких є інформація, позначені терміном «цивільні інформаційні права». Зазначені суб'єктивні права формують систему, центральне місце в якій займає право на інформацію.

Цивільні інформаційні права залежно від їх функціонального призначення поділяються на цивільні права, які закріплюють свободу поведінки особи в інформаційній сфері (право на інформацію, право на інформацію про стан свого здоров'я, право на ознайомлення з особистими паперами, переданими до фонду бібліотек або архівів, право вільного доступу до інформації про стан довкілля) та цивільні права, які спрямовані на встановлення меж інформаційної свободи особи (право на таємницю про стан здоров'я, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю особистого життя тощо).

Правом на інформацію як цивільне особисте немайнове право є нормативно забезпеченою можливістю особи вільно збирати, зберігати, обробляти і поширювати інформацію у будь-який не заборонений законодавством спосіб. Право збирати інформацію є нормативно забезпечена можливість особи здійснювати комплекс дій, метою яких є поява тієї чи іншої інформації у суб'єкта. Право зберігати інформацію слід розуміти як нормативно забезпечену можливість особи тримати на будь-яких інформаційних носіях (паперових, електронних та інших) зібрану первинну чи перероблену інформацію певний період часу. Право обробляти інформацію слід розуміти, як нормативно забезпечену можливість особи змінювати певну первинну інформацію. Право поширювати інформацію слід розуміти, як нормативно забезпечену можливість особи здійснювати комплекс дій з метою зробити доступною для визначеного чи невизначеного кола осіб ту чи іншу інформацію.

Здійсненням права на інформацію є вчинення управомоченою особою конкретних дій щодо збирання, зберігання, обробки та поширення інформації з метою задоволення своїх інформаційних потреб та інтересів. Здійснення окремих правомочностей, що входять до складу права на інформацію, в багатьох випадках неможливо без реалізації інших його складових. Право на інформацію як абсолютне право здійснюється шляхом активних дій самої управомоченої особи. Право на інформацію здійснюється юридичними або фактичними способами протягом усього життя фізичної особи відповідно до загальноправових принципів, принципів цивільного права та принципів здійснення цивільних прав. До принципів здійснення цивільних прав слід відносити: принцип вільного здійснення цивільних прав, принцип розумності та добросовісності здійснення цивільних прав, принцип здійснення суб'єктивних прав у передбачених законодавством межах.

Необхідним елементом механізму реалізації права на інформацію є юридичні гарантії здійснення права на інформацію, під якими пропонується розуміти закріплені у законодавстві спеціальні юридичні засоби, які забезпечують реальність здійснення зазначеного суб'єктивного права. Основними юридичними гарантіями здійснення права на інформацію є: можливість обмеження здійснення права на інформацію лише у передбачених Конституцією України випадках на підставі закону; заборона необґрунтованого засекречування інформації; доступність офіційної інформації для приватних осіб; свобода діяльності засобів масової інформації; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості; наявність юридичної відповідальності за порушення права на інформацію.

Межами здійснення права на інформацію є передбачені законодавством форми та способи, якими управомочена особа може збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію. Запровадження меж здійснення права на інформацію обумовлено необхідністю дотримання прав та інтересів інших осіб, а також потребою забезпечення загальнонаціональних інтересів. Межі здійснення права на інформацію, в першу чергу, забезпечуються закріпленням у законодавсті категорії інформації з обмеженим доступом. Здійснення права на інформацію поза межами даного суб'єктивного права може полягати у розголошенні інформації про приватне життя; порушенні прав інтелектуальної власності; поширенні неправдивої інформації, що порочить честь, гідність чи ділову репутацію особи; поширенні інформації, що розпалює расову, національну, релігійну ворожнечу тощо.

Під захистом права на інформацію пропонується розуміти правомірну реакцію фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави на порушення, невизнання чи оспорювання права на інформацію з метою припинення порушення, поновлення чи визнання зазначеного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди. Ключову роль у механізмі захисту права на інформацію відіграє право на захист, яке необхідно розглядати як можливість особи використовувати заходи правоохоронного характеру з метою запобігання протиправним посяганням на суб'єктивне право на інформацію та поновлювати його у різі порушення.

Право на інформацію захищається за допомогою низки цивільно-правових способів захисту, які можуть бути поділені на загальні та спеціальні; пресікальні, відновлювальні та компенсаційні; міри цивільно-правової відповідальності та способи захисту права на інформацію, які не пов'язані з мірами цивільно-правової відповідальності. Речево-правові способи захисту не можуть бути застосовані для захисту права на інформацію. Необхідною є фіксація в чинному законодавстві такого спеціального способу захисту права на інформацію, як визнання відкритою інформації, що була безпідставно віднесена до категорії з обмеженим доступом.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гоголь Б.М. Проблеми цивільно-правової охорони комерційної таємниці в Україні / Б.М. Гоголь // Вісник господарського судочинства. - 2004. - № 3. - С. 264-266.

2. Гоголь Б.М. Деякі проблемні питання цивільно-правового регулювання інформаційних відносин / Б.М. Гоголь // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 2. - С. 199-203.

3. Гоголь Б.М. Проблеми визначення інформації як об'єкта цивільних правовідносин / Б.М. Гоголь // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 5. - С. 142-47.

4. Гоголь Б.М. Зміст права на інформацію / Б.М. Гоголь // Юридична Україна. - 2008. - № 5. - С. 64-68.

5. Гоголь Б.М. Юридичні гарантії здійснення права на інформацію / Б.М. Гоголь // Університетські наукові записки. - 2008. - №. 3. - С. 94-97.

6. Гоголь Б.М. Цивільно-правове регулювання здійснення права на інформацію / Б.М. Гоголь // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 8. - С. 37-39.

7. Гоголь Б.М. Проблеми цивільно-правової охорони комерційної таємниці у контексті європейської інтеграції України / Б.М. Гоголь // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів. Міжнародна науково-практична конференція (Київ, 28-29 квітня 2004 р.). Збірник наукових праць. В 2 ч. / Редкол.: С.А. Єрохін, В.Ф. Погорілко, Я.М. Шевченко та ін. - К.: Національна академія управління, 2004. Ч. 1. - С. 644-648.

8. Гоголь Б.М. Деякі проблеми цивільно-правового регулювання товарного обігу інформації / Б.М. Гоголь // Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки. Всеукраїнська науково-практична конференція до Дня науки (Чернігів, 19 травня 2005 р.). Збірник матеріалів. - Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2005. - С. 254-257.

9. Гоголь Б.М. Право на інформацію як особисте немайнове право / Б.М. Гоголь // Проблеми здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи в умовах євроінтеграції (Хмельницький 12 жовтня 2007 р.) : Науково-практичний стіл : Збірник тез наукових повідомлень учасників / Ред. кол. Білоусов Ю.В., Бобрик В.І. - Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. - С. 181-190.

10. Гоголь Б.М. Особливості здійснення права на інформацію / Б.М. Гоголь // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез міжнародної наукової конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.): У 4-х частинах. - Частина третя: «Цивільне право. Сімейне право. Міжнародне приватне право. Комерційне право. Цивільний, господарський та адміністративний процес». - Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2008. - С. 60-61.

11. Гоголь Б.М. Комерційна інформація - особливий об'єкт права інтелектуальної власності / Б.М. Гоголь // Другі цивілістичні читання з питань права інтелектуальної власності, присвячені пам'яті професора О.А. Підопригори. - Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - 2009. - С. 205-208.

12. Гоголь Б.М. Інформація як об'єкт правовідносин в цивільному праві України та РФ / Б.М. Гоголь // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку. Зб. статей / За ред. Ю.С. Шемшученка, Л.В. Губерського, І.С. Гриценка; упор. О.В. Кресів. - К.: Логос, 2009. - С. 475-477.

АНОТАЦІЯ

Гоголь Б.М. Право на інформацію в цивільному праві України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2010.

Дисертація містить комплексний цивільно-правовий аналіз теоретичних та практичних проблем права на інформацію в цивільному праві України. У роботі проведено дослідження інформації як об'єкта цивільних прав, виділені її основні ознаки та види. Особливу увагу в дисертаційному дослідженні приділено праву на інформацію як цивільному особистому немайновому праву, процесу становлення даного права у законодавстві України, міжнародних угодах та законодавстві зарубіжних країн, змісту права на інформацію та його співвідношення з іншими цивільними правами, об'єктом яких є інформація. У роботі розглядаються способи, принципи та особливості здійснення права на інформацію. Досліджені юридичні гарантії та межі здійснення права на інформацію. Також у дисертації досліджені підстави, форми та способи захисту права на інформацію. В роботі викладено низку пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства.

Ключові слова: інформація, цивільні інформаційні правовідносини, право на інформацію, інформаційне право, здійснення права на інформацію, захист права на інформацію.

АННОТАЦИЯ

Гоголь Б.Н. Право на информацию в гражданском праве Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2010.

Диссертация содержит комплексный гражданско-правовой анализ теоретических и практических проблем права на информацию в гражданском праве Украины.

В работе обоснована необходимость гражданско-правового регулирования информационных отношений, которые возникают между юридически-равными лицами вследствие их свободного волеизъявления. В диссертации проведено исследование информации как объекта гражданских прав, определены его юридически-значимые признаки и основные виды. Предложено авторское определение данного нематериального блага.

Рассматривается процесс становления права на информацию в законодательстве Украины, международных соглашениях и законодательстве зарубежных стран. Исследуются сущность права на информацию, его содержание, которое составляют права собирать, хранить, обрабатывать и распространять информацию. Предложено авторские определение права на информацию и разработаны практические рекомендации по его фиксации в законодательстве. Диссертантом сформулированы определения основных действий с информацией: сбор, хранение, обработка, распространение.

Обосновывается нецелесообразность закрепления права собственности на информацию. В работе исследуется соотношение права на информацию с другими гражданскими правами, объектом которых является информация (гражданскими информационными правами). Предложен перечень гражданских информационных прав. Установлено, что гражданские информационные права составляют систему, ключевое место в которой занимает право на информацию. В диссертации предложена классификация гражданских информационных прав на две группы за их функциональным назначением.

Сформулировано определение понятия осуществления права на информацию. Установлена связь процессов осуществления прав собирать, хранить, обрабатывать и распространять информацию, что также свидетельствует о целесообразности объединения указанных прав в единое субъективное право - право на информацию. В работе рассматриваются фактические и юридические способы осуществления права на информацию.

Проведено исследование юридических гарантий права на информацию, предложено определения указанного понятия и приведен перечень основных юридических гарантий осуществления права на информацию. Сформулированы рекомендации по совершенствованию законодательства Украины с целью улучшения гарантирования осуществления права на информацию. Сделан вывод о необходимости осуществления права на информацию в пределах, установленных в действующем законодательстве, с целью соблюдения прав и интересов других лиц и обеспечения общенациональных интересов. Предложено авторское определение понятия «пределы осуществления права на информацию». В диссертации исследованы общие и специальные пределы осуществления права на информацию. Приведен перечень основных случаев осуществления права на информацию за пределами данного субъективного права.

Проведено разграничение понятий «охрана права на информацию» и «защита права на информацию», даны авторские определения указанных понятий. Сделан вывод, что право на защиту является элементом права на информацию. В работе исследованы такие посягательства на право на информацию как нарушение, оспаривание, непризнание. Рассмотрены юрисдикционная и неюрисдикционная формы защиты права на информацию. Установлено, что защита права на информацию может осуществляться при помощи ряда способов защиты гражданских прав. Предложены классификации способов защиты права на информацию за несколькими критериями. Обоснована невозможность применения вещно-правовых способов защиты права на информацию в силу существования отличий между указанным субъективным правом и вещными правами. В работе обоснована необходимость закрепления в законодательстве такого специального способа защиты права на информацию, как признание открытой информации, которая была безосновательно отнесена к информации с ограниченным доступом, и приведены конкретные рекомендации по фиксации данного способа защиты в законодательстве.

Ключевые слова: информация, гражданские информационные правоотношения, право на информацию, информационное право, осуществления права на информацию, защита права на информацию.

SUMMARY

Gogol B.M. Right to information in civil law of Ukraine. - Manuscript.

The dissertation for obtaining the scientific degree of Candidate of legal sciences in the speciality 12.00.03 - Civil Law and Civil Procedure, Family Law, Private International Law. - V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2010.

The dissertation contains a comprehensive analysis of theoretical and practical problems concerning the right to information in civil law of Ukraine. The investigation was conducted on information as the object of civil rights. Special attention in the dissertational research was given to the right to information as the civil personal non-property right, to the process of establishing above mentioned right in legislation of Ukraine, international agreements and legislation of foreign countries, to the content of right to information and its correlation with another informational rights.

Ways, principles and specifics of realization of the right to information were analyzed in thesis. Legal guarantees and limits of realization of right to information were researched in dissertation. The grounds, forms and methods of protection of right to information were developed. Some ways of improvement of the legislation were stated in the dissertation.

Key words: information, civil informational relations, right to information, informational right, realization of right to information, protection of right to information.

Размещено на Allbest.ru

...