Особливості правового регулювання відносин із працевлаштування

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК: 349.22

Особливості правового регулювання відносин із працевлаштування

Спеціальність 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Гаврилов Едуард Валентинович

ЛУГАНСЬК 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Іншин Микола Іванович, Харківський національний університет внутрішніх справ МВС України, начальник навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент,

Щербіна Віктор Іванович,

Академія митної служби України,

завідуючий кафедрою цивільно-правових дисциплін;

кандидат юридичних наук, доцент Журавльов Дмитро Володимирович,

Академія нотаріату України, голова Запорізького обласного відділення.

Захист відбудеться «19» листопада 2010 р. о «10» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.10 Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034,
м. Луганськ, вул. Ватутіна, 1 (8 корпус).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний 20а.

Автореферат розісланий «18» жовтня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.І. Шамшина

зайнятість правовідносини трудовий

АНОТАЦІЇ

Гаврилов Е.В. Особливості правового регулювання відносин з працевлаштування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення / Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - Луганськ, 2010.

Дисертацію присвячено теоретичним і практичним проблемам правового регулювання працевлаштування населення України. У дисертації визначено місце інституту працевлаштування в предметі трудового права; здійснено теоретичний аналіз категорій: «ринок праці», «зайнятість», «працевлаштування».

Правовідносини з працевлаштування - це врегульовані нормами трудового права відносно складні процедурні суспільні відносини немайнового характеру, що виникають, змінюються і припиняються, як правило, до укладення трудового договору й мають на меті виникнення трудових правовідносин.

До основних принципів правового регулювання відносин з працевлаштування належать: забезпечення рівних можливостей громадянам України в реалізації конституційного права на працю; відповідальність держави за формування і проведення в життя політики у сфері працевлаштування; (в) добровільність вступу громадян у такі правовідносини; здійснення працевлаштування в основному спеціально уповноваженими органами.

Існує нагальна потреба розробки і прийняття законопроекту "Про недержавні агентства зайнятості", яким належить установити правовий механізм регулювання діяльності приватних агентств зайнятості як недержавних учасників ринку послуг по пошуках і добору кандидатів на вакансії й по сприянню громадянам у працевлаштуванні. На підставі проведеного аналізу внесено пропозиції щодо удосконалення діючих та розробки нових нормативно-правових актів у сфері зайнятості та працевлаштування.

Ключові слова: працевлаштування; особа, яка шукає роботу; роботодавець; державна служба зайнятості, приватне агентство зайнятості, підходяща робота.

Гаврилов Э.В. Особенности правового регулирования отношений по трудоустройству. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения / Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. - Луганск, 2010.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам правового регулирования трудоустройства населения Украины. В диссертации определено место института трудоустройства в предмете трудового права. Осуществлен теоретический анализ категорий: «рынок труда», «занятость», «трудоустройство».

Правоотношения по трудоустройству - это урегулированные нормами трудового права относительно сложные процедурные общественные отношения неимущественного характера, возникающие, изменяющиеся и прекращающиеся, как правило, до заключения трудового договора и имеющие целью возникновение трудовых правоотношений.

К основным принципам правового регулирования отношений по трудоустройству относятся: (а) обеспечение равных возможностей гражданам Украины в реализации конституционного права на труд; (б) ответственность государства за формирование и проведение в жизнь политики в сфере трудоустройства; (в) добровольность вступления граждан в правоотношения по трудоустройству; (г) осуществление трудоустройства в основном специально уполномоченными органами; (д) эффективное использование рабочей силы и обеспечения социальной защиты граждан от безработицы; (е) всеобщность трудоустройство; (ж) предоставление особой поддержки лицам, требующим повышенной социальной защиты; (з) сотрудничество граждан, государственных органов, работодателей и профсоюзов на паритетности и равенстве в этом процессе; (и) международное сотрудничество в вопросах трудоустройства.

Серьезным шагом на пути формирования цивилизованных отношений в сфере трудоустройства могла бы стать ратификация Верховной Радой Украины Конвенций МОП №88 "Об организации службы занятости" и №181 "О частных агентствах занятости".

Существует необходимость в разработке и принятии законопроекта "О негосударственных агентствах занятости", который должен установить правовой механизм регулирования деятельности частных агентств занятости как негосударственных участников рынка услуг по поиску и подбору кандидатов на вакансии и по содействию гражданам в трудоустройстве.

Проанализировано современное состояние нормативно-правового обеспечения трудоустройства в Украине; исследованы международно-правовые нормы в сфере регулирования занятости и трудоустройства; проанализирован опыт промышленно развитых стран в сфере обеспечения занятости населения; проанализированы гарантии прав человека в сфере занятости и трудоустройства. Так, гарантии в сфере занятости и трудоустройства можно объединить в следующие группы: гарантии, направленные на обеспечение свободного выбора работы; гарантии, направленные на защиту трудовых прав работников во время установления и прекращения трудовых отношений; гарантии, направленные на снижение безработицы и обеспечение безработных средствами к существованию; специальные гарантии работникам со сниженной конкурентоспособностью на рынке труда. На основании проведенного анализа внесены предложения относительно усовершенствования действующих и разработки новых нормативно-правовых актов в сфере занятости и трудоустройства.

Ключевые слова: трудоустройство; лицо, ищущее работу; работодатель; государственная служба занятости; частное агентство занятости; подходящая работа.

Hovrulov E.V. Peculiarities of Legal Regulation of Employment Relations. - Manuscript.

Thesis for Candidate Degree in Law, specialty 12.00.05 - labour law; law of social security / - Volodymyr Dahl East Ukrainian National University. _ Luhansk, 2010.

The thesis is devoted to theoretical and practical problems of legal regulation of the Ukrainian population employment. The research focuses on determination of the place of institution of employment in the subject of labour law; theoretical analysis of such categories as “labour market”, “job”, “employment”.

Legal relations of employment are rather complicated procedural social non-property relations regulated by rules of labour law; usually arising, changing and terminating before the draft of an employment contract; aimed to create labour relations.

The main principles of legal regulation of employment relations are: providing citizens of Ukraine with equal opportunities of exercising their constitutional right for labour; state's responsibility concerning forming and enforcement of employment policy; voluntary entering into such relations; realization of employment mainly by specially authorized bodies.

There is an exigency of drawing-up and adopting a legislative draft “On nongovernmental employment agencies”, which should determine legal mechanism of regulation the activity of private employment agencies as nongovernmental participants of service market, searching and selecting candidates on vacancies and assisting citizens in their employment. On analyzing, proposals concerning improvement of acting and drawing-up of new regulatory legal acts were offered.

Key words: employment, job seeker, employer, State Employment Service, private employment agency, suiting job.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституція України, будучи фундаментом національної правової системи, закріпила її основним пріоритетом забезпечення прав та свобод людини і громадянина. На вирішення цього завдання спрямовані сьогоднішні політико-правові й соціально-економічні реформи. Проте швидких позитивних результатів останніх не спостерігається, що спричинило наростання в суспільній свідомості тривоги перед економічною нестабільністю в державі, безробіттям та іншими негативними соціальними явищами.

Безробіття ? найбільш гостра економічна й соціальна проблема ринкової економіки, що набула в Україні масового характеру і становить реальну загрозу для розвитку суспільства як основний чинник розширення бідності й деградації населення. Основні негаразди ринку праці держави пов'язані зі зростанням безробіття, збільшенням чисельності громадян, які шукають роботу тривалий час, а також з наявністю серйозних проблем з працевлаштуванням окремих груп населення (молоді, жінок, інвалідів, літніх людей і деяких інших категорій осіб).

За таких умов недопущення масового безробіття і створення ефективної системи працевлаштування повинні стати найважливішими завданнями державної політики. З одного боку, ефективне використання робочої сили багато в чому визначає стан економіки, з другого - зайнятість є основою життєдіяльності й добробуту більшості населення країни. Основний Закон проголошує Україну соціальною державою, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя й вільний розвиток людини. Це також зобов'язує державу до проведення активної соціальної політики в першу чергу у сфері працевлаштування. Таке становище ставить на перший план питання вдосконалення правового регулювання відносин з працевлаштування, що вимагає проведення всестороннього наукового аналізу відповідних правових проблем й вироблення конкретних обґрунтованих пропозицій. Хоча влада й робить певні кроки в бік налагодження вказаної ситуації, однак вони безсистемні, а застосовувані заходи мають характер насамперед політичної доцільності, а не науково аргументованого розрахунку.

Теоретичним підґрунтям даного дослідження послужили наукові праці таких учених-правознавців, як М.Г. Александров, Л.Я. Гінзбург, М.І. Іншин, Л.І. Лазор, В.В. Лазор, Р.З. Лівшиць, А.Ю. Пашерстник, О.І. Процевський, С.М. Прилипко, В.М. Скобєлкін, О.В. Смирнов, А.І. Ставцева, Б.С. Стичинський, В.М. Толкунова, К.П. Уржинський, Р.І. Шабанов, Г.І. Чанишева, В.І. Шербина, О.М. Ярошенко та ін. Однак, незважаючи на отримані ними вагомі здобутки, слід наголосити, що в Україні немає жодної комплексної наукової роботи, присвяченої особливостям правового регулювання відносин з працевлаштування. Вказаним і зумовлюються своєчасність і важливість комплексного дослідження широкого кола питань, пов'язаних з удосконаленням правового регулювання відносин з працевлаштування в умовах ринкової економіки, що й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до комплексної цільової програми навчального закладу й кафедри "Актуальні проблеми розвитку українського законодавства на сучасному етапі". Тема роботи узгоджується з планами наукових досліджень кафедри правознавства університету.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на підставі чинного законодавства і практики його застосування, висновків та ідей правової науки комплексно розкрити сутність і значення правовідносин з працевлаштування, встановити на цій підставі їх місце в трудовому праві та співвідношення з трудовими правовідносинами, підготувати практичні рекомендації й наукові пропозиції з розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення і правозастосовної практики.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються наступні дослідницькі завдання:

- визначити місце правовідносин з працевлаштування в трудовому праві;

- сформулювати дефініцію поняття "правовідносини з працевлаштування";

- визначити ознаки правовідносин з працевлаштування;

- провести класифікацію правовідносин з працевлаштування;

- обґрунтувати підстави виникнення і припинення правовідносин з працевлаштування;

- охарактеризувати стадії реалізації правовідносин з працевлаштування;

- розкрити зміст принципів правового регулювання відносин з працевлаштування;

- визначити учасників правовідносин з працевлаштування і показати їх правове положення;

- установити об'єкт правовідносин з працевлаштування й охарактеризувати їх зміст;

- окреслити напрямки вдосконалення правового регламентування правовідносин з працевлаштування в умовах ринкової економіки.

Об'єктом дослідження є система відносин у сфері реалізації громадянами права на працевлаштування в умовах розвитку ринкової економіки.

Предметом дослідження є система правових норм, що регулюють відносини з працевлаштування, чинне трудове законодавство України й міжнародні правові акти, що містять особливості реалізації й захисту права на працевлаштування в сучасних умовах.

Методи дослідження. Методологічні підвалини дослідження становить діалектичний метод пізнання правових явищ (правовідносини з працевлаштування розглядаються в розвитку і взаємодії), який разом з іншими загальнонауковими і спеціальними методами дозволив ґрунтовно вивчити питання правового регулювання цих відносин. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат науки трудового права (запропоновано дефініції понять "правовідносини з працевлаштування", "орган, що сприяє працевлаштуванню" та ін.) (підрозділи 1.1; 3.3). Оперування методами класифікації і групування надало можливості окреслити види принципів правового регулювання правовідносин з працевлаштування; стадії його реалізації (підрозділ 1.2; 2.2). Засоби формальної логіки у поєднанні із системно-структурним методом використані в процесі аналізу складу досліджуваних правовідносин (розділ 3). Метод документального аналізу став у нагоді при з'ясуванні підстав виникнення трудових правовідносин та їх суб'єктів (підрозділ 2.2).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є одним із перших у вітчизняній науці трудового права комплексним науковим дослідженням проблем правового регулювання відносин з працевлаштування в Україні, розглянутих з позиції системності. Наукова її новизна визначається тим, що сформульовано основні концептуальні засади правового регулювання відносин з працевлаштування в сучасних умовах розвитку ринкових відносин в Україні. У результаті виконаної роботи сформульовано нові наукові положення й висновки, які запропоновано здобувачем особисто.

Уперше:

- обґрунтовано наявність стадій реалізації правовідносин з працевлаштування. До першої включаються зв'язки, що виникають між суб'єктами розглядуваних відносин до моменту визначення сторін майбутніх трудових правовідносин - роботодавця і працівника. Друга стадія розпочинається за наявності чітко вираженої згоди майбутніх суб'єктів трудових відносин щодо їх оформлення і триває до укладення трудового договору;

- доведено необхідність розробки і прийняття закону "Про недержавні агентства зайнятості", який повинен установити правовий механізм регулювання діяльності приватних агентств зайнятості як недержавних учасників ринку послуг по пошуку й добору кандидатів на вакансії й по сприянню громадянам у працевлаштуванні. Запропоновано постатейну структуру цього законопроекту;

- розглядається як обов'язок погодження на запропоновану підходящу роботу громадян, зареєстрованих як шукаючих роботу, й безробітних. Він не порушує конституційного права на працю й заборону використання примусової праці, оскільки звернення в державну службу зайнятості не позбавляє громадянина права шукати роботу самостійно або за посередництвом недержавних кадрових агентств, і в цих випадках законодавчо встановлені критерії підходящої роботи не застосовуються. Зазначені норми мають стимулюючу спрямованість і їх мета - спонукати людину до якнайшвидшого влаштування на роботу;

- аргументована доцільність ратифікації Верховною Радою України Конвенції МОП №181 "Про приватні агентства зайнятості".

Удосконалено:

- систему основних принципів правового регулювання відносин з працевлаштування в умовах ринкової економіки, як-от: (а) забезпечення рівних можливостей громадянам України в реалізації ними свого конституційного права на працю; (б) відповідальність держави за формування і проведення в життя політики у сфері працевлаштування; (в) добровільність вступу громадян у правовідносини з працевлаштування; (г) здійснення працевлаштування, як правило, спеціально уповноваженими органами; (д) ефективне використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття; (е) загальність працевлаштування; (є) надання особливої підтримки особам, які потребують підвищеного соціального захисту; (ж) співробітництво громадян, державних органів, роботодавців і профспілок на засадах паритетності й рівності в питаннях працевлаштування; (з) міжнародна співпраця в питаннях працевлаштування;

- визначення правовідносин з працевлаштування як урегульованих нормами трудового права відносних складних процедурних суспільних відносин немайнового характеру, які виникають, змінюються і припиняються, як правило, до укладення трудового договору і мають на меті виникнення трудових правовідносин.

Дістало подальшого розвитку:

- розуміння того, що правовідносини з працевлаштування становлять собою єдність 3-х взаємозалежних, але відносно самостійних груп правовідносин: (а) між органом з працевлаштування і громадянином, який шукає роботу; (б) між органом з працевлаштування й роботодавцем з приводу добору кандидатів на вакансії; (в) між громадянином і роботодавцем стосовно працевлаштування. Указано їх місце у предметі трудовому праві України;

- твердження щодо необхідності ратифікації Конвенції Міжнародної організації праці №88 "Про організацію служби зайнятості" з метою посилення заінтересованості державної служби зайнятості у втіленні в життя заходів активної політики і приведення її діяльності у відповідність з міжнародними стандартами;

- розуміння того, що критерії підходящої роботи, які містяться в Законі України "Про зайнятість населення", відрізняються від тих, які знайшли відбиття в актах МОП. Запропоновано розширити критерії підходящої роботи з урахуванням міжнародних стандартів.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації висновки, рекомендації та пропозиції можуть бути використані:

а) у науково-дослідницькій роботі - для подальших загальних і спеціальних наукових досліджень теоретичних і практичних проблем правового регулювання відносин з працевлаштування;

б) у правотворчості - в процесі вдосконалення чинних і підготовки проектів нових законодавчих актів у царині працевлаштування (Законів України "Про зайнятість населення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", законопроекту "Про недержавні агентства зайнятості"). Авторські рекомендації і пропозиції можуть бути враховані при розробленні і прийнятті нового Трудового кодексу України;

в) у правозастосуванні - як теоретична база для органів законодавчої й виконавчої гілок влади, судів, роботодавців, а також професійних спілок при вирішенні питань, пов'язаних із працевлаштуванням;

г) у навчальному процесі - при викладанні навчальної дисципліни "Трудове право України", підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій, а також у науково-дослідницькій роботі студентів, слухачів і курсантів вищих юридичних навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації й рекомендації оприлюднені в доповідях і наукових повідомленнях на міжнародних і національних науково-практичних конференціях: "Проблеми розбудови державності та народовладдя в Україні (до 20-річчя Народного Руху України за перебудову)" (м. Харків, 2009 р.), "Юридична осінь 2009 року" (м. Харків, 2009 р.), "Правові засоби забезпечення та захисту конституційних прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід" (м. Луганськ, 2010 р.), "Від громадянського суспільства - до правової держави" (м. Харків, 2010 р.), "Трудове право та проблеми соціального захисту населення в контексті правової держави" (м. Харків, 2010 р.).

Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції оприлюднені в 12 наукових публікаціях, зокрема, у 6 статтях у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України та в 6 тезах за результатами доповідей і наукових повідомлень на вказаних конференціях.

Структура дисертації відповідає меті й завданням дослідження. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, які містять 7 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (188 найменувань). Загальний обсяг роботи 197 сторінок, з яких основного тексту 179 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, простежується зв'язок роботи з науковими програмами й темами, формулюються її мета й завдання, визначаються об'єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, міститься інформація про апробацію й публікації результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1. “Теоретичні засади правовідносин із працевлаштування” складається із 2-х підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття й ознаки правовідносин із працевлаштування” дисертант виходить з того, що правовідносини з працевлаштування становлять собою єдність 3-х взаємозалежних, але відносно самостійних груп правовідносин: а) між органом з працевлаштування і громадянином, який шукає роботу; б) між органом з працевлаштування і роботодавцем з приводу добору кандидатів на вакансії; в) між громадянином і роботодавцем стосовно працевлаштування. Однак у деяких випадках межі між зазначеними групами правовідносин чітко не окреслені й мають умовний характер. Це, приміром, буває, коли роботодавець вживає заходів стосовно працевлаштування своїх працівників. У цьому разі відбувається об'єднання в одній особі органу, що працевлаштовує, і роботодавця.

Зроблено висновок, що відносини з працевлаштування є складними, процедурними, немайновими, відносними, виникаючими переважно до укладення трудового договору, маючими на меті виникнення трудових правовідносин.

У підрозділі 1.2. “Принципи правового регулювання відносин із працевлаштування” обстоюється позиція, що до принципів правового регламентування працевлаштування належать основні керівні засади, які знайшли відбиття в чинному законодавстві й виражають сутність правових норм у сфері регламентації відносин з працевлаштування. Їх значення полягає в тому, що вони віддзеркалюють єдність і зміст всієї системи відповідних правових норм, а також служать фундаментом для розвитку й удосконалення законодавства про працевлаштування та практики його застосування.

До основних принципів правового регулювання розглядуваних правовідносин належать: а) забезпечення рівних можливостей громадянам України в реалізації ними конституційного права на працю; б) відповідальність держави за формування і проведення в життя політики в царині працевлаштування; в) добровільність вступу громадян у правовідносини з працевлаштування; г) здійснення працевлаштування, як правило, спеціально уповноваженими органами; д) ефективне використання робочої сили й забезпечення соціального захисту громадян від безробіття; е) загальність працевлаштування; є) надання особливої підтримки особам, які потребують підвищеного соціального захисту; ж) співробітництво громадян, державних органів, роботодавців і профспілок на засадах паритетності й рівності в питаннях працевлаштування; з) міжнародна співпраця в питаннях працевлаштування.

З метою виведення правової регламентації працевлаштування на якісно новий рівень запропоновано включити у гл. 4 "Працевлаштування" проекту Трудового кодексу України (реєстраційний №1108; текст законопроекту поданого до 2-го читання 10 грудня 2009 р.) статтю, присвячену основним принципам правового регулювання відносин з працевлаштування.

Розділ 2. “Динаміка правовідносин із працевлаштування” складається із 2-х підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Підстави виникнення і припинення правовідносин із працевлаштування” обґрунтовано, що підставами виникнення, зміни і припинення досліджуваних правовідносин є правомірні дії - юридичні акти. Ними можуть бути дії як односторонні (наприклад, звернення громадянина до державної служби зайнятості), так і двосторонні (приміром, укладення договору між роботодавцем і недержавним кадровим агентством або між останнім і громадянином). Правовідносини з працевлаштування завжди припиняються укладенням трудового договору. Крім того, вони на будь-якій стадії можуть бути припинені одностороннім волевиявленням громадянина.

Установлено, що розглядувані правовідносини за участю недержавного агентства виникають на підставі відповідного договору з моменту його укладення і припиняються із закінченням строку його дії. Також вони можуть бути припинені у зв'язку з розірванням договору або визнанням його недійсним з підстав, передбаченим законодавством.

Правовідносини з працевлаштування між громадянином і роботодавцем виникають на підставі звернення громадянина до роботодавця для проведення переговорів і визначення можливості укладення трудового договору. Вони можуть виникнути також безпосередньо й на підставі договору. Так, випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу й випускником. Якщо такий випускник навчався за кошти третьої особи, його працевлаштування здійснюється за укладеною між ними угодою. У даному випадку підставою виникнення правовідносин з працевлаштування між громадянином і роботодавцем є фактичний склад. Таким випадком може також служити забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцеві.

У підрозділі 2.2. “Стадії реалізації правовідносин із працевлаштування” аргументовано стверджується, що реалізація правовідносин з працевлаштування складається із 2-х стадій.

До першої включаються всі зв'язки, що виникають між суб'єктами таких правовідносин до моменту визначення сторін майбутніх трудових правовідносин - роботодавця і працівника. Її можна назвати стадією пошуку потенційних учасників трудових правовідносин як безпосередньо самими можливими їх суб'єктами, так і за допомогою державних і недержавних служб зайнятості. На даному етапі роботодавець підшуковує самостійно або за допомогою посередників можливих працівників, здійснює процедури добору, тестування, конкурсу тощо, а особа, яка шукає роботу, - пошук можливого роботодавця. Ця стадія також охоплює: (а) надання особою, яка шукає роботу, документів, необхідних відповідно до законодавства для працевлаштування, (б) проходження процедур, результати яких є підставою для укладення трудового договору, тобто конкурсу, виборів та ін.

Другий етап реалізації правовідносин з працевлаштування розпочинається за наявності чітко вираженої згоди майбутніх суб'єктів трудових відносин щодо їх оформлення. Його учасниками є тільки майбутній роботодавець і майбутній працівник. Перший чітко виражає свою згоду стосовно прийняття конкретного працівника на вакантну посаду, а другий - щодо влаштування на роботу до цього роботодавця на певну посаду, а також готовність до обговорення умов укладення трудового договору.

Якщо в процедурі підбору працівника на вакантну посаду бере участь орган, що сприяє працевлаштуванню, моментом початку другої стадії реалізації правовідносин з працевлаштування є одержання згоди роботодавця на прийом на роботу конкретної особи і згода останньої на оформлення трудових відносин з відповідним роботодавцем. Як правило, на цьому етапі участь посередницького органу у відносинах з працевлаштування припиняється, але в недержавного посередника часто залишається функція за так званим гарантійним зобов'язанням. Якщо підібраний працівник протягом певного строку виявить себе не відповідаючим даній посаді за професійними якостями, недержавне кадрове агентство бере на себе зобов'язання повторно безкоштовно підібрати працівника на цю же посаду або ж повертає сплачену роботодавцеві суму за підбір персоналу.

Другий етап працевлаштування триває до укладення трудового договору. У цей момент правовідносини з працевлаштування припиняються й виникають трудові. У розглядуваних правовідносинах закладається своєрідний юридичний фундамент для ефективної реалізації трудових прав під час функціонування трудових відносин.

Розділ 3. “Склад правовідносин із працевлаштування” складається із 3-х підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Суб'єкти правовідносин із працевлаштування” доводиться, що учасниками відносин з працевлаштування можуть бути роботодавці, особи, які шукають роботу, й органи, що сприяють цій процедурі. Громадяни мають право на працевлаштування й вибір місця роботи шляхом безпосереднього звернення до юридичної або фізичної особи або за участі зазначеного органу, яким може бути як державна служба зайнятості, так і недержавний орган, що надає такі послуги. Таким органом слід визнати також підприємство, установу й організацію, одним з напрямків діяльності яких є надання громадянам, які звертаються до них, сприяння в пошуках роботи згідно із законодавством. Указані органи класифікуються за різними підставами. Можна виділити ті, для яких працевлаштування є головною або однією з головних функцій (державні служби зайнятості, недержавні агентства з працевлаштування), і ті, для яких працевлаштування служить лише додатковою функцією (роботодавці, які працевлаштовують своїх працівників). Залежно від періодичності здійснення діяльності з працевлаштування розрізняють органи, що виконують відповідні функції постійно (державна служба зайнятості) й ті, що зайняті цим тимчасово (роботодавці). Залежно від контингенту осіб, які працевлаштовуються, органи-посередники диференціюються на загальні і спеціальні. Загальні займаються влаштуванням на роботу всіх працездатних громадян, спеціальні - окремих їх категорій.

Державна служба зайнятості діє як єдина цілісна система органів виконавчої влади з трирівневою структурою. Перший (базовий) рівень - це районні, міські, міськрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо здійснюють прийом громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість. Другий - центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зі статусом обласних, що займаються територіальним розподілом трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб. Третій (верхній) - це Державний центр зайнятості, який відповідає за (а) реалізацію єдиної політики працевлаштування на всій території України, проведенням в життя заходів соціального захисту; (б) сприяння зайнятості незайнятих громадян; (в) організаційно-методичне, правове й нормативне забезпечення; (г) створення єдиної інформаційно-довідкової системи; (д) розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості; (е) підготовку кадрів усіх рівнів; (є) міжнародні зв'язки; (ж) раціональне використання коштів фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

На переконання автора дисертації, з метою посилення заінтересованості державної служби зайнятості у втіленні в життя заходів активної політики й приведення її діяльності у відповідність до міжнародних норм Верховній Раді й Кабінету Міністрів України необхідно розглянути питання про ратифікацію Конвенції МОП №88 "Про організацію служби зайнятості".

Основні недоліки в діяльності приватних агентств зайнятості спостерігаються по 3-х ключових напрямках. Перший полягає у значній кількості порушень вимог, установлених чинним законодавством, а саме: (а) здійснення посередницької діяльності з працевлаштування без отримання відповідної ліцензії; (б) порушення норм чинного законодавства серед агентств, що мають ліцензії на діяльність, пов'язану із залученням іноземної робочої сили та її вивезенням з України за кордон; (в) необґрунтоване стягування оплати; (г) низький рівень правової дисципліни працівників цих агентств; (д) низький рівень технічного оснащення останніх. Другий напрямок полягає в низькому відсотку реально працюючих приватних агентств зайнятості; третій - у недостатньо високій ефективності їх діяльності.

Існує нагальна потреба в розробці, а в подальшому ? в прийнятті законопроекту "Про недержавні агентства зайнятості". Цим законом належить закріпити правовий механізм регулювання діяльності приватних агентств зайнятості як недержавних учасників ринку послуг з пошуку й добору кандидатів на вакансії й зі сприяння їх здобувачам. Він має окреслити права, обов'язки й відповідальність цих агентств, установити порядок і форми їх взаємодії з органами державної влади, роботодавцями та профспілками. Основні послуги, що надаються недержавними агентствами зайнятості, повинні бути спрямовані: (а) на задоволення попиту на ринку праці шляхом добору здобувачів вакансій, які відповідають критеріям, визначеним роботодавцем; (б) на працевлаштування за кордоном; (в) на працевлаштування або просування по роботі; (г) на реалізацію цільових програм у сфері сприяння в підборі вакантних робочих місць для осіб, які потребують посиленого соціального захисту. Дисертантом запропоновано постатейну структуру законопроекту "Про недержавні агентства зайнятості".

У підрозділі 3.2. “Зміст правовідносин із працевлаштування” зазнав аналізу пп. "в" ч. 3 ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення", за яким громадяни, зареєстровані як шукаючі роботу, знімаються з обліку з дня, що настає після закінчення періоду такого пошуку, якщо вони відмовилися від 2-х пропозицій підходящої вакансії протягом відповідного періоду. Вважаємо, що погодження на запропоновану підходящу роботу слід розглядати як обов'язок. У зв'язку із цим виникає запитання: чи не порушують вищезазначені положення конституційне право громадянина на працю й заборону використання примусової праці, а також принципу співробітництва громадян, державних органів, роботодавців і профспілок на засадах паритетності й рівності в питаннях працевлаштування? Висловлено думку, що про таке порушення не може бути й мови, оскільки звернення у службу зайнятості не позбавляє особу права шукати роботу самостійно або за посередництвом недержавних агентств зайнятості, й у цих випадках критерії підходящої роботи, встановлені Законом України "Про зайнятість населення", не застосовуються. Такі критерії й обов'язок громадянина погодитися на запропоновану роботу є свого роду умовами надання соціальних послуг. Зазначені норми мають певну стимулюючу спрямованість, мета яких - спонукати громадянина до якнайшвидшого влаштування на роботу. Крім того, відмова від пропозиції підходящої вакансії деякою мірою свідчить про те, що в особи немає серйозного наміру приступити до роботи. Такий підхід не суперечить загальновизнаним міжнародним стандартам. Так, Конвенція МОП №168 "Про сприяння зайнятості та захист від безробіття" 1988 р. у ст. 3 повне безробіття визначає як втрату заробітку з причини неможливості знайти підходящу роботу особою, здатною й готовою трудитися, яка дійсно цього прагне. За ст. 21 цього ж міжнародного акта в допомозі, на яку захищена особа могла б мати право в разі повного безробіття, може бути відмовлено, а її виплату може бути зовсім чи тимчасово припинено або її розмір може бути скорочено, якщо заінтересована особа відмовляється від запропонованої підходящої роботи.

Критерії підходящої роботи, що містяться в Законі України "Про зайнятість населення" (професійна придатність громадянина; характеристики останнього місця роботи; стан здоров'я; транспортна доступність), відрізняються від тих, які знайшли віддзеркалення в актах МОП ? Конвенції №168 "Про сприяння зайнятості та захист від безробіття" й Рекомендації №176 "Щодо сприяння зайнятості та захисту від безробіття". Міжнародні критерії є повнішими порівняно з передбаченими законодавством України й більшою мірою враховують інтереси громадян. Існує нагальна потреба розширити критерії визначення поняття "підходяща робота" з урахуванням положень указаних міжнародних актів і внести відповідні зміни в ст. 7 зазначеного Закону.

У підрозділі 3.3. “Об'єкт правовідносин із працевлаштування” зроблено висновок, що об'єктом правовідносин з працевлаштування є суспільні відносини в цій сфері, на які впливає трудове право. Вони містять у собі зв'язки: (а) між органом з працевлаштування і громадянином, який звернувся за допомогою в пошуку роботи; (б) між органом з працевлаштування і роботодавцем з приводу добору й направлення на роботу осіб відповідної професії, спеціальності та кваліфікації; (в) між громадянином і роботодавцем стосовно працевлаштування.

При реалізації розглядуваних правовідносин за участю організації-посередника відбувається запозичення з цивільного права норм про оплату вартості послуг з пошуку працівника або підходящої роботи, про відповідальність служби зайнятості за невиконання зобов'язань та ін. Проте вказані цивільно-правові приписи не переважують трудо-правову спрямованість відносин з працевлаштування. Діючи від імені можливих сторін трудового договору, недержавні органи-посередники керуються в першу чергу нормами трудового права (наприклад, дотримання в необхідних випадках вимог про спеціальну правосуб'єктність працівника; захист його персональних даних; заборона необґрунтованої відмови в прийомі на роботу тощо). При цьому характерною особливістю правовідносин за участю органів-посередників виступає така мета, як подальше виникнення трудових відносин. Це є досить вагомим підтвердженням віднесення правовідносин з працевлаштування до предмета трудового права України. Усвідомлюючи важливість правового регулювання діяльності недержавних агентств зайнятості, МОП неодноразово приймала акти, що стосуються розглядуваної царини.

ВИСНОВКИ

У дисертації подане теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у вирішенні проблем правового регулювання відносин з працевлаштування в сучасних умовах, вдосконаленні понятійного апарату і формулюванні науково-практичних рекомендацій, які мають бути покладені в основу якісного перетворення механізму правового регулювання працевлаштування в Україні.

1. Правовідносини з працевлаштування - це врегульовані нормами трудового права відносні складні процедурні суспільні відносини немайнового характеру, що виникають, змінюються і припиняються, як правило, до укладення трудового договору й мають на меті виникнення трудових правовідносин.

2. Правовідносини з працевлаштування становлять собою єдність 3-х взаємозалежних, але відносно самостійних груп правовідносин: (а) між органом з працевлаштування і громадянином, який шукає роботу; (б) між органом з працевлаштування і роботодавцем з приводу добору кандидатів на вакансії; (в) між громадянином і роботодавцем стосовно працевлаштування.

3. До основних принципів правового регулювання відносин з працевлаштування належать: а) забезпечення рівних можливостей громадянам України в реалізації ними свого конституційного права на працю; б) відповідальність держави за формування і проведення в життя політики у сфері працевлаштування; в) добровільність вступу громадян у правовідносини з працевлаштування; г) здійснення працевлаштування, як правило, спеціально уповноваженими органами; д) ефективне використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття; е) загальність працевлаштування; є) надання особливої підтримки особам, які потребують підвищеного соціального захисту; ж) співробітництво громадян, державних органів, роботодавців і профспілок на засадах паритетності й рівності в питаннях працевлаштування; з) міжнародна співпраця в питаннях працевлаштування.

З метою виведення правового регулювання працевлаштування на якісно новий рівень запропоновано включити в гл. 4 "Працевлаштування" проекту нового Трудового кодексу України (реєстраційний №1108; текст законопроекту поданого до 2-го читання 10 грудня 2009 р.) статтю, присвячену основним принципам правового регулювання відносин з працевлаштування. Сформульовано її редакцію.

4. Реалізація правовідносин з працевлаштування складається з 2-х стадій. До першої включаються зв'язки, що виникають між суб'єктами відносин з працевлаштування до моменту визначення сторін майбутніх трудових правовідносин - роботодавця і працівника. Її можна назвати стадією пошуку учасників трудових відносин як безпосередньо самими можливими їх суб'єктами, так і за допомогою державних і недержавних служб зайнятості. На даному етапі роботодавець підшуковує самостійно або за допомогою посередників можливих працівників, здійснює процедури добору, тестування, конкурсу тощо, а особа, яка шукає роботу, - пошуки можливого роботодавця.

Другий етап реалізації досліджуваних правовідносин розпочинається за наявності чітко вираженої згоди майбутніх суб'єктів трудових відносин щодо їх оформлення. Його учасниками є майбутні роботодавець і працівник. Перший чітко виражає свою згоду стосовно прийняття конкретного працівника на вакантну посаду, а другий - щодо влаштування на роботу до цього роботодавця на певну посаду, а також готовність до обговорення умов укладення трудового договору. Цей етап триває до укладення трудового договору, після чого правовідносини з працевлаштування припиняються й виникають трудові. У правовідносинах з працевлаштування закладається своєрідний юридичний фундамент для ефективної реалізації трудових прав під час функціонування правовідносин трудових.

5. З метою посилення заінтересованості державної служби зайнятості у втіленні в життя заходів активної політики і приведення її діяльності до міжнародних норм вважаємо, що Верховній Раді й Кабінету Міністрів України слід розглянути питання про ратифікацію Конвенції МОП №88 "Про організацію служби зайнятості".

6. Одним з кроків на шляху формування цивілізованих відносин у царині послуг з працевлаштування могла б стати ратифікація Верховною Радою України Конвенції МОП №181 "Про приватні агентства зайнятості". Існує нагальна потреба розробки та прийняття законопроекту "Про недержавні агентства зайнятості", який повинен установити правовий механізм регулювання діяльності приватних агентств зайнятості як недержавних учасників ринку послуг по пошуках і добору кандидатів на вакансії й по сприянню здобувачам вакансій у працевлаштуванні. Закон має визначити права, обов'язки й відповідальність недержавних агентств зайнятості, встановити порядок і форми їх взаємодії з органами державної влади, роботодавцями та профспілками. Основними послугами, що надаються такими агентствами мають стати послуги, спрямовані: (а) на задоволення попиту на ринку праці шляхом підбору здобувачів вакансій, які відповідають критеріям, що висуваються роботодавцем; (б) на працевлаштування за кордоном; (в) на сприяння працевлаштуванню або просуванню по роботі; (г) на реалізацію цільових програм у сфері сприяння в підборі вакантних робочих місць для осіб, які потребують посиленого соціального захисту.

Запропоновано постатейну структуру законопроекту "Про недержавні агентства зайнятості".

7. З метою раціонального використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, усунення зловживань у виплаті матеріального забезпечення і в наданні соціальних послуг, і з урахуванням того, що особа не може бути одночасно і зайнятою і безробітною, вважаємо за необхідне п. 1 ч. 2 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" викласти в такі редакції:

"сума виплаченого забезпечення й вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі".

8. Погодження на запропоновану підходящу роботу громадянами, зареєстрованими як шукаючі роботу і як безробітні, треба розглядати як обов'язок, який не порушує конституційного права громадянина на працю й заборону використання примусової праці, оскільки звернення в державну службу зайнятості не позбавляє громадянина права шукати роботу самостійно або за посередництвом недержавних кадрових агентств і в цих випадках критерії підходящої роботи, встановлені Законом України "Про зайнятість населення", не застосовуються. Критерії підходящої роботи й обов'язок громадянина на неї погоджуватися є свого роду умовами надання соціальних послуг. Зазначені норми мають стимулюючу спрямованість і їх мета - спонукати громадянина до якнайшвидшого влаштування на роботу. Крім того, відмова особи від запропонованої їй підходящої роботи деякою мірою може свідчить про її небажання приступити до роботи.

9. Критерії підходящої роботи, що містяться в Законі України "Про зайнятість населення", відрізняються від тих, які знайшли відбиття в актах МОП ? Конвенції №168 "Про сприяння зайнятості та захист від безробіття" і в Рекомендації №176 "Щодо сприяння зайнятості та захисту від безробіття". Міжнародні критерії повніші порівняно передбаченими в законодавстві України й більшою мірою враховують інтереси громадян. Вважаємо за необхідне розширити критерії визначення поняття "підходяща робота" з урахуванням положень указаних міжнародних актів і внести відповідні зміни в ст. 7 Закону України "Про зайнятість населення".

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гаврилов Е. В. Принципи правового регулювання працевлаштування / Е. В. Гаврилов // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний ун-т імені Володимира Даля. - 2009. - № 13. - С. 304-314.

2. Гаврилов Е. В. Щодо поняття "правовідносини з працевлаштування" / Е. В. Гаврилов // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний ун-т імені Володимира Даля. - 2009. - № 14. - С. 341-347.

3. Гаврилов Е. В. Державна політика в сфері забезпечення зайнятості: окремі правові аспекти / Е. В. Гаврилов // Форум права. - 2009. - № 3. - С. 129-135 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09gevopa.pdf.

4. Гаврилов Е. В. Стадії працевлаштування / Е. В. Гаврилов // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний ун-т імені Володимира Даля. - 2010. - № 15. - С. 318-325.

5. Гаврилов Е. В. Особливості працевлаштування інвалідів в окремих галузях економіки / Е. В. Гаврилов // Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць. - Луганськ: Східноукраїнський національний ун-т імені Володимира Даля. - 2010. - № 16. - С. 318-327.

6. Гаврилов Е. В. Склад правовідносин з працевлаштування / Е. В. Гаврилов // Проблеми законності. - 2010. - Вип. 108. - С. 233-239.

7. Гаврилов Е. В. Правове регулювання працевлаштування: основні засади / Е. В. Гаврилов // Юридична осінь 2009 року: тези доп. та наук. повідом. міжнар. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів / за заг. ред. А. П. Гетьмана. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2009. - С. 340-344.

8. Гаврилов Е. В. Основні напрямки державної політики забезпечення зайнятості / Е. В. Гаврилов // Проблеми розбудови державності та народовладдя в Україні (до 20-річчя Народного Руху України за перебудову): ХХІІ Харківські політологічні читання : матер. міжнар. наук.-теорет. конф. - Х. : ХАП, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування АПрН України, 2009. - С. 23-25.

9. Гаврилов Е. В. Щодо стадій реалізації правовідносин із працевлаштування / Е. В. Гаврилов // Від громадянського суспільства - до правової держави : тези V міжнар. наук. конф. студентів та молодих вчених. - Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2010. - С. 25-26.

10. Гаврилов Е. В. Органи, що сприяють працевлаштуванню / Е. В. Гаврилов // Правові засоби забезпечення та захисту конституційних прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід : матер. всеукр. наук.-практ. конф. науковців, викладачів, аспірантів, студентів. - Кн. 1 (м. Луганськ, 21-22 квітня 2010 р.) / за ред. Л. І. Лазор. - Луганськ : Вид-во Східноукр. нац. ун-ту, 2010. - С. 63-67.

11. Гаврилов Е. В. Щодо проблем правового регулювання працевлаштування інвалідів / Е. В. Гаврилов // Трудове право та проблеми соціального захисту населення в контексті правової держави : матер. наук.-практ. конф. / за ред. В. С. Венедіктова. - Х. : Укр. асоціація фахівців трудового права, Харківськ. екон.-прав. ун-т, 2010. - С. 139-142.

12. Гаврилов Е. В. Щодо структури правовідносин із працевлаштування / Е. В. Гаврилов // Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці і соціального забезпечення : тези доп. та наук. повідом. учасників ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 8-9 жовтня 2010 р.) / за ред. В. В. Жернакова. - Х. : Кроссроуд, 2010. - С. 303-305.

Размещено на Allbest.ru

...