Недійсність правочину, який порушує публічний порядок

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

УДК 347.44

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

НЕДІЙСНІСТЬ ПРАВОЧИНУ, ЯКИЙ ПОРУШУЄ ПУБЛІЧНИЙ ПОРЯДОК

Перова Олена

Володимирівна

Харків -2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Селіванов Максим Володимирович, Харківський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, Запорожець Аркадій Митрофанович, Макіївський економіко-гуманітарний інститут, професор кафедри господарського та цивільного права кандидат юридичних наук, доцент Кузьменко Сергій Георгійович, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету ім. Е.О. Дідоренка, начальник кафедри цивільного права та процесу

Захист відбудеться «09» жовтня 2010 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий «04» вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.О. Серьогін

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Цивільний кодекс України вже діє понад шість років. Незважаючи на те, що з його прийняттям цивільне законодавство зазнало суттєвих змін, зміна публічно-приватних основ цивільного права на приватні триває й досі. Якісне оновлення окремих принципових положень цивільного права обумовлює їх актуальність та необхідність наукового дослідження. Серед принципових змін цивільного права варто виділити введення у цивільне законодавство нової за своїм змістом підстави недійсності правочину - статті 228 Цивільного кодексу України «Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок».

Головна проблема недійсності правочину, який порушує публічний порядок, полягає в конфлікті свободи договору (а з огляду на зміст п. 4 ст. 6 ЦК України будемо говорити про свободу правочину) з заборонами та обмеженнями, встановленими законом. Позитивне право (законодавство) об'єктивно не здатне вичерпно закріпити кожну небажану дію. Учасники цивільних правовідносин знаходяться у постійному пошуку з метою якнайповнішого задоволення свого приватного інтересу, вишукують можливості обійти встановлені законом заборони або ухилитися від виконання своїх обов'язків. Показовими прикладами такого конфлікту є правочини з метою отримання прибутку за рахунок податків, “податкової оптимізації” та інші, в яких приватний інтерес однієї особи задовольняється за рахунок інтересів інших приватних осіб, їх певних верств та суспільства в цілому.

Співвідношення «закону» та «публічного порядку», порушення яких є підставою недійсності правочину, та обумовлені недійсністю правові наслідки становлять юридичну задачу, яка потребує наукового вирішення.

Про актуальність дослідження свідчить зростання кількості судових справ, що пов'язані з недійсністю правочину, який порушує публічний порядок. Кількість судових рішень та постанов, в яких судами була застосована ст. 228 ЦК України, за даними єдиного державного реєстру судових рішень, зросло з 267 на 10 жовтня 2006 р. до 1 331 на 10 лютого 2010 р.

Рівень розробленості в наукових дослідженнях проблем недійсності правочинів, які порушують публічний порядок, варто оцінити як недостатній. З числа монографічних робіт слід виділити монографію Н. Растеряєва (1901), Н. В. Рабинович (1960) та В. П. Шахматова (1966, 1967). Активно проблеми недійсних правочинів почали досліджуватись після прийняття цивільних кодексів Україною та Російською Федерацією. У вітчизняній цивілістичній науці проблеми недійсності правочинів, які порушують публічний порядок, було розглянуто у статтях М. М. Сібільова, В. О. Кучера. Зазначені статті мали здебільшого оглядовий характер щодо питання визначення змісту та необхідності застосування в цивільному законодавстві України категорії «публічний порядок» і переважно присвячувалися визначенню та розкриттю самого цього терміна. На монографічному рівні недійсність правочинів, які порушують публічний порядок, було проаналізовано у дисертаційних дослідженнях В. О. Кучера (2004), В. І. Жекова (2006) та російських цивілістів М. А. Блінової (2003), Д. І. Миндрі (2003).

Засадничою для всіх цих робіт є теорія недійсного правочину як неправомірної дії. У найближчому аналогу серед інших досліджень - у дисертації В. І. Жекова, зроблено висновок про правочин, який порушує публічний порядок, як форму вчинення неправомірних дій - адміністративного проступку чи кримінального злочину. В цьому випадку поза правовим регулюванням залишаються дії, які не є ані адміністративним проступком, ані кримінальним злочином, але які мають бути кваліфіковані як недійсний правочин, що порушує публічний порядок.

На підставі викладеного можна дійти висновку, що дослідження недійсності правочину, який порушує публічний порядок, його правових наслідків має теоретичну та практичну актуальність, а дисертаційна робота покликана заповнити прогалини у цій сфері цивілістичних знань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає п. 2.10 «Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004 -2009 років», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 05.07.2004 р. та п. 9.1 (Проблеми цивільного права і процесу в світлі інтеграційних процесів) «Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.», затверджених Вченою радою ХНУВС 27 грудня 2005 р. (протокол № 13).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є отримання теоретично обґрунтованих висновків, що дозволять встановити належне правове регулювання правовідносин, пов'язаних із вчиненням правочину, який порушує публічний порядок, правових наслідків вчинення та виконання такого правочину, а також розроблення пропозицій щодо удосконалення правового регулювання відповідних відносин в Україні.

Для досягнення мети було поставлено такі задачі:

- визначити категорію «публічний порядок» у цивільному праві;

- встановити місце правочину, який порушує публічний порядок, у системі недійсних правочинів;

- розробити критерії та порядок кваліфікації недійсним правочину, який порушує публічний порядок;

- окреслити правові наслідки вчинення та виконання правочину, який порушує публічний порядок.

Об'єктом дослідження є правовідносини, які виникають у зв'язку з вчиненням та виконанням недійсних правочинів.

Предметом дослідження є правовідносини, які виникають у зв'язку з вчиненням та виконанням недійсних правочинів, що порушують публічний порядок.

Методи дослідження. У роботі використовувалася низка загальнонаукових та спеціальних наукових методів. Їх вибір зумовлений особливостями об'єкта, предмета, мети і завдань наукового пошуку.

В основу методології дисертаційного дослідження покладено комплексний підхід до аналізу правовідносин, які виникають у зв'язку з вчиненням та виконанням правочинів, що порушують публічний порядок.

Основним серед загальнонаукових методів дослідження став метод діалектичного матеріалізму, згідно з яким об'єкт та предмет дослідження розглядаються виключно в контексті реальних суспільних відносин, що існують на даний момент, з урахуванням особливостей становлення, перспектив розвитку та взаємозв'язку з іншими подібними явищами. Методи аналізу та синтезу, як і методи індукції та дедукції, використовувалися при визначенні правової природи досліджуваних відносин, при встановленні конститутивних ознак недійсності правочину, що порушує публічний порядок.

Серед спеціальних наукових методів, які застосовувалися при виконанні дослідження, були: метод порівняльного правознавства, метод системно-структурного аналізу, метод правового моделювання та метод історичного аналізу.

Використання методу порівняльного правознавства дало змогу виявити подібні та відмінні підходи у доктринальних положеннях та цивільному законодавстві України, Російської Федерації, Німеччини, Японії та інших країн при визначенні підстав недійсності правочину, що порушує публічний порядок, та застосуванні правових наслідків його виконання. Використання зазначеного методу дало змогу запозичити певний позитивний досвід нормотворчості інших країн. Метод системно-структурного аналізу слугував для з'ясування місця правочину, що порушує публічний порядок, у системі недійсних правочинів. Метод правового моделювання був використаний при оцінці потенційно можливих ситуацій, пов'язаних із застосуванням правових наслідків виконання недійсного правочину, що порушує публічний порядок, та при обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення цивільного законодавства у цій сфері регулювання. Метод історичного аналізу застосовувався для встановлення чинників та порядку регулювання відносин, що досліджуються, на різних етапах розвитку українського законодавства.

У роботі широко використовувалися категорії і засоби формальної логіки: поняття, визначення, доказ, спростування, судження, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення і т. п.

Усі методи в роботі застосовувались у взаємозв'язку й взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність отриманих наукових результатів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першою у вітчизняній цивілістичній науці, яка присвячена проблемі кваліфікації правочинів, які порушують публічний порядок, з позиції недійсного правочину як дії, яка не може розглядатись в категоріях правомірності або неправомірності. Новизна дисертації полягає у вдосконаленні раніше відомих наукових положень стосовно недійсності правочину, який порушує публічний порядок, на основі чинного законодавства України. При цьому під рівнем стану наукової розробленості цієї проблеми в Україні маються на увазі всі аналогічні наукові результати, які стали загальнодоступними науковому співтовариству шляхом їх публікації.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних основних положеннях:

1. Уперше одержано висновок, що недійсний правочин, який порушує публічний порядок, за своєю юридичною природою не є правопорушенням у формі злочину або адміністративного проступку. Доведено можливість кваліфікувати дії, котрі відповідають за зовнішнім вираженням вимогам закону, як нікчемні, тобто такими, що не повинні визнаватися правочином.

2. Уперше сформульовано теоретичне положення про необхідність застосування критерію очевидності спрямування на порушення публічного порядку при кваліфікації правочину недійсним. Очевидність означає ясність, зрозумілість для всіх і кожного, що волевиявлення сторін вочевидь спрямоване на встановлення приватноправового регулятора, яким змінюються (нехтуються) суспільні, соціальні та економічні основи співіснування у державі.

3. Уперше доведено необхідність законодавчо закріпити положення про відсутність цивільно-правових наслідків виконаного недійсного правочину, який порушує публічний порядок. Нікчемність правочину, у якому його учасники очевидно знехтували суспільними, соціальними та економічними основами співіснування у державі, спричиняє позбавлення сторін права захисту своїх інтересів та недопущення відновлення майнового становища, яке існувало до виконання правочину. Заперечення реституційних та кондикційних наслідків виконання правочину, що порушує публічний порядок, є превентивним (попереджувальним) засобом впливу на учасників цивільних правовідносин. Конфіскаційні наслідки виконання правочину, який порушує публічний порядок, можуть бути встановлені виключно в публічних законах, якими передбачається адміністративна чи кримінальна відповідальність.

4. Дістало подальшого розвитку наукове обґрунтування позиції про необхідність існування у цивільному праві підстави недійсності правочину, за якою є недопустимим волевиявлення сторін, спрямоване на досягнення соціально небажаного результату (правочин з порочною метою). Раніше висловлені позиції щодо законодавчого регулювання недійсності правочину з порочною метою вдосконалено тезою про загальні засади недійсності такого правочину, а саме: існування недійсності правочину з порочною метою пов'язана з охороною публічних інтересів як інтересів всього суспільства, в тому числі інтересів його окремих індивідів.

5. Дістало подальшого розвитку визначення поняття «публічний порядок». Наявні визначення зазначеного поняття доповнено ознакою спрямованості публічного порядку на забезпечення незмінності (недоторканності) суспільних, соціальних та економічних основ співіснування у державі. З урахуванням цього запропоновано авторське визначення поняття «публічний порядок». Публічний порядок - це встановлені на підставі закону положення про суспільні, соціальні та економічні основи співіснування у державі, які знаходяться у постійному розвитку, зміна яких не допускається волевиявленням приватних осіб.

6. Дістало подальшого розвитку положення про правочин, що порушує публічний порядок, як беззаперечно нікчемний (абсолютно недійсний). Правочини, які спрямовані на зміну суспільних, соціальних та економічних основ співіснування у державі, не можуть отримати наступної легалізації, тому визнання судом такого правочину дійсним неприпустимо.

7. Дістало подальшого розвитку положення про відсутність такого способу захисту прав та інтересів судом як визнання нікчемного правочину недійсним. Недійсність правочину, який порушує публічний порядок, обумовлена очевидністю його спрямування на зміну суспільних, соціальних та економічних основ співіснування у державі та не залежить від рішення суду або заяви контрагентів. Доведено, що висновок про кваліфікацію нікчемності правочину є його правовою оцінкою та, у випадках судового спору, має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання теоретичних положень і висновків дисертаційного дослідження у процесі правотворчої діяльності з метою подальшого удосконалення чинного цивільного законодавства України.

Основні положення дисертації можуть бути використані: у науково-дослідній роботі - для подальших наукових досліджень проблемних питань у сфері недійсних правочинів; у правозастосовній діяльності - для підвищення ефективності практики роботи правоохоронних органів та суду; у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій, а також при викладанні навчальної дисципліни «Цивільне право України».

Апробація результатів дослідження. Основні наукові висновки доповідалися і пройшли апробацію за участю автора на трьох науково-практичних конференціях: «Проблеми цивільного права та процесу» (Харків, 2008 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (Харків, 2009 р.); «Проблеми цивільного права та процесу» (Харків, 2010 р.).

Крім того, апробація результатів дисертації відбувалася в процесі обговорення концепції, основних положень та висновків дослідження шляхом рецензування та обговорення на спільних засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права, економіки та соціології і кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено у трьох наукових статтях, вміщених у виданнях, визнаних ВАК України фаховими, а також у трьох тезах виступів та доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації відповідає поставленій меті, завданням і основним напрямам дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, які об'єднують п'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 192 сторінки, з них основного тексту - 171 сторінка. У роботі використано 196 літературних джерел, нормативно-правових актів України та зарубіжжя, а також матеріали судової практики.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслюється мета і завдання дослідження, його об'єкт та предмет, визначається методологія роботи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, зазначається їх практичне значення, апробація та вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика недійсності правочину, який порушує публічний порядок» присвячено, як це витікає із самої назви, визначенню загальної характеристики досліджуваного недійсного правочину, окресленню правових проблем, пов'язаних із нормативним регулюванням цих відносин, а також висвітлення ступеню їх дослідженості у науці цивільного права.

Зокрема, у підрозділі 1.1 «Постановка проблеми недійсності правочину, який порушує публічний порядок» у загальному вигляді формулюються правові проблеми, що виникають у зв'язку з недійсністю правочину, який порушує публічний порядок. Головна правова проблема, яка й визначає подальший напрям дисертаційного дослідження, у стислій формі може бути викладена у наступному:

Цивільний кодекс України закріпив свободу договору (з урахуванням п. 4 ст. 6 ЦК України будемо говорити про свободу правочину), як необхідну умову приватноправових засад регулювання цивільних відносин (п. 3. ст. 3, ст. 6 ЦК України). Закріпленням у п. 1 ст. 203 ЦК України умови дійсності правочину - несуперечність законові змісту правочину - у поєднанні з підставами недійсності правочину (п. 1 ст. 215 ЦК України ), було визначено межі цієї свободи: дозволено все, що прямо не заборонено законом. Тобто, встановлено механізм впливу публічної влади на приватні відносини через визначення підстав недійсності правочину у законі.

Цивільний кодекс України встановив, що наслідком недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону є недійсність правочину, який порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України). Посилання у законі на категорію «публічний порядок» (оціночний критерій) розширює можливість позазаконного втручання держави у приватні відносини.

Вирішення задачі, яка поставлена, проводилась за методологію дослідження цивільного права - знайти фундамент у минулому цивільного права, переконатися у його добротності, теоретично осмислити співвідношення з ним існуючого сьогодні у цивільному праві, і потім сказати, яким має бути майбутнє цивільного права, щоб воно встояло на давньому фундаменті цивілістичних принципів та слугувало розвитку людства відповідно до «вищих ідеалів».

Дослідження римського приватного права дозволило визначити, що окрім закону, зміст правочину повинен відповідати й певним оціночним критеріям, як то «ганебні підстави», «якщо договір виходить за межі приватної справи, він не підлягає дотриманню», «публічне право не може змінюватись договорами приватних осіб». На підставі аналізу римського приватного права виявлено, що приватне волевиявлення обмежувалось у lex publica (закон). Закон (lex publica) серед підстав недійсності правочинів виокремлював оціночні критерії bonі mores (моральність) та iusta causa (законна причина, соціальна або господарська мета), яким повинен відповідати правочин.

Зазначені положення римського приватного права щодо недійсності правочину є принциповими та, у зв'язку з цим, знайшли своє втілення у сучасних законодавствах, їх дослідження продовжується у наукових працях, тож залишаються актуальними і дотепер.

Аналіз сучасного законодавства України, Російської Федерації, Німеччини та інших країн, наукових праць з проблем недійсності правочину, який порушує публічний порядок, дозволив обґрунтувати необхідність існування у цивільному праві підстави недійсності правочину, за якою волевиявлення сторін, спрямоване на досягнення соціально небажаного результату є недопустимим. Держава має встановити загальні засади, які забезпечують державну безпеку та гарантують захист прав та свобод громадян, засадам устрою суспільства (що фактично зроблено у Конституції України) та забезпечити неможливість їх зміни волевиявленням приватних осіб. недійсність правочин цивільний право

У підрозділі 1.2. «Поняття «публічного порядку» у цивільному праві» проведений аналіз чинної редакції ст. 228 ЦК України «Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок» та надано авторське визначення поняттю «публічний порядок».

Дослідження тексту ст. 228 ЦК України та практики її застосування дозволив стверджувати про правову кваліфікацію діям осіб, які спрямовані на певну небажану мету (порочну мету). На підставі аналізу судової практики зроблений висновок, що правочини з порочною метою (cause illicite) фактично виключені з правового регулювання та ототожнюються з порушенням норм публічного закону. Правочин, який порушує публічний порядок, судовою практикою та більшістю науковців розглядається як неправомірна дія. Зроблений висновок, що проблема кваліфікації правочину, який порушує публічний порядок та не порушує при цьому жодної норми закону, залишилась поза увагою наукового співтовариства.

Автором виявлено, що визначення порочної мети через категорію «публічний порядок» вирішує протиріччя - які правочини, що відповідають за зовнішнім виразом вимогам закону, є нікчемними, а які правочини, що зовні не відповідають вимогам закону, можуть бути дійсними.

За таких умов, існування оціночного критерію, за допомогою якого не допускалось би виконання правочинів з порочною метою (cause illicite) представляється обґрунтованим, можливим та необхідним. Категорія «публічний порядок», як оціночний критерій недійсності правочину, наповнюється змістом для забезпечення незмінності (недоторканості) суспільних, соціальних та економічних основ співіснування у державі та неможливості їх зміни домовленостями сторін.

У підрозділі 1.3. «Місце правочину, який порушує публічний порядок, в системі недійсних правочинів» визначена природа правочину, а саме з'ясовані ті ознаки, відповідно до яких правочин, на відміну від інших юридичних фактів, допускає оцінку в термінах дійсності або недійсності.

Нікчемність правочинів, що порушують публічний порядок, полягає в встановленні нездатності цього правочину створювати правовий ефект. Згідно з домінуючою теорією «приведення в дію» (Auslosungstheorie), особа, яка вчиняє правочин, лише виконує передбачений гіпотезою правової норми фактичний склад, унаслідок чого потім приводиться диспозиція норми та настають встановлені тим самим законом правові наслідки. З позиції зазначеної теорії, правочином має бути визнана будь-яка дія. Заподіяння шкоди (правопорушення) становить, передбачений гіпотезою правової норми фактичний склад (ст. 1166 ЦК України). Наслідки заподіяння шкоди встановлюються диспозицією зазначеної норми. Створення твору (юридичний вчинок) є фактичним складом, який передбачений гіпотезою правової норми, та, у зв'язку з цим вчинком, настають правові наслідки - виникнення авторського права. Укладання договору купівлі-продажу (правочин) також є фактичним складом, передбаченим відповідною правовою нормою. Таким чином, зроблений висновок, що встановити різницю між правочином та іншими юридичними фактами - подіями, правопорушеннями, юридичними вчинками, за виключенням вольової спрямованості особи в правочині, неможливо.

За цих підстав теорія приведення в дію була відхилена та підтримана теорія правочину як самостійного елементу механізму цивільно-правового регулювання. Зазначена теорія дозволяє здійснити оцінку наявного соціального підґрунтя правочину (дії) з точки зору юридичної достатності для кваліфікації дії як правочину та має більшу вирішальну спроможність щодо визначення місця правомірних дій, неправомірних дій та неукладених правочинів.

Це дозволило авторові зробити висновки про абсолютну недійсність правочину, який порушує публічний порядок, та не можливість визнання зазначеного правочину дійсним. Правочини спрямовані на нехтування існуючим правопорядком, зміна положень про суспільні, соціальні та економічні основи співіснування у державі, порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, не можуть отримати наступної легалізації.

Правочин, який порушує публічний порядок, є особливим видом правочинів, вчинених з недодержанням вимог закону. Його особливий правовий статус - виділення в окрему статтю, пояснюється, насамперед, особливістю та соціальною значущістю тих правових відносин, на захист яких він покликаний. Норма статті 228 ЦК України встановлюють нікчемність правочинів, які мають мету суперечною з суспільними, соціальними та економічними основами співіснування у державі та неможливість їх зміни домовленостями сторін.

Автором доводиться відсутність необхідності судового підтвердження його недійсності. Сутність приватноправового регулювання відносин, відповідно до ст. 228 ЦК України, полягає в охороні відносин імперативним методом захисту з боку держави, який виражається в законодавчому закріпленні нікчемності правочинів, які порушують публічний порядок, позбавленні їх якостей юридичного факту та індивідуально-правового регулятора. Нікчемність правочинів, які порушують публічний порядок, прямо передбачена ст. 228 ЦК України. Закон не ставить недійсність антипублічного правочину в залежність від наявності рішення суду або заяви контрагентів про недійсність такого правочину, він є недійсним a priori, незалежно від того оскаржували сторони цей правочин або, навпаки, заперечували проти такого оскарження.

Відповідно, підтверджувати (визнавати у судовому порядку недійсним), в силу відсутності юридичного факту нема що.

Розділ 2 «Кваліфікація правочину, що порушує публічний порядок, недійсним та правові наслідки виконання правочину, що порушують публічний порядок» присвячений вирішенню проблем кваліфікації правочину, який порушує публічний порядок, недійсним, та правовим наслідкам виконання правочину, який порушує публічний порядок.

У підрозділі 2.1. «Кваліфікація правочину, який порушує публічний порядок, недійсним» встановлено, що кваліфікація (правова оцінка) вольової дії такою, що порушує публічний порядок, відбувається за небажаною соціальною (соціально-економічною) метою, тобто спрямуванням правочину на зміну (нехтування) суспільними, соціальними та економічними основами співіснування у державі. На підставі проведеного аналізу автором визначено, що небажана соціальна (соціально-економічна) мета, як підстава для кваліфікації правочину недійсним повинна мати в правочині очевидну спрямованість на порушення публічного порядку. Критерій очевидності дозволяє уникнути кваліфікації будь-якого правочину нікчемним внаслідок мети, яка не охоплювалась волею осіб.

У дослідженні доведено, що правочин може бути недійсним, а його вчинення може не складати кримінальний злочин чи адміністративний проступок. Правочини, що порушують публічний порядок, як волевиявлення, не є злочинами або адміністративними проступками. Спрямованість правочину на порушення публічного порядку не повинна змішуватись або ототожнюватись з цілями, які заборонені нормами адміністративного чи кримінального законодавства. Ці цілі (заборонені нормами адміністративного чи кримінального права) очевидно мають спрямованість на порушення публічного порядку, але не обмежуються ними.

У підрозділі 2.2. «Правові наслідки виконання правочину, який порушує публічний порядок» проаналізовані правові наслідки виконаного правочину, який порушує публічний порядок.

Автор обґрунтовує, що кваліфікація нікчемним правочину, який порушує публічний порядок, перш за все, тягне за собою досягнення визначеної правової мети - а саме неможливості його виконання (в тому числі примусового). Якщо сторони правочину не вчиняли на його виконання жодних дій, то для права волевиявлення сторін є байдужим. Нікчемний правочин не створює правових наслідків, внаслідок чого не може розглядатись як підстава виникнення прав та обов'язків між його учасниками. Жодна зі сторін не може вимагати від іншої сторони виконання такого правочину.

Друга група правових наслідків досліджуваного недійсного правочину пов'язана з його виконанням. Серед цих наслідків автором виокремлені наступні: 1. виконання правочину, який порушує публічний порядок, не створює жодних наслідків (в тому числі й реституційних); 2. виконання правочину, який порушує публічний порядок, дає підстави для застосування двосторонньої реституції; 3. виконання правочину, який порушує публічний порядок, створює конфіскаційні наслідки.

Висновки про очевидність спрямованості на порушення публічного порядку правочином дозволили автору висунути тезу про можливість застосування до сторін принципу in pari delicto. In pari delicto (з латині in pari delicto - робити правопорушення рівними) - правовий принцип, що обмежує намір особи почати неправомірні дії щодо пред'явлення позову іншій особі, яка здійснює або здійснила аналогічний або інші неправомірні дії. Кожна зі сторін - учасників правочину, який порушує публічний порядок, усвідомлювала про очевидну невідповідність волевиявлення основним нормам суспільного устрою. Таким чином, стверджується, що жодна зі сторін не може пред'явити позов до іншої сторони з правочину, який порушує публічний порядок. Очевидність, як критерій спрямованості на порушення публічного порядку, дозволяє стверджувати, що сторони при укладенні правочину та його виконанні знехтували існуючим правопорядком, проігнорували його. В цьому випадку, буде справедливим ігнорування цивільним правом відносин сторін. Саме при кваліфікації правочину, який порушує публічний порядок, застосування правила ex turpi causa non oritur actio (з порочної підстави не виникає право на позов) є справедливим. Зазначене положення є одним з відображень превентивної (виховної, попереджувально-виховної) функції цивільного права, що покликана стимулювати позитивні відносини і не допускати виникнення негативних відносин, які б призводили до порушення цивільних майнових та особистих немайнових прав. Позбавлення особи права, відновити становище, що існувало до виконання правочину, який порушує публічний порядок, дозволить спрямувати договірне саморегулювання на дотримання особами суспільних, соціальних та економічних основ співіснування у державі.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове рішення, що полягає у вдосконаленні правового регулювання відносини, які виникають у зв'язку з вчиненням та виконанням недійсних правочинів, що порушують публічний порядок. За результатами дослідження зроблено такі висновки.

1. Недійсність правочинів на підставі невідповідності їх змісту закону та встановлених законом оціночним критеріям є обґрунтованою та необхідною. Зазначена недійсність існувала з римського приватного права та існує на сьогодні. За римським приватним правом, межі приватної волі при вчиненні правочинів визначались публічним інтересом, який був втілений у lex publica (закон). Закон (lex publica) серед підстав недійсності правочинів визначав критерії bonі mores (моральність) та iusta causa (законна причина, соціальна або господарська мета). Правочини з порочною метою, за римським правом, не породжували жодних правових наслідків.

2. Цивільне законодавство має включати норми, якими повинні враховуватись та забезпечуватись публічні інтереси, як інтереси усього суспільства, в тому числі інтереси його окремих індивідів. Критерієм, межею використання публічно-правових засобів у приватних відносинах є соціальна ціль, якій слугує право. Соціальна ціль, як межа свободи правочину (договірної свободи), повинна відповідати вимозі справедливості, як вищій цінності. Існування оціночного критерію, за допомогою якого не допускалось би виконання правочинів з протиправною метою (cause illicite) є можливим та необхіднім. Гнучкість та змінність такого критерію дозволяють суду застосовувати принцип верховенства права, описуючи кожного разу вимогу справедливості.

3. Правочин може бути таким, що порушує публічний порядок, та не порушувати при цьому жодної норми закону. Визначенням порочної мети через категорію «публічний порядок» вирішується протиріччя - які правочини, що відповідають за зовнішнім виразом вимогам закону, є нікчемними, а які правочини, що зовні не відповідають вимогам закону, можуть бути дійсними. Межа свободи правочину полягає у неможливості нехтувати домовленістю сторін основами співіснування у державі.

4. Категорія «публічний порядок» наповнюється змістом для забезпеченням незмінності (недоторканості) суспільних, соціальних та економічних основ співіснування у державі та неможливість їх зміни домовленостями сторін. Інші основи співіснування (моральні, етичні) не відносяться до змісту категорії «публічний порядок».

5. Сама по собі дія - волевиявлення щодо укладення правочину, який порушує публічний порядок, не підлягає оцінці в категоріях правомірності або неправомірності. Юридичній оцінці підлягає спрямованість приватної волі (її зміст) щодо можливого встановлення такого регулятора, виконання якого (приведення в дію) не сумісно з існуючим правопорядком. Правова оцінка цієї дії визначає її як недійсну та як таку що не має наслідком індивідуальне цивільно-правове регулювання.

6. Пов'язування кваліфікації правочину недійсним з неправомірними діями (злочином, адміністративним проступком) неможливо. Теорія правочину як самостійного елементу механізму цивільно-правового регулювання дозволяє здійснити оцінку наявного соціального підґрунтя правочину (дії) з точки зору юридичної достатності для кваліфікації дії як правочину та має більшу вирішальну спроможність щодо визначення місця правомірних дій, неправомірних дій та неукладених правочинів.

7. Правочин, який порушує публічний порядок, є беззаперечно нікчемним (абсолютно недійсним). Спосіб захисту - визнання правочину, який порушує публічний порядок, недійсним не може існувати. Висновок про кваліфікацію судом нікчемності правочину є правовою оцінкою і має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

8. Норми статей 203, 215, 228 ЦК України та ст. 207 ГК України співвідносяться одна з одною як загальні та спеціальні.

9. Кваліфікація правочину, таким що порушує публічний порядок, відбувається за небажаною соціальною (соціально-економічною) ціллю, тобто спрямуванням правочину на зміну (нехтування) суспільними, соціальними та економічними основами співіснування у державі.

10. Критерієм небажаної соціальної (соціально-економічної) цілі, як підстави для кваліфікації правочину недійсним є очевидність спрямованості на порушення публічного порядку, яка випливає з його змісту, з самого його сенсу. Цілі, заборонені нормами адміністративного чи кримінального права, очевидно мають спрямованість на порушення публічного порядку, але не обмежуються ними.

11. Правочин з метою одержання доходів виключно за рахунок податків очевидно спрямований на порушення публічного порядку. Правочини, які порушують публічний порядок, можуть приховуватись іншими правочинами, які формально не порушують вимог законодавства. В таких випадках до правочину, що був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відповідно до ст. 235 ЦК України, застосовуються правила щодо правочину, який сторони насправді вчинили. У випадку коли йдеться мова про правочин, що порушує публічний порядок - правові наслідки передбачені ст. 228 ЦК України

12. Виконання правочину, який порушує публічний порядок, не повинно створювати цивільно-правових наслідків (в тому числі й реституційних). Встановлення конфіскаційних наслідків за виконання правочину, який порушує публічний порядок, допустимо в публічних законах, котрими встановлюється адміністративна чи кримінальна відповідальність.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Перова О.В. Правочин, що порушує публічний порядок, як беззаперечно недійсний / О.В. Перова // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - Випуск 37. - С.376-377.

2. Перова О.В. Свобода договору та публічний порядок при вчиненні правочинів / О.В. Перова // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2008. - Випуск 42. - С.354-367.

3. Перова О.В. Правові наслідки виконання правочину, який порушує публічний порядок / О.В. Перова // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - Випуск 4 (47). - С.260-268.

4. Перова О.В. Категорія «публічний порядок» у цивільному праві / О.В. Перова // Проблеми цивільного права та процесу: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора О.А.Пушкіна, Харків, 31 травня 2008 р. - С.385-390.

5. Перова О.В. Кваліфікація правочину, який порушує публічний порядок / О.В. Перова // Проблеми цивільного права та процесу: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора О.А.Пушкіна, Харків, 23 травня 2009 р. - С.228-230.

6. Перова О.В. Правові наслідки виконання правочину, який порушує публічний порядок / О.В. Перова // Проблеми цивільного права та процесу: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора О.А.Пушкіна, Харків, 22 травня 2010 р. - С.188-190.

АНОТАЦІЯ

Перова О. В. Недійсність правочину, який порушує публічний порядок. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2010.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню поняття та сутності недійсності правочинів, які порушують публічний порядок, правових наслідків їх виконання.

Дослідження недійсності правочинів, які порушують публічний порядок, здійснено в історичному розвитку та в порівнянні підходів до його регулювання в різних системах права. Визначено місце правочину, який порушує публічний порядок, в системі недійсних правочинів, визначені порядок кваліфікації правочину, який порушує публічний порядок, недійсним та правові наслідки виконання таких правочинів.

На підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо уточнення положень актів цивільного законодавства України. Крім того, сформульовано конкретні пропозиції стосовно вдосконалення положень ЦК України, котрі можуть бути використані у процесі його доопрацювання, а також при формуванні судової практики в зазначеній галузі.

Ключові слова: публічний порядок, нікчемний правочин, недійсний правочин.

Перова А.В. Недействительность сделки, которая нарушает публичный порядок. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2010.

Диссертационное исследование посвящено комплексному исследованию недействительности сделок, нарушающих публичный порядок, правовых последствий их исполнения.

Исследование сделок, нарушающих публичный порядок, проводится в связи с формированием новой концепции отечественного гражданского законодательства, отображенной в Гражданском кодексе Украины. Существенные изменения в регулировании недействительности сделок, которые нарушают публичный порядок, обусловили необходимость, актуальность и целесообразность проведения их исследования.

В диссертации проанализирована литература, посвященная сделкам, основаниям квалификации их недействительными и правовым последствиям исполнения таких сделок. Сделан вывод о недостаточном уровне исследованности сделок с пороками содержания в современных условиях.

Исследование сделок, которые нарушают публичный порядок, осуществлено с позиции их исторического развития института, с учетом иностранного законодательства и судебной практики.

Проанализирована недействительность сделки с пороками содержания и ее специфика в римском частном праве, англосаксонском, советском и в современном украинском праве.

Приведена общая характеристика недействительности сделки, которая нарушает публичный порядок, исследованы условия квалификации такой сделки недействительной.

Проанализирована квалификация сделки, нарушающей публичный порядок, а также сделан вывод об очевидности в сделке, которой нарушается публичный порядок, направленности на изменение основных положений об общественных, социальных и экономических основах государства.

Исследованы особенности и правовые последствия исполнения сделки, нарушающей публичный порядок.

В выводах сформулированы наиболее существенные положения, полученные в результате диссертационного исследования. Внесены предложения по совершенствованию ГК Украины, которые могут быть использованы в процессе его доработки, а также могут быть полезны для формирования судебной практики.

Ключевые слова: публичный порядок, ничтожная сделка, недействительная сделка.

Perova O.V. Bargains which violate public order regarding. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by specialty 12.00.03 - civil law and civil procedure; family law; international private law. - Kharkiv National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2010.

This dissertation is devoted to complex research of concept and essence of bargains, which violate public order, and legal consequences of their accomplishment.

This is the first time when the research of bargains which violate public order regarding to Civil Code of Ukraine is conducted at scientific level.

Researches of bargains which violate public order are carried out in historical development and in comparison of approaches to its regulations in different legal systems. General description of bargains and terms of their reality, features and law consequences of accomplishment of bargain, which violate public order are quoted as well.

According to fundamentals of positions and conclusions of dissertation research a number of suggestions are made in relation to the clarification of positions of acts in Civil Law of Ukraine. In addition, concrete suggestions are formulated in relation to perfection of positions in Civil Code of Ukraine, which can be used in the process of its revision and also at forming of judicial practice in the noted industry.

Key words: public order, useless bargain, invalid bargain.

Размещено на Allbest.ru