Правове регулювання гарантійних виплат у трудовому праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Національної академії наук України

УДК 349.2

Спеціальність 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГАРАНТІЙНИХ ВИПЛАТ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ

Рудницька Ольга Павлівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, Хуторян Наталія Миколаївна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Ярошенко Олег Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри трудового права;

- кандидат юридичних наук, Сімутіна Яна Володимирівна, Київський університет права НАН України, доцент кафедри цивільного і трудового права.

Захист відбудеться " 5 " березня 2010 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.04 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий " 1 " лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.П. Стадник

Анотації

Рудницька О.П. Правове регулювання гарантійних виплат у трудовому праві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. -Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2010.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретичних та практичних проблем правового регулювання гарантійних виплат у трудовому праві України.

Визначено етапи розвитку трудового законодавства щодо надання гарантійних виплат працівникам та проаналізовано особливості кожного з цих етапів. Здійснено аналіз правового регулювання гарантійних виплат працівникам у міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві.

Досліджено характерні ознаки, соціально-економічний і юридичний зміст гарантійних виплат у теорії трудового права, сформульовано поняття гарантійних виплат. Проведено класифікацію видів гарантійних виплат. Проаналізовано співвідношення гарантійних виплат з іншими виплатами роботодавцями на користь працівників. Обґрунтовано, що у трудовому праві сформувався інститут гарантійних виплат.

Досліджено окремі види гарантійних виплат, їх правовий режим. Обґрунтовано, що вихідна допомога, виплати за невикористану відпустку або її частину, оплата часу вимушеного прогулу при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, а також виплати, що надаються працівникам у зв'язку з їх переїздом на роботу в іншу місцевість у вигляді заробітної плати та одноразової допомоги за своїм призначенням та змістом є гарантійними виплатами.

Ключові слова: гарантійні виплати, ознаки гарантійних виплат, класифікація гарантійних виплат, гарантії, службові відрядження, підвищення кваліфікації, середня заробітна плата.

Рудницкая О.П. Правовое регулирование гарантийных выплат в трудовом праве. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию теоретических и практических проблем правового регулирования гарантийных выплат в трудовом праве Украины.

Определены этапы развития трудового законодательства по предоставлению гарантийных выплат работникам и проанализированы особенности каждого из этих этапов. Осуществлен анализ правового регулирования гарантийных выплат в международно-правовых актах и в зарубежном законодательстве.

В работе исследованы признаки, социально-экономическое и юридическое содержание гарантийных выплат в теории трудового права. Сформулировано понятие гарантийных выплат, которые необходимо определять как денежные суммы, что выплачиваются работодателем за периоды, когда работник по причинам, предусмотренным законом, соглашением, коллективным или трудовым договором, не работал, и за ним сохранялось место работы (должность), с целью сохранения или предупреждения потери доходов этого работника.

Произведена классификация гарантийных выплат в трудовом праве по различным основаниям: по методам их правового регулирования, по их зависимости от стадии развития трудовых правоотношений, по системе договорного регулирования трудовых отношений, по источникам их установления, по общей цели их предоставления.

Проанализировано соотношение гарантийных выплат с другими выплатами работодателями в пользу работников. Обосновывается вывод, что в трудовом праве сформировался институт гарантийных выплат.

Подчеркивается, что правовые нормы, которые объединены в институт гарантийных выплат, необходимо выделить в проекте Трудового кодекса Украины в отдельную главу.

Исследованы отдельные виды гарантийных выплат, их правовой режим. На основании проведенного исследования доказано, что выходное пособие, выплаты за неиспользованный отпуск или его часть, оплата вынужденного прогула при незаконном увольнении или перевода на другую работу, а также выплаты, которые предоставляются работникам в связи с их переездом на работу в другую местность, в виде заработной платы и единовременного пособия по своему назначению и содержанию являются гарантийными выплатами.

Обосновывается вывод, что гарантийные выплаты работнику, направленному в командировку, должны предоставляться только за время пребывания последнего в дороге к месту командировки и назад. За время исполнения работником служебного поручения (работы) в командировке ему должны предоставляться выплаты за исполненную им работу в соответствии с установленными нормами труда, а именно выплачиваться заработная плата.

Ключевые слова: гарантийные выплаты, признаки гарантийных выплат, классификация гарантийных выплат, гарантии, служебные командировки, повышение квалификации, средняя заработная плата.

Rudnyts'ka O.P. Legal Regulation of Guarantee Payments in Labour Law. - Manuscript.

The dissertation for the candidate degree in law on speciality 12.00.05 - labour law; the right to social welfare. - Koretsky institute of state and law National academy of sciences. - Kiev, 2010.

The dissertation presents complex investigation of both theoretical and practical issues in legal regulation of guarantee payments in labour legislation of Ukraine.

The stages of labour legislation development in terms of guarantee payments assignment have been determined and the peculiarities of each stage have been analysed. The analysis of legal regulation of guarantee payments in international legal acts and in foreign legislation has been carried out.

The specific characteristics, socio-economic and legal significance of guarantee payments in the theory of labour law have been studied, the notion of

guarantee payments has been elaborated. The types of guarentee payments have been classified.

The correlation between guarantee payments and other payments effected by employers in behalf of employees has been analysed. It has been proved that the institute of guarantee payments is formed in labour law.

Certain types of guarantee payments, their legal treatment have been investigated. It has been proved that dismissal pay, commutation of annual leave or its part, payment for enforced idleness in a case of illegal dismissal or transfer to another post, as well as installation grants in the form of a salary and lump-sum allowance are the guarantee payments by their purpose and scope.

Key words: guarantee payments, indicia of guarantee payments, classification of guarantee payments, guarantees, official business trips, raising of qualification, average wages.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. З проголошенням незалежності України у державі відбулися суттєві суспільно-політичні та соціально-економічні зміни, які значною мірою обумовили необхідність реформування трудового законодавства. Триває процес роботи щодо нової кодифікації законодавства про працю. Зміни, що відбуваються в умовах формування ринкових відносин, розвитку різних форм власності, потребують розробки нових теоретичних положень трудового права та зумовлюють корінні зміни у визначенні сутності та поняття гарантійних виплат.

На сьогоднішній день у теорії трудового права недостатньо досліджена проблема права працівників на гарантійні виплати. Недосконалим є і законодавство, що регулює питання надання працівникам гарантійних виплат. Багато питань у сфері виникнення та реалізації права працівників на гарантійні виплати взагалі залишилися поза межами правового регулювання. Це стосується і самого визначення поняття гарантійних виплат. На сьогодні серед вчених триває дискусія щодо визначення поняття гарантійних виплат, адже в чинному законодавстві воно відсутнє. Це пов'язано з тим, що при реформуванні національного трудового законодавства основна увага була приділена упорядкуванню законодавства, що здійснює правове регулювання такої грошової виплати на користь працівників, як заробітна плата. До законодавства про гарантійні виплати працівникам були внесені окремі зміни, що не носять кардинального характеру. Вони не усунули всіх недоліків і суперечностей, які є у нормативних актах про гарантійні виплати. Реформа трудового законодавства не можлива без прийняття нового Трудового кодексу України.

За часів СРСР даній проблемі приділяли певну увагу вчені В.С. Коротков, Д.О. Карпенко, С.С. Карінський, М.І. Кучма, Р.З. Лівшиць, А.Ю. Пашерстник, О.І. Процевський, М.А. Столяр, Е.Л. Хлистова. Проте сформульовані у цих наукових розробках висновки потребують переосмислення з огляду на соціально-економічні та політичні зміни, що відбулися останніми роками.

За період становлення України як суверенної держави окремі аспекти правового регулювання гарантійних виплат досліджувалися такими вченими, як В.С. Венедиктов, В.Г. Ротань, Н.М. Хуторян, Н.Б. Болотіна, О.Є. Сонін, Я.В. Сімутіна та інші. Враховуючи значення попередніх наукових праць з цього питання, слід наголосити, що проблеми правового регулювання гарантійних виплат у сучасних умовах потребують більш глибокого дослідження. Актуальність вивчення цієї теми зумовлена тим, що в Україні за період існування як незалежної держави комплексного дисертаційного дослідження присвяченого проблемам правового регулювання гарантійних виплат не проводилось.

Це вимагає ґрунтовного аналізу питань виникнення та реалізації права працівників на гарантійні виплати, визначення шляхів розвитку та істотного удосконалення трудового законодавства про гарантійні виплати та приведення його у відповідність із нормами міжнародного права.

Викладене зумовило вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Правове регулювання гарантійних виплат у трудовому праві України досліджувалось у межах виконання плану науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України "Кодифікація трудового законодавства України: проблеми теорії і практики" (2007-2008 рр., № РК 0106 U 012119).

Мета і завдання дослідження. Метою даної наукової праці є розвиток теорії трудового права щодо надання гарантійних виплат працівникам та удосконалення правового регулювання цих виплат роботодавцями на користь працівників.

Для досягнення поставленої мети у дисертації вирішуються такі основні завдання:

- визначити етапи та дослідити особливості розвитку законодавства про гарантійні виплати;

- здійснити аналіз правового регулювання гарантійних виплат працівникам у міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві для визначення відповідності національного законодавства міжнародним стандартам, а також, враховуючи передовий зарубіжний досвід, внести пропозиції щодо удосконалення трудового законодавства України про гарантійні виплати;

- дослідити поняття, характерні ознаки гарантійних виплат у теорії трудового права та на основі цього дати авторське визначення поняття гарантійних виплат;

- виявити соціально-економічний і юридичний зміст гарантійних виплат;

- здійснити класифікацію видів гарантійних виплат;

- проаналізувати співвідношення гарантійних виплат з іншими виплатами роботодавців на користь працівників;

- визначити місце інституту гарантійних виплат у системі трудового права;

- дослідити окремі види гарантійних виплат, їх правовий режим;

- внести пропозиції щодо вдосконалення норм КЗпП України та проекту ТК України, що регулюють питання надання працівникам гарантійних виплат.

Об'єкт дослідження становлять трудові відносини у сфері забезпечення надання гарантійних виплат працівникам.

Предмет дослідження становлять проблеми правового регулювання гарантійних виплат.

Методи дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, нормативно-порівняльний, формально-логічний, історичний, системно-структурний та інші.

Головним серед них був загальнонауковий діалектичний метод, який дав змогу розглянути поставлені у роботі завдання у їх розвитку та взаємозв'язку, дослідити проблеми, що виникають при регулюванні відносин щодо гарантійних виплат, у єдності їх соціального змісту і правової форми. Історичний метод використовувався для пошуку нових засобів впливу права на суспільні відносини у соціально-економічних умовах, що змінюються, та обґрунтування необхідності подальшого наукового дослідження проблем гарантійних виплат. У дисертації використаний також метод нормативно-порівняльного аналізу внутрішнього трудового законодавства України і міжнародно-правових норм. Метод порівняльного правознавства застосовувався для того, щоб урахувати досвід правового регулювання відносин щодо гарантійних виплат зарубіжним трудовим законодавством країн як з високорозвиненою, так і з перехідною економікою (країн Центральної і Східної Європи та СНД), що дало змогу всебічно і критично оцінити зарубіжне трудове законодавство і обґрунтувати можливість імплементації деяких норм зарубіжного законодавства в трудове законодавство України. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечностей у понятійному апараті гарантійних виплат та допоміг сформулювати висновки та рекомендації, що ґрунтуються на принципах визначеності, послідовності та несуперечливості суджень. Широке використання методу аналізу та синтезу дало змогу здійснити науково обґрунтовану класифікацію гарантійних виплат у трудовому праві України, визначити поняття гарантійних виплат та їх основні ознаки. За допомогою системно-структурного методу автором досліджено місце гарантійних виплат у системі трудового права. Метод абстрагування та узагальнення застосовувався у процесі розробки дефініцій правових норм та категорій; формально-юридичний - при формулюванні нових правових норм і удосконаленні вже існуючих.

Використання вказаного методологічного інструментарію дало можливість вирішити поставлені завдання, одержати науковий результат, новизна якого відображена у положеннях, що виносяться на захист. Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства про працю, досягнень у сфері загальної теорії права, трудового права, інших галузей юридичної науки України та іноземних держав.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що ця дисертаційна робота є першим у роки незалежності України комплексним науковим дослідженням теоретичних та практичних проблем правового регулювання гарантійних виплат у трудовому праві України. Новизна дисертаційного дослідження полягає у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, які виносяться на захист:

уперше:

- зроблено висновок про доцільність визначення у проекті Трудового кодексу України переліку випадків надання працівникам гарантійних виплат за час виконання ними державних або громадських обов'язків для розширення сфери регулювання цих суспільних відносин трудовим законодавством;

- запропоновано класифікувати гарантійні виплати за методом їх правового регулювання на гарантійні виплати централізованого характеру та гарантійні виплати локального характеру;

- зроблено розподіл гарантійних виплат за критерієм їх залежності від стадії розвитку трудових правовідносин на гарантійні виплати, що здійснюються у процесі реалізації трудових правовідносин; гарантійні виплати, що надаються у разі зміни трудових правовідносин; гарантійні виплати, що здійснюються при припиненні трудових правовідносин; гарантійні виплати, що спрямовані на відновлення порушеного права;

- запропоновано класифікувати гарантійні виплати за системою договірного регулювання трудових відносин на індивідуально-договірне регулювання та колективно-договірне регулювання гарантійних виплат;

- обґрунтовано висновок про доцільність встановлення у чинному КЗпП України матеріальної відповідальності роботодавця за порушення строків виплати гарантійних виплат;

удосконалено:

- поняття гарантійних виплат, які необхідно визначати як грошові суми, що сплачуються роботодавцем за періоди, коли працівник з підстав, визначених законом, угодою, колективним чи трудовим договором, не працював і за ним зберігалося місце роботи (посада), з метою збереження або запобігання втраті доходів таким працівником. У зв'язку з цим доцільно надати таке визначення у статті 1171 КЗпП України та статті 246 проекту Трудового кодексу України (реєстраційний № 1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.);

- класифікацію гарантійних виплат за їх цільовим призначенням. Запропоновано класифікувати гарантійні виплати за їх соціально-економічним призначенням на гарантійні виплати, що надаються з метою збереження існуючого доходу (заробітку) працівника, гарантійні виплати, що надаються з метою збереження права працівника на отримання заробітку, гарантійні виплати, що надаються з метою запобігання втраті заробітку працівником;

набуло подальшого розвитку:

- положення про відокремлення інституту гарантійних виплат від інших виплат роботодавців на користь працівників (заробітної плати, компенсаційних виплат, гарантійних доплат). Висновок про те, що у трудовому праві сформувався інститут гарантійних виплат. Тому правові норми, що відокремилися у даний інститут, доцільно виділити у проекті Трудового кодексу України (реєстраційний № 1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.) в окрему главу;

- положення про те, що такі грошові виплати, як вихідна допомога, виплати за невикористану відпустку або її частину, оплата часу вимушеного прогулу при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, а також виплати, що надаються працівникам у зв'язку з їх переїздом на роботу в іншу місцевість, а саме заробітна плата та одноразова допомога за своїм призначенням та змістом є гарантійними виплатами;

- положення про те, що гарантійні виплати працівникові, направленому у відрядження, повинні надаватись лише за час перебування останнього у дорозі до місця відрядження і назад. За час виконання працівником службового доручення (роботи) у відрядженні йому повинні надаватись виплати, що здійснюються за виконану ним роботу відповідно до встановлених норм праці, а саме виплачуватись заробітна плата. У зв'язку з цим сформульовані пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства та проекту ТК України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях з даної проблеми.

Викладені у дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства, а також враховані при прийнятті нового Трудового кодексу України.

Основні положення дисертації можуть використовуватися у навчальному процесі в юридичних та інших навчальних закладах під час вивчення дисципліни "Трудове право України", а також для підготовки лекцій, підручників, навчальних та методичних посібників з курсу "Трудове право України".

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційної роботи доповідалися на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та на засіданнях кафедри всесвітньої історії та правознавства Житомирського державного університету імені Івана Франка. Також вони оприлюднені на науково-практичних конференціях, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених "Шості осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.); науково-практичній конференції Української асоціації фахівців трудового права "Трудове право України: сучасний стан та перспективи" (м. Сімферополь, 22-24 травня 2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених "Сьомі осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених "Четверті Прибузькі юридичні читання" (м. Миколаїв, 28-29 листопада 2008 р.); науково-практичній конференції "Проблеми вдосконалення правового регулювання соціально-трудових відносин в Україні" (м. Харків, 5-6 червня 2009 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у п'яти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК, та у п'яти збірниках тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (184 найменування). Загальний обсяг дисертації - 215 сторінок, з них основного тексту - 193 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт та предмет, наукову новизну та методологію роботи, охарактеризовано науково-теоретичну, нормативно-правову бази дослідження, з'ясовано теоретичне та практичне значення одержаних результатів, а також вказано ступінь апробації результатів дослідження та наявність публікацій за темою дисертації.

Перший розділ "Історико-правовий та порівняльний аналіз національного та зарубіжного законодавства про гарантійні виплати" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Розвиток національного законодавства, що регулює гарантійні виплати" досліджується історія розвитку трудового законодавства з питань надання працівникам гарантійних виплат. Законодавство про гарантійні виплати має свою специфіку і притаманні лише йому етапи розвитку, які не в усьому збігаються із загальними етапами розвитку трудового законодавства, дослідженими і визначеними в юридичній літературі.

Регулювання гарантійних виплат у трудовому праві пройшло такі етапи розвитку:

1) перший етап - становлення й удосконалення законодавства про гарантійні виплати (розпочинається з часу прийняття Кодексу законів про працю УСРР - 1922 рік і завершується 1970 роком) характеризується встановленням підстав надання роботодавцями (наймачами) гарантійних виплат на користь працівників, порядку та розмірів обчислення середньої заробітної плати, що полегшило процес нарахування працівникам гарантійних виплат; поступовим розширенням випадків їх надання завдяки прийняттю нових актів про гарантійні виплати. Недоліком було те, що у КЗпП УРСР 1922 року поняття "гарантійних виплат" визначено не було;

2) другий етап - подальший розвиток трудового законодавства (1970-1990 рр.) характеризується прийняттям Основ законодавства Союзу РСР від 15 липня 1970 року та Кодексу законів про працю Української РСР від 10 грудня 1971 року. У цих законодавчих актах про працю встановлювалися підстави надання працівникам гарантійних виплат та здійснювалося їх правове регулювання. У цей період було вдосконалено норми, що регулювали гарантійні виплати, розширені підстави надання працівникам цих виплат. КЗпП УРСР 1971 року були передбачені гарантійні виплати донорам, працівникам за час обстеження в медичних закладах та при направленні їх на підвищення кваліфікації, працівникам - авторам винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Такі випадки надання вказаних виплат КЗпП УРСР 1922 року не регулювалися. Більшість законодавчих та нормативно-правових актів, що регулювали питання надання гарантійних виплат та діяли з 20-30-х років ХХ ст., не втратили чинність і після прийняття Основ законодавства Союзу РСР від 15 липня 1970 року та Кодексу законів про працю Української РСР від 10 грудня 1971 року. Але водночас було прийнято ряд законодавчих актів, які забезпечили подальший розвиток норм про гарантійні виплати;

3) третій етап - етап побудови правової демократичної держави, становлення та розвитку ринкових відносин (1990 рік і донині) характеризується розширенням сфери правового регулювання трудових відносин, зокрема, гарантійних виплат працівникам та вдосконаленням законодавства про дані виплати. Проте зазначені зміни не носять кардинального характеру, адже вони пов'язані лише з удосконаленням чинного законодавства. В процесі реформи в Україні ухвалено значну кількість законодавчих актів, які регулюють трудові відносини, хоч це є не достатнім. Реформа трудового законодавства, у тому числі правового регулювання гарантійних виплат, зумовлює необхідність прийняття нового Трудового кодексу України.

У підрозділі 1.2. "Правове регулювання гарантійних виплат міжнародним та зарубіжним законодавством" досліджуються міжнародно-правові норми та зарубіжне законодавство з метою визначення відповідності національного законодавства міжнародним стандартам та запозичення досвіду високорозвинених країн. Аналіз конвенцій та багатосторонніх і двосторонніх угод між державами дає підстави зробити висновок, що трудові відносини громадян, які працюють на території іншої держави, розмежовуються за правовими підставами здійснення їх трудової діяльності. Згідно з міжнародно-договірним регулюванням надання гарантійних виплат працівникам здійснюється за нормами національного законодавства країни працевлаштування, на території якої знаходиться роботодавець. На працівників, які працюють на території іншої держави на підставі договорів підряду або для виконання певної роботи, а також направлених для підвищення кваліфікації, стажування або у відрядження за кордон поширюється законодавство держави виїзду, громадянами якої вони є. гарантійний виплата законодавство роботодавець

Зроблено висновок, що гарантійні виплати у країнах з високорозвиненою економікою та у країнах, що розвиваються, або з перехідною економікою можуть регулюватися як законодавством і мати централізований характер, так і локальними нормативно-правовими актами, зокрема колективними договорами. У більшості країн, у яких надається перевага локально-правовому методу регулювання трудових відносин, сторони колективного договору самостійно визначають випадки та порядок надання гарантійних виплат.

Аналізується досвід правового врегулювання питань гарантійних виплат у трудових кодексах країн СНД, а саме Російської Федерації, Республіки Білорусь, Киргизької Республіки, Республіки Узбекистан, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан та надається критична оцінка відповідним нормам.

Проводячи порівняльний аналіз законодавства України про працю, що регулюють гарантійні виплати, із законодавством зарубіжних країн, зроблено висновок, що трудове законодавство України на відміну від законодавства високорозвинених та постсоціалістичних країн, крім колишніх союзних республік, більш повно захищає інтереси працівників щодо надання гарантійних виплат.

У дисертації пропонується внести до законодавства норму, згідно з якою гарантійні виплати працівникові при виконанні ним державних чи громадських обов'язків повинні надаватися за рахунок тієї установи або організації, яка залучила його до виконання таких обов'язків.

Зроблено висновок про доцільність визначення у проекті Трудового кодексу України (реєстраційний № 1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.) переліку випадків надання працівникам гарантійних виплат за час виконання ними державних або громадських обов'язків для розширення сфери регулювання цих суспільних відносин трудовим законодавством.

Для забезпечення права працівників на своєчасне отримання ними гарантійних виплат пропонується встановити матеріальну відповідальність роботодавця за порушення ним строків виплати цих виплат. У зв'язку з цим пропонується внести відповідні зміни до КЗпП України.

Розділ завершується висновками.

Другий розділ "Теоретичні проблеми гарантійних виплат у трудовому праві" складається з двох підрозділів, які присвячені загальній характеристиці гарантійних виплат.

У підрозділі 2.1 "Поняття та класифікація гарантійних виплат" доводиться, що гарантії збереження місця роботи (посади) та збереження заробітної плати працівників встановлені державою як спеціальні охоронні засоби, що підтримують і захищають працівника у випадках, коли він з причин, визнаних законодавством поважними, не працював. Зазначені трудові гарантії, що забезпечують реалізацію наданих працівникам прав, мають як нематеріальний (наприклад, збереження місця роботи, посади), так і матеріальний (збереження середнього заробітку) характер. Призначенням грошових сум, що здійснюються за цей час, є забезпечення збереження середнього заробітку працівника (повністю чи частково), а також запобігання втраті цього заробітку. Зроблено висновок, що ці грошові суми є формою реалізації юридичної гарантії права працівників на недопущення зниження або втрати доходів останніх та забезпечують його шляхом збереження середньої заробітної плати працівників, мають матеріальний характер, а тому такі виплати необхідно визнавати гарантійними та визначати у правових нормах як гарантійні виплати.

У роботі доводиться, що ознаками гарантійних виплат є матеріальний характер цих виплат, їх соціально-економічне призначення - збереження або недопущення зниження доходів працівника, спеціальний порядок їх нарахування, можливість встановлення випадків надання гарантійних виплат на основі як державного, так і договірного регулювання.

Надається визначення поняття гарантійних виплати як грошових сум, що сплачуються роботодавцем за періоди, коли працівник з підстав, визначених законом, угодою, колективним чи трудовим договором, не працював і за ним зберігалося місце роботи (посада), з метою збереження або запобігання втраті доходів таким працівником. У зв'язку з цим доцільно надати таке визначення у статті 117 КЗпП України та статті 246 проекту Трудового кодексу України (реєстраційний № 1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.).

Досліджуючи питання про правову природу таких виплат, як вихідна допомога та компенсація за невикористану відпустку або її частину, автор приходить висновку, що ці виплати за своїм призначенням та змістом є гарантійними.

Для більш повного захисту законних інтересів працівників, які мають значний безперервний стаж роботи, у разі їх звільнення у зв'язку зі скороченням штату, автором доводиться, що сума вихідної допомоги повинна бути пов'язана із стажем безперервної роботи. Чим більший стаж безперервної роботи працівника, тим більший повинен бути розмір вихідної допомоги. У зв'язку з цим дисертантом пропонується нова редакція статті 44 КЗпП України.

У роботі здійснено класифікацію гарантійних виплат, які можна поділяти за такими критеріями:

- за соціально-економічним призначенням: на гарантійні виплати, що надаються з метою збереження існуючого доходу (заробітку) працівника; гарантійні виплати, що надаються з метою збереження права працівника на отримання заробітку; гарантійні виплати, що надаються з метою запобігання втраті заробітку працівником;

- за методами їх правового регулювання: на гарантійні виплати централізованого характеру та гарантійні виплати локального характеру;

- за системою договірного регулювання трудових відносин: на індивідуально-договірне регулювання гарантійних виплат на основі трудового договору (контракту) між працівником і роботодавцем; колективно-договірне регулювання гарантійних виплат на основі колективних договорів і угод;

- за залежністю від стадії розвитку трудових правовідносин: на гарантійні виплати, що здійснюються у процесі реалізації трудових правовідносин; гарантійні виплати, що надаються у разі зміни трудових правовідносин; гарантійні виплати, що здійснюються при припиненні трудових правовідносин; гарантійні виплати, що спрямовані на відновлення порушеного права;

- за джерелами їх встановлення: на законодавчі, підзаконні та локальні.

У підрозділі 2.2 "Місце інституту гарантійних виплат у системі трудового права", який присвячений дослідженню місця інституту гарантійних виплат у системі трудового права, аргументується положення про те, що інститут гарантійних виплат, як і будь-який елемент системи трудового права, взаємозв'язаний з іншими інститутами трудового права (трудовим договором, колективними договорами та угодами, робочим часом, часом відпочинку). Встановлені наявність і характер цих взаємозв'язків, оскільки саме вони визначають обсяг та зміст суб'єктивних прав і юридичних обов'язків сторін трудових правовідносин.

Обґрунтовано висновок, що умови про надання гарантійних виплат не є необхідними для трудового договору, а тому ці умови повинні кваліфікуватися як факультативні. За згодою сторін трудових правовідносин у трудовому договорі можуть бути передбачені інші випадки надання працівникові гарантійних виплат, ніж ті, що закріплені у чинному законодавстві про працю України. Такі умови трудового договору розширюють права працівників і не погіршують їх становище, а тому вони повинні визнаватися такими, що відповідають трудовому законодавству.

Досліджено питання про відокремлення інституту гарантійних виплат від подібних до них виплат роботодавцями на користь працівників (інституту заробітної плати, інституту компенсаційних виплат, гарантійних доплат). Зроблено висновок, що такі виплати роботодавців на користь працівників, як заробітна плата, компенсаційні та гарантійні виплати, хоча й взаємопов'язані, але мають свої особливості предмета і методу правового регулювання, різнорідні, а тому не можуть бути включені до одного інституту.

Розділ завершується висновками.

Третій розділ "Особливості правового регулювання окремих видів гарантійних виплат" складається з чотирьох підрозділів, що присвячені окремим видам гарантійних виплат, їх правовому режиму.

Підрозділ 3.1 "Гарантійні виплати при виконанні державних чи громадських обов'язків" присвячений дослідженню підстав надання гарантійних виплат працівникам, направленим для виконання доручень державних чи громадських органів.

Гарантійні виплати надаються працівникові не в усіх випадках виконання ним громадських чи державних обов'язків. У одних випадках працівникові надаються гарантійні виплати відповідно до змісту цих виплат - зберігається середня заробітна плата, а також гарантується збереження місця роботи (посади). У інших випадках, визначених законодавством, працівникові гарантується лише збереження місця роботи, а гарантійні виплати не виплачуються. У таких випадках звільнення працівників з роботи здійснюється шляхом надання неоплачуваної відпустки (відпустки без збереження заробітної плати), у спосіб, передбачений статтею 84 КЗпП і статтями 4, 26 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року.

Здійснюється класифікація випадків надання гарантійних виплат працівникам при виконанні ними державних обов'язків, які поділені за підставами та порядком їх надання на: гарантійні виплати, що здійснюються відповідно до законодавства про вибори; гарантійні виплати, що надаються працівникам у зв'язку з їх викликом у державні органи; гарантійні виплати працівникам, обраним на виборні посади, які звільняються від виконання трудових обов'язків на час здійснення депутатських повноважень; гарантійні виплати працівникам у зв'язку з виконанням ними військового обов'язку; гарантійні виплати працівникам у зв'язку з виконанням ними громадських обов'язків.

У підрозділі 3.2 "Гарантійні виплати при службових відрядженнях", який присвячений дослідженню правової природи виплат, що здійснюються працівникові, направленому у відрядження, та удосконаленню поняття відрядження та ознак, що характеризують це правове явище.

Службове відрядження характеризується такими ознаками: працівник направляється у відрядження для виконання службового тимчасового завдання, як правило, за своєю трудовою функцією; виїзд у службове відрядження є обов'язком працівника; працівника, якого направлено у відрядження, не включають до особового складу підприємства місця відрядження, оскільки він виконує службове завдання, отримане від керівника за своїм основним місцем роботи; на час відрядження за працівником зберігається постійно займана посада (виконувана робота) згідно з трудовим договором; заробітна плата нараховується, як правило, за місцем постійної роботи; працівник, якого направили у відрядження, працює і користується днями відпочинку за режимом того підприємства, на яке він відряджений.

Досліджуючи ознаки відрядження, розглядаючи та аналізуючи різні погляди з цього питання, у дисертації до загальних ознак цієї правової конструкції додано дві ознаки. Перша визначає відрядження як поїздку в інший населений пункт, де знаходиться робоче місце працівника, направленого у відрядження. Друга уточнює, що за працівником, направленим у відрядження, за час проїзду до місця відрядження і назад зберігається його середній заробіток.

Досліджуючи зміст правових конструкцій "заробітна плата" та "гарантійні виплати", доводиться, що працівникові за час виконання доручення у відрядженні повинні надаватись виплати, що здійснюються за виконану ним роботу відповідно до встановлених норм праці, а саме виплачуватись заробітна плата. Працівник під час перебування у дорозі до місця відрядження і назад не виконує безпосередньо своїх трудових функцій. За час дороги до місця відрядження і назад працівникові повинні надаватись виплати, метою яких є збереження його середнього заробітку за час, коли він фактично не працював, а саме гарантійні виплати.

У зв'язку з цим у роботі дисертанткою внесено пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових актів, якими здійснюється правове регулювання гарантійних виплат працівникам, направленим у відрядження.

Підрозділ 3.3 "Гарантійні виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість" присвячений дослідженню проблем правового регулювання гарантійних виплат, що здійснюються працівникам, які переїжджають на роботу в іншу місцевість.

Важливе місце у здійсненні трудових правовідносин займають питання переїзду працівників на роботу в іншу місцевість, що пов'язано з такими юридичними фактами, як переведення, прийняття та направлення працівників та, зокрема, надання останнім гарантійних виплат.

Досліджуючи питання про визначення правової природи такої виплати, як заробітна плата, що здійснюється працівникові при переїзді на роботу в іншу місцевість, аргументується висновок, що дані виплати не можуть бути визнані заробітною платою у тому розумінні, як це визначено у чинному законодавстві, оскільки працівник весь час підготовки і влаштування на новому місці та перебування у дорозі не працює, а тому відсутній зв'язок між виконанням ним роботи і правом на отримання цих виплат. Така виплата має гарантійний характер і суворо цільове призначення - звільнити працівника від роботи на певний термін для зборів у дорогу і влаштування на новому місці, при цьому зберегти повністю чи частково за останнім його заробіток. Тому її необхідно визнати гарантійною виплатою.

Загальною метою надання працівникам виплати, що визначена у законодавстві як одноразова допомога, є збереження заробітку працівників при переїзді їх на роботу в іншу місцевість. Аналізуючи зміст та соціально-економічне призначення даної виплати, зроблено висновок, що така виплата є гарантійною.

У підрозділі 3.4 "Гарантійні виплати при підвищенні кваліфікації" визначається коло виплат, що здійснюються працівникам при направленні для підвищення кваліфікації, вносяться пропозиції щодо удосконалення законодавства, яким регулюються ці відносини.

Виділено дві правові конструкції направлення працівника для підвищення кваліфікації: з відривом від виробництва; без відриву від виробництва. Порядок нарахування гарантійних виплат визначається залежно від способу підвищення кваліфікації.

Досліджуючи правове явище підвищення кваліфікації, автор приходить висновку, що його можна розглядати і як право, і як обов'язок працівника залежно від підстав їх виникнення. Підвищення кваліфікації має і заохочувальний характер. Законодавство про працю встановлює додаткові пільги для працівників, які підвищують свою кваліфікацію.

У роботі доводиться, що гарантійні виплати встановлені державою для збереження належного матеріального забезпечення працівників, направлених для підвищення кваліфікації. Надання гарантійних виплат працівникам, які направляються для підвищення кваліфікації, є майновим обов'язком роботодавця. Роботодавець як сторона трудових правовідносин повинен надавати працівникові, направленому для підвищення кваліфікації, гарантійні виплати, а обов'язком працівника є підвищувати свою кваліфікацію.

Розділ завершується висновками.

Висновки

У дисертації вирішено завдання щодо правового регулювання гарантійних виплат, що знайшло втілення у висновках і пропозиціях, основними з яких є:

1. У розвитку законодавства про гарантійні виплати можна виділити такі етапи: 1-й етап - 1922-1970 роки - становлення й удосконалення законодавства про гарантійні виплати; 2-й етап - 1970-1990 роки - подальший розвиток законодавства про гарантійні виплати; 3-й етап - 1990-й рік і донині - правове регулювання гарантійних виплат у роки незалежності України.

2. Чинний КЗпП України та проект Трудового кодексу України (реєстраційний № 1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.) не закріплюють, при виконанні яких саме державних чи громадських обов'язків працівник має право на отримання гарантійних виплат. Для розширення сфери регулювання цих суспільних відносин у проекті Трудового кодексу України необхідно визначити перелік випадків надання працівникам гарантійних виплат за час виконання ними державних або громадських обов'язків.

3. Для забезпечення права працівників на своєчасне отримання ними гарантійних виплат доцільно передбачити у чинному трудовому законодавстві матеріальну відповідальність роботодавця за порушення ним строків їх виплати, при цьому встановити суми компенсації втрати гарантійних виплат або їх частини. З метою удосконалення чинного трудового законодавства до прийняття нового ТК України необхідно доповнити КЗпП України статтею 1291, що матиме назву "Наслідки порушення строків виплати гарантійних виплат працівнику" такого змісту: "1. У разі порушення встановлених строків виплати гарантійних виплат власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сплатити працівнику: 1. При затримці виплат до 30 календарних днів - у розмірі 10 відсотків від нарахованих, але не виплачених сум; 2. При затримці виплат до 90 календарних днів - у розмірі 50 відсотків від нарахованих, але не виплачених сум; 3. При затримці виплат понад 90 календарних днів - у розмірі 100 відсотків від нарахованих, але не виплачених сум".

4. Призначенням грошових сум, що сплачуються за час, коли працівник з причин, визнаних законодавством, угодою, колективним або трудовим договором поважними, не працював, є забезпечення збереження середнього заробітку працівника (повністю чи частково), а також запобігання втраті цього заробітку. Зазначені грошові суми є формою реалізації юридичної гарантії права працівників на недопущення зниження або втрати останніми своїх доходів та забезпечують його шляхом збереження заробітної плати працівників, мають матеріальний характер, а тому такі виплати необхідно визнавати гарантійними та визначати у правових нормах як гарантійні виплати.

5. Ознаками гарантійних виплат є: матеріальний характер цих виплат; їх соціально-економічне призначення - збереження або недопущення зниження заробітку (доходу) працівника; спеціальний порядок їх нарахування; можливість встановлення випадків надання гарантійних виплат на основі як державного, так і договірного регулювання.

6. Для удосконалення поняття "гарантійні виплати" пропонується таке їх визначення: "Гарантійні виплати - це грошові суми, що сплачуються роботодавцем за періоди, коли працівник з підстав, визначених законом, угодою, колективним чи трудовим договором, не працював і за ним зберігалося місце роботи (посада), з метою збереження або запобігання втраті доходів таким працівником". Таке поняття прийнятне для використання його як у законодавстві, так і у теорії трудового права. У зв'язку з цим доцільно надати таке визначення у статті 1171 КЗпП України та статті 246 проекту Трудового кодексу України (реєстраційний № 1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.);

7. Гарантійні виплати можна класифікувати за такими критеріями: за їх соціально-економічним призначенням; за методами їх правового регулювання; за системою договірного регулювання трудових відносин; за залежністю від стадії розвитку трудових правовідносин; за джерелами їх встановлення.

8. Працівникові за час виконання службового доручення у відрядженні повинні надаватись виплати, що здійснюються за виконану ним роботу відповідно до встановлених норм праці, а саме виплачуватись заробітна плата. Працівник під час перебування у дорозі до місця відрядження і назад не виконує безпосередньо своїх трудових функцій. За час дороги до місця відрядження і назад працівникові повинні надаватись виплати, метою яких є збереження його середнього заробітку за час, коли він фактично не працював, а саме гарантійні виплати.

9. У трудовому праві сформувався інститут гарантійних виплат. Правові норми, що відокремилися в інститут гарантійних виплат, доцільно виділити у проекті Трудового кодексу України (реєстраційний № 1108) в окрему главу.

10. Виплати, що здійснюються за дні підготовки до переїзду і влаштування на новому місці проживання, а також за час перебування в дорозі, працівникам, які переїжджають на роботу в іншу місцевість, мають суворо цільове призначення - звільнити працівників від роботи на даний термін для зборів у дорогу і влаштування на новому місці, при цьому зберегти повністю чи частково за останніми їх заробіток, а тому ці виплати слід визнати гарантійними.

Зроблено й інші висновки, що мають наукову новизну.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Рудницька О.П. Правове регулювання гарантійних виплат у проекті Трудового кодексу України та трудових кодексах країн СНД / О.П. Рудницька // Судова апеляція. - 2007. - № 2. - С. 86-91.

2. Рудницька О.П. Розвиток національного трудового законодавства, що регулює надання гарантійних виплат працівникам / О.П. Рудницька // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 40. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - С. 322-329.

3. Рудницька О.П. Проблеми правового регулювання гарантійних виплат при переїзді працівників на роботу в іншу місцевість / О.П. Рудницька // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 43. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - С. 378-384.

4. Рудницька О.П. Правове регулювання гарантійних виплат працівникам, направленим у відрядження / О.П. Рудницька // Актуальні проблеми держави і права: збірник наукових праць. - Вип. 46 / Редкол. : С.В. Ківалов (голов. ред) та ін.; відп. за вип. Ю.М. Оборотов. - Одеса: Юридична література, 2009. - С. 172-178.

5. Рудницька О.П. Проблеми правового регулювання гарантійних виплат працівникам, які направляються для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва / О.П. Рудницька // Правова держава: щорічник наукових праць. - Вип. 20. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - С. 539-546.

6. Рудницька О.П. Гарантійні виплати в контексті реформування законодавства про працю / О.П. Рудницька // Актуальні проблеми юридичної науки: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Шості осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.). - Частина друга: Трудове право та ін. - Хмельницький: Вид-во Хмельницького ун-ту управління та права, 2007. - С. 338-339.

7. Рудницька О.П. Зарубіжний досвід правового регулювання гарантійних виплат / О.П. Рудницька // Трудове право України: сучасний стан та перспективи: матеріали Науково-практичної конференції / за ред. проф. В.С. Венедиктова (Сімферополь, 22-24 травня 2008 р.). - Сімферополь: Українська асоціація фахівців трудового права, Кримський юридичний інститут, 2008. - С. 198-202.

8. Рудницька О.П. Деякі аспекти правового регулювання гарантійних виплат працівникам, які переїжджають на роботу в іншу місцевість / О.П. Рудницька // Актуальні проблеми юридичної науки: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Сьомі осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.). - Частина друга: Трудове право та ін. - Хмельницький: Вид-во Хмельницького ун-ту управління та права, 2008. - С. 327-329.

...