Конституційно-правове регулювання імунітетів в Україні (на прикладі глави держави, народних депутатів та суддів України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

[??????? ?????]

Харківський національний університет внутрішніх справ

КОЖЕВНИКОВ АРТЕМ ЮРІЙОВИЧ

УДК 342.846 (477)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ІМУНІТЕТІВ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ, НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ ТА СУДДІВ УКРАЇНИ)

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

ХАРКІВ - 2010



Дисертацією є рукопис

Науковий керівник:	доктор юридичних наук, професор Марцеляк Олег Володимирович,
Офіційні опоненти:	доктор юридичних наук, професор Баймуратов Михайло Олександрович, Маріупольський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права; кандидат юридичних наук, доцент Липачова Лілія Миколаївна, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, доцент кафедри конституційного та міжнародного права.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50 річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий «17» лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.О. Серьогін



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Інститут правового імунітету - один із ключових статусних елементів організації державної влади. Цей інститут забезпечує самостійність і незалежність різноманітних органів державної влади, посадових осіб, які наділені імунітетом. Він є публічно-правовим і покликаний захистити Президента, народних депутатів, суддів та інших осіб, що займають особливе місце в суспільно-політичному житті України, від неправомірного втручання в їхню діяльність.

Водночас слід відзначити, що питання правових імунітетів (у першу чергу імунітету народних депутатів, суддів, Президента України) до сьогоднішнього дня, хоча і зберігають політичне значення, сприймаються досить неадекватно і залишають простір для різного роду спекуляцій. Це пов'язано передусім із тим, що часто імунітети розуміють як надання невиправданих привілеїв, які поліпшують якість і умови життя конкретних осіб. Певною мірою таке сприйняття імунітету громадянами України є справедливим, оскільки вітчизняне законодавство досить розширило межі правового імунітету цілої низки посадових осіб, а практика допускає їх широке тлумачення, що, у свою чергу, дало можливість перерости імунітетам у непробивну корпоративну непогрішність цих осіб й призвело до сприйняття інституту імунітету не як гарантії їх діяльності, а як особливого привілею.

Усе це, з одного боку, створює труднощі для об'єктивного наукового вивчення юридичної природи даного явища, а з другого - збільшує потребу в такого роду дослідженнях, оскільки саме юридичний бік справи повинен відігравати при розгляді цих проблем першочергову роль. Тому сьогодні для практики вітчизняного державотворення важливо детально проаналізувати правову природу та соціальне призначення імунітетів, їх законодавче регулювання в Україні. Конституційно-правове розв'язання цієї теоретичної проблеми викликає необхідність звернутися до практики закріплення досліджуваного правового інституту в європейських та інших демократичних країнах, оскільки вони мають значний досвід його функціонування, апробований тривалою практикою регулювання правових відносин у цій галузі, і на основі їхнього досвіду виробити пропозиції щодо вдосконалення національної форми правових імунітетів посадових осіб України як законного правового засобу, за допомогою якого українська держава гарантувала б незалежність їхньої діяльності.

Слід зазначити, що окремі питання порушеної проблеми аналізувалися вітчизняними науковцями, однак комплексне дослідження та розв'язання теоретичних і практичних проблем у цій сфері відсутні. Отже, необхідність дослідження конституційно-правового регулювання імунітетів в Україні визначається сучасним станом вітчизняної правової науки з цього питання, відсутністю поглибленої та всебічної теоретичної розробки проблеми. Усе це свідчить про актуальність і перспективність, теоретичну та практичну цінність дисертаційної роботи за тематикою імунітетів у конституційному праві України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р.; Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 27 грудня 2005 р. (протокол № 13).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства і праць вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячених питанню імунітету осіб, що займають особливе становище в соціально-політичних відносинах в Україні, розкрити правову природу зазначеного інституту, дослідити його становлення та розвиток в Україні, дати характеристику імунітету Президента, народних депутатів та суддів України і на цій основі виробити цілісну концепцію правової природи імунітетів зазначених суб'єктів.

Окреслена мета зумовила необхідність розв'язання таких основних завдань:

- вивчити та узагальнити теоретичні джерела, нормативно-правовий матеріал, державно-правову практику регулювання імунітетів глави держави, парламентаріїв та суддів і таким чином визначити ступінь і рівень наукової розробки досліджуваної теми;

- дослідити правову природу імунітету і на основі аналізу його характерних рис запропонувати наукове авторське визначення правового імунітету;

- з'ясувати й охарактеризувати з позицій нових вимог сучасної державознавчої науки співвідношення імунітетів Президента, народних депутатів та суддів України і конституційного принципу рівності;

- розмежувати такі тісно пов'язані між собою категорії, як пільги, привілеї і імунітети, виокремити їхні спільні риси та відмінності;

- виявити специфіку регулювання імунітетів у національному та міжнародному праві;

- визначити та охарактеризувати етапи становлення інституту імунітету осіб, які здійснюють значущі державні функції в Україні;

- вивчити основні проблеми наділення імунітетом глави Української держави, народних депутатів та суддів України;

- виявити критерії обґрунтованості і доцільності наділення імунітетом вищезазначених осіб;

- напрацювати і висловити пропозиції щодо удосконалення національного законодавства у сфері регулювання імунітетів Президента, народних депутатів та суддів України, перш за все в частині визначення оптимальних меж і встановлення ефективного механізму їх реалізації.

Об'єктом дослідження є гарантії діяльності суб'єктів, які займають особливе становище в соціально-політичних відносинах і здійснюють значущі державні функції в Україні.

Предметом дослідження є конституційно-правове регулювання імунітетів глави Української держави, народних депутатів та суддів України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є філософський діалектико-матеріалістичний підхід, який дав змогу дослідити інститут правового імунітету в його постійному розвитку та взаємозв'язку з іншими політико-правовими явищами. З метою всебічного аналізу конституційно-правового регулювання імунітету глави Української держави, народних депутатів та суддів України також застосовувалися такі загальнонаукові та спеціальні наукові методи: формально-юридичний - при дослідженні правової природи імунітетів (підрозділи 1.1-1.3); формально-логічний, що знайшов своє застосування як основа для критичного аналізу та визначення дефініцій (підрозділ 1.1); історико-правовий, за допомогою якого досліджувалася еволюція інституту імунітету в світі та в Україні (підрозділ 1.3); порівняльно-правовий - при розгляді існуючих моделей регулювання імунітету глави держави, парламентаріїв та суддів у зарубіжних країнах (підрозділи 2.1-2.3); метод правового моделювання використаний при обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства у сфері регулювання імунітетів глави держави, народних депутатів та суддів України (підрозділи 2.1-2.3); герменевтичний метод, що дав можливість з'ясувати та роз'яснити зміст правових норм, які регулюють імунітет Президента, народних депутатів та суддів України (підрозділи 2.1-2.3). Застосування наведених вище та інших методів наукового пізнання гарантувало об'єктивність і достовірність дослідження правового імунітету осіб, що займають особливе становище в соціально-політичних відносинах в Україні, розв'язання поставлених перед дисертантом цілей і завдань.

Наукова розробка теми здійснювалася також через розгляд проблемних питань у світлі нового політико-правового мислення, з урахуванням сучасних наукових досліджень у сфері конституційного права і з використанням праць провідних вітчизняних учених: М.О. Баймуратова, А.З. Георгіци, В.П. Колісника, Л.Т. Кривенко, О.О. Майданник, О.В. Марцеляка, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, О.Ф. Скакун, В.О. Серьогіна, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала, О.Н. Ярмиша та інших.

Спеціальному дослідженню піддано матеріали практики й нормативно-правові акти, що супроводжують становлення та сучасне регулювання імунітету глави держави, парламентаріїв та суддів у різних країнах світу і в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація являє собою одну з перших комплексних системних робіт в Україні, в якій на загальнотеоретичному рівні досліджено правову природу імунітету і специфіку регулювання імунітетів глави Української держави, народних депутатів та суддів України.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та рекомендацій, зокрема:

- по-новому визначено поняття імунітету як законодавчо врегульованого елементу правового статусу чітко визначеного нормами міжнародного права, конституцією та іншими національними законами кола суб'єктів, який виступає гарантією, що покликана забезпечити недоторканність і невідповідальність особи (чи їх більший обсяг порівняно з іншими особами) і виступає важливим правостимулюючим засобом, завдяки якому забезпечується безперешкодне та ефективне здійснення певними суб'єктами своїх професійних прав та обов'язків, усувається можливість для необґрунтованого посягання на них з боку правоохоронних органів;

- розвинено герменевтичний підхід щодо обсягу поняття «правовий імунітет»; зроблено висновок, що терміни «імунітет», «привілеї», «пільги» не є тотожними, а означають різні поняття. В основі розуміння привілеїв, як і пільг лежить, поліпшення існуючого становища особи (групи осіб), яке дає їм можливість користуватися додатковими благами. Натомість імунітети покликані запобігти погіршенню становища особи (запобігти обмеженню прав суб'єкта чи покладанню на нього обтяжливого обов'язку). Вони виступають як гарантія забезпечення недоторканності і невідповідальності особи (чи їх більший обсяг порівняно з іншими особами);

- наведено додаткові аргументи на підтвердження тези, що імунітет глави Української держави, народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суддів та інших осіб, як різновид гарантій їх діяльності, жодним чином не суперечить конституційному принципу рівноправ'я громадян;

- вперше сформульовано висновок про те, що поряд зі спільною юридичною природою імунітетів в міжнародному та національному праві між ними існує низка відмінностей, зокрема щодо підстав, території застосування, суб'єктному складу та обсягу;

- поглиблено історико-правове дослідження виникнення та становлення інституту імунітету в Україні; здійснено періодизацію конституційно-правового процесу утвердження інституту імунітету у вітчизняну практику державотворення;

- дістала подальшого розвитку концепція, відповідно до якої, вітчизняний законодавець, регулюючи питання гарантування захисту народних обранців, виходить із поєднання таких елементів, як невідповідальність та недоторканність депутатів Верховної Ради України, що в сукупності формують поняття депутатського імунітету. При цьому невідповідальність має за мету захист депутатів при здійсненні ними депутатської діяльності. Вона дає можливість депутату парламенту вільно виступати в законодавчому органі, висловлювати свої думки в законодавчих актах, вільно голосувати. Недоторканність як елемент правового імунітету народного депутата України не є абсолютною і полягає не в повному звільненні його від відповідальності за вчинений злочин (правопорушення), а в спеціальному, відмінному від загального, порядку притягнення парламентарія до відповідальності. Депутатська недоторканність є важливою конституційною гарантією, яка має цільове призначення забезпечити безперешкодне та ефективне здійснення народним депутатом України своїх функцій; вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер;

- дістала подальшого розвитку теза, що врегулювання вітчизняним законодавством питання позбавлення народних обранців депутатської недоторканності не можна вважати завершеним, вона потребує вдосконалення, яке має полягати в уточненні ст. 80 Конституції України та внесенні змін до Закону України «Про статус народного депутата України», Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України;

- запропоновано ряд пропозицій щодо вдосконалення конституційного законодавства, що регламентує імунітет глави держави, в тому числі через:

а) уточнення ст. 111 Конституції України, що Президент України може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі визнання його винним у вчиненні державної зради або іншого злочину;

б) запровадження у вітчизняну практику державотворення, з одночасним внесенням змін до Конституції України інституту призупинення президентських повноважень на період розслідування та розгляду справи щодо імпічменту Президенту України;

в) спрощення процедури притягнення Президента України до відповідальності, або запровадження процедури відкликання глави держави народом;

г) закріплення у спеціальному Законі «Про Президента України» чітких меж його правового імунітету шляхом поширення принципу невідповідальності на політичну діяльність, не пов'язану з правопорушеннями, а також обмеження правового імунітету глави держави терміном виконання обов'язків Президента України;

- дістало подальшого розвитку вчення, що суддівський імунітет являє собою елемент правового статусу суддів, який передбачає невідповідальність судді за його дії чи думки, висловлені ним при виконанні своїх посадових обов'язків, і створення спеціальних процедур порушення кримінальної справи проти суддів, їх притягнення до відповідальності;

- сформульовано пропозицію, що в Конституції України та відповідних законах слід уточнити обсяг імунітету суддів, зазначивши, що імунітет поширюється на них тільки в тих випадках, які безпосередньо пов'язані з виконанням професійних обов'язків, а також чітко визначивши, хто має право порушити справу та вести досудове слідство проти судді.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційній роботі ідеї, становище і висновки розширюють обсяг вітчизняних наукових знань про правову природу імунітетів осіб, які займають особливе становище в соціально-політичних відносинах в Україні. Фактичний матеріал дисертації може бути надалі використаний:

- у науково-дослідній сфері - для подальшого опанування питань, пов'язаних зі статусом та діяльністю Президента, народних депутатів та суддів України; дослідження правової природи імунітету інших осіб, що посідають особливе місце в суспільно-політичних відносинах в Україні;

- у правотворчій діяльності - як теоретичний матеріал для подальшого вдосконалення національного законодавства, яке регулює правовий імунітет глави Української держави, народних депутатів та суддів України;

- у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з конституційного права України та конституційного права зарубіжних країн; викладанні відповідних навчальних дисциплін та спецкурсів; у науково-дослідній роботі студентів та курсантів;

- у правовиховній роботі - для проведення виховної роботи серед населення, ознайомлення його з гарантіями діяльності Президента, народних депутатів та суддів України, підняття загального рівня правової культури громадян України щодо цієї проблематики.

Апробація результатів дисертації відбулася в процесі обговорення концепції, основних положень та висновків дисертаційної роботи на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ МВС України. Також результати розробки проблеми в цілому, її окремі аспекти, одержані теоретичні результати та висновки були оприлюднені автором шляхом опублікування тез та участі в роботі міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференцій, семінарів, «круглих столів», зокрема, на дев'ятій всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 13 квітня 2007 р.), на міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства - до правової держави» (Харків, 25 квітня 2007 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Національні та міжнародні механізми захисту прав людини» (Харків, 19-20 вересня 2008 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (Тернопіль, 11 квітня 2008 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства - до правової держави» (Харків, 24 квітня 2008 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства - до правової держави» (Харків, 24 квітня 2009 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені в чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, а також у п'яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях, «круглих столах» та семінарах.

Структура й обсяг дисертації. Структура дисертації відображає мету, завдання й основні напрями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які об'єднують шість підроз-ділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 219 сторінок, з них основного тексту 199 сторінок. Кількість використаних джерел - 194.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслюється мета дисертації, її об'єкт, предмет і завдання, висвітлюється наукова новизна й методологія роботи, апробація отриманих результатів та їх практичне значення.

Розділ 1. «Правова природа та соціальне призначення імунітетів в конституційному праві України» містить 3 підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Поняття імунітету як правової категорії та його риси» досліджуються риси правового імунітету, якими виступають: 1) те що він знаходить своє правове визнання або ж у конституції країни, або ж в інших міжнародних чи національних нормативних актах; 2) імунітет походить від держави, виражає її волю і органічно пов'язується з владою; 3) імунітет виступає не тільки гарантією професійної діяльності, а й важливим правостимулюючим засобом; 4) імунітет забезпечує правову недоторканність окремих осіб і нерозривно пов'язаний з процесом реалізації юридичної відповідальності; 5) імунітети поширюються на обмежене коло суб'єктів, яке чітко визначене нормами міжнародного права, конституцією та іншими законами, і здебільшого охоплює політичну еліту, владні органи і посадових осіб; 6) імунітет виступає елементом спеціального правового статусу особи.

Виокремлення зазначених рис дозволило виробити авторське визначення правового імунітету і розглядати імунітет як гарантію, яка покликана забезпечити недоторканність і невідповідальність осіб, які займають особливе становище в соціально-політичних відносинах (чи більший обсяг, рівень недоторканності і не притягнення до відповідальності у порівнянні з іншими особами). Це сприяло і розмежуванню таких тісно пов'язаних між собою категорій, як пільги, привілеї і імунітети, виокремити їхні спільні риси та відмінності;

В роботі наголошується також, що термін «імунітет» за своїм змістом не співпадає з терміном «недоторканність», як про це говорять деякі автори, які їх асоціюють, розглядаючи в якості слів-синонімів. Ми ж стоїмо на позиції, що термін «імунітет» є більш містким, ширшим поняття «недоторканність», яка за своїм значенням охоплює тільки частку імунітету і вони співвідносяться як ціле й частина.

У підрозділі 1.2. «Співвідношення імунітетів у національному та міжнародному праві» доведено, що суспільне визнання необхідності існування та законодавчого закріплення в національному праві України інституту правових імунітетів народних депутатів, суддів судів загальної юрисдикції, суддів Конституційного Суду України, Президента України, Уповноваженого з прав людини та інших посадовців було б не тільки неможливим, а й недоцільним без правового визначення імунітету самої держави - України - на міжнародній арені, а також закріплення принципу суверенної рівності держав у джерелах міжнародного права.

Визначено, що під дипломатичним або консульським імунітетом слід розуміти комплекс гарантій, необхідних для безперешкодної нормальної діяльності дипломатичних та консульських представництв, а також їх посадовців та працівників у країні перебування, що включає в себе, на нашу думку, такі основні елементи: особисту недоторканність, звільнення від кримінальної юрисдикції держави перебування, звільнення від дачі показань і надання документів, а також недоторканність приміщень та транспорту. У свою чергу, під особистою недоторканністю слід розуміти неможливість затримання або арешту посадових осіб та працівників дипломатичних і консульських установ, окрім випадків, коли це необхідно для виконання чинного вироку щодо них, та у разі переслідування їх за вчинення тяжкого злочину.

Автором доведено, що міжнародний та національний імунітети співвідносяться між собою як ціле і окреме, тому зрозумілим стає і те, що національний імунітет є похідним від міжнародного імунітету, метою якого є забезпечення незалежності не тільки держави в цілому, її міжнародних інтересів, а й її владних органів та їх діяльності всередині країни.

У підрозділі 1.3. «Становлення та розвиток інституту імунітету в Україні» доведено, що цей еволюційний шлях охоплює собою п'ять етапів. Перший етап характеризується засвоєнням уроків законодавчого регулювання імунітетів певних осіб виходячи з досвіду розвинутих країн кінця ХІХ початку ХХ ст., коли Україна перебувала у складі Австрійської та Російської імперій. Другий етап - це період визнання і становлення інституту імунітету в часи відновлення української національної державності (1917-1920 рр.). Розроблені та прийняті в той час правові акти (проекти) Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки характеризуються прогресивністю, своїм значним демократичним змістом, врахуванням передового світового досвіду щодо регулювання імунітету народних обранців, глави держави та суддів. Третій етап - радянська доба, яка характеризується тим, що встановлення радянської влади в Україні мало наслідком невизнання інституту глави держави і парламентаризму як представницької влади демократії. Унаслідок цього перші радянські Конституції - Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 р. та Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1929 р. - проблему імунітету взагалі «оминали». Ситуацію було виправлено тільки в Конституції (Основному Законі) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 р., яка вперше задекларувала основи недоторканності радянських парламентаріїв, що надалі мали визнання і в Конституції (Основному Законі) УРСР 1978 р. Четвертий етап - це становлення України як незалежної, суверенної держави, який характеризується демократизацією усього суспільного і державного життя, модернізацією форми правління в країні, механізму державної влади, реформуванням існуючих органів державної влади (Верховної Ради, уряду, судів, прокуратури, місцевих рад і т. ін.), запровадженням таких нових демократичних інституцій, як Президент України, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата тощо. У цей час відбувався і пошук оптимальної моделі імунітету осіб, які посідають особливе місце в суспільно-політичному житті України, що знайшов втілення в Конституції України від 28 червня 1996 р. та в цілому ряді вітчизняних законів. П'ятий етап охоплює відрізок часу після прийняття Конституції України 1996 р. і по сьогоднішній день. Головним змістом цього етапу виступає можливість на конституційному фундаменті, за допомогою передбачених Основним Законом держави засобів і на основі його принципів, завершити удосконалення законодавчого регулювання імунітету Президента України, народних депутатів України, суддів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та інших осіб, які посідають особливе місце в суспільно-політичних відносинах.

Розділ 2. «Конституційно-правове регулювання інституту імунітету в конституційному праві України» об'єднує 3 підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Імунітет в системі гарантій діяльності народних депутатів України» зроблено висновок, що депутатський імунітет являє собою один з основних елементів статусу парламентарія, важливу гарантію його діяльності. Він передбачає неможливість притягнення депутата до юридичної відповідальності за діяння, які містять ознаки злочинів та/або правопорушень, без попереднього санкціонування парламентом (в деяких випадках після прямої заборони притягнення депутата до відповідальності). За своїм змістом ця гарантія депутатської діяльності є більш високого рівня у порівнянні з загальними конституційними гарантіями недоторканності особи. Як ми вже зазначали, вона не виступає особистим привілеєм парламентарія, а має публічно-правовий характер і покликана слугувати публічним інтересам, забезпечувати підвищену охорону законом парламентарія в силу здійснюваних ним державних функцій, сприяючи безперешкодній діяльності народного обранця і тим самим законодавчого органу, їх самостійності та незалежності.

Визначено, що недоторканність як елемент правового імунітету народного депутата України не є абсолютною і полягає не в повному звільненні його від відповідальності за скоєний злочин (право-порушення), а в спеціальному, відмінному від загального, порядку притягнення парламентарія до відповідальності. Тобто парламентарій на має права порушувати чинне законодавство України при здійсненні своїх повноважень і водночас наявність у нього недоторканності надає йому впевненості, що його не буде необґрунтовано піддано переслідуванням з боку інших державних інституцій.

За своєю природою депутатський імунітет гарантує найбільш повний захист депутата при здійсненні ним власне депутатської діяльності (реалізації депутатських повноважень, виконанню депутатських обов'язків). Він сприяє ефективному впровадженню, наприклад, у вітчизняну практику сучасного державотворення ідеї народного представництва, завдяки чому воля виборців реалізується у прийнятих народними депутатами України законах та інших рішеннях. Тобто правова природа, мета і ціль імунітету народних обранців полягає в найбільш повному захисті народних депутатів України при здійсненні ними власне депутатської діяльності, коли вони виражають волю народу, захищають інтереси своїх виборців.

В роботі акцентується увага на тому, що врегулювання вітчизняним законодавством питання позбавлення народних обранців депутатської недоторканності не можна вважати завершеним, воно потребує вдосконалення. Однак при цьому зазначається, що можливість обмеження депутатського імунітету не повинно стимулювати виникнення політичних спекуляцій та безпідставних звинувачень політичних супротивників. Крім того, обмеження імунітету не має перешкоджати ефективному функціонуванню парламентської демократії. За будь яких умов, під час розгляду справ про зняття депутатської недоторканості принцип презумпції невинності обов'язково має дотримуватися. А сам процес конституційної реформи інституту депутатського імунітету вимагає виключити будь-які спроби волюнтаристського вирішення цієї проблеми, оскільки депутатський імунітет є ефективною ланкою механізму стримувань та противаг між гілками влади.

У підрозділі 2.2. «Особливості імунітету Президента України» доводиться, що гарантії виступають важливою складовою конституційно-правового статусу Президента України, які забезпечують належне виконання покладених на главу Української держави завдань, створення йому відповідних умов праці. У системі юридичних, організаційних та матеріально-технічних гарантій діяльності Президента України чи не пріоритетне місце відводиться його імунітету, який визначений ст. 105 Основного Закону. Однак у вітчизняному Основному Законі він визначений без конкретних параметрів, короткою формулою і не деталізовано, в чому саме полягає невідповідальність та недоторканність Президента України. Здебільшого сьогодні імунітет Президента України розкривається через розкриття врегульованого законодавством України імунітету народних депутатів України.

Проте в основі такого розуміння імунітету глави Української держави лежить застосування аналогії закону, що є не цілком правильним (і з причини суті цього правового явища, і з причини різниці статусу Президента і народних депутатів України і т. ін.). Все це приводить до висновку про правову неврегульованість даного питання вітчизняним законодавством, його невизначеність і про якнайскоріше внесення змін до Конституції України щодо уточнення імунітету глави держави.

На наш погляд, потрібно також законодавчо забезпечити вітчизняного главу держави від ситуацій необґрунтованого оголошен-ня імпічменту, і при цьому з одного боку - підвищивши таким чином його правовий захист, з другого, - щоб при цьому не допустити ситуації абсолютної безвідповідальності Президента України.

Не можна залишати поза увагою, що все таки в нашій країні існує проблема відповідальності глави держави і політичні реалії останніх років неодноразово були наповнені фактами безвідповідальної поведінки окремих наших президентів. Тому сьогодні конче потрібно максимально ввести у правові межі діяльність глави Української держави, наділеного достатньо широкими владними повноваженнями, прийняти Закон «Про Президента України» і запровадити такий порядок притягнення його до юридичної відповідальності, який би відповідав конституційному принципу рівності всіх перед законом і судом. В той же час зазначений порядок в рамках побудови правової держави жодною мірою не повинен стати знаряддям політичної боротьби, а має гарантувати стабільність і правопорядок в країні, її демократичний розвиток на засадах народовладдя, поділу державної влади, верховенства права, визнання людини найвищою соціальною цінністю і т. ін.

У підрозділі 2.3. «Специфіка імунітету суддів України» зазначається, що публічно-правове призначення імунітету суддів - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим і справедливим судом і суддівський імунітет являє собою елемент правового статусу суддів, який передбачає невідповідальність судді за його дії чи думки, висловлені ним при виконанні своїх посадових обов'язків і створення спеціальних процедур порушення кримінальної справи проти суддів, їх притягнення до відповідальності, які дозволяють, з одного боку, забезпечити недоторканність суддів, а з іншого - у разі необхідності вирішити питання про притягнення його до того чи іншого виду відповідальності.

Питання обсягу імунітету суддів досить складне й не має однозначного сприйняття і вирішення. Оскільки при цьому потрібно враховувати як момент необхідності захисту судді як особи, яка здійснює важливі для держави та суспільства функції, так і те, щоб при цьому не допускалась безвідповідальність суддів у випадку вчинення ними правопорушення і забезпечувалася реалізація принципу невідворотності покарання. Цілком погоджуємося з тими науковцями, які стоять на позиціях, що гіпертрофований імунітет судді, як і депутата, заохочує безкарність та безвідповідальність його носія, явище соціально шкідливе. Тому межі суддівського імунітету в Україні повинні визначатися, перш за все, дотриманням конституційного принципу рівності всіх перед законом, а також можливістю притягнення суддів до відповідальності у випадку вчинення ними правопорушення.

Виходячи з цього, а також з досвіду ряду країн і враховуючи той факт, що вітчизняній практиці, на жаль, відомі непоодинокі випадки грубого порушення співробітниками правоохоронних органів прав суддів на недоторканність, слід в Конституції України теж дещо уточнити, деталізувати імунітет суддів судів загальної юрисдикції, наприклад, зазначивши, що імунітет поширюється на суддів тільки у тих випадках, які безпосередньо пов'язані з виконанням ними своїх професійних обов'язків. Варто також чітко визначити хто має право порушити справу проти судді та вести досудове слідство. Ускладнення механізму порушення кримінальних справ проти суддів є не надуманим, а вкрай необхідним для підвищення ступеня суддівської недоторканності, яка забезпечує їх незалежність. Адже сам факт порушення справи за певних обставин може розцінюватися як прояв тиску на суддю у зв'язку з його службовою діяльністю.

Досліджуючи питання суддівського імунітету, в роботі зазначається, що сьогодні варто відмовитися від позиції заперечення соціальної цінності імунітету суддів. Хоча в той же час не слід приєднуватися до тих науковців, які вважають існуючу в Україні модель недоторканності суддів в якості ідеальної. Вона не є такою як з точки зору світової практики, так і встановлення балансу між інтересами українського суспільства і держави, а тому потребує удосконалення.



ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення теоретико-правових проблем щодо вдосконалення конституційно-правового регулювання імунітетів в Україні, що дозволило сформулювати низку висновків, спрямованих на досягнення поставленої в роботі мети:

1. Характерними рисами правового імунітету є його закріплення в конституції країни, або ж в інших міжнародних чи національних нормативних актах; походження імунітету від держави; він виступає важливим правостимулюючим засобом; забезпечує правову недоторканність окремих осіб і нерозривно пов'язаний з процесом реалізації юридичної відповідальності; імунітети поширюються на обмежене коло суб'єктів, яке чітко визначене нормами міжнародного права, конституцією та іншими законами і здебільшого охоплює політичну еліту, владні органи і посадових осіб; імунітет виступає елементом спеціального правового статусу особи.

2. Імунітет - це законодавчо врегульований елемент правового статусу чітко визначеного нормами міжнародного права, конституцією та іншими національними законами кола суб'єктів, який виступає гарантією, що покликана забезпечити недоторканність і невідповідальність особи (чи їх більший обсяг порівняно з іншими особами) і виступає важливим правостимулюючим засобом, завдяки якому забезпечується безперешкодне та ефективне здійснення певними суб'єктами своїх професійних прав та обов'язків, усувається можливість для необґрунтованого посягання на них з боку правоохоронних органів.

3. Терміни «імунітети», «привілеї», «пільги» не є тотожними. Вони означають різні поняття.

4. Аналіз співвідношення імунітетів у міжнародному та національному праві свідчить про те, що поряд зі спільною юридичною природою імунітетів в міжнародному та національному праві між ними існує низка відмінностей, зокрема щодо підстав, території застосування, суб'єктному складу та обсягу.

5. Розвиток інституту імунітету охоплює собою 5 періодів: перший, коли Україна перебувала у складі Австрійської та Російської імперій; другий етап в часи відновлення української національної державності (1917 - 1920 рр.); третій - етап радянської доби; четвертий період - це становлення України як незалежної, суверенної держави; п'ятий - це етап, який охоплює відрізок часу після прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. і до сьогоднішнього дня

6. Депутатський імунітет являє собою один з основних елементів статусу парламентарія, важливу гарантію його діяльності. Він не виступає особистим привілеєм парламентаря, а має публічно-правовий характер і покликаний слугувати публічним інтересам, забезпечувати підвищену охорону законом парламентарія в силу здійснюваних ним державних функцій, сприяючи безперешкодній діяльності народного обранця і тим самим законодавчого органу, їх самостійності та незалежності.

7. Удосконалення моделі імунітету народних депутатів України має полягати у наступному:

1) ч. 1 ст. 80 Конституції України слід сформулювати так: «Народним депутатам України гарантується парламентський імунітет, складовими якого виступають невідповідальність та недоторканність парламентаріїв»;

2) ч. 3 ст. 80 Конституції України необхідно доповнити, сформулювавши її таким чином: «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані, крім випадків вчинення ними тяжких злочинів, затримання народного депутата на місці злочину або під час скоєння ним злочину, добровільної відмови народного депутата від депутатської недоторканності за власною ініціативою»;

3) внести зміни до Закону України «Про статус народного депутата України», Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, відповідно до яких: а) з моменту порушення стосовно народного депутата України кримінальної справи позбавити його права вільно залишати територію України (не обмежуючи при цьому пересування всередині країни); б) призупинити строки давності притягнення до кримінальної відповідальності та досудове слідство з моменту встановлення особи народного депутата, що скоїв злочин, і до моменту надання Верховною Радою згоди на притягнення його до кримінальної відповідальності чи закінчення терміну повноважень народного депутата України.

8. Імунітет виступає важливою складовою конституційно-правового статусу Президента України, який забезпечує належне виконання покладених на главу Української держави завдань, створення йому відповідних умов праці.

9. Реалії вітчизняного державного життя свідчать, що сьогодні потрібно максимально ввести у правові межі діяльність глави Української держави, наділеного достатньо широкими владними повноваженнями, прийняти Закон «Про Президента України», внести зміни до Конституції України і запровадити такий порядок притягнення його до юридичної відповідальності, який би відповідав конституційному принципу рівності всіх перед законом і судом.

10. Суддівський імунітет являє собою елемент правового статусу суддів, який передбачає невідповідальність судді за його дії чи думки, висловлені ним при виконанні своїх посадових обов'язків і створення спеціальних процедур порушення кримінальної справи проти суддів, їх притягнення до відповідальності, які дозволяють, з одного боку, забезпечити недоторканність суддів, а з іншого - у разі необхідності вирішити питання про притягнення його до того чи іншого виду відповідальності.

11. У Конституції України та відповідних національних законах слід уточнити обсяг імунітету суддів, зазначивши, що імунітет поширюється на них тільки в тих випадках, які безпосередньо пов'язані з виконанням професійних обов'язків, а також чітко визначивши, хто має право порушити справу та вести досудове слідство проти судді.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

імунітет держава суддя парламентарій

1. Кожевников А.Ю. Регулювання імунітету суддів Конституційного Суду України та країн СНД: порівняльно-правовий аналіз / А.Ю. Кожевников // Право і Безпека. - 2009. - № 2. - С. 20 -24.

2. Кожевников А.Ю. Поняття імунітету як правової категорії та її ознаки / А.Ю. Кожевников // Вісник прокуратури. - 2009. - № 11. - С. 78 - 87.

3. Кожевников А.Ю. Імунітет Президента України: проблем законодавчого регулювання / А.Ю. Кожевников // Право і Безпека. - 2009. - № 4. - С. 13 - 19.

4. Кожевников А.Ю. Проблеми регулювання імунітету суддів судів загальної юрисдикції в Україні / А.Ю. Кожевников // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 12.- Ужгород: Поліграф-центр «ЛІРА» - 2009. - С.112- 118.

5. Кожевников А.Ю. Щодо питання про обсяг депутатського імунітету в Україні / А.Ю. Кожевников // Від громадянського суспільства - до правової держави. Тези II Міжнародної науково - практичної конференції (25 квітня 2007 р.). - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. - С. 71-73.

6. Кожевников А.Ю. Конституційно-правові аспекти гарантування імунітету суддів / А.Ю. Кожевников // «Національні та міжнародні механізми захисту прав людини: матеріали міжнар. науково-практичної конференції (19-20 вересня 2008 р.) / За ред. проф. А.Т. Комзюка. - Харків: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. - С. 101 - 104.

7. Кожевников А.Ю. Особливості конституційно-правового регулювання імунітету депутатів в зарубіжних країнах / А.Ю. Кожевников // Від громадянського суспільства - до правової держави. Тези III Міжнародної науково - практичної конференції (24 квітня 2008 р.). - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. - С. 139-141.

8. Кожевников А.Ю. Недоторканість суддів Конституційного Суду: досвід країн ближнього зарубіжжя та вітчизняна законодавча практика правового регулювання країнах / А.Ю. Кожевников // Від громадянського суспільства - до правової держави. Тези IV Міжнародної науково - практичної конференції (24 квітня 2009р.). - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2009. - С. 119-121.

9. Кожевников А.Ю. Імунітет як гарантія діяльності народних депутатів України / А.Ю. Кожевников // Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи. Матеріали всеукраїнської науково - практичної конференції (11 квітня 2008р.). - Тернопіль ТзОВ «Терно-гриф», 2009. - С. 187-189.



АНОТАЦІЯ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право - Харківський національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню конституційно-правого регулювання імунітету Президента України, народних депутатів та суддів України, в контексті втілення у вітчизняній державотворчій практиці ідеалів демократії і праводержавності. Автор характеризує правову природу імунітету, окреслює основні концептуально-методологічні підходи в сучасній науці конституційного права щодо розуміння правового імунітету, визначає його характерні риси, з'ясовує й характеризує з позицій нових вимог сучасної державознавчої науки співвідношення імунітетів Президента, народних депутатів та суддів України і конституційного принципу рівності. В роботі розглянуто також співвідношення таких тісно пов'язаних між собою категорій, як пільги, привілеї і імунітети, виокремлено їхні спільні риси та відмінності, виявлено специфіку регулювання імунітетів у національному та міжнародному праві, визначено та охарактеризовано етапи становлення інституту імунітету осіб, які здійснюють значущі державні функції, в Україні.

Особлива увага в роботі приділена аналізу національного законодавства, яке регулює імунітети глави Української держави, народних депутатів та суддів України, виявленню критеріїв обґрунтованості і доцільності наділення імунітетом вищезазначених осіб. Автором вносяться також конкретні пропозиції щодо удосконалення вітчизняного законодавства у сфері регулювання імунітетів Президента, народних депутатів та суддів України, перш за все в частині визначення оптимальних меж і встановлення ефективного механізму їх реалізації.

Ключові слова: правовий імунітет, імунітет Президента України, імунітет суддів, імунітет народних депутатів України.

АННОТАЦИЯ

Кожевников А.Ю. Конституционно-правовое регулирование иммунитетов В Украине (на примере главы государства, народных депутатов и судей Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право; муниципальное право - Харьковский национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2010.

В диссертации исследована актуальная и малоизученная в науке конституционного права Украины проблема - конституционно-правовое регулирование иммунитета Президента Украины, народных депутатов и судей Украины. В работе произведена систематизация научных взглядов на понимание правовой природы иммунитетов, выделены и охарактеризованы основные концептуально-методологические подходы современной правовой науки относительно понимания иммунитетов, определены признаки правового иммунитета, сформулировано авторское его понятие.

На основе анализа основополагающих правовых документов с позиций новых требований современной правовой науки осуществлено теоретическое обобщение концепции относительно соотношения иммунитетов Президента Украины, народных депутатов, судей Украины и конституционного принципа равенства. В работе рассмотрено также соотношение понятий «иммунитет», «привилегии», «льготы». Сделан вывод, что эти категории не являются идентичными. В основе понимания привилегий, также как и льгот, лежит улучшение существующего положения личности (группы лиц), что дает им возможность пользоваться дополнительными благами. В тоже время иммунитеты призваны недопустить ухудшения положения личности. Они выступают в качестве гарантии обеспечения неприкосновенности и юридической неответственности определенных лиц, занимающих особое положение в социально-политических отношениях.

В процессе научного исследования диссертантом выявлена специфика правового регулирования иммунитетов в национальном и международном праве, определены и проанализированы этапы становления иммунитета лиц, осуществляющих значимые государственные функции, в Украине.

Особое внимание в работе уделяется анализу действующего национального законодательства, регулирующего иммунитет главы Украинского государства, народных депутатов и судей Украины, выявлению критериев обоснованности и целесообразности наделения этих лиц иммунитетом. Автором разработаны также конкретные предложения по усовершенствованию отечественного законодательства в области регулирования иммунитетов Президента, народных депутатов и судей Украины, прежде всего, в плане определения оптимальных границ и установления эффективного механизма их реализации.

Ключевые слова: правовой иммунитет, иммунитет Президента Украины, иммунитет судей, иммунитет народных депутатов Украины.



ANNOTATION

Kozhevnikov A.Yu. Constitutional and legal regulation of immunities in Ukraine (head of state, people's deputies and judges of Ukraine being an example). - Manuscript.

Thesis for obtaining a candidate's degree in Law in speciality 12.00.02 - Constitutional law, Municipal law - Kharkiv national university of internal affairs - Kharkiv, 2010.

The thesis is dedicated to the research of the constitutional and legal regulation of the immunity of the President of Ukraine, people's deputies and judges of Ukraine in context of embodying the ideals of democracy and law-governed state in the national state creation practice. The author characterizes the legal nature of immunity, considers new conceptual and methodological approaches in modern Constitutional law concerning the understanding of legal immunity, determines its characteristic features, clarifies and characterizes correlation of the immunities of the President, people's deputies and judges of Ukraine and the constitutional principle of equality from the position of new demands of the modern theory of state. The author also considers correlation of such closely connected categories as privileges and immunities, distinguishes their common features and differences; displays the specifics of regulation of immunities in the National and International law; determines and characterizes the stages of formation of the institute of the immunities of the persons who carry out significant state functions in Ukraine.

Special attention in this thesis is paid to the analysis of the national legislation, which determines the immunities of head of Ukraine, people's deputies and judges of Ukraine as well as to the displaying of the criteria of substantiation and reasonability of giving immunity to the above persons.

The author also makes definite proposals concerning improvement of the national legislation in the sphere of regulation of the immunities of the President, people's deputies and judges of Ukraine primarily in part of determining optimal limits and establishing effective mechanism of their implementation.

Key words: legal immunity, immunity of the President of Ukraine, immunity of judges, immunity of people's deputies of Ukraine.

Размещено на Allbest.ru

...