Кримінальна відповідальність за організацію заняття проституцією

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія прокуратури України

УДК 343.545

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ОРГАНІЗАЦІЮ ЗАНЯТТЯ ПРОСТИТУЦІЄЮ

Плотнікова Аліна Володимирівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Куц Віталій Миколайович, Національна академія прокуратури України, проректор з наукової роботи.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Глушков Валерій Олександрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології

- кандидат юридичних наук Виговська Анна Валентинівна, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, молодший науковий співробітник

Захист відбудеться "17" березня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.730.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Національній академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б.

Автореферат розісланий "16" лютого 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук Н.В. Лісова

Анотації

Плотнікова А.В. Кримінальна відповідальність за організацію заняття проституцією. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна академія прокуратури України. - Київ, 2010.

У дисертації досліджуються основні аспекти кримінальної відповідальності за організацію заняття проституцією. З'ясовується соціальна зумовленість декриміналізації заняття проституцією та обґрунтовується доцільність встановлення кримінальної відповідальності за організацію заняття проституцією в Україні. Детально характеризуються об'єктивні, суб'єктивні та кваліфікуючі ознаки злочинів, передбачених статтями 302, 303 КК України, а також досліджуються форми кримінальної відповідальності за вчинення цих злочинів.

Результати проведеного дослідження дають можливість стверджувати, що чинна редакція статей 302, 303 КК України не повністю відповідає сучасним теоретичним уявленням стосовно правової визначеності відповідальності за організацію заняття проституцією та не сприяє ефективній протидії цьому злочину. Формулюється низка теоретичних висновків та пропозицій щодо вдосконалення кримінально-правової регламентації відповідальності за організацію заняття проституцією.

Ключові слова: суспільна моральність, проституція, сутенерство, організація заняття проституцією.

Плотникова А.В. Уголовная ответственность за организацию занятия проституцией. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная академия прокуратуры Украины. - Киев, 2010.

В диссертации исследуются особенности уголовной ответственности за организацию занятия проституцией.

На основании результатов исследования представлено научное понятие проституции и очерчены этапы развития этого понятия в ретроспективе. Анализируется международный опыт уголовно-правового обеспечения противодействия занятию проституцией и организации такой деятельности. Обосновывается социальная обусловленность декриминализации занятия проституцией и устанавливается социальная обусловленность криминализации организации занятия проституцией в Украине.

Анализируются объективные, субъективные, квалифицирующие и особо квалифицирующие признаки составов преступлений, предусмотренных статьями 302, 303 Уголовного кодекса Украины. Дано понятие организации занятия проституцией, определена сущность и объем этого понятия. В работе также уделяется внимание выделению и исследованию теоретических и практических проблем, связанных с реализацией уголовной ответственности за организацию занятия проституцией. Особо акцентируется на проблемах построения санкций за это преступление.

Результаты исследования дают возможность утверждать, что действующая редакция статей 302, 303 Уголовного кодекса Украины не создает надлежащего уголовно-правового обеспечения противодействия организованным формам использования занятия проституцией других лиц. Львиная доля проблем правоприменения порождается отсутствием научного разъяснения терминологии, используемой законодателем при описании исследуемых разновидностей преступного поведения. На практическом уровне это нередко приводит к затруднениям в процессе квалификации. Редакционных изменений требуют объективная и субъективная стороны, квалифицирующие и особо квалифицирующие признаки составов этих преступлений. В существенных корректировках нуждаются и уголовно-правовые санкции за указанные деяния.

На основании изложенного представляется ряд выводов и предложений по усовершенствованию действующего законодательства. Предлагается унифицировать составы преступлений, предусмотренных статьями 302, 303 Уголовного кодекса Украины. Сформулирована новая редакция статьи 302 Уголовного кодекса Украины, в которой устанавливается ответственность за все проявления организации занятия проституцией, которые требуют уголовно-правового воздействия, с учетом предложений автора. В работе представлены также иные выводы и обобщения.

Ключевые слова: общественная нравственность, проституция, сутенерство, организация занятия проституцией.

Plotnikova A.V. Criminal responsibility for the organization of the prostitution occupation. - Manuscript.

The Dissertation to obtain a candidate of laws scientific degree in law in the speciality 12.00.08. - criminal law and criminology; criminal-executive Law. - National Prosecutor Academy of Ukraine. - Kyiv, 2010.

In the dissertation main aspects of the criminal responsibility for the organization of the prostitution occupation are researched. The decriminalization social conditionality of the organization of the prostitution occupation is ascertained and the reasonability of the establishment of the criminal liability for the organization of the prostitution occupation is based. Objective, subjective and qualificatory features of the crimes, contemplated by art. 302, 303 of the Criminal Code of Ukraine are described. Criminal responsibility forms for the fulfillment of that crimes are investigated. Results of the research make an opportunity to allege that active edition of art. 302, 303 of the Criminal Code of Ukraine do not correspond to modern theoretical views relative to legal regulation of the liability for the organization of the prostitution occupation. Some theoretical conclusions and proposes relative to the improvement of the criminal-legal regulation of the responsibility for the organization of the prostitution occupation are formulated.

Key words: social morality, prostitution, ponce, organization of the prostitution occupation.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасна ситуація в Україні характеризується докорінними змінами в економічній, соціальній, політичній, культурній та інших сферах суспільного життя. Це зумовило необхідність внесення відповідних коректив, зокрема, до вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність. Перетворення, що відбулися, торкнулися й правового регулювання кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти моральності, які вперше в історії вітчизняного кримінального законодавства виділені в самостійний вид у розділі ХІІ Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК України) "Злочини проти громадського порядку та моральності".

Різновидом цих злочинів є діяння, передбачені статтями 302 та 303 КК України, які, будучи формами організації заняття проституцією, в сукупності утворюють групу злочинів проти моральності у сфері статевих відносин.

Вітчизняний досвід розвитку кримінального законодавства засвідчує, що держава і суспільство ще не повною мірою визначилися у ставленні до проституції як соціального явища. Підтвердженням цього є різка зміна кримінально-правової політики щодо протидії проституції. Йдеться, насамперед, про криміналізацію заняття проституцією в Україні у 2001 році та декриміналізацію цієї діяльності у 2006 році.

Оцінюючи зміни, що відбулися в законодавстві, з точки зору техніки побудови закону, можна стверджувати, що вони носили переважно формальний характер і зводилися до виправлення помилок, допущених у процесі криміналізації. Встановлення відповідальності за злочини проти моральності в сфері статевих відносин відбулося без урахування здобутків теорії криміналізації суспільно небезпечних діянь, що призвело до невідповідності між об'єктивно існуючими соціальними потребами і законодавчими рішеннями в цій сфері.

На прикладному рівні це ускладнює розмежування злочинних проявів організації надання послуг сексуального характеру. За наявного широкого розповсюдження різних форм експлуатації проституції кількість справ цієї категорії мізерна, що також є наслідком недосконалості кримінально-правового забезпечення протидії цьому явищу. Практика застосування відповідних кримінально-правових норм, навіть з урахуванням внесених змін, свідчить про незрозумілість їх змісту для правозастосовника, що не сприяє забезпеченню належної протидії проституції та її експлуатації.

Ефективність такої протидії залежить від низки чинників, у тому числі від зміни уявлень щодо суспільної небезпечності різних проявів проституції. Дедалі очевиднішим постає висновок, що не безпосереднє надання сексуальних послуг з метою одержання вигоди є злочинним діянням, а різні форми організації їх надання, тобто експлуатація проституції.

Різним аспектам кримінологічного та кримінально-правового забезпечення протидії організації заняття проституцією присвячено дослідження таких учених, як Ю.М. Антонян, В.М. Броннер, Ф.Г. Бурчак, А.В. Виговська, Б.В. Волженкін, А.О. Габіані, М.М. Гернет, Я.І. Гілінський, В.О. Глушков, І.М. Даньшин, А.І. Долгова, А.І. Єлістратов, О.М. Ігнатов, М.О. Ісаєв, І.І. Карпєц, М.Й. Коржанський, Н.Ф. Кузнєцова, Н.О. Лопашенко, О.Г. Манич, М.І. Мельник, П.П. Сердюк, А.А. Станська, А.Х. Степанюк, В.В. Сучкова, Н.В. Уханова, Є.В. Фесенко, В.Д. Філімонов, П.Л. Фріс, В.І. Шакун, С.В. Шлик, А.Є. Шпаков, Н.М. Ярмиш та інших.

Однак, незважаючи на значну кількість наукових публікацій з питань протидії проституції, в Україні не здійснено дисертаційного дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочинні прояви організації заняття проституцією. Поза увагою дослідників обраної тематики залишилася й потреба розмежування складів злочинів проти статевої моральності.

Зазначене викликало необхідність поглибленого, концептуально нового дослідження кримінально-правових засобів протидії цим злочинним проявам, що сприятиме підвищенню її ефективності та укріпленню відповідної сфери суспільної моральності. Наведені вище обставини й зумовили вибір теми дослідження, її актуальність та науково-практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дослідження проводилось у контексті реалізації Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25. 12. 2000 року, та Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20. 12. 2006 року. Обрана тема відповідає напрямам наукової діяльності кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту економіки та права Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на період до 2011 року, а також пріоритетним напрямам розвитку кримінально-правової науки, рекомендованим відповідним відділенням Академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання обґрунтованих пропозицій, спрямованих на уточнення доктринальних висновків, модернізацію національного кримінального законодавства та підвищення ефективності правозастосовчої діяльності щодо протидії організації заняття проституцією.

Для досягнення поставленої мети під час дослідження вирішувалися наступні завдання:

- окреслити специфічні ознаки проституції, встановити сутність та зміст цього явища;

- здійснити історичний огляд законодавчої регламентації протидії заняттю проституцією та організації заняття нею, висвітлити особливості правового забезпечення охорони статевої моральності в зарубіжних країнах;

- визначити соціальну зумовленість декриміналізації заняття проституцією в Україні;

- визначити соціальну зумовленість криміналізації окремих форм організації заняття проституцією;

- з'ясувати об'єктивні, суб'єктивні та кваліфікуючі ознаки складів злочинів, передбачених статтями 302, 303 КК України;

- розкрити зміст визначених законом форм такої відповідальності та інших засобів кримінально-правового впливу за вчинення цих злочинів;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації кримінальної відповідальності у сфері протидії організації заняття проституцією.

Об'єктом дослідження є кримінально-правове забезпечення охорони статевої моральності.

Предмет дослідження - кримінальна відповідальність за організацію заняття проституцією як складова кримінально-правового забезпечення охорони статевої моральності.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність загальнонаукових та спеціальних методів пізнання об'єктивного світу у їх системному застосуванні. Основу дисертаційного дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод пізнання дійсності, який дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми, здійснювати системний аналіз кримінально-правових норм.

Також у дисертації застосовуються окремі наукові методи пізнання: історичний, системно-структурний, компаративістський, логіко-юридичний, семантичний, соціологічний та ін.

Історичний (генетичний) метод дав можливість висвітлити генезис проблематики кримінально-правової протидії заняттю проституцією та організації цього заняття.

Системно-структурний метод застосовувався для вивчення об'єкта організації заняття проституцією та його видів. Також цей метод забезпечив встановлення співвідношення складів досліджуваних злочинів між собою. Компаративістський метод (метод порівняльного правознавства) використовувався для вивчення досвіду кримінально-правової протидії організації заняття проституцією у зарубіжних країнах з метою використання його позитивних аспектів у вітчизняній практиці протидії злочинності. Соціологічний метод застосовувався при дослідженні питань, пов'язаних із соціально-правовими чинниками, що впливають на криміналізацію (декриміналізацію) суспільно небезпечних діянь, з метою виявлення соціальних підстав декриміналізації заняття проституцією та криміналізації організації заняття проституцією. Семантичний метод використовувався для встановлення точного значення понять "проституція", "організація заняття проституцією", "сутенерство", "звідництво" та інших, а також для критичного аналізу положень кримінального законодавства за допомогою вироблених наукою прийомів тлумачення. Використання логіко-юридичного методу дало змогу довести необхідність удосконалення положень кримінального законодавства щодо протидії організації заняття проституцією. Статистичний метод використовувався для аналізу даних Державного комітету статистики України та Державної судової адміністрації щодо кількості злочинів цього виду, зареєстрованих, розслідуваних та розглянутих судами. Метод експертного опитування застосовувався під час анкетування 147 працівників прокуратури з питань правового забезпечення протидії організації заняття проституцією. Метод документального аналізу було застосовано при вивченні відповідних процесуальних документів, які містилися в 87 кримінальних справах, за фактами створення або утримання місць розпусти, звідництва, втягнення особи в заняття проституцією, сутенерства та заняття проституцією в період її визнання злочином.

Нормативною базою дослідження є: Конституція України, КК України, роз'яснення постанов Пленуму Верховного Суду України та інші нормативно-правові акти.

Емпіричною базою дослідження є матеріали 87 кримінальних справ, які були вивчені дисертантом у місцевих судах м. Харкова; окремі узагальнення судової практики, які проводились Верховним Судом України; дані Міністерства внутрішніх справ України, а також дані Державної судової адміністрації України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням комплексу проблемних аспектів кримінальної відповідальності за організацію заняття проституцією.

Найбільш важливими положеннями, які визначають наукову новизну дисертації та виносяться на захист, є наступні:

вперше:

- доведено доцільність використання в національному законодавстві про кримінальну відповідальність поняття "організація заняття проституцією"; з'ясовано сутність та обсяг цього поняття; запропоновано його закріплення на законодавчому рівні як такого, що уніфікує всі форми організаційної діяльності у сфері надання сексуальних послуг;

- з огляду на виключну цінність моральності в житті суспільства доведено необхідність включення її до складу загального об'єкта кримінально-правової охорони (ст. 1 КК України);

- доведено, що втягнення в заняття проституцією полягає у схиленні до надання сексуальних послуг іншим особам, яке вчиняється без застосування насильства; натомість характерною ознакою примушування до заняття проституцією є застосування психічного насильства, тому останнє не слід включати до складу втягнення у заняття проституцією, а доцільно визнати окремою формою злочинного порушення статевої свободи особи;

- у зв'язку з визнанням примушування до заняття проституцією формою злочинного порушення статевої свободи особи доведено необхідність виокремлення його як особливо кваліфікуючої ознаки організації заняття проституцією;

- запропоновано уніфікувати склади злочинів, передбачених статтями 302 та 303 КК України, для спрощення процедури кваліфікації у зв'язку зі спорідненістю їх змісту та єдністю об'єкта злочинного посягання; по-новому визначено зміст об'єктивних, суб'єктивних та кваліфікуючих ознак організації заняття проституцією;

- аргументовано необхідність перегляду встановлених видів та меж покарання за вчинення злочинів, передбачених статтями 302, 303 КК України, з огляду на пріоритетність застосування покарань, не пов'язаних із позбавленням волі;

- доведено необхідність відмови від використання у тексті закону про кримінальну відповідальність складних для розуміння понять "сутенерство" та "звідництво".

удосконалено:

- змістовне наповнення поняття "проституція", яке втілилося в пропозицію закріпити цей термін на законодавчому рівні в авторській редакції;

- аргументацію доцільності декриміналізації заняття проституцією в Україні;

- характеристику об'єкта організації заняття проституцією, яким визнано моральність у сфері статевих відносин;

- розуміння змісту об'єктивної сторони складів злочинів, передбачених статтями 302, 303 КК України, що зумовило висновок про доцільність уніфікації цих статей;

- аргументацію доцільності впровадження триступеневої диференціації кримінальної відповідальності за організацію заняття проституцією за допомогою кваліфікуючих ознак.

набули подальшого розвитку:

- характеристика суб'єктивної сторони організації заняття проституцією, до структури якої пропонується включити вину у виді прямого умислу та мету - отримання вигоди;

- розуміння суб'єкта злочину, передбаченого статтями 302, 303 КК України;

- надбання теорії встановлення кваліфікуючих ознак;

- теоретичні розробки щодо формування кримінально-правової санкції.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані: у науково-дослідницькій роботі - для подальших теоретичних досліджень кримінальної відповідальності за організацію заняття проституцією; у правотворчості - при вдосконаленні законодавства про кримінальну відповідальність за організацію заняття проституцією; у правозастосовчій діяльності - при кваліфікації злочинів проти моральності; у навчальному процесі - при викладанні курсу Особливої частини кримінального права, підготовці підручників та навчальних посібників.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, були оприлюднені на десяти науково-практичних конференціях: "Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку" (18-19 грудня 2003 року, Харків); "Співробітництво держави та громадськості з питань протидії торгівлі людьми" (20 травня 2004 року, Євпаторія); "Всеукраїнська наукова конференція "Другі юридичні читання" (18 травня 2005 року, Київ); "Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми" (17-18 листопада 2006 року, Донецьк); "Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення" (13-15 квітня 2007 року, Львів); "Всеукраїнська наукова конференція "Четверті юридичні читання" (3-4 квітня 2008 року, Київ); "Від громадянського суспільства до правової держави" (24 квітня 2008 року, Харків); "Боротьба з торгівлею людьми" (26 червня 2008 року, Донецьк); "Права людини: зміст, стан та перспективи розвитку" (03 грудня 2008 року, Харків); "Від громадянського суспільства - до правової держави" (24 квітня 2009 року, Харків).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені у п'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, а також у десяти тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена темою, завданнями та метою дослідження. Дисертація містить перелік умовних позначень та скорочень, вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел і додатки.

Загальний обсяг дисертації становить 260 сторінок, з яких основний текст - 219 сторінок, список використаних джерел - 29 сторінок (311 найменувань) та додатки на 12 сторінках.

Основний зміст роботи

проституція сутенерство кримінальний відповідальність

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його зв'язок із науковими програмами та планами, мету і завдання, окреслено об'єкт, предмет, методи і структуру дослідження, сформульовано наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про їх апробацію.

Розділ 1 "Проституція як соціальне явище" складається з трьох підрозділів та висновків до розділу.

У підрозділі 1.1. "Поняття і соціально-правова характеристика проституції" проаналізовано існуючі в літературі погляди на сутність явища "проституція".

Використання поняття "проституція" в тексті закону про кримінальну відповідальність детермінує необхідність чіткого розуміння його сутності. Наукове осмислення досліджуваного суспільного феномена призвело до висновку, що, сьогодні термін проституція існує щонайменше в двох значеннях - в широкому та вузькому. У широкому сенсі проституція означає весь комплекс діянь, пов'язаних із наданням сексуальних послуг. У вузькому ж розумінні, проституцією є безпосереднє надання послуг сексуального характеру з метою одержання вигоди.

Автором охарактеризовані ознаки заняття проституцією, що формують сутність цього поняття, а саме: заняття проституцією є діяльність, яка спрямована на отримання вигоди, що здійснюється безпосередньо, у сенсі відсутності додаткових сполучних ланок між особою, яка надає послуги сексуального характеру та її клієнтом.

У підрозділі 1.2. "Історія правового регулювання протидії проституції" досліджено розвиток вітчизняних правових засобів протидії як проституції, так і організації такої діяльності: починаючи з найвідомішої правової пам'ятки давньоруського права XI ст. "Руської Правди" і закінчуючи сучасними кримінальними кодексами. Доведено, що включення до КК України статей 302, 303 зумовлене історичним розвитком уявлень щодо ефективної протидії різним формам організації заняття проституцією.

Ретроспективний аналіз дав можливість виокремити певні періоди розвитку правових засобів протидії проституції.

Перший із них, період існування давньоруської державності, характеризується сприйняттям проституції як гріховних стосунків за плату ("блуд"). Цим поняттям охоплювались усі прояви поведінки, що так чи інакше порушувала статеву моральність, у тому числі, й з метою збагачення. Діяння, пов'язані з "блудом", переслідувалися за канонами Православної Церкви.

Упродовж другого періоду, до якого відносимо дію Соборного Уложення царя Олексія Михайловича 1649 року, заходи протидії заняттю проституцією зводилися переважно до покарання звідників.

До третього періоду доцільно віднести дію Військового статуту (Артикули) Петра І. Особливістю цього часу є розширення кола правових засобів протидії заняттю проституцією шляхом встановлення відповідальності, зокрема, у виді заслання за заняття блудом, яким охоплювалося і заняття проституцією.

Четвертий період відзначається прийняттям кодифікованого джерела українського права - "Прав, за якими судиться малоросійський народ" (1743 рік). Цим документом були передбачені суворі покарання за заняття проституцією та за певні форми організації такої діяльності.

Специфікою п'ятого періоду (початок ХVІІІ ст.) є впровадження спеціальних заходів з протидії заняттю проституцією, зокрема закриття змішаних бань з метою запобігання проституції. До цього ж періоду відноситься дія "Статуту благочиния" (Полицейский Статут) 1782 року, відповідно до положень якого суворо каралося заняття проституцією та отримання доходу від нього іншими особами.

У наступному, шостому періоді, що розпочався в 1843 році, заняття проституцією в Російській Імперії, до складу якої входила значна частина сучасної України, фактично було легалізовано. Поліція почала видавати в містах офіційні дозволи на відкриття легальних публічних закладів. У 1844 році були встановлені "Правила утримувачкам борделей", які забезпечували певну гарантію поліцейського та санітарного контролю за проституцією.

До сьомого періоду слід віднести часи після Жовтневого перевороту 1917 року, коли відбувся перехід від політики запобігання нелегальній проституції до репресій проти самих осіб, які надавали сексуальні послуги. Такий стан справ тривав до кінця 60-х років ХХ століття.

Восьмий період, пов'язаний з прийняттям КК 1960 року, характеризується встановленням відповідальності за держання домів розпусти і звідництво. У цей час відбулося збільшення масштабів проституції та негативних явищ, пов'язаних із нею.

Нинішній етап розвитку національного кримінального законодавства характеризується виокремленням злочинів проти моральності в самостійну групу. Поряд із криміналізацією злочинних проявів організації заняття проституцією законодавець у 2001 році встановив відповідальність і за безпосереднє надання послуг сексуального характеру з метою отримання доходу. Однак Законом України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією" № 3316 - IV від 12 січня 2006 року заняття проституцією було декриміналізовано.

Підрозділ 1.3. "Міжнародний досвід кримінально-правового забезпечення протидії проституції" має своїм змістом дослідження зарубіжної практики протидії проституції. Автор доходить висновку, що у більшості країн кримінально-правова охорона моральності посідає окреме місце серед засобів впливу на злочинність. На фоні лояльного ставлення до осіб, які займаються проституцією, зарубіжне законодавство зберігає тенденцію встановлення досить суворих санкцій за діяльність щодо сприяння та організації заняття проституцією.

Виокремлено три основні напрями правового забезпечення протидії досліджуваному явищу в зарубіжних країнах: 1) встановлення адміністративної відповідальності за заняття проституцією та кримінальної відповідальності за організацію такої діяльності; 2) криміналізація експлуатації проституції, а подекуди й користування платними послугами сексуального характеру на тлі ліберального ставлення до осіб, які безпосередньо надають такі послуги; 3) легалізація заняття проституцією та регламентація діяльності щодо її організації за наявності адміністративних санкцій за порушення встановленого порядку заняття цією діяльністю. Україна обрала перший із названих напрямів. Проведене дослідження переконує, що він не є найбільш ефективним і сучасним. Зокрема, визнання правопорушником лише суб'єкта, який надає сексуальні послуги, і залишення поза сферою юридичної відповідальності суб'єкта, який їх одержує, порушує принцип соціальної справедливості і не сприяє скороченню обсягу злочинних проявів, пов'язаних з експлуатацією проституції. На думку дисертанта, доцільно переглянути наявні підходи до регулювання цієї соціальної сфери в нашій країні.

Розділ 2 "Соціально-правова обумовленість декриміналізації заняття проституцією та встановлення кримінальної відповідальності за організацію заняття проституцією в Україні" складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. "Причинно-умовний комплекс криміналізації та декриміналізації суспільно небезпечних діянь" присвячено аналізу існуючих в літературі поглядів на поняття, сутність та призначення антикримінальної політики, а також загальнотеоретичним питанням щодо причинно-умовного комплексу криміналізації і декриміналізації суспільно небезпечних діянь. Автор наголошує на винятковій актуальності вивчення соціальної зумовленості кримінально-правових норм, що регулюють відповідальність за організацію заняття проституцією.

Зроблено висновок: підставою криміналізації є наукове обґрунтування наявності суспільної небезпечності того чи іншого виду поведінки, що потребує протидії взагалі та кримінально-правовими засобами зокрема. У широкому розумінні підставою криміналізації слід вважати соціальну потребу (соціальне замовлення) в охороні певного об'єкта.

У розділі також з'ясовуються принципи криміналізації суспільно небезпечних діянь. Такими, на думку дисертанта, є, зокрема, відповідність кримінально-правової заборони Конституції України, відсутність системно-правової суперечності, міжнародно-правова необхідність і допустимість визнання діяння злочинним, домірність санкції за його вчинення тощо.

У підрозділі 2.2. "Підстави декриміналізації заняття проституцією та встановлення кримінальної відповідальності за організацію заняття проституцією" з'ясовано суспільну небезпечність заняття проституцією та організації такого заняття.

Проведений аналіз засвідчив відсутність науково обґрунтованої підстави для криміналізації заняття проституцією, здійсненної в Україні в 2001 році, оскільки ступінь суспільної небезпечності такого девіантного прояву не сягнув рівня, необхідного для криміналізації. Натомість рівень суспільної небезпечності організації заняття проституцією є достатнім для визнання цієї діяльності злочинною.

Разом із тим, дисертантом доведено, що криміналізацію заняття проституцією було здійснено без дотримання вироблених наукою кримінального права теоретичних передумов встановлення відповідальності за суспільно небезпечні діяння. Висловлено власне бачення підстави декриміналізації як наукового обґрунтування відсутності суспільної небезпечності того чи іншого виду поведінки, що потребує протидії кримінально-правовими засобами.

Досліджено підставу встановлення кримінальної відповідальності за організацію заняття проституцією та умови криміналізації цієї діяльності. Такою підставою, на переконання дисертанта, є наукове обґрунтування наявності достатньої суспільної небезпечності організації заняття проституцією для обрання саме кримінально-правових засобів протидії.

Умовами криміналізації організації заняття проституцією є: відносна поширеність діяння; можливість позитивного впливу кримінально-правової норми на суспільно небезпечну поведінку; своєчасність криміналізації; перевага позитивних наслідків криміналізації над негативними; домірність санкції за діяння, що підлягає криміналізації.

Під час дослідження соціальної обумовленості встановлення відповідальності за організацію заняття проституцією на основі емпіричних даних було звернено увагу на наявність у тексті закону двох складів злочинів, в яких певною мірою дублюється зміст. Дисертант переконує, що потреба суспільства в охороні статевої моральності була б повною мірою задоволена при існуванні одного складу злочину, який передбачав би диференціацію відповідальності за організацію заняття проституцією залежно від ступеня суспільної небезпечності конкретного злочинного прояву.

Розділ 3 "Кримінально-правова характеристика організації заняття проституцією" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Поняття організації заняття проституціє" дисертант наводить результати наукового аналізу анкетування, статистичних даних, що свідчать про недостатню ефективність норм кримінального права, покликаних забезпечити протидію організації заняття проституцією. Незважаючи на внесені до ст. 303 КК України зміни, спрямовані на поліпшення законодавчого механізму протидії злочинності у сфері секс-індустрії, негативні тенденції збільшення злочинних проявів організації заняття проституцією залишаються сталими. При цьому можна спостерігати порівняно невелику кількість злочинів означеної категорії у загальній структурі злочинності. Відтак, існуюче кримінально-правове забезпечення протидії злочинним порушенням моральності у статевій сфері доцільно вдосконалити. Автор вважає, що розгалуження виявів організації заняття проституцією між двома статтями КК України (статті 302, 303) штучно створює труднощі при їх розмежуванні та кваліфікації.

Тому обґрунтовується необхідність впровадження відповідного терміна "організація заняття проституцією", який би об'єднав усе розмаїття злочинних зусиль у сфері надання сексуальних послуг.

Підрозділ 3.2. "Об'єктивні ознаки організації заняття проституцією" присвячено критичному переосмисленню положень законодавства, що стосуються визначення об'єктивних ознак організації заняття проституцією.

Дисертант, поділяючи думку, що об'єктом злочину є цінності або правові блага, критикує позицію щодо визнання родовим об'єктом різних виявів організації заняття проституцією громадського порядку і моральності: зазначені об'єкти за своїм змістом є окремими родовими об'єктами кримінально-правової охорони. Їх об'єднання в одному розділі Особливої частини КК України означає, що вони в сукупності утворюють єдиний об'єкт злочину. У зв'язку з цим обґрунтовується висновок, що родовим об'єктом організації заняття проституцією виступає суспільна моральність, а безпосереднім - моральність у сфері статевих відносин як складова суспільної моральності.

Зважаючи на кризовий стан, в якому сьогодні перебуває ця складова життєдіяльності суспільства, автор пропонує підкреслити важливість її охорони шляхом внесення цього блага до структури загального об'єкта кримінально-правової охорони в ст. 1 КК України.

Далі розглядається предмет організації заняття проституцією, яким, відповідно до чинної редакції ч. 1 ст. 302 КК України, є "місця розпусти". Автор вказує на неточність законодавчого визначення зазначеного предмета з використанням множини. Предмет організації заняття проституцією доцільно визначити як "місце для заняття проституцією", оскільки, як свідчить практика, під місцем розпусти правозастосовники розуміють місця для заняття саме проституцією.

Використання в законі терміна "розпуста" автор вважає архаїзмом. Оціночний характер цього поняття унеможливлює його збереження в сучасному кримінальному праві. Висловлюється впевненість, що зміст норми, яка розглядається, набуде досконалості без застосування цього поняття.

Доведено спрямованість примушування до заняття проституцією на порушення статевої свободи та статевої недоторканості особи. Відповідно, пропонується віднайти більш вдале місце розташування цього складу за ознакою його родового об'єкта. Найбільш юридично досконалим дисертант вважає визнання такого примушування особливо кваліфікуючою ознакою організації заняття проституцією. При цьому в зазначеному складі організації заняття проституцією буде фігурувати додатковий об'єкт злочину - статева свобода або статева недоторканість.

Далі досліджується об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 302 КК України "Створення або утримання місць розпусти і звідництво". Автор доводить, що на сьогодні не розроблено однакового підходу до точного розуміння діяльності, якою є створення або утримання місця надання платних інтимних послуг. На основі аналізу висловлених в теорії думок стосовно сутності понять "створення" або "утримання" місця для заняття проституцією та практики застосування означених норм виокремлюються основні види діяльності, що кваліфікувалися як створення місця розпусти. Такими, зокрема, є: оренда, найм чи використання приміщення для заняття проституцією; схилення осіб до цієї діяльності; підшукування охоронців, водіїв та інших осіб для забезпечення діяльності такого закладу; підшукування клієнтів тощо. Схожі дії в різних варіантах їх поєднання формують і зміст утримання місця для заняття проституцією. Оскільки склався саме такий стереотип розуміння вказаних видів діяльності, автор вважає за доцільне об'єднати їх як частини більш загального поняття - "організація заняття проституцією".

Переосмислюються ознаки звідництва, які мають значення для кваліфікації. Вивчення вироків за цією категорією кримінальних справ підтвердило, що суди дають різну кримінально-правову оцінку аналогічним за суттю діянням. В одних справах за ст. 302 КК України кваліфіковано "одноразове" звідництво, в інших доводиться систематичність таких дій. Причому в деяких випадках розмежувати звідництво і втягнення в заняття проституцією взагалі неможливо. Це також свідчить про "переобтяження" чинного законодавства про кримінальну відповідальність невизначеними та незрозумілими поняттями. Дисертант вважає, що зазначене посередництво, яке формує сутність звідництва, цілком вкладається у пропоноване поняття організації заняття проституцією.

Наступною розглядається об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 303 КК України, "Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією".

Виявлено наявність технічної помилки в диспозиції ч. 1 ст. 303 КК України, для виправлення якої слід замінити поняття "зайняття" на "заняття", оскільки саме таке текстуальне оформлення вірно відображає зміст викладеного.

Дисертант робить висновок, що поняття "втягнення", "схилення", "залучення", "спонукання", які використовуються законодавцем на позначення формування у іншої особи рішучості на вчинення певних дій, знаходяться в одному семантичному вимірі. Подібна синонімія в тексті закону є неприпустимою, отже, пропонується обрання єдиного, найбільш придатного, універсального терміна. Таким, на думку автора, є "схилення до заняття".

Висвітлюються способи схилення до заняття проституцією. Робиться висновок, що всі перелічені в диспозиції ст. 303 КК України способи схилення до заняття проституцією не позбавляють особу добровільного вибору варіанту власної поведінки. Якщо ж у діях особи наявний примус - за традицією використовується поняття "примушування" до заняття проституцією. У зв'язку із цим автор переконує в недоцільності встановлення окремої відповідальності за схилення дорослих осіб до заняття проституцією, оскільки такі дії включені до змісту діяльності зі сприяння та організації заняття проституцією. До того ж у дорослої особи є можливість свідомого опору перерахованим законодавцем злочинним діям.

Обґрунтовується доцільність збереження відповідальності лише за схилення до заняття проституцією неповнолітньої особи, за умови, що йтиметься про цей склад злочину у диспозиції ст. 304 КК України, яка передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. Звертається увага на невідповідність назви вищенаведеної статті її змісту, а також використання в тексті закону поняття "діяльність". Більш прийнятним вбачається формулювання назви і диспозиції цієї статті в однині, а саме: "Схилення неповнолітньої особи до вчинення злочину". Пропонується авторська редакція зазначеної статті КК України.

Науковий аналіз зібраної дисертантом емпіричної бази засвідчив незрозумілість поняття сутенерства, яке застосовується в чинному КК України. Оскільки існуюче тлумачення сутенерства зводиться до того, що це - діяльність із забезпечення заняття проституцією іншою особою, такий різновид діяльності охоплюється терміном "організація заняття проституцією".

Як узагальнення викладених у підрозділі положень щодо об'єктивних ознак злочинів, передбачених статтями 302, 303 КК України, вноситься пропозиція об'єднати передбачені в цих статтях різновиди діяльності, що потребують кримінально-правової заборони, в новій редакції ст. 302 КК України під назвою "Організація заняття проституцією", виключивши з КК України ст. 303.

У підрозділі 3.3. "Суб'єктивні ознаки організації заняття проституцією" спочатку аналізуються обов'язкові ознаки суб'єкта цього злочину - "фізичність" особи, що вчинює злочинне діяння, її осудність та наявність визначеного законом віку настання кримінальної відповідальності.

Стосовно першої з ознак суб'єкта організації заняття проституцією актуальності набуває наукова дискусія щодо можливості визнання суб'єктом злочину юридичних осіб. У контексті дослідження це пов'язано із завуальованістю організації заняття проституцією нібито суспільно корисною діяльністю певних установ (бані, масажні салони, готелі), яка залишається поза дією правосуддя. Однак автор дотримується позиції, що визнання юридичної особи суб'єктом злочину неможливе, оскільки в такому випадку ґрунтовним змінам повинні піддатися усталені основи кримінально-правової науки та законодавства про кримінальну відповідальність. Юридична особа зможе бути суб'єктом лише кримінального проступку, за умови розподілу правопорушень кримінальної спрямованості на злочини та злочинні проступки. У такому розрізі може постати питання віднесення найменш суспільно небезпечних форм організації заняття проституцією до злочинних проступків, що зробить можливим визнання суб'єктом її вчинення юридичної особи.

Міркування щодо віку суб'єкта у кваліфікованому складі, що встановлює відповідальність за перераховані у диспозиціях статей 302, 303 КК України види діяльності, вчинені щодо неповнолітньої або малолітньої особи, дали підстави для висновку про доцільність вказівки на вік суб'єкта в запропонованій редакції ст. 302 КК України. На думку дисертанта, така кваліфікуюча ознака має бути редакційно викладена наступним чином: "із залученням неповнолітньої особи особою, якій виповнилося вісімнадцять років". У цьому випадку суб'єкт характеризується як загальний, але з додатковою ознакою - підвищеним віком кримінальної відповідальності.

Розкриваючи зміст умислу в основному складі цього злочину, дисертант доводить, що інтелектуальний його момент полягає в усвідомленні суб'єктом суспільної небезпечності свого діяння, а вольовий - у бажанні вчинити заборонені законом діяння.

У роботі визначено особливості факультативних ознак суб'єктивної сторони різних форм організації заняття проституцією, що потребують кримінально-правового реагування. Наводяться аргументи на користь закріплення мети у пропонованому дисертантом складі організації заняття проституцією, а саме - отримання вигоди. Зазначається, що на позначення мети тих чи інших злочинів використовують різні поняття, зміст яких у кримінально-правовому розумінні не має істотних розбіжностей. Такими, зокрема, є "дохід", "винагорода", "користь", "вигода", "нажива". Для забезпечення термінологічної єдності пропонується використовувати поняття "вигода". Окрім іншого це дасть змогу розширити поле криміналізації за рахунок тих осіб, які прагнуть одержати не лише матеріальні блага, а й нематеріальні здобутки. Крім того, будучи юридичним, це поняття виводить дослідників зі сфери економіки на відміну від понять доходу, наживи тощо.

У підрозділі 3.4. "Кваліфікуючі ознаки організації заняття проституцією" проаналізовано кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, закріплені у частинах 2, 3 статті 302 КК України та в частинах 2, 3, 4 статті 303 КК України. Обґрунтовується висновок щодо відсутності соціальної зумовленості встановлення декотрих із них, натомість доводиться доцільність встановлення інших.

Дисертантом критикується встановлення мети наживи як кваліфікуючої ознаки у складах злочинів, передбачених ст. 302 КК України. На переконання автора, мета отримання вигоди має бути конститутивною ознакою основного складу організації заняття проституцією.

Щодо інших кваліфікуючих ознак досліджуваних злочинів дисертант пропонує їх редакційне уточнення. Зокрема, замість конструкції "дії, вчинені із залученням неповнолітнього" пропонується таке формулювання "дії, вчинені щодо завідомо неповнолітньої особи". Такий виклад не викликає питання щодо статі особи - його зміст охоплює як осіб жіночої, так і чоловічої статі, і є досить лаконічним та зрозумілим для суб'єктів застосування права. Загострюється увага на відсутності необхідності диференціації відповідальності за вчинення злочину у разі сприйняття пропонованої автором редакції ст. 302 КК України окремо щодо неповнолітньої та малолітньої осіб.

Дисертант вважає за доцільне вилучити з переліку кваліфікуючих ознак сутенерство або втягнення в заняття проституцією при вчиненні злочину службовою особою. Наявність цієї ознаки, на думку автора, викривляє загальну картину службової злочинності в Україні. У випадку, коли службова особа вчиняє цей злочин, за наявності інших ознак має місце відповідна сукупність злочинів.

Не є раціональним, на думку автора, також збереження в чинному законодавстві такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення дій особою, від якої потерпілий перебуває у матеріальній або іншій залежності. Наводяться аргументи щодо наявності кримінологічної обґрунтованості запровадження нової кваліфікуючої організацію заняття проституцією ознаки: "вчинення діяння щодо неповнолітньої особи батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання неповнолітньої особи, піклування чи нагляду за нею". Доповнення переліку кваліфікуючих ознак цією ознакою, на думку дисертанта, зможе належним чином відобразити підвищення суспільної небезпечності дій, вчинених "специфічним" суб'єктом.

Стверджується, що, зважаючи на оціночний характер такої ознаки, як спричинення тяжких наслідків, від її збереження при конструюванні кваліфікованого складу організації заняття проституцією слід утриматись. Фактичне настання таких наслідків повинно отримувати правову оцінку за правилами сукупності злочинів.

Також пропонується в новій редакції ст. 302 КК України запровадити триступеневу формулу диференціації кримінальної відповідальності за кваліфікуючими ознаками, що свідчитиме про більш високий рівень законодавчої техніки.

Розділ 4 "Форми кримінальної відповідальності за організацію заняття проституцією" складається з двох підрозділів.

Підрозділ 4.1. "Покарання за організацію заняття проституцією" присвячено найбільш гострій формі державного примусу - покаранню за вчинення злочинів, передбачених статтями 302, 303 КК України.

Висвітлюється правова характеристика санкцій, передбачених зазначеними статтями, аналізуються види основних покарань, визначених санкціями цих статей. Окремо розглянуто питання обґрунтованості формування санкцій та внесення до їх складу покарань у виді штрафу, обмеження та позбавлення волі.

З урахуванням досліджень загальнотеоретичних проблем побудови санкцій зроблено висновок щодо недосконалості чинних санкцій статей 302, 303 КК України. Звертає на себе увагу значний "розрив" між передбаченими санкцією ч. 1 ст. 302 КК України видами покарання, що суттєво обмежує можливості суду індивідуалізувати покарання. Поміж наявними видами покарання в цій статті, на думку автора, бажано було б розмістити і такі, як громадські та виправні роботи. Аналіз соціальної обумовленості санкції ч. 1 ст. 302 КК України привів до висновку щодо неспроможності покаранням у виді штрафу досягти позитивних соціальних результатів, оскільки очевидно, що доходи, які можна отримувати завдяки організації заняття проституцією, є значно більшими, ніж те, що можна втратити, заплативши штраф.

Дисертант підтримує позицію науковців, які вважають необґрунтованим введення загальної конфіскації майна до системи покарань. З огляду на це пропонується виключення цього виду покарання з санкції частин 3, 4 ст. 303 КК України. Натомість незадіяні резерви можливостей штрафу як додаткового покарання обумовлюють пропозицію надати санкції за кваліфіковану організацію заняття проституцією кумулятивного вигляду, тобто поряд із основним покаранням у виді позбавлення волі встановити додаткове покарання у виді штрафу.

В підрозділі висвітлюються також інші проблеми побудови санкцій за злочини проти моральності. Такими, зокрема, є безальтернативність покарання за сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією, а також надання переваги позбавленню волі в складах злочинів, що становлять предмет дослідження. Певні заперечення викликає санкція, передбачена ч. 3 ст. 302 КК України, в якій встановлене покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до семи років. Подібний діапазон нижньої та верхньої меж санкції спостерігається і в ч. 2 ст. 303 КК України. Автору видається принципово невірним підхід, за якого нижня межа санкції характеризує діяння як злочин середньої тяжкості, а верхня - як тяжкий. Причину такого законодавчого рішення дисертант вбачає у розподіленні різних за формою проявів організації заняття проституцією між двома статтями КК України. За таких обставин неможливо врахувати різний ступінь їх суспільної небезпечності в межах стандартної санкції. Вихід вбачається в об'єднанні різних проявів організації заняття проституцією в одній статті КК України.

...