Актуальність теми дослідження. Адміністративно-територіальний устрій в Україні - інструмент, який допомагає владі у вирішенні політичних, ідеологічних, економічних, соціальних, управлінських завдань. Вдало упорядкований адміністративно-територіальний устрій держави та її складових надає можливості для сталого розвитку у всіх сферах державно-управлінських відносин - від економічних до етнонаціональних; забезпечення територіальної цілісності держави та динамічного, збалансованого розвитку всіх її адміністративно-територіальних утворень. Успадкована ж від радянської України система адміністративно-територіального устрою в сучасних умовах призводить до ряду таких негативних наслідків, як: надмірна централізація управління; суттєві відмінності в розвитку регіонів та постійне використання цих відмінностей для загострення політичного протистояння; уповільнений розвиток місцевого самоврядування та ін. і, як наслідок - погіршення показників якості життя людей. Формування сучасної системи адміністративно-територіального устрою України продовжувалося тривалий час (з 20-х років ХХ ст.) і ці процеси мали як негативні, так і позитивні сторони. Пошук оптимальних варіантів регіонального адміністративно-територіального устрою триває і сьогодні. Саме тому дослідження становлення та розвитку механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні, враховуючи значний історичний досвід радянської України в цій сфері, є одним з нагальних завдань сучасного державного управління.

Дослідженню проблем упорядкування адміністративно-територіального устрою України та її регіонів приділяється значна увага в працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Вагомий внесок у розробку теоретичних та методичних проблем реформування адміністративно-територіального устрою зробили дослідники з різних галузей науки. Серед них класики: Д. Багалій, Ю. Висоцький, М. Грушевський, Ф. Матвієнко-Гарнага, А. Недух, В. Попов, П. Тутковський, М. Шафір, М. Шраг та інші.

Міжгалузеві підходи до проблем регіонального розвитку, становлення та розвитку адміністративно-територіального устрою України, його реформування висвітлено в роботах В. Авер'янова, О. Андрощук, В. Бабаєва, В. Бакума, Т. Безверхнюк, І. Белебехи, О. Бойко-Бойчука, Я. Верменич, Л. Гуцало, І. Грицяка, М. Дністрянського, О. Домбровського, О. Коротич, С. Кульчицького, О. Майстренко, В. Малиновського, В. Мамонової, П. Надолішнього, В. Нудельмана, Ю. Наврузова, В. Онищенко, М. Орзіха, В. Руденко, С. Саханенка, В. Симоненко, С. Телешуна, Е. Топалової, О. Топчієва, Л. Якубової та ін.

У наукових дослідженнях Г. Атаманчука, В. Бакуменка, Ю. Битяка, В. Богуцького, В. Кобзаненка, В. Корженка, Т. Лозинської, Н. Нижник та ін. знайшли своє відображення проблеми формування механізмів державного управління в різних галузях державного управління.

Наукові концепції дослідників у галузі реформування адміністративно-територіального устрою, обгрунтовані ними методи, критерії, принципи є теоретико-методологічним підґрунтям подальших розвідок в цій сфері.

Разом з тим, механізм державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні, з врахуванням історичного досвіду його становлення в різних областях України, не став до цього часу предметом спеціального комплексного та системного наукового дослідження в сучасній вітчизняній літературі. Вирішенню зазначених проблемних питань і присвячене дисертаційне дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідних робіт, які проводились в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, а саме: «Механізми реалізації державної регіональної політики в контексті проведення політичної та адміністративної реформ» (№ ДР 0107U004695) та «Розвиток Південного регіону України: соціально-управлінський аспект» (№ ДР 0109U002687), в межах яких автором проведено аналіз проблем історичного упорядкування адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні; класифікація принципів і критеріїв упорядкування цього устрою на рівні регіону та організаційні засади їх застосування.

Мета дослідження - теоретичне обґрунтування механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні та розробка практичних рекомендацій щодо його удосконалення на прикладі південних областей України.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

- ґрунтуючись на аналізі вітчизняних та зарубіжних наукових розробок, уточнити зміст ключових понять дослідження - «адміністративно-територіальний устрій», «адміністративно-територіальна одиниця»;

- застосовуючи міждисциплінарний підхід, встановити рівень розробленості проблеми упорядкування адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні у науковій галузі державного управління із визначенням специфіки феноменів «адміністративно-територіальний устрій на регіональному рівні» та «механізм державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні»;

- виявити та науково обґрунтувати складові механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні (на прикладі південних областей України з врахуванням історичного досвіду їх становлення та розвитку);

- розробити структурно-функціональну модель механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні;

- розробити рекомендації щодо удосконалення механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні.

Об'єктом дослідження є державне управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою України.

Предмет дослідження - механізм державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні (на прикладі південних областей України).

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що дієвість механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні залежить від удосконалення його складових: політичної, правової, організаційної детермінант; систематизації принципів та критеріїв упорядкування адміністративно-територіального устрою; вибору методів упорядкування цього устрою з урахуванням досвіду історичного становлення та розвитку регіонів.

Методи дослідження. Методологічною базою дослідження є міждисциплінарний, інституціональний, історичний підходи, так як процес удосконалення механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні необхідно розглядати крізь призму взаємозв'язку теорії та практики, загального й особливого.

Враховуючи комплексний характер методології дослідження (теоретичний та емпіричний), в процесі її застосування було передбачено використання низки різних методів -загальнонаукових та спеціальних, в тому числі й інтегративних, які поєднали окремі методи нижчезазначених груп і дали можливість досліджувати проблему комплексно.

Аналітичний та логічний методи дозволили здійснити відбір та аналіз наукової інформації за темою дослідження; провести теоретико-методологічний аналіз джерел при визначенні характеристик ключових понять дослідження. Системний підхід надав можливість розглянути адміністративно-територіальний устрій регіонів України як складну систему з певною структурою і механізмом їх упорядкування.

Використання порівняльно-історичного та ретроспективного методів дозволило визначити закономірності та тенденції розвитку механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою регіонів України через пошук аналогів сучасного стану в цій сфері в історичному минулому. Метод моделювання застосовувався при побудові моделі механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні та вироблені рекомендацій з його удосконалення.

Емпіричною базою дослідження стали: Конституції та законодавчі акти УСРР, УРСР, України; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та Президента України; матеріали Державного архіву Одеської області; монографії з досліджуваної проблеми, публікації в наукових періодичних виданнях, довідкова література тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних засад формування механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні та в розробці практичних рекомендацій з його удосконалення шляхом побудови моделі зазначеного механізму з врахуванням історичного досвіду південних областей України. Зокрема,

вперше:

- розроблено та науково обґрунтовано структурно-функціональну модель механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні з чітким визначенням його складових - детермінант, принципів, критеріїв, методів;

- розкрито специфіку та сутність феноменів «адміністративно-територіальний устрій на регіональному рівні» і «механізм державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні» в контексті аналізу становлення та розвитку адміністративно-територіального устрою південних областей України в 1920-60-х роках. Це дало можливість виявити позитивні та негативні чинники, які впливають на ефективність механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні;

удосконалено:

- методи державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою України за рахунок можливості впровадження структурно-функціональної моделі механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні;

- механізм державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні шляхом систематизації принципів та критеріїв упорядкування цього устрою;

дістали подальшого розвитку:

- понятійний апарат теорії державного управління, зокрема уточнено зміст ключових понять дослідження «адміністративно-територіальний устрій», «адміністративно-територіальна одиниця» на основі їх міждисциплінарних інтерпретацій, що є важливим як для теоретичного осмислення означених понять, так і для удосконалення механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні.

Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається тим, що окремі положення дисертації можуть бути використані Міністерством регіонального розвитку та будівництва України; місцевими органами публічної влади для проведення упорядкування в системі адміністративно-територіального устрою регіонів України.

Результати дослідження можуть застосовуватися при розробці програм навчальних курсів підготовки слухачів спеціальності «державне управління». Вони викладені у формі, яка дозволяє їх використання місцевими органами публічної влади в програмі щорічного навчання державних службовців та посадовців місцевого самоврядування, а також при підготовці програм регіонального розвитку.

Результати дослідження знайшли впровадження в наступних сферах:

- при проведенні щорічного навчання державних службовців та посадовців органів місцевого самоврядування Доманівською райдержадміністрацією в Миколаївській області (довідка від 08. 08. 2008 р.
№ 305/1-1-03);

- при підготовці Суспільно-політичного паспорту Доманівського району за 2008 рік та заходів з відзначення роковин Голодомору 1932-1933 років; проведенні щорічного навчання державних службовців та працівників органів місцевого самоврядування Доманівською райдержадміністрацією (2008-2009 роки) (акт про впровадження від 01. 09 .2009 р. № 450/1-6-03).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить одержані особисто автором результати, що забезпечують вирішення важливого теоретико-прикладного завдання в межах здійснення нових розробок з наукового обґрунтування механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі філософських та соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління та обговорена на розширеному засіданні кафедри (протокол від 05. 11. 2009 р. № 6).

Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на методологічному семінарі; висвітлені в доповідях на науково-практичних конференція, наукових конгресах. А саме:

- на міжнародних науково-практичних конференціях «Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування» (Київ, 2007 р.), «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (Одеса, 2007 р.; 2008 р.), «Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід» (Київ, 2008 р.), «Демократичне врядування в контексті глобальних викликів та кризових ситуацій» (Львів, 2009 р.), «Демократичне врядування: наука, освіта, практика» (Київ, 2009 р);

- VІІІ (Харків, 2008 р.) Міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування» та ІХ (Харків, 2009 р.) Міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування».

Публікації. Основні положення дисертації викладено автором у 12 одноосібних публікаціях. Із них - 4 наукові статті, опубліковані у фахових виданнях, 8 - тези до науково-практичних конференцій та наукових конгресів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 218 сторінок, в тому числі основний зміст - 180 сторінок, на яких міститься 3 рисунки та 7 таблиць. Список використаних джерел містить 229 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, ступінь наукової розробки проблем; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу; охарактеризовано використані методи дослідження, ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення; наведено дані щодо апробації та впровадження в практику результатів, кількості публікацій за темою дисертації.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади упорядкування адміністративно-територіального устрою України» - проаналізовано наукові праці за темою дисертації та визначено ступінь дослідженості проблеми; обґрунтовано вибір напрямів наукової розвідки дисертанта. На основі міждисциплінарних підходів здійснено аналіз змісту термінів «упорядкування адміністративно-територіального устрою» та «реформування адміністративно-територіального устрою»; уточнено поняття «адміністративно-територіальний устрій» та «адміністративно-територіальна одиниця»; дано визначення терміну «адміністративно-територіальний устрій на регіональному рівні».

Зазначено, що міждисциплінарний характер проблеми упорядкування адміністративно-територіального устрою України та її регіонів вимагає від дослідника синтезу досягнень таких наук як державне управління, право, географія, історія, економіка тощо. Тому в контексті дослідження критично осмислюються напрацювання вітчизняних авторів у цих сферах наукового знання: державне управління (В. Бакуменко, О. Коротич, П. Надолішній, Н. Нижник, С. Саханенко та ін.), історія (А. Андрощук, Я. Верменич, М. Грушевський, Л. Якубова та ін.), географія (О. Топчієв, О. Шаблій), економіка (В. Нудельман, А. Павлюк, С. Пирожков), право (М. Орзіх, П. Ткачук, М. Шафір) та ін. Дисертант також звертається до праць російських дослідників (А. Адаменку, В. Ачкасов, А. Барихін, А. Грінберг, В. Кістанов, В. Кобзаненко). Окремої уваги в контексті дослідження заслуговує джерельна база радянської України, яка включає в себе комплекс матеріалів: документи Державного архіву Одеської області; опубліковані нормативно-правові акти (конституції радянської України 1919, 1929, 1937, 1978 років; постанови ВУЦВК і РНК тощо).

Хронологічні рамки дослідження (починаючи з 1920-1930-х рр. до сучасності) дали можливість простежити становлення адміністративно-територіального устрою України на загальнодержавному та регіональному рівнях; механізму їх упорядкування та його дію в історичному розвитку.

Вибір південних областей, а саме - Одеської, Миколаївської, Херсонської - для розкриття теми дослідження зумовлений широким спектром особливостей у сфері упорядкування адміністративно-територіального устрою на зазначених територіях в історичному розвитку та на сучасному етапі. Це дало можливість визначити якомога більше факторів, що впливають на зміни в зазначеній сфері, провести ретроспективний аналіз загроз, які можуть виникнути при їх неврахуванні та, виходячи з вищезазначеного, надати пропозиції з удосконалення механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні.

Враховуючи ключове значення для розкриття теми дослідження термінів «адміністративно-територіальний устрій» та «адміністративно-територіальна одиниця», автором застосовано міждисциплінарний підхід до аналізу їх інтерпретацій. Такий підхід дозволив уточнити їх зміст у відповідності до вимог державного управління, що, в свою чергу, послугувало ґрунтом для визначення феномену «адміністративно-територіальний устрій на регіональному рівні». Цей підхід було використано і до аналізу найбільш вживаних в розробках науковців понять «упорядкування адміністративно-територіального устрою» та «реформування адміністративно-територіального устрою». З'ясовано, що в науковій літературі вони вживаються в значенні тотожних.

Аналіз наукових джерел з упорядкування адміністративно-територіального устрою України та її регіонів виявив відсутність саме комплексного дослідження щодо побудови та удосконалення механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні з врахуванням історичного досвіду реформування цього устрою в радянській Україні. Проведений аналіз став підґрунтям для визначення складових механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні, розробки моделі зазначеного механізму та для внесення пропозицій з його удосконалення.

У другому розділі - «Змістовно-функціональна характеристика механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні (на прикладі південних областей України)» - здійснено аналіз досліджень з формування та дії механізмів державного управління (В. Авер'янов, В. Бакуменко, Ю. Битяк, В. Богуцький, О. Бойко-Бойчук, В. Корженко, Т. Лозинська, О. Коротич, Н. Нижник, С. Саханенко, О. Сюта, Л. Приходченко та ін.); на основі їх підходів визначено поняття «механізм державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою а регіональному рівні»; розроблено структурно-функціональну модель механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні; розглянуто становлення та розвиток складових зазначеного механізму в історичному контексті.

Базуючись на аналізі наукових розробок встановлено, що механізми державного управління розглядаються дослідниками залежно від державно-управлінської сфери їх застосування.

Обґрунтовано, що в сфері реформування адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні необхідно застосовувати комплексний механізм держаного управління з врахуванням як його базових складових - політичної, правової, організаційної детермінант; так і принципів, критеріїв, методів, згідно з якими має проводитися упорядкування адміністративно-територіального устрою.

Поняття «детермінанта» в дослідженні вживається у значенні базової складової механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні.

Доведено, що політична детермінанта включає в себе такі чинники, як:

- визначення мети. В нашому дослідженні - необхідність реформування адміністративно-територіального устрою;

- прийняття рішення (як це рішення затверджується - одноосібно, колегіально тощо);

- політична воля, без якої не почнеться упорядкування адміністративно-територіального устрою.

Ця складова механізму є також визначальною щодо реалізації політичного рішення (примус, формування громадської думки тощо).

Правову детермінанту формують:

- чинне законодавство (Конституція України, закони, підзаконні та локальні нормативно-правові акти тощо);

- проекти змін, які необхідно внести в законодавчу базу;

- процеси розробки зазначених нормативно-правових актів.

Організаційна детермінанта включає:

- територіальні органи загальнодержавних структур;

- місцеві структури (регіональні, районні тощо);

- їх взаємозв'язки.

Крім того, з'ясовано, що в цій детермінанті також слід враховувати принципи, критерії та методи на основі яких діють ці органи, а також їх функції, повноваження, компетенція і таке інше.

Визначено, що політична детермінанта виконує роль рушійної сили, оскільки без прийняття рішення щодо упорядкування адміністративно-територіального устрою на різних рівнях та політичної волі до втілення його в життя, механізм державного управління просто не запрацює.

Для легітимізації та юридичного закріплення процесу упорядкування адміністративно-територіального устрою регіонів за участю регіональних та місцевих органів влади необхідна нова або удосконалена законодавча база. Адже саме через нормативно-правові акти оформляється директивна основа управління, визначаються права і компетенція державних органів, їх структурних підрозділів, закріплюється найбільш раціональний варіант управлінської діяльності, підтримується належна організованість і дисципліна учасників управлінського процесу. Тому правова складова слугує фундаментом для здійснення реформування адміністративно-територіального устрою.

Для формування та виконання державно-управлінських рішень необхідна дієва організаційна система. Вона відіграє важливу роль і у підготовчому процесі прийняття управлінського рішення, і у забезпеченні адекватного виконання всіх етапів впровадження розроблених та затверджених заходів реформування адміністративно-територіального устрою. Саме тому організаційна складова найбільш динамічна в механізмі державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні.

Розгляд в історичному розвитку формування та впливу складових механізму на процес упорядкування адміністративно-територіального устрою областей України продемонстрував, що вони є досить сталі, взаємозалежні, взаємодоповнюючі. Жодна з них, окремо від інших, не призводить до повноцінних комплексних реформ. Вони є обов'язковими умовами для проведення реформ в цій сфері.

З'ясовано, що базові складові механізму сформувалися під час реформування адміністративно-територіального устрою України в 1920-1930-х роках.

В наступні десятиріччя спроби внести зміни в адміністративно-територіальний устрій відрізнялися в основному методами, принципами та критеріями, а конкретніше - їх кількістю та обґрунтованістю.

Спроба провести в 2005 р. реформування адміністративно-територіального устрою держави з ігноруванням дії детермінант, з використанням методів, принципів і критеріїв, які застосовувалися в радянський період, призвела до повного неприйняття реформи як політиками, так і пересічними громадянами.

Осмислення історичного досвіду радянської України також підтвердило припущення, що поспіх, невиваженість всіх складових зазначеного механізму призводить до здійснення цілого ряду помилок в організації удосконалення адміністративно-територіального устрою держави та її регіонів.

Доведено, що удосконалення детермінант можливе через надання регіональній владі повноважень з прийняття самостійних рішень щодо проведення змін в адміністративно-територіальному устрої регіону, закріпивши та регламентувавши ці повноваження в чинному законодавстві України та створивши для впровадження змін відповідні структури в органах влади на регіональному рівні.

На основі аналізу взаємодії та взаємовпливу всіх складових механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні та враховуючи підходи ряду дослідників до моделювання (В. Бакуменка, А. Брудного, В. Гаєця, М. Кизими, Т. Клебанової, Ю. Лиходіда, О. Уйомова та ін.), автором запропоновано його структурно-функціональну модель.

Моделювання зазначеного механізму має на меті врахування взаємодії всіх його складових та аналіз загроз, які можуть виникнути при підготовці та проведенні реформ в цій сфері.

У третьому розділі - «Основні напрямки удосконалення механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні» - визначено підходи до удосконалення механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні.

На основі авторської структурно-функціональної моделі механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні доведено, що удосконалити цей механізм можливо також через адекватний добір принципів та критеріїв, які мають використовуватися при проведенні змін в зазначеній сфері.

Базуючись на аналізі норм Конституції України, міжнародних нормативно-правових актів, Постанов Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, архівних документів та наукових розробок дослідників щодо добору принципів та критеріїв, які прямо або опосередковано стосуються упорядкування адміністративно-територіального устрою держави та її регіонів, виокремлено їх значну кількість. Тому в дослідженні пропонується провести чіткий розподіл принципів та критеріїв, основуючись на тому, що критерії носять більш конкретний, кількісний характер. З'ясовано, що критерії мають співвідноситися між собою та з принципами.

Визначено, що різноманітність та чисельність принципів і критеріїв, відсутність їх класифікації у поєднанні з ігноруванням владою дії інших складових механізму державного управління упорядкуванням адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні призводить до їх постійної зміни вже під час самого процесу реформування. Результатом цього найчастіше стає втрата часу, ресурсів, спад рейтингу влади у громадян, а, отже, і неприйняття ними реформ.

Автором доведено, що розподіл принципів та критеріїв на групи за сферами застосування дає можливість провести їх облік та узагальнення; при їх доборі - врахувати особливості кожного регіону та не змішувати самі поняття.

Таким чином, дисертантом виокремлено п'ять груп принципів та вісім груп критеріїв. Їх конкретний добір, а в критеріїв ще й кількісне вираження, має проводитися в процесі підготовки альтернативних варіантів упорядкування адміністративно-територіального устрою кожного регіону у відповідності до зазначених груп. Так, наприклад, критерії, які ми відносимо до географічної групи мають базуватися на фізико-географічних показниках. За певних умов вони можуть слугувати виграшним фактором утворення адміністративно-територіальних одиниць та їх перспективного розвитку (водні ресурси, природні заповідні зони тощо). Цим вони тісно пов'язані з економічними критеріями. До цієї ж групи можна віднести і комплекс територіальних вимог до формування адміністративно-територіальних одиниць.

Економічна група критеріїв включає в себе показники сучасного економічного розвитку регіону, адміністративно-територіальних одиниць та населених пунктів, які входять до його складу; аналіз перспектив їх подальшого розвитку. А також рівень сучасного та прогнозованого інвестування; бюджетну самостійність кожної адміністративно-територіальної одиниці; господарські взаємозв'язки в середині регіону, міжрегіональні та інші. Великого значення для цієї групи мають також такі критерії, як ресурсне забезпечення регіону, а також рівень ресурсних затрат при підготовці та проведенні реформи тощо.

Комунікаційна група критеріїв є прямим продовженням економічної та доповненням до соціальної. Сучасний та прогнозований розвиток комунікацій; зв'язку тощо при сприятливому розвитку дають можливість розвивати промисловість, сільське господарство та інші сфери економіки, при цьому розширюючи можливості для надання як соціальних, так і адміністративних послуг громадянам.

Тісно взаємопов'язана з економічною групою критеріїв демографічна група. Адже, такі критерії, як кількість населення з врахуванням всіх демографічних показників сучасних та прогнозованих; міграційні процеси та ін. дають можливість розраховувати і економічні перспективи того чи іншого регіону.

Соціальна група критеріїв включає в себе показники сучасного рівня соціальної інфраструктури та перспективи її розвитку; якість надання послуг та їх доступність для всього населення. Важливими критеріями цієї групи є також кадрове забезпечення в різних сферах діяльності (від управлінської до бізнесової), перспектива щодо підвищення кваліфікації кадрів, забезпечення їх належними умовами праці та побуту тощо. В даній групі критеріїв необхідно враховувати прогнозовані показники відтоку кваліфікованих кадрів з поселень, які втратять свій статус центру адміністративно-територіальної одиниці при проведенні упорядкування адміністративно-територіального устрою. Отже, виходячи з вищезазначеного, можна простежити тісний взаємозв'язок цієї групи з географічною та економічною.

Адміністративна група критеріїв є визначальною для формування системи публічної влади на місцях та в регіоні. Вони мають включати такі показники, як чіткий розподіл повноважень між місцевою, регіональною виконавчою владою та місцевим самоврядуванням; систему міжрегіональних владних структур; систему владних організацій та установ на різних рівнях управлінням, їх взаємозв'язки тощо.

До культурно-ментальної групи ми віднесли такі показники як: етнонаціональні, ментальні, конфесійні особливості, історичний розвиток населених пунктів, їх історичне тяжіння до тих чи інших культурних центрів тощо.

Організаційна група критеріїв набуває значення при підготовці та впровадженні заходів з реформування адміністративно-територіального устрою регіону. До неї, на наш погляд, слід віднести такі показники як: наявність регіональних, місцевих структур, які займаються підготовкою та проведенням упорядкування адміністративно-територіального устрою; їх професійний склад, функціональне визначення тощо; рівень ресурсних затрат при підготовці та проведенні реформи; визначення правового статусу кожного населеного пункту; врахування на підготовчому етапі таких питань, як власність в фондах розформованих організацій, установ, передача персоналу та установ, розподіл боргового тягаря; використання нових технологій в процесі реформування тощо.

Визначено, що необхідною умовою такого добору має стати всебічний моніторинг значної кількості показників з різноманітних галузей державно-управлінської діяльності. На думку автора, в майбутньому організацію такої роботи на регіональному рівні міг би здійснювати Регіональний аналітичний центр підготовки та реалізації упорядкування адміністративно-територіального устрою як територіальний орган Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, на який можливо було б також покласти обов'язки щодо впровадження змін в адміністративно-територіальний устрій регіону.

Доведено, що зазначені групи принципів та критеріїв дають можливість врахувати кожну галузь державно-управлінської діяльності, яка прямо або опосередковано стосується такої важливої для держави системи, як адміністративно-територіальний устрій. Саме при виваженому та комплексному підході до відбору цих чинників можливе адекватне сучасним вимогам застосування механізму упорядкування адміністративно-територіального устрою на регіональному рівні та, як результат, побудова дієвого адміністративно-територіального устрою всієї держави.