інформаційне право

кандидата юридичних наук

ЮРИНЕЦЬ ЮЛІЯ ЛЕОНІДІВНА

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній Академії внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Колпаков Валерій Костянтинович, Національна академія внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права і процесу;

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Курило Володимир Іванович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, директор Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства, завідувач кафедри адміністративного та фінансового права (м. Київ);

кандидат юридичних наук Стрельченко Оксана Григорівна, навчально-науковий інститут права та психології Національної академії внутрішніх справ, старший викладач кафедри адміністративно-правових дисциплін та менеджменту

Захист відбудеться «15» грудня 2010 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.731.02 в Національній Академії внутрішніх справ за адресою: 02660, м. Київ, вул. Колекторна, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної Академії внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий «11» листопада 2010 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. М. Шестопалова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Культура є головним чинником, що визначає духовний розвиток нації, показником її самобутності. Як свідчить світовий досвід, розвиток та вдосконалення культури є однією з вирішальних умов суспільного і соціального прогресу, а можливість людини на самореалізацію у сфері культури й користування її надбаннями слід розглядати як культурні права.

В Основах законодавства України про культуру (далі - «Основи») - у загальному вигляді використовується поняття «права громадян у сфері культури» (ст. 5), а не «культурні права». Наукові дослідження і нормативні положення свідчать про тотожність цих понять. Так, С. В. Ківалов, а також автори Короткого енциклопедичного словника з культури, Словника термінів з конституційного права, культурні права визначають як права і свободи у культурній сфері діяльності. У пункті 4.2.3 Програми інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 14.09.2000 р. № 1072/2000, культурні права визначені як права у сфері культури і мистецтв. Отже, у дисертації поняття «культурні права» вживається як права у сфері культури і мистецтв.

Культурні права, які є однією з найважливіших складових загальних прав людини, зафіксовані у документах ООН, ЮНЕСКО, Ради Європи, у Конституції і законах України. Разом з тим, проблематика культурних прав, як і культури взагалі, перебуває на узбіччі інтересів суспільства, зокрема, науки. Отже, дисертаційне дослідження ставить на меті певною мірою усунути цю прогалину.

Поставлена проблема розпадається на три складових: права громадян, реалізація прав у галузі культури, адміністративно-правові механізми забезпечення прав. Загальні проблеми теорії прав людини і громадянина розглядали у своїх роботах М. А. Баймуратов, О. В. Зайчук і Н. М. Оніщенко, Р. А. Калюжний, М. І. Козюбра, А. М. Колодій, В. В. Копейчиков, В. О. Котюк, М. І. Матузов, О. Г. Мурашин, В. С. Нерсесянц, П. М. Рабинович, О. Ф. Скакун, С. С. Сливка, С. В. Шевчук, Ю. С. Шемшученко та інші.

У сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідженнях до окремих теоретичних і практичних аспектів державного управління у сфері культури, зокрема, в умовах ринкової трансформації суспільства, звертаються В. Б. Авер'янов, І. Д. Безгін, С. Д. Безклубенко, І. П. Голосніченко, О. А. Гриценко, Л. В Губерський, І. М. Дзюба, М. Г. Жулинський, В. В. Засанський, В. В. Карлова, О. Р. Копієвська, П. І. Надолішній, Т. О. Проценко, П. М. Рабинович, А. С. Чайковський, С. А. Чукут та інші. Разом з тим, юридичний аспект реалізації прав громадян у культурі залишається практично не дослідженим.

Теоретичні питання адміністративно-правового забезпечення прав громадян досліджували у своїх роботах В. Б. Авер'янов, О. М. Бандурка, І. Л. Бородін, З. С. Гладун, В. Л. Грохольський, М. В. Джига, І. П. Голосніченко, І. О. Ієрусалімова, Р. А. Калюжний, С. В. Ківалов, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, В. І. Курило, Б. М. Лазарєв, К. Б. Левченко, Н. Р. Нижник, В. І. Олефір, О. Г. Стрельченко, В. В. Цвєтков, та інші Їх здобутки містять низку системних положень і висновків, які прямо або опосередковано стосуються механізмів адміністративно-правового забезпечення прав громадян, зокрема, захисту таких прав, як право на життя, повагу до гідності, особисту свободу, власність, ґендерні права тощо. Ці здобутки створюють методологічні передумови для ефективного дослідження таких механізмів щодо забезпечення культурних прав громадян у реаліях сьогодення. Таким чином, потреба у розробленні теоретичних питань і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів адміністративно-правового забезпечення культурних прав громадян обумовлює актуальність обраної дисертантом теми.

Загалом, дана робота є комплексним монографічним дослідженням проблеми реалізації та захисту культурних прав громадян, з урахуванням сучасних положень теорії прав людини, культурологічних аспектів значення та реалізації культурних прав громадян і адміністративно-правових механізмів їх забезпечення. Відсутність таких комплексних досліджень робить таку роботу актуальною. Варто при цьому зазначити, що, за даними анкетування, проведеного автором, 68,5 % опитаних громадян відповіли, що масові культурні заклади майже не функціонують.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до основних положень Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998р. № 810/98; Програми інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 14.09.2000р. № 1072/2000; Плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Національній Академії внутрішніх справ на 2010 рік.

Конкретне наукове завдання сформульоване у рішенні кафедри адміністративного права і процесу Національної академії внутрішніх справ протокол № 9 від 13 січня 2010 р. Тема затверджена на засіданні Вченої ради Національної академії внутрішніх справ 23 лютого 2010 р., протокол № 2.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертації є, по-перше, розкриття змісту засобів адміністративно-правового забезпечення культурних прав громадян, по-друге, розробка відповідних рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання відносини у сфері реалізації культурних прав громадян як прав у сфері культури; по-третє, впровадження в сучасну практику висновків і пропозицій, сформульованих за результатами дослідження.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- визначити поняття і сутність культурних прав громадян як природних прав;

- розглянути структуру культурних прав громадян і запропонувати напрями її удосконалення;

- описати сутність понять «гарантування», «забезпечення» і «повноваження» як правових категорій у контексті забезпечення культурних прав громадян, з'ясувати взаємозв'язок між ними;

- проаналізувати систему повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування в галузі культури в системному зв'язку із забезпеченням і суттю культурних прав громадян;

- розкрити характеристики системи чинної нормативно-правової бази забезпечення культурних прав громадян;

- обґрунтувати співвідношення між свободою творчості та її обмеженнями;

- запропонувати класифікацію адміністративно-правових засобів забезпечення культурних прав громадян;

- проаналізувати сутність категорії «публічна адміністрація», а також адміністративно-правових відносин у контексті забезпечення культурних прав громадян;

- узагальнити способи захисту культурних прав громадян.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини щодо реалізації культурних прав громадян як прав у сфері культури.

Предмет дослідження - забезпечення культурних прав громадян засобами адміністративного права

Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження використовувався комплекс взаємопов'язаних методів наукового пізнання, що забезпечили системний підхід до вирішення поставлених завдань, єдність правового змісту і юридичної форми дослідницьких здобутків.

Так, аналіз відносин забезпечення культурних прав громадян у контексті їх структури здійснювався за допомогою методів аналізу та синтезу (підрозділ 1.3). Системний підхід, а також метод класифікації використовувалися для визначення складових законодавчого забезпечення культурних прав громадян і засобів адміністративно-правового забезпечення (всі розділи роботи). Із застосуванням логіко-семантичного метода удосконалено поняттєвий апарат (всі розділи роботи); за допомогою структурно-логічного та порівняльно-правового методів здійснено аналіз засобів адміністративно-правового забезпечення культурних прав громадян. Компаративний метод використано для порівняння, з одного боку, законодавства України, з іншого - США, Росії, країн ЄС (всі розділи роботи). Документальний аналіз застосовано для формулювання пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері забезпечення культурних прав громадян; статистичний аналіз - для дослідження зв'язку між рівнем підліткової злочинності і доступністю об'єктів культури (підрозділ 1.2) та для визначення динаміки змін у кількості таких об'єктів (підрозділ 3.2).

Емпіричну базу дослідження склали Конституція України, закони України у галузі реалізації культурних прав громадян (101 закон), міжнародні договори України, рішення Конституційного Суду України, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, судова практика (опрацьовано 1289 судових рішень), статистичні дані Державного комітету статистики України, анкетування споживачів культурних послуг (260 респондентів), політико-правова публіцистика. Врахований вплив урядових проектів: Закону України «Про культуру» (№ 6469) та Податкового кодексу (№ 7101-1). культурний адміністративний право влада

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним монографічним дослідженням, яке розв'язує наукове завдання щодо проблеми реалізації та захисту культурних прав громадян з урахуванням сучасних положень теорії прав людини, культурологічних аспектів значення й реалізації культурних прав громадян і адміністративно-правових механізмів їх забезпечення. Вони отримані особисто здобувачем і мають істотне значення для адміністративно-правової теорії і практики, що виявляється у такому:

уперше:

- теоретичні питання адміністративного права вирішувалися виходячи з концепції природних прав людини;

- обґрунтована концепція культурних прав як природних прав на основі культурологічних теорій походження культури;

- запропоновано і проаналізовано взаємодію складних систем у законодавстві і праві матричним методом;

- зроблено математико-статистичний аналіз зв'язку між рівнем підліткової злочинності та доступністю об'єктів культури;

- узагальнено методи, форми і способи реалізації культурних прав громадян; більшість узагальнень має значення і для інших видів прав громадян;

- систематизовано види юридичної відповідальності у сфері забезпечення культурних прав громадян;

- узагальнено компетенцію органів внутрішніх справ у забезпеченні культурних прав громадян;

- запропоновано класифікацію засобів судового захисту культурних прав громадян;

удосконалено:

- тлумачення сутності культурних прав, структура культурних прав, місце культурних прав у системі прав громадян;

- уявлення про склад законів, які регулюють відносини у галузі культури;

- розуміння принципів презумпцій правомірності як основи гарантування культурних прав громадян;

дістали подальшого розвитку:

- підходи до клубної роботи як основи масового долучення громадян до культурних надбань;

- принципи обмежень свободи самовираження у контексті європейської правової традиції;

- уявлення про права власності у галузі культури;

- тлумачення категорій «гарантування», «забезпечення» як форм реалізації культурних прав громадян;

- сутність управлінських послуг у забезпеченні прав громадян;

- уявлення про компетенцію і взаємодію органів державної влади та органів місцевого самоврядування у забезпеченні культурних прав громадян;

- розуміння ролі і місця прокурорського нагляду у забезпеченні культурних прав громадян; деякі інші питання.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки й рекомендації можуть використовуватися як у практичній діяльності органів публічної адміністрації, так і в навчальному процесі закладів освіти, а також в науково-дослідній роботі.

Зокрема, отримані результати дослідження застосовуються у: навчальному процесі (акт впровадження від 28.05.2010 р. у навчальний процес при викладанні дисципліни «Правознавство» у ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК»), правозастосовній діяльності (акт впровадження від 05.07.2010 р. результатів дисертаційного дослідження у діяльність відділу культури і туризму Краматорської міської Ради Донецької області; акт впровадження від 05.07.2010 р. результатів дисертаційного дослідження у діяльність відділу культури і туризму Миронівської райдержадміністрації Київської області; акт впровадження від 16.07.2010 р. результатів дисертаційного дослідження у діяльність Всеукраїнської громадської організації «Українська асоціація виконавців східного танцю»), науково-дослідній роботі - результати роботи використані при підготовці Міжнародної поліцейської енциклопедії (т. 7 «Адміністративно-правове забезпечення діяльності поліції»), згідно Плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Національній Академії внутрішніх справ.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням автора; її положення, висновки та пропозиції одержані автором особисто. У дисертації не використовувалися ідеї і розробки, що належать співавторам окремих наукових праць. В статті «Актуальні питання призначення судових експертиз у господарському процесі» дисертанту належить дослідження ролі експертизи прав на об'єкти інтелектуальної власності та мистецтвознавчої експертизи (50% праці); в статті «Проблеми застосування рішень Європейського суду з прав людини як джерела права в законодавстві України та в судовій практиці» дисертантом обґрунтований пріоритет рішень Європейського суду з прав людини над внутрішнім законодавством України (50% праці).

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на наукових семінарах кафедри адміністративного права і процесу Національної Академії внутрішніх справ, розглядалися на 28 наукових конференціях в Україні та Росії, зокрема: Київ (2009, 2010 р. р.), Саратов (2009 р.), Ставрополь (2009 р.), Казань (2009 р.), Дніпропетровськ (2009 р.), Івано-Франківськ (2010 р.), Сімферополь (2009 р.), Одеса (2009 р.) та ін.

Публікації. Основні положення та висновки роботи викладено у 47 публікаціях, у тому числі 10 - у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що містять 10 підрозділів, висновків, 2 додатків та списку використаних джерел (558 найменувань). Повний обсяг рукопису становить 414 сторінок, у томі числі загальний обсяг - 186 сторінок, обсяг використаних джерел і додатків - 217 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, ступінь наукової розробленості проблеми, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наведена інформація про апробацію і впровадження результатів роботи, структуру дисертації та її обсяг.

Перший розділ - «Культурні права у системі прав громадян» - складається з трьох підрозділів, висновків до розділу та досліджує особливості культурних прав, їх структуру, місце у системі прав громадян.

У підрозділі 1.1 «Поняття культурних прав громадян» проаналізовані відомі автору визначення цього поняття. Внаслідок їх узагальнення запропоновано авторське визначення культурних прав як сукупності індивідуальних прав особистості на власну творчість (творче самовираження) та користування її результатами, можливостей доступу до творчості інших у складі культурних надбань нації, держави, світу та реалізації себе у системі цих надбань. Звертається також увага на те, що на даний момент не існує вичерпної нормативної або наукової класифікації культурних прав. За таких умов у роботі запропонована удосконалена, порівняно зі ст. 5 «Основ», структура культурних прав як прав громадян у сфері культури. Отже, в дисертації засоби адміністративно-правового забезпечення досліджуються щодо таких груп культурних прав (прав у сфері культури) у такому складі: права на самовираження, включаючи академічні свободи; право на сприятливий інформаційний простір; право на створення закладів, підприємств, організацій культури, громадських об'єднань у сфері культури; права щодо збереження і використання культурних цінностей; права власності у галузі культури, у т.ч. інтелектуальної; право на здобуття спеціальної освіти у галузі культури; право на захист культурних прав.

У підрозділі 1.2 «Місце культурних прав у системі прав громадян» обґрунтовується необхідність конструювання механізмів забезпечення прав громадян, зокрема, культурних, з позицій природного права.

Уперше, виходячи з теорій походження культури, зазначено, що культурні права є суттєво природними правами. Зберегти себе як вид у природі людина може лише способами, відмінними від тих, за допомогою яких зберігають себе тварини. Такі способи надає культурна робота, яка у певних сенсах була для розвитку людини важливішою, ніж фізична праця. У контексті адміністративно-правового забезпечення прав громадян як природних прав запропоноване розуміння діалектики природних прав та адміністративного права, яке полягає у тому, що права людини і громадянина у пріоритетному порядку забезпечуються засобами адміністративного права через застосування позитивних правових норм, що повинні узгоджуватися з вимогами природного права.

При розгляді місця культурних прав у системі прав громадян у роботі звертається увага на те, що культурні права, будучі складовою загальних прав, безпосередньо впливають на реалізацію останніх, тобто у даних відносинах існує «зворотній зв'язок». Доведено, що реалізація загальних прав громадян і культурних прав як їх складової частини є взаємопов'язаними процесами, в яких забезпечення культурних прав сприяє дотриманню й забезпеченню реалізації загальних прав.

Як приклад, здійснене математично-статистичне дослідження кореляційних зв'язків між показниками доступності об'єктів культури та рівнем підліткової злочинності. Висунута гіпотеза, що зменшення кількості таких об'єктів визначає тенденцію до підвищення зазначеного рівня. Отримані результати статистично підтверджують цю гіпотезу.

У підрозділі 1.3 «Структура культурних прав громадян» ця структура розглядається у контексті можливих механізмів реалізації прав. Систематизація прав та свобод громадян є базовим критерієм щодо визначення адміністративно-правових засобів їх захисту. Співставляються прийнятність та застосовність певних засобів забезпечення окремих видів культурних прав громадян.

Виходячи з п. 1 ст. 92 Конституції України («виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина»), велика увага приділяється побудові сучасної системи законів, що впливають на реалізацію культурних прав громадян. У роботі визначений 101 такий закон. Проведений аналіз дає підстави зробити висновок про наявність розгалуженої системи нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері культури і охоплюють, здебільшого, усі сторони культурного життя України. За таких умов запорукою ефективного регулювання сфери культури є дотримання зазначених законів.

Доведено, що права на самовираження, серед яких ключовим є право на свободу творчості, є найважливішими правами як у галузі культури, так і у суспільному житті, оскільки без творчості немає творів. Забезпечення свободи самовираження ґрунтується на забороні цензури і встановленні презумпції правомірності творчої діяльності, коли саме ініціатор заборон повинен довести їх правомірність. Обмеження свободи творчості, як і обмеження будь-яких прав, можливі виключно з метою охорони прав інших осіб та/або суспільства в цілому, на підставі та у випадках, передбачених законом. Проаналізована практика Європейського суду з прав людини з цього приводу.

Запропонована класифікація об'єктів права власності у сфері культури, а саме: юридичні особи - підприємства культури; нерухомі об'єкти культурної спадщини; рухомі культурні цінності; об'єкти інтелектуальної власності.

Другий розділ - «Засоби адміністративного права щодо забезпечення культурних прав громадян» - складається з трьох підрозділів, висновків до цього розділу і присвячений аналізу засобів адміністративно-правового забезпечення культурних прав громадян.

У підрозділі 2.1 «Поняття засобів адміністративного права щодо забезпечення культурних прав громадян» звертається увага на те, що сучасне розуміння адміністративного права полягає саме у тому, що це є галузь права, яка має на меті забезпечення належного захисту прав і свобод людини і громадянина. Таким чином, під дефініцією «засоби адміністративного права» запропоновано розуміти будь-яке юридичне явище, за використанням якого досягається мета реалізації прав громадян у публічно-правових відносинах. Аналіз класифікацій засобів адміністративного права щодо забезпечення культурних прав громадян привів до висновку, що в якості такої доцільно застосувати класифікацію В. К. Колпакова: норми, відносини, законодавство, методи, форми, компетенція суб'єктів, способи реалізації норм.

У підрозділі 2.2 «Види засобів адміністративного права щодо забезпечення культурних прав громадян» розглянуті особливості застосування перерахованих класифікаційних видів. Зокрема, доведено, що у контексті забезпечення культурних прав громадян поняття «законодавство» слід розуміти у широкому сенсі, включаючи у це поняття не тільки закони, але й Укази Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти інших суб'єктів владних повноважень. На можливість прийняття таких актів прямо вказують закони у галузі культури. Разом з тим, прийняття таких актів можливо саме тоді, коли це прямо передбачено законом. Слід брати до уваги і можливість судового контролю за змістом і процедурою прийняття цих актів. При розгляді «компетенції суб'єктів» наголошено, що компетенція суб'єктів владних повноважень повинна бути збалансованою, тобто достатньою для того, щоб ефективно забезпечувати права громадян, але й такою, щоб запобігати їх порушенню з боку зазначених суб'єктів. Компетенція суб'єктів визначається через їх повноваження, при цьому повноваження органу державної влади - це сукупність його прав і обов'язків, а його компетенція - це сукупність повноважень як правообов'язків, предмета відання, щодо якого надані повноваження та юридичної відповідальності за наслідки виконання повноважень. Розуміння повноважень як сукупності прав та обов'язків означає, що суб'єкт владних повноважень не може ухилятися від застосування наданих йому прав.

Стосовно методів, форм, способів запропонована класифікація другого рівня, а саме: методи (встановлення: презумпцій правомірності; пільг; зобов'язань - держави; обов'язків третіх осіб; правил - підзаконними актами; соціальних стандартів і нормативів; повноважень як правообов'язків; обмежень і прямих заборон; юридичної відповідальності; заохочень); форми реалізації норм і компетенції (гарантування, забезпечення, доступ до культурних цінностей, охорона культурної спадщини) та способи реалізації норм (бюджетування; створення державних і комунальних підприємств культури, закладів освіти, у т.ч. позашкільної, підтримка створенню недержавних закладів культури; забезпечення матеріальної бази; реєстрація; видача ліцензій та дозволів; архітектурний нагляд; митний контроль; експертиза; контроль за дотриманням авторських та/або суміжних прав; протекціонізм; кадрове забезпечення; здійснення нагороджень, присвоєння статусу і звань; адміністративний примус; адміністративний нагляд міліції; судовий контроль; розгляд звернень; прокурорський нагляд). Зазначено, що зміни 2010 р. у поточному законодавстві не спростовують цих засобів, але можуть впливати на їх ефективність.

На відміну від методів і форм, розглянутих у підрозділі 2.2, особливості застосування способів у контексті реалізації культурних прав громадян розглянуті у підрозділі 2.3 «Способи реалізації норм у сфері забезпечення культурних прав громадян». При цьому наголошується, що юридичні засоби можуть бути поділені на засоби-інструменти і засоби-діяння (Т. І. Пашук). Отже, перші вирішують питання «як робити?», а другі - «що робити?». Виходячи із тлумачень понять «метод», «форма», «спосіб», що їх надають словники, приходимо до висновку, що «метод» і «форма» визначають «як робити?» і тому може вважатися засобами-інструментами, а спосіб визначає «що робити?» і тому може вважатися засобами-діяннями. Розглянуті особливості застосування зазначених способів у контексті реалізації культурних прав громадян.

У кожному з чотирьох підрозділів третього розділу - «Публічне адміністрування у сфері забезпечення культурних прав громадян», аналізується один з видів адміністративно-правових відносин як таких, що складаються у межах публічного адміністрування.

У підрозділі 3.1 «Публічне управління у сфері забезпечення культурних прав громадян» розглянуті відносини публічного управління у системі публічної адміністрації як ключові відносини у забезпеченні державою прав громадян. У сфері забезпечення культурних прав громадян визначені такі інституції: Президент, органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади у сфері культури; інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють регуляторні повноваження в окремих галузях культури; місцеві органи виконавчої влади; міліція), органи місцевого самоврядування.

У роботі доведено, що Президент як гарант прав і свобод громадян відіграє ключову роль у сфері забезпеченні культурних прав. Серед функцій Президента у цій сфері виділені нормотворчі (видання Указів і розпоряджень), контрольні (право вето щодо законів, скасування незаконних актів Кабінету Міністрів України та/або скасування незаконних актів Ради міністрів АРК, кадрові призначення, використання функцій РНБО), заохочувальні (здійснення нагороджень, присвоєння статусів і звань).

Систематизовані і класифіковані повноваження центральних й місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Значна увага приділяється ролі місцевих органів у забезпеченні культурних прав. Їх важливість пояснюється тим, що саме на них покладається безпосередня реалізація культурної політики, створення і підтримка закладів культури, їх фінансування, реєстрація закладів культури, врахування місцевих особливостей і національно-культурної самобутності населення. Відносини з приводу реалізації культурних прав як місцевими держадміністраціями, так і органами місцевого самоврядування є однорідними. Виходячи з цього, доводиться необхідність узгодження відповідних положень Законів «Про місцеві державні адміністрації» та «Про місцеве самоврядування в Україні».

Компетенція органів внутрішніх справ у забезпеченні культурних прав громадян, полягає у: а) адміністративному нагляді міліції за дотриманням законодавства у галузі прав інтелектуальної власності; обігу фільмокопій і публічного показу фільмів; створення та розповсюдження продукції порнографічного характеру; б) реалізації компетенції у сфері боротьбі зі злочинністю у галузі культури; в) складані протоколів про адміністративні правопорушення у галузі культури (статті 51-2, 77-1, 92, 164, 164-6 - 164-9 КУпАП); г) охороні найважливіших об'єктів культури, розробка заходів щодо забезпечення збереження культурних цінностей і недопущення незаконного вивезення їх за кордон, взаємодія з Інтерполом.

Разом з тим законодавче регулювання повноважень міліції у сфері культурних прав громадян має певні недоліки. Так, у контексті запобігання порушенням у галузі інтелектуальної власності КУпАП не надав міліції права складати протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 164-13 (порушення у галузі виробництва та обігу дисків для лазерних систем зчитування). Крім того, повноваження міліції, зазначені в п. а) попереднього абзацу, передбачені тільки у підзаконних актах, а не законах. Отже, запропоновані відповідні зміни в КУпАП та у Закони «Про міліцію», «Про авторське право і суміжні права», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів…», «Про захист суспільної моралі», «Про особливості державного регулювання… виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», «Про кінематографію».

У підрозділі 3.2 «Адміністративні послуги у сфері забезпечення культурних прав громадян» підкреслюється, що орієнтованість правової держави саме на забезпечення прав означає втілення у життя концепції «служіння» держави народу, а відтак - і концепції адміністративно-правової діяльності як надання адміністративно-правових послуг. Запропоновано розрізняти послуги у сфері культури у широкому (держава - народу) і у вузькому (конкретний орган - конкретній людини) змісті. Зокрема, надання адміністративно-управлінських послуг у широкому змісті пов'язане із забезпеченістю людей певним обсягом культурних пропозицій шляхом збереження, розвитку та активного використання культурної спадщини, розвитку інфраструктури тощо. Здійснена оцінка якості адміністративних послуг у сфері культури у широкому змісті через матеріальну складову культури, зокрема, через збереження і розвиток об'єктів культури. Статистична інформація Держкомстату України свідчить про переважно негативні тенденції у культурній сфері, обмеження доступу до культурних цінностей. При цьому встановлена заниженість існуючих соціальних стандартів у цій сфері.

Адміністративна послуга у вузькому змісті - це державна послуга, результатом якої є прийняття суб'єктом владних повноважень адміністративного акта, спрямованого на реалізацію та захист прав і законних інтересів та/або обов'язків особи за її зверненням. У сфері культури виділені таки види адміністративних послуг: реєстрація з веденням реєстрів, видача дозволів та ліцензій, визнання соціального статусу (працівника культури - творчого працівника).

У підрозділі 3.3 «Адміністративна відповідальність у сфері забезпечення культурних прав громадян» зазначається, що адміністративна відповідальність є складовою частиною юридичної відповідальності і тісно пов'язана з іншими видами відповідальності. Відносини адміністративної відповідальності настають: а) при застосування заходів державного примусу для реалізації цивільної відповідальності; б) при застосування до юридичних осіб адміністративно-господарських санкцій; в) при застосуванні до фізичних осіб, у т.ч. посадових осіб, адміністративних стягнень за КУпАП. Останнє виникає: а) при розгляді цивільних позовів, коли внаслідок їх задоволення виникають підстави для виникнення адміністративної відповідальності за КУпАП; б) при встановленні відсутності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності, але наявності складу адміністративного правопорушення; в) внаслідок складання протоколу про адміністративне правопорушення. Систему адміністративної відповідальності за КУпАП у галузі культури складають статті 51-2, 77-1, 88-1, 91, 92, 92-1, 164, 164-6 - 164-9, 164-13, із застосуванням стягнень: попередження, штраф, конфіскація.

Порівняння адміністративної та кримінальної відповідальності у сфері культури свідчить про те, що, як правило, по складу правопорушення їх види відповідають одна одній, розрізнюючись тільки за розміром шкоди. Разом з тим, за певні види порушень, наприклад, за ст. 301 КК України «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів», встановлена відразу кримінальна відповідальність, хоча по виду санкцій (переважно, штраф) вона тяжіє до адміністративної відповідальності. Було б доцільним за окремі діяння, передбачені цією статтею, ввести адміністративну відповідальність за КУпАП. Це буде сприяти, з одного боку, декриміналізації даного порушення, а з іншого, - полегшить притягнення винних до відповідальності.

У підрозділі 3.4 «Забезпечення законності у сфері культурних прав громадян» у загальному вигляді розглянута роль таких органів контролю: а) органи законодавчої влади - парламентський контроль; б) Президент України - президентський контроль; в) органи виконавчої влади - адміністративний контроль; г) органи судової влади - судовий контроль; д) прокуратура - прокурорський нагляд. Найдієвішим способом забезпечення та захисту прав фізичних та/або юридичних осіб у публічних спорах є судовий контроль у межах адміністративної юстиції. Водночас, особливості судової процедури в Україні призводять до неможливості чіткого відокремлення публічних спорів і спричинюють ситуацію, коли публічна складова наявна у господарських та/або цивільних спорах. У результаті справи, які віддзеркалюють публічний інтерес (виділення землі на об'єктах культурної спадщини, позбавлення приміщень об'єктів культури тощо) розглядаються (розглядалися) господарськими та/або цивільними судами. Запропонована класифікація судових справ у сфері культури: а) захист матеріальної бази культури; б) охорона культурної спадщини; в) захист інтелектуальної власності; г) захист суспільної моралі; д) адміністрування пільг у галузі культури; е) створення та ліквідації підприємств, реєстраційно-дозвільних процедур та інших процедур, пов'язаних з функціонуванням закладів культури; є) здійснення права власності на матеріальні об'єкти культури; ж) застосування стягнень, санкцій та відшкодування шкоди у галузі культури. Наведена судова практика у кожному виду справ. У контексті ролі прокурорського нагляду звернена увага на те, що значна кількість судових справ у цій сфері розглянуто саме за ініціативою прокурорів.

ВИСНОВКИ

У дисертації містяться представлені у якісних і кількісних показниках узагальнення дослідницької роботи й отримані особисто автором нові науково обґрунтовані результати, що, з метою дослідження засобів адміністративно-правового забезпечення культурних прав громадян, розроблення відповідних рекомендацій для вдосконалення законодавства, що регулює відносини у сфері реалізації культурних прав громадян як прав у сфері культури, в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо проблеми реалізації та захисту культурних прав громадян з урахуванням сучасних положень теорії прав людини, культурологічних аспектів значення й реалізації культурних прав громадян і адміністративно-правових механізмів їх забезпечення Їх істотне значення для адміністративно-правової науки підтверджується актами впровадження: акт впровадження від 28.05.2010 р. у навчальний процес при викладанні дисципліни «Правознавство» у ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК», акт впровадження від 05.07.2010 р. результатів дисертаційного дослідження у діяльність відділу культури і туризму Краматорської міської Ради Донецької області; акт впровадження від 05.07.2010 р. результатів дисертаційного дослідження у діяльність відділу культури і туризму Миронівської райдержадміністрації Київської області; акт впровадження від 16.07.2010 р. результатів дисертаційного дослідження у діяльність Всеукраїнської громадської організації «Українська асоціація виконавців східного танцю».

У висновках дисертації наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання. Найбільш важливими є такі висновки:

1. Культурні права громадян - важлива складова загальних прав і є суттєво природними правами. Забезпечення прав громадян, зокрема культурних, здійснюється адміністративно-правовими засобами у відносинах публічного управління в системі публічної адміністрації як ключових відносинах у забезпеченні державою прав громадян.

2. Систематизація прав та свобод громадян є базовим критерієм щодо визначення адміністративно-правових способів їх захисту. Дослідження особливостей реалізації різних складових культурних прав дозволило запропонувати напрями удосконалення їх структури порівняно із ст. 5 «Основ» та здійснити їх класифікацію.

3. Встановлені особливості категорій «гарантування» і «забезпечення» та їх взаємозв'язку як форм реалізації норм і компетенції. «Гарантування» як особливий спосіб «забезпечення» прав означає пасивну, але захисну роль держави; останнє, крім пасивного «гарантування», передбачає активну роль держави у реалізації прав громадян шляхом створення належних умов їх реалізації, тобто з використанням наданих повноважень.

4. Ключовими відносинами у забезпеченні державою прав громадян є відносини публічного управління у системі публічної адміністрації. У сфері забезпечення культурних прав громадян слід виділити такі інституції: Президент, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування. Встановлений розподіл компетенції відповідних інституцій у сфері культури.

5. Визначена система законів, що впливають на реалізацію прав громадян. У роботі визначений 101 такий закон. Доведено, що у контексті управління культурою і забезпечення культурних прав громадян поняття «законодавство» слід розуміти у широкому сенсі, включаючи у це поняття не тільки закони, але й укази Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти інших суб'єктів владних повноважень. На можливість прийняття таких актів прямо вказують закони у галузі культури. Водночас, прийняття таких актів можливо тоді, коли це прямо передбачено законом.

6. Виявлені принципи обмежень права на самовираження у світлі європейської правової традиції, з метою захисту права громадян на сприятливий інформаційний простір. Показано, що Європейський суд з прав людини вважає відповідні обмеження свободи самовираження правомірними, якщо вони спрямовані на захист прав уразливих категорій суспільства, передбачені законом і є необхідними у демократичному суспільстві.

7. Поглиблено класифікацію засобів реалізації культурних прав громадян. Виявлені особливості застосування зазначених засобів. Зокрема доведено, що найважливішим методом забезпечення прав громадян є встановлення презумпції правомірності, що виходить з того, що дії громадян є законними, доки не буде встановлено зворотне.

8. Систематизована роль органів внутрішніх справ у сфері реалізації культурних прав громадян і запропоновані напрями удосконалення законодавчого регулювання цієї діяльності.

9. Досліджена сутність адміністративно-правових відносин як відносин публічного адміністрування (публічного управління; адміністративних послуг; відповідальності суб'єктів суспільства за порушення встановлених публічною адміністрацією порядку і правил; забезпечення законності у сфері публічного адміністрування) щодо реалізації культурних прав громадян.

10. Найдієвішим способом забезпечення та захисту прав осіб є судовий контроль. Запропонована класифікація видів судових спорів щодо порушення прав у сфері культури, наведена судова практика, яка дозволяє визначити перспективу судового захисту прав та оскарження судових рішень.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Основні положення дисертації викладено у 47 публікаціях, посилання на які наведені у дисертації, в тому числі у фахових виданнях:

1. Бєлкіна Ю. Л. Судовий захист культурної спадщини / Ю. Л. Бєлкіна // Адвокат. 2009. № 10 (109). С. 21 - 24.

2. Бєлкіна Ю. Л. Право на сприятливий інформаційний простір як культурне право громадян, його адміністративно-правове забезпечення та зв'язок із свободою творчості / Ю. Л. Бєлкіна // Адвокат. 2009. № 11 (110). С. 22 - 28.

3. Бєлкіна Ю. Л. Правозабезпечувальна і правозахисна функції адміністративного права щодо культурних прав людини і громадянина // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць / [Керівник авт. кол. С. В. Ківалов; відп. за вип. О. В. Козаченко] / Ю. Л. Бєлкіна. Миколаїв: Поліграфічне підприємство СПД Румянцева Г. В., 2009. вип. 38. С. 385 - 392.

4. Бєлкіна Ю. Роль Президента України в забезпеченні культурних прав громадян / Ю. Бєлкіна // Право України. 2009. № 12. С. 161 - 167.

5. Бєлкін М. Л. Актуальні питання призначення судових експертиз у господарському процесі / М. Л. Бєлкін, Ю. Л. Бєлкіна // Вісник господарського судочинства. 2009. № 3. С. 178 - 187.

6. Бєлкін М. Л. Проблеми застосування рішень Європейського суду з прав людини як джерела права в законодавстві України та в судовій практиці / М. Л. Бєлкін, Ю. Л. Бєлкіна // Вісник господарського судочинства. 2009. № 4. С. 111 - 120.

7. Бєлкіна Ю. Л. Актуальні питання впливу доступності соціокультурних об'єктів на підліткову злочинність / Ю. Л. Бєлкіна // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. 2010. № 1 (68). С. 177 - 183.

8. Бєлкіна Ю. Л. Засоби адміністративно-правового забезпечення культурних прав громадян / Ю. Л. Бєлкіна // Адвокат. 2010. № 3 (114). С. 21 - 30.

9. Бєлкіна Ю. Л. Роль і значення господарського судочинства в реалізації культурних прав людини і громадянина / Ю. Л. Бєлкіна // Вісник господарського судочинства. 2010. № 1. С. 166 - 176.

10. Бєлкіна Ю. Л. Роль органів внутрішніх справ (ОВС) України в забезпеченні культурних прав громадян / Ю. Л. Бєлкіна // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. 2010. № 3 (70). С. 225 - 233.

АНОТАЦІЯ

Юринець Ю.Л. Забезпечення культурних прав громадян засобами адміністративного права. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національна Академія внутрішніх справ. - Київ, 2010.

Виконане дослідження засобів адміністративно-правового забезпечення культурних прав громадян, яке здійснене на ґрунті концепції природних прав, відповідно до якої права людини є невідчужуваними і непорушними, їх забезпечення є обов'язком держави, а обмеження можливі виключно у межах, необхідних для захисту прав інших.

Систематизовані засоби адміністративно-правового забезпечення культурних прав громадян та адміністративно-правові відносини, які складаються при реалізації цих засобів. Сформульовані рекомендації щодо удосконалення законодавства у сфері забезпечення культурних прав громадян.

Ключові слова: культурні прав громадян, права громадян у сфері культури, природні права, засоби адміністративного права, публічна адміністрація, адміністративно-правові відносини, законодавство, повноваження, забезпечення, компетенція.

АННОТАЦИЯ

Юринец Ю.Л. Обеспечение культурных прав граждан средствами административного права. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальная Академия внутренних дел. - Киев, 2010.

Выполнено исследование средств административно-правового обеспечения культурных прав как прав граждан в сфере культуры, которое осуществлено на основе концепции естественных прав, согласно которой права человека являются неотчуждаемыми и нерушимыми, их обеспечение является обязанностью государства, а ограничение возможны исключительно в пределах, необходимых для защиты прав других.

Исследованы особенности культурных прав, их структура, генезис как естественных прав, место в системе прав граждан. Впервые, исходя из теорий происхождения культуры, показано, что культурные права являются существенно природными правами. Предложены направления усовершенствования структуры культурных прав. Предметом административно-правового обеспечения в рамках данной работы определены такие группы культурных прав: права на самовыражение, включая академические свободы; право на благоприятное информационное пространство; право создания учреждений, предприятий, организаций культуры, общественных объединений в сфере культуры; права относительно сохранения и использования культурных ценностей; права собственности в области культуры, в т.ч. интеллектуальной; право на получение специального образования в области культуры; право на защиту культурных прав.

В отношении этой структуры систематизированы средства административно-правового обеспечения культурных прав, а также система компетенции органов государственной власти и органов местного самоуправления. На основании первоначальной классификации проф. В.К. Колпакова - нормы, отношения, законодательство, методы, формы, компетенция субъектов, способы реализации норм - предложена классификация второго уровня: методы (установление презумпций правомерности; льгот; обязательств - государства; обязанностей третьих лиц; правил - подзаконными актами; социальных стандартов и нормативов; полномочий; ограничений и прямых запретов; юридической ответственности; поощрений); формы реализации норм и компетенции (гарантирование, обеспечение, доступ к культурным ценностям, охрана культурного наследия); способы реализации норм (бюджетирование; создание государственных и коммунальных предприятий культуры, учебных заведений, в т.ч. внешкольных; поддержка созданию негосударственных учреждений культуры; обеспечение материальной базы; регистрация; выдача лицензий и разрешений; архитектурный надзор; таможенный контроль; экспертиза, контроль за соблюдением авторских и/или смежных прав; протекционизм; кадровое обеспечение; осуществление награждений, присвоение статуса и званий; административное принуждение; административный надзор милиции; судебный контроль; рассмотрение обращений; прокурорский надзор).