Кримінально-процесуальний примус при провадженні слідчих дій

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

УДК 343.132

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПРИМУС ПРИ ПРОВАДЖЕННІ СЛІДЧИХ ДІЙ

ЯНЧЕНКО ІННА

МИКОЛАЇВНА

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх справ.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Кожевніков Геннадій Костянтинович, Національна академія прокуратури України, професор кафедри теорії прокурорської діяльності та кримінального процесу.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Погорецький Микола Анатолійович, Заслужений діяч науки і техніки України, Служба безпеки України, начальник управління;

кандидат юридичних наук, доцент Письменний Дмитро Петрович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального процесу.

Захист відбудеться «23» вересня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.730.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Національній академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81- б.

Автореферат розісланий «20» серпня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук Н. В. Лісова

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ефективне вирішення завдань кримінального судочинства взагалі й досудового слідства зокрема забезпечується різноманітними засобами, важливе місце серед яких займає кримінально-процесуальний примус. Оскільки заходи кримінально-процесуального примусу обмежують конституційні права і свободи громадян, ніби всупереч головному завданню кримінального судочинства щодо неухильного дотримання прав особи в ході діяльності органів, уповноважених розслідувати кримінальні злочини відповідно до вимог Конституції України, то необхідні переконливі процесуальні гарантії для забезпечення законності та обґрунтованості під час їх застосування. Завданням дізнавача, слідчого, прокурора є організація розслідування щодо встановлення істини в кожній кримінальній справі таким чином, щоб при цьому не страждали права, свободи і законні інтереси громадян - суб'єктів кримінального судочинства. У зв'язку з цим актуальними для дослідження питаннями є розробка, по-перше, кримінально-процесуальної процедури застосування заходів кримінально-процесуального примусу під час провадження певних слідчих дій, передбачених законом і, по-друге, розробка рекомендацій щодо процесуальних, етичних засад їх провадження з метою найбільш ефективного забезпечення прав людини в кримінальному судочинстві. Із цього випливають наступні питання у сфері застосування заходів кримінально-процесуального примусу: які саме слідчі дії слід вважати заходами кримінально-процесуального примусу; яким чином повинен застосовувати їх слідчий, щоб не вийти за межі встановлених кримінально-процесуальним законом обмежень прав людини; яким чином повинен діяти слідчий, щоб під час провадження певної слідчої дії не принижувати честь і гідність її учасників.

Саме під час провадження таких слідчих дій, як обшук, виїмка, одержання зразків для експертного дослідження та подібних до них, можуть бути суттєво порушені конституційні права особи на особисту недоторканність, невтручання в особисте життя. Ось чому наука кримінально-процесуального права приділяє значну увагу проблемам кримінально-процесуального примусу, зокрема під час провадження певних слідчих дій. Завдяки дослідженням таких видатних науковців, як Ю. П. Аленін, Л. В. Бажанов, О. В. Баулін, В. І. Галаган, В. І. Громов, А. Я. Дубинський, З. Д. Єнікеєв, З. З. Зінатуллін, В. С. Зеленецький, О. В. Капліна, Н. С. Карпов, З. Ф. Коврига, П. В. Коляда, В. М. Корнуков, Ф. М. Кудін, Ю. Д. Лівшиць, В. Т. Маляренко, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, І. Л. Петрухін, Д. П. Письменний, М. А. Погорецький, В. М. Савицький, М. В. Смирнов, С. М. Стахівський, М. С. Строгович, В. М. Тертишник, В. Т. Томін, Л. Д. Удалова, В. С. Чистякова, С. А. Шейфер, В. Ю. Шепітько, В. П. Шибіко, О. Г. Шило, П. С. Елькінд та інших, достатньою мірою вже вирішено питання щодо сутності і значення заходів кримінально-процесуального примусу в кримінальних справах, однак проблематика провадження примусових слідчих дій є дискусійною і актуальною й до сьогодні. На особливу увагу заслуговують дослідження щодо процесуальної сутності окремих слідчих дій з елементами примусу таких відомих вчених, як Р. С. Бєлкін, Л. В. Винницький, Ю. М. Грошевий, А. Є. Жалинський, В. О. Комаха, Ю. Л. Метелиця, В. Б. Первомайський, М. І. Порубов, М. В. Салтевський, І. Д. Спіріна, М. В. Терзієв, М. А. Чельцов. Питанням провадження примусових слідчих дій, зокрема провадженню обшуку і виїмки, у кримінально-процесуальному законодавстві західних держав присвячено роботи У. Бернама, Л. В. Головка, К. Ф. Гуценка, В. В. Молдавана, М. О. Пєшкова.

Однак, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, і досі вчені не дійшли єдиної думки щодо визначення поняття кримінально-процесуального примусу та його заходів, визначення вичерпного переліку і поняття слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу та їхньої класифікації, процесуальних особливостей їх провадження та низки інших питань, які мають суттєве значення для ефективного розслідування кримінальної справи.

Актуальність зазначених вище питань обумовлюється також продовженням роботи як науковців, так і практиків над підготовкою нового Кримінально-процесуального кодексу України, в проектах якого врегулювання питань нашого дисертаційного дослідження потребує подальшого вдосконалення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з розробленим кафедрою кримінального процесу Харківського національного університету внутрішніх справ планом проведення актуальних наукових досліджень. Тема дисертаційного дослідження відповідає Пріоритетним напрямам дисертаційних досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 роки, затвердженим Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз проблемних питань, пов'язаних із визначенням переліку і процесуальних особливостей провадження слідчих дій з ознаками кримінально-процесуального примусу, пов'язаних із обмеженням гарантованих Конституцією прав громадян, та розробка науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства.

Для досягнення зазначеної мети дослідження було поставлено такі завдання:

– сформулювати існуючі в науці поняття «кримінально-процесуальний примус», «заходи кримінально-процесуального примусу», «слідчі дії»;

– розробити класифікацію заходів кримінально-процесуального примусу, з'ясувати їх ознаки та завдання, а також умови та підстави до застосування;

– надати вичерпний перелік слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу на досудовому слідстві, надати їх визначення та класифікацію;

– сформулювати визначення тих слідчих дій, які за запропонованою класифікацією автора відносяться до заходів кримінально-процесуального примусу;

– удосконалити визначення понять «житло», «інше володіння» особи, які необхідно використовувати у кримінально-процесуальному законодавстві;

– розробити класифікацію дій слідчого з одержання зразків для експертного дослідження;

– запропонувати та обґрунтувати умови, за яких обвинувачений може бути поміщений до відповідного медичного закладу для проведення у стаціонарі судово-медичної і судово-психіатричної експертиз;

– виявити прогалини і суперечності в питаннях правового регулювання провадження певних слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу;

– сформулювати науково-практичні рекомендації, спрямовані на подальше удосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині процесуальних особливостей провадження окремих слідчих дій з ознаками кримінально-процесуального примусу.

Об'єктом дисертаційного дослідження є діяльність органів досудового слідства із забезпечення процедури застосування заходів кримінально-процесуального примусу на стадії досудового провадження у кримінальних справах.

Предметом дослідження є кримінально-процесуальний примус при провадженні слідчих дій.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використовувалися загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також низка спеціальних наукових методів. Так, історико-правовий метод застосовувався для вивчення генезису слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу, розвитку законодавства і становлення наукової думки. Формально-логічний метод було використано при розробці визначення та удосконалення понять «кримінально-процесуальний примус», «заходи кримінально-процесуального примусу», «умови застосування заходів кримінально-процесуального примусу», «підстави до застосування заходів кримінально-процесуального примусу», «слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу» тощо. Шляхом застосування структурного методу було визначено зміст певних конституційних прав особи. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено порівняльний аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства України з відповідними положеннями проекту КПК та кримінально-процесуальним законодавством певних зарубіжних країн. Статистичний метод використовувався під час узагальнення та аналізу даних судової практики і даних Міністерства охорони здоров'я України. Метод моделювання і прогнозування було застосовано під час розробки науково-теоретичних моделей змін до чинного кримінально-процесуального законодавства України та проекту КПК України з метою його удосконалення, зокрема на етапі провадження слідчих дій з ознаками кримінально-процесуального примусу. Для отримання емпіричних даних застосовувався соціологічний метод дослідження: опитування слідчих за розробленою анкетою. Такий підхід дав можливість з урахуванням потреб практики обґрунтувати висновки і пропозиції щодо удосконалення норм кримінально-процесуального законодавства, що регулюють процедуру провадження слідчих дій, які є заходами кримінально-процесуального примусу, а також щодо необхідності регламентації в Кримінально-процесуальному кодексі України нових положень відносно процесуальних особливостей провадження таких слідчих дій.

Зазначені методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту та об'єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.

Інформаційну та нормативно-правову базу дисертаційного дослідження складають: Конституція; міжнародно-правові акти, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільне, житлове законодавство України, роз'яснення постанов Пленуму Верховного Суду України; відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров'я України.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження є наукові роботи з філософії, загальної теорії держави і права, криміналістики, судової медицини, юридичної психології, прокурорського нагляду, кримінально-процесуального права.

Емпіричне підґрунтя дисертації становлять результати узагальненої практики Верховного Суду України, статистичні дані МВС та МОЗ України, результати узагальнення близько 200 кримінальних справ, по яких слідчі дії провадились із застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу, результати анкетування слідчих ОВС України (опитано 230 слідчих) щодо їх думки до запропонованих дисертанткою пропозицій з доповнення і внесення змін до чинного кримінально-процесуального законодавства про порядок застосування заходів кримінально-процесуального примусу при провадженні слідчих дій, а також особистий досвід здобувача під час праці у слідчому підрозділі.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній літературі з кримінального процесу та криміналістики монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем застосування заходів кримінально-процесуального примусу під час провадження слідчих дій. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень, висновків та рекомендацій, які мають певний ступінь наукової новизни та виносяться на захист:

вперше:

- сформульовано авторське поняття слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу - це слідчі дії, провадження яких здійснюється шляхом застосування правомочним суб'єктом (слідчим, дізнавачем, начальником слідчого відділу, прокурором) до осіб - учасників кримінального процесу примусу в межах, необхідних для належного розслідування кримінальної справи з метою забезпечення діяльності щодо збирання та дослідження засобів кримінально-процесуального доказування, з'ясування інших обставин, які мають значення для справи, а також забезпечення відшкодування шкоди, спричиненої злочином;

- запропоновано класифікацію та вичерпний перелік слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу, виходячи із вимог загального кримінально-процесуального принципу недоторканності особи, що включає в себе як недоторканність самої особи, так і недоторканність її житла чи іншого володіння: а) слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів безпосередньо від особи; б) слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів із житла або іншого володіння особи;

- виходячи з визначення процесуальних особливостей провадження судово-медичної і судово-психіатричної стаціонарних експертиз, запропоновано та обґрунтовано умови, за яких обвинувачений може бути поміщений до відповідного медичного закладу для проведення таких експертиз у стаціонарі примусово;

удосконалено:

– поняття заходів кримінально-процесуального примусу - це заходи, пов'язані з обмеженням особистої недоторканності особи, що застосовуються посадовою особою у сфері кримінального судочинства до суб'єкта кримінально-процесуальних відносин незалежно від його волі й бажання, за наявності достатніх підстав і умов, регламентованих кримінально-процесуальним законом;

– визначення умов застосування заходів кримінально-процесуального примусу - це сукупність обставин, закріплених у нормах кримінально-процесуального законодавства, які за наявності достатніх підстав уможливлюють застосування під час кримінального провадження у справі посадовою особою (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) до суб'єкта кримінально-процесуальних відносин того чи іншого правомірного заходу кримінально-процесуального примусу;

– визначення підстав до застосування заходів кримінально-процесуального примусу - це сукупність фактичних даних (доказів), на яких ґрунтується застосування посадовою особою (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) під час кримінального провадження у справі до суб'єкта кримінально-процесуальних відносин певного правомірного заходу кримінально-процесуального примусу;

– зміст матеріально-правових та кримінально-процесуальних підстав застосування заходів кримінально-процесуального примусу, а саме: а) до матеріально-правових підстав слід відносити наявність об'єкта розслідування, судового розгляду, а не учасника процесу, як це пропонує більшість науковців, тому що свідок не є таким, але до нього можливе застосування примусу (наприклад, привід); б) до кримінально-процесуальних підстав слід відносити наявність достатніх даних, які вказують на порушення суб'єктом процесуальних обов'язків, що вимагає застосування до нього заходів кримінально-процесуального примусу;

набули подальшого розвитку:

- визначення та класифікація дій слідчого, пов'язаних з одержанням зразків для експертного дослідження шляхом поділу на групи за об'єктами, в яких проводилося їх одержання: 1 група - одержання експертних зразків шляхом їх відібрання від живої людини; 2 група - одержання експертних зразків шляхом їх виїмки за місцем знаходження;

- визначення поняття «накладення арешту на майно», при чому обґрунтовано, що така дія є спеціальною слідчою дією і заходом кримінально-процесуального примусу;

– сформульовано авторські пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України (ст.ст. 32, 126, 183, 190, 199, 205, 310, нова ст. 1971) та його проекту № 1233 від 13 грудня 2007 (ст.ст. 6, 142, 261, 263, 270, 278, введення нового розділу 5) стосовно удосконалення процесуальних особливостей провадження окремих слідчих дій з ознаками кримінально-процесуального примусу.

Наукове і практичне значення отриманих результатів дисертації.

Сформульовані в дисертації наукові положення, пропозиції та висновки можуть бути використані:

– у науково-дослідній роботі - для подальшої розробки теоретичних та практичних проблем застосування заходів кримінально-процесуального примусу під час провадження слідчих дій;

– у правотворчості - щодо подальшого вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства, зокрема положень, які визначають порядок застосування заходів кримінально-процесуального примусу під час провадження слідчих дій;

– у правозастосовній діяльності - використання одержаних результатів дозволить поліпшити провадження певних слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу;

– у навчальному процесі - для підготовки підручників і навчальних посібників, методичних матеріалів з дисциплін «Кримінальний процес», «Досудове слідство в органах внутрішніх справ», а також у навчальному процесі юридичних вищих навчальних закладів України при вивченні зазначених дисциплін.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені в практичну діяльність слідчих слідчого управління ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, слідчого управління ГУМВС України в Сумській області, слідчого управління ГУМВС України в Полтавській області, слідчого управління ГУМВС України в Харківській області, а також використовуються у навчальному процесі Одеського державного університету внутрішніх справ під час читання лекцій, проведення семінарських та практичних занять при вивченні дисциплін «Кримінальний процес» і «Досудове слідство в органах внутрішніх справ».

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у п'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, семи тезах науково-практичних конференцій і семінарів, з яких три міжнародні.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 238 сторінок, з яких 22 сторінки - додатки (4 додатки). Список використаних джерел на 24 сторінках і містить 232 найменування.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено мету і завдання дослідження, його методологічну і теоретичну основи, розкрито наукову новизну і положення, що виносяться на захист, розкривається практичне значення дисертації, форми апробації результатів дослідження і впровадження їх у практику.

Розділ І «Кримінально-процесуальний примус у кримінальному процесі України» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Поняття кримінально-процесуального примусу і мета його застосування» акцентовано увагу на тому, що дотепер у процесуальній науці та законодавстві немає достатньо чіткого визначення понять «кримінально-процесуальний примус», «заходи кримінально-процесуального примусу», а також вичерпного переліку слідчих дій, під час проведення яких можливе застосування примусу. Дисертантка доходить висновку, що кримінально-процесуальний примус - це засіб впливу в кримінальній справі уповноважених органів і посадових осіб (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) на суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, пов'язаний із правовими обмеженнями особистого, майнового або організаційного характеру, шляхом застосування до них, за наявності встановлених законом підстав, процесуально-правових засобів запобігання діям, що становлять загрозу інтересам правосуддя, з метою забезпечення умов успішного вирішення завдань кримінального судочинства. Зазначається, що визначення понять кримінально-процесуального примусу та його заходів є необхідною передумовою для подальшого визначення слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу та окреслення їх вичерпного переліку.

У підрозділі 1.2 «Морально-правові критерії застосування заходів кримінально-процесуального примусу», аналізуючи ставлення вчених-процесуалістів до моральної сторони кримінального судочинства, автор погоджується з наведеними точками зору щодо забезпечення моральності розслідування у кримінальній справі взагалі і зокрема виконання слідчих дій, особливо тих, під час провадження яких слідчий вимушений застосовувати кримінально-процесуальний примус. На підставі наведених в цьому підрозділі філософських поглядів на розуміння поняття «свобода» зроблено висновок, що, по-перше, застосуванню процесуального примусу повинно передувати переконання; по-друге, слідчий повинен обирати захід кримінально-процесуального примусу відповідно до ситуації, що склалася; по-третє, необхідність детальної фіксації у відповідних процесуальних актах як самої процедури застосування заходу кримінально-процесуального примусу, так і клопотань, що надійшли від осіб, які беруть участь в слідчій дії.

У підрозділі 1.3 «Класифікація заходів кримінально-процесуального примусу, процесуальні особливості їх застосування» звернено увагу на різноманітність класифікацій, запропонованих відомими науковцями. Автор доходить висновку, що кожна класифікація є корисною для науки і практики, в основі будь-якої з розглянутих систем розподілу цих заходів знаходиться мета і завдання, на які спрямоване їх застосування. Однак важливим є питання віднесення до певної групи заходів кримінально-процесуального примусу саме слідчих дій, які можуть провадитися примусово. У дисертації обґрунтовано, що слідчі дії цієї групи не можуть бути віднесені до таких груп заходів кримінально-процесуального примусу, як:

а) заходи запобігання неналежній поведінці суб'єктів кримінального судочинства;

б) заходи запобігання кримінально-процесуальним правопорушенням;

в) заходи, що застосовуються за невиконання процесуальних обов'язків;

г) заходи захисту правопорядку.

Автор запропонував власну класифікацію, виходячи з вимог загального кримінально-процесуального принципу недоторканності особи, котрий включає в себе як недоторканність самої особи, так і недоторканність її житла чи іншого володіння: 1) слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів у житлі або іншому володінні особи; 2) слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів безпосередньо від особи.

Розглянуто процесуальні особливості застосування заходів кримінально-процесуального примусу, зокрема: підстави до їх застосування та умови застосування. Запропоновано авторські визначення умов та підстав до застосування заходів кримінально-процесуального примусу, які на думку автора необхідно закріпити у КПК України.

Розділ 2 «Загальне визначення слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу» - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Поняття, сутність і основні ознаки слідчих дій» автор звертається до наявних досліджень відомих учених-процесуалістів, після чого пропонує визначення поняття «слідчі дії» та наводить їх вичерпний перелік: допит, огляд, обшук, виїмка, призначення експертизи, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, одержання зразків для експертного дослідження, ексгумація трупа, накладення арешту на майно, очна ставка, пред'явлення для впізнання, освідування, відтворення обстановки і обставин події. Розглянуто класифікації слідчих дій за різними ознаками видатних науковців, після чого зроблено висновок, що жодна з них не включає як елемент примусовий характер їх виконання.

У підрозділі 2.2 «Визначення поняття і переліку слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу» дисертанткою розглядається питання примусовості слідчих дій та спірні погляди на нього вчених. Автор не погоджується із жодним із розглянутих переліків слідчих дій з ознаками кримінально-процесуального примусу і пропонує власне визначення слідчих дій, які є заходами кримінально-процесуального примусу, та їх класифікацію.

Пропонується наступна класифікація слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу:

А. Слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів безпосередньо від особи: а) обшук особи з метою відшукання і вилучення у неї предметів і документів; б) виїмка у особи предметів і документів; в) освідування; г) одержання (відібрання або вилучення) певних зразків для експертного дослідження; д) проведення стаціонарних судово-медичної або судово-психіатричної експертиз.

Б. Слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів із житла або іншого володіння особи: а) обшук приміщення; б) виїмка у приміщенні; в) огляд приміщення; г) накладення арешту на майно.

Розділ 3 «Слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів із житла або іншого володіння особи» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Процесуальне визначення понять «обшук», «виїмка», «огляд», «накладення арешту на майно» з точки зору примусовості їх провадження» автор розглядає процесуальні визначення та класифікації вказаних понять. Проаналізовано основні відмінності та спільні риси між такими самостійними слідчими діями, як обшук та виїмка, обшук та огляд. Звернуто увагу на примусовий характер зазначених слідчих дій та запропоновано наступну класифікацію виїмки за об'єктом, у якого вилучаються певні предмети, документи: 1) виїмка у особи - а) виїмка предметів і документів; б) виїмка документів, в яких містяться відомості про державну таємницю; в) виїмка у особи, яка є членом дипломатичного представництва або у членів його родини, які користуються правом дипломатичної недоторканності; 2) виїмка з приміщення - а) виїмка предметів і документів; б) виїмка документів, в яких містяться відомості про державну таємницю; в) виїмка у приміщеннях дипломатичних представництв, а також у приміщеннях, де мешкають члени дипломатичних представництв та їх родини, які користуються правом дипломатичної недоторканності. Як висновок автор пропонує удосконалені визначення таких понять як «обшук», «виїмка», «огляд», «накладення арешту на майно», акцентовано увагу на наявності в них ознак кримінально-процесуального примусу, зокрема можливості їх проведення незалежно від волі й бажання особи.

У підрозділі 3.2 «Визначення понять «житло» та «інше володіння особи» в кримінально-процесуальному законодавстві. Гарантії недоторканності житла та особистого і сімейного життя» автор, з огляду на запропоновану у підрозділі 2.2 класифікацію слідчих дій, одним з елементів якої є слідчі дії, які провадяться з метою одержання доказів з житла або іншого володіння особи, розглянув дискусійне питання щодо процесуального визначення понять «житло» та «інше володіння». Проаналізовано висновки як досвідчених науковців, так і молодих фахівців. Звернуто увагу на той факт, що попри значну кількість робіт з цього питання, процесуалісти й досі не дійшли повного порозуміння у визначенні понять «житло» та «інше володіння особи», а в українському законодавстві (кримінально-процесуальному, цивільному, житловому) визначення цих важливих понять суттєво відрізняється одне від одного. Аналізуючи запропоновані науковцями визначення зазначених понять, автор аргументовано пропонує власні удосконалені поняття.

Як висновок запропоновано у кримінально-процесуальному законодавстві поняття «житло» та «інше володіння особи», по-перше, визначати як приміщення, по-друге, визначати їх, керуючись безпосереднім цільовим призначенням цих приміщень - якщо приміщення за своїм цільовим призначенням може бути використано для постійного або тимчасового проживання, його слід вважати житлом; якщо приміщення за своїм цільовим призначенням не придатне для проживання, його слід вважати іншим володінням. слідчий кримінальний експертний розвідка

У зв'язку з тим, що слідчі дії, які провадяться у житлі або іншому володінні особи певним чином обмежують права на недоторканність житла та особистого і сімейного життя, окрему увагу приділено філософському аспекту розуміння понять «право» і «недоторканність», а також питанню забезпечення та обмеження прав людини на недоторканність житла, на свободу та особисту недоторканність.

У підрозділі 3.3 «Обшук, виїмка, огляд у приміщенні, накладення арешту на майно» дисертантка окремо розглянула визначення понять і процесуальних особливостей провадження обшуку, виїмки, огляду та накладення арешту на майно у приміщенні особи. Аналізуючи погляди науковців на удосконалення кримінально-процесуального законодавства, автор не погоджується з деякими пропозиціями. Так, зокрема, на думку автора є невірним пропозиція О. С. Врублевського про виключення прокурора із процедури прийняття рішення щодо проведення обшуку, виїмки або огляду в житловому приміщенні. Саме прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законності під час розслідування конкретної кримінальної справи, на відміну від судді, знає обставини вчинення злочину і можливість чи необхідність проведення подібних слідчих дій. У даному випадку прокурор виступає перепоною для надходження до суду необґрунтованих і (або) незаконних подань слідчого.

Окрему увагу приділено порівняльному аналізу процесуальних особливостей провадження у приміщенні обшуку, виїмки та накладенню арешту на майно за законодавством США, ФРН, Російської Федерації та України. У зв'язку з тим, що для їх провадження необхідна наявність достатніх підстав, автором проаналізовано погляди відомих науковців на розуміння понять «підстава» та «достатність підстав». Крім того приділено увагу питанню визначення випадків, що не допускають зволікань під час провадження слідчих дій.

Розділ 4 «Слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів безпосередньо від особи» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Освідування» розглядається питання історичного походження терміну «освідування» та його визначення у сучасному законодавстві та працях авторитетних процесуалістів та криміналістів. Автором приділяється увага питанню визначення та процесуальних особливостей провадження освідування як самостійної слідчої дії, зокрема розглядається питання провадження одночасно з освідуванням і огляду одягу та взуття особи. На думку автора, у зв'язку з тим, що проведення освідування у багатьох випадках супроводжується оголенням людини, до того ж у примусовому порядку, така процедура викликає у особи дискомфорт, почуття сорому, а у багатьох - приниження. Тому проведення при цьому ще й огляду одягу і взуття є не зовсім доречним з точки зору етики.

Значну увагу приділено питанню примусовості провадження освідування, у тому числі застосуванню фізичного примусу для подолання опору особи у разі необхідності проведення слідчої дії. Розглянуто підстави до провадження цієї слідчої дії примусово та статус осіб, які можуть бути піддані примусовому освідуванню. Зроблено суттєве зауваження: в разі, якщо потерпіла особа перебуває у важкому психічному стані, причиною якого став вчинений проти неї злочин, і фахівець (лікар) наполегливо не рекомендує примусове провадження з нею слідчих дій, які можуть цей стан посилити, то слідчому від провадження таких слідчих дій з потерпілою особою слід на деякий час відмовитися. Такі випадки необхідно розглядати як виняткові залежно від особи потерпілого і стану здоров'я. Як висновок, автор наводить удосконалене визначення поняття «освідування», процедуру його провадження та пропозиції щодо вдосконалення чинного КПК України та його проекту.

У підрозділі 4.2 «Одержання зразків для експертного дослідження» автор аналізує зміст ст. 199 КПК України, зазначаючи, що вона складається всього з трьох речень і включає три різні терміни: «одержання», «вилучення», «відібрання». Проте, чинне кримінально-процесуальне законодавство України не містить роз'яснення різниці між жодним із цих термінів, тобто ця незначна за обсягом норма КПК виписана недостатньо ретельно та потребує доопрацювання. З огляду на це, автор запропонував власне розуміння термінів «відібрання зразків» та «вилучення зразків» у кримінально-процесуальному законодавстві. Також запропоновано класифікацію не зразків для експертного дослідження, а безпосередньо дій слідчого з їх одержання: 1 група - одержання експертних зразків шляхом їх відібрання від живої людини; 2 група - одержання експертних зразків шляхом їх вилучення. Як висновок автор пропонує удосконалене визначення поняття «одержання (відібрання або вилучення) зразків для експертного дослідження» та особливості процесуальної процедури провадження цієї слідчої дії, зокрема із застосуванням кримінально-процесуального примусу.

У підрозділі 4.3 «Особистий обшук, виїмка у особи предметів і документів» розглянуто питання розуміння та процесуальні особливості провадження особистого обшуку і виїмки в особи, проаналізовано погляди видатних науковців. Значна частина підрозділу присвячена питанню примусовості та етичним проблемам провадження цих слідчих дій. Автор не погоджується з аргументами І. Л. Петрухіна, що виїмка частіше проводиться добровільно, а обшук - примусово. Обґрунтовано думку про те, що по-перше, особа може погодитися видати зазначені у постанові речі, знаючи, що інакше вони в неї будуть вилучені примусово; по-друге, особа може і сама виявити ініціативу (особливо якщо це потерпілий або свідок) надати слідчому певні речі, які допоможуть розкрити злочин, але слідчий все одно винесе постанову про проведення виїмки і вилучить необхідні предмети або документи з дотриманням процесуальної процедури. Запропоновані авторські визначення понять «особистий обшук», «виїмка у особи предметів і документів».

У підрозділі 4.4 «Судово-медична і судово-психіатрична експертизи» розглядається історичний аспект виникнення терміна «експертиза», проаналізовано погляди науковців на розуміння понять «судова експертиза», «спеціальні знання». Значну увагу в роботі присвячено питанням поміщення особи до стаціонару медичного закладу для провадження судово-медичної або судово-психіатричної експертизи, зокрема процесуальним підставам до таких дій. Розкрито такі питання: 1. Яка особа за своїм процесуальним статусом може бути поміщена до медичного закладу? 2. Якою є процедура направлення особи на стаціонарну експертизу (судово-медичну або судово-психіатричну)? 3. Який процесуальний порядок застосування примусу, якщо особа не погоджується або не може (утримується під вартою) пройти стаціонарне дослідження (судово-медичне або судово-психіатричне)? Автор наводить умови, за якими особа може бути поміщена до відповідного медичного закладу для проведення медичного спостереження чи дослідження добровільно або примусово. Проаналізовано погляди авторитетних вчених на питання особливостей провадження судово-медичної та судово-психіатричної експертиз.

Як висновок автор пропонує удосконалені визначення понять «судово-медична експертиза особи», «судово-психіатрична експертиза особи» і зазначає, що такі стаціонарні експертизи обвинуваченого є заходами кримінально-процесуального примусу і полягають у їх проведенні (у разі необхідності тривалого спостереження за обвинуваченим або його дослідження) у стаціонарі відповідного медичного закладу незалежно від волі й бажання обвинуваченого. Подано пропозиції щодо удосконалення в цій частині чинного КПК України та його проекту (№ 1233 від 13 грудня 2007 року).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у проведенні комплексного аналізу проблемних питань, пов'язаних із визначенням переліку і процесуальних особливостей провадження слідчих дій з ознаками кримінально-процесуального примусу, пов'язаних із обмеженням гарантованих Конституцією прав громадян, та розробці науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства. Основними науковими висновками є:

1. Кримінально-процесуальний примус - це засіб впливу у сфері кримінального судочинства посадових осіб (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) на суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, пов'язаний з правовими обмеженнями особистого, майнового або організаційного характеру, шляхом застосування до них, за наявності встановлених законом достатніх підстав, процесуально-правових засобів запобігання діям, що становлять загрозу інтересам правосуддя, з метою забезпечення умов ефективного вирішення завдань кримінального судочинства.

2. Заходи кримінально-процесуального примусу - це заходи, пов'язані з обмеженням особистої недоторканності особи, які застосовуються у сфері кримінального судочинства посадовою особою (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) до суб'єкта кримінально-процесуальних відносин незалежно від його волі й бажання, за наявності достатніх підстав і умов, регламентованих кримінально-процесуальним законом.

3. Підстави до застосування заходів кримінально-процесуального примусу - це сукупність фактичних даних (доказів), на яких ґрунтується застосування посадовою особою (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) під час кримінального провадження у справі до суб'єкта кримінально-процесуальних відносин певного правомірного заходу кримінально-процесуального примусу.

4. Умови застосування заходів кримінально-процесуального примусу - це сукупність обставин, закріплених у нормах кримінально-процесуального законодавства, які за наявності достатніх підстав уможливлюють застосування під час кримінального провадження посадовою особою (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя) до суб'єкта кримінально-процесуальних відносин того чи іншого правомірного заходу кримінально-процесуального примусу.

5. Жоден із існуючих на сьогодні переліків слідчих дій, які є заходами кримінально-процесуального примусу, не є абсолютно вичерпним, з одного боку, а з другого - може містити зайві слідчі дії. Запропоновано такий вичерпний перелік та класифікацію слідчих дій як заходів кримінально-процесуального примусу:

А. Слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів безпосередньо від особи: а) особистий обшук; б) виїмка в особи; в) освідування; г) одержання (відібрання або вилучення) певних зразків для експертного дослідження; д) проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертиз із поміщенням особи у відповідний медичний заклад;

Б. Слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу, що провадяться з метою одержання доказів із житла або іншого володіння особи: а) обшук приміщення; б) виїмка у приміщенні; в) огляд приміщення; г) накладення арешту на майно.

6. У кримінально-процесуальному законодавстві під поняттям «житло» необхідно розуміти будь-яке житлове приміщення (у тому числі приміщення, які є його складовою), незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується особою для постійного або тимчасового проживання, а також інше приміщення або забудова, яка не належить до житлового фонду, але за своїм цільовим призначенням може бути використана для тимчасового проживання або перебування.

7. У кримінально-процесуальному законодавстві під поняттям «інше володіння особи» необхідно розуміти об'єкт матеріального світу або природного середовища, незалежно від форми власності, який не є житлом (за своїм цільовим призначенням не придатний для постійного або тимчасового проживання), але може бути використаний для зберігання (постійного чи тимчасового) знарядь злочину, речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також інших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини у справі чи забезпечення цивільного позову.

8. Дії слідчого з одержання зразків для експертного дослідження необхідно класифікувати таким чином: 1 група - одержання експертних зразків шляхом їх відібрання від живої людини; 2 група - одержання експертних зразків шляхом їх виїмки за місцем знаходження.

9. Направлення на стаціонарну судово-медичну або судово-психіатричну експертизи можливе не тільки для обвинуваченого, але й для потерпілого та свідка. Проте застосувати до них примусове поміщення до стаціонару відповідного медичного закладу не можна. Стаціонарні судово-медична та судово-психіатрична експертизи обвинуваченого є заходами кримінально-процесуального примусу і полягають у проведенні цих експертиз (у разі необхідності тривалого спостереження за обвинуваченим або його дослідження) у стаціонарі відповідного медичного закладу незалежно від волі й бажання обвинуваченого.

10. Виходячи із визначення процесуальних особливостей провадження судово-медичної і судово-психіатричної стаціонарних експертиз, обвинувачений може бути поміщений до відповідного медичного закладу для проведення таких експертиз у стаціонарі примусово за таких умов:

А. Якщо до особи було обрано запобіжний захід - взяття під варту, і цей запобіжний захід не може бути замінений, особа повинна бути поміщена до відповідного медичного закладу закритого типу. Строк знаходження особи у стаціонарі психіатричного закладу під час проведення експертизи враховується у строк тримання особи під вартою.

Б. У випадку, якщо до особи було обрано запобіжний захід - підписка про невиїзд, але особа відмовляється бути поміщеною до стаціонару добровільно, слідчий сам (а у випадку чинення опору - із конвоєм) доставляє обвинуваченого до стаціонару психіатричного закладу, де передає відповідну постанову та матеріали кримінальної справи для проведення експертизи;

11. Враховуючи те, що кримінально-процесуальний закон не розкриває змісту примусу при провадженні обшуку та виїмки, а стосовно провадження освідування, одержання зразків для експертного дослідження, накладення арешту на майно, огляду про примус взагалі не згадує, запропоновано та обґрунтовано внести відповідні зміни до чинного КПК України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Янченко І. М. Примусові слідчі дії в кримінальному судочинстві України / І. М. Янченко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 38. - С. 84-90.

Янченко І. М. Прокурорський нагляд на досудовому слідстві при провадженні слідчих дій з ознаками кримінально-процесуального примусу / І. М. Янченко // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2008. - № 1. - С. 118-121.

Янченко І. М. Умови та підстави застосування заходів кримінально-процесуального примусу в кримінальному судочинстві України / І. М. Янченко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2008. - № 40. - С. 187-193.

Янченко І. М. Освідування як самостійна слідча дія з ознаками кримінально-процесуального примусу / І. М. Янченко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2008. - № 43. - С.121-127.

Янченко І. М. Поміщення особи до стаціонару медичного закладу для проведення судово-медичної експертизи / І. М. Янченко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - № 47. - С.153-157.

Янченко І. М. Кримінально-процесуальний примус в кримінальному судочинстві України / І. М. Янченко // Матеріали наук.-практ. конф. : [«Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених»], (Харків, 25 трав. 2007 р.). - Х. : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2007. - С. 77-81.

Янченко І. М. Окремі слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу у сучасному законодавстві України / І. М. Янченко // Матеріали наук.-практ. семінару : [«Проекти КПК та проблеми сучасного стану кримінально-процесуального законодавства»], (Харків, 06 лют. 2008 р.). - Х. : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. - С. 89-92.

Янченко І. М. Освідування як захід кримінально-процесуального примусу в кримінальному судочинстві України / І. М. Янченко // Матеріали наук.-практ. конф. : [«Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених»], (Харків, 24 трав. 2008 р.). - Х. : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. - С.104-107.

Янченко І. М. Окремі слідчі дії як заходи кримінально-процесуального примусу у сучасному законодавстві України / І. М. Янченко // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. : [«Процесуальні, тактичні та психологічні проблеми, тенденції і перспективи вдосконалення досудового слідства»], (Одеса, 30 трав. 2008 р.). - Одеса : Одеський держ. ун-тет внутр. справ, 2008. - С. 58-61.

Янченко І. М. Одержання певних зразків для експертного дослідження як захід кримінально-процесуального примусу в кримінальному процесі України / І. М. Янченко // Матеріали наук.-практ. конф. : [«Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених»], (Харків, 24 трав. 2009 р.). - Х. : Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2009. - С. 104-107.

Янченко І. М. Обшук і виїмка у приміщенні - заходи кримінально-процесуального примусу / І. М. Янченко // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. : [«Від громадянського суспільства - до правової держави»], (Харків, 24 квіт. 2009 р.) - Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2009. - С. 429-432.

Янченко І. М. Накладення арешту на майно як захід кримінально-процесуального примусу / І. М. Янченко // Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. : [«Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави»], (Одеса, 23 квіт. 2010 р.). - Одеса, Одеський держ. ун-тет внутр. справ, 2010. - С. 274-275.

АНОТАЦІЯ

Янченко І. М. Кримінально-процесуальний примус при провадженні слідчих дій. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. - Національна академія прокуратури України. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено теоретичним і практичним проблемам, пов'язаним із застосуванням кримінально-процесуального примусу під час провадження певних слідчих дій в кримінально-процесуальному законодавстві України.

На основі узагальнення літературних джерел та вивчення результатів проведеного анкетування слідчих, а також вивчення кримінальних справ, системно досліджені слідчі дії, які одночасно є заходами кримінально-процесуального примусу, що дозволило сформулювати та удосконалити їх визначення та процедуру провадження, а також подати пропозиції щодо удосконалення чинного Кримінально-процесуального кодексу України та його проекту.

Ключові слова: кримінально-процесуальний примус, слідчі дії, житло, інше володіння, одержання зразків, освідування особи, стаціонарна судова експертиза.

Янченко И. Н. Уголовно-процессуальное принуждение при производстве следственных действий. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность. - Национальная академия прокуратуры. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам, связанным с применением уголовно-процессуального принуждения при производстве определенных следственных действий в уголовно-процессуальном законодательстве Украины.

В структурном соотношении диссертация состоит из вступления, четырех разделов, заключения, приложений и списка использованных источников.

Во вступлении обосновывается актуальность темы исследования, его цель, научная новизна, теоретическое и практическое значение, а также его апробация и внедрение.

В первом разделе рассматриваются вопросы определения понятия уголовно-процессуального принуждения и цели его применения, раскрываются морально-правовые критерии применения мер уголовно-процессуального принуждения, анализируется классификация таких мер и процессуальные особенности применения.

Второй раздел исследования посвящен общему определению следственных действий, которые одновременно являются мерами уголовно-процессуального принуждения в уголовном процессе - раскрываются понятие, сущность
и основные признаки следственных действий, а также понятие и перечень следственных действий как мер уголовно-процессуального принуждения и их классификация.

В третьем разделе исследуются определение и процессуальные особенности производства следственных действий как мер уголовно-процессуального принуждения, которые проводятся с целью получения доказательств из жилища или иного владения лица, а именно: обыска, выемки, осмотра, наложения ареста на имущество.

В четвертом разделе рассматриваются вопросы определения и процессуальных особенностей производства следственных действия как мер уголовно-процессуального принуждения, которые проводятся с целью получения доказательств непосредственно от лица, а именно: освидетельствования, получения образцов для сравнительного исследования, личного обыска и выемки у лица предметов и документов, судебно-медицинской и судебно-психиатрической экспертизы.

...