Актуальність теми. Одним із концептуальних конституційних положень, що гарантують право на судовий захист, є закріплене ч.5 ст.55 Конституції України право кожного захищати свої права й свободи будь-якими, не забороненими законом, способами. Зазначена гарантія, будучи затребуваною учасниками господарських спорів, висунула додаткове завдання адаптації традиційних механізмів господарського судочинства до сучасних економічних потреб, доповнення їх новим арсеналом процесуальних засобів.

Потреба у своєчасному й ефективному захисті прав та інтересів суб'єктів господарювання обумовила розширення завдань господарського судочинства в сфері попередження заподіяння збитків суб'єктам господарювання. Наявні процесуальні засоби повинні забезпечувати своєчасне й ефективне відновлення порушених прав і законних інтересів та запобігати їхньому порушенню. Вказане положення вимагає модернізації наявних і появу нових процесуальних норм.

На вирішення комплексного завдання, що включає здійснення превентивної діяльності суду в сфері господарювання й підвищення ефективності правосуддя в господарських спорах в якості вектора розвитку господарсько-процесуального права, спрямовані запобіжні заходи в господарському судочинстві.

Актуальність та необхідність превентивних запобіжних заходів підтверджена чималою практикою їхнього застосування, що складається внаслідок розгляду значної кількості заяв суб'єктів господарювання. У той же час практика застосування господарськими судами запобіжних заходів виявляє певні прогалини й колізії в господарсько-процесуальному законодавстві, що не дозволяють забезпечити ефективність вказаних заходів, зокрема: неконкретність підстав застосування й обмеженість запобіжних заходів, нівелювання очікуваної оперативності через тривалість процедури оскарження визначення суду про їхнє застосування тощо.

Доповнення Господарського процесуального кодексу України нормами щодо запобіжних заходів мало місце в зв'язку із посиленням охорони прав інтелектуальної власності, однак було поширене на всі охоронні правовідносини. Тому має місце певна неузгодженість та однобічність законодавства щодо запобіжних заходів, не пристосованого до всебічної реалізації їхньої превентивної функції, забезпечення балансу інтересів осіб ініціаторів застосування запобіжних заходів і осіб, до яких такі заходи застосовуються.

Причиною наявних прогалин та суперечностей в законодавстві, неодностайності судової практики в значній мірі є відсутність цілісної науково обґрунтованої теоретичної конструкції запобіжних заходів в господарському процесі. Окремі питання запобіжних заходів досліджувалися в роботах вітчизняних і закордонних вчених, серед яких: О.А. Беляневич, М.А. Бояринцева, О.А. Воловик, В.М. Треушников, В.І. Тертишников, О.О. Степанов, Т.В. Степанова, Л.М. Николенко, З.Т. Новичкова, Б.М. Поляков, Н.В. Павлова, О.В. Шаповалова, Т.Б. Юсупов та ін. Найбільш повно зазначені питання досліджувались М.Ю. Картузовим, однак залишається низка проблем, що потребують подальших досліджень, присвячених аналізу теоретичних основ і практичних аспектів запобіжних заходів у господарському судочинстві.

З огляду на викладене дослідження запобіжних заходів в господарському процесі є актуальним та доцільним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана із планом науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темою "Основи правового регулювання економіки України" (державний реєстраційний номер 0108U000191). У межах зазначеної теми дисертант як співвиконавець здійснив дослідження застосування запобіжних заходів у господарському судочинстві України й визначив напрями вдосконалення господарсько-процесуального законодавства у цій сфері.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка нових наукових положень щодо застосування запобіжних заходів у господарському судочинстві, підготовка пропозицій з удосконалення господарсько-процесуального законодавства, а також практики його застосування.

Для досягнення зазначеної мети в роботі вирішено такі завдання:

Розділ 1. Правова природа запобіжних заходів як форми процесуального захисту присвячено дослідженню правової природи, змісту, процесуальної форми запобіжних заходів, з'ясування призначення й сутності досліджуваних процесуальних засобів, їхнього місця в господарському судочинстві.

У підрозділі 1.1 "Поняття запобіжних заходів у господарському процесі України" досліджується генезис запобіжних заходів в історичному й функціонально-прикладному аспектах. Встановлено, що впровадження в господарсько-процесуальне законодавство запобіжних заходів викликано рядом факторів економічного й організаційного характеру, що обумовлюють потребу суб'єктів господарювання в попередньому судовому захисті їхніх законних прав та інтересів. Тенденції розвитку вітчизняного й закордонного господарського (арбітражного) процесу свідчать про економіко-правову зумовленість процедури застосування запобіжних заходів.

Досліджуючи призначення запобіжних заходів, конкретизовано їхні функції, до яких належать: превентивна, захисна та припинення правопорушення. Домінуючою визнана превентивна функція, що наділяє запобіжні заходи якістю спеціальних процесуальних засобів, спрямованих на запобігання заподіянню значної шкоди суб'єктам господарювання. Саме спрямованість запобіжних заходів на запобігання спричиненню збитків обумовлює їхню сутність та місце в системі господарського процесу.

Функція припинення правопорушення має місце в тому випадку, коли підставою застосування запобіжних заходів є факт уже заподіяного збитку. Ця функція спрямована на призупинення дій порушника до того часу, коли суд прийме рішення про їхню повну заборону.

Захисна функція реалізується запобіжними заходами за допомогою надання судового захисту порушених прав або інтересів. При цьому захист, реалізований запобіжними заходами, є специфічним стосовно позовного захисту, оскільки він тимчасовий і неостаточний.

На підставі аналізу змісту вказаних процесуальних засобів виявлено істотні ознаки запобіжних заходів, якими є: попередній характер, обумовленість матеріально-правовою вимогою, оперативність, тимчасовий характер. Обґрунтовано доктринальне визначення запобіжних заходів у господарському процесі як оперативних, тимчасових засобів судового захисту прав та інтересів суб'єкта господарювання, що застосовуються господарським судом до пред'явлення в суд матеріально-правової вимоги з метою запобігання заподіяння заявникові збитків.

У підрозділі 1.2 "Процесуальна форма запобіжних заходів" досліджено специфіку процесуальної форми запобіжних заходів. Обґрунтовано положення про автономію процесуальної форми застосування запобіжних заходів у виді окремого провадження.

Виявлено основні характеристики процедури застосування запобіжних заходів, що дають підставу для кваліфікації останньої як факультативного провадження. До них належать такі: наявність особливого порядку розгляду справи; формування відокремленої категорії справ; специфічні цілі й завдання; власний суб'єктний склад.

Обґрунтовується, що процесуальна відокремленість провадження по застосуванню запобіжних заходів спричиняє обмежену дію деяких принципів господарського процесу, а саме: змагальності, диспозитивності й гласності. Принцип диспозитивності істотно обмежується у зв'язку з особливим предметом розгляду, що унеможливлює розпорядження основною вимогою, а також укладення окремої мирової угоди з питання застосування запобіжних заходів. Принцип змагальності реалізується у провадженні разом із слідчим началом, а характер процесу є змагально-слідчим. При цьому активну роль відіграє суд, який сторони мають переконати у своїй правоті. Принцип гласності судового процесу зазнає істотних обмежень, причому не тільки із зовнішньої, але й із внутрішньої сторони, що проявляється в можливості за наявності відповідних умов розглядати заяву про застосування запобіжних заходів без повідомлення особи, до якої вони застосовуються.

У підрозділі 1.3 "Види запобіжних заходів" досліджуються різновиди запобіжних заходів та обґрунтовується їхній розподіл за матеріальною ознакою на майнові й немайнові, за функціонально-цільовим призначенням - на основні й додаткові.

У роботі доводиться неспроможність ідеї віднесення засобів забезпечення доказів до запобіжних заходів. Різна правова природа цих процесуальних засобів, обумовленість специфічною цільовою й функціональною спрямованістю, неминуче призводить до неможливості застосування заходів по забезпеченню доказів у рамках стандартної процедури по застосуванню запобіжних заходів.

Обґрунтовується пропозиція щодо доповнення існуючого переліку запобіжних заходів такою мірою, як "заборона вчиняти певні дії або зобов'язання вчинити певні дії”. Аргументом на користь запропонованого заходу є прогалина у законодавстві щодо превентивних процедур, спрямованих на попередження протиправних дій або бездіяльності. Досліджена судова практика свідчить про тенденції росту кількості звернень суб'єктів господарювання із заявами про застосування подібних заходів.

Досліджуються практичні аспекти арешту майна як найпоширенішого запобіжного заходу й робиться висновок про існування ряду проблем, пов'язаних з арештом коштів боржника, що істотно знижує ефективність названого запобіжного заходу. Запропоновано уточнення змісту поняття "майно" в процесуальному законодавстві шляхом включення до цього поняття грошових коштів особи, по відношенню до якої застосовуються запобіжні заходи, що дозволить покращити практику застосування арешту майна.

У Розділі 2. Процесуальний порядок реалізації запобіжних заходів у господарському процесі досліджуються теоретичні аспекти й проблеми практичного застосування запобіжних заходів у господарському судочинстві, на підставі чого проаналізовано, доопрацьовано та уточнено правила застосування запобіжних заходів.

У підрозділі 2.1 "Підстави та умови застосування запобіжних заходів" проведено аналіз підстав й умов, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжних заходів, та запропоновано відповідні пропозиції щодо удосконалення законодавства.

Досліджуються матеріально-правові й процесуальні передумови застосування запобіжних заходів. Обґрунтовується значення розмежування матеріально-правових факторів, що є підставами реалізації запобіжних заходів і процесуальних умов правомірності застосування зазначених процесуальних засобів.

Обґрунтовано положення про те, що правомірність застосування запобіжних заходів визначається дотриманням установлених законом підстав їхнього застосування. Визначено формулювання підстав застосування запобіжних заходів, якими запропоновано вважати заподіяння суб'єктові господарювання збитку або загрозу заподіяння збитку. Наведене формулювання дозволяє обмежити застосування запобіжних заходів тільки тими випадками, коли суб'єкти господарювання мають потребу в попередньому судовому захисті без пред'явлення необґрунтованих вимог.

Сформульовані підстави відображають функціональне призначення запобіжних заходів та сприятимуть оптимізації судового розгляду у провадженні щодо їхнього застосування. Наголошується, що через неможливість передбачити всі обставини, які вимагають застосування попереднього судового захисту, визначення підстав застосування запобіжних заходів доцільно відносити до розряду дискреційних повноважень господарського суду.

До умов застосування запобіжних заходів належить їхня співрозмірність негативним наслідкам, що запобігаються (наприклад, очікуваним збиткам) і забезпечення інтересів особи, що якої ці заходи вживаються. В якості критеріїв співрозмірності запропоновано використовувати відповідність характеру й обсягу вимоги, можливим збиткам заявника й особи, до якої вони приймаються, а також іншим обставинам.

Виявлено, що дотримання прав особи, до якої приймаються запобіжні заходи, проявляється в системі гарантій, серед яких особливе місце займає зустрічне забезпечення. Застосування зустрічного забезпечення має відбуватися на розсуд суду за наявності потреби. Запропоновано розширити перелік видів зустрічного забезпечення поряд із внесенням коштів на депозитний рахунок суду в розмірі, запропонованому судом, також і наданням банківської гарантії, поручительства або іншого фінансового забезпечення.

У підрозділі 2.2 "Порядок застосування запобіжних заходів" досліджено послідовність процедури застосування судом запобіжних заходів та підготовлено пропозиції до господарсько-процесуального законодавства, спрямовані на вдосконалення цієї процедури.

Проаналізовано положення про коло осіб, що беруть участь у провадженні по застосуванню запобіжних заходів, серед яких заявник і особа, до якої застосовуються запобіжні заходи, що характерно тільки для досліджуваної судової процедури.

З'ясовано, що право на звернення до господарського суду із заявою про застосування запобіжних заходів є складовою процесуальної правоздатності суб'єкта господарювання. Застосування запобіжних заходів з ініціативи прокурора допускається тільки на захист інтересів держави. Однак реалізація здійснення зазначеного повноваження прокурором пов'язана з необхідністю обґрунтування того, у чому саме полягають інтереси держави й чим викликана необхідність їхнього захисту.

Виявлено, що особливістю процесуального статусу суб'єктів попереднього судового захисту є те, що їхні права й обов'язки, пов'язані із запобіжними заходами, зберігаються після порушення справи судом незалежно від виду судочинства - господарського, цивільного, третейського.

З урахуванням того, що процесуальною формою ініціації провадження по застосуванню запобіжних заходів є подача заяви, сформульовано вимоги до змісту такої заяви і обґрунтовано доцільність її обкладання державним митом, що є гарантією від безпідставних звернень.

Розглядаючи питання підсудності заяв про застосування запобіжних заходів в аспекті вибору найбільш ефективного суду, обґрунтовано тезу про неможливість застосування загальних правил підсудності для визначення компетентного суду.

Обґрунтовано пропозицію щодо визначення підсудності заяви про застосування запобіжних заходів за місцем перебування майна, до якого вживаються заходи, або місця проведення відповідних дій. У випадку ж, коли місце знаходження майна невідоме - за місцем перебування або проживання особи, щодо якої такі заходи будуть вживатися. У випадку, коли така особа невідома - за місцем перебування або проживання заявника.

Наголошується, що з метою реалізації функціонального призначення досліджуваних процесуальних засобів, з урахуванням створення належних гарантій захисту прав особи, до якої застосовуються запобіжні заходи, забезпечення ефективності запобіжних заходів можливе лише при розгляді судом заяви без повідомлення потенційного відповідача. Відсутність судового засідання як форма розгляду заяви узгоджується із загальною теорією провадження по застосуванню запобіжних заходів і компенсується наявністю додаткових прав і гарантій в особи, до якої ці заходи застосовуються.

Аргументовано пропозиції щодо законодавчого встановлення мінімальних термінів розгляду заяви про застосування запобіжних заходів, які не повинні перевищувати дві доби з моменту звернення заявника.

Підвищення ефективності застосування запобіжних заходів передбачається забезпечити завдяки поєднанню правових і організаційних заходів. Розглянута можливість установлення чергування суддів з метою забезпечення своєчасного застосування запобіжних заходів у вихідні й святкові дні з метою надання своєчасного захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання.

Формулюються вимоги до ухвали суду про застосування запобіжних заходів, серед яких: законність, обґрунтованість і вмотивованість, відзначається їхнє значення як критерій правосудності винесених ухвал. Виявлено, що особливістю ухвали суду про застосування запобіжних заходів як процесуального акту є строковий (обмежений у часі) характер дії його законної сили - десять днів з моменту винесення судом.

Встановлено, що припинення дії ухвали про застосування запобіжних заходів має місце з метою підтримки правової визначеності, запобігання двоїстого розуміння судових дій і як наслідок недопущення обмеження прав суб'єктів господарювання. Тому доцільним є винесення господарським судом ухвали про припинення дії запобіжних заходів. Така ухвала має виноситися господарським судом зі своєї ініціативи, незалежно від звернення особи, стосовно якої вони діяли.

Підрозділ 2.3 "Доказова діяльність при застосуванні запобіжних заходів" містить аналіз та конкретизацію теоретичних положень процедури доказування у провадженні по застосуванню запобіжних заходів.

Встановлено, що предмет доказування у провадженні по застосуванню запобіжних заходів становлять ті обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування таких заходів, тобто підстави. Аргументовано, що предметом доказування у провадженні по застосуванню запобіжних заходів є сукупність фактів, що свідчать про заподіяння збитків або наявність загрози заподіяння заявникові збитків.

Уточнено склад фактів, що входять у предмет доказування:

1) пошукові факти - підстави застосування запобіжних заходів: факт заподіяння збитків суб'єкту господарювання або факт загрози заподіяння збитків;

2) доказові факти - факти, що побічно свідчать про спричинення збитків суб'єкту господарювання або загрози заподіяння збитків;

3) процесуальні факти - факти, що обґрунтовують правомірність виникнення й розвитку провадження, а також умови застосування запобіжних заходів: їхня співрозмірність і дотримання інтересів особи, до якої вони застосовуються.

Сформульовано правило формування предмету доказування у провадженні по застосуванню запобіжних заходів. Перша його складова зазначена в законодавстві у виді імперативно встановлених підстав, умов, порядку застосування таких заходів. Однак далі процесуальна значимість поводження заявника підсилюється - він сам впливає на визначення предмету доказування, указуючи ті конкретні обставини, якими він обґрунтовує свою вимогу, її розмір тощо. Визначальна роль у формуванні предмету доказування належить суду, який робить остаточний висновок про належність тих або інших фактів до предмету доказування, необхідності його розширення завдяки певним обставинам або, навпаки, відмовляючи в дослідженні фактів, що не мають відношення до справи.

Уточнено, що межі доказування у провадженні по застосуванню запобіжних заходів мають забезпечувати таку глибину дослідження питання, яка б вірогідно вказувала на існування шуканих фактів, без зайвої їхньої деталізації. Правило про покладення тягаря доказування у провадженні про застосування запобіжних заходів на заявника означає його обов'язок довести як обставини й факти, на яких ґрунтується його вимога, так й факти і обставини, на які вкаже суд.

Встановлено, що у провадженні по застосуванню запобіжних заходів доступним є використання всіх передбачених законом засобів доказування, однак з огляду на його специфіку переважають письмові докази. Обґрунтовується доцільність використання показань свідків у складі засобів доказування підстав застосування запобіжних заходів внаслідок доступності та ефективності застосування наведених засобів доказування в умовах обмеженого часу та можливостей при застосуванні запобіжних заходів.

Виявлено слідчо-змагальну сутність стандарту доказування у провадженні по застосуванню запобіжних заходів з аргументацією такими фактами:

1) визначальною (активною) роллю суду у формуванні предмету доказування;

2) створенням механізму застосування запобіжних заходів на розсуд суду;

3) правом суду покладати на заявника додатковий тягар доказування.

Розділ 3. Правові гарантії при застосуванні й трансформації запобіжних заходів присвячено дослідженню засобів забезпечення дотримання інтересів осіб, до яких застосовуються запобіжні заходи, а також умов трансформації запобіжних заходів, внаслідок чого уточнено та систематизовано гарантії прав учасників провадження по застосуванню запобіжних заходів, конкретизовано порядок їхньої реалізації.

У розділі 3.1 "Гарантії прав осіб, до яких застосовуються запобіжні заходи” розглядаються та систематизуються засоби забезпечення прав майбутнього відповідача, які являють собою процесуальні повноваження особи, до якої застосовуються запобіжні заходи на ініціацію діяльності суду в бажаному для неї напрямку.

Використано системний підхід до аналізу існуючих засобів захисту прав та інтересів особи, до якої застосовуються запобіжні заходи різної спрямованості. Їхнє призначення полягає в комплексному забезпеченні як матеріальних, так і процесуальних прав та інтересів зацікавлених осіб. Система зазначених засобів діє протягом усього провадження: від моменту пред'явлення заяви до припинення дії запобіжних заходів. Надані законом гарантії мають дієвий арсенал протидії як об'єктивним (наприклад, відсутність необхідної інформації в суді першої інстанції), так і суб'єктивним факторам (наприклад, упереджене ставлення суду).

Встановлено, що досліджені засоби забезпечують захист прав різними засобами: наданням додаткових процесуальних прав, зверненням до вищого суду, резервуванням матеріальних коштів тощо.

Аналізується механізм відшкодування збитків, заподіяних незаконним застосуванням запобіжних заходів, у результаті чого формулюється пропозиція про закріплення в законі права осіб на відшкодування збитків, заподіяних запобіжними заходами. Таке право слід надати як особам, стосовно яких безпосередньо застосовувалися запобіжні заходи, так й особам, яких такі заходи торкнулися побічно, однак негативним чином вплинули на їхню господарську діяльність.

З метою забезпечення гарантій відшкодування збитків, заподіяних застосуванням запобіжних заходів, доцільно закріпити в господарсько-процесуальних нормах положення про суб'єкта відповідальності - особу, за ініціативи якої вжиті запобіжні заходи, а також презумпцію вини заявника.

Суб'єктом порушення перед господарським судом питання про скасування вжитих заходів може бути як заявник, так і особа, до якої такі заходи застосовані, або особа, права й інтереси якої порушені внаслідок застосування запобіжних заходів. Аргументовано можливість скасування запобіжних заходів за трьома підставами: непред'явлення заявником позову у встановлений термін; задоволення заяви особи, до якої були вжиті такі заходи, якщо вона не була присутня при розгляді заяви; зміна або поява нових обставин, з якими пов'язувалося застосування запобіжних заходів.

Досліджено практику здійснення права на оскарження ухвал, постановлених у провадженні по застосуванню запобіжних заходів. З позицій процесуальної економії аргументується недоцільність оскарження ухвали про застосування запобіжних заходів, оскільки свої доводи особа, до якої ці заходи прийняті, може викласти в заяві про скасування запобіжних заходів, адресованій суду першої інстанції. Однак право на оскарження ухвали про залишення заяви особи, до якої вжиті запобіжні заходи, без задоволення і ухвали про застосування цих заходів без змін, є необхідною гарантією забезпечення прав та інтересів зацікавлених осіб.

Підрозділ 3.2 "Умови трансформації запобіжних заходів у заходи щодо забезпечення позову” присвячено дослідженню та конкретизації процесу переходу запобіжних заходів, застосованих судом на допозовному етапі, у заходи по забезпеченню позову при зверненні заявника з позовною заявою.

Теоретичним обґрунтуванням можливості процесуального перетворення запобіжних заходів у заходи щодо забезпечення позову запропоновано вважати обставину їхнього існування в рамках єдиного охоронного відношення, стадіями реалізації якого послідовно виступають зазначені заходи, а змістом - захист прав та інтересів заявника, що отримує згодом процесуальний статус позивача.

Встановлено, що умовою трансформації запобіжних заходів є пред'явлення в господарський суд позову, предмет якого забезпечено запобіжними заходами. Виходячи з єдності судової влади належним буде пред'явлення позову в господарський, адміністративний суд або суд загальної юрисдикції. Також дія запобіжних заходів має зберігатися при зверненні суб'єкта господарювання в третейський суд.

Наголошується, що належний характер позову проявляється також у дотриманні термінів його пред'явлення. Десятиденний термін пред'явлення позову не має вважатися пропущеним у випадку залишення заяви без розгляду, оскільки помилки, що викликають подібні наслідки, не є грубими.

Моментом трансформації запобіжних заходів запропоновано вважати дату винесення господарським судом ухвали про порушення провадження в справі. Відмова в прийнятті позовної заяви, не оскаржена у встановленому порядку або залишена у чинності після такого оскарження, тягне припинення дії запобіжних заходів.

Висновки