Захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідження теми, зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання, об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкрито наукову новизну роботи і практичне значення отриманих результатів, зазначено відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження.

Перший розділ «Поняття та еволюція захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи» присвячений дослідженню поняття та еволюції захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи.

Дисертант наголошує, що громадянські права людини складають найбільш важливу групу прав людини. З-поміж громадянських прав людини виділяють: право на життя, право на честь і гідність, право на свободу віросповідання, право на свободу пересування, право на особисту недоторканність, право на недоторканність житла, право на невтручання в сімейне та особисте життя, право на таємницю кореспонденції, право на національне ім'я, право на використання рідної мови, право на недопущення примусової асиміляції та інші. Деякі з цих прав можуть бути реалізовані тільки індивідуально - право на життя, деякі тільки колективно - право на недопущення примусової асиміляції, а деякі як індивідуально, так і колективно - право на недоторканність житла. Все це обумовлює відповідні підходи та механізми захисту таких прав.

Сформульовано авторське визначення поняття «захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи» наступним чином: захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи - це система норм та принципів права Ради Європи, що поширюється на Україну; уповноважених суб'єктів та їх практична діяльність, спрямовані на забезпечення належної реалізації, запобігання порушенню і відновлення порушених громадянських прав людини в Україні. Визначено ознаки поняття «захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи».

У даному дисертаційному дослідженні захист громадянських прав людини автор розглядає у широкому розумінні не як тільки діяльність по відновленню порушених громадянських прав людини в України (правовідновлювальний аспект), але й також як діяльність спрямовану на забезпечення належної реалізації (правозабезпечувальний аспект) та запобігання порушенню громадянських прав людини (превентивний аспект). Саме у цих трьох аспектах захисту прав людини можна охарактеризувати належним чином захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи.

На думку дисертанта, захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи є складною системою, що складається із двох складових (підсистем) нормативної та інституційної, які в свою чергу складаються із відповідних елементів. Вищенаведені дві складові (підсистеми) захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи, ми надалі будемо йменувати нормативною та інституційною системами захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи. Захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи можна умовно поділити на дві частини: захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за внутрішньодержавним правом та захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом.

Сформульовано авторське визначення поняття «захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за внутрішньодержавним правом» наступним чином: захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за внутрішньодержавним правом - це система норм та принципів внутрішньодержавного права України, прийнятих у відповідності до рекомендацій органів Ради Європи, а також відповідно до зобов'язань України перед Радою Європи, уповноважених суб'єктів та їх практична діяльність, спрямовані на забезпечення належної реалізації, запобігання порушенню і відновлення порушених громадянських прав людини в Україні.

Сформульовано авторське визначення поняття «захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом» наступним чином: захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом - це система норм та принципів міжнародних договорів та інших актів органів Ради Європи, як обов'язкового, так і рекомендаційного характеру, судова прецедентна практика Європейського суду з прав людини, уповноважених суб'єктів та їх практична діяльність, спрямовані на забезпечення належної реалізації, запобігання порушенню і відновлення порушених громадянських прав людини в Україні.

Автор проаналізував основні етапи еволюції захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи, починаючи із підготовки процесу вступу України до Ради Європи. Дисертант наголошує, що розвиток системи захисту прав людини у рамках Ради Європи (як різновиду регіональної системи захисту прав людини) починається із ухваленням Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 4 листопада 1950 року, що набула чинності у 1953 році. Рада Європи та її органи важливу роль приділяють правам людини, їх реалізації та захисту. Саме тому членство у Раді Європи свідчить про демократичність європейської держави, та її відданість принципам верховенства права, плюралістичної демократії та правам людини.

Процес налагодження діалогу, взаємодії і співпраці між Україною і Радою Європи проходив в загальному контексті зближення з організацією інших східноєвропейських держав, який, однак, характеризувався різними темпами, що залежали від досягнень у проведенні реформ, зокрема у сфері парламентської демократії і прав людини, від готовності не тільки приймати демократичні політико-правові акти та міжнародні документи з прав людини, а й виконувати їх.

Важливість для України набуття членства в Раді Європи, на думку дисертанта, обумовлювалася низкою політичних і економічних чинників. Вступ держави до Ради Європи свідчить про її демократичний вибір, послідовність у проведенні реформ. Для України було також важливим її реальне визнання як незалежної суверенної держави, активного учасника європейської і світової політики. Членство у Раді Європи давало Україні можливість брати активну участь в опрацюванні спільної політики європейських країн щодо проблем, які виникають у процесі розвитку суспільства. Депутати Верховної Ради України отримували можливість безпосередньо співпрацювати з представниками парламентів європейських країн, зокрема у таких важливих комітетах, як комітети з політичних питань, з правових питань та прав людини, з питань економіки та розвитку тощо. Вступ до Ради Європи надавав можливість залучення багатого досвіду європейських держав для проведення в Україні політичних і економічних реформ, а також отримання конкретної експертної і фінансової допомоги Ради Європи щодо приведення національного законодавства у відповідність до європейських стандартів.

Разом з процесом добровільного виконання Україною правових та політичних зобов'язань, які вона на себе взяла під час вступу до Ради Європи, Рада Європи здійснювала моніторинг виконання Україною таких зобов'язань. Даний моніторинг відіграв важливе значення у формуванні та удосконаленні системи захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи.

Важливим аспектом співробітництва України з Радою Європи є використання її експертного потенціалу. За роки членства України в Раді Європи вітчизняні законодавці мали можливість скористатися оцінками експертів Європейської комісії за демократію через право (Венеціанської комісії) щодо низки важливих законодавчих актів. Україна також отримувала експертну допомогу в рамках програм співробітництва з Радою Європи «Демо-право», «Феміда», ЛОДЕ, АДАКС, «Октопус», а також Спільної програми між Європейською Комісією та Радою Європи щодо реформи правової системи і місцевого самоврядування та трансформування системи правоохоронних органів в Україні. Результатом виконання програм є розробка законопроектів, за участю експертів Ради Європи, та прийняття цілого ряду фундаментальних нормативно-правових актів України, зокрема: Конституції України, Кримінального кодексу України, Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.

Автор зазначає, що вступ України до Ради Європи дозволив вивести її відносини з іншими європейськими державами на якісно новий рівень. Україна почала брати більш активну участь у вирішенні широкого кола проблем регіонального значення, зокрема, щодо вдосконалення системи захисту громадянських прав людини у рамках Ради Європи.

Проаналізовано вплив Ради Європи на реформування національної правової системи України в контексті її міжнародно-правових зобов'язань перед Радою Європи, в тому числі системи щодо захисту громадянських прав людини в Україні.

У другому розділі «Розвиток політико-правової думки щодо захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи» охарактеризовано розвиток політико-правової думки щодо захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи

Автор зазначає, що розвиток політико-правової думки щодо захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи можна умовно поділити на два етапи: етап від часів Античного Світу до проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року та етап після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року - до наших днів.

Автор зазначає, що розвиток політико-правової думки щодо захисту громадянських прав людини розпочався вже в античні часи, звичайно, вони не відповідають сучасним уявленням про захисту громадянських прав людини, але вони стали важливим етапом еволюції політико-правової думки у цій сфері.

Політико-правова думки стосовно захисту громадянських прав людини, на думку дисертанта, зародилася ще у І тис. до н.е., насамперед у Стародавній Греції та Стародавньому Римі, однак, окремі погляди щодо захисту громадянських прав людини, відображені в працях видатних мислителів Стародавнього Вавилону, Єгипту, Ірану, Індії та Китаю. Важливою віхою еволюції політико-правової думки щодо захисту громадянських прав людини стало виникнення та поширення християнства. Християнство має своєрідні погляди на проблематику захисту громадянських прав людини, зокрема, воно присвячує багато уваги праву на життя, а також захисту цього права.

Проаналізовані вище ідеї мислителів різних епох, на думку автора, свідчать про те, що проблема громадянських прав людини та їх захист займають важливе місце у політико-правовій думці. Плюралізм щодо вирішення проблем захисту громадянських прав людини має важливе значення для розвитку сучасного правового статусу людини.

Автор зазначає, що еволюція громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи безпосередньо пов'язана із еволюцією громадянських прав людини. Внаслідок цього аналізувати розвиток політико-правової думки щодо захисту громадянських прав людини до проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, потрібно в органічній єдності із розвитком політико-правової думки щодо захисту громадянських прав людини.

Дисертант наголошує, що із здобуттям незалежності України осмислення проблем захисту громадянських прав людини виходить на якісно новий рівень. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, розпочався новий сучасний етап розвитку політико-правової думки щодо захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи. Після вступу України до Ради Європи 9 листопада 1995 року активізувався розвиток політико-правової думки щодо захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи. У цей період було здійснено цілий ряд наукових, в тому числі і дисертаційних, досліджень проблематики прав людини, захисту прав людини, громадянських прав людини, системи прав людини в Україні, міжнародного захисту прав людини, прав людини в рамках Ради Європи. Проте, до цього часу не було жодного комплексного наукового дослідження щодо захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи. Охарактеризовано основні наукові дослідження проблематики прав людини, які певною мірою пов'язані із захистом громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи.

У третьому розділі «Нормативна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи» проаналізовано нормативну систему захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи як за внутрішньодержавним, так і за міжнародним правом, визначено основні проблеми та перспективи розвитку нормативної системи захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи.

Автор зазначає, що нормативна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи є невід'ємною складовою єдиної цілісної системи захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи. захист громадянський право рада

Сформульовано авторське визначення поняття «нормативна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи» наступним чином: нормативна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи - це система норм та принципів внутрішньодержавного права України, прийнятих у відповідності до рекомендацій органів Ради Європи, а також відповідно до зобов'язань України перед Радою Європи, міжнародних договорів та інших актів органів Ради Європи, як обов'язкового, так і рекомендаційного характеру, судова прецедентна практика Європейського суду з прав людини, що спрямовані на забезпечення належної реалізації, запобігання порушенню і відновлення порушених громадянських прав людини в Україні.

Сформульовано авторське визначення поняття «нормативна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за внутрішньодержавним правом» наступним чином: нормативна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за внутрішньодержавним правом - це система норм та принципів внутрішньодержавного права України, прийнятих у відповідності до рекомендацій органів Ради Європи, а також відповідно до зобов'язань України перед Радою Європи, що спрямовані на забезпечення належної реалізації, запобігання порушенню і відновлення порушених громадянських прав людини в Україні.

Основний захист громадянських прав людини, на переконання дисертанта, має здійснюватися на національному рівні. Тому пріоритет стосунків України із Радою Європи становить реформування національної правової системи, в першу чергу системи захисту прав людини.

Сформульовано авторське визначення поняття «нормативна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом» наступним чином: нормативна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом - це система норм та принципів міжнародних договорів та інших актів органів Ради Європи, як обов'язкового, так і рекомендаційного характеру, судова прецедентна практика Європейського суду з прав людини, що спрямовані на забезпечення належної реалізації, запобігання порушенню і відновлення порушених громадянських прав людини в Україні.

Автор наголошує, що у кожній державі-учасниці Ради Європи повинен функціонувати механізм захисту прав і свобод з метою забезпечення належного захисту та реалізації прав людини. Нормативні і процедурні правила, сформульовані у Конвенції та протоколах до неї, в жодному випадку не можуть зайняти місце положень національного законодавства у сфері захисту прав людини. Однак вони визначені як такі, що створюють додатковий, наднаціональний засіб для забезпечення реалізації та захисту прав людини, які надає людині національне право. Все це свідчить про субсидіарний характер більшості положень Європейської Конвенції з прав людини.

У четвертому розділі «Інституційна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи» проаналізовано інституційну систему захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи як за внутрішньодержавним, так і за міжнародним правом, визначено основні проблеми та перспективи розвитку інституційної системи захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи.

Дисертант наголошує, що інституційна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи складається із двох невід'ємних складових - інституційної системи захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за внутрішньодержавним правом та інституційної системи захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом.

Сформульовано авторське визначення поняття «інституційна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за внутрішньодержавним правом» наступним чином: інституційна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за внутрішньодержавним правом - це система органів публічної влади України, їх посадових осіб та інших уповноважених суб'єктів, а також їх практична діяльність, спрямована на забезпечення належної реалізації, запобігання порушенню і відновлення порушених громадянських прав людини в Україні.

Автор вказує, що інституційна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом включає в себе уповноважених суб'єктів (інституції) та їх практичну діяльність. До уповноважених суб'єктів у сфері захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом належать органи Ради Європи: статутні, основні та конвенційні, їх посадові особи.

Сформульовано авторське визначення поняття «інституційна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за внутрішньодержавним правом» наступним чином: інституційна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом - це система уповноважених органів Ради Європи, їх посадових осіб, а також їх практична діяльність, спрямована на забезпечення належної реалізації, запобігання порушенню і відновлення порушених громадянських прав людини в Україні.

Інституційна система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом, на думку дисертанта, включає в себе наступні основні складові елементи:

1. Захист прав громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом статутними органами Ради Європи.

2. Захист прав громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом основними органами Ради Європи.

3. Захист прав громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом конвенційними органами Ради Європи (в тому числі і Європейським судом з прав людини).

Дисертант зазначає, що статутними органами Ради Європи є Комітет міністрів Ради Європи та Парламентська асамблея Ради Європи, які є головними статутними органами, а допоміжним статутним органом є Секретаріат Ради Європи. До основних органів Ради Європи належать: Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи, Комісар Ради Європи з прав людини, Європейська комісія із боротьби з расизмом та нетерпимістю. Конвенційними органами Ради Європи - органами Ради Європи, які діють на підставі спеціальний конвенцій (частковими та розширеними частковими угодами). Серед таких органів у сфері захисту громадянських прав людини працюють - Європейський суд з прав людини, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія), «Група Помпіду», Група держав проти корупції.

Європейський суд з прав людини, на думку автора, є одним із основних елементів інституційної системи захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи за міжнародним правом, незважаючи на те, що він є лише конвенційним органом Ради Європи.

Автор зазначає, що при вступі до Ради Європи кожна держава бере на себе зобов'язання закріпити в національному праві положення Європейської конвенції з прав людини, створити механізми її реалізації, а також здійснювати контроль за її дотриманням. Роль Європейського суду з прав людини, таким чином, субсидіарна, тобто має доповнюючий характер та полягає у розгляді конкретних випадків щодо порушення прав та свобод, щодо яких подано заяви від позивачів. Субсидіарність означає, що компетенція Європейського суду з прав людини по відношенню до національного правопорядку держави-учасниці є додатковою.

Європейський суд з прав людини не має можливості безпосереднього юридично обов'язкового впливу на національні правові та судові системи держав-учасниць Конвенції. Проте, опосередковано через рішення з конкретних справ він впливає на національні правопорядки держав-членів, гармонізуючи правові системи держав - членів Ради Європи з положеннями Європейської конвенції з прав людини.

Дисертант наголошує, що Європейський суд з прав людини має чотири аспекти юрисдикції: предметну юрисдикцію (ratione materiae), юрисдикцію за колом суб'єктів (ratione personae), територіальну юрисдикцію (ratione loci) та юрисдикцію у часі (ratione temporis). Як міждержавні справи, так і індивідуальні заяви мають відповідати умовам всіх видів юрисдикції.

Європейський суд з прав людини, на думку автора, займає важливе місце серед органів Ради Європи щодо захисту громадянських прав людини у країнах-членах Ради Європи. Нині існують нові ідеї щодо подальшого реформування Європейського суду з прав людини, відповідно до новітніх викликів сучасності та з метою вдосконалення системи захисту прав людини у рамках Ради Європи.

У висновках дисертації сформульовано та узагальнено пропозиції щодо вдосконалення захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи; узагальнено сучасний стан захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи; визначено основні проблеми та перспективи розвитку захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи.

Автор наголошує, що забезпечення належного захисту громадянських прав людини в Україні є важливим завданням держави і актуальним напрямом розвитку конституційного права України та міжнародного співробітництва України, в тому числі у рамках Ради Європи.

Дисертант зазначає, що членство України у Раді Європи свідчить про її демократичність та її відданість принципам верховенства права, плюралістичної демократії та правам людини.

Автор зазначає, що захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи є невід'ємною складовою єдиної цілісної системи захисту прав людини.

Рада Європи, на думку дисертанта, здійснює значний вплив на реформування національної правової системи України в контексті її міжнародно-правових зобов'язань перед Радою Європи.

Основними проблемами у сфері захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи, на думку автора, зокрема, є: невиконання окремих рішень Європейського суду з прав людини; відсутність ефективного механізму відшкодування шкоди заподіяної громадянам внаслідок неправомірних дій чи іншого неналежного виконання своїх обов'язків, що порушує громадянські права людини з боку державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування; відсутність механізму регресу за відповідними рішеннями Європейського суду з прав людини щодо України стосовно державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів, інших посадових осіб та суддів, які порушили громадянські чи інші права людини; недосконала система захисту громадянських прав людини в Україні.

Дисертант зазначає, що основними перспективами розвитку захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи, зокрема, є: впровадження ефективного механізму відшкодування шкоди заподіяної людині внаслідок неправомірних дій чи іншого неналежного виконання своїх обов'язків, що порушує громадянські чи інші права людини з боку державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування, шляхом законодавчого встановлення їх юридичної відповідальності за заподіяння такої шкоди всім своїм майном та звільнення їх з посади; впровадження механізму регресу за відповідними рішеннями Європейського суду з прав людини щодо України стосовно державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів, інших посадових осіб та суддів, які порушили громадянські чи інші права людини; удосконалення системи захисту громадянських прав людини в Україні за внутрішньодержавним правом, зокрема, реформування адвокатури України відповідно до рекомендацій Ради Європи.

На думку автора, з метою вдосконалення захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи, розвитку громадянського суспільства в Україні, утвердження прав людини, створення передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України. доцільно прийняти:

1. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Цивільного кодексу України”, згідно якого прийняти нову статтю Цивільного кодексу України, в якій буде зазначено право регресу для України як держави за відповідними рішеннями Європейського суду з прав людини щодо України стосовно державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів, інших посадових осіб та суддів, які порушили громадянські чи інші права людини, шляхом законодавчого встановлення їх цивільно-правової відповідальності за заподіяння такої шкоди всім своїм майном.

2. Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких Законів України”, згідно якого внести зміни і доповнення до відповідних Законів України, які регулюють статус державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування, суддів, працівників правоохоронних органів, шляхом введення додаткової підстави для дострокового припинення повноважень вищезгаданих категорій осіб - порушення прав людини під час здійснення своєї службової чи професійної діяльності внаслідок невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків, що встановлено судовим рішення суду України, яке набрало законної сили, або рішенням Європейського суду з прав людини.

3. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Цивільного кодексу України”, згідно якого прийняти нову статтю Цивільного кодексу України, в якій буде зазначено цивільно-правову відповідальність державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів, інших посадових осіб та суддів, за шкоду заподіяну людині внаслідок їх неправомірних дій чи іншого неналежного виконання ними своїх обов'язків, що порушує громадянські чи інші права людини, шляхом законодавчого встановлення їх цивільно-правової відповідальності за заподіяння такої шкоди всім своїм майном.

Автор зазначає, що сучасний стан захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи можна охарактеризувати позитивно, однак система захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи, потребує певного вдосконалення відповідно до рекомендацій Ради Європи з метою забезпечення її повної відповідності міжнародним стандартам з прав людини.

Дисертант наголошує, що Україна здійснила величезний поступ у створенні та вдосконаленні системи захисту громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи, що обумовлює реальні перспективи розвитку системи захисту громадянських прав людини в Україні.