Правове забезпечення реалізації конституційного права на мирні зібрання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Правове забезпечення реалізації конституційного права на мирні зібрання в Україні

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

Денісова МАРИНА МИХАЙЛІВНА

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Баймуратов Михайло Олександрович,

завідувач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного гуманітарного університету

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент,

Любченко Павло Миколайович,

доцент кафедри державного будівництва Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

кандидат юридичних наук, доцент

Бабін Борис Володимирович,

доцент кафедри морського права Одеської національної морської академії

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розбудова в Україні громадянського суспільства та розвиток демократичних інституцій ставить перед наукою конституційного права нові завдання у сфері феномену мирних зібрань (зборів), права на зібрання та механізмів його реалізації. Це вимагає детального дослідження та вдосконалення правового забезпечення реалізації конституційного права на мирні зібрання в Україні. Слід вказати, що мирні зібрання сьогодні становлять невід'ємну частину суспільного політичного життя та мають виключне значення для розбудови вітчизняного демократичного державного режиму. Сьогодні наука конституційного права зіткнулася з необхідністю комплексного аналізу системи нормативних актів у сфері мирних зібрань. Недосконалість національних механізмів правового забезпечення реалізації права на зібрання ставить перед теорією завдання щодо моделювання ефективних правових конструкцій у цій сфері та пошуку негайних шляхів удосконалення тієї складної ситуації, що зараз існує.

Втім, питання правового забезпечення мирних зібрань останнім часом привертають до себе певну увагу вчених. Даними проблемами займалися М.О. Баймуратов, В.В. Букач, О.В. Васьковська, М.І. Логвиненко, С.М. Міщенко, Е.Є. Регушевський, В.О. Скомаровський, Р.Б. Тополевський, В.Д. Яворський та ін. Водночас дослідження конституційно-правової природи мирних зібрань було б неможливим без урахування теоретичних розробок у сфері прав людини, історичного та іноземного досвіду у сфері мирних зборів. Це привертає увагу до робіт таких вітчизняних і зарубіжних учених, як Л.М. Баліцевич, Д. Байан, М.В. Бурмицький, М. Гамільтон, О.Р. Зайцева, Ю.А. Дмитрієв, Б.І. Ісмаїлов, І.С. Колосов, Є.В. Коновалов, В.А. Лизогуб, О.А. Лукашева, В.Ф. Матвєєв, Е.О. Олефіренко, П.М. Рабинович, А.В. Сивопляс, А.І. Хальота.

При цьому роботи вказаних вітчизняних авторів не можуть вважатися достатніми для належного конституційно-правового обґрунтування розвитку законодавства у сфері зборів та удосконалення чинних правових механізмів. Наукові праці у цій сфері стосуються насамперед адміністративної практики органів влади, або, навпаки, виключно проблемам громадянського суспільства, їм властивий описовий характер, що за умови недосконалості відповідних правових механізмів не можна вважати достатнім в рамках наукового пошуку. Крім того, сьогодні відсутні наукові розвідки історії реалізації права на мирні збори в Україні, узагальнюючий аналіз відповідної практики пострадянських та постсоціалістичних держав у цій сфері, дослідження поточної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) щодо мирних зборів, аналіз вітчизняної судової практики та відповідних нормативних актів місцевого самоврядування у цій сфері, критики законопроектів, що висувалися в останні роки для вирішення відповідної проблеми. Зазначене підкреслює актуальність теми дисертаційного дослідження та зумовлює необхідність досліджень у цій сфері.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає тематиці наукових досліджень МВС України Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розгляду і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755, та здійснена згідно з Планом науково-дослідних робіт Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка на 2008 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формування цілісної концепції правового забезпечення конституційного права на мирні зібрання на основі комплексного та системного науково-теоретичного дослідження права на мирні зібрання (збори).

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:

- сформулювати власне науково обґрунтоване визначення права на мирні зібрання та його місця у системі прав людини;

- здійснити дослідження історії реалізації мирних зібрань в Україні та ступеню впливу цих процесів на сьогоденну правову реальність;

- сформулювати на ставлення до стандартів права на мирні зібрання глобального та європейського характеру, визначити ступінь їх імплементації Україною;

- проаналізувати співвідношення феномену мирних зібрань з іншими формами колективної реалізації прав людини, категоріями прямої демократії та масовими заходами;

- дослідити особливості зарубіжного правового досвіду реалізації права на зібрання і сформулювати думку про вимоги до таких механізмів в умовах демократії;

- проаналізувати зміст нормативно-правового забезпечення реалізації права на мирні зібрання;

- дослідити вітчизняну судову практику з забезпечення та обмеження права на мирні збори в рамках різних форм процесу;

- проаналізувати практику законотворчого процесу щодо регулювання мирних зібрань, відповідність законопроектів європейським стандартам та прогресивному іноземному досвіду.

Об'єктом дослідження є право на мирні збори, як невід'ємна складова системи прав людини та істотна характеристика демократичного режиму та громадянського суспільства.

Предметом дослідження є вітчизняне правове забезпечення реалізації конституційного права на мирні зібрання, історичний, іноземний та міжнародний досвід у цій сфері.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети дисертаційного дослідження та вирішення окреслених завдань комплексно використовувалася система загальних філософських, загальнонаукових спеціальних методів дослідження правових явищ, що забезпечили об'єктивний аналіз предмета дослідження. З урахуванням поставлених мети та завдань дослідження дисертант використовував такі методи:

- діалектичний метод (дозволив дослідити поставлені у роботі завдання в їх взаємозв'язку, єдності та розвитку);

- метод абстрагування та узагальнення (дозволив сформулювати власні визначення права на мирні збори та сформувати критичне ставлення до спроб класифікації зібрань);

- метод аналізу та синтезу (сприяв здійсненню наукової класифікації прав людини та виокремленню в них права на мирні зібрання, дослідженню системи нормативних актів у сфері зібрань);

- формально-юридичний метод (обумовив послідовний аналіз правової бази у сфері мирних зібрань);

- порівняльно-правовий метод (дозволив усвідомити співвідношення міжнародних стандартів та вітчизняної практики у сфері мирних зібрань, порівняти зарубіжні форми реалізації права на зібрання);

- історико-правовий метод (обумовив ефективність аналізу реалізації права на мирні збори в Україні на різних етапах історичного розвитку);

- прогностичний метод (дозволив передбачити розвиток вітчизняних правових механізмів реалізації права на зібрання, зокрема щодо ухвалення спеціального акту законодавства та невідкладних заходів із покращення ситуації, що склалася).

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що дисертаційна робота, як комплексне теоретико-правове дослідженням правового забезпечення реалізації конституційного права на мирні зібрання, уперше дозволяє вирішити актуальні питання вдосконалення вітчизняного законодавства у цій сфері.

Результати проведеного дослідження знайшли своє відображення у таких нових положеннях, що виносяться на захист:

Уперше отримано наступні результати:

- в рамках аналізу досвіду сучасних держав із різним рівнем розвитку демократії виокремлено необхідні риси правового механізму реалізації права на мирні зібрання, а саме - короткий термін повідомлення про зібрання; можливість проведення певних зібрань без попереднього дозволу; відсутність відомчих чи локальних актів, які б обмежували право на зібрання; закріплення відповідальності за незаконне обмеження цього права;

- під час дослідження вітчизняної судової практики про мирні зібрання встановлено наявність спеціального процесуального механізму щодо реалізації права на мирні зібрання, передбаченого в рамках ст.ст. 182 та 183 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ);

- внаслідок аналізу локальних актів місцевого самоврядування, відомчих актів МВС України та акті радянського законодавства, які сьогодні використовуються у сфері зібрань, доведено необхідність їх приведення до відповідності ст. 39 та 92 Конституції України;

- в результаті дослідження проектів законів України про мирні зібрання, які висувалися протягом 1999-2009 рр. та їх критики встановлено, що додаткового законодавчого регулювання потребує питання системи строків повідомлення про проведення зборів, водночас в Україні важко очікувати прийняття найближчим часом спеціального закону про мирні зібрання, який відповідав би європейським демократичним стандартам.

У роботі удосконалено:

- розуміння стандартів ООН, ЄСПЛ та ОБСЄ щодо мирних зібрань в рамках міжнародного прецедентного правотворення та схвалення рекомендаційних і програмних актів у сфері права на мирні зібрання;

- визначення мирного зібрання, як колективного політичного права невизначеної кількості осіб на проведення в місцях із необмеженим публічним доступом будь-яких не заборонених Конституцією та законами заходів та дій, спрямованих на висловлення та оприлюднення власної колективної позиції щодо визначеного питання або питань, які становлять соціальну або групову значущість;

- доктринальні вимоги щодо обмеження кола суб'єктів права на мирні зібрання, форм та порядку реалізації зазначеного права, зокрема у контексті завчасного повідомлення про зібрання;

- наукові думки щодо реалізації права на мирні зібрання в Україні періоду Російської імперії, визвольних змагань та радянського періоду, впливу радянської правової політики та практики на вітчизняні правові механізми реалізації права на зібрання.

Дістали подальшого розвитку:

- доктрина щодо політичних, природних та колективних прав людини в рамках співвідношення цих категорій із правом на мирні зібрання;

- позиція, відповідно до якої право на мирні зібрання закріплюється у конституційному праві майже усіх держав, але фактично реалізується виключно за умови демократичного режиму;

- підходи до складів злочинів та правопорушень, що передбачають відповідальність за незаконне обмеження права на зібрання та зловживання цим правом, зокрема у контексті необхідності скасування ст. 185-2 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що отримані результати сприятимуть подальшому теоретико-практичному розвитку концепції конституційного права на мирні зібрання. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - в процесі подальших наукових досліджень проблемних питань політичних та колективних прав людини, зокрема, права на мирні зібрання;

у правотворчій сфері - висновки та пропозиції, що містяться дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні чинних правових механізмів реалізації права на мирні зібрання, як при можливому ухваленні закону про зібрання, так і при здійсненні невідкладних правотворчих заходів у цій сфері;

у навчальному процесі - положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників з курсів «Конституційне право України», «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні», «Міжнародні стандарти прав людини», при викладанні відповідних курсів у навчальних закладах правового спрямування, а також у науково-дослідній роботі студентів.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження апробовані при обговоренні дисертації у відділі моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Раді України.

Основні положення дисертації доповідалися на: міжнародних наукових конференціях «Актуальні проблеми захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі здійснення правоохоронної діяльності в сучасних умовах» (м. Донецьк, 26 грудня 2006 р.); «Забезпечення громадської безпеки - головне завдання ОВС» (м. Донецьк, 23 лютого 2007 р.); «Національні та міжнародні механізми захисту прав людини» (м. Харків, 19-20 вересня 2008 р.); «Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти» (м. Суми, 12-13 грудня 2008 р.).

Результати дослідження також використовувалися дисертантом у виступах на Нарадах ОБСЄ 2007 та 2008 рр. з розгляду зобов'язань, присвячених людському виміру (м. Варшава, 25 вересня 2007 р. та 30 вересня 2008 р.), тези виступів викладено на офіційних веб-сайтах цих нарад. Положення дисертаційної роботи доповідалися дисертантом під час проведення лекційних і практичних занять в Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, а також використовувалися при проведенні семінарських та практичних занять на юридичному факультеті Маріупольського державного гуманітарного університету протягом 2007-2009 років.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в 17 наукових статтях, 5 з яких опубліковані у фахових виданнях, згідно з переліком ВАК України, та 12 - у збірниках наукових праць.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел, який містить 306 найменувань та налічує 35 сторінок. Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, з яких - 180 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність і ступінь наукової розробленості проблем правового забезпечення реалізації права на мирні зібрання в Україні, визначаються зв'язок дослідження з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методична та емпірична база, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації, а також наводяться дані про структуру дисертації та публікації. мирне зібрання правовий колективний

Розділ 1 «Право на мирні зібрання у системі прав людини» складається із трьох підрозділів, у яких розкрито розвиток правового закріплення відповідного права, його роль та значення у системі прав людини в рамках сучасної правової доктрини.

У підрозділі 1.1. «Розвиток відносин у сфері мирних зібрань та їх правового закріплення в Україні» розглядаються нормативні акти, які регулювали відповідні правовідносини на різних етапах розвитку суспільства та їх вплив на громадську активність у сфері мирних зібрань. У підрозділі з правових позицій розглянуто думки авторів, які протягом ХХ ст. аналізували забезпечення права на мирні зібрання в Україні. Вказується на виникнення спеціального законодавства про мирні зібрання у Російській імперії на початку ХХ ст., яке створило відповідні правові механізми, що діяли на території сучасної України. Проаналізовано зміст відповідних актів; досліджені відповідні моделі реалізації права на мирні зібрання. У результаті осмислення конституційного законодавства України періоду 1917-1921 рр. встановлено, що у цих актах та проектах праву на мирні зібрання приділялася недостатня увага, що не сприяло утворенню відповідних національних правових інститутів та механізмів. У підрозділі запропоновано авторську періодизацію механізмів регламентації права на мирні зібрання в Україні.

Висловлюється думка, що незважаючи на те, що усі Конституції СРСР та Української РСР гарантували трудящим право на мирні зібрання, ця гарантія була фіктивною. Визнається, що радянська влада з перших днів становлення намагалася повністю контролювати будь-які зібрання громадян та запобігати небажаним акціям шляхом вжиття адміністративних, кримінальних та суто репресивних заходів. У роботі досліджено Указ ПВР СРСР від 28 липня 1988 р. № 9306 «Про порядок організації й проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій у СРСР» та відповідний порядок реалізації права на мирні зібрання, якій діяв і в Україні періоду становлення її державності. Відповідні нормативні акти не відповідали демократичним стандартам; водночас вплив правових доктрини, культури та політики радянського періоду щодо мирних зібрань простежується у вітчизняному праві й досі.

Підрозділ 1.2. «Значення та місце права на мирні зібрання у системі прав людини» присвячено аналізу мирних зібрань та права на зібрання у контексті системного дослідження відповідних процесів та в рамках загальної теорії прав людини. Констатується, що безперечною є належність категорії права на мирні зібрання до такого феномену, як права людини. Досліджено думки стосовно категорії «права людини»; при цьому вказується, що аналіз зазначеного феномену, виходячи з категорій «людина» чи «особа» є некоректним, оскільки залишає поза увагою колективні права, що має значення у контексті змісту права на мирні зібрання. Розглянуто проблему місця права на мирні зібрання у системі прав людини. Вказується, що право на мирні зібрання є основним правом людини; на підґрунті аналізу правової доктрини щодо колективних прав робиться висновок, що право на мирні зібрання є колективним правом. Досліджено проблематику обмеження колективних прав, зловживання ними та співвіднесення мирних зібрань та поодиноких (немасових) політичних громадських акцій.

У підрозділі проаналізовано думки щодо природного характеру права на мирні зібрання та вказується на перспективу обговорення цієї гіпотези. В той же час вказується на політичний характер права на мирні зібрання, який є критерієм відмежування мирних зібрань від близьких за формою реалізації культурних, економічних, соціальних, особистих прав, де є відсутньою мета впливу на суспільно-політичні процеси або участі в них. Підкреслюється, що право на мирні зібрання слід відносити до тієї категорії політичних прав, які мають метою не формування влади або її безпосереднє здійснення, а участь у політичному житті держави та суспільства. Вказується на взаємозв'язок права на мирні зібрання та інших прав людини - права на об'єднання, на спротив незаконним діям влади, свободою слова, пересування та самовираження. Запропоновано визначення права на мирні зібрання, як колективного політичного права невизначеної кількості осіб на проведення в місцях із необмеженим публічним доступом будь-яких не заборонених Конституцією та законами заходів та дій, спрямованих на висловлення та оприлюднення власної колективної позиції щодо визначеного питання або питань, які становлять соціальну або групову значущість.

Підрозділ 1.3. «Зміст права на мирні зібрання у контексті модерної правової доктрини» має метою аналіз змісту права на мирні зібрання, його суб'єктів, форм та механізмів захисту та реалізації, визначення термінології відповідного правового феномену. Проаналізовано думки щодо варіантів найменування цього права, які зустрічаються у нормативних документах та в юридичній доктрині. Вказується, що саме категорія «мирні зібрання» вживається у нових актах вітчизняного законодавства та у повній мірі відповідає загальновизнаним термінам: англомовному «freedom of assembly» та російському «право на собрание». Зазначено, що встановлення переліків форм мирних зібрань та надання ним окремих визначень має певну теоретичну цікавість; у той же час практика розміщення їх у нормах закону про мирні зібрання є сумнівною. Нормативне розмежування мирних зібрань на окремі форми називається у підрозділі рецидивом радянської правової доктрини, використання якого в умовах виникнення нових форм мирних зібрань є архаїчним та недоцільним.

Вказується на цікавість питання щодо суб'єкту права на мирні зібрання як у контексті їх ініціювання (організації) так і в рамках участі у зібраннях. Висловлюється думка щодо включення до складу суб'єкту права на мирні зібрання, крім громадян України, із розумними обмеженнями, іноземців, осіб без громадянства, неповнолітніх, об'єднань громадян тощо. У роботі вказується, що обмеження права на участь у мирних зібраннях за суб'єктом не може вважатися більш суворим, ніж обмеження активного виборчого права та права на об'єднання. Тому необхідні обмеження у сфері мирних зібрань мають встановлюватися не за суб'єктом, а щодо місць їх проведення.

У підрозділі доводиться, що право на мирні зібрання може належати громадянським об'єднанням, незалежно від їх статутної мети, але комерційні структури, органи державної влади, АР Крим або місцевого самоврядування (юридичні особи) не є суб'єктами права на мирні зібрання, виходячи з їх неналежності до громадянського суспільства. Зазначається, що механізм реалізації права на мирні зібрання має бути повідомним, а не дозвільним. Реальність повідомного характеру проведення мирних зібрань полягає у обов'язку ініціаторів зібрань повідомляти органи влади про запланований захід у розумний термін; заборона запланованих зібрань та оскарження такої заборони має відбуватися виключно у судовому порядку.

Розділ 2 «Міжнародні стандарти та іноземний досвід у сфері права на мирні зібрання» містить у собі два підрозділи, присвячені аналізу міжнародних вимог до механізмів реалізації права на мирні зібрання та правовому забезпеченню відповідних механізмів у сучасних іноземних державах. У підрозділі 2.1. «Міжнародні стандарти стосовно права на мирні зібрання» досліджуються міжнародні стандарти у сфері реалізації цього права глобального та регіонального характеру. Зроблено аналіз міжнародних норм конвенційного та декларативного характеру, які гарантують право на мирні зібрання. Зазначається, що підґрунтям відповідних міжнародних стандартів є ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права ООН 1966 р. (і відповідна активність Комітету з прав людини ООН) та ст. 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 вересня 1950 р. Практика Європейського суду з прав людини щодо порушень ст. 11 Європейської конвенції визначається у підрозділі, як форма міжнародного прецедентного правотворення в сфері права на мирні зібрання.

У підрозділі констатується, що важливе значення для імплементації Україною міжнародних стандартів у сфері мирних зібрань має діяльність Венеціанської комісії, зокрема її рекомендації щодо змісту спеціальних законів про мирні зібрання, та нормотворча діяльність Парламентської асамблеї Ради Європи. Зазначається, що окреслення міжнародних стандартів у сфері мирних зібрань є завданням Бюро демократизації та прав людини ОБСЄ. Підкреслюється, що особливе значення при цьому мають Керівні принципи щодо свободи мирних зібрань, розроблені ОБСЄ, як джерело європейської правової доктрини, що ґрунтується на національному досвіді держав регіону, норм міжнародних угод та прецедентної практики.

Актуальними у підрозділі називаються встановлені у Керівних принципах шість провідних принципів у сфері проведення мирних зібрань: презумпція на користь проведення зібрань; обов'язок держави захищати мирні зібрання та створити адекватні механізми і процедури; принцип законності; принцип соразмірності; належна практика адміністративного регулювання та недискримінаційність. У дослідженні визначено, що можливість прямого використання прецедентів щодо свободи зібрань ЄСПЛ вітчизняними судами, аналіз вітчизняних законопроектів у сфері мирних зібрань структурами ОБСЄ та Ради Європи вказують на нерозривний зв'язок між європейськими стандартами реалізації права на мирні зібрання та вітчизняним правом.

Підрозділ 2.2. «Питання правового забезпечення права на мирні зібрання в сучасних іноземних державах» присвячено аналізу специфіки правових механізмів закріплення, реалізації, захисту та обмеження права на мирні зібрання у законодавстві іноземних держав. Показано, що більшість конституцій незалежних держав новітнього часу передбачають право на мирні зібрання у окремій статті, інші закріплюють це право у вигляді норми в статті, присвяченій декільком політичним правам. Констатується, що право на мирні зібрання закріплюється у конституціях сучасних держав незалежно від форми політичного режиму, який в них існує; при цьому зміст цього права та форма його закріплення є верифікованими; практично кожна конституція має власний перелік форм реалізації цього права.

На підставі аналізу законодавства Франції, ФРН, Румунії, Угорщини, Фінляндії та держав Балтії доводиться, що відповідні правовідносини регламентуються шляхом ухвалення спеціальних законів, конституційних прецедентів та підзаконних актів. Форма правового закріплення права на зібрання у цих державах відповідає дослідженим міжнародним стандартам у повному обсязі та дозволяє створити ефективні механізм реалізації зазначеного права. Іноземні правові механізми передбачають повідомний порядок проведення мирних зібрань. Для відповідних правових механізмів характерними є: короткий термін повідомлення про мирні зібрання; можливість проведення певних зібрань без попереднього дозволу; відсутність відомчих чи локальних актів, які б обмежували право на мирні зібрання; закріплення відповідальності за незаконне обмеження цього права.

У роботі проаналізовано правові механізми щодо мирних зібрань, що існують у незалежних державах пострадянського простору. Доводиться, що в окремих пострадянських державах (Узбекистан, Туркменістан) обмеження права на мирні зібрання випливає вже з форми закріплення відповідних відносин у законодавстві. Вказується, що у багатьох інших пострадянських державах законодавчі декларації про повідомний порядок проведення зібрань не відповідають дійсності і такий порядок де-факто є дозвільним, про що свідчить аналіз підзаконних актів судових рішень та скарг до ЄСПЛ. Зазначається, що можливість запозичення Україною якоїсь загальної для нових незалежних держав моделі забезпечення права на мирні зібрання або вдалого досвіду окремої пострадянської держави є дискусійною.

Розділ 3 «Проблеми та перспективи правового забезпечення права на мирні зібрання в Україні» складається з двох підрозділів, в яких досліджуються особливості правового забезпечення реалізації права на мирні збори в сучасній вітчизняній правовій реальності та вказується на перспективи розвитку відповідних механізмів. У підрозділі 3.1. «Реалізація права на мирні зібрання за чинним законодавством України» розкривається специфіка нормативної бази, що міститься у поточному законодавстві України щодо проблеми мирних зібрань. На підставі аналізу положень ст. 39 Конституції України стверджується, що ці приписи Основного Закону є не лише підґрунтям для розбудови правового механізму реалізації права на мирні зібрання, але й ефективним правовим засобом для такої реалізації.

У підрозділі зазначається, що можливість використання нормативних актів, що регулювали порядок проведення зборів в останній період існування СРСР у вітчизняній правовій доктрині, є досі невизначеною. Стверджується, що положення таких актів, насамперед указу ПВР СРСР від 28 липня 1988 р. № 9306 не мають в Україні обов'язкової юридичної сили, та що усі положення цього акту, що суперечать Конституції України, є нечинними. У той же час окремі норми цього акту, насамперед про десятиденний термін повідомлення про зібрання, які широко вживаються у прецедентній та локальній правотворчій практиці, переросли у вітчизняний конституційно-правовий звичай.

Вказується на регламентацію реалізації права на мирні зібрання в Україні нормами ст.ст. 182 і 183 КАСУ, ст. 315 Цивільного кодексу України, пп. 3 п. «б» ч. 1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 15 ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» та рішення Конституційного Суду України у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001. Доводиться, що ці приписи доповнюються обмежуючими нормами ст. 340 КК України, ст. 185-1 та 185-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У роботі підкреслюється, що повноваження місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органів у цій сфері реалізуються відповідно до загальних актів законодавства про ці органи.

Водночас правовідносини щодо реалізації права на мирні збори сьогодні у значному ступеню регулюються локальними актами органів місцевого самоврядування, відомчими актами МВС України та через прецедентну практику судів України у відповідних категоріях справ. Дисертантом звернуто увагу на те, що регламентація порядку реалізації права на мирні зібрання у локальних та відомчих актах є перевищенням компетенції органів місцевого самоврядування та МВС України. Стверджується, що ці структури можуть самостійно встановлювати виключно форми реалізації власної компетенції у цій сфері (порядок реагування на повідомлення про мирні зібрання, порядок охорони громадського порядку під час зібрань).

Підрозділ 3.2. «Перспективи розвитку законодавства про мирні зібрання в Україні» містить аналіз перспектив удосконалення правового забезпечення реалізації відповідного права у контексті доцільності ухвалення спеціального закону, який розкривав би положення ст. 39 Конституції України. На підґрунті аналізу правової доктрини автором зазначається, що їх переважна більшість передбачає необхідність ухвалення спеціального закону про мирні зібрання. Вказівки про необхідність законодавчого забезпечення механізму реалізації права на мирні зібрання містяться і в окремих нормативних актах.

У той же час вказується, що сам факт відсутності закону про мирні зібрання не обумовлює нагальної потреби в його ухваленні. Відсутність у сьогоденній правовій системі вказаного закону не виключає можливість існування ефективних національних механізмів реалізації права на мирні зібрання, що ґрунтуються на процесуальних нормах законодавства, практиці ЄСПЛ та національної судової практиці та конституційно-правових звичаях. Вказується, що некодифікованість механізмів реалізації права на мирні збори та наявні правові лакуни не призвели в Україні до ескалації масових заворушень або до істотного обмеження прав людини шляхом заборони зборів або притягнення осіб до відповідальності за зловживання цим правом. Доводиться, що законодавчого регулювання сьогодні потребує лише питання системи строків повідомлення про проведення зборів.

Досліджено законопроекти щодо мирних зібрань, запропоновані як народними депутатами, так і органами виконавчої влади. Аналіз їх критики з боку експертів, представників державних органів та правозахисних організацій дозволяє автору стверджувати про їх загальні системні недоліки. Висловлюється думка про те, що важко очікувати прийняття найближчим часом закону про мирні зібрання, який відповідав би європейським демократичним стандартам. Важелем у цій сфері називаються особливості вітчизняної законодавчої техніки, із прагненням до фіксації нормативних визначень та закріплення компетенції суб'єктів влади у вигляді наборів прав та обов'язків. Охарактеризовано основні положення закону про мирні зібрання у його авторському баченні та вказано на першочергові заходи, які слід вжити для покращення ситуації із реалізацією права на мирні зібрання.

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу законодавства України та практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць, автором сформульовано висновки та рекомендації, спрямованих на удосконалення правового забезпечення реалізації права на мирні зібрання в Україні. До основних з них можна віднести наступні:

1. Розвиток інституту конституційного права на мирні зібрання обумовлюється насамперед демократизацією держав та зростанням ролі громадянського суспільства; це пояснює активність його удосконалення, зокрема, на межі ХХ та ХХІ ст. в Україні. Трагічна вітчизняна історія не сприяла виникненню до кінця ХХ ст. повноцінного інституту мирних зібрань у національному праві. До 1991 р. регламентація права на мирні зібрання фактично відбувалася за законодавством держав, до складу яких була включена Україна, ці акти не відповідали загальновизнаним демократичним стандартам. Вплив правових доктрини, культури та політики радянського періоду щодо мирних зібрань досі простежується у вітчизняному праві.

2. Право на мирні зібрання належить до основних конституційних політичних колективних прав. Специфіка правового статусу мирних зібрань в Україні, зокрема, наявність у зібрань спеціальних прав, обов'язків та відповідальності є дискусійним питанням. Право на мирні зібрання слід відрізняти від соціальних, культурних, економічних та особистих прав людини та форм прямої демократії, що реалізуються шляхом зібрань. Свобода слова, право на об'єднання та право на спротив незаконній владі є близькими до права на зібрання інститутами.

3. Право на мирні зібрання є колективним політичним правом невизначеної кількості осіб на проведення в місцях із необмеженим публічним доступом будь-яких не заборонених Конституцією та законами України заходів та дій, спрямованих на висловлення та оприлюднення власної колективної позиції щодо визначеного питання або питань, які становлять соціальну або групову значущість. Недоцільно ув'язувати право на мирні зібрання за формам зібрань, оскільки це може призвести до його обмеження. Крім громадян України суб'єкт права на мирні зібрання має включати, із розумними обмеженнями, об'єднання громадян, іноземців, осіб без громадянства, неповнолітніх. Реалізація права на мирні зібрання повинна мати повідомний характер та певні державні гарантії, насамперед правові.

4. Міжнародно-правові стандарти у сфері права на мирні зібрання є вміщеними у міжнародних актах з прав людини принципами і нормами, що визначають зміст та обсяг прав людини та стандартів демократії у сфері зібрань. Їх підґрунтям є ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права ООН 1966 р. та ст. 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 вересня 1950 р. Практика ЄСПЛ є формою міжнародного прецедентного правотворення щодо права на мирні зібрання. У сфері розроблення цих міжнародних стандартів велике значення має діяльність Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ, Керівні принципи щодо свободи мирних зібрань, розроблені ОБСЄ та документи щорічних нарад з людського виміру цієї організації. Можна стверджувати про нерозривний зв'язок між європейськими стандартами реалізації права на мирні зібрання та вітчизняним правом.

5. Право на мирні зібрання закріплюється практично в усіх конституціях сучасних держав, незалежно від форми політичного режиму; втім зміст цього права та форма його закріплення є дуже верифікованими. У більшості держав відповідні конституційні приписи розвиваються у спеціальному органічному законодавчому акті. У державах із демократичним або близьким до нього режимом форма правового закріплення права на зібрання відповідає міжнародним стандартам у повному обсязі та дозволяє створити ефективні механізм реалізації зазначеного права. В іноземних демократичних державах механізм реалізації права на збори передбачає: короткий термін повідомлення про мирні зібрання; можливість проведення певних зібрань без попереднього дозволу; відсутність відомчих чи локальних актів, які б обмежували право на мирні зібрання; закріплення спеціальної відповідальності за незаконне обмеження цього права.

6. Механізм реалізації права на мирні зібрання в Україні ґрунтується на нормах ст. 39 Конституції України, ст.ст. 182 і 183 КАСУ та рішення Конституційного Суду України у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001. Ці приписи доповнюються обмежуючими нормами ст. 340 КК України, ст. 185-1 та 185-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення; повноваження місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органів у цій сфері реалізуються відповідно до загальних актів законодавства про ці органи. Ці правовідносини сьогодні також регулюються локальними актами органів місцевого самоврядування, відомчими актами МВС України та через прецедентну практику судів України.

7. Чинність в Україні радянських актів щодо мирних зібрань, зокрема Указу Президії Верховної Ради СРСР от 28 липня 1988 р. № 9306 досі не є остаточно вирішеною, хоча цей акт і не є таким, що має в Україні законну силу та чинність. Регламентація порядку реалізації права на мирні зібрання у локальних та відомчих актах є перевищенням компетенції органів місцевого самоврядування та МВС України; ці структури можуть самостійно встановлювати виключно форми реалізації власної компетенції у цій сфері.

8. Правова доктрина та правова політика України передбачають затвердження спеціального закону України про мирні зібрання. Втім, об'єктивно додаткового законодавчого регулювання потребує лише питання системи строків повідомлення про проведення зборів. Важко очікувати прийняття найближчим часом закону про мирні зібрання, який відповідав би європейським демократичним стандартам у цій сфері. Першочергове вдосконалення механізмів реалізації права на мирні зібрання має відбуватися:

- через офіційне дезавуювання чинності Указу від 28 липня 1988 р. № 9306 Конституційним Судом України;

- через скасування рішень органів місцевого самоврядування у той частині, де вони суперечать ст. 39 та 92 Конституції України та європейським стандартам;

- через роз'яснювальну практику вищих ланок адміністративного судочинства стосовно застосування ст.ст. 182 та 183 КАСУ;

- шляхом реального застосування ст. 340 КК України, удосконалення ст. 185-1 Кодексу про адміністративні правопорушення та скасування його ст. 185-2.

9. За умови ухвалення спеціального закону України про мирні зібрання він має визначити:

- систему строків повідомлення про зібрання, у залежності від цілей, порядку проведення, масштабності зібрання та кількості його учасників;

- перелік зібрань, проведення яких не потребує завчасного повідомлення;

- обмеження щодо організаторів та учасників мирних зібрань;

- порядок компенсації збитків та витрат, отриманих внаслідок зібрань;

- узгодження питань у сфері використання зборами автомобільних шляхів, дотримання санітарного стану та охорони вищих посадових осіб.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Денісова М. М. Становлення й забезпечення права на мирні збори в Україні / М. М. Денісова // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 35. - С. 209-216.

2. Денісова М. М. Проблеми забезпечення конституційного права на мирні збори в Україні: аналіз правової доктрини / М. М. Денісова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наук. праць. - 2007. - Вип. 3. - С. 73-81.

3. Денісова М. М. Право на мирні збори та проблеми його реалізації в радянській Україні / М. М. Денісова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць. - 2008. - Вип. 2. - С. 50-62.

4. Денісова М. М. Розвиток міжнародних стандартів реалізації права на мирні збори / М. М. Денісова // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2008. - Вип. 1. - С. 97-106.

5. Денісова М. М. Специфіка європейських стандартів стосовно права людини на мирні збори / М. М. Денісова // Іменем Закону. Науковий Вісник. - 2008. - № 3 (7). - С. 53-56.

6. Денісова М. М. Правові аспекти участі громадськості в охороні навколишнього середовища шляхом проведення мирних зборів / М. М. Денісова // Відкритий діалог: влада, промисловість та громадське суспільство. Сталий розвиток довкілля в Україні. Збірник матер. міжнар. наук.-практ. конф. - Маріуполь: Маріупольський державний гуманітарний університет, 2006. - С. 297-301.

7. Денісова М. М. Специфіка участі виконавчих органів влади у забезпеченні в Україні права на мирні збори / М. М. Денісова // Актуальні проблеми захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі здійснення правоохоронної діяльності в сучасних умовах: Збірник матер. міжнар. наук.-практ. конф. - Донецьк: Донецький юрид. ін-т ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2006. - С. 86-90.

8. Денісова М. М. Проблеми громадської безпеки та діяльність правоохоронних органів із забезпечення права на мирні збори / М. М. Денісова // Забезпечення громадської безпеки - головне завдання правоохоронних органів держави: Матеріали наук.-практ. конф. Донецьк, 23 лютого 2007 р. - Донецьк: Донецький юрид. інститут Луганського державного університету внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка, 2007. - С. 9-11.

9. Денісова М. М. Міжнародні стандарти реалізації права на мирні збори / М. М. Денісова // Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету. - 2007. - № 7. - С. 53-57.

10. Денісова М. М. Участь етнічних меншин у суспільних процесах шляхом реалізації права на мирні збори / М. М. Денісова // Этничность и власть: Матер. VI междунар. семинара. Ялта, Алупка, 14-16 мая 2007 г. - Ялта: Б.и., 2007. - С. 39-40.

11. Денисова М.М. Реализация права на мирные собрания в контексте свободы совести / М.М. Денисова // Религия и гражданское общество: кризис идентичности и новые вызовы постсекулярного общества: Матер. VII междунар. семинара. Ялта, 8-10 ноября 2007 г. - Ялта: Б.и., 2007. - С.44 -45.

12. Денісова М. М. Конституційно-правова регламентація права людини на мирні зібрання / М.М. Денісова // Сучасний розвиток державотворення та право творення в Україні: проблеми теорії та практики: Збірник матеріалів І Міжрегіональної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених. Маріуполь, 14 березня 2008 р. - Маріуполь: Маріупольський державний гуманітарний університет, 2008. - С. 104 - 106.

13. Денисова М.М. Реализация права на мирные собрания в Украине - проблемы и перспективы / М.М. Денисова // Совещание ОБСЕ по рассмотрению выполнения обязательств, посвященное человеческому измерению. Варшава, 4 октября 2007 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.osce.org/conferences/hdim.ngo/ 440.07.html

14. Денисова М.М. Конституционный контроль и право на мирные собрания в Украине / М.М. Денисова // Совещание ОБСЕ по рассмотрению выполнения обязательств, посвященное человеческому измерению. Варшава, 29 сентября - 10 октября 2008 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.osce.org/conferences/ hdim_2008.html

15. Денісова М. М. Колективний характер права на мирні збори / М.М. Денісова // Вплив Загальної декларації прав людини 1948 року на сучасний стан захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України: Збірник статей регіон. наук. семінару. - Донецьк: Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, 2008. - С. 52-57.

16. Денісова М. М. Міжнародні стандарти реалізації права на мирні збори / М.М. Денісова // Національні та міжнародні механізми захисту прав людини: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 19-20 вересня 2008 р. - Харків: Вид-во ХНУВС, 2008. - С. 96-99.

17. Денісова М. М. Право на мирні збори у правовій доктрині України / М.М. Денісова // Права людини в умовах сучасного державотворення : теоретичні і практичні аспекти: 3бірник тез доповідей за матеріалами ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. студентів, аспіратів і молодих вчених. Суми, 12-13 грудня 2008 р. - Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. - С. 17-19.

АНОТАЦІЯ

Денісова М. М. Правове забезпечення реалізації конституційного права на мирні зібрання в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право. - Харківській національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2010.

Дисертація присвячена аналізу забезпечення реалізації конституційного права на мирні зібрання в Україні. В роботі досліджуються нормативні акти, які регулювали відповідні правовідносини на різних етапах розвитку вітчизняного суспільства. Визначено специфіку феномену мирних зібрань та права на зібрання у контексті загальної теорії прав людини. Особливу увагу звернуто на визначення права на мирні зібрання, аналіз його змісту, термінології, суб'єктів права, форм та механізмів його захисту і реалізації.

Розглянуто міжнародні стандарти у сфері реалізації цього права глобального та регіонального характеру. Проаналізовано специфіку правових механізмів права на мирні зібрання у законодавстві іноземних держав. Розкрито особливості нормативної бази, що міститься у поточному законодавстві України щодо проблеми мирних зібрань. Здійснено аналіз перспектив удосконалення правового забезпечення реалізації відповідного права. Охарактеризовано основні положення закону про мирні зібрання у його авторському баченні та вказано на першочергові заходи щодо покращення ситуації із реалізацією права на мирні зібрання в Україні.

Ключові слова: конституційні правовідносини, мирні зібрання, міжнародні стандарти, національне законодавство, права людини, право на мирні зібрання, судова практика.

Денисова М. М. Правовое обеспечение реализации конституционного права на мирные собрания в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук за специальностью 12.00.02 - конституционное право; муниципальное право. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2010.

Диссертация посвящена анализу обеспечения реализации конституционного права на мирные собрания в Украине. Исследованы нормативные акты, регулировавшие данные правоотношения на разных этапах развития отечественного общества и их влияние на проведения мирных собраний. Проведен анализ содержания права на мирные собрания, его субъектов, форм и механизмов его защиты и реализации, определения терминологии соответствующего правового феномена. Предложено определение права на мирные собрания, как коллективного политического права неопределенного количества лиц на проведения в местах с неограниченным публичным доступом любых не запрещенных Конституцией и законами мероприятий и действий, направленных на выражение и обнародование собственной коллективной позиции касательно определенного вопроса (вопросов), имеющих общественное либо групповое значение.

Изучены международные стандарты в сфере реализации данного права глобального и регионального характера, рассмотрена деятельность Совета Европы и ОБСЕ в данной сфере. Указано, что прямое применение прецедентов Европейского суда по правам человека и анализ отечественных законопроектов в сфер мирных собраний европейскими структурами свидетельствуют о двусторонней связи в данной сфере между отечественным и европейским правом. Указывается, что национальные правовые механизмы демократических стран соответствуют международным стандартам и предусматривают уведомительный порядок проведения мирных собраний. Констатируется декларативность законодательства постсоветских государств в данной сфере и невозможность его заимствования Украиной в рамках построения национального механизма реализации права на собрания.

Проведено исследование национальной нормативной базы касательно проблемы реализации права на собрания, положений ст. 39 Конституции Украины и ст.ст. 182, 183 Кодекса административного судопроизводства Украины, иных актов законодательства. Указывается на наличие правовых лакун в отечественном правовом механизме реализации свободы собраний, анализируются аргументы касательно целесообразности принятия и содержания специального закона о мирных собраниях. Доказывается необходимость ограничения применения в данной сфере актов советского законодательства, ведомственных и муниципальных правовых актов. Выдвинуты предложения по первоочередным мерам совершенствования национального механизма реализации права на мирных собрания и по возможному содержанию соответствующего закона Украины.

Ключевые слова: конституционные правоотношения, международные стандарты, мирные собрания, национальное законодательство, права человека, право на мирные собрания, судебная практика.

Denisova M. M. Legal Prohibition of the Realization of the Constitutional Right on Peaceful Assemblies in Ukraine. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree by specialty 12.00.02 - Constitutional Law; Municipal Law. - Kharkyv National University of Internal Affairs, Ukraine, Kharkyv, 2010.

Thesis is devoted for the analysis of the realization of the constitutional right on the peaceful assemblies in Ukraine. The normative acts that regulated coherent legal relationship during various parts of native society's development, are looked at. The specialty of the phenomenon of the peaceful assemblies and right on assemblies in a context of common theory of human rights are determined. Special attention is pointed on the determination the right on peaceful assemblies, analysis of its content, terminology, forms and mechanisms of its defense and realization. The international standards of global and regional kind on this right realization are looked at. The specialty of legal mechanisms of the right on peaceful assemblies in legislation of the foreign states is analyzed.

Aspects of the normative basis of the modern Ukrainian legislation on problem of the peaceful assemblies are shown in the work. The analysis of perspectives of perfection the legal prohibition of realization of that right is made. The main positions of the legal act on the peaceful assemblies in its authors' view are characterized at; the urgent steps for making better the situation with the realization the right on the peaceful assemblies in Ukraine are pointed at.

Key words: constitutional legal relations, court practice, international standards, right on peaceful assemblies, national legislation, peaceful assemblies.

...