Правова природа оренди майна як форми державно-приватного партнерства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АВТОРЕФЕРАТ

ПРАВОВА ПРИРОДА ОРЕНДИ МАЙНА ЯК ФОРМИ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі господарського права Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор ШАПОВАЛОВА Ольга Вікторівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, завідувач кафедри господарського права (м. Луганськ)

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент УСТИМЕНКО Володимир Анатолійович, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, заступник директора з наукової роботи (м. Донецьк),

кандидат юридичних наук, доцент БОЙЧУК Роман Петрович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри господарського права (м. Харків).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 07 травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С. М. Прилипко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток економіки багатьох країн спирається на співробітництво державно-владних структур з недержавними суб'єктами господарювання. Якщо їхній альянс побудовано на договірних засадах, а інвестиційна діяльність організується на принципах публічно-приватного партнерства (далі - ППП)/державно-приватного партнерства (далі - ДПП), то складається сучасна форма ефективного управління державним або комунальним майном, а оренда зазначеного майна стає інструментом здійснення довгострокових господарських проектів. Але адаптація господарського правопорядку до нових соціально-економічних умов є суперечливою, тому у законотворчій та правозастосовчій практиці виникає багато проблем при вирішенні питань правової природи регулювання оренди як форми ДПП. Розпочатий в Україні процес формування нових законів та підзаконних актів про ДПП зазнав невдачі. Засвідчено низький рівень законотворчих робіт з цього питання, зокрема, і внаслідок недостатності наукових правових досліджень із запровадження сучасних форм ППП/ДПП. Водночас декларативність, нашарування та колізії низки норм ЦК України, ГК України та Закону України “Про оренду державного та комунального майна” призводять до порушення прав сторін договору оренди, породжують відсутність реальних гарантій їх поновлення, унеможливлюють захист. Як наслідок - не вдається досягти збалансованості цілей партнерів у досягненні реального результату щодо забезпечення соціальної спрямованості економіки. Досі не подолано стан нерозвиненості популярних правових форм ДПП в Україні (оренди, концесії, угод про розподіл продукції тощо).

У зв'язку з цим виникає нагальна потреба в поглибленні кодифікації законоположень про оренду державного та комунального майна як форми ДПП. Також розвиток оренди як правової форми ДПП вимагає модернізації, деталізації і компактизації наявних господарських норм, а також обґрунтування нових у складі ГК України, що в цілому потребує розробки концепції деталізації й компактизації відповідних законоположень.

Наукові дослідження щодо питань оренди державного та комунального майна здійснювалися в основному К. І. Апанасенко, М. І. Брагінським, О. А. Беляневич, В. В. Вітрянським, Р. Ф. Гриньком, Р. А. Джабраїловим, В. С. Мілаш, В. В. Мусієнком, І. С. Перетерським, Ю. О. Серебряковою, С. О. Теньковим, В. А. Устименком, В.С. Щербиною та ін. Окремі питання досліджуваної теми щодо правової проблематики ППП / ДПП розглядалися А. Г. Бобковою, Р. П. Бойчуком, О. М. Вінник, Г. Л. Знаменським, І. М. Кравець, В. В. Лаптєвим, В. В. Луцем, В. К. Мамутовим, В. С. Мартем'яновим, І. В. Побірченком, Н. О. Саніахметовою, О. О. Чувпилом, О. В. Шаповаловою та ін., однак комплексного дослідження правових засад ДПП як аналітико-правової основи поглиблення кодифікації господарського законодавства не здійснювалося.

Отже, залишається низка проблем, які потребують подальших досліджень, присвячених аналізу теоретичних засад і практичних аспектів оренди як форми ДПП, реалізації договірного права партнерами, уточнення складу правового режиму оренди майна Збройних сил України, правового стимулювання забезпечення соціальної спрямованості економіки. Вищевикладеним зумовлюється актуальність і доцільність дослідження за темою дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася згідно з планом держбюджетної науково-дослідної роботи Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля МОН України за темою “Методологічні основи управління функціонуванням та розвитком суб'єктів господарювання в епоху економіки знань” (держреєстрація № 0106U000293) та відповідно до плану науково-дослідних робіт за госпрозрахунковою темою “Методика організації правової роботи на підприємстві” № держреєстрації 01090009030. Дисертант взяв в них участь як співвиконавець. У межах першої із зазначених тем автором здійснено дослідження науково-прикладних питань правового регулювання відносин оренди державного нерухомого майна та обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення правового режиму стосовно регулювання відповідних відносин. У межах другої - розроблено методологічне забезпечення організації правової роботи з оренди державного й комунального майна.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка нових наукових положень та рекомендацій з удосконалення правового режиму відносин оренди державного майна на основі аналізу та узагальнення законодавчого регулювання відповідних відносин, результатів теоретичних досліджень, вітчизняної господарської практики та зарубіжного досвіду в аспекті розкриття особливостей оренди як форми ДПП. Для реалізації визначеної мети в процесі дослідження було поставлено та вирішено такі завдання:

- з'ясування потреби практики в комплексній оцінці поглядів на правові проблеми оренди майна та ознаки ДПП, уточнення визначення оренди як форми ДПП та її характеристик;

- встановлення виявів загальних та спеціальних положень законодавства про оренду державного та комунального майна, що становлять підґрунтя для режиму реалізації військового майна, диференціації функції правонаступництва орендаря як сторони ДПП;

- уточнення аргументації “за” та “проти” ідентичності порядку правового режиму оренди державного майна за українським законодавством порівняно з правовими режимами, утвореними в інших країнах, і тотожними з режимом оренди приватного майна та правовим режимом оренди комунального майна;

- виявлення прогалин законодавства стосовно впливу на формування політики активізації соціальної складової економічного розвитку й реалізації довгострокових зобов'язань орендаря та орендодавця через формування відповідних умов договорів оренди державного та комунального майна у ГК України і формулярному праві;

- зіставлення вимог формулярного права до типових договорів і до примірних договорів та розробка пропозицій щодо їх удосконалення стосовно оренди державного майна та обґрунтування доцільності введення в практику ще й примірного договору про оренду цілісного майнового комплексу;

- розроблення пропозицій з удосконалення доктрини кодифікації норм інституту оренди в межах Господарського кодексу України;

- обґрунтування напрямків удосконалення господарського законодавства щодо правового режиму оренди державного та комунального майна як форми ДПП.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини державно-приватного партнерства, які виникають унаслідок використання майна на засадах оренди.

Предметом дослідження є правова природа оренди майна як форми державно-приватного партнерства.

Методи дослідження. Для повного та всебічного вивчення предмету дослідження було використано комплекс загальнонаукових і спеціально-правових методів дослідження, серед яких і діалектичний, формально-логічний, семантичний, порівняльно-правовий, аналізу та синтезу. За допомогою діалектичного і формально-логічного методів здійснено дослідження правової природи орендних відносин державного майна, порядку укладення, виконання та припинення договору оренди державного майна. Уточнення основних понять (правового режиму оренди, кодифікації господарського законодавства тощо) проводилося за допомогою семантичного методу. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі зарубіжного досвіду правового регулювання оренди державного нерухомого майна, з урахуванням якого обґрунтовано обов'язковість визначення в договорі виду діяльності, який орендар має право здійснювати, використовуючи об'єкт оренди. За допомогою методу аналізу та синтезу виявлено недоліки й прогалини чинного господарського законодавства щодо договору оренди державного майна й обґрунтовано напрямки його вдосконалення. оренда державний майно правовий

Емпіричну основу дослідження склало законодавство України, Великобританії, Швейцарії, ФРН, КНР, США, Франції, Японії, Польщі, Румунії, Російської Федерації, Латвійської Республіки, Республіки Білорусь, Грузії та інших держав, матеріали відповідної господарської практики та власний досвід щодо договірних відносин оренди державного та комунального нерухомого майна.

Наукова новизна отриманих результатів зумовлена тим, що вперше в Україні опрацьовано і сформульовано ряд нових концептуальних як у теоретичному, так і в практичному значенні положень, спрямованих на пристосування господарського законодавства до вимог ДПП, утворюючих систему взаємопроникнення приватного та публічного права у сфері оренди державного та комунального майна. Наукова новизна одержаних в дисертації результатів конкретизується в наступних положеннях.

Уперше:

- доведено, що регулювання відносин оренди державного та комунального майна характеризується відсутністю певної ієрархії нормативних актів, які не створили єдиної системи супідрядності норм і не забезпечили повноцінної законодавчої бази для становлення та розвитку ДПП в Україні;

- обґрунтовано доктринальне поняття оренди як правової форми ДПП, зокрема, це - тип договірного використання державного та комунального майна, який відповідає сукупності ознак довготривалості відносин (від 5 до 50 років) та узгодження на цей період довгострокових стратегій економічного розвитку публічного партнера із стратегією діяльності орендаря, передбачає зв'язаність орендаря і орендодавця спільними зобов'язаннями забезпечення соціальної спрямованості економіки, розподілу ризиків та відповідальності;

- з'ясовано, що визнання у законодавстві оренди державного та комунального майна формою ДПП, а земельних ділянок об'єктом ДПП передбачає спрощеність, прозорість і максимальну завершеність умов реалізації орендарем та орендодавцем правового режиму ДПП;

- висвітлено відмінності правового режиму розподілу ризиків та відповідальності за договором оренди державного та комунального майна порівняно з режимом оренди приватного майна й недоцільність застосування останнього для оренди майна інших форм власності;

- з'ясовано переваги функції договорів оренди державного та комунального майна в системі інших інструментів реалізації відносин ДПП і встановлено, що входження суб'єктів відносин оренди до правового режиму ДПП може здійснюватися не лише шляхом укладання самостійного договору у межах ДПП (як пропонується в законопроекті про взаємодію), але - оформленням додаткової угоди до діючого договору оренди державного чи комунального майна;

- установлено аргументи неприйнятності розширення типової форми договорів оренди державного майна на відносини оренди цілісного майнового комплексу та обґрунтовано доцільність запровадження для оренди державного майна ще й примірного договору для окремих галузей виробництв (тих, у яких є шкідливі умови праці), у формі якого розроблено механізм розв'язання проблем сингулярного (усіченого) правонаступництва;

- обґрунтовано можливість і доцільність поглиблення внутрішньогалузевої кодифікації законоположень про оренду державного та комунального майна шляхом внесення змін та доповнень до ГК України;

- доведено, що наявність у доктрині ГК України системного підходу до формування законоположень про оренду державного та комунального майна є об'єктивною умовою поглиблення кодифікації господарського законодавства, сутність якого полягає:

а) у створенні внутрішньо узгодженої системи нормативних актів про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами, що кореспондують один одному й ґрунтуються на єдиному (базовому) нормативному акті - Господарському кодексі України;

б) у встановленні системи пріоритетності та супідрядності конституційно-правових, цивільно-правових, господарсько-правових норм, земельно-правових норм;

в) у визначенні критеріїв, відповідно до яких доводиться доцільність відміни Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, який при наявності відповідних положень про державно-приватне партнерство визнається підґрунтям цілої низки суперечностей;

- обґрунтовано як необхідний та достатній обсяг господарсько-правового регулювання відносин оренди державного майна при розв'язанні проблем правонаступництва: а) за господарськими зобов'язаннями, б) за соціальними зобов'язаннями, аби вважати його максимально завершеним стосовно мінімізації майнового ризику сторін договору та забезпечення соціальної спрямованості економіки;

- доведено доцільність внесення доповнень та пропозицій у Закон України ”Про правовий режим майна у Збройних Силах України” та Закон України “Про господарську діяльність у Збройних cилах” стосовно особливостей правового режиму оренди їх майна та заборони продажу надлишкового майна при наявності потенційних орендарів.

Удосконалено положення щодо:

- алгоритму нормативно-правової процедури забезпечення взаємодії партнерів відносно встановлення організаційно-майнових умов їхньої взаємодії для досягнення більш високих техніко-економічних показників ефективності діяльності орендаря, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення орендаря - приватного партнера;

- запровадження на законодавчому рівні в класичну конструкцію договору оренди державного майна органічного елементу - додаткової угоди про розподіл організаційно-майнових ризиків між такими сторонами, як Збройні сили України та приватний партнер;

- визначення поняття правового режиму оренди державного майна, під яким пропонується розуміти завершену форму правового регулювання, необхідну для здійснення господарської діяльності на засадах державно-приватного партнерства;

- доповнення Концепції модернізації господарського законодавства на базі ГК України законоположеннями стосовно деталізації правової конструкції додаткової угоди про ДПП шляхом розширення уявлення про предмет організаційно-господарських договорів;

- договору оренди державного майна щодо умов, які не відбивають сутності зобов'язань сторін ДПП (вони не є односкладними зобов'язаннями та не вичерпуються конструкцією “власник - користувач”, а характеризуються додатковим елементом - державним замовленням на досягнення соціально-економічного результату при користуванні на засадах оренди, який виміряється за оцінкою експертів, що вказує на їх господарсько-правову природу) ;

- гармонізації господарського та цивільного законодавства в частині нормативно визначених у цих галузях права форм, підстав і наслідків використання державного майна на засадах оренди заради досягнення соціально орієнтованого розвитку державного, комунального та приватного секторів економіки;

- вимог до організації правової роботи у відділеннях Фонду держмайна, серед яких доцільним є новий підхід до централізованої формалізації контролю за виконанням умов договорів оренди, шляхом створення інформаційно-пошукової системи “ЕТАП-ОРЕНДА” в частині попереджувальних та перевірочних дій, а також автоматизованого нарахування штрафних санкцій і створення форм звітів для відображення фактів неналежного виконання або невиконання умов договорів та ведення претензійно-позовної роботи.

Практичне значення отриманих результатів зумовлено тим, що сукупність сформульованих теоретичних положень становить новий етап у розвитку наукового знання стосовно господарсько-правового регулювання орендних відносин.

Висновки й пропозиції дослідження можуть бути використані в процесі вдосконалення чинного господарського законодавства, у практиці укладання, виконання та припинення договорів оренди державного й комунального нерухомого майна, при вирішенні відповідних спорів господарськими судами, при підготовці навчального посібника “Господарське право”, “Майнова основа господарювання” та методичних матеріалів з цих курсів. Результати дисертаційної роботи використано в практичній діяльності підприємств (довідка № 94 від 15.08.2007 р.), у роботі Комітету з питань правової політики Верховної Ради України при внесенні змін та доповнень до Господарського кодексу України (довідка № 06-1/17-661 від 17.04.2007 р.). Положення дисертаційної роботи також використовуються в навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін “Господарське право” в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля (довідка № 826 від 20.03.2007 р.).

Апробація результатів дисертації.

Основні положення й висновки дисертації, які отримано в процесі дослідження, доповідалися й обговорювалися на : міжнародних науково-практичних конференціях „Університет і регіон”(Луганськ, 2004, 2006, 2008, 2009), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми господарського права і методика його викладання” (Донецьк, 2006), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 2007), Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції, присвяченій 90-річчю СНУ ім. В. Даля “Правові проблеми взаємодії держави і бізнесу” (Луганськ, 2010).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 9 наукових працях, з яких 4 статі, опубліковані у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та тези 5 наукових доповідей на конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків. Загальний обсяг дисертації становить 183 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 214 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими планами, визначено мету й завдання роботи, основні методи дослідження, його об'єкт та предмет, викладено наукову новизну результатів дослідження, визначено практичне значення результатів роботи та їх апробація, особистий внесок автора й публікації.

Розділ 1 “Правове регулювання оренди як форми ДПП” присвячено визначенню поняття та ознак оренди як правової форми ДПП, аналізу господарської та судової практики з питань оренди й правонаступництва орендаря, засобам удосконалення правового регулювання відносин ДПП та оренди, узагальненню досвіду України та зарубіжжя із зазначеного питання.

У підрозділі 1.1. “Ознаки правової форми ДПП” подається загальна характеристика рис, необхідних для визначення правової природи ДПП, класифіковано спільні ознаки у визначенні оренди правовою формою ДПП (за критерієм цілей, функцій, сфер діяльності партнерів, об'єкта партнерств). Доопрацьовано питання щодо практичного значення ознак ДПП та обґрунтовано доцільність зміни ознаки довготривалості відносин (від 5 до 50 років) в частині відображення гарантії узгодження на цей період довгострокових стратегій економічного розвитку публічного партнера зі стратегією діяльності приватних партнерів, не порушуючи їхніх інтересів. Внаслідок критичного ставлення до положення ст. 17 цього законопроекту, аргументовано доцільність запобіганню зволікань при укладанні договорів у межах ДПП і запропоновано спрощений порядок оформлення договірних домовленостей, внаслідок внесення додаткових реквізиті за обопільною згодою, що стає підставою визнання договору оренди договором у межах ДПП та доповнення його змісту необхідними умовами зобов'язаннями. Автор акцентує увагу на недоліках законотворення стосовно невчасного вилучення ст.290 з ГК України, коли існують суттєві розбіжності між цивільним, земельним і податковим законодавством з питань реалізації права на користування нерухомим майном на засадах оренди. Висунуто гіпотезу про господарсько-правову природу оренди майна як форми ДПП, доведення якої дозволить досягти максимальної завершеності умов, необхідних для реалізації орендарем та орендодавцем правового режиму його використання на договірних засадах та положеннях, прописаних стосовно цих засад у Господарському кодексі. Запропоновано доповнення ст. 8 ГК України

У підрозділі 1.2. “Орендар і орендодавець як сторони ДПП” проведено аналіз правового режиму оренди державного й комунального майна. Встановлюється недосконалість елементів режиму та невиправдане нівелювання правового статусу орендодавця, що призводить до незабезпечення гарантій захисту орендаря як слабшої сторони в ДПП. Проаналізовано суперечливу судову практику з питання правонаступництва при викупі майна, ЦМК як підприємства та в інших випадках реорганізації суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим запропоновано окреслити в законодавстві підстави й особливості “правонаступництва за соціальними зобов'язаннями” та “правонаступництва за господарськими зобов'язаннями”. Уточнено порядок його оформлення та наслідки невизнання сингулярного (усіченого) правонаступництва з боку орендодавця. Пропонується легалізувати статус партнерів - орендаря та орендодавця в ГК України, при цьому з правового положення орендатора зняти надмірну обтяженість унаслідок розрізнення 3-х видів правонаступництва: а) універсального; б) за соціальними зобов'язаннями; в) за господарськими зобов'язаннями.

Уточнено, що оренда як форма ДПП відрізняється від оренди майна інших форм власності націленістю на забезпечення соціальної спрямованості економіки.

У підрозділі 1.3. “Юридичні вимоги до державно-приватних партнерів стосовно використання майна на засадах оренди” доведено, що в Україні до нинішнього часу не було загальнотеоретичних досліджень правової природи оренди як форми ДПП. Більшість наукових розробок здійснено у сфері економічних наук. Автором установлено незадовільність стану вивчення такого юридичного інструментарію ДПП, як заборона будь-якої дискримінації прав приватних партнерів та господарсько-деліктна відповідальність. Зазначається вагома значущість норм відміненої ст. 290 ГК України для стимулювання оренди державного майна та встановлення в окремих випадках спрощеної процедури оформлення домовленостей у межах ДПП, що гарантуватиме право орендаря на господарське використання земельної ділянка при оренді нерухомого майна на весь термін його оренди.

Важливою для дослідження є дисертація Ю.О. Серебрякової. Але з її позицією стосовно переваг Закону України “Про оренду державного та комунального майна” і шляхів вдосконалення правового регулювання оренди державного й комунального майна, автор погодитися не може й обґрунтовує непотрібність Закону.

Розділ 2 “Правовий режим оренди та забезпечення соціальної спрямованості економіки” присвячено характеристиці суб'єктно-об'єктного складу договору оренди державного майна, нетипових форм цього складу, а також змісту, порядку укладання та припинення, відповідальності за порушення договірних відносин у сфері оренди державного та комунального майна за умови недосягнення мети забезпечення соціальної спрямованості економіки.

У підрозділі 2.1. «Вади норм про оренду державного майна як підстава вдосконалення правового режиму державно-приватного партнерства» проаналізовано зміст законодавства про оренду державного майна та судову практику з його застосування. Визначено, що наслідком частої зміни його положень стає неврегульований порядок надання в оренду нерухомого майна. Виявлено доцільність проведення спеціальної систематизації нормативно-правових актів у сфері оренди державного та комунального майна внаслідок перспективності подальшої кодифікації законодавства про ДПП на засадах ГК України. Надано критичну оцінку зарубіжному законодавству у сфері орендних відносин і запропоновано відмінити профільний Закон України “Про оренду державного та комунального майна”. Водночас доводиться, що у ст.5, ст.8 - 24, ст.179-181, ст.283-291 та ін. закладено значний обсяг нормативних приписів, аби вважати його підґрунтям для подальшого вдосконалення юридичного інструментарію оренди у налагодженні стосунків ДПП.

У підрозділі 2.2. “ Проблеми реалізації договірного права оренди державного майна” визначено низку проблем реалізації договірного права оренди та досліджено недоліки договірної конструкції, якою опосередковуються господарсько-правові відносини оренди майна. Характеризуючи вияви загальних та спеціальних положень законодавства про оренду державного майна, автором було перевірено: яким чином можна утворити максимально завершену форму правового регулювання, оптимально необхідну для здійснення господарської діяльності на засадах ДПП, внаслідок поглиблення кодифікації. Проведено критичний аналіз підстав та порядку укладання господарського договору оренди державного майна, надано пропозиції щодо його вдосконалення. Також обґрунтовано доцільність компактизації і деталізації законоположень про оренду державного та комунального майна. Досліджено особливості застосування до орендних відносин норм чинного законодавства про ДПП. Внаслідок критичного аналізу Концепції розвитку ДПП у житлово-комунальному господарстві обґрунтовується необхідність поглиблення теоретичного ракурсу розуміння проблем застосування партнерських угод для правового забезпечення та розвитку господарювання. Обґрунтовано доцільність закріплення в законодавстві господарсько-деліктної відповідальності орендодавця за порушення права орендаря на укладення партнерської угоди та невиконання з боку орендодавця своїх зобов'язань. Аргументовано необхідність удосконалення законодавчої регламентації примірної форми угоди про ДПП.

У підрозділі 2.3. “Склад правового режиму оренди майна Збройних сил України” проведено системний аналіз законоположень про використання майна Збройних сил на договірних засадах оренди та договорів орендного типу. Обґрунтовується висновок про пріоритет норм спеціального законодавства перед загальним. На основі проведеного аналізу судової практики визначено, що судові органи дотримуються нечіткої позиції за спорами щодо набуття приватними підприємствами права приватної власності на військове майно з підстав, передбачених ч.2 ст. 777 ЦК України. Автором викрито недоліки та прогалини офіційного тлумачення судами українського законодавства (ЦК України, ГК України, законів „Про оренду державного та комунального майна“, „Про господарську діяльність у Збройних силах України“ та ін.) щодо переважного права наймача на придбання майна у разі його продажу. Надано пропозиції з реалізації договірного права оренди державного майна Збройних сил. Обґрунтовано доцільність формування автономного спеціального правового режиму використання майна Збройних сил України.

У Розділі 3 “Роль господарсько-правової роботи та практики правозастосування в забезпеченні соціальної спрямованості економіки” доведено на прикладі наявних проблем функціонування правових режиму оренди державного майна, що правова робота як засіб забезпечення соціальної спрямованості економіки відіграє суттєву роль.

У підрозділі 3.1. “Роль господарсько-правової роботи в притягненні до відповідальності за порушення договірних зобов'язань” надано критичну оцінку забезпечення соціальної спрямованості економіки в сучасній практиці правової роботи: її ролі у попередженні правопорушень у господарсько-зобов'язальних відносинах нівелюється та розчиняється в сукупності лише тих доручень, які видає керівництво підприємства. Узагальнено перелік суб'єктів захисту інтересів власника орендованого державного майна в процесі оренди: 1) юридичні служби орендодавців: Фонду державного майна України, його регіональних відділень і представництв, підприємств й організацій - балансоутримувачів, військових частин, організацій та установ Збройних сил України; 2) органи, які погоджують (дозволяють) оренду майна: органів, які вповноважені управляти державним майном (міністерства та відомства), Антимонопольного комітету України, а також органів охорони пам'яток під час погодження договорів оренди; 3)органів приватизації - під час погодження розрахунків орендної плати за нерухоме державне майно і рецензування звітів про оцінку об'єктів оренди, а також у разі визначення часток держави і орендаря в ЦМК орендованих підприємств та умов приватизації орендованого майна.

Запропоновано змінити вимоги до організації правової роботи у відділеннях Фонду держмайна, серед яких - підхід до централізованої формалізації контролю за виконанням умов договорів оренди, шляхом створення інформаційно-пошукової системи “ЕТАП-ОРЕНДА” в частині попереджувальних та перевірочних дій, а також автоматизованого нарахування штрафних санкцій і створення форм звітів для відображення фактів неналежного виконання або невиконання умов договорів і ведення претензійно-позовної роботи

У підрозділі 3.2. “Питання правозастосування стосовно забезпечення соціальної спрямованості економіки” доведено, що практика забезпечення соціальної спрямованості економіки на прикладі вивчення питань функціонування правового режиму оренди майна показала, що залишається актуальною проблемою юриспруденції пошук господарсько-правових методів і способів створення умов для ефективного використання об'єктів державної власності. До суб'єктивних причин порушення майнових інтересів держави під час оренди її майна можна віднести проблеми запровадження ДПП внаслідок недовіри до цієї форми альянсу, до об'єктивних - недостатню урегульованість окремих питань оренди, а також неузгодженість норм законодавства про оренду. Встановлено недоліки тлумачення норм судами проблеми захисту інте-ресів недержавних суб'єктів господарювання у межах ДПП. Доцільність започаткування таких досліджень у галузі науки господарського права обумовлена тим, що робота з договорами оренди є дуже важливою ланкою розв'язання тактичних завдань захисту прав орендаря. На основі проведеного дослідження зроблено висновок, що досягти загального позитивного результату у використанні правозастосування та засобів сприяння забезпеченню соціальної спрямованості економіки можливо лише за умови врахування цілісного характеру оренди як форми ДПП та вдосконалювання ГК України з урахуванням особливостей функціонування правового режиму використання державного майна на засадах оренди.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється у розкритті правового поняття оренди як форми ДПП, з'ясуванні її рис, ознак, змісту та обґрунтуванні пропозицій стосовно удосконалення правового статусу партнерів, правового режиму використання земельних ділянок як об'єкту ДПП, захисту недержавного суб'єкта господарювання від дискримінації у відносинах партнерства. У ході проведеного дослідження отримано такі основні результати:

1. Правове регулювання відносин оренди державного майна характеризується відсутністю певної ієрархії нормативних актів, які не створили єдиної системи супідрядності норм і не забезпечили повноцінної законодавчої бази для диференціації функцій правонаступництва орендаря в окремих галузях виробництва, що заважає становленню та розвитку ДПП в Україні. Також у співвідношенні актів, які видавалися пізніше (ГК України, Концепція розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві та ін.), з актами, які видавалися раніше (Закон України “Про оренду державного та комунального майна”) не спостерігається достатньої наступності. У зв'язку з цим іде процес утворення багаторівневого із значними нашаруваннями масиву актів законодавства рамкового характеру про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами, неузгоджених з ГК України.2. Легалізація визнання оренди формою ДПП дозволяє більш чітко прописати вимоги, які висуваються до органів державної влади та місцевого самоврядування за їх участю в господарському обороті. Господарсько-правова природа оренди як зазначеної форми характеризується наміром забезпечення соціальної спрямованості економіки. Внаслідок цього виникає необхідність посилення господарсько-правового впливу на стабілізацію економічного підходу до змін орендної плати шляхом заборони зсуву її розміру актами органів влади в односторонньому порядку.

3. Забезпеченню прибутковості соціально спрямованої економіки держсектора не сприяє занадто загальний характер норм Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Він унеможливлює автономію реалізації норм прямої дії при наявності тотожних положень у ГК України. Натомість у реалізації функції правонаступництва акціонерного товариства стосовно орендного підприємства спостерігаються колізії норм, що призводить до різної практики правозастосування при визнанні повноважень орендаря-правонаступника. Тому в умовах наявності загальногалузевого кодифікованого акта стає недоцільним застосування спеціального нормативного акта, який майже не відрізняється за змістом від положень ГК України. Водночас відміна згаданого закону про оренду сприяє вдосконаленню визначення правового режиму оренди державного майна з урахуванням спрощення вимог до дій правозастосування суду, які є елементом правового режиму. Для запобігання колізій норм доцільно відмінити дію Закону України “Про оренду державного та комунального майна” внаслідок проведення на його базі кодифікації й внести відповідні зміни до Господарського кодексу України та іншого законодавства.

4. Гарантією утворення цілеспрямованої системи заходів господарсько-правового стимулювання партнерів до виконання зобов'язань з використання державного та комунального майна на засадах, запропонованих партнерами, є поглиблення кодифікації положень господарського законодавства (ст. 8, 179, 180, 181, 182, 183, 184, 185, 186, 187,188, 216, 218, 283, 284, 285, 286, 287, 288, 289, 291, 292 та ін.). Обґрунтовано пропозиції до поглиблення кодифікації положень про оренду державного майна, а саме обґрунтовано як підставу спеціальної систематизації диференціацію господарської правосуб'єктності орендодавця та орендаря. Внутрішня структура та специфічні особливості правового статусу орендодавця й орендаря дозволяють визначити, що їх господарська правосуб'єктність не є тотожною стосовно державного та комунального майна при реалізації прав і виконанні зобов'язань ДПП. Тому доцільно закріпити у ст. 5 ГК України повноваження Кабінету Міністрів України та органів виконавчої влади щодо відповідальності за підміну правового режиму оренди державного майна політичними рішеннями та віднесення до компетенції Кабінету Міністрів України повноважень щодо персоніфікації відповідальності за порушення зобов'язань орендодавця.

5. Правове регулювання оренди державного майна як форми ДПП має недоліки ідентичності правових режимів відносин оренди та відносин партнерства (у частині розподілу та мінімізації ризику, персоніфікації відповідальності держави як партнера за договором оренди підприємства як цілісного майнового комплексу). Оформлення відносин оренди як форми партнерства лише на засадах договору оренди або лише договору у межах ДПП слід розглядати неадекватним підходом. Він не надає підстав для подолання правових колізій, закладених у ГК України, ЦК України, земельному законодавстві, законодавстві про оренду державного та комунального майна, про місцеве самоврядування та ін., тому пропонується деталізувати у ГК України законоположення щодо оренди як форми партнерства. При цьому у партнерських відносинах необхідно підсилити право орендаря на оренду земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт оренди (нерухоме майно), і трансформувати це право в обов'язок орендодавця.

6. Аналіз законопроектів, які передбачали регулювання відносини ДПП в Україні та досвід правового регулювання відносин ППП в інших країнах показали, що визнання у законодавстві оренди державного майна формою ДПП, а земельних ділянок - об'єктом ДПП розширює склад типових та примірних угод як елементів формулярного права. Водночас обсяг господарсько-правового регулювання відносин оренди державного майна, затверджений у ГК України, слід визнати достатнім та необхідним, аби вважати його максимально завершеним стосовно мінімізації ризику сторін договору та забезпечення соціальної спрямованості економіки, що робить доцільним формування правового режиму без Закону України “Про оренду державного та комунального майна” внаслідок його відміни.

7. Відсутність мораторію на продаж надлімітного майна військових частин та інших структур Збройних сил України у загальному і спеціальному правовому режимі його використання закономірно породжує правовий нігілізм та не стимулює до передачі його в оренду чи концесію, що зашкоджує розвитку ДПП як основи його використання.

8. Господарська оренда державного майна як правова форма ДПП - це тип договірного використання державного та комунального майна, який відповідає сукупності ознак довготривалості відносин (від 5 до 50 років) та узгодження на цей період довгострокових стратегій економічного розвитку публічного партнера із стратегією діяльності орендаря внаслідок взаємопов'язаності сторін спільними зобов'язаннями забезпечення соціальної спрямованості економіки, розподілу ризиків та відповідальності. Таке формулювання має принциповий характер для захисту організаційно-майнових прав в партнерських угодах і є свідченням виокремлення в законодавстві їх господарсько-правової природи.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Шликов Д.В. Конкуренція норм про оренду державного майна (як підстава вдосконалення правового режиму) / Д.В. Шликов // Вісн. Луганського держ. ун-ту внутрішніх справ. - 2006. - Вип. № 4. - С. 123-131.

2. Шликов Д.В. Використання майна Збройних сил України за договорами орендного типу / Д.В. Шликов // Вісн. Запоріз. юрид. ін-ту. - 2007. - № 2/39. - С. 52-59.

3. Шликов Д.В. Акценти у визначенні орендної плати (господарсько-правовий аспект) / Д.В. Шликов // Право України. - 2007. - № 12. - С. 44-47.

4. Шликов Д.В. Питання вдосконалення законодавства про оренду державного та комунального майна / Д.В. Шликов // Наук. вісн. Чернівец. нац. ун-ту ім. Ю.Федьковича - 2008. - Вип. №. 461 - С. 35-38.

5. Шлыков Д. В. Практические проблемы создания хозяйственно-процессуальной формы / Д.В. Шлыков // Збір. наук. пр. Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля (на підставі матеріалів Х міжнар. наук.-практ. конф. „Університет і регіон”). - Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля, 2004. - С. 246.

6. Шлыков Д.В. Актуальность проблем регулирования организационно-хозяйственных отношений / Д. В. Шлыков // Збір. наук. пр. Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля (на підставі матеріалів ХІ міжнар. наук.-практ. конф. „Університет і регіон”). - Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля, 2006. - Ч. ІІ - С. 180-181.

7. Шлыков Д. В. Проблемы аренды имущества в юридической практике и юридическом образовании / Д. В. Шлыков // Проблеми господарського права і методика його викладання: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 12-13 травня 2006 р.). - Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2006. - С. 208-211.

8. Шликов Д.В. Вдосконалення претензійно-правової роботи з договорами оренди державного майна / Д. В. Шликов // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку : зб. наук. доп. за матеріалами ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Луцьк, 23-24 берез. 2007 р.). - Луцьк, 2007. - С. 207-208.

9. Шлыков Д.В. Проблемы субаренды земли в украинском законодательстве/ Д.В. Шлыков // Збірник наукових праць Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля (на підставі матеріалів XII міжнар. наук.-практ. конф. „Університет і регіон”). - Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля, 2007,- Ч. 2. - С. 158-159.

Анотація

Шликов Д.В. Правова природа оренди майна як форми державно-приватного партнерства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - господарське право, господарсько-процесуальне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2010.

Дисертацію присвячено комплексному аналізу наукових думок, поглядів, концепцій, чинного законодавства України й законодавства зарубіжних країн, судової практики у сфері оренди державного та комунального майна. В роботі проаналізовано нову для українського господарського законодавства правову категорію - “оренда як форма ДПП”.

За результатом проведеного аналізу наводиться низка обґрунтованих доказів на користь того, що партнерським угодам закономірно відводиться роль юридичного інструменту зведення (споруджування) в єдиний альянс мотивації суб'єктів стосовно концентрації підприємницьких та державних ініціатив, коштів, ризиків заради певних своїх цілей, інтересів та потреб. Але при цьому вони мають намір реалізувати і спільну ціль - підтримати забезпечення соціальної спрямованості економіки завдяки об'єднанню майна (активів) - з одного боку і інвестицій, управлінських та інших ресурсів, підприємницьких ініціатив - з іншого.

У результаті дослідження розроблено нові наукові положення та пропозиції щодо вдосконалення договірних відносин внаслідок розвитку формулярного права у сфері оренди державного та комунального майна, які повною мірою здатні створити для суб'єктів господарювання дійовий та ефективний механізм регулювання відносин ДПП, сприятимуть його становленню.

Аннотация

Шлыков Д.В. Правовая природа аренды имущества как формы государственно-частного партнерства. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 - хозяйственное право, хозяйственно-процессуальное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию правового регулирования аренды государственного и коммунального недвижимого имущества как формы государственно - частного партнерства (далее - ГЧП).

В работе аргументированы выводы относительно понятия, признаков, целей и функций ГЧП, предложены направления совершенствования законодательства, регулирующего статус партнёров, уточнено определение ГЧП.

Исследованы аргументы относительно актуальности признания аренды имущества формой ГЧП. Показана аналитическая затребованность и практическая полезность научного осмысления традиционной аренды государственного и коммунального имущества как современной правовой формы. Раскрыта сущность преимуществ правовой формы партнерства с государством для негосударственных субъектов хозяйствования - это набор гарантий и преференций по правовому режиму использования объекта аренды, упрощение доступа к государственной инфраструктуре и др. Обосновывается критическое отношение к принятию предложенного в проекте Закона об основных принципах взаимодействия государства с частными партнерами. Намерение закрепления в законодательстве признаков аренды как формы ДПП одобряется автором. Указаны пути наполнения правового статуса негосударственного субъекта хозяйствования социальным содержанием, позитивной ролью в решении общезначимых экономических и социальных задач.

На основании анализа хозяйственной практики и договорных взаимоотношений органов местной власти и местного самоуправления с негосударственными субъектами хозяйствования обосновано заключение, что правовой режим использования государственного и коммунального имущества на принципах аренды выглядит незавершенным, несовершенным и не способным установить необходимый баланс между публичными и частными правами сторон партнерства. В соответствии с выявленными признаками ГЧП, конкретизировано определение понятия аренды как его формы.

Автор признает государственную гарантию наиболее характерным хозяйственно-правовым средством и обосновывает весомую роль юридических требований к ГЧП. Обосновывается предложение об объединении законоположений об аренде ГК Украины и других нормативных актов об аренде в целостную систему, которая регулировала бы родственные общественные отношения относительно аренды имущества и ГЧП. Представлены таблицы размещения нормативного материала Закона об аренде государственного и коммунального имущества в ГК Украины и поглощения оставшейся его части другими Законами. Обобщена судебная практика по вопросам соотношения норм общего и специального Закона относительно аренды военного имущества. Предлагается закрепить в ХК Украины положение, в соответствие с которым право аренды земельного участка, как объекта ГЧП, корреспондирует с обязанностью арендодателя в зависимости от наличия договора аренды на имущество.

Отдельное внимание уделено практике правоприменения. Обосновываются предложения по усовершенствованию порядка проведения правовой работы и изменению хозяйственного законодательства.

Annotation

Shlykov D. V. The legal nature of property leasing as a form of national - private partnership. - Manuscript.

Dissertation for the obtaining of the degree of the doctor of legal sciences in the speciality 12.00.04 - Economic Law, Economic and Formal Law. - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudri, Kharkov, 2010.

The thesis deals with the complex analysis of scientific thoughts, views and concepts of Ukraine legislation and the legislation of foreign countries, judicial practice, in the sphere of national and public property. New form Ukrainian economic legislation as a judicial category has been analysed in this paper. It is a leasing as a form of national private property.

As a result of this analysis we considered a role of partnership to be very low. The partnership must be given a role of legal, judicial mechanism in the alliance of subjects motivation according to the partnership's concepts and state's initiatives, costs, risks for the sake of their objectives, interests and demands. But at the same time they must have a tendency to achieve their common goal, they must support the provisition of economic social directions due to the property uniting. On the one hand it must be investings of different resources, on the other hand it must be proprietorship's initiatives.

New scientific solutions have been worked out. New proposals have been given to accelerate the development of legislation formation in the sphere of national and private leasing, which must be a base of economic subjective and efficient mechanism to regulate the national private property relations and to contribute to its formation.

Размещено на Allbest.ru