Предмет дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є міжнародно-правова регламентація кримінальної юрисдикції держав у внутрішніх водах і територіальному морі, практика її реалізації та перспективи розвитку.

Методи дослідження. Наукова обґрунтованість сформульованих висновків визначається сукупністю багатьох методів наукового пізнання, обраних з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об'єкта та предмета. Методологічне підґрунтя дисертації становлять загальнонаукові методи пізнання, а також спеціальні методи правової науки. Широко використано діалектичний метод, що дало можливість розглянути досліджуваний предмет у розвитку та взаємозв'язку з іншими явищами, з'ясувати його сутність та властивості. За допомогою системно-структурного методу досліджено договірний механізм регламентації принципів кримінальної юрисдикції держав щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах та територіальному морі як цілісну структуровану систему, виокремлено її елементи й проаналізовано їх співвідношення та взаємозв'язок. Історичний метод дав змогу проаналізувати етапи становлення теоретичної та правової бази застосування територіальної і квазітериторіальної кримінальної юрисдикції держав; дослідити еволюцію доктрини та практики у сфері здійснення кримінальної юрисдикції прибережними державами й державами прапора у внутрішніх водах і територіальному морі. У процесі дослідження використано такі загальнологічні методи пізнання, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, абстрагування, узагальнення. Прогностичний метод дозволив визначити необхідні напрями та перспективи розвитку міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності на морі; розробити пропозиції щодо вдосконалення міжнародно-правової регламентації кримінальної юрисдикції держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі. Формально-юридичний метод як один із спеціальних методів правової науки використано для тлумачення та інтерпретації положень міжнародно-правових угод, резолюцій міжнародних організацій, рішень міжнародних і національних судів, що визначають процедуру здійснення кримінальної юрисдикції держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах та територіальному морі, і співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю на морі. Використання порівняльно-правового методу дало можливість проаналізувати загальні тенденції та особливості правової регламентації, доктринального підґрунтя та національної імплементації положень міжнародного права щодо здійснення кримінальної юрисдикції державами у внутрішніх водах та територіальному морі. Зокрема, нормативне порівняння було використано для розгляду та зіставлення умов міжнародних угод, що регламентують кримінальну юрисдикцію держав у внутрішніх водах і територіальному морі; концептуальне порівняння дозволило проаналізувати та сформулювати основні концепції морської кримінальної юрисдикції, їх вплив на становлення сучасного доктринально-правового підходу до проблеми здійснення державами своєї кримінальної юрисдикції на морі. Методи дослідження використовувалися на принципах взаємозв'язку та взаємозалежності, що забезпечило повноту й достовірність отриманих результатів.

Дослідження ґрунтується на великій за обсягом нормативній базі, яку склали досліджені автором міжнародно-правові звичаї, багатосторонні та двосторонні міжнародні договори, чинне законодавство України, норми зарубіжного законодавства, резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних та національних судів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням кримінальної юрисдикції держав у внутрішніх водах і територіальному морі, за результатами якого сформульовано й науково обґрунтовано нові положення та висновки, до найбільш вагомих з яких належать такі:

вперше:

- розкрито сутність і запропоновано авторську дефініцію поняття морської кримінальної юрисдикції держав як сфери державної влади, що забезпечує кримінально-правову охорону правопорядку на морських просторах і в міжнародно-правовому контексті може бути визначена як правомочність, якою володіє держава, на вжиття всіх необхідних заходів для кримінального переслідування та покарання винних у вчиненні кримінального правопорушення на морі, а також забезпечення здійснення кримінального переслідування за допомогою здійснення інтердикції;

- визначено структуру договірного міжнародно-правового механізму регламентації кримінальної юрисдикції стосовно злочинів, учинених на морі, який складають три категорії міжнародних угод: 1) міжнародні угоди, що регламентують міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю (так звані антикримінальні конвенції); 2) конвенції з міжнародного морського права, які регламентують правовий статус і правовий режим морських просторів, включаючи питання кримінальної юрисдикції; 3) двосторонні угоди, що регламентують взаємини держав у вирішенні юрисдикційних питань;

- надано визначення поняття «інтердикція» як компонента морської кримінальної юрисдикції - примусової юрисдикції щодо морських суден, що забезпечує можливість здійснення кримінального переслідування осіб, які скоїли злочини на морі, та суттєво відрізняє її від кримінальної юрисдикції щодо злочинів, учинених на сухопутній території держави;

- розроблено та запроваджено в науковий обіг концепцію «конвенційної» морської кримінальної юрисдикції, право на яку держава, що не є державою прапора, одержує на підставі відповідних міжнародних угод; виявлено основні тенденції та перспективи розвитку цього різновиду морської кримінальної юрисдикції:

- надано науковий аналіз теоретичних підстав і практичних аспектів обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі на підставі рішення Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй відповідно до Глави VII Статуту ООН;

- систематизовано й узагальнено основні умови обмеження кримінальної юрисдикції прибережної держави у внутрішніх водах і територіальному морі, що містяться в двосторонніх угодах України;

- запропоновано прийняття Протоколу до Конвенції з морського права 1982 р., в якому на багатосторонньому рівні мають бути відображені, серед іншого, два відносно самостійні комплекси питань: 1) міжнародно-правова регламентація примусової юрисдикції щодо іноземних суден (інтердикції) у внутрішніх водах і територіальному морі; 2) міжнародно-правова регламентація обмежень права прибережної держави здійснювати кримінальне переслідування членів екіпажів іноземних морських суден, яким інкримінується вчинення певної визначеної категорії злочинів на борту суден, що перебувають у внутрішніх водах або територіальному морі;

удосконалено:

- наукову позицію, відповідно до якої юридична природа морської кримінальної юрисдикції щодо злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі, обумовлюється правовим статусом місця злочину як державної території, внаслідок чого, як загальне правило, існує пріоритет кримінальної юрисдикції місцевої влади над юрисдикцією держави прапора судна і третіх держав;

- концепцію квазітериторіальної кримінальної юрисдикції держави прапора, яка ґрунтується на положенні, згідно з яким для пояснення правової природи цієї юрисдикції судно розглядається як умовна територія («квазітериторія») держави, прапор якої воно несе;

- характеристику основних тенденцій еволюції міжнародно-правової доктрини і практики держав стосовно конкуренції юрисдикцій прибережної держави і держави прапора у внутрішніх водах і територіальному морі;

- пропозиції, спрямовані на вдосконалення міжнародно-правової регламентації кримінальної юрисдикції держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі;

дістали подальшого розвитку:

- система наукових уявлень про визначення поняття кримінальної юрисдикції держав як категорії міжнародного права;

- наукові погляди на проблему реального зв'язку між судном і державою, прапор якої воно несе, у контексті ефективності кримінальної юрисдикції держави прапора судна; з'ясовано, що за її відсутності кримінальна юрисдикція держави прапора не відповідає правовій природі цього правового інституту;

- науковий аналіз міжнародно-правових підстав обмеження кримінальної юрисдикції прибережних держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі;

- аргументація висновку про існування суттєвої прогалини в міжнародно-правовій регламентації кримінальної юрисдикції держав стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі, що створює серйозні перешкоди для ефективної протидії морській злочинності.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в ході дисертаційного дослідження висновки та положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері - для подальшого розвитку міжнародного морського та міжнародного кримінального права, розв'язання наукової проблеми визначення поняття морської кримінальної юрисдикції; у нормотворчій та правозастосовній діяльності - як теоретична основа для вдосконалення норм, які регламентують кримінальну юрисдикцію стосовно злочинів, вчинених на морі; у сфері законотворчої діяльності Верховної Ради України - зокрема, при опрацюванні законопроектів України «Про внутрішні води, територіальне море й прилеглу зону України»; у практичній діяльності органів держави, до компетенції яких належать розгляд та вирішення питань, пов'язаних з кримінальним переслідуванням осіб, які вчинили злочини у внутрішніх водах і територіальному морі прибережних держав; Міністерством закордонних справ України - при обґрунтуванні позиції України в переговорах за участю України; у навчальному процесі - при викладанні таких дисциплін, як «Міжнародне право», «Міжнародне морське право», «Міжнародне кримінальне право», при розробці методичних рекомендацій, наукових коментарів і навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення, узагальнення, оцінки і висновки, рекомендації та пропозиції одержані здобувачем на базі власних досліджень у результаті опрацювання й аналізу нормативно-правових, доктринальних джерел та юридичної практики.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження доповідались на засіданні відділу міжнародного права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України, а також на таких міжнародних науково-практичних конференціях: Мiжнародній науково-практичній конференцiї «К вопросу о международно-правовой регламентации уголовной юрисдикции в отношении пиратства и других преступлений, совершаемых на море» (9 жовтня 2009 року, Мiжнародний гуманiтарний університет, м. Одеса); Українсько-нiмецькій конференцiї «Вирiшення спорiв у сучасному морському піратстві» (23-24 жовтня 2009 року, центр дослiджень Схiдної і Пiвденно-Схiдної Європи, м. Регенсбург); Нiмецько-українсько-польській науково-практичній конференцiї «Безопасность и защищенность на море и осуществление действующих правил государствами флага» (25-27 червня 2010 року, Iнститут Схiдноєвропейського права).

Публікації. Основні положення дисертації відображені автором у чотирьох наукових статтях та двох тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 246 сторінок, у тому числі 32 сторінки - список використаних джерел (309 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, охарактеризовано стан її наукової розробленості, визначені мета, завдання, об'єкт, предмет, методологія наукового дослідження, сформульовано положення, в яких розкривається наукова новизна дисертації.

Розділ 1 «Поняття та міжнародно-правові принципи морської кримінальної юрисдикції держав» складається з трьох підрозділів та висновків до розділу.

У підрозділі 1.1. «Кримінальна юрисдикція держав як категорія міжнародного права» розкриваються концептуальні засади поняття «кримінальна юрисдикція держави» у контексті міжнародного права. Висвітлюються наукові погляди вітчизняних і зарубіжних вчених щодо визначення, структури та класифікації принципів кримінальної юрисдикції держави.

Проаналізовано загальновизнані юрисдикційні принципи: територіальний; принцип «держави прапора»; активний персональний принцип; пасивний персональний принцип; захисний принцип, принцип універсальності. Підкреслюється, що в умовах різкого зростання масштабів морської злочинності, поряд із застосуванням територіального принципу і принципу «держави прапора» особливого значення набуває пасивний персональний принцип кримінальної юрисдикції, який дає змогу державі, громадяни якої стали потерпілими від вчиненого на морі злочину та яка є найбільш зацікавленою у кримінальному переслідуванні винних осіб, претендувати на здійснення своєї юрисдикції. Крім того, ефективним може бути широке впровадження в практику боротьби зі злочинами на морі захисного принципу юрисдикції, який дозволяє досягти неминучості покарання за допомогою активної позиції держави, інтереси якої були порушені злочином. За умов сучасної безкарності морської злочинності через політичні, юридичні та юрисдикційні неузгодженості знову набуло актуальності питання про застосування принципу універсальної юрисдикції по відношенню до актів насильства на морі.

У підрозділі 1.2. «Договірний механізм регламентації принципів морської кримінальної юрисдикції держав у міжнародному праві» досліджено становлення та розвиток міжнародно-правової системи регламентації кримінальної юрисдикції стосовно злочинів, учинених на морі. Сформульовано поняття «морська кримінальна юрисдикція», як сфери державної влади, що забезпечує кримінально-правову охорону правопорядку на морських просторах. Морська кримінальна юрисдикція може бути здійснена через законодавчу, виконавчу (примусову) та судову діяльність держави. Вона містить елементи як законодавчої і судової юрисдикцій, так і виконавчої (примусової). Разом із законодавчою сферою дії морська кримінальна юрисдикція включає широку правозастосовчу сферу: судовий розгляд справи по кримінальному обвинуваченню, кримінально-процесуальну й оперативно-розшукову діяльність уповноважених державою органів, а також інші заходи, що забезпечують здійснення судового і досудового розгляду справи (арешт, огляд, затримання судна) та покарання особи, яка вчинила злочин на морі.

На думку автора, структура договірного механізму регламентації принципів морської кримінальної юрисдикції складається з трьох категорій відповідних міжнародних угод: 1) договори, що регламентують міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю (так звані антикримінальні конвенції); 2) конвенції з міжнародного морського права, які регламентують правовий статус і правовий режим морських просторів, включаючи питання кримінальної юрисдикції; 3) двосторонні угоди, що регламентують взаємини держав у вирішенні юрисдикційних питань. У підрозділі міститься системне дослідження юрисдикційних положень міжнародних договорів, які регламентують міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю.

У підрозділі 1.3. «Інтердикція як елемент морської кримінальної юрисдикції: поняття та міжнародно-правові підстави» сформульовано й обґрунтовано поняття інтердикції - особливої форми примусової морської кримінальної юрисдикції щодо морських суден, яка забезпечує можливість здійснення кримінального переслідування осіб, що скоїли злочини на морі. Проаналізовано форми та умови здійснення інтердикції. Відзначається, що зростаюча небезпека злочинів, учинених на морі, та необхідність активізації міждержавного співробітництва щодо їх стримування потребують подальшої детальної регламентації «забезпечувальної юрисдикції». Підкреслено, що у цілому примусова морська кримінальна юрисдикція здійснюється прибережною державою і державою прапора; у відкритому морі діє принцип виняткової юрисдикції держави прапора. Однак у випадках, коли протиправна діяльність на морі особливо небезпечна для загального міжнародного порядку та коли держави не здатні або не бажають здійснювати свою юрисдикцію над суднами, що ходять під їх прапором, або якщо судно не піднімає прапор, виникає необхідність у непрапорній юрисдикції держав.

Розділ 2 «Міжнародно-правова характеристика та юридична природа кримінальної юрисдикції держав у внутрішніх водах і територіальному морі» складається з трьох підрозділів та висновків.

У підрозділі 2.1. «Міжнародно-правова характеристика та юридична природа кримінальної юрисдикції прибережної держави стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі» розглядаються історичні передумови і правові основи кримінальної юрисдикції прибережної держави щодо злочинів, учинених на її морській території. Проаналізовано становлення ідеї поширення юрисдикції держави на морські води. Зокрема, зазначено, що вперше вона виникла у Стародавньому світі, хоча поняття територіальних і внутрішніх вод тоді не існувало. Після розпаду Римської імперії моря були відкриті для злочинності. Звертається увага на те, що поширення влади на морську територію у той час в основному переслідувало мету боротьби з морською злочинністю і було обумовлене необхідністю забезпечення безпеки морського судноплавства.

Юридична природа морської кримінальної юрисдикції щодо злочинів, які вчиняються у внутрішніх водах і територіальному морі, зумовлюється правовим статусом останніх. Дослідження еволюції міжнародно-правової доктрини дало змогу дійти висновку, що наукові погляди на правову природу юрисдикції держави в межах її морської території можуть бути поділені на дві групи, одна з яких визнає поширення суверенітету прибережної держави на її територіальне море, а друга розглядає територіальні води як частину відкритого моря і, відповідно, не підпорядковує їх суверенітету прибережної держави.

Підрозділ 2.2. «Міжнародно-правові підстави та юридична природа кримінальної юрисдикції держави прапора стосовно злочинів, вчинених у внутрішніх водах і територіальному морі» присвячений розгляду юрисдикції держави прапора у міжнародному праві. Спір про правову природу юрисдикції держави прапора ведеться з давніх часів. У дисертації розглянуті різні концепції юридичної природи юрисдикції держави прапора. Автор підтримує і розвиває квазітериторіальну теорію кримінальної юрисдикції держави над судном, що несе її прапор, яка виходить з того, що судно розглядається як умовна територія («квазітериторія») держави. Квазітериторіальною юрисдикцією держави є юрисдикція держави стосовно подій, об'єктів та осіб, що були вчинені та перебували на суднах, які ходять під прапором цієї держави.

Специфіка морської кримінальної юрисдикції визначається не тільки правовим статусом морської території, на якій вчинено злочин, а й правовим статусом судна, на борту якого вчинено злочин. Статус різних категорій суден зумовлює відмінності в обсязі юрисдикційних повноважень влади держави прапора. Військові кораблі та інші державні судна, які експлуатуються в некомерційних цілях, користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції прибережних держав з огляду на те, що їх зв'язок з державою прапора є найбільш реальним і суттєвим. На торговельні судна принцип імунітету від кримінальної юрисдикції прибережної держави не поширюється.

На думку дисертанта, безперечним є той факт, що ефективне здійснення юрисдикції держави над суднами під своїм прапором - дієвий засіб забезпечення безпеки мореплавання. Звертається увага на те, що за останні кілька десятиліть контроль держави прапора стає все менш адекватним і здатним захистити життя, гідність, власність осіб, які перебувають на судні, до чого значною мірою призвело поширення практики присвоєння або зміни прапора з метою запобігання контролю (феномен «зручний прапор»).

У підрозділі 2.3. «Конкуренція юрисдикції прибережної держави і держави прапора у внутрішніх водах і територіальному морі: еволюція міжнародно-правової доктрини і практики» розглядається комплекс питань, пов'язаних із юрисдикційними колізіями, що виникають у разі скоєння злочинів у внутрішніх водах і територіальному морі.

У випадку вчинення правопорушення на судні, що перебуває в морі, територіальна юрисдикція в її традиційному сенсі суміщається з квазітериторіальною юрисдикцією держави прапора. У цьому разі виникає паралельна, конкуруюча юрисдикція. У підрозділі висвітлюється зміст двох традиційних концепцій, які відображають ставлення до проблеми колізії кримінальної територіальної юрисдикції прибережної держави та квазітериторіальної юрисдикції держави прапора у внутрішніх водах і територіальному морі: англо-американської та франко-італійської. Згідно з англо-американською концепцією судна у внутрішніх і територіальних водах держави формально визнаються повністю підпорядкованими її кримінальній юрисдикції; франко-італійська практика більш схильна до обмеження своєї кримінальної юрисдикції справами, які порушують порядок і спокій на березі.

Спираючись на детальний аналіз міжнародно-правової доктрини та практики держав з вирішення спорів про кримінальну юрисдикцію щодо злочинів, вчинених на морській території однієї зі сторін, двосторонніх угод держав, внутрішніх державних актів у цій сфері, автор робить висновок, що сьогодні значних розбіжностей між позицією країн, що дотримуються англо-американської та франко-італійської концепцій, майже не існує: у світовій практиці спостерігається зближення підходів держав до розв'язання цієї проблеми.