Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 343.33:[341.4](477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Кримінальна відповідальність за геноцид (порівняльний аналіз)

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Строкова Ірина Ігорівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Глушков Валерій Олександрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Осадчий Володимир Іванович, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, професор кафедри теорії держави та права факультету соціології та права;

кандидат юридичних наук, доцент Усатий Григорій Олександрович, Національний інститут стратегічних досліджень, заступник завідувача відділу стратегій розвитку громадянського суспільства та протидії корупції.

Захист відбудеться “15” березня 2010 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “12” лютого 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.П. Сиза

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Геноцид належить до найбільш небезпечних злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Небезпечність його визначається тим, що він ставить під загрозу існування окремих груп людей на підставі національних, етнічних, расових, релігійних та інших ознак. Лише впродовж минулого століття від масового знищення через національну, етнічну чи расову приналежність або релігійні переконання у світі потерпілими стали декілька мільйонів осіб. Однак усвідомлення світовою спільнотою суспільної небезпеки таких діянь та їх правова оцінка відбулися лише в середині ХХ ст. Наслідком цього стало прийняття Конвенції ООН “Про попередження злочину геноциду та покарання за нього” від 9 грудня 1948 р. (далі - Конвенція 1948 р.), яка надала поняття геноциду як міжнародному злочину та визначила принципи і підстави кримінальної відповідальності за його вчинення.

Незважаючи на такі дії ООН, прояви геноциду не було зупинено та з часу прийняття Конвенції 1948 р. було зафіксовано понад півсотні таких злочинів.

З метою попередження геноциду були створені Югославський (1991 р.) та Руандійський (1992 р.) трибунали, а в липні 2002 р. почав діяти Міжнародний кримінальний суд, який уповноважений здійснювати юрисдикцію стосовно осіб, які вчинили геноцид. Це дозволяє стверджувати, що сьогодні протидія геноциду є актуальною проблемою сучасності.

Теоретичні дослідження проблем кримінальної відповідальності за геноцид розпочалися в 50-х роках минулого сторіччя та були проведені такими вченими: М.М. Андрюхіним, І.Г. Барсеговим, І.П. Блищенком, В.М. Вартаняном, Л.Н. Галенською, Л.В. Іногамовою-Хегай І.І. Карпецем, О.Г. Кибальником, М.І. Костенком, В.М. Кудрявцевим, Р. Лемкіним, О.В. Малаховою, А.В. Наумовим, В.А. Номоконовим, В.П. Пановим, А.І. Полтораком, Ю.О. Решетовим, Н.А. Сафаровим, І.Г. Соломоненком, А.Н. Трайніним, О.М. Трикоз, Г.І. Тункіним, І.В. Фісенком, У.А. Шабасом та ін. У наукових працях були визначені основні ознаки геноциду як міжнародного злочину та розглянуті теоретичні і практичні аспекти застосування кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за його вчинення.

Поява в КК України розділу “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку” зумовила подальше дослідження теоретичних та практичних проблем кримінальної відповідальності за геноцид вітчизняними вченими, серед яких: М.С. Аль-Захарна, В.П. Базов, О.О. Бахуринська, М.В. Буроменський, В.К. Грищук, Н.А. Зелінська, О.М. Костенко, М.Й. Коржанський, А.А. Маєвська, П.П. Михайленко, В.О. Навроцький, В.П. Попович, А.В. Савченко, Є.Л. Стрельцов, М.І. Хавронюк, С.С. Яценко та ін. Констатуючи значний внесок цих вчених у розроблення проблем кримінальної відповідальності за геноцид, слід зазначити, що їх дослідження проводилися в межах характеристики злочинів проти миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку та стосувалися лише окремих аспектів теорії і практики застосування ст.442 КК України. Комплексних монографічних досліджень питань кримінальної відповідальності за геноцид на цей час в Україні фактично не проводилося. Тому теоретичне розроблення цієї проблеми сприятиме правотворчій та правозастосовній діяльності, а дослідження є актуальним для теорії кримінального права.

Зазначене обґрунтовує актуальність дослідження проблем кримінальної відповідальності за геноцид, яка зумовлена, з одного боку, необхідністю розроблення в теорії кримінального права концептуального підходу до визначення геноциду та його кваліфікуючих ознак, а з іншого - потребами практики у науково-обґрунтованих рекомендаціях щодо застосування відповідних норм КК України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведено відповідно до Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр., затвердженої Указом Президента України від 13.12.2003 № 1433; Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18.03.2004 № 1629-ІV. Тема дослідження відповідає пріоритетним напрямам фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004-2009 рр., затвердженого наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 та включена до планів проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Київському національному університеті внутрішніх справ на 2007 р. Тему зареєстровано у Переліку тем дисертаційних досліджень із проблем держави і права (Академія правових наук України, Харків).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є проведення порівняльного аналізу кримінальної відповідальності за геноцид за кримінальним законодавством України, держав романо-германської правової сім'ї та визначення напрямів удосконалення відповідних норм вітчизняного законодавства.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

– проаналізувати історію виникнення геноциду як соціального та правового явища та розглянути наукові підходи щодо його сутності;

– провести порівняльний аналіз змісту ознак складу злочину “геноцид” за кримінальним законодавством України та держав романо-германської правової сім'ї;

– розглянути проблеми імплементації міжнародних норм, які передбачають відповідальність за геноцид, у кримінальне законодавство України;

– визначити межі кваліфікації посягання як геноциду згідно з міжнародними правом та кримінальним правом України;

– вивчити матеріали практики міжнародних трибуналів щодо застосування норм, які передбачають відповідальність за геноцид, та розробити рекомендації щодо ефективного застосування ст.442 КК України;

– з'ясувати співвідношення геноциду із суміжними злочинами за кримінальним законодавством України та особливості його вчинення в співучасті;

– провести порівняльний аналіз покарань, що можуть застосовуватися за вчинення геноциду за кримінальним законодавством України та держав романо-германської правової сім'ї;

– сформулювати, на підставі проведеного дослідження, пропозиції щодо вдосконалення положень КК України, пов'язаних із відповідальністю за геноцид.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері безпеки існування національних, етнічних, расових, релігійних та інших груп людей.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за геноцид (порівняльний аналіз).

Методи дослідження. Обґрунтованість та достовірність наукових результатів забезпечувалися використанням загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання.

Теоретичним фундаментом дисертації є діалектичний метод наукового пізнання, який використовувався у всіх розділах роботи для поглиблення понятійного апарату, визначення змісту ознак складу злочину геноциду, і загальнонаукові та спеціальні методи, що базуються на ньому.

Історико-правовий метод (підрозділи 1.1, 1.2, 3.1) застосовувався під час дослідження історії виникнення геноциду як соціального та правового явища та становлення і розвитку кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину.

Системний метод (підрозділи 2.1, 3.3) дозволив проаналізувати систему об'єктів геноциду за кримінальним правом України та покарання, які можуть застосовуватися за вчинення цього злочину.

Догматичний метод (розділи 1 та 2) використовувався для тлумачення окремих термінів, понять, термінологічних і понятійних зворотів.

Порівняльно-правовий (розділи 1, 2 та 3) застосовувався для проведення порівняльного аналізу ознак складу злочину геноцид за КК України та законодавством держав романо-германської правової сім'ї.

Метод структурно-функціонального аналізу (розділи 2, 3) дозволив сформулювати пропозиції щодо вдосконалення норм чинного КК України, які передбачають відповідальність за геноцид, та практичні рекомендації щодо їх застосування.

Емпіричну базу дослідження склали вивчення кримінальних справ, що розглядалися Югославським і Руандійським міжнародними трибуналами, а також анкетування й інтерв'ювання слідчих та оперативних працівників органів внутрішніх справ (усього 300 осіб).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є одним із перших в Україні монографічним дослідженням, у якому проведено порівняльний аналіз теоретичних та практичних аспектів застосування кримінальної відповідальності за геноцид за кримінальним законодавством України та держав романо-германської правової сім'ї, обґрунтовується ряд нових теоретичних положень і висновків, які розширюють наукове уявлення про геноцид, та сформульовано пропозиції щодо вдосконалення норм чинного кримінального законодавства України, що передбачають кримінальну відповідальність за його вчинення.

Наукова новизна дослідження відображена в таких основних положеннях:

вперше:

– проведено порівняльний аналіз ознак складу злочину геноцид за кримінальним законодавством України та держав романо-германської правової сім'ї, на основі чого окреслено окремі напрями вдосконалення кримінального законодавства України;

– залежно від рівня кодифікованості норм міжнародного права охарактеризовано основні періоди становлення і розвитку кримінальної відповідальності за геноцид: 1) Нюрнберзький; 2) Постнюрнберзький; 3) Гаазький; 4) Римський;

– запропоновано зміни до чинної редакції ч.1 ст.442 КК України шляхом запровадження в диспозиції цієї норми підпунктів та зменшення розміру покарання;

– сформульовано пропозиції щодо розмежування злочинів, передбачених частинами 1 та 2 ст.442 КК України а також доповнення з цією метою КК України статтею 442-1 “Пропаганда геноциду”;

удосконалено:

– характеристику об'єктів злочинів, передбачених ст.442 КК України, за чотириступеневою класифікацією: обґрунтовано, що їх родовим об'єктом є міжнародний правопорядок; видовим - безпека людства; основним безпосереднім - безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп; додатковим обов'язковим об'єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України, є життя, здоров'я, воля, честь і гідність осіб, що належать до національних, етнічних, расових та релігійних груп; додатковим обов'язковим об'єктом злочину, що передбачений ч.2 ст.442 КК України, є честь і гідність осіб, що належать до національних, етнічних, расових та релігійних груп;

– кримінально-правову характеристику способів вчинення геноциду;

набули подальшого розвитку:

– концепція міжнародного кримінального права як галузі міжнародного публічного права, принципи і норми якої регулюють співпрацю держав та міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю;

– наукова позиція щодо визначення меж кваліфікації діяння як геноциду згідно з міжнародним та національним правом;

– теоретичні положення щодо структури Особливої частини КК України та місця в ній розділу “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі положення можуть бути використані: в науково-дослідницькій діяльності - для подальшого наукового дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; у законотворчій роботі - для удосконалення положень КК України; в навчальному процесі - при викладанні курсу кримінального права та споріднених спецкурсів та для розроблення навчально-методичних матеріалів; у правозастосовній діяльності - для правильної кваліфікації геноциду та відмежування його від суміжних злочинів.

Результати дисертаційного дослідження, рекомендації та пропозиції, сформульовані в ньому, використано: для удосконалення чинного кримінального законодавства України (акт впровадження Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 05.10. 2009), у законотворчій роботі (акт впровадження Інституту законодавства Верховної ради України від 28.09.2009), у практичній діяльності слідчих підрозділів МВС України (акт впровадження Головного слідчого управління МВС України від 15.11.2008) та впроваджено у навчальний процес на кафедрі кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження КНУВС від 11.03.2009).

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження підготовлено на кафедрі кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ, представлене й обговорене на засіданнях кафедри, схвалене нею та рекомендоване до захисту.

Основні ідеї, положення, висновки та пропозиції, сформульовані у роботі, оприлюднені у доповідях і виступах на конференціях, міжнародних семінарах та симпозіумах: “Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні” (м. Львів, 2007), “Національні інтереси і проблеми забезпечення національної безпеки України” (м. Кіровоград, 2008), “Правова держава: історія, теорія та сучасність” (м. Дніпропетровськ, 2008), “Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та сучасні проблеми” (м. Кіровоград, 2009), “Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування та перспективи вдосконалення” (м. Львів, 2009).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації відображені у

9 наукових публікаціях, 6 з яких опубліковані у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура дисертації визначається відповідно до мети і завдань дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють десять підрозділів, висновків, списку літератури та додатків. Повний обсяг дисертації складає 228 сторінок, із них основного тексту 178 сторінки, додатки 23 сторінки, список використаних джерел (236 найменувань) - 24 сторінки.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета і завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологічна основа, наукова новизна роботи, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію, публікацію основних положень роботи, її структуру та обсяг.

Розділ 1. “Загально-правова характеристика геноциду” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Історія виникнення геноциду як соціального та правового явища” проведене історико-правове дослідження поняття “геноцид” та визначені передумови юридичного закріплення цього злочину.

Теоретичним підґрунтям для виникнення нового в міжнародному праві терміна “геноцид” стали дослідження подій Другої світової війни та інших фактів масового знищення людей через національну, етнічну чи расову приналежність або релігійні переконання. Так, у 1944 р. польський кримінолог Р. Лемкін уперше запропонував термін “геноцид” та сформулював ознаки цього складу злочину.

Правові передумови для криміналізації геноциду на міжнародному рівні були створені в ході діяльності Нюрнберзького трибуналу (1945 р.), який розглядав факти масового знищення людей під час Другої світової війни. Термін “геноцид” вживали обвинувачі Нюрнберзького трибуналу стосовно знищення фашистами рас і народів, що стало першим випадком його застосування в юридичній практиці та було відображено в рішеннях трибуналу. Міжнародна оцінка геноциду, вчиненого під час Другої світової війни, значно прискорила прийняття Конвенції ООН “Про попередження злочину геноциду та покарання за нього” від 9 грудня 1948 р.

У підрозділі 1.2. “Правова основа міжнародного переслідування геноциду” проведено аналіз і систематизацію положень міжнародних норм, що стосуються кримінальної відповідальність за геноцид.

Правовою основою міжнародного переслідування геноциду є положення міжнародного права, основні з яких встановлюють, що геноцид є злочином, до якого не застосовуються строки давності; за його вчинення особи несуть відповідальність за міжнародним правом незалежно від того, чи встановлена така відповідальність у національному праві; особи, які вчинили геноцид, підлягають покаранню незалежно від того, чи є вони службовими чи іншими особами та чи поширюється на них недоторканість, встановлена окремою державою. геноцид кримінальний законодавство імплементація

Зроблено висновок, що на основі норм міжнародного права як геноцид можна кваліфікувати лише ті випадки знищення національних, етнічних, расових та релігійних груп, що вчинені після набрання чинності Конвенції 1948 р., тобто після 12 квітня 1951 р. Інші подібні діяння, що відбувалися раніше, повинні кваліфікуватися згідно із законами, які діяли на момент їх вчинення.

Залежно від рівня кодифікованості норм міжнародного права автор характеризує основні періоди розвитку кримінальної відповідальності за геноцид: 1) Нюрнберзький; 2) Постнюрнберзький; 3) Гаазький; 4) Римський.

У підрозділі 1.3. “Імплементація норм міжнародного права щодо відповідальності за геноцид у кримінальне законодавство України та держав романо-германської правової сім'ї” висвітлюється зміст кримінально-правових норм національного та зарубіжного законодавства, які передбачають відповідальність за вказаний злочин.

Зазначено, що імплементація основних положень Конвенції 1948 р. відбулася з прийняттям нового КК України 2001 р., в якому в ст.442 вперше встановлена відповідальність за геноцид. Так, у ст.442 КК України майже дослівно відтворений зміст ст.2 цієї угоди щодо визначення геноциду, реалізовані положення статей 1 і 3 Конвенції 1948 р. При цьому положення ст.4 Конвенції 1948 р., згідно з яким за вчинення геноциду особи підлягають покаранню незалежно від того, чи є вони службовими чи іншими особами, не відповідає змісту ч.1 та ч.3 ст.80, ч.1 ст.105, ч.1 та ч.3 ст.126 Конституції України, згідно з якими Президентові України, народним депутатам України і суддям на час виконання повноважень гарантується недоторканність. Імунітет таких осіб фактично унеможливлює їх кримінальне переслідування за геноцид на державному рівні. Це дозволяє стверджувати, що вимога, зазначена у ст.5 Конвенції 1948 р. щодо необхідності передбачити ефективні заходи покарання осіб, винних у вчиненні геноциду, у вітчизняному законодавстві дотримана не у повному обсязі.

Дисертант робить висновок, що згідно з чинним КК України як геноцид можна кваліфікувати лише діяння, вчинені після набрання ним чинності, тобто

з 1 вересня 2001 р. Випадки знищення національних, етнічних, расових та релігійних груп, що вчинені з 12 квітня 1951 р. (з моменту набрання чинності Конвенції 1948 р.) по 1 вересня 2001 р. слід кваліфікувати відповідно до норм міжнародного права.

Автор також звертає увагу, що у законодавстві більшості держав романо-германської правової сім'ї склад злочину геноциду дещо уточнено та навіть розширено у порівнянні з Конвенцією 1948 р.: спостерігається доповнення кола потерпілих або способів вчинення геноциду. Крім того, термін “геноцид” використовується не всіма державами романо-германської правової сім'ї, але в цілому відповідні норми мають однаковий зміст.

Розділ 2. “Об'єктивні та суб'єктивні ознаки геноциду: порівняльний аналіз із законодавством держав романо-германської правової сім'ї” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Об'єкт геноциду” дисертант надає характеристику об'єктів злочинів, передбачених ст.442 КК України, на основі їх чотириступеневої класифікації та виходячи з домінуючої у вітчизняній доктрині концепції об'єкта злочину як суспільних відносин.

Автор поділяє думку вчених, що родовим об'єктом геноциду є міжнародний правопорядок; видовим - безпека людства; основним безпосереднім - безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп; додатковим обов'язковим об'єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України, є життя, здоров'я, воля, честь та гідність членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи; додатковий обов'язковий об'єкт злочину, передбаченого ч.2 ст.442 КК України, є вужчим і охоплює честь та гідність членів зазначених груп.

На підставі аналізу законодавства держав романо-германської правової сім'ї та принципів побудови Особливої частини КК України залежно від значущості суспільних відносин, які є родовим об'єктом злочину, дисертант вносить пропозиції щодо зміни структури Особливої частини КК України. Зіставляючи зміст родових об'єктів “національна безпека” і “міжнародний правопорядок”, зроблено висновок, що розділ “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку” слід поставити на перше місце у структурі Особливої частини КК України (65,6 % респондентів поділяє позицію автора).

Дисертант відзначає, що обов'язковою ознакою об'єкта геноциду є потерпілий, ким, відповідно до ч.1 ст.442 КК України, можуть бути члени національної, етнічної, расової і релігійної групи та розкриває зміст цих понять. Автор виявив, що основним критерієм, яким зумовлено включення зазначених груп до кола потерпілих від геноциду, є те, що членство в них є сталим упродовж тривалого проміжку часу або незмінним.

Звертається увага, що в законодавстві окремих держав романо-германської правової сім'ї розширене коло потерпілих від геноциду. Так, до них відносять членів соціальної і політичної групи (КК Литви), членів соціальної групи і групи людей з певними спільними переконаннями (КК Латвії), членів політичної групи та групи людей з певним світоглядом (КК Польщі), членів груп, визначених на основі будь-якого довільного критерію (КК Білорусі, КК Франції) тощо. Однак аналіз понять “соціальна група”, “політична група”, “група людей певних спільних переконань або світогляду” дає підстави стверджувати, що членів зазначених груп визнавати потерпілими від геноциду недоречно, з чим погодилось 53 % респондентів.

У підрозділі 2.2. “Об'єктивна сторона геноциду” розглядаються ознаки об'єктивної сторони злочинів, передбачених ст.442 КК України у порівнянні з законодавством держав романо-германської правової сім'ї.

З'ясовано, що найбільш поширеним способом геноциду є позбавлення життя, що складає 66,7 %, у 43,3 % випадків геноцид вчинюється шляхом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у 10 % випадків - шляхом скорочення дітонародження чи запобігання йому і в 6,7 % випадків шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу. При цьому вчинення цього злочину можливо двома або більше способами одночасно.

Дисертант обґрунтовує, що як геноцид у формі скорочення дітонародження чи запобігання йому можна кваліфікувати зґвалтування за умови, що воно спрямоване на те, щоб жінка внаслідок отриманих ушкоджень або психічних розладів надалі не змогла народжувати дітей. З цією позицією також погодилось 55 % респондентів.

Визначено, що з точки зору конструкції об'єктивної сторони, склад злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України, є формально-матеріальним: вчинений у формі вбивства і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень він є закінченим із моменту настання суспільно небезпечних наслідків для одного члена національної, етнічної, расової чи релігійної групи, з чим погодилось 82 % респондентів. Геноцид у формі створення життєвих умов, що призводять до повного або часткового знищення групи, скорочення дітонародження чи запобігання йому або насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу є закінченим із моменту вчинення діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочин, передбачений ч.2 ст.442 КК України, має формальний склад: він є закінченим із моменту публічного звернення із закликами до геноциду до багатьох осіб або виготовлення з метою розповсюдження та розповсюдження хоча б одного примірника матеріалу із закликами до геноциду.

Дисертант вказує, що суспільна небезпека злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України, залежить від способу його вчинення та наполягає на доцільності застосування в диспозиції зазначеної норми підпунктів, в яких буде передбачено способи вчинення геноциду. Це надасть можливість забезпечити більш точну кваліфікацію. Схожу структуру мають диспозиції аналогічних статей у КК Іспанії, КК Швейцарії та КК Молдови.

Аналіз змісту ст.442 КК України надає підстави стверджувати, що в першій та другій частинах статті передбачено відповідальність за різні за характером суспільної небезпеки склади злочинів, які відрізняються способами вчинення. На думку дисертанта, назва ст.442 КК України “Геноцид” є вужчою, ніж її зміст, тому в роботі пропонується виділити в окрему статтю КК України відповідальність за злочин, передбачений ч.2 ст.442 КК України. З цією метою автор сформулював пропозиції щодо доповнення КК України статтею 442-1 “Пропаганда геноциду”, з чим погодилось 64 % респондентів.

У підрозділі 2.3. “Суб'єкт геноциду” досліджуються ознаки, що характеризують особу, яка вчинила цей злочин.

Встановлено, що за КК України суб'єкт геноциду загальний - фізична осудна особа, що досягла 16 років. Аналогічно визначається суб'єкт цього злочину

в законодавстві держав романо-германської сім'ї, відрізняється лише загальний

вік настання кримінальної відповідальності. Так, за кримінальним законодавством Білорусі, Литви, Узбекистану, Росії відповідальність за геноцид настає з 16 років, за КК Польщі - з 17-річного віку, згідно з КК Молдови, КК Латвії та КК Болгарії - з 14 років, згідно з КК Франції - з 13-річного віку, за КК Іспанії - з 18 років.

Аналіз практики розгляду справ про геноцид доводить, що суб'єктом цього злочину переважно стають службові особи та військовослужбовці. Так, за даними розгляду матеріалів справ Югославським та Руандійським трибуналами у 12,5 % випадків суб'єктом геноциду є військовослужбовець, у 62,5 % випадків - службова особа, з них 75 % використовували своє службове становище для вчинення цього злочину. Лише 7,5 % злочинів були вчинені загальним суб'єктом.

У підрозділі 2.4. “Суб'єктивна сторона геноциду” проаналізовано зміст внутрішньої сторони цього злочину за кримінальним законодавством України та держав романо-германської правової сім'ї.

Обґрунтовано, що злочин, передбачений ч.1 ст.442 КК України, може бути вчиненим лише із прямим умислом. На це вказує мета, встановлена в диспозиції ч.1 ст.442 КК України у вигляді повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи. Аналогічна мета передбачена у більшості норм законодавства держав романо-германської правової сім'ї.

Мета складу злочину, передбаченого ч.2 ст.442 КК України відрізняється і полягає в тому, щоб шляхом публічних закликів до геноциду, виготовлення матеріалів із закликами до геноциду та їх розповсюдження серед населення схилити певну кількість осіб до вчинення цього злочину.

Встановлення різної суб'єктивної сторони злочинів, передбачених частинами 1 та 2 ст.442 КК України підтверджує висновок про необхідність розмежування відповідальності за посягання, передбачені ч.1 та ч.2 ст. 442 КК України та доповнення чинного КК України статтею 442-1 “Пропаганда геноциду”.

Вивчення практики розгляду справ про геноцид дало можливість з'ясувати, що у 70 % випадків виникали труднощі з приводу встановлення мети геноциду. Це призвело до того, що 36 % з цих злочинів під час судового розгляду були кваліфіковані як злочини проти людяності. Тому дисертант пропонує при встановленні мети геноциду спиратись на такі дані: масштаби злочину, систематичність діяння, спрямованість проти членів певної групи, кількість потерпілих тощо.

Розділ 3. “Особливості кваліфікації геноциду та покарання за його вчинення” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Особливості кваліфікації геноциду, вчиненого у співучасті, за законодавством України” проаналізовано міжнародну практику розгляду справ про геноцид, особливості форм співучасті та кваліфікації дій співучасників.

Встановлено, що найбільш характерною для геноциду є співучасть у формі організованої групи та злочинної оганізіції, які найчастіше утворюються за участі вищого керівництва держави. Коло безпосередніх учасників таких злочинних об'єднань є надзвичайно широким та взаємини між ними набувають організованого на рівні держави постійного характеру, що дозволяє залучати до вчинення цього злочину сотні та навіть тисячі осіб.

Враховуючи зазначені умови вчинення геноциду виникають проблеми визначення ролі кожного співучасника та кваліфікації їх дій. Як показала міжнародна практика, найважливішу роль серед співучасників геноциду виконує організатор, яких може бути велика кількість. Ними, переважно, стають керівники та члени урядів, політичних партій, органів державного управління, які спільно планують та реалізовують заходи щодо вчинення геноциду. Специфічною є роль виконавця, який діє найчастіше за допомогою осіб, які також виступають в ролі виконавців (співвиконавство).

Певні труднощі можуть виникати під час кваліфікації дій співучасників при вчиненні геноциду за наказом, оскільки відповідальність особи, яка віддала наказ, буде залежати від того, чи усвідомлював виконавець його злочинний характер. Окрім того, вчинення злочину за наказом можна враховувати як обставину, яка пом'якшує покарання, що передбачена в п.6 ч.1 ст.66 КК України.

У підрозділі 3.2. “Співвідношення геноциду з суміжними злочинами” розглядається склади злочинів, суміжні геноциду та критерії їх розмежування.

Розмежування геноциду (за ч.1 ст.442 КК України) з такими суміжними злочинами як диверсія (ст.113 КК України), умисне вбивство (ст.115 КК України), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121 КК України), порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст.161 КК України), терористичний акт (ст. 258 КК України), порушення законів та звичаїв війни (ст.438 КК України) слід здійснювати за ознаками суб'єктивної сторони - мети повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи та ознаками об'єкта, які полягають у чітко окресленому колі потерпілих від цього посягання. Ознаки об'єктивної сторони та суб'єкта геноциду і суміжних злочинів можуть бути досить схожими.

Розмежування злочину, передбаченого ч.2 ст.442 КК України з такими суміжними злочинами як дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ч.2 ст.109 КК України), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст.295 КК України), пропаганда війни (ст.436 КК України) слід здійснювати за ознаками суб'єктивної сторони, які полягають в тому, що метою дій, передбачених у диспозиції ч.2 ст.442 КК України є схиляння певної кількість осіб до вчинення саме геноциду, а не іншого злочину.

У підрозділі 3.3. “Кримінальне покарання за вчинення геноциду: порівняльний аналіз із законодавством держав романо-германської правової сім'ї” проведено аналіз санкцій кримінально-правових норм України та держав романо-германської правової сім'ї.

Покарання за злочин, передбачений ч.1 ст.442 КК України, встановлено у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі, що дозволяє відносити його до категорії особливо тяжких. Подібні санкції має більшість аналогічних кримінально-правових норм законодавства держав романо-германської правової сім'ї. Так, покарання у вигляді довічного позбавлення волі встановлене в: ст.127 КК Білорусі, ст.99 КК Литви, ст.71 КК Латвії, ст.211-1 КК Франції, ст.118 КК Польщі, ч.1 ст.416 КК Болгарії, ст.321 КК Австрії, § 6 Кодексу злочинів проти міжнародного права ФРН, ст.264 КК Швейцарії, ст.135 КК Молдови, ст.357 КК Російської Федерації. При цьому в санкціях ст.321 КК Австрії та ст.211-1 КК Франції даний вид покарання є абсолютно визначеним, що, на думку автора, є невиправданим.

Дисертант звертає увагу на те, що в законодавстві держав романо-германської правової сім'ї нижня межа покарання за геноцид, у порівнянні з санкцією ч.1 ст.442 КК України, знижена, і становить: 5 років за ст.99 КК Литви, ст.118 КК Польщі та § 6 Кодексу злочинів проти міжнародного права ФРН; 4 роки за ст.607 КК Іспанії; 3 роки за ст.71 КК Латвії. На думку автора, це є цілком виправданим, адже розмір покарання за злочин, передбачений ч.1 ст.442 К України, не повною мірою відповідає ступеню його суспільної небезпеки. Аналізуючи покарання за злочини, передбачені КК України, які мають подібні з геноцидом ознаки, дисертант робить висновок про доцільність встановлення в санкції ч.1 ст.442 КК України покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі.

Висновки

1. Геноцид є міжнародним злочином, до якого не застосовуються строки давності, за його вчинення настає кримінальна відповідальність за нормами міжнародного або національного права, незалежно від того, чи є суб'єкт цього злочину посадовою або іншою особою та чи поширюється на нього недоторканість, встановлена окремою державою.

2. Залежно від рівня кодифікованості норм міжнародного права можна окреслити основні періоди розвитку кримінальної відповідальності за геноцид:

1) нюрнберзький період пов'язаний зі створенням і діяльністю Нюрнберзького і Токійського трибуналів. У цей період був уперше запропонований термін “геноцид” та створені передумови для юридичного закріплення цього злочину;

2) постнюрнберзький період - відбувається криміналізація геноциду на міжнародному рівні, визначаються підстави та принципи відповідальності за вчинення цього злочину;

3) гаазький період - вперше на міжнародному рівні розглядаються кримінальні справи стосовно геноциду Югославським та Руандійським міжнародними трибуналами, виявлені проблеми кваліфікації цього злочину та запропоновані шляхи їх вирішення;

4) римський період пов'язаний зі створенням постійно діючого органу міжнародної кримінальної юстиції - Міжнародного Кримінального суду, до юрисдикції якого входить геноцид, що надало можливість переслідування цього злочину на міжнародному рівні.

3. Незважаючи на те, що Україна ратифікувала основні міжнародні договори, які передбачають відповідальність за геноцид: Конвенцію “Про попередження злочину геноциду та покарання за нього” від 9 грудня 1948 р., Конвенцію “Про незастосування строків давності до військових злочинів і злочинів проти людства” від 26 листопада 1968 р., не всі їх положення були імплементовані в законодавство України. Так, положення ст.4 Конвенції 1948 р., яке передбачає застосування покарання за вчинення цього злочину до посадових осіб, не відповідає ч.1 та ч.3 ст.80, ч.1 ст.105 та ч.1 і ч3 ст.126 Конституції України, якими народним депутатам України, Президентові України і суддям на час виконання повноважень гарантується недоторканність. Встановлення імунітету таких осіб робить практично неможливим їх кримінальне переслідування на державному рівні.

4. На основі норм міжнародного права як геноцид можна кваліфікувати лише ті випадки знищення національних, етнічних, расових та релігійних груп, що вчинені після набрання чинності Конвенції 1948 р., тобто після 12 квітня 1951 р. Інші подібні діяння геноцидом, у правовому розумінні, не можуть бути визнані. Згідно з чинним КК України як геноцид можна кваліфікувати лише ті діяння, що вчинені після вступу його в законну силу. Випадки геноциду, вчинені з 12 квітня 1951 р. по 1 вересня 2001 р. слід кваліфікувати відповідно до норм міжнародного права.

5. Родовим об'єктом геноциду є міжнародний правопорядок; видовим - безпека людства; основним безпосереднім - безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп; додатковим обов'язковим об'єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України, є: життя, здоров'я, воля, честь і гідність осіб, що належать до національних, етнічних, расових та релігійних груп; додатковим обов'язковим об'єктом злочину, що передбачений ч.2 ст.442 КК України, є честь і гідність зазначених осіб.

6. Розміщення розділу “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку” в кінці Особливої частини КК України не відповідає закономірностям її побудови залежно від значущості суспільних відносин, які є родовим об'єктом злочину. Зіставляючи зміст таких родових об'єктів як “національна безпека” і “міжнародний правопорядок” та враховуючи законодавчий досвід держав романо-германської правової сім'ї, розділ, в якому передбачена відповідальність за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку слід помістити на перше місце у структурі Особливої частини КК України.

7. З погляду конструкції об'єктивної сторони склад злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України, є формально-матеріальним: вчинений у формі вбивства і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень він є закінченим із моменту спричинення суспільно небезпечних наслідків одному члену національної, етнічної, расової чи релігійної групи; вчинений у формі створення життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове фізичне знищення групи, скорочення дітонародження чи запобігання йому або насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, він є закінченим із моменту вчинення діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Злочин, передбачений ч.2 ст.442 КК України, має формальний склад і є закінченим із моменту публічного звернення із закликами до геноциду до багатьох осіб або виготовлення з метою розповсюдження та розповсюдження одного примірника матеріалу із закликами до геноциду.

8. У ст.442 КК України передбачено відповідальність за різні за характером суспільної небезпеки склади злочину, які відрізняються способами вчинення, і суб'єктивною стороною, що істотно ускладнює кваліфікацію. Назва ст.442 КК України є вужчою, ніж її зміст, оскільки геноцид - це діяння, вчинене з метою повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи, а в ч.2 ст.442 КК України передбачена відповідальність за публічні заклики до таких діянь. Тому відповідальність за злочин, передбачений ч.2

9. ст.442 КК України, слід виділити в окрему статтю КК України 442-1 “Пропаганда геноциду”.

10. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України, залежить від способу його вчинення. Тому в диспозиції ч.1 ст.442 КК України доцільно застосувати підпункти, в яких буде відображений кожен з альтернативних способів геноциду. Це надасть можливість забезпечити біль точну кваліфікацію. Аналогічну структуру мають диспозиції ст.607 КК Іспанії, ст.264 КК Швейцарії та ст.135 КК Молдови.

11. Найбільш характерною для геноциду є співучасть у формі організованої групи та злочинної організіції. Коло безпосередніх учасників таких злочинних об'єднань є надзвичайно широким: злочинними організаціями можуть виступати уряд, політичні партії, органи безпеки тощо. Взаємини між співучасниками таким чином набувають державно організованого постійного характеру, що дозволяє залучати до вчинення цього злочину сотні і навіть тисячі осіб.

12. Розмежування геноциду із суміжними злочинами здійснюється, передовсім, за ознакою суб'єктивної сторони, яка проявляється у формі мети повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи. Мета виступає основним критерієм для розмежування геноциду і диверсії (ст.113 КК України), умисного вбивства (ст.115 КК України), умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст.121 КК України), терористичного акту (ст.258 КК України), порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст.161 КК України), порушення законів та звичаїв війни (ст.438 КК України) тощо.

13. Покарання за злочин, передбачений ч.1 ст.442 КК України, встановлено у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі. З огляду на зарубіжне кримінальне законодавство та на основі аналізу інших норм КК України, пропонуємо внести зміни до санкції ч.1. ст.442 КК України шляхом встановлення покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі.

14. Систематизуючи пропозиції з вдосконалення положень КК України щодо кримінальної відповідальності за геноцид, пропонується наступна редакція ст.442 КК України:

“Стаття 442. Геноцид

1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом:

1) позбавлення життя членів такої групи;

2) заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень;

3) створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення;

4) скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі;

5) насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.”

Також пропонується доповнення чинного КК України статтею 442-1 в такій редакції:

“Стаття 442-1. Пропаганда геноциду

Публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів -

караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п'яти років.”

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Строкова І. І. Геноцид: історія виникнення поняття та його зміст / І. І. Строкова // Науковий вісник Дніпропетровського ДУВС : зб. наук. праць. - 2007.- № 2 (33). - С. 205-213.

2. Строкова І. І. Геноцид: поняття та ознаки злочину в міжнародному та національному праві (порівняльний аналіз) / І. І. Строкова // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - Вип. 38. - С. 134-140.

3. Строкова І. І. Правова основа міжнародного переслідування геноциду / І. І. Строкова // Збірник наукових праць Донецького юридичного інституту ЛДУВС “Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності”. - 2007. - № 1. - С. 112-120.

4. Строкова І. І. Геноцид: об'єкт злочину в міжнародному і національному праві / І. І. Строкова // Науковий вісник Львівського ДУВС : зб. наук. праць. -

5. 2007. - Вип. 3. - С. 356-364.

6. Строкова І. І. Проблеми кваліфікації геноциду за об'єктивною стороною / І. І. Строкова // Науковий вісник КНУВС. - 2009. - № 4. - С. 127-135.

7. Строкова І. І. Проблеми кваліфікації геноциду, вчиненого у співучасті за КК України / І. І. Строкова // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - 2009. - № 20. - С. 337-345.

7. Строкова І. І. Геноцид: поняття та проблеми кваліфікації // Національні інтереси і проблеми забезпечення національної безпеки України : матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (Кіровоград, 19 берез. 2008 р.). - Кіровоград, 2008. - С. 55-57.

8. Строкова І. І. Кримінальна відповідальність за геноцид: проблеми застосування та перспективи вдосконалення // Проблеми протидії злочинності у сфері громадської безпеки : матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (10 жовт. 2008 р.). - Дніпропетровськ, 2008. - С. 103-106.

9. Строкова І. І. Проблеми захисту прав дитини від злочину геноциду // Протидія злочинності неповнолітніх : досвід та сучасні проблеми : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (16 квіт. 2009 р.). - Кіровоград, 2009. - С. 64-66.

Анотація

Строкова І. І. Кримінальна відповідальність за геноцид (порівняльний аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

Дисертація є комплексним дослідженням питань кримінальної відповідальності за геноцид за кримінальним законодавством України, держав романо-германської правової сім'ї та міжнародним кримінальним законодавством.

Проаналізовано історію виникнення кримінальної відповідальності за геноцид та виділено етапи її становлення, розкрито зміст міжнародних норм, що стосуються кримінальної відповідальності за цей злочин.

Досліджуючи ознаки складу злочину, передбаченого ст.442 КК України, автор уточнює зміст його об'єкта, на основі чого пропонує зміни до структури Особливої частини КК України; надає характеристику його способам, пропонує практичні рекомендації щодо визначення моменту його закінчення, розмежування з суміжними злочинами та кваліфікації за сукупністю; окреслює коло суб'єктів; пропонує нову редакцію ст.442 КК України; формулює пропозиції щодо розмежування кримінальної відповідальності за посягання, передбачені ст.442 КК України, та доповнення чинного КК України статтею “Пропаганда геноциду”.

Ключові слова: міжнародний злочин, злочин проти безпеки людства, національна, етнічна, расова, релігійна група, геноцид, пропаганда геноциду.

Аннотация

Строкова И. И. Уголовная ответственность за геноцид (сравнительный анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2010.

Диссертация является комплексным исследованием вопросов уголовной ответственности за геноцид по уголовному законодательству Украины, государств романо-германской правовой семьи и международному законодательству.

Проанализировано историю возникновения уголовной ответственности за геноцид, выделены и охарактеризированы этапы ее становления и развития, раскрыто содержание международных норм, касающихся уголовной ответственности за геноцид, определены пределы квалификации преступления как геноцида согласно международному праву и уголовному праву Украины.

В процессе исследования признаков состава преступления геноцида, предусмотренного ст.442 УК Украины, автор называет его родовым объектом международный правопорядок; видовым - безопасность человечества; основным непосредственным - безопасность существования национальных, этнических, расовых и религиозных групп; дополнительным непосредственным объектом преступления, предусмотренного ч.1 ст.442 УК Украины является жизнь, здоровье, честь и достоинство лиц, принадлежащих к национальной, этнической, расовой и религиозной группе; дополнительным непосредственным объектом преступления, предусмотренного ч.1 ст.442 УК Украины является честь и достоинство указанных лиц. На основании исследования родового объекта преступления сделан вывод, что раздел ХХ “Преступления против мира, безопасности человечества и международного правопорядка” следует поставить на первое место в структуре Особенной части УК Украины.

Автор определяет, что с точки зрения конструкции объективной стороны, преступление, предусмотренное ч.1 ст.442 УК Украины имеет формально-материальный состав: совершенное в форме убийства и причинения тяжких телесных повреждений, оно является оконченным с момента причинения последствия одному члену национальной, этнической, расовой или религиозной группы; совершенное в форме создания жизненных условий, рассчитанных на физическое уничтожение членов группы, сокращения деторождения или воспрепятствования ему и принудительной передачи детей оно является оконченным с момента совершения деяния независимо от наступления последствия. Преступление, предусмотренное ч.2 ст.442 УК Украины имеет формальный состав и является оконченным с момента публичного обращения к множеству лиц с призывом к совершению геноцида, изготовления хотя бы одного материала с призывом к совершению геноцида с целью его распространения или распространения такого материала.

Дается детальная характеристика способам совершения геноцида.

Делается вывод, что в ст.442 УК Украины предусмотрена ответственность за разные составы преступления, которые отличаются объективной и субъективной стороной, что существенно усложняет их квалификацию. Название ст.442 УК Украины не соответствует ее смыслу, поскольку геноцид - это деяние, совершенное с целью полного или частичного уничтожения национальной, этнической, расовой или религиозной группы, а в ч.2 ст. 442УК Украины предусмотрена ответственность за публичные призывы к таким деяниям. Поэтому ответственность за преступление, предусмотренное ч.2 ст.442 УК Украины следует выделить в отдельную статью УК Украины 442-1 “Пропаганда геноцида”.

Указывается, что на социальную опасность преступления, предусмотренного ч.1 ст.442 УК Украины существенно влияет способ его совершения. Поэтому в диспозиции ч.1 ст.442 УК Украины следует применить подпункты, которые будут отображать каждый из способов совершения геноцида, что даст возможность обеспечить более точную квалификацию.

Определяется круг субъектов геноцида, особенности квалификации это преступления за субъективной стороной и в соучастии.

Даны рекомендации по разграничению геноцида от смежных преступлений.

Учитывая результаты сравнительного анализа, сформулированы предложения по усовершенствованию норм УК Украины, касающихся уголовной ответственности за геноцид.

...