Розвиток державної інноваційної політики в умовах глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук

РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність: Механізми державного управління

Єфіменко Людмила Миколаївна

Київ, 2010 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах глобалізації світової інноваційної сфери ключовим питанням є пошук нових підходів, інструментів, методів, форм державного регулювання інноваційних процесів. На сучасному етапі розвитку економічних систем виникає необхідність досягнення високих і стабільних темпів економічного зростання, яке досягається за рахунок переважно інноваційних факторів. Поступове вичерпання запасів традиційних ресурсів і збільшення їх цін, розгортання жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках факторів виробництва при постійному зростанні та ускладненні кінцевих та проміжних потреб суспільства унеможливлює економічний розвиток за рахунок застосування екстенсивних факторів. Реалії розвитку вітчизняної економіки свідчать про низьку інноваційну активність господарюючих суб'єктів. Економічне зростання в українській економіці відбувається переважно на екстенсивній основі.

При всій важливості прямого державного фінансування й управління інноваційними процесами, у ринкових умовах необхідно задіяти внутрішні механізми фінансування інноваційної діяльності, коли взаємодія важелів і стимулів господарської діяльності між учасниками процесу відбувається на основі конкуренції. За таких умов розробка наукових засад системи державного управління інноваційною діяльністю набуває особливої актуальності. Саме тому останнім часом серед українських науковців активізувались дослідження, пов'язані з розвитком інноваційної політики держави в умовах глобалізації. Численні роботи вітчизняних авторів - О. Амоши, В. Антонюка, Ю. Бажала, І. Бистрякова, О. Веклич, О. Волкова, М. Гамана, А. Гальчинського, В. Геєця, О. Дація, М. Денисенка, І. Драгана, О. Іваницької, Д. Карамишева, М. Корецького, М. Крупки, А. Лисецького, В. Осецького, Ю. Пащенка, А. Пересади, В. Федоренка, А. Федорищевої, А. Чухна та багатьох інших - свідчать про актуальність даної проблематики. Питанням теорії і практики функціонування інноваційної сфери присвячені дослідження видатних зарубіжних вчених, серед яких П. Агіон, С. Глазьєв, П. Друкер, Дж. Кейнс, М. Кондратьєв, Г. Менш, Р. Нельсон, М. Портер, П. Ромер, Б. Санто, Б. Твісс, С. Уінтер, Й. Шумпетер, Е Хансен та ін.

Однак інноваційна діяльність як об'єкт державного управління і водночас самостійна соціально-економічна підсистема не отримала належного наукового відображення в численних працях із зазначеної проблематики. При всій важливості проведених досліджень подальшого розвитку потребують такі питання, як: встановлення особливостей механізму державної підтримки інноваційних процесів, розробка системи можливостей інноваційної політики України, удосконалення напрямів інноваційного розвитку держави через створення та розвиток регіонального інноваційного кластеру, розробка концепції розвитку вітчизняних ТНК. Науково-теоретична та практична значущість зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки були отримані у межах наукової теми відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (номер державної реєстрації 0107U0004762). Внесок автора полягає в удосконаленні системи державного регулювання інноваційної політики в Україні.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методичне обґрунтування та розробка практичних пропозицій щодо удосконалення розвитку інноваційної політики держави в умовах глобалізації. Для досягнення поставленої мети було визначено та вирішено наступні завдання:

- проаналізувати стан досліджень теорії та практики формування державної інноваційної політики й визначити її особливості, що враховуються сучасною науковою галуззю «Державне управління»;

- дослідити принципи реалізації державної інноваційної політики;

- встановити особливості механізму державної підтримки інноваційних процесів;

- дослідити вплив інноваційної політики держави на структурні зрушення в реальному секторі економіки;

- виявити основні тенденції в державній інноваційній політиці України;

- проаналізувати нормативно-правове регулювання інноваційної діяльності в Україні;

- розробити систему можливостей інноваційної політики України;

- визначити напрями інноваційного розвитку держави через створення та розвиток регіонального інноваційного кластеру;

- розробити концепцію розвитку вітчизняних ТНК.

Об'єктом дослідження є державна інноваційна політика.

Предметом дослідження є розвиток інноваційної політики держави в умовах глобалізації.

Методи дослідження. В процесі роботи застосовувалися такі методи: монографічний - для огляду наукових праць, пов'язаних із розвитком інноваційного процесу, абстрактно-логічний - для узагальнення теоретичних засад розвитку інноваційної політики держави, порівняльний - для розкриття методологічних підходів до оцінки інноваційної діяльності, аналізу і синтезу - для дослідження впливу інноваційної політики держави на структурні зрушення в реальному секторі економіки, статистичний - для виявлення основних тенденцій в державній інноваційній політиці України. Для визначення напрямів удосконалення розвитку інноваційної політики держави в умовах глобалізації використовувалися емпіричні теоретичні методи (формалізація, гіпотетичний, аксіоматичний, використання існуючих теорій), метод декомпозиції - для розробки практичних пропозицій щодо удосконалення розвитку інноваційної політики.

Нормативною базою роботи є Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Дослідну базу дисертації становили статистичні дані Державного комітету статистики України, Запорізького обласного управління статистики, матеріали первинного обліку та статистичної звітності промислових підприємств Запорізької області, наукові й аналітичні розробки автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці нових теоретико-методологічних підходів до вдосконалення розвитку інноваційної політики України.

Основні результати, отримані в процесі дослідження, які становлять наукову новизну і виносяться на захист, полягають у наступному...

Вперше: запропоновано систему можливостей інноваційної політики України, суть якої полягає в створенні сприятливих умов для інноваційної діяльності (сприятливі ринкові відносини щодо формування попиту та пропозиції інноваційної продукції та їх гармонійного поєднання) з урахуванням обмежень з боку попиту (обмеження політики поставок), пропозиції (стимулювання НДДКР та різноманітні гранти як вітчизняних, так і іноземних інвесторів) та впливу негативних чинників (можливість невдачі, невдачі в установах, збій у роботі мережі, зовнішній провал та політичний провал).

Удосконалено:

- механізми взаємодії інституціональних структур у процесі створення сприятливих умов для залучення інвестицій шляхом впровадження системи сполучення видатків державного бюджету і результатів інноваційної діяльності, зміст якої полягає в необхідності розглядання не просто видатків на інновації в країні, а, головним чином, результатів від вкладень у створення інноваційних продуктів і внесків інновацій в економічне зростання країни;

- структуру механізмів державної підтримки за етапами та джерелами їх фінансування: проведення пошукових НДР (механізм полягає у наявності державних програм з вирішення найважливіших науково-технічних проблем, джерелом фінансування при цьому виступає державний бюджет), виконання прикладних НДР (механізм полягає у наданні допомоги у вигляді податкових пільг при визначенні якісних характеристик нових методів наукових розробок та у створенні інноваційних фондів, джерела фінансування - державний бюджет, власні кошти змовників та інноваційних фондів), виконання дослідних та дослідно-конструкторських робіт (механізм полягає у наданні бази для створення дослідних зразків при даних обмеженнях у підприємств, джерела фінансування - власні кошти організації та державний бюджет), освоєння виробництва нової продукції і комерціалізація інновацій (механізм державної підтримки полягає у емісії цінних паперів та наданні банківських кредитів за необхідності, джерела фінансування - власні кошти організацій та державний бюджет).

Набули подальшого розвитку:

- принципи ефективної інноваційної політики держави, які, на відміну від усталених, повністю відображають сучасну ефективну інноваційну політику, а саме: наукової обґрунтованості (характеризує заходи, що реалізує держава, з позиції наукової обґрунтованості та на перспективу), інтегрованості (передбачає визначення виробництва тих інноваційних продуктів, що передбачають імовірність освоєння нових ринків, «ніш» збуту, де є мінімальна конкуренція і відносно високий потенціал вітчизняного інноваційно-інвестиційного комплексу);

- напрями інноваційного розвитку держави через: створення та розвиток регіонального інноваційного кластера (на основі блоків: підготовчо-інформаційний, розрахунково-аналітичний та проектний), концепцію розвитку вітчизняних ТНК (базується на розвитку пріоритетних галузей економіки, обмеженні участі ТНК у галузях національної економіки, державно-приватному партнерстві та передбачає удосконалення виробництва, створення стратегічних альянсів, удосконалення законодавчої бази, легалізацію тіньових доходів).

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження використані при підготовці програм стабілізації та регіонального розвитку Запорізької області за напрямами: створення економічних стимулів для проведення інноваційних розробок, формування динамічної інформаційної інфраструктури та конкурентного інноваційного сектора (довідка №9-2/189 від 15.04.2010 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій при розробці програм навчальних курсів з державного управління та державного регулювання економіки, економічної теорії, інституціональної економіки (довідка №145 від 23.03.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею. Усі результати, сформульовані висновки, методичні положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях автора.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень пройшли обговорення та знайшли схвалення на науково-практичних конференціях: «Особливості соціально-економічного розвитку України та регіонів» (Запоріжжя, 2007), «Проблеми розвитку фінансової системи України в умовах євроінтеграції» (м. Львів, 2007), «Стратегии развития Украины в глобальной среде» (м. Сімферополь, 2007), «Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України» (м. Харків, 2007), «Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції» (м. Донецьк, 2007), «Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства» (м. Дніпропетровськ, 2008), «Управління сьогодні та завтра» (м. Хмельницький, 2008), «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (м. Київ, 2008).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано у 16 наукових працях, загальним обсягом 4,8 обл. - вид. арк., у тому числі у 5 статтях у наукових фахових виданнях з державного управління, 2 статтях в інших виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Її викладено на 183 сторінках, з яких 9 рисунків займають 4 с., 11 таблиць - 8 с. Список використаних джерел із 181 найменувань розміщений на 19 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан питання, обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів, наведено дані щодо апробації одержаних результатів та їх опублікування.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади розвитку інноваційної політики України в умовах глобалізації» - проаналізовано стан досліджень теорії та практики формування державної інноваційної політики й визначено її особливості, що враховуються сучасною науковою галуззю «Державне управління», досліджено принципи реалізації державної інноваційної політики, встановлено особливості механізму державної підтримки інноваційних процесів.

Економічне зростання тісно пов'язане із розвитком інноваційного процесу, тому що для виживання у сучасному світі потрібно постійно створювати нові більш економічні та відповідачі часові товари. Вивчення чинників економічного зростання зводилося до впливу технологічних змін (С. Глазьєв, М. Кондратьєв) та зміни попиту (Й. Шумпетер). Поряд із подоланням обмежень пропозиції праці та капіталу через інновації, не менш значимим є й подолання обмежень з боку державного регулювання.

Таким чином, на сьогодні взаємозв'язок між економічним зростанням та структурним механізмом державного регулювання у працях вчених не виявлено, хоча для західних країн державі приділяється головна роль у фундаментальних наукових дослідженнях і сфері освіти. Крім того, держави створюють сприятливі умови для інвестиційних процесів і стабільності механізмів взаємодії інституціональних структур. Умовно це визначає фонові вкладення, що забезпечують відтворення знань і наукових кадрів.

На основі цього пропонується схема сполучення видатків державного бюджету і результатів інноваційної діяльності, яка зумовлює їх присутність в інноваційному процесі. Інтегральні ефекти інноваційних процесів є не абстрактною умовною, а, насамперед, випереджальним зростанням темпів виробництва в порівнянні з темпами збільшення витрат ресурсів, реальними структурними зрушеннями в економіці та збільшенням ринку капіталу в країні. Для більш чіткого та повного розуміння економічного зростання в країні необхідно розглядати структурний механізм державного регулювання інноваційного розвитку в якості основного чинника економічного зростання.

Рис. 1. - Система сполучення видатків державного бюджету і результатів інноваційної діяльності:

У дисертаційній роботі було визначено основні принципи ефективної інноваційної політики держави, а саме:

- принцип системності - передбачає розробку і забезпечення реалізації механізмів активізації одночасно інноваційної та інвестиційної діяльності;

- принцип наступності - активізація інноваційної та інвестиційної діяльності повинна відбуватись з урахуванням перспектив розвитку галузевої структури економіки;

- принцип ефективності - регламентує необхідність здійснення заходів державної підтримки підприємницьких структур лише за умови досягнення позитивного економічного ефекту;

- принцип пріоритетності - передбачає ранжування інноваційних проектів за критерієм перспективності та прибутковості при включенні їх до програм державної фінансової підтримки.

Ці принципи повністю не відображають сучасну ефективну інноваційну політику, тому пропонується доповнити їх ще такими: принцип наукової обґрунтованості, він характеризує формування інноваційно-інвестиційної системи, що є процесом довготривалим, а відтак, будь-які заходи, що реалізує держава, повинні бути науково обґрунтованими та прорахованими на перспективу, принцип інтегрованості, що передбачає визначення та виробництво тих інноваційних продуктів, за яких є ймовірність освоєння якщо не ринків, то «ніш» збуту, де є мінімальна конкуренція і відносно високий потенціал вітчизняного інноваційно-інвестиційного комплексу. За визначенням М. Згуровського та М. Ільченко, основу інноваційних процесів у економіці держави складають нові знання, їх технологічне застосування та реалізація на ринку. У найбільш узагальненому розумінні інноваційний процес визначається як створення, поширення й застосування продукції та технологій, що містять науково-технічну новизну й задовольняють нові потреби суспільства.

Інноваційний процес можна умовно поділити на чотири основні етапи: проведення пошукових НДР, виконання прикладних НДР, виконання дослідних та дослідно-конструкторських робіт, освоєння виробництва нової продукції і комерціалізація інновацій. На жаль, інноваційний процес розглядається відокремлено від процесів державного регулювання.

Разом із джерелами фінансування інновацій етапи інноваційного процесу становлять механізм державної підтримки інноваційних процесів. Джерела фінансування інноваційних процесів здебільшого складаються із державного бюджету та власних коштів організацій і замовника.

У другому розділі - «Аналіз реалізації державної інноваційної політики України в умовах глобалізації» - досліджено вплив інноваційної політики держави на структурні зрушення в реальному секторі економіки, виявлено основні тенденції в державній інноваційній політиці України, проаналізовано нормативно-правове регулювання інноваційної діяльності в Україні.

Було охарактеризовано загальні результати аналізу структурних змін в економіці України, а саме: виявлено посилення структурних диспропорцій в економіці, відставання від передових країн заходу, виявлено загрозу втрати наявних ресурсів за рахунок їх активного експортування. Все це визначає системний конструктивний варіант проведення структурної політики державою, отже, пропонується: запровадити пільгове оподаткування та субсидіювання інноваційної діяльності господарюючих суб'єктів, пільговий режим амортизаційних відрахувань та інвестиційного кредиту, створити дієву систему стимулювання інноваційної діяльності підприємств через формування державного замовлення, відповідно до визначених пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки України ініціювати та надати державну підтримку створенню фінансово-промислових груп, науково-виробничих комплексів, середніх і малих підприємств, організаційної (управлінські, консалтингові компанії) і фінансової (кредитні, венчурні фонди) інфраструктури інноваційної діяльності, включення їх до міжнародної системи виробничої і науково-технічної кооперації.

Це сприятиме формуванню в Україні національної інноваційної системи та впровадженню ефективних механізмів стимулювання інноваційної діяльності та інноваційної культури суспільства.

Протягом останніх десятиліть світова економіка, насамперед розвинутих країн, увійшла в період радикальної структурної трансформації, пов'язаної із суттєвим зростанням ролі наукомістких, високотехнологічних виробництв, розвиток яких визначається, головним чином, інтенсивним використанням знань і широким впровадженням інновацій у різні сфери економічного (та загалом суспільного) життя. Це актуалізує питання інноваційної діяльності, яка, як з'ясувалося, є фактично неодмінною умовою побудови ефективної економіки, конкурентоспроможної на світових ринках. Таким чином, необхідність переходу України на інноваційну модель розвитку є незаперечною. Проте, такий перехід стримується дією ряду негативних чинників, серед яких слід, насамперед, відзначити наступні: скорочення чисельності науковців, обмеження доступності якісної вищої освіти для переважної більшості населення країни, відсутність відповідних темпів оновлення парку наукового і науково-технічного обладнання наукових організацій, усталення низького платоспроможного попиту на інноваційну продукцію і послуги.

Поєднання зазначених негативних тенденцій реально загрожує Україні втратою перспективи реформування та розвитку економіки на сучасних науково-технологічних та інноваційних засадах.

На підставі наведених висновків можна сформулювати ряд пропозицій, реалізація яких сприятиме розв'язанню проблем, що стримують просування України шляхом інноваційного розвитку: послідовно здійснювати політику, спрямовану на кардинальне підвищення реальних доходів населення (за умови збереження макроекономічної стабільності), з метою забезпечення його платоспроможного попиту на товари та послуги, суттєво підвищити заробітну плату науковців та освітян, яка має перевищувати середній рівень зарплати - з метою концентрації висококваліфікованих кадрів у сферах, від яких вирішальним чином залежить розвиток людського потенціалу країни, запровадити систему конкурсного (грантового) бюджетного фінансування робіт і досліджень винахідників-одинаків, ініціативних груп, малих фірм, запровадити гнучку кредитно-страхову систему забезпечення виконання досліджень та інноваційних проектів, відновити практику рефінансування комерційних банків під кредитування інноваційних проектів.

Запропоновані заходи дадуть змогу спрямувати економіку країни на інноваційний розвиток та зайняти належне місце серед високорозвинених країн. Українська законодавча база на сучасному етапі налічує значну кількість нормативно-правових актів, які регулюють відносини у науковій та науково-технічній сфері. Але з такою безліччю законів та нормативних актів спостерігається неузгодженість термінології, недосконалість правової бази, відсутність ефективності захисту прав інтелектуальної власності, відсутність законодавчо встановлених критеріїв інноваційності проектів і розмежування інвестиційних та інноваційних проектів, недостатня унормованість питання об'єктивної експертизи та конкурсних засад у бюджетному фінансуванні наукових, науково-технічних, інноваційних програм і проектів, відсутність правових умов для функціонування венчурного капіталу як ринкового інституту, спостерігається ускладненість процедури створення окремих суб'єктів інноваційної діяльності.

На основі виявлених проблем нормативно-правового характеру пропонується створити нормативно-правовий механізм формування ефективної і стабільної державної політики соціального й економічного розвитку України, а саме:

- на основі Законів України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» та «Про державні цільові програми» розробити і внести на розгляд Верховної Ради законопроект «Про державне стратегічне планування»;

- внести відповідні зміни до Бюджетного кодексу України в частині, що стосується порядку формування бюджетних пропозицій і розподілу бюджетних коштів на виконання державних програм;

- на законодавчому рівні запровадити нові стандарти міжбюджетних відносин з метою поступового збільшення частки доходів місцевих бюджетів, що може бути спрямована на інноваційний розвиток регіонів;

- завершити формування нормативно-правової бази функціонування інноваційних небанківських фінансових інституцій;

- внести пропозиції стосовно поновлення дії статей 21-22 Закону України «Про інноваційну діяльність» та статті 7 (пункт 14) Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у частині особливостей податкового та митного регулювання інноваційної діяльності;

- здійснювати постійний моніторинг існуючих нормативних актів, а також тих, що готуються до прийняття, на предмет їхнього впливу на інноваційну діяльність. Досвід такого моніторингу напрацьований, зокрема, Держкомпідприємництвом щодо нормативних актів у сфері підприємницької діяльності;

- продовжувати вдосконалення і розвиток чинного законодавства у патентно-ліцензійній сфері, приведення його у відповідність із нормами міжнародного права у сфері інтелектуальної власності, з урахуванням необхідності запровадження перехідного періоду для запобігання порушенню національних економічних інтересів.

Модернізація української економіки на засадах інноваційного розвитку має забезпечуватися комплексним застосуванням всіх доступних важелів економічної політики, мобілізацією підприємницького потенціалу суспільства, взаємодією держави, науки та бізнесу.

У третьому розділі - «Удосконалення механізму реалізації інноваційної політики держави в умовах глобалізації» - розроблено систему можливостей інноваційної політики України, визначено напрями інноваційного розвитку держави через створення та розвиток регіонального інноваційного кластера, розроблено концепцію розвитку вітчизняних ТНК. Для подальшого розвитку інноваційної системи Україні потрібно змінювати напрям інноваційних процесів та політики, а саме: здійснювати поширення знань та нових моделей бізнесу, посилити підтримку нових потреб суспільства, створювати і стимулювати виникнення нових інноваційних центрів. Для здійснення цих заходів необхідно скооперувати дії головних виконавців, ключовою фігурою серед яких повинні стати підприємства як розробники та створювачі інноваційної продукції, створення якої є головною вимогою для будь-яких підприємств незалежно від форми власності, діяльності та обсягів виробництва. Інноваційний розвиток охоплює велику кількість учасників, які постійно взаємодіють між собою. Держава контролює та керує розвитком інноваційного процесу та інноваційною політикою, яка має свої певні можливості та обмеження, які досі не були визначені сучасною наукою.

Рис. 2. - Можливості інноваційної політики України:

У роботі пропонується схема можливостей інноваційної політики України (рис. 2), згідно з якою для розробки інноваційної політики потрібно створити сприятливі умови для інноваційної діяльності.

Необхідне створення сприятливих ринкових відносини, зокрема існування покупця та продавця інновацій, попиту та пропозиції інноваційної продукції та їх гармонійне поєднання.

Відсутність будь-якого з цих елементів призведе до неефективного функціонування інноваційної діяльності. Інноваційна політика при розвитку ринкових відносин має обмеження з боку попиту та пропозиції.

Основним обмеженням з боку попиту є обмеження політики поставок, а обмеженням з боку пропозиції - стимулювання НДДКР та різноманітні гранти як вітчизняних, так і іноземних інвесторів.

Чітке визначення можливостей інноваційної політики дасть змогу, якщо не уникнути можливі провали ринку, то хоча б максимально зменшити їх вплив на інноваційний розвиток.

У роботі пропонуються основи для створення та розвитку регіонального інноваційного кластера на основі наступних блоків: підготовчо-інформаційний, розрахунково-аналітичний та проектний.

У межах першого блоку виділяється ступінь перспективності та показники економічного розвитку створення кластера в регіоні, а також розробляються майбутні результати від створення кластера.

В межах другого блоку проводиться розрахунок кількісних та якісних показників від створення інноваційного кластера в регіоні, третій блок включає визначення ступеня перспективності кластера в регіоні та розробку пропозицій щодо підвищення ефективності використання економічного потенціалу регіону за допомогою створення кластера.

Пропонується структура системи управління регіональним інноваційним кластером, який буде підпорядковуватися Міністерству освіти та науки України та обласній раді (рис. 3).

Рис. 3. - Організаційна структура державного управління регіональним інноваційним кластером:

Створення регіонального інноваційного кластера забезпечуватиме досягнення наступних результатів:

- допоможе мобілізувати творчий потенціал населення регіону, а саме: підприємців, винахідників і раціоналізаторів, науковців, освітян, митців і майстрів народної творчості тощо;

- сприятиме формуванню тривалих і надійних партнерських взаємостосунків між учасниками інноваційного процесу з різними орієнтирами та інтересами в рамках моделі «влада - бізнес - громада», «університети - бізнес - промисловість»;

- сприятиме залученню малого та середнього підприємництва до активного впровадження вітчизняних інноваційних розробок, технологій, технічних рішень;

- допоможе загальному пожвавленню господарської діяльності виробничих, підприємницьких, комерційних структур та організацій.

ТНК грають важливу роль у інноваційному розвитку держави завдяки залученню інвестицій у великих розмірах, проведенню масштабних наукових досліджень та швидкій реалізації цих досліджень. Розвиток НДДКР в Україні супроводжується невиконанням законів у сфері фінансування. Якщо держава не в змозі фінансувати інноваційну діяльність, то ТНК зможе вирішити цю проблему. Особливу увагу слід приділити розвитку вітчизняних ТНК, які будуть визначати інноваційний розвиток у державі та поза її межами.

Тому в дисертаційній роботі запропонована концепція розвитку вітчизняних ТНК, яка базується здебільшого на не на розвитку низько-технологічних галузей, а на пріоритетних галузях економіки, таких як гірничо-металургійний комплекс, машинобудування, агропромисловий комплекс, паливо-енергетичний комплекс та військово-промисловий комплекс (перший блок концепції), що дасть змогу виходу на міжнародну арену. Запропонована концепція передбачає удосконалення виробництва, створення стратегічних альянсів, удосконалення законодавчої бази. Удосконалення виробництва передбачає, що в наведених галузях відбудуться наступні зміни: модернізація, синхронізація енергосистем з системами Європейських держав та проведення випробувань розроблених зразків (другий блок концепції). У концепції пропонується створення стратегічних альянсів, що є однією із нових форм організації діяльності ТНК (третій блок). У межах розвитку вітчизняних ТНК буде здійснюватися державно-приватне партнерство (четвертий блок) у вигляді забезпечення національних інтересів та підтримки бізнесу на міждержавному рівні. Легалізація тіньових доходів і підтвердження прав власності (п'ятий блок концепції) відбуватиметься за рахунок прискореного розвитку бізнесу, переведення капіталу в Україну, підвищення податкових надходжень до бюджету країни. З метою підтримки функціонування власних ТНК в межах концепції пропонується удосконалення законодавчої бази, а саме - зміни у приватизаційному та податковому напрямах (блок шість). Сьомий блок передбачає створення обмежень участі ТНК у галузях національної економіки за допомогою обмеження участі іноземного капіталу в стратегічно важливих підприємствах та неможливості повної участі приватного капіталу у ВПК. Останній блок запропонованої концепції ґрунтується на тому, що вітчизняні ТНК братимуть активну участь у розвитку та підтримці наукових розробок України. Для втілення в життя цієї концепції необхідно вдосконалити систему корпоративного управління, насамперед вирішити питання захисту прав акціонерів, шляхом введення у дію Закону України «Про акціонерні товариства», адже неврегульованість корпоративних відносин, яка проявляються у використанні тіньових механізмів у боротьбі за контроль над підприємством, відчуженні високоліквідного майна без відома акціонерів, укладанні свідомо збиткових угод, відлякує інвесторів і, в свою чергу, гальмує процес укрупнення корпораційних структур.

А також ввести у практику фактичне, а не декларативне пільгове оподаткування пріоритетних видів інноваційної діяльності згідно Закону України «Про інноваційну діяльність». Розвиток вітчизняних ТНК допоможе сформувати значні фінансові ресурси, що здатні здійснювати більш вагомий внесок у інноваційний розвиток держави.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретико-методологічне обґрунтування і удосконалення державного регулювання інноваційної політики в Україні в умовах глобалізації. На підставі отриманих результатів дослідження сформульовані наступні висновки:

1. Аналіз і теоретичне узагальнення існуючих методологічних засад структурного механізму інноваційної діяльності дозволили встановити, що у наукових працях вивчення чинників економічного зростання зводиться до впливу технологічних змін та зміни попиту. При цьому взаємозв'язок між економічним зростанням та структурним механізмом державного регулювання є малодослідженим. Напрями сучасних досліджень охоплюють сферу створення сприятливих умов для інвестиційних процесів і стабільності механізмів взаємодії інституціональних структур. Умовно це визначає державні видатки, що забезпечують відтворення знань і наукових кадрів. На основі цього пропонується система сполучення видатків державного бюджету і результатів інноваційної діяльності, яка зумовлює їх присутність в інноваційному процесі. Її суть полягає в необхідності розгляду не просто видатків на інновації в країні, а, головним чином, результатів від вкладень у створення інноваційних продуктів інновацій в економічне зростання країни;

2. Визначено основні принципи ефективної інноваційної політики держави, а саме: принцип системності, принцип наступності, принцип ефективності та принцип пріоритетності. Ці принципи повністю не відображають сучасну ефективну інноваційну політику, тому їх доповнено такими принципами: наукової обґрунтованості (характеризує заходи, що реалізує держава, з позиції наукової обґрунтованості та на перспективу), інтегрованості (передбачає визначення виробництва тих інноваційних продуктів, що передбачають ймовірність освоєння нових ринків, «ніш» збуту, де є мінімальна конкуренція і відносно високий потенціал вітчизняного інноваційно-інвестиційного комплексу);

3. Встановлено, що основу інноваційних процесів у економіці держави складають нові знання, їх технологічне застосування та реалізація на ринку. Інноваційний процес умовно поділяється на чотири основні етапи: проведення пошукових НДР, виконання прикладних НДР, виконання дослідних та дослідно-конструкторських робіт, освоєння виробництва нової продукції і комерціалізація інновацій. Однак він розглядається відокремлено від процесів державного регулювання. Виходячи з цього, запропоновано механізми державної підтримки етапів та результатів інноваційних процесів на кожному з вказаних етапів, що дає змогу підвищити ефективність інноваційної політики держави. Суть механізмів полягає у наявності державних програм щодо вирішення найважливіших науково-технічних проблем, наданні допомоги у вигляді податкових пільг при визначенні якісних характеристик нових методів наукових розробок та у створенні інноваційних фондів, наданні бази для створення дослідних зразків за даних обмежень у підприємств, емісії цінних паперів та наданні банківських кредитів за необхідності;

4. Охарактеризовано загальні результати аналізу структурних змін в економіці України, а саме: виявлено підсилення структурних диспропорцій в економіці, посилення відставання від передових країн заходу, виявлено загрозу втрати наявних ресурсів за рахунок їх активного експортування, що визначає системний конструктивний варіант проведення структурної політики державою. Пропонується: запровадити пільгове оподаткування та субсидіювання інноваційної діяльності господарюючих суб'єктів, створити дієву систему стимулювання інноваційної діяльності підприємств через формування державного замовлення, відповідно до визначених пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки України ініціювати та надати державну підтримку для створення фінансово-промислових груп, науково-виробничих комплексів, середніх і малих підприємств, організаційної (управлінські, консалтингові компанії) і фінансової (кредитні, венчурні фонди) інфраструктури інноваційної діяльності, включення їх у міжнародну систему виробничої і науково-технічної кооперації. Це сприятиме формуванню в Україні національної інноваційної системи та впровадженню ефективних механізмів стимулювання інноваційної діяльності та інноваційної культури суспільства;

5. Встановлено необхідність здійснення політики, спрямованої на кардинальне підвищення реальних доходів населення, суттєвого підвищення заробітної плати науковцям та освітянам, яка має перевищувати середній рівень зарплати, запровадження системи конкурсного (грантового) бюджетного фінансування робіт і досліджень винахідників-одинаків, ініціативних груп, малих фірм, запровадження гнучкої кредитно-страхової системи забезпечення виконання досліджень та інноваційних проектів відновлення практики рефінансування комерційних банків під кредитування інноваційних проектів. Запропоновані заходи дадуть змогу спрямувати економіку країни на інноваційний розвиток та зайняти належне місце серед високорозвинених країн;

6. У ході аналізу нормативно-правового регулювання інноваційної діяльності виявлено, що українська законодавча база на сучасному етапі налічує значну кількість нормативно-правових актів, які регулюють відносини у науковій та науково-технічній сфері, але з такою безліччю законів та нормативних актів спостерігається неузгодженість термінології, недосконалість правової бази, відсутність ефективності захисту прав інтелектуальної власності, відсутність законодавчо встановлених критеріїв інноваційності проектів, розмежування інвестиційних та інноваційних проектів, недостатня норм питання об'єктивної експертизи та конкурсних засад у фінансуванні наукових, науково-технічних, інноваційних програм і проектів, відсутність правових умов для функціонування венчурного капіталу як ринкового інституту, спостерігається ускладненість процедури створення окремих суб'єктів інноваційної діяльності;

7. Пропонується система можливостей інноваційної політики України, суть якої полягає в створенні сприятливих умов для інноваційної діяльності (сприятливі ринкові відносини щодо формування попиту та пропозиції інноваційної продукції та їх гармонійного поєднання) з урахуванням обмежень з боку попиту (обмеження політики поставок), пропозиції (стимулювання НДДКР та різноманітні гранти як вітчизняних, так і іноземних інвесторів) та впливу негативних чинників (можливість невдачі, невдачі в установах, збій у роботі мережі, зовнішній провал та політичний провал). Чітке визначення можливостей інноваційної політики дасть змогу максимально зменшити негативний вплив на інноваційний розвиток;

8. У роботі пропонуються основи для створення та розвитку регіонального інноваційного кластера на основі наступних блоків: підготовчо-інформаційний, розрахунково-аналітичний та проектний. У межах першого блоку виділяється ступінь перспективності та показники економічного розвитку створення кластера в регіоні, а також розробляються майбутні результати від створення кластера. В межах другого блоку проводиться розрахунок кількісних та якісних показників від створення інноваційного кластера в регіоні, третій блок включає визначення ступеня перспективності кластера в регіоні та розробку пропозицій щодо підвищення ефективності використання економічного потенціалу регіону за допомогою створення кластера. Структура системи управління регіональним інноваційним кластером передбачає його підпорядковування Міністерству освіти та науки України та обласній раді;

9. Запропонована концепція розвитку вітчизняних ТНК, яка базується на розвитку пріоритетних галузей економіки, таких як гірничо-металургійний комплекс, машинобудування, агропромисловий комплекс, паливо-енергетичний комплекс та військово-промисловий комплекс, що дасть змогу виходу на міжнародну арену. Удосконалення виробництва передбачає, що в наведених галузях відбудуться наступні зміни: модернізація, синхронізація енергосистем з системами Європейських держав та проведення випробувань розроблених зразків. У концепції пропонується створення стратегічних альянсів. У межах розвитку вітчизняних ТНК буде здійснюватися державно-приватне партнерство у вигляді забезпечення національних інтересів та підтримки бізнесу на міждержавному рівні. Легалізація тіньових доходів і підтвердження прав власності відбуватиметься за рахунок прискореного розвитку бізнесу, переведення капіталу в Україну, підвищення податкових надходжень до бюджету країни. Удосконалення законодавчої бази передбачає зміни у приватизаційному та податковому напрямах. Пропонується створення обмежень участі ТНК у галузях національної економіки та активна участь у розвитку та підтримці наукових розробок.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Єфіменко Л.М. Виявлення основних тенденцій в державній інноваційній політиці України / Л.М. Єфіменко // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Управління» Вип. 3 / 2010. Державне управління та місцеве самоврядування / За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління. - 2010. - С. 481-486.

2. Єфіменко Л.М. Диверсифікація як елемент стратегічного плану розвитку підприємства / Л.М. Єфіменко // Інвестиції: практика та досвід. - 2007. - №7. - С. 28-32.

3. Єфіменко Л.М. Методи диверсифікації виробництва промислових підприємств / Л.М. Єфіменко // Інвестиції: практика та досвід. - 2008. - №7. - С. 23-25.

4. Єфіменко Л.М. Стратегічний аналіз діяльності диверсифікованих підприємств / Л.М. Єфіменко // Інвестиції: практика та досвід. - 2007. - №8. - С. 18-23.

5. Єфіменко Л.М. Державна політика як фактор диверсифікації на промислових підприємствах / Л.М. Єфіменко // Національне господарство України: теорія та практика управління: зб. наук. праць - К.: Рада по вивч. прод. сил України НАН України, 2008. - С. 75-81.

6. Єфіменко Л.М. Організація стратегічного планування на диверсифікованих підприємствах / Л.М. Єфіменко // АгроСвіт. - 2007. - №9. - С. 28-32.

7. Єфіменко Л.М. Диверсифікація як стратегія розвитку промислового підприємства / Л.М. Єфіменко // Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення: міжнар. наук. конф., 20 березня 2009 р.: тези допов.: у 3-х Ч. - К.: РВПС України НАН України, 2009. - Ч. 2. - С. 180-182.

8. Єфіменко Л.М. Застосування стратегії диверсифікації в інноваційному розвитку промислового виробництва / Л.М. Єфіменко // Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції: міжнар. наук. практ. конф., 18-19 жовтня 2007 р.: тези допов. - Донецьк: ІЕП, 2007. - С. 84-86.

9. Єфіменко Л.М. Наукові основи застосування стратегії диверсифікації на промислових підприємствах / Л.М. Єфіменко // Дні науки: зб. тез доповідей, 11-12 жов. 2007р.: в 3 т. Т.1 / ГУ “ЗІДМУ”. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2007. - С. 291-293. інноваційний держава правовий

10. Єфіменко Л.М. Особливості аналізу фінансів у розвитку стратегії диверсифікації промислових підприємств / Л.М. Єфіменко // Проблеми розвитку фінансової системи України в умовах євро інтеграції: міжнар. наук. практ. конф., 19-20 жовтня 2007 р.: тези допов. - Львів, 2007. - С. 157-159.

11. Єфіменко Л.М. Особливості організації процедури стратегічного планування на диверсифікованих підприємствах / Л.М. Єфіменко // Міжнародний управлінський форум „Управління сьогодні та завтра” 15-16 травня, 2008 / Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького університету управління та права. 2008. - №3 (ІІ) спецвипуск. - Хмельницький, 2008. - С. 242-244.

12. Єфіменко Л.М. Особливості стратегічного планування розвитку підприємства за допомогою диверсифікації / Л.М. Єфіменко // Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України: наук. практ. конф., 27 листопада 2007 р.: тези допов. - Х.: Вид-во ХаРІ НАДУ „Магістр”, 2008. - С. 81-84.

Размещено на Allbest.ru