Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет внутрішніх справ

УДК 34.06 + 35.078.2

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Юридична техніка відомчої нормотворчості в Україні

12.00.01 - теорія та історія держави та права; історія політичних і правових учень

Дзюбенко Олена Леонідівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, доцент Гусарєв Станіслав Дмитрович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри теорії держави та права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Пархоменко Наталія Миколаївна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,

Вчений секретар кандидат юридичних наук Філик Наталія Володимирівна, Національний авіаційний університет, доцент кафедри цивільного права і процесу Інституту повітряного і космічного права та масових комунікацій

Захист відбудеться «23» квітня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 у Київському національному університеті внутрішніх справ (03680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1)

Автореферат розісланий2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук, професор Н.О. Щербак

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Активний розвиток правової системи України на сучасному етапі, зокрема її нормативної частини, зумовлений процесами інтеграції та глобалізації демократичного розвитку держави. Це вимагає зміцнення методологічних засад підготовки нормативно-правових актів з метою вдосконалення національного законодавства, адаптації його до законодавства Європейського Союзу, а також підвищення загального рівня ефективності правового регулювання. У зв'язку з цим, актуалізуються питання різних видів та рівнів правотворчості, в тому числі тих, які здійснюються на рівні центральних органів виконавчої влади. Відомчі нормативно-правові акти, що видаються в межах компетенції органів центральної виконавчої влади, містять вторинні похідні норми, які деталізують сутність первинних та приймаються на їх основі, а тому мають бути досконалими та зрозумілими для адресатів. Актуалізується також питання дотримання суб'єктами відомчої нормотворчості техніко-юридичних вимог під час створення та упорядкування відомчих документів. Саме тому, з метою усунення колізій та прогалин, які існують у чинному законодавстві, підвищення культури нормотворчої діяльності та оперативності суб'єктів відомчої нормотворчості під час виконання ними нормотворчих функцій, забезпечення якості актів та, відповідно, їх ефективної реалізації, постає гостра потреба подальшої розробки та вдосконалення правил юридичної техніки відомчої нормотворчості.

Так, відомі вітчизняні і зарубіжні правники С.С.Алексєєв, Н.В. Артикуца, С.А. Боголюбов, Л.М. Бойко, А.Б. Венгеров, Г.І. Денисов, Ж.О. Дзейко, В.М. Карташов, Д.А. Керимов, Д.А. Ковачов, А.В. Красницька, Р. Лукич, А.В. Малько, Г.І. Муромцев, Н.М. Оніщенко, А.С. Піголкін, А. Полешко, П.М. Рабінович, В.І. Риндюк, О.О. Тененко, А.Ф. Черданцев, Б.В. Чигидин, Є.С. Шугрина, С.Н. Юсупов та інші досліджували окремі аспекти юридичної техніки, а саме: її характер, елементи, види, призначення тощо. Л.Ф. Апт, Ю.Г. Арзамасов, О.В. Бабкіна, П.М. Васильєв, Т.О. Дідич, Н.О. Зезека, Р.А. Калюжний, М.С. Кельман, В.С. Ковальський, А.М. Колодій, В.А. Короленко, І.П. Кузінцев, С.Л. Лисенков, В.В. Лазарєв, О.Г. Мурашин, А.В. Міцкевич, І.В. Опришко, Н.М. Пархоменко, О.А. Пучков, Е.І. Темнов та інші в своїх працях розглядали проблемні питання правотворчості: її способи, види, стадії, принципи, співвідношення з такими категоріями як правоутворення, нормотворчість, законотворчість тощо. Водночас, починаючи з другої половини ХХ ст., в науці склалася тенденція розглядати юридичну техніку не як самостійну правову категорію, а як елемент правотворчості, що знайшло відображення в працях таких відомих учених, як Н.А. Власенко, В.О. Єлеонський, А.К. Кабатов, М.Т. Лихачов, А.В. Лобашев, М.Н. Ніколаєва, Ю. Палеха, Н.В. Пелипенко, І.П. Сидорчук, І.Д. Тиновицька, М. Тихомиров, Л.М. Шестопалова, М.К. Юков та інші.

Проте, хоча окремі аспекти проблеми юридичної техніки відомчої нормотворчості і привертали увагу фахівців як у галузі теорії держава і права, так і в інших юридичних науках, ще й дотепер в Україні не існує її комплексного дослідження. Недосконалість вітчизняної законодавчої бази - загальновизнаний факт як у нашій країні, так і за її межами, що негативно впливає на вирішення проблем економіки, державного управління, інших сфер суспільного життя. Варто також зазначити, що спеціальних наукових праць, присвячених зазначеній проблемі, в Україні фактично немає. Вищезазначені обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертації, її важливість як для наукової, так і для нормотворчої діяльності, що й обумовило активізацію пошуків у цьому напрямку та вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-ІV; Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр., затвердженої Указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433; Наказу МВС України «Про пріоритетні напрямки наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практику діяльності органів внутрішніх справ на період 2004- 2009 років» від 5 липня 2004 р. № 755; Основних напрямків наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ, схвалених вченою радою КНУВС 25 березня 2008 р. (протокол № 3); планів проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт КНУВС на 2007-2009 рр. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради КНУВС (протокол № 11 від 24 листопада 2006 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є висвітлення юридичної техніки відомчої нормотворчості, як самостійної теоретико-правової категорії, на основі комплексного дослідження понять юридичної техніки і відомчої нормотворчості та формулювання відповідних правил юридичної техніки відомчої нормотворчості для забезпечення ефективності їх використання при створенні та упорядкуванні відомчих підзаконних актів.

Для досягнення мети було визначено такі наукові завдання:

- проаналізувати стан наукової розробки юридичної техніки в цілому та юридичної техніки в контексті відомчої правотворчості зокрема;

- охарактеризувати методологічні підходи до розуміння понять юридичної техніки та відомчої нормотворчості, сформулювати на підставі власного аналізу їхні дефініції;

- обґрунтувати необхідність виокремлення самостійної теоретико-правової категорії «юридична техніка відомчої нормотворчості», а також сформулювати власне визначення вказаного поняття;

- визначити структуру змісту та систематизувати правила юридичної техніки відомчої нормотворчості за критерієм її видів;

- виявити особливості відомчих нормативно-правових актів та визначити їх види;

- визначити принципи права, які використовуються у процесі відомчої нормотворчості;

- проаналізувати стан юридичної техніки відомчої нормотворчості та розробити пропозиції щодо її вдосконалення на сучасному етапі розвитку України.

Об'єктом дослідження є явище юридичної техніки як сукупність правил, засобів, прийомів, способів створення, скасування та упорядкування нормативно-правових актів.

Предметом дослідження є правила, засоби, прийоми і способи юридичної техніки відомчої нормотворчості, що використовуються у процесі створення, скасування та упорядкування відомчих підзаконних актів.

Методи дослідження. Предмет та об'єкт дисертаційного дослідження обумовили використання системи загальнонаукових та конкретнонаукових методів. Зокрема, з метою забезпечення об'єктивності, всебічності і повноти дослідження, а також для отримання науково обґрунтованих і достовірних результатів у дисертації було використано такі методи пізнання:

системно-структурний, який застосовувався при з'ясуванні ознак, видів, структури змісту юридичної техніки відомчої нормотворчості, як самостійної теоретико-правової категорії (підрозділ 2.1). Завдяки системно-структурному методу було виокремлено відомчу нормотворчість як складову нормотворчості, яка, з одного боку, є самостійною складною категорією, а з іншого - складовою правотворчості, що, в свою чергу, є рівнем правоутворення (підрозділ 1.2). Даний метод забезпечив вивчення ознак та особливостей відомчих актів, з одного боку, як самостійної групи підзаконних актів, а з іншого - як різновидів підзаконних актів (підрозділ 3.1);

історико-правовий, за допомогою якого досліджувався розвиток юридичної техніки та шляхом аналізу техніко-юридичної сторони найбільш визначних джерел права визначено її особливості на кожному етапі історичного розвитку держави та права (Античність, Середньовіччя, Новий та Новітній часи) (підрозділ 1.3);

порівняльного аналізу, який сприяв дослідженню таких теоретико-правових категорій як правотворчість, законотворчість та нормотворчість; юридична техніка, законодавча техніка, законотворча техніка, нормотворча техніка та юридична техніка відомчої нормотворчості. Зазначений метод використовувався також при порівняльному аналізі актів центральних органів виконавчої влади, що закріплюють правила юридичної техніки відомчої нормотворчості (підрозділи 1.1, 1.2, 3.3);

логічний, за допомогою якого охарактеризовано найважливіші аспекти юридичної техніки в цілому та юридичної техніки відомчої нормотворчості зокрема, а також розглянуто ознаки та види відомчих підзаконних актів (підрозділи 1.1, 2.1, 3.1);

структурно-функціональний метод використано при виокремленні елементів юридичної техніки в цілому та юридичної техніки відомчої нормотворчості зокрема, а також їх складових з урахуванням функціонального призначення кожного з них при забезпеченні створення та упорядкування якісних та ефективних відомчих підзаконних актів (підрозділ 2.1);

моделювання, завдяки якому розроблено правила юридичної техніки відомчої нормотворчості, притаманні кожному з її видів (розділ 2);

філологічний, який сприяв дослідженню мови відомчих підзаконних актів як фактора забезпечення єдності праворозуміння їх змісту. Зазначений метод зумовив застосування ряду мовних правил, якими водночас користуються й нормопроектувальники, а саме: загальнолінгвістичні правила, правила використання окремих засобів мови та стилістичні правила (підрозділи 2.2, 3.3).

Емпіричну базу дослідження становлять: дані, отримані при анкетуванні 284 працівників органів внутрішніх справ Управління внутрішніх справ України в містах Тернополі, Рівному та Хмельницькому (як суб'єктів правового регулювання) щодо усвідомлення правил юридичної техніки та використання цих правил у процесі правозастосування; акти тлумачення Конституційного суду України за період 2004-2009 рр. (89 рішень), пов'язані з визначенням відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України; статистичні дані Державного департаменту реєстрації нормативних актів Міністерства юстиції України щодо стану нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади; тексти відомчих нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади України (близько 150 актів) на предмет відповідності їх правилам юридичної техніки відомчої нормотворчості.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим монографічним дослідженням, в якому комплексно розглянуто явище юридичної техніки відомчої нормотворчості в Україні, зроблено спробу вирішити ряд науково-пізнавальних завдань, зокрема:

вперше:

- запропоновано науково-теоретичне визначення поняття «юридична техніка відомчої нормотворчості», під якою розуміється сукупність правил використання засобів, прийомів і способів для створення, скасування та упорядкування відомчих підзаконних актів з метою забезпечення високого рівня ефективності у досягненні мети правового регулювання певної сфери суспільних відносин. Доведено також, що юридична техніка відомчої нормотворчості є водночас і теоретико-прикладною категорією, яка використовується у практиці нормотворчості центральних органів виконавчої влади;

- доведено, що структуру змісту юридичної техніки відомчої нормотворчості складають окремі групи правил за критерієм її видів, серед яких: юридична техніка нормопроектування відомчих актів, юридична техніка внесення змін та доповнень до відомчих актів, юридична техніка скасування відомчих актів, юридична техніка обліку відомчих актів та юридична техніка систематизації відомчих актів. Обґрунтовано, що серед усіх груп правил юридичної техніки відомчої нормотворчості, які використовуються суб'єктами відомчої нормотворчості, найбільшою є правила нормопроектування відомчих актів, що включають правила зовнішнього оформлення відомчих актів та правила викладу текстів відомчих актів;

удосконалено:

- систему знань щодо характеристики ознак та видів відомчих підзаконних актів. Зокрема, використано такі критерії класифікації: сферу дії відомчих актів; характер відомостей, що містяться у відомчих актах; функціональне призначення відомчих актів у механізмі правового регулювання; порядок прийняття відомчих актів та компетенцію суб'єктів відомчої нормотворчості;

- загальну характеристику системи відомчих актів, в якій виокремлено розпорядчі акти, що є самостійним видом відомчих підзаконних актів, та нормативно-правові, які затверджуються розпорядчими актами;

дістали подальшого розвитку:

- підходи щодо розуміння явища відомчої нормотворчості, визначення кола її суб'єктів, якими є керівники центральних органів виконавчої влади як єдиноначальних органів. У зв'язку з цим зроблено висновки, що суб'єктами відомчої нормотворчості є: міністри, голови державних комітетів (служб), голови центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, керівники урядових органів державного управління та керівники територіальних органів (підрозділів) центральних органів виконавчої влади;

- ідеї щодо принципів права, які є одним з базових та системоутворюючих компонентів юридичної техніки, оскільки виконують як об'єднуючу, так і методологічну функції у нормопроектувальному процесі. Обґрунтовано, що відомча нормотворчість, з одного боку, базується на загальноправових принципах права, а з іншого - має власні принципи, які характеризують її, як самостійний правовий інститут. Серед загальноправових принципів, які лежать в основі як відомчих актів, так і в діяльності суб'єктів відомчої нормотворчості, які використовують відповідні правила юридичної техніки, виділено та охарактеризовано такі принципи: законності, демократизму, гуманізму та науковості. Також розкрито зміст спеціальних принципів, які притаманні відомчій нормотворчості та, на відміну від загальноправових принципів, більш повно і глибоко розкривають сутність даного процесу. Так, серед спеціальних принципів виокремлено принципи професіоналізму, оперативності, планування, прогнозування та техніко-юридичної досконалості. Охарактеризовані також принципи єдиноначальності та галузевості, які є основними засадами відомчої нормотворчості;

- положення щодо необхідності уніфікації та нормативного закріплення системи правил юридичної техніки відомчої нормотворчості. Зокрема розроблено і пропонується проект нормативного акта, який включає правила юридичної техніки створення, скасування та упорядкування підзаконних актів в цілому та відомчих актів зокрема.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - для подальшого наукового дослідження проблем юридичної техніки відомчої нормотворчості;

у нормотворчості та правозастосуванні - при підготовці проектів правових актів (акт впровадження Відокремленого підрозділу «Науково-технічний центр» ДП НАЕК «Енергоатом» від 12 червня 2009 р. № 1629/41; акт впровадження Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 1 липня 2009 р.; акт впровадження Конституційного суду України від 15 травня 2009 р.);

у навчальному процесі - при проведенні занять з навчальних дисциплін «Теорія держави та права», «Актуальні проблеми теорії держави та права», «Юридична техніка відомчої нормотворчості», а також при підготовці навчальної та навчально-методичної літератури з зазначених дисциплін, у науково-дослідній роботі студентів (акт впровадження у навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ від 21 лютого 2009 р.; акт впровадження у навчальний процес Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 5 травня 2008 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на: науково-практичній конференції «Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та взаємодії» (м. Київ, 13-14 травня 2008 р., тези опубліковані); міжвузівській науково-теоретичній конференції «Принципи гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави (пам'яті професора В.В. Копєйчикова)» (м. Київ, 26 грудня 2008 р., тези опубліковані); Міжнародній науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, 27-31 січня 2009 р., тези опубліковані); ІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (м. Київ, 31 січня 2009 р., тези опубліковані); науково-практичній конференції «Актуальні питання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах» (м. Київ, 30 жовтня 2009 р., тези опубліковані).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 10 наукових працях, 5 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які разом містять вісім підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел (276 найменувань). Загальний обсяг роботи - 265 сторінок, з них основного тексту - 217 сторінок.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, висвітлюється стан наукової розробки проблеми, визначається зв'язок роботи з науковими планами та програмами, розкриваються мета, завдання, об'єкт і предмет, методи та емпірична база дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про їх апробацію та публікації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади досліджень юридичної техніки відомчої нормотворчості» складається з трьох підрозділів і присвячено аналізу розуміння та розвитку окремих аспектів юридичної техніки та відомчої нормотворчості.

У підрозділі 1.1 «Історіографія досліджень юридичної техніки відомчої нормотворчості» викладаються основні погляди представників філософії, аналізуються праці фахівців загальної теорії держави та права, на підставі чого зроблено висновок, що у своїх працях теоретики права досліджували поняття юридичної техніки, значення терміна «техніка» в словосполученні «юридична техніка», її характер, структурний склад, види, зв'язок юридичної техніки з такими теоретичними категоріями, як правотворчість, законотворчість, нормотворчість тощо.

У підрозділі вказується на відсутність єдності наукових позицій щодо визначення методології дослідження проблематики юридичної техніки відомчої нормотворчості загалом. Аналіз різних наукових позицій дає можливість виділити декілька предметних напрямків дослідження проблем юридичної техніки. Привертають увагу дискусії, що велися навколо питання про види юридичної техніки.

Деякі автори стверджують, що юридичну техніку, залежно від видів правових актів, слід поділяти на правотворчу, правозастосовну (Р. Лукич, С.С. Алексєєв, О.І. Ющик, О.О. Тененко, Ю.А. Ведєрніков, В.С. Грекул) та, відповідно, правотлумачну техніку (В.М. Карташов, Г.І. Денисов, О.Ф. Скакун).

Водночас, юридична техніка, залежно від змісту діяльності компетентних суб'єктів, включає юридичну техніку створення правових актів, тобто юридичну техніку створення нормативно-правових актів, юридичну техніку створення правозастосовних актів та, відповідно, юридичну техніку створення правотлумачних актів. Самостійним видом юридичної техніки, на переконання А.С. Піголкіна та Л.М. Бойко, є юридична техніка скасування правових актів. На думку іншої групи вчених, до видів юридичної техніки слід також віднести юридичну техніку обліку правових актів (А.Ф. Черданцев, Н.М. Оніщенко, Г.І. Денисов) та юридичну техніку систематизації правових актів в цілому (Д.Д. Лилак, О.Ф. Скакун) та нормативно-правових зокрема (Є.С. Шугрина, А.В. Малько, І.П. Козінцев, В.С. Ковальський, В.М. Карташов, І. Биля), які охоплюються поняттям юридичної техніки упорядкування правових актів.

Доведено, що з 70-х років ХХ ст. до теперішнього часу серед теоретиків-правників простежується тенденція розглядати юридичну техніку лише як елемент правотворчості, тобто, не враховуючи сфери правозастосування та тлумачення права.

У підрозділі 1.2 «Методологія досліджень юридичної техніки відомчої нормотворчості» наголошується, що в процесі дослідження різних аспектів відомчої нормотворчості та юридичної техніки науковці використовують різні наукові підходи, зокрема: інструментальний, діяльний, структурно-функціональний, що в цілому відповідає тенденціям розвитку сучасного правознавства, але, при цьому, перевага надається концепції позитивізму, яка застосовується при визначенні поняття правотворчості. Доведено також, що акт правотворчості в теорії романо-германського права слід розглядати у двох значеннях: в широкому та у вузькому. У широкому значенні до актів правотворчості слід віднести всі існуючі джерела права, у вузькому - виключно нормативно-правові акти, які є основним джерелом у правових системах країн континентального права.

Зроблено висновок, що методологічного значення для вирішення завдань наукового дослідження набуває висвітлення дискусійного питання про співвідношення таких базових категорій правознавства, як нормотворчість і правотворчість. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що нормотворчість в теорії континентального права розглядається в трьох значеннях: як діяльність по створенню правових норм, які мають місце при створенні законів та підзаконних актів; як діяльність по створенню нормативно-правових актів та як діяльність по створенню підзаконних актів. На підставі цього обґрунтовується положення, за яким залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, правотворчість змістовно включає такі процеси як законотворчість та нормотворчість.

Аналіз методології джерельної бази дослідження відомчої нормотворчості дозволив зробити висновок, що під відомчою нормотворчістю слід розуміти діяльність уповноважених керівників центральних органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції створюють, скасовують, упорядковують відомчі підзаконні акти, шляхом нормопроектування, зміни, доповнення, скасування, обліку, систематизації правових норм, спрямованих на регулювання суспільних відносин, що входять до сфери їх повноважень.

З'ясовано, що юридична техніка - категорія багатогранна, яку слід розглядати також через призму її структурних елементів, на підставі чого зроблено висновок, що під юридичною технікою слід розуміти сукупність правил використання засобів, прийомів і способів для створення, скасування та упорядкування правових актів з метою забезпечення високого рівня ефективності у досягненні мети правового регулювання суспільних відносин.

У підрозділі 1.3 «Історія та передумови формування юридичної техніки» з'ясовано, що питання про розвиток юридичної техніки може розглядатися в двох аспектах. По-перше, в аспекті науково-теоретичної розробки, тобто формування системи наукових знань про інститут юридичної техніки. По-друге, в аспекті правової практики, де юридична техніка фактично використовується компетентними органами влади у процесі підготовки юридичних документів. Враховуючи можливість використання різних концептуальних підходів, здобувач головним чином спирається на аналіз практичного досвіду підготовки та прийняття правових актів, що дозволило скласти загальні уявлення про генезис юридичної техніки як правового явища.

Розвиток юридичної техніки досліджувався шляхом аналізу техніко-юридичної сторони найбільш значущих джерел права епох Античності, Середньовіччя, Нового та Новітнього часів.

Розділ 2. «Поняття та види юридичної техніки відомчої нормотворчості» складається з двох підрозділів та присвячується обґрунтуванню необхідності виділення поняття «юридична техніка відомчої нормотворчості», формулюванню його дефініції, визначенню видів та складових елементів юридичної техніки відомчої нормотворчості, а також аналізу правил юридичної техніки відомчої нормотворчості, сформованих за критерієм її видів.

У підрозділі 2.1 «Теоретико-правове розуміння юридичної техніки відомчої нормотворчості» доведено, що виділення самостійної теоретико-прикладної категорії «юридична техніка відомчої нормотворчості» обумовлене співставленням видів юридичної техніки, об'єктом яких є відомчі підзаконні акти, та способів відомчої нормотворчості. На підставі цього зроблено висновок, що юридична техніка відомчої нормотворчості використовується при створенні, скасуванні та упорядкуванні відомчих нормативно-правових актів, а тому її видами є: юридична техніка нормопроектування відомчих актів, юридична техніка внесення змін та доповнень до відомчих актів, юридична техніка скасування відомчих актів, юридична техніка обліку відомчих актів та юридична техніка систематизації відомчих актів.

З'ясовано, що структуру юридичної техніки відомчої нормотворчості складають правила, засоби, прийоми та способи. При цьому наголошується, що правила є найбільш значущим та важливим складовим елементом, оскільки займають найвищу позицію в ієрархії елементів структури. Доводиться, що кожному виду юридичної техніки відомчої нормотворчості належить відповідна група правил.

Акцентується увага на тому, що найбільшу групу правил юридичної техніки відомчої нормотворчості складають правила нормопроектування відомчих актів, які включають правила зовнішнього оформлення відомчих актів та правила викладу текстів відомчих актів, серед яких розрізняють мовні правила (загальнолігвістичні правила, правила використання окремих засобів мови, стилістичні правила), правила викладення змісту відомчих актів, правила формування структури відомчих актів.

Характеризуючи засоби юридичної техніки в цілому та юридичної техніки відомчої нормотворчості зокрема, здобувач доводить, що за своїм походженням вони поділяються на три групи: мовні, спеціально-юридичні та атрибутивні. Прийоми, в свою чергу, включають прийоми, які відносяться до тексту акта, та прийоми, які відносяться до норми акта, причому кожен з них характеризується за допомогою певних способів.

У підрозділі 2.2 «Види юридичної техніки відомчої нормотворчості» доведено, що юридична техніка відомчої нормотворчості реалізується в практичній діяльності суб'єктів відомчої нормотворчості шляхом застосування відповідних груп правил, які за своєю природою є відтворенням видів юридичної техніки відомчої нормотворчості. На підставі цього зроблено висновок, що правила юридичної техніки відомчої нормотворчості включають правила нормопроектування відомчих актів, правила внесення змін та доповнень до відомчих актів, правила скасування відомчих актів, правила обліку відомчих актів та, відповідно, правила систематизації відомчих актів.

Розділ 3. «Стан використання юридичної техніки відомчої нормотворчості та перспективи її вдосконалення» складається з трьох підрозділів та присвячується з'ясуванню особливостей та видів відомчих підзаконних актів, висвітленню принципів відомчої нормотворчості, аналізу стану використання юридичної техніки відомчої нормотворчості та перспектив її вдосконалення.

У підрозділі 3.1 «Види відомчих підзаконних актів як результат застосування юридичної техніки» визначено ознаки та види підзаконних нормативно-правових актів, які за своєю юридичною силою поділяються на загальні, відомчі, місцеві і локальні.

Проаналізовано особливості відомчих нормативно-правових актів та визначено їх види за такими критеріями: за сферою дії відомчих нормативно-правових актів; за характером відомостей, що містяться у відомчих актах; за функціональним призначенням відомчих актів у механізмі правового регулювання; за порядком прийняття актів та компетенцією суб'єктів відомчої нормотворчості; за видами (формами) відомчих актів.

У підрозділі 3.2 «Застосування принципів права у процесі відомчої нормотворчості» встановлено, що основоположним компонентом юридичної техніки відомчої нормотворчості є принципи права. Аналіз позицій науковців щодо розуміння ними значення та видів принципів права дозволив зробити висновок, що принципи права за функціональним призначенням та об'єктом відображення поділяються на соціально-правові (загальносоціальні) принципи та спеціально-соціальні (юридичні), які, в свою чергу, включають загальноправові, міжгалузеві, галузеві та принципи правових інститутів. При цьому з'ясовано, що принципи відомчої нормотворчості співвідносяться з принципами права як частина і ціле.

У підрозділі 3.3 «Стан та перспективи вдосконалення юридичної техніки відомчої нормотворчості» проаналізовано акти центральних органів виконавчої влади, в яких нормативно закріплюються правила юридичної техніки відомчої нормотворчості, на підставі чого зроблено висновки щодо позитивних і негативних характеристик стану юридичної техніки відомчої нормотворчості. Обґрунтовано необхідність розроблення єдиного нормативно-правового акта, який би встановлював загальні для всіх центральних органів виконавчої влади правила створення, скасування та упорядкування відомчих актів, вичерпний перелік їх форм, що сприятиме усуненню колізій та прогалин, які мають місце у чинному законодавстві, підвищенню загального рівня якості правових актів, що безпосередньо пов'язується з ефективністю правового регулювання.

Висновки

У дисертаційному дослідженні з теоретичних позицій здійснено спробу проаналізувати поняття «юридична техніка відомчої нормотворчості», при цьому висвітлити його суть, види та елементи, а також змістову сторону окремих правил юридичної техніки відомчої нормотворчості. Результати дослідження відображено у таких узагальнювальних висновках:

1. Юридичну техніку досліджували у своїх працях як представники філософії, так і представники теорії права. Відомі філософи епохи Античності заклали основоположні ідеї правотворчості, що стали методологічною основою майбутніх правил юридичної техніки, хоча вперше поняття «юридична техніка» було сформульоване в другій половині ХІХ ст. Р. Ієрингом у праці «Юридична техніка». На початку ХХ ст. теоретики права у своїх працях аналізували лише окремі аспекти та елементи юридичної техніки, а вже в другій половині ХХ ст. у наукових дискусіях простежується тенденція висвітлювати юридичну техніку не як самостійну правову категорію, а як елемент правотворчості.

Аналіз та узагальнення бібліографії наукових досліджень щодо розуміння об'єкту та видів юридичної техніки дозволили прийти до висновку, що юридична техніка залежно від видів правових актів включає правотворчу техніку (законотворча техніка, нормотворча техніка), правозастосовну техніку та правотлумачну техніку. За змістом діяльності компетентних суб'єктів, юридична техніка поділяється на юридичну техніку створення правових актів, юридичну техніку скасування правових актів та юридичну техніку упорядкування правових актів. При цьому юридична техніка створення правових актів включає юридичну техніку створення нормативно-правових актів (юридична техніка законопроектування, юридична техніка нормопроектування, юридична техніка внесення змін та доповнень), юридичну техніку створення правозастосовних актів та, відповідно, юридичну техніку створення правотлумачних актів. Юридична техніка упорядкування правових актів, у свою чергу, поділяється на юридичну техніку обліку правових актів та юридичну техніку систематизації правових актів.

2. Аналіз різних методологічних підходів, пов'язаних з осмисленням відомчої нормотворчості та юридичної техніки, яка використовується при підготовці відомчих актів, дає можливість констатувати про перевагу концепції позитивізму по відношенню до таких методологічних підходів, як інструментальний, діяльний, структурно-функціональний, які використовуються меншою мірою.

Аналіз позитивістського підходу, який використовується при визначенні категорії правотворчості, дає можливість з'ясувати, що правотворчість у континентальному праві слід розглядати в широкому значенні, як процес творення всіх форм права та, відповідно, у вузькому - творення нормативно-правових актів. Доведено також, що залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, правотворчість поділяється на законотворчість та нормотворчість. При цьому звертається увага на необхідність виокремлення чотирьох рівнів нормотворчості: загального, відомчого, місцевого та локального.

3. Необхідність виокремлення юридичної техніки відомчої нормотворчості як самостійної теоретико-правової категорії обумовлена рядом факторів. По-перше, більшість суспільних відносин регулюється на відомчому рівні, що викликає потребу забезпечення якості відомчих актів. По-друге, висвітлення зазначеного поняття дозволить методично вірно розробити групи правил щодо створення, скасування та упорядкування відомчих актів для їх подальшого використання в практичній діяльності суб'єктів відомчої нормотворчості. По-третє, аналіз різних підходів щодо розуміння категорії юридичної техніки та відомчої нормотворчості дає підстави зробити висновок про відповідність видів юридичної техніки, об'єктом яких є відомчі підзаконні акти, способам відомчої нормотворчості. На підставі зазначеного уявляється можливим констатувати, що видами юридичної техніки відомчої нормотворчості є: юридична техніка нормопроектування відомчих актів, юридична техніка внесення змін та доповнень до відомчих актів, юридична техніка скасування відомчих актів, юридична техніка обліку відомчих актів, юридична техніка систематизації відомчих актів.

4. Юридична техніка відомчої нормотворчості реалізується в практичній діяльності суб'єктів відомчої нормотворчості шляхом застосування відповідних правил, які за своєю природою є відтворенням видів юридичної техніки відомчої нормотворчості. У зв'язку з цим, правилами юридичної техніки відомчої нормотворчості є: правила нормопроектування відомчих актів, правила внесення змін та доповнень до відомчих актів, правила скасування відомчих актів, правила обліку відомчих актів та, відповідно, правила систематизації відомчих актів.

5. Відомчими актами є підзаконні акти, які видаються центральними органами виконавчої влади для врегулювання суспільних відносин у певній галузі діяльності держави. Важливого значення для розуміння особливостей юридичної техніки відомчої нормотворчості набуває дискусія про видову класифікацію відомчих актів за їх формою. Аналіз найбільш відомих авторських позицій та діючого законодавства щодо поділу відомчих актів на види за критерієм їх форми дозволив зробити висновок, що відомчі акти включають розпорядчі документи (накази, рішення, розпорядження) та нормативно-правові акти, які вступають в юридичну силу після затвердження їх розпорядчими документами (інструкції, правила, положення, статути, порядки).

6. Відомчій нормотворчості притаманні як загальноправові принципи права, які в контексті відомчої нормотворчості мають більш звужений зміст, притаманний лише зазначеному правовому інституту, так і спеціальні принципи права, які визначають особливості функціонування сфери відомчої нормотворчості. Серед загальноправових принципів права, які мають місце при підготовці, скасуванні або упорядкуванні відомчого масиву нормативного матеріалу, слід назвати принципи законності, демократизму, гуманізму, науковості. Разом з тим, принципи професіоналізму, оперативності, планування, прогнозування та техніко-юридичної досконалості є спеціальними принципами права, характерними як для відомчої нормотворчості, так і для правотворчості загалом. Наголошується, що принципи єдиноначальності та галузевості у повній мірі відображають специфічність відомчої нормотворчості як самостійного інституту права.

7. Стан юридичної техніки відомчої нормотворчості можна охарактеризувати шляхом висвітлення повноти реалізації та рівня досконалості правил юридичної техніки відомчої нормотворчості, передбачених актами центральних органів виконавчої влади. Проведений аналіз дає можливість констатувати, що лише в деяких центральних органах виконавчої влади діють акти, які закріплюють правила створення та скасування відомчих актів, однак вони мають суперечливий характер. Водночас, правила упорядкування відомчих актів не передбачені жодним відомчим документом. Аналіз відомчих актів дає можливість виявити ряд техніко-юридичних недоліків, пов'язаних з недотриманням правил юридичної техніки відомчої нормотворчості. Отже, є всі підстави стверджувати, що за таких обставин назріла необхідність прийняття єдиного міжвідомчого нормативно-правового акта, який би закріплював повний перелік видів відомчих актів та відповідних правил юридичної техніки відомчої нормотворчості.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Дзюбенко О. Л. Ідея верховенства права в контексті відомчого нормотворення / О. Л. Дзюбенко // Наукові записки Києво-Могилянської академії. Юридичні науки. - К., 2007. - Т. 64. - С. 70-73.

2. Дзюбенко О. Л. Теоретико-правові засади розуміння засобів юридичної техніки / О. Л. Дзюбенко // Іменем закону. Науковий вісник. - 2007. - № 3 (4). - С. 5-7.

3. Дзюбенко О. Л. Види юридичної техніки / О. Л. Дзюбенко // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 43. - С. 69-73.

4. Дзюбенко О. Л. Теоретичний аспект відомчої нормотворчості / О. Л. Дзюбенко // Право і суспільство. - 2009. - № 4. - С. 12-16.

5. Дзюбенко О. Л. Теоретико-правове розуміння юридичної техніки відомчої нормотворчості / О. Л. Дзюбенко // Юриспруденція : теорія і практика. - 2009. - № 7 (57). - С. 2-10.

6. Дзюбенко О. Л. Знання юридичної техніки як елемент правової освіти / О. Л. Дзюбенко // Право і держава сучасної України : проблеми розвитку та взаємодії : тези доп. наук.-практ. конфер. (Київ, 13-14 трав. 2008 р.) : [у 2 ч.]. - К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2008. - Ч. 1. - С. 45-49.

7. Дзюбенко О. Л. Прийоми та способи як елементи юридичної техніки / О. Л. Дзюбенко // Принципи гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави (пам'яті професора В.В. Копєйчикова) : матеріали міжвуз. наук.-теорет. конф. (Київ, 26 груд. 2008 р.). - К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2009. - С. 103-106.

8. Дзюбенко О. Л. Етапи відомчої нормотворчості / О. Л. Дзюбенко // Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку : зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. (Косів, 27-31 січня 2009 р.) / [редкол. : Ю. С. Шемшученко, О. Ф. Андрійко та ін.]. - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2009. - С. 202-203.

9. Дзюбенко О. Л. Розуміння нормотворчості як теоретико-правової категорії / О. Л. Дзюбенко // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права : матеріали ІІ Всеукр. наук.-теорет. конф. (Київ, 31 січня 2009 р.). - К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2009. - С. 127-128.

10. Дзюбенко О. Л. Правила юридичної техніки відомчої нормотворчості / О. Л. Дзюбенко // Актуальні питання управління органами внутрішніх справ у сучасних умовах : матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 30 жовт. 2009 р.). - К. : Акад. управл. МВС, 2009. - С. 139-141.

Анотація

Дзюбенко О. Л. Юридична техніка відомчої нормотворчості в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави та права; історія політичних та правових учень. - Київський національний університет внутрішніх справ. - Київ, 2009.

У дисертації досліджуються проблемні питання юридичної техніки, розглядаються її види. Аналізуються також теоретико-правові категорії, зокрема: правотворчість, законотворчість, нормотворчість. На підставі аналізу видів юридичної техніки та способів відомчої нормотворчості формулюється авторське визначення поняття «юридична техніка відомчої нормотворчості», розглядаються її види та складові, серед яких: правила, засоби, прийоми, способи. Доводиться, що правила юридичної техніки відомчої нормотворчості слід поділяти за критерієм її видів. При цьому особлива увага приділяється правилам нормопроектування відомчих актів, які включають правила зовнішнього оформлення відомчих актів та правила викладу текстів відомчих актів.

Визначено сутність та види відомчих підзаконних актів, які є результатом відомчої нормотворчості. Охарактеризовано принципи права, які використовуються у відомчій нормотворчості.

Висвітлено стан юридичної техніки відомчої нормотворчості в Україні та запропоновано шляхи її подальшого вдосконалення.

Ключові слова: відомчі підзаконні акти, юридична техніка, юридична техніка відомчої нормотворчості, правила юридичної техніки відомчої нормотворчості, види юридичної техніки відомчої нормотворчості, принципи відомчої нормотворчості.

Аннотация

Дзюбенко Е.Л. Юридическая техника ведомственного нормотворчества в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2009.

В диссертации исследуются проблемные вопросы юридической техники, рассматриваются ее виды. Исследуются также такие теоретико-правовые категории, как правотворчество, законотворчество, нормотворчество. На основании анализа видов юридической техники и способов ведомственного нормотворчества формулируется определение понятия «юридическая техника ведомственного нормотворчества», рассматриваются ее виды и составные, среди которых: правила, средства, приемы, способы. Обосновывается положение, что наиболее значимым и особенным элементом юридической техники ведомственного нормотворчества есть правила, по которым последняя воплощается в практику субъектов ведомственного нормотворчества.

Обосновывается вывод, что под юридической техникой ведомственного нормотворчества следует понимать совокупность правил использования средств, приемов и способов для создания, отмены и упорядочения ведомственных подзаконных актов с целью обеспечения высокого уровня их эффективности при достижении цели правового регулирования определенной сферы общественных отношений. При этом видами юридической техники ведомственного нормотворчества являются юридическая техника нормопроектирования ведомственных актов, юридическая техника внесения изменений и дополнений в ведомственные акты, юридическая техника отмены ведомственных актов, юридическая техника учета ведомственных актов и юридическая техника систематизации ведомственных актов.

Обосновывается положение, что правила юридической техники ведомственного нормотворчества следует разделять в зависимости от критерия ее видов. Вместе с тем, особое внимание уделяется правилам нормопроектирования ведомственных актов, которые включают правила внешнего оформления ведомственных актов, то есть правила оформления обязательных реквизитов ведомственных актов и правила изложения текстов ведомственных актов, среди которых следует выделить: языковые правила (общелингвистические правила, правила изложения языковых средств, стилистические правила), правила изложения содержания актов, правила формирования структуры актов.

Определена суть и виды ведомственных подзаконных актов, которые являются результатом ведомственного нормотворчества. Виды ведомственных подзаконных актов выделены по таким критериям: по сфере действия ведомственных нормативно-правовых актов; по характеру сведений, которые содержатся в ведомственных актах; по функциональному назначению ведомственных актов в механизме правового регулирования; по порядку принятия ведомственных актов и компетенции субъектов ведомственного нормотворчества, по видам (формам) ведомственных актов.

Дана характеристика принципов права, которые используются в ведомственном нормотворчестве. Обосновано, что ведомственному нормотворчеству присущи как общеправовые принципы права, так и специальные принципы права, которые, с одной стороны, относятся к общеправовым принципам права, а с другой - определяют особенности ведомственного нормотворчества как самостоятельного института права. В диссертации в контексте ведомственного нормотворчества дана характеристика общеправовых принципов права, в частности: законность, демократизм, гуманизм, научность. Среди специальных принципов исследованы принципы профессионализма, оперативности, планирования, прогнозирования и технико-юридического совершенства, которые характерны как для ведомственного нормотворчества, так и для правотворчества в целом. При этом принципы единоначалия и отраслевой принадлежности в полной мере отражают специфику ведомственного нормотворчества как самостоятельного института права.

Изложено состояние юридической техники ведомственного нормотворчества в Украине, предложены пути ее дальнейшего совершенствования.

Ключевые слова: ведомственные подзаконные акты, юридическая техника, юридическая техника ведомственного нормотворчества, правила юридической техники ведомственного нормотворчества, виды юридической техники ведомственного нормотворчества, принципы ведомственного нормотворчества.

юридичний нормотворчість підзаконний акт

Summary

Dzyubenko O.L. Juridical technique of departmental creation of regulatory acts in Ukraine. - Manuscript.

Dissertation on the obtainment of scientific degree of candidate of legal sciences in 12.00.01 specialty - Theory and History of the State and Right; History of Political and Legal Studies. - National University of Internal Affairs. - Kyiv, 2009.

The controversial issues of legal technique are investigated in dissertation, examined are its kinds. At the same time, such theoretic legal categories as law-making, rulemaking and creation of regulatory acts are analyzed. On the basis of analysis of types of legal technique and methods of departmental creation of regulatory acts author's definition of «legal technique of departmental creation of regulatory acts» concept is formulated, examined are its kinds and constituents, among which are: rules, means, approaches and methods.

It is being proved that the rules of legal technique of departmental creation of regulatory acts are to be divided after the criterion of its kinds. Thus, the special attention is given to the rules of department acts norms development which include those of external registration of departmental acts and of departmental acts texts exposition.

Determined are a core and types of departmental subordinate acts, which are the result of departmental creation of regulatory acts. Principles of right, which are used in departmental creation of regulatory acts, are described.

The state of legal technique of departmental creation of regulatory acts in Ukraine is reflected. Offered are the ways of its improvement.

Key words: departmental subordinate acts, legal technique, legal technique of departmental creation of regulatory acts, rules of legal technique of departmental creation of regulatory acts, types of legal technique of departmental creation of regulatory acts, principles of departmental creation of regulatory acts.

Размещено на Allbest.ru

...