Правоохоронна діяльність: сутність, суб’єкти, засоби забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ: СУТНІСТЬ, СУБ'ЄКТИ, ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ВИКОНАЛА ДУБІНЧАК ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА

Київ - 2010

АНОТАЦІЇ

правоохоронний законний юридичний прокуратура

Дубінчак В.М. Правоохоронна діяльність: сутність, суб'єкти, засоби забезпечення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Київський національний університет внутрішніх справ. - Київ, 2010.

Дисертаційне дослідження присвячене проблематиці сутності та значення правоохоронної діяльності, з однієї сторони, як різновиду соціальної юридичної діяльності, а з іншої сторони, як самостійного юридичного інституту, що має власні ознаки, принципи здійснення, суб'єктів реалізації та систему засобів забезпечення. В дисертаційній роботі здійснено комплексне дослідження теоретико-правових засад правоохоронної діяльності, конкретизовано визначення понять “юридична діяльність”, “правоохоронна діяльність”, “правоохоронний орган”, “правоохоронні функції”, виокремлено характерні риси правоохоронної діяльності, проаналізовано її місце та значення в межах юридичної та соціальної діяльності.

Автором у дисертаційному дослідженні надано комплексний аналіз специфіки теоретико-правового статусу суб'єктів правоохоронної діяльності, з'ясовано їх місце в механізмі держави, проведено класифікацію правоохоронних органів, встановлено та проаналізовано аспекти сутності та значення правоохоронної діяльності в контексті її здійснення органами прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України. У науковій роботі дисертантом розкрито зміст і значення засобів забезпечення і гарантування правоохоронної діяльності, проаналізовано її процесуальні засади та встановлено значення засобів юридичної відповідальності для результативності здійснення правоохоронної діяльності. Резюмуючи дисертаційне дослідження автором обґрунтовується ряд висновків, що торкаються шляхів підвищення рівня правоохоронної діяльності та удосконалення її правового регулювання.

Ключові слова: правоохоронна діяльність, юридична діяльність, правоохоронні органи, правоохоронні функції, органи прокуратури, органи внутрішніх справ, органи Служби безпеки України, стадії правоохоронної діяльності, юридична відповідальність.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток суспільства, в рамках якого функціонують та розвиваються держава і право, обумовлюється боротьбою різноманітних антагоністичних інтересів, що є одним із факторів, які визначають охоронний та регулятивний вплив права і держави, як засобів впорядкування суспільних відносин. Охоронний вплив на розвиток суспільства є формою його убезпечення та гарантування непорушності прав і свобод громадянина, а також законних інтересів суб'єктів права. Феномен правоохорони має соціальний характер, що пов'язується із активним впливом уповноважених суб'єктів на деструктивні як внутрішні, так і зовнішні фактори, з метою убезпечення суспільства та гарантування балансу різновекторних (антагоністичних) інтересів. Саме за допомогою правоохоронної діяльності як певної системи інституцій та засобів можливо надати суспільним відносинам ознак стабільності, послідовності, динаміки та розвитку.

В сучасних умовах розвитку держави і права підвищується необхідність у науковому переосмисленні функцій держави і права з метою вироблення ефективних шляхів та засобів їх реалізації. Реалізація охоронної функції держави і права націлена на збереження стабільності суспільних відносин, режиму непорушності прав і свобод людини та законних інтересів суб'єктів. Враховуючи вказане, можливо зазначити, що інтенсифікація реформування і оновлення державно-правових інституцій в Україні, модернізація їх правоохоронної сфери впливу, потребує вироблення адекватного наукового підґрунтя, яке надасть змогу встановити цілісну картину щодо теоретико-правових аспектів правоохорони як самостійної юридичної категорії.

Феномен правоохоронної діяльності є предметом наукового дослідження таких вітчизняних та закордонних вчених як С. С. Алексєєв, В. Д. Бабкін, В. М. Горшеньов, Б. Ебзеєв, А. П. Заєць, О. В. Зайчук, А. М. Колодій, В. О. Котюк, М. І. Козюбра, В. В. Копєйчиков, О. Л. Копиленко, В. М. Кудрявцев, С. Л. Лисенков, Г. О. Мурашин, О. Г. Мурашин, В. С. Нерсесянц, Н. М. Оніщенко, О. В. Петришин, П. М. Рабінович, В. Ф. Сіренко, О. Ф. Скакун, О. Д. Тихомиров, В. Д. Ткачук, М. В. Цвік, Ю. С. Шемшученко, О. В. Шмоткін, Л. С. Явич. Однак, не зважаючи на досить значний перелік науковців, які вивчали феномен правоохоронної діяльності, на сьогодні в юридичній науковій літературі відчувається дефіцит сучасних дисертаційних та монографічних досліджень, що були б присвячені проблемам теорії правоохоронної діяльності як багатоаспектної самостійної юридичної категорії, що залежить від умов розвитку суспільства, внутрішньої і зовнішньої політики держави, міжнародних факторів тощо. Більшість наукових робіт, що досліджують інститут правоохоронної діяльності, мають епізодичний непослідовний характер вивчення саме теоретичних аспектів правоохоронної діяльності та аналізують або окремі практичні питання, що виникають в рамках діяльності певного правоохоронного органу, або зосереджують увагу на проблематиці галузевої реалізації правоохоронної діяльності. Вказане пояснюється також і тим, що в юридичній літературі феномен правоохоронної діяльності переважно вивчається в межах наукових досліджень проблем конституційного, кримінального, адміністративного, трудового, фінансового права тощо.

В юридичній літературі правоохоронна діяльність досліджується переважно через призму вивчення тих або інших загальних чи особливих явищ, які функціонують шляхом взаємодії із інститутом правоохоронної діяльності або розвиваються в її межах. Історія наукового вивчення інституту правоохоронної діяльності, що становить бібліографію дисертаційної роботи, базується на наукових поглядах і концепціях, які можливо класифікувати на наступні групи:

- наукові дослідження, які характеризують правоохоронну діяльність у практико-прикладному аспекті, що націлені на вироблення рекомендацій щодо вдосконалення її практичного здійснення. Вказані аспекти правоохоронної діяльності вивчалися в роботах В. К. Бабаєва, С. В. Бобровник, С. Д. Гусарєва, О. В. Зайчука, М. І. Козюбри, Д. А. Керімова, О. Л. Копиленка, В. В. Лазарєва, Г. О. Мурашина, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, П. В. Онопенка, Т. О. Пікулі, І. С. Самощенка, Ю. Д. Тихомирова та інших;

- роботи, які пов'язані із вивченням теоретико-правових аспектів діяльності окремого органу або системи органів держави, діяльність яких має ознаки правоохоронної. Вказані проблеми аналізуються в роботах В. Б. Авер'янова, С. С. Алексєєва, Ю. М. Грошового, І. Я. Дюрягіна, Р. А. Калюжного, М. І. Козюбри, А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, О. Г. Мурашина, В. Я. Тація, Ю. М. Тодики, В. М. Шаповала, О. В. Шмоткіна, П. В. Шумського та інших;

- наукові дослідження, предметом вивчення яких є проблематика боротьби зі злочинністю та забезпечення законності й правопорядку. Вказана проблематика аналізується в роботах С. В. Бородіна, В. М. Кудрявцева, В. В. Оксамитного, І. А. Сердюка, Д. П. Фіолевського, В. В. Чернікова, М. Д. Шаргородського та інших.

На наш погляд, основною специфікою вказаних наукових досліджень проблем правоохоронної діяльності є те, що вони мають виключно прикладний міждисциплінарний характер та надають інформаційний матеріал щодо організації процесу її здійснення. Сучасна ж практика правотворчості актуалізує питання комплексного дослідження інституту правоохоронної діяльності, яке має стати загальнотеоретичним фундаментом для вдосконалення системи державно-правових інституцій та практики їх діяльності.

Таким чином, можливо відзначити той факт, що на сьогодні відсутні цілісні наукові роботи, які б досліджували теоретико-правові аспекти правоохоронної діяльності, з однієї сторони, як різновиду юридичної діяльності, а з іншої сторони, як самостійної юридичної категорії, яка має власні ознаки, функції та принципи здійснення, що реалізується у нормативно закріплених процесуальних формах. Вказане зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження та впливає на вибір об'єкту і предмету дослідження.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана із науково-дослідною роботою відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України та є складовою частиною загальних тем: “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010) та “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації RK 0102U001597). Окрім того, дисертація виконана в рамках планових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та наукових установ Міністерства внутрішніх справ України на 2005-2010 роки”) і Київського національного університету внутрішніх справ (“Основні напрями наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005-2010 роки”).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення та аналіз специфіки сутності та особливостей змісту правоохоронної діяльності, її значення в процесі життєдіяльності суспільства, держави та убезпечення громадян. Реалізація вказаної мети пов'язується із вирішенням наступних завдань:

1) дослідити гносеологічну природу правоохоронної діяльності як засобу охорони, гарантування та відновлення суспільних відносин, прав і свобод громадян та законних інтересів суб'єктів;

2) встановити та охарактеризувати місце правоохоронної діяльності, з однієї сторони, як окремого елементу в системі юридичної діяльності, а з іншої сторони, як самостійного інституту, що має власну природу, сутність і зміст;

3) обґрунтувати авторську класифікацію правоохоронної діяльності відповідно до різноманітних критеріїв поділу;

4) проаналізувати місце правоохоронних органів у механізмі держави, з'ясувати їх значення, статус та особливості функціонування;

5) надати авторське визначення поняттю “правоохоронний орган” та встановити зміст теоретико-правового статусу правоохоронного органу, а також запропонувати власне бачення критеріїв класифікації правоохоронних органів;

6) дослідити сутність та зміст правоохоронної діяльності органів прокуратури та Служби безпеки України, а також надати рекомендації щодо вдосконалення їх правоохоронної діяльності в сучасних умовах розвитку суспільства та держави;

7) обґрунтувати авторський підхід до визначення поняття стадій правоохоронної діяльності та проаналізувати особливості стадійного поділу процесу правоохорони, а також встановити особливості модельного поділу правоохоронної діяльності як засобу її уніфікації і вдосконалення;

8) проаналізувати специфіку засобів забезпечення і гарантування правоохоронної діяльності та встановити місце і значення юридичної відповідальності для результативності здійснення правоохоронної діяльності;

9) визначити проблеми та обґрунтувати перспективи розвитку правоохоронної діяльності в сучасних умовах трансформації суспільства та правопорушень.

Теоретичне завдання роботи полягає в тому, щоб не лише розкрити сутність і значення процесу правоохорони, але й встановити наукові основи цієї діяльності.

Об'єктом дослідження є теоретико-правові проблеми правоохоронної діяльності як різновиду юридичної діяльності.

Предметом дослідження є вивчення теоретико-правових аспектів сутності, суб'єктів та засобів забезпечення правоохоронної діяльності.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить низка філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів, що надали змогу забезпечити об'єктивний, повний та всебічний аналіз досліджуваного предмету. Особлива увага приділена діалектичному методу, що використовується відповідно до принципу історизму, за допомогою якого правоохоронна діяльність досліджується як явище, що змінюється у часі під впливом соціальних факторів, відповідає певному історичному етапу розвитку суспільства і на сьогодні знаходиться в стані як практичної трансформації, так і наукового переосмислення. Окрім того, в роботі використані такі загальнонаукові методи дослідження як системно-структурний, що надав змогу отримати знання про ознаки, функції, стадії та місце правоохоронної діяльності як самостійної юридичної категорії, так і як елементу юридичної та соціальної діяльності (підрозділи 1.1.; 1.2.; 3.1.); логічний, завдяки якому було отримано знання про закономірності і найважливіші аспекти сутності правоохоронної діяльності, вивчена проблематика місця правоохоронних органів в механізмі держави, проаналізовано специфіку побудови системи правоохоронних органів, а також визначено особливості послідовного здійснення стадій (етапів) правоохоронної діяльності (підрозділи 1.2.; 1.3.; 3.1.); моделювання та прогнозування, що були використані для вироблення ряду рекомендацій щодо формування системи правоохоронних органів та визначення взаємодії між ними та іншими елементами механізму держави, а також надали змогу з'ясувати зміст (модель) процесуальної послідовності здійснення правоохоронної діяльності (підрозділи 2.1.; 2.2.; 2.3.).

Враховуючи особливості теми дисертаційного дослідження, її об'єкту і предмету дослідження, вказаної мети та завдань наукової роботи, автор застосовував такі спеціально наукові методи: історико-правовий, який визначив специфіку динаміки становлення, розвитку та вдосконалення правоохоронної діяльності, встановив закономірності співвідношення між особливостями розвитку суспільства та рівнем розвитку правоохоронної діяльності (підрозділи 1.1.; 1.2.); метод інтеграції, який сприяв встановленню та аналізу внутрішньої цілісності багатоманітних якостей правоохорони (підрозділ 1.2.); соціологічний, завдяки якому проблематика правоохоронної діяльності була розглянута в практико-прикладному аспекті, що націлена на виявлення та запобігання протиправним діянням суб'єктів (підрозділи 1.1.; 1.2.; 3.2.); структурно-функціональний, що сприяв дослідженню сутності взаємопов'язаних елементів правоохоронної діяльності, системи правоохоронних органів та їх місця в механізмі держави, особливостей функціонального призначення органів прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України (підрозділи 1.3.; 2.1.; 2.2.; 2.3.).

Окрім того, визначення та дефініції, що використані у дисертації, формулювалися на методологічній основі формальної логіки із застосуванням методу аналізу та синтезу.

Джерельну базу дослідження складають Конституція України, інші вітчизняні нормативно-правові акти, законодавство іноземних держав, що регламентують правовий статус правоохоронних органів, загальнотеоретична та спеціальна юридична література, в котрій знайшла відображення досліджувана тема, енциклопедичні джерела.

Емпіричну базу дослідження становить практика діяльності правоохоронних органів України (органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вона є одним з небагатьох у вітчизняній юридичній науці теоретико-правовим науковим дослідженням проблем природи, сутності та функціонального призначення правоохоронної діяльності як складної юридичної категорії, що розглядається як самостійний інститут, котрий має власні ознаки, специфіку прояву і реалізації, а також є складовим елементом всієї юридичної діяльності.

Наукову новизну дисертаційної роботи становлять наступні висновки та положення, які відображають внесок автора у розробку наукової проблеми, зокрема:

вперше:

– запропоноване авторське визначення поняття “правоохоронна діяльність”, змістом якої є активна форма поведінки уповноважених суб'єктів з можливістю застосування встановлених законом примусових засобів, що націлена на захист і відновлення прав, свобод і законних інтересів осіб, протидію правопорушенням та реалізує правоохоронну функцію держави;

– виокремлено та розкрито зміст ознак правоохоронної діяльності як діяльності, що є невід'ємним структурним елементом (різновидом) юридичної діяльності; є самостійною юридичною категорією, що націлена на недопущення порушення прав, свобод і законних інтересів осіб або їх відновлення; є різновидом соціальної діяльності; має динамічний характер розвитку, що залежить від рівня розвитку суспільства, держави та системи права; здійснюється уповноваженими суб'єктами та залежить від їх професійності та досвіду;

– обґрунтовано, що правоохоронна діяльність являє собою певну сукупність заходів націлених на відповідний правоохоронний результат, процесуальність (процедурність) якої є: самостійною ознакою правоохоронної діяльності; формою організації правоохоронної діяльності; способом реалізації повноважень суб'єктів правоохоронної діяльності; засобом моделювання ефективності правоохоронної діяльності; формою забезпечення послідовності правоохоронної діяльності;

удосконалено:

– зміст подвійної природи правоохоронної діяльності як специфічного виду соціального взаємозв'язку, що, з однієї сторони, характеризується як різновид правовідносин, а з іншої - має самостійне значення, специфіка якого полягає у тому, що: відносини виникають між визначеними сторонами, одна з яких обов'язково наділена владними повноваженнями; відносини регламентовані певними юридичними нормами, дотримання яких забезпечується силою і авторитетом держави; сторони відносин діють лише в межах наданих повноважень, які і складають поняття компетенції спеціальних суб'єктів; діяльність суб'єктів пов'язана із забезпеченням певного результату, що націлений на реалізацію чи охорону суб'єктивного права; діяльність, що регламентується і охороняється державою як гарантом реалізації повноважень створених нею структур;

– систему правоохоронних органів, що надає можливість їх класифікації за наступними критеріями: за порядком утворення (ті, що призначаються; ті, що обираються; ті, що затверджуються); за характером повноважень (органи прокуратури; органи внутрішніх справ; органи безпеки; органи державної охорони; органи державних інспекцій.); за способом прийняття рішень (одноособові; колективні); за характером підпорядкування (прямого підпорядкування вищестоящому у порядку підлеглості органу; подвійного підпорядкування як органу, що створив, так і вищестоящому органу); за функціями (охоронні; контрольні; каральні; відновлювальні); за значенням функцій, що виконуються (головні; другорядні; допоміжні);

– періодизацію правоохоронної діяльності, яка має орієнтовний характер та поділяється на наступні групи стадій: попередня група, до складу якої включаються стадії офіційного початку процесу правоохорони, змістом яких є прийняття відповідного офіційного акту відносно проведення профілактичних заходів, порушення кримінальної справи, проведення перевірки тощо; центральна група, що характеризується як система стадій, які націлені на здійснення правоохоронної діяльності щодо встановлення рівня узгодженості суспільних відносин із вимогами правових норм; заключна група, змістом якої є стадії по оформленню результатів правоохоронної діяльності в тій або інший сфері або відносно певного кола осіб, що завершується складанням відповідного процесуального документу (постанови, припису тощо);

дістали подальшого розвитку положення про те, що:

– сутність правоохоронної діяльності має багатоаспектний характер, що походить від сутності права та проявляється як систематична робота по охороні правопорядку, яка здійснюється у певних формах та видах, що є нормативно визначеними та регламентованими (гносеологічна сутність); як робота по охороні інтересів певної частини суспільства за допомогою різноманітних, у тому числі і силових засобів (класова сутність); як засіб забезпечення правового панування ідей правлячої (пануючої) релігії та поєднання релігійних постулатів і політичних положень (релігійна сутність); як спосіб забезпечення національного розвитку, національної єдності та охорони національних інтересів і самобутності пануючого національного соціуму (національна сутність); як засіб гарантування рівних можливостей суб'єктів права та охорони загальнолюдських цінностей (загальносоціальна сутність);

– соціальна та юридична діяльність співвідносяться із правоохоронною як загальне, спеціальне та специфічне, що мають спільний соціальний характер і природу, однак кожна з них наділена індивідуальним змістом;

– феномен юридичної відповідальності має правоохоронну сутність та, з однієї сторони, він є засобом охорони положень, які закріплені правовими нормами, а з іншої сторони, юридична відповідальність є засобом забезпечення всієї правоохоронної діяльності та використовується уповноваженими суб'єктами, які здійснюють правоохоронну діяльність. Доведено подвійну правоохоронну сутнісну природу юридичної відповідальності: як форми прояву охоронної функції держави та права, що націлена на охорону суспільних відносин та недопущення правопорушень та як засобу гарантування та здійснення правоохоронної діяльності уповноваженими правоохоронними органами держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що сформульовані у дисертації положення, висновки і рекомендації, які присвячені проблематиці теоретико-правових аспектів правоохоронної діяльності, мають науково обґрунтований та практично витребуваний характер, що націлені на вдосконалення практики правоохорони. Результати дисертаційного дослідження можуть бути покладені в основу змісту юридичних навчальних та монографічних видань відповідної тематики.

Положення дисертації можуть знайти втілення в процесі викладання навчальних дисциплін та курсів “Теорія держави і права”, “Судові та правоохоронні органи”, “Прокурорський нагляд” та спецкурсу “Теорія правоохоронної діяльності”.

Окрім того, висвітлені положення дисертації можуть надати методичний матеріал для підготовки та проведення навчальних семінарів та курсів для працівників правоохоронних та контрольно-наглядових органів, сфера роботи яких пов'язана із реалізацією правоохоронної діяльності. Висвітлені положення дисертації також можуть надати поштовх для подальших наукових досліджень теоретичних і практичних проблем юридичної діяльності, правоохорони, юридичного процесу, прокурорського нагляду, теорій безпеки тощо.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі дисертації автором визначається рівень актуальності теми, розкрито зв'язок роботи з відповідними науковими темами, сформульовано мету та завдання дослідження, виокремлено об'єкт та предмет дослідження, а також методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, надано інформацію про апробацію результатів дисертації, публікації та структуру дисертації.

Перший розділ “Правоохоронна діяльність в системі юридичної практики” складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються питання гносеологічної природи правоохоронної діяльності, сутності правоохоронної діяльності, місця правоохоронних органів в механізмі держави.

У підрозділі 1.1. “Гносеологічна природа правоохоронної діяльності” автором досліджується проблематика категоріальності юридичної та правоохоронної діяльності, аналізується їх співвідношення в рамках соціальної діяльності, надається визначення поняттю правоохоронної діяльності, виокремлюються її ознаки та проводиться її класифікація.

Дисертантом проведено комплексне дослідження теоретико-правових засад правоохоронної роботи, проаналізована подвійна сутнісна природа правоохоронної діяльності, що характеризується, з одного боку, як різновид (елемент) юридичної соціальної діяльності, а з іншого - як самостійна, специфічна, предметна діяльність уповноважених суб'єктів, що складається із послідовних, завершених дій, які структуровані в межах окремих чітко визначених стадій.

Обґрунтоване авторське визначення поняття “юридична діяльність”, що являє собою таку опосередковану правом професійну, трудову діяльність, змістом якої є прийняття юридичних рішень компетентними суб'єктами, яка націлена на виконання чітко визначених функцій і завдань (прийняття законів, здійснення правосуддя, конкретизація права тощо) та на задоволення, тим самим, як загальносоціальних, так і групових, а також індивідуальних потреб та інтересів. Окрім того, дисертантом конкретизоване визначення поняття “правоохоронна діяльність”, що засновується на виокремлених та проаналізованих автором ознаках правоохоронної діяльності та являє собою активну форму поведінки уповноважених суб'єктів з можливістю застосування встановлених законом засобів, що націлена на охорону та захист (відновлення, профілактику порушень) прав, свобод і законних інтересів осіб, та реалізує правоохоронну функцію держави. Правоохоронна діяльність має складний характер та наділена самостійними ознаками, а саме: є невід'ємним структурним елементом (різновидом) юридичної діяльності; є самостійною юридичною категорією, що націлена на недопущення порушення прав, свобод і законних інтересів осіб або їх відновлення; є різновидом соціальної діяльності; має динамічний характер розвитку, що залежить від рівня розвитку суспільства, держави та системи права; здійснюється уповноваженими суб'єктами та залежить від їх професійності та досвіду.

Дисертантом обґрунтовується думка про те, що соціальна та юридична діяльність співвідносяться із правоохоронною як загальне, спеціальне та специфічне, що мають спільний соціальний характер і природу, але наділені індивідуальним змістом. Право як загальнообов'язкове, формально визначене, імперативне правило поведінки розвивається спільно із розвитком та функціонуванням держави, забезпечується та охороняється її органами, а отже правоохоронна діяльність є окремим елементом охоронної функції держави та характеризує цінність держави для людини і суспільства.

У підрозділі 1.2. “Сутність правоохоронної діяльності” вивчаються питання сутнісних засад правоохоронної діяльності, проводиться їх аналіз та досліджуються відносини, які виникають в процесі правоохоронної діяльності.

Дисертантом обґрунтовується ряд висновків щодо природи та сутності правоохоронної діяльності як органічної єдності наступних її сутнісних характеристик, а саме як:

систематичної роботи по охороні правопорядку, здійснюваної у певних формах та видах, що є нормативно визначеними та регламентованими;

роботи по охороні інтересів певної частини суспільства за допомогою різноманітних, у тому числі і силових, засобів;

засобу забезпечення правового панування ідей правлячої (пануючої) релігії та поєднання релігійних постулатів і політичних положень;

способу забезпечення національного розвитку, національної єдності та охорони національних інтересів і самобутності пануючого національного соціуму;

засобу гарантування рівних можливостей суб'єктів права та охорони загальнолюдських цінностей.

Дисертантом обґрунтовано, що відносини, які виникають в процесі правоохоронної діяльності, є специфічним видом соціального взаємозв'язку, самостійним різновидом суспільних відносин, що, з однієї сторони, характеризуються як вид правовідносин, а з іншої - мають самостійне значення та власну специфіку.

Підрозділ 1.3. “Місце правоохоронних органів в механізмі держави” присвячено вивченню поняття правоохоронного органу та його функціонального призначення. Уточнено визначення поняття правоохоронного органу, що являє собою узгоджену систему уповноважених суб'єктів, які є елементом механізму держави, а також здійснює виконання правоохоронних функцій відповідно до вимог чинного законодавства України.

Автором також встановлено, що будучи різновидом державних органів, правоохоронні органи мають спільні з іншими органами ознаки, а саме: утворюються державою; мають владні повноваження; приймають обов'язкові рішення; офіційно користуються символами держави; застосовують примусові засоби у процесі забезпечення виконання власних рішень; приймають рішення від імені держави; охороняються державою; займають певне місце в ієрархії державних структур; їх працівники мають подвійний статус - громадянина та посадової особи. Однак, правоохоронні органи мають і самостійне значення, на що вказують їх наступні особливості: особливий порядок утворення; діяльність у особливій сфері правовідносин; особливі процесуальні основи діяльності; своєрідний юридичний статус прийнятих рішень, що мають форму правозастосовних актів; наявність своєрідної структури; наявність особливих функцій.

Як висновок, дисертантом зазначається, що правоохоронна діяльність є різновидом соціальної діяльності, являє собою активну форму поведінки уповноважених органів, що здійснюють правоохоронні функції, та є формою реалізації охоронної функції держави по забезпеченню загальнообов'язковості та ефективності дії правових норм.

У другому розділі “Суб'єкти, що здійснюють правоохоронну діяльність” дисертантом досліджується проблематика сутності та функціонального призначення суб'єктів правоохоронної діяльності в контексті роботи органів прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України.

У підрозділі 2.1. “Прокуратура як суб'єкт правоохоронної діяльності” встановлено, що сутність і значення органів прокуратури як суб'єкту правоохоронної діяльності, полягає в тому, що вони: по-перше, являють собою єдину, самостійну і незалежну систему, що виконує покладені на неї функції та покликана забезпечити високий рівень законності і правопорядку у державі; по-друге, мають особливий теоретико-правовий статус, оскільки є невід'ємним, самостійним елементом механізму держави; по-третє, є елементом системи правоохоронних органів; по-четверте, є окремим різновидом органів держави, що має як спільні, так і відмінні риси.

Автором обґрунтовано, що функції правоохоронних органів можливо визначити як основні напрямки їх діяльності, що реалізуються на підставі закріпленої в законі компетенції, обумовлюють правоохоронний та контрольно-наглядовий зміст їх роботи та характеризують соціальне призначення правоохоронних органів у суспільстві та державі.

З'ясовано, що правоохоронна діяльність органів прокуратури характеризується як напрям гарантування непорушності прав, свобод і законних інтересів суб'єктів, з однієї сторони, та забезпечення відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів осіб, з іншої сторони.

У підрозділі 2.2. “Статус та структура органів внутрішніх справ як суб'єкта правоохоронної діяльності”, продовжуючи аналіз специфіки правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ, теоретичні аспекти правоохорони вкладаються дисертантом у визначення поняття органів внутрішніх справ, що являють собою сукупність правоохоронних органів держави спеціального призначення, діяльність яких націлена на забезпечення правопорядку і законності, громадського порядку з метою гарантування непорушності прав і свобод громадян, законних інтересів осіб, відповідно до внутрішньої політики держави.

Доведено, що правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ має соціальний характер, змістом якої є комплекс суспільних відносин, які реалізують, захищають або охороняють права, свободи та інтерси тих або інших суб'єктів відповідно до правоохоронної політики держави. Як узагальнюючий висновок дисертантом обгрунтовується думка про те, що сутність та значення органів внутрішніх справ як суб'єкту правоохоронної діяльності, полягає у тому, що вони: являють собою ситему спеціальних органів держави, діяльність яких націлена на протидію злочинності, забезпечення правопорядку та законності; становлять самостійний елемент в системі правоохоронних органів механізму держави, що обумовлено специфікою функціональної націленості їх діяльності; відображають внутрішню політику держави та характеризують призначення держави у забезпеченні громадського порядку та балансу різновекторних інтересів у суспільстві.

Підрозділ 2.3. “Служба безпеки України як суб'єкт правоохоронної діяльності” присвячено аналізу правоохоронної діяльності органів Служби безпеки України, змістом якої є гарантування та охорона “режиму безпеки”, що здійснюється шляхом охорони й забезпечення безпеки особи, суспільства і держави, та націлена на врівноваження інтересів суб'єктів соціуму з метою гармонізації розвитку особи, суспільства та держави.

Автором встановлено, що стан (режим) безпеки є результатом роботи, в тому числі і правоохоронних органів, з метою гармонізації (забезпечення балансу) різноманітних інтересів у суспільних відносинах. Оскільки суспільні відносини мають складний характер та виявляються у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства, стан (режим) безпеки відповідно також виявляється у тих сферах, що існують в процесі життєдіяльності суспільства. Окрім того, звертається увага на те, що цінність та значення органів Служби безпеки України, перш за все, визначається їх функціональною спрямованістю, в тому числі і правоохоронною, та полягає у результативності виконання покладених функцій та гарантуванні правового, політичного, економічного, соціального, інформаційного, а також міжнародного, внутрішнього та зовнішнього станів захищеності прав, свобод та життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від будь-яких форм прояву внутрішніх і зовнішніх загроз.

Розділ третій “Теоретико-правові засади забезпечення здійснення правоохоронної діяльності” присвячений дослідженню проблематики стадійності правоохоронної діяльності та юридичної відповідальності як засобу гарантування правоохоронної діяльності.

У підрозділі 3.1. “Процесуальні основи правоохоронної діяльності як умова її здійснення” автором аргументується думка про те, що правоохоронна діяльність являє собою певну сукупність заходів націлених на відповідний правоохоронний результат, процесуальність (процедурність) якої є: самостійною ознакою правоохоронної діяльності; формою організації правоохоронної діяльності; способом реалізації повноважень суб'єктів правоохоронної діяльності; засобом моделювання ефективності правоохоронної діяльності; формою забезпечення послідовності правоохоронної діяльності. З'ясовано, що процес правоохорони є різновидом юридичної діяльності та являє собою сукупність нормативно регламентованих діянь уповноважених органів, що реалізуються у чітко визначеній послідовності та формі, результатом чого є досягнення відповідного юридично значимого ефекту, що націлений на забезпечення законності і правопорядку в суспільстві й державі. Дисертантом звертається увага на подвійне значення процесуальності правоохоронної діяльності, яка, з однієї сторони, може бути охарактеризована як засіб її реалізації, що здійснюється у чітко визначених процесуальних формах, а з іншої сторони - як засіб гарантування офіційності, організованості та послідовності всієї правоохоронної діяльності.

Автором встановлено, що процесуальність правоохоронної діяльності має складний характер, яка наділена власними особливими сутнісними аспектами процесу правоохорони, а саме: має чітко визначений характер та визначає специфіку і послідовність діяльності уповноважених органів; здійснюється у чітко визначених формах, що мають прояв в результаті відповідного волевиявлення посадових осіб правоохоронних органів; має зовнішню форму виразу та фіксації у вигляді відповідних процесуальних документів (актів, протоколів, постанов тощо); має результативний характер, що полягає у гарантуванні послідовного здійснення правоохоронної діяльності та забезпеченні певного стабільного рівня законності та правопорядку; націлена на гарантування прав і свобод громадян, законних інтересів осіб. На нашу думку, періодизація правоохоронної діяльності може бути здійснена лише умовно, що має орієнтовний характер, та поділяється на наступні групи стадій:

попередня група, до складу якої включаються стадії офіційного початку процесу правоохорони щодо прийняття відповідного офіційного акту відносно проведення профілактичних заходів, порушення кримінальної справи, проведення перевірки тощо;

центральна група, що характеризується послідовністю стадій по безпосередньому здійсненню правоохоронної діяльності щодо встановлення рівня узгодженості суспільних відносин із вимогами правових норм;

заключна група, змістом якої є стадії по оформленню результатів правоохоронної діяльності в тій або інший сфері або кола осіб, що завершується складанням відповідного процесуального документу (постанови, припису тощо).

У підрозділі 3.2. “Юридична відповідальність як засіб гарантування правоохоронної діяльності” автором встановлено, що засоби забезпечення і гарантування правоохоронної діяльності являють собою систему спеціальних інституцій юридичного характеру, які мають державно-владну природу, застосовуються у певному процедурному порядку, передбачені чинним законодавством та покликані забезпечити правоохоронну діяльність. Одним з таких засобів гарантування та забезпечення результативності правоохоронної діяльності є інститут юридичної відповідальності.

Інститут юридичної відповідальності має подвійну природу як практико-прикладного явища, так і функціонального, та являє собою, з однієї сторони, правовий засіб, що використовується в тому числі і в рамках правоохоронної діяльності, а з іншої сторони, має власну ціннісну спрямованість на забезпечення виконання зобов'язань й охорони прав. Автором доведено, що сутність юридичної відповідальності має багатоаспектний характер та визначається різноманітними проявами як засобу впливу на суспільство та суб'єктів, що надає змогу виокремити подвійну правоохоронну сутнісну природу юридичної відповідальності як:

- форми прояву охоронної функції держави та права, що націлена на охорону суспільних відносин та недопущення правопорушень;

- засобу гарантування та здійснення правоохоронної діяльності уповноваженими правоохоронними органами держави.

Підсумовуючи аналіз сутності і значення юридичної відповідальності як засобу забезпечення правоохоронної діяльності, автором зазначається про те, що феномен юридичної відповідальності має правоохоронну сутність та, з однієї сторони, він є засобом охорони положень, що закріплені правовими нормами, а з іншої сторони, юридична відповідальність є засобом забезпечення всієї правоохоронної діяльності та використовується уповноваженими суб'єктами, які здійснюють правоохоронну діяльність.

ВИСНОВКИ

У висновках автором сформульовано основні результати дослідження, підкреслено теоретичне та практичне значення розробленої теми, наводиться теоретичне узагальнення проблематики правоохоронної діяльності. Основними науковими і практичними результатами роботи є наступні обґрунтовані висновки:

1. Правоохоронна діяльність являє собою активну форму поведінки уповноважених суб'єктів з можливістю застосування встановлених законом примусових засобів, що націлена на охорону та захист (відновлення, профілактику порушень) прав, свобод і законних інтересів осіб, та реалізує правоохоронну функцію держави.

2. Сутність правоохоронної діяльності полягає у єдиній системі її сутнісних характеристик як: систематичної роботи по охороні правопорядку, здійснюваної у певних формах та видах, що є нормативно визначеними та регламентованими (гносеологічна сутність); роботи по охороні інтересів певної частини суспільства (соціального класу) за допомогою різноманітних, у тому числі і силових засобів (класова сутність); засобу забезпечення правового панування ідей правлячої (пануючої) релігії та поєднання релігійних постулатів і політичних положень (релігійна сутність); способу забезпечення національного розвитку, національної єдності та охорони національних інтересів і самобутності пануючого національного соціуму (національна сутність); засобу гарантування рівних можливостей суб'єктів права та охорони загальнолюдських цінностей (загальносоціальна сутність).

3. Правоохоронна діяльність є складною, багатоаспектною юридичною категорією, що може бути класифікована на окремі самостійні різновиди за наступними критеріями: в залежності від суб'єктів правоохоронної діяльності (діяльність, що здійснюється безпосередньо органами держави та посадовими особами; санкціонована діяльність, що потребує затвердження компетентними органами; делегована діяльність, що реалізується за попереднім уповноваженням владних структур; діяльність громадських утворень); в залежності від характеру дій суб'єктів правоохоронної діяльності (діяльність безпосередніх суб'єктів юридичної діяльності, що реалізують надані їм державою повноваження в правовій сфері; діяльність учасників правової сфери, що реалізують суб'єктивні права та інтереси); в залежності від впливу на суспільство (стабілізуюча та динамічна); в залежності від характеру юридичних фактів, що спричиняють правоохоронну діяльність (регулятивна та охоронна); в залежності від часу здійснення правоохоронної діяльності (поточна та надзвичайна); в залежності від сфери поширення правоохоронної діяльності (загальна, відомча та місцева).

4. Сутність і значення органів прокуратури як суб'єкту правоохоронної діяльності, полягає в тому, що вони: являють собою єдину, самостійну і незалежну систему, що виконує покладені на неї функції та покликана забезпечити високий рівень законності і правопорядку у державі; мають особливу природу, оскільки є невід'ємним, самостійним елементом механізму держави; є елементом системи правоохоронних органів; є окремим різновидом органів держави, що має як спільні, так і відмінні риси.

5. Сутність та значення органів внутрішніх справ як суб'єкту правоохоронної діяльності, полягає у тому, що вони: являють собою ситему спеціальних органів держави, діяльність яких націлена на протидію злочинності, забезпечення правопорядку та законності; становлять самостійний елемент в системі правоохоронних органів, що обумовлено специфікою функціональної націленості їх діяльності; відображають внутрішню політику держави та характеризують призначення держави у забезпеченні громадського порядку та балансу різновекторних інтересів у суспільстві.

6. Діяльність органів Служби безпеки України по гарантуванню та охороні “режиму безпеки” має правоохоронний характер, здійснюється шляхом охорони й забезпечення безпеки особи, суспільства і держави та націлена на врівноваження інтересів суб'єктів соціуму з метою гармонізації розвитку особи, суспільства та держави.

7. Процесуальність правоохоронної діяльності, з однієї сторони, являє собою засіб її реалізації, що здійснюється у чітко визначених процесуальних формах, а з іншої сторони - є засобом гарантування офіційності, організованості та послідовності всієї правоохоронної діяльності. Процесуальність правоохоронної діяльності має складний характер, що наділена власними особливими сутнісними аспектами, а саме: має чітко визначений зміст та визначає специфіку і послідовність діяльності уповноважених органів; здійснюється у чітко визначених формах, що мають прояв в результаті відповідного волевиявлення посадових осіб правоохоронних органів; має зовнішню форму виразу та фіксації у вигляді відповідних процесуальних документів (актів, протоколів, постанов тощо); має результативний характер, що полягає у гарантуванні послідовного здійснення правоохоронної діяльності та забезпеченні певного стабільного рівня законності та правопорядку; націлена на гарантування прав і свобод громадян, законних інтересів осіб.

8. Засоби гарантування правоохоронної діяльності являють собою систему спеціальних інституцій юридичного характеру, які мають державно-владну природу, застосовуються в певному процедурному порядку, передбачені чинним законодавством та покликані забезпечити правоохоронну діяльність. Одним з таких засобів гарантування та забезпечення результативності правоохоронної діяльності є інститут юридичної відповідальності. Саме за допомогою юридичної відповідальності, уповноважені суб'єкти наділені правом застосовувати до осіб, які порушують правопорядок та законність, заходи примусового характеру, що надають змогу відновити порушені права та законні інтереси, а також перевиховати порушника.

9. Інститут юридичної відповідальності має правоохоронну сутність та, з однієї сторони, він є засобом охорони положень, які закріплені правовими нормами, а з іншої сторони, юридична відповідальність є засобом забезпечення всієї правоохоронної діяльності та використовується уповноваженими суб'єктами, які здійснюють правоохоронну діяльність.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кардаш В. М. Правоохоронна діяльність як різновид юридичної діяльності / В. М. Кардаш // Держава і право : зб. наук. праць : юридичні і політичні науки. - К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. - Вип. 8. - С. 9-15.

2. Кардаш В. М. Сутність права та сутність правоохоронної діяльності: взаємовплив та взаємозалежність / В. М. Кардаш // Держава і право : зб. наук. праць : юридичні і політичні науки. - К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - Вип. 11. - С. 39-44.

3. Дубінчак В. М. Судова діяльність: теоретичні проблеми розуміння функціонального призначення та структури / В. М. Дубінчак // Правова держава : щорічник. - К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. -Вип. 15. - С. 405-415.

4. Дубінчак В. М. Сутність правоохоронної діяльності / В. М. Дубінчак // Правова держава : щорічник. - К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 18. - С. 577-583.

5. Кардаш В. М. Правоохоронна діяльність: загальнотеоретичні проблеми / В. М. Кардаш // Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку. Матеріали міжвузівської наукової студентської конференції / Ред. кол. : Ю. С. Шемшученко (голов. ред.) та ін. - К., 2000. - Вип. 1. - С. 74-78.

6. Кардаш В. М. Сутність правоохоронної діяльності / В. М. Кардаш // Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку. Матеріали міжвузівської наукової студентської конференції / Ред. кол. : Ю. С. Шемшученко (голов. ред.) та ін. - К., 2002. - Вип. 2. - С. 38-42.

7. Дубінчак В. М. Судова діяльність: теоретичні проблеми розуміння / В. М. Дубінчак // Юридичні читання молодих вчених : Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції 23-24 квітня 2004. - К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2004. - С. 62-64.

8. Дубінчак В. М. Правоохоронна діяльність: проблеми визначення сутності / В. М. Дубінчак // Другі юридичні читання : Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005. - К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - С. 58-59.

9. Дубінчак В. М. Судова практика: теоретичні підходи до розуміння, функціонального призначення та структури / В. М. Дубінчак // Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку. Матеріали міжвузівської наукової студентської конференції / Ред. кол. : Ю. С. Шемшученко (голов. ред.) та ін. - К., 2005.- Вип. 6. - С. 90-93.

10. Дубінчак В. М. Теоретико-правові проблеми розуміння судової діяльності / В. М. Дубінчак // Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції / Ред. кол. : Ю. С. Шемшученко (голов. ред.) та ін. - К., 2007. - Випуск 8. - С. 92-94.

11. Дубінчак В.М. Статус правоохоронних органів як різновиду державних / В.М. Дубінчак // Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів дев'ятої міжнародної науково-практичної конференції / Редкол. : Ю.С. Шемшученко (голов. ред.) та ін. - К., 2008. - Випуск 9. - с. 151-154.

Размещено на Allbest.ru