Прокуратура в системі органів державної влади в Україні: статус, функції, перспективи реформування

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Цакадзе Нугзар Чингізович

УДК 342:1+347.97/.99(477)

ПРОКУРАТУРА В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: СТАТУС, ФУНКЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ

Спеціальність 12.00.10 - Судоустрій, прокуратура та адвокатура

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук,

академік Національної академії наук України,

Гончаренко Владлен Гнатович,

завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент

Сердюк Валентин Васильович,

начальник управління забезпечення діяльності Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

кандидат юридичних наук,

Корнякова Татьяна Всеволодівна,

заступник Міністра палива та енергетики України

Захист відбудеться «9» листопада 2010 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України (01032, Київ-32, бул. Тараса Шевченка, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27).

Автореферат розісланий «8» жовтня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент О.П. Кучинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Діяльність органів прокуратури, як і інших структур, проходить в умовах здійснення соціально-економічних і політико-правових реформ в Україні. Сама прокуратура також піддана істотному реформуванню, що проявилось передусім в її інституціоналізації як самостійної державної структури, зосередженні діяльності її органів на захисті основ конституційного ладу, переорієнтації на пріоритетне забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпеченні реальної незалежності прокуратури та її посадових осіб.

Суттєве значення для визначення правового статусу прокуратури мають положення VII розділу прийнятої в червні 1996 року Конституції України, яка зберегла прокуратуру як централізовану систему та визначила її функції на перспективу і на перехідний період -- до стабілізації соціально-економічної і політичної ситуації в державі.

Питання, пов'язані з визначенням правового статусу прокуратури, завжди були предметом уваги з боку правознавців, які досліджували проблеми конституційного права і прокурорського нагляду, переважна більшість яких працювала в Україні і Російській Федерації.

Зокрема, в Україні ця проблематика досліджувалась такими вченими-юристами, як С.А. Альперт, Д.М. Бакаєв, О.М. Бандурка, І. В. Вернидубов, Ю. М. Грошевий, Л. М. Давиденко, В. В. Долежан, В. С. Зеленецький, П. М. Каркач, В. П. Корж, Т. В. Корнякова, М. В.Косюта, І. Є. Марочкін, М. М. Михеєнко, М. І. Мичко, О. Р. Михайленко, В. Т. Нор, Ю. С. Полянський, М. В. Руденко, В. В. Сердюк, В. Я. Тацій, О. Б. Червякова, П. В. Шумський та ін.

Питання діяльності прокуратури вивчали такі науковці Російської Федерації, як В. І. Басков, О.Д. Берензон, О. Д. Бойков, С. Є. Винокуров, В. В. Гаврилов, В.Г. Даєв, Т.М. Добровольська, В. М. Додонов, В. К. Звірбуль, В.В. Клочков, А.Ф. Козлов, Л.О. Ніколаєва, О.П. Сафонов, О. Я. Сухарєв, В. І. Шинд, В. Б. Ястребов та ін.

Деякі теоретичні і практичні проблеми функціонування прокуратури розглядались в працях науковців інших колишніх республік Радянського Союзу, а нині -- незалежних держав: Л. Б. Дєдкова і С. І. Журомського (Білорусія), І. А. Арабяна, Г. П. Данієляна (Вірменія), В. Г. Мелкумова, С. К. Кенжаєва (Таджикистан), М. А. Гасанова (Азербайджан), А. Тухтасінова (Узбекистан) та ін.

Проте не всі проблеми організації і діяльності прокурорської системи можна вважати вичерпаними, а можливості їх наукового дослідження -- використаними.

Актуальність розроблення теоретичних і практичних проблем діяльності прокуратури підвищується не лише через потребу наукового осмислення її конституційних функцій, але й у зв'язку з триваючою дискусією з приводу подальших напрямів реформування прокурорської системи України, періодичними змінами законодавства про прокуратуру та суміжних галузей (Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про прокуратуру” від 12 липня 2001 р., нові редакції низки статей процесуальних кодексів, Закон України «Про судоустрій України і статус суддів» від 7 липня 2010 р., тощо). Окремі важливі в концептуальному плані питання або взагалі не були предметом поглибленого наукового аналізу, або висвітлювались фрагментарно (щодо місця прокуратури в системі владних структур, її відносин з вищими, центральними та місцевими органами державної влади і місцевого самоврядування, принципів організації і діяльності прокуратури). Переважна більшість наукових публікацій з цих питань стосувалась прокуратури дореформеного періоду і в них, природно, не могли бути враховані зміни, які стались у політико-правових реаліях сучасної України. Всі ці обставини обумовлюють актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт: «Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи», затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 11 лютого 2002 р. (протокол №5). Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 28 лютого 2005 р.(протокол №5).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є вирішення концептуальних питань, які пов'язані з визначенням місця прокуратури в системі державно-правових інститутів України і на цій основі формулювання відповідних теоретичних висновків та розроблення пропозицій щодо змісту нового Закону України “Про прокуратуру”, внесення змін в Конституцію України, інших актів законодавства, вдосконалення практики застосування законів в процесі наглядової та іншої діяльності органів прокуратури.

Поставлена мета обумовила такі завдання дослідження:

- визначити місце прокуратури в структурі держави в сучасних умовах і на перспективу, виходячи з особливостей її правового статусу, який не узгоджується з конституційним принципом поділу влади;

- встановити характер відносин прокуратури з Президентом України і підпорядкованими йому структурами, Верховною Радою, органами виконавчої влади в центрі і на місцях, судами та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини;

- викласти поняття і встановити класифікацію функцій прокуратури, проаналізувавши погляди науковців і органів Ради Європи з цих питань, навести додаткові аргументи на користь збереження протягом невизначеного в часі перехідного періоду всіх існуючих функцій багатофункціональної прокурорської системи;

- з врахуванням змін, внесених до Закону України “Про прокуратуру”, визначити основні напрями підвищення ефективності постійних і перехідних її функцій з внесенням відповідних пропозицій за змістом окремих статей майбутнього Закону про прокуратуру;

- висловити пропозиції щодо принципів організації і діяльності прокуратури, які мають дістати закріплення в новому законі; деталізувати їх нормативний зміст, сформулювати норми, які мають конкретизувати ці принципи в майбутньому законодавстві;

- проаналізувати відповідні положення законодавства про прокуратуру інших зарубіжних країн з проблематики роботи, сформулювавши на цій основі висновки і пропозиції щодо вдосконалення законодавства і практики його застосування.

Об'єктом дослідження є сучасний стан, динаміка і розвиток прокурорської системи України в умовах побудови демократичної правової держави, місце прокуратури в державно-правовій системі, зміст її функцій, принципів організації та діяльності.

Предметом дослідження є: прокуратура України в системі органів державної влади.

Методи дослідження обрані з врахуванням мети і завдань роботи, об'єкта і предмета дослідження. Діалектичний підхід до вивчення проблем її організації та діяльності заснований на розв'язанні суперечностей між окремими елементами правового статусу прокуратури, закріпленими в законодавстві, і потребами зміцнення правопорядку. Застосування історичного методу дозволило дійти висновків про необхідність збереження одних елементів вітчизняної правової спадщини і відмови від тих, які не відповідають інтересам розвитку сучасного демократичного суспільства. Дослідження проблем діяльності прокуратури вимагає також системного підходу до цих проблем, вивчення взаємозв'язків між діяльністю прокуратур та інших органів. В роботі широко використано метод порівняльно-правового аналізу для співставлення законодавства і практики його застосування в різні історичні періоди в Україні та інших державах, законопроектів і прийнятих на їх основі законів тощо. Спеціально-юридичний аналіз норм чинного законодавства дозволив виявити прогалини і суперечності в законодавчих актах і виробити відповідні пропозиції для їх усунення. Соціологічний метод використовувався в процесі опитування працівників прокуратури і суддів для з'ясування їх позиції із спірних питань діяльності прокуратури. Використання статистичного методу дало можливість простежити тенденції розвитку прокуратури України впродовж останнього десятиріччя і на цій основі підвищити рівень обгрунтованості теоретичних висновків і практичних рекомендацій.

В процесі досліджень широко використовувались логічний, граматичний та інші способи тлумачення нормативно-правових актів.

Методологічну основу дослідження складають положення загальної теорії держави і права, конституційного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, цивільного процесуального права, правові норми, які регламентують діяльність прокуратури, судоустрій, монографії і публікації в юридичній періодиці.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є дослідженням, в якому в комплексі розглянуті взаємопов'язані проблеми визначення місця прокуратури в апараті держави, її взаємодії з вищими і місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування; розкрито зміст і перспективи розвитку функцій прокуратури з врахуванням положень чинної Конституції України та останньої редакції Закону України “Про прокуратуру”; нормативний зміст принципів організації та діяльності прокуратури. На основі проведеного дослідження сформульовано низку теоретичних висновків і пропозицій, які в цілому обґрунтовують запропоновану автором модель побудови прокурорської системи та її розвитку в міру зміцнення державності України на засадах правового суспільства,

уперше:

-- виходячи з наявної системи функцій прокуратури, висловлено думку, що вона належить до органів держави, які забезпечують захист конституційного ладу, а тому в процесі судово-правової до Основного закону слід увести главу «Охорона Конституційного ладу»;

-- обґрунтовується положення, що єдиним органом кримінального переслідування має бути прокуратура від нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю, порушення кримінальної справи, керівництва досудовим слідством до підтримання державного обвинувачення в суді та участі в контрольних стадіях кримінального процесу;

-- встановлено, що прокуратура апріорно повинна здійснювати координацію діяльності правоохоронних органів, яка визначається як організаційно-правоохоронні, багатосторонні відносини, змістом котрих є вироблення і реалізація спільних заходів в межах компетенції кожного з учасників;

-- дано класифікацію порушень законності в діяльності прокуратури під час здійснення нею своїх конституційних функцій та визначення їх причин і шляхів подолання;

-- обґрунтовано положення, що прокурор здійснює нагляд також і за виконанням актів Конституційного Суду України, виявляючи ініціативу про перегляд судових рішень у зв'язку з нововияленими обставинами: зокрема щодо рішень, прийнятих на підставі закону, визнаного неконституційним;

-- сформульовано основні напрями реалізації принципу гласності в діяльності прокуратури та умов одержання громадянами й засобами масової інформації відомостей про діяльність прокуратури;

Набули подальшого розвитку: положення, що прокурорська влада повинна розглядатись як один з видів державної влади з самостійною владною функцією;

-- аргументовано підтримано пропозиції про зміцнення правового статусу Генерального прокурора України, підстави і порядок призначення його на посаду і звільнення з неї, правила його звітності та встановлення меж імунітету;

-- підтримано з позиції поділу функцій влади пропозицію відносно неможливості поширення судового контролю на процесуальні рішення і дії прокурора;

-- сформульовано поняття принципів організації і діяльності прокурорської системи та підтримана необхідність збереження в майбутньому законі про прокуратуру принципів єдності, централізації, незалежності і гласності;

Уточнено:

-- поняття предмета прокурорського нагляду; порядок заміни прокурора -- державного обвинувача у разі принципових розбіжностей між його позицією і позицією керівництва прокуратури та між позиціями кількох обвинувачів у одній справі;

-- підстави представництва прокурора в Законі України «Про прокуратуру» , які зосередити в одній нормі;

-- зміст ч.1 ст.36¹ Закону України «Про прокуратуру», оскільки прокурорське представництво здійснюється лише в процесуальних, а не також «у інших діях», як зазначено в цій частині норми.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані для:

- подальшої розробки теоретичних проблем діяльності прокуратури України у процесі визначення її правового статусу, як матеріал для творчої дискусії вітчизняних і зарубіжних науковців і практиків з цих проблем;

- вдосконалення законодавства про прокуратуру і суміжних галузей законодавства, усунення прогалин і диспропорцій в чинному законодавстві;

- упорядкування практики видання відомчих нормативно-правових актів Генеральним прокурором України;

- використання у навчальному процесі в юридичних навчальних закладах, підготовки навчально-методичної літератури;

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертацію підготовлено на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України, представлено й обговорено на засіданні цієї кафедри, схвалено нею та рекомендовано до захисту.

Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на наукових та міжнародних наукових конференціях: національна науково-теоретична конференція «Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування» (м.Луганськ, 15 червня 2007 р.); міжнародна науково-практична конференція «Європейське і національне кримінальне право» (м.Одеса, 23 листопада 2007 р.); міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми та узагальнення національного і світового наукового досвіду в напрямі бачення шляхів реформування правової системи України» (м.Луцьк, 23 квітня 2008 р.); сьомі юридичні читання міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених «Актуальні проблеми юридичної науки» (м.Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.)

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції дисертації викладено в чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 188 сторінок, з яких основний текст складає 167 сторінки. Список використаних джерел нараховує 235 найменувань, викладений на 21 сторінці.

влада прокуратура функція

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, вказані дані про їх апробацію та публікації.

Розділ 1. «Статус прокуратури України в системі органів державної влади» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття влади і її структура за Конституцією України» розглядаються різні підходи до визначення влади. На кожному етапі розвитку суспільства владу визначали по-різному, вкладаючи різний зміст, але, незважаючи на зміст, всі визначення, свідчили про те, що тут досягнуто консенсусу, і приросту знань слід шукати більше в деталізації цього поняття, ніж у його докорінному переосмисленні. Тому розглянуто основні ознаки, структуру, суб'єкти, об'єкт, інструменти забезпечення результативного пливу на суспільні відносини (засоби впливу). На основі аналізу структурних елементів дається поняття влади як здатності і можливість владних суб'єктів всередині соціальної системи здійснювати суспільно корисний ефективний вплив на інших суб'єктів на основі спільних інтересів. Аналізуючи Конституцію України, можна побачити приклад реалізації влади. Стаття 5 Конституції України визнає народ носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні, у поєднанні безпосереднього народовладдя із здійсненням влади народом через органи державної влади та місцевого самоврядування. Отже, народ як апріорний суб'єкт влади делегує владні повноваження державі в особі державних органів та посадових осіб.

У підрозділі 1.2. «Поділ влади та система її функцій» проаналізовано, що влада у загальному вигляді є можливість і здатність справляти визначальний вплив на діяльність і поведінку людей. Як складний соціальний феномен, вона має численні структурні та функціональні характеристики. Єдність, неподільність влади є одним із принципів її реалізації, втілення в реальні суспільні відносини. У той же час багатоплановість і динамізм влади вимагають передачі владних повноважень представницьким органам за умови унеможливлення узурпації влади завдяки створенню для цього механізму чіткого розмежування повноважень, нормативізацію взаємних стримувань і співробітництва. Реалізація влади вимагає функціонального розмежування, поділяється не влада, а функції її здійснення. Дана класифікація органів державної влади за певними критеріями. Важливим є тільки один критерій розподілу органів державної влади -- зміст їх діяльності, оскільки саме функціональна ознака є визначальною для поділу органів державної влади. Пропонується доповнити існуючий перелік установчою і контрольною функціями, остання буде покладатися на прокуратуру (цілком значущими є також інформаційна, організаційно-господарська і виховна функції влади). Тоді можна буде побачити, що, наприклад, Президент і прокуратура мають владні повноваження, чого не можна сказати за існуючої редакції ст. 6 Конституції України.

У підрозділі 1.3. «Місце прокуратури в системі функцій влади у їх взаємозв'язку» проаналізовано зміст статті 6 Консттитуції України, яка закріплює принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, проте в ній не вказується конкретно, які саме органи належать до кожної з них. Відповідь на це питання слід шукати в подальших статтях Конституції. В той же час конституційний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову є вичерпним, про що свідчить сполучник "та". Отже Конституційна норма, викладена в такій формі, не передбачає існування інших органів державної влади, що є суперечливим.

Робиться висновок, що за прокуратурою закріплений загальний нагляд, який є основною проблемою для визначення місця прокуратури в системі держаних органів та їх функцій, оскільки прокуратура випадає з переліку органів державної влади України, порушується також закріплений в Конституції України принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Не спрацьовує і "система стримувань і противаг", оскільки немає нагляду і контролю за самою прокуратурою, а прокуратура, здійснюючи загальний нагляд, виходить, не стоїть на одній сходинці з іншими органами державної влади, а підноситься над ними. Запропоновано прокурорський нагляд привести в рамки Конституції -- дотримання законів в оперативно-розшуковій діяльності, дізнанні, досудовому слідстві, виконанні судових рішень, застосуванні інших заходів примусового характеру. Більше того -- прокурор має право (і обов'язок) реагувати на порушення законів, звертати на це увагу порушників та відстоювати інтереси громадянина або держави в суді.

Робиться висновок про те, що прокуратура виконуючи різні владні функції (судову, виконавчу, інформаційну тощо), основною з яких є контрольна, займає місце самостійного контрольно-наглядового державного органу і не належить до жодної з „гілок влади”, закріплених у Конституції України. Пропонується це положення відобразити у Конституції України, Законі України „Про прокуратуру” та інших нормативних актах.

У підрозділі 1.4. «Прокуратура України в контексті Європейських стандартів» присвячено розгляду питання про відповідність прокуратури України Європейським стандартам та досвіду інших країн щодо місця прокуратури в системі державної влади та її функцій. З урахуванням позицій вчених В.Н. Додонова і В.Е. Крутських запропоновано класифікацію становища прокуратури у владній системі на досвіді інших країн світу, за якою виділено чотири види: 1) країни, де прокуратура входить до Міністерства юстиції, 2) країни, де прокуратура повністю включена до складу судової системи і перебуває при судах або користується у межах судової влади адміністративною автономією, 3) країни, де прокуратура виділена в самостійну систему і підзвітна парламенту або главі держави, 4) країни, де прокуратури або її прямого аналогу взагалі немає.

Розділ 2. «Функції прокуратури та шляхи їх реформування» складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню поняття функцій прокуратури та проблем їх реалізації.

У підрозділ 2.1. «Поняття функцій прокуратури та їх система» розкриває значення поняття «функції прокуратури» та визначає їх як викликані потребами держави специфічну правову діяльність, що знаходить свій вираз в завданнях прокуратури, характеризується наявністю певного предмета та компетенції і відбувається в певних формах за допомогою спеціальних юридичних засобів та інструментів. Аналіз існуючих думок вчених (І. Я. Фойницький, В. М. Савицький, З. Р. Березовська, В. Г. Даєв, М. Н. Маршунов, З. Н. Назаров) дає можливість вважати, що функції прокуратури діляться на основні, самостійні, допоміжні, супутні, зовнішні, внутрішні, а також виділяти ще і підфункції. Сформульовано в найпростішому вигляді систему функцій прокуратури, яку складає: 1) наглядова функція, 2) обвинувальна функція, 3) правозахисна функція.

У підрозділі 2.2 «Наглядова функція» досліджено наглядову діяльність прокуратури яка, є не тільки специфічною функцією, а й такою, що має свої задачі, характеризується своїм родовим об'єктом і предметом нагляду, повноваженнями прокурора та правовідносинами, в які вступають прокурори, правовою формою здійснення нагляду та його правовими актами з виявлення можливих порушень законів, реагування на ці порушення та їх запобігання. Дано визначення поняттям: предмет прокурорського нагляду -- реалізація законів, об'єкт прокурорського нагляду -- все те, що не є людина, те, на що людина впливає ? поведінка (діяльність, бездіяльність, їх результати, наслідки) піднаглядових суб'єктів, що має юридичне значення. Через з'ясування саме сутності і змісту "предмета і об'єкта" прокурорського нагляду визначаються межі прокурорського нагляду. Критерієм, що визначає межі загального нагляду, служить правило: там, де діє закон, повинен діяти загальний нагляд, тобто прокурор не здійснює нагляд за діяльністю, що не урегульована законом, а також коли оцінка такої діяльності виходить за межі правових критеріїв, наприклад, власне виховна, педагогічна, наукова, творча тощо. Ці види діяльності контролюються іншими органами: педагогічними, науковими, художніми, методичними радами, спеціалізованими комісіями тощо. Але для оцінювання прокурором актів, що перевіряються з точки зору законності і обґрунтованості, існують свої критерії: компетенція особи, яка прийняла правовий акт, відповідність його матеріальному та процесуальному закону, а коли рішення стосується конкретної життєвої ситуації, то необхідні і додаткові критерії: наявність обставин, що мають юридичне значення, та підтвердження їх фактичними даними, доказами. Зроблено висновок, що прокурорський нагляд необхідно привести в рамки Конституції, визначити місце прокуратури в системі держаних органів та їх функцій.

У підрозділі 2.3. «Обвинувальна функція» розглянуто поняття обвинувальна функція (в подальшому -- кримінальне переслідування) - це діяльність щодо порушення кримінальної справи відносно конкретної особи, затримання цієї особи і застосування відносно неї запобіжного заходу, провадження необхідних слідчих дій, пов'язаних з примусом, притягнення як обвинуваченого особи, складання обвинувального висновку, направлення кримінальної справи до суду і підтримки в суді обвинувачення. Визначено суб'єктів, які в межах своїх повноважень здійснюють кримінальне переслідування, одним з яких в межах наданих йому процесуальних прав може бути потерпілий. Сформулювано поняття видів і форм кримінального переслідування. з урахуванням думок М. А. Чельцова, М. С. Строговича, М. П. Кана, А. Б. Соловйова і Н. А. Якубович визначено момент початку кримінального переслідування у формі обвинувачення, яким є винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, а для приватно-публічного і приватного порядку моментом початку такого переслідування буде подача скарги потерпілим судді або прокуророві, слідчому, в орган дізнання. Запропоновано закріпити обвинувальну функцію за прокуратурою, що дасть змогу визначити правовий статус та роль прокуратури в державно-правовій системі, її взаємовідносин з іншими органами державної влади.

У підрозділі 2.4 « Правозахисна функція» розглянуто особливості представництва прокурором інтересів громадян або держави поза межами кримінального судочинства. Обґрунтовано що представництво прокурором інтересів громадян або держави поза межами кримінального судочинства - це специфічна форма представництва, яка може бути охарактеризована як офіційне представництво. Проаналізовано нормативні передумови виникнення представництва. Зазначено, що підставами представництва прокурором інтересів громадян або держави поза межами кримінального судочинства є певні факти, які визначаються прокурором і за наявності яких у прокурора виникає право й обов'язок звертатись до суду з позовом на захист законних інтересів громадянина або державних інтересів. Визначено підстави представництва прокурором, які різняться в залежності від характеру інтересу, який представляється. Зазначено, що прокурор повинен у кожному випадку обґрунтовувати підстави такого представництва.

ВИСНОВКИ

1. Забезпечення правопорядку є одним з найважливіших пріоритетів молодої української демократії, яке здійснюється як державою в цілому, так і окремими складовими частинами державного апарату. Особлива роль прокуратури у вирішенні пов'язаних з цим завдань відводиться прокуратурі.

2. Прокурорська влада може розглядатись як один з різновидів державної влади через здійснення прокурорського нагляду, представництво інтересів громадян і держави в суді та підтримання державного обвинувачення.

3. Сучасну прокурорську систему України слід вважати самостійним інститутом державної влади.

4. Виокремлення контрольно-наглядової функції державної влади випливає із спільних завдань прокуратури і таких органів, як Конституційний Суд України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини для забезпечення верховенства Конституції. Для цього в Основний Закон доцільно включити спеціальний розділ під назвою “Захист конституційного ладу ”.

5. Важливою передумовою збереження і розвитку прокуратури в суспільстві є зміцнення правового статусу Генерального прокурора України: він має бути підзвітним і підконтрольним виключно Президентові України; призначатись на посаду лише Президентом України на строк повноважень глави держави; повинно бути встановлено право законодавчої ініціативи і звернення до Конституційного Суду про визнання неконституційними нормативно-правових актів; визначено особливий порядок порушення кримінальних справ щодо нього.

6. Відносини прокуратури з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, повинні базуватись на основі поєднання нагляду за додержанням ними законів і взаємодії, зокрема, участі у розробленні заходів по боротьбі із злочинністю.

7. Акти і дії прокурора, спрямовані на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин правопорушень, не можуть бути предметом судового контролю.

8. Повинні бути подолані колізії між ст.37 Закону України «Про прокуратуру» і положеннями КПК і ЦПК України, які звужують компетенцію прокуратури щодо ініціювання перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, надання права апелювати з приводу вироків не лише прокурорам, які брали участь у справах по першій інстанції чи затвердили обвинувальний висновок, але й вищестоящим прокурорам.

9. Здійснюючи нагляд за додержанням і застосуванням законів, прокурор водночас наглядає і за виконанням актів Конституційного Суду України, зокрема, при ініціюванні перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами.

10. В органах прокуратури України фактично існує функція кримінального переслідування, яка носить комплексний характер і реалізується шляхом порушення кримінальних справ, особистої участі прокурора в провадженні розслідування, підтримання обвинувачення в суді і участі в контрольних стадіях процесу. Важливо закріпити цю функцію на законодавчому рівні.

11. Перелік видів органів, на яких поширюється нагляд за додержанням і застосуванням законів повинен бути уточненим, а норма, присвячена предмету нагляду, викладена у такій редакції: “Предметом нагляду є додержання і застосування законів, які регулюють питання національної безпеки, економічні, соціальні, міжнаціональні та інші відносини, які перебувають у сфері законодавчого регулювання ”.

12. Предмет і завдання прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням кримінально-виконавчого законодавства та інших законів, що регулюють порядок виконання судових рішень у кримінальних справах слід уточнити; до Проекту нового Закону України «Про прокуратуру» внести дві окремі статті, одна з яких була б присвячена предмету і завданням нагляду, а друга -- повноваженням прокурора. До числа цих повноважень слід включити перевірку виконання законів в органах застосування заходів примусового характеру, визначити конкретні підстави до скасування і опротестування незаконних актів адміністрації цих органів.

13. В законодавстві мають бути зазначені не лише підстави, але й приводи представництва прокурором інтересів громадянина і держави в суді, до яких слід віднести звернення громадян і державних органів, а також особисте виявлення прокурором порушень закону. Підстави представництва, які зараз названі і в ч.2, і 3 ст. 36¹ Закону України «Про прокуратуру», доцільно зосередити в одній нормі.

14. В майбутньому Законі України «Про прокуратуру» необхідно зазначити принципи єдності, централізації, законності, незалежності і гласності.

15. Гарантії незалежності прокуратури і прокурорів, повинні бути підсилені. Необхідно передбачити в Законі України «Про прокуратуру» норму, відповідно до якої прокурори не можуть бути включені до складу комісій, комітетів, робочих груп тощо, створюваних органами державної влади і місцевого самоврядування; відмовитись від встановлення строків призначення прокурорів на посади; запровадити елементи особистої недоторканості прокурорських працівників у випадку їх притягнення до юридичної відповідальності.

16. Особливу увагу слід приділити забезпеченню законності в діяльності прокуратури, не допустити порушень під час реалізації нею її конституційних функцій.

17. Реалізація прокурором конституційних функцій відбувається виключно в процесуальних формах, у зв'язку з чим є не досканалими положення ч.1 ст. 36¹ Закону України «Про прокуратуру» про те, що прокурорське представництво полягає у здійсненні не лише процесуальних, але й інших дій.

18. Необхідно посилити реалізацію принципу гласності в діяльності прокуратури, видавши нормативний акт Генерального прокурора України "Про форми і методи реалізації принципу гласності в діяльності органів прокуратури України", в якому слід викласти умови одержання і використання громадянами і засобами масової інформації відомостей про діяльність прокуратури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Цакадзе Н.Ч. Прокуратура та її місце в системі органів влади /Н.Ч.Цакадзе // Вісник академії адвокатури України. - 2007.- Вип. 3(10) - С.148-153.

2. Цакадзе Н.Ч. Проблеми нагляду за додержанням і застосуванням законів (загальний нагляд) в Україні / Н.Ч.Цакадзе // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского - Том 21(60) - Вип. 1. - 2008. - С.329-334.

3. Цакадзе Н.Ч. Підтримання державного обвинувачення в суді - пріоритетна функція прокуратури України / Н.Ч. Цакадзе // Вісник академії адвокатури України. - 2009.- Вип. 1(14) - С.175-179.

4. Цакадзе Н.Ч. Проблеми реформування законодавства щодо системи органів досудового слідства в Україні - Науковий вісник Ужгородського національного університету - 2009. - Том 1, випуск №12 - С.406-409.

АНОТАЦІЯ

Цакадзе Н.Ч. - Прокуратура в системі органів державної влади в Україні: статус, функції, перспективи реформування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.10 - судоустрій, прокуратура та адвокатура - Академія адвокатури України. - Київ, 2010.

Дисертація є дослідженням, в якому на монографічному рівні досліджені місце прокуратури в системі державних органів влади України.

Досліджено поняття влади і її структура за Конституцією України, поділ влади та система її функцій. Визначено місце прокуратури в системі функцій влади у їх взаємозв'язку, а також систему функцій прокуратури.

Проаналізовано відносини прокуратури з органами державної влади: Верховною Радою України, Президентом, правовідносини прокуратури з судами загальної юрисдикції і господарськими судами, Конституційним судом, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини. Досліджено прокуратуру України в контексті Європейських стандартів.

Обґрунтовано пропозицію, що прокуратура не належить до жодної з оголошених законодавцем „гілок влади”, оскільки вона становить державну єдину централізовану багатофункціональну систему, статус та роль у державі якої визначаються цілями і задачами її діяльності, і яка, маючи певні владні повноваження, є самостійною і незалежною в системі органів державної влади.

Ключові слова: влада, державна влада, функції державної влади, прокуратура, правовий статус прокуратури.

АННОТАЦИЯ

Цакадзе Н.Ч. - Прокуратура в системе органов государственной власти Украины: статус, функции, перспективы реформирования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.10 - судоустройство, прокуратура и адвокатура - Академия адвокатуры Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам определения статуса, функций, перспектив реформирования прокуратуры в системе государственных органов Украины.

Рассмотрены основные признаки, структура, субъекты, объекты, инструмент обеспечения влияния на общественные отношения (способы влияния) и на этом основании дается определение понятия власти - это способность и возможность субъектов внутри социальной системы осуществлять общественно полезное, эфективное влияние на других субъектов на основании общих интересов.

На основании анализа норм Конституции Укриины делается вывод о том, что носителем суверенитета и единственным источником власти является народ, который через государство, государственные органы и должностных лиц государственных органов реализует свою власть.

Власть как сложный феномен имеет множественные структурные и функциональные характеристики. Целостность и неделимость власти является одним из принципов ее реализации, но многогранность и динамизм власти требует передачи властных полномочий государственным органам при условии исключения узурпации путем четкого распеределения полномочий, а отсюда делается вывод, что власть не делится, а делятся функции ее реализации.

Дана класификация органов государственной власти по функциональному критерию. Предагается дополнить существующий перечень функцій власти конторольной функцией, которая возлагается на прокуратуру.

Проанализированы отношения прокуратуры с другими органами государственными органами Украины: Верховным советом, Президентом, отношения прокуратуры с судами общей и специальной юрисдикции, органами исполнительной власти и органами местного самоуправления, Уполномоченного Верховного совета Украины по правам человека. Прокуратура Украины рассматривается в контексте Европейских стандартов, делается вывод, что закрепление за прокуратурой общего надзора является препятствием для определения места прокуратуры в системе государственных органов. Предлагается прокурорский надзор привести в рамки Конституции Украины.

По результатам исследования делается вывод о том, что прокуратура Украины, осуществляя разные властные функции (судебную, исполнительную, информационную и т.п.), не принадлежит ни к одной из существующих «ветвей власти», представляя собой единую централизированую многофункциональную систему, статус и роль в государстве которой определяются целями и задачами ее деятельности и которая, имея властные полномочия, является самостоятельной и независимой в системе органов государственной власти. Это положение предлагается закрепить в Конституции Украины, законе Украины «О прокуратуре» и других нормативных актах.

Ключевые слова: власть, госсударственная власть, функции госсударственной власти, прокуратура, правовой статус прокуратури.

SUMMARY

Tsakadze N.C. - Prosecutors in the state bodies in Ukraine: the status, functions and prospects of reform. - Manuscript.

Thesis for the degree of candidate of science, specialty 12.00.10 - the judiciary, prosecution and advocacy - The Academy of Advocacy of Ukraine. - Kyiv, 2010. The thesis is a study in which the level of a monograph the place prosecutors in the state authorities of Ukraine.

The concept of power and its structure under the Constitution of Ukraine, power-sharing system and its functions. The place of public prosecution in the functions of power in their relationship and the system functions prosecution.

Analyzed the relationship prosecutor with the state authorities: the Parliament of Ukraine, the President, legal prosecution and courts of general jurisdiction and commercial courts, the Constitutional Court, the executive and local authorities, the Commissioner of the Verkhovna Rada of Ukraine on Human Rights. Investigated Prosecutor of Ukraine in the context of European standards.

Suggestions that the prosecution did not belong to any of the advertised Legislative branches of government "because it is where one centralized many functional system, the status and role in the state are determined by the purposes and objectives of its activities, and which, with certain powers , is an autonomous and independent in the government.

Key words: power, state power, the function of the government, prosecutors, the legal status of prosecutors.

Размещено на Allbest.ru

...