Правові засади діяльності цензурних установ в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 343.349: (470+571): „18+19”

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНЗУРНИХ УСТАНОВ В УКРАЇНІ (ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.)

12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ЩЕРБАК Ніна Миколаївна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права України юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Чехович Валерій Анатолійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри теорії та історії держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Стеценко Семен Григорович Національна академія прокуратури України, завідувач кафедри теорії держави і права

кандидат юридичних наук, доцент Кудін Сергій Володимирович Академія праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України, завідувач кафедри теорії, історії держави і права та конституційно-правових дисциплін

Захист відбудеться 22 травня 2010 року о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий 20 квітня 2010 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор юридичних наук, професор Пришва Н.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Свобода слова та право на інформацію належать до фундаментальних громадянських і політичних прав людини.

Розвиток інформаційних ресурсів у сучасних умовах вимагає адекватного правового регулювання цієї сфери суспільних відносин при необхідності дотримання пріоритетів норм міжнародного права, що передбачають право на свободу висловлення думки і свободу отримання інформації. Однак не вся інформація у суспільстві вільно поширюється, що підтверджується наявністю державної, військової, комерційної таємниць. У цьому зацікавлені різні державні установи, політичні, соціальні та інші суспільні прошарки і групи. Зокрема, інформаційні потоки в суспільстві регулюються цензурою, що в перекладі з латинської (censura, від censeo - оцінюю, висловлюю думку), означає контроль офіційної (світської або духовної) влади за змістом, випуском і поширенням друкованої продукції, творів сценічного та образотворчого мистецтва, телевізійних та радіопередач, який здійснюється шляхом попереднього чи наступного перегляду для того, аби не допустити або ж обмежити поширення ідей та інформації, що визначаються цією владою небажаними або шкідливими. У вужчому значенні цього поняття під цензурою маються на увазі заклади, яким спеціально доручено такий нагляд.

Загальновідомо, що цензура завжди відігравала важливу роль у відносинах між владою, пресою і суспільством. І царська влада, і радянська використовували цензуру як засіб впливу на формування громадської думки і для захисту своїх імперських інтересів.

Реалії сьогодення характеризуються створенням світового інформаційного простору, формуванням під впливом засобів масової інформації нового світогляду людей. З огляду на це, правова проблема втручання держави в діяльність ЗМІ, регулювання характеру інформаційної сфери набуває особливої актуальності.

Отже, демократична держава - це не вседозволеність преси, прикрита гаслами плюралізму думок, ідеологій, релігій, світоглядів, а розумні межі і форми державного втручання у діяльність засобів масової інформації. Основним регулятором цих відносин має бути закон.

Проблема цензури не є простою і однозначною. З одного боку, цензура як державний контроль за змістом друкованих видань і т. п. неприпустима в демократичному суспільстві. З іншого боку, цензура в різних формах існування (державна, партійна, військова) певною мірою є і буде присутня в усіх країнах. Адже інформація є одним із найважливіших інструментів управління суспільством, а певна її частина складає таємницю, наявність якої вже є об'єктивною умовою існування цензури.

У нашій державі створено значну за обсягом нормативну базу, яка повинна гарантувати свободу слова. Але практика втручання у роботу ЗМІ, ігнорування заборони цензури ще зустрічаються в діяльності органів виконавчої влади, особливо на районному рівні.

У зв'язку із зазначеним, звернення до історичного минулого - своєрідна потреба часу. Дослідження історичного розвитку інституту цензури сьогодні звучить особливо актуально. Адже уроки минулого можуть допомогти уникнути багатьох помилок. Оскільки цензура була не лише дзеркалом, що відображало внутрішню політику влади, але й дієвим, а в окремі періоди щодо певних народів - по суті, єдиним засобом і джерелом формування даної політики. В той же час звернення до цієї проблеми допоможе всебічному збагаченню юридичної науки і дозволить творчо використовувати накопичений попередніми поколіннями досвід (хоч і переважно негативний).

Актуальність дослідження багатьох малодосліджених проблем історії держави і права, однією з яких залишається вивчення правових засад діяльності цензурних установ в Україні, посилюється також і можливістю введення до наукового обігу нових архівних джерел. Серед таких історичних джерел можна назвати архівні документи, які стали результатом діяльності цензурних установ, що діяли в українських губерніях. Все це обумовило вибір теми даного дисертаційного дослідження і визначило її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в рамках комплексних наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема є складовою частиною загальної наукової теми „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (тема № 06 БФ042-01, державний реєстраційний номер 0101U003579) і відповідає проблематиці наукових досліджень кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою дисертаційного дослідження є комплексне історико-правове дослідження законодавчого забезпечення процесу створення і діяльності цензурних установ в українських губерніях, що входили до складу Російської імперії у ХІХ - на початку ХХ ст.

Досягнення мети передбачає вирішення наступних завдань:

- проаналізувати та узагальнити наявні історико-правові дослідження з даної теми, з'ясувати ступінь її наукової розробки;

- виявити та ввести до наукового обігу нові джерельні матеріали з досліджуваної проблеми, що дають змогу заповнити наявні прогалини у її вивченні;

- показати процес становлення та розвитку цензурного законодавства в Російській імперії у першій половині ХІХ ст. та з'ясувати причини його постійного перегляду з метою підвищення ефективності діяльності цензури;

- проаналізувати нормативно-правову базу реформування цензури та суперечливі тенденції в розвитку цензурного законодавства у другій половині ХІХ ст., його особливості щодо україномовних друкованих видань;

- дослідити зміни цензурного законодавства на початку ХХ ст., викликані новою суспільно-політичною ситуацією в імперії;

- висвітлити процес впровадження цензурного законодавства, створення та функціонування органів цензури в українських губерніях у першій половині ХІХ ст.;

- показати діяльність цензурних установ та її антиукраїнську спрямованість у другій половині ХІХ ст.;

- проаналізувати цензурну реформу 1905-1906 рр. та її вплив на розвиток преси в Україні.

Об'єктом дослідження виступають суспільно-політичні процеси в Російській імперії, передусім у дев'яти українських губерніях, які входили до її складу, у ХІХ - на початку ХХ ст., пов'язані зі становленням та розвитком цензури як інструмента впливу держави на суспільство.

Предметом дослідження є правові засади діяльності цензурних установ в українських губерніях у ХІХ - на початку ХХ ст.

Хронологічні межі охоплюють період з початку ХІХ ст., коли було видано перший цензурний статут та створювалась система цензурних установ, і до Першої світової війни, з початком якої призупинялась дія цензурного законодавства і вводилась військова цензура.

Географічні рамки роботи охоплюють дев'ять українських губерній, які входили до складу Російській імперії у ХІХ - на початку ХХ ст., а саме: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, Харківську, Чернігівську, Катеринославську, Таврійську, Херсонську.

Методологічною основою стала система сучасних методів пізнання державно-правових явищ. Серед загальнонаукових методів особливе значення надавалось системно-структурному, порівняльно-історичному, функціональ-ного аналізу, історико-джерелознавчому, методу герменевтики. У той же час були застосовані спеціально-наукові методи дослідження: формально-юридичний, порівняльно-правовий, статистичний метод.

За допомогою системно-структурного методу вдалося дослідити місце і роль цензурних установ, що були створені і діяли в українських губерніях у системі цензурного відомства Російської імперії (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3). цензурний законодавство цензура імперія

Порівняльно-історичний метод дозволив простежити схожі та відмінні риси у функціонуванні органів цензури впродовж ХІХ - початку ХХ ст. в українських землях та в межах всієї імперії, показати еволюцію цензурних установ (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3).

Метод функціонального аналізу дав змогу з'ясувати функціональну відповідність цензурних установ завданням, що поставали перед ними (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1).

Історико-джерелознавчий метод застосовано при аналізі широкої джерельної бази дослідження (підрозділ 1.2).

Метод герменевтики, який полягає в ідентичному тлумаченні, інтерпретації нормативно-правових актів, документів, а також правовідносин, дозволив всебічно, критично й об'єктивно проаналізувати історично-правовий матеріал, розтлумачити його зміст, оцінити правові наслідки рішень царської влади у здійсненні цензурної політики (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1).

Всі зазначені методи застосовувались у поєднанні з принципами об'єктивності, всебічності, історизму, що покладені в основу дослідження і використовуються для пізнання й вивчення державно-правових явищ.

Наукову новизну дисертаційного дослідження складають найважливіші теоретичні положення дисертації, що виносяться на захист. В ній, зокрема, вперше:

- висвітлено як єдиний цілісний процес формування та функціонування цензурних установ в українських губерніях;

- до наукового обігу введено інформативний корпус джерел, більшу частину якого складають архівні документи та нормативно-правові акти, що не були до цього об'єктом історико-правового дослідження;

- здійснено періодизацію та комплексний аналіз цензурного законодавства, вміщеного в ПСЗ, СЗ, СУ (цензурних статутів, тимчасових правил, царських маніфестів і т.п.), що дало змогу створити дослідження, яке дає цілісне уявлення про правові засади діяльності системи цензурних установ Російської імперії, її структуру та методи контролю за друкованим словом;

удосконалено:

- аналіз діяльності цензурних установ Російської імперії у ХІХ - на початку ХХ ст.

- бачення процесу законотворення про пресу в тогочасній Росії у різні історичні періоди, що залежали від ситуації в країні та Європі, розвитку друкарства в імперії та особи царя; відтворена участь у цьому процесі представників місцевої влади - генерал-губернаторів, губернаторів, голів цензурних комітетів;

- розкриття специфіки діяльності цензурних установ в українських губерніях, яка полягала у наявності різномовної преси, обмеженні та забороні друкованої продукції не лише за її зміст, а й за мову викладення, що призвело до витіснення української мови з державних установ, навчальних закладів, періодичної преси, театрів і т.п.;

дістали подальшого розвитку:

- положення про важливу роль у процесі впровадження цензурного законодавства судових та адміністративних установ, ситуації в країні, а також особи цензора для розвитку і поширення друкованого слова.

- висновок про те, що аналіз практики реалізації цензурного законодавства в українських землях відтворює сутність тогочасного регулювання цензури друку, показує ставлення цензури до поширення українського друкованого слова, яке у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. було виразно негативним, базуючись на антиукраїнських законодавчих актах, передусім - Валуєвському циркулярі 1863 р. та Емському указі 1876 р.;

- дослідження принципових змін у цензурному законодавстві Російської імперії у 1905-1906 рр. та висвітлення процесу зародження легальної української преси.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що здійснений автором аналіз та одержані висновки можуть враховуватись і бути використані:

у нормотворчій роботі - при розробці державних програм в інформаційній сфері, в удосконаленні законодавства щодо засобів масової інформації;

у науково-дослідних цілях - у подальшому вивченні історико-теоретичних проблем історії держави та права України, діяльності центральних та місцевих органів влади;

у навчальному процесі юридичних закладів освіти під час вивчення навчального курсу „Історія держави та права України” та спеціальних курсів, а також для розробки навчально-методичних програм для студентів та слухачів юридичних, політологічних, журналістських факультетів вузів; створенні навчальних підручників та посібників, а також при підготовці наукових доповідей, написанні курсових і дипломних робіт та ін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є комплексним дослідженням законодавчого забезпечення діяльності цензурних установ в Україні впродовж ХІХ - початку ХХ ст. Наукові результати отримані автором самостійно на основі вивчення та аналізу цензурного законодавства Російської імперії, підзаконних актів та архівних матеріалів, які висвітлюють діяльність установ цензури в українських губерніях.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом виступів на міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науковій конференції молодих учених „Джерела з історії української державності” (до 90-річчя початку українських національно-визвольних змагань) - Київ, 5-6 жовтня 2007 р.; Міжнародній науково-практичній конференції „Треті Прибузькі юридичні читання” - Миколаїв, 29-30 листопада 2007 р. (тези опубліковані); Всеукраїнській науковій конференції „Український образ світу: особливість у світовому контексті” - Київ, 30 жовтня 2008 р. (тези опублік.); Міжнародній науково-практичній конференції „Четверті Прибузькі юридичні читання” - Миколаїв, 29-30 листопада 2008 р. (тези опублік.); Міжнародній науковій конференції „Соціальні та національні чинники революцій і реформ в Україні: проблеми взаємовпливів (до 90-річчя УНР). - Запоріжжя, грудень 2008 р. (тези опублік.); Дев'ятих джерелознавчих читаннях. - Київ, 16 грудня 2008 р., Всеукраїнській науково-практичній конференції „Закарпатські правові читання”. - Ужгород, 28-30 квітня 2009 р. (тези опублік.).

Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні теоретичні та наукові висновки дисертаційного дослідження викладені у сімнадцяти наукових працях, у тому числі в шести статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (8 параграфів), висновків, 5 додатків, списку джерел (347 позицій). Загальний обсяг роботи становить 229 с., основного тексту - 183 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, структура, хронологічні межі, наукова новизна, практичне значення результатів, їх апробація, особистий внесок здобувача.

Перший розділ „Історіографія та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 „Стан наукової розробки теми” з'ясовано, що у кінці ХІХ - на поч. ХХ ст. до питань взаємовідносин влади і преси, розвитку тогочасного права зверталися А. Скабичевський, Г. Джаншиєв, М. Лемке, К. Арсеньєв, В. Розенберг, В. Якушкін, С. Рождественський, А. Градовський, у працях яких міститься значний фактичний матеріал.

Вивчення літератури по темі дослідження засвідчує, що важливе теоретико-методологічне значення для осмислення проблем виникнення та еволюції органів цензури у той час мали праці відомих вчених-юристів І. Андрієвського, І. Тарасова, В. Гагена, В. Дерюжинського та ін. Помітний слід у різних галузях права, зокрема, поліцейського, залишив ректор Київського університету у 60-х - 80-х роках ХІХ ст. М. Бунге, автор курсу лекцій „Поліцейське право” (т.1-2, 1873-1877).

Початок ХХ ст. позначився підвищенням інтересу до історії цензури у зв'язку з відзначенням 200-річчя російської преси (1903 р.); з'явився цілий ряд досліджень, зокрема, відомих тогочасних юристів К. Арсеньєва, Г. Градовського, М. Енгельгардта, А. Коні та ін.

Діяльність цензурних установ у Російській імперії висвітлював на початку ХХ ст. відомий дослідник преси М. Лемке. Антиукраїнські цензурні нормативні акти викривали у своїх дослідженнях діячі українського національного відродження М. Драгоманов, М. Грушевський, С. Петлюра, П. Стебницький, Ф. Савченко та ін.

З середини 30-х років українська радянська історико-правова наука переживала один з найдраматичніших етапів своєї історії: більшість науковців були розстріляні чи репресовані, а ті, що залишились на волі, змушені були пристосовуватися до нових умов. У той період діяльність цензурних установ взагалі замовчувалась. Це пояснюється тим, що в Радянському Союзі існувала своя цензура - так званий „Главліт”, і партійне керівництво не хотіло, щоб дослідники проводили паралелі між радянською і царською цензурами, адже їх діяльність була ідентичною.

У 60-80-ті роки радянськими істориками досліджувалися різні аспекти внутрішньої політики царського уряду у ХІХ ст., діяльності урядового апарату, історія вищих та центральних державних установ, висвітлювались взаємостосунки адміністрації та преси. Це, передусім, дослідження П. Зайончковського, І. Оржеховського, Ю. Герасимової, М. Єрошкіна, для яких характерний глибокий науковий аналіз.

В умовах незалежної України, з падінням радянських цензурних негласних заборон, дослідники активно долучилися до написання об'єктивної історико-правової картини, висвітлення цензурної ситуації в Україні впродовж ХІХ - початку ХХ ст. Зокрема, В. Чехович та О. Шевченко висвітлили шовіністичний антиукраїнський характер Валуєвського циркуляру та Емського указу, І. Каравченко розглянула правові методи здійснення цензурної політики у царській Росії та окремі її історичні аспекти.

Сучасні українські й зарубіжні дослідники (Н. Грінченко, Н. Патрушева, В. Чернуха та ін.) продовжують працювати над проблемами історії цензури в Російській імперії. З'являються збірники наукових праць, де розглядаються питання розвитку цензури в Європі і Росії у ХІХ - на початку ХХ століття та окремі статті з цієї тематики. Однак важливим завданням і нині залишається написання цілісної історії цензурного відомства Російській імперії і цензурних установ на українських землях та законодавчого забезпечення їх діяльності.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база дослідження” зазначається, що джерелами для написання дисертаційного дослідження, стали, передусім, нормативно-правові акти, матеріали архівних фондів, опубліковані спогади державних і громадських діячів та періодика.

Важливим джерелом для написання роботи стало „Полное собрание законов Российской империи” (ПСЗ), де вміщені цензурні статути, царські Маніфести, укази, закони, що стосувались цензури. Нами було використано всі три видання ПСЗ, що включають у себе законодавчі акти з 1649 р. до 1913 р.

Другим важливим зібранням законів, яке було залучене до написання даної дисертації, є „Свод законов Российской империи” (СЗ), започаткований у 30-х роках ХІХ ст., до якого вносились лише діючі, розміщені за тематичною ознакою, закони, починаючи з „Соборного уложения” 1649 р.

Було використано офіційні видання „Собрание узаконений и распоряжений правительства,” „Сборник постановлений и распоряжений по цензуре с 1720 по 1862 г.”

Враховуючи, що у Російській імперії підзаконні акти часто протирічили законам і стояли вище них, для написання дисертації були використані розпорядження по цензурному відомству, перш за все циркуляри, тобто розпорядження однакового змісту, які розсилались міністерствами та їх управліннями у різні установи.

Для висвітлення історії створення та діяльності цензурних установ в українських губерніях основним джерелом стали документи, які зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві. Це, зокрема, фонди Київського цензурного комітету, в якому зберігаються справи за 1838 - 1865 рр. (ф. 293); Канцелярії Київського окремого цензора за 1865-1906 рр. (ф. 294); Київського тимчасового комітету у справах преси (ф. 295), в якому зберігаються справи за 1906 - 1917 рр.

Важливим доповненням до матеріалів цензурних установ послужили судово-слідчі матеріали. Оскільки на підставі прийнятих у 1905-1906 рр. законів та „Тимчасових правил про періодичні видання” попередня цензура і адміністративні покарання видавців та редакторів відмінялись, то стягнення на газети і журнали могли накладатись лише в судовому порядку. При розгляді таких справ судами першої інстанції виступали судові палати - Київська, Одеська та Харківська.

Важливим джерелом вивчення боротьби влади з опозиційною пресою є матеріали канцелярій генерал-губернатора і губернатора. Фонд Київського, Подільського і Волинського генерал-губернаторів зберігається в ЦДІАК України (ф. 442), де зберігаються досліджувані нами звіти цензурних установ, каталоги заборонених книг, газет і журналів.

При написанні роботи нами були використані джерела не правового характеру, які відображають тогочасну загальну суспільно-політичну ситуацію. Це, зокрема, щоденники, спогади і листування відомих українських діячів Є. Чикаленка, М. Грушевського, Б. Грінченка, а також представників протилежного табору - цензорів: О. Нікітенка та О. Сидорова, жандармських генералів В. Новицького, О. Спірідовича й губернатора П. Курлова, які на початку ХХ ст. служили у Києві.

Отже, джерельна база дослідження є досить різноманітною та достатньою для всебічного і об'єктивного розкриття зазначеної теми.

Другий розділ „Цензурне законодавство у Російській імперії в ХІХ - на початку ХХ ст.” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 „Становлення та розвиток цензурного законодавства у першій половині ХІХ ст.” висвітлюється процес розвитку цензурного законодавства у зазначений період, а також дається періодизація, запропонована автором, в основу якої було покладено принцип діяльності цензури - попередня чи каральна.

Зазначається, що початок ХІХ ст. в Російській імперії став добою реформування і централізації системи управління, утворення міністерств і відомств. 9 червня 1804 року Олександром І був затверджений перший цензурний статут, 47 його параграфів якого визначали основні завдання цензури, принципи її підходу до оцінки творів, обов'язки і права цензорів. Саме він, найменший і найліберальніший з усіх цензурних статутів ХІХ ст., оформлював цензуру в систему і створював інститут цензорів.

Статутом передбачалось, що цензура в Російській імперії поділялася на внутрішню, яка переглядала видання, що виходили на території Російської імперії різними мовами, і зовнішню (іноземну), під контроль якої підпадали усі видання, що ввозилися в межі імперії. Перша знаходилася у віданні Міністерства народної освіти і підпорядковувалася Головному управлінню училищ у 1804 - 1827 рр., Верховному цензурному комітету у 1827 - 1828 рр., Головному управлінню цензури у 1828 - 1862 рр.

Іноземна ж цензура мала дещо іншу організацію. Згідно статуту 1804 р. в імперію був дозволений вільний ввіз зарубіжних видань і їх перегляд не був обов'язковим. У період з 1811 по 1819 рік іноземна цензура знаходилася вже у підпорядкуванні Особливої канцелярії Міністерства поліції, а після її ліквідації в 1819 році - у підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ.

У 1828 році обидві цензури були об'єднанні в одному відомстві - Міністерстві народної освіти. Для загального нагляду за діями цензури як внутрішньої, так і іноземної, створювалось Головне управління цензури.

Практика показала недосконалість цензурного статуту 1804 р. і в 1826 р. був затверджений новий цензурний статут, який на відміну від попереднього, був досить детальним (через що сучасники назвали його „чавунним”) і складався із 19 глав та 230 параграфів. У перших главах визначались мета, завдання та організаційні засади цензури. У наступних - регламентувались методи цензурування друкованих творів.

22 квітня 1828 р. цар затвердив третій цензурний статут, який діяв до 60-х років ХІХ ст. і був основою для всіх наступних постанов про цензуру та пресу аж до революції 1905 р. Він складався з 4 частин і містив 158 параграфів. Глави першої частини статуту містили норми, які визначали компетенцію внутрішньої цензури, її склад та порядок розгляду справ. Ті ж самі питання, але по відношенню до іноземної цензури, містили норми другої частини. У третій частині містилися положення про діяльність та склад Головного управління цензури, а у четвертій - про відносини цензури з авторами творів, видавцями, власниками типографій та книготорговцями.

Одночасно з цензурним Статутом, затвердженим 22 квітня 1828 року, був затверджений статут Духовної цензури, який містив 100 статей, об'єднаних у 12 глав. Він включав норми щодо складу та компетенції духовної цензури, порядку розгляду нею книг й інших творів, регламентував взаємовідносини духовних цензурних комітетів між собою, між ними та Синодом, єпархіальним архієреєм та конференцією. Цензурування релігійних книг було покладено на Санкт-Петербурзький, Московський, Київський і Казанський цензурні комітети, які створювалися при академічних конференціях.

У роботі проаналізовано три цензурні статути, видані у першій половині ХІХ ст., які сформували систему цензурних установ, регламентували їх діяльність та функції цензорів. З подальшими змінами і доповненнями цензурний статут 1828 р. діяв аж до 1865 р. Згодом влада змушена була піти на пом'якшення цензурного режиму і підготовку змін у цензурному законодавстві.

У підрозділі 2.2 „Нормативно-правова база реформування цензури у другій половині ХІХ ст. та її особливості в Україні” досліджено зміни цензурного законодавства, починаючи з цензурної реформи 1865 р. й до кінця ХІХ ст.

Реформи 60-х - 70-х років ХІХ ст. в імперії торкнулися й цензурного відомства, оскільки питання контролю за пресою залишалось одним із найважливіших у тогочасній внутрішній політиці.

12 травня 1862 р. були затверджені Тимчасові правила про пресу, які, відмінили багато розпоряджень, що доповнювали цензурний статут 1828 р., і тим сприяли впорядкуванню цензурного законодавства. У 13 пунктах та 2 доповненнях визначалися предмети державного управління, які дозволялося обговорювати в пресі, а також перелік питань, які не дозволялися до друку.

6 квітня 1865 року був виданий указ „О даровании некоторых облегчений и удобств отечественной печати” і затверджене імператором „мнение” Державної ради „О некоторых переменах и дополнениях в действующих ныне цензурных постановлениях”. Ці законодавчі акти, більш відомі як „Тимчасові правила про цензуру 1865 р.”, діяли 40 років. Вважаємо, що їх прийняття було кроком уперед у порівнянні з існуючим цензурним законодавством. Зокрема, був відкритий шлях до більш прогресивного виду цензури - наступної, з притягненням до судової відповідальності за порушення цензурних правил.

Зміни торкнулися і підпорядкування цензури: вищою цензурною інстанцією стало Головне управління у справах друку при Міністерстві внутрішніх справ.

Однак з часом „Тимчасові правила про цензуру 1865 р.” теж показали свою недосконалість. Тому протягом 60-70-х років їх було доповнено розпорядженнями, які в основному були спрямовані на економічне покарання порушників цензурного законодавства. У той же період були видані Валуєвський циркуляр (1863) і Емський указ (1876), які забороняли друкувати книги, газети і журнали українською мовою, незалежно від їх змісту.

У 1880-90-ті роки були проведені контрреформи, які торкнулися і цензури. Широких масштабів набули цензурні репресії, особливо щодо періодичної преси. 27 серпня 1882 р. царем були затверджені Тимчасові правила про пресу, які надавали право цензорам призупиняти періодичні видання без порушення судового переслідування. Це був крок назад порівняно з Правилами 1865 р.

Проведений нами аналіз цензурного законодавства другої половини ХІХ ст. свідчить, що воно не було послідовним, поєднуючи у собі як старі заборонні норми, так і нові, більш прогресивні, які передбачали покарання через суд.

У підрозділі 2.3 „Реформа цензурного законодавства на початку ХХ ст.” дається характеристика нормативних актів, прийнятих у зазначений період.

Встановлено, що на початку ХХ ст. цензурне законодавство було кодифіковане в „Статуті про цензуру і пресу”, включеному у ХІV том „Зводу законів Російської імперії”. Статут складався з 302 статей, що містили норми Статутів 1826 і 1828 рр., Тимчасових правил 1865 р. та окремих указів про цензуру, що з'явилися впродовж 70-90-х років ХІХ ст.

17 жовтня 1905 р. цар підписав Маніфест „Про вдосконалення державного порядку”, в якому проголошувались недоторканність особи, свободи слова, віросповідань, зібрань і союзів.

Невдовзі, 24 листопада 1905 р., вийшов царський указ, який увійшов в історію, як „Тимчасові правила про періодичну пресу”. Ліквідовувалися попередня цензура, втручання адміністрації у видавничу справу та ряд інших обмежень, а також значно розширювалося коло питань, які можна було обговорювати на сторінках газет та журналів. Однак, ці Правила стосувалися лише періодичної преси. Тому 26 квітня 1906 р. імператор підписав указ Сенату „Про Тимчасові правила для неперіодичної преси”, які, відмінивши попередню цензуру і для неперіодичних видань, стали останнім законодавчим актом цензурної реформи початку ХХ століття.

Придушивши революцію, царський уряд намагався встановити всебічний контроль за пресою і досяг у цьому певних успіхів впродовж 1908-1910 рр., однак повернутися до попереднього всевладдя цензури йому не вдалося.

Протягом 1910-1911 рр. у Російській імперії настала соціальна і економічна стабільність. У зв'язку із зазначеним постало питання про підготовку нового цензурного статуту, який мав замінити Тимчасові правила 1906 року. Однак цим планам завадила Перша світова війна. Вже 20 липня 1914 р. вийшов царський указ, який затверджував Тимчасове положення про військову цензуру.

Третій розділ „Процес реалізації цензурного законодавства в Україні”, який складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню процесу становлення системи цензурних установ в Україні та їх діяльності у ХІХ - на початку ХХ століття.

У підрозділі 3.1 „Створення та функціонування органів цензури в українських губерніях у першій половині ХІХ ст.” зазначається, що перше обмеження друкованого слова було запроваджене ще указом Петра І від 5 жовтня 1720 р. і стосувалося духовної літератури. Наприкінці ХVІІІ ст. при Радзивилівській митниці та в міжнародному порту в Одесі з'явилися перші цензурні установи. Система ж цензурних установ в імперії виникла вже на початку ХІХ ст., коли першим цензурним статутом 1804 року, було покладено початок формуванню з окремих цензурних установ системи і створено інститут цензорів.

Встановлено, що основою організації цензури став поділ території Росії на навчальні (університетські) округи. Зокрема, на початку ХІХ ст. у процесі реформування освіти були створені такі округи: Московський, Дерптський, Віленський, Казанський, Харківський і С.-Петербурзький. Структура та штати цензурного відомства до 1850 року були тісно пов'язані з цими університетами.

9 квітня 1837 року на підставі царського указу був створений Київський цензурний комітет, який протягом багатьох років діяв при університеті Св.Володимира і „обслуговував” практично всі друкарні, що входили до Київського навчального округу. Комітет підпорядковувався Головному управлінню цензури при Міністерстві народної освіти і у своїй діяльності керувався цензурним статутом 1828 року.

У кінці 50-х - на початку 60-х років ХІХ ст. в Російській імперії здійснювалась підготовка до проведення широкомасштабних реформ державного управління. Серед цих реформ була і цензурна. У 1863 р. цензура із Міністерства народної освіти була передана до Міністерства внутрішніх справ.

У підрозділі 3.2 „Реалізація цензурного законодавства у другій половині ХІХ ст. та особливості цього процесу в Україні” зазначається, що в силу історичних обставин Україна, як одна з „окраїн” імперії, у другій половині ХІХ ст. виявилась в значно гіршому становищі, ніж, наприклад, Фінляндія чи Польща, які на той час територіально входили до складу Російської імперії. Зокрема, до України, окрім загальних цензурних правил, застосовувалися ще й додаткові, метою яких була асиміляція українців, витіснення їх мови, культури та літератури.

18 липня 1863 р. був виданий Валуєвський циркуляр, у якому зазначалося, що „ніякої особливої малоросійської мови... не було, немає і бути не може, наріччя ж, вживане простолюдом, є та ж російська мова, лише зіпсована впливом на неї Польщі. Загальноросійська мова така ж зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть більше зрозуміла, ніж українська мова, яку тепер творять”. П.Валуєв повідомляв про своє розпорядження цензурному відомству щодо заборони друкувати книги „малоросійською мовою” як духовного змісту, так і навчальних і „взагалі призначених для початкового читання народу”.

18 травня 1876 р. Олександром ІІ у м. Емсі був підписаний таємний указ, який забороняв друкувати українською мовою не лише книжки, а й навіть тексти до нот, ставити в театрах українські п'єси і виконувати на сцені українські пісні. Заборонялось також ввозити в імперію з-за кордону книги і брошури, написані українською мовою.

Отже, у другій половині ХІХ століття істотних змін у цензурній політиці уряду не відбулось. У дослідженні доведено, що на рубежі століть позиція царської цензури відносно всього українського залишалась негативною. Її визначали Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р. та проаналізовані у дисертації циркулярні розпорядження, що їх доповнювали. Цензура аж до революції 1905-1907 рр. всіляко стримувала появу легальної української преси, яка заборонялася не за зміст, а за мову написання.

У підрозділі 3.3 „Цензурна реформа1905-1906 рр. та її вплив на розвиток преси в Україні” досліджено, що ХХ ст. в Російській імперії розпочалося з несприятливих для влади подій у внутрішній і зовнішній політиці: розгорнулася економічна криза, яка призвела до загострення економічних, соціальних та національних протиріч. Влада змушена була іти на поступки.

З виданням Маніфесту „Про удосконалення державного порядку” 17 жовтня 1905 р. і „Тимчасових правил про пресу” 24 листопада того ж року, антиукраїнські закони (Валуєвський циркуляр та Емський указ) втратили свою чинність. Маніфестом населенню було обіцяно громадянські свободи і серед них свободу друку.

12 травня 1906 р. було утворено Київський тимчасовий комітет у справах друку, який здійснював цензорські функції до березня 1917 р. Змінювалася структура цензурних установ: замість окремих цензорів, були створені Комітети у справах друку, як колегіальні органи, в основу роботи яких було покладено законодавчі акти, видані протягом 1905-1906 рр.

Встановлено, що не дивлячись на формальне проголошення свободи друку, царський уряд через свої місцеві органи здійснював суворий нагляд за пресою. Редактори газет і журналів, а також видавці зазнавали судових та адміністративних переслідувань. Тому кількість газет і журналів зменшувалась.

З початком Першої світової війни у Російській імперії була введена військова цензура, яка перевіряла не лише газети, книги і журнали, а й приватне листування з метою попередження розголошення військової таємниці.

ВИСНОВКИ

У висновках містяться загальні підсумки проведеного дослідження і викладено основні його результати, які зводяться до наступного:

1. Здійснений автором аналіз наявних історико-правових досліджень засвідчує, що незважаючи на велику кількість публікацій, присвячених діяльності цензури та окремим законодавчим актам, нині немає праць, в яких би досліджувались правові засади діяльності цензурних установ в українських губерніях у ХІХ - на початку ХХ ст.

2. Джерельна база дисертації представлена законами та іншими нормативно-правовими актами, матеріалами архівних фондів цензурних, адміністративних та судових установ, документами особового походження та періодикою і є цілком достатньою для всебічного дослідження даної проблеми у зазначених хронологічних межах.

3. В результаті проведеного дослідження автором встановлено, що перший період цензурного законодавства Російської імперії охоплює 1804-1865 рр., коли були прийняті цензурні статути 1804, 1826 і 1828 рр., які стали основою усього подальшого законодавства про цензуру. У них визначались мета і завдання цензури, її склад та компетенція, а також містився перелік заборонених до обговорення у пресі тем. Цензурний статут 1828 р. з подальшими змінами і доповненнями діяв аж до 1865 р. і був спрямований на здійснення тотального контролю за друкованим словом. У ті роки цензура мала попереджувальний характер і знаходилась у віданні Міністерства народної освіти.

4. Встановлено, що з середини 60-х років ХІХ ст. розпочався другий період. Цензура була передана із відання МНО до МВС і почала базуватись уже на двох принципах - попереднього перегляду та наступного судового покарання. Основою цензурного законодавства цього періоду були „Тимчасові правила про цензуру 1865 р.”, які діяли 40 років, і звільняли від попереднього цензурного перегляду урядові, університетські та столичні видання. У той же період були видані Валуєвський циркуляр (1863) і Емський указ (1876), які забороняли друкувати книги, газети і журнали українською мовою, незалежно від їх змісту. Проведений нами аналіз цензурного законодавства другої половини ХІХ ст. свідчить, що воно не було послідовним, поєднуючи у собі як старі заборонні норми, так і нові, більш прогресивні, які передбачали покарання через суд.

5. Зазначено, що третій період цензурного законодавства розпочався царським Маніфестом 17 жовтня 1905 р., який проголошував свободу слова і друку й тривав до 1914 року, тобто до початку Першої світової війни. У 1906 р. були прийняті Тимчасові правила про періодичну пресу та неперіодичні видання. У цей період попередня цензура була ліквідована, а покарання за порушення правил друку могли бути накладені лише у судовому порядку.

Враховуючи, що Статути і Тимчасові правила не могли передбачити усіх моментів, що виникали в процесі діяльності цензурних установ, МНО і МВС регулярно, протягом усього періоду існування цензури, розсилали своїм місцевим органам циркулярні розпорядження, спрямовані на підвищення ефективності їх діяльності.

6. Відповідно до зазначеної вище періодизації, відбувався і процес впровадження цензурного законодавства. Перший період (1804-1865 рр.) характеризується процесом формування з окремих цензурних установ системи і створенням інституту цензорів. У 1831 р. в Одесі, а у 1837 р. і в Києві були утворені цензурні комітети. Обов'язки цензорів виконували професори університетів, оскільки основою організації цензури став поділ території імперії на навчальні (університетські) округи. Основним завданням цензури у цей час було намагання не пропустити проникнення в межі імперії ідей Великої французької революції, польського повстання 1830-1831 рр. та революцій 1848-1849 рр., що відбулися у країнах Західної Європи. У той же час окрім загальної цензури були впроваджені відомчі цензури - духовна, військова, придворна та ін.

7. Проведене дослідження свідчить, що питання діяльності цензури займало важливе місце у внутрішній політиці російського уряду. Цензурна політика царизму була частиною національної політики і характеризувалась диференційованим підходом до різних народів. Зокрема, крім загальних для всієї імперії цензурних правил, до українського друкованого слова застосовувалися ще й додаткові, які забороняли його не за зміст, а за мову написання. У другий період (1865-1905 рр.), коли преса перетворювалась з культурно-просвітницької сфери у сферу суспільно-політичну, була зроблена спроба пристосувати цензурний апарат до діяльності в нових ліберальніших умовах. Одночасно відбувалося посилення цензурних обмежень щодо українського друкованого слова, метою яких була асиміляція українства, витіснення його мови, культури та літератури.

8. З'ясовано, що третій період (1905-1914 рр.) розпочався царським Маніфестом 17 жовтня 1905 р., який проголошував свободу слова і друку. Попередня цензура була ліквідована, а покарання за порушення правил друку могли бути накладені лише у судовому порядку. Важливу роль у боротьбі з пресою у цей період починають відігравати судові установи - Київська, Одеська та Харківська судові палати. Втратили чинність положення Валуєвського циркуляру та Емського указу. Однак така свобода тривала не довго: вже 20 липня 1914 р., у зв'язку з початком Першої світової війни, була введена військова цензура. Варто відмітити також, що цензурне законодавство відзначалось своєю непослідовністю: посилений політичний і цензурний контроль змінювався періодами тимчасового послаблення, що було пов'язане із зміною характеру внутрішньої політики і міжнародної ситуації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Щербак Н.М. Цензурні установи в Україні на початку ХХ ст. / Н.М.Щербак // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Вип.30. Одеська національна юридична академія. Одеса, 2007. С. 555-560.

2. Щербак Н.М. Джерела дослідження діяльності цензурних установ в Україні / Н.М.Щербак //Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Вип.32. Одеська національна юридична академія. Одеса: Фенікс, 2007. С. 239-244.

3. Щербак Н.М. Цензурні установи в Наддніпрянській Україні у першій половині ХІХ ст. / Н.М.Щербак, Н.О.Щербак // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. 2007. №5. С. 261-267.

4. Щербак Н.М. Реформування цензурної системи та цензурні заборони в Україні у другій половині ХІХ століття. / Н.М.Щербак, Н.О.Щербак // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. 2007. № 6. С. 168-174.

5. Щербак Н.М. Становлення та розвиток цензурного законодавства Російської імперії у першій половині ХІХ ст. / Н.М.Щербак // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Вип.35. Одеська національна юридична академія. Одеса, 2008. С. 256-261.

6. Щербак Н.М. Цензура в системі Міністерства внутрішніх справ Російської імперії (друга половина ХІХ - ХХ ст.). / Н.М.Щербак, Н.О.Щербак // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. 2008. №5. С. 202-209.

7. Щербак Н.М. Цензурна політика Російської імперії щодо українського друкованого слова на поч. ХХ ст. / Н.М.Щербак // Сучасний вимір держави та права. Зб. наукових праць / За ред. В.І.Терентьєва, О.В.Козаченка. Миколаїв: Вид-во „Іліон”, 2008. С. 433-434.

8. Щербак Н.М. Вплив преси на формування національної самосвідомості українців у 1905 - 1907 рр. / Н.М.Щербак, М.Г.Щербак // Історичні і політологічні дослідження. Науковий журнал. Видання Донецького національного університету. Історичний факультет. №3-4 (25/26)/2005). С. 5-11.

9. Щербак Н.М. Цензура і преса в Києві на початку ХХ століття. / Н.М.Щербак, М.Г.Щербак // Сучасність. 2007. №7. С. 141-146.

10. Щербак Н.М. Політизація „українського питання” в Російській імперії на початку ХХ ст. в умовах антиукраїнських цензурних заборон. / Н.М.Щербак, Н.О.Щербак // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. Т.ХVІ. К., 2007. С. 374 - 382.

11. Щербак Н.М. Правові засади формування і діяльності цензурних установ в українських губерніях у ХІХ - на поч. ХХ ст. / Н.М.Щербак // Визначальні тенденції генезису державності і права: Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання„. Миколаїв: Вид-во „Іліон”, 2007. С. 630-632.

12. Щербак Н.М. „Полное собрание законов Российской империи” як джерело дослідження діяльності цензурних установ в Україні. / Н.М.Щербак // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. № 94-95. 2008. С. 134-137.

13. Щербак Н.М. Цензурна реформа в Російській імперії у системі буржуазних перетворень 60-70-х років ХІХ ст. / Н.М.Щербак // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Запоріжжя: Просвіта, 2008. Вип. ХХІV: Соціальні та національні чинники революцій і реформ в Україні: проблеми взаємовпливів. С. 76-79.

14. Щербак Н.М. Архівні матеріали про діяльність цензурних установ в Україні / Н.М.Щербак, М.Г.Щербак //Сумський історико-архівний журнал. № ІV-V.-2008.- Науковий журнал з історії та архівознавства України. С. 86-90.

15. Щербак Н.М. Шевченкове слово в умовах антиукраїнської цензурної політики російського царату ХІХ - початку ХХ ст. / Н.М.Щербак // Шевченків край. Історико-етнографічне дослідження. К.: Наук. думка, 2009. С. 55-65; 470-471.

16. Щербак Н.М. Український образ світу очима цензорів Російської імперії початку ХХ ст. / Н.М.Щербак // Українознавчий альманах. Вип.1: Український образ світу: особливість у світовому контексті. К., 2009. С. 96-98.

17. Щербак Н.М. Правові аспекти державного регулювання інформаційною сферою (з вітчизняного історичного досвіду). / Н.М.Щербак // Закарпатські правові читання. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та аспірантів, 28 - 30 квітня 2009 р. / За заг. ред. проф. Ф.Г. Ващука та доц. П.А.Трачука. Ужгород, 2009. С. 71-74.

АНОТАЦІЯ

Щербак Н.M. Правові засади діяльності цензурних установ в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2010.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню процесу створення та правових засад діяльності цензурних установ в українських губерніях, що входили до складу Російської імперії у ХІХ - на поч. ХХ ст., та історико-правовому аналізу його законодавчого забезпечення.

Зазначається, що початок ХІХ ст. в Російській імперії став періодом реформування системи управління, утворення міністерств і відомств. Тоді ж започатковано формування системи цензурних установ. Особливістю становлення цензурного відомства було те, що воно йшло паралельно з вдосконаленням системи народної освіти. У дослідженні проаналізовано основні етапи становлення і розвитку цензурного законодавства в Російській імперії, висвітлено процес та наслідки його впровадження. Досліджена нормотворча діяльність відомств, спрямована на оптимізацію функціонування цензури. Автором з'ясовані особливості створення цензурних установ в українських губерніях та проаналізовані нормативні акти, що регламентували їх діяльність.

Зазначається, що практика реалізації цензурного законодавства в українських землях відтворює сутність тогочасного регулювання цензури друку, показує ставлення цензури до поширення українського друкованого слова, яке у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. було виразно негативним, базуючись на антиукраїнських законодавчих актах, передусім - Валуєвському циркулярі 1863 р. та Емському указі 1876 р.

Ключові слова: Російська імперія, уряд, цензурні установи, законодавчі акти, українські губернії, циркуляр.

АННОТАЦИЯ

Щербак Н.Н. Правовые основы деятельности цензурных учреждений в Украине (ХІХ - начало ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - К., 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию процесса создания и правовых основ деятельности цензурных учреждений в украинских губерниях, которые входили в состав Российской империи в ХІХ - нач. ХХ в., и историко-правовому анализу его законодательного обеспечения. Раскрыта специфика существующей историографии, которая изучала отдельные аспекты деятельности цензуры, определено ее достижения и нерешенные проблемы. Проанализировано массив исторических источников диссертационного исследования, которые представлены архивными документами, законодательными и подзаконными актами, документацией центральных и местных административных, жандармско-полицейских и судебных учреждений, периодической печатью, дневниками, воспоминаниями и т.п.

Отмечается, что начало ХІХ в. в Российской империи стало временем реформирования системы управления, создания министерств и ведомств. Тогда же было начато формирование системы цензурных учреждений. Особенностью становления цензурного ведомства було то, что оно производилось паралельно з усовершенствованием системы народного образования. В исследовании проанализированы основные этапы становления и развития цензурного законодательства в Российской империи, показан процесс и результаты его реализации. Установлено, что цензурная политика царского правительства отличалась своей непоследовательностью. Времена усиленного политического и цензурного контроля сменялись периодами его временного послабления, что объяснялось сменой характера внутренней политики и международной ситуации. Показаны особенности процесса законотворчества относительно печатного слова, прослежено участие в нем представителей местных властей.

...