Юридичне забезпечення захисту земельних прав громадян

20

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 349.412.4

Юридичне забезпечення захисту земельних прав громадян

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Філюк Петро Тодосьович

Харків 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

- доктор юридичних наук, професор Шульга Михайло Васильович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри екологічного права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Єрмоленко Володимир Михайлович, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права ім. академіка В. З. Янчука Національного університету біоресурсів і природокористування України;

- кандидат юридичних наук Тихий Павло Володимирович, Харківський обласний Господарський суд, суддя.

Захист відбудеться 17 грудня 2010 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70).

Автореферат розісланий 15 листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. П. Колісник

земельний право громадянин

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Комплексний характер сучасних реформ (земельної, аграрної, судової, конституційної та ін.), які на сьогодні відбуваються в економічному, правовому та політичному житті України, зумовлює необхідність проведення науково-теоретичного дослідження, пов'язаного з формуванням як нових правових та політичних інститутів, так і з удосконаленням існуючих, удосконаленням окремих галузей вітчизняного законодавства (зокрема, земельного) й системною розробкою питань, які виявляються значущими саме з точки зору свого змісту, в якому фактично переплітається одразу декілька проблем, що зазвичай досліджуються відокремлено одна від одної. Одним із таких питань є стан юридичного забезпечення захисту земельних прав громадян в Україні як гарантія їх реалізації в контексті таких конституційно визначених орієнтирів державного і суспільного розвитку, як правова, демократична та соціальна держава. Необхідність комплексного дослідження наведеної тематики випливає з положень, закріплених у Конституції України, які тісно пов'язані з тематикою захисту земельних прав громадян, з тими питаннями, які повинна вирішувати держава для забезпечення цих прав, з конкретними напрямами державної діяльності, спрямованої на їх всебічний захист.

Комплексного та предметного аналізу, а також глибокого вивчення юридичного забезпечення захисту земельних прав громадян в Україні не проводилось.

Зв'язок роботи з науковими планами та програмами. Тема дисертаційного дослідження є частиною Державної цільової комплексної програми «Проблеми удосконалення екологічного законодавства в умовах ринку» Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (державна реєстрація № 0186.0.070871).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття сутності юридичного захисту земельних прав громадян, виявлення особливостей та специфіки їх захисту, зокрема, форм, способів та засобів такого захисту, а також розробка науково обґрунтованих рекомендацій та пропозицій, завдання яких полягало б у вдосконаленні відповідних приписів земельного та іншого галузевого законодавства України.

Для досягнення вказаної мети були поставлені такі основні завдання:

- провести історико-правовий аналіз становлення і розвитку законодавства щодо юридичного забезпечення захисту земельних прав громадян;

- сформулювати правове поняття захисту земельних прав громадян;

- виявити специфічні риси, притаманні формам, засобам та способам захисту земельних прав громадян;

- визначити коло прав громадян на землю, які підлягають захисту;

- здійснити науковий аналіз правового статусу суб'єктів і об'єктів захисту земельних прав громадян;

- визначити коло прав і обов'язків суб'єктів, що здійснюють захист земельних прав громадян;

- виявити особливості виникнення та припинення правовідносин у сфері захисту земельних прав громадян;

- розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення відповідних земельно-правових норм.

Об'єктом дослідження виступають правовідносини, що виникають з приводу юридичного забезпечення захисту земельних прав громадян, а також такі елементи механізму захисту земельних прав громадян, як форми, способи та засоби.

Предметом дисертаційного дослідження є нормативна та наукова джерельна база, практика нормотворення і правозастосування України та інших держав з питань забезпечення і реалізації захисту земельних прав громадян.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконано з використанням історико-правового, формально-юридичного, порівняльно-правового, системно-структурного, комплексного методів, методу переходу від абстрактного до конкретного та інших методів дослідження.

Історико-правовий метод використано при дослідженні поетапного становлення та розвитку законодавства щодо захисту земельних прав громадян, його забезпечення та реалізації, розвитку теоретичних розробок у цій сфері. Порівняльно-правовий метод покладено в основу порівняльного аналізу наукової літератури, нормативно-правових актів України і деяких зарубіжних країн, які регулюють суспільні відносини у сфері, що досліджується. За допомогою формально-юридичного методу проводився аналіз положень нормативно-правових актів, які регулюють процеси реалізації громадянами здійснення захисту відповідних земельних прав. За допомогою методу переходу від абстрактного до конкретного визначено поняття, сутність, зміст захисту земельних прав громадян, сформульовано його юридичні ознаки.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українській науці земельного права на дисертаційному рівні комплексно досліджені проблеми юридичного забезпечення захисту земельних прав громадян. Сформульовані в дисертації положення і наукові результати обґрунтовані на основі особистих досліджень і критичних осмислень дисертантом наукових напрацювань та нормативних джерел, які мають теоретичне і практичне значення.

Відповідно до отриманих в процесі дисертаційного дослідження результатів на захист виносяться наступні теоретичні положення:

Вперше:

визначена сутність юридичного забезпечення захисту земельних прав громадян, основу якої складає комплексна система передбачених нормами права заходів та способів, застосування яких можливе, насамперед, державою в особі уповноважених органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та громадянами для збереження, відновлення та охорони таких прав громадян на земельні ділянки, які вже виникли чи можуть виникнути у громадянина при реалізації передбачених законом правомочностей щодо набуття, використання, володіння та розпорядження земельною ділянкою;

розроблено поняття об'єкту захисту земельних прав громадян, що є забезпеченням можливості реалізації правомочностей власника або користувача земельної ділянки у тому обсязі, який передбачений законом, без небезпеки порушення, оспорювання або унеможливлення реалізації законного інтересу такої особи;

обґрунтовані шляхи забезпечення захисту земельних прав громадян;

запропонована класифікація земельних прав громадян, які підлягають захисту та складають його об'єкт;

визначено конструкцію «правозахисні відносини», під якими пропонується розуміти врегульовані нормами матеріального (земельного, цивільного) та процесуального права суспільні відносини, що виникають з приводу захисту суб'єктивних земельних прав громадян між ними - носіями земельних прав та уповноваженими державними та іншими органами на підставі специфічних юридичних фактів (наприклад, порушення, невизнання чи оспорювання суб'єктивних земельних прав), а також з іншими особами при реалізації позасудового захисту таких прав;

визначено коло суб'єктів правозахисних відносин, серед яких можна виокремити дві групи: ті, хто зобов'язаний здійснювати такий захист, та ті, хто має право на цей захист. До першої належить держава в особі уповноважених органів, органи місцевого самоврядування, посадові особи та інші інституції, до другої - громадяни як носії суб'єктивних земельних прав;

визначені особливості правозахисних відносин, які формуються та існують поряд з охоронними відносинами та включають елементи матеріального і процесуального права;

обґрунтовано висновок, що наявні норми законодавства України в частині регламентації відносин щодо захисту земельних прав громадян становлять комплексний правовий інститут земельного права та цивільного процесу, який має міжгалузевий характер, оскільки поєднує в собі матеріальні та процесуальні норми;

розроблені критерії, застосування яких дає можливість з'ясувати сутність та особливості тих форм і способів захисту земельних прав, які може використовувати відповідний суб'єкт при здійсненні такого захисту;

з'ясована правова сутність самозахисту земельних прав громадян, проаналізовано способи, притаманні лише цій формі захисту земельних прав громадян.

Дістали подальшого розвитку положення про:

реалізацію захисту земельних прав громадян у судовому порядку;

розмежування суб'єктивного земельного права та законного земельного інтересу;

особливості застосування механізму реалізації прав громадян на захист своїх земельних прав та ін.

Практичне значення отриманих результатів. Окремі висновки і пропозиції, отримані в процесі дисертаційного дослідження, можуть бути використані для подальших розробок проблем захисту земельних прав громадян, при підготовці проектів нормативно-правових актів, в діяльності правоохоронних і контролюючих органів, при вивченні еколого-правових дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також на науково-практичних конференціях. Серед них: «Стан та перспективи розвитку аграрного права», Київ, Національний аграрний університет України, 26-27 травня 2005 р.; «Українське правосуддя: здобутки та перспективи», Чернівці, 16 травня 2008 р.; V Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання реформування правової системи України», Луцьк, Волинський Національний університет імені Лесі Українки, 30-31 травня 2008 р.; VI Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання реформування правової системи України», Луцьк, Волинський Національний університет імені Лесі Українки, 29-30 травня 2009 р.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 7 наукових публікаціях, зокрема, в 3 статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, та тезах 4 наукових доповідей на конференціях.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків (після кожного розділу та наприкінці дисертації) та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 180 сторінок, з них основного тексту - 161 сторінка. У списку використаних джерел - 200 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дисертації обґрунтовується актуальність проведеного дослідження, визначаються його мета і завдання, викладено методологічні та теоретичні засади роботи. Крім того, знайшли своє відображення положення, що характеризують новизну, практичне та теоретичне значення зроблених висновків.

Розділ І. Юридична природа захисту земельних прав громадян

Підрозділ 1.1 «Поняття і зміст юридичного забезпечення захисту земельних прав громадян» присвячено дослідженню поняття, особливостей захисту земельних прав громадян, співвідношення земельних прав громадян та охоронюваних законом інтересів.

Захистом земельних прав громадян пропонується вважати комплексну систему передбачених земельно-правовими та іншими нормами права заходів та способів, застосування яких здійснюється, передовсім, державою в особі її уповноважених органів, органами місцевого самоврядування, посадовими особами та самими громадянами для збереження, поновлення та охорони суб'єктивних прав громадян на земельні ділянки при їх набутті, використанні, володінні та розпорядженні.

Змістом захисту порушеного земельного права є дії правозастосовних органів, спрямовані на припинення порушення даного права, усунення негативних наслідків такого порушення та встановлення відповідальності за порушення цього права.

Незалежно від того, як розглядати співвідношення категорій «охорони» та «захисту» земельних прав, можна стверджувати, що ці дві категорії пов'язані як між собою, так і з правовим регулюванням. Такий висновок можна обґрунтувати тим, що саме завдяки охороні та захисту особа має можливість не тільки повною мірою реалізувати свої земельні права, а при їх порушенні - відновити ці права.

Особливої уваги заслуговує співвідношення понять «земельні права громадян» та «земельні інтереси громадян», відмінності яких полягають, перш за все, в різному рівні гарантованості їх забезпечення. Дотримання суб'єктивних прав гарантовано необхідністю всіх інших суб'єктів нести відповідні обов'язки. Законний інтерес таких гарантій не має. Це дозвіл, який має характер правового прагнення. Суб'єктивне право і пов'язаний з ним інтерес слід розглядати як дозволи. Але перше є особливим дозволом. Інтерес, навіть будучи під охороною закону, на відміну від суб'єктивного права не має такої правової можливості як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відображає лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування будь-яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в межах закону, а до якого має законний інтерес - без вимоги певних дій від інших осіб або чітко встановлених рамок поведінки.

У підрозділі 1.2 «Ґенеза законодавства у сфері захисту земельних прав громадян» приділяється увага аналізу законодавства, яке діяло за різних часів і регулювало відносини, пов'язані із забезпеченням захисту земельних прав громадян.

При дослідженні ґенези законодавства підкреслюється, що за різних часів захист земельних прав громадян з урахуванням конкретних умов здійснювався за допомогою різноманітних правових механізмів. Так, в дорадянський період в умовах існування приватної власності на землю забезпечувався захист земельних прав перш за все представників панівного класу. Характерною рисою радянського періоду в умовах монополії державної власності на землю захисту підлягало лише право постійного та тимчасового використання земель громадянами. При цьому такий захист здійснювався в межах охоронних правовідносин. Особливість законодавчого регулювання питань захисту земельних прав громадян полягала в тому, щоб воно забезпечувало захист не тільки від неправомірних дій сторонніх осіб, а й від правомірних дій уповноважених державних органів (наприклад, при вилученні земельних ділянок із користування громадян для державних чи громадських потреб). Нарешті, в умовах незалежності України питома вага нормативно-правових приписів, присвячених регулюванню захисту земельних прав громадян, суттєво збільшилась, що дозволяє стверджувати про наявність відповідного самостійного правового інституту захисту земельних прав.

Становлення і розвиток законодавства у сфері захисту земельних прав громадян на території України має довготривалу історію. Сутність захисту та відповідність правових та інших приписів суттєво відрізняється в дорадянський, радянський періоди, а також за роки незалежності в умовах побудови правової держави.

Обґрунтовується, що задля вирізнення етапів ґенези законодавства, яке регулювало юридичне забезпечення захисту земельних прав громадян на українських землях та в межах території нинішньої України, слід брати до уваги такі положення: наявність певного нормативно-правового акту, що регулює чи регулював відносини у сфері захисту земельних прав громадян; якість вищезазначеної нормативної бази; необхідність врахування особливостей земельного ладу та ін.

Найбільш тривалим в межах українських земель слід вважати дорадянський період становлення та розвитку законодавства щодо захисту земельних прав громадян. Він включає низку етапів, в межах яких можна спостерігати певний розвиток норм з погляду на специфіку, яка досліджується.

І етап - доба Київської Русі, польсько-литовська доба, гетьманщина.

ІІ етап - перебування українських земель у складі Російської імперії.

Другий (радянський) період розвитку законодавства у сфері захисту земельних прав громадян включає два відносно самостійні етапи, які пов'язані з прийняттям Основ земельного законодавства (1968 р.) та Земельного кодексу УРСР (1970 р.).

Третій, сучасний період розвитку законодавства у сфері захисту земельних прав громадян започаткований прийняттям Постанови ВР УРСР «Про земельну реформу» (18.12.1990 р.) та оновленого Земельного кодексу УРСР.

Нарешті, чинний Земельний кодекс України присвячує захисту прав на землю окрему главу 23 - «Захист прав на землю», норми якої передбачають, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, визначають способи захисту прав на земельні ділянки, встановлюють відповідальність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування за порушення права власності на землю та ін.

Розділ ІІ. Правовідносини у сфері захисту земельних прав громадян.

У підрозділі 2.1 «Особливості правовідносин у сфері захисту земельних прав громадян» аргументовано, що поряд з охоронними правовідносинами самостійне місце займають правозахисні відносини, в межах яких реалізується право громадян на захист. Визначено, що під правозахисними відносинами слід розуміти відносини, які складаються між державою в особі уповноважених органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та громадянами для збереження, відновлення та охорони таких прав громадян на земельні ділянки, які вже виникли чи можуть виникнути у громадянина при реалізації передбачених законом правомочностей щодо набуття, використання, володіння та розпорядження земельною ділянкою.

На наш погляд, порушення чи вчинення незаконних дій є найбільш типовими обставинами для виникнення правозахисних відносин, спрямованих на захист земельних прав громадян. Порушення земельних прав можуть виявлятися по-різному, зокрема, обмеження, перешкоджання у здійсненні такого права, завдання збитків землевласникам чи землекористувачам з боку інших осіб тощо. Разом з тим, характерним є й те, що деякі правомірні дії державних органів чи органів місцевого самоврядування, якими на законних підставах обмежуються або припиняються права землевласників та землекористувачів, фактично пов'язані з їх порушенням. Отже в цьому випадку у громадян теж виникає право на захист.

Підрозділ 2.2 «Підстави виникнення правовідносин у сфері захисту земельних прав громадян» присвячено з'ясуванню сутності таких підстав, які в подальшому використовуються при репрезентації предмету дослідження, - порушення, невизнання, оспорювання тощо.

На підставі узагальнення різноманітних поглядів учених дисертантом формулюється кілька підходів до визначення поняття порушення земельного права громадянина, під яким слід розуміти такий стан суб'єктивного земельного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, в результаті чого обсяг цього зменшився або воно ліквідовано як таке. Порушення земельного права нерозривно пов'язано із позбавленням його носія можливості здійснювати, реалізовувати своє право повністю або частково.

Сутність порушення суб'єктивного земельного права громадянина складає протиправну дію (бездіяльність) особи, яка має наслідком ліквідацію належного іншій особі суб'єктивного земельного права або обмеження свободи його реалізації як повністю, так і частково.

Порушення земельних прав громадян може проявлятися, зокрема, у: протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні; безпідставному заволодінні особою земельної ділянки іншої особи; вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своєю земельною ділянкою; невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов'язання і безпідставній односторонній відмові від договору; заподіянні громадянину майнової шкоди та ін.

Невизнання земельних прав громадян у найбільш загальному вигляді являє собою відмову у їх визнанні. Стороння особа відмовляється вважати їх дійсними, існуючими насправді, реальними. Ця особа поводиться так, ніби відповідного явища взагалі не існує в реальній дійсності. Невизнання земельного права громадянина полягає у пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного земельного права, зокрема права власності на земельну ділянку, користування нею та ін. Невизнання суб'єктивного земельного права громадянина - це дії учасника земельного правовідношення, які суб'єктивно спрямовані на заперечення в цілому або частини суб'єктивного права іншого учасника земельного правовідношення, внаслідок яких управомочена особа позбавлена можливості реалізувати своє право.

Оспорювання суб'єктивного земельного права громадянина передбачає існування спору про право. При цьому ознаки його порушення відсутні. В даному випадку саме існування права визнається, але існує спір щодо належності чи обсягу цього права. Отже, оспорювання суб'єктивного земельного права являє собою дію чи бездіяльність особи, яка полягає у запереченні належності або обсягу відповідного суб'єктивного земельного права без ознак його порушення.

У підрозділі 2.3 «Об'єкт захисту земельних прав громадян» аналізуються земельні права громадян, які підлягають захисту. Суб'єктивні права громадян на землю як права конкретних осіб мають основоположне значення як для кожної окремої фізичної особи, так і в цілому для характеристики земельного правопорядку в суспільстві.

Юридична природа сучасних прав на землю, як підкреслюється в літературі, характеризується специфічними ознаками. Йдеться, зокрема, про те, що: 1) вони об'єктивно детерміновані природними правами на землю та функціональним призначенням землі в природі, економіці, суспільстві; 2) потребують суспільного визнання; 3) мають бути нормативно закріплені як загальнообов'язкові правила можливої й допустимої поведінки особи; 4) нормативно закріплюють міру свободи, обмежень і заборон у використанні землі; 5) мають формальне вираження в законах; 6) ці права гарантовані та забезпечені державою.

Суб'єктивні земельні права громадян, які у разі порушення, оспорювання чи невизнання підлягають захисту, представники цивільно-правової та земельно-правової науки з урахуванням особливостей правового регулювання відповідних відносин зазвичай поділяють на речові та зобов'язальні. Речовими слід вважати права, які надають їх володільцю можливість безпосередньо, тобто незалежно від волі іншої особи, впливати на земельну ділянку. Земельним законодавством передбачені такі види речових прав, як право власності на земельну ділянку, речові права на чужу земельну ділянку або обмежені речові права. Обмеженими речовими правами вважаються: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Зобов'язальні земельні права громадян - це права на «чужі дії», права вимоги від зобов'язаної особи здійснення певних дій або ж утримання від таких дій. Зобов'язальні права реалізуються шляхом вчинення дій зобов'язаною стороною земельного правовідношення.

Поділ земельних прав громадян на речові та зобов'язальні дозволяє розрізняти і відповідні засоби їх захисту.

Серед земельних прав громадян розрізняють також абсолютні та відносні права.

Абсолютними вважаються земельні права, де управомоченій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. Так, наприклад, власнику земельної ділянки протистоять всі інші особи, на яких лежить обов'язок не перешкоджати здійсненню права, не порушувати прав власника земельної ділянки. Відносними визнаються такі земельні права, де управомоченій особі протистоїть чітко визначене та відоме коло зобов'язаних осіб. До відносних належить, наприклад, право орендаря вимагати передачі йому згідно акту земельної ділянки, наданої в оренду.

Земельному праву відомі так звані права виключні і переважні. До виключних прав відносяться, зокрема, передбачене ст. 22 Земельного кодексу право іноземних громадян та осіб без громадянства використовувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише на титулі права оренди. Закон забороняє їм отримувати такі земельні ділянки у власність.

Підрозділ 2.4 «Суб'єкти захисту земельних прав громадян» присвячений аналізу суб'єктного складу охоронних та захисних відносин щодо земельних прав.

З юридичної точки зору суб'єкт права розуміється як особа, яка бере участь у конкретних правовідносинах. Можливе ще розуміння суб'єкта як особи, якій законом надана можливість мати та здійснювати безпосередньо або через представника відповідні права та юридичні обов'язки. Загальнотеоретична наука в якості суб'єкта права визнає індивідів або організації, які на основі юридичних норм можуть брати участь у правовідносинах, тобто виступати носіями суб'єктивних прав та обов'язків.

Праву на захист властиві певні дії управненої особи - обрати спосіб захисту, звернутися до відповідного органу, обмежитись власними діями (у разі самозахисту або застосування оперативних засобів впливу на порушника). Всі вони істотно відрізняються від тих власних дій, які вправі здійснювати носій суб'єктивного права в непорушеному стані.

Суб'єктів захисту земельних прав можна поділити на дві групи: ті, хто зобов'язаний здійснювати такий захист, та ті, хто має право на цей захист. До першої належить держава в особі уповноважених органів, до другої - громадяни як носії земельних прав.

В Україні система органів захисту земельних прав ґрунтується на організаційному поєднанні діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських організацій, які є його суб'єктами (публічними органами). Таким чином, захист земельних прав можна чітко поділити на державний, самоврядний та громадський, тобто те, що об'єднується загальною категорією - публічний захист.

Земельна правоздатність фізичної особи є передумовою виникнення його суб'єктивних земельних прав та обов'язків. Вона є лише загальною, абстрактною можливістю суб'єкта мати права і обов'язки, передбачені законом. У зв'язку з цим, необхідно підкреслити, що земельну правоздатність слід відрізняти від суб'єктивного земельного права. Останнє виникає у суб'єкта на основі правоздатності за наявності певних юридичних фактів. Правоздатність будь-якої особи існує завжди, а конкретне суб'єктивне право - з урахуванням фактичних обставин може в нього і не виникати.

Розділ ІІІ. Основні елементи механізму захисту земельних прав громадян.

Підрозділ 3.1 «Форми і засоби захисту земельних прав громадян» присвячується аналізу можливості особи, право якої порушено, захисту свого права у юрисдикційному або позаюрисдикційному порядку. Внаслідок вчинення правопорушення, яке зачіпає суб'єктивне земельне право громадян, охоронні правовідносини трансформуються в захисні, які пов'язані з іншими вимогами та іншими наслідками. Форми захисту - це варіанти звернення громадян за захистом свого порушеного, оспорюваного або невизнаного права, обумовлені особливостями правового становища органів державної влади та інших інституцій і реалізації ними функцій та повноважень у сфері забезпечення захисту суб'єктивних земельних прав.

Захист земельних прав може здійснюватися у позаюрисдикційній та юрисдикційній формах. Юрисдикційний захист пов'язаний із діяльністю суду чи іншого уповноваженого державою органу. Юрисдикційний порядок захисту прав на землю ґрунтується на конституційному положенні про можливість звернення носіїв земельних прав до органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із заявою про усунення шкідливих дій (бездіяльності), що порушують земельні права. З позаюрисдикційною формою захисту земельних прав громадян безпосередньо пов'язаний самозахист. Термін «самозахист» як форма захисту цивільного права уперше законодавчо знайшов своє закріплення у ст. 19 ЦК України. Він застосовується для позначення права особи захищатися власними силами та охоплює всі дії щодо самостійного захисту. Самозахист має багатоаспектне значення. Так, у разі самовільного влаштування третіми особами проходу через земельну ділянку її власник може встановити огорожу.

Отже, під самозахистом земельних прав громадян слід розуміти застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Засоби захисту розуміються як дії уповноваженої особи, за допомогою яких остання може вимагати здійснення захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних земельних прав від посягань інших суб'єктів (напр., подання позову, скарги, заяви).

Підрозділ 3.2 «Способи захисту земельних прав громадян» присвячений аналізу способів захисту земельних прав громадян, закріплених на законодавчому рівні. Слово «спосіб» тлумачиться як певна дія, прийом або ж система прийомів, яка створює можливість зробити, здійснити що-небудь, досягти чогось. В правовому аспекті способи захисту земельних прав необхідно розглядати через призму загальнотеоретичних положень щодо можливих засобів, прийомів правового регулювання суспільних відносин. Отже спосіб захисту земельного права громадян можна визначити як передбачені або санкціоновані законом заходи, спрямовані на припинення порушення за допомогою усунення перешкод у здійсненні земельного права шляхом примусового впливу на зобов'язану особу.

Основні способи юридичного захисту земельних прав визначені у ч. З ст. 152 ЗК України, а саме: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Сутність механізму захисту земельних прав ґрунтується на забезпеченні реалізації передбачених законом можливостей щодо здійснення особою на свій розсуд захисту своїх прав з обранням відповідних способів та засобів захисту.

Підрозділ 3.3 «Судовий захист земельних прав громадян» присвячений висвітленню особливостей судового (юрисдикційного захисту земельних прав громадян. Для того, щоб реалізувати своє право на захист, громадянин повинен певним чином матеріалізувати свої вимоги до зобов'язаної особи, зокрема, шляхом звернення з позовом до суду у встановленому законом порядку. Звернення громадянина до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних земельних прав при вирішенні, наприклад, земельних спорів, гарантується Конституцією України (стаття 55). Водночас необхідно наголосити, що за наявності передбаченої законом можливості вирішення земельних спорів у позасудовому порядку, це не означає, що такі спори не можуть вирішуватися в суді. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Процедура звернення до судових органів за захистом порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, а також порядок вирішення земельних спорів врегульовані відповідним процесуальним законодавством, зокрема Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України та ін.

Особливості судового захисту земельних прав громадян передбачені Постановою Пленуму Верховного суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (в редакції від 19 березня 2010 р.).

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукового завдання, що полягає в розв'язанні концептуальних питань застосування норм інституту захисту земельних прав громадян. Сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації, основні з яких зводяться до такого.

Проведено історико-правовий аналіз становлення і розвитку законодавства щодо юридичного забезпечення захисту земельних прав громадян. З'ясовано, що законодавство, яке нині регулює захист земельних прав громадян, формувалось і розвивалось тривалий час, проте розвиток цей був нерівномірним, інтенсивність його змінювалася поступово. Перші норми, що регулювали зазначене питання, з'явилися ще за часів Київської Русі. Це були норми звичаєвого права. В подальшому законодавство охороняло земельні права землевласників та забезпечувало, наприклад, в умовах самодержавства публічні інтереси. За радянських часів державна соціалістична власність на землю і соціалістична система землекористування складали основу земельного ладу. У зв'язку з цим охорона права державної власності на землю становила важливий напрямок діяльності уповноважених органів радянської держави. Чинне земельне законодавство містить низку правових приписів, присвячених регламентації захисту земельних прав громадян, що свідчить про існування відповідного правового інституту.

Захистом земельних прав громадян, слід вважати комплексну систему передбачених нормами права заходів та способів, застосування яких можливе, насамперед, державою в особі уповноважених органів, органами місцевого самоврядування, посадовими особами, громадянами, для збереження, відновлення та охорони таких прав громадян на земельні ділянки, які вже виникли чи можуть виникнути у громадянина при реалізації передбачених законом правомочностей щодо набуття, використання, володіння та розпорядження земельною ділянкою.

Земельні правозахисні відносини - це врегульовані нормами матеріального (земельного, цивільного) та процесуального права суспільні відносини, що виникають з приводу захисту суб'єктивних земельних прав громадян між ними - носіями земельних прав та уповноваженими державними та іншими органами на підставі специфічних юридичних фактів (наприклад, порушення, невизнання чи оспорювання суб'єктивних земельних прав), а також з іншими особами при реалізації позаюрисдикційного захисту таких прав.

Форми захисту земельних прав громадян - це варіанти звернення громадян за захистом свого порушеного, оспорюваного або невизнаного права, обумовлені особливостями правового становища органів державної влади та інших інституцій і реалізації ними функцій та повноважень у сфері забезпечення захисту суб'єктивних земельних прав. Захист земельних прав громадян може здійснюватися у позаюрисдикційній та юрисдикційній формах. Юрисдикційний захист земельних прав здійснюється судами та іншими уповноваженими державою органами. Він ґрунтується на конституційному положенні про можливість звернення носіїв земельних прав до уповноважених органів із заявою про усунення шкідливих дій (бездіяльності), що порушують земельні права. Процедура звернення до судових органів за захистом порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, а також порядок вирішення земельних спорів врегульовані відповідним процесуальним законодавством, зокрема Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України та ін.

З позаюрисдикційною формою захисту земельних прав громадян безпосередньо пов'язаний самозахист. Термін «самозахист» як форма захисту цивільного права уперше законодавчо знайшов своє закріплення у ст. 19 ЦК України. Він застосовується для позначення права особи захищатися власними силами та охоплює всі дії щодо самостійного захисту. Самозахист має багатоаспектне значення і характеризується специфікою при застосуванні у сфері земельних відносин.

Засоби захисту - це дії уповноваженої особи, за допомогою яких остання може вимагати здійснення захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних земельних прав від посягань інших суб'єктів (напр., подання позову, скарги, заяви). Водночас способи захисту - це дії державних органів у межах їх компетенції, безпосередньо спрямовані на захист земельних прав громадян. Способи і засоби захисту земельних прав застосовуються в певних правових формах.

В правовому аспекті спосіб захисту земельного права громадян необхідно розглядати через призму загальнотеоретичних положень щодо можливих засобів, прийомів правового регулювання суспільних відносин. Отже він може бути визначений як передбачені або санкціоновані законом заходи, спрямовані на припинення порушення за допомогою усунення перешкод у здійсненні земельного права шляхом примусового впливу на зобов'язану особу.

Юридична природа сучасних прав на землю характеризується специфічними ознаками: 1) вони об'єктивно детерміновані природними правами на землю та функціональним призначенням землі в природі, економіці, суспільстві; 2) потребують суспільного визнання; 3) мають бути нормативно закріплені як загальнообов'язкові правила можливої й допустимої поведінки особи; 4) нормативно закріплюють міру свободи, обмежень і заборон у використанні землі; 5) мають формальне вираження в законах; 6) ці права гарантовані та забезпечені державою. Серед земельних прав громадян, які у разі порушення підлягають захисту, розрізняють речові та зобов'язальні, абсолютні і відносні. Земельному праву відомі так звані права виключні і переважні.

Суб'єктів захисту земельних прав можна поділити на дві групи: ті, хто зобов'язаний здійснювати такий захист, та ті, хто має право на цей захист. До першої належить держава в особі уповноважених органів, до другої - громадяни як носії земельних прав.

В Україні система органів захисту земельних прав ґрунтується на організаційному поєднанні діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та інших інституцій, які є його суб'єктами (публічними органами). Таким чином, захист земельних прав можна чітко поділити на державний, самоврядний та громадський, тобто те, що об'єднується загальною категорією - публічний захист.

Під правозахисними відносинами слід розуміти відносини, що складаються між державою в особі уповноважених органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та громадянами для збереження, відновлення та охорони таких прав громадян на земельні ділянки, які вже виникли чи можуть виникнути у громадянина при реалізації передбачених законом правомочностей щодо набуття, використання, володіння та розпорядження земельною ділянкою. Підставами для виникнення цих правовідносин є порушення, невизнання, оспорювання земельних прав громадян.

Порушення суб'єктивного земельного права громадянина можна визначити як протиправну дію (бездіяльність) особи, яка має наслідком ліквідацію належного іншій особі суб'єктивного земельного права або обмеження свободи його реалізації як повністю, так і частково. Невизнання земельного права громадянина полягає у пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного земельного права, зокрема права власності на земельну ділянку, користування нею та ін. Оспорювання суб'єктивного земельного права являє собою дію чи бездіяльність особи, яка полягає у запереченні належності або обсягу відповідного суб'єктивного земельного права без ознак його порушення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Філюк П.Т. Правові проблеми захисту приватної власності на землю // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 12. - С. 20-22.

2. Філюк П.Т. Захист прав власників орендованих земельних ділянок // Підприємництво, господарство і право. - 2004.- № 3. - С. 62-65.

3. Філюк П.Т. Проблемні питання вирішення земельних спорів як наслідок реформування судово-правової системи України // Юридична Україна. - 2009. - № 3. - С. 83-86.

4. Філюк П.Т. Актуальні питання гарантій захисту земельних прав // Збірник матеріалів Міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої 80-річчю з Дня народження доктора юридичних наук, професора, академіка АПрН України, заслуженого діяча науки і техніки України В.З. Янчука «Стан та перспективи розвитку аграрного права», Київ, Національний аграрний університет України, 26-27 травня 2005 р. - Київ: Магістр - ХХ сторіччя, 2005. - С. 193-195.

5. Філюк П.Т. Деякі питання вирішення земельних спорів у контексті судово-правової реформи // Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-теоретичної конференції «Українське правосуддя: здобутки та перспективи», Чернівці, 16 травня 2008 р. - Чернівці: Рута, 2008. - С. 212-216.

6. Філюк П.Т. Чи захищає мораторій земельні права громадян // Збірник наукових статей за матеріалами V Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання реформування правової системи України», Луцьк, Волинський Національний університет імені Лесі Українки, 30-31 травня 2008 р. / Уклад. Т.Д. Климчук. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. - С. 404-409.

7. Філюк П.Т. Гарантії реалізації земельних прав // Збірник наукових статей за матеріалами VI Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання реформування правової системи України», Луцьк, Волинський Національний університет імені Лесі Українки, 29-30 травня 2009 р. / Уклад. Т.Д. Климчук. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2009. - С. 454-459.

Размещено на Allbest.ru