Правове регулювання та організація пенсійного страхування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 347.764

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Фещук Віктор Вікторович

Київ - 2010



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Сирота Анатолій Іванович, Бердянський університет менеджменту і бізнесу, завідувач кафедрою кримінального та адміністративного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Користін Олександр Євгенійович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри економічної безпеки

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Бутузов Віталій Миколайович, Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, головний науковий співробітник

Захист відбудеться “17” червня 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

Автореферат розісланий “12” травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.В. Савченко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Система пенсійного страхування є важливим чинником соціально-економічного розвитку держави. Еволюція пенсійного та соціального забезпечення являється чітким віддзеркаленням розвитку держави як цілісного суспільного утворення, вона відображає генезис економічних і фінансових відносин у країні.

Україна, як і більшість держав постсоціалістичного простору, на початку ХХІ ст. розпочала реформу державної пенсійної системи, яка потребувала поступового переходу від розподільчих до накопичувальних пенсійних програм та методів пенсійного страхування. Такий перехід мав ґрунтуватися на індивідуалізації страхових пенсійних внесків, створенні умов для успішного інвестування пенсійних активів громадян, відносинах довіри та взаємодопомоги між різними поколіннями суспільства. Для реалізації поставлених завдань було прийнято спеціальні закони України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, що поклали початок формуванню нової системи пенсійного страхування та регламентували діяльність трьох рівнів пенсійної системи. Перший рівень представлений солідарною системою пенсійного забезпечення з високим рівнем державного перерозподілу, другий і третій - накопичувальний. Водночас було забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку та запроваджено розмежування джерел фінансування пенсійних виплат за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду та Державним бюджетом України.

Натомість існуюча нормативно-правова база, якою врегульовувалася державна система пенсійного забезпечення до прийняття зазначених законів, не приведена у відповідність із сучасним законодавством, що спричинило перевантаження правової системи, дублювання диспозицій, суперечності між діючими правовими нормами в цій сфері. Система публічних органів управління, до компетенції яких віднесено адміністрування пенсійним страхуванням, також потребує сучасної модернізації. У цьому контексті зауважимо, що у 2009 р. співвідношенням між витратами на пенсійне забезпечення і ВВП сягнуло 17 %. Такого навантаження не витримає жодна економіка, адже цей фінансовий тягар лягає на всю фінансову систему країни, фактично знищуючи внутрішній інвестиційний ресурс. Економічно розвинені країни Європейського Союзу в середньому витрачають до 10 % ВВП на пенсійне забезпечення громадян, зазначаючи, що цей показник є надвеликим та потребує суттєвого зменшення. Саме тому дослідження правового регулювання та організації пенсійного страхування в Україні є нагальним і необхідним напрямом наукового пошуку, при розробленні якого слід використовувати досвід європейських країн.

Проблеми пенсійного страхування мають багатоаспектний характер, а тому приваблюють дослідників різних галузей знань: економістів, соціологів, філософів, політологів та демографів. Деякі питання удосконалення організаційних та правових засад пенсійного страхування розглянуто в наукових працях західних дослідників: П. Годме, М. Віннера, Р. Вона, Г. Мак Тагарта; російських учених: К.С. Батигіна, К.С. Бельского, О.Ю. Грачової, М.В. Карасьової, Н.Ф. Самсонова, Н.І. Хімічевої, В.М. Шумілова; а також вітчизняних авторів: В.І. Андрейцева, М.Д. Бойка, В.М. Бутузова, В.В. Воблого, Л.К. Воронової, Р.А. Калюжного, В.К. Колпакова, О.Є. Користіна, О.А. Кузьменко, О.В. Кузьменко, М.П. Кучерявенка, В.О. Надточія, А.А. Нечай, В.І. Олефіра, П.С. Пацурківського, Н.Ю. Пришви, Ю.О. Ровинського, Н.О. Саніахметової, А.І. Сироти, І.М. Сироти, а також праці інших вчених.

Комплексне наукове дослідження особливостей організаційно-правового регулювання пенсійного страхування позитивно вплине на досліджувану сферу, сприятиме розвитку пенсійно-страхового законодавства та зростанню добробуту громадян, економічному розвитку держави.

Вищенаведене свідчить про актуальність і необхідність узагальнень теоретичного та емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, та обґрунтування на цій підставі способів вирішення зазначених питань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дослідження узгоджується з Стратегією розвитку пенсійної системи, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України № 525 від 15.12.05, положеннями законів України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.03 № 1058-IV, “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 09.07.03 № 1057-IV.

Дисертація виконана відповідно до основних напрямів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність (наказ Міністерства внутрішніх справ України від 05.07.04 № 755). Тема дослідження затверджена Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 6 від 25.05.04).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному розробленні науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення правових й організаційних засад пенсійного страхування на основі системного аналізу питань реалізації пенсійної реформи в Україні.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити такі завдання:

з'ясувати зміст та правову природу пенсійного страхування у фінансово-правовому аспекті, та класифікувати види пенсійних виплат;

визначити зміст та особливості пенсійно-страхового права як підгалузі фінансового права, сформулювати його предмет;

дослідити генезис запровадження та розвитку системи пенсійного забезпечення;

порівняти зміст понять “пенсійне забезпечення” і “пенсійне страхування” як фінансово-правових категорій;

розкрити особливості змісту категорії “регулювання пенсійного страхування”;

виокремити фактори, що впливають на реформування пенсійної системи України;

охарактеризувати стан публічного адміністрування у сфері пенсійного страхування;

розкрити особливості контрольно-наглядової діяльності у сфері пенсійного страхування;

узагальнити зарубіжний досвід правового регулювання та організації загальнообов'язкового пенсійного страхування й недержавного пенсійного забезпечення та основні пріоритети його запозичення у вітчизняному законодавстві з досліджуваних питань;

сформулювати ключові проблеми та розробити конкретні пропозиції й рекомендації щодо вдосконалення законодавства у сфері пенсійного страхування.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у сфері пенсійного страхування.

Предмет дослідження - правове регулювання та організація пенсійного страхування в Україні.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об'єкта і предмета. В основу дисертаційного дослідження покладено комплекс загальнонаукових та спеціальних методологічних принципів пізнання соціально-правових явищ. Ґрунтуючись на гносеологічному підході, автор використовував український і зарубіжний теоретичний та практичний досвід правової й економічної наук, що викладено в науково-практичній літературі. Базовою методологічною основою проведення дисертаційного дослідження є системний аналіз, що обґрунтовує взаємозв'язок та взаємообумовленість усіх соціальних процесів та суспільних явищ, зокрема тих, що виникають із приводу правового регулювання відносин стосовно розподілу (перерозподілу) та використання коштів накопичувальних пенсійних фондів.

За допомогою спеціально-юридичного методу було досліджено правову природу пенсійного страхування, вивчено зміст та сутність суспільних правовідносин у сфері пенсійного забезпечення, опрацьовано емпіричний економіко-правовий матеріал (підрозділи 1.1, 1.3, 2.2, 2.3, 3.3). Важливу роль цей метод відіграв при ґрунтовному аналізі окремих законодавчих положень і норм, що регулюють здійснення пенсійного страхування різних видів (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.3). За допомогою історико-правового методу проаналізовано генезис правового регулювання різних видів пенсійного забезпечення та особливості етапів становлення їх системи (підрозділи 1.1, 1.2). Порівняльно-правовий метод було застосовано при аналізі законодавства зарубіжних країн, міжнародних джерел правових основ деяких видів пенсійних схем, міжнародних стандартів у цій сфері та зіставленні їх із принципами і стандартами, закріпленими в українському законодавстві (підрозділи 1.1, 2.3, 3.2).

Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності суб'єктів пенсійного страхування; результати опитування й анкетування державних службовців, підприємців, керівників підприємств (300 осіб); офіційні звіти та довідки, а також інші аналітичні матеріали з питань дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є одним з перших у сучасній українській фінансово-правовій науці спеціальним комплексним монографічним дослідженням проблем організаційно-правового регулювання пенсійного страхування.

У результаті дисертаційного дослідження сформульовано та обґрунтовано низку концептуальних положень, що відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення, а саме:

уперше:

наведено авторські дефініції понять: “пенсійне страхування”, “пенсійне забезпечення”, “правове регулювання пенсійного страхування”, “пенсійно-страхове право”, “регулювання пенсійного страхування”, “публічне адміністрування системою пенсійного страхування”;

на основі історико-правового аналізу еволюції системи пенсійного забезпечення виокремлено етапи: стихійного зародження (утворення перших пенсійних кас - прототипів добровільних приватних страхових організацій у період зародження капіталізму); становлення державного пенсійного забезпечення (зародження солідарної системи пенсійного страхування та державне регулювання цього процесу); реформування (упровадження багаторівневої системи пенсійного страхування. Розподіл зобов'язань щодо пенсійного забезпечення населення між державою, працедавцями та робітниками);

розмежовано зміст категорій “пенсійне забезпечення” та “пенсійне страхування” на підставі аналізу їх генезису;

доведено необхідність створення комплексного публічного органу управління - Єдиного пенсійного регулятора, який буде здійснювати контроль за діяльністю пенсійних фондів, у тому числі й контроль за диверсифікацією та дотриманням вимог з оцінки пенсійних активів;

запропоновано проект структури Пенсійного кодексу України;

сформульовано низку пропозицій з удосконалення та систематизації національного законодавства щодо регулювання суспільних відносин у сфері пенсійного страхування, зокрема до законів України “Про пенсійне забезпечення”, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”;

удосконалено:

дефініцію “пенсія” та “пенсійна виплата”;

систему персоніфікованого обліку як організацію накопичення відомостей про застраховану особу, що використовується в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, шляхом надання їй узагальнюючого характеру;

принципи пенсійного страхування, які пропонується доповнити принципом автономності;

дістало подальший розвиток:

характеристика факторів, що впливають на реформування національної пенсійної системи;

напрями запровадження накопичувального державного пенсійного страхування, що передбачає обов'язкове створення єдиного Накопичувального фонду;

класифікація видів пенсійного забезпечення;

засади застосування зарубіжного досвіду законодавчого регулювання та організації пенсійного страхування й визначення конкретних напрямів його запозичення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення, висновки і пропозиції проведеного наукового дослідження було використано у: правотворчій діяльності - при розробленні Закону України “Про систему збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (акт впровадження Верховної Ради України від 20.02.09); практичній діяльності - при впровадженні Плану заходів щодо виконання у 2009 р. “Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” (акт впровадження Міністерства економіки України від 25.02.09); навчально-виховному процесі - шляхом підготовки відповідних програм, лекцій та навчально-методичних комплексів “Фінансове право”, “Податкове право”, “Господарське право” (акт впровадження Київського національного університету внутрішніх справ від 24.03.09).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеною самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід щодо організаційно-правового забезпечення пенсійного страхування в Україні в сучасних умовах. Викладені в дисертації наукові положення, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, отримані автором самостійно.

У курсі лекцій “Основи ринкової економіки”, підготовленому у співавторстві, автору належить 10 % змісту (тема 10 “Недержавне пенсійне забезпечення”). У курсі лекцій “Економічна безпека” автору належить 10 % змісту (тема 9 “Протидія недобросовісній конкуренції”). У навчальному посібнику “Фінансове право”, підготовленому у співавторстві, авторові належить 10 % змісту (глава 5 “Правове регулювання цільових позабюджетних фондів коштів”).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри економіко-правових дисциплін та міжкафедральному семінарі Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднено на науково-практичних конференціях: “Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті Європейської інтеграції” (Київ, 2006); “Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та взаємодії” (Київ, 2008) та Круглому столі, організованому Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці “Методологічні підходи до розміру єдиного соціального внеску та пропозиції його розподілу між роботодавцем і працівником, а також перерозподілу між усіма фондами соціального страхування” (Київ, 2008).

Публікації. Результати дослідження опубліковано у восьми наукових працях, з яких три статті у фахових виданнях ВАК, дві статті у збірниках матеріалів конференцій, а також у трьох навчальних посібниках та курсах лекцій.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, чотирьох додатків, списку використаних джерел (187 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 224 сторінки, з них загальний обсяг тексту - 183 сторінки.

пенсійний страхування реформа правовий

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження; вказується на його зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання, наукова новизна; окреслюється практичне значення одержаних результатів дослідження, особистий внесок здобувача в їх отримання, апробація результатів дисертації та її структура; формулюються основні положення та висновки, що виносяться на захист.

Розділ 1 “Теоретико-методологічні засади пенсійного страхування в Україні” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття та правова природа пенсійного страхування” акцентовано увагу на тому, що у результаті проведення пенсійних реформ у світі з'являються нові види як державних, так і недержавних, але публічних фондів, відносини щодо яких раніше не охоплювалися предметом фінансового права. За своєю правовою природою вони є публічними накопичувальними фондами, а за організаційно-правовим статусом, відповідно до законодавства країни, можуть бути як державними, так і недержавними.

Автор зауважує, що у спеціальних законах “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення” не визначено поняття “пенсійне страхування”. Унаслідок цього виникає питання щодо правової природи пенсійного страхування як інституту фінансового права.

Дослідивши правову природу понять “пенсія”, “пенсійна виплата”, “пенсійне забезпечення”, “пенсійне страхування”, дисертант дійшов висновку про те, що в науковій літературі спостерігається відокремлений розгляд тієї чи іншої категорії, що визначає їх сутність. Для опису одного й того самого явища застосовують різні терміни або, навпаки, - один термін для визначення різних явищ і процесів.

На підставі проведеного аналізу запропоновано авторську дефініцію “песійне страхування” з пропозицією її включення до ст. 1 “Визначення термінів” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

У підрозділі 1.2. “Історико-правові аспекти становлення та розвитку системи пенсійного забезпечення в Україні” з'ясовано, що пенсійне забезпечення розвивалося відповідно до економічних, історичних, політичних, соціальних і правових засад, які діяли в різні часи розвитку суспільства.

У результаті узагальнення генезису правового регулювання різних видів пенсійного забезпечення та особливостей їх становлення зроблено висновок, що його розвиток можна умовно поділити на такі етапи:

- стихійне утворення, якому притаманне виникнення перших емеритальних пенсійних кас, що утворювалися у вигляді привселюдно-правових недержавних організацій зі значними елементами самоврядування. Держава ініціювала процеси створення таких кас, але не запроваджувала загальнодержавних програм пенсійного забезпечення;

- становлення державного пенсійного забезпечення, що почав розвиватися наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. та характеризувався високим ступенем державного втручання у процеси зародження солідарної системи пенсійного страхування, регламентованим порядком прямого кошторисного фінансування соціального й пенсійного забезпечення та появою перших нормативних актів у галузі державного соціального й пенсійного забезпечення;

- реформування пенсійної системи, що характеризується впровадженням багаторівневих систем пенсійного страхування, розподілом зобов'язань щодо пенсійного забезпечення населення між державою, бізнесом та робітниками. Перші практичні кроки пенсійної реформи в Україні розпочалися у 2004 р., із прийняттям законів України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, якими, поряд із солідарною системою пенсійного страхування, введені поняття накопичувального пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення.

Усе вищезазначене аргументує необхідність постійного вдосконалення законодавчої бази, що регулює відносини у сфері пенсійного страхування.

У підрозділі 1.3 “Порівняльно-правовий аналіз змісту пенсійного забезпечення та пенсійного страхування” з'ясовано, що домінуючою ознакою нової пенсійної системи є перехід від принципу пенсійного забезпечення до пенсійного страхування. зазначено, що окремі категорії громадян України, які не сплачували страхові внески, мають гарантоване Конституцією право на отримання пенсії як соціальної гарантії, що повинно забезпечувати рівень життя не нижчий за прожитковий мінімум. Відповідно виникає закономірне питання стосовно правомірності фінансування соціальних виплат, пільгових і спеціальних пенсій за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Це означає, що пенсійна система за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не є всеохоплюючою та передбачає для окремих категорій громадян інші, відмінні від загальнообов'язкового пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення

Зазначено, що розмежування пенсіонерів на “загальних” та “спеціальних” є цілком законним: ч. 3 ст. 2 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачає, що для окремих категорій громадян законами України (їх близько 30) можуть встановлюватись інші, відмінні від загальнообов'язкового пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Доцільно скасувати ч. 3 ст. 2 Закону, а пенсійне забезпечення окремих категорій громадян здійснювати через створення корпоративних та професійних пенсійних фондів. Зазначена позиція ґрунтується на результатах аналізу проведеного нами анкетування, відповідно до якого 74 % респондентів переконані, що пенсійна реформа неможлива без ліквідації пільгового та спеціального пенсійного забезпечення.

Автор дійшов висновку, що пенсійне забезпечення є державною гарантією та головною складовою державної соціальної політики, являється аліментарним та безвідплатним і надається за рахунок коштів Пенсійного фонду України та Державного бюджету незалежно від участі в системі загальнообов'язкового пенсійного страхування. Отже, пенсійне страхування, на відміну від пенсійного забезпечення, не є аліментарним, безвідшкодувальним і безеквівалентним з точки зору фінансового забезпечення.

Розділ 2 “Механізм правового регулювання та організації пенсійного страхування в контексті проведення пенсійної реформи в Україні” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Адміністрування системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування” доведено, що адміністрування солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (перший рівень) відрізняється за методами, що застосовує держава до системи накопичувального пенсійного страхування (другий і третій рівні), та здійснюється за різними напрямами, різними уповноваженими органами й може мати різні форми.

Необхідність удосконалення публічного адміністрування системою пенсійного страхування зумовлена низкою взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних чинників: відсутністю рівноцінного зв'язку між порядком формування Пенсійного фонду та винагородою, отримуваною з нього; поглибленням демографічної кризи; недосконалим механізмом надання пільгових та спеціальних пенсій, що фінансуються за рахунок Пенсійного фонду та Державного бюджету України; збільшенням кількості пенсіонерів; соціальною несправедливістю при диференціації пенсійних виплат різним категоріям громадян, що регламентується спеціальними законами про пенсійне забезпечення.

З'ясовано, що матеріальною основою пенсійно-страхових правовідносин є грошові кошти, які мають законодавчо визначені джерела формування та напрями їх використання. Управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно державними органами управління. У накопичувальній системі пенсійного страхування, у якій передбачено залучення до цього процесу різноманітних послуг, що надаються недержавними установами, доречніше застосовувати термін “адміністрування”.

Отже, публічне адміністрування системою пенсійного страхування - це діяльність суб'єктів, які здійснюють накопичувальне пенсійне страхування, пов'язане із збиранням, акумулюванням, формуванням, інвестуванням і розподілом пенсійних активів відповідних структурних утворень, що спрямована на забезпечення публічного інтересу.

У підрозділі 2.2. “Правовий статус і повноваження суб'єктів, які здійснюють пенсійне страхування” досліджено коло суб'єктів солідарної та накопичувальної систем пенсійного страхування. Проаналізовано правовий статус Пенсійного фонду України як центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а також передумови його перетворення на неприбуткову самоврядну організацію, управління якої здійснюватиметься Правлінням фонду на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавців, за принципом трипартизму.

Зазначено, що створення трирівневої пенсійної системи значно розширює коло суб'єктів, які здійснюють накопичувальне пенсійне страхування.

Фінансовою основою другого рівня загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є Накопичувальний пенсійний фонд, кошти якого формуватимуться за рахунок обов'язкових страхових внесків та інвестиційного доходу від інвестування і розміщення коштів фонду.

Досліджено правовий статус недержавних пенсійних фондів, що становлять основу третього рівня пенсійної системи, та проаналізовано проблеми організації ефективного публічного адміністрування відповідних суспільних відносин.

Проаналізовано правовий статус і повноваження інших суб'єктів, які здійснюють пенсійне страхування: банків-зберігачів, компаній з управління активами, страхових компаній, адміністраторів пенсійних фондів та ін.

У підрозділі 2.3. “Організація здійснення контролю та нагляду у сфері пенсійного страхування” проаналізовано світовий досвід у сфері організації контролю та нагляду, що здійснюється, передусім, з метою ефективного використання пенсійних активів, захисту прав учасників системи, упорядкування зберігання пенсійних активів та їх цільового використання.

Зазначено, що дія контролюючих, наглядових та регулятивних органів не скоординована, а велика кількість контрольних на наглядових функцій дублюється. Таке становище виникло внаслідок відсутності єдиного центру встановлення стандартів роботи пенсійної системи, що значно ускладнює її функціонування. Зокрема, таку позицію висловило 83 % опитаних. Окремі функції державного контролю та нагляду в цій сфері було об'єднано й покладено на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг, однак нагляд за компаніями з управління активами та банками-зберігачами залишається поза її повноваженнями. Контроль та нагляд на різних рівнях пенсійної системи покладено на різні контролюючі та регулятивні державні органи.

На підставі аналізу діяльності органів, що здійснюють контроль та нагляд у сфері пенсійного страхування, зроблено висновок про необхідність розмежування регулювання й нагляду та створення єдиного регуляторного органу (наприклад, Єдиного пенсійного регулятора).

Розділ 3 “Шляхи вдосконалення правового регулювання пенсійного страхування в Україні” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Організаційно-правові проблеми реформування пенсійної системи в Україні” зазначено, що в Україні з 2004 р. впроваджено систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та систему недержавного пенсійного забезпечення. Тобто офіційно у країні ця реформована трирiвнева система запроваджена, проте нині не функціонує повноцінно, оскільки взагалі не діє накопичувальна складова (другий рівень) загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а недержавне пенсійне забезпечення розвивається недостатньо швидко через системну фінансово-економічну кризу.

Зазначено, що для запровадження другого рівня пенсійної системи і, відповідно, завершення пенсійної реформи необхідно якнайшвидше прийняти Закон України “Про запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування”, передбачивши в ньому перерахування обов'язкових страхових внесків до Накопичувального фонду та недержавних пенсійних фондів, що мають досвід з недержавного пенсійного забезпечення.

Доведено, що на реформування пенсійної системи України впливають такі чинники: економічні (економічне зростання; розмір страхових внесків; величина частки ВВП, що спрямована на фінансування пенсій; інфляція; грошові доходи населення; рівень безробіття); інвестиційні (кількість та якість інвестиційних проектів; кількість недержавних пенсійних фондів; наявність державних гарантій); демографічні (старіння населення, демографічне навантаження, пенсійний вік; рівень народжуваності та смертності); правові (наявність відповідної законодавчо-нормативної бази); політичні (політична нестабільність, психологічне занепокоєння громадян, рівень довіри до пенсійних реформ); міжнародні (кредити МВФ, ЄБРР, коливання валютних курсів та ін.).

У підрозділі 3.2. “Впровадження зарубіжного досвіду у сфері пенсійного страхування в Україні” підкреслено, що запозичення зарубіжного досвіду нормативного врегулювання в тій чи іншій сфері та імплементація відповідних норм у національне законодавство є одним із пріоритетних шляхів подальшого вдосконалення правового регулювання та організації пенсійного страхування. Водночас важливим і необхідним, поряд із запозиченням зарубіжного досвіду, є врахування національних традицій і тенденцій у сфері нормотворення. Вказаний підхід зумовлює пошук найбільш ефективних та раціональних механізмів упорядкування відповідних правовідносин. Детально проаналізовано нормативні засади пенсійного страхування в різних зарубіжних країнах та визначено конкретні моделі запозичення такого досвіду для України.

Проаналізовано окремі міжнародні джерела (Німеччина, Швейцарія, Чилі, Казахстан), використання яких може бути корисним для подальшого вдосконалення відповідного законодавства України, а саме основні положення Директиви Європейського Парламенту і Ради Європи “Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення”.

У підрозділі 3.3. “Напрями оптимізації законодавства, що регулює пенсійне страхування в Україні” зазначено, що пенсійне законодавство регулює абсолютно особливу категорію суспільних відносин, що виникають із приводу матеріального забезпечення громадян, які досягли пенсійного віку, або при виникненні інших підстав, що припускають втрату доходу, необхідного для життєзабезпечення особи.

В основі діючої системи пенсійного страхування України закладено досить прості для розуміння й реалізації принципи. Однак надмірна кількість правових актів законодавчого й підзаконного рівня, певним чином, ускладнює можливість використання нормативного матеріалу як громадянами, так і державними органами.

Крім складностей у використанні правової бази пенсійної системи, існують і суперечності в різних актах пенсійного законодавства. Ця ситуація склалась у зв'язку з тим, що розвиток пенсійного законодавства під час здійснення пенсійної реформи не завжди відрізнявся системним підходом, супроводжувався однозначно сформульованими й належним чином закріпленими принципами. Унаслідок цього утворені правові колізії в низці випадків призводять до порушення прав громадян, у зв'язку з цим пенсійне законодавство має нагальну потребу в систематизації з метою усунення суперечностей, що виникли, взаємного узгодження окремих положень і механізмів.

Усе це викликає об'єктивну необхідність кодифікації пенсійного законодавства як основної форми його вдосконалення й подальшого розвитку. Відповідно до цього автором розроблено та запропоновано проект структури Пенсійного кодексу України, який представлено в додатках дисертації.



ВИСНОВКИ

У висновках на основі проведеного комплексного й системного дослідження питань правового та організаційного регулювання пенсійного страхування сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та практики, зокрема:

Пенсійне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає призначення, перерахунок та виплату страхових пенсій застрахованим особам і членам їх сімей з коштів Пенсійного фонду України, а також порядок формування загальнообов'язкового Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їх сімей та іншим особам, передбаченим законодавством України.

Пенсійне забезпечення - це система державних соціальних гарантій, відповідно до яких пенсії мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, незалежно від участі особи в солідарній системі пенсійного страхування, заснованого виключно на принципі солідарного перерозподілу пенсійних внесків.

Пенсійне страхування, на відміну від пенсійного забезпечення, не є аліментарним, безвідшкодувальним і безеквівалентним з точки зору фінансового забезпечення. Як і будь-яке страхування, пенсійне теж є відшкодувальним (відплатним), незалежно від того, хто сплачує страхові внески: застрахована особа з власного доходу (наприклад, підприємець) чи за нього це робить страховик. Отже, головна відмінність пенсійного страхування від пенсійного забезпечення полягає в обов'язковій участі громадян у системі пенсійного страхування.

Пенсійно-страхове право - це підгалузь фінансового права, яка становить сукупність правових норм, що регулюють якісно однорідні відносини в пенсійно-страхових сфері. Відповідно, предметом цієї підгалузі є суспільні відносини, що виникають між Пенсійним фондом, накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та громадянами з приводу забезпечення їх страховими пенсіями.

Регулювання пенсійного страхування - це сукупність різноманітних публічно-правових форм та методів юридичного впливу на поведінку учасників суспільних відносин у сфері пенсійного страхування, що здійснюється в інтересах застрахованих осіб (отримувачів пенсійно-страхових послуг).

Публічне адміністрування системою пенсійного страхування - це діяльність суб'єктів, які здійснюють накопичувальне пенсійне страхування, пов'язане із збиранням, акумулюванням, формуванням, інвестуванням і розподілом пенсійних активів відповідних структурних утворень, що спрямована на забезпечення публічного інтересу.

На основі історико-правового аналізу еволюції системи пенсійного забезпечення виокремлено етапи: стихійного зародження; становлення державного пенсійного забезпечення; реформування.

Фактори, що впливають на реформування пенсійної системи України: економічні (економічне зростання; розмір страхових внесків; величина частки ВВП, що спрямована на фінансування пенсій; інфляція; грошові доходи населення; рівень безробіття); інвестиційні (кількість та якість інвестиційних проектів; кількість недержавних пенсійних фондів; наявність державних гарантій); демографічні (старіння населення, демографічне навантаження, пенсійний вік; рівень народжуваності та смертності); правові (наявність відповідної законодавчо-нормативної бази); політичні (політична нестабільність, психологічне занепокоєння громадян, рівень довіри до пенсійних реформ); міжнародні (кредити МВФ, ЄБРР, валютні коливання та ін.).

Персоніфікація обліку учасників системи пенсійного страхування на усіх трьох рівнях системи є однією з найважливіших функцій адміністрування системою пенсійного страхування. Відповідно до цього, доведено необхідність поширення персоніфікації на усі рівні пенсійної системи України та перетворення її на загальнонаціональну, на зразок Державного реєстру фізичних осіб Державної податкової адміністрації.

Запропоновано покласти здійснення контролю та нагляду за діяльністю пенсійних фондів, у тому числі й контроль за дотриманням нормативних актів з оцінки активів та їх диверсифікації, на Єдиного пенсійного регулятора.

На основі дослідження швейцарського, нідерландського та німецького досвіду доведено, що перший і другий рівні пенсійної системи необхідно реформувати одночасно. Перший і, передусім, другий рівень пенсійної системи цих країн може бути використано Україною як модель для побудови обов'язкових пенсійних схем роботодавців (такий крок надасть можливість уникнути бюджетного фінансування окремих категорій пенсіонерів), а саме при визначенні тарифів внесків до професійної системи пенсійного страхування.

Сформульовано низку пропозицій з удосконалення та систематизації національного законодавства щодо регулювання суспільних відносин у сфері пенсійного страхування, зокрема, розроблено структуру Пенсійного кодексу України.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Фещук В. В. Міжнародно-правові стандарти організації пенсійного страхування / В. В. Фещук // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : зб. наук. ст. Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника. - 2006. - Вип. 17. - С. 133-139.

2. Фещук В. В. Пенсійна реформа в Україні: фінансово-правовий аспект / В. В. Фещук // Право України. - 2006. - № 9. - С. 94-98.

3. Фещук В. В. Правове регулювання інвестування у сфері накопичувального пенсійного страхування / В. В. Фещук // Юридична Україна. - 2009. - № 6. - С. 55-58.

4. Фещук В. В. Державне регулювання діяльності приватних пенсійних фондів / В. В. Фещук // Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті Європейської інтеграції : матеріали наук.-практ. конф. - Ч. 2. - К. : КНУВС, 2006. - 268 с.

5. Фещук В. В. Правове регулювання пенсійного страхування в Україні: шляхи вдосконалення / В. В. Фещук // Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та взаємодії : матеріали наук.-практ. конф. - К. : КНУВС, 2008. - 212 с.

6. Фещук В. В. Основи ринкової економіки : курс лекцій / [Тараненко Ю. О., Гарін Б. Б., Тігова Т. М. та ін.] - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2004. - 348 с.

7. Фещук В. В. Економічна безпека : курс лекцій / [Андрущенко І. Г., Ілларіонов Ю. В., Кузьменко О. А. та ін.] - К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ. - 2006. - 228 с.

8. Фещук В. В. Фінансове право : навч. посіб. / [Андрущенко І. Г., Кузьменко О. А., Павлов Д. М. та ін.] ; за заг. ред. Д. М. Павлова, О. А. Кузьменко, А. Г. Чубенка. - К. : КНТ, 2009. - 520 с.



АНОТАЦІЯ

Фещук В.В. Правове регулювання та організація пенсійного страхування в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і прцес; фінансове право; інформаційне право. - Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2010.

Дисертація є одним з перших у сучасній вітчизняній фінансово-правовій науці спеціальним комплексним монографічним дослідженням проблем правового регулювання та організації пенсійного страхування в Україні. Проведено комплексний теоретико-методологічний аналіз правової природи пенсійного страхування, досліджено генезис запровадження та розвитку пенсійної системи, визначено зміст та особливості пенсійно-страхового права як підгалузі фінансового права, сформульовано його предмет. Запропоновано низку заходів щодо удосконалення правового регулювання пенсійного страхування, зокрема, проект структури Пенсійного кодексу України.

Ключові слова: пенсійне страхування, пенсійне забезпечення, пенсійна система, пенсійний фонд, публічне адміністрування, регулювання, фінансування, фінансове право.



АННОТАЦИЯ

Фещук В.В. Правовое регулирование и организация пенсионного страхования в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2010.

Диссертация является одним из первых в современной отечественной финансово-правовой науке специальным комплексным монографическим исследованием проблем правового регулирования и организации пенсионного страхования в Украине. Проведен комплексный теоретико-методологический анализ правовой природы пенсионного страхования, исследован генезис внедрения и развития пенсионной системы, определены содержание и особенности пенсионно-страхового права как подотрасли финансового права, определен его предмет.

Исследуя правовую природу понятий “пенсия”, “пенсионная выплата”, “пенсионное обеспечение” и “пенсионное страхование”, автор пришел к выводу, что в современной научной литературе наблюдается множество разнообразных и, зачастую, противоречивых, взглядов на ту или иную категорию, что определяет их суть.

Установлено, что пенсионное страхование - это система прав, обязательств и гарантий, которая предусматривает назначение, перевод и выплату страховых пенсий застрахованным лицам и членам их семей за счет средств Пенсионного фонда Украины, а также порядок формирования общеобязательного Накопительного пенсионного фонда и финансирования за счет его средств затрат на оплату договоров страхования пожизненных пенсий или единоразовых выплат застрахованным лицам, членам их семей и другим лицам, предусмотренным законодательством Украины.

Отмечено, что пенсионное обеспечение следует рассматривать как систему государственных социальных гарантий, в соответствии с которыми пенсии должны обеспечивать уровень жизни граждан в соответствии с установленным прожиточным минимумом, независимо от их участия в солидарной системе пенсионного страхования.

Таким образом, пенсионное страхование, в отличие от пенсионного обеспечения, не является алиментарным, безвозмездным и безэквивалентным с точки зрения финансового обеспечения. Как и всякое страхование - пенсионное также является возмездным и оплатным, независимо от того, кто является плательщиком страховых взносов: застрахованное лицо с собственного дохода, или за него это делает страховик. В соответствии с этим, главное отличие пенсионного страхования от пенсионного обеспечения состоит в обязательном участии граждан в системе пенсионного страхования, а соответственно, и источником финансирования пенсионных выплат.

Акцентировано внимание на том, что пенсионно-страховое право - это подотрасль финансового права, которая состоит из совокупности правовых норм, регулирующих качественно однородные отношения в пенсионно-страховой сфере. Соответственно, предметом данной подотрасли являются общественные отношения, возникающие между Пенсионным фондом, накопительным фондом, негосударственными пенсионными фондами и гражданами в связи с их обеспечением страховыми пенсиями.

Учитывая характер правоотношений в сфере пенсионного страхования, определено, что публичное администрирование системой пенсионного страхования - это деятельность субъектов, которые осуществляют накопительное пенсионное страхование, связанное со сбором, аккумуляцией, формированием, инвестированием и распределением пенсионных активов соответствующих структурных образований, деятельность которых направлена на обеспечение публичного интереса.

На основании исследования швейцарского, нидерландского и немецкого опыта доказано, что первый и второй уровни пенсионной системы необходимо реформировать одновременно.

Автором сформулировано ряд предложений по усовершенствованию и систематизации национального законодательства относительно регулирования общественных отношений в сфере пенсионного страхования, в частности разработана структура Пенсионного кодекса Украины.

Ключевые слова: пенсионное страхование, пенсионное обеспечение, пенсионная система, пенсионный фонд, публичное администрирование, регулирование, финансирование, финансовое право.



SUMMARY

Feschuk V.V. Legal adjustment and organization of pension insurance in Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for obtaining a scientific degree of candidate of legal science on specialty 12.00.07 - Administrative Law and Process; Financial Law; Information Law. - Kyiv National University of Internal Affairs, Kyiv, 2010.

This dissertation is one of the first special complex monographic research of legal regulation and organization of pension insurance in Ukraine in modern national legal-financial science. The complex theoretical and methodological analyses of the legal essence of pension insurance have been done. Genesis of pension system establishment and development has been done. The essence and peculiarities of pension-insurance law have been defined as a segment of financial law. The subject of pension-insurance law has been formulated. Number of measures for improvement of legal regulation of pension insurance, in particular the project of Pension Code of Ukraine has been proposed.

Key words: pension insurance, provision of pension, pension system, pension fund, public administration, regulation, financing, financial law.

Размещено на Allbest.ru

...