Правові засади організації та здійснення екологічного аудиту в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

Правові засади організації та здійснення екологічного аудиту в Україні

Гурська Галина Анатоліївна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, Малишева Наталія Рафаелівна, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, Розовський Борис Григорович, Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля, професор кафедри правознавства

юридичного факультету кандидат юридичних наук, доцент Кузнєцова Світлана Валентинівна, Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України, старший науковий консультант

Захист відбудеться «___» _____________ 2010 р. о ___ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «___» __________ 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук О. О. Кваша

1. Загальна характеристика роботи

екологічний аудит правовий законодавство

Актуальність теми. Правове регулювання організації та здійснення екологічного аудиту в Україні є новітнім інститутом екологічного права України. Потужним імпульсом для його формування та розвитку стало прийняття 24 червня 2004 року Закону України «Про екологічний аудит», відповідно до якого було внесено зміни до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також до законодавства про приватизацію. Необхідність впровадження даного правового інституту продиктована практикою еколого-правового будівництва в Україні. Його послідовний розвиток покликаний поставити заслін нехтуванню екологічними вимогами в процесі зміни форми власності чи конкретного власника, особливо щодо об'єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку. Врахування екологічного стану об'єкту в процесі здійснення його екологічного аудиту може відіграти вирішальну роль при формуванні ціни такого об'єкту. Застосування законодавства про екологічний аудит також покликане сприяти пожвавленню діяльності щодо створення та впровадження систем екологічного менеджменту на об'єктах різних галузей економіки України, надати більшої наукової обґрунтованості екологічному страхуванню небезпечних для навколишнього середовища видів діяльності та об'єктів тощо.

Разом з цим, перший досвід застосування законодавства про екологічний аудит виявив значні прогалини, суперечності та слабкі місця відповідного законодавства, а також ті сфери, які потребують розвитку з точки зору більш послідовного впровадження норм Закону України «Про екологічний аудит».

Більшість з цих проблем пов'язана з недостатньою теоретичною опрацьованістю відповідних питань. Жодного правового монографічного дослідження проблем організації та здійснення екологічного аудиту, що було б здійснено в зв'язку з набранням чинності відповідного законодавчого масиву, в Україні проведено не було. Водночас до окремих аспектів еколого-аудиторської діяльності звертались в своїх науково-теоретичних працях українські та зарубіжні вчені, що мають певні напрацювання як у сфері правових засад екологічного аудиту, так і в галузі економічного, технічного, управлінського, системологічного аспектів даної проблематики, фахівці в галузі створення і впровадження систем екологічного менеджменту. Серед них: Р. Адамс, В. Акопян, Л. Б. Агарова, Р. В. Алборов, А. Аренс, С. Л. Байдаков, О. А. Бакай, Н. П. Баришніков, Г. А. Беллер, А. Л. Бобров, А. В. Бусигін, Т. В. Гусєва, С. Ю. Дайман, І. Л. Данилкіна, В. І. Данілов-Данільян, І. В. Завальнюк, М. Ч. Заліханов, В. А. Зуєв, А. М. Карелов, О. О. Карпов, А. Лєднєва, Дж. Лоббек, К. С. Лосєв, С. В. Макарова, Н. Р. Малишева, В. М. Навроцький, Г. Нуоффер, М. О. Орлов, Є. В. Пашков, Ю. М. Саталкін, Г. П. Сєров, М. О. Сиродоєв, Н. Б. Смирнова, Н. Д. Сорокіна, Л. Ушарова, Г. С. Фомін, В. Я. Шевчук, А. Д. Шеремет, А. С. Шестакова та деякі інші. Дослідження цих вчених створили наукові підвалини впровадження в Україні екологічного аудиту, а згодом акцентували увагу на особливостях реалізації в Україні відповідного правового інституту. Водночас і сьогодні в правовій доктрині бракує цілісного комплексного підходу до правової оцінки ситуації, що склалась у відповідній сфері і до визначення шляхів подальшого розвитку цього інституту.

Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження є наукові праці українських та російських вчених-правознавців, що працюють у галузі екологічного та природоресурсного права, зокрема, Г. О. Аксеньонка, В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, Г. Ю. Бистрова, А.Г. Бобкової, М. М. Бринчука, М. І. Васильєвої, М. Я. Ващишин, О. М. Вовк, А. П. Гетьмана, С. В. Гринька, О.Л. Дубовик, В.М. Єрмоленка, Б. В. Єрофєєва, М. І. Єрофеєва, І. О. Іконицької, І. І. Каракаша, Н.Р. Кобецької, Т.Г. Ковальчук, О. С. Колбасова, О. М. Колотинської, В. М. Комарницького, В.В. Костицького, М. В. Краснової, О. І. Крассова, П. Ф. Кулинича, С. В. Кузнєцової, Н. Р. Малишевої, А.М. Мірошниченка, В. Л. Мунтяна, В. В. Носіка, В.І. Олещенка, К. П. Пейчева, О. О. Погрібного, В. В. Петрова, В. К. Попова, С. В. Размєтаєва, Б. Г. Розовського, І. М. Розумович, О. А. Самончик, В. І. Семчика, І.О. Середи, Н. Г. Станкевич, Н. І. Титової, В. Ю. Уркевича, В. І. Федоровича, М. О. Фролова, Г. В. Чубукова, С. В. Шарапової, В. С. Шахова, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. В. Янчука та багатьох інших. Все вищенаведене робить дане дослідження актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Проблеми вдосконалення природоресурсного законодавства України І квартал 2007 року-IV квартал 2008 року» (PK 0106U012121).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне обґрунтування правових засад організації та здійснення екологічного аудиту в Україні, вдосконалення чинного екологічного законодавства, а також підвищення ефективності його застосування.

Відповідно до вказаної мети перед дослідженням були поставлені такі основні завдання:

- узагальнити результати наукових розробок проблеми організації та здійснення екологічного аудиту в Україні;

- виявити теоретичні передумови організації та здійснення екологічного аудиту в Україні;

- дослідити історичний шлях розвитку інституту екологічного аудиту у вітчизняному законодавстві;

- здійснити порівняльно-правовий аналіз регулювання екологічного аудиту в Україні, Європейському Союзі, країнах СНД, виокремити особливості правового регулювання еколого-аудиторських відносин в Україні;

- проаналізувати існуюче організаційно-правове забезпечення еколого-аудиторської діяльності в Україні і визначити шляхи його вдосконалення;

- виявити особливості форм та методів екологічного аудиту в Україні, розробити пропозиції щодо підвищення їх ефективності;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у галузі організації та здійснення екологічного аудиту в Україні, а також практики його реалізації.

Об'єктом дослідження є урегульовані нормами права суспільні відносини щодо організації та здійснення екологічного аудиту в Україні, а також суспільні відносини у зазначеній сфері, що потребують правового врегулювання.

Предметом дослідження є законодавство України та інших країн щодо організації та здійснення екологічного аудиту, юридична практика, праці вітчизняних та зарубіжних науковців, а також теоретичні наукові розробки у цій галузі.

Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією були застосовані як загальнонаукові методи наукового пізнання (діалектичний, комплексний, історичний, формально-логічний, аналізу та синтезу, статистичний), так і спеціальні юридичні методи дослідження (порівняльно-правовий, структурно-функціональний, системно-правового аналізу, тлумачення правових норм, емпіричний метод та інші).

Застосування діалектичного методу наукового пізнання дало змогу дослідити правові засади організації та здійснення екологічного аудиту з точки зору відображення даного правового інституту в русі та суперечностях. Загальний стан відносин у сфері організації та здійснення екологічного аудиту досліджується за допомогою комплексного методу аналізу законодавства і практики його застосування. Історичний метод застосовувався в дослідженні процесу формування та розвитку правової доктрини, що склала наукове підґрунтя для становлення правового інституту екологічного аудиту в Україні, а також виділенні основних етапів формування і розвитку екологічного аудиту в світі та Україні. За допомогою формально-логічного методу здійснювалось уточнення змісту використаних в законодавстві та наукових джерелах понять, формулювання власних наукових конструкцій, зокрема, застосування даного методу дозволило вдосконалити визначення екологічного аудиту. Порівняльно-правовий метод використовувався для встановлення загальних рис та специфіки організації та здійснення екологічного аудиту в Україні і в інших державах, в першу чергу в Республіці Білорусь, Республіці Казахстан, Російській Федерації та деяких інших, де даний інститут запроваджено. Цей метод широко використаний при аналізі розбіжностей у поглядах вчених з питань, що досліджувались у даній роботі, при співставленні різних підходів до вирішення таких питань. Структурно-функціональний метод застосовувався при визначенні місця норм, які регулюють відносини щодо організації та здійснення екологічного аудиту, в системі екологічного права України, а також при характеристиці структури та функцій органів, що забезпечують здійснення екологічного аудиту, чи використовують його дані. Метод системно-правового аналізу було використано при визначенні правових підстав та способів організації та здійснення екологічного аудиту в Україні, з'ясуванні особливостей правового механізму реалізації відповідного інституту в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в юридичній науці України комплексним науковим дослідженням правових засад організації та здійснення екологічного аудиту.

Новизна дослідження характеризується положеннями, висновками і пропозиціями, що виносяться на захист, найважливішими з яких є такі:

вперше:

- поняття екологічного аудиту визначено як особливий вид підприємницької діяльності, змістом якого є документально оформлений систематичний процес незалежного оцінювання об'єкта екологічного аудиту, спрямований на встановлення відповідності діяльності господарюючих суб'єктів вимогам екологічного законодавства. Пропонується в цьому зв'язку привести у відповідність до цього визначення статтю 1 Закону України «Про екологічний аудит»;

? уточнено правові критерії, за якими фізична особа може визнаватись виконавцем екологічного аудиту, а саме: наявність вищої освіти; стаж роботи в галузі охорони довкілля не менше 4 років, отримання сертифікату за результатами кваліфікаційного іспиту; стажування протягом 3 місяців в одній із організацій, що має право на здійснення екологічного аудиту.

- зважаючи на те, що в сучасних умовах еколого-аудиторська діяльність проводиться, виходячи з розуміння самих аудиторів, без відповідної нормативно-методичної бази, яка б регламентувала обсяги та основні спрямування їх роботи, межі застосування технічних засобів, джерела інформації про екологічні аспекти діяльності об'єктів, встановлювала б тарифи на роботи з екологічного аудиту тощо, обґрунтовано концепцію нормативно-методичного забезпечення правового регулювання організації та здійснення екологічного аудиту;

- аргументовано концептуальний підхід, згідно з яким організація та здійснення екологічного аудиту розглядається не лише в комплексі заходів щодо охорони навколишнього природного середовища (природних об'єктів) від негативного впливу техногенної діяльності, але й в системі заходів щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, зокрема, від негативного впливу природних об'єктів («вторинного» джерела небезпеки для населення і територій), що покликане сприяти нейтралізації екологічних загроз життєво-важливим інтересам особистості, суспільства і держави.

вдосконалено:

- позицію щодо необхідності розширення кола об'єктів екологічного аудиту шляхом включення до числа таких об'єктів певних територій. Будь-яке підприємство активно «втручається» в екологічні системи та природні компоненти територій, на яких воно розташоване. При цьому в якості предмету екологічного аудиту повинні виступати природні ландшафти та природні екологічні системи в межах адміністративно-територіальних утворень, географічних одиниць, окремих районів (регіонів) та негативний вплив на них господарської діяльності техногенно небезпечних об'єктів;

- положення щодо вимог до юридичних осіб, яким надається право здійснювати екологічний аудит. Основним моментом, який повинен бути при цьому врахованим, є пов'язаність екологічного аудитора з певною юридичною особою трудовими, а не цивільно-правовими відносинами. Серед осіб, що перебувають в штаті, мають враховуватися й екологічні аудитори-сумісники. Для протидії необґрунтованому розширенню кола юридичних осіб, що можуть здійснювати еколого-аудиторську діяльність, пропонується обмежити екологічних аудиторів правом виступати від імені (знаходитись в штаті) лише однієї юридичної особи. Пропонується в цьому зв'язку уточнити відповідну норму Закону України «Про екологічний аудит»;

? пропозицію щодо законодавчого закріплення страхування організації, що має право на здійснення екологічного аудиту, як способу фінансового забезпечення професійної відповідальності екологічних аудиторів перед замовниками екоаудиту, а також страхування професійних ризиків екологічних аудиторів.

дістало подальшого розвитку:

- положення щодо створення Еколого-аудиторської палати, яка б діяла на засадах самоокупності, делегованого представництва, ротації членів, підконтрольності та підзвітності спеціально уповноваженому державному органу в галузі забезпечення еколого-аудиторської діяльності. До відання Еколого-аудиторської палати пропонується включити сертифікацію екологічних аудиторів; ведення реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту; організацію розробки і подання на затвердження спеціально уповноваженого державного органу в галузі забезпечення еколого-аудиторської діяльності нормативно-правових актів з питань організації еколого-аудиторської діяльності; прийняття методичних документів з питань проведення екологічного аудиту; розгляд скарг суб'єктів екологічного аудиту з боку керівників (власників) об'єктів екологічного аудиту; розв'язання спорів, пов'язаних з організацією та здійсненням еколого-аудиторської діяльності.

- позиція щодо необхідності розроблення та схвалення Правил професійної етики екологічних аудиторів, де були б передбачені правові наслідки порушення професійної етики екологічними аудиторами (безпосередньо притягнення їх до дисциплінарної відповідальності та припинення чи призупинення дії сертифікату екологічного аудитора). Розроблення таких Правил пропонується покласти на Еколого-аудиторську палату України;

? рекомендації щодо внесення правової впорядкованості у питання фінансування обов'язкового екологічного аудиту. Пропонується в цьому зв'язку надати право фінансування обов'язкового екологічного аудиту керівникам (власникам) об'єктів, з одночасним посиленням в законі гарантій незалежності екологічних аудиторів. При цьому органи державної влади або місцевого самоврядування як ініціатори проведення обов'язкового екологічного аудиту не повинні втрачати статусу його суб'єктів. Саме за ними варто залишити право формулювання завдань на проведення екологічного аудиту та його критеріїв, саме їм в обов'язковому порядку має надсилатися звіт та висновок екологічного аудиту.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення чинного екологічного законодавства в частині підвищення ефективності правового регулювання організації та здійснення екологічного аудиту в Україні, а також усунення недоліків чинного правового регулювання у сфері організації та здійснення екологічного аудиту в Україні; у правозастосовчій діяльності; у науково-дослідній роботі. Викладені в роботі положення, обґрунтовані висновки, пропозиції і рекомендації поглиблюють, доповнюють і розвивають теорію екологічного права в частині створення наукової концепції правового регулювання організації та здійснення екологічного аудиту в Україні. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, учбових посібників, у навчальному процесі під час викладання курсу «Екологічне право України» та спецкурсів еколого-правового спрямування.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у наукових статтях. Результати наукових досліджень були оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях: IX Всеукраїнська науково-практична конференція «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Острог, 30-31 травня 2008 року), Всеукраїнська студентська науково-практична конференція «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених» (м. Запоріжжя, 27 березня 2009 р.), IV Міжнародна цивілістична наукова конференція студентів та аспірантів (м. Одеса, 3-4 квітня 2009 р.), I Міжнародна науково-практична конференція «Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи» (м. Сімферополь, 24 квітня 2009 р.), міжнародна наукова конференція «П'яті юридичні читання. Проблеми верховенства права: теорія і практика» (м. Київ, 23-24 квітня 2009 р.), Щорічна міжнародна науково-практична конференція «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 15-16 травня 2009 року). Публікації. Основні результати дослідження викладені у дванадцяти наукових працях, з яких шість - статті, опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та у тезах шести доповідей на науково-практичних конференціях. Структура дисертації обумовлена метою, об'єктом, завданням та обраним предметом дослідження і складається із вступу, двох розділів, що містять по три підрозділи кожен, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 183 сторінки, список використаних джерел містить 203 найменувань на 20 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається її сутність і стан наукової розробки, висвітлюється зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні, науково-теоретичні основи дослідження, доводиться наукова новизна положень, що виносяться на захист, та практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження та публікації автора за темою дисертації.

Розділ 1 «Теоретичні та історичні засади організації та здійснення екологічного аудиту в Україні» складається з трьох підрозділів. В цьому розділі аналізуються теоретичні та історичні передумови організації та здійснення екологічного аудиту в Україні, стан наукових досліджень в даній галузі та історія розвитку правового інституту екологічного аудиту в світі та в Україні.

У підрозділі 1.1. «Теоретичні передумови організації та здійснення екологічного аудиту» на підставі проведеного аналізу доктринальної літератури з досліджуваних проблем, чинного національного законодавства, а також міжнародних стандартів ISO серії 14000 в сфері навколишнього середовища, робляться висновки щодо поняття та сутнісних характеристик інституту екологічного аудиту, аналізується питання розмежування поняття «екологічного аудиту» з суміжними поняттями «екологічної експертизи», «екологічного контролю», «фінансового аудиту». Робляться висновки щодо принципово відмінного характеру екологічного аудиту від вище перерахованих видів діяльності. При цьому підкреслюється, що сутність екологічного аудиту полягає у здійсненні професійної підприємницької діяльності екологічними аудиторами на підставі договорів, що укладаються між ними та замовниками відповідних послуг. Висновки екологічного аудиту є конфіденційною інформацією і не підлягають широкому поширенню; вони надсилаються замовнику екологічного аудиту, а за наслідками обов'язкового екологічного аудиту - також особам за списком, який погоджується при укладанні договору на проведення екологічного аудиту. Якщо об'єктом екологічної експертизи чи екологічного контролю є певна діяльність, то екологічний аудит має своїм об'єктом підприємства, їх відокремлені підрозділи, а також інші об'єкти, що справляють чи можуть справляти негативний вплив на навколишнє природне середовище. Проведено порівняльно-правовий аналіз поняття та змісту «екологічного аудиту» за законодавством ЄС та окремих зарубіжних країн, в першу чергу пострадянського простору (Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та інших); зроблені пропозиції про можливість врахування зарубіжного досвіду в законотворчій практиці України.

Дослідження теоретичних передумов організації та здійснення екологічного аудиту в Україні дозволило довести, що еколого-аудиторська діяльність покликана поставити заслін нехтуванню екологічних вимог в процесі приватизації, передачі в довгострокову оренду чи концесію об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. В певних випадках здійснення екологічного аудиту, врахування екологічного стану об'єкту, що передається або придбається в державну чи комунальну власність, може відіграти вирішальну роль при формуванні його ціни. Впровадження правового інституту екологічного аудиту сприятиме також пожвавленню діяльності щодо створення та впровадження систем екологічного менеджменту в різних галузях економіки України, наданню більшої наукової обґрунтованості екологічному страхуванню небезпечних для навколишнього середовища видів діяльності та об'єктів.

Загалом, перший досвід застосування законодавства про екологічний аудит виявив і деякі прогалини, суперечності та слабкі місця відповідного законодавства, а також ті сфери, які потребують розвитку з точки зору більш послідовного впровадження норм Закону «Про екологічний аудит». Існуючі прогалини національного законодавства в сфері екологічного аудиту заповнюються включенням в природоохоронні закони норм загального характеру, що обмежуються констатацією доцільності введення екологічного аудиту, при цьому не розкриваються його цілі, задачі, процедури здійснення.

Підрозділ 1.2. «Стан наукових досліджень проблеми організації екологічного аудиту» присвячений дослідженню та аналізу наукового доробку українських, а також російських та радянських вчених-правознавців щодо проблеми організації та здійснення екологічного аудиту. Зауважимо, що жодного правового монографічного дослідження проблем організації та здійснення екологічного аудиту, що було б здійснено в зв'язку з набранням чинності відповідного законодавчого масиву, в Україні до цього часу проведено не було.

Відчувається явний дефіцит досліджень з питань науково-теоретичних основ екологічного аудиту, обґрунтування його цілей, задач і процедур шляхом встановлення причинно-наслідкових зв'язків між вимогами українського законодавства і конкретними процедурами аудиту з перевірки відповідності цим вимогам діяльності об'єктів, на яких здійснюється екологічний аудит. Як правило, процедури екологічного аудиту формуються на основі рекомендацій міжнародних стандартів. При цьому не аналізуються можливості їх впровадження в українську нормативно-правову систему.

У підрозділі 1.3. «Історія розвитку правового інституту екологічного аудиту в світі та в Україні» дисертантом вивчається становлення та еволюція інституту екологічного аудиту в різних країнах світу та в Україні, а також вплив історичних передумов на сучасний стан даного правового інституту.

Аналіз міжнародного досвіду свідчить про широке практичне застосування екологічного аудиту як засобу одержання й оцінки екологічної інформації про підприємство чи інший господарський об'єкт з метою вироблення необхідних коригувальних заходів та прийняття рішень на різних рівнях управління: від керівництва певним підприємством, організацією чи компанією до органів державної влади на рівні певних адміністративно-територіальних одиниць.

Вивчення історії розвитку правового інституту екологічного аудиту в світі та в Україні дозволило дійти висновку, що його ефективне функціонування потребує науково-правового обґрунтування, поєднаного з удосконаленням системи державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища в цілому в рамках адміністративної реформи в державі, розробкою правових аспектів сталого розвитку України. Певні елементи для подальшого вдосконалення цього інституту можуть бути отримані з ретельного аналізу історичного досвіду.

Розділ 2 «Правовий механізм організації та здійснення екологічного аудиту в Україні» присвячений дослідженню особливостей правового механізму організації та здійснення екологічного аудиту в Україні, організаційно-правовому забезпеченню еколого-аудиторської діяльності, формам та методам здійснення екологічного аудиту в Україні. Розділ складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Правове регулювання еколого-аудиторських відносин в Україні» присвячений вивченню особливостей правового регулювання еколого-аудиторських відносин в Україні.

На підставі проведеного дослідження встановлено, що еколого-аудиторські правовідносини в Україні мають свої характерні особливості. В Україні вони регулюються передусім Законом України «Про екологічний аудит» та іншими актами екологічного законодавства, однак на них частково поширюються норми господарського, цивільного, трудового, адміністративного, фінансового законодавства, оскільки еколого-аудиторська діяльність є видом підприємницької діяльності. Учасниками еколого-аудиторських відносин (в тому числі суб'єктами екологічного аудиту) виступають замовники та виконавці екологічного аудиту. У випадках проведення обов'язкового екологічного аудиту, замовником якого є заінтересовані органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, з'являється третій суб'єкт екологічного аудиту - керівник або власник об'єкту екологічного аудиту. При цьому до виконавця екоаудиту встановлюється система вимог. Зокрема, фізичною особою - екологічним аудитором може бути особа, яка має відповідну вищу освіту, досвід роботи у сфері охорони навколишнього природного середовища або суміжних сферах не менше чотирьох років підряд та якій видано в установленому порядку сертифікат на право здійснення такої діяльності. Дисертант вважає, що для отримання сертифікату екологічного аудитора достатньо визнати вимогу щодо наявності у претендента вищої освіти (без слова «відповідної»). Будучи доповненою 4-річним досвідом роботи у сфері охорони довкілля, ця вимога склала б надійне підґрунтя для допуску до кваліфікаційного іспиту з екологічного аудиту.

Певного уточнення потребують норми Закону України «Про екологічний аудит» стосовно вимог до юридичних осіб, яким надається право здійснювати екологічний аудит. Основним моментом, який повинен бути витриманий, є пов'язаність екологічного аудитора з певною юридичною особою трудовими, а не цивільно-правовими відносинами. Водночас, серед осіб, що перебувають в штаті, мають враховуватися й сумісники. Для протидії необґрунтованому розширенню кола юридичних осіб, що можуть здійснювати еколого-аудиторську діяльність, пропонується обмежити екологічних аудиторів правом виступати від імені (знаходитись в штаті) лише однієї юридичної особи.

У підрозділі 2.2. «Організаційно-правове забезпечення еколого-аудиторської діяльності» здійснено дослідження організаційних аспектів еколого-аудиторської діяльності, що випливають із Закону України «Про екологічний аудит». Детально аналізуються проблемні питання, які виникають на практиці в зв'язку з організаційно-правовим забезпеченням екологічного аудиту в Україні.

Закон України «Про екологічний аудит» покладає функції щодо організації екологічного аудиту на спеціально уповноважений орган в галузі охорони навколишнього природного середовища. Досвід реалізації Закону, однак, виявив перевантаження цього державного органу невластивими йому функціями. Виходячи із здійсненого аналізу, зроблено висновок щодо доцільності створення додаткової недержавної структури, на яку могли б бути, зокрема, покладені функції сертифікації екологічних аудиторів; ведення Реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту; розгляд спорів, що виникають в зв'язку з реалізацією цього Закону; організацію розроблення й подання на затвердження спеціально уповноваженого державного органу в галузі забезпечення еколого-аудиторської діяльності нормативно-правових актів з питань організації еколого-аудиторської діяльності; розроблення методичного забезпечення еколого-експертної діяльності та інші функції. Найбільш доцільним, виправданим та адекватним в цьому зв'язку автору вбачається створення Еколого-аудиторської палати, яка б діяла на засадах самоокупності, делегованого представництва, ротації членів, підконтрольності та підзвітності спеціально уповноваженому державному органу в галузі забезпечення еколого-аудиторської діяльності.

Дисертантом також висловлюється пропозиція щодо необхідності схвалення Правил професійної етики екологічних аудиторів, в яких слід передбачити правові наслідки порушення професійної етики екологічними аудиторами (безпосередньо притягнення їх до дисциплінарної відповідальності та припинення (чи призупинення) дії сертифікату екологічного аудитора. Розроблення цих Правил пропонується також покласти на Еколого-аудиторську палату (за умови її створення).

До сьогодні на законодавчому рівні не визначено порядок фінансування обов'язкового екологічного аудиту. Стаття 24 Закону України «Про екологічний аудит» не дає однозначної відповіді на питання, чи можливо здійснювати таке фінансування не лише за рахунок коштів Державного бюджету або місцевих бюджетів, а й в інший спосіб. Автором дисертаційного дослідження пропонується власне бачення вирішення даної проблеми. Це може бути здійснено шляхом надання права фінансування обов'язкового екологічного аудиту керівникам (власникам) об'єктів, іншим заінтересованим особам (залежно від характеру екологічного аудиту), з одночасним посиленням в законі гарантій незалежності екологічних аудиторів. При цьому органи державної влади або місцевого самоврядування, будучи ініціаторами проведення екоаудиту, не повинні втрачати статусу його суб'єктів. Саме за ними варто залишити право формулювання завдань на проведення екоаудиту та його критеріїв, саме їм в обов'язковому порядку має надсилатися звіт та висновок екологічного аудиту, який ними може бути використаний на власний розсуд. В роботі обґрунтовано необхідність внести зміни до Закону України «Про екологічний аудит» та на законодавчому рівні закріпити дані положення. Це надасть можливість врегулювати питання фінансування організації та здійснення обов'язкового екологічного аудиту в Україні.

Підрозділ 2.3. «Форми та методи здійснення екологічного аудиту» присвячений дослідженню форм екологічного аудиту, а також методам його здійснення.

Будь-яке підприємство активно «втручається» в екологічні системи та природні компоненти територій, на яких воно розташоване. Тому в якості об'єктів екологічного аудиту повинні виступати не самі території, а природні ландшафти та природні екологічні системи в межах адміністративно-територіальних утворень чи певних географічних одиниць та їх трансформація (модифікація) під впливом діяльності техногенно небезпечних підприємств. Виходячи з цього, вважаємо за доцільне доповнити статтю 2 Закону України «Про екологічний аудит» таким змістом: об'єктами екологічного аудиту є території, в тому числі адміністративно-територіальні утворення.

Суттєвий поштовх широкому розвитку еколого-аудиторської діяльності могло б надати вдосконалення методичного забезпечення відповідної сфери, яка є новою для нашої держави. На сьогоднішній день таке забезпечення практично повністю відсутнє. Кілька наказів Мінприроди певним чином охопили лише стадію організації еколого-аудиторської діяльності, зокрема, порядок складання кваліфікаційних іспитів, отримання сертифікатів (хоча й тут на практиці виникають питання, пов'язані з недостатністю правового регулювання даного процесу), ведення Реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту, однак на сьогоднішній день залишається поза увагою сам процес проведення екологічного аудиту. Немає затверджених тарифів еколого-аудиторської діяльності, що призводить до наявності перегинів як в один, так і в інший бік, у встановленні вартості еколого-аудиторських послуг.

Важливими та не врегульованими на даний момент залишаються особливості екологічного аудиту в процесі екологічного страхування, а також питання, пов'язані зі страхуванням професійної відповідальності екологічних аудиторів. На законодавчому рівні необхідно надати відповідь на питання: хто зобов'язаний страхувати відповідальність екологічного аудитора - безпосередньо екологічний аудитор чи його клієнти? В Законі України «Про екологічний аудит» необхідно передбачити об'єкти обов'язкового та добровільного страхування в сфері організації та здійснення екологічного аудиту з наступним внесенням змін до законодавства про страхування.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що виявляється у розробці та формулюванні теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо правових засадах організації та здійснення екологічного аудиту в Україні.

За результатами дослідження викладені найважливіші наукові результати роботи, основні з яких зводяться до такого:

1. На тлі хаотичного розвитку законодавства в сфері екологічної безпеки, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, охорони навколишнього природного середовища і підвищення екологічних вимог до природокористування, в країні недостатньо розвинутою є теоретико-правова база в сфері організації та здійснення екологічного аудиту, немає достатньо відпрацьованого загальноприйнятого понятійно-термінологічного апарату у сфері екологічного аудиту. Уточнення, зокрема, потребує зміст самого базового поняття «екологічний аудит». На думку дисертанта, з метою відмежування екологічного аудиту від державного екологічного контролю та державної екологічної експертизи екологічний аудит можна визначити як особливий вид підприємницької діяльності, змістом якої є документально оформлений систематичний процес незалежного оцінювання об'єкта екологічного аудиту, спрямований на встановлення відповідності діяльності господарюючих суб'єктів вимогам екологічного законодавства.

2. Аргументовано необхідність використання в Україні досвіду організації та здійснення екологічного аудиту за кордоном, запровадження міжнародних стандартів ISO серії 14000 в сфері навколишнього середовища в практику здійснення процедури екологічного аудиту в Україні.

3. Обґрунтовано висновок про те, що юридичне закріплення екологічного аудиту нормами українського законодавства сприяє отриманню об'єктивної інформації про відповідність діяльності підприємства екологічним вимогам, включаючи оцінку підприємства, на якому здійснюється екологічний аудит, як джерела техногенних загроз для навколишнього середовища (природних об'єктів) і оцінку стану захищеності підприємства від загроз забруднених природних об'єктів. Дана інформація необхідна населенню в зоні діяльності об'єкта екологічного аудиту та його власнику для обґрунтування вибору напрямку діяльності об'єкта екологічного аудиту і підвищення його інвестиційної привабливості.

4. Успішний розвиток правового інституту екологічного аудиту та його ефективне функціонування залежить не лише від розробки правових засад самого інституту екологічного аудиту в Україні, а його вдале поєднання з удосконаленням системи державного управління в сфері охорони навколишнього природного середовища в рамках адміністративної реформи країни, розробкою правових аспектів сталого розвитку України, врахування історичного досвіду розвитку відповідного інституту в світі та в Україні.

5. Правове регулювання суспільних відносин, що складаються у зв'язку із організацією та здійсненням екологічного аудиту в сучасних умовах не відповідає потребам практики. Воно базується на нормах Закону України «Про екологічний аудит», прийняття якого було обумовлено необхідністю поліпшення стану екологічної безпеки та підвищення ефективності природоохоронної діяльності суб'єктів підприємництва, інших юридичних чи фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з впливом на навколишнє природне середовище. Проте перший досвід застосування Закону виявив чимало прогалин, проблемних питань, які слід розв'язувати шляхом внесення змін до цього Закону, а також створення правового механізму реалізації його норм у відповідних підзаконних нормативно-правових актах. Впровадження в життя інституту екологічного аудиту потребує розвитку відповідного законодавства, тобто введення норм стосовно екологічного аудиту в регулювання тих сфер, де він повинен застосовуватись.

6. Дисертантом обстоюється позиція щодо необхідності розроблення і прийняття Правил професійної етики екологічних аудиторів, де були б передбачені правові наслідки порушення норм професійної етики екологічними аудиторами (притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, припинення чи призупинення дії сертифікату екологічного аудитора тощо). Розроблення таких Правил слід покласти на Еколого-аудиторську палату України. Зокрема, це допоможе в тлумаченні частини третьої статті 22 Закону України «Про екологічний аудит», де зазначається, що чинність сертифіката може бути припинена достроково, чи зупинена на строк до одного року органом, який видав сертифікат, або в судовому порядку у разі грубих порушень, допущених під час проведення екологічного аудиту (недостовірність оцінок, необ'єктивність аналізу фактичних даних, порушення етичних норм (виділено нами - Г.Г.) неодноразових, підтверджених замовником, керівниками (власниками) об'єктів екологічного аудиту або іншими екологічними аудиторами, фактів низької якості проведення екологічного аудиту, порушення законодавства про екологічний аудит.

7. Дисертантом пропонується власне бачення вирішення проблеми відповідальності аудитора, аудиторської організації в зв'язку з виявленими перекручуваннями бухгалтерської звітності, яка полягає в тому, що вони несуть відповідальність за недотримання конфіденційної комерційної інформації про підприємство при розголошенні ними третім особам даних про виявлені перекручування бухгалтерської звітності. На думку автора, вирішення цієї проблеми полягає у чіткому нормативному визначенні та законодавчому закріпленні положень, в яких точно і повно зазначатиметься інформація, яку аудитор не має право розголошувати, однак зобов'язаний інформувати конкретні державні структури про виявлені недоліки в діяльності підприємства та перекручування звітності з метою проведення на даних підприємствах подальших перевірок та припинення виявлених зловживань і притягнення винних осіб до відповідальності, встановленої законом.

8. Обґрунтовано пропозицію щодо необхідності законодавчого закріплення страхування організації та здійснення екологічного аудиту. При цьому особливу практичну значимість має страхування професійної відповідальності екологічних аудиторів перед замовниками екоаудиту, а також страхування професійних ризиків екологічних аудиторів. Пропонується в Законі України «Про екологічний аудит» передбачити об'єкти обов'язкового та добровільного страхування організації та здійснення екологічного аудиту з наступним внесенням змін до законодавства про страхування.

9. Обстоюється позиція, згідно з якою організація діяльності щодо здійснення екологічного аудиту як виду підприємницької діяльності повинна визначатися вимогами не лише екологічного законодавства, а й будівельного законодавства (в процесі розміщення, будівництва, введення в експлуатацію, експлуатації, модернізації, реконструкції, консервації, утилізації підприємств, споруд та інших об'єктів); законодавства щодо промислової, оборонної та іншої безпеки; про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру тощо. Діяльність з екологічного аудиту повинна також відповідати нормам цивільного, господарського, адміністративного, фінансового та інших галузей законодавства України. 10. Аргументовано необхідність уточнення у Законі України «Про екологічний аудит» критеріїв відбору підприємств для проведення обов'язкового екологічного аудиту. При цьому головним таким критерієм має визнаватися ступінь його «участі» в забрудненні навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів, а також виявлена невідповідність об'єкта іншим параметрам, які ускладнюють реалізацію основних напрямків державної політики в галузі охорони довкілля, зокрема, створюють перешкоди реалізації національних цільових програм, таких як «Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2002-2015 роки» та інших.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Гурська Г. А. Розвиток правового регулювання екологічного аудиту в світі та в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 38.- С. 550-556.

2. Гурська Г. А. Поняття екологічного аудиту та його співвідношення з суміжними поняттями // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. - Вип. 41. - С. 469-473.

3. Гурська Г. А. Правове регулювання екологічного аудиту в Україні / Г. А. Гурська // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 2 (158) - С. 51-53.

4. Гурська Г. А. Інститут екологічного аудиту в країнах СНД // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 43. - С.432-436.

5. Гурська Г. А. Екологічне аудитування як один із видів підприємницької діяльності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 44. - С. 452-456.

6. Гурська Г. А. Форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні / Г. А. Гурська // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 10 (166) - С. 133-136.

7. Гурська Г. А. Правові засади екологічного менеджменту та екологічного аудиту / Г. А. Гурська // Матеріали IX Всеукраїнської науково-практичної конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні (30-31 травня 2008 року). - Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2008. - С.321-325.

8. Гурська Г. А. Організаційно-правове та методичне забезпечення еколого-аудиторської діяльності в Україні / Гурська Г. А. // Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених: Тези доповідей Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 27 березня 2009 року / За заг. ред. С. М. Тимченка і Т. О. Коломієць. - Запоріжжя: ЗНУ, 2009. - С. 343-345.

9. Гурська Г. А. Стан наукових досліджень правових основ застосування екологічного аудиту в Україні / Г. А. Гурська // Збірник тез наукових робіт учасників IV Міжнародної цивілістичної наукової конференції студентів та аспірантів (3-4 квітня 2009 року). - Одеса, Одеська національна юридична академія, 2009. - С. 238-240.

10. Гурська Г. А. Основні напрямки та проблемні питання правового забезпечення екологічного аудиту підприємства в Україні / Г. А. Гурська // Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи. Збірник наукових праць. Частина 1 Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції (24 квітня 2009 року). - Сімферополь: КРП «Видавництво «Кримнавчпеддержвидав», 2009. - С. 397-400.

11. Гурська Г. А. Юридичні особи, яким надається право здійснювати екологічний аудит в Україні відповідно до вимог Закону «Про екологічний аудит» / Г. А. Гурська // П'яті юридичні читання. Проблеми верховенства права: теорія і практика: Тези доповідей Міжнародної наукової конференції (23-24 квітня 2009 року) . - Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, Інститут політології та права), 2009 - С. 330-333.

12. Гурська Г. А. Проблемні питання, пов'язані з сертифікацією екологічних аудиторів в Україні / Г. А. Гурська // Запорізькі правові читання: Тези доповідей Щорічної міжнародної науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 15-16 травня 2009 року): у 2-х томах / За заг. ред. С. М. Тимченка і Т. О. Коломієць. - Запоріжжя: ЗНУ, 2009. - Т. 1 - С. 320-323.

Анотація

Гурська Г. А. Правові засади організації та здійснення екологічного аудиту в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України. - Київ, 2010.

Дисертація є комплексним дослідженням правових засад організації та здійснення екологічного аудиту в Україні. В роботі визначено теоретичні та історичні засади екологічного аудиту в Україні, розглянуто правовий механізм організації та здійснення екологічного аудиту. Досліджено теоретичні передумови організації та здійснення екологічного аудиту, правове регулювання еколого-аудиторських відносин в Україні, організаційно-правове забезпечення еколого-аудиторської діяльності, форми та методи здійснення екологічного аудиту в Україні.

На підставі проведеного дослідження розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства в сфері правових засад організації та здійснення екологічного аудиту в Україні; запропоновані теоретичні висновки, які можуть бути підставою для подальшого розвитку теорії екологічного права в Україні.

Ключові слова: екологічний аудит, суб'єкт екологічного аудиту, об'єкт екологічного аудиту, критерій екологічного аудиту, еколого-аудиторська діяльність, Еколого-аудиторська палата, екологічний аудитор, сертифікація екологічних аудиторів.

Аннотация

Гурская Г. А. Правовые основания организации и осуществления экологического аудита в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. - Институт государства и права имени В. М. Корецкого Национальной академии наук Украины. - Киев, 2010.

Диссертация является комплексным исследованием правовых основ организации и осуществления экологического аудита в Украине. Дано авторские определения понятий «экологический аудит», «субъекты экологического аудита», «объекты экологического аудита». Рассмотрены критерии экологического аудита, установлено соотношение понятие экологического аудита с близкими по смыслу понятиями.

В ходе исследования были определены субъекты экологического аудита в Украине, проанализирована их роль, права и обязанности, предложены правовые критерии, согласно которым физическое лицо может осуществлять экологический аудит.

В диссертационном исследовании содержится обобщение опыта зарубежных стран в сфере организации и осуществления экологического аудита. Проведен сравнительно-правовой анализ законодательства Европейского Союза и некоторых зарубежных стран, таких как Республика Беларусь, Республика Казахстан, Российская Федерация. Особое внимание уделено исследованию реализации правового института экологического аудита в странах Европы, а также анализу международных стандартов ISO серии 14000 в сфере окружающей среды; намечены перспективы их внедрения в практику осуществления процедуры экологического аудита в Украине.

Исследование зарубежного опыта позволило сформировать авторскую позицию о дальнейшем развитии и усовершенствовании правовых основ организации и осуществления экологического аудита, выделить наиболее ценный опыт зарубежных стран, который может быть применен в Украине.

Обоснована позиция относительно необходимости усовершенствования эколого-аудиторской деятельности, а именно обоснована концепция нормативно-правового обеспечения организации и осуществления экологического аудита.

Отстаивается вывод о том, что определенного уточнения требуют нормы Закона Украины «Об экологическом аудите», в частности, относительно требований к юридическим лицам, имеющим право осуществлять экологический аудит.

Основным моментом, который должен быть в этой части учтен, является связь экологического аудитора с определенным юридическим лицом трудовыми, а не гражданско-правовыми отношениями. Для противодействия необоснованному расширению круга юридических лиц, которые могут осуществлять эколого-аудиторскую деятельность, предлагается ограничить экологических аудиторов правом выступать от имени (находиться в штате) только одного юридического лица.

Обоснована позиция относительно определения порядка финансирования обязательного экологического аудита. Предлагается закрепить в Законе Украины «Об экологическом аудите» право финансирования обязательного экологического аудита руководителями (владельцами) объектов, другими заинтересованными лицами (в зависимости от характера экологического аудита), с одновременным усилением в законе гарантий независимости экологических аудиторов. При этом органы государственной власти или местного самоуправления, будучи инициаторами проведения экологического аудита, не должны терять статус его субъектов. За ними следует оставить право формулирования заданий на проведение экологического аудита и его критериев, именно им в обязательном порядке следует направлять отчет и заключение экологического аудита, который может быть использован ими по своему усмотрению.