Форма державного правління: загальнотеоретичне дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. Івана Франка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність: Теорія та історія держави і права, історія політичних і правових вчень

Бариська Яна Олександрівна

Львів, 2010 рік



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасна Українська держава, перебуваючи в стані перманентного реформування та зазнаючи впливу світової фінансово-економічної кризи, проявляє недостатню спроможність адекватно реагувати на загрози. З усією очевидністю констатуємо неефективність прийняття державою рішень, які би сприяли своєчасному виявленню та розв'язанню загроз в економічній, соціальній та інших сферах суспільства. Модель публічної влади, сформована на основі Конституції України 1996 р. та внесених до неї в 2004 р. змін, засвідчує свою неефективність у багатьох площинах. Високий ступінь конфліктності, який зумовлює деструктивне протистояння інституційно-правових систем органів влади («гілок влади»), поєднується з низькими якісними та кількісними показниками правотворчої діяльності вищих органів державної влади. Неефективність публічної влади зумовлена високим ступенем її латентності, зокрема, прихованими та неконституційними центрами влади, а також широким використанням неправових засобів, що виступають:

1. Необхідність створення та розвитку теоретичного знання про правову сутність форми державного правління, технології її удосконалення. Емпіричний матеріал сучасних розвинутих демократичних держав, у тому числі серія останніх конституційних актів, дозволяє виявити закономірності розвитку форми правління сучасної держави. Незважаючи на перші кроки в теоретичному осмисленні форми державного правління, зроблені сучасною наукою теорії держави і права, в Україні відсутнім є комплексне загальнотеоретичне дослідження даної наукової проблеми. При цьому відзначимо необхідність розширення та уточнення знання про форму державного правління, котре би відображало новітні тенденції розвитку сучасних держав, подолання стереотипних підходів у цьому напрямі;

2. Державно-правова практика України зумовлює необхідність удосконалення форми державного правління, передовсім, її конституційної моделі. У свою чергу, така потреба вимагає використання теоретичних підходів і практичного досвіду становлення та реформування організації публічної влади на національному (вищому) рівні зарубіжних держав. Європейський конституціоналізм як ціннісний феномен і як сукупність правових зразків у цьому плані так і не став головним фактором, який би впливав на вироблення (корегування) форми державного правління в Україні.

Звернемо увагу на той факт, що в Україні станом на 2010 р. залишаються невирішеними цілий ряд гострих проблем, пов'язаних із функціонуванням вітчизняної владної моделі, її послідовним і результативним реформуванням.

Спроби конституційної реформи, зроблені в 2008-2009 роках, в тому числі її формат та вжиті засоби, засвідчують недостатнє розуміння відповідних теоретичних і практичних завдань. Тому узагальнення відповідного правового досвіду в інших державах допоможе уникнути цілого ряду помилок в організації та законодавчому забезпеченні функціонування та реформування форми правління в Україні.

Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних вчених-правознавців А. Зайця, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, В. Лемака, Л. Луць, В. Опришка, О.Петришина, П. Рабіновича, О. Святоцького, В. Селіванова, В. Скрипнюка, В. Тація, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Шаповала, російських вчених С. Алексєєва, В. Нерсесянца, Ю. Тихомирова, В. Четверніна, В. Чиркіна. Інформаційною і емпіричною основою роботи стали конституційні та інші законодавчі акти України, інших держав, документи міжнародних організацій, наукові публікації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету й відповідає кафедральній комплексній темі наукового дослідження «Правова реформа в Україні та державах Центральної Європи: теоретичні і практичні аспекти».

Мета і завдання дослідження.

Метою дисертації є загальнотеоретичне дослідження правової сутності форми державного правління в контексті необхідності її удосконалення в Україні. Для досягнення такої мети у дисертації вирішувалася низка наукових завдань:

1) дослідження основних теоретичних підходів до розуміння форми державного правління, вироблення та обґрунтування авторського розуміння відповідного поняття, в тому числі формулювання його визначення та ознак;

2) вироблення критеріїв для класифікації видів форм державного правління у зарубіжному державно-правовому просторі;

3) з'ясування та розкриття факторів, які впливають на побудову форми правління в сучасній державі;

4) дослідження класичних форм державного правління, уточнення їх характеристик на основі аналізу відповідних державно-правових закономірностей;

5) розкриття сутності змішаних і нетипових форм державного правління, з'ясування чинників, які детермінували їх, а також розкриття ознак владних моделей, властивих для недемократичних державних режимів, вияснення ліній їх взаємовпливу;

6) розкриття сутності форми державного правління в Україні, її теоретико-правової характеристики, в тому числі аналіз її генезису в період незалежності, основних ідентифікаційних ознак, з'ясування чинників її ефективності на сучасному етапі, створення знання про процес удосконалення конституційної моделі форми державного правління в Україні;

7) вироблення загальних висновків та конкретних пропозицій щодо удосконалення форми державного правління в Україні.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, пов'язані з функціонуванням форми державного правління.

Предметом дослідження є сутність форми державного правління як категорії теоретико-правової науки та процесу її вдосконалення в Україні.

Методи дослідження.

В умовах світоглядного плюралізму вибір автором методологічної стратегії дослідження був обумовлений, передовсім, двома обставинами: з одного боку, складністю і неоднорідністю предмета дослідження, необхідністю знаходження оптимальної відповідності методологічного інструментарію елементному складу досліджуваного об'єкта, а, з іншого боку, - парадигмою вітчизняної правознавчої науки, в тому числі переосмисленням нею основоположних теоретичних категорій (держави, права). Тому методологічною основою роботи стало комплексне використання автором сукупності універсальних, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. Враховуючи предмет дослідження, одним із основних методів дослідження став системно-структурний метод, який дозволив розкрити сутність форми правління в тій чи іншій державі на емпіричному рівні та створити умови для його теоретичного аналізу. Формально-юридичний метод дослідження дозволив автору з'ясувати взаємозв'язок форми правління з її відповідною конституційною (правовою) моделлю.

Враховуючи, що предмет дослідження є динамічним соціальним явищем, пов'язаним із генезисом феномену конституціоналізму в останні століття, використано історико-правовий метод, обов'язковою вимогою якого є аналіз конкретної історичної ситуації, етапів розвитку, факторів, які впливають на нього на кожному етапі. За допомогою цього методу дослідження автор з'ясовує закономірності становлення і розвитку форми державного правління в інших державах, а також розкриває її розвиток в Україні після проголошення незалежності.

Теоретичний характер даного дослідження, намагання з'ясувати сучасні тенденції, вимагав узагальнення та порівняння емпіричного матеріалу, пов'язаного з розвитком форми правління в зарубіжних державах на різних етапах їх розвитку, що зумовило широке використання порівняльного та історико-порівняльного методів. Вони дозволили автору з'ясувати предмет дослідження в декількох площинах. По-перше, такий підхід дозволяє розкрити сутність предмета дослідження в його цілісності з одночасним виокремленням усіх важливих компонентів на основі узагальнення відповідного емпіричного досвіду різних національних державно-правових систем.

По-друге, їх широке використання сприяло чіткішому окресленню феномена європейського конституціоналізму в контексті форми державного правління, дозволило виробити на його основі цілий ряд рекомендацій щодо удосконалення форми державного правління в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших у вітчизняній правовій літературі комплексним монографічним загальнотеоретичним дослідженням форми державного правління в контексті необхідності її удосконалення в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів виявилася в таких теоретичних положеннях і висновках, які виносяться на захист...

Вперше одержано:

- обґрунтування визначення поняття форми державного правління як системи інституційно-правових відносин у сфері формування, організації та здійснення публічної влади на національному (загальнодержавному) рівні;

- вироблення критеріїв для класифікації форми державного правління, у тому числі виокремлення серед них універсальних критеріїв, що дозволяють проведення ідентифікації форми правління на базовому рівні, та модифікаційних, які покликані вирізнити окремі різновиди владних моделей;

- аналіз факторів, які впливають на конституювання та розвиток форми державного правління;

- обґрунтування авторського підходу до оцінки форми державного правління в Україні як змішаної моделі республіки з нетиповими ознаками, котрі істотно відрізняють її від класичної моделі змішаної республіки;

- створення моделі технології удосконалення форми державного правління в Україні шляхом конституційної реформи.

Удосконалено:

- теоретичне знання про традиційні (класичні) форми державного правління, зокрема, уточнено їх визначення та основні властивості, виокремлено їх особливі моделі: парламентської форми правління - модель «верховенства парламенту», президентської республіки - модель «надпрезидентської республіки»;

- теоретичне знання про змішані та нетипові форми державного правління, зокрема, уточнено їх визначення та ознаки, обґрунтовано доцільність виокремлення канцлерської республіки;

- знання про взаємовплив недемократичного (авторитарного і тоталітарного) режиму і специфічних форм державного правління, властивих йому, зокрема, абсолютної релігійної монархії та радянської республіки;

- знання про генезис форми державного правління в Україні після проголошення її незалежності.

Дістало подальшого розвитку:

- аналіз та систематизація концептуальних поглядів на форму державного правління у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці;

- методологія пізнання поняття форми державного правління;

- поняття та критерії ефективності форми державного правління.

Практичне значення отриманих результатів перебуває у зв'язку з актуальністю наукової теми та полягає в тому, що вони розширюють існуючі межі пізнання і є вкладом у розвиток науки теорії держави і права. Практичне значення одержаних наукових результатів полягає в можливості, з одного боку, теоретично осмислити нові державно-правові реалії ХХІ століття, пов'язані з формою правління в сучасній державі, а, з іншого боку, - використати цей досвід для з'ясування можливостей його втілення в Україні в ході удосконалення її конституційної моделі влади.

Результати дослідження можуть знайти застосування в таких сферах:

- у правотворчій - для поглиблення та інтенсифікації конституційної реформи в Україні, спрямованої на удосконалення форми державного правління, і, в першу чергу, нового конституційного врегулювання відносин між вищими органами державної влади, раціоналізації владної моделі, створення більш ефективного механізму взаємодії Кабінету Міністрів України, Президента України і депутатської більшості Верховної Ради України;

- у навчально-методичній - у процесі підготовки фахівців у юридичних закладах освіти, зокрема, в ході читання навчальних дисциплін з теорії держави і права, державного права зарубіжних країн, підготовки відповідних курсів лекцій, підручників та навчальних посібників, а також у виховній роботі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені в доповідях на міжнародній науково-практичній конференції «Національні пріоритети України в умовах атлантичної та євроатлантичної інтеграції» (Ужгород, 2008), науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу юридичного ф-ту УжНУ «Актуальні проблеми правової реформи в Україні: європейський та вітчизняний досвід» (Ужгород 2009).

Публікації. По темі дисертаційного дослідження опубліковано загалом 6 праць, у тому числі 4 публікації у фахових періодичних виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (14 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (208 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінок, в тому числі основний текст викладено на 184 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, його зв'язок з науковими програмами, визначається мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його методологічна та теоретична основа, формулюється наукова новизна роботи, підкреслюється її теоретичне та практичне значення, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1. «Теоретико-методологічні основи дослідження форми державного правління» присвячений питанням методології та понятійно-категоріального апарату дослідження, зокрема, аналізу основних наукових підходів до визначення поняття форми державного правління, розкриттю факторів, що детермінують певну модель влади, визначенню критеріїв класифікації форми державного правління.

У підрозділі 1.1 «Форма державного правління як категорія теоретико-правової науки» на основі аналізу праць зарубіжних та вітчизняних дослідників систематизовано наукові підходи до розуміння сутності форми державного правління, а також подано авторське визначення ключової категорії дослідження.

На основі теоретичного аналізу автором сформульовано визначення форми державного правління як поняття, що відображає систему інституційно-правових відносин у сфері формування, організації та здійснення публічної влади на національному рівні в суспільстві. Виходячи з визначення, дану категорію, на думку автора, слід розуміти як інтеграцію двох взаємопов'язаних понять:

а) як систему інституцій;

б) як систему правових стосунків.

У свою чергу, ознаками форми правління сучасної держави виступають:

а) дане поняття торкається владних стосунків «вищого» рівня, тобто мова іде про «національний уряд», іншими словами - публічну владу, організовану на національному рівні;

б) форма державного правління в інституційному аспекті відображає, передовсім, сукупність владних інституцій - органів державної влади;

в) у динамічному аспекті дане поняття відображає систему відносин, суб'єктами яких виступають названі владні інституції;

г) форма правління проявляє взаємозв'язок між відповідними правовідносинами названих вище суб'єктів і результатами політичного процесу;

д) форма державного правління відображає один із головних механізмів вирішення суспільних конфліктів.

У підрозділі 1.2 «Методологія дослідження проблеми» викладається загальна методологія дослідження та основні методологічні засади розкриття сутності поняття форми державного правління. Методологічною основою роботи стало комплексне використання автором сукупності універсальних, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. Враховуючи предмет дослідження, одним із основних методів дослідження став системно-структурний метод, який дозволив розкрити сутність форми правління в тій чи іншій державі на емпіричному рівні та створити умови для теоретичного аналізу. Формально-юридичний метод дослідження дозволив автору з'ясувати взаємозв'язок форми правління з її відповідною конституційною (правовою) моделлю.

Підрозділ 1.3 «Ступінь розробки наукової проблеми» містить огляд основних праць, які в тій чи іншій мірі пов'язані з дослідженням форми державного правління. Ступінь опрацювання наукової проблеми проаналізовано в двох площинах - відповідно у працях зарубіжних науковців та у вітчизняній юридичній науці.

Автор відзначає, що ряд аспектів проблеми форми державного правління залишилися поза увагою вчених, зокрема: фактори, які впливають на форму держави загалом та форму державного правління як її складову, з'ясування критеріїв її класифікації, на підставі яких можливо ідентифікувати форму правління держави, визначення обсягу, змісту та ознак, які характеризують таку правову форму вираження держави як форма державного правління, питання технології зміни форми державного правління, відповідних правових засобів та фактори, які впливають на цей процес, питання генезису форми державного правління в Україні, теоретичні аспекти сучасної моделі влади в Україні, сформованої на основі конституційної реформи 2004 р., у тому числі «дефекти» останньої.

У підрозділі 1.4 «Критерії для класифікації форм правління» автор виробив систему показників, на основі яких є можливість розмежування не лише монархічних форм від республіканських, тобто форм правління на понятійному макрорівні (універсальні критерії), а й проведення диференціації всередині традиційних форм правління (модифікаційні критерії). До першої групи критеріїв дисертант відносить:

1) ступінь поділу влади;

2) ступінь народовладдя.

В свою чергу, критеріями розмежування модифікацій форм правління виступають такі характеристики публічної влади у тій чи іншій державі:

1) інституційна форма глави держави (наприклад, монарх, президент, колегіальний орган);

2) ступінь участі глави держави у здійсненні виконавчої і законодавчої влади;

3) спосіб отримання повноважень главою держави;

4) спосіб формування уряду;

5) роль уряду та окремо голови уряду у формуванні і здійсненні державної політики;

6) порядок і характер відповідальності уряду;

7) ступінь і спосіб участі народу в здійсненні влади, формуванні органів державної влади та здійснення контролю за ними;

8) відповідність реальних владних центрів моделі, закріпленій конституцією і законами.

У підрозділі 1.5 «Фактори, які впливають на форму державного правління» визначається, що на конституювання, розвиток та зміну форми державного правління впливають дві групи факторів: основні та додаткові. До першої групи факторів автор відносить: історичний тип держави, співвідношення політичних сил у державі на момент її конституювання, рівень правової культури, рівень економічного розвитку держави. Серед інших факторів, які детермінують форму сучасної держави (і форму правління) називаються також: національний склад населення, розміри території держави, зовнішній вплив інших держав та міжнародних структур.

Розділ 2. «Класичні форми правління (традиційна класифікація)» складається з трьох підрозділів, в яких на основі аналізу державно-правової практики вироблено та відкореговано відповідний теоретико-понятійний апарат та юридичні ознаки форм державного правління, виокремлених на підставі традиційної класифікації.

Підрозділ 2.1 «Класична парламентська форма правління» присвячений аналізу відповідної форми правління, в тому числі з'ясуванню її сутнісних ознак та сучасних моделей.

Автор обґрунтовує позицію щодо доцільності охоплення парламентських монархій і парламентських республік єдиним поняттям «парламентської форми правління», наводячи при цьому аргументи щодо їх ідентичності, окрім єдиної відмінності - правової форми глави держави.

На основі теоретичного аналізу дисертант подає визначення парламентської форми правління, під якою розуміє систему владних відносин, котра передбачає легітимацію уряду з боку парламенту, їх взаємодію та солідарність у діяльності за обмеженої участі глави держави (монарха чи президента). Ознаки такої форми правління автор визначає через такі характеристики:

1) обмежені конституційні позиції глави держави;

2) уряд легітимізується з боку парламенту (чи його нижньої палати);

3) уряд (прем'єр-міністр) наділений сильними конституційними позиціями в системі організації публічної влади;

4) уряд несе політичну відповідальність перед парламентом;

5) механізм налагодження взаємодії між парламентом (більшістю депутатів) і урядом, крім інших засобів, передбачає можливість дострокового припинення повноважень (розпуск) парламенту за ініціативою уряду.

Автором визначається, що, крім поділу держав із такою формою правління на парламентські республіки і парламентські монархії, - з огляду на інституційну форму глави держави, доцільно виокремити ще декілька її різновидів (моделей). Специфіка організації влади в рамках парламентської республіки, що полягає в конкретизації правового статусу глави держави, дозволяє умовно виокремити «парламентську республіку з сильним президентом» і «парламентську республіку з слабким президентом».

У підрозділі 2.2 «Класична президентська республіка» аналізується концепція та уточнюються ознаки президентської республіки на основі існуючої форми правління в США. Автор указує, що сучасні моделі президентської республіки є надто різноманітними, нерідко - відмінними від американської, а тому варто зосередити особливу увагу на «першозразку» - конституційній формі правління в США.

Акцентується увага на тому, що концептуальну систему президентської республіки «батьки-засновники» (Т. Джефферсон, Дж. Медісон) створили ґрунтуючись не стільки на уявленнях Дж. Локка, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є про розподіл влади, а скільки на власному досвіді, який дозволив їм теоретично обґрунтувати і втілити в федеральній конституції 1787 р. модель так званого «жорсткого розподілу влади».

Використовуючи формально-правовий метод, автор визначає такі сутнісні ознаки «чистої моделі» президентської республіки:

1) інститут президента концентрує важелі виконавчої влади;

2) за своїм статусом «кабінет» США істотно відрізняється від європейського розуміння «уряду», так як не є колегіальним органом;

3) президент відіграє переважну роль у призначенні на посади членів кабінету - державних секретарів (міністрів) та на інші посади у системі федеральної виконавчої влади за участі Сенату;

4) президент обирається без участі парламенту - колегією виборщиків;

5) модель влади передбачає набір правових засобів, які дозволяють реально «розподілити» інституційні гілки влади;

6) противага концентрації виконавчої влади в руках президента здійснюється сильними конституційними повноваженнями парламенту.

Підрозділ 2.3 «Моделі влади «верховенства парламенту» і «надпрезидентства» присвячено розкриттю ознак відповідних модифікацій форм правління, які відзначаються «крайнім» характером порівняно з відповідними класичними формами правління. Спільними ознаками наведених моделей влади є відступ від класичного принципу розподілу публічної влади на законодавчу, виконавчу і судову та від принципу «противаг і стримувань» між ними. Автор відзначає, що надпарламентаризм як модель влади, притаманний Британії, характеризується такими ознаками:

а) верховенство парламенту;

б) відсутність засобів реального поділу влади на законодавчу й виконавчу;

в) високий рівень структурованості парламенту в умовах домінування двох великих партій має наслідком зниження вірогідності висловлення недовіри уряду.

Сутність надпрезидентської республіки автор розкриває через такі її характеристики:

а) президент не лише наділений дискреційними повноваженнями в сфері виконавчої влади, а й відіграє роль центру публічної влади в державі;

б) конституційна модель форми правління корегується під особу президента;

в) президент вправі прийняти рішення про дострокове припинення повноважень парламенту;

г) акти президента не мають ознак підзаконного нормативного акту, діють нарівні з законами;

д) інститут парламентаризму та суди не урівноважують виконавчу владу, очолювану президентом.

Розділ 3. «Змішані і нетипові форми правління» містить теоретико-юридичний аналіз сутності змішаної республіки, нетипових моделей організації влади, а також аналіз впливу державного режиму на форму правління.

У підрозділі 3.1 «Змішана республіка. Канцлерська система» проаналізовано основні характеристики змішаної республіки та інституційно-правову специфіку «канцлерської республіки» на прикладі моделі влади, закріпленої Основним законом ФРН 1949 року.

У підрозділі зазначається, що головною причиною становлення та поширення моделі влади у формі змішаної республіки у ХХ столітті виступав пошук «оптимальної» форми правління, яка би дозволила поєднати стабільність й ефективність діяльності уряду, незалежного від боротьби парламентських фракцій (ознаки президентської республіки) з необхідністю вираження парламентом довіри уряду (ознака парламентської республіки).

Повнота аналізу обумовила виокремлення таких сутнісних ознак змішаної республіки як:

а) президент обирається шляхом прямих виборів;

б) виконавча влада здійснюється президентом і урядом (феномен «дуалізму виконавчої влади»), але з істотним переважанням глави держави;

в) президент наділений повноваженнями щодо реального забезпечення дії конституції та функціонування конституційних органів влади;

г) уряд формується шляхом досягнення політичного компромісу між главою держави і парламентом;

д) уряд є відповідальним за свою діяльність і перед парламентом, і перед президентом;

е) президент наділений повноваженням розпустити парламент у випадках, визначених основним законом.

Основними характеристиками, які відрізняють «канцлерську республіку» і від змішаної форми правління, і від «чистої» парламентської системи, на думку автора, виступають:

а) спосіб формування уряду і, зокрема, отримання повноважень федеральним канцлером;

б) сильні конституційні повноваження федерального канцлера, а не уряду загалом;

в) форми парламентської відповідальності уряду (передовсім, федерального канцлера) перед парламентом;

г) повноваження уряду щодо подання президенту про стан законодавчої необхідності.

Підрозділ 3.2 «Нетипові форми правління» присвячений аналізу форм державного правління, які в силу тих чи інших факторів, в першу чергу, історичних, не підпадають під ознаки класичних різновидів монархії або республіки, а тому обґрунтовується необхідність виокремлення та дослідження їх особливих проявів. До таких нетипових форм правління автор відносить, зокрема: республіканську монархію, республіку з деякими ознаками монархії та теократичну монархію.

У підрозділі 3.3 «Форма правління в недемократичних державах: вплив політичного режиму» досліджується співвідношення категорій форми державного правління і політичного режиму.

Автор вказує, що вплив політичного режиму на форму правління в недемократичних державах найбільш удало можна простежити на прикладі моделі влади нацистського («фюрерська система» в Німеччині 1933-1945 років) та комуністичних режимів (так звана «радянська республіка»).

Зазначається, що «фюрерська система» як форма правління характеризується такими ознаками:

а) функціонування в умовах «надзвичайного» конституційного режиму;

б) належність необмежених владних прерогатив інституту «фюрера», котрий сумістив пости президента, рейхсканцлера (керівника уряду) та лідера нацистської партії;

в) заперечення на концептуальному та інституційному рівні інституту парламентаризму.

У свою чергу, радянська республіка, на думку автора, відзначається такими властивостями:

а) відсутність фактичного розподілу державної влади, який нормативно не закріплений;

б) основою державного механізму виступає ієрархічна система квазіпредставницьких органів (ради, асамблеї), очолювана вищим органом, рішення котрого вважаються законами;

в) законодавчі акти видаються не лише законодавчим органом, а й також його робочим органом (з наступним затвердженням);

г) реальна вища влада належить не державним органам, які визначені конституцією і законами, а вищим органам правлячих комуністичних партій (в СРСР - Політбюро ЦК КПРС).

З огляду на визнані в європейській правовій традиції критерії демократії, залишаються недемократичними ісламські держави Близького Сходу - абсолютні монархії. До найбільш істотних характеристик абсолютних монархій автор відносить, зокрема:

1) вплив релігійно-правових систем на сучасну модель абсолютної монархії;

2) наявність юридичних документів, які хоч і називаються «конституціями», проте з огляду на формальні і сутнісні характеристики не можуть бути визнані такими;

3) відсутність парламенту як інституту поєднується з концентрацією владних повноважень в руках монарха.

Розділ 4. «Форма державного правління в Україні: проблеми визначення та реформування» містить аналіз процесу реформування форми державного правління в Україні, особливостей форми правління після конституційної реформи 2004 р. та проблем її подальшого удосконалення.

Підрозділ 4.1 «Становлення і розвиток форми правління в Україні (1991-2006 роки)» присвячений визначенню модифікацій форми державного правління, починаючи з кінця 80-х років ХХ ст.

У цьому процесі автор виділяє та характеризує такі етапи: перший етап (1989-1991 рр.) - форма правління характеризувалася домінуванням таких ознак радянської республіки як наявність керівної політичної партії, відсутність розподілу державної влади та ієрархічна система рад, другий етап (від грудня 1991 до червня 1995 р.) - в цей період в Україні функціонувала парламентсько-президентська республіка з деякими елементами радянської форми правління, третій етап (червень 1995 - червень 1996 р.). пов'язується з укладенням 8 червня 1995 року Конституційного договору між Верховною Радою та Президентом, яким було суттєво посилено інститут президентства шляхом розширення його владних повноважень, встановлення форми правління, яку можна охарактеризувати як жорстку президентську республіку, четвертий етап (2006 рр.) розпочався 1996 р., коли парламентом була прийнята Конституція України, після введення в дію якої форма правління набула ознак змішаної республіки, які поєднувалися зі значною концентрацією владних повноважень в інституті Президента України.

У підрозділі 4.3 «Особливості сучасної форми правління в Україні» проведено аналіз функціонуючої форми правління в Україні, з'ясовано її основні інституційно-правові особливості.

Автором відзначено, що статус Президента і Уряду після проведення конституційної реформи було істотно скориговано. При цьому піддано сумніву тезу про встановлення в Україні повноцінної «парламентсько-президентської республіки». Для з'ясування конституційних повноважень Президента України після 1 січня 2006 року, дисертант умовно розділяє їх на дві групи: повноваження, якими традиційно наділені президенти в змішаних республіках, та повноваження, які належать лише главі держави в Україні.

Щодо конституційного статусу Кабінету Міністрів України автор зазначає, що, незважаючи на нововведені елементи механізму його солідарної взаємодії з парламентською більшістю, він не наділений достатніми конституційними важелями, котрі притаманні урядам європейських держав зі змішаною формою республіки.

У підрозділі 4.3 «Проблеми удосконалення форми правління в Україні» розкриваються критерії ефективності форми правління в Україні, а також визначається авторське бачення проблем її подальшого удосконалення. Для оцінки ефективності публічної влади в такому аспекті автор пропонує наступні критерії: ступінь легальності державної влади, тобто її функціонування в межах і на підставі закону, системність при реалізації державно-владними інституціями повноважень, ступінь конфліктності між носіями конституційної влади, рівень латентності публічної влади.

Автор робить висновок, що ключовим недоліком конституційної реформи стало те, що вона не створила збалансованої ефективним розмежуванням повноважень і відповідальності системи публічної влади, що, в свою чергу, обумовлює потребу в оновленні Конституції України.

Вироблення змісту (обсягу і напрямів) удосконалення форми державного правління в Україні повинно здійснюватися з урахуванням досвіду розвитку організації публічної влади на національному рівні в зарубіжних державах, передовсім у європейських. Акцентування уваги саме на європейському конституціоналізмі доцільне з двох мотивів. По-перше, на думку автора, Україна як держава, її правова система, при врахуванні всіх специфічних умов її становлення після 1991 р., все ж виступає частиною європейської правової традиції, перерваної насадженням соціалістичного права. По-друге, європейський конституціоналізм емпірично є більш доступним для вітчизняного дослідника.

При цьому, на думку автора, при побудові вітчизняної форми державного правління слід відштовхуватися від двох аксіом:

а) уникати таких конституційних зразків, які відсутні в усіх (переважній більшості) державах Європейського Союзу;

б) намагатися втілити такі конституційні зразки у взаємовідносинах органів влади, які властиві всім (переважній більшості) державам Європейського Союзу.



ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає у загальнотеоретичному дослідженні правової сутності форми державної правління в контексті необхідності її вдосконалення в Україні. Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки...

Перше. Питання про оптимальну модель організації влади (форму державного правління) опирається як на академічний інтерес, так і на практичні потреби удосконалення форми державного правління в Україні. Необхідність розв'язання даного наукового завдання обумовлена першими кроками теоретико-правової науки в цьому напрямі, які мають отримати розвиток як на емпіричному (введення в науковий обіг достовірної інформації про нові державно-правові реалії початку ХХІ століття), так і на теоретичному рівні - через створення знання про тенденції та закономірності розвитку форми правління сучасної держави.

Друге. Уточнено сутність та визначено характеристики форми державного правління як ключової категорії дисертаційного дослідження, в тому числі:

1) сформульовано авторське визначення поняття форми державного правління як поняття, що відображає систему інституційно-правових відносин у сфері формування, організації та здійснення публічної влади на національному рівні в суспільстві;

2) з'ясовано сутнісні ознаки форми правління сучасної держави, а саме:

а) дане поняття торкається владних стосунків «вищого» рівня, тобто річ іде про «національний уряд», іншими словами - публічну владу, організовану на національному рівні;

б) форма державного правління в інституційному аспекті відображає передовсім сукупність владних інституцій - органів державної влади (глава держави, уряд, парламент);

в) у динамічному аспекті дане поняття відображає систему відносин, суб'єктами яких виступають названі владні інституції, причому дані відносини мають політико-правовий характер;

г) форма правління проявляє взаємозв'язок між відповідними правовідносинами названих вище суб'єктів і результатами політичного процесу;

ґ) форма державного правління відображає один із головних механізмів вирішення суспільних конфліктів.

3) визначено, що на утворення, розвиток та зміну форми державного правління впливають дві групи факторів: основні та додаткові. До першої групи факторів автор відносить: історичний тип держави, співвідношення політичних сил у державі на момент її конституювання, рівень правової культури, рівень економічного розвитку держави. Серед інших факторів, які детермінують форму правління сучасної держави, слід назвати:

1) національний склад населення;

2) розміри території держави;

3) зовнішній вплив інших держав та міжнародних структур тощо.

Третє. З'ясовано критерії класифікації форми державного правління, а саме:

а) універсальні, котрі дозволяють розрізняти їх на макрорівні;

б) так звані модифікаційні критерії («мікрокритерії»), які дозволяють виокремити окремі модифікації форми правління в рамках традиційних схем (наприклад, виділити види республік).

До універсальних критеріїв автором віднесено:

1) ступінь поділу влади;

2) ступінь народовладдя.

Прикладення універсальних критеріїв дозволяє розмежувати форми державного правління на дві групи: внутрішньо нелімітовані форми правління, функціонуючі в умовах недемократичних режимів та внутрішньо лімітовані форми правління, які поєднуються з демократією. До останніх належать усі відомі модифікації конституційних монархій та республіканських форм правління (крім радянської республіки). Критеріями розмежування модифікацій форм правління виступають такі характеристики публічної влади:

1) інституційна форма глави держави;

2) ступінь участі глави держави у здійсненні виконавчої і законодавчої влади;

3) спосіб отримання повноважень главою держави;

4) спосіб формування уряду;

5) роль уряду та окремо голови уряду у формуванні і здійсненні державної політики;

6) порядок і характер відповідальності уряду;

7) ступінь і спосіб участі народу в здійсненні влади, формуванні органів державної влади та здійснення контролю за ними;

8) відповідність реальних владних центрів моделі, закріпленій конституцією і законами.

Четверте. Аналіз сутнісних характеристик класичних форм державного правління, яке включало, з одного боку, визначення поняття та властивостей форм правління, виділених на основі традиційної класифікації (парламентська та президентська форма правління), а з іншого - розкриття особливостей моделей влади «верховенства парламенту» і надпрезидентства, дозволяє сформулювати наступні висновки:

1. Під парламентською формою правління слід розуміти систему владних відносин, котра передбачає легітимацію уряду з боку парламенту, їх взаємодію та солідарність за обмеженої участі глави держави. Автором визначено наступні інституційно-правові характеристики:

1) обмежені конституційні позиції глави держави;

2) уряд легітимізується з боку парламенту (чи його нижньої палати);

3) уряд (прем'єр-міністр) наділений сильними конституційними позиціями в системі організації публічної влади;

4) уряд несе політичну відповідальність перед парламентом;

5) механізм налагодження взаємодії між парламентом (більшістю депутатів) і урядом, крім інших засобів, передбачає дострокове припинення повноважень (розпуску) парламенту за ініціативою уряду.

2. Класична модель президентської республіки передбачає поєднання концентрації виконавчої влади в інституті президента з ефективними засобами її стримування з боку парламенту і судів. Юридичними ознаками цієї моделі є наступні:

1) інститут президента концентрує важелі виконавчої влади;

2) за своїм статусом «кабінет» США істотно відрізняється від європейського розуміння «уряду», так як не є колегіальним органом;

3) президент відіграє переважну роль у призначенні на посади членів кабінету - державних секретарів (міністрів) та на інші посади у системі федеральної виконавчої влади за участі Сенату;

4) президент обирається без участі парламенту - колегією виборщиків;

5) модель влади передбачає набір правових засобів, які дозволяють реально «розподілити» інституційні гілки влади;

6) противага концентрації виконавчої влади в руках президента здійснюється сильними конституційними повноваженнями парламенту.

3. До «крайніх» форм президентської республіки та «чистої парламентської форми правління» автором віднесено відповідно «надпрезидентську республіку» та модель «верховенства парламенту», спільними ознаками яких є відступ від класичного принципу розподілу публічних влад на законодавчу, виконавчу і судову системи та від принципу «противаг і стримувань» між ними.

П'яте. Узагальнивши результати проведеного дослідження змішаної та нетипових форм державного правління, а також форм правління в недемократичних державах, автор прийшов до таких висновків:

1. Головним фактором, який впливав на процес становлення та поширення моделі влади у формі змішаної республіки у ХХ столітті, виступав фактор необхідності створення «оптимальної» форми правління, яка би дозволила поєднати ефективність діяльності уряду, незалежного від боротьби парламентських фракцій, з конституційною необхідністю вираження парламентом довіри уряду;

2. Ідентифікація змішаної республіки здійснюється на підставі таких ознак:

а) президент обирається шляхом прямих виборів;

б) виконавча влада здійснюється президентом і урядом (феномен «дуалізму виконавчої влади»), але з істотним переважанням глави держави;

в) президент наділений повноваженнями щодо реального забезпечення дії конституції та функціонування конституційних органів влади;

г) уряд формується шляхом досягнення політичного компромісу між главою держави і парламентом;

д) уряд є відповідальним за свою діяльність і перед парламентом, і перед президентом;

е) президент наділений повноваження розпустити парламент у випадках, визначених основним законом.

Як свідчить досвід держав, що обрали модель влади у формі змішаної республіки, головною умовою ефективності її функціонування є приналежність глави держави та більшості депутатів парламенту (коаліції) до однієї політичної сили або їх коаліції;

3. Канцлерська республіка, яка займає окреме місце в класифікаційній схемі модифікацій республіканської форми правління, відрізняється від класичної парламентської форми правління наступними ознаками:

а) спосіб формування уряду і, зокрема, отримання повноважень федеральним канцлером;

б) сильні конституційні повноваження федерального канцлера, а не уряду загалом;

в) форми парламентської відповідальності уряду (передовсім, федерального канцлера) перед парламентом;

г) повноваження уряду щодо подання президенту про стан законодавчої необхідності.

4. Функціонування держав, форма державного правління яких не може зайняти своє місце при «класичній» її класифікації обумовило виокремлення автором таких нетипових форм правління як республіканської монархії, республіки з деякими ознаками монархії та теократичної монархії;

5. Вплив політичного режиму на форму правління в недемократичних державах найбільш вдало можна простежити на прикладі моделі влади нацистського («фюрерська система»), комуністичного режимів (радянська республіка) та абсолютної монархії в ісламських державах. Основними засобами, за допомогою яких проявляється вплив недемократичних політичних режимів на форму державного правління є конституційне закріплення:

а) сильних позицій виконавчої влади, яку очолює президент або надзвичайний орган;

б) концентрації влади в руках одного чи декількох державних органів;

в) нормотворчої діяльності глави держави, ознакою якої є можливість видання нормативних актів, що мають силу закону.

Шосте. Проведене дослідження проблеми визначення та реформування форми державного правління в Україні, що включало: аналіз генезису форми правління в Україні (1989-2006 рр.), виявлення інституційно-юридичних деструкцій форми правління України, закладених Конституцією 1996 р., визначення особливостей форми правління в Україні на основі конституційної реформи 2004 р., а також вимог до технології та змісту подальшого реформування, дозволяє зробити наступні висновки:

1. За роки незалежності України розвиток форми державного правління відбувався поетапно, що пов'язується автором із прийняттям певних нормативно-правових актів щодо правової форми держави та її інституційним втіленням. Виділено такі етапи генезису форми правління в Україні: перший етап (1989-1991 рр.) - форма правління характеризувалася домінуванням ознак радянської республіки, другий етап (від грудня 1991 до червня 1995 р.) - в цей період в Україні функціонувала парламентсько-президентська республіка з деякими елементами радянської форми правління, третій етап (червень 1995 - червень 1996 р.) пов'язується з укладенням 8 червня 1995 року Конституційного договору між Верховною Радою та Президентом, яким було встановлено форму правління, яку можна охарактеризувати як жорстку президентську республіку, четвертий етап (1996-2006 рр.) розпочався 28 червня 1996 р., коли парламентом була прийнята перша Конституція України, після введення в дію якої форма правління набула ознак змішаної республіки з нетиповою концентрацією владних повноважень в інституті Президента;

2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р., який набув чинності з 1 січня 2006 р., скорегував форму правління, котра може бути ідентифікована як змішана республіка, поєднана з деякими нетиповими для неї ознаками, зокрема:

а) надмірні повноваження Президента, в тому числі в сфері виконавчої влади;

б) недостатні конституційні позиції Уряду.

3. Пошук змісту подальшого реформування форми державного правління в Україні необхідно обмежити рамками тенденцій розвитку європейського конституціоналізму, а саме:

а) уникати таких конституційних зразків, які відсутні у всіх державах Європейського Союзу;

б) намагатися втілити такі конституційні зразки у взаємовідносинах органів влади, які властиві всім (переважній більшості) державам Європейського Союзу.

4. Процедура удосконалення форми правління в Україні шляхом конституційної реформи, що передбачає дотримання таких умов:

1) діяльність владних суб'єктів за принципом поєднання наполегливості й послідовності у проведенні конституційної реформи;

2) повноцінна участь в усіх етапах конституційного процесу політичної опозиції, як парламентської, так і позапарламентської;

3) створення умов для широкого публічного обговорення змісту реформи в суспільстві, особливо в середовищі професійних юристів. Законодавчо врегульований процес публічного обговорення проекту конституційного закону стане підґрунтям громадської підтримки реформи.

Сьоме. Виходячи з розуміння практичної функції теоретико-правової науки, автор сформулював наступні пропозиції щодо удосконалення форми державного правління в Україні, які враховують європейський досвід конституціоналізму.

По-перше, депутатські фракції політичних партій у парламенті формують парламентську більшість і мають визначальний вплив на формування складу уряду. Процедура формування уряду повинна передбачати, що президент призначає склад уряду (видає відповідний акт), але при цьому він пов'язаний волею парламентської більшості. Остання легітимізує уряд за допомогою таких засобів:

а) виражає вотум довіри новосформованому уряду;

б) затверджує програму діяльності уряду;

в) вправі виразити вотум недовіри уряду, що тягне за собою відставку останнього. державний влада конституціоналізм

По-друге, арбітражні функції президента проявляються незалежно від способу отримання ним повноважень (прямі вибори чи обрання парламентом). Він призначає дострокові парламентські вибори за ініціативою уряду, тобто тих політичних сил, які сформували і уряд, і парламентську більшість.

Підставами для реалізації такого повноваження є неспроможність парламентської більшості ефективно здійснювати функції і щодо законотворення, і щодо формування уряду. При цьому парламент, повноваження якого достроково припинені, здійснює діяльність до моменту винесення присяги новообраними членами парламенту.

Європейський досвід конституціоналізму засвідчує, що, по-третє, уряду належить уся повнота виконавчо-розпорядчої діяльності в державі. Уряд не лише здійснює виконавчу владу, а власне «управляє державою» і саме йому належить компетенція в цьому напрямі, за винятком питань, які згідно конституції належать до повноважень інших органів державної влади. У сфері здійснення виконавчої влади окремі повноваження, що належать главі державі, здійснюються ним за ініціативою уряду, а відповідні акти потребують контрасигнації з боку прем'єр-міністра або відповідного міністра, які за їх зміст та виконання несуть відповідальність.



СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бариська Я.О. Змішана форма республіки: теоретичний і порівняльно-правовий аспект / Я.О. Бариська // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Сер. «Право». - Вип. 7. - 2007. - С. 15-20.

2. Бариська Я.О. Форми правління в недемократичних державах: вплив політичного режиму / Я.О. Бариська // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Сер. «Право». - Вип. 9. - 2008. - С. 76-78.

3. Бариська Я.О. Новітні надпрезидентські республіки: теоретико-правові аспекти / Я.О. Бариська // Вісник Академії правових наук України. - 2009. - №4. - С. 219-225.

4. Бариська Я.О. Парламентська форма правління: поняття і ознаки / Я.О. Бариська, В.В. Лемак // Форум права. - 2009. - №3. - С. 43-47.

5. Бариська Я.О. Генезис форми державного правління в Україні / Я.О. Бариська / Національні пріоритети України в умовах атлантичної та Євроатлантичної інтеграції: матеріали міжнар. науково-практичної конф. (Ужгород, 6 листопада 2008 р.) // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Сер. «Міжнародні відносини». - Вип. 2-3. - 2008. - С. 287-290.

6. Бариська Я.О. Ефективність форми державного правління: основні критерії / Я.О. Бариська // Актуальні проблеми правової реформи в Україні: європейський та вітчизняний досвід: матеріали науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу юрид. ф-ту УжНУ (Ужгород, травень 2009 р.). - Ужгород, 2009. - С. 12-16.

Размещено на Allbest.ru

...