Размещено на http://www.allbest.ru

міністерство регіонального розвитку та будівництва України

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

КАРМАЗІНА Наталія В'ячеславівна

УДК 354:334.772

РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України.

Науковий керівник - доктор наук з державного управління, професор, заслужений діяч науки і техніки України Корецький Микола Христофорович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуючий відділом інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор Дєгтяр Андрій Олегович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри економічної теорії та фінансів;

кандидат наук з державного управління Єдинак Тетяна Сергіївна, Академія митної служби України, доцент кафедри обліку і аудиту.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління (01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33).

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.П. Піддубна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У результаті істотних економічних перетворень останніх десятиліть українська економіка опинилась у принципово новому стані, який, на думку багатьох фахівців, оцінюється як кризовий. На сучасному етапі розвитку від системи державного управління вимагають не тільки сприяння залученню інвестицій з усіх можливих джерел, а й контроль за їх цільовим використанням, що дає змогу активізувати як виробничі і технологічні чинники економічного розвитку, так і соціальні, наукові, організаційні, природні. Разом з тим, створити нову державну інвестиційну політику вищого рівня технологічного розвитку неможливо на морально застарілій виробничій базі, зношеному устаткуванні промислових підприємств і наукових центрів. Не можливо без подолання стадії інвестиційного (екстенсивного) розвитку економіки перейти до інноваційного, оскільки для створення нових технологій і продуктів потрібні якісно нові ресурси (трудові, виробничі, фінансові). Для України необхідне удосконалення державної інвестиційної політики у напрямі інвестиційно-інноваційного шляху розвитку, згідно з яким відбувається поетапне оновлення техніки і технологій випуску продукції з істотно покращеними споживчими властивостями. Цей етап дозволить створити передумови для інноваційного розвитку.

Питання побудови ефективної державної інвестиційної політики розглядаються в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних учених: Р. Акоффа, В. Амітана, О. Амоши, І. Балабанової, М. Білопольського, В. Беренса, І. Бланка, В. Гейця, А.Дєгтяра, Т. Єдинак, П. Ковалішина, Д. Кокуріна, М. Корецького, О. Пампури, А. Пересади, М. Портера, М. Прокопенко, О. Савчука, Л. Саломатіної, В. Хобти, М. Чумаченко, Й. Шумпетера та ін.

Разом з тим, глибоке дослідження теоретичних питань інвестиційної та інноваційної діяльності не завжди дозволяє оцінити взаємозв'язок цих двох процесів і розробити рекомендації щодо їх реалізації з урахуванням впливу державної інвестиційної політики на соціально - економічний розвиток України. Тому сьогодні особливо важливою є необхідність вдосконалення державної інвестиційної політики спрямованої на активізацію інвестиційної діяльності, визначення її місця в системі факторів економічного розвитку України, аналіз впливу податкової та бюджетної політики, розробка шляхів залучення іноземних інвестицій на економічний розвиток України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Академії муніципального управління “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164). У межах науково-дослідних робіт участь автора полягає в удосконаленні механізмів державної інвестиційної політики в Україні.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в удосконаленні теоретико-методичної бази регулювання державної інвестиційної політики в Україні та у розробці практичних рекомендацій щодо активізації інвестиційного процесу в Україні.

Для досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження у роботі було поставлено й розв'язано такі завдання:

- здійснити аналіз теоретичних і методичних засад дослідження державної інвестиційної політики;

- визначити місце державної інвестиційної політики в системі факторів економічного розвитку України;

- дослідити світовий досвід державної інвестиційної політики та можливості його використання в Україні;

- проаналізувати вплив податкової системи на розвиток державної інвестиційної політики;

- оцінити боргову бюджетну політику та фондовий ринок як фактор залучення інвестиційних ресурсів;

- розробити шляхи залучення іноземних інвестицій на економічний розвиток України;

- запропонувати систему заходів з активізації державної інвестиційної політики;

- розробити державні програми з підтримки фінансових трастових операцій, толлінгу, факторингу для відстоювання національних інтересів.

Об'єктом дослідження є державна інвестиційна політика в Україні у напрямі інвестиційно-інноваційного шляху розвитку, її специфічні особливості та фактори, що її обумовлюють.

Предметом дослідження є розвиток державної інвестиційної політики в Україні. інвестиційний державний податковий фондовий бюджетний

Методи дослідження. Досягнення поставленої у дисертаційному дослідженні мети базується на системному підході до вивчення суспільних явищ, зокрема на фундаментальних положеннях об'єктивних економічних законів, теорії державного управління, методології економічного аналізу та прогнозування.

У роботі використана методологія комплексного аналізу; методи порівняння; методи трендового аналізу для дослідження тенденцій інвестування; методи аналізу та синтезу при визначенні впливу чинників на державну інвестиційну політику; методи економіко-статистичного аналізу при визначенні чинників формування інвестиційного середовища; метод наукових узагальнень - при побудові системи заходів з активізації державної інвестиційної політики.

Матеріали дослідження опрацьовано з використанням сучасних інформаційно-комп'ютерних технологій та програм.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у наступному:

уперше:

- розроблено засади створення системи державної інвестиційної політики з урахуванням специфіки конкретних регіонів і галузей (через різний рівень їхнього розвитку, різні інвестиційні потреби і можливості залучення інвестицій), що дає змогу більш детально і глибоко досліджувати і формувати структуру й основні напрямки інвестиційної політики регіону й інвестиційної політики галузі, а також визначити їхню роль у структурі багаторівневої інвестиційної політики з позиції формування ефективної системи державного управління;

удосконалено:

- наукові підходи до розробки стратегії державного регулювання інвестиційної сфери за такими напрямами: створення сприятливого загального інвестиційного клімату (з використанням макроекономічних важелів дії; мікроекономічних інструментів; заходів щодо інституційного і інфраструктурного забезпечення інвестиційного процесу); відповідності інвестицій (інноваційного компоненту, структури, об'єму, галузевої спрямованості) довгостроковим інтересам розвитку національної економіки і критеріям національної безпеки (системи державного моніторингу інвестиційної діяльності та інноваційно-технологічної експертизи інвестиційних проектів), завдяки чому очікується істотне зниження непродуктивних витрат бізнесу, розвиток здорового конкурентного середовища, формування передбаченого правового середовища;

- систему державної підтримки інвестицій на економічний розвиток України за джерелами: іноземні (дія через Національний банк або спеціально створені для цього свої установи); спеціалізовані (фінансування перспективних проектів через різні інвестиційні фонди); кредитування (шляхом активної співпраці із зарубіжними приватними комерційними й інвестиційними банками); інші кошти (через зарубіжні пенсійні фонди і страхові компанії); кошти промислових і торгових компаній; конвертація українських акцій в американські депозитарні сертифікати (ADR) або глобальні (GDR) депозитарні розписки;

дістали подальший розвиток:

- категоріальний апарат, враховуючи останні нові досягнення в науці “Державне управління”, державної інвестиційної політики шляхом уточнення змісту інвестицій як механізму забезпечення економічної стабільності в Україні та системо утворюючого елементу фінансового ринку у взаємозв'язку з факторами соціально-політичної стабільності;

- шляхи активізації державної інвестиційної політики через використання елементів селективної політики, спрямованої, в першу чергу, на підтримку пріоритетних виробництв і наукоємних технологій; створення фінансово-промислових груп, об'єднуючих банківський і промисловий капітал; розвиток лізингового підприємництва і фінансових трастових операцій; організацію цивілізованого ринку цінних паперів; залучення іноземного капіталу; стимулювання повернення українського капіталу в країну і запобігання його подальшому витоку на ґрунті практичної їх апробації в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що обґрунтовані в дисертації методичні положення, аналітичні розрахунки, оцінки та висновки можуть бути використані в державних структурах при формуванні та реалізації інвестиційної політики держави, а також внесенні змін до законодавчих актів Верховної Ради України та інших нормативно-правових документів, які регулюють інвестиційну діяльність в Україні.

Наукові напрацювання автора щодо методичних підходів до розробки стратегії державного регулювання інвестиційної сфери використані при розробці програми інноваційного та науково-технічного розвитку Запорізької області (довідка № 6-7/531 від 10.03.2009 р.); запропоновані здобувачем заходи по створенню сприятливого інвестиційного клімату через використання інституційного й інфраструктурного забезпечення інвестиційного процесу були застосовані при підготовці програми стабілізації галузі тваринництва та її розвитку у Запорізькій області (довідка № 01-21/54 від 09.05.2009 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані у навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм з курсів державного управління (довідка № 578 від 25.10.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що виносяться на захист, отримані дисертантом особисто і знайшли відображення в одноосібних працях.

Апробація результатів дисертації. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях, таких як: «Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України» (м. Харків, 2007 р.); «Актуальні проблеми економіки 2007» (м. Київ, 2007 р.); «Чинники гальмування інноваційного розвитку вітчизняних підприємств» (м. Київ, 2007 р.); «Управління інноваційно-інвестиційною діяльністю підприємств в країнах ринкової економіки» (м. Київ, 2007 р.); «Інноваційні стратегії економіки регіонів» (м. Київ, 2007 р.); «Європейські орієнтири муніципального управління» (м. Київ, 2008 р.); «Соціально - економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства» (м. Дніпропетровськ, 2008 р.); «Управління сьогодні та завтра» (м. Хмельницький, 2008 р.); «Стратегія забезпечення сталого розвитку України» (м. Київ, 2008 р.); «Проблеми економіки й управління у промислових регіонах» (м. Запоріжжя, 2008 р.); «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (м. Київ, 2008 р.).

Публікації. Основні наукові положення, висновки і пропозиції, сформульовані за результатами дослідження, відображені в 17 наукових працях загальним обсягом 4,3 друк. арк., з них 5 статей опубліковано в наукових фахових виданнях з державного управління.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 203 сторінки, що включає список використаних джерел з 260 найменувань, 8 рисунків, які займають 7 сторінок, та 4 таблиці на 3 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, мета, завдання, предмет і об'єкт дослідження, розкривається наукова новизна його положень і значущість, обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок з напрямами, програмами і темами наукових досліджень.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження державної інвестиційної політики» розглянуто сутність інвестицій як об'єкта державного регулювання економічної стабільності в Україні, розкрито основи державної інвестиційної політики у системі факторів економічного розвитку України та світовий досвід державної інвестиційної політики та можливості його використання в Україні.

Підходи до визначення поняття «інвестиції» відрізняються надто великим розмаїттям, щоб можна було дати йому єдине й вичерпне визначення. Різноманіття інвестиційних досліджень породжує проблему значних відмінностей у трактуванні самої категорії її інвестування і розмиває сутність, що веде до значного ускладнення методологічної бази і суперечливості механізмів інвестиційного стимулювання.

Слід зазначити, що і у Законодавстві України немає єдиного визначення поняття інвестицій. У Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” вказується: інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів замість коштів або майна. У Законі України “Про інвестиційну діяльність” інвестиції трактують як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Це визначення в основному відповідає міжнародному підходу щодо уявлень про інвестиційну діяльність як процес вкладення ресурсів з метою одержання прибутку в майбутньому.

А.Б. Борисов визначає інвестиції як сукупність витрат, реалізованих у формі довгострокових вкладень приватного чи державного капіталу в різні галузі національної і зарубіжної економіки з метою одержання прибутку. С.В. Мочерний розглядає інвестиції як довгострокове вкладення капіталу в підприємства різних галузей економіки. В.Я Шевчук розрізняє інвестиції за фінансовим та за економічним визначенням: за фінансовим визначенням - це всі види активів, що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу; за економічним визначенням, інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також пов'язані з ним зміни оборотного капіталу. Ширше визначення інвестиціям надає Л.Ш. Лозовський - це довгострокові вкладення капіталу у власній країні чи за кордоном у підприємства різних галузей, підприємницькі проекти, соціально-економічні програми, інноваційні проекти. Дають віддачу через значний термін після вкладення.

Проведений аналіз теоретичних і методичних засад дослідження державної інвестиційної політики виділив підходи до визначення сутності інвестицій, які розрізняють за розділами економічної науки і різними областями практичної діяльності. Так, інвестиції у макроекономіці - це частина сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва (виробничі, або фіксовані інвестиції), інвестицій у нове житло й приросту товарних запасів. Тобто інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, неспожита в поточному періоді, що забезпечує приріст капіталу в економіці. Інвестиції у теорії виробництва і в цілому у мікроекономіці, - це процес створення виробничого потенціалу (включаючи засоби виробництва, предмети праці, робочу силу). У теорії фінансів під інвестиціями розуміють придбання реальних чи фінансових активів, тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. Принципова відмінність даних категорій, з погляду розробки механізмів їхнього регулювання, полягає в тому, що капітальні вкладення, з одного боку, є інерційною і найменш динамічною формою інвестицій, що пояснюється специфікою об'єкта вкладень, а з іншого боку результат даної форми інвестування містить основні параметри рівня розвитку продуктивних сил економіки і, відповідно, визначає тенденції її зростання. На відміну від цих визначень зміст інвестицій в теорії державного управління необхідно розуміти як механізм забезпечення економічної стабільності в Україні та системо утворюючого елементу фінансового ринку у взаємозв'язку з факторами соціально-політичної стабільності. У цьому напрямі державна інвестиційна політика має виконувати регулюючу функцію, сприяти підвищенню ефективності виробництва й впливати на укріплення соціально-політичної стабільності у країні.

Найважливішим важелем впливу на підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання й економіку країни є інвестиційна політика - одна з основних складових економічної політики держави. За допомогою інвестиційної політики держава безпосередньо може впливати на зміну обсягів виробництва, на прискорення науково-технічного прогресу, на зміну структури суспільного виробництва і розв'язання багатьох соціальних проблем.

Необхідність узгодження інвестиційної політики на різних рівнях ієрархії державного управління повинна поєднуватися з урахуванням специфіки конкретних регіонів і галузей через різний рівень їхнього розвитку, різні інвестиційні потреби і можливості залучення інвестицій. Формування і реалізація інвестиційної політики на різних рівнях ієрархії являє собою комплекс регулятивних, організаційних і методологічних заходів, здійснюваних на основі цілеспрямованих і погоджених дій державного управління. Тому доцільно розглянути взаємозв'язок інвестиційної політики підприємства з інвестиційною політикою галузі (регіону), держави, а також виділити критерії, що визначають їхню взаємодію. "Зовнішнім середовищем" при формуванні інвестиційної політики підприємства є регіональна і галузева політика, що висувають критерії розвитку підприємств. У свою чергу, державна інвестиційна політика є визначальною і такою, що формує галузеву і регіональну інвестиційні політики й одночасно являє собою інтегральний ефект регіональної і галузевої інвестиційної політики. Соціально-економічна політика держави і світові глобалізаційні процеси визначають основні напрями державної інвестиційної політики. У результаті взаємодії всіх рівнів інвестиційної політики досягається сукупний ефект (ефект взаємодії). Запропонована система дає змогу більш детально і глибоко досліджувати і формувати структуру й основні напрями інвестиційної політики регіону й інвестиційної політики галузі, а також визначати їхню роль у структурі багаторівневої інвестиційної політики з позиції формування ефективної системи державного управління.

Вивчивши світовий досвід державної інвестиційної політики інших країн по виходу їх з економічної кризи, виявлено необхідність його використання для України, зокрема безконтрольна лібералізація цін привела до порушення грошового звернення, недоліку платіжних засобів, різкого зменшення інвестицій. Мало того, при цьому пропорції і рівні внутрішніх цін на українському ринку (що штучно притягаються до рівнів світового ринку) кардинально розходяться із структурою поточних і капітальних витрат, що склалася у країні (визначуваних відсталими технологіями і більшою ресурсо- і енергоємністю виробництва). Негативна ситуація, що склалася, вимагає від уряду країни швидкого уведення в економічну політику ефективного механізму регулювання цін, тобто переходу до керованого процесу лібералізації цін.

Виділено засади використання світового досвіду, зокрема країн Західної Європи і Японії, для України: відновлення системи держзамовлення; оптимальне рішення проблеми прямого централізованого державного фінансування й інвестицій; надання пільгових кредитів пріоритетним галузям і виробництвам; посилення ролі інвестиційного податкового кредиту; проведення протекціоністської політики уряду на внутрішньому і зовнішньому ринках по відношенню до вітчизняного товаровиробника; гарантії уряду під інвестиції вітчизняних й іноземних інвесторів; відновлення законних заощаджень громадян, обмеживши їх використання на час кризи тільки цілями інвестування або придбанням товарів тривалого користування вітчизняного виробництва. Із вказаних вище ключових стабілізаційних заходів підвищеної уваги вимагає сформована державою політика відносно структури цін на товари і послуги. Основні інституційні стратегії: проведення державою селективної політики, спрямованої, в першу чергу, на підтримку пріоритетних виробництв і наукоємних технологій; своєчасна і пропорційна дії інфляційних процесів, переоцінка основних фондів для відрахування до амортизаційного фонду засобів, потрібних для їх повного відтворення; створення ФПГ, об'єднуючих банківський і промисловий капітал; розвиток лізингового підприємництва і фінансових трастових операцій; організація цивілізованого ринку цінних паперів; залучення іноземного капіталу; державна підтримка і захист курсу вітчизняної валюти, заборона на використання іноземної валюти у внутрішньому обороті країни; стимулювання повернення українського капіталу в країну і запобігання його подальшому витоку, посилення державного регулювання у цій сфері.

У другому розділі - «Аналіз здійснення інвестиційної політики та її впливу на соціально - економічний розвиток України» - здійснено аналіз впливу податкової системи на розвиток державної інвестиційної політики, оцінено боргову бюджетну політику як елемент внутрішньої політики України, проаналізовано розвиток фондового ринку як фактор залучення інвестиційних ресурсів.

Податкова політика держави може і повинна бути направлена перш за все на стимулювання інвестиційної активності як основи розширеного суспільного відтворення. В цілому фіскальна політика може стимулювати виробничі інвестиції двома основними методами: шляхом зниження податкових ставок на прибуток компаній; за рахунок системи податкових пільг на інвестиції, що складається з чотирьох основних елементів: податкові кредити; податкові знижки; податкові субсидії; прискорена амортизація. Вивчення досвіду розвинених зарубіжних держав і функціонування вітчизняної економіки показує, що найбільш пільговий режим для інвесторів - це податкові субсидії, найменше пільговий - податкові кредити. За інших рівних умов чим більше збирається податків, тим більша роль держави як потенційного інвестора. Також за допомогою реформування податкової системи можна непрямим чином вплинути на багато макроекономічних показників, зокрема на темпи економічного зростання, структуру економіки і рівень інвестицій.

Загальна структура податкової системи України в цілому типова для країн з перехідною економікою: основний внесок робить податок на додану вартість, податок на прибуток і соціальні нарахування.

Податкова політика держави неефективна (про це, зокрема, свідчать зіставлення між країнами). Вона не може забезпечити досягнення мети фінансової стабілізації, а тим більше стимулювання зростання економічної активності і національного доходу.

Проведено аналіз впливу рівня оподаткування на залучення капіталу, який показав, що ключове значення мають не загальний рівень оподаткування, а можливість відходу від сплати податків при інвестуванні за кордоном і пільгове оподаткування прибутку, що інвестується. Для того, щоб відплив капіталу був невигідний, необхідно або ускладнити ухилення від сплати податків, або надати істотну інвестиційну пільгу.

Сучасна бюджетна політика цивілізованої держави орієнтується на зростання ВВП, ліквідацію бюджетного дефіциту, зниження податкового тиску і створення сприятливого клімату для активізації діяльності всіх економічних суб'єктів, у тому числі і суб'єктів інвестиційної діяльності. Вважається, що Уряд України і Національний банк України здатні забезпечити економічне зростання, а також заощадження накопиченого громадянами і юридичними особами капіталу за умови науково обґрунтованої бюджетно-податкової політики.

Одним із напрямів реструктуризації державних фінансів у період ринкової трансформації економіки і фінансової системи став розвиток системи державного запозичення. Не дивлячись на те, що неплатежі всіх видів і категорій є серйозним чинником, що дестабілізує промисловість, все таки основну частку інфляційного знецінення грошей у даний час для держав, що розвиваються, складає зростання споживчих цін на товари, вироблені всередині країни і товари, що імпортуються з-за кордону. Головною причиною вказаного зростання цін для нестабільних економічних регіонів із перехідною економікою є крупний дефіцит державних бюджетів і обтяжлива зовнішня заборгованість (платежі по іноземних кредитах і відсотках по ним).

Виявлено причини державного боргу України: знецінення вкладів населення в Ощадному банку колишнього СРСР, заборгованість із заробітної плати й інших статей фінансування з бюджету, а також заборгованість з виплат пенсій. Проведений аналіз структури видатків бюджету показав, що вони мають переважно непродуктивний характер. Основна частина позикових коштів, як і податкові та неподаткові доходи, використовується на фінансування соціальних видатків, національної оборони, утримання управлінського апарату. Це веде до того, що потреба у позикових коштах не скорочується, а зростає. Основним джерелом погашення заборгованості стають нові позики. Фактично тепер починає розвиватися система рефінансування державного боргу, що зумовлює його подальше нарощування.

Для зменшення державного боргу слід втілювати різноманітні проекти по його капіталізації (конверсія в акції українських підприємств - такий механізм вже давно застосовується в практиці приватизації країн, що розвиваються, і є крупними боржниками), боргові операції «своп» (операції по обміну акцій держпідприємств на боргові зобов'язання), схеми «офф-сет» (одна з форм зустрічної торгівлі, що припускає як обмін товарами і послугами, так і надання можливості вкладати капітал замість різного роду послуг і пільг) та інші.

В даний час в Україні спостерігається ситуація, коли неорганізований фондовий ринок превалює над організованим ринком. Представляється, що така ситуація обумовлена головним чином недосконалістю в економічній системі, відсутністю чітких механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів в цілому і функціонування фондового ринку зокрема, суперечностями приватизаційних процесів. Все це породжує різні незаконні фінансові схеми, орієнтовані на рух і концентрацію капіталу у вигляді інвестицій. Суттєвим недоліком організованого фондового ринку України є наявність великої кількості бірж, реєстраторів, зберігачів, що суперечить міжнародним стандартам. У той час як досвід європейських держав переконливо свідчить на користь централізації обігу цінних паперів на організаторах торгівлі - фондових біржах.

На жаль, позитивні тенденції розвитку вітчизняного фондового ринку в Україні не покращують інвестиційний клімат, який характеризується загалом як несприятливий. Низький рівень захисту прав інвесторів цінних паперів спричинений недосконалістю правових, регулятивних, судових механізмів їх забезпечення. Негативним чинником виступає недовіра вітчизняних інвесторів до цінних паперів і їх бажання вкладати в більш ліквідні і надійні зарубіжні цінні папери. Інвестори не зацікавлені вкладати кошти в довгострокові проекти, а тим більше, якщо їх організаторами є держава або державні суб'єкти. Тому, в умовах дефіциту інвестиційних ресурсів, необхідно ретельно визначитися із списком підприємств, запропонованих на комерційних аукціонах як об'єкти купівлі-продажу з обов'язковою вимогою - передачею на інвестиційних умовах. Інакше в державній власності залишаться тільки збиткові підприємства, а латання бюджетних “дірок” у найближчому майбутньому буде неможливе, тим більше за рахунок державного інвестування.

У третьому розділі - «Напрями удосконалення державної інвестиційної політики в Україні» - розроблено шляхи залучення іноземних інвестицій на економічний розвиток України, виявлено систему заходів з активізації державної інвестиційної політики, розроблено державні програми з підтримки фінансових трастових операцій, толлінгу, факторингу для відстоювання національних інтересів.

Необхідність у залученні іноземних інвестицій продиктована необхідністю виведення промислових підприємств на сучасний рівень. За даний період потреби в інвестиціях у даній галузі складають 353,9 мільярда гривень (33,4% загального обсягу). Найбільший знос основних фондів також спостерігається у промисловості - 276,56 мільярда гривень, або 67,3% від загального обсягу основних фондів по промисловості. Притік інвестицій у промисловість сприятиме не тільки покращенню ефективності роботи галузей, зменшенню енергоємності виробництва, а й підвищенню конкурентоспроможності промислової продукції на внутрішньому та зовнішніх ринках.

Виходячи з цього, запропоновано систему державної підтримки інвестицій на економічний розвиток України за джерелами: іноземні (дія через Національний банк або спеціально створені для цього свої установи); спеціалізовані (фінансування перспективних проектів через різні інвестиційні фонди); кредитування (шляхом активної співпраці із зарубіжними приватними комерційними й інвестиційними банками); інші кошти (через зарубіжні пенсійні фонди і страхові компанії); кошти промислових і торгових компаній; конвертація українських акцій в американські депозитарні сертифікати (ADR), що випускає банк-депозитарій в Сполучених Штатах, або глобальні (GDR) депозитарні розписки, що випускають в країнах Західної Європи для залучення інвестицій в акції іноземних компаній.

Виходячи із необхідності активізації державної інвестиційної політики, удосконалено методичні підходи до розробки стратегії державного регулювання інвестиційної сфери за такими напрямами, як: заходи по створенню сприятливого загального інвестиційного клімату; система заходів і процедур, що забезпечує відповідність інвестицій (інноваційного компоненту, структури, об'єму, галузевої спрямованості) довгостроковим інтересам розвитку національної економіки і критеріям національної безпеки.

Група заходів по створенню привабливого інвестиційного клімату будується за трьома напрямами державного регулювання із використанням:
а) макроекономічних важелів дії; б) мікроекономічних інструментів; в) заходів щодо інституційного й інфраструктурного забезпечення інвестиційного процесу. Позитивною особливістю усіх перерахованих заходів є відносна простота їх реалізації: для їх здійснення не потрібно практично ніяких фінансових ресурсів. Необхідна лише політична воля, оскільки адміністративні проблеми, як правило, доцільніше всього вирішувати адміністративними методами.

Переваги від втілення у життя вищеперелічених рекомендацій важко переоцінити: істотне зниження непродуктивних витрат бізнесу, розвиток здорового конкурентного середовища, формування передбаченого правового середовища. Це відбудеться перш за все на підвищенні привабливості фондового ринку як сфери професійного бізнесу, а отже, приведе до підвищення інвестиційної привабливості української економіки, до її стійкого зростання у перспективі через збільшення трансформаційної функції, забезпечення фінансовими ресурсами реального сектора економіки.

Система заходів і процедур, що забезпечує відповідність інвестицій довгостроковим інтересам розвитку національної економіки і критеріям національної безпеки, складається з: 1) системи державного моніторингу інвестиційної діяльності і 2) системи інноваційно-технологічної експертизи інвестиційних проектів. Успішність даної системи буде залежати від того, наскільки повною інформацією про соціально-економічний стан об'єктів інвестування володітимуть органи державної влади й інші організації, відповідальні за формування стратегії регулювання інвестицій (наприклад, саморегульовані організації на фондовому ринку).

Для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва необхідно при аналізі інноваційно-технологічного рівня інвестицій забезпечити відбір і підтримку тих проектів, які направлені на розвиток п'ятого і освоєння шостого технологічних устроїв. При аналізі інвестиційного проекту необхідно враховувати не тільки те, до якого технологічному устрою відноситься те, що передбачається у проекті устаткування, а і до якого покоління цього устрою воно відноситься. Відмінності між поколіннями визначаються технологічними особливостями основного процесу і добре відомі в кожній галузі. Слід також враховувати інноваційний рівень технологій, які покладені в основу інвестиційного проекту.

В даний час все більше комерційних банків України включає в свої послуги фінансовий траст. Цей напрям у нас поки що недостатньо добре розвинений, оскільки в українському законодавстві відсутні трастові елементи того ступеня розвитку, який закладений у зведенні законів практично будь-якої розвиненої капіталістичної держави, де використовується інститут трасту. У роботі доведено неможливість рецепції класичної конструкції трасту країнами континентальної правової системи, до яких належить й Україна, оскільки континентальна концепція права власності є концепцією „єдиного” права власності, що заперечує розуміння окремих повноважень, які утворюються внаслідок „розщеплення” як права власності. Водночас, на підставі порівняльно-правового аналізу поширених в таких країнах довірчих конструкцій, зроблено висновок про можливість застосування окремих елементів довірчої власності без структурної перебудови континентального підходу до регламентації права власності, зокрема пропонується спільне використання інституту довірчої власності й інституту довірчого управління, що збагатило б економічні механізми по управлінню активами фізичних і юридичних осіб, розширило б підприємницьку практику.

Однією із тимчасово ефективних схем зовнішньоекономічних зв'язків для українських підприємств у кризових умовах може стати толлінг. В Україні ті промислові і торгові підприємства, які пропонують своїм покупцям відстрочення платежу, постійно стикаються із проблемами в управлінні наростаючою заборгованістю.

Ефективним рішенням управління заборгованістю є факторинг. На жаль, в Україні належного розповсюдження він поки ще не отримав. Основна причина цього полягає в тому, що за українськими законами факторингом можуть займатися тільки банки, багато хто з яких вважає дуже складною схему управління з високим при цьому ризиком, значною трудомісткістю операцій, що проводяться. Позначається на їх думці і відсутність загальновизнаних єдиного законодавчого акту, що має регулювати факторингові відносини, технологій, апробованих у вітчизняних умовах. .Оскільки в Україні відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював факторингову діяльність, ускладнюється практика запровадження факторингу, використовується передплата та майже повністю відсутній комерційний кредит.

Виходячи з цього, запропоновано виключити із законодавства України всі положення, які намагаються регулювати відносини факторингу як такі, що пов'язані із спеціальним поіменованим договором і прийняти єдиний законодавчий акт, який би регулював факторингову діяльність.

ВИСНОВКИ

У дисертації розв'язано важливе наукове питання розвитку державної інвестиційної політики України шляхом теоретичного обґрунтування і розробки практичних рекомендацій у напрямі активізації державної інвестиційної політики та наближення її до ринкових умов. За результатами дисертаційного дослідження сформульовані такі висновки.

1. Аналіз досліджень науковців у сфері інвестиційної політики свідчить про необхідність розроблення засад ефективного розвитку державної інвестиційної політики та аналізу її впливу на соціально-економічний розвиток України, оскільки цьому питанню приділено недостатньо уваги, переважно розглядається державна інвестиційна політика у системі факторів економічного розвитку України. Це зумовлює необхідність подальших досліджень у напрямі вдосконалення державної інвестиційної політики в Україні.

На основі проведеного аналізу теоретичних і методичних засад дослідження державної інвестиційної політики виділено підходи до визначення сутності інвестицій, які розрізняють за розділами економічної науки і різними сферами практичної діяльності. Так, інвестиції у макроекономіці є частиною сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва (виробничі, або фіксовані інвестиції), інвестицій у нове житло й приросту товарних запасів. Інвестиції у теорії виробництва, і в цілому у мікроекономіці є процесом створення виробничого потенціалу (включаючи засоби виробництва, предмети праці, робочу силу). У теорії фінансів під інвестиціями розуміють придбання реальних чи фінансових активів, тобто ними є сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. На відміну від цих визначень зміст інвестицій у теорії державного управління необхідно розуміти як механізм забезпечення економічної стабільності в Україні та системо утворюючого елементу фінансового ринку у взаємозв'язку з факторами соціально - політичної стабільності.

2. Визначено, що необхідність узгодження інвестиційної політики на різних рівнях ієрархії державного управління повинна поєднуватися з урахуванням специфіки конкретних регіонів і галузей через різний рівень їхнього розвитку, різні інвестиційні потреби і можливості залучення інвестицій. Формування і реалізація інвестиційної політики на різних рівнях ієрархії являє собою комплекс регулятивних, організаційних і методологічних заходів, здійснюваних на основі цілеспрямованих і погоджених дій державного управління.

Тому інвестиційна політика підприємства безпосередньо пов'язана з інвестиційною політикою галузі (регіону), держави. "Зовнішнім середовищем" при формуванні інвестиційної політики підприємства є регіональна і галузева політики, що висувають критерії розвитку підприємств. У свою чергу, державна інвестиційна політика є визначальною і такою, що формує галузеву і регіональну інвестиційну політики й одночасно являє собою інтегральний ефект регіональної і галузевої інвестиційної політики. Соціально-економічна політика держави і світові глобалізаційні процеси визначають основні напрямки державної інвестиційної політики. У результаті взаємодії всіх рівнів інвестиційної політики досягається сукупний ефект (ефект взаємодії). Запропонована система дає можливість більш детально і глибоко досліджувати і формувати структуру й основні напрямки інвестиційної політики регіону й інвестиційної політики галузі, а також визначити їхню роль у структурі багаторівневої інвестиційної політики з позиції формування ефективної системи державного управління.

3. Виявлено необхідність дослідження світового досвіду державної інвестиційної політики інших країн по виходу з економічної кризи та його використання для України. Негативна ситуація, що склалася, вимагає від уряду України швидкого введення в економічну політику ефективного механізму регулювання цін. Виходячи з цього, запропоновано використовувати певні засади світового досвіду в економіці України: активізація державної інвестиційної політики через проведення державою селективної політики, направленої в першу чергу на підтримку пріоритетних виробництв і наукоємних технологій; створення фінансово-промислових груп, об'єднуючих банківський і промисловий капітал; розвиток лізингового підприємництва і фінансових трастових операцій; організацію цивілізованого ринку цінних паперів; залучення іноземного капіталу; стимулювання повернення українського капіталу в країну і запобігання його подальшому витоку.

4. Проаналізовано вплив податкової системи на розвиток державної інвестиційної політики, внаслідок чого виявлено основні методи, якими податкова політика може стимулювати виробничі інвестиції: зниження податкових ставок на прибуток компаній; запровадження системи податкових пільг на інвестиції, що складається з таких основних елементів, як: податкові кредити; податкові знижки (відстрочення); податкові субсидії; прискорена амортизація. Проведений аналіз впливу рівня оподаткування на залучення капіталу показав, що ключове значення мають не загальний рівень оподаткування, а можливість відходу від сплати податків при інвестуванні за кордоном і пільгове оподаткування прибутку, що інвестується. Для того щоб відплив капіталу був невигідний, необхідно або ускладнити ухилення від сплати податків, або надати істотну інвестиційну пільгу.

5. Оцінено боргову бюджетну політику та фондовий ринок як фактор залучення інвестиційних ресурсів і виявлено, що в умовах різкого зниження обсягів ВВП відбулося таке ж різке звуження дохідної бази бюджету, що не могло супроводжуватися адекватним зменшенням витрат бюджету. Об'єктивно виникла необхідність використання державних позик як одного з джерел фінансування бюджету. Для зменшення державного боргу слід втілювати різноманітні проекти по його капіталізації, боргові операції «своп», схеми «офф-сет».

6. Визначено, що український фондовий ринок знаходиться на стадії інтеграції. Банками й іншими крупними інвесторами активно упроваджується комбінований механізм звернення різних фінансових інструментів. Суттєвим недоліком організованого фондового ринку України є наявність великої кількості бірж, реєстраторів, зберігачів, що суперечить міжнародним стандартам. У той час як досвід європейських держав переконливо свідчить на користь централізації обігу цінних паперів на організаторах торгівлі - фондових біржах.

Позитивні тенденції розвитку вітчизняного фондового ринку в Україні не покращують інвестиційного клімату, який характеризується загалом як несприятливий. Низький рівень захисту прав інвесторів цінних паперів спричинений недосконалістю правових, регулятивних, судових механізмів їх забезпечення. Негативним чинником виступає недовіра вітчизняних інвесторів до цінних паперів і їх бажання вкладати в більш ліквідні і надійні зарубіжні цінні папери. Інвестори не зацікавлені вкладати кошти в довгострокові проекти, а тим більше, якщо їх організаторами є держава або державні суб'єкти. Тому в умовах дефіциту інвестиційних ресурсів, необхідно ретельно визначитися із списком підприємств, запропонованих на комерційних аукціонах як об'єкти купівлі-продажу з обов'язковою вимогою - передачею на інвестиційних умовах.

7. Доведено, що значні ризики у вітчизняній економіці та несприятливі умови державної політики не стимулюють залучення прямих іноземних інвестицій, позбавляють країну можливостей ув придбанні сучасних технологій, новітнього досвіду у сфері управління. Виходячи з цього, запропоновано засади державного регулювання інвестицій в економіку України за джерелами: прямі інвестиції з іноземних держав, що діють через Національний банк або спеціально створені для цього свої установи; кошти інвестиційних фондів, які спеціалізуються на фінансуванні перспективних проектів; довгострокові кредити зарубіжних приватних комерційних й інвестиційних банків; кошти зарубіжних пенсійних фондів і страхових компаній; засоби промислових і торгових компаній; інвестиції через конвертацію українських акцій в американські депозитарні сертифікати (ADR) або глобальні (GDR) депозитарні розписки.

8. Виходячи з необхідності активізації державної інвестиційної політики, в дисертації удосконалено методичні підходи до розробки стратегії державного регулювання інвестиційної сфери за такими напрямами як: заходи по створенню сприятливого загального інвестиційного клімату (з використанням макроекономічних важелів дії; мікроекономічних інструментів; заходів щодо інституційного й інфраструктурного забезпечення інвестиційного процесу); система заходів і процедур, що забезпечує відповідність інвестицій (інноваційного компоненту, структури, об'єму, галузевої спрямованості) довгостроковим інтересам розвитку національної економіки і критеріям національної безпеки. Завдяки цьому очікується наступне: істотне зниження непродуктивних витрат бізнесу, розвиток здорового конкурентного середовища, формування передбаченого правового середовища. Це відбудеться перш за все на підвищенні привабливості фондового ринку як сфери професійного бізнесу, а отже, приведе до підвищення інвестиційної привабливості української економіки, до її стійкого зростання у перспективі завдяки збільшенню трансформаційної функції, забезпеченню фінансовими ресурсами реального сектора економіки.

9. Розроблено державні програми з підтримки фінансових трастових операцій, толлінгу, факторингу для відстоювання національних інтересів. Зокрема, доведено неможливість рецепції класичної конструкції трасту країнами континентальної правової системи, до яких належить й Україна. Оскільки континентальна концепція права власності є концепцією „єдиного” права власності, то це заперечує розуміння окремих повноважень, які утворюються внаслідок „розщеплення” як права власності. Водночас на підставі порівняльно-правового аналізу поширених в таких країнах довірчих конструкцій зроблено висновок про можливість застосування окремих елементів довірчої власності без структурної перебудови континентального підходу до регламентації права власності. Так, зокрема пропонується спільне використання інституту довірчої власності й інституту довірчого управління, що збагатить економічні механізми по управлінню активами фізичних і юридичних осіб, розширить підприємницьку практику.

Оскільки в Україні відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював факторингову діяльність, ускладнюється практика запровадження факторингу, у розрахунках використовується попередня оплата та майже повністю відсутній комерційний кредит. Виходячи з цього, запропоновано виключити із законодавства України всі положення, які намагаються регулювати відносини факторингу як такі, що пов'язані із спеціальним поіменованим договором, і прийняти єдиний законодавчий акт, який би регулював факторингову діяльність.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кармазіна Н. В. Інноваційний менеджмент в системі стратегічного управління підприємством / Н. В. Кармазіна // Інвестиції : практика та досвід. - 2007. - № 15. - С. 19-21.

2. Кармазіна Н. В. Інноваційна діяльність як об'єкт державного управління / Н. В. Кармазіна // Наук. вісник Академії муніц. управління : Серія “Управління” [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка]. Вип. 2(8). Державне управління та місцеве самоврядування. - К. : ВПЦ АМУ, 2009. - С. 189-199.

3. Кармазіна Н. В. Інноваційна політика як складова сучасної соціально-економічної політики держави / Н. В. Кармазіна // Наук. вісник Академії муніц. управління : Серія “Управління” [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка]. Вип. 3(9). Державне управління та місцеве самоврядування. - К. : ВПЦ АМУ, 2009.- С. 195-203.

4. Кармазіна Н. В. Системний підхід в управлінні інвестиційною сферою регіону / Н. В. Кармазіна // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління «Державне регулювання розвитку країни, регіону, галузі» : Серія «Державне управління». [зб. наук. пр.]. Т. ІХ. Вип. 114. - Донецьк : ДонДУУ, 2008.- С. 249-251.

5. Кармазіна Н. В. Управління інвестиційним процесом в умовах ринкової системи господарювання / Н. В. Кармазіна // Науковий вісник Академії муніц. управління : Серія «Управління» [зб. наук. пр.] / [За заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка]. Вип. 1 (7). Державне управління та місцеве самоврядування. - К.: ВПЦ АМУ, 2009.- С. 170-177.

6. Кармазіна Н. В. Управління інноваційно-інвестиційною діяльністю підприємств в країнах ринкової економіки / Н. В. Кармазіна // Наук. вісник Академії муніц. управління : Серія “Економіка” [зб. наук. пр.]. Вип. 5. - К. : ВПЦ АМУ, 2008. - С. 308-318.

7. Кармазіна Н. В. Аналіз особливостей управління інвестиційним процесом в умовах ринку / Н. В. Кармазіна // Фінансово-бюджетна політика в контексті соціального розвитку регіонів : міжнар. наук.-практ. конф., 10-20 березня 2009 р. : тези допов. 2 т.- Дніпропетровськ, ДДФА, 2009. - Т ІІ. - С.88-89.

8. Кармазіна Н. В. Визначення стратегії інноваційної діяльності / Н. В. Кармазіна // Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства» : міжнар. наук.-практ. конф., 21 берез. 2008 р. : тези допов. : 2 т. - Дніпропетровськ, ДДФА 2008. ? Т І.- С. 185-186.

9. Кармазіна Н. В. Державне та регіональне управління інвестиційними процесами / Н. В. Кармазіна // Стратегія забезпечення сталого розвитку України : міжнар. наук.-практ. конф., 20 травня 2008 р. : тези допов. 3 ч. - К. : РВПС України НАН України,- К., 2008. - Ч.3. - С. 161-162.

10. Кармазіна Н. В. Державний захист національної економіки в процесі залучення іноземних інвестицій / Н. В. Кармазіна // Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні : міжнар. наук.-практ. конф., 23-24 жовтня 2008 р. : тези допов.: 3 ч. -К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч.2. - С.252-253.

11. Кармазіна Н. В. Завдання інвестиційної політики держави / Н. В. Кармазіна // Інвестиційна складова сталого розвитку регіону : наук.-практ. конф., 10 грудня 2008 р. : тези допов. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2009. - С.81-83.

12. Кармазіна Н. В. Конкурентоспроможність інноваційних процесів в промисловості / Н. В. Кармазіна // Управління сьогодні та завтра : міжнар. управлінський форум, 15-16 трав. 2008 р. : Університетські наукові записки : Часопис Хмельницького університету управління та права. - Хмельницький, 2008. ? № 3 (ІІ) спецвипуск. - С. 311-312.