Примушування давати показання: кримінально-правові та кримінологічні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

УДК 343.98 (043.3)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРИМУШУВАННЯ ДАВАТИ ПОКАЗАННЯ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Кончаковська Валентина

Василівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті політології та права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

Шестопалова Людмила Миколаївна,

Академія управління МВС Міністерства внутрішніх справ України, вчений секретар вченої ради

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Мартиненко олег анатолійович, Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС МВС України, начальник;

кандидат юридичних наук Нерсесян Армен Сабірович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, молодший науковий співробітник відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

Захист відбудеться „17” грудня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.732.01 в Державному науково-дослідному інституті МВС України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державного науково-дослідного інституту МВС України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

Автореферат розісланий „__” листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.М. Шопіна1

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У процесі становлення України як демократичної, соціальної, правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, проблема дотримання прав і свобод людини набуває дедалі більшої актуальності. Нині людина не почувається достатньо захищеною від правопорушень, особливо у випадку набуття статусу потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, а також свідка, оскільки нерідко стає об'єктом протиправного посягання, в тому числі з боку осіб, які провадять дізнання і досудове розслідування злочинів, представляють державу й у зв'язку з покладеними на них обов'язками покликані захищати гарантовані Конституцією України права, свободи та законні інтереси людини.

Зазначене й обумовило прийняття значної кількості внутрішньодержавних нормативних актів і ратифікацію міжнародних правових норм, які захищають основні права і свободи людини та забороняють примушування до певних дій, знущання, катування. Імплементувавши положення низки міжнародних нормативних актів, Україна взяла на себе зобов'язання забезпечити розгляд усіх фактів катувань відповідно до законодавства про кримінальну відповідальність (ст. 4 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання). З метою виконання цих зобов'язань до Кримінального кодексу України (далі - КК) внесено нову норму ст. 127 „Катування”. Змінами 2005 р. передбачено відповідальність спеціального суб'єкта, яким визначено працівника правоохоронного органу, у 2008 р. - змінено на службову особу, а в 2009 р. - взагалі скасовано відповідальність спеціального суб'єкта за цим складом, що не сприяє посиленню кримінально-правового захисту особи. Загалом стан розв'язання проблеми щодо примушування, знущання, які супроводжувалися катуванням, в Україні залишається складним.

За повідомленнями Уповноваженого Верховною Радою України (далі - ВР України) з прав людини, опублікованими в останній спеціальній доповіді „Стан дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини”, 30 % усіх осіб, узятих під варту, є жертвами катувань, а щороку вчиняється від 1053 (у 2007 р.) до 1380 (у 2008 р.) таких фактів. За даними соціологічних опитувань щодо розповсюдженості незаконного насильства в ході затримання ця цифра складає близько 600 тис. осіб на рік. Крім того, кількість звернень до Уповноваженого ВР України з прав людини і правозахисних організацій з приводу захисту від жорстокого поводження та знущання збільшується з кожним роком, у той час, коли кримінальні справи, порушені стосовно працівників правоохоронних органів за ознаками цих складів злочинів, вимірюються одиницями. За інформацією Департаменту інформаційних технологій МВС України, у 2004 р. за ст. 373 порушено лише 3 кримінальні справи, у 2005 р. - 2, у 2006 р. - 2, у 2007 р. - 1, у 2008 і 2009 рр. - 0. За цей же період за ст. 127 КК органами прокуратури стосовно працівників органів внутрішніх справ (далі - ОВС) порушено 16 кримінальних справ. Відповідно до інформації Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) за вказаний період засуджено за ст. 373 КК 2 особи. Це дозволяє зробити висновок про латентність злочинів, вчинених працівниками органів дізнання і досудового слідства. Тому потребує вивчення система причин, що зумовлюють вчинення дізнавачами та слідчими примушування давати показання, фактори того, що ст. 373 „не працює”, а також обґрунтування необхідності виявлення таких латентних злочинів і протидія ним.

Розгляд питання захисту від примушування давати показання, катувань, жорстокого поводження з людиною і профілактики таких злочинів здійснювали у своїх дослідженнях С.Р. Багіров, М.І. Бажанов, А.П. Бущенко, Л.А. Дорош, О.С. Горелик, О.М. Ігнатов, Я.М. Кульберг, К.Б. Левченко, Л.В. Лобанова, О.А. Мартиненко, М.М. Мінаєв, А.А. Музика, В.І. Осадчий, В.М. Попович, М.Ф. Романов, А.М. Черноусов, А.І. Чучаєв, Н.М. Ярмиш та інші. Водночас, у зв'язку з неодноразовим внесенням змін і доповнень до ст. 373 і 127 КК, праці зазначених науковців певною мірою втратили актуальність, хоч і становлять науковий інтерес.

У зв'язку з тим, що примушування давати показання нерідко супроводжується катуванням, ст. 373 КК потребує наукового кримінально-правового аналізу і з'ясування відповідності міжнародним нормативним актам, з огляду на неможливість виконання міжнародних зобов'язань у частині забезпечення розгляду всіх фактів катувань відповідно до законодавства про кримінальну відповідальність. Викладене обґрунтовує актуальність проблеми і зумовлює обрання дисертантом теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як планове дослідження в рамках науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова за напрямом „Дослідження проблем гуманітарних наук” (ініціативна тематика; протокол № 5 засідання Вченої ради університету від 27 січня 2005 р.).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова 1 лютого 2007 р. (протокол № 6) та включена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2007 р.) (Національна академія правових наук України, 2008).

Питання, що розглядаються в роботі, мають практичне значення для реалізації завдань Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, Концепції реформування кримінальної юстиції України від 8 квітня 2008 р., рішення Ради національної безпеки і оборони України „Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення причин вчинення примушування давати показання, з'ясування правових колізій на основі кримінально-правової характеристики суспільно небезпечних діянь, передбачених ст. 373 КК, а також розроблення комплексу заходів запобігання таким злочинам.

Для досягнення поставленої мети дисертант ставить такі завдання:

- розглянути історичні витоки застосування примушування до певних дій, що суперечать волі особи, у т.ч. давати показання, катування; іноземний та вітчизняний досвід боротьби з катуваннями у процесі становлення і розвитку прав людини;

- проаналізувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 373 КК;

- відмежувати примушування давати показання від злочинів із суміжними складами, дослідити санкції ст. 373 КК і суміжних складів злочинів на предмет їх відповідності тяжкості діяння та наслідків, внести відповідні пропозиції до законодавства про кримінальну відповідальність України;

- дослідити стан проблеми примушування давати показання в Україні;

- скласти кримінологічний портрет особи злочинця, що вчинив досліджуване діяння;

- дослідити та систематизувати детермінанти вчинення незаконних дій з боку осіб, які провадять дізнання або досудове слідство, та з'ясувати чинники, що впливають на вчинення злочинних діянь органами дізнання і досудового слідства, які містять ознаки жорстокості, знущання і насильства в установах для попереднього ув'язнення;

- запропонувати систему заходів запобігання примушуванню давати показання з метою мінімізації цих протиправних діянь.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням судочинства слідчим і дізнавачем.

Предметом дослідження є примушування давати показання як кримінально-правове та кримінологічне явище.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є загальнонаукові та спеціально-наукові методи. За допомогою спеціально-юридичного методу проаналізовано міжнародні та внутрішньодержавні нормативно-правові акти, що забороняють знущання, насильство, катування. На основі історичного методу досліджено розвиток міжнародного і національного законодавства щодо захисту прав людини від примушування давати показання (підрозділ 1.1.). Порівняльний метод дозволив встановити відмінності між ст. 373 і суміжними складами злочинів (ст. 126, 127, 364 і 365 КК) (підрозділ 1.2.3.), а також відмежування дефініцій, які визначені у диспозиціях зазначених статей (підрозділ 1.2.). За допомогою формально-логічного методу сформульовано й обґрунтовано низку важливих висновків. Метод анкетування дозволив вивчити думку громадськості та працівників ОВС щодо стану проблеми, що досліджується. З метою уточнення понятійного апарату на основі методу термінологічного аналізу дисертантом уточнено таку дефініцію, як дискримінація у кримінальному праві (підрозділ 1.2.). Статистичний метод використовувався при вивченні й аналізі статистики МВС України, ДСА, територіального управління ДСА України в м. Києві, Державного департаменту України з питань виконання покарань (розділ 2). За допомогою аксіологічного методу обґрунтовано значення професійного правового виховання та психологічної роботи, самонавчання працівників правоохоронних органів з метою підвищення знань, поваги до закону, прав, свобод людини, значення моральних і культурних цінностей (розділ 3).

Емпіричну базу дослідження становлять норми чинного законодавства України, міжнародно-правові документи, офіційна статистика МВС України, ДСА, територіального управління ДСА України в м. Києві; результати вивчення архівних справ (33,3 % від порушених) і статистичної інформації судів України щодо примушування давати показання, катування в правоохоронних органах; результати анкетування 1140 респондентів, із них: 600 громадян (різного віку, професій, рівня освіти, статі) і 540 працівників ОВС у західному (Закарпатській, Хмельницькій областях), східному (Харківській області), північному (Чернігівській області), південному (Миколаївській, Одеській областях) і центральному (Житомирській, Київській областях та м. Києві) регіонах України; доповіді Уповноваженого ВР України з прав людини, відомості правозахисних організацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших наукових досліджень проблеми примушування давати показання, що здійснено на основі інтегративних методів, в тому числі кримінально-правового аналізу елементів складу злочину за ст. 373 і катування, а також розроблено систему заходів запобігання цим злочинам.

До основних положень наукової новизни дослідження слід віднести:

уперше:

- обґрунтовано доцільність і необхідність зміни назви розділу XVIII КК „Злочини проти правосуддя” на „Злочини проти судочинства”, а також запропоновано виділити в ньому чотири підрозділи: 1) XVIII-А „Злочини проти судочинства на стадії досудового розслідування”; 2) XVIII-Б „Злочини проти правосуддя”; 3) XVIII-В „Злочини проти порядку виконання судових рішень”; 4) XVIII-Г „Злочини, що перешкоджають порядку виконання функцій захисника”;

- обґрунтовано необхідність аутентичного тлумачення дій, які слід вважати примушуванням давати показання;

- запропоновано дії, передбачені ч. 2 ст. 373 КК, вважати такими, що містять ознаки катування, з огляду на те, що примушування давати показання нерідко супроводжується катуванням і з метою виконання міжнародних зобов'язань, в частині забезпечення розгляду всіх фактів катувань відповідно до законодавства про кримінальну відповідальність;

- внесено пропозиції щодо вдосконалення ст. 373 КК, що виключить можливість кваліфікації насильства, знущання, катування за суміжними складами злочинів;

- розроблено періодизацію етапів створення законодавства щодо захисту прав людини від насильства, катування на міжнародному і національному рівнях;

- у зв'язку з внесенням змін до ст. 127 КК проаналізовано зміст кваліфікуючої ознаки „з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості” в контексті обґрунтування її доцільності. Доведено, що поняття „дискримінація” охоплює значну кількість сфер протиправного посягання. З метою уникнення переобтяження законодавства не слід дублювати положення однієї статті в декількох частинах, акцентуючи увагу на окремих об'єктах протиправного посягання. Ксенофобія, мізантропія, расизм, антисемітизм тощо - дискримінація в широкому значенні, а дискримінація расова, за релігією, національністю тощо - у вузькому;

удосконалено:

- визначення об'єкта злочину, передбаченого ст. 373 КК (соціальні цінності, що забезпечують законний порядок здійснення судочинства і отримання доказів у ході розслідування злочину, а також права, свободи, інтереси особи, яка може бути допитана на законних підставах);

- класифікацію детермінант вчинення незаконних діянь з боку осіб, які провадять дізнання або досудове слідство;

набуло подальшого розвитку:

- обґрунтування необхідності посилення правового та матеріального захисту прав на житло, достатнього життєвого рівня для себе і своєї сім'ї, охорони здоров'я, медичної допомоги та медичного страхування працівників правоохоронних органів з метою усунення причин вчинення ними насильницьких злочинів з корисливих мотивів, у т.ч. за ст. 373 КК;

- розуміння терміну „дискримінація” у межах ст. 127 КК;

- систематизація детермінант вчинення незаконних діянь з боку осіб, які провадять дізнання або досудове слідство;

- система заходів запобігання вчиненню насильницьким злочинам (ст. 373 КК), вчиненими дізнавачами та слідчими.

Практичне і теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення і практичні результати є внеском у кримінологію та науку кримінального права та можуть бути використані у:

- науково-дослідній роботі із зазначеної проблематики;

- навчальному процесі вищих навчальних закладів за спеціальностями юридичного спрямування при вивченні таких дисциплін, як „Кримінальне право України. Особлива частина”, „Кримінологія”, спецкурсів з дотримання прав людини, а також при підготовці підручників, навчальних посібників (Акт впровадження результатів дисертаційної роботи у навчальний процес Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова № 468/10 від 25.01.2010 р.);

- правотворчості (запропоновані в роботі зміни можуть стати основою для вдосконалення чинного законодавства України); основні результати використані при підготовці проекту Закону України „Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України” (щодо криміналізації злочину катування стосовно матеріально залежних осіб), зареєстрованого за № 4754 від 2 липня 2009 р. (Акт про впровадження результатів дисертаційної роботи у законотворчу діяльність від 3 липня 2009 р. № 117);

- правоохоронній діяльності (Акт впровадження результатів дисертаційної роботи в управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС МВС України від 19 лютого 2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертації, які виносяться на захист, були оприлюднені на восьми міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях: IX Всеукраїнській науково-практичній конференції „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (Тернопіль, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (Тернопіль, 2008), III Міжнародній науково-практичній конференції „Від громадянського суспільства - до правової держави” (Харків, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Права людини у філософському, політологічному, соціологічному та правовому вимірах” (Харків, 2008), Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Сьомі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції „Управлінські, правові та психологічні аспекти запобігання масовим порушенням громадського порядку і проявам тероризму” (Київ, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 11 одноосібних публікаціях, п'ять з яких надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, і шести тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Робота загальним обсягом 244 сторінки (основний текст - 186 сторінок) складається зі вступу, трьох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел на 21 сторінці, що включає 221 найменування, і 6 додатків на 34 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтована актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовані мета і завдання, визначено об'єкт і предмет дослідження, методи, наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про практичне впровадження результатів дослідження й апробацію їх на конференціях і публікації у фахових виданнях.

Перший розділ „Кримінально-правова характеристика примушування давати показання” складається з двох підрозділів, у яких досліджено історію поширення допиту з тортурами, тлумачення поняття „катування” у національних і міжнародних правових актах, еволюцію законодавства щодо захисту прав людини від примушування. На основі вивчених об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину відмежовано примушування давати показання від злочинів із суміжними складами.

У підрозділі 1.1. „Кримінальна відповідальність за примушування давати показання: соціальна обумовленість і генезис” на основі вивченої законодавчої бази на міжнародному та національному рівнях дисертантом розроблено періодизацію етапів створення законодавства щодо захисту людини від примушування до певних дій, катувань, насильства, в основу якої покладено базові правові акти, що відіграли важливу роль у становленні та їх захисті. Класифікація включає три періоди: початковий (до 1948 р.), основний (повоєнний) (1948-1993 р.) і сучасний (з 1993 р.).

Підрозділ 1.2. „Кримінально-правові ознаки примушування давати показання” присвячено кримінально-правовій характеристиці примушування давати показання. Розглядаючи елементи складу злочину (ст. 373), дисертант поставив за мету дослідити об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочину катування (ст. 127), оскільки у 2008 р. було внесено до ч. 2 ст. 373 („ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою...”) зміни „… за відсутності ознак катування…”, а з 2005 р. до листопада 2009 р. у ст. 127 передбачалася кваліфікуюча ознака - вчинення катування службовою особою.

На основі аналізу понять „правосуддя” і „судочинство” дисертантом доведено, що назва розділу XVIII КК потребує уточнення, оскільки вона вужче, ніж суспільні відносини, на які посягає злочинець, вчиняючи діяння, передбачені статтями, які забороняють дії, об'єднані в цьому розділі.

Підтримано позицію науковців, які виступають за відсутність безпредметних злочинів, вказуючи на те, що в одних складах предмет введений як обов'язковий, а в інших - лише мається на увазі. Зважаючи на це, класифіковано предмети злочинів на явні та приховані і зазначено, що задля з'ясування прихованого предмету при кваліфікації злочину слід враховувати мету вчинення незаконного діяння. Отже, ст. 373 містить прихований предмет, оскільки є матеріальний еквівалент майну або вигода (інформація, заради якої вчиняється злочин).

Аналізуючи класифікацію спеціальних суб'єктів Г.М. Борзенкова, дисертантом відмічено її як найбільш вдалу та повну і зроблено спробу її уточнення. Характеризуючи відносини суб'єкта досліджуваного злочину і потерпілого, встановлено, що до жодної з підгруп класифікації такі відносини не входять. Тому другу групу (службові відносини) запропоновано назвати відносинами у сфері службової діяльності, до якої можна відносити й особу, від якої потерпілий перебуває у службовому підпорядкуванні (керівник і підлеглий), і відносини, в які вступають потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений із дізнавачем і слідчим.

Порівняльний аналіз поняття „насильство” у ст. 373 і ч. 2 ст. 365 КК дозволив зробити висновок про їх збіг. Зміни КК від 2008 р., які доповнили ч. 2 ст. 373 словами „за відсутності ознак катування”, з практичної точки зору є недоведеними і зайвими, оскільки вчинити „незаконні дії” (ст. 373), „насильство і знущання” (ст. 365) неможливо, не вчинивши катування. До того ж мета також присутня у суб'єкта злочину за ст. 373, а наявність однієї зі спеціальних цілей, передбачених ст. 127, є основною ознакою, що відрізняє катування від злочинів із суміжним складом.

Що стосується санкцій, дисертант не поділяє позицію К.В. Катеринчук, яка пропонує, з метою усунення недоліків ст. 365 КК, збільшити санкцію і вилучити ст. 373 і 126 з КК, що в майбутньому не дасть особі, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, можливості обирати між ст. 127 і ст. 373 КК. Аргументуючи тим, що законодавець, приймаючи правові акти, не може зважати на те, чим буде керуватися орган судової влади при винесенні вироку: чи буде він обирати між ст. 127 і 365 (або іншими статтями) КК, оскільки в останній менша санкція, а передбачає, що буде судити за законом, відповідно до норм, що повною мірою відповідають суспільній небезпеці вчиненого.

Другий розділ „Кримінологічна характеристика примушування давати показання” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Стан проблеми примушування давати показання в Україні” на підставі аналізу статистичних даних визначено стан проблеми примушування давати показання в Україні.

За інформацією МВС України у 2007 р. порушено за ст. 127/373 КК 56/1 кримінальну справу, у 2008 р. - 70/0, у 2009 р. - 63/0. Якщо за цей же період до Уповноваженого ВР України з прав людини з приводу катувань, жорстокого та нелюдського поводження надійшло 1428 звернень (2007 р.), а в 2008 р. - 1922 (2008 р.) (згідно з виступом Уповноваженого ВР України з прав людини 24 червня 2009 р.). Відповідно до результатів проведеного дисертантом опитування встановлено, що 61 % працівників ОВС у своїй професійній діяльності застосовують незаконне насильство, 39 % - не застосовують. При цьому серед тих, хто застосовує - 56 % респондентів застосовують психічне насильство, 23 % - фізичне, 21 % - психічне і фізичне. Тож наявні цифри характеризують штучну латентність досліджуваного злочину.

Підрозділ 2.2. „Особа злочинця у суспільно небезпечних діяннях, що містять ознаки примушування давати показання” присвячений розгляду соціально-демографічних ознак, кримінально-правовій характеристиці, морально-психологічним якостям особи злочинця, а також способам вчинення насильства, які дозволили створити портрет особи злочинця досліджуваного діяння. При цьому за основу бралися порушені кримінальні справи у 2003-2009 рр., справи, розглянуті судами України за ст. 373 і 127 КК й результати проведеного дисертантом анкетування.

У підрозділі 2.3. „Причини та умови вчинення незаконних дій з боку осіб, які провадять дізнання або досудове слідство, що містять ознаки примушування давати показання” досліджено причини порушення законності органами дізнання і досудового слідства. До основних відносимо причини, що можуть впливати на протиправну поведінку працівників правоохоронних органів взагалі та службових осіб, які провадять дізнання та досудове слідство (соціальні, економічні, політичні, правові) і причини, що зумовлюють вчинення злочинів при провадженні досудового слідства та дізнання: корисливі мотиви; особисті інтереси та властивості характеру; причини, зумовлені специфікою і завданнями, які покладаються на органи дізнання і досудового слідства.

Розділ третій „Запобігання примушуванню давати показання” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Загальносоціальні заходи запобігання примушуванню давати показання” запропоновано заходи запобігання досліджуваному явищу на загальносоціальному рівні.

Пропонується створення схеми матеріального заохочення працівників правоохоронних органів, а саме: розробка державної програми соціального захисту правоохоронців, прийняття відповідних правових актів щодо адекватного фінансування, яке б реально забезпечило передбачені конституційні гарантії (право на житло, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, заробітна плата з урахуванням небезпеки, якій піддається працівник, надання належної медичної допомоги; забезпечення санаторно-курортним лікуванням і відпочинком); заборона звуження соціальних гарантій. злочин примушування показання незаконний

З метою підсилення ефективності Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” запропоновано: встановити реальні строки усунення причин, що стали предметом позову до ЄСПЛ, залежно від необхідності фінансування, розробки чи приведення у відповідність нормативних актів, установ тримання людей в умовах позбавлення свободи не тільки на законодавчому рівні, а й з подальшою реалізацією задекларованого, після чого зобов'язати Україну звітуватися на міжнародному рівні про вжиті заходи на загальному та індивідуальному рівнях. Крім того, пропонується систематизувати позовні вимоги до ЄСПЛ за предметом позову та визначити механізми їх усунення, щоб суми моральної і матеріальної шкоди, що виплачуються з Держбюджету України, спрямувати на усунення причин предметів позовів, оскільки це економічно доцільніше, ніж відшкодовувати спричинені збитки.

Відмічена значна роль Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС МВС України. Запропоновано закріпити на нормативному рівні право новоствореного (замість Управління) відділу впливати на розподіл коштів Державного бюджету на ті сфери діяльності ОВС, які потребують покращення умов задля забезпечення конституційних прав людини і не тільки осіб, що перебувають у місцях для попереднього ув'язнення тощо, а й на сферу забезпечення соціального захисту прав працівників правоохоронних органів.

Не поділяючи позицію Ж.М. Пустовіт, яка пропонує створення окремих офісів Омбудсманів для підвищення ефективності їх роботи, дисертант вказує на те, що створення таких офісів призведе до переобтяження цієї системи, дублювання окремих прав, функцій, обов'язків суб'єктів, що здійснюють моніторинг, нагляд за дотриманням прав людини.

У підрозділі 3.2. „Спеціально-кримінологічні заходи запобігання примушуванню давати показання” акцентується увага на важливій ролі та значенні матеріального забезпечення правоохоронців у подоланні незаконних методів дізнання і слідства. Відмічається помилковість, з позиції автора, підвищення відповідальності за порушення правових норм працівниками органів дізнання і досудового слідства як заходу запобігання злочинам. На підтвердження чого наводиться приклад варіацій із санкціями ч. 3 і 4 ст. 127 і ст. 373 КК та статистика їх застосування. За логікою, запропоновано застосувати метод заохочення, який полягає у звільненні від кримінальної відповідальності особи, причетної до вчинення злочину, передбаченого ст. 373 КК, або особи, якій відомо про незаконні методи ведення слідства і вона повідомила про це відповідні органи з метою розкриття злочину і запобігання його негативним наслідкам. При цьому мова не йде про звільнення від кримінальної відповідальності організаторів чи виконавців злочину і звільнення від відповідальності за інші протиправні дії.

Наголошується на ефективному і реальному втіленні в життя Концепції формування правової системи безоплатної правової допомоги в Україні. Запропоновано створення системи пільг для адвокатів, робота яких оплачується за рахунок бюджету, встановивши при цьому жорсткий контроль їх надання.

Відмічається необхідність забезпечення неухильного виконання ч. 5 ст. 5 Закону України „Про міліцію”, шляхом: на час до встановлення електронних реєстраторів ввести загальнообов'язкове для виконання правоохоронцями правило - право кожної особи, яка перебуває в ОВС, на дзвінок родичам або колегам по роботі з метою оповіщення про її місцезнаходження з обов'язковим підтвердженням цього, наприклад, фіксуванням у протоколі допиту такого права, якщо мова іде про осіб, які відповідно до вимог КПК України можуть бути допитані; усунення практики письмової відмови підозрюваних, затриманих, обвинувачених, засуджених спілкуватися із ЗМІ та захисником.

ВИСНОВКИ

1. Тортури, примушування і жорстоке поводження з людиною відомі з давніх часів. Залежно від суспільно-історичних умов людство намагалося знайти відповіді на певні запитання або вирішити проблеми здебільшого насильницькими методами. Нині катування, на жаль, також застосовуються, хоча й не так часто і переважно при розслідуванні злочинів, - для протиправного отримання свідчень від підозрюваних, обвинувачених, або інформації, що містить факти для розкриття суспільно небезпечного діяння.

2. За результатами досліджених елементів складу злочину, передбаченого ст. 373 КК, встановлено: об'єктом злочину є соціальні цінності, що забезпечують законний порядок здійснення судочинства і отримання доказів у ході розслідування злочину, а також права, свободи, інтереси особи, яка може бути допитана на законних підставах. Додатковим об'єктом цього злочину виступає життя потерпілого.

Доведено, що законодавець використав вузьке поняття (правосуддя) в назві розділу XVIII КК. Натомість включив до нього надто широку групу суспільних відносин, об'єднавши 31 злочин в один розділ під назвою „Злочини проти правосуддя”. Підтверджено, що правосуддя починається з моменту закінчення розслідування злочину і передачі справи до суду. І саме на стадії досудового розслідування вчиняються протиправні діяння, які можуть бути кваліфіковані за ст. 373 КК. Запропоновано виділити 4 підрозділи, об'єднавши їх у розділі XVIII КК „Злочини проти судочинства”: 1) XVIII-А „Злочини проти судочинства на стадії досудового розслідування” (в т.ч. ст. 371-373, 380, 381 та ін.); 2) XVIII-Б „Злочини проти правосуддя” (в т.ч. ст. 374-376, 377-379 та ін.); 3) XVIII-В „Злочини проти порядку виконання судових рішень” (ст. 388-395); 4) XVIII-Г „Злочини, що перешкоджають порядку виконання функцій захисника” (ст. 397-400).

Виходячи з вимог законодавчої техніки, існує необхідність в офіційному тлумаченні дій, які слід вважати примушуванням давати показання, оскільки діяння об'єктивної сторони мають місце в багатьох суміжних складах злочинів, а тому досить складно дати правильну кваліфікацію і забезпечити ефективність окремих статей КК.

Запропоновано дії, передбачені ч. 2 ст. 373 КК, вважати такими, що містять ознаки катування, оскільки незаконні дії, насильство і знущання можуть спричинити такі наслідки, як заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. А знущання і насильство, поєднане зі спеціальною метою і спеціальним суб'єктом, що передбачається у диспозиції ст. 373, можна вважати катуванням.

За результатами дослідження суб'єктивних ознак з'ясовано, що злочин (ст. 373) здебільшого вчиняється з метою поліпшення статистичної звітності, тобто суб'єкт злочину керується переважно корисливими мотивами. Оскільки протиправне діяння, передбачене ст. 373, може бути вчинене лише спеціальним суб'єктом, це наділяє такі насильницькі злочини особливістю - найбільш високим ступенем суспільної небезпеки в силу особливого статусу суб'єкта. Тому при призначенні покарання має враховуватися специфіка мотивів.

Примушування давати показання може спричинити тяжкі наслідки у вигляді смерті допитуваного. Зважаючи на те, що складові об'єктивної сторони злочинного діяння, передбаченого ст. 373 КК, не включають такої кваліфікуючої ознаки, як смерть потерпілого, і, що найголовніше, за ступенем суспільної небезпеки не можуть кваліфікуватися за сукупністю злочинів, оскільки не характеризують повною мірою суспільну небезпеку досліджуваного явища, то необхідно удосконалити цю норму. У запропонованому вигляді ст. 373 виключає можливість кваліфікації жорстокого поводження, насильства, знущання, катування, що можуть застосовувати органи дізнання і досудового слідства, за суміжними складами злочинів. Пропонуємо викласти ст. 373 таким чином:

„1. Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка провадить дізнання або досудове слідство, - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Дії, передбачені частиною першою і другою цієї статті, вчинені з корисливих або інших особистих мотивів і (або) за попередньою змовою групою осіб, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою, і (або) третьою, що призвели до тяжких наслідків або смерті потерпілого, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років”.

3. Доведена схожість у цілях злочинних діянь, передбачених ст. 373 і 127. За ст. 373 суб'єкт злочину має мету - отримати зізнання (інформацію, свідчення), примусити дати показання, тобто можна застосувати перші дві цілі ст. 127. Іншими словами, за ст. 373 суб'єкту немає сенсу вчиняти дії, що містяться в зазначеній нормі, якщо він не зацікавлений в отриманні показань і притягненні до відповідальності, оскільки це є наслідком розкриття злочину.

У ході порівняльного аналізу ст. 127, 365 і 373 КК доведено, що дії, передбачені ст. 127 КК (нанесення побоїв, мучення або інші насильницькі дії, а також заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання), дублюють дії, передбачені ч. 2 ст. 365 КК (насильство, застосування зброї, дії болісні й такі, що ображають гідність потерпілого). Тому доцільним було б вилучення припису ч. 2 із ст. 365 з КК, оскільки вони призводять до одних і тих же об'єктивних наслідків - фізичний біль, фізичне чи моральне страждання.

4. На підставі аналізу офіційної статистики з'ясовано:

- наявність тенденції до збільшення порушених кримінальних справ за ст. 127 КК, водночас за ч. 3 і 4 цієї статті (до листопада 2009 р.), яка передбачала кваліфікуючу ознаку, кількість таких справ так і залишилася на низькому рівні;

- високою є латентність злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів, яка є штучною, що є наслідком не завжди правильної кваліфікації злочинних діянь, оскільки злочини, що підлягають кваліфікації за ст. 373 і 127, вчинені працівниками правоохоронних органів, мають великий розголос;

- негативним моментом є велика різниця, яка у десятки разів перевищує зареєстровані злочини у МВС і органах прокуратури України, із статистичною інформацією, що надходить до Уповноваженого ВР України з прав людини та правозахисних організацій.

Серед порушених кримінальних справ за ст. 373 не виявлено справ щодо працівників прокуратури, податкової міліції, органів безпеки, а лише щодо працівників ОВС. Вважаємо, це пов'язано з: підслідністю кримінальних справ переважно ОВС, оскільки більше 90 % справ про злочини, які реєструються на території України, розслідують слідчі МВС; так званою „боротьбою за чистоту мундира” в органах прокуратури, Служби безпеки України (далі - СБ України); чисельністю слідчих і дізнавачів в ОВС, прокуратурі та СБ України; „закритістю” органів прокуратури, СБ України та установ виконання покарань (далі - УВП).

5. Встановлено, що найбільш активною віковою групою працівників ОВС, що вчиняють досліджуване діяння, є особи у віці 30-40 рр. (41 %). Переважна більшість осіб мали вищу юридичну освіту (51 %). Найчастіше вчиняють злочини працівники, стаж роботи яких становить від 10 до 20 рр. (40 %). Встановлено, що працівник ОВС схильний до застосування психічного насильства (56 % опитаних), хоча значну частку складають працівники, які фактично застосовують фізичне і психічне насильство (21 %), переслідуючи корисливі мотиви.

6. Відповідно до результатів проведеного соціологічного опитування найбільш вагомими причинами, які впливають на вчинення злочинів працівниками органів дізнання та досудового слідства, працівники ОВС називають такі: підвищення кількості розкритих злочинів (44 %), агресивний характер (18 %), наказ керівництва (13 %). Це підтвердило й опитування громадян. На їх думку, причинами, що зумовлюють вчинення працівниками ОВС насильницьких злочинів, є: покращення показників розкриття злочинів (61 %), агресивна поведінка правоохоронців (27 %), бажання „вислужитися” (12 %). На думку 39 % респондентів, причинами вчинення насильства є безкарність дій правоохоронців, 31 % - низький професійний і культурний рівень окремих працівників ОВС, 13 % - незадовільні умови праці.

Відмічена системність насильницьких злочинів серед правоохоронців з метою розкриття ними суспільно небезпечних діянь. Оскільки особа, якій властиве застосування сили, жорстоких методів розслідування злочинів, вважає це ефективним, то непритягнення до відповідальності призводить до поширення і подальшого застосування примушування, насильства при затриманні, а також у ході розслідування справ.

Виділено такі основні проблеми, що впливають на вчинення діянь, які містять ознаки жорстокості, знущання і насильства по відношенню до затриманих, підозрюваних, обвинувачених, засуджених у слідчих ізоляторах (далі - Сізо), ізоляторах тимчасового тримання (далі - ІТТ) та УВП: неналежні умови тримання, переповнення вказаних установ, недостатнє медико-санітарне забезпечення, висока смертність, незаконне насильство і жорстокість, недостатнє та неякісне харчування. Порівнюючи 2003 і 2009 рр., відмічаємо забезпеченість 3-разовим харчуванням відповідно до стандартів, проте його якість не повною мірою є належною, що відмічено особами, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, та їх родичами. Встановлено, що людський фактор також впливає на забезпечення прав осіб, які перебувають в установах попереднього ув'язнення, зловживаючи службовим становищем, працівники можуть спричиняти нестерпні умови тримання, не давати їжу, жорстоко поводитися, обмежувати права тощо.

У порівнянні з минулими роками число засуджених до позбавлення волі значно знизилося. Можемо констатувати, що це - наслідок гуманізації кримінального законодавства України, тобто заміна позбавлення волі альтернативними видами покарання. За рахунок чого, проблема переповнення Сізо, ІТТ та УВП поступово розв'язується.

7. Примушування давати показання вчиняється посадовими особами, а тому, за логікою, цей злочин можна було б викорінити повністю, з урахуванням нейтралізації факторів, що зумовлюють його вчинення. Однак з огляду на людську природу та вчення кримінології цілком усунути досліджувану проблему неможливо, проте реально зменшити застосування незаконних методів ведення дізнання і слідства, визначивши комплекс найбільш результативних заходів. Запропоновано підхід у запобіганні вказаному явищу на двох рівнях - загальносоціальному та спеціально-кримінологічному. До загальносоціальних відносимо: економічні (забезпечують подолання наслідків недофінансування правоохоронних органів), соціальні (спрямовані на забезпечення конституційних гарантій соціального захисту працівників правоохоронних органів), правові (спрямовані на підвищення ефективності законів України, прийняття Закону України „Про профілактику злочинності злочинів”, мінімізація причин „недієвості” окремих норм чинного законодавства), організаційно-управлінські (розширення прав і обов'язків у діяльності окремих суб'єктів запобігання) заходи.

До заходів спеціально-кримінологічного характеру відносимо усунення застарілих стереотипів оцінки рівня ефективності роботи правоохоронних органів на основі розкриття злочинів, яка формально перестала бути вирішальною, проте фактично такою і залишається. Підкреслюється необхідність переходу до оцінки рівня ефективності роботи правоохоронних органів на основі: динаміки вчинення злочинів самими правоохоронцями, які вчинені при виконанні службових обов'язків або з перевищенням таких повноважень; співвідношення зафіксованих правопорушень і розкритих злочинів (цей критерій характеризуватиме превентивну діяльність, яку правоохоронні органи мають здійснювати); рівня довіри населення (авторитету), який можна оцінити шляхом проведення соціологічного опитування, порівнюючи при цьому результати попередніх років (зазначений критерій характеризуватиме й соціально-культурний рівень правоохоронців). Обґрунтовується необхідність реалізації положень Концепції формування правової системи безоплатної правової допомоги в Україні шляхом створення системи пільг для адвокатів, робота яких оплачується з Держбюджету, з метою заохочення і залучення більшої кількості захисників до надання правової допомоги особам, які цього потребують. Визначена необхідність розробки статистичного обліку окремо по ст. 373 в МВС і ДСА України для можливості отримання об'єктивної інформації про реальний стан проблеми, оскільки нині облік здійснюється за статтями, санкції яких передбачають більш суворе покарання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кончаковська В.В. Боротьба з катуваннями - шлях до правової та демократичної держави / В.В. Кончаковська // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8. - С. 112-115.

2. Кончаковська В.В. Особливості об'єктивної і суб'єктивної сторін суспільно-небезпечних діянь, передбачених ст. 127, 373 Кримінального кодексу України, і суміжних з ними складів злочинів / В.В. Кончаковська // Держава і право: Зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. Вип. 38. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 615-621.

3. Кончаковська В.В. Дотримання прав затриманих, підозрюваних, обвинувачених, засуджених у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань / В.В. Кончаковська // Часопис Київського ун-ту права. - 2009. - № 1. - С. 258-264.

4. Кончаковська В.В. Гуманізація кримінального законодавства у контексті Концепції реформування кримінальної юстиції України / В.В. Кончаковська // Держава і право: Зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. - Вип. 43. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - С. 558-563.

5. Кончаковська В.В. Особа злочинця у злочинах, що містять ознаки катування / В.В. Кончаковська // Вісник Академії адвокатури України. - 2009. - № 3(16). - С. 46-51.

6. Кончаковська В.В. До питання про встановлення кримінальної відповідальності за катування у Кримінальному кодексі України 2001 року / В.В. Кончаковська // Матеріали IX Всеукр. наук.-практ. конфер. „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” - Ч. 2. - Тернопіль: Економічна думка, 2007. - С. 220-223.

7. Кончаковська В.В. Врегулювання забезпечення механізму захисту прав людини на законодавчому рівні // Зб. тез Міжнар. наук. конфер. молодих вчених „Сьомі осінні юридичні читання”. - Ч. 4: „Кримінальне право. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Кримінальний процес. Криміналістика. Судова експертиза”. - Хмельницький: Вид-во Хмельницьк. ун-ту управління та права, 2008. - С. 55-56.

8. Кончаковська В.В. Причини, що зумовлюють вчинення незаконних дій з боку осіб, які провадять дізнання або досудове слідство / В.В. Кончаковська // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конфер. „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи”. - Тернопіль: ТзОВ „Терно-граф”, 2008. - С. 529-533.

9. Кончаковська В.В. Причини, що провокують вчинення суспільно небезпечних діянь з боку працівників правоохоронних органів / В.В. Кончаковська // Зб. тез III Міжнар. наук.-практ. конфер. „Від громадянського суспільства - до правової держави”. - Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2008. - С. 294-296.

10. Кончаковська В.В. На шляху гуманізації кримінального законодавства України / В.В. Кончаковська // Тези Міжнар. наук.-практ. конфер. студентів, аспірантів та молодих вчених „Права людини у філософському, політологічному, соціологічному та правовому вимірах”. - Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2008. - С. 193-195.

11. Кончаковська В.В. Зміни і доповнення до статті 127 „Катування” і статті 373 „Примушування давати показання” Кримінального кодексу України: за чи проти? / В.В. Кончаковська // Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конфер. „Управлінські, правові та психологічні аспекти запобігання масовим порушенням громадського порядку і проявам тероризму”. - К.: УВПД ГШ МВС України, 2009. - С. 162-164.

АНОТАЦІЇ

Кончаковська В.В. Примушування давати показання: кримінально-правові та кримінологічні аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Державний науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ України. - Київ, 2010.

Присвячена вивченню кримінально-правових і кримінологічних аспектів запобігання примушуванню давати показання. Окрему увагу приділено злочину катування в органах внутрішніх справ, оскільки зазначене тісно пов'язане з явищем примушування давати показання. Досліджено об'єктивні та суб'єктивні ознаки примушування давати показання, а також здійснено відмежування зазначеного діяння від злочинів із суміжними складами.

Запропоновано законодавчі шляхи розв'язання проблеми безкарності, неточної кваліфікації діянь, а також внесено пропозиції щодо вдосконалення окремих норм Кримінального кодексу України, які встановлюють відповідальність за примушування давати показання, катування, побої і мордування, перевищення влади або службових повноважень.

Систематизовано причини і умови вчинення незаконних діянь з боку органів дізнання і досудового слідства. Розроблено комплекс заходів запобігання примушуванню давати показання в Україні.

Ключові слова: примушування давати показання, катування, жорстокість, насильство, злочини проти правосуддя, особа злочинця, детермінанти насильницьких злочинів, запобігання насильницькій злочинності серед працівників органів внутрішніх справ.

Кончаковская В.В. Принуждение к даче показаний: уголовно-правовые и криминологические аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Государственный научно-исследовательский институт Министерства внутренних дел Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена изучению уголовно-правовых и криминологических аспектов предупреждения принуждения к даче показаний. Особое внимание уделено преступлению истязания в органах внутренних дел, поскольку указанное преступление тесно связано с принуждением к даче показаний.

Проанализированы исторические аспекты применения истязания и принуждения к действиям, которые противоречат воле потерпевшего, а также изучено становление законодательства относительно защиты человека от насилия, пыток, в том числе действующее законодательство Украины, имплементированные международные акты.

Исследованы объективные и субъективные признаки принуждения к даче показаний, проанализированы смежные составы преступления и их санкции.

Представлена количественно-качественная характеристика деяний, которые имеют признаки издевательства, насилия и пыток. Отмечено, что преступления, которые совершаются специальными субъектами (работниками органов внутренних дел), намного превышают уровень латентности, чем преступления, совершенные общим субъектом.

Проанализированы изменения к ст. 373 и 127 Уголовного кодекса Украины и дана их правовая оценка. Предложен ряд законодательных путей решения проблем безнаказанности работников правоохранительных органов, неточной квалификации деяний, а также дополнений к отдельным статьям Уголовного кодекса Украины с целью их усовершенствования, которые устанавливают уголовную ответственность за принуждение к даче показаний, истязания, побои, превышение власти или служебных полномочий.

На основе полученной статистической информации МВД Украины, Государственной судебной администрации (далее - ГСА) Украины, Территориального управления ГСА в г. Киеве, других данных правозащитных организаций и Уполномоченного Верховным Советом Украины по правам человека исследованы количественные показатели совершения преступных действий, предусмотренных ст. 373 Уголовного кодекса Украины. На основе критериев, выделяемых криминологами, составлен портрет личности насильственного преступника. Приведены результаты анкетирования работников органов внутренних дел, совершавших преступления, которые содержат признаки истязания, а также изучены результаты проведенного анкетирования граждан и работников органов внутренних дел по выявлению причин и условий распространения насилия, жестокости, издевательств в правоохранительных органах.

...