Правове регулювання цукробуряківництва в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

УДК 349.42 : 633.63 : 664.1

СВЯТЧЕНКО Людмила Олександрівна

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦУКРОБУРЯКІВНИЦТВА В УКРАЇНІ

12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право;

природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

ЄРМОЛЕНКО Володимир Михайлович,

Національний університет біоресурсів і природокористування України, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права імені академіка В. З. Янчука

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент АПрН України

СТАТІВКА Анатолій Миколайович,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри аграрного права

кандидат юридичних наук

БРАНІЦЬКИЙ Олександр Миколайович,

Білоцерківський національний аграрний університет, доцент кафедри теорії, історії держави і права та державного будівництва

Захист відбудеться «23» березня 2010 р. о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, корп. 3, кімн. 65.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 13, корп. 4, кімн. 28.

Автореферат розісланий «22» лютого 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Навіть на загальному тлі падіння ефективності сільського господарства помітним є різке скорочення посівних площ та відчутне зниження урожайності цукрового буряку, що призвело до фактичного розвалу галузі цукробуряківництва в Україні. Як наслідок, країна, що перебувала на перших місцях у світовому рейтингу виробників високоякісного бурякового цукру, змушена стати імпортером цього традиційного продукту харчування. Причини виникнення такого негативного стану слід шукати, насамперед, у площині перетинання економічних і політичних чинників, які поглиблюються конфліктом корпоративних інтересів найбільших цукровиробників. Усе це викликає необхідність відбудови цукробуряківничої галузі, що потребує запровадження цілісного комплексу заходів: від створення привабливого інноваційного клімату до прямої фінансової підтримки розвитку галузі. Не останню роль у цьому відіграватимуть і правові чинники як найефективніші регулятори аграрних відносин, зокрема у сфері виробництва цукрового буряку. Процес відновлення галузі цукробуряківництва потребує створення ефективного механізму правового регулювання, який крім дозволів, заборон і позитивних зобов'язань повинен містити широкий набір стимулюючих правових засобів. Усе вищезазначене обумовлює значний рівень актуальності обраної теми дисертаційного дослідження.

Виходячи з того, що цілісних наукових розвідок на тему дисертації раніше не здійснювалося, в основу дисертаційного дослідження було покладено окремі положення наукових праць у царині аграрного права, авторами яких є вітчизняні вчені-юристи: О. М. Батигіна, В. М. Батурин, Л. М. Баховкіна, Ц. В. Бичкова, О. М. Браніцький, О. М. Василенко, О. В. Гафурова, В. М. Єрмоленко, В. П. Жушман, М. І. Козир, В. М. Корнієнко, Г. С. Корнієнко, Т. В. Курман, В. А. Ойгензіхт, О. О. Погрібний, О. А. Поліводський, О. П. Радчук, В. І. Семчик, В. П. Станіславський, А. М. Статівка, Н. І. Титова, В. Ю. Уркевич, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, В. З. Янчук та інші.

У роботі застосовувалися теоретичні здобутки науковців інших галузей приватного права: А. Г. Бикова, М. І. Брагінського, В. В. Вітрянського, В. М. Гордона, О. В. Дзери тощо.

Здійснювався також аналіз праць з цієї проблематики у сфері економіки і державного управління Л. О. Артикульного, Т. В. Багрій, І. О. Гущі, Ю. В. Жидовецького, Г. Б. Марцінишин, В. М. Москаленка, В. І. Назаренка та інших.

Слід відзначити, що за дотичною темою В. М. Корнієнко було захищено дисертацію «Правовое регулирование контрактации сахарной свеклы» (1991 р.). Проте перетинання тем дослідження відбулося лише на рівні одного з договорів у цукробуряківництві, який нині не превалює. Крім того, зазначене дослідження здійснювалося у принципово інших соціально-економічних умовах, за іншої державної аграрної політики та законодавства. Це додатково підтверджує актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України в межах державної науково-технічної програми «Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України». Дисертаційне дослідження здійснювалося у рамках наукової теми «Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції» (номер державної реєстрації 0106U004241).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є здійснення комплексного дослідження правового регулювання цукробуряківництва в Україні, формулювання на цій основі теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій для удосконалення механізму правового регулювання цієї сфери аграрних відносин.

У процесі досягнення поставленої мети основна увага дисертанта спрямовувалася на розв'язання таких завдань:

- з'ясувати стан і ступінь наукового дослідження правового регулювання цукробуряківництва для формування вихідної емпіричної бази проблемних питань і визначення напрямів їх вирішення;

- здійснити ретроспективний аналіз правового регулювання вітчизняного цукробуряківництва та його періодизацію;

- дати визначення ґрунтоутворювальних категорій дослідження, їх юридичних характеристик і ознак;

- виокремити принципи правового регулювання цукробуряківничої діяльності;

- встановити юридичну природу, галузеву належність, місце правових засад цукробуряківництва в системі національного права;

- визначити стан правового забезпечення виробництва цукрового буряку;

- розкрити особливості державно-правового регулювання відносин у сфері виробництва цукрового буряку;

- провести аналіз стану договірно-правового регулювання цукробуряківництва.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері виробництва і переробки сільськогосподарської продукції.

Предметом дослідження є правове регулювання цукробуряківництва в Україні.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження було покладено філософський діалектичний метод, який дав змогу розглянути процес правового регулювання цукробуряківництва в динаміці зміни форм правового впливу, у взаємозв'язку з формуванням інших галузей сільського господарства в Україні. Загальнонауковий метод аналізу було застосовано у ході вивчення творчих напрацювань представників юридичної науки щодо цукробуряківництва, винайдення колізій і прогалин у нормативно-правових актах, що врегульовують аграрні відносини у сфері цукробуряківництва. Метод синтезу використано у процесі обґрунтування висновку про юридичну природу цукробуряківництва як комплексного інституту аграрного права. На основі формально-логічного методу було сформульовано визначення понять «цукробуряківництво» та «бурякоцукровий комплекс», а також висновки дисертаційного дослідження. За допомогою історико-правового методу проведено ретроспективний аналіз виникнення і розвитку законодавства, що врегульовує відносини у сфері цукробуряківництва, а також здійснено періодизацію генезису цього законодавства. Порівняльно-правовий метод застосовувався в ході зіставлення відповідних положень нормативно-правових актів національного та зарубіжного законодавства, яке врегульовують подібні аграрні відносини у сфері цукробуряківництва, що дало змогу визначити напрями їх удосконалення. Формально-юридичний метод використовувався при з'ясуванні змісту нормативних приписів відповідного аграрного законодавства, а також при розробленні пропозицій щодо його вдосконалення.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в Україні здійснено комплексне наукове дослідження процесу правового регулювання цукробуряківництва. У результаті проведеного дисертаційного дослідження одержано принципово нові висновки, положення та пропозиції, які виносяться на захист:

вперше:

- на основі критеріїв спільності виниклих проблем, способів їх вирішення та якісної однорідності правового матеріалу, що використовувався при

цьому, виділено періоди розвитку процесу правового регулювання цукробуряківництва: 1) дорадянський період, який тривав з появи першого нормативного акта в галузі цукробуряківництва (Указу Петра І 1718 р.) й до встановлення радянської влади на теренах України (1917 р.). Період характеризується зародженням правового регулювання цукробуряківництва та формуванням масиву нормативних актів, приписи яких спрямовані на організацію виробництва цукру, оподаткування виробництва та реалізації цукру; 2) радянський період (1917 р. - початок 90-х років ХХ ст.) відзначається прийняттям значного масиву нормативного матеріалу в галузі цукробуряківництва, починаючи від актів щодо націоналізації цукрової промисловості, нарощування заготівель цукрового буряку та цукру, організації контрактаційних договірних відносин; 3) сучасний період, який поділяється на два етапи. Перший етап (з 30 грудня 1991 р. до 17 червня 1999 р.) підзаконного регулювання поточних питань виробництва цукрових буряків, його державної підтримки, матеріально-технічного забезпечення. Другий етап розпочався 17 червня 1999 р. з прийняттям Закону України «Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру» й триває донині. Визначається стрімким накопиченням нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію норм названого закону, на удосконалення механізмів державного регулювання виробництва та реалізації цукру в Україні;

- сформульовано принципи правового регулювання цукробуряківничої діяльності: оптимального поєднання публічних та приватних інтересів; раціонального використання й охорони сільськогосподарських угідь у процесі цукробуряківництва; екологічної безпеки й охорони навколишнього природного середовища та здоров'я людини при здійсненні діяльності у цукробуряківництві; державного регулювання вирощування цукрових буряків, виробництва і реалізації цукру;

- визначено поняття «цукробуряківництво» як сукупність суспільних аграрних відносин, що складаються між суб'єктами господарювання усіх форм власності, які вирощують цукрові буряки, займаються їх переробкою на цукор та здійснюють його реалізацію на принципах оптимального поєднання публічних і приватних інтересів, раціонального використання й охорони сільськогосподарських угідь, екологічної безпеки й охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людини, а також державного регулювання вирощування цукрових буряків, виробництва і реалізації цукру;

- запропоновано правове регулювання цукробуряківництва розглядати як комплексний правовий інститут аграрного права. Комплексність цього інституту формує характер правових норм, що входять до його складу, а також сфера їх функціонування - сукупність відносин з вирощування цукрових буряків, їх переробки на цукор, виробництва цукру та його реалізації. Належність до аграрного права формується за колом суб'єктів, які належать до сільськогосподарських товаровиробників, а також за особливістю об'єктів, які належать до продукції агропромислового комплексу;

- розмежовано поняття «цукробуряківництво» і «бурякоцукровий комплекс», перше з яких є ширшим, оскільки охоплює не лише сукупність суб'єктів господарювання, які здійснюють відповідну діяльність у галузі вирощування цукрових буряків, їх переробки на цукор та його реалізацію, а й принципи та державне регулювання цієї діяльності;

- розроблено проект Концепції державної цільової програми підтримки і розвитку цукробуряківництва в Україні, у якій визначено основні проблеми розвитку галузі, найоптимальніший варіант їх розв'язання, й на цій

основі запропоновано комплекс соціально-економічних, організаційних, управлінських і правових заходів, а також заходів із наукового та освітнього забезпечення розвитку цукробуряківництва, поліпшення матеріально-технічної бази виробників цукробурякової сировини (додаток А);

удосконалено:

- поняття «бурякоцукровий комплекс», яке можна визначати як сукупність суб'єктів господарювання (господарських організацій, державних, комунальних та інших підприємств), громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств усіх форм власності (приватної, державної, комунальної), які вирощують цукрові буряки, займаються їх переробкою на цукор (здійсненням відповідних технологічних операцій для отримання цукру з цукрових буряків) і здійснюють його реалізацію (передачу права власності на цукор) іншому суб'єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов'язань;

набули подальшого розвитку:

- положення Порядку розподілу на конкурсних засадах між цукровими заводами обсягів виробництва цукру в межах квоти «А», затвердженого наказом Мінагрополітики України № 624 від 28 серпня 2007 р., які запропоновано доповнити пунктами щодо: 1) розміщення Мінагрополітики України оголошення про проведення конкурсу з розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти «А» із зазначенням переліку документів, строків та умов їх подання у всіх можливих засобах масової інформації; 2) закріплення вимог до змісту документів, які має подати цукровий завод для участі в конкурсі з розподілу обсягів виробництва цукру; 3) включення до переліку конкурсних документів висновку технічної комісії Мінагрополітики України, критеріїв визначення переможців конкурсу з розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти «А»; 4) врахування обсягів заготівлі цукрових буряків за минулий рік при формуванні таких обсягів у наступному році цьому цукровому заводу; 5) включення до підстав відмови у виділенні обсягів у межах квоти «А» такої підстави, як вичерпання квоти «А», тобто розподіл її між іншими цукровими заводами.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання:

– у науково-дослідній сфері - для подальших наукових розробок функціональних ознак та інституціональної будови аграрного права;

– у нормотворчій сфері - для удосконалення аграрного законодавства щодо регулювання аграрних відносин у сфері цукробуряківництва;

– у сфері правозастосування - у практичній роботі юристів-аграрників, зокрема у справах з вирішення спорів між суб'єктами цукробуряківництва;

– у навчальному процесі - при викладанні нормативного навчального курсу для юридичних спеціальностей «Аграрне право України», а також під час написання відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри аграрного, земельного та екологічного права ім. академіка В. З. Янчука, вчених рад Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України; Міжнародній науково-практичній конференції «Правові проблеми залучення інвестицій у сільське господарство та соціальну сферу села» (м. Київ, 24 травня 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні проблеми правового забезпечення національної продовольчої безпеки і сталого розвитку сільського господарства України» (м. Київ, 18 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права» (м. Київ, 30-31 жовтня 2009 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені у семи наукових працях: у чотирьох наукових статтях, оприлюднених у визначених ВАК фахових виданнях, а також у трьох опублікованих тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що складаються з 7 підрозділів, висновків, додатка, списку використаних джерел (199 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 195 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання роботи, дається характеристика об'єкта, предмета та методологічної основи дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення та апробація результатів дослідження, вказуються публікації на тему дисертації.

У першому розділі «Теоретичні засади правового регулювання цукробуряківництва» досліджуються стан наукового опрацювання проблем у межах теми дисертації, генезис розвитку правового регулювання цукробуряківництва в Україні, поняття цукробуряківництва, його загальна характеристика та принципи.

У підрозділі 1.1. «Огляд стану наукової розробки проблем правового регулювання цукробуряківництва» дисертантка дослідила рівень опрацювання проблем правового регулювання цукробуряківництва в наукових джерелах, зважаючи на те, що воно має певні історичні корені й характеризується притаманним йому розвитком. Відзначено, що, незважаючи на всезростаючу актуальність проблеми, питання правового регулювання цукробуряківництва ще не віднайшли належної уваги у працях науковців. Спеціальні комплексні дослідження цього сектору економіки нашої країни здійснювали переважно фахівці економічного профілю. Праці вчених-юристів присвячені або широкому загалу правових проблем у сільському господарстві, або вузьким правовим проблемам цукробурякової галузі, зокрема у сфері договірних відносин. Зроблено узагальнюючий висновок про відсутність цілісних досліджень державно-правового регулювання цукробуряківництва. У сфері договірних правовідносин у цукробуряківництві не наведено характеристики суб'єктів, особливостей об'єктів таких аграрно-правових договорів та специфіки правового впливу на визначення змісту договірних зобов'язань у галузі вирощування цукрових буряків, їх постачання цукровим заводам, переробки на цукор та реалізації останнього.

У підрозділі 1.2. «З історії становлення і розвитку організаційно-правових засад регулювання цукробуряківництва» автор досліджує виникнення та розвиток правової бази цукробуряківництва.

У результаті дослідження на основі критеріїв спільності виниклих проблем, способів їх вирішення і якісної однорідності правового матеріалу, що використовувався при цьому, було виділено такі періоди розвитку правового регулювання цукробуряківництва: а) дорадянський період, який тривав з появи першого нормативного акта в галузі цукробуряківництва (Указу Петра І 1718 р.) й до встановлення радянської влади на теренах України (1917 р.). Цей період характеризується зародженням правового регулювання цукробуряківництва та формуванням масиву нормативних актів, приписи яких спрямовані на організацію виробництва цукру, оподаткування виробництва та реалізації цукру; б) радянський період, який розпочався з 1917 р. й тривав до початку 90-х років ХХ ст. Цей період відзначається прийняттям значного масиву нормативного матеріалу в галузі цукробуряківництва, починаючи від актів щодо націоналізації цукрової промисловості, заготівель цукрового буряку та цукру, організації контрактаційних договірних відносин і закінчуючи нормативними актами щодо подальшого нарощування обсягів виробництва цукрових буряків та цукру в колишньому СРСР; в) сучасний період, який розпочався після проголошення незалежності України із виданням 30 грудня 1991 р. постанови Кабінету Міністрів України «Про механізм економічного стимулювання укладання договорів контрактації сільськогосподарської продукції на 1992 рік» № 395 і триває донині. У складі цього періоду чітко виокремлюються два етапи. Перший етап бере початок з 30 грудня 1991 р. до 17 червня 1999 р., коли нормативно-правове регулювання цукробуряківництва здійснювалося за допомогою низки підзаконних актів, якими в основному регулювалися питання надання державної підтримки підприємствам цукробуряківної галузі, надання їм матеріально-технічних ресурсів та здійснення виробництва цукру з цукрових буряків урожаю конкретного календарного року. Другий етап сучасного періоду розвитку правового регулювання цукробуряківництва розпочався 17 червня 1999 р. із прийняттям Закону України «Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру» й триває донині. Цей проміжок часу характеризується стрімким накопиченням нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію норм вказаного закону, удосконалення механізмів державного регулювання виробництва та реалізації цукру в Україні.

У підрозділі 1.3. «Поняття, принципи, загальна характеристика цукробуряківництва» дисертантка з'ясовує сутність цукробуряківництва та визначає його принципи. Автор визначає цукробуряківництво як сукупність суспільних відносин, що складаються між суб'єктами господарювання усіх форм власності, які вирощують цукрові буряки, займаються їх переробкою на цукор і здійснюють його реалізацію на принципах оптимального поєднання публічних та приватних інтересів, раціонального використання й охорони сільськогосподарських угідь, екологічної безпеки й охорони навколишнього природного середовища та здоров'я людини, а також державного регулювання вирощування цукрових буряків, виробництва і реалізації цукру.

Виділено атрибутивні ознаки бурякоцукрового комплексу: а) це сукупність суб'єктів господарювання; б) суб'єкти господарювання можуть створюватися і функціонувати на будь-яких формах власності, передбачених законодавством України; в) такі суб'єкти здійснюють господарську діяльність у галузі вирощування цукрових буряків, їх переробки на цукор або ж реалізації цукру.

Зроблено висновок, що поняття «цукробуряківництво» є ширшим за поняття «бурякоцукровий комплекс», оскільки перше охоплює не лише сукупність суб'єктів господарювання, які здійснюють відповідну діяльність у галузі вирощування цукрових буряків, їх переробки на цукор та його реалізацію, але й вплив на них з боку держави, тобто державне регулювання такої сільськогосподарської діяльності.

Другий розділ «Стан та перспективи розвитку правового регулювання цукробуряківництва» присвячений загальній характеристиці правового регулювання цукробуряківництва, а також дослідженню державно-правового регулювання та договірно-правового регулювання цукробуряківництва.

У підрозділі 2.1. «Загальна характеристика правового регулювання цукробуряківництва» дисертантка обґрунтовує те, що в системі аграрного законодавства України цілком сформовано комплексний правовий інститут правового регулювання виробництва і реалізації цукру та цукрових буряків, правового регулювання цукробуряківництва. Основу зазначеного комплексного правового інституту становлять окремі приписи ГК України, а також Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру». До правового інституту правового регулювання цукробуряківництва включаються також інші підзаконні нормативно-правові акти. Цей правовий інститут, зважаючи на характер правових норм, що входять до його складу, а також сферу їх функціонування, - відносини з вирощування цукрових буряків, їх переробки на цукор, виробництва цукру та його реалізації, має комплексний характер. Його норми регламентують різні аспекти діяльності в галузі цукробуряківництва починаючи з вирощування цукрових буряків і закінчуючи реалізацією виробленого з них цукру. Розглядуваний комплексний правовий інститут має належати до інститутів саме аграрного права, оскільки відносини, що складаються між відповідними суб'єктами, стосуються передусім цукрових буряків, які, відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг України ДК 016-97, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 30 грудня 1997 р. № 822, належить до продукції сільського господарства. Звідси випливає, що відповідні відносини в галузі цукробуряківництва є аграрними і входять до предмета правового регулювання аграрного права. У результаті дослідження автор дійшов висновку, що зазначений правовий інститут розвиватиметься й надалі із наступним диференціюванням його змісту, оскільки накопичення правових норм, які стосуються галузі цукробуряківництва, триває.

Підрозділ 2.2. «Стан правового забезпечення виробництва цукрового буряку» присвячено дослідженню правових проблем вирощування цукробурякової сировини.

Аналіз нормативно-правового забезпечення виробництва цукрових буряків свідчить про те, що головний акцент робиться не на виробництво сировини, а саме на виробництво цукру. Таке зміщення пріоритетів не є раціональним і жодним чином не стимулює цукробуряківництво в цілому.

Сучасна виробнича сфера цукробурякової сировини регламентується переважно на рівні стандартів, яких явно не вистачає для охоплення всього технологічного ланцюга виробництва цукрових буряків. У 2008 році було заплановано розробити 15 нових стандартів, які на сьогодні залишаються не розробленими. В основу цукробурякового виробництва слід покласти саме сучасні інтенсивні технології. На стадії відродження галузі до створення відповідних вітчизняних технологій їх закупівлю за кордоном і масове поширення інтенсивних технологій може взяти на себе лише держава. Проте пріоритетнішим усе ж є напрям розвитку й державної підтримки вітчизняних науково-дослідних установ зі створення таких технологій, що слід закріпити на законодавчому рівні. Кожна технологія спрямована на використання певних матеріальних ресурсів, зокрема комплексу спеціальних основних і оборотних засобів, кадрового забезпечення, об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури тощо.

Держава в останні роки самоусунулась від регулювання відносин матеріально-технічного забезпечення виробництва цукрових буряків. Насінництву цукрових буряків у аграрному законодавстві також приділено недостатню увагу. Правове регулювання державного фінансування селекції та насінництва цукрових буряків здійснюється у контексті реалізації загального механізму державної підтримки селекції й насінництва в рослинництві. Тому доцільно повернутися до створення фонду фінансування селекційно-насінницьких відносин через відрахування в розмірі 0,1 % від обсягів виробленого і реалізованого цукру за оптово-відпускною ціною, кошти якого не могли бути використані на інші цілі.

Питанням постачання галузі цукробуряківництва іншими матеріальними ресурсами, кадрового забезпечення, соціального розвитку сільських територій у сучасному аграрному законодавстві взагалі не приділено уваги. З метою розв'язання зазначених проблем цукробуряківництва дисертантом розроблено проект Концепції державної цільової програми підтримки й розвитку цукробуряківництва в Україні (додаток А).

У підрозділі 2.3. «Державно-правове регулювання цукробуряківництва» дисертантка визначає, що основними напрямами державно-правового регулювання цукробуряківництва є державно-правове регулювання вирощування цукрових буряків, державно-правове регулювання виробництва цукру, державно-правове регулювання реалізації цукру та державно-правове регулювання ціноутворення в бурякоцукровому комплексі. Аграрне законодавство України містить охарактеризовані вище правові приписи щодо державного регулювання всіх зазначених сфер цукробуряківництва, що дає можливість говорити про існування у складі правового інституту правового регулювання цукробуряківництва такого окремого складника, як державно-правове регулювання цукробуряківництва.

Державно-правове регулювання вирощування цукрових буряків передбачається виключно для виробництва з них цукру в межах квоти «А». Поза межами цієї квоти бурякосійні господарства мають можливість вирощувати цукрові буряки у будь-яких обсягах, будь-якої кількості, керуючись суто рівнем попиту на них. Порядок розподілу на конкурсних засадах між цукровими заводами обсягів виробництва цукру в межах квоти «А», затвердженого наказом Мінагрополітики України № 624 від 28 серпня 2007 р. слід доповнити пунктами щодо: 1) розміщення Мінагрополітики України оголошення про проведення конкурсу з розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти «А» із зазначенням переліку документів, строків та умов їх подання в усіх можливих засобах масової інформації; 2) закріплення вимог до змісту документів, які має подати цукровий завод для участі в конкурсі з розподілу обсягів виробництва цукру; 3) включення до переліку конкурсних документів висновку технічної комісії Мінагрополітики України, критеріїв визначення переможців конкурсу з розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти «А»; 4) врахування обсягів заготівлі цукрових буряків за минулий рік при формуванні таких обсягів у наступному році цьому цукровому заводу; 5) включення до підстав відмови у виділенні обсягів у межах квоти «А» такої підстави, як вичерпання квоти «А», тобто розподіл її між іншими цукровими заводами.

Статтю 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» слід доповнити таким видом господарської діяльності, для здійснення якої слід отримати спеціальний дозвіл (ліцензію), як оптова торгівля цукром на внутрішньому ринку України. Запропоновано також розробити програму розвитку галузі на 10-20 років, аби визначити і залишити потрібну для України кількість цукрових заводів з метою розвитку конкуренції між ними.

Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» на практиці виявився недостатньо ефективним, більшість його положень є декларативними і не застосовуються через відсутність механізмів реалізації. Через відсутність законодавчого врегулювання окремих питань ринкової торгівлі (ліцензування, кредитування, оподаткування, порядок застосування інтервенційної закупівлі тощо) у цукробуряковій галузі невпинно зростає кількість посередницьких структур, число трейдерів, а цукрові заводи як основні економіко-виробничі суб'єкти втрачають своє значення. Правове регулювання, що існує на сьогодні, спрямоване насамперед на підтримку цукрової промисловості й торгівців цукром, а ринок цукрових буряків не отримує належної підтримки, негативно на цей ринок впливають закупки з імпорту тростинного цукру-сирцю.

У підрозділі 2.4. «Договірно-правове регулювання цукробуряківництва» автор дає загальну характеристику договірно-правового регулювання цукробуряківництва.

Дисертантка виділяє такі договірні форми, характерні для використання в цукробуряківництві: договір контрактації цукрових буряків, договори купівлі-продажу, поставки та міни цукрових буряків і цукру. Застосування договору комісії у цукробуряківництві не є характерним. Вказані договори мають свій особливий предмет (цукрові буряки та цукор), а їх специфічними учасниками є бурякосійні господарства та цукровий завод. Більше того, наявні приписи законодавства України визначають специфіку таких видів договорів у цукробуряківництві: договору контрактації цукрових буряків, договору обов'язкового страхування врожаю цукрових буряків та договору на закупівлю цукру для задоволення внутрішніх державних потреб. Ця специфіка обумовлена особливим предметом та специфічним статусом учасників договірних відносин у цукробуряківництві.

правовий регулювання цукробуряківництво

ВИСНОВКИ

У дисертації запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягало в з'ясуванні сутності, змісту й особливостей правового регулювання цукробуряківництва в Україні. Результати дисертаційного дослідження можна сформулювати у формі таких узагальнених висновків:

1. Проведений аналіз творчих напрацювань представників юридичної науки щодо цукробуряківництва дозволяє констатувати, що значна кількість правових проблем цієї сфери сільськогосподарської діяльності поки що не розв'язана. Передусім фактично не здійснювалися дослідження генезису правового регулювання цукробуряківництва, розвитку законодавства в цій сфері. Донині не наведено юридичних характеристик цукробуряківництва, не розроблено його поняття, не охарактеризовані його риси та принципи здійснення. Відсутні цілісні дослідження усіх аспектів державно-правового регулювання цукробуряківництва (щодо його сутності, порядку квотування та ліцензування окремих видів діяльності в цукробуряківництві, компетенції органів державного регулювання цукробуряківництва тощо). У царині договірних форм, що застосовуються в цукробуряківництві, не наведено характеристики суб'єктів договірних відносин у цукробуряківництві, особливостей об'єктів таких аграрно-правових договорів та специфіки правового впливу на визначення змісту договірних зобов'язань у галузі вирощування цукрових буряків, їх постачання цукровим заводам, переробки на цукор та реалізації останнього.

2. Результати дослідження історико-правових аспектів розвитку цукробуряківництва в України на основі критеріїв спільності виниклих проблем, способів їх вирішення та якісної однорідності правового матеріалу, що використовувався при цьому, дають змогу виділити такі періоди розвитку правового регулювання цукробуряківництва: 1) дорадянський, який тривав з появи першого нормативного акту в галузі цукробуряківництва (Указу Петра І 1718 р.) й до встановлення радянської влади на теренах колишнього СРСР (1917-1918 рр.); 2) радянський, який розпочався з 1918 р. і тривав до початку 90-х років ХХ ст.; 3) сучасний, який розпочався після проголошення незалежності України з прийняттям 30 грудня 1991 р. постанови Кабінету Міністрів України «Про механізм економічного стимулювання укладання договорів контрактації сільськогосподарської продукції на 1992 рік» № 395 і триває донині. У складі останнього періоду чітко виокремлюються два етапи. Перший етап розпочався з 30 грудня 1991 р. до 17 червня 1999 р., другий етап - з 17 червня 1999 р. з прийняттям Закону України «Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру» й триває донині.

3. Доцільно виокремити такі принципи правового регулювання цукробуряківництва: оптимального поєднання публічних і приватних інтересів, раціонального використання та охорони сільськогосподарських угідь, екологічної безпеки й охорони навколишнього природного середовища та здоров'я людини при здійсненні діяльності у цукробуряківництві, державного регулювання вирощування цукрових буряків, виробництва і реалізації цукру. Слід закріпити зазначені принципи на законодавчому рівні з подальшим їх втіленням у відповідні нормативно-правові акти.

4. «Цукробуряківництво» є збірним поняттям, що охоплює вищенаведені принципи цукробуряківництва. З урахуванням цього цукробуряківництво можна визначити як сукупність суспільних відносин, що складаються між суб'єктами господарювання усіх форм власності, які вирощують цукрові буряки, займаються їх переробкою на цукор і здійснюють його реалізацію на принципах оптимального поєднання публічних та приватних інтересів, раціонального використання й охорони сільськогосподарських угідь, екологічної безпеки й охорони навколишнього природного середовища та здоров'я людини, а також державного регулювання вирощування цукрових буряків, виробництва й реалізації цукру.

5. Поняття «цукробуряківництво» є ширшим за поняття «бурякоцукровий комплекс», оскільки перше охоплює не лише сукупність суб'єктів господарювання, які здійснюють відповідну діяльність у галузі вирощування цукрових буряків, їх переробки на цукор та його реалізацію, але й державне регулювання такої сільськогосподарської діяльності.

6. Попри нагальну необхідність і декларування аграрної політики галузь цукробуряківництва випала з поля зору державних інтересів. Застосовуваний підхід до постачання матеріальних ресурсів у рахунок майбутнього врожаю для рослинництва в цілому не дає змоги сконцентрувати матеріальні ресурси на окремих стратегічно важливих напрямах (одним з яких завжди було й залишається виробництво цукробурякової сировини).

7. У системі аграрного права України сформовано комплексний правовий інститут правового регулювання цукробуряківництва, основу якого становлять окремі приписи ГК України, Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», а також низки підзаконних нормативно-правових актів. Комплексність цього інституту формує характер правових норм, що входять до його складу, а також сфера їх функціонування - відносини з вирощування цукрових буряків, їх переробки на цукор, виробництва цукру та його реалізації. За галузевою належністю зазначений правовий інститут відноситься до інститутів саме аграрного права за особливостями суб'єктного складу і за специфічним об'єктом, який належить до продукції сільського господарства. Зазначений правовий інститут й надалі розвиватиметься з подальшим диференціюванням його змісту, оскільки накопичення правових норм, що стосуються галузі цукробуряківництва, триває.

8. Поточне правове регулювання не відповідає потребам галузі, що засвідчує різке зниження посівних площ під цукровий буряк у 2008 та 2009 роках. Європейський Союз, зіткнувшись з подібними проблемами галузі, розробив програму її реформування, яка передбачає відносне зниження вартості виробництва цукру, зменшення кількості виробників, фінансові стимулювання виходу дрібних виробників з цього сектору, скорочення квоти виробництва цукру. В Україні також назріла потреба розробки програми розвитку галузі, яка визначила б на середньострокову перспективу пріоритети розвитку та запланувала конкретні показники, що стали б основою стабільного, передбачуваного забезпечення внутрішніх потреб у цукрі за рахунок вітчизняного виробництва, зі збереженням його економічної привабливості.

9. Порядок розподілу на конкурсних засадах між цукровими заводами обсягів виробництва цукру в межах квоти «А», затверджений наказом Мінагрополітики України № 624 від 28 серпня 2007 р., слід доповнити пунктами щодо: 1) розміщення Мінагрополітики України оголошення про проведення конкурсу з розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти «А» із зазначенням переліку документів, строків та умов їх подання в усіх можливих засобах масової інформації; 2) закріплення вимог до змісту документів, які має подати цукровий завод для участі в конкурсі з розподілу обсягів виробництва цукру; 3) включення до переліку конкурсних документів висновку технічної комісії Мінагрополітики України, критеріїв визначення переможців конкурсу з розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти «А»; 4) врахування обсягів заготівлі цукрових буряків за минулий рік при формуванні таких обсягів у наступному році цьому цукровому заводу; 5) включення до підстав відмови у виділенні обсягів у межах квоти «А» такої підстави як вичерпання квоти «А», тобто розподіл її між іншими цукровими заводами.

10. Перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, визначених у ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» слід доповнити таким видом діяльності, як оптова торгівля цукром на внутрішньому ринку України.

11. Допомога держави повинна мати адресний характер - лише тим товаровиробникам, від яких у майбутньому можна очікувати реальної віддачі. Тому треба припиняти нерентабельні та безперспективні підприємства. У програмі розвитку галузі слід визначити і залишити потрібну для України кількість цукрових заводів. У цілому ринок цукру в Україні є ближчим до вільного, тому встановлення штучних обмежень, зокрема мінімальної ціни, не може суттєво його змінити. На жаль, існуюче правове регулювання переважно спрямоване на підтримку цукрової промисловості й торгівців цукром, а не на виробництво цукрової сировини.

12. Ринок цукрових буряків не одержує належної державної підтримки, зокрема, не застосовується регулювальний вплив на збільшення попиту на цукровий буряк. Негативно впливають на ринок цукрового буряку закупки з імпорту тростинного цукру-сирцю. Відсутність законодавчого врегулювання окремих питань ринкової торгівлі (ліцензування, кредитування, оподаткування, порядок застосування інтервенційної закупівлі тощо) призвела до того, що в цукробуряковій галузі невпинно зростає кількість посередницьких структур (трейдерів), а цукрові заводи як основні економіко-виробничі суб'єкти втрачають своє значення. Агробізнес здійснюється не у виробництві, а у спекулятивно-комерційній сфері навколо цукрових заводів. На практиці Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» виявився недостатньо ефективним, більшість його положень є декларативними і не застосовуються через відсутність механізмів реалізації.

13. У цукробуряківництві застосування віднайшли такі договірні форми: договір контрактації цукрового буряку, договори купівлі-продажу, поставки та міни цукрового буряку й цукру. При цьому договір комісії не знайшов широкого вжитку в галузі цукробуряківництва. Зазначені договори мають свій особливий предмет (цукровий буряк і цукор), а їх специфічними учасниками виступають бурякосійні господарства та цукровий завод. Приписи чинного законодавства України визначають специфіку таких видів договорів у цукробуряківництві: договору контрактації цукрового буряку, договору обов'язкового страхування врожаю цукрового буряку та договору на закупівлю цукру для задоволення внутрішніх державних потреб. Ця специфіка також обумовлена особливим предметом та специфічним статусом учасників договірних відносин у цукробуряківництві.

14. Виходом з кризового стану є прийняття середньострокової державної програми, проект концепції якої розроблено у дисертації. У проекті Концепції державної цільової програми підтримки і розвитку цукробуряківництва в Україні до 2020 року (додаток А) визначено основні проблеми розвитку галузі, найоптимальніший варіант їх розв'язання, й на цій основі запропоновано комплекс соціально-економічних, організаційних, управлінських і правових заходів, а також заходів із наукового та освітнього забезпечення розвитку цукробуряківництва, поліпшення матеріально-технічної бази виробників цукробурякової сировини.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Святченко Л. О. До питання легального закріплення поняття «цукробуряківництво» / Л. О. Святченко // Юридична Україна. - 2009. - № 7. - С. 82-85.

2. Святченко Л. О. Спеціальні принципи правового регулювання цукробуряківництва / Л. О. Святченко // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 8. - С. 122-125.

3. Святченко Л. О. Значення договору контрактації у цукробуряківництві на сучасному етапі розвитку аграрних правовідносин / Л. О. Святченко // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 9. - С. 149-152.

4. Святченко Л. О. Деякі особливості договірних відносин у цукробуряківництві / Л. О. Святченко // Часопис Київського університету права. - 2009. - № 3. - С. 201-205.

5. Гавриш Л. О. (Святченко Л. О.). Деякі організаційно-правові питання інвестицій у цукробурякове виробництво / Л. О. Гавриш (Л. О. Святченко) // Правові проблеми залучення інвестицій у сільське господарство та соціальну сферу села : Міжнар. наук.-практ. конф., 24 трав. 2007 р. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2007. - С. 124-126.

6. Гавриш Л. О. (Святченко Л. О.). Про деякі організаційно-правові заходи щодо підвищення ефективності бурякоцукрового виробництва в Україні / Л. О. Гавриш (Л. О. Святченко) // Актуальні проблеми правого забезпечення національної продовольчої безпеки і сталого розвитку сільського господарства України : Всеукр. наук.-практ. конф. молодих вчених, присвячена 110-річчю Національного аграрного університету, 18 квіт. 2008 р. - К. : НАУ, 2008. - С. 42-44.

7. Святченко Л. О. Правове регулювання цукробуряківництва в Україні як інститут аграрного права / Л. О. Святченко // Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права : Міжнар. наук.-практ. конф., 30-31 жовт. 2009 р. - К. : ІРІДІУМ, 2009. - С. 111-113.

СВЯТЧЕНКО Л.О. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦУКРОБУРЯКІВНИЦТВА В УКРАЇНІ. - РУКОПИС

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурне право. - Національний університет біоресурсів і природокористування України. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню проблемних питань механізму правового регулювання цукробуряківництва в Україні, формулюванню на цій основі теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій для удосконалення правового регулювання цієї сфери аграрних відносин. У представленій роботі досліджуються безпосередньо сутність і зміст правового регулювання цукробуряківництва в Україні, історія розвитку правового регулювання вітчизняного цукробуряківництва. Визначено ґрунтоутворювальні категорії дослідження, такі як «цукробуряківництво» та «бурякоцукровий комплекс», їх юридичні характеристики й ознаки. Сформульовано принципи правового регулювання цукробуряківничої діяльності. Визначено юридичну природу, галузеву належність, місце правових засад цукробуряківництва в системі національного права. Розкрито особливості державно-правового регулювання відносин у сфері виробництва цукрового буряку, а також проведено аналіз застосування договірних засад у цукробуряківництві.

Ключові слова: цукровий буряк, цукор, правове регулювання цукробуряківництва, цукробуряківництво, бурякоцукровий комплекс.

СВЯТЧЕНКО Л.А. ПРАВОВОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ СВЕКЛОСАХАРОВОДСТВА В УКРАИНЕ. - РУКОПИСЬ

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06. - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. - Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию проблемных вопросов механизма правового регулирования свеклосахароводства в Украине, формулированию на этом основании теоретических обобщений и практических рекомендаций для усовершенствования правового регулирования данной сферы аграрных отношений.

Изучено состояние научной разработки данной темы, исходя из чего определены узкие и неизученные места в аграрно-правовой доктрине, непосредственно касающиеся свеклосахароводства в Украине. На этой основе очерчен круг теоретических вопросов, требующих разрешения в ходе диссертационного исследования.

С целью углубления знаний и расширения горизонта научных идей по исследуемой теме в работе изучен генезис развития правового регулирования свеклосахароводства в Украине, процесс которого предложено дифференцировать на три этапа в зависимости от общности возникающих проблем, правовых способов их решения и качественной однородности правового материала, использовавшегося при этом.

Дано авторское определение понятие свеклосахароводства, его общая характеристика, а также выделены признаки этого понятия, выступающего материальной основой соответствующего процесса правового регулирования. Разработаны принципы правового регулирования свеклосахароводства. При этом исследовано соотношение родственных понятий «свеклосахароводство» и «свеклосахароводческий комплекс».

Определен состав правоотношений в отрасли свеклосахароводства и предложено их разделение на две группы: правоотношения по выращиванию сахарной свеклы и правоотношения по переработке сахарной свеклы на сахар, производству и реализации сахара. Сделан обобщающий вывод, что в системе аграрного права Украины сформирован комплексный правовой институт правового регулирования свеклосахароводства. Комплексность данного института формирует характер правовых норм, входящих в его состав, а также сферу их функционирования - совокупность отношений по выращиванию сахарной свеклы, ее переработки на сахар, производства сахара и его реализации. Принадлежность к аграрному праву формируется кругом субъектов, относящихся к сельскохозяйственным товаропроизводителям, а также особенностями объектов, принадлежащих к продукции агропромышленного комплекса.

Проанализировано состояние государственно-правового регулирования свеклосахароводства, выделено его основные направления, которыми являются государственно-правовое регулирование выращивания сахарной свеклы, государственно-правовое регулирование производства сахара, государственно-правовое регулирование реализации сахара и государственно-правовое регулирование ценообразования в свеклосахароводческом комплексе. Государственно-правовое регулирование свеклосахароводства рассматривается как составная часть правового института правового регулирования свеклосахароводства.

Изучено современное состояние договорно-правового регулирования свеклосахаропроизводства, где нашли свое применение такие договорные формы, как договор контрактации сахарной свеклы, договора купли-продажи, поставки и мены сахарной свеклы и сахара. При этом применение договора комиссии в свеклосахаропроизводстве не является характерным. Приведенные договора отличаются своим особенным предметом (сахарной свеклой и сахаром), а их специфическими участниками выступают свеклосеющие хозяйства и сахарные заводы.

Ключевые слова: сахарная свекла, сахар, правовое регулирование свеклосахароводства, свеклосахароводство, свеклосахароводческий комплекс.

SVYATCHENKO L.O. THE LEGAL ADJUSTING OF BEET SUGAR PRODACTION IS IN UKRAINE. - MANUSCRIPT

Dissertation for the Degree of Candidate of Law, Specialty 12.00.06 - agrarian law; ecological law; natural resources law. - National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2010.

...