Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний інститут

приватного права і підприємництва

Національної академії правових наук України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

ПРИНЦИПИ ЗМАГАЛЬНОСТІ ТА ОБ'ЄКТИВНОЇ ІСТИНИ

У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Волосенко Сергій Олександрович

Київ - 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

цивільний процесуальний змагальність кодекс

Актуальність теми. З початком розбудови в Україні демократичної, соціальної та правової держави, в якій права та свободи людини визнаються найвищою цінністю, відбулось істотне переосмислення ролі принципів змагальності та об'єктивної істини в цивільному процесі України. Поступово ці принципи були широко втілені у вітчизняному цивільному процесуальному законодавстві та активно запроваджені у цивільному судочинстві.

Це зумовлює необхідність наукового обґрунтування вказаних процесуальних принципів, визначення їх співвідношення між собою, з'ясування різних проявів (втілення) у провадженнях та на стадіях цивільного процесу, а також узгодження з іншими принципами цивільного процесу. Водночас, актуальність звернення до проблематики принципів змагальності та об'єктивної істини у цивільному процесі України зумовлюється й тим, що втілення зазначених принципів в цивільне процесуальне законодавство в рамках проведення в Україні судово-правової реформи істотно впливає на роль і повноваження суду в цивільному судочинстві.

Проблемам реалізації принципів об'єктивної істини та змагальності в процесуальному праві вже неодноразово приділялась увага у працях радянських, вітчизняних та російських науковців, зокрема, А. П. Андрушка, З. Х. Баймолдиної, А. Т. Боннера, А. Г. Давтяна, О. В. Дзери, А. Ф. Клейнмана, А. М. Колодія, В. В. Комарова, К. І. Комісарова, В. М. Кравчука, В. А. Кройтора, В. Ю. Мамницького, О. В. Немировської, М. П. Омельченка, І. В. Решетникової, В.І.Тертишнікова, Г. П. Тимченка, М. К.Треушнікова, Л. В. Туманової, С. Я. Фурси, Ю. С. Червоного, М. С. Шакарян, В. М. Шерстюка, М. Й. Штефана, В. В. Яркова та інших. Разом із тим на сьогодні у вітчизняній процесуальній літературі відсутні сучасні наукові праці, в яких на основі чинного цивільного процесуального законодавства України втілювалося б спеціальне наукове дослідження принципів об'єктивної істини та змагальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України 25 квітня 2007 року (протокол № 4). Роботу виконано відповідно до теми науково-дослідної роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України «Проблеми здійснення та захисту суб'єктивних цивільних прав» (державний реєстраційний номер 0108U000494).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування сутності, втілення та узгодження принципів змагальності й об'єктивної істини в цивільному процесі України. Для досягнення зазначеної мети у дисертаційному дослідженні зосереджено увагу на вирішенні таких основних завдань:

– проаналізувати наявні в сучасній науці цивільного процесуального права теорії та концептуальні підходи до розуміння принципів цивільного процесуального права та їх призначення;

– визначити систему принципів цивільного процесу та провести їх класифікацію;

– встановити місце принципів об'єктивної істини та змагальності в системі принципів цивільного процесу;

– сформулювати визначення принципів змагальності та об'єктивності істини у цивільному процесі;

– встановити основні тенденції трансформації принципів змагальності та об'єктивної істини в процесі розвитку цивільного процесуального права України;

– проаналізувати роль суду та учасників цивільного процесу в забезпеченні принципів змагальності та об'єктивної істини;

– встановити особливості реалізації принципів змагальності та об'єктивної істини в провадженнях і на стадіях цивільного процесу;

– на підставі узагальнення теоретичних засад та практики реалізації принципів об'єктивної істини та змагальності в цивільному судочинстві обґрунтувати рекомендації з удосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України щодо подальшого розвитку цих принципів.

Об'єктом дослідження є система принципів цивільного процесу, їх правова природа, зміст і втілення у чинному цивільному процесуальному законодавстві України.

Предметом дослідження є принципи змагальності та об'єктивності істини у цивільному процесі України, положення науки цивільного процесуального права щодо них, законодавчі норми, в яких закріплюються ці принципи, прояви цих принципів в судовій практиці, а також правовий досвід інших держав у закріплені та реалізації зазначених принципів цивільного судочинства.

Методи дослідження. Багатоаспектний характер поставленої мети і завдань дисертації при дослідженні принципів змагальності та об'єктивної істини в цивільному процесі України обумовив застосування комплексу наукових методів. В роботі використовувались як загальнонаукові методи, так і спеціальні методи. Серед загальнонаукових методів необхідно виділити методи діалектичного, історичного, системного, структурно-функціонального аналізу, а також компаративний метод. Так, за допомогою історичного методу було продемонстровано генезис теоретико-правових поглядів на принципи змагальності та об'єктивної істини в цивільному процесі, а також їх узгодження з іншими принципами цивільного судочинства в демократичній і правовій державі. Діалектичний метод дозволив визначити систему принципів цивільного процесу як складне динамічне явище, що може бути досліджене під різними кутами зору та поєднує в собі як універсальні структурні елементи, так і специфічні властивості, що характеризують специфіку цивільного процесу в тій або іншій країні. За допомогою компаративного методу було проведено порівняльний аналіз різних концептуальних підходів до принципів змагальності та об'єктивної істини в цивільному процесі, існуючих способів обґрунтування ролі цих принципів у формуванні демократичної та правової держави, специфіки їх правового забезпечення в цивільному процесі України, країнах ЄС та інших державах. Водночас, цей метод дозволив виробити пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства України, враховуючи позитивний правовий досвід Німеччини, Франції, Англії, Японії, Вірменії, Російської Федерації, Республіки Казахстан та інших країн.

Центральними серед задіяних загальнонаукових методів були методи системного та структурно-функціонального аналізу, які дозволили розглянути принципи змагальності та об'єктивної істини в цивільному процесі, як з точки зору тих основних функцій, що вони реалізують в цілому та на окремих стадіях цивільного процесу, так і з точки зору виявлення конкретних гарантій, що забезпечують їх дотримання в цивільному процесі. Зокрема, функціональний метод використовувався для поглибленого дослідження ролі та функцій принципу змагальності й об'єктивної істини, а також ролі суду в реалізації принципу змагальності. Метод моделювання був використаний при дослідженні процедур розгляду справ апеляційною і касаційною інстанціями, а також в інших провадженнях, коли принцип змагальності, разом з іншими принципами цивільного процесу, має забезпечити об'єктивне рішення суду у справі. З-поміж спеціальних методів дослідження, автором було використано методи логічного тлумачення нормативно-правових актів, доктринальної та юридичної інтерпретації правових норм, а також інші спеціально наукові методи, які застосовуються сучасною наукою цивільного права. Крім зазначених загальних та спеціальних методів дослідження в основу здійсненого в дисертації дослідження було покладено методологічні принципи об'єктивності, неупередженості, системності, логічності та обґрунтованості як проміжних положень, так і кінцевих висновків.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в основних положеннях та висновках, що виносяться на захист.

Вперше:

1) обґрунтовано положення про те, що з погляду забезпечення принципу об'єктивної істини в цивільному процесі поділ цивільного судочинства на змагальний або слідчий (інквізиційний) є лише засобом досягнення істини у справі;

2) запропоновано теоретико-методологічну модель принципу змагальності в цивільному судочинстві, відповідно до якої цей принцип є результатом взаємодії та практичної реалізації в цивільному процесі принципів диспозитивності та рівності сторін;

3) доведена необхідність удосконалення засобів забезпечення принципу змагальності у чинному цивільному процесуальному законодавстві України шляхом гарантування права «бути вислуханим і почутим у суді» та надання кожній особі, яка бере участь у справі, можливості отримувати всю інформацію у справі, висловлюватись по суті справи до прийняття судом рішення, а також права на те, щоб надана суду інформація по суті справи була прийнята до уваги при винесенні судом рішення;

Удосконалено:

4) положення про те, що принципи цивільного процесу є орієнтиром при застосуванні аналогії закону в тих випадках, коли процесуальне законодавство суперечливо чи недосить конкретно регулює ті чи інші питання під час розгляду справи. Принципи цивільного процесуального права, які мають теоретичний зміст, мають використовуватися при застосуванні аналогії права;

5) аргументацію положення про те, що проведення судом касаційної інстанції попереднього розгляду справи (ст. 332 ЦПК України) без повідомлення та участі осіб, які беруть участь у справі, призводить до порушення принципів змагальності та об'єктивності істини;

6) положення про те, що надання права діяти в процесі через представника є одночасно елементом урівноваження прав сторін та умовою досягнення об'єктивної істини у справі, оскільки лише юридично компетентний представник здатен чітко визначити предмет доказування, надати суду необхідні, належні та допустимі докази, належним чином відреагувати на клопотання і вимоги іншої сторони тощо.

Дістало подальший розвиток:

7) положення про те, що реалізація в цивільному процесі принципу змагальності неможлива без активної участі сторін, які беруть участь у процесі та реалізують принцип змагальності на основі забезпечення судом рівності прав і обов'язків учасників цивільного процесу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані концептуальні положення, висновки та практичні рекомендації, які визначають напрями вирішення окремих теоретичних і практичних проблем широкого запровадження в цивільне судочинство принципів змагальності та об'єктивної істини, дозволяють виявити об'єктивні проблеми, що виникають у сфері цивільного судочинства, надати їх наукову характеристику й обґрунтувати конкретні шляхи їх розв'язання. Запропоновані висновки можуть слугувати теоретичним підґрунтям для подальшої розробки положень науки цивільного процесуального права. Отримані результати мають позитивно вплинути на регламентацію процедури розгляду справ судами. Основні результати цього дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсів «Цивільне процесуальне право України» або «Цивільний процес», при розробці робочих програм, методичних рекомендацій і навчально-методичних комплексів із зазначених дисциплін. Окремі висновки та опрацьовані автором матеріали можуть виступити основою для розробки програми спецкурсу «Принципи цивільного процесу в Україні». Результати дослідження можуть використовуватись при написанні підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій і семінарських занять з цивільного процесуального права України.

Рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства, спрямовані на підвищення ефективності цивільного судочинства, можуть бути використані у нормотворчій діяльності, в тому числі при внесенні змін до чинного ЦПК України, та практиці застосування цивільного процесуального законодавства.

Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного дослідження відображені, зокрема, у Науково-практичному коментарі Цивільного процесуального кодексу України (За ред. С. Я. Фурси. - К.: Видавець Фурса С. Я., КНТ, 2006. - Т. 1.), особистим внеском здобувача до якого стала підготовка коментарю до Глави 2 «Касаційне провадження. Теоретичні передумови» (С. 829-832).

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на спільних засіданнях наукових відділів проблем приватного права і юрисдикційних форм правового захисту суб'єктів приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України. Окремі результати роботи оприлюднювалися на таких науково-практичних заходах: ІІ Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (30-31 березня 2007 р., м. Одеса), Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених» (23 березня 2007 р., м. Запоріжжя), ІІІ міжнародної конференції аспірантів та здобувачів «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (23-24 березня 2007 р., м. Луцьк); Науково-практичній конференції «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (26 жовтня 2007 р., м. Київ), Науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (30-31 травня 2008 р., м. Острог), Науково-практичній конференції «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (7 квітня 2008 р., м. Київ), а також на Методологічному семінарі «Верховенство права і демократія» (2 жовтня 2009 р., м. Острог).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 15 наукових публікаціях, зокрема: у розділі науково-практичного коментаря до ЦПК України, 10 наукових статтях, з яких 8 опубліковано у виданнях, що включені ВАК України до переліку фахових видань, та у 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи складає 199 сторінок. Список використаних джерел налічує 247 найменувань і викладений на 23 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, окреслюється мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, висвітлюється наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача у праці, виконані в співавторстві, а також наводяться дані про апробацію результатів дисертації та публікації дисертанта за темою дисертації.

Розділ 1. «Теоретико-методологічні основи дослідження принципів змагальності та об'єктивної істини в цивільному праві України» присвячений дослідженню формування поняття, класифікації та значення принципів цивільного судочинства України, а також визначенню місця принципів об'єктивної істини та змагальності в системі принципів цивільного процесу.

У підрозділі 1.1 «Поняття, значення та класифікація принципів цивільного процесу» досліджується правова природа принципів цивільного процесу, їх роль при здійсненні цивільного судочинства, а також аналізуються різні доктринальні підходи до систематизації принципів цивільного процесу.

Обґрунтована авторська дефініція поняття принципу цивільного процесуального права як основного нормативного положення, що зароджується у формі однієї з категорій правосвідомості та в силу необхідності врегулювання суспільних відносин закріплюється в нормах права і характеризує всю галузь цивільного процесуального права, а також визначає перспективи розвитку цієї галузі.

Аналіз різних підходів до систематизації принципів, а також різних способів наповнення системи принципів цивільного процесуального права дозволив виділити найбільш аргументовану позицію з цього питання. Розподіл принципів на загальноправові, міжгалузеві, галузеві, враховує їх нормативне закріплення та межі дії, розкриває співвідношення, взаємозв'язок і взаємозумовленість принципів цивільного процесуального права. Висловлені критичні зауваження щодо наукової позиції окремих фахівців, які класифікують принципи цивільного процесу за окремими інститутами цивільного процесуального права, адже не можна вважати принципами ідеї, що стосуються незначних за обсягом елементів цивільного процесу та не поширюються на галузь права в цілому.

В результаті дослідження системи принципів цивільного процесуального права додатково обґрунтована необхідність включення до такої системи нових принципів цивільного процесу. При визначенні основних принципів вітчизняного цивільного процесу запропоновано враховувати положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд. Така пропозиція дозволяє характеризувати доступність правосуддя як гарантоване право на звернення до суду й одночасно як гарантію відновлення порушеного суб'єктивного права.

Доведено, що принцип бути вислуханим, який є складовою частиною принципу змагальності, повинен широко запроваджуватися у законодавство України на всіх стадіях судового розгляду справи, оскільки його застосування може позитивно вплинути на цивільне судочинство і сприятиме ухваленню законного й обґрунтованого рішення в цивільній справі.

У підрозділі 1.2 «Принципи змагальності та об'єктивної істини в системі принципів цивільного судочинства» визначаються місце та взаємозв'язки досліджуваних принципів із іншими принципами цивільного судочинства.

Окремі процесуалісти заперечують існування принципу змагальності, вважаючи, що існує два принципи, які його заміняють: принцип процесуальної рівноправності сторін при змагальній формі судочинства та принцип процесуальної активності суду в цивільному процесі. Дисертантом відстоюється позиція про те, що принцип процесуальної рівності сторін є складовою принципу змагальності. При цьому така змагальність рівноправністю сторін не вичерпується. В цьому контексті принцип процесуальної рівності прав сторін слід вважати необхідною передумовою принципу змагальності.

Встановлюючи взаємозв'язок принципу змагальності та диспозитивності, з'ясовано, що принцип змагальності базується одночасно на протилежності й єдності принципів диспозитивності та змагальності, на основі яких повинні діяти сторони спору. Реалізація принципу змагальності на практиці неможлива без активності сторін, оскільки змусити сторони брати активну участь у розгляді справи не може ні суддя, ні закон.

В дисертації констатується, що на стадії подання позовної заяви до суду, принцип диспозитивності має перевагу над принципом змагальності. Такий висновок зроблено у зв'язку з тим, що між принципами права не може існувати суперечностей, з огляду на це, деякі принципи цивільного процесу, в окремих випадках, відповідно до норм ЦПК України, отримують явні переваги над іншими. Отже, пропонується стаття, в якій закріплено принцип диспозитивності розташувати в ЦПК України раніше статті, в якій закріплено принцип змагальності, тобто статті 10 і 11 ЦПК України слід поміняти місцями.

В результаті дослідження принципу об'єктивної істини підтверджується існування цього принципу об'єктивної істини в системі принципів сучасного цивільного процесу України, адже діяльність суду завжди спрямована на встановлення фактичних обставин справи. Виявлено, що вказаний принцип суперечить правилу допустимості доказів, яке створює перешкоди для повного і всебічного встановлення обставин справи. Отже, піддано критиці положення, закріплене в ч. 1 ст. 146 ЦПК України, відповідно до якого особа, що ухиляється від подання експертам необхідних матеріалів, документів або іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, наражається на негативні для себе наслідки, зокрема, обставина, пов'язана з відповідною експертизою, буде встановлена судом і без проведення експертизи. Негативним наслідком реалізації вказаної норми є те, що іноді для затягування процесу сторона спору просить призначити експертизу, але згодом її не оплачує. Отже, доводиться необхідність доповнити ст. 146 ЦПК України наступним положенням: «У разі несплати однією із сторін, за клопотанням якої була призначена експертиза і яку було попереджено про її вартість, у встановлені строки висновку експерта, ухвала суду про призначення експертизи скасовується тим судом, який її постановив, і обставина вважається встановленою судом проти сторони, яка не оплатила висновок експерта».

Також визнано неможливим практичне застосування ч. 2 ст. 146 ЦПК України, в якій передбачається, що в разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства, суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи, оскільки таке положення суперечить ч. 2 ст. 28 Конституції України. Отже, запропоновано виключити вказану вище норму з ЦПК України.

Розділ 2. «Специфіка взаємозв'язку принципів змагальності та об'єктивної істини у цивільному процесуальному праві України», який містить два підрозділи, присвячено дослідженню правової природи принципів змагальності та об'єктивної істини, а також тенденцій їх трансформації в цивільному процесі України.

У підрозділі 2.1 «Правова природа та зміст принципів змагальності та об'єктивної істини» досліджуються основні правові критерії вказаних принципів і визначення їх суті. При з'ясуванні правової природи принципу змагальності в цивільному процесі досліджено співвідношення принципу змагальності та змагальної форми процесу, в результаті чого виявлено дві альтернативні позиції в науці цивільного процесуального права з цього питання. Відповідно до першої позиції змагальна форма процесу відображає зміст принципу змагальності, альтернативний же погляд передбачає, що змагальна форма процесу є складовою частиною принципу змагальності.

Власна позиція дисертанта з цього питання полягає в тому, що форма будь-якого процесу та його принципи співвідносяться як первинне та похідне. Цивільний процес є змагальним в силу існування в ньому принципу змагальності. Разом із тим для змагальної форми судочинства важливе значення мають інші принципи цивільного процесу, зокрема, принцип диспозитивності. Саме тому відстоюється позиція, що форму судочинства зумовлює система принципів, які в ній застосовуються.

Основними законодавчими правилами, в яких розкривається принцип змагальності є наступні: 1) сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні законодавчі права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; 2) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; 3) суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав. Отже, формальна сторона принципу змагальності сторін судового процесу передбачає надання сторонам рівних прав, щоб вони мали реальну можливість виявити своє ставлення до предмета спору та надати суду можливість досягти об'єктивного сприйняття обставин справи на підставі змагання сторін.

За результатами дослідження правової природи принципу об'єктивної істини в роботі пропонується виходити з широкого сприйняття такого принципу як мети судочинства взагалі. Принцип об'єктивної істини в цивільному процесі - це лише вузьке сприйняття мети даного виду судочинства, яка виявляється у створенні механізмів її досягнення. Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод гарантується право на справедливий судовий розгляд, що й має передбачати досягнення об'єктивної істини по справі.

Встановлено, що чинне процесуальне законодавство України вимагає від суду лише істинності правової кваліфікації фактичного матеріалу, наданого сторонами, незалежно від відповідності його дійсним обставинам. Це означає, що в сучасному цивільному судочинстві України діє принцип формальної (юридичної) істини.

Зважаючи на те, що об'єктивна істина є метою судочинства, принцип змагальності визначає спосіб досягнення цієї мети. При цьому наявність у процедурі цивільного судочинства стадій перегляду судових рішень є втіленням принципу об'єктивної істини, а не змагальності, оскільки вимагаючи перегляду рішення, сторони не змагаються із судом, а вимагають об'єктивного розгляду і вирішення справи.

У підрозділі 2.2 «Тенденції трансформації принципів змагальності та об'єктивної істини у розвитку цивільного процесу України» проаналізовано еволюцію принципів змагальності та об'єктивної істини в цивільному процесі та виявлено основні напрями вдосконалення такого процесу.

В результаті дослідження тенденцій трансформації принципів змагальності та об'єктивної істини в цивільному процесі України доведено, що не можна вважати порушенням принципу змагальності ситуацію, коли суд у виняткових випадках (при виникненні сумнівів у достовірності тих чи інших обставин справи) проявить власну ініціативу в доказуванні (зокрема, з власної ініціативи витребує певні докази). Така ситуація можлива тоді, коли обставини справи доводяться сторонами, але спірність ситуації не зникає, або коли у справі виникають сумніви щодо достовірності наданих суду доказів.

Отже, принцип об'єктивної істини в цивільному процесі України не може остаточно бути «знищеним». Принцип об'єктивної істини повинен зберігатися, а змін і вдосконалень потребують лише шляхи досягнення об'єктивної істини.

За сучасного стану цивільного процесуального законодавства суддя має бути обмежений у виявах своєї ініціативи та не повинен виходити за межі позовних вимог. При цьому пропонується доповнити ст. 215 ЦПК України частиною 2 такого змісту: «Суд не має права мотивувати своє рішення правовими доводами, які він висунув за своєю ініціативою, не запропонувавши попередньо сторонам представити свої міркування щодо таких доводів».

У Розділі 3. «Реалізація суб'єктами цивільних процесуальних відносин принципів змагальності та об'єктивної істини у цивільному процесі» досліджено роль суду та осіб, які беруть участь у справі, в забезпеченні принципів змагальності та об'єктивної істини, а також реалізацію цих принципів у різних видах проваджень і на різних стадіях розгляду справи.

У підрозділі 3.1 «Роль суду у забезпеченні принципів змагальності та об'єктивної істини» встановлені правові аспекти реалізації досліджуваних в роботі принципів судом і сторонами у справі.

В результаті аналізу реалізації принципу змагальності та об'єктивної істини в цивільному процесі запропоновано передбачити у ЦПК України окрему норму або доповнити ст. 27 ЦПК України, в якій закріпити комплекс спеціальних заходів, які б надавали суду можливість реагувати на зловживання особи, які беруть участь у справі їх цивільними процесуальними правами. Доведено, що суд не може виходити за межі заявлених вимог і відповідного їх обґрунтування, що надаються стороною, оскільки така ініціатива суду порушуватиме принципи диспозитивності та змагальності цивільного процесу.

Встановлено, що відмова законодавця від залучення співвідповідачів за ініціативою суду, що передбачалось ст. 33 ЦПК України, є правильною, адже наявність такого повноваження призводило до втрати судом неупередженості та порушувало принципи змагальності й диспозитивності. Разом із тим, задля забезпечення принципу об'єктивної істини, запропоновано ч. 1 ст. 33 ЦПК України доповнити реченням такого змісту: «У разі відсутності згоди на це позивача, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача, якщо відповідне клопотання буде висловлено відповідачем, визначеним позивачем».

Встановлено, що посилання на необхідність застосування аналогії закону або права, насамперед, можливе під час обґрунтування позовних вимог і заперечень проти позову. Звідси випливає, що це положення стосується позивача та відповідача у справі, оскільки саме ці суб'єкти, згідно із принципом змагальності, зобов'язанні довести свої вимоги та заперечення, надавши суду докази, а суд лише перевіряє їх відповідність законодавству. Чинне цивільне процесуальне законодавство не регламентує порядок дій, коли про підставу відводу судді стало відомо при з'ясуванні обставин у справі та перевірки їх доказами. Так, підстава для відводу може «проявитися» в діях судді або суду на цьому етапі процесу судового розгляду. У зв'язку з цим дисертант вважає за доцільне доповнити ч. 1 ст. 20 ЦПК України пунктом 6 такого змісту «6) істотного порушення суддею процесуального законодавства при розгляді справи».

У підрозділі 3.2 «Принципи змагальності та об'єктивної істини у різних видах проваджень цивільного судочинства та на різних стадіях процесу» аналізуються особливості реалізації принципів змагальності та об'єктивної істини в наказному та окремому провадженнях, а також при перегляді судових рішень. Обґрунтовано, що наказному провадженню властивий принцип об'єктивної істини, оскільки судовий наказ не видається за наявності спору про право. У межах наказного провадження принцип змагальності не реалізується через те, що в разі виявлення судом спору про право, суд відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу. При цьому виходячи з принципу рівності сторін, пропонується у наказному провадженні надавати боржнику строк для надання заперечень проти заявленої вимоги стягувача.

При спрощеному порядку вирішення справ у заочному розгляді справ, принципи змагальності й об'єктивної істини також проявляються, оскільки для скасування судового рішення необхідні дві умови, які потрібно довести відповідачу: 1) поважність причин його неявки в судове засідання, 2) докази, на які він посилається, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Заочне рішення суду може вважатися об'єктивним, але принцип змагальності не є властивим для заочного розгляду справи.

У результаті дослідження реалізації принципів змагальності та об'єктивної істини судом апеляційної інстанції запропоновано внести зміни до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, виклавши її у такій редакції: «Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи і до набрання рішенням суду законної сили», що дозволить встановлювати реальне місце їх проживання та зазначати в апеляційній і касаційній скаргах.

Аргументовано, що апеляційний суд за заявою сторін має вирішувати питання про доцільність участі третьої особи без самостійних вимог в апеляційному провадженні, коли така особа залучалася до участі у справі за ініціативою суду першої інстанції.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні принципів об'єктивної істини та змагальності в цивільному процесі України. Одночасне дослідження принципів об'єктивної істини та змагальності в цивільному процесі України надало можливість, крім наукових положень, які мають наукову новизну та виносяться на захист, обґрунтувати і викласти такі найважливіші висновки й пропозиції.

1. Значення принципів цивільного судочинства полягає в: узагальненні та систематизації знань з цивільного процесу; обґрунтованому формуванню законодавства, яким регламентуватиметься процедура розгляду справ судом; правильному застосуванню норм цивільного процесуального права; врахуванню недоліків судової практики та розробці теоретичних концепцій розвитку цивільного процесуального законодавства.

2. Кожен принцип цивільного процесуального права зароджується як категорія правосвідомості й отримує закріплення в законі, що дозволяє визначити його як основне та нормативне положення, яке визначає формування та перспективи розвитку всієї галузі права.

3. Поняття «об'єктивна істина» потрібно трансформувати з принципу цивільного процесу в мету цивільного судочинства, адже формальна істина не може вважатися остаточною метою розгляду цивільної справи.

4. Частина 2 ст. 146 ЦПК України суперечить ч. 2 ст. 28 Конституції України, а відтак відповідач у разі постановлення ухвали про примусовий привід на проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства може посилатися на неконституційність цього положення закону і, відповідно, неконституційність ухвали суду про привід. Призначення вищевказаної експертизи необхідне лише в тих випадках, коли спір не може бути вирішений судом іншим чином, тобто на підставі інших доказів.

5. Висвітлення інформації в засобах масової інформації про судові рішення у конкретних цивільних справах є позитивним явищем, що не лише характеризує демократичну і правову державну, є вираженням принципу гласності та відкритості судового розгляду, а й відповідає принципу об'єктивної істини та є елементом принципу змагальності сторін.

6. Основні критерії принципу змагальності полягають у тому, що: 1) чітко встановлені правила ведення справи надають однакові й рівні можливості для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, відстояти свої права та інтереси у суді; 2) суд виступає у процесі як незалежний і неупереджений арбітр, який керує процесом і може сприяти стороні в отриманні доказів у справі лише тоді, коли у неї виникають труднощі в їх отриманні; 3) суд ухвалює рішення у справі, керуючись лише законом і обставинами, що випливають із матеріалів справи; 4) для безпосереднього ведення справи у суді мають залучатися фахівці в галузі права, які здійснюватимуть представництво осіб, які не здатні самостійно належним чином захистити свої права, оскільки саме таким чином мають компенсуватися явні переваги юридично обізнаної особи над тією, яка не має спеціальних знань у галузі права; 5) активна поведінка осіб, які беруть участь у справі, у процесі її розгляду має проявлятися не тільки у процесі доказування, а й при донесенні до відома суду всіх важливих аспектів справи, які мають позитивно вплинути на встановлення дійсних обставин справи; 6) непоширення принципу змагальності на інших учасників цивільного процесу, оскільки їх процесуальна діяльність повинна відповідати принципу об'єктивної істини.

7. Принцип змагальності не повинен виключатися з окремого провадження (ч. 3 ст. 235 ЦПК України), а відтак заявник і заінтересовані особи мають бути наділені рівними процесуальними правами. При цьому суд зобов'язаний чітко виділяти предмет у справах окремого провадження, адже в цих справах не може мати місце спір про право, а спір про факт не тільки допустимий, а й необхідний для досягнення об'єктивної істини.

8. Якщо у справі бере участь представник відповідача (за відсутності відповідача, який не може з'явитися у судове засідання з поважних причин), то саме відповідне клопотання представника відповідача, а не самого відповідача, має бути підставою для відкладення розгляду справи. При цьому такий представник має повідомити суд про причини його неявки в судове засідання. Це положення має бути адекватно відображене у ч. 2 ст. 169 ЦПК України, адже в цій нормі допущена істотна помилка, пов'язана з тим, що обставини справи не можуть диктувати можливість розгляду справи без представника, а при вирішенні цього питання мають враховуватися поважність причин неявки представника та положення ст. 12 ЦПК України, що гарантують право особи на правову допомогу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Волосенко С. О. Касаційне провадження. Теоретичні передумови: Глава 2 / С. О. Волосенко // Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу України / За ред. С. Я. Фурси. - К.: Видавець Фурса С. Я., КНТ, 2006. - Т. 1. - С. 829-832.

2. Волосенко С. О. Принцип змагальності та прецедентне рішення суду / С. О. Волосенко // Юриспруденція: теорія і практика. - 2005. - № 2 (4). - С. 18-22.

3. Волосенко С. О. Принцип змагальності у апеляційному провадженні / С. О. Волосенко // Юриспруденція: теорія і практика. - 2005. - № 3 (5). - С. 37-41.

4. Волосенко С. О. Яку істину суд встановлює при розгляді цивільної справи? / С. О. Волосенко // Юриспруденція: теорія і практика. - 2005. - № 10 (12). - С. 9-19.

5. Волосенко С. О. Правова природа принципів об'єктивної істини і змагальності / С. О. Волосенко // Юриспруденція: теорія і практика. - 2006. - № 5 (19). - С. 19-22.

6. Волосенко С. О. Правове значення принципів цивільного процесу / С. О. Волосенко // Юриспруденція: теорія і практика. - 2006. - № 1 (15). - С. 3-10.

7. Волосенко С. О. Принцип змагальності у новелах ЦПК / С. О. Волосенко // Часопис Київського університету права. - 2007. - № 1. - С. 132-136.

8. Волосенко С. О. Джерела формування та значення принципів цивільного процесу України / С. О. Волосенко // Часопис Київського Університету права. - 2007. - № 10. - С. 34-40.

9. Волосенко С. О. Принцип змагальності та засоби масової інформації / С. О. Волосенко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 37.- С. 445-449.

10. Волосенко С. О. Змагальність і представництво у суді / С. О. Волосенко // Нотаріат Адвокатура Суд. - 2005. - № 2 (4). - С. 6-7.

11. Волосенко С. О. Принцип змагальності у касаційному провадженні / С. О. Волосенко // Нотаріат Адвокатура Суд. - 2006. - № 1 (15). - С. 1-2.

12. Волосенко С. О. Принцип об'єктивної істини в дії / С. О. Волосенко // Збірник тез наукових робіт учасників ІІ Всеукраїнської цивілістичної наукової конференції студентів та аспірантів (30-31 березня 2007 р.). - Одеса: Фенікс, 2007. - С. 28-29.

13. Волосенко С. О. Зловживання правами у цивільному судочинстві / С. О. Волосенко // Тези доповідей Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених» (23 березня 2007 р.). - Запоріжжя, 2007. - С. 57-58.

14. Волосенко С. О. Принцип змагальності у цивільному судочинстві України та іноземних країнах / С. О. Волосенко // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: Збірник тез і наукових доповідей ІІІ Міжнародної конференції аспірантів та здобувачів (23-24 березня 2007 р.). - Луцьк, 2007. - С. 150-151.

15. Волосенко С. О. Принцип об'єктивної істини у сучасному цивільному процесі: pro et contra / С. О. Волосенко // Конституційно-правові проблеми розвитку сучасної Української держави: Матеріали міжнародного теоретико-методологічного семінару, проведеного на базі правничого факультету Національного університету «Острозька академія» (2010 р.) / За ред. акад. НАПрН України О. В. Скрипнюка. - К.: Логос, 2010. - С. 65-69.

Размещено на Allbest.ru