Правове регулювання протидії інформаційним війнам в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Одним із найбільш вагомих факторів, які визначають розвиток сучасного суспільства, є інформація та пов'язані з нею процеси. Протягом останніх років в Україні спостерігається стрімкий розвиток новітніх інформаційно-телекомунікаційних технологій, їх поширення та впровадження серед широких верств населення. Постійний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій приводить до таких позитивних змін, як стимулювання конкуренції, розширення виробництва, що забезпечує економічне зростання і зайнятість населення, підвищує ефективність функціонування практично всіх сфер життєдіяльності шляхом переходу на нові засади обробки та передачі інформації. Але, зважаючи на здатність інформації впливати на суб'єктів та повністю змінювати поведінку людини, суспільства або держави в необхідному напрямків, існують випадки, коли позитивні властивості інформації та інформаційних технологій можуть бути використані для досягнення як корисних, так і незаконних цілей. Особливої уваги при цьому потребує така форма конфліктної ситуації, як інформаційна війна, оскільки це явище не тільки гальмує розвиток інформаційного суспільства, а й зачіпає практично всі пріоритетні сфери життя в усьому світі. Технічний прогрес суттєво скорегував методи військових, торговельних, економічних конфліктів, унаслідок чого прямі силові методи стали поступатися інформаційним. Розуміння шкідливості та деструктивної сили інформаційних війн вимагає проведення ґрунтовних досліджень цього феномену з правової точки зору.

Незважаючи на надзвичайну важливість забезпечення належного функціонування всіх сфер життєдіяльності людини, суспільства та держави, необхідність ефективного забезпечення інформаційної безпеки держави, зокрема шляхом вироблення надійного механізму протидії інформаційним війнам, на сьогодні повною мірою не визначені методологічні засади протидії інформаційним війнам, відсутні на монографічному рівні роботи, присвячені комплексному правовому дослідженню проблеми належного використання відповідних правових засобів та організаційних технологій протидії інформаційним війнам в Україні з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина в інформаційній сфері, належного функціонування суспільства та держави на рівні світових стандартів.

Отже, зазначене, а також відсутність належного предметного дослідження окресленої проблеми в юридичній науці зумовлюють актуальність визначення системи правового регулювання протидії інформаційним війнам в Україні.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових документів, практики їх реалізації, а також узагальнення основних положень праць науковців визначити сутність відносин, що виникають під час ведення інформаційних війн, адміністративно-правові та організаційні засади діяльності уповноважених органів державної влади України у сфері протидії інформаційним війнам, виробити конструктивні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення діяльності відповідних органів державної влади України, запропонувати перспективні напрями вироблення і реалізації правових засобів та організаційних заходів захисту від інформаційних війн в Україні.

Для досягнення мети поставлено такі основні завдання:

- з'ясувати сутність інформаційних війн як однієї з форм реалізації загроз інформаційній безпеці України;

- визначити місце та роль інформаційної безпеки України в структурі національної безпеки України, уточнити правовий зміст основних понять і категорій інформаційної безпеки як складової національної безпеки;

- з'ясувати особливості ведення інформаційних війн в Україні:

- визначити поняття «інформаційна зброя» та основні її види;

- визначити види суб'єктів ведення інформаційних війн, особливості ведення інформаційних війн різними суб'єктами та застосування ними інформаційної зброї;

- з'ясувати зміст державної політики інформаційної безпеки (в контексті протидії інформаційним війнам) та пріоритетні напрями її реалізації;

- надати комплексну характеристику правової бази забезпечення інформаційної безпеки України, визначити першочергові напрями та форми забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства та держави;

- розкрити сутність інституційного механізму протидії інформаційним війнам в Україні, визначити основні проблеми організації його функціонування;

- розробити правові основи організації належної взаємодії органів державної влади України щодо протидії інформаційним війнам та ефективні механізми боротьби з проявами інформаційних війн;

- сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів державної влади України у сфері протидії інформаційним війнам та виведення її на якісно новий рівень.

1. Теоретико-методологічні засади протидії інформаційним війнам

Обґрунтовано, що інформаційна безпека є невід'ємною складовою національної безпеки України. У дисертації комплексно досліджено зміст поняття «інформаційна безпека» шляхом ґрунтовного аналізу змістовного наповнення понять «безпека», «національна безпека» та «інформаційна сфера». Інформаційна безпека розглядається як стан інформаційної захищеності держави (безпека об'єкта від інформаційних загроз), за якої унеможливлюється негативний інформаційний вплив та негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або спеціальні інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії та негласного зняття інформації (за допомогою спеціальних технічних засобів), інформаційний тероризм і комп'ютерні злочини не завдають суттєвої шкоди національним інтересам держави та не заважають стабільному розвитку інформаційної інфраструктури, належному функціонуванню національного інформаційного простору України та всіх пріоритетних сфер життєдіяльності.

У роботі підкреслено, що належний рівень забезпечення інформаційної безпеки в державі може існувати виключно за умов створення та ефективного функціонування добре розвиненого інформаційного суспільства. Акцентовано увагу, що становлення та розвиток інформаційного суспільства в Україні безпосередньо взаємозв'язаний зі становленням та розвитком українського інформаційного простору, оскільки, розвиток інформаційного суспільства вдосконалює єдиний інформаційний простір і навпаки.

Обґрунтовано, що невід'ємною частиною належного забезпечення інформаційної безпеки держави є запобігання загрозам інформаційній безпеці, їх переростанню у небезпеки, що свідчить про ефективність або неефективність функціонування всієї системи державного управління. У ході дисертаційного дослідження з'ясовано, що загрози в інформаційній сфері реалізуються через конкретні форми та безпосередньо впливають на стан об'єктів безпеки, на соціально значущі цілі, погіршують імідж інститутів суспільства та держави, стан психічної витримки людини та різних верств населення, загрожують встановленому балансу взаємодії інститутів суспільства, держави та людини. Зроблено висновок, що шляхом системного використання різноманітних форм реалізації загроз належному забезпеченню інформаційної безпеки людини, суспільства та держави формується такий комплексний засіб інформаційного впливу масового характеру, як інформаційна війна.

Системно досліджено співвідношення поняття «інформаційна війна» з таким поняттями, як «інформаційне протиборство», «інформаційна боротьба», «інформаційна експансія» та «інформаційна агресія». Вихідна ідея роботи полягає в тому, що інформаційні війни становлять найбільш суттєву небезпеку ефективному функціонуванню всієї системи національної безпеки України, у тому числі й інформаційної безпеки.

Проаналізовано основні ступені інформаційного протиборства (інформаційна експансія, інформаційна агресія та інформаційна війна). Зроблено висновок, що відмінність між зазначеними ступенями інформаційного протиборства полягає в інтенсивності та масштабності ведення інформаційних дій та видів засобів, що використовуються. Зважаючи на той факт, що в науковій літературі й національному законодавстві досі відсутнє усталене визначення поняття «інформаційні війни», у дисертації інформаційна війна розглядається як сукупність методів та способів цілеспрямованого впливу суб'єктів-агресорів в умовах інформаційної відкритості на соціальні відносини (відносини людей між собою, відносини в суспільстві та державі), інформаційні ресурси, інформаційно-аналітичні та інформаційно-технічні системи, системи формування масової свідомості та психіки окремої людини з обов'язковим використанням інформаційної зброї (властивостей інформації, інформаційних ресурсів та новітніх інформаційно-телекомунікаційних технологій) з метою штучного створення факторів гальмування розвитку людини, суспільства та держави, встановлення контролю над інформаційними ресурсами потенційного противника задля отримання переваг у пріоритетних сферах суспільного життя.

Визначено основні ознаки, притаманні інформаційній війні. Підкреслено, що однією із особливостей інформаційної війни постає одночасне проведення її сторонами-учасницями як наступальних, так і оборонних заходів із застосуванням різноманітних видів інформаційної зброї, тобто мова йде про обов'язкове врахування двох складових інформаційної війни: наступальної та оборонної.

Визначено зв'язок інформаційної війни з психологічною війною. Обґрунтовано, що поняття «інформаційна війна» та «психологічна війна», незважаючи на використання такого спільного для них методу впливу, як маніпулювання інформацією, співвідносяться між собою як загальне та часткове.

Визначено, що основною ознакою, яка виокремлює інформаційну війну як явище серед інших видів діяльності в інформаційній сфері, постає обов'язкове застосування інформаційної зброї. Розкрито зміст поняття «інформаційна зброя» шляхом аналізу існуючих точок зору науковців з цього приводу і змістовного наповнення понять «інформаційний продукт» та «інформаційний ресурс». Зосереджено увагу на основних видах інформаційної зброї, у результаті чого зроблено висновок, що із зростанням технічного потенціалу людства з'являтимуться нові види інформаційної зброї, що вимагатиме розробки нових засобів боротьби із незаконним використанням інформаційної зброї, розробки та впровадження засобів захисту від агресивних інформаційних дій. Проаналізовано особливості інформаційно-психологічної зброї, у результаті чого наголошено на серйозній небезпеці від її масштабного застосування у зв'язку з практичною відсутністю засобів контролю цього процесу (правових, організаційних, політичних).

Акцентовано увагу на необхідності розробки системи організаційно-правових заходів, спрямованих на протидію застосуванню інформаційної зброї, залучення значної кількості кваліфікованих фахівців, здатних своєчасно приймати зважені та обґрунтовані, а головне, ефективні рішення, спрямовані на нейтралізацію загроз належному функціонування інформаційної сфери. Наголошено на доцільності прийняття Концепції інформаційного протиборства та інформаційно-психологічної війни, в рамках якої було б визначено основні напрями запобігання незаконному застосуванню інформаційної зброї та визначено межі відповідальності.

У дисертації підкреслено, що позитивні властивості інформаційної зброї, у першу чергу мають застосовуватися задля вдосконалення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, виведення їх діяльності на якісно новий рівень, який би відповідав загальновизнаним світовим та європейським стандартам, забезпечення ефективного функціонування всіх пріоритетних сфер життєдіяльності, зокрема, з метою здійснення протидії організованій злочинності, боротьби з тероризмом (у тому числі міжнародним), економічними злочинами, наркобізнесом тощо.

З'ясовано, що надзвичайна небезпека інформаційної зброї виявляється в її економічності, здатності легко маскуватися під засоби захисту (наприклад, засоби захисту інтелектуальної власності), здатності проводити наступальні дії анонімно, без оголошення війни.

Зроблено висновок, що залежно від використання конкретного виду інформаційної зброї (або їх сукупності), різноманітних цілей ведення інформаційних війн, інформаційні війни можуть вестися у найрізноманітніших формах. Проаналізовано технології ведення інформаційних війн у політиці, в бізнесі та військових інформаційних війн.

Враховуючи необхідність розробки дієвого механізму впровадження організаційно-правових заходів, спрямованих на протидію інформаційним війнам та неналежному використанню інформаційної зброї різними суб'єктами, максимального наближення діяльності суб'єктів інформаційних війн до меж правового поля обґрунтовано доцільність дослідження суб'єктів ведення інформаційних війн. Запропоновано власне визначення поняття «суб'єкти інформаційних війн» крізь призму категорій «суб'єкт права», «суб'єкт правовідносин» і «суб'єкт інформаційного права», з врахуванням наданих у дисертації визначень понять «інформаційна війна» та «інформаційна сфера». Визначено ознаки суб'єктів ведення інформаційної війни.

Запропоновано перелік суб'єктів інформаційних війн. Обґрунтовано, що суб'єктний склад правовідносин, які виникають у зв'язку з розв'язанням інформаційних війн, відрізняється від усіх інших суб'єктних складів правовідносин тим, що до його складу входять не тільки чітко визначені чинним національним законодавством суб'єкти права, а й абсолютно нові суб'єкти, які не мають статусу юридичної особи або будь-якого іншого суб'єкта в галузі приватного або публічного права.

Проаналізовано основні види суб'єктів інформаційних війн та визначено низку організаційно-правових заходів, які зазначені суб'єкти розробляють з метою протидії інформаційним війнам або їх активному веденню. Дослідження особливостей функціонування віртуальних соціальних спільнот, які постають одним із суб'єктів інформаційних війн, дало підстави для висновку, що зазначені спільноти постають єдиним суб'єктом інформаційним війн, відносини між членами якого здійснюються без встановлення обов'язкового особистого контакту (віртуально) і постають такою формою відносин, що притаманна виключно високорозвиненому інформаційному суспільству. Наголошено, що засоби масової інформації, за умов сучасного інформаційного суспільства, мають значні можливості з маніпулювання інформацією про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, що робить їх одним із найнебезпечніших суб'єктів ведення інформаційної війни. У роботі відстоюється позиція, що за умов існування електронного урядування можна значно зменшити вплив засобів масової інформації на свідомість громадян.

З урахуванням євроінтеграційних прагнень України запропоновано розробити спільний з країнами Європейського Союзу та Україною спеціальний нормативно-правовий акт, нормами якого б було встановлено межі відповідальності конкретних суб'єктів за використання інформаційної зброї та розв'язання інформаційної війни, передбачено форми та методи впливу.

2. Правові засоби та організаційні технології протидії інформаційним війнам в Україні

Базуючись на національному законодавстві України та загальних засадах державної політики інформаційної безпеки, зосереджено увагу на дослідженні правового механізму забезпечення інформаційної безпеки України (у контексті протидії інформаційним війнам). Обґрунтовано, що розробка на законодавчому рівні основних засад захисту прав громадян та юридичних осіб в інформаційній сфері постає першочерговим кроком у напрямів розробки та реалізації конструктивної державної політики щодо забезпечення на належному рівні інформаційної безпеки. Запропоновано доповнити Кримінальний кодекс України статтею «Розв'язання та ведення інформаційних війн».

Проведений аналіз основних нормативно-правових актів у сфері, що досліджується, дав підставу стверджувати, що назріла нагальна потреба здійснення кодифікації інформаційного законодавства України, зокрема шляхом прийняття Інформаційного кодексу України. Наголошено на необхідності врахування під час практичної розробки дієвого Інформаційного кодексу України європейських стандартів у сфері захисту інформації та забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства і держави. Визначено доцільність включення до проекту Інформаційного кодексу норм комп'ютерної етики, морально-етичних основ регулювання взаємовідносин між комп'ютером та людиною в міжнародному мережевому просторі.

Акцентовано увагу на необхідності прийняття такого нормативно-правового акта, положеннями якого буде передбачено основні засади інформаційного розвитку держави, врегульовано діяльність органів державної влади України щодо забезпечення інформаційної безпеки (у тому числі протидії інформаційним війнам), визначено ключові принципи забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства, держави та подальшого інформаційного розвитку України, закріплено систему заходів, своєчасне виконання яких сприятиме зміцненню інформаційної безпеки (у тому числі у сфері протидії інформаційним війнам) та виведенню діяльності щодо її зміцнення на якісно новий рівень.

Відстоюється позиція, що правове регулювання відносин в інформаційному середовищі (у тому числі у сфері забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства та держави) має здійснюватися нормами інформаційного права в поєднанні з адміністративно-правовим регулюванням в обсязі державної політики.

Доведено, що розробка належного законодавчого підґрунтя щодо ефективного забезпечення інформаційної безпеки в Україні має бути науково обґрунтованою та прогнозованою, що вимагає системного наукового супроводження цього процесу, вироблення чіткої наукової моделі подальшого розвитку інформаційного права та правових засад забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства та держави в Україні.

Визначено зміст інституційного забезпечення протидії інформаційним війнам, обґрунтовано необхідність свідомого та зваженого поєднання адміністративно-правового та інституційного забезпечення протидії інформаційним війнам в Україні. Запропоновано розглядати інституційне забезпечення протидії інформаційним війнам в Україні як забезпечення, що охоплює дві складові: систему органів державної влади, що здійснюють загальнодержавне керівництво у сфері забезпечення інформаційної безпеки (у тому числі у сфері протидії інформаційним війнам), та систему органів виконавчої влади, на які покладено обов'язок щодо часткового формування в межах наданих повноважень та реалізації державної політики інформаційної безпеки в сучасних умовах (у тому числі політики щодо протидії інформаційним війнам).

Зроблено висновок, що здійснення загальнодержавного керівництва у сфері забезпечення інформаційної безпеки (у тому числі у сфері протидії інформаційним війнам) покладено на Президента України, Кабінет Міністрів України, Раду національної безпеки і оборони України та Верховну Раду України. Обґрунтовано доцільність включення Верховної Ради України до числа органів державної влади, які здійснюють загальнодержавне керівництво у сфері забезпечення інформаційної безпеки (у тому числі у сфері протидії інформаційним війнам). Всебічно досліджено компетенцію, форми та методи діяльності Ради національної безпеки і оборони України як координуючого органу державної влади, який здійснює загальнодержавне керівництво у сфері, що аналізується. Запропоновано низку чинників, урахування яких сприятиме вдосконаленню діяльності органів державної влади України, які здійснюють загальнодержавне керівництво у сфері забезпечення інформаційної безпеки (у тому числі у сфері протидії інформаційним війнам), та виведенню її на якісно новий рівень, зокрема, визначено пріоритетні напрями конструктивної взаємодії зазначених органів.

Визначено перелік органів виконавчої влади, на які в межах наданих повноважень покладено обов'язок щодо часткового формування та реалізації державної політики інформаційної безпеки в сучасних умовах (у тому числі політики щодо протидії інформаційним війнам). Проаналізовано адміністративно-правовий статус, форми та методи управлінської діяльності Міжгалузевої ради з питань розвитку інформаційного суспільства, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Державного комітету телебачення і радіомовлення, Національної комісії з питань регулювання зв'язку, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

У роботі обґрунтовано доцільність створення спеціального органу виконавчої влади України, основним призначенням якого було б виключно реалізація державної політики забезпечення інформаційної безпеки, реалізація системи заходів, призначених для протидії інформаційним війнам, посилення контролю за виконанням вимог національного законодавства в інформаційній сфері та прийняття активної участі у формуванні політики протидії інформаційним війнам нарівні з органами державної влади, які здійснюють загальнодержавне керівництво.

Запропоновано низку заходів правового та організаційного характеру, ефективна реалізація яких сприятиме захисту від найбільш небезпечних видів інформаційної зброї.

З метою ефективної протидії поширенню інформації, спрямованої на розпалювання ворожнечі, насильства та ненависті, акцентовано увагу на необхідності проведення з боку відповідних органів державної влади України масштабної виховної попереджувальної роботи (особливо із підростаючим поколінням) щодо неприпустимості поширення подібної інформації. Зважаючи на той факт, що зазначена інформаційна загроза призводить до насадження нових (інколи неадекватних) систем цінностей і, відповідно, формування нових ідеологічних концепцій, зроблено висновок про необхідність вироблення необхідного законодавчого забезпечення.

Визначено низку актуальних проблем сьогодення у сфері боротьби з масовим поширенням недостовірної інформації. Доведено, що до конструктивного вирішення зазначених проблем слід підходити комплексно, шляхом виваженої розробки дійсно необхідних нормативно-правових актів, положення яких не будуть створювати «непрацююче» (декларативне) законодавство.

У результаті аналізу чинного законодавства з'ясовано, що назріла нагальна потреба у формуванні дієвого законодавства, норми якого належним чином регулювали би відносини, що виникають під час користування мережею Інтернет. Запропоновано визначити на законодавчому рівні питання щодо відповідальності за поширення недостовірної інформації на інтернет-форумах та гостьових книгах, яке зараз стоїть надзвичайно гостро у зв'язку із проникненням Інтернету в усі сфери суспільного життя. У роботі наголошено на необхідності вироблення чіткого механізму реалізації права на захист від розміщення в мережі Інтернет відомостей, які містять у собі посягання на честь, добре ім'я та ділову репутацію інших осіб, вирішення інших процедурних питань спростування інформації, розміщеної в Інтернеті. Цілком доречною, на думку дисертанта, є розробка Закону України «Про несанкціоновану розсилку електронних повідомлень (спам)».

Зроблено висновок, що продукція порнографічного характеру є найбільш небезпечним видом «шкідливої» інформації. Наголошено на надзвичайній значущості вироблення ефективної державної політики щодо протидії поширенню порнографії як явища, особливо розповсюдженню продукції порнографічного характеру з використанням дітей в засобах масової інформації. Обґрунтовано доцільність розробки та затвердження критеріїв віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції (у тому числі переданих та отриманих комунікаційними лініями повідомлень та матеріалів) до продукції порнографічного характеру.

У роботі підкреслено необхідність розробки на державному рівні системи заходів, спрямованих на боротьбу з інформаційним (інформаційно-психологічним) деструктивним впливом на свідомість людини релігійними сектами; постійного здійснення державного контролю за діяльністю релігійних сект, джерелами надходження до їх фондів фінансових та матеріальних ресурсів, шляхами залучення громадян до членства в релігійних сектах.

Особливу увагу акцентовано на необхідності вирішення проблеми правового забезпечення захисту неповнолітніх від впливу інформації, яка несе загрозу їх морально-психічному здоров'ю. Запропоновано низку правових та організаційних заходів, які мають проводитися на державному рівні, щодо виявлення «шкідливої» інформації в засобах масової інформації на будь-яких носіях, у тому числі поширення її за допомогою мобільних телефонів та мережі Інтернет. Зроблено висновок про необхідність прийняття Закону України «Про захист дітей від інформації, що завдає шкоди їх здоров'ю та розвитку».

Запропоновано створити об'єднану захищену телекомунікаційну систему органів державної влади, основним призначенням яких будеробка та реалізація організаційно-правових заходів, спрямованих на протидію комп'ютерній злочинності й комплексне вирішення проблеми захисту інформації. Запропоновано низку заходів, які повиннареалізовувати зазначена система органів.

Висновки

інформаційний правовий державний

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні адміністративно-правових та організаційних засад протидії інформаційним війнам, а також шляхів виведення діяльності відповідних органів державної влади України щодо протидії інформаційним війнам на якісно новий рівень. У результаті дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Обґрунтуванню та розробці моделі ефективної діяльності відповідних органів державної влади України щодо протидії інформаційним війнам сприяло з'ясування теоретико-методологічних засад такої протидії. Під цими засадами розуміються як існуючі теоретичні напрацювання, так і поглиблені їх тлумачення та розвиток. Зазначається, що теоретико-методологічне підґрунтя становлять положення, які стосуються: а) нових уявлень про забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства та держави - визначення місця та ролі інформаційної безпеки України в структурі національної безпеки України, уточнення правового змісту основних понять і категорій інформаційної безпеки як складової національної безпеки; б) теоретичної бази ведення інформаційних війн як однієї із форм реалізації загроз інформаційній безпеці України - вироблення відповідного категоріального апарату (зокрема, надання визначення понять «інформаційна війна», «інформаційна зброя», «суб'єкти ведення інформаційних війн», комплексне дослідження співвідношення поняття «інформаційна війна» з таким поняттями, як «інформаційне протиборство», «інформаційна боротьба», «інформаційна експансія» та «інформаційна агресія»).

Зроблено висновок, що основною ознакою, яка виокремлює інформаційну війну серед інших видів діяльності в інформаційній сфері, є обов'язкове застосування інформаційної зброї. Визначено та проаналізовано най поширеніші види інформаційної зброї, що застосовуються під час ведення інформаційних війн в Україні. Відстоюється позиція, що застосування декількох видів інформаційної зброї вимагає розробки системи організаційно-правових заходів, спрямованих на протидію зазначеним засобам, залучення значної кількості фахівців, здатних своєчасно приймати зважені та обґрунтовані, а головне, ефективні рішення, спрямовані на нейтралізацію загроз належному функціонування інформаційної сфери.

З метою вироблення дієвої системи заходів, спрямованих на протидію інформаційним війнам в Україні, визначено основні технології ведення інформаційних війн у політиці, бізнесі та військових інформаційних війн, особливості застосування конкретних видів інформаційної зброї.

З огляду на важливість з'ясування змісту поняття «суб'єкти ведення інформаційних війн», а також його невизначеність у національному законодавстві та в науковому обігу шляхом комплексного аналізу та узагальнення праць науковців, дослідження концептуальних засад державної політики інформаційної безпеки України (у контексті протидії інформаційним війнам) визначено та розкрито сутність зазначеного поняття. Надано власну класифікацію суб'єктів ведення інформаційних війн; акцентовано увагу на транскордонності кола суб'єктів ведення інформаційних війн та їх здатності хаотично змінюватися. З'ясовано специфіку ведення інформаційних війн різними суб'єктами та особливості застосування ними інформаційної зброї.

Зважаючи на необхідність вироблення ефективного механізму протидії інформаційний війнам в Україні, визначено адміністративно-правові та організаційні особливості формування державної політики інформаційної безпеки (в контексті протидії інформаційним війнам) та пріоритетні напрями її реалізації. Запропоновано та обґрунтовано необхідність внесення змін до законодавства України відповідно до європейських стандартів побудови інформаційного суспільства. Підкреслено, що одним із пріоритетів розвитку національного інформаційного законодавства є здійснення кодифікації інформаційного законодавства. Наголошено на доцільності включення до проекту Інформаційного кодексу норм комп'ютерної етики, морально-етичних засад регулювання відносин у міжнародному мережевому просторі.

Враховуючи необхідність набуття нового та посиленого виміру в галузі протидії інформаційним війнам, запропоновано та обґрунтовано доцільність дослідження інституційного механізму протидії інформаційним війнам в Україні. Доведено, що інституційне забезпечення протидії інформаційним війнам в Україні включає дві складові: систему органів державної влади, що здійснюють загальнодержавне керівництво у сфері забезпечення інформаційної безпеки (у тому числі у сфері протидії інформаційним війнам), та систему органів виконавчої влади, на які покладено обов'язок щодо часткового формування у межах наданих повноважень та реалізації державної політики інформаційної безпеки в сучасних умовах (у тому числі політики щодо протидії інформаційним війнам). Охарактеризовано нормативно-правову та організаційну діяльність органів державної влади України, що входять до інституційного механізму протидії інформаційним війнам.

Обґрунтовано доцільність формування зваженої системи органів державної влади України, компетенція яких пов'язана із виробленням та реалізацією державної політики інформаційної безпеки (в контексті протидії інформаційним війнам); запропоновано конкретні організаційно-правові механізми інституційних перетворень з метою ефективної протидії інформаційним війнам в Україні.

Акцентовано увагу на необхідності налагодження ефективної взаємодії відповідних органів державної влади, що сприятиме вдосконаленню їх управлінської діяльності та виведенню її на якісно новий рівень. Наголошено за важливості налагодження конструктивного діалогу відповідних органів державної влади України в ході розробки основних засад державної політики забезпечення інформаційної безпеки України (у контексті протидії інформаційним війнам) та реалізації узгодженої й обґрунтованої державної політики.

Запропоновано вирішити проблему правового забезпечення протидії інформаційним війнам в Україні шляхом формування дієвого законодавства, норми якого належним чином регулювали б відносини, що виникають під час користування мережею Інтернет (зокрема у випадках, коли відомості, що містять у собі посягання на честь, гідність та ділову репутацію інших осіб, було розміщено у мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, вирішення процедурних питань спростування інформації, розміщеної в Інтернет).

Зважаючи на необхідність захисту неповнолітніх від негативного впливу Інтернету, навчання правильному користуванню невичерпними джерелами інформації, які надає Інтернет, запропоновано рекомендації щодо вироблення правового забезпечення захисту неповнолітніх від впливу інформації, яка несе загрозу їх морально-психічному здоров'ю, зокрема щодо забезпечення інформаційної безпеки дітей у мережі Інтернет.

Доведено, що саме від врегулювання на законодавчому рівні основних засад протидії поширенню продукції порнографічного характеру в засобах масової інформації залежить високий рівень моральності в суспільстві. Наголошено на надзвичайній значущості вироблення ефективної державної політики щодо протидії поширенню порнографії як явища, у тому числі продукції порнографічного характеру у засобах масової інформації. Запропоновано внести відповідні зміни до чинного законодавства України щодо боротьби із розповсюдженням продукції порнографічного характеру, особливо продукції порнографічного характеру з використанням дітей.

Література

1. Абакумов В.М. Інформаційні війни як одна із форм реалізації загроз інформаційній безпеці держави / В.М. Абакумов // Право і Безпека. - 2008. - № 7'2. - С. 34-39.

2. Абакумов В.М. Суб'єкти інформаційних війн: поняття та види / В.М. Абакумов // Форум права. - 2009. - № 2. - С. 6-12.

3. Абакумов В.М. Інституційне забезпечення протидії інформаційним війнам в Україні / В.М. Абакумов // Право і Безпека. - 2010. - № 2 (34). - С. 65-69.

4. Абакумов В.М. Загальна характеристика форм та засобів ведення інформаційних війн в Україні / В.М. Абакумов // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2010. - № 3 (50). - С. 235-244.

5. Абакумов В.М. Інституційне забезпечення протидії інформаційним війнам в Україні / В.М. Абакумов // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: матер. наук.-практ. конф. (м. Харків, 5 червня 2010 р.) / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х. : Вид-во ХНУВС, 2010. - С. 92-95.

Размещено на Allbest.ru