Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

УДК 342.565

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Адміністративна процесуальна правосуб'єктність

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Діткевич Інна Ігорівна

Харків 2011

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Серед способів правового захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина особливе місце посідає правовий захист з боку незалежного органу - адміністративного суду. Його діяльність покликана гарантувати дотримання прав людини у її відносинах із владними структурами, дозволяє надати незалежну оцінку діяльності суб'єктів, що мають владні повноваження, у випадку порушення ними чинного законодавства і тим самим забезпечити реалізацію принципу відповідальності державної влади за свою діяльність перед людиною.

Запровадження адміністративного судочинства як окремої юрисдикційної діяльності спеціалізованих судів є не тільки елементом вдосконалення судової системи України та способом розвантаження загальних і господарських судів, воно викликано об'єктивною потребою в існуванні спеціального судового механізму вирішення публічно-правових спорів.

Варто визнати, що останнім часом з'являється досить багато теоретичних та прикладних розробок у галузі адміністративного судочинства, заснованих на глибокому вивченні зарубіжного досвіду. Це пояснюється тим, що у 2005 році остаточно завершилося формування національного інституту адміністративної юстиції з прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), положення якого збагатилися принципово новими поняттями та категоріями. У зв'язку з цим піддаються перегляду основні засади, інститути, структура адміністративного процесу, обґрунтовуються нові погляди щодо адміністративного судочинства в системі юридичного процесу, природи адміністративно-процесуальних норм та відносин.

Указані перетворення суттєво позначилися і на суб'єктах адміністративно-процесуальних правовідносин, зокрема визначенні правового статусу органів судової влади та учасників адміністративного процесу, а тому і адміністративної процесуальної правосуб'єктності в цілому. Безумовно питання розвитку адміністративного судочинства та відповідного законодавства не залишилися поза увагою таких вітчизняних вчених, як В. Б. Авер'янов, Н. В. Александрова, М. Р. Аракелян, О. М. Бандурка, В. М. Бевзенко, В. І. Бутенко, С. В. Ківалов, І. Б. Коліушко, А. Т. Комзюк, О. В. Кузьменко, Р. О. Куйбіда, Є. В. Курінний, В. К. Матвійчук, Р. С. Мельник, О. М. Пасенюк, Ю. С. Педько, В. Г. Перепелюк, О. П. Рябченко, В. С. Стефанюк, М. М. Тищенко, І. О. Хар, О. І. Харитонова та ін., проте у численних працях досліджувалися лише загальні питання адміністративного процесуального феномену: сутність адміністративного судочинства, його завдання, засади. Зміст, структура та особливості реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності донині не були предметом окремого наукового дослідження, а відсутність монографічної літератури з цієї проблематики свідчить як про складність цього питання, так і про недостатню увагу з боку вчених-правознавців. Саме тому теоретична розробленість обраної теми, її наукова новизна, значущість та актуальність у нових реаліях сьогодення набувають особливого змісту та значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до фундаментальних положень Концепції реформи адміністративного права (абзац 1 глави 4, абзаци 1-2 глави 9), резолюції 1549 (2007) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Функціонування демократичних інституцій в Україні», постанови Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні», постанови Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про стан правосуддя в Україні» від 27 червня 2007 р. № 1245-V, Указу Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006, яким схвалено Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування суті адміністративної процесуальної правосуб'єктності, формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на покращення практики застосування адміністративно-процесуального законодавства.

Зазначена мета дослідження зумовлює постановку та виконання наступних завдань:

– вивчити генезис теорії правосуб'єктності в адміністративному судовому процесі з урахуванням особливостей зазначеної категорії в інших галузях права;

– розглянути структуру адміністративної процесуальної правосуб'єктності як елемента механізму правового регулювання;

– розкрити особливості змісту та реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності різними суб'єктами адміністративної процесуальної діяльності;

– визначити елементи судової адміністративної процесуальної правосуб'єктності з огляду на правове становище адміністративного суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій;

– вивчити структурні компоненти адміністративної процесуальної правосуб'єктності основних учасників адміністративного процесу, їх представників;

– з'ясувати зміст адміністративної процесуальної правосуб'єктності осіб, які сприяють здійсненню правосуддя;

– розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного адміністративно-процесуального законодавства в межах предмета дисертаційного дослідження.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення адміністративного судочинства.

Предметом дослідження є адміністративна процесуальна правосуб'єктність як фундаментальна характеристика суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми.

За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 2.1). Історико-правовий метод використано для вивчення процесу формування елементів адміністративної процесуальної правосуб'єктності (підрозділ 1.1). Під час дослідження особливостей реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності в адміністративному судочинстві застосовано діалектичний метод (підрозділ 1.2). Методи аналізу та синтезу, порівняльно-правовий метод знайшли застосування під час встановлення призначення судової адміністративної процесуальної правосуб'єктності (підрозділи 2.2-2.3). Для виявлення в існуючій структурі елементів адміністративної процесуальної правосуб'єктності, які потребують удосконалення, широко використовувався формально-логічний метод (підрозділи 2.2-3.3). Порівняльно-правовий метод використано для визначення проблем реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності адміністративним судом першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а також учасниками адміністративного процесу (підрозділи 2.2-3.3). Компаративний метод, статистичний і документальний аналіз положень Конституції України, відповідних міжнародно-правових актів, чинного КАС України застосовувалися під час розроблення наукових рекомендацій (підрозділи 2.2-3.3).

Нормативним підґрунтям роботи є Конституція України, КАС України, чинні законодавчі та нормативно-правові акти, які регулюють відносини у сфері відправлення адміністративного судочинства, міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Україною. Емпіричну базу дослідження становлять матеріали судової статистики, а також дані, одержані в результаті вивчення адміністративних справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним, системним, монографічним дослідженням адміністративної процесуальної правосуб'єктності. У результаті проведеної роботи автором сформульовано висновки і рекомендації, які відповідають вимогам наукової новизни, зокрема:

вперше:

- доведено, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність визначається як невід'ємний та специфічний елемент механізму правового регулювання адміністративних процесуальних правовідносин і як такий, що забезпечує перехід нормативності адміністративного процесуального права у сферу здійснення правосуддя та реалізацію права на судовий захист;

- зроблено висновок про те, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність як елемент механізму правового регулювання адміністративних процесуальних правовідносин конкретизує сферу цих правовідносин, відповідну галузь законодавства та правовий статус суб'єктів адміністративно-процесуальної діяльності;

- визнано, що єдиної адміністративної процесуальної правосуб'єктності для всіх учасників адміністративного процесу не існує: для кожного суб'єкта адміністративно-процесуальних правовідносин встановлена певна правосуб'єктність, як самостійна юридична конструкція, з конкретним змістом та обсягом;

удосконалено:

- процедуру реалізації адміністративним судом адміністративної процесуальної правосуб'єктності, яка обумовлюється природою його процесуальних функцій;

- положення про наявність ряду функцій адміністративного суду, що випливають із його конституційної функції щодо здійснення правосуддя, зокрема: функція забезпечення законності при розгляді адміністративних справ, контролююча функція, компенсаторна та функція захисту прав;

- висновок про існування адміністративної процесуальної правосуб'єктності у сторін та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, що складається з адміністративної процесуальної правоздатності та дієздатності (не становлять органічної єдності) і конкретних суб'єктивних прав і обов'язків;

- положення про те, що зміст та обсяг адміністративної процесуальної правосуб'єктності представників безпосередньо залежить від дозволу осіб, яких представляють, на вчинення певних процесуальних дій;

- класифікацію осіб, які є іншими учасниками адміністративного процесу, залежно від мети їх участі у справі, що дозволило глибше дослідити реалізацію адміністративної процесуальної правосуб'єктності кожного з них;

дістали подальшого розвитку:

- положення про те, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність повинна розглядатися не лише як загальна умова виникнення адміністративно-процесуальних правовідносин, але і як змістовна характеристика реалізації наданих прав усіма суб'єктами процесуальної діяльності під час відправлення адміністративного судочинства;

- характеристика елементів структури адміністративної процесуальної правосуб'єктності, зокрема: адміністративна процесуальна правоздатність, адміністративна процесуальна дієздатність, конкретні процесуальні права та обов'язки. Співвідношення названих елементів визначається із урахуванням конкретного правового становища, яке суб'єкт займає в адміністративному процесі;

- особливості реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності адміністративним судом та учасниками судового адміністративного процесу, яка є можливою за наявності складного юридичного складу і при виникненні адміністративних процесуальних правовідносин;

- положення про те, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність адміністративних судів втілюється в їх компетенції відповідно до предметних і функціональних повноважень тієї чи іншої судової інстанції.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації положення, висновки і пропозиції можуть бути використані:

– у законотворчій діяльності - для удосконалення норм чинного КАС України;

– у правозастосуванні - у судовій практиці під час розгляду та вирішення адміністративних справ;

– у наукових дослідженнях - висновки дисертації можуть стати основою для подальших досліджень загальнотеоретичних і прикладних проблем адміністративної процесуальної правосуб'єктності;

– у навчальному процесі - в ході викладання дисципліни «Адміністративне процесуальне право» в юридичних вузах, під час підготовки лекцій і навчальних посібників із даної проблеми.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й висновки дисертації обговорювались на III Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми адміністративного законодавства України: шляхи його вдосконалення» (Івано-Франківськ, 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та здобувачів «Юридична осінь 2010» (Харків, 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми становлення і розвитку правової системи України» (Харків, 2010 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи викладені у чотирьох наукових публікаціях, надрукованих у фахових виданнях України, а також у трьох тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок. Список використаних джерел містить 241 найменування і займає 22 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету та завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, висвітлено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, вказано на апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1. «Теоретико-правові засади адміністративної процесуальної правосуб'єктності» складається з двох підрозділів, які присвячено дослідженню теорії правосуб'єктності, аналізу адміністративної процесуальної правосуб'єктності, її змісту та реалізації різними суб'єктами адміністративно-процесуальної діяльності.

У підрозділі 1.1 «Поняття та структура адміністративної процесуальної правосуб'єктності» проаналізовано розвиток теорії правосуб'єктності у різних галузях юридичної науки, досліджено існуючі погляди вчених щодо визначення понять правоздатності та дієздатності, на підставі яких виділено основні підходи стосовно вказаних правових явищ і проведено їх порівняльний аналіз. Зроблено висновок про те, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність є самостійною юридичною категорією, яка не тотожна правоздатності та дієздатності.

Відзначено, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність закріплює правове становище суб'єктів адміністративних процесуальних відносин, якими постають адміністративний суд та учасники судового адміністративного процесу. Вона знаходить своє відтворення у їх процесуальному статусі. Разом з тим адміністративна процесуальна правосуб'єктність повинна розглядатися не лише як загальна передумова виникнення адміністративно-процесуальних правовідносин, але і як змістовна характеристика реалізації наданих прав усіма суб'єктами процесуальної діяльності при здійсненні правосуддя.

Структурно-функціональний аналіз адміністративної процесуальної правосуб'єктності дозволив встановити наступний комплекс елементів, які входять до її структури: адміністративну процесуальну правоздатність, адміністративну процесуальну дієздатність, адміністративні процесуальні права та адміністративні процесуальні обов'язки. Структурно складний зміст адміністративної процесуальної правосуб'єктності проявляється у тому, що всі її елементи становлять органічну єдність і мають функціональний зв'язок.

Доведено, що адміністративна процесуальна правоздатність визначає можливість адміністративного суду та учасників судового адміністративного процесу мати процесуальні права та обов'язки. Вона являє собою правовий засіб набуття інших процесуальних прав і обов'язків, спрямованих на здійснення процесуально-розпорядчих дій, закріплених нормами КАС України. У свою чергу, адміністративна процесуальна дієздатність виступає здатністю учасника судового адміністративного процесу набувати адміністративні процесуальні права та здійснювати процесуальні обов'язки.

У ході розкриття змісту адміністративної процесуальної правосуб'єктності підкреслюється, що єдиної правосуб'єктності для всіх суб'єктів адміністративно-процесуальної діяльності не існує. Для кожного суб'єкта адміністративних процесуальних відносин вона має особливості, які позначаються на структурі процесуального статусу, обсязі процесуальних прав та обов'язків.

У підрозділі 1.2 «Особливості реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності» розглядається механізм її реалізації суб'єктами адміністративно-процесуальних відносин. Проаналізовано умови, за яких певний суб'єкт може бути учасником адміністративного процесу. Розкрито особливості прояву правосуб'єктності у різних осіб, які беруть участь у справі. адміністративний процесуальний правосуб'єктність

Враховуючи структуру адміністративної процесуальної правосуб'єктності встановлено, що як загальна передумова правоволодіння та правоздійснення вона проявляється у процесуальній формі, у межах реалізації суб'єктивних прав, обов'язків і повноважень адміністративного суду та інших учасників адміністративного судочинства.

Дисертантом підкреслюється, що реалізація адміністративної процесуальної правосуб'єктності є можливою за наявності складного юридичного фактичного складу та при виникненні адміністративно-процесуальних правовідносин. При цьому прояв адміністративної процесуальної правосуб'єктності зумовлює існування цілої системи адміністративно-процесуальних правовідносин, що виникають між адміністративним судом та іншими особами, які беруть участь у справі.

Особливу увагу приділено початковому моменту реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності учасниками адміністративного процесу. Встановлено, що він не однаковий у часі, оскільки складний юридичний фактичний склад у адміністративному провадженні розвивається поступово. Зокрема адміністративна процесуальна правосуб'єктність реалізується з моменту виникнення адміністративних процесуальних правовідносин у сфері здійснення адміністративного судочинства і закінчує свою дію з їх припиненням.

Реалізація конкретної адміністративної процесуальної правосуб'єктності адміністративним судом та учасниками судового адміністративного процесу здійснюється відповідно до їх правового становища, яке вони займають у судовому процесі, та у певній послідовності, визначеній нормами КАС України.

Розділ 2. «Адміністративна процесуальна правосуб'єктність адміністративних судів» складається з трьох підрозділів, які присвячено дослідженню проблемних питань юрисдикції та компетенції, адміністративної процесуальної правосуб'єктності адміністративного суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

У підрозділі 2.1 «Сутність адміністративної процесуальної правосуб'єктності адміністративних судів» досліджувалися питання щодо розвитку й становлення інституту адміністративної юстиції у вітчизняній системі органів судової влади, з урахуванням світового практичного досвіду функціонування адміністративної юстиції.

Встановлено, що світова практика розробила ряд моделей адміністративної юстиції виходячи з особливостей національного державного будівництва і традицій, які склалися в тій чи іншій країні. Створення моделі адміністративної юстиції, встановлення адміністративної процесуальної правосуб'єктності вітчизняних адміністративних судів відбулося поступово і пов'язане із законодавчим закріпленням відповідної форми адміністративної юстиції.

Особливістю прояву правосуб'єктності адміністративних судів є те, що її зміст відрізняється від змісту правосуб'єктності сторін, третіх осіб, інших учасників адміністративного процесу і складається з юрисдикції, процесуальних прав, процесуальних обов'язків, підвідомчості, підсудності, якими зазначені органи наділені законом.

Відзначено, що правосуб'єктність адміністративного суду має структурований характер і складається з предметних та функціональних повноважень. Предметні повноваження - це такі повноваження адміністративного суду, які визначають межі компетенції певного судового органу, а функціональні - пов'язані з вирішальними діями адміністративного суду щодо керівництва адміністративним процесом у межах існуючих судових проваджень як структурних компонентів судочинства.

На підставі аналізу предметної судової компетенції дисертант вважає, що такі поняття, як юрисдикція, повноваження, підвідомчість, підсудність не є тотожними. Кожне з них має самостійне наповнення і відображає зміст їх адміністративної процесуальної правосуб'єктності.

Доведено, що юрисдикцію адміністративного суду необхідно розглядати як певну формально визначену діяльність суду щодо здійснення правосуддя в адміністративних справах. До складу компетенції адміністративного суду зараховано юрисдикцію як діяльність щодо здійснення правосуддя в адміністративних справах, а також процесуальні права та обов'язки (повноваження), необхідні для здійснення такої діяльності. При цьому процесуальні права та обов'язки як складові компетенції мають певні відмінності залежно від стадії адміністративного провадження.

Підвідомчість адміністративних судів визначено як коло питань, вирішення яких віднесено законодавством до їх компетенції. Підвідомчість набуває значення функції розмежування компетенції, в межах існуючих судових інституцій, і визначає обсяг судової влади різних судових установ.

Підсудність адміністративних судів визначається як розмежування компетенції між окремими ланками системи адміністративних судів і між адміністративними судами однієї ланки щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції (адміністративних справ).

Оскільки при здійсненні правосуддя реалізуються юрисдикційні повноваження адміністративного суду, обґрунтовується положення, що предметом його судової діяльності є публічно-правовий спір, який вказує на дві характерні особливості справ адміністративної юрисдикції. По-перше, це характер справи - спір, що відмежовує адміністративну юрисдикцію від конституційної, кримінальної та провадження у справах про адміністративні правопорушення, які також належать до публічної юрисдикції. По-друге, це характер спору - публічний, який вказує на присутність публічного інтересу в спірних правовідносинах, що відрізняє адміністративну юрисдикцію від цивільної та господарської.

На підставі існуючих теоретичних напрацювань щодо сутності правового конфлікту, змісту спору про право визначені основні ознаки публічно-правового спору як предмета юрисдикції адміністративних судів: 1) наявність адміністративно-правової норми; 2) наявність адміністративно-правових відносин; 3) наявність справи адміністративної юрисдикції, яка є проявом процесуальної форми такого спору; 4) зовнішнє вираження результатів вирішення такого спору у законодавчо встановленій процесуальній формі.

У підрозділі 2.2 «Адміністративна процесуальна правосуб'єктність адміністративного суду першої інстанції» зосереджено увагу на адміністративній процесуальній правосуб'єктності суду першої інстанції, що складається з компетенції, змістом якої є функціональні та предметні повноваження.

Доведено, що предметні повноваження адміністративного суду першої інстанції становлять підвідомчість та підсудність адміністративних справ, а функціональні повноваження пов'язані з діями суду першої інстанції щодо керівництва адміністративним процесом, які знаходять своє відображення в актах правосуддя у справі, що ґрунтуються на встановлених у судовому засідання фактах, і застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Автором обґрунтовано, що реалізація адміністративним судом адміністративної процесуальної правосуб'єктності обумовлена природою його процесуальних функцій, у межах нормативних положень КАС України.

На основі аналізу адміністративного процесуального законодавства і судової практики аргументується висновок про наявність ряду функцій адміністративного суду, зумовлених його конституційною функцією щодо здійснення правосуддя. Вони використовуються адміністративним судом під час реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності та сприяють реалізації процесуальних прав та обов'язків сторін й інших учасників адміністративного процесу.

Функціональні повноваження адміністративного суду першої інстанції розглядаються з урахуванням того, що провадження у судах адміністративної юрисдикції здійснюється за певними етапами, які об'єднані сукупністю процесуальних дій, що здійснюють суд і учасники адміністративного процесу для досягнення самостійної мети, зокрема: 1) повноваження, пов'язані з відкриттям провадження в адміністративній справі; 2) повноваження, пов'язані з підготовкою справи до судового розгляду; 3) повноваження, пов'язані з проведенням попереднього судового засідання; 4) повноваження, пов'язані із судовим розглядом справи.

У підрозділі 2.3 «Адміністративна процесуальна правосуб'єктність адміністративного суду апеляційної та касаційної інстанцій» досліджуються правова природа, особливості та сутність апеляційного та касаційного перегляду рішень адміністративного суду, що зумовлюють специфічність повноважень адміністративного суду апеляційної та касаційної інстанцій.

Доведено, що адміністративний суд апеляційної інстанції для реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності у повному обсязі використовує як предметні, так і функціональні повноваження, які відрізняються від подібних повноважень адміністративного суду першої інстанції. Це пояснюється тим, що апеляційне провадження має свої специфічні цілі, предмет судового розгляду, зміст, які відрізняють його від інших проваджень адміністративного процесу.

У роботі підкреслюється, що вказані повноваження мають свої відмінності, на які безпосередньо впливають особливості апеляційного перегляду, зокрема: а) кількісний склад суддів, які здійснюють апеляційний розгляд адміністративної справи; б) зміст доповіді судді-доповідача на судовому засіданні; в) послідовність надання слова для пояснень учасникам апеляційного провадження; г) наявність процедур апеляційного розгляду справи у порядку письмового провадження; д) наявність певних прав суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги на постанову чи ухвалу суду першої інстанції.

Встановлено, що сукупність предметних повноважень визначається компетенцією та об'єктом апеляційного перегляду, які реалізуються з моменту подання позовної заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги без попереднього подання такої заяви, за умови, що скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Функціональні повноваження суду апеляційної інстанції розглянуто та класифіковано за такими підставами: 1) керівництво та організація апеляційного перегляду рішень адміністративного суду; 2) роль у доказовій діяльності; 3) вирішення питань про юридичну долю рішення адміністративного суду першої інстанції. Особливий вплив на реалізацію функціональних повноважень суду апеляційної інстанції має встановлення меж перегляду справи, тобто максимально допустимий обсяг перевірки законності та обґрунтованості судового рішення адміністративного суду першої інстанції.

Під час вивчення адміністративної процесуальної правосуб'єктності адміністративного суду касаційної інстанції дисертант дійшов висновку, що предметні повноваження адміністративного суду касаційної інстанції зараховують повноваження, які пов'язані з його компетенцією та об'єктом перегляду.

У свою чергу, функціональні повноваження адміністративного суду касаційної інстанції визначено як повноваження, що пов'язані з вирішенням питання про юридичні наслідки перегляду рішень адміністративного суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку. До таких повноважень зараховано дії: 1) щодо керівництва й організації касаційного перегляду; 2) щодо вирішення питання про юридичні наслідки перегляду адміністративного суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.

Розділ 3. «Адміністративна процесуальна правосуб'єктність учасників адміністративного процесу» складається з трьох підрозділів, які присвячено дослідженню адміністративної процесуальної правосуб'єктності сторін, третіх осіб, їх представників, а також осіб, які сприяють здійсненню правосуддя.

У підрозділі 3.1 «Адміністративна процесуальна правосуб'єктність сторін та третіх осіб» зосереджено увагу на правовому статусі сторін та третіх осіб.

Встановлено, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність сторін та третіх осіб складається з адміністративної процесуальної правоздатності, адміністративної процесуальної дієздатності та конкретних адміністративно-процесуальних прав і обов'язків. На відміну від інших осіб, що беруть участь у справі, для сторін та третіх осіб правоздатність і дієздатність не становлять органічної єдності, оскільки реалізувати їх права і обов'язки можуть їхні представники.

Проаналізоване право на звернення до адміністративного суду та право особи на позов як елементи адміністративної процесуальної правосуб'єктності. Стверджується, що право на позов та право на судовий захист не можна розглядати як рівнозначні суб'єктивні права, оскільки право на звернення до адміністративного суду - загальне право (правоздатність), а право на позов - це конкретизація цього права. Право на звернення до суду має не лише позивач, а також треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

Встановлено, що з практичних позицій порядок звернення до адміністративного суду для громадян, іноземців та осіб без громадянства однаковий, за винятком того, що іноземцями та особами без громадянства під час подання адміністративного позову повинні надаватися оформлені належним чином документи, які є доказом їх статусу.

Стосовно третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, встановлено, що структурна характеристика адміністративної процесуальної правосуб'єктності вказаних учасників процесу дещо схожа з конструкцією правосуб'єктності третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Лише відсутність спеціальних прав, закріплених у ст. 51 КАС України, у третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вказує на різницю в обсязі процесуальних прав, як одного з елементів адміністративної процесуальної правосуб'єктності.

Характерними особливостями адміністративної процесуальної правосуб'єктності третіх осіб названо: 1) пізніший за часом, ніж у позивача та відповідача, момент початку її реалізації; 2) характер юридичної заінтересованості у результатах розгляду адміністративної справи, що пов'язується з наявністю чи відсутністю самостійних вимог на предмет публічно-правового спору.

Процесуальні права сторін та третіх осіб, як один із елементів їх адміністративної процесуальної правосуб'єктності, розглядалися з позицій дії принципів диспозитивності та змагальності, які відображають ключове становище у динаміці процесуальних правовідносин та роль у доказовій діяльності. У зв'язку з цим детально класифіковано та проаналізовано диспозитивні й змагальні процесуальні права за правовим статусом кожного з основних учасників адміністративного процесу.

Дослідження диспозитивних та змагальних процесуальних прав сторін та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, встановило, що адміністративний суд зобов'язаний перевіряти підстави реалізації цими особами суб'єктивних прав, спрямованих на зміну або припинення адміністративного процесу, які ставляться в залежність від волевиявлення сторін (визнання адміністративного позову повністю або частково, відмова від адміністративного позову, досягнення примирення). Обґрунтовуючи цю позицію, автор доводить, що на підставі принципів диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин справи заінтересовані особи вирішують питання про реалізацію прав, спрямованих на припинення адміністративного процесу під контролем адміністративного суду.

У підрозділі 3.2 «Адміністративна процесуальна правосуб'єктність представників» досліджується адміністративна процесуальна правосуб'єктність представників, а також органів та осіб, яким законом надано захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді.

Аналіз проблемних питань процесуального представництва у судовому адміністративному процесі дозволив виділити два види представництва: законне та договірне. При цьому в договірному представництві виокремлено такі підвиди: 1) адвокатське представництво; 2) представництво працівниками інтересів юридичних осіб; 3) представництво, здійснюване іншими особами, допущеними судом до представництва. У результаті такого поділу розглянута адміністративна процесуальна правосуб'єктність законних представників та представників, які діють на підставі договору.

Особливу увагу приділено визначенню адміністративної процесуальної правосуб'єктності прокурора, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, органів та осіб, які захищають права, свободи та інтереси інших осіб. Зазначено, що вказані особи виконують у суді правозаступницькі функції, які необхідно відмежовувати від представницьких, здійснюваних адвокатами та іншими представниками. Наголошується на тому, що їх адміністративна процесуальна правосуб'єктність складається з компетенції як сукупності певних повноважень, чітко визначених у законодавчих та інших нормативно-правових актах, що регулюють їх правовий статус.

У підрозділі 3.3 «Адміністративна процесуальна правосуб'єктність осіб, які є іншими учасниками адміністративного процесу» досліджується адміністративна процесуальна правосуб'єктність осіб, які сприяють здійсненню правосуддя. Розгляд адміністративної процесуальної правосуб'єктності названих осіб здійснювався з урахуванням їх класифікації за критерієм мети участі в адміністративному процесі.

Встановлено, що змістом адміністративної процесуальної правосуб'єктності осіб, які є іншими учасниками адміністративного процесу, є обов'язкова єдність адміністративної процесуальної правоздатності та дієздатності, наявність прав та обов'язків.

Підкреслюється, що участь секретаря судового засідання та судового розпорядника, на відміну від інших осіб, які сприяють відправленню правосуддя (свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів) є обов'язковою при розгляді будь-якої юридичної справи незалежно від її категорії. Особливість процесуального становища названих суб'єктів полягає у тому, що всі надані їм функції входять безпосередньо до їх трудових обов'язків.

Доведено, що ст. 63 КАС України, яка має назву «Секретар судового засідання», присвячена лише визначенню основних обов'язків цього учасника адміністративного процесу. У результаті аналізу повноважень названого суб'єкта запропоновано доповнити ст. 63 КАС України нормою, яка б надавала секретарю судового засідання право на уточнення суті процесуальних дій з метою їх правильного відображення в журналі судового засідання.

У ході характеристики адміністративної процесуальної правосуб'єктності експерта зазначено, що підставою його участі в адміністративному процесі є дослідження певних фактів та фактичних обставин адміністративної справи з метою повідомлення суду відомостей, які мають значення для вирішення адміністративної справи. Висновок експерта визначено як засіб доказування, доказом будуть фактичні дані, що містяться в ньому, а джерелом доказу - експерт, який проводив дослідження та надав суду фактичні дані.

Дослідження адміністративної процесуальної правосуб'єктності спеціаліста дозволило виділити дві форми його участі в адміністративному процесі, зокрема: 1) консультативну діяльність; 2) надання допомоги технічного характеру під час вчинення процесуальних дій.

У результаті порівняльного аналізу процесуальних дій експерта та спеціаліста в адміністративному судочинстві встановлено, що обсяг адміністративної процесуальної правосуб'єктності останнього значно вужчий за обсяг правосуб'єктності експерта, що пояснюється відсутністю проведення самостійного дослідження спеціалістом, спрямованого на з'ясування обставин, що мають значення для вирішення адміністративної справи.

Доведено, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність перекладача як самостійного суб'єкта адміністративних процесуальних правовідносин встановлена законодавцем з метою забезпечення належного розгляду та вирішення адміністративної справи. Зокрема діючим КАС України надані максимальні гарантії для належного виконання перекладачем своїх функцій (збереження заробітку за основним місцем роботи під час перебування у суді, відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням перекладу і т. ін), оскільки його участь у адміністративному процесі є гарантією повноцінного здійснення особою права на судовий захист.

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження автором сформульовано ряд висновків і пропозицій, спрямованих на вирішення наукового завдання щодо визначення адміністративної процесуальної правосуб'єктності.

До основних висновків і пропозицій, одержаних внаслідок проведеного дослідження, належать подані нижче.

Адміністративна процесуальна правосуб'єктність є фундаментальною категорією адміністративного процесу, без якого порушення адміністративної справи, її розгляд та вирішення по суті, а також реалізація захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин неможливі.

Дослідження адміністративної процесуальної правосуб'єктності дозволило визначити її зміст як сукупність адміністративної процесуальної правоздатності, адміністративної процесуальної дієздатності та визначених законом процесуальних прав та обов'язків, а також повноважень суб'єктів процесуальної діяльності. З урахуванням вказаного зроблено висновок, що єдиної адміністративної процесуальної правосуб'єктності для всіх учасників адміністративного процесу не існує, оскільки кожному із цих суб'єктів притаманний комплекс чітко визначених процесуальних прав та обов'язків.

Встановлено, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність адміністративного суду складається з компетенції, змістом якої є функціональні та предметні повноваження. Предметні повноваження становлять підвідомчість та підсудність адміністративних справ, а функціональні повноваження пов'язані з діями суду щодо керівництва адміністративним процесом, які знаходять своє відображення в актах правосуддя в адміністративній справі, що ґрунтуються на встановлених у судовому засідання фактах і застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Зміст адміністративної процесуальної правосуб'єктності сторін та третіх осіб досліджувався із застосуванням аналізу прав та обов'язків, які перебувають в основі принципів адміністративного процесу - диспозитивності, змагальності та офіційного з'ясування всіх обставин справи.

У ході дослідження адміністративної процесуальної правосуб'єктності представників автор розглядав її обсяг з урахуванням двох видів судового представництва: договірного та законного. Встановлено, що правосуб'єктність представників, які діють на підставі договору, безпосередньо залежить від дозволу осіб, яких представляють, на здійснення певних процесуальних прав стосовно: 1) відмови від адміністративного позову; 2) визнання адміністративного позову; 3) зміни адміністративного позову; 4) досягнення примирення.

Зазначено, що законне представництво виникає внаслідок законодавчо закріпленого обов'язку конкретної особи здійснювати представницькі функції. Вказане стосується: а) батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників чи інших осіб, визначених законом; б) керівника чи іншої особи, яка уповноважена законом, положенням, статутом на здійснення функцій законного представника відповідного органу, підприємства, установи, організації; в) органів та інших осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Змістом адміністративної процесуальної правосуб'єктності осіб, які є іншими учасниками адміністративного процесу, є обов'язкова єдність адміністративної процесуальної правоздатності та дієздатності, наявність прав та обов'язків.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Діткевич І. І. Поняття «адміністративна процесуальна правосуб'єктність»: проблеми дефініції / І. І. Діткевич // Право і безпека. - 2010. - № 4 (36). - С. 131-137.

2. Діткевич І. І. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність прокурора в адміністративному судочинстві / І. І. Діткевич // Право і безпека. - 2010. - № 5 (37). - С. 120-124.

3. Діткевич І. І. Реалізація адміністративної процесуальної правосуб'єктності / І. І. Діткевич // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2010. - № 4 (51). - Ч. 2. - С. 19-25.

4. Діткевич І. І. Зміст адміністративно-процесуальних правовідносин при процесуальному представництві / І. І. Діткевич // Право і безпека. - 2011. - № 1 (38). - С. 120-124.

5. Діткевич І. І. Щодо визначення поняття адміністративної процесуальної правосуб'єктності / І. І. Діткевич // Юридична осінь 2010 : зб. тез доп. та наук. повідомл. учасн. Всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів, 23-24 листопада 2010 р. / [за заг. ред. А. П. Гетьмана]. - Х. : НЮАУ ім. Я. Мудрого, 2010. - С. 67-70.

6. Діткевич І. І. Щодо процесуальних функцій адміністративного суду / І. І. Діткевич // Проблеми становлення і розвитку правової системи України : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 27-28 листопада 2010 року - Х. : ГО «Асоціація аспірантів-юристів», 2010. - С. 98-100.

7. Діткевич І. І. Теоретико-правові засади реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності сторін в адміністративному процесі / І. І. Діткевич // Актуальні проблеми адміністративного законодавства України: шляхи його вдосконалення : зб. матеріалів III Міжнар. наук.-практ. конф., 4-5 червня 2010 р. - Івано-Франківськ : Вид-во ПЮІ ЛДУВС, 2010. - С. 111-119.

Анотація

Діткевич І. І. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню проблем адміністративної процесуальної правосуб'єктності в адміністративному судочинстві, а саме визначенню її поняття, ролі та змісту. Проаналізовано ряд наукових підходів до визначення обсягу категорії «адміністративна процесуальна правосуб'єктність», досліджено її правову природу, висловлено власні погляди щодо її формулювання.

Інститут адміністративної процесуальної правосуб'єктності визначено як невід'ємний та специфічний елемент механізму правового регулювання адміністративних процесуальних правовідносин, що забезпечує здійснення правосуддя та реалізацію права на судовий захист.

У дисертації проаналізована дія адміністративної процесуальної правосуб'єктності відносно всіх суб'єктів адміністративного процесу, зокрема: адміністративного суду першої, апеляційної, касаційної інстанцій, сторін і третіх осіб, їх представників, а також осіб, які є іншими учасниками адміністративного процесу.

Обґрунтовано і сформульовано пропозиції щодо внесення змін до окремих положень чинного законодавства, які спрямовані на зміцнення гарантій прав і законних інтересів суб'єктів реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності.

Ключові слова: адміністративна процесуальна правосуб'єктність, учасники адміністративного процесу, адміністративні процесуальні правовідносини, права та обов'язки, повноваження.

Аннотация

Диткевич И. И. Административная процессуальная правосубъектность. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2011.

Диссертация посвящена исследованию проблем административной процессуальной правосубъектности, определению понятия, роли и содержания ее структуры. Административная процессуальная правосубъектность определена как неотъемлемый и специфический элемент механизма правового регулирования административных процессуальных правоотношений, который обеспечивает переход нормативности административного процессуального права в сферу осуществления правосудия и реализацию права на судебную защиту. Доказано, что административная процессуальная правосубъектность конкретизирует сферу административных процессуальных правоотношений, соответствующую отрасль законодательства и правовой статус субъектов административно-процессуальной деятельности.

Раскрыты содержание и особенности реализации административной процессуальной правосубъектности административным судом первой, аппеляционной и кассационной инстанций. Административная процессуальная правосубъектность административного суда состоит из юрисдикции, процессуальных прав, процессуальных обязанностей, подведомственности, подсудности, которыми названные органы наделены законом. Особое внимание в работе уделяется исследованию компетенции, содержанием которой являются предметные и функциональные полномочия административного суда.

Анализируется и аргументируется точка зрения, согласно которой административная процессуальная правосубъектность сторон и третьих лиц состоит из правоспособности, дееспособности и конкретных субъективных прав и обязанностей. В отличие от иных лиц, принимающих участие в деле, правоспособность и дееспособность сторон и третьих лиц не составляет органического единства, поскольку осуществлять их права и обязанности могут их представители. Содержание административной процессуальной правосубъектности сторон и третьих лиц было исследовано посредством анализа прав и обязанностей, которые находятся в основании принципов административного процесса - диспозитивности, состязательности и официального установления всех обстоятельств дела.

В результате исследования административной процессуальной правосубъектности прокурора, Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека, органов государственной власти, органов местного самоуправления, физических и юридических лиц, которые могут обращаться в административный суд с административными исками про защиту прав, свобод и интересов других лиц, представлены формы участия указанных субъектов в административном процессе. Особое внимание уделяется понятию и признакам прокурорского представительства.

Анализируя административную процессуальную правосубъектность лиц, содействующих осуществлению правосудия, автор предлагает определенные методы усовершенствования правового статуса указанных субъектов административного судопроизводства.

Ключевые слова: административная процессуальная правосубъектность, участники административного процесса, административные процессуальные правоотношения, права и обязанности, полномочия.

Summary

Ditkevich I. I. The administrative procedural legal subjectivity. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by specialty 12.00.07 - administrative law and procedure; financial law; informational law. - Kharkiv National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2011.

The thesis is devoted to the research of category of the administrative procedural legal subjectivity, its concept, maintenance, significance and place in the administrative proceedings of Ukraine. A number of scientific approaches to define the concept of administrative procedural legal subjectivity notion is analyzed. Its legal nature is researched author's own views according to its formation are expressed. The author determines the stated category as an aggregate of legal subjectily.

The features of realization of the administrative procedural legal subjectivity are researched, which provided to sides and others persons, taking parts in administrative proceedings. Capability, subjective rights, duties and powers as applied to every subject of civil procedural law. The civil procedural legal objectivity of parties, third persons, prosecutor, local government bodies and person facilitating the administration of justice are investigated in this work.

The propositions for adding and bringing in changes to separate regulations of legislation, directed on consolidation of guarantees of rights and legal interests of a person in administrative process of Ukraine.

Key words: administrative procedural legal subjectivity; subjects of the administrative procedural law; administrative procedural legal relations; rights and duties; powers.

Размещено на Allbest.ru

...