Співучасть у вчиненні вбивства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 342.77

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

СПІВУЧАСТЬ У ВЧИНЕННІ ВБИВСТВА

Драгоненко Анна Олександрівна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Вапсва Юрій Альфонсасович, Харківський національний університет внутрішніх справ, заступник начальника кафедри кримінального права та кримінології.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Гуторова Наталія Олександрівна, Кримський юридичний інститут Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», директор;

кандидат юридичних наук, доцент Романов Сергій Юрійович, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального права та кримінології ННІ права і масових комунікацій.

Захист відбудеться «15» квітня 2011 року о «10» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, просп. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий «11» березня 2011 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Житний



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кожна людина має невід'ємне (абсолютне) право на життя, а його захист є обов'язком держави. Конституція України (ст. 3) людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку проголошує найвищими соціальними цінностями. Побудова правової держави, демократизація українського суспільства вимагають не лише визнання пріоритету цих цінностей, але й встановлення гарантій їх недоторканності. Провідна роль у правовому забезпеченні охорони життя людини від злочинних посягань, у т.ч. й у запобіганні вбивствам як найбільш небезпечному їх виду, відведено Кримінальному кодексу України (далі - КК).

Аналіз структури й динаміки вбивств свідчить, що значна частка цих злочинів є умисними та вчиняються при спільній участі в них кількох осіб. Так, за статистичними даними МВС України, впродовж 2010 р. було зареєстровано 2356 умисних убивств, з яких 162 вчинено групою осіб, 12 - організованою групою або злочинною організацією, 19 - на замовлення (з них організованою групою або злочинною організацією - 2). Груповий, і, тим більше, організований характер убивств зумовлює особливості їх підготовки, вчинення, приховування наслідків, істотно підвищує загрози для життя людини як найціннішого об'єкта кримінально-правової охорони, утруднює розкриття й розслідування цих злочинів.

Серед чинників, які негативно відбиваються на ефективності запобігання та правильній правовій оцінці вчинених у співучасті вбивств слід відзначити недостатній рівень теоретичної розробки окремих питань їх кваліфікації, деякі прогалини в чинному законодавстві про кримінальну відповідальність щодо співучасті в умисному вбивстві, що в сукупності призводить до неточного чи неповного розуміння особливостей цих злочинів у слідчій та судовій практиці. Так, потребують окремого дослідження низка питань, пов'язаних із характеристикою ознак складу вбивства, вчиненого у співучасті, змістом ознаки «спільність» під час вчинення цього злочину, розподілом співучасті у вбивстві за формами, поняття деяких видів співучасті у вбивстві, змістом замовлення під час вчинення вбивства, проблеми співучасті у вбивствах із привілейованими складами та ін. Окрім цього, законодавство України про кримінальну відповідальність за посягання на життя людини має бути приведено у відповідність з нормами міжнародного права.

Співучасть у злочині як самостійний інститут кримінального права виступала предметом досліджень багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених-криміналістів: М.І. Бажанова, Ф.Г. Бурчака, Р.Р. Галіакбарова, Н.О. Гуторової, І.М. Даньшина, О.С. Жиряєва, А.Ф. Зелінського, І.І. Карпеця, М.І. Ковальова, О.Ф. Ковітіді, М.І. Коржанського, Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецової, Ю.І. Ляпунова, Г.В. Новицького, М.І. Панова, В.В. Сташиса, П.Ф. Тельнова, А.Н. Трайніна, М.Д. Шаргородського та інших. Розгляду окремих питань співучасті у вчиненні конкретних злочинів, зокрема й співучасті у вбивстві, приділяли увагу в своїх роботах Л.А. Андрєєва, С.В. Бородін, М.І. Загородников, Є.А. Логінов, А.М. Красіков, О.М. Попов та інші.

На рівні дисертаційних та монографічних робіт питання співучасті у вбивстві у сучасній вітчизняній кримінально-правовій доктрині поки що не виступали самостійним предметом дослідження - вони розглядалися або в контексті розгляду однієї з кваліфікуючих ознак вбивства (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК), або поряд із загальними питаннями про співучасть у злочині. Зазначені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767, Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2010-2014 рр., затверджених наказом МВС України № 347 від 29 липня 2010 р., Концепції наукової діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., затвердженої Вченою радою ХНУВС 05.01.2006 р., відповідає Головним напрямам наукових досліджень ХНУВС на період 2010-2014 рр. Тема дисертації затверджена вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 26 січня 2007 р. (протокол № 2/2). умисний вбивство співучасть злочин

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є отримання комплексу спеціалізованих наукових знань щодо кримінально-правової характеристики умисного вбивства, вчиненого у співучасті, визначення особливостей співучасті у вчиненні умисного вбивства, вироблення правил кваліфікації цих злочинів та розробка обґрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність та практики його застосування.

Поставлена мета дослідження зумовила постановку і необхідність розв'язання наступних завдань:

здійснити історико-правовий аналіз норм, предметом регулювання яких виступала відповідальність за вчинення умисного вбивства у співучасті;

сформулювати поняття співучасті в умисному вбивстві, проаналізувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті в цьому злочині;

визначити місце норм про співучасть у злочині в системі норм, що передбачають відповідальність за вчинення вбивства;

проаналізувати об'єктивні й суб'єктивні ознаки складу вбивства, вчиненого у співучасті;

здійснити комплексну, системну кримінально-правову характеристику форм та видів співучасті при вчиненні вбивства за різними класифікаційними критеріями (наявності попередньої змови, розподілом ролей, ступенем зорганізованості);

дослідити особливості різних форм діяльності співучасників при вчиненні вбивства;

визначити спеціальні питання та виробити правила кваліфікації співучасті у вбивстві;

запропонувати шляхи теоретичного і законодавчого розв'язання дискусійних питань, що стосуються співучасті в умисному вбивстві.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері кримінально-правової охорони життя іншої людини.

Предметом дослідження є співучасть у вчиненні вбивства.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять основні положення філософії, соціології, психології, загальної теорії права. Специфіка предмета дослідження і його мета зумовили використання: історико-правового методу - для розкриття генезису інституту співучасті у вчиненні умисного вбивства у вітчизняному кримінальному праві (підрозділ 1.1); методу структурно-системного аналізу - для комплексного дослідження проблеми кримінальної відповідальності за співучасть у вчиненні умисних убивств (підрозділи 2.1, 2.2); формально-юридичного методу - для дослідження змісту та структури кримінально-правових норм про відповідальність за співучасть у вчиненні умисного вбивства, їх відповідності правилам законотворчої техніки, для аналізу об'єктивних і суб'єктивних ознак складу умисного убивства, вчиненого в співучасті (підрозділи 3.1, 3.2). Визначаючи окремі особливості кваліфікації злочину автор застосовував статистичний, формально-логічний методи, а також метод статистичного аналізу (підрозділ 4.1, 4.2).

Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинний КК України та кримінальне законодавство окремих зарубіжних країн, нормативно-правові акти інших галузей права.

Емпіричною базою дослідження є статистичні дані МВС України, матеріали розглянутих в період з 1999 по 2009 рр. 380 кримінальних справ про умисні вбивства, вчинені за попередньою змовою групою осіб та 110 кримінальних справ про умисні вбивства, вчинені організованою групою.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження послужили праці вітчизняних і зарубіжних учених, в яких розглядаються як загальні проблеми співучасті у злочині, так і проблеми відповідальності за вчинення умисного вбивства; пов'язані з ними проблеми суміжних наук: кримінально-процесуального права, криміналістики, кримінології та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є одним із перших у вітчизняній кримінально-правовій науці монографічних досліджень, присвячених проблемам співучасті в умисному вбивстві. У результаті проведеного дослідження автором сформульовано низку рекомендацій, пропозицій і висновків, які відповідають вимогам наукової новизни, зокрема:

уперше:

доведено, на підставі аналізу ґенези становлення та розвитку інституту співучасті у вчиненні умисного вбивства, що уперше в історії кримінального права України співучасть було закріплено: 1) як кваліфікуючу ознаку злочинів проти життя та здоров'я особи; 2) як ознаку, що обтяжує покарання за вчинення таких злочинів;

сформульовано авторське визначення поняття співучасті у вбивстві як синтезу встановлених законодавством про кримінальну відповідальність об'єктивних та суб'єктивних ознак співучасті та вбивства;

запропоновано погляд на замовлення вбивства як на особливий вид відносин, що виникають між виконавцем і замовником (в особі організатора або підбурювача), для яких завжди (при будь-якій формі замовлення) характерні певні ознаки;

удосконалено:

поняття «замовлення» як складової умисного вбивства на замовлення, під яким слід розуміти доручення на вчинення вбивства, що може існувати тільки у формі угоди, яку виконавець укладає з власної волі;

правила кваліфікації вбивства, вчиненого групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, вбивства на замовлення, співучасті у вбивстві матір'ю своєї новонародженої дитини, вбивства у стані сильного душевного хвилювання;

визначення термінів «організована група» та «злочинна організація», а також ознак, притаманних умисному вбивству, вчиненому у співучасті;

набуло подальшого розвитку:

поняття «стійкості» як об'єктивної ознаки організованої групи, під якою розуміється здатність групи до тривалого функціонування та успішної протидії заходам, вжитим правоохоронними органами для викриття групи і притягнення її учасників до кримінальної відповідальності;

аргументи на користь того, що попередня змова та попередня зорганізованість як ознака організованої групи не є тотожними поняттями;

положення, що обґрунтовують недоцільність виокремлення серед видів співучасників у вчиненні умисного убивства такої фігури, як замовник, оскільки його діяльність (власне, замовлення), залежно від обставин справи, поглинається або підбурюванням до вчинення вбивства, або набуває характеру керівництва вчиненням цього злочину, поглинаючись поняттям організатора вбивства;

пропозиції щодо удосконалення КК України шляхом доповнення ч. 2 ст. 115 такими кваліфікуючими ознаками, як: «убивство, вчинене групою осіб, за безпосередньою участю осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності через вік, неосудність або інші обставини, передбачені КК України» та «вбивство, вчинене організованою групою».

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання:

у науково-дослідницькій діяльності - положення і висновки, запропоновані автором, мають значення для подальшого розвитку вчення про співучасть у вбивстві, форми співучасті і види співучасників під час його вчинення, про загальні і спеціальні питання кваліфікації вбивства у співучасті та застосування відповідних кримінально-правових норм;

у правотворчості - при вдосконаленні кримінального законодавства щодо відповідальності за вчинення умисного вбивства у співучасті;

у правозастосовній діяльності - для вирішення проблем, що виникають під час кваліфікації вбивств, розробки методичних рекомендацій з питань застосування окремих положень закону про кримінальну відповідальність співробітниками правоохоронних органів (акт впровадження результатів дослідження в діяльність прокуратури Кіровоградської обл. від 15.10.2009 р.);

у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, у викладанні курсів Загальної та Особливої частин кримінального права, у науково-дослідній роботі викладачів, ад'юнктів, курсантів та слухачів (акт впровадження результатів дослідження в навчальний процес Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС від 31.08.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Окремі положення та результати дисертаційного дослідження були оприлюднені: на всеукраїнській науково-практичній конференції „Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та сучасні проблеми” (м. Кіровоград, 2009 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Від громадянського суспільства - до правової держави” (м. Харків, 2008 р.), науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та сучасні проблеми” (м. Кіровоград, 2007 р.) науково-практичному семінарі „Актуальні проблеми відбування покарання” (м. Кіровоград, 2007 р.), розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології ННІ ПФПСД ХНУВС.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено дисертантом у підготовлених одноособово трьох наукових статтях у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук, та у тезах п'яти наукових доповідей.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять вісім підрозділів, загальних висновків до роботи та списку використаних джерел (217 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, з них основний текст - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами, надано загальну характеристику дослідження, визначено його об'єкт і предмет, мету й завдання, формулюються основні теоретичні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказано на їх апробацію, структуру і обсяг роботи.

Розділ 1 «Історико-правовий аспект розвитку кримінально-правових норм, що регулюють відповідальність за співучасть у вчиненні умисного вбивства» складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Історичний розвиток норм про співучасть у вчиненні умисного вбивства у кримінальному праві» простежено процес виникнення, формування й розвитку норм, якими передбачено кримінальну відповідальність за співучасть у вчиненні умисного вбивства у вітчизняному кримінальному праві. Аналіз історичних джерел (договори Київської Русі з Візантією, Руська Правда, Псковська судна грамота 1397 р., Литовський Статут в редакціях 1529, 1566, 1588 років, Соборне Уложення 1649 р., Військовий артикул 1715 р., Уложення про покарання уголовні та виправні 1845 р., Уголовне Уложення 1903 р., декрети Радянської влади, Керівні начала з кримінального права РРФСР 1919 р., Кримінальні кодекси УСРР (1922 р.), УРСР (1927 і 1960 рр.), Основи кримінального законодавства СРСР 1958 р.) дозволив встановити тенденції розвитку інституту співучасті, низку його ознак, визначити його місце в системі кримінального права, обґрунтувати термінологічний і поняттєвий апарат.

Підрозділ 1.2. «Особливості кримінальної відповідальності за співучасть у вчиненні умисного вбивства за законодавством зарубіжних країн» присвячено виявленню особливостей й аналізу норм про співучасть у вчиненні вбивства за законодавством Іспанії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії, окремих штатів Об'єднаних штатів Америки та Франції. Порівняльно-правовий аналіз виявив, що: 1) особливості відповідальності за вчинення умисного вбивства у співучасті відображено в кримінальному праві країн як англосаксонської, так і романо-германської систем права; 2) практика та доктрина зарубіжного кримінального права, спираючись на акцесорну природу співучасті, визнають, що відповідальність співучасників визначається відповідальністю виконавця, а всі обставини, які становлять основу злочинного діяння та надають йому ознак кваліфікованих видів складу злочину, зберігають своє значення і для співучасників.

Розділ 2 «Загальна характеристика складу вбивства, вчиненого у співучасті» складається з двох підрозділів. Підрозділ 2.1. «Поняття вбивства, вчиненого у співучасті та його склад» присвячено визначенню поняття співучасті у вчиненні умисного вбивства. Автором пропонується розглядати співучасть у вчиненні умисного вбивства як спільну участь двох або більше осіб в умисному спричиненні смерті іншій людині.

Обґрунтовується позиція, що співучасть у вбивстві слід розглядати з погляду на склад співучасті у злочині, яке містить усі об'єктивні й суб'єктивні ознаки, притаманні складу вбивства, яке вчиняється у співучасті. Склад вбивства у співучасті подано як синтез об'єктивних та суб'єктивних ознак складу злочину, для яких характерні об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона. Основну увагу приділено: 1) спільній участі у вчиненні злочину двох або більше осіб як ознаки, яка повинна розглядатися в якості об'єктивної сторони (складової) співучасті у вбивстві; 2) спільному й умисному характеру діяльності співучасників в якості суб'єктивної сторони (складової) співучасті; 3) спільності з позиції розвитку та прояву причинного зв'язку - у межах об'єктивної сторони, і спільності з позиції психічної єдності - у межах суб'єктивної сторони співучасті у вбивстві. Ознаки співучасті невід'ємно сполучаються та взаємно співвідносяться з об'єктом (в частині спрямованості посягання) та суб'єктом (в частині наявності необхідних ознак) співучасті у вбивстві.

Підрозділ 2.2. «Об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу умисного вбивства, вчиненого у співучасті» присвячено характеристиці ознак складу вбивства з урахуванням особливостей, властивих вчиненню його в співучасті. Визначається, що об'єкт посягання є загальним для всіх співучасників та об'єднує дії декількох осіб у вбивстві в співучасті. У контексті розгляду об'єктивних ознак складу умисного вбивства автор робить висновок, що невід'ємною ознакою об'єктивної сторони співучасті у вбивстві є діяння, які відповідають змісту й характеру матеріального складу злочину. У спільній участі декількох осіб під час вчинення вбивства діяння кожної особи, яка є співучасником злочину, є необхідною умовою для діяння іншої особи і стає елементом єдиного для всіх спільного діяння. Дії кожного із співучасників убивства перебувають у причинному зв'язку з суспільно небезпечними наслідками (необхідний причинний зв'язок при співучасті).

Ураховуючи загальне визначення співучасті у злочині, дисертант констатує, що співучасником убивства може бути тільки особа, яка відповідає всім ознакам суб'єкта злочину: є фізичною, осудною, досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Звертається увага, що Особлива частина КК і, зокрема, її норми, які передбачають кримінальну відповідальність за вбивство, не дозволяють розв'язати питання стосовно злочинів, суспільна небезпека яких залежить лише від ознак вчинення посягання: вчинення вбивства декількома особами, з яких тільки одна відповідає вимогам суб'єкта. Узагальнено складові інтелектуального та вольового моментів умислу співучасників убивства, наявність яких є необхідною умовою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за умисне вбивство, вчинене у співучасті.

Аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак вбивства, вчиненого у співучасті, дозволив автору запропонувати доповнення ч. 2 ст. 115 КК відповідною кваліфікуючою ознакою.

Розділ 3 «Форми співучасті та види співучасників при вчиненні вбивства» містить два підрозділи.

Підрозділ 3.1 «Форми співучасті у вчиненні умисних вбивств» присвячено розгляду форм співучасті та критеріям їх поділу на окремі види. Так, підставою класифікації співучасті за формами повинен виступати спосіб взаємодії співучасників при вчиненні вбивства. Співучасть у вбивстві можна класифікувати на види: 1) за наявністю в діях співучасників попередньої змови: на співучасть за попередньою змовою і співучасть без попередньої змови; 2) за рольовою ознакою: співвиконавство та співучасть із розподілом ролей; 3) за ступенем зорганізованості співучасників: група осіб без попередньої змови, група осіб за попередньою змовою, організована група та злочинна організація.

Автором окремо розглянуто питання відмежування співвиконавства у вчиненні умисного вбивства від співучасті з розподілом ролей. Для вирішення зазначеної проблеми запропоновано класифікувати найбільш характерні різновиди дій під час вчинення умисного вбивства, що відносяться до співвиконавських. Критеріями класифікації, на думку автора, повинні виступати: характер і обсяг таких дій, а також час їх виконання в механізмі вчинення злочину.

Досліджуючи поняття організованої групи, автор наголошує, що законодавцем було закріплено низку її об'єктивних та суб'єктивних ознак, основними з яких є якісні: стійкість та попередня зорганізованість учасників групи для вчинення одного або декількох злочинів. Теорія про неможливість розмежування понять зорганізованості та попередньої змови оцінюється в роботі як така, що не є достатньо обґрунтованою та підтвердженою практикою. Автор вважає помилковим протиставлення цих понять, тому що вони співвідносяться, як філософські категорії «ціле» та «частка» або «рід» та «вид». Наведено аргументи з цього приводу та вказано, що попередня зорганізованість виступає як особлива форма вираження попередньої змови, для розкриття змісту якої слід не механічно протиставляти ці два поняття, а визначати ознаки й властивості, які, доповнюючи звичайну попередню змову, перетворюють останню на якісно нове явище - попередню зорганізованість.

Особливу увагу приділено розгляду проблемних питань, що стосуються розмежування вбивств, вчинених організованими групами і злочинними організаціями. Так, у ч. 4 ст. 28 КК вказані дві ознаки, які, на думку законодавця, відрізняють злочинну організацію від інших форм співучасті - ієрархічна побудова організації та наявність спеціальних цілей діяльності, що виступають як альтернативні: 1) вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; 2) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; 3) забезпечення функціонування злочинної організації та інших злочинних груп. Оскільки ієрархічна побудова властива й деяким організованим групам, то цю ознаку, на думку автора, неможна вважати основною для визначення наявності злочинної організації. Крім цього, встановлення мети, спрямованої на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, визначеної законодавцем як обов'язкової ознаки злочинної організації, стосовно вбивства також недостатньо, тому що всі посягання на життя, кваліфіковані за ознакою їх вчинення організованою групою, слід відносити до категорії тяжких або особливо тяжких злочинів.

Підрозділ 3.2. «Види співучасників при вчиненні вбивства» містить характеристику окремих видів співучасників у вчиненні злочину з розглядом тієї ролі, яку може виконувати кожен з них під час вчинення вбивства у співучасті.

Розглядаючи питання поділу співучасників на види, автор доводить, на підставі аналізу функціональної ролі кожного із можливих співучасників, характеру виконуваних ними діянь і ступеню їх участі у вчиненні злочину, що в основу цього поділу покладено об'єктивний критерій. Метою такого розмежування є надання більш точної юридичної оцінки діям кожного співучасника, визначення обсягу його внеску в досягнення злочинного результату і винесення справедливого покарання, яке б відповідало характеру і ступеню небезпеки вчиненого.

Автором доводиться, що під час вчинення вбивства співучасниками може бути будь-який із співучасників, зазначених в ст. 27 КК: виконавець, організатор, підбурювач, пособник. Дисертант вважає правильним та обґрунтованим підхід законодавця до поділу співучасників за видами відповідно до особливостей їх діяльності і надає цьому додаткової аргументації.

Виконавець - це визначальна фігура у вчиненні вбивства у співучасті. Виконавцем вбивства є особа, яка умисно безпосередньо заподіяла смерть іншій людині або брала участь у вчиненні дій, безпосередньо спрямованих на умисне спричинення смерті іншій людині спільно з іншими особами (співвиконавцями), а також особа, яка умисно заподіяла смерть іншій людині за допомогою використання інших осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності через вік, неосудність або інші обставини, передбачені КК України.

Під час вчинення вбивства можливі випадки незначного, з юридичної точки зору, розподілу функції між співвиконавцями, що зумовлено конструкцією складу вбивства, тому можливі різні варіанти співвиконання. З одного боку, кожен із співвиконавців може виконувати весь обсяг дій, передбачених об'єктивною стороною складу вбивства, з іншого - можливі ситуації, коли один співвиконавець здійснює всі діяння, які охоплюються об'єктивною стороною вбивства, а інший виконує тільки частину таких дій.

Організатором вбивства є особа, що організувала умисне спричинення смерті іншій людині або керувала умисним спричиненням смерті іншій людині, а також особа, яка створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними.

Підбурювачем у вчиненні вбивства є особа, яка схилила іншу особу до спільної участі в умисному спричиненні смерті іншій людині шляхом умовлянь, підкупу, погрози або примусом.

Пособником вчинення вбивства є особа, яка сприяла умисному спричиненню смерті іншій людині порадами, вказівками, наданням інформації, засобів або знарядь скоєння злочину або усуненням перешкод, а також особа, що заздалегідь обіцяла приховати злочинця, засоби або знаряддя вчинення вбивства, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, або особа, яка заздалегідь обіцяла придбати або збути такі предмети.

Дисертант наводить додаткові аргументи щодо відсутності потреби виокремлювати такий додатковий вид співучасника вбивства, як замовник, оскільки діяльність замовника вбивства (власне, замовлення) є різновидом діяльності підбурювача до вбивства, поглинається нею. Якщо ж замовлення на вчинення вбивства набуває характеру керування вчиненням злочину, то замовник ніби поглинається поняттям організатора вбивства.

Розділ 4 «Кваліфікація окремих видів умисних вбивств, вчинених у співучасті» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Співучасть у вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин» розглядаються проблеми співучасті в: 1) умисному вбивстві, вчиненому за попередньою змовою групою осіб; 2) умисному вбивстві, вчиненому на замовлення.

З аналізу судової практики дисертантом встановлено, що умисні вбивства, вчинені як групою осіб за попередньою змовою, так і організованою групою, кваліфікуються за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, причому об'єднання в законі однією ознакою двох форм співучасті усуває особливу потребу в чіткому їх розмежуванні. Встановлено, що однакова кваліфікація таких випадків за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК зумовлює й однакове покарання, що, на погляд дисертанта, потребує додаткового обґрунтування з урахуванням ступеня суспільної небезпеки таких злочинів. З метою вдосконалення чинного закону про кримінальну відповідальність і усунення існуючої прогалини, автор обґрунтовує необхідність доповнення п. 12 ч. 2 ст. 115 КК ще однією кваліфікуючою ознакою - вчинення умисного вбивства організованою групою.

Дисертантом доведено, що умисне вбивство, вчинене на замовлення, завжди передбачає наявність корисливого мотиву з боку виконавця, який обумовлено одержанням певної винагороди, а зміст цього різновиду вбивства полягає у самих відносинах замовлення, що виникають між виконавцем злочину та замовником в особі організатора чи підбурювача. Для цих відносин характерні: 1) обов'язкова наявність співучасті між замовником та виконавцем; 2) матеріальна винагорода (яку виконавець може отримати як до вчинення вбивства, так і після); 3) корисливі мотиви виконавця; 4) спрямованість його дій на задоволення інтересів замовника.

Автор доходить висновку, що така кваліфікуюча ознака, як вчинення вбивства на замовлення може не охоплювати всіх корисливих мотивів, якими скеровані дії співучасників, тому при кваліфікації такого вбивства посилання на кваліфікуючу ознаку «з корисливих мотивів» необхідне лише за умови, що корисливі мотиви співучасників не виходять за межі відносин замовлення.

У підрозділі 4.2. «Співучасть у вчиненні умисного вбивства за пом'якшуючих обставин» досліджено питання співучасті у вчиненні умисного вбивства за наявності пом'якшуючих обставин, до якого віднесено: 1) умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини; 2) умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Автор зазначає, що обставина, яка виступає в якості підґрунтя для віднесення умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини до складів злочинів із пом'якшуючими обставинами стосується лише особистих властивостей безпосереднього виконавця цього злочину (матері новонародженої дитини), тому вона не повинна поширюватись на інших співучасників злочину. Дії співучасників злочину, передбаченого ст. 117 КК, не можуть кваліфікуватися за цією нормою, оскільки особливі ознаки виконавця злочину не впливають на їх відповідальність. Наведено додаткові аргументи, що якщо жінка-породілля є виконавцем умисного вбивства своєї новонародженої дитини, її дії необхідно кваліфікувати за ст. 117 КК, а дії інших співвиконавців - за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК як вбивство малолітньої дитини. Якщо ж мати є виконавцем, а інші особи - співучасниками, то їх дії потрібно кваліфікувати відповідно за ч. 3, 4, 5 ст. 27, вказуючи на їх роль у вчиненні злочину та п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, якщо пологовий процес зумовив виникнення стану неосудності у жінки-породіллі, а підбурювач чи організатор використали його для реалізації своєї мети - вбивства новонародженої дитини, такі їх дії слід визнавати опосередкованим виконанням і кваліфікувати за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо ж мати новонародженої дитини є співучасником вбивства (підбурювачем чи пособником), її дії повинні кваліфікуватися за ч. 4 або 5 ст. 27 та п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.

Щодо привілейованого вбивства, передбаченого ст. 118 КК, автор робить висновок, що співучасть в умисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, можлива лише у вигляді співвиконання.



ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні теоретичних та практичних проблем співучасті у вчиненні вбивства, на підставі чого сформульовано такі основні висновки й пропозиції:

Проведений історико-правовий аналіз кримінально-правових норм, якими було передбачено відповідальність за співучасть у вчиненні умисного вбивства дав можливість встановити, що інститут співучасті в злочині було започатковано за часів «Руської Правди» (ХІІІ ст.). Загальні принципи відповідальності за вчинення злочинного діяння в співучасті, а також диференціація співучасників вперше сформульовані в Артикулі військовому Петра І (ХVІІІ ст.). Систематизоване врегулювання питання співучасті вперше започатковано у Керівних началах з кримінального права РРФСР 1919 р., що слід вважати підґрунтям для формулювання сучасного поняття інституту співучасті у злочині.

Оптимальною конструкцією об'єктивних та суб'єктивних ознак, що визначають поняття співучасті у злочині, слід вважати визначення співучасті, надане у ст. 26 КК. Це визначення не потребує уточнення і воно є загальноприйнятим та можне бути застосованим до всіх без винятку умисних злочинів, вчинених у співучасті. З погляду на конструкцію складу умисного вбивства та його співвіднесеності з інститутом співучасті не виникає жодних суперечностей. Ураховуючи вказане у законі поняття співучасті і вбивства, сформульовано визначення поняття співучасті у вбивстві як умисна спільна участь двох або більше осіб в умисному спричиненні смерті іншій людині.

Співучасть у вбивстві розглядається з позиції характеристики складу злочину умисного вбивства, який містить всі об'єктивні та суб'єктивні ознаки, властиві вбивствам, що вчиняються у співучасті. Загальний склад співучасті у вбивстві є синтезом названих ознак, що характеризують об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону співучасті у вбивстві.

Участь у вчиненні злочину двох або більше осіб як ознака співучасті розглядається в якості об'єктивної сторони (складової) співучасті у вбивстві, умисний характер діяльності співучасників трактується в межах суб'єктивної сторони (складової) співучасті, спільність з позиції розвитку та прояву причинного зв'язку - у межах об'єктивної сторони, а спільність з позиції психічної спільності - у межах суб'єктивної сторони співучасті у вбивстві. Ознаки співучасті співвідносяться з об'єктом і суб'єктом співучасті у вбивстві.

Об'єкт є загальною ознакою, що об'єднує дії декількох осіб для вбивства у співучасті. Співучасть не має місця, якщо особи, що спільно діють під час умисного заподіяння смерті, посягають на різні об'єкти.

З об'єктивної сторони співучасть у вбивстві передбачає ширший перелік діянь, що властиві одній дійовій особі (виконавцю); до цього переліку необхідно у свою чергу додавати дії організатора, підбурювача та пособника. Однією з обов'язкових ознак об'єктивної сторони співучасті у вбивстві є дії, що відповідають особливостям цього матеріального складу злочину. Для спільної участі декількох осіб у вчиненні умисного вбивства дії кожного співучасника є необхідною умовою для дій іншої, що стає елементом єдиного для всіх спільного діяння. Дії кожного із співучасників убивства знаходяться у причинному зв'язку із суспільно небезпечним наслідком, що було узгоджено з усіма співучасниками.

Співучасником убивства може бути лише особа, що має всі ознаки суб'єкта: фізична осудна особа, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Співучасть передбачає не тільки наявність умислу у кожного окремого співучасника, а і наявність умислу спільного та загального для всіх співучасників убивства. Інтелектуальний момент умислу при співучасті у вбивстві полягає: по-перше, в усвідомленні співучасником того, що його дії спрямовані на спричинення смерті іншій людині; по-друге, в усвідомленні того, що дії виконавця спрямовані на спричинення смерті; по-третє, в усвідомленні, що його дії приєднуються до аналогічної діяльності виконавця та інших співучасників і є однією з необхідних умов спільно скоєного вбивства; по-четверте, у передбаченні єдиних суспільно небезпечних наслідків. Вольовому моменту умислу співучасників убивства притаманне бажання досягти наслідків у вигляді смерті потерпілого, їх свідоме допущення або байдуже ставлення до них. Співучасть у вбивстві припускає наявність непрямого умислу спрямованого на вчинення злочину.

При характеристиці всіх проявів співучасті у вбивстві застосовується термін «форма». Законодавче визначення поняття співучасті є родовим і ґрунтується на загальних ознаках вчинення злочину спільними діями декількох осіб. Враховуючи поділ співучасті на форми, співучасть у вбивстві класифікується за трьома підставами: а) за наявністю в діях співучасників попередньої змови - співучасть у вбивстві за попередньою змовою і без неї; б) за рольовою ознакою - співучасть у вбивстві з розподілом ролей (складна співучасть) і без розподілу ролей (співвиконання); в) за мірою зорганізованості співучасників - вбивство, вчинене групою осіб без попередньої змови, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою та злочинною організацією.

Кваліфікуючи вбивство, вчинене групою осіб за попередньою змовою, враховується, що її утворюють два і більше виконавця, що домовилися про спільне вчинення вбивства ще до початку виконання дій, безпосередньо спрямованих на його вчинення.

Вбивство визнається вчиненим організованою групою осіб, якщо воно вчинене стійкою групою осіб, які заздалегідь об'єдналися для вчинення декількох злочинів.

Убивство визнається вчиненим злочинною організацією, якщо воно вчинене ієрархічним об'єднанням декількох організованих груп, створених з метою заняття злочинною діяльністю.

У вчиненні вбивства може брати участь будь-який із співучасників, зазначених у ст. 27 КК: виконавець, організатор, підбурювач, пособник. Правильною є об'єктивна концепція законодавчого поділу співучасників за видами відповідно до особливостей їх діяльності. Виокремлення додаткового виду співучасника вбивства - замовника, є недоцільним, оскільки: по-перше діяльність замовника вбивства або власне замовлення є різновидом діяльності підбурювача до вчинення вбивства і тому замовник поглинається поняттям підбурювача до вчинення вбивства, по-друге, замовлення на вчинення вбивства може набувати характеру керівництва вчиненням злочину і в цьому разі замовник поглинається поняттям організатора вбивства.

Загальні правила кваліфікації злочину у співучасті не є універсальними, оскільки мають деякі винятки. Це стосується, насамперед, положень закону про кримінальну відповідальність, що передбачають необхідність посилання на ст. 27 КК - при кваліфікації дій організатора і підбурювача, а також положення про кваліфікацію співучасті в злочині із спеціальним суб'єктом.

Об'єктивні обставини ставляться у вину іншому співучаснику лише в тому випадку, якщо вони охоплювалися його умислом. Відносно суб'єктивних обставин останні можуть ставитися в вину іншим співучасникам, лише якщо вони охоплювалися умислом (мотив та мета злочину). З іншого боку, суб'єктивні обставини не можуть ставитися в вину іншим співучасникам, навіть якщо вони охоплювалися їх умислом (особливий психічний стан виконавця, неповнолітній вік виконавця). Певні особливі обставини, що характеризують особу виконавця, не повинні ставитися в вину іншим співучасникам злочину.

Усі учасники не тільки організованої групи, але і злочинної організації, незалежно від ролі, яку вони виконують, повинні нести кримінальну відповідальність за вчинення умисного вбивства. Але це можливо тільки за наявності відповідної кваліфікуючої ознаки в кримінально-правовій нормі Особливої частини Кримінального кодексу України. Чинна редакція ст. 115 КК не передбачає такої кваліфікуючої ознаки, як «вчинення умисного вбивства організованою групою». У випадку, якщо має місце об'єднання декількох організованих груп, які за своїми ознаками утворюють іншу форму - злочинну організацію і така організація вчинює умисне вбивство, то відповідальність її учасників повинна наставати за частиною статті, що передбачає відповідальність за вчинення умисного вбивства організованою групою.

Вбивство на замовлення як особливий вид вбивства у співучасті завжди повинен мати на меті корисливий мотив з боку виконавця, зумовлений отриманням саме матеріальної винагороди. Суть даного виду вбивства полягає в самих відносинах замовлення, що виникають між виконавцем і замовником - в особі організатора або підбурювача. Ця кваліфікуюча ознака може не охоплювати всі корисливі мотиви, що містяться в діях співучасників.

Під час кваліфікації вбивства, вчиненого на замовлення, не потрібно посилання на кваліфікуючу ознаку - з корисливих мотивів лише в тому разі, якщо корисливі мотиви співучасників не виходять за межі відносин замовлення; у всіх інших випадках така вказівка обов'язкова. Доручення на вчинення вбивства може існувати тільки у формі угоди, що виконавець укладає з власної волі.

Обставина, що виступає підставою для віднесення умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини до складів злочинів з пом'якшуючими обставинами, стосується лише особистих властивостей суб'єкта цього злочину - матері, тому вона не може і не повинна поширюватись на інших співучасників злочину. Співучасники злочину, передбаченого ст. 117 КК України, не можуть нести відповідальність з урахуванням пом'якшуючих обставин, оскільки особливі ознаки суб'єкта злочину не впливають на їх відповідальність. Якщо жінка-породілля є виконавцем умисного вбивства своєї новонародженої дитини, її дії необхідно кваліфікувати за ст. 117 КК, а дії інших співвиконавців - за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо ж мати є виконавцем, а інші особи співучасниками, то дії інших співучасників належить кваліфікувати відповідно за ч. 3, 4, 5 ст. 27 та п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.

Співучасть у вчиненні умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання фактично неможлива.

Співучасть у вбивстві, вчиненому при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, цілком можлива у формі співвиконання. Проте цей факт не впливатиме на кваліфікацію дій осіб в межах ст. 118 КК. Співучасть у вчиненні цього злочину може бути врахована лише при призначенні покарання, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання в межах вбивства з привілейованим складом.

Сформульовано пропозиції щодо доповнення ч. 2 ст. 115 чинного Кримінального кодексу України такими кваліфікуючими ознаками: «вбивство, вчинене групою за безпосередньою участю осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності через вік, неосудність або інші обставини, передбачені КК України» та «вбивство, вчинене організованою групою».

10. Запропоновано внесення доповнення до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року стосовно визначення замовлення на умисне вбивство. Замовлення на умисне вбивство - доручення, що може мати форму лише угоди, яку виконавець укладає з власної волі.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Оньша, А.О. Співвиконавство у скоєнні вбивств за Кримінальним кодексом Росії / А. О. Оньша // Питання боротьби зі злочинністю : збірник наук. праць. - X. : «Кроссроуд», 2008. - Вип. 15. - С. 314-321.

2. Оньша, А.О. Щодо питання співучасті при вчиненні привілейованих умисних вбивств / А. О. Оньша // Питання боротьби зі злочинністю : збірник наук. праць. - X. : «Кроссроуд», 2009. - Вип. 17. - С. 294-301.

3. Оньша, А.О. Ознаки умисного вбивства, вчиненого організованою групою / А. О. Оньша / Вісник академії прокуратури України. - К. : Нац. акад. Прокуратури України, 2010. - № 1 (103). - С. 65-69.

4. Оньша, А.О. Види співучасників за Кримінальним кодексом ФРН / А. О. Оньша // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: матеріали науково-практичної конференції (м. Харків, 25 травня 2007 р.). - X. : Вид-во Харк. нац. ун-ту. внутр. справ, 2007. - С. 17-19.

5. Оньша, А.О. Історичний розвиток норм про співучасть у вчиненні вбивств у кримінальному праві дорадянського періоду / А. О. Оньша // Актуальні проблеми відбування покарання в Україні: матеріали науково практичного семінару (м. Кіровоград, 23 листопада 2007 р.). - Кіровоград : КірЮІ ХНУВС, 2007. - С. 92-96.

6. Оньша, А.О. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, вчинене у співучасті / А. О. Оньша // Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та сучасні проблеми: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Кіровоград, 13 грудня 2007 р.). - Кіровоград : КірЮІ ХНУВС, 2007. - С. 14-18.

7. Оньша, А.О. Умисне вбивство, вчинене на замовлення: порівняльно-правовий аспект / А. О. Оньша // Від громадянського суспільства до правової держави : тези III Міжнародної науково-практичної конференції (м. Харків, 24 квітня 2008 року). - X. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2008. - С. 313-315.

8. Оньша, А.О. Відповідальність осіб не наділених ознаками суб'єкта злочину за спільну участь в умисному вбивстві / А. О. Оньша // Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та сучасні проблеми: Науково-практичне видання: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (16 квітня 2009 р.). - Кіровоград КірЮІ ХНУВС, 2009 - С. 61-64.



АНОТАЦІЇ

Драгоненко А. О. Співучасть у вчиненні вбивства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2011.

Робота присвячена кримінально-правовій характеристиці вбивства, вчиненого у співучасті, класифікації форм співучасті та видів співучасників, кваліфікації вбивств, вчинених у співучасті. У роботі розкривається зміст групових та організованих форм співучасті, проведено розмежування окремих форм співучасті. Особлива увага приділяється розгляду особливостей кваліфікації окремих вбивств за наявності обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин. Сформульовано пропозиції щодо подальшого вдосконалення законодавства.

Ключові слова: вбивство, види співучасників, група осіб, група осіб за попередньою змовою, злочинна організація, організована група, співучасть, форми співучасті.



Драгоненко А.А. Соучастие при совершении убийства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2011.

Робота посвящена исследованию уголовно-правовых проблем, касающихся убийства, совершенного в соучастии, классификации форм соучастия и видов соучастников, квалификации убийств, совершенных в соучастии. Автором проанализированы объективные и субъективные признаки состава преступления применительно к убийству, совершенному в соучастии. Отдельно проанализированы признаки, обусловливающие возникновение организованности и совместности как неотъемлемых характеристик организованной группы и преступной организации.

Отдельно исследованы возможные варианты сочетания соучастников в умышленном убийстве, возможная роль каждого из них в механизме совершения преступления. Диссертант приводит аргументы в пользу отсутствия необходимости выделения дополнительного вида соучастника убийства - заказчика, так как его деятельность полностью охватывается признаками пособника либо организатора совершения преступления. Вместе с тем, предложено рассматривать заказ на умышленное убийство как поручение, которое может иметь лишь форму соглашения (договора), заключаемого по собственной воле.

В работе раскрывается содержание групповых и организованных форм соучастия с указанием особенностей и признаков такого совместного совершения преступления. Диссертантом проведено разграничение между группой лиц, группой лиц по предварительному сговору, организованной группой и преступной организацией. На основании проведенного анализа автором предлагается внести дополнительный квалифицирующий признак умышленного убийства - совершение умышленного убийства организованной группой.

Особое внимание уделено рассмотрению особенностей квалификации отдельных убийств при отягчающих и смягчающих обстоятельствах. Сформулированы предложения по дальнейшему совершенствованию законодательства.

Ключевые слова: убийство, виды соучастников, группа лиц, группа лиц по предварительному сговору, преступная организация, организованная группа, соучастие, формы соучастия.



Drahonenko A. O. Accompliceship in murder. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Law, Speciality 12.00.08. - Criminal Law and Criminology; Penitentiary Law. - Kharkiv National University of Internal Affairs. - Kharkiv, 2011.

The paper presents the results of the study of criminal-legal characteristics of murder committed in accompliceship, classification of accompliceship forms and types of accomplices, qualification of murders committed in accompliceship. The essence of group and organized forms of accompliceship is subject to analysis. Distinction between different forms of accompliceship is made. Special attention is paid to the study of peculiarities of qualification of murders with aggravating and mitigating circumstances. On the basis of the received results the author makes scientifically grounded suggestions directed at the perfection of legislation.

Key words: murder, types of accomplices, group of persons, group of persons in a preliminary conspiracy, organized group, criminal organization, accompliceship, forms of accompliceship.

Размещено на Allbest.ru

...