Теоретичні аспекти правового ідеалізму та нігілізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Наук України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

УДК 340 (17.036.2+17.037)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Теоретичні аспекти правового ідеалізму та правового нігілізму

Бурдоносова Марина

Анатоліївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Тарахонич Тетяна Іванівна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Тихомиров Олександр Деонисович, Національна академія внутрішніх справ, професор кафедри теорії держави і права;

кандидат юридичних наук, доцент Фатхутдінова Олена Василівна, Київський університет туризму, економіки і права, декан юридичного факультету.

Захист відбудеться «20» травня 2011 року о 14:30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «18» квітня 2011 р.

В. о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради О. Ф. Андрійко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У процесі розбудови правової держави та громадянського суспільства зростає роль права як найважливішого регулятора суспільних відносин, а тому постає необхідність зміцнення у суспільстві довіри до санкціонованих державою правових норм, підвищення рівня правової культури населення. У цьому контексті проблема правового нігілізму та правового ідеалізму як крайніх форм прояву деформації правової свідомості стає однією із актуальних проблем юридичної науки, оскільки зазначені явища є результатом правової неосвіченості населення, непоінформованості щодо чинного законодавства, у тому числі й щодо власних прав та обов'язків.

Прояви правового нігілізму та правового ідеалізму у суспільному житті призводять до неефективності правової системи, створюють перешкоди у становленні сучасної, демократичної, правової держави, загострюють протиріччя, що виникають у кризові періоди розвитку суспільства. Детальне вивчення правового нігілізму та правового ідеалізму як системних явищ дає змогу виявити їх детермінанти та визначити основні способи зниження їх рівня впливу на суспільство.

Незважаючи на певні наукові здобутки у вивченні даної проблеми, усе ж поза увагою сучасних науковців залишився, зокрема, такий аспект дослідження правового нігілізму і правового ідеалізму, як протилежно відмінні, крайні прояви деформації правосвідомості (суспільної, групової та індивідуальної). Крім того, недостатньо розробленими є питання співвідношення правового нігілізму і правового ідеалізму, їх взаємозв'язку. Це зумовило необхідність переосмислення теоретичних засад правового нігілізму і правового ідеалізму крізь призму сучасності, враховуючи особливості розвитку українського правового менталітету та правової системи, оскільки сучасна правова дійсність характеризується модифікованими формами нігілізму, які уможливлюють тлумачення правового нігілізму значно ширше, вказуючи на його різноманітні прояви.

Проблема даного дисертаційного дослідження є актуальною як з позицій юридичної науки, так і з позицій процесу розбудови правової держави, зміцнення законності та правопорядку, підвищення у суспільстві рівня поваги до права.

У західноєвропейській філософії проблему нігілізму вивчали такі філософи, як: Д. Кампер, П. Ж. Прудон, Г. Фігаль, Фр. Шлегель, М. Штірнер, Е. Юнгер, Ф. Г. Якобі та ін. Для дослідження проблеми світоглядних основ правового нігілізму особливе значення мають роботи Ф. Ніцше та М. Ґайдеґґера, а також роботи таких зарубіжних вчених, як Г. Дж. Бермана, В. Крауса, А. Токвіла та ін. Внесок у розвиток даної проблеми зробили такі російські філософи та письменники, як М. О. Бакунін, М. О. Бердяєв, О. І. Герцен, Ф. М. Достоєвський, В. С. Соловйов, І. С. Тургенєв, С. Л. Франк, М. О. Лоський та ін.

Одним із перших українських дослідників права, який ще у 1909 році звернув увагу на проблему правового нігілізму, був Б. О. Кістяківський. У сучасній українській юридичній науці різноманітним аспектам правового нігілізму та правового ідеалізму приділяли увагу такі вчені, як В. Б. Авер'янов, В. Д. Бабкін, З. С. Варналій, О. В. Волошенюк, В. В. Головченко, В. В. Демічева, О. В. Дручек, Н. М. Ємельянова, О. В. Зайчук, М. І. Козюбра, В. В. Копєйчиков, О. Б. Костенко, О. М. Литвак, Т. В. Лютий, Л. О. Макаренко, О. В. Макарова, Л. І. Мосієнко, В. В. Оксамитний, Н. М. Оніщенко, А. І. Паньков, Н. М. Пархоменко, П. М. Рабінович, О. В. Сатановська, В. М. Селіванов, О. Ф. Скакун, В. Ф. Сіренко, В. В. Соловйова, Т. І. Тарахонич, Ю. О. Тополь, Г. В. Тригубенко, В. В. Чернєй, В. Ю. Швачка, Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик, О. Б. Ярошинський та ін. Зусиллями зазначених науковців сформовано основу теоретичного знання із вказаної проблематики, однак наявних напрацювань ще недостатньо для того, щоб вважати проблему розв'язаною.

У сучасній російській юридичній науці різноманітні аспекти правового нігілізму та ідеалізму висвітлювали такі правознавці, як С. С. Алексєєв, М. І. Байтін, Н. В. Варламова, Д. М. Вороненков, В. І. Гойман, П. А. Горохов, В. М. Гуляїхін, А. М. Зрячкін, Л. Г. Кумикова, В. В. Лазарєв, Л. А. Лушина, Д. Е. Марченко, М. І. Матузов, М. О. Месілов, В. С. Нерсесянц, А. І. Новиков, В. Г Сафонов, В. С. Сирих, В. О. Туманов, В. І. Червонюк та ін.

Зазначене свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та необхідність подальшого опрацювання проблеми правового нігілізму і правового ідеалізму, їх порівняльного аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з планом наукових досліджень Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і є складовою частиною наукової теми відділу теорії держави і права “Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод особи і громадянина в Україні” (номер державної реєстрації 0104U007590).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теоретичних засад правового нігілізму та правового ідеалізму як протилежних крайніх форм прояву деформації правової свідомості, вивчення їх історичних закономірностей виникнення і сучасних причин існування та розвитку, дослідження форм прояву зазначених феноменів.

Визначення мети дослідження зумовило постановку та розв'язання таких основних завдань:

- проаналізувати сучасний стан наукової розробки проблеми, ступінь та рівень її джерельного забезпечення, визначити досягнення й усунути прогалини, що були допущені при дослідженні даного питання;

- визначити зміст та специфіку понять «правовий нігілізм» і «правовий ідеалізм»;

- з'ясувати історичні закономірності виникнення та сучасні детермінанти розвитку зазначених явищ;

- охарактеризувати правовий нігілізм та правовий ідеалізм як комплексні явища, які мають різноманітні прояви у суспільстві;

- проаналізувати особливості деформації правової свідомості у сучасних умовах розвитку українського суспільства;

- висвітлити правовий нігілізм та правовий ідеалізм як відмінно протилежні форми прояву деформації правосвідомості;

- здійснити порівняльну характеристику правового нігілізму та правового ідеалізму, розкрити їх взаємозв'язок;

- визначити основні напрями зниження рівня правового нігілізму та правового ідеалізму в українському суспільстві.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з деформацією правової свідомості.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти правового нігілізму та правового ідеалізму.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів і підходів, принципів, категорій, способів та засобів наукового дослідження, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмета. В основу методології покладено комплексний підхід, зумовлений багатоаспектністю поставлених завдань з використанням філософських принципів єдності соціально-нормативного та гносеологічного аналізу, об'єктивності, історизму, конкретності істини тощо. Проблематика правового нігілізму та правового ідеалізму є багатогранною, тому використання філософсько-світоглядних методів надало можливість дослідити зазначені явища у зв'язку з державно-правовими та суспільними категоріями. За допомогою діалектичного методу пізнання здійснювалося дослідження і обґрунтування основних понять, що використовуються у роботі, вивчення природи явищ правового ідеалізму та правового нігілізму у контексті їх розвитку та взаємозв'язку. Історико-правовий метод пізнання було використано при дослідженні історичних детермінант виникнення досліджуваних феноменів. Порівняльний та логічний методи застосовувалися для дослідження правового нігілізму і правового ідеалізму як проявів деформації правосвідомості населення. Через сходження від абстрактного до конкретного розглядався взаємозв'язок правової культури, правового виховання та правосвідомості. Також застосовувалися конкретно-соціологічний та статистичний методи для вивчення рівня нігілістичних та ідеалістичних настроїв у суспільстві.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена вибором теми, методами її дослідження та постановкою проблеми, з урахуванням ступеня її розробленості в юридичній літературі. Дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексним науковим дослідженням на монографічному рівні, яке присвячене теоретичним аспектам правового нігілізму і правового ідеалізму, їх порівняльній характеристиці та взаємозв'язку. Внаслідок проведеного дослідження сформульовано ряд нових теоретичних висновків та узагальнень, зокрема:

вперше:

- здійснено аналіз причин, що зумовлюють розвиток як правового нігілізму, так і правового ідеалізму, а саме: соціальна криза, негативні політичні та економічні чинники у суспільстві; загострення непорозумінь між владою і народом, втрата довіри до державних органів і посадових осіб; недоліки правового виховання населення, недостатній рівень системного засвоєння суб'єктами права норм та зразків поведінки у правовій сфері; спотворене розуміння взаємодії принципів законності та доцільності у праві; правова пасивність громадян; недосконалість державної ідеології в правовій сфері; низький рівень підготовки та кваліфікації юристів-практиків; деформація професійної та правової свідомості посадових осіб органів держави; високий рівень корупції та латентної злочинності;

- проведено співставлення правового нігілізму та правового ідеалізму з точки зору їх різноманітних проявів у суспільстві, що сприяло обґрунтуванню висновку, про те, що обидва явища за певних умов можуть виконувати «стимулюючу» функцію, виступаючи своєрідними орієнтирами, стимулами поведінки і вказуючи напрями щодо усунення негативних тенденцій у соціально-правовій сфері;

- визначено та охарактеризовано спільні негативні наслідки впливу правового нігілізму та правового ідеалізму на суспільство, що надало можливість розширеної інтерпретації їх взаємозв'язку, а саме: спричиняють неадекватне сприйняття цінності правових норм та соціального призначення права; спричиняють недовіру до існуючого правового порядку; позбавляють суб'єктів з деформованою правовою свідомістю об'єктивності суджень про явища правової дійсності;

- запропоновано авторське визначення правового ідеалізму як форми прояву деформації правової свідомості, що виявляється у схильності до гіперболізації ролі права у регулюванні суспільних відносин, перебільшенні значення певних правових формулювань, приписуванні їм здатності радикально змінювати ситуацію в країні без урахування готовності суспільства до таких змін;

удосконалено:

- систему наукових знань щодо негативного впливу правового нігілізму та правового ідеалізму на процеси становлення та розвитку правової держави і громадянського суспільства;

- теоретичні уявлення щодо розуміння «правового нігілізму», як напряму суспільно-правової думки, який виникає на певному історичному етапі розвитку суспільства, особливо посилюючись у кризові періоди, який відкидає соціальну цінність права, культивує негативне ставлення до нього та належить до стійких проявів деформації правосвідомості населення, заперечуючи чинні правові норми та не пропонуючи нових перспектив суспільного розвитку;

- характеристику ознак правового ідеалізму, а саме: він є формою прояву деформованої правової свідомості; характеризується наявністю у суб'єкта специфічних цінностей, які не відповідають (або не повністю відповідають) аксіології права; його основу складають правові ідеали-гіперболи; проявляється у переоцінці права та його можливостей, надмірному використанні регулятивно-нормативного інструментарію, перебільшенні ролі права у вирішенні суспільних питань;

- класифікацію видів правового ідеалізму, в основу якої покладено різні види правових цінностей, що перебільшуються, а саме: ідеалістичний правовий волюнтаризм, що виникає через гіперболізацію консенсуальної цінності права; ідеалістичний правовий формалізм, який виникає у зв'язку з гіперболізацією цінності формальної визначеності права; інструментальний правовий ідеалізм, як гіперболізація значення одного з інструментів правового регулювання, який виникає у зв'язку з перебільшенням інструментальної цінності права; фетишизація права, яка призводить до його безумовного прийняття, відсутності критичної оцінки та конструктивного аналізу; «гіперпрогресивний» правовий ідеалізм, як неврахування рівня готовності суспільства до правових реформ, який виникає через перебільшення прогресивної цінності права та його можливості оновлення суспільства й призводить до відторгнення певними прошарками соціуму таких нововведень;

отримали подальший розвиток:

- змістовна характеристика правового нігілізму та правового ідеалізму як форм деформації правової свідомості особи, крізь призму ідеологічного, психологічного та поведінкового компонентів правової свідомості;

- дефініції понять «правовий конструктивізм», «правовий інфантилізм», «ідеалістичний правовий волюнтаризм», що сприяли більш якісній характеристиці правового нігілізму та правового ідеалізму;

- положення щодо основних напрямів зниження рівня негативного впливу правового нігілізму та правового ідеалізму, серед яких: системні заходи по підвищенню рівня правової культури в державі; розвиток правової освіти, правового виховання (соціально-нормативного та самовиховання); усвідомлення людиною її конструктивного впливу на формування правової дійсності; врахування соціально-психологічних особливостей індивідів при розробці будь-яких нововведень; посилення ґендерно чутливої політики в державі.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у роботі теоретичні положення і висновки сприяють подальшому розвитку юридичної науки; дають змогу отримати комплексне уявлення про правовий нігілізм і правовий ідеалізм як соціальні феномени.

Доцільність застосування результатів дослідження полягає у можливості їх використання у сфері нормотворчості, при розробці та удосконаленні законодавства, зокрема, при підготовці нової редакції Указу Президента України «Про Національну програму правової освіти населення», інших підзаконних нормативно-правових актів з питань підвищення правової культури, захисту моральності, в юридичній практиці, для оптимізації діяльності посадовців, державних службовців різних гілок влади. Отримані висновки та положення дисертації можуть бути використанні в подальших наукових дослідженнях як загальнотеоретичного, так і галузевого спрямування, в процесі викладання спецкурсів і курсів лекцій, підготовки навчально-методичної літератури з дисциплін «Загальна теорія держави і права», «Юридична психологія», «Проблеми теорії держави і права», «Юридична деонтологія».

Апробація результатів дисертації. Положення і результати дослідження обговорювалися на засіданні відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у доповідях та повідомленнях на міжнародних та регіональних наукових конференціях: ІХ міжнародній науковій конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської обл., 27-31 січня 2008 р.; тези опубліковано); міжнародній науковій конференції «Четверті юридичні читання», (м. Київ, 3-4 квітня 2008 р.; тези опубліковано); всеукраїнській науково-практичній конференції «Забезпечення прав і свобод людини та громадянина в контексті конституційної реформи», (м. Київ, 30 травня 2008 р.; тези опубліковано); всеукраїнській науково-практичній конференції «Правова система України в світлі європейського вибору», (м. Київ, 13 червня 2008 р.; тези опубліковано); ХІ міжнародній науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (с. Верхній Студений Закарпатської обл., 28 січня - 1 лютого 2010 р.; тези опубліковано).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи опубліковано автором у дев'яти наукових працях, в тому числі у чотирьох статтях у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та у п'яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи зумовлена метою, завданнями, логікою розкриття теми та її специфікою. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які поділяються на дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 21 сторінці містить 186 найменувань, додатки - 2 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується ступінь наукової розробки проблеми дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, визначається мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, загальні методологічні підходи; сформульовано основні теоретичні, практичні результати дослідження, наукову новизну та особистий внесок здобувача у розробку цієї проблеми, наведено відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертації, її структуру та обсяг.

Перший розділ «Теоретико-правові засади правового нігілізму» складається з трьох підрозділів і присвячений характеристиці виникнення категорії «нігілізм», аналізу поняття, змісту і значення правового нігілізму, розгляду його структури, видів та форм прояву в сучасній Україні.

У підрозділі 1.1. «Теоретичні основи пізнання категорії «нігілізм» та його особливості» розглядаються чотири етапи виникнення нігілістичних ідей, що характеризуються циклічністю та є спільними для будь-якого виду нігілізму (соціального, релігійного, політичного, конституційного, правового): 1) невдоволеність існуючим порядком в певній сфері суспільного життя, відмова від старих стереотипів та концепцій; 2) виникнення інноваційної ідеї, особливістю є подвійний нігілізм: нігілізм більшої частини суспільства, що полягає у прагненні змін, та нігілізм опонентів, людей, які задоволені існуючим станом речей; 3) прийняття рішення, в результаті якого інтереси більшості населення враховані, але залишається невелика частина незадоволених; 4) поступове збільшення рівня нігілізму в суспільстві, відмова від збалансованого варіанта, який задовольняв соціум в певний момент, що пов'язано з розвитком суспільства.

Аналізується розвиток нігілістичних ідей у різні історичні періоди, серед їх різноманітності автором вирізнено такі групи тлумачень терміну «нігілізм» за змістом, як: нехтування маральними настановами; характеристика людини, котра не переймається соціальними питаннями; спроба знецінити віру та релігію; сваволя щодо закону; знецінення, аж до повного заперечення загальноприйнятих цінностей та норм.

Значну увагу приділено аналізу історичних особливостей політичного та культурного розвитку України у ХVІІ-ХХ ст., як факторів, що вплинули на формування вітчизняного нігілізму, який мав переважно пасивний характер та характеризувався здатністю уникати національного буття як способу існування людини або певної соціальної групи, утримуючись на українському ґрунті.

На основі проведеного аналізу теоретичних основ нігілізму в цілому, його причин, етапів формування та сфер прояву, автором визначено основні напрями для дослідження правового нігілізму, як одного з його різновидів.

У підрозділі 1.2. «Правовий нігілізм: поняття, сутність та види» висвітлюються існуючі в літературі підходи до визначення поняття правового нігілізму: як напрям суспільно-політичної думки, що заперечує соціальну цінність права та вважає його найменш досконалим способом регулювання суспільних відносин; як напрям політико-правової думки, який культивує негативне ставлення до права; як різновид деформації правосвідомості, заперечення чи ігнорування права; як антипод правової культури; як різновид соціального нігілізму, що, розглядається як стан суспільства і як особистісні переконання окремих осіб, у вигляді неповаги до права; як негативне соціальне явище, девіантна форма суспільної свідомості, що характеризується сукупністю почуттів, настроїв, та емоцій з приводу заперечення правових форм регулювання життя суспільства та наявністю альтернативних ідей організації суспільних відносин.

Також виділяються два підходи до розуміння сутності правового нігілізму - класичний, у рамках якого правовий нігілізм розглядається як деструктивний соціальний феномен, сутність якого - негативне ставлення до права, зневіра в його можливості розв'язувати нагальні проблеми у відповідності із соціальною справедливістю; і новаторський, який обґрунтовує думку про певні позитивні аспекти сутності правового нігілізму. На основі аналізу останнього, автор доходить висновку, що слід враховувати певні аспекти правового нігілізму як специфічного соціального орієнтира, який вказує напрям для усунення негативних тенденцій у юридичній сфері, оскільки недосконалість та суперечливість норм права, викликаючи їх нігілістичну оцінку, стає рушійною силою для пошуку нових правових рішень. Однак у своєму класичному значенні правовий нігілізм є деструктивним явищем і носить негативний зміст, заперечує існуючі правові порядки, не створюючи жодної позитивної програми дій.

На основі аналізу видів правового нігілізму (інфантильного, фрустраційного, мстивого, відшкодовуючого, регресивного, абсолютного і відносного, первинного і похідного, очевидного і прихованого, конформістського і принципового, стійкого і спонтанного, раціонального і емоційного, постійного і ситуативного, екстравертного та інтровертного) доповнено характеристику теоретичного та практичного видів. Вирізнено активні та пасивні форми прояву практичного правового нігілізму. До активних належать аморалізм, нехтування культурними цінностями, демонстрація зневаги до існуючих правових та моральних норм, умисне недотримання законів, насильство, релігійна та національна ворожнеча, тероризм тощо. До пасивних - неприйняття права як об'єктивної цінності, зневіра в його можливостях, заниження ролі даного інституту в житті суспільства.

Залежно від загальної спрямованості пропонується виділити конструктивно-інструментальний правовий нігілізм (на основі новаторського підходу), як специфічний соціальний орієнтир, «лакмусовий папірець» хвороб суспільства», «індикатор», що вказує напрям для усунення негативних тенденцій у соціально-правовій сфері, має інструментальний характер, і несе у собі так звану «сигнальну» функцію; та деструктивний (на основі класичного підходу) - в основі якого покладено заклик до руйнування існуючих порядків без будь-якої позитивної альтернативи.

Сформульоване авторське визначення правового нігілізму як напряму суспільно-правової думки, що виникає на певному історичному етапі розвитку суспільства, особливо посилюючись у кризові періоди, який відкидає соціальну цінність права, культивує негативне ставлення до нього та належить до стійких проявів деформації правосвідомості населення, заперечуючи чинні правові норми та не пропонуючи натомість нічого нового.

У підрозділі 1.3. «Закономірності виникнення та форми прояву правового нігілізму в сучасній Україні» досліджено найпоширеніші форми прояву правового нігілізму, які притаманні сучасній України, а також ряд основних причин, що призводять до розвитку нігілістичних поглядів стосовно права. До історичних причин належать: монголо-татарське іго; гніт самодержавства; тривале перебування України у складі Російської імперії; затягування скасування кріпосництва; ідеологія диктатури пролетаріату; адміністративно-командна система, що керувалась партійними наказами та інструкціями; декларативний характер союзних Конституцій; невдалі спроби реформувань та перетворень у період «перебудови» і т.д. До зовнішніх причин належать: кризові явища у соціальній, політичній та економічній сферах суспільства; недоліки в правовому інформуванні населення; недостатній рівень правової культури суспільства; зменшення в суспільстві чисельності суб'єктів з активною громадянською позицією, переконаних в необхідності дотримання моральних та правових норм; порушення основних прав і свобод людини і громадянина; випадки недодержання закону владними особами (наприклад, порушення принципів незалежності суду й правової передбачуваності); корупція влади у поєднанні з викривленим розумінням принципів законності та доцільності; недосконалість інститутів амністії та помилування і т.д. До внутрішніх причин належать: випадки невідповідності цінностей, які укорінені в праві, тим, які людина отримує в близькому оточенні; сталі нігілістичні стереотипи сприйняття держави, права, правоохоронних органів; антисуспільна спрямованість особи; невиправдані очікування громадян щодо законодавчих ініціатив; правове відчуження, коли суспільство, заперечуючи право, намагається обійтися без нього і т.д.

Визначено також додаткові фактори, які спричиняють поширення правового нігілізму в суспільстві: низький рівень правової культури та правового виховання громадян; нехтування загальноприйнятими нормами поведінки; правова та суспільна пасивність громадян; протиправна мотивація особистості; неврахування психологічної готовності суспільства до різких перетворень та соціальних реформ.

Здійснено аналіз політичних конфліктів, як підґрунтя загострення правового нігілізму у періоди соціального напруження. Підкреслено, що за умови своєчасного розв'язання, вони мають і позитивні аспекти: виконують стимулюючу функцію, стають додатковим фактором соціальних перетворень; можуть призводити до зміни стереотипів і норм, що себе вичерпали.

Другий розділ «Загальнотеоретична характеристика правового ідеалізму» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу історичних передумов виникнення правового ідеалізму, визначенню його поняття, сутності, значення, видів та основних форм прояву в сучасній Україні.

У підрозділі 2.1. «Передумови виникнення та формування правового ідеалізму» розглядається історико-філософський розвиток ідеалістичних ідей стосовно права. Встановлено, що одним з аспектів правового ідеалізму є схильність до ідеалізації правової дійсності. Визначено, що характерним для даного напряму є проголошення ідеї права як феномену інтерпретації правового буття, який передбачає пріоритет духовно-ідеальних джерел. Визнається моральна обґрунтованість реалізації індивідом ідеальних правових засад.

Історичний розвиток правового ідеалізму досліджується переважно на основі ідеалістичних теорій права І. Канта, Г. В. Ф. Гегеля, Р. Штаммлера, на феноменологічній теорії цінностей М. Шелера та М. Гартмана.

Автором аналізуються причини виникнення правового ідеалізму у суспільстві, які поділяються на зовнішні, що беруть свій початок із ознак самого суспільства та природи самого права, та внутрішні, що притаманні психіці та свідомості людини.

Визначаючи передумови формування правового ідеалізму, автор вказує на необхідність врахування особливостей менталітету та настроїв суспільства при прийнятті законів, оскільки деякі верстви населення можуть бути психологічно не готові до змін та нововведень.

У підрозділі 2.2. «Правовий ідеалізм: поняття, сутність та види» на основі аналізу підходів до розуміння сутності правового ідеалізму, виокремлено такі його ознаки: є формою прояву деформованої правової свідомості; характеризується наявністю у суб'єкта специфічних цінностей, які не відповідають аксіології права; його основу складають правові ідеали-гіперболи; проявляється у переоцінці права та його можливостей, надмірному використанні регулятивно-нормативного інструментарію, перебільшенні ролі права у вирішенні суспільних питань.

Запропоновано авторське тлумачення поняття правового ідеалізму як форми прояву деформації правової свідомості, що виявляється у схильності до гіперболізації ролі права у регулюванні суспільних відносин, перебільшенні значення певних правових формулювань, приписуванні їм здатності радикально змінювати ситуацію в країні без урахування готовності суспільства до цього. Правовий ідеалізм нівелює розмаїття аспектів суспільно-політичного життя, покладаючись на розв'язання проблем за допомогою нормативно-правових приписів, законів, правових норм без урахування можливостей їх реалізації та стану політичної і правової ситуації в суспільстві.

На основі аналізу правових цінностей запропоновано класифікацію видів правового ідеалізму, відповідно до якої кожний конкретний вид залежить від конкретної правової цінності, що гіперболізується, а саме: ідеалістичний правовий волюнтаризм, виникає через гіперболізацію консенсуальної цінності права; ідеалістичний правовий формалізм, виникає у зв'язку з гіперболізацією цінності формальної визначеності права; перебільшення інструментальної цінності права - призводить до гіперболізації значення одного з інструментів правового регулювання (інструментальний правовий ідеалізм); фетишизація права - призводить до його безумовного прийняття, відсутності критичної оцінки та конструктивного аналізу; перебільшення прогресивної цінності права та його можливості оновлення суспільства з боку правотворців та політиків призводить до «гіперпрогресивного» правового ідеалізму.

Визначено та проаналізовано негативні та позитивні аспекти правового ідеалізму. Серед негативних аспектів: ідеалізація правової дійсності шкодить становленню адекватних правових цінностей у суспільстві; відношення до права будується на перебільшенні та власному розумінні його аксіології; відбувається формування у суб'єкта власної шкали цінностей, які не відповідають правовим; абсолютизація ролі права, призводить до надмірного використання його регулятивно-нормативних можливостей порівняно з іншими різновидами соціальної регуляції; перебільшення можливостей права у регулюванні суспільних відносин, приписування йому здатності радикально змінювати ситуацію в країні без урахування готовності суспільства до цього. Серед позитивних аспектів: правовий ідеалізм надає можливість структурувати та ціннісно виправдати соціально-правове буття суспільства; суперечності та антагонізми соціально-правової взаємодії можуть бути гармонізовані в силу бажання соціальних суб'єктів виходити з ідеальних уявлень про необхідне та належне.

Розглядається співвідношення правових та моральних норм, які мають спільне цільове призначення - позитивний вплив на поведінку суб'єктів. Зазначається, що поєднання сутності права та моралі як найважливіших соціальних регуляторів матиме позитивне значення для морального оновлення суспільства, національного державного відродження та формування у особи адекватних правових цінностей.

У підрозділі 2.3. «Форми прояву правового ідеалізму в сучасній Україні» розглядаються найпоширеніші форми його прояву, а саме: правовий ідеалізм (у формі правового волюнтаризму), сформований в процесі деаксіологізації правової свідомості; існування надмірної кількості правових актів, створення умов, що призводять до зниження рівня поваги до правової норми та державних органів (наприклад, судова тяганина); перебільшення ролі одного з інструментів правового регулювання, захоплення надмірною законотворчістю або адміністративною, наглядовою, правоохоронною діяльністю, що призводить до викривлення та розбалансування всієї системи правового регулювання. Також існують випадки правового ідеалізму серед українських законодавців, коли закони стають вираженням найкращих, гуманістичних та соціальних принципів, однак у реальному житті їх забезпечення виявляється досить проблематичним. Вказується на важливість поступового та синхронного розвитку законодавчих та суспільних процесів, а також на необхідність встановлення вимог до закону та державних гарантій його забезпечення при дотриманні яких закон діє у громадянському суспільстві як соціально-корисний регулятор, що дасть змогу запобігти його ідеалізації та уникнути надмірного захоплення законотворчістю.

Третій розділ «Порівняльна характеристика правового нігілізму та правового ідеалізму» складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду правового нігілізму та правового ідеалізму як форм деформації правової свідомості особи, з цієї позиції проводиться їх порівняльна характеристика, розкривається їх співвідношення та взаємозв'язок, аналіз позитивних та негативних аспектів. Визначаються основні напрями зниження рівня правового нігілізму та правового ідеалізму в суспільстві.

У підрозділі 3.1. «Правовий нігілізм та правовий ідеалізм як форми деформації правової свідомості» розглядається питання правової свідомості (особи, певної соціальної групи та суспільства в цілому) як необхідної умови для усвідомлення достоїнства права та основи для його реального втілення в життя. правовий нігілізм ідеалізм законний

Виходячи з наукової позиції, стосовно структури правосвідомості, яку складають правова психологія, правова ідеологія та правова поведінка, автор розкриває ідеологічний, психологічний та поведінковий компоненти як правового нігілізму, так і правового ідеалізму.

Встановлено, що правовий нігілізм та правовий ідеалізм є формами деформації правової свідомості - комплексу негативних змін правосвідомості, зумовлених навколишньою юридичною дійсністю, які виявляються через поведінку та конкретні дії людини. Визначається, що за наявності правового нігілізму чи правового ідеалізму у особи як носія правосвідомості відбуваються зміни: 1) у функціях правосвідомості - порушуються оціночна (ціннісна) та когнітивна (пізнавальна) функції; 2) у структурі правосвідомості - змінам піддаються усі її складові, оскільки правовий нігілізм та правовий ідеалізм зачіпають правову психологію, правову ідеологію й впливають на правову поведінку особи; 3) на різних рівнях правосвідомості, оскільки впливу піддаються буденний, професійний, індивідуальний та колективний рівні.

У підрозділі 3.2. «Правовий ідеалізм та правовий нігілізм: взаємозв'язок понять» проаналізовано та узагальнено спільні групи причин, що зумовлюють розвиток правового нігілізму і правового ідеалізму: соціальна криза, негативні політичні та економічні чинники у суспільстві; загострення непорозумінь між владою і народом, втрата довіри до державних органів і посадових осіб; недоліки правового виховання населення, недостатній рівень системного засвоєння суб'єктами права норм та зразків поведінки у правовій сфері; спотворене розуміння взаємодії принципів законності та доцільності у праві; правова пасивність громадян; низький рівень підготовки та кваліфікації юристів-практиків; деформація професійної та правової свідомості посадових осіб органів держави; високий рівень корупції та латентної злочинності.

Взаємозв'язок правового нігілізму і правового ідеалізму розглядається через аналіз їх спільних та відмінних ознак. Зазначається, що правовий нігілізм означає недооцінку права, а правовий ідеалізм - його необґрунтовану переоцінку, перебільшення його можливостей. Правовий ідеалізм розглядається як протилежна правовому нігілізму інша, крайня форма прояву деформованої правової свідомості. Правовий нігілізм відкидає правові норми як такі, що не виправдали себе, а правовий ідеалізм, навпаки, прагне до створення великої кількості норм та правил з метою ще більшої правової регламентації як можливості вирішення проблем і є притаманним науковому рівню правосвідомості, частка якого у суспільній свідомості є меншою, а правовий нігілізм - буденному рівню правосвідомості більшості населення.

Проведено порівняння позитивних аспектів правового нігілізму і правового ідеалізму, оскільки обидва явища за певних умов можуть виконувати так звану «стимулюючу» функцію. Однак правовий нігілізм як заперечення права не здатний створити нову систему цінностей, він може лише відкинути ті цінності та ідеали, що віджили себе, не створивши нічого нового. А правовий ідеалізм, за певних умов, може стати поштовхом (стимулом) до створення нової системи цінностей, оскільки в основі правового ідеалізму лежать правові цінності (хоча й гіпертрофовані) та правові ідеали (хоча й відірвані від реалій життя).

Сформульовано спільні негативні наслідки прояву правового ідеалізму і правового нігілізму: призводять до неадекватного сприйняття цінностей правових норм, реальних можливостей та соціального призначення права, спотвореного розуміння юридичних приписів; позбавляють своїх носіїв об'єктивності суджень про впроваджувані зміни у державі, спричиняють відторгнення «західних» зразків поведінки, протидію євроінтеграції; характеризуються наявністю альтернативних ідей та способів організації суспільних відносин; створюють викривлене розуміння принципів верховенства права та верховенства закону.

У підрозділі 3.3. «Основні напрями зниження рівня правового нігілізму та правового ідеалізму в українському суспільстві» визначено основні напрями зниження рівня впливу зазначених явищ на суспільство. Обґрунтовується необхідність правового виховання громадян та удосконалення чинного законодавства з метою підвищення авторитету права. В цьому аспекті особлива увага приділена правовому конструктиву як способу зниження рівня правового нігілізму, оскільки усвідомлення людиною того, що вона не просто відображає оточуючу дійсність, а конструює, оформлює та організовує її у відповідності до власних переконань, зможе збільшити активну громадянську позицію індивідів - бути більш відповідальними, дотримуватися загальноприйнятих правил поведінки та норм права, приймати участь у створенні нових правових та моральних цінностей заради підтримання загального правопорядку та злагоди в суспільстві.

Підкреслюється, що «гармонізація» українського законодавства у таких галузях як демократія, права людини, верховенство права, а також розширення поінформованості суспільства про права та свободи людини є важливими умовами євроінтеграції та вступу України до Європейського Союзу.

Визначено необхідність на загальнодержавному рівні, з використанням наукових засад, введення в дію цілеспрямованої системи заходів правової соціалізації (у сфері правового виховання) та підвищення рівня правової культури населення, державних посадовців зокрема. Підкреслюється особливий вплив засобів масової інформації на правову свідомість значної частини населення та можливість використання ЗМІ задля виховання поваги до права. Правова освіта, правове виховання та самовиховання, соціально-нормативне виховання, правова соціалізація, розвиток правової ідеології у державі, врахування соціально-психологічних особливостей індивідів при розробці будь-яких нововведень, посилення ґендерно чутливої політики в державі адекватно сприятимуть зниженню рівня досліджуваних негативних феноменів. Крім того, будь-яка системна правова реформа повинна поєднуватися з процесами морального оновлення суспільства та сприяти суттєвому посиленню моральних основ права, глибокому розумінню його соціальної цінності.

У Висновках сформульовано найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо теоретичних аспектів правового ідеалізму та правового нігілізму як форм прояву деформації правової свідомості.

Автором інтегровано загальний підсумок дослідження та сформульовано рекомендації щодо наукового та практичного використання отриманих результатів.

Введення до наукового обігу поняття правового нігілізму дозволяє узагальнити положення, що дане явище не є світоглядом вузького кола осіб, а стає масовим явищем, яке швидко поширюється та перешкоджає розбудові правової держави. Прояви правового нігілізму є результатом низького рівня правосвідомості, її деформації, відсутності належної правової культури, крім того правовий нігілізм як світоглядна проблема є притаманною не лише українському та російському суспільству, а й західній філософсько-правовій думці.

Аналізуючи правову свідомість (особи, соціальної групи, всього суспільства) як необхідну умову для усвідомлення цінності права та основи для його реального втілення в життя, а також структуру правосвідомості, яка включає правову психологію, правову ідеологію та правову поведінку, автором розкрито ідеологічний, психологічний та поведінковий компоненти як правового нігілізму, так і правового ідеалізму.

Встановлено, що правовий нігілізм і правовий ідеалізм є відмінно-протилежними формами деформації правової свідомості - комплексу негативних змін правосвідомості, зумовлених навколишньою юридичною дійсністю, які виявляються через поведінку та конкретні дії осіб.

Правовий нігілізм як форма деформації правової свідомості виникає на певному історичному етапі розвитку суспільства, особливо посилюючись у кризові періоди, культивує зневажливе ставлення до права та його соціальної цінності, відкидає чинні правові норми та законодавчі приписи, заперечує доцільність існування правових інституцій, не пропонуючи натомість нічого нового.

На основі аналізу видів правового нігілізму (інфантильного, фрустраційного, мстивого, відшкодовуючого, регресивного, абсолютного і відносного, первинного і похідного, очевидного і прихованого, конформістського і принципового, стійкого і спонтанного, раціонального і емоційного, постійного і ситуативного, екстравертного та інтровертного), доповнено характеристику теоретичного та практичного видів. Виокремлюються активні та пасивні форми прояву практичного правового нігілізму. Залежно від загальної спрямованості розрізняється конструктивно-інструментальний правовий нігілізм, який виступає в ролі специфічного соціального орієнтира, вказуючи напрям для усунення негативних тенденцій у соціально-правовій сфері; та деструктивний - в основі якого покладено заклик до руйнування існуючих порядків без будь-якої альтернативи.

Встановлено ряд історичних, внутрішніх та зовнішніх причин розвитку правового нігілізму в суспільстві. Проаналізовано форми прояву правового нігілізму, які притаманні сучасній України. Визначено також фактори, які спричиняють його поширення в суспільстві: низький рівень правової культури та правового виховання громадян, нехтування загальноприйнятими нормами поведінки; пасивність громадян, які не бажають брати участі у вирішенні загальнозначущих завдань; протиправна мотивація особистості; неврахування психологічної готовності суспільства до різких перетворень та соціальних реформ.

Правовий ідеалізм - як форма прояву деформації правової свідомості, виявляється у схильності до гіперболізації (від грец. «hyper» - надмірне перебільшення) ролі права у регулюванні суспільних відносин, перебільшення значення певних правових формулювань, приписування їм здатності радикально змінювати ситуацію в країні без урахування готовності суспільства до цього. До ознак правового ідеалізму належать: є формою прояву деформованої правової свідомості; характеризується наявністю у суб'єкта специфічних цінностей, які не відповідають аксіології права; його основу складають правові ідеали-гіперболи; проявляється у переоцінці права та його можливостей, надмірному використанні регулятивно-нормативного інструментарію, перебільшенні ролі права у вирішенні суспільних питань.

На основі аналізу правових цінностей пропонується підхід до визначення видів правового ідеалізму, відповідно до якого кожний конкретний вид залежить від конкретної правової цінності, що гіперболізується, а саме: спотворене розуміння консенсуальної цінності права призводить до ідеалістичного правового волюнтаризму; гіперболізація цінності формальної визначеності - спричиняє ідеалістичний правовий формалізм; перебільшення інструментальної цінності права призводить до гіперболізації значення одного з інструментів правового регулювання; фетишизація права у цілому - спричиняє його безумовне прийняття, відсутність критичної оцінки; перебільшення прогресивної цінності права, його можливості оновлення суспільства - призводить до «гіперпрогресивного» правового ідеалізму.

Використання порівняльного аналізу цих явищ дозволило узагальнити, що при наявності правового нігілізму та правового ідеалізму у носія правосвідомості відбуваються зміни: 1) у функціях правосвідомості: із основних функцій порушуються оціночна (ціннісна) та когнітивна (пізнавальна), а у особливо складних випадках - ще й прогностична, коли індивід вже не може об'єктивно оцінювати правові явища; 2) у структурі правосвідомості: деформуються усі її складові, оскільки правовий нігілізм та правовий ідеалізм зачіпають як правову психологію та правову ідеологію, так і впливають на правову поведінку особи; 3) на різних рівнях правосвідомості: впливу піддаються буденний, професійний, індивідуальний та колективний рівні. Особливо негативних наслідків набуває професійна деформація працівників органів внутрішніх справ, прокурорів, суддів. Значно меншому впливу негативних видозмін піддається науковий (теоретичний) рівень правосвідомість.

Виокремлено та узагальнено спільні групи причин, що зумовлюють розвиток правового нігілізму і правового ідеалізму: соціальна криза, негативні політичні та економічні чинники у суспільстві; загострення непорозумінь між владою і народом, втрата довіри до державних органів і посадових осіб; недоліки правового виховання населення, недостатній рівень системного засвоєння суб'єктами права норм та зразків поведінки у правовій сфері; спотворене розуміння взаємодії принципів законності та доцільності у праві; правова пасивність громадян; низький рівень підготовки та кваліфікації юристів-практиків; деформація професійної та правової свідомості посадових осіб органів держави; високий рівень корупції та латентної злочинності.

Визначено відмінні ознаки правового нігілізму та правового ідеалізму: правовий нігілізм означає недооцінку права, а правовий ідеалізм - його необґрунтовану переоцінку, перебільшення його можливостей; правовий ідеалізм розглядається як протилежна правовому нігілізму інша, крайня форма прояву деформованої правової свідомості; правовий нігілізм відкидає правові норми як такі, що не виправдали себе, а правовий ідеалізм, навпаки, прагне до створення великої кількості норм та правил з метою ще більшої правової регламентації як можливості вирішення проблем; правовий ідеалізм притаманний науковому рівню правосвідомості, а правовий нігілізм - буденному рівню більшості населення.

Аналіз окремих складових правової системи дозволив дійти висновку, що з часом правовий ідеалізм може трансформуватися у правовий скептицизм або навіть правовий нігілізм. За певних обставин правовий нігілізм та правовий ідеалізм можуть продукувати альтернативні ідеї та способи організації суспільних відносин, проявлятися у форсуванні соціальних перетворень.

Встановлено, що правовий нігілізм та правовий ідеалізм призводять до неадекватного сприйняття цінності правових норм, реальних можливостей та соціального призначення права, спотвореного розуміння існуючої правової системи та система законодавства, юридичних приписів, прав та свобод людини і громадянина. Досліджувані феномени позбавляють своїх носіїв об'єктивності суджень щодо впроваджуваних змін у державі, спричиняють соціальні протести проваджуваним реформам, відторгнення «західних», цивілізованих зразків поведінки, протидію євроінтеграції, створюють викривлене розуміння принципів верховенства права та верховенства закону, перешкоджають розбудові сучасної демократичної, правової держави.

Визначено, що правова освіта, правове виховання та самовиховання, соціально-нормативне виховання, правова соціалізація, правовий конструктивізм, розвиток правової ідеології у державі, врахування соціально-психологічних особливостей індивідів при розробці будь-яких нововведень, посилення ґендерно чутливої політики в державі, адекватно сприятимуть зниженню рівня досліджуваних негативних феноменів. Будь-яка системна правова реформа повинна поєднуватися з процесами морального оновлення суспільства та мати на меті суттєве посилення моральних засад права, глибоке розуміння його соціальної цінності. Надбані правові знання повинні стати ціннісними установками особи, її внутрішнім переконанням, й, відповідно, знайти своє відображення у правомірній поведінці.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Бурдоносова М. А. Правовий нігілізм: поняття, особливості та етапи становлення / М. А. Бурдоносова // Держава і право : [зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки]. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - № 38. - С. 137-142.

2. Бурдоносова М. А. Правовий нігілізм: сутність та основні риси / М. А. Бурдоносова // Часопис Київського університету права: Український науково-теоретичний часопис. 2008/4 - К., 2008. - №4. - С. 53-58.

3. Бурдоносова М. А. Структура та види правового нігілізму / М. А. Бурдоносова // Держава і право : [зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки]. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - № 43. - С. 122-127.