Організаційні засади програмного правового забезпечення у сфері судового управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відкритий Міжнародний університет

розвитку людини «Україна»

УДК 346.512

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Організаційні засади програмного правового забезпечення у сфері судового управління

12.00.07 -- адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Добровольська Ніна Василівна

Київ -- 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна».

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, доцент Севрюков Денис Георгійович, Новокаховський гуманітарний інститут Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», завідувач кафедри правознавства.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Константінов Сергій Федорович, Національна академія внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративної діяльності;

кандидат юридичних наук Гаруст Юрій Віталійович, ДПІ у Cолом'янському районі м. Києва, начальник головного відділу податкової міліції -- перший заступник начальника інспекції.

Захист відбудеться 27 вересня 2011 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.139.01 у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» (03115, м. Київ, вул. Львівська, 23).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за адресою: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23.

Автореферат розісланий 26 серпня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.О. Короєд

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проголошення Конституцією України принципу здійснення державної влади шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, діяльність яких повинна відбуватися автономно, вимагає переосмислення суті та спрямованості організаційно-правових засад програмного регулювання відносин у всіх сферах державного управління та, зокрема, у сфері судового управління. Водночас, сучасні програмні норми щодо розвитку судової системи України, реалізації судової влади, які ухвалені на міжнародному, загальнодержавному, регіональному та локальному рівнях, мають різні механізми розроблення, схвалення, перегляду, фінансування, імплементації, тощо, що обумовлює те, що ефективність регуляторних властивостей таких норм є вкрай низькою. На сьогодні констатується незадовільний стан реформування судової влади в Україні, серед причин чого недоліки усталених механізмів правового програмування у сфері судового управління. Під час проведеного нами соціологічного опитування 121 суддів з різних регіонів України було з'ясовано, що основною причиною незадовільного стану реформування судової системи України 82% респондентів назвали відсутність єдиного відповідного програмного правового акту щодо проведення такої реформи.

На жаль, до останнього часу поза увагою фахівців з адміністративного права залишалася специфіка правових програм у сфері судового управління. Це питання є малодослідженим через те, що сформульовані за радянських часів положення вже втратили актуальність, а вивчення юридичної природи організаційно-управлінських відносин у судовій системі сьогодні, як правило, обмежується аналізом управлінських функцій органів виконавчої влади або узагальненням іноземного досвіду, в той час коли поза увагою залишається низка практично важливих питань. На сьогодні потребують наукового вивчення такі поняття як судове управління, програмне правове забезпечення у сфері судового управління, правовий акт судового управління та інші, необхідним є дослідження питання можливості та доцільності застосування в судовому управлінні програмного правового регулювання з аналізом причин низької результативності реалізації Концепції судової реформи як правового програмного акту судового управління, питання розмежування компетенції органів виконавчої та судової влади, зокрема, у сфері програмного регулювання, та інші питання, вирішення яких є вкрай актуальним в умовах курсу на удосконалення судової системи України.

Частково до аналізу окремих питань правових програм як сучасного засобу впливу на суспільні процеси звертались такі вітчизняні науковці як В.Б. Авер'янов, В.Т. Білоус, О.М. Бандурка, А.І. Берлач, Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук, І.П. Голосніченко, О.Ю. Іваницький, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюк, В.В. Конопльов, Ю.Ф. Кравченко, В.О. Кроленко, К.Б. Левченко, О.М. Литвак, І.А. Малярчук, О.А. Мартиненко, Н.П. Матюхіна, В.В. Новіков, В.І. Олефір, М.О. Рутковська, В.П. Пєтков, В.М. Плішкін, О.М. Тараненко, К.В. Удовенко, Х.П. Ярмакі та інші. Проте, відсутність системного теоретичного дослідження засад програмного правового забезпечення у сфері судового управління унеможливлює комплексне вирішення проблематики відповідних відносин. Огляд наукової літератури свідчить, що монографічні роботи, присвячені вивченню організаційних засад програмного правового забезпечення у сфері судового управління, відсутні, а самі сучасні правові програмні акти, як і програмні норми, що містяться у державних програмах, є недосконалими та потребують наукового аналізу.

Викладене свідчить про необхідність і доцільність дослідження організаційних засад програмного правового забезпечення у сфері судового управління як важливої наукової проблеми, яка потребує вирішення.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» 27 грудня 2010 р., протокол № 5, виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на тему «Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин» (номер державної реєстрації 0107U008696) та безпосередньо спрямована на подальшу реалізацію положень Концепції судово-правової реформи в Україні та Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу та вивчення теоретичних положень нормативно-правового регулювання програмного забезпечення судової системи України сформулювати пропозиції щодо подальших напрямків вдосконалення організаційних засад правового програмного забезпечення судової системи України в умовах здійснення державної влади за принципом поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Для досягнення поставленої мети в дисертаційному дослідженні були визначені такі основні завдання:

– уточнити сутність судової системи як специфічного об'єкту державного управління;

– визначити поняття та завдання програмного правового забезпечення у сфері судового управління;

– охарактеризувати основні засади програмного правового управління судовою реформою;

– дослідити міжнародний досвід та співпрацю у сфері правового програмного забезпечення розвитку судової системи України;

– узагальнити програмні норми щодо розвитку судової системи у загальнодержавних програмних актах України загального значення;

– дослідити цільові державні програми розвитку судової системи України;

– з'ясувати роль органів судової системи та Державної судової адміністрації України у правовому програмному регулюванні реалізації судової влади в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі функціонування органів судової і виконавчої влади у сфері судового управління.

Предметом дослідження є організаційні засади програмного правового забезпечення у сфері судового управління.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, основні положення теорії держави та права, конституційного, міжнародного, адміністративного та фінансового права, державного управління, інших наук, які можуть бути застосовані при дослідженні судового управління.

У роботі використано формально-юридичний метод, за допомогою якого було проаналізовано правові програмні норми з питань розвитку судової системи, реалізації судової влади (підрозділ 1.2, розділи 2, 3). Логіко-семантичний метод використано для розширення понятійного апарату шляхом надання визначення таким поняттям як судова система, судова діяльність (підрозділ 1.1), програмне правове забезпечення у сфері судового управління (підрозділ 1.2), правовий акт судового управління, програмний правовий акт судового управління (підрозділ 2.1). Структурно-функціональний метод було застосовано під час дослідження структури судової системи (підрозділ 1.2), повноважень розробників та виконавців правових програмних актів судового управління, структурних елементів таких правових програмних актів (розділ 3). Історико-правовий метод дозволив надати оцінку процесам розвитку програмного регулювання судової влади в Україні (підрозділ 1.1). Методи статистичного та документального аналізу були використані для виявлення позитивних та негативних тенденцій у сфері розробки та реалізації програм у сфері судового управління, оцінки якості їхнього змісту та їхньої ефективності (розділи 2, 3).

Нормативно-правову основу дослідження становлять Конституція України, закони та підзаконні нормативно-правові акти України, зокрема, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006, Концепція Державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2005 р. № 459, та ряд інших національних і міжнародних програмних правових актів.

Емпіричну базу дисертації складають статистичні дані за період 2000-2010 рр. про: діяльність органів державної влади, судових органів, структур суддівського самоврядування та судової адміністрації, регіональних та муніципальних самоврядних структур у сфері розробки, ухвалення та фінансування програм з питань розвитку судової системи, реалізації судової влади, звіти Державної судової адміністрації з цих питань, а також матеріали анкетування 121 судді, які працюють у різних регіонах України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці адміністративного права комплексним правовим дослідженням організаційних засад правового програмного забезпечення у сфері судового управління. У результаті проведеної дослідницької роботи сформульовано ряд наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. До найбільш значущих належать нижченаведені:

вперше:

- визначено, що програмне правове забезпечення у сфері судового управління являє собою розробку, ухвалення та реалізацію компетентними органами державної влади у співпраці зі структурами регіональної та місцевої влади і суддівського самоврядування правових програмних актів судового управління щодо матеріального, організаційно-фінансового та контролюючого супроводження, які спрямовані на реалізацію судової влади, розвиток судової системи України;

- визначено поняття правового програмного акту судового управління як заснованого на законі одностороннього юридичного владного волевиявлення повноважного суб'єкту «зовнішнього» судового управління з метою вирішення управлінських завдань і реалізації управлінських функцій з додержанням встановленої процедури і форми, що тягне певні юридичні наслідки;

- визначено, що особливістю розробки, прийняття і реалізації програмних норм органами судової системи повинна бути їхня спрямованість на вирішення питань «внутрішнього» судового управління або на активізацію суб'єктів «зовнішнього» судового управління;

удосконалено:

- класифікацію програмних правових актів, що містять норми з питань судового управління, на акти загального характеру (програми дій уряду, державні програми соціально-економічного розвитку, парламентські програми, бюджетні програми, загальнодержавні стратегії), що містять норми стосовно судової системи чи судової реформи у вигляді певних розділів, пунктів, тощо, та спеціальні програмні акти, єдиною або основною метою яких є визначення напрямків розвитку судової системи, заходів судової реформи;

- розуміння судового управління як симбіозу організаційних функцій судової влади та зовнішнього організаційного впливу органів виконавчої влади на функціонування та розвиток судової системи, спираючись на запропоноване здобувачем виділення двох напрямків управлінського впливу в рамках судової системи «внутрішнє» управління (не потребує взаємодії з суб'єктами поза судовою системою, охоплюючи зв'язки суб'єкт (керівник) -- об'єкт (підлеглі) в рамках останньої) та «зовнішнє» управління (передбачає забезпечення діяльності елементів судової системи за допомогою елементів інших систем);

набули подальшого розвитку:

- концепція міжнародного співробітництва у сфері правового програмного регулювання з питань розвитку судової системи України, реалізації судової влади, яке може бути забезпеченим як у форматі взаємодії України з іноземними державами, так і через співпрацю із провідними міжнародними організаціями, а саме -- запропоновано перенесення відповідних механізмів на міждержавний рівень у формі розробки і прийняття міжнародних програм, основною метою яких було б забезпечення розвитку судової влади або кооперації судових влад декількох держав, з акцентом на такі питання як: 1) розвиток правового співробітництва по справах, що знаходяться у судовому провадженні; 2) співпраця при удосконаленні нових для пострадянських держав інституцій судової влади: адміністративної юстиції, судів присяжних, тощо; 3) обмін досвідом, тощо;

- методологічні підходи до здійснення правового програмного управління судовою реформою та запропоновано прийняття Програми розвитку судової системи України, що стане відповідною основою проведення судової реформи -- необхідним інструментом, за допомогою якого держава здійснює судове управління. При цьому, запропоновано при визначенні мети і завдань судової реформи враховувати наступні правила: 1) мета судової реформи повинна бути чітко визначеною, враховуючи позиції суддівського корпусу, включаючи рядових співробітників судових органів, спираючись на теоретичні розробки даного питання, що дозволить визначити судову реформу як науково обґрунтовану і практично виправдану; 2) завдання реформи повинні бути чітко сформовані із зазначенням терміну виконання, відповідальних осіб, шляхів фінансування.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані у:

– науково-дослідній діяльності -- для подальшого опрацювання теоретичних та практичних питань розробки та реалізації правових програмних актів судового управління;

– правотворчості -- для розробки і коригування окремих програм у сфері правового регулювання реалізації судової влади, розвитку судової системи, а також для розробки і коригування державних програм загального характеру, що містять програмні норми з означених питань; нормативно-правових актів, які регламентують розробку та реалізацію таких програм (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у законопроектну роботу від 22.08.2011 р.);

– правозастосовчій діяльності -- для вдосконалення діяльності органів державної влади, суддівського та місцевого самоврядування у сфері розробки та виконання програм реалізації в Україні судової влади, розвитку судової системи;

– навчальному процесі -- при викладанні курсів з навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Судові та правоохоронні органи України», «Суддівське самоврядування», «Державне будівництво та місцеве самоврядування» (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес від 19.08.2011 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації обговорювались на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Основні положення, висновки і практичні рекомендації, які містяться у роботі, висвітлені у доповідях на шести науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: de lege praeterita, instante, future» (27-28 листопада 2009 р., м. Миколаїв); Міжнародній науково-практичній конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (13-14 листопада 2009 р., м. Хмельницький); ІІІ Науково-практичній конференції «Право і держава в дослідженнях молодих науковців» (26 березня 2010 р., м. Одеса); II Міжнародній науково-практичній конференції «Держава та право в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (16-17 квітня 2010 р., м. Сімферополь); Міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя сучасної України» (травень 2010 р., м. Одеса); Науково-практичній конференції «Правовий розвиток України у сучасному світі» (13-14 травня 2010 р., м. Одеса).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у десяти наукових публікаціях, чотири з яких -- статті, які опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а шість -- у збірниках тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на сім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (255 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 196 сторінок, з них загальний обсяг тексту -- 162 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, зв'язок з науковими програмами та планами, методи дослідження, наукова новизна, розкривається наукове та практичне значення роботи, а також надано відомості про апробацію одержаних результатів.

Розділ 1 «Сутність програмного правового забезпечення у сфері судового управління» присвячений дослідженню програмного правового забезпечення судової системи, яка визначена специфічним об'єктом державного управління, що обумовлює відмінності програмних регулятивних механізмів у сфері судового управління.

В підрозділі 1.1 «Судова система як специфічний об'єкт державного управління» досліджується питання особливостей судової системи як об'єкту управління, виходячи з того, що проголошений Конституцією України принцип здійснення державної влади шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, діяльність яких повинна відбуватися автономно, на думку деяких авторів, обумовлює необхідність переосмислення основних правил судового управління.

У підрозділі обґрунтовується, що відмова від державного управління судовою системою через невідповідність положень щодо такого потребам функціонування цієї незалежної гілки державної влади сьогодні не є вирішенням даної проблеми. Водночас, зміни і особливості об'єкта управління повинні бути обов'язково враховані при здійсненні судового управління, визначенні його методів і форм. Специфіка судової системи, що не включає в якості елементів ані правоохоронні, ані правозахисні органи та установи, а охоплює суди та інші допоміжні структури, які здійснюють додаткові функції судової влади та сприяють судам у здійсненні правосуддя, як об'єкту державного управління у світлі закріпленого у Конституції України принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, полягає у необхідності забезпечення автономності першої від іншим систем, в тому числі і системи, через яку здійснюється управлінський вплив. Незалежність кожної з гілок державної влади від іншої не виключає взаємодію представників законодавчої, виконавчої та судової влади між собою, що повинно бути враховане під час здійснення судового управління, яке слід визнати різновидом державного.

У підрозділі 1.2 «Поняття та завдання програмного правового забезпечення у сфері судового управління» визначено, що програмне правове забезпечення являє собою розробку певних програмних норм як у рамках спеціальних програмних актів, єдиною або основною метою яких є визначення напрямків розвитку певної системи, так і в рамках програмних актів загального характеру (програм дій уряду, державних програм соціально-економічного розвитку, парламентських програм, бюджетних програм, загальнодержавних стратегій), що містять норми стосовно розвитку певної системи у вигляді певних розділів, пунктів, тощо. Розроблені норми приймаються відповідно до встановленої законодавством процедури, після чого настає етап їхньої реалізації, здійснення якої без належного кадрового, організаційного, матеріального забезпечення є неможливим. Ефективність здійснення програмного забезпечення встановлюється в рамках контролю реалізації запланованих перетворень.

Управлінський вплив на судову систему як специфічний об'єкт державного управління спрямовується на забезпечення реалізації судової влади сьогодні і розвиток судової системи України. Це дає змогу стверджувати про існування двох основних завдань програмного правового забезпечення у сфері судового управління: забезпечення здійснення судової влади, забезпечення розвитку судової системи.

Запропоновано виділити два напрямки управлінського впливу в рамках судової системи: «внутрішнє» управління та «зовнішнє» управління. Виділення таких двох напрямків управлінського впливу в рамках судової системи як «внутрішнє» та «зовнішнє» управління, з яких перше визначено прерогативою органів судової влади, а друге -- органів виконавчої влади, дає можливість стверджувати, що органи судової системи самостійно розробляти і приймати правові програмні акти не повинні. Дана діяльність повинна бути визначена прерогативою суб'єктів «зовнішнього» судового управління, що, в той же час, не передбачає виключення можливості участі органів судової влади в таких процесах. Враховуючи це, суб'єктами правового програмного забезпечення у сфері судового управління визначено, перш за все, органи виконавчої влади, що здійснюють дане забезпечення у взаємодії зі структурами судової системи.

В розділі 2 «Роль правового програмного забезпечення в розвитку судової системи України» досліджується доцільність і можливість застосування правового програмування під час здійснення судової реформи, враховуючи міжнародний досвід вирішення даного питання.

Підрозділ 2.1 «Програмне правове управління судовою реформою» присвячено дослідженню впливу правового програмного регулювання на ефективність здійснення судової реформи. Підкреслюється, що на сьогодні єдина позиція щодо мети і напрямків судової реформи відсутня; більшість змін, які відбулися у судовій системі України, були обумовлені невідкладними потребами суспільства та держави, а не реформаторською позицією вищих органів влади.

Встановлення конкретного терміну виконання керівних програм у сфері реформування судової системи, організаційне, матеріальне та кадрове забезпечення їхньої реалізації, а також наявність ефективного контролю за їхнім виконанням сприятиме вирішенню проблем нереалізованості більшості запропонованих новацій стосовно судової системи. Відсутність же концептуального підходу, невикористання стратегічного планування та відсутність єдиного правового програмного акту (яким може стати «Програма розвитку судової системи України») під час правового та організаційного забезпечення судової реформи зводять нанівець всі спроби перетворень.

Обґрунтовано, що при визначенні мети і завдань судової реформи слід враховувати наступні правила: 1) мета судової реформи повинна бути чітко визначеною, враховуючи позиції суддівського корпусу, включаючи рядових співробітників судових органів, спираючись на теоретичні розробки даного питання, що дозволить визначити судову реформу як науково обґрунтовану і практично виправдану; 2) завдання реформи повинні бути чітко сформовані із зазначенням терміну виконання, відповідальних осіб, шляхів фінансування.

В підрозділі 2.2 «Міжнародний досвід та співпраця у сфері правового програмного регулювання розвитку судової системи України» з'ясовано форми взаємодії України на міжнародному рівні у сфері судового управління на сьогодні та визначено перспективи такої діяльності.

Відзначено, що ряд держав, з якими Україна підтримує тісну правову співпрацю, активно використовують програмні заходи забезпечення розвитку національних судових систем. Досвід країн Європейського Союзу, СНД, США, Канади та інших може бути використаний з користю при розробці програмних актів, що стануть підставами відповідних перетворень в Україні. З цією метою проаналізовано корисні для врахування у вітчизняній практиці приклади програмного регулювання судової діяльності та судових реформ, міжнародну правову діяльність, спрямовану на забезпечення здійснення в Україні судової реформи.

З'ясовано, що практика правового програмного забезпечення судової діяльності пострадянських держав є достатньо розповсюдженою і містить ряд апробованих на практиці і доцільних для застосування при здійсненні судового управління в Україні прикладів стратегій, програм та інших програмних актів, спрямованих на здійснення судової реформи.

У контексті міжнародної правової діяльності, спрямованої на забезпечення здійснення в Україні судової реформи, відзначено, що відповідне правове регулювання відбувається як у форматі взаємодії України з іноземними державами, так і через співпрацю нашої держави із провідними міжнародними організаціями, зокрема, Організацією Об'єднаних Націй (ООН), Радою Європи, Організацією безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Організацією Північноатлантичної Угоди (НАТО) та Європейським Союзом. При цьому, співпраця України із західними країнами у сфері програмного забезпечення розвитку національної судової системи носить насамперед грантовий характер та полягає у взаємодії урядових агенцій та неурядових структур із місіями відповідних держав.

Розділ 3 «Програмні правові норми з питань управління судовою системою» присвячено аналізу програмних актів різного рівня (суб'єктів їхньої розробки і виконання, структурних компонентів, шляхів фінансування, контролю виконання) з метою визначення їх відповідності найбільш ефективної реалізації запланованих перетворень.

У підрозділі 3.1 «Програмні норми щодо розвитку судової системи у загальнодержавних програмних актах України загального значення» досліджуються програми дій уряду, державні програми соціально-економічного розвитку, парламентські програми, бюджетні програми, загальнодержавні стратегії, що містять норми стосовно судової системи чи судової реформи у вигляді певних розділів, пунктів, тощо.

Аналіз ряду програмних актів загального характеру дозволяє констатувати, що не всі з них, в яких би теоретично було доцільно закріпити норми стосовно розвитку судової системи України, фактично такі містять. У тих правових програмних актах, які все ж таки містять положення з питань реалізації судової влади чи судової реформи, як правило, лише вказується про існування певних проблем у цій сфері без розробки відповідних програмних норм стосовно вжиття необхідних заходів, термінів їхнього виконання, відповідальних осіб, тощо. До того ж, проблеми часто викладені настільки в загальному вигляді, без визначення заходів, які б конкретизували певні завдання, розкривали механізм їхньої реалізації, що визначити відповідні норми програмними з позиції теорії характерних рис програмних актів можливості не вбачається (наприклад, такі «заходи» як «продовження реформи», «забезпечення невтручання», «приведення у відповідність» не мають конкретного змісту реалізації). Таким чином, і на сьогодні зберігається тенденція щодо розробки і прийняття «загальних» програмних норм, що не сприяють реалізації запланованих перетворень у сферах регулювання.

Аналіз питання програмної правової регламентації реалізації судової влади та здійснення судової реформи в рамках бюджетного процесу на загальнодержавному рівні дозволяє стверджувати про усталеність та втрату актуальності деяких програмних норм, їхню виключну спрямованість на регулювання поточних потреб судової системи при недофінансуванні видатків на утримання судових органів.

Підрозділ 3.2 «Цільові державні програми розвитку судової системи України» присвячено дослідженню цільових програм з питань реалізації судової влади, розвитку судової системи України. При цьому, з'ясовано, що державних цільових програм, спрямованих на реформування судової системи та забезпечення її розвитку, схвалених відповідно до вимог чинного законодавства про програмне регулювання, яке визначає у цій сфері компетенцію парламенту та уряду держави, замовників програм та їхніх виконавців на сьогодні в Україні не існує. Водночас, спеціальними актами, спрямованими на правове регулювання питань судової реформи та розвитку судової системи, є Концепція судово-правової реформи в Україні 1992 р., Програма забезпечення судів належними приміщеннями на 2002-2006 роки, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 692, Державна програма організаційного забезпечення діяльності судів на 2003-2005 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2003 р. № 907, План забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалений Указом Президента України від 20 березня 2006 року № 242/2006, Національний план дій із забезпечення належного виконання рішень судів, схвалений указом Президента України від 27 червня 2006 року № 587/2006, Державна програма забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2006 р. № 918, Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006, План заходів щодо реалізації Концепції реформування кримінальної юстиції України, схвалений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 р. № 1153.

Прийняття Концепції судово-правової реформи в Україні 1992 р. безперечно відіграло провідну роль у питаннях реформування судової системи незалежної України, не тільки являючи собою підставу певних перетворень, але і слугуючи підґрунтям для проведення низки досліджень, з яких і до сьогодні деякі є актуальними. В той же час, даний програмний акт не містить теоретично необхідних характеристик, що, з одного боку, як показує практика, негативно позначається на ефективності реалізації програмних положень, з іншого -- не повинно ставитися в провину авторам Концепції, оскільки така була розроблена не як політична програма, а як перша спроба окреслення необхідних перетворень після проголошення незалежності України і зміни принципів реалізації державної влади. Однак, як показує практика, розробка програмних актів з додержавним правил терміновості, конкретності переліку заходів, по яких визначені виконавці, не є запорукою стовідсоткової реалізації програмних норм. Лише одночасно з належним кадровим, фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням теоретично правильно розроблені програмні норми можуть бути найбільш ефективно реалізовані.

Підрозділ 3.3. «Роль органів судової системи та ДСА України при правовому програмному регулюванні реалізації судової влади в Україні» присвячено питанням специфіки судового управління в аспекті суб'єктів судової і виконавчої влади, що здійснюють розробку і прийняття програмних актів.

У підрозділі відзначається, що специфіка судового управління теоретично виключає можливість органів судової системи самостійно розробляти і приймати правові програмні акти, що є прерогативою суб'єктів «зовнішнього» судового управління, але не виключає участь органів судової системи у цьому процесі. Тому поряд з тим, що ряд програмних норм розробляється і приймається Державною судовою адміністрацією України (ДСА) , ряд програмних актів з питань реалізації судової влади в Україні є результатом спільної діяльності ДСА України і органів судової системи, деякі з програмних актів приймаються в рамках діяльності органів судової влади без залучення структур судової адміністрації. Однак, при цьому, програмні норми, що приймаються органами судової влади самостійно, мають різну змістовну наповненість: 1) норми, що передбачають завдання на отримання результату; 2) норми, що передбачають завдання звернутися до певних суб'єктів для вирішення певних завдань. Аналіз змісту таких норм дозволяє констатувати, що з питань «внутрішнього» судового управління приймаються програмні норми першого варіанту, з питань «зовнішнього» судового управління -- другого, що підтверджує поділ функцій управління між органами судової і виконавчої влади.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у вдосконаленні організаційних засад програмного правового забезпечення у сфері судового управління. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, спрямованих на досягнення поставленої мети, основними з яких є такі:

1. Специфіка здійснення правосуддя як «генеральної, основної функції» обумовлює особливості управління судовою системою. Слід виділити два напрямки управлінського впливу в рамках судової системи: «внутрішнє» управління (не потребує взаємодії із суб'єктами поза судовою системою, охоплюючи зв'язки суб'єкт (керівник) -- об'єкт (підлеглі) в рамках останньої) та «зовнішнє» управління (передбачає забезпечення діяльності елементів судової системи за допомогою елементів інших систем). До першого слід віднести управління кадрами, до другого -- організаційно-правове і матеріально-технічне забезпечення, що включає в себе організацію судових органів, добір суддів і народних засідателів; перевірку організації роботи судових органів, тощо. Таким чином, здійснення правового програмного забезпечення як різновиду організаційно-правового забезпечення у сфері судового управління відноситься насамперед до компетенції органів зовнішнього судового управління (перш за все -- органів виконавчої влади).

2. Програмне правове забезпечення у сфері судового управління являє собою розробку, ухвалення та реалізацію компетентними органами державної влади у співпраці зі структурами регіональної та місцевої влади і суддівського самоврядування правових програмних актів судового управління щодо матеріального, організаційно-фінансового та контролюючого супроводження, які спрямовані на реалізацію судової влади, розвиток судової системи України.

3. Програмне правове управління судовою реформою слід визнати одним з основних чинників підвищення ефективності реалізації зазначеної реформи. Здійснювати судову реформу слід кореговано із іншими реформами на базі загальних принципів управління при врахуванні специфіки судової системи, що надасть змогу досягти реальних результатів, визначення яких ще на етапі розробки програми проведення судової реформи у якості перспективних і першочергових заходів слід визнати необхідним. Із зазначеною метою доцільним є прийняття Програми розвитку судової системи України, що стане відповідною основою проведення судової реформи -- необхідним інструментом, за допомогою якого держава здійснюватиме судове управління.

4. Правовий програмний акт -- основане на законі одностороннє юридичне владне волевиявлення повноважного суб'єкту «зовнішнього» судового управління з метою вирішення управлінських завдань і реалізації управлінських функцій з додержанням встановленої процедури і форми, що тягне певні юридичні наслідки.

5. Специфіка судової влади обумовлює відмінність правових програмних регулятивних механізмів, які використовуються під час проведення судової реформи. З метою підвищення ефективності реалізації запропонованих для впровадження перетворень всі правові програмні акти судового управління, окрім загальних обов'язкових ознак правових актів управління, повинні мати такі невід'ємні характерні риси як: чітко визначена мета прийняття, конкретний перелік завдань, визначення відповідальних за виконання таких, терміновий характер запланованих заходів, організаційне, матеріальне та кадрове забезпечення реалізації, наявність контролю за виконанням.

6. Не заперечуючи унікальність, особливість правової, зокрема, судової системи кожної держави та погоджуючись із концепцією індивідуального підходу, підкреслено неможливість заперечення того, що загальні базові європейські стандарти судочинства, з одного боку, не є обов'язковими для України, з іншого -- наша держава добровільно декларувала прагнення до євроінтеграції та пріоритет європейських правових цінностей, а певні стандарти судочинства є їхньою невід'ємною складовою. При цьому, вивчення досвіду щодо програмного регулювання розвитку судової системи, яке є характерним для більшості пострадянських держав, міжнародної правової діяльності, спрямованої на забезпечення здійснення в Україні судової реформи, дозволяє виділити два перспективні напрямки взаємодії:

1) рецепція Україною іноземного досвіду (це стосується ряду апробованих на практиці і доцільних для застосування при здійсненні судового управління в Україні прикладів стратегій, програм та інших програмних актів, спрямованих на здійснення судової реформи, риси яких є доцільними для врахування при розробці аналогічної програми в Україні);

2) перенесення відповідних механізмів на міждержавний рівень за участю України. На міждержавному рівні Україною сьогодні не укладено міжнародних програм, основною метою яких було б забезпечення розвитку судової влади або кооперації судових влад декількох держав. Втім, це не означає принципову неможливість укладання відповідних угод. Це означає можливість визначення такого завдання і його подальшого виконання задля вирішення низки проблем в рамках міждержавної програми співробітництва держав у судовій сфері. Такий програмний акт може охоплювати різнопланові питання, серед яких:

- розвиток правового співробітництва по справах, що знаходяться у судовому провадженні;

- співпраця при удосконаленні нових для пострадянських держав інституцій судової влади: адміністративної юстиції, судів присяжних, тощо;

- обмін досвідом, тощо.

7. Відсутність єдиного правового програмного акту з питань судової реформи, реалізації судової влади в Україні не означає фактичну відсутність програмних норм у цій сфері. Серед програмних актів, які ухвалювалися в Україні, ряд містить програмні норми щодо розвитку судової системи та здійснення судової реформи. Серед таких програмних актів можна виділити акти загального характеру, що містять норми стосовно судової системи чи судової реформи у вигляді певних розділів, пунктів, тощо, та спеціальні програмні акти, єдиною або основною метою яких є визначення напрямків розвитку судової системи, заходів судової реформи.

8. Аналіз ряду правових програмних актів судового управління різного рівня дозволив виділити наступні проблеми правового програмного регулювання: 1) положення реформи часто викладені в загальному вигляді, без визначення заходів, які б конкретизували певні завдання, розкривали механізм їхньої реалізації; 2) відсутність системності і взаємозв'язку ряду програмних актів, існування яких є логічним у світлі спрямованості одного програмного акта на виконання іншого, а тому прийняття такого є необхідним для впровадження запланованих перетворень; 3) недофінансування видатків на утримання судових органів, усталеність і втрата актуальності деяких програмних норм, їхня виключна спрямованість на поточні потреби судової системи; 4) відсутність на даний час в Україні державних цільових програм, спрямованих на реформування судової системи та забезпечення її розвитку, схвалених відповідно до вимог чинного законодавства щодо програмного регулювання; 5) розробка програмних актів з додержанням правил терміновості, конкретності переліку заходів, по яких визначені виконавці, не є запорукою стовідсоткової реалізації програмних норм. Лише одночасно з належним кадровим, фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням, яке, як правило, відсутнє, теоретично правильно розроблені програмні норми можуть бути найбільш ефективно реалізовані.

9. Специфіка судового управління теоретично виключає можливість органів судової системи самостійно розробляти і приймати правові програмні акти, що є прерогативою суб'єктів «зовнішнього» судового управління, але не виключає участь органів судової системи. Тому органи суддівського самоврядування приймають програмні акти і акти, що містять програмні норми. Існують і програмні норми, які схвалюються в рамках діяльності вищих органів судової влади без залучення органів суддівського самоврядування та структур судової адміністрації. Однак, особливістю цих програмних норм повинна бути їхня спрямованість на вирішення питань «внутрішнього» судового управління або на активізацію суб'єктів «зовнішнього» судового управління.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Томчак Н.В. Проблеми розвитку судової системи у сучасній правовій доктрині України / Н.В. Томчак // Митна справа. -- 2008. -- №5 -- С. 41-46.

2. Томчак Н.В. Аспекти організаційно-управлінського забезпечення судової влади України / Н.В. Томчак // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Ю.М. Оборотов. -- О. : Юридична Література. -- 2009. -- Вип. 49. -- С. 349-358.

3. Томчак Н.В. Роль національних програм у сфері судової реформи в Україні / Н.В. Томчак // Актуальні проблеми держави та права : зб. наук. праць / Голов. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. Ю.М. Оборотов. -- О. : Юридична Література. -- 2009. -- Вип. 51. -- С. 414-421.

4. Добровольська Н.В. Міжнародний досвід у сфері правового програмного регулювання розвитку судової системи. / Н.В. Добровольська // Актуальні проблеми права : теорія і практика : зб. наук. праць. -- Луганськ : Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. -- 2011. - С. 432-438.

5. Томчак Н.В. Питання програмних механізмів розвитку судової системи України / Н.В. Томчак // Актуальні проблеми юридичної науки : зб. тез Міжнародної наук.-практ. конф. «Восьмі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 13-14 листопада, 2009 р.). -- Хмельницький : Вид-во Хмельницького Університету управління та права, 2009. -- С. 201-203.

6. Томчак Н.В. Актуальні аспекти програмних механізмів розвитку судової системи України / Н.В. Томчак // Держава і право: de lege praeterita, instante, future : матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. (м. Миколаїв, 27-28 листопада 2009). -- Миколаїв : Іліон, 2009. -- С. 151-152.

7. Томчак Н.В. Правове значення муніципальних програм забезпечення діяльності судів. / Н.В. Томчак // Право і держава в дослідженнях молодих науковців : матеріали III-ї наук.-практ. конф. студ., асп. та молодих науковців Ін-ту нац. та міжнар. права Міжнар. гуманітар. ун-ту, (м. Одеса, 26 березня 2010 р.) : [у 2 т. / упоряд.: А.М. Притула ; відп. ред. Ю.О. Гурджі]. - О. : Фенікс, 2010. -- С. 12-16.

8. Томчак Н.В. Діяльність пострадянських країн у справі програмного забезпечення судової системи / Н.В. Томчак // Держава і право в умовах глобалізації : реалії та перспективи : збірник наукових праць ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Сімферополь, 16-17 квітня 2010 р.) / Відп. за вип. Поляков І.І. -- КРП «Видавництво «Кримнавчпеддержвидав», 2010. -- С. 126-127.

9. Томчак Н.В. Щодо управлінських аспектів діяльності судової влади / Н.В. Томчак // Правовий розвиток України у сучасному світі : тези наукових робіт учасників науково-практичної конференції професорко-викладацького складу / Відп. ред. Л.В. Діденко. -- О. : Фенікс, 2010. -- С. 31-33.

10. Добровольська Н.В. Головні напрямки розвитку судової влади в Україні / Н.В. Добровольська // Правове життя сучасної України : тези доповідей Міжнародної наукової конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу / Відп. ред. проф. Ю.М. Оборотов // Одеська національна юридична академія. -- О. : Фенікс, 2010. -- С. 627-629.

АНОТАЦІЯ

Добровольська Н.В. Організаційні засади програмного правового забезпечення у сфері судового управління. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 -- адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право. -- Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», Київ, 2011.

Дисертацію присвячено питанням специфіки організаційних засад правового програмного забезпечення у сфері судового управління. Визначено, що програмне правове забезпечення у сфері судового управління являє собою розробку, ухвалення та реалізацію компетентними органами державної влади у співпраці зі структурами регіональної та місцевої влади і суддівського самоврядування правових програмних актів судового управління щодо матеріального, організаційно-фінансового та контролюючого супроводження, які спрямовані на реалізацію судової влади, розвиток судової системи України.

Виділено два напрямки управлінського впливу в рамках судової системи: «внутрішнє» управління (не потребує взаємодії із суб'єктами поза судовою системою, охоплюючи зв'язки суб'єкт (керівник) -- об'єкт (підлеглі) в рамках останньої) та «зовнішнє» управління (передбачає забезпечення діяльності елементів судової системи за допомогою елементів інших систем). Здійснення правового програмного забезпечення як різновиду організаційно-правового забезпечення у сфері судового управління віднесене до компетенції органів зовнішнього судового управління, що передбачає відсутність можливості органів судової системи самостійно розробляти і приймати правові програмні акти, але не виключає можливості участі органів судової системи у цьому процесі.

Ключові слова: правова програма, програмне правове забезпечення, програмний акт, програмна норма, судове управління, судова адміністрація, судова реформа.

АННОТАЦИЯ

Добровольская Н.В. Организационные основы программного правового обеспечения в сфере судебного управления. -- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 -- административное право и процесс, финансовое право, информационное право. -- Открытый международный университет развития человека «Украина», Киев, 2011.

Диссертация посвящена вопросам специфики организационных основ правового программного обеспечения в сфере судебного управления, появление которой обусловлено осуществлением государственной власти по принципу разделения на три ветви, деятельность которых должна происходить автономно. Определено, что программное правовое обеспечение в области судебного управления представляет собой разработку, принятие и реализацию компетентными органами государственной власти в сотрудничестве со структурами региональной и местной власти и судейского самоуправления правовых программных актов судебного управления относительно материального, организационно финансового и контролирующего сопровождения, которые направлены на реализацию судебной власти, развитие судебной системы Украины.

Доказано, что отказ от государственного управления судебной системой из-за несоответствия потребностям функционирования этой независимой ветви государственной власти сегодня не является решением данной проблемы. В то же время, изменения и особенности объекта управления должны быть обязательно учтены при осуществлении судебного управления, определении его методов и форм. А именно, специфика судебной системы, которая не включает в качестве элементов ни правоохранительные, ни правозащитные органы и учреждения, а охватывает суды и другие вспомогательные структуры, осуществляющие дополнительные функции судебной власти, способствующие судам в осуществлении правосудия, как объекта государственного управления в свете закрепленного в Конституции Украины принципа разделения государственной власти на законодательную, исполнительную и судебную ветви, заключается в необходимости обеспечения автономности судебной системы от иных систем, в том числе и системы, через которую осуществляется управляющее воздействие. В то же время, независимость каждой из ветвей государственной власти не исключает взаимодействия представителей законодательной, исполнительной и судебной власти между собой, что должно быть учтено при осуществлении судебного управления, которое следует признать разновидностью государственного.

Выделены два направления управленческого воздействия в рамках судебной системы: «внутреннее» управление (не требует взаимодействия с субъектами вне судебной системы, охватывая связи субъект (руководитель) -- объект (подчиненные) в рамках последней) и «внешнее» управление (предусматривает обеспечение деятельности элементов судебной системы с помощью элементов других систем). К первому относится управления кадрами, второе включает организационно-правовое и материально-техническое обеспечение судебной системы (как, например, организация судебных органов, отбор судей и народных заседателей; проверка организации работы судебных органов; изучение и обобщение судебной практики; организация работы по ведению судебной статистики). Таким образом, осуществление правового программного обеспечения как разновидности организационно-правового обеспечения в сфере судебного управления относится прежде всего к компетенции органов внешнего судебного управления (в первую очередь -- органов исполнительной власти).

Программное правовое управление судебной реформой определено одним из основных факторов повышения эффективности реализации первой. Предложено осуществлять судебную реформу совместно с другими реформами на базе общих принципов управления с учетом специфики судебной системы, что позволит достичь реальных результатов, определение которых еще на этапе разработки программы проведения судебной реформы в качестве перспективных и первоочередных мер следует признать необходимым. Такая программа может иметь название, например, «Программа развития судебной системы Украины» и будет основанием проведения судебной реформы -- необходимым инструментом, с помощью которого государство осуществляет управление. Такая программа представляет собой правовой программный акт -- основанное на законе одностороннее юридическое властное волеизъявление уполномоченного субъекта «внешнего» судебного управления с целью решения управленческих задач и реализации управленческих функций с соблюдением установленной процедуры и формы, что влечет определенные юридические последствия.