Адміністративно-правове забезпечення здійснення народного волевиявлення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 342.6:342.82

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДІЙСНЕННЯ НАРОДНОГО ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ В УКРАЇНІ

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ЦИВЕРЕНКО ГАННА ПАВЛІВНА

Запоріжжя - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті.

Захист відбудеться “___” червня 2011 р. о ____годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.07 Класчиного приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 124.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 114.

Автореферат розісланий “ _____ ” травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.О. Армаш

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогодні, коли Україна прямує до побудови демократичної, правової держави, особливого значення набуває реалізація громадянами своїх конституційних прав обирати і бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування. У зв'язку з цим питання забезпечення реалізації установчої влади народу нормами, які мають адміністративно-правовий характер та зміст, набувають вагомого практичного і наукового значення.

Специфіка виборчого та референдумного процесів, їх швидкоплинність, використання у цій справі значних фінансових ресурсів держави, кінцева значущість для розвитку суспільства потребують нового осмислення цих процесів та явищ суспільної дійсності.

Про розвиток демократії у країні свідчить не лише рівень збалансованості гілок влади у функціональному плані та завданнях, але й ефективність діяльності окремих з них (виконавча, судова) під час здійснення народного волевиявлення. Зокрема, питання щодо форм, методів та суб'єктного складу адміністративно-правового забезпечення форм народного волевиявлення, адміністративно-правових засобів цієї діяльності виходять на перший план одразу ще на самому початку виборчого та референдумних процесів.

У зв'язку з цим, безумовно, існує потреба в поглибленому науковому дослідженні питань, пов'язаних зі здійсненням адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення, питань, які стосуються адміністративної відповідальності за проступки у цій сфері, а також потреба у виробленні теоретичних і практичних положень щодо вдосконалення діяльності органів, які використовують адміністративно-правові засоби під час виборчого та референдумних процесів.

Конституції України надається пріоритетна роль у регулюванні суспільного розвитку власне безпосереднього волевиявлення громадян, найвищим проявом і однією з основних конституційних форм якого виступають вибори. Перетворення народовладдя з формального атрибуту держави на реальний політичний суспільно-правовий інститут, яким встановлюється право народу на вільне волевиявлення й забезпечується легітимність, стабільність, поступовість і наступність його влади, надзвичайно актуалізувало проблеми реформування виборчого права й виборчого законодавства України як правової основи формування і функціонування державних органів та органів місцевого самоврядування. Сьогодні українське суспільство остаточно ще не визначилося з типом виборчої системи і поки що не має стабільного виборчого законодавства. За цих умов першочергового значення набувають дослідження в галузі виборчого права. Власне, кожний із законів про вибори на відповідному етапі становлення української державності виступив визначальним законодавчим актом у правовому регулюванні організації системи народовладдя.

Обґрунтовані в дисертаційному дослідженні теоретичні висновки та практичні рекомендації базуються на працях учених-конституціоналістів: А.І. Кіма, В.В. Комарової, О.В. Лавриновича, М.І. Малишка, М.І. Ставнійчук, О.Ю. Тодики, В.Є. Чиркіна; вчених науки адміністративного права: В.Б. Авер'янова, С.С. Алексєєва, Н.О. Армаш, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, О.А. Веденєєва, І.О. Галагана, О.П. Гетьманець, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, В.В. Долежана, Р.А. Калюжного, М.М. Клименко, В.К. Колпакова, М.І. Корнієнка, В.В. Маклакова, В.М. Манохіна, В.М. Марчука, А.О. Монаєнка, Д.М. Овсянка, В.І. Олефіра, В.Ф. Опришка, С.В. Пєткова, І.С. Самощенка, О.Ю. Синявської, М.С. Студенікіної, В.Д. Сущенка, Ю.О. Тихомирова, В.Д. Чернадчука, В.О. Шамрая, О.М. Якуби та багатьох інших, які стали фундаментальною основою для подальшого вивчення питань, що розглядаються в дисертаційному дослідженні. Проте науково-практичні розробки у цій сфері здійснювалися за іншими напрямами і стосувалися питань адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення лише побіжно.

Отже, на сьогодні важливість вивчення адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення зумовлена тим, що наукові дослідження з цієї тематики не проводилися або ж вивчалися лише окремі аспекти цієї проблеми. Тому обставинами реалізації установчих положень Конституції України щодо визначення України як демократичної, соціальної та правової держави беззаперечно виступають адміністративно-правові норми, дослідження специфіки та використання яких у виборчому й референдумних процесах дотепер не реалізовивалося в науці адміністративного права.

Зазначені питання й аспекти окресленої проблематики свідчать про актуальність теми дисертаційного дослідження як з теоретичних позицій, так і з огляду на потребу вдосконалення чинного адміністративного, виборчого та референдумного законодавства й підвищення ефективності практики його практичного застосування.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася у межах теми науково-дослідної роботи кафедри конституційного та адміністративного права Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету «Актуальні проблеми адміністративно-правового регулювання діяльності публічної влади в Україні» (номер державної реєстрації 0108U008955). Особистий внесок здобувача полягає в дослідженні адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення в Україні.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз основних складових елементів та особливостей адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення на основі вивченння сучасних досягнень юридичної науки, адміністративно-деліктного та виборчого законодавства, практики застосування адміністративних стягнень за порушення виборчих прав громадян, а також вироблення рекомендацій і науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства в цій сфері.

Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:

- здійснити аналіз основних наукових досліджень і концепцій сутності народного волевиявлення та форм його реалізації в контексті адміністративно-правового забезпечення;

- визначити поняття, зміст, форми та механізми забезпечення здійснення народного волевиявлення як об'єкта адміністративно-правового регулювання;

- проаналізувати механізми діяльності органів та суб'єктів, які діють у сфері забезпечення народного волевиявлення та його охорони;

- розкрити особливості нормативно-правового регулювання діяльності органів виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд у виборчому процесі та процесі референдумів;

- розглянути інформаційне забезпечення здійснення виборчого й референдного процесу;

- удосконалити застосування адміністративної відповідальності у сфері здійснення народного волевиявлення;

- розробити науково-практичні рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення змісту та правової регламентації адміністративної відповідальності за порушення виборчого законодавства;

- запропонувати новели щодо вдосконалення змісту норм адміністративного характеру, які забезпечують здійснення народного волевиявлення;

- дослідити розвиток форм і механізмів адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які виникають (формуються) у зв'язку з використанням (реалізацією або дією) норм адміністративного права під час реалізації народного волевиявлення.

Предмет дослідження - адміністративно-правове забезпечення здійснення народного волевиявлення в Україні.

Методи дослідження. У процесі дисертаційного дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, метод системного аналізу тощо) та спеціальні правові методи дослідження (порівняльно-правовий, формально-юридичний, метод тлумачення правових норм). Історико-правовий метод - для дослідження еволюції законодавства з питань здійснення народного волевиявлення (підрозділи 1.1, 1.2.); формально-юридичний метод - використовувався при дослідженні проблемних питань реформування адміністративної відповідальності у сфері здійснення народного волевиявлення (підрозділ 3.3) та розвитку форм і механізмів адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення (підрозділ 3.2.); порівняльно-правовий метод - для вивчення досвіду Російської Федерації у сфері взаємодії суб'єктів виборчого процесу (підрозділи 2.1, 3.1); формально-логічний метод - для поглиблення понятійного апарату (підрозділ 1.2); методи класифікації та групування - для класифікації форм адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення та субєктів реалізації адмиіністративно-правових засобів забезпечення здійснення народного волевиявлення та його охорони (підрозділи 1.2, 1.3).

Нормативною базою роботи є Конституція України, Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України» та інші закони України, підзаконні нормативно-правові акти України, законопроекти, міжнародно-правові акти, положення виборчого та референдного законодавства зарубіжних країн.

Емпіричну основу роботи становили: узагальнення Центральної виборчої комісії, дільничних, окружних та територіальних виборчих комісій за результатами виборів у жовтні 2010 р.; дані вивчення 50 справ про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення проступків, що посягають на здійснення та реалізацію народного волевиявлення за

2008 - 2010 рр.у судах Запорізької області та м. Київ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській юридичній науці проведено комплексне дослідження проблем правової природи, адміністративних засад та механізмів забезпечення здійснення народного волевиявлення, які відповідають змістовим ознакам наукової новизни:

вперше:

- запропоновано визначення адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення як комплексу використання існуючої сукупності форм і методів, спрямованих на регулювання відносин у сфері народного волевиявлення, реалізація яких регулюється за допомогою адміністративного права; зміст цієї інституційної адмінстративно-правової складової спрямований на гарантування своєчасної, повної та неупередженої реалізації народного волевиявлення, зокрема, правової основи народовладдя, у тому числі формування представницьких органів державної влади та функціонування державного механізму;

- спираючись на концептуальні положення сучасної теорії адміністративного права виділено мету зміст, форми та механізми адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення та його особливості;

- систематизовано положення щодо використання спеціальних засобів інформаційного обміну та інформаційно-комунікаційних технологій алгоритмізації виборчих і референдумних процесів; особливу увагу було приділено питанням використання цих засобів технічного захисту виборчої документації (зокрема, питанню сек'юр-паків) під час її транспортування від виборчої комісії нижчого рівня до окружних (або територіальних) виборчих комісій; це необхідно як з позицій адміністративно-правового регулювання (діяльність із забезпечення цими засобами захисту та ідентифікації виборчих комісій нижчого рівня є реалізацією державного управління), так і фінансово-правового (виготовлення цих засобів захисту та ідентифікації в межах України для певного виборчого чи референдумного процесу потребує певних фінансових витрат за рахунок коштів держбюджету);

- запропоновано для практичних цілей реалізації адміністративних норм у виборчому та референдному процесі здійснити трансфер норм, які встановлюють адміністративну відповідальність, засади та порядок провадження у справах, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, у відповідні розділи проекту Виборчого кодексу України;

удосконалено:

- системну цілісність адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення, що охоплює сукупність норм, форм і механізмів, які за своїм змістом є адміністративними;

- теоретико-практичні складові змісту адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення;

дістало подальшого розвитку:

- розуміння сутності адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення як цілісної системи взаємодії сукупності суб'єктів виборчого та референдумних процесів, а також органів державного та місцевого самоврядування, об'єднаних спільною метою;

- пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення, зокрема, його інформаційної складової, формування цілісної системи відносин адміністративної відповідальності через внесення змін до проекту Виборчого кодексу України;

- теоретичні положення щодо розуміння сутності взаємодії органів і державних інституцій, що здійснюють контроль і нагляд у виборчий та референдумний період.

Практичне значення одержаних результатів полягає в науково-прикладній їх спрямованості на підвищення ефективності, раціональності та якості проведення кожного із напрямів юридичної діяльності, зокрема:

у науково-дослідній діяльності - для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем забезпечення народного волевиявлення;

у правотворчій діяльності - результати дослідження містять ряд пропозицій щодо внесення змін до чинного та перспективного законодавства, зокрема, щодо внесення змін і доповнень до структури проекту Виборчого кодексу України (лист Верховної Ради України від 11 січня 2011 р.);

у правозастосовчій діяльності запропоновані рекомендації можуть бути використанні при визначенні та розподілі судових витрат в адміністративному судочинстві (акт впровадження результатів дослідження в практичну діяльність Запорізької обласної організації «Виборці за чесні вибори» від 20.11.2010 р.);

у навчальному процесі - матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні студентам вищих навчальних закладів дисципліни «Адміністративне право України», «Адміністративне судочинство» (акт впровадження у навчальний процес Мелітопольського інституту державного та муніципального управління КПУ № 62/10 від 14.12.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто. Наукові розробки, що належать співавторам, у дисертаційній роботі не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Наукове значення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: ХІІІ міжвузівській студентській науковій конференції «Наука і вища освіта» (м. Запоріжжя, 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічна трансформація в умовах глобалізації» (м. Мелітополь, 2005 р.), VI Міжнародній науковій конференції молодих учених «Соціально-економічний розвиток України: європейський вимір» (м. Мелітополь, 2006 р.), ХІV міжвузівській студентській конференції «Наука і вища освіта» (м. Запоріжжя, 2006 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених» (м. Запоріжжя, 2007 р.), ХVІІ-ій міжвузівській студентській конференції «Наука і вища освіта» (м. Запоріжжя, 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий погляд і українська реальність» (м. Мелітополь, 2010 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 16 публікаціях, п'ять з яких опубліковано у наукових фахових виданнях з юридичних наук, шість тез доповідей на конференціях. Загальний обсяг публікацій становить 4,31 авт. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації 210 сторінок, із них 180 сторінок займає основний текст; список використаних джерел (200 найменувань) - 20 сторінок та п'ять додатків - 10 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

волевиявлення народний влада виконавчий

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, викладено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об'єкт і предмет, сформульовано мету й завдання, розкрито наукову новизну одержаних результатів, теоретичне і практичне значення роботи; подано відомості про апробацію результатів роботи та публікації.

Розділ 1 - «Загальна характеристика змісту народного волевиявлення та адміністративно-правових засобів його забезпечення» - складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню сутності явища народовладдя і його зовнішніх інституційних проявів, змісту, форм та механізмів адміністративно-правових засобів його забезпечення, суб'єктів та органів, які його здійснюють.

У підрозділі 1.1 «Народне волевиявлення та форми його безпосередньої реалізації як об'єкт адміністративно-правового забезпечення» проаналізовано існуючі наукові точки зору на зміст народовладдя, форми волевиявлення народу у вигляді інститутів представницької та безпосередньої демократії.

Враховуючи існуючі наукові погляди та розробки, складно погодитись з позиціями науковців щодо існування форм прямого народовладдя, для яких характерними є пряма участь населення у запровадженні демократичних рішень в життя, оскільки практично в усіх випадках цим займаються представницькі органи влади, наділені владними повноваженнями.

Пряма та опосередкована (представницька) форми народовладдя відрізняються саме суб'єктом правоздатності: у першому випадку ним є безпосередньо народ як сукупність громадян, які мешкають на території держави в межах існуючого адміністративно-територіального поділу та за її кордонами; у другому випадку - обрані в спеціальному порядку представницькі органи влади та підпорядковані їм структури державної влади. Автор висловлює позицію, що такі форми народовладдя, як демонстрації, ходи, мітинги, пікетування, що висловлюють протест громадян з приводу певних рішень суб'єктів державної та муніципальної влади, за своєю суттю не є владним волевиявленням. Тому безпосереднє волевиявлення (механізми прямої демократії), результати якого не потребують в будь-якому утвердженні загального виконання, є характерним для вищих форм безпосередньої демократії - виборів та референдумів, які згідно з Ю.А. Дмитрієвим та В.В. Комаровою, «інституюють безпосереднє волевиявлення власника повноти державної влади - народу». Під прямим народовладдям розуміємо суспільні відносини, які виникають у процесі прийняття рішень з окремих питань державного та суспільного життя, шляхом безпосереднього волевиявлення народом і такого, що має імперативний і дорадчий характер. Таке народовладдя передбачає прийняття рішень безпосередньо самим народом.

У підрозділі 1.2 «Поняття, зміст, форми та механізми адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення» досліджуються ключові теоретичні та практичні положення, пов'язані з засадами та механізмами інституційної реалізації забезпечення народного волевиявлення. Спираючись на Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» показано, що в умовах воєнного або надзвичайного стану народне волевиявлення не здійснюється, тому норми, які слугують його адміністративно-правовому забезпеченню, не мають юридичної сили. Оскільки питання адміністративно-правового забезпечення є по суті реалізацією адміністративної юрисдикції, під час її здійснення органи виконавчої влади та суб'єкти виборчого та референдного процесів, наділені такими повноваженнями на час їх проведення, мають діяти у суворій відповідності з принципом законності як основоположного принципу діяльності держави.

Запропоновано таке визначення «адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення»: це використання існуючої сукупності форм і методів, спрямованих на регулювання відносин у сфері народного волевиявлення, здійснення яких регулюється за допомогою адміністративного права. Зміст цієї інституційної адмінстративно-правової складової спрямований на цільовий напрямок гарантування своєчасної, повної та неупередженої реалізації народного волевиявлення, зокрема, правовою основою народовладдя, у тому числі формування представницьких органів державної та муніципальної влади та їх функціонування.

У підрозділі 1.3. «Суб'єкти реалізації адміністративно-правових засобів забезпечення здійснення народного волевиявлення та його охорони»,розглянуто систему суб'єктів й органів, які наділені владними повноваженнями щодо підготовки та проведення виборів і референдумів, здійснюють реалізацію норм адміністративного характеру для гарантування народного волевиявлення. Суб'єктами виборчого процесу в Україні є: 1) виборець; 2) виборча комісія; 3) партії (блоки), що висунули кандидатів на пост Президента України або кандидатів у народні депутати України, місцеві організації партій (блоків), які висунули кандидатів для участі у відповідних місцевих виборах; 4) кандидат на пост Президента України, кандидати у народні депутати України, кандидати в депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови, зареєстровані у порядку, встановленому проектом Виборчого кодексу України; 5) довірені особи суб'єктів, що балотуються на виборчі посади, представники суб'єктів балотування у Центральній виборчій комісії та територіальних виборчих комісіях, уповноважені особи суб'єктів балотування; 6) офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів на пост Президента України, від місцевих організацій партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати місцевих рад, від кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів. Вважаємо за необхідне зауважити, що існує така категорія осіб, як учасники виборчого процесу - фізичні та юридичні особи в своїх керівників, що внаслідок своєї діяльності тією чи іншою мірою залучаються до виборчого процесу, впливають на його перебіг та результати голосування. Слід зазначати, що сьогодні існують проблеми застосування цього інституту відповідальності на практиці. Як зазначає І.О. Луговий, в умовах, коли засоби масової інформації переповнені повідомленнями про численні грубі порушення законодавства про вибори, а порушення у сфері виборчих технологій набувають все нових форм масового характеру, низькі показники притягнення до адміністративної відповідальності дають змогу дійти висновку про те, що існують серйозні недоліки як у чинному законодавстві, так і в діяльності органів державної влади, що за своїми функціональними обов'язками забезпечують правопорядок у цій сфері. Крім того, вважаємо за необхідне підтримати пропозицію М.О. Іллічова, який обгрунтовано доводить необхідність поділу посадових осіб на два види: посадових осіб публічної служби та служби в громадських (приватних) організаціях. С.В. Пєтков пропонує на законодавчому рівні використовувати термін «публічна служба», а не «державна служба», адже саме він найбільш точно відображає зміст відносин, пов'язаних з проходженням служби та обійманням посад в державних органах, і, крім того, є характерним для законодавства багатьох країн світу.

Заслуговує на увагу також факт, що за супроводження офіційних повідомлень у період виборчого процесу коментарями, що мають агітаційний характер, та відео-, аудіозаписами, кінозйомками, фотоілюстраціями про дії посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування як кандидатів у депутати, так і на посади сільських, селищних, міських голів адміністративна відповідальність передбачена ч. 3 ст. 212-9 КУпАП. Таким чином, наведений перелік суб'єктів виборчого процесу не містить посилання на кандидата на пост Президента України. Натомість тотожні обмеження стосовно поширення інформації про діяльність цих кандидатів-посадовців встановлені положеннями ч. 3 ст. 58 Закону України «Про вибори Президента України».

Розділ 2 - «Особливості здійснення народного волевиявлення та його адміністративно-правове забезпечення» - складається з трьох підрозділів. У ньому досліджено нормативне регулювання та правовий статус органів, які здійснюють нагляд і контроль у виборчому процесі, специфічні форми інформаційних відносин та взаємодій, які ґрунтуються на нормах адміністративного права та мають своїм змістом забезпечення здійснення народного волевиявлення, використання адміністративної відповідальності.

У підрозділі 2.1 «Нормативно-правове регулювання діяльності органів виконавчої влади, які здійснюють нагляд і контроль у виборчому процесі та процесі референдумів» проаналізовано важливі нормативно-правові джерела, серед яких: Конституція України, Кодексу України про адміністративні проступки, Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України» та інш. Відповідно, можна дійти висновку, що доцільна така класифікація джерел за суб'єктом виборчого процесу: 1. Посадова особа, на яку покладено обов'язок подання відомостей про виборців, складання списку виборців, надання списку виборців виборчим комісіям. 2. Посадові чи службові особи ЗМІ. 3. Власники засобів масової інформації. 4. Творчі працівники засобів масової інформації. 5. Особа, якій законом заборонено участь у передвиборчій агітації. 6. Голова виборчої комісії, або особа, яка відповідно до закону виконує його обов'язки. 7. Член виборчої комісії. Окремо слід зазначити, що законодавцем у диспозиціях ст. 212-7 - 212-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачена відповідальність юридичних особ як суб'єктів проступку: 1. Підприємство - розповсюджувач реклами. 2. Виборча комісія (необхідно зазначити, що, відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України», юридичною особою є тільки окружна виборча комісія; відповідно до Закону України «Про вибори Президента України» та Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних міських голів», юридичною особою є тільки територіальна виборча комісія). 3. Засіб масової інформації. Але відповідальність за адміністративні проступки, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, несуть лише посадові особи відповідних організацій - це є особливістю побудови цих норм. Питання визначення суб'єктом правопорушення в КУпАП лише фізичних осіб є недоліком адміністративного законодавства України. Адже учасниками виборчого процесу є як індивідуальні суб'єкти, так і колективні (політичні партії, блоки, засоби масової інформації тощо). Вважаємо за доцільне встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб.

У підрозділі 2.2 «Інформаційне забезпечення реалізації народного волевиявлення нормами адміністративного права» досліджено питання регулювання відносин з приводу інформаційного забезпечення виборчого та референдумних процесів нормами, які мають адміністративно-правовий зміст.

Доведено, що інформаційне насичення процесів реалізації народного волевиявлення включає цілий комплекс відносин, які за своїм змістом можуть бути предметом правового регулювання різних галузей права. У цих відносинах важливого значення набувають процеси взаємодії як зовнішнього (інформаційний обмін, насичення), так і внутрішнього характеру (структурування, архівація та зберігання інформації, формування стійких структурно-інформаційних зв'язків, баз даних), які спрямовуються спеціальними суб'єктами (органами управління), наділеними владними повноваженнями, та мають своїм підґрунтям норми адміністративного права. У ході дослідженння поняття «інформація» у вузькому (правовому) сенсі з огляду на предмет дослідження, виокремлено галузь інформації щодо політичної сфери життя й діяльності суспільства, держави; види інформації: адміністративна, масова, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого та регіонального самоврядування, правова та соціологічна. У процесі досліждення питання інформаційного забезпечення, показано, що ця діяльність включає формування спеціальних внутрішньоструктурованих середовищ (баз даних) та систем інформаційного забезпечення виборів, процеси алгоритмізації (механізації), які втілені у вигляді Єдиної інформаційно-аналітичної системі «Вибори» та охоплюють організацію діловодства, електронного архіву комісій, бухгалтерського обліку (у т.ч. облік та списання матеріалів), вирішення питань кадрового, фінансового і матеріально-технічного забезпечення. Враховуючи часову швидкоплинність виборчих та референдумних процесів, певна їх автоматизація у формі Єдиної інформаційно-аналітичної системи «Вибори» дала змогу структурувати інформаційні обміни в межах трьох незалежних підсистем - вибори Президента України, вибори народних депутатів України, Всеукраїського референдуму та інтегрованої бази даних (БД «Партії»).

У ході виборів та референдумів виникає потреба транспортування виборчої документації від виборчих комісій найнижчого рівня (дільничні виборчі комісії) до загальнонаціонального (окружні виборчі комісії, територіальні виборчі комісії) не лише в цілісному стані, але й для унеможливлення її підробок. На сьогодні ці питання охоплюють визначення використання засобів технічного захисту виборчої документації під час її транспортування в ході виборчих і референдумних процесів - спеціальних пластикових пакетів, які називаються «сейф-пакети», «сек'юр-паки» або «одноразовий пакет зі спеціальною системою захисту», та паперових контейнерів для транспортування й подальшого архівного зберігання виборчої документації, отриманої від виборчих комісій нижчого рівня. Показано, що діяльність із забезпечення цими засобами захисту та ідентифікації виборчих комісій нижчого рівня являє собою реалізацію державного управління та є адміністративною за змістом.

У підрозділі 2.3 «Місце адміністративної відповідальності в механізмі забезпечення народного волевиявлення» обґрунтовано положення, пов'язані з використанням заходів адміністративної відповідальності в механізмі забезпечення народного волевиявлення. Виходячи з позицій, висловлених С.Н. Братусем, підкреслено, що юридична відповідальність - це той самий обов'язок, але виконуваний примусово, оскільки якщо виконання не відбудеться, то обов'язок реалізується примусовим способом. Погоджуючись з поглядами Т.Ф. Хабібуліна та І.П. Голосніченко на зміст адміністративної відповідальності, її визначено як комплекс специфічних правових відносин, які виникають із засуджуваного державою юридичного факту - адміністративного проступку та тягнуть застосування, реалізацію адміністративного стягнення. Вона є способом реагування держави на порушення адміністративно-деліктних норм права. Виходячи із загального поняття та з урахуванням специфіки предмета дослідження, під адміністративною відповідальністю за проступки, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, розуміємо застосування судом заходів адміністративного впливу (примусу) до особи, яка вчинила адміністративний проступок, що посягає на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення з метою захисту виборчих прав громадян та їх правового виховання, на основі та в порядку, встановленому чинним законодавством. Особливістю цього діяння є те, що воно заборонене нормами адміністративно-деліктного права.

Існуючий нормативний базис, особливе місце в якому посідає Кодекс України про адміністративні правопорушення, який встановлює відносини адміністративної відповідальності за проступки у сфері народного волевиявлення не відповідає вимогам демократичної, соціальної, правової держави, до яких прагне Україна. Враховуючи положення Конституції України, щодо гарантування виборчих та референдних прав громадян, а також виникнення численних нових явищ та їх суперечливе відображення в адміністративно-юрисдикційному законодавстві потребують інноваційних підходів, одним з яких дисертант пропонує здійснення трансферу норм адміністративної відповідальності у відповідний окремий розділ Виборчого кодексу України, присвячений цим питанням.

Розділ 3 - «Напрямки вдосконалення форм та змісту адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення» - складається з трьох підрозділів та присвячений висвітленню подальшого розвитку основних складових, які дозволяють здійснювати забезпечення здійснення народного волевиявлення в Україні.

У підрозділі 3.1 «Вдосконалення змісту норм адміністративного характеру, які забезпечують здійснення народного волевиявлення» зроблено висновок, що рівень гарантування виборчих прав громадян протягом виборчого процесу буде високим саме завдяки належному регулюванню та диференціації реалізації інституту юридичної відповідальності, зокрема, адміністративної, за порушення виборчих прав. Висловлено позицію щодо про необхідністі подальшої імплементації міжнародних стандартів, які стосуються юридичної відповідальності, до національного законодавства. Дослідження особливостей застосування цього виду відповідальності у сфері забезпечення народного волевиявлення показало, що специфіка правовідносин, суб'єктний склад та їх матеріальний зміст, скорочений термін розгляду адміністративного матеріалу зумовили необхідність закріплення саме судового порядку розгляду справ про виборчі (адміністративні) проступки. Адміністративне право наділяє правосуб'єктністю велике коло учасників соціальних зв'язків (про це зазначає й Продаєвич В.О.), про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві, а система суб'єктів адміністративного права є складнішою, ніж системи суб'єктів будь-якої іншої галузі права. На основі аналізу сучасних досягнень юридичної науки, адміністративно-деліктного та виборчого законодавства проведено теоретичний аналіз інституту адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, а також запропоновано науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення правових норм, які регулюють досліджувані відносини.

У підрозділі 3.2 «Розвиток форм та механізмів адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення» виходячи з проведеного попереднього аналізу поглядів прихильників прямої демократії засвідчив, що народ, наділений владою, не завжди являє собою тотожність з народом, який підлягає цій владі; воля народу є не що інше як воля найбільш численої або найбільш активної складової народу - воля більшості або тих, які встигають визнати за собою більшість з використанням сучасних технологій інформаційного забезпечення та засобів комунікативного обміну інформацією. Існування сьогоденних та корисних міркувань, які пов'язані з певними настроями та інтересами окремих груп населення не дозволяє стверджувати, що рішення, які приймаються з використанням прямої демократії, є компетентними. Громадяни, враховуючи специфіку освіти та практичної діяльності, не мають можливості глибоко дослідити сутність питань, які вирішуються за їх прямого волевиявлення, якщо вони з ними безпосередньо не стикалися у своєму житті.

Водночас існування та дія інститутів прямого народовладдя дає змогу надати більшу легітимність рішенням, які приймаються за участі громадян, що свідчить про неможливість існування демократії в сучасному стані без інституту народовладдя, про що йдеться як у Законі України «Про місцеве самоврядування», так і в Регламенті Верховної Ради України. Отже, найбільш поширеною та дієвою формою прямого народовладдя є вибори як процес прийняття політико-правових рішень згідно з чітко визначеними законом процедурами, окремий конституційно-процесуальний порядок реалізації права громадян на участь у державному упраілінні та, згідно з В.Є Чиркіним, спосіб легалізації (юридичного посвідчення) державної влади. Саме ці процедури та порядок й виступають об'єктом забезпечення нормами, які мають адміністративний характер.

Іншим інструментом прямого народовладдя є референдум як форма участі народу в процесі прийняття важливих суспільно-політичних рішень предмети якого різняться: по-перше, це форма участі у законотворчому процесі - виключно закон, по-друге, це форма безпосередньої демократії, що не обмежується лише прийняттям закону і охоплює інші рішення, крім тих, розгляд яких на референдумі заборонено чинним законодавством. Враховуючи значущість та юридичну силу рішень, прийнятих за результатами референдуму, забезпечення дотримання принципів референдного законодавства під час їх підготовки та проведення також виступає особливим об'єктом забезпечення норм, які мають адміністративний характер та зміст.

У підрозділі 3.3 «Реформування адміністративної відповідальності у сфері здійснення народного волевиявлення» обґрунтовано положення, пов'язані постійними контактами між кандидатами та виборцями, іншими суб'єктами, що можуть існувати завдяки широкому використанню спеціальних засобів інформаційного обміну (кабельне, цифрове телебачення, електронні мережі) та засобів політичної комунікації, інформаційно-комунікаційним технологіям, через які здійснюється певний вплив на виборчий та референдумний процес. Доведено, що за сучасного стану розвитку суспільства питання інформаційної взаємодії потребують спеціального регулювання у вигляді розширення засад інформаційного забезпечення виборів (які є за своїм змістом є адміністративно-правовими) шляхом включення відповідних норм-принципів та норм-правил до структури Виборчого кодексу України. З метою подальшого вдосконалення таких форм безпосередньої демократії, як вибори, референдум, актуалізується питання прийняття Виборчого кодексу України, який би уніфікував усі існуючі законодавчі акти щодо виборів та референдумів. У чинному законодавстві існує чітке визначення досліджуваного терміна. Зокрема, у ст. 2 Закону України «Про державну службу» визначено, що «посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій». Неодноразово наведене визначення піддавалося критиці саме за обмеження рамками категорії «державний». Тому як узагальнення хочемо навести думку В.Б. Авер'янова, який справедливо вважає, що таке визначення «не може задовольнити правову теорію і практику з принципових мотивів. По-перше, воно є непослідовним, оскільки в ньому говориться про державних службовців, на яких законом та іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій, а в преамбулі Закону встановлено, що він визначає статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті».

Підтримаємо точку зору стосовно того, що кожен громадянин у разі скоєння протиправного діяння (правопорушення, делікту), яке не має великої суспільної небезпеки, а отже, не підпадає під кримінальну відповідальність, несе публічну відповідальність, незалежно від своєї соціальної належності або посади. Також вважаємо інноваційним положення щодо визначення поняття «проступок» (публічний проступок): - це винна, умисна дія, бездіяльність особи (громадянина), яка суперечить встановленим нормам публічної поведінки і призвела до негативних моральних та (або) матеріальних наслідків; «публічна відповідальність» (відповідальність за проступок): - це відповідальність особи (громадянина) за вчинення проступку, яка накладається уповноваженим органом (посадовою особою) з метою усунення виявлених недоліків та приведення до визначеного в законодавстві стану. Норми, які регулюють відповідальність за проступки у різних сферах життя суспільства, мають міститись у відповідних базових кодексах.

ВИСНОВКИ

У висновках наведено найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, теоретичні узагальнення, подано й нове вирішення наукової проблеми адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення. Основні з цих положень наведенодалі:

1. Запропоновано визначення поняття адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення як комплексу використання існуючої сукупності форм і методів, спрямованих на регулювання відносин у сфері народного волевиявлення, реалізація яких регулюється за допомогою адміністративного права; зміст цієї інституційної адмінстративно-правової складової спрямований на гарантування своєчасної, повної та неупередженої реалізації народного волевиявлення, зокрема, правовою основою народовладдя, у тому числі формування представницьких органів державної влади та функціонування державного механізму.

2. Виявлено концептуальні положення сучасної теорії адміністративного права, виділено мету, зміст, форми та механізми адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення та його особливості. У з'язку з цим було запропоновано доповнення до Проекту Виборчого кодексу України. Ключова мета демократичного суспільства полягає в забезпеченні прав громадян, що досягається адміністративно-правовими засобами або більш загальними «юридичними засобами» під якими слід розуміти такі засоби, які притаманні адміністративному праву та сприяють найбільш повному і надійному захисту прав громадян. Сутність такої адмінстративно-правової складової спрямований гарантування своєчасної, повної та неупередженої реалізації народного волевиявлення, зокрема, правової основи народовладдя, у тому числі формування представницьких органів державної влади та функціонування державного механізму.Під формами реалізації адміністративно-правового забезпечення народного волевиявлення розуміємо формалізовані, «об'єктивовані» зовнішні відображення окремого механізму адміністративно-правового забезпечення.

3. Проведений аналіз виявив систематизовані положення щодо використання спеціальних засобів інформаційного обміну та інформаційно-комунікаційних технологій алгоритмізації виборчих і референдумних процесів; особливу увагу було приділено питанням використання цих засобів технічного захисту виборчої документації під час її транспортування від виборчої комісії нижчого рівня до окружних (або територіальних) виборчих комісій, що є необхідним як з позицій адміністративно-правового регулювання (діяльність із забезпечення цими засобами захисту та ідентифікації виборчих комісій нижчого рівня є реалізацією державного управління), так і фінансово-правового (виготовлення цих засобів захисту та ідентифікації в межах України для певного виборчого чи референдумного процесу потребує певних фінансових витрат за рахунок коштів державного бюджету).

4. Обґрунтовано класифікацію практичних цілей реалізації адміністративних норм у виборчому та референдумному процесі, а також здійснення трансферу норм, які встановлюють адміністративну відповідальність, засади та порядок провадження у справах, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, у відповідні розділи Виборчого кодексу України.

5. Зроблено висновки щодо розуміння сутності адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення як цілісної системи взаємодії певної сукупності суб'єктів та органів, об'єднання їх спільною метою.

6. Встановлено особливості регулювання механізмів діяльності органів та коло суб'єктів, які діють у сфері забезпечення народного волевиявлення. Найсуттєвішими особливостями механізму адміністративно-правового забезпечення, названо такі: засідання комісій (дільничних, окружних, територіальних); діяльність уповноваженого представника кандидата на пост Президента України або кандидата на пост депутата в ЦВК (наприклад, право присутності на засіданнях комісії або право участі в обговоренні питань з правом дорадчого голосу, або ознайомлення зі змістом протоколів засідань комісії, її рішеннями, документами та матеріалами на підставі яких приймалися рішення, отримувати копії рішень; діяльність довірених осіб кандидата на пост Президента України - через проведення агітаційних заходів, представництво інтересів кандидата у відносинах з виборчими комісіями, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, засобами масової інформації, об'єднаннями громадян, виборцями тощо; діяльність офіційних спостерігачів мають такі повноваження: перебувати на виборчих дільницях під час голосування, спостерігати з будь-якої відстані за діями членів комісії; адміністративні суди та суди загальної юрисдикції - наприклад, з приводу питань включення виборця до державного реєстру виборців; обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму, дільничні комісії з референдуму, ініціативна група також шляхом засідання.

7. Внесено пропозиції щодо трансферу норм глави 15-А Кодексу України про адміністративні правопорушення до Проекту Виборчого кодексу України (прикладом слугувала чинна модель Митного кодексу України) та необхідності подальшого реформування концептуальних засад у адміністративної відповідальності за виборчі та референдумні проступки. У цьому розумінні Митний кодекс є одним з інноваційних нормативних актів, який має бути прикладом в організації діяльності в інших сферах суспільного життя.

8. Обґрунтовано, що інформаційна складова виборчого та референдумного процесу відіграє важливу роль у процесі побудови демократичних механізмів державного управління. З метою унеможливлення підробок та фальсифікацій вважаємо за доцільне запровадження в протоколах про підрахунок голосів виборців на дільниці окремої графи, до якої має вноситися інформація про номер використаного сек'юр-пака. Отже, на нашу думку, під час проектування норм Виборчого кодексу варто приділити окрему увагу питанням використання цих засобів технічного захисту виборчої документації під час її транспортування від виборчих комісій нижчого рівня до окружних (або територіальних) виборчих комісій.

9. Вироблено пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення, зокрема, його інформаційної складової, формування цілісної системи відносин адміністративної відповідальності через внесення змін до проекту Виборчого кодексу України

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Циверенко Г.П. Визначення складу адміністративного порушення виборчих прав громадян / Г.П. Циверенко // Держава та регіони. Серія: Право. - 2009. - № 4 - С. 173-176.

2. Циверенко Г.П. Адміністративні проступки, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення в аспекті проекту виборчого кодексу України [Електронний ресурс] / Г.П. Циверенко // Форум права. - 2010. - № 4. - С. 905-909. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10cgpvku.pdf.

3. Циверенко Г. П. Місце адміністративної відповідальності в механізмі забезпечення реалізації народного волевиявлення / Г.П. Циверенко // Південноукраїнський правничий часопис. - Одеса, 2010. - № 4. - С. 202-204.

4. Циверенко Г.П. Адміністративно-правове забезпечення здійснення народного волевиявлення / Г.П. Циверенко // Вісник Академії митної служби України. Серія «Право». - Дніпропетровськ, 2010. - № 2. - С. 96-101.

5. Циверенко Г.П. Особливості взаємодії органів влади щодо забезпечення державного обліку громадян, які мають право голосу / Г.П. Циверенко // Вісник ЗНУ «Юридичні науки». - Запоріжжя : ЗНУ, 2010. - № 4. - С. 39-43.

6. Cywirenko Ganna. Prawo konstytucyjne wyborcуw i jego zabezpieczenie na Ukrainie / Cywirenko Ganna // Uniwersytet Rzeszowski Katedra Teorii Ekonomii. Spis treњci: Nierуwnoњci spoіeczene a wzrost gospodarczy. Problemy globalizacji i regionalizacji. Czкњж 2 Pod redakcja naukowa prof. dr hab. Michaі Gabriel Woџniak, Rzeszow, 2006. - S. 367-372.

7. Циверенко Г.П. Актуальні проблеми становлення виборчої системи України в сучасних умовах / Г.П. Циверенко, Р.М. Максакова // Держава та регіони. Серія: Право. - 2007. - № 2. - С. 18-22.

Особистий внесок здобувача: дослідження у сфері аспектів адміністративно-правового забезпечення здійснення народного волевиявлення в Україні).

8. Циверенко Г.П. Основні підходи до визначення поняття «конститу-ціоналізм» у сучасній науковій думці / Г.П. Циверенко // Держава та регіони. Серія: Право. - 2009. - № 1. - С. 164-168.

9. Циверенко А.П. Правовые механизмы формирования гражданского общества / А.П. Циверенко // Nierуwnoњci spoіeczne a wzrost gospodarczy Uwarunkowania instytucjonalne. Zeszyt Nr 14. - Rzeszуw, 2009. - S. 211-221.

10. Циверенко Г.П. Конституційні права виборців та їх юридичне забезпечення / Г. П. Циверенко // Наука і вища освіта : збірник тез доповідей учасників ХІІІ Міжвуз. студ. наук. конф. (м. Запоріжжя 2005 р.) : у 2 ч. - Запоріжжя : ГУ «ЗІДМУ», 2005. - С. 15.

11. Циверенко Г.П. Правовий захист виборчих прав громадян в контексті оновлення правової системи України / Г.П. Циверенко // Соціально-економічна трансформація в умовах глобалізації : збірник тез доповідей учасників Міжнародної науково-практичної конференції (м. Мелітополь, 2005 р.) / [за заг. ред. В.М. Огаренка]. - Мелітополь : МІДМУ ГУ «ЗІДМУ», 2005. - С. 206-208.